Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до органу місцевого самоврядування, в якому просив визнати рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків та зборів незаконним та скасувати його. Ухвалою суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов залишено без розгляду, оскільки позивач, звернувшись у липні 2017 року до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування від 22.01.2015, пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

 Правова позиція 

Аналіз норм процесуального закону дозволяє дійти висновку про те, що необхідною умовою для обчислення за загальним правилом строку звернення до суду з позовом є наявність реального порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.


Якщо пов'язувати таке поняття «порушення прав, свобод або інтересів особи» з самим фактом прийняття/набрання чинності оскарженим нормативно-правовим актом (наприклад, скаржник заперечує порядок прийняття/оприлюднення спірного акту (має місце у даній справі)) або його відповідність актам вищої юридичної сили), то сам факт наявності чи відсутності такого порушення може бути встановлений лише за наслідками розгляду справи по суті.


Такий підхід зумовлює необхідність вирішення спору по суті з метою перевірки процесуального питання дотримання строків звернення до суду з позовом, що суперечить послідовності стадій судового провадження.


Якщо ж розглядати поняття «порушення прав, свобод або інтересів особи» у контексті форм реалізації нормативно-правового акту, то слід зазначити таке.


Зміст положень частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначає суб'єктами звернення не тільки осіб, щодо яких нормативно-правовий акт застосований, а й інших осіб, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.


Тобто, обставини (порушення прав, свобод або інтересів), з якими стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) пов'язує початок перебігу строку на звернення до суду з позовом (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), у кола інших осіб (у розумінні частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України) не настали і не обов'язково настануть у майбутньому.


Зі змісту положень частини одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) вбачається, що способами захисту у категорії спорів щодо оскарження нормативно-правового акта є визнання такого акту незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, або ж визнання його нечинним.


Таким чином, встановлені процесуальним законом способи захисту, які підлягають застосуванню судом у разі задоволення позову щодо оскарження нормативно-правового акту, пов'язані з припиненням дії такого акту з моменту його прийняття або з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням та не передбачають усунення реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача внаслідок застосування оспорюваного акту. Правозастосовча дія акту на особу, якою такий акт оскаржується, станом на момент вирішення спору могла і не настати. 


Враховуючи завдання адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а також з огляду на відсутність чіткого регулювання питання щодо строку реалізації права на позов про оскарження нормативно-правового акта та обставин, з якими процесуальний закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, враховуючи специфіку предмету такого спору, суд дійшов висновку про необґрунтованість обмеження права на звернення з таким позовом процесуальними строками.


невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податків щодо дотримання правил проведення касових операцій за період 2014-2017 рр., за результатами якої встановлено порушення правил оприбуткування готівки у вересні 2014 року, а саме: неоприбуткування готівки в касі підприємства та видача готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів.  Зважаючи на висновки, викладені в акті перевірки, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій на підставі ст. 1 Указу № 436/95. Платник податку оскаржив правомірність застосування відповідальності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник податку зазначав, що контролюючим органом було порушено граничні строки застосування штрафних санкцій, встановлені ст.250 Господарського кодексу України (далі – ГК України), а саме протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через 1 рік з дня порушення. Водночас контролюючий орган наполягав, що дія частини першої статті 250 ГК України станом на час виникнення спірних правовідносин не поширюються на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначено Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (відтак, штраф може бути застосовано з урахуванням строків давності, передбачених Податковим кодексом України, тобто протягом 3 років). Суди першої та апеляційної інстанції погодилися з доводами платника, визнаючи, що контролюючий орган застосував до платника штраф з порушенням визначеного у статті 250 ГК України річного строку

 Правова позиція 

Верховним Судом висловлено правову позицію, що фінансові санкції передбачені Указом Президента України № 436/95 від 12.06.1995 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» в розумінні ст. 238, ст. 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.


Суд вважає за необхідне відступити від висновку, що зроблений в постанові від 20 березня 2018 у справі №803/1397/17, щодо застосування статті 250 Господарського кодексу України з огляду на таке.


Пунктом першим статті 250 Господарського кодексу України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.


Проте, пунктом другим статті 250 Господарського кодексу України передбачено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.


Таким чином, з набранням чинності Податкового кодексу України, положення частини першої статті 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, на нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення валютного законодавства, в тому числі на нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не розповсюджуються.


невідомо

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, а також до органу казначейства, в якому просило стягнути на його користь з Державного бюджету України бюджетну заборгованість за несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування. Судом першої інстанції позовні вимоги платника податків задоволено повністю, а судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Абзацом другим пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.


За змістом пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників № 845 від 3 серпня 2011 року, безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.


Податковим законодавством передбачений порядок бюджетного відшкодування заявлених сум податку на додану вартість, який передбачає перевірку податковим органом заявленої до відшкодування суми та обов'язок такого органу у встановлений законом строк скласти за результатами перевірки висновок і подати його до органу державного казначейства.


Невиконання цього обов'язку спричиняє порушення права платника податків на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такий спосіб судового захисту як стягнення підтверджених в ході визначених законом процедур сум бюджетного відшкодування спрямований на захист і відновлення порушеного права платника податків.


Висновок контролюючого органу є підставою для списання коштів з рахунків органів державного казначейства. Разом з тим, у випадку ненадання висновку, порушене право підлягає захисту в судовому порядку, а відповідні суми стягуються з рахунків органів казначейства на підставі рішення суду.


не задоволено

 Фабула справи  Державне підприємство (далі – ДП) відправило працівнику попередження про звільнення та запропонували перелік наявних вакантних посад , від яких особа відмовилась. Пізніше, працівник був звільнений на підставі наказу про звільнення. Особа звернулась до суду із позовом до підприємства про визнання незаконним а скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Особу поновлено на роботі , стягнуто на користь особи середній заробіток за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції погодився із рішенням попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Аналіз пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників. Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).


Спочатку суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.


Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Виходячи з цього, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.


Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.


Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахованих штрафних санкцій. Підставою для його винесення стала несвоєчасна реєстрація позивачем податкових накладних із затримкою один календарний день.  В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване рішення винесено відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки податкові накладні були зареєстровані позивачем наступного дня, який є першим робочим днем, після офіційного вихідного дня. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

До реєстрації податкових накладних не застосовуються положення статті 49 ПК України, оскільки вона передбачає порядок подання податкових декларацій до контролюючого органу, що є відмінним  від порядку реєстрації податкових накладних.


До даних спірних правовідносин слід застосовувати виключно податкове законодавство, яким визначений граничний строк реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податків податкових накладних, де облік здійснюється календарними днями, за порушення якого застосовується штраф. З огляду на викладене, оскільки податкові накладні були зареєстровані позивачем з порушенням на 1 календарний день, то відповідачем правомірно винесено податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питання своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатами якої складено акт. Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку із порушенням термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким до платника застосовано штраф. Платник податків подав до суду адміністративний позов до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позові відмовлено.   Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.


Порушення платником ПДВ граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено зобов’язання з податку на прибуток. Позивач доводив, що приписи Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно від 12.01.1993 року не зобов'язують оподатковувати в обов'язковому порядку проценти в Договірній державі, в якій вони виникають, при їх одночасному оподаткуванні в іншій Договірній державі. Він стверджував, що сплата податку з доходу нерезидента із джерелом походження з України при виплаті процентів нерезиденту призведе до подвійного оподаткування, що суперечить Конвенції та нормам міжнародного права.  Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Республіки Польща, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції стосовно оподаткування процентів, виплачених на користь нерезидента не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту цієї міжнародної угоди та суті податку з доходів, виплачених нерезиденту, із джерелом походження в Україні.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку (комітент) передав товари на комісію товариству з обмеженою відповідальністю (комісіонеру). Комісіонер здійснив продаж товару покупцеві із низькоподаткової юрисдикції. Податковий орган наполягав, що обов’язок з подання звіту про контрольовану операцію з продажу товару покладається на комітента. Платник податку заперечував таку позицію податкового органу, за захистом своїх прав він звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Платник податку подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Операція з продажу товару через комісіонера є контрольованою для комітента, якщо виконуються вартісні критерії контрольованості операції, та якщо покупець товару наділений ознаками такого, операції з яким визнаються контрольованими.


не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган звернувся до суду з поданням до товариства з обмеженою відповідальністю про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків. Суд першої інстанції задовольнив подання податкового органу про підтвердження обґрунтованості застосування арешту. Суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу товариства, постанову суду першої інстанції скасував, оскільки на його думку, між сторонами існував спір про право. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження не має розумітись як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, та не є спором про право.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у внесені змін до митних декларацій, визнати протиправною бездіяльність митного органу щодо невнесення змін до митних декларацій, а також бездіяльність щодо неповернення надміру сплачених сум ПДВ. Платник обґрунтував позов тим, що ним помилково було вказано ставку оподаткування ПДВ на рівні 20% за імпортовані товари, але в подальшому митний орган відмовив у внесені у внесенні змін до митних декларацій з підстав того, що платник свідомо заявив ставку податку 20%, у зв'язку з чим податкове зобов'язання вважається узгодженим, крім того задекларований товар як «медичний виріб» підлягає пільговому оподаткуванню. Суд першої інстанції з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову з підстав того, що контролюючий орган правомірно відмовив у внесенні змін до митних декларацій, оскільки внесення даних до них відбулось свідомо позивачем, а не внаслідок помилки з боку останнього; крім того, суди вирішили, що спірні товари не є медичними виробами в розумінні законодавства України, а отже оподатковуються за загальною ставкою ПДВ. Не погоджуюсь із рішеннями суду першої та апеляційної інстанції платник податку подав касаційну скарну.

 Правова позиція 

Діюче станом на час подання митних декларацій законодавство підставою для пільгового оподаткування ПДВ з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру медичних виробів, визначало наявність діючого свідоцтва про державну реєстрацію таких виробів.


Митні декларації можуть бути змінені за письмовим зверненням (зазначаються причині зміни або відкликання декларації) декларанта та з дозволу митного органу. Якщо відповідні нові відомості або причини відкликання митної декларації підтверджуються документами, що не подавались під час декларування, до заяви додаються завірені в установленому порядку копії таких документів.


Після завершення митного оформлення зміни до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа можуть вноситися шляхом: подання у випадках, визначених Митним кодексом України, декларантом або уповноваженою ним особою додаткової митної декларації та оформлення її митним органом; заповнення та оформлення митним органом аркуша коригування (п. 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №450 21 травня 2012 року).


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення виїзної документальної позапланової перевірки. Судами було встановлено, що ухвалою слідчого судді  від 31.01.2017   було надано дозвіл на проведення податківцями позапланової документальної перевірки позивача щодо проведення фінансово-господарської діяльності з контрагентами. Термін дії вказаної ухвали становив один місяць з дня постановлення ухвали. Контролюючим органом на виконання ухвали було прийнято наказ про проведення цієї перевірки від  23.06.2017. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував цей наказ. Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням. Контролюючим органом було видано наказ  від 21.08.2017 №492 про проведення позапланової виїзної документальної перевірки на виконання вищезгаданої ухвали. Платник податку обґрунтовував протиправність спірного наказу тим, що предмет та період позапланової перевірки, яка цим наказом, вже був охоплений раніше проведеними перевірками. Крім того, призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків повинно бути здійснене уповноваженим органом у межах дії рішення суду, яким така перевірка призначена, що не дотримано відповідачем. Податківці доводили, що проведення документальної виїзної перевірки поза межами строків, визначених у винесеній відповідно до кримінально-процесуального закону ухвалі суду про надання дозволу на проведення такої перевірки, не є підставою для визнання дій з організації та проведення такої перевірки протиправними. Податкове законодавство не обмежує податковий орган строками проведення перевірки за наявності законних на те підстав.

 Правова позиція 

За своїм характером призначення документальної позапланової перевірки на підставі рішення суду може розцінюватися як заходи забезпечення кримінального провадження, а також як специфічна слідча (розшукова) дія.


Відсутність узгодженого процесуального порядку проведення документальних позапланових перевірок в кримінальному провадженні призводить до різного порядку призначення та проведення таких перевірок і як наслідок до різних правових наслідків їх застосування, що перед усім вказує на доцільність визначення документальної перевірки в системі слідчих дій передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, як самостійної дії.


Проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали зокрема слідчого судді, є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні.


Сплив строку дії ухвали постановленої в порядку кримінально-процесуального законодавства для забезпечення кримінального провадження в частині збирання доказів, свідчить про припинення дії такої для осіб, яких вона стосувалась і вчинення будь-яких дій на реалізацію такої, поза межами строку у ній зазначеному, не має правових підстав.


задоволено

 Фабула справи  Податковий орган звернувся до суду з поданням до приватного акціонерного товариства про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків. Суд першої інстанції своєю ухвалою закрив провадження у справі. Апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Суди відмовили у розгляді подання за правилами скороченого провадження, оскільки ними було встановлено існування спору про право (спір щодо права вчинення податковим органом дій з продовження проведення перевірки у зв'язку з відсутністю в наказі на її проведення чіткої дати початку та закінчення проведення перевірки). Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття.  Між позивачем та резидентом Чехії було укладено контракт на реалізацію комплексу будівельних об’єктів. Предмет контракту - - перелік і вартість робіт, які виконує позивач. Контракт був виконаний, що підтверджується актами виконаних робіт. Згодом контролюючим органом було надіслано позивачу податкові повідомлення – рішення, якими накладено штрафні санкції через порушення положень індивідуальної ліцензії, порядку розрахунків зовнішньоекономічної діяльності та валютного законодавства. Позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення – рішення щодо порушення умов індивідуальної ліцензії, інші два залишив в силі. Перше стосувалось застосування штрафних санкцій за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та порушення вимог валютного законодавства. Позивач не оспорював порушення строку розрахунків, проте стверджував, що ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до розрахунків, за його контрактом з чеським контрагентом, оскільки цей Закон не поширюються на експорт послуг. Інше податкове повідомлення – рішення стосувалось порушення вимог Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». А саме  несвоєчасного здійснення обов'язкового продажу коштів у сумі 2718,00 чеських крон, що надійшли на поточний рахунок, відкритий в «Raiffeisenbank a.s» (Чехія) та несвоєчасне подання звітності про валютні операції. Допущення цього порушення позивач пояснював труднощами проходження SWIFT-переказу та накладенням арешту на грошові кошти, які знаходились на банківському рахунку позивача в українському банку, що спричинило невчасний продаж вищевказаних коштів та невчасне подання позивачем до Національного банку України на паперових носіях копії банківської виписки за рахунком. Позивач та контролюючий орган звернулись до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Обмеження щодо терміну розрахунків (120 календарних днів) стосувались виключно операцій з експорту та імпорту товарів. Контракт же між позивачем та його контрагентом містив ознаки договору підряду та за ним виконувались саме роботи.  Відтак, оскільки, позивачем за вищезазначеним контрактом не здійснювались операції з експорту та імпорту товарів, а виконувались виключно роботи, положення щодо обмеження терміну розрахунків (120 календарних днів) до платника не повинні застосовуватись, а повинні діяти терміни встановлені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме 180 календарних днів з моменту підписання акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт.


Суд врахував поважність причини затримки обов’язкового продажу коштів, що надійшли на рахунок позивача, а саме існування труднощів проходження SWIFT - переказу, а також блокування рахунку позивача в банку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання та накладено штрафні санкції. Перевіркою було встановлено, що між платником податків (позичальником) та іншим суб’єктом господарювання (позикодавець) укладено договорі про надання повторної фінансової допомоги. Контролюючий орган вважає, що платник повинен був визначити справедливу вартість свого зобов'язання, а суму дисконту (різниця між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання) включити до доходу в момент отримання позик і до витрат в процесі амортизації такого дисконту протягом строку користування позикою. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

Поворотна фінансова допомога відповідає визначенню поняття «фінансовий інструмент», що передбачене у пункті 4 Положення  (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові Інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (далі - Положення) – це контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.


Пунктом 10 Положення передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.


Отже, видана позика це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом до отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов'язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.


Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (п.5.7.2 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти», - далі МСФЗ).


Якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою (якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.


Виходячи з положень МСФЗ перед тим як оцінювати грошові потоки платник податків сам має право визначити за якою методикою їх оцінювати: за ціною котирування ціни на активному ринку чи, застосовуючи метод оцінювання, у разі відсутності активного ринку.


Крім того, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз'яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов'язане визначати методологію оцінки фінансових зобов'язань самостійно, а ДФЗ не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.


Позикодавець у  будь-який момент міг направити вимогу про повернення позики, а Позичальник (Позивач) зобов'язаний був її виконати. На підставі викладеного вище, враховуючи умови облікової політики позивача, умови договорів про надання поворотної фінансової допомоги, позивач не зобов'язаний здійснювати дисконтування позики до закінчення першого календарного року користування позикою.


задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просило визнати право на погашення податкової заборгованості шляхом передачі контролюючому органу наявної у підприємства дебіторської заборгованості строк погашення якої настав. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін рішенням апеляційного суду, у задоволенні вищезазначених позовних вимог було відмовлено. Платник податків подав до суду касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Законодавцем розрізняються основні та додаткові джерела погашення податкового боргу (податкового зобов'язання). Майно, у тому числі кошти платника податків, віднесено до основних  джерел погашення сум податкового боргу (податкового зобов'язання). Тоді як дебіторську заборгованість платника податків пунктом 87.5 статті 87 Податкового кодексу України віднесено до додаткових. Додаткові джерела погашення податкового боргу використовуються у випадку відсутності або недостатності основних джерел такого погашення.


2. Поміж черговості використання джерел погашення суми податкового боргу (податкових зобов'язань), норми Податкового кодексу України встановлюють і процедуру погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку. При цьому, саме на контролюючий орган покладений певний обсяг правосуб'єктності при реалізації повноважень щодо погашення податкового боргу, крім випадків його добровільного погашення. Вказане виключає можливість перебирання як судом, так і платником податків, дискреційних повноважень контролюючого органу при здійсненні та виборі заходів погашення суми податкового боргу відповідно до норм Податкового кодексу України. 


3.Віднесення дебіторської заборгованості платника податків до додаткових джерел погашення податкового боргу не потребує додаткового визнання його таким джерелом, окрім як затвердження у нормі пункту 87.5 статті 87 Податкового кодексу України; та/або визнання права платника податків на погашення податкової заборгованості за рахунок такого джерела у судовому порядку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка податкової звітності платника податку ПДВ в частині декларування залишку від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику зменшено суму від'ємного значення ПДВ. Свої дії контролюючий орган мотивував тим, що оскільки платник не заявляв до бюджетного відшкодування суму від'ємного значення, то він самостійно відмовилося від належної йому суми бюджетного відшкодування, а тому від'ємне значення ПДВ як показник рядків 24 та 22 декларації з ПДВ має бути зменшене з огляду на порушення строку у 1095 днів, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку з огляду на те, що контролюючим органом безпідставно застосовані положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, які визначають строки давності для подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосування цієї норми права можливо у тому випадку, коли платник податків має намір відшкодувати ПДВ із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до контролюючого органу із заявою в установленому Кодексом порядку. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Прийняття рішення про повернення (виплату) суми бюджетного відшкодування або про зарахування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів є правом виключно платника податків, наданим йому положеннями статті 200 ПК України, а не обов'язком.


2. Платник податку може реалізувати право передбачене пункту 200.7 статті ПК України шляхом подання відповідному органу державної податкової служби податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (пункт 102.5 статті 102 ПК України).


3. Жодних обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, ПК України не містить.


4. На декларування залишку від'ємного значення з ПДВ, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, не поширюються строки давності, передбачені пунктом 102.5 статті 102 ПК України, оскільки такі дії не є тотожними із поданням платником заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що в податкових накладних вказано назву покупця відмінну від назви, зазначеної у статутних документах юридичної особи, а також у податкових накладних, виписаних контрагентом платника, відображено два різних підписи та одне прізвище особи, що уповноважена виписувати податкові накладні. Також в акті перевірки зазначено про неможливість підтвердити суму податкового кредиту по певним контрагентам платника, які мають у своєму ланцюгу ризикових контрагентів. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ та застосовані штрафні санкції. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнути задекларовану ним суму бюджетного відшкодування на банківський рахунок. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги в частині визнання неправомірним зменшення платнику суму бюджетного відшкодування, оскільки матеріалами справи підтверджено фактичну сплату податку на додану вартість у ціні товарів /робіт/послуг придбаних у постачальників. По-друге, податкове законодавство не ставить право платника податку на відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання. По-третє, зазначення у податкових накладних найменування позивача не впливає на правильність формування позивачем податкового кредиту. Відмова в іншій частині позовних вимог обґрунтована їх передчасністю, оскільки процедура відшкодування податку на додану вартість розпочинається після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, що узгоджується з приписами пунтів 200.14 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Право на отримання суми бюджетного відшкодування пов'язано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг). Податкове законодавство не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг).


2. Податковим кодексом України встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов'язку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду. Крім того, Податковий кодекс України не ставить право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника або імпортера. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.


3. Реальність операцій, за якими складається податкова накладна, та підставі якої формується податковий кредит, підтверджується первинними документи, які за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов'язкові реквізити визначені законом.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податку про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого на підставі рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна. Підставою для прийняття такого рішення став недопуск платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.  Платник податку мотивував відмову від допуску відсутністю у посадової особи, яка прибула на підприємство для проведення перевірки службового посвідчення, вимога пред’явлення якого передбачені законодавством. Суд першої інстанції підтвердив обґрунтованість арешту майна платника. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Платник податку подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених  Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.


Враховуючи, що повний та умовний адміністративні арешти мають різні правові наслідки, застосовуючи винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження  обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку, є обов'язковим. Без зазначення виду адміністративного арешту майна платника податків, про підтвердження обґрунтованості якого просить податковий орган, судове рішення втрачає елемент правової визначеності, як для сторін спору так і для необмеженого кола осіб.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податку, за результатами встановлено факт невиконання контрагентами своїх зобов’язань, й на підставі цього зроблено висновок про здійснення платником операцій без реального товарного характеру, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Заступник прокурора в інтересах держави звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства) та стягнути в дохід держави кошти, одержані за таким правочином. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду в задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень частини першої статті 203, частини 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207, частин першої статті 208 Господарського кодексу України, виходячи з якого суди дійшли висновку про те, що санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема, однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням.


Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність доказів в підтвердження поставок товару за вказаним правочином обумовлює  відсутність підстав для стягнення з відповідача в дохід держави коштів.


Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надаючи оцінку господарським правовідносинам і стверджуючи про нікчемність правочинів, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо права визнання недійсності (нікчемності) таких правочинів.


За нормами статті 228 Цивільного кодексу України кваліфікація правочину, як нікчемного, передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків).


Таким чином, висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, а податковому органу законодавством таких повноважень не надано.


Вказана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України висловленою, зокрема, у постанові від 09 лютого 2010 року по справі № 21-1547во09.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про зобов'язання внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування суми податку на додану вартість. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч норм діючого податкового законодавства України контролюючим органом не було вчинено жодних дій, направлених на внесення до Тимчасового реєстру заяв Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування та необхідних даних щодо відшкодування платнику суми ПДВ. Адміністративний суд першої інстанції задовольнив позов платника, мотивуючи тим, що формування Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, в розумінні норм чинного податкового законодавства, покладене на органи державної фіскальної служби, тобто, є дискреційними функціями такого органу, проте всупереч вказаному контролюючий орган, як орган владних повноважень, діяв з порушенням закону та не виконав визначені законом дискреційні функції щодо внесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ інформації за деклараціями позивача, суми за якими є узгодженими. Проте, постановою суду апеляційної інстанції  рішення суду першої інстанції було скасовано, а позов платника було задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що суми ПДВ за передбачений період, є узгодженими та підлягають включенню до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, оскільки контролюючим органом, всупереч вимог податкового законодавства, не підтверджено достовірність нарахування платником суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за цей період. Суд апеляційної інстанції також зауважив про дискреційні функції податкового органу відносно обов'язку підтвердити достовірність нарахування Товариством бюджетного відшкодування, а тому визнав належним способом захисту порушеного права - зобов'язання відповідача провести документальну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у відповідності до норм Податкового кодексу України. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій контролюючий орган та платник податку подали касаційні скарги.

 Правова позиція 

1.  Бюджетному відшкодуванню підлягають виключно узгоджені суми бюджетного відшкодування, тобто суми щодо яких контролюючим органом проведено відповідні заходи (камеральна перевірка, документальна перевірка) для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування, і проведення таких заходів для контролюючого органу є обов'язком, який закріплений нормами Податкового кодексу України.


2. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" № 1797-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) змінено порядок здійснення бюджетного відшкодування, який не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Проте змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування ніяким чином не впливає на право платника податку на відшкодування лише підтверджених контролюючим органом (узгоджених) сум бюджетного відшкодування.


3. Тимчасові реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, передбачають його інформаційне наповнення, зокрема, внесення інформації про узгоджену суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику податків. Дані щодо узгодженості суми бюджетного відшкодування є обов'язковими для внесення заяви Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування до тимчасового реєстру.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних підприємств за основним платежем у розмірі 345 121 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 86 280 грн., з мотивів протиправності його прийняття.  Склад податкового правопорушення, на думку контролюючого органу, полягав  у безпідставному застосуванні пільги згідно із Конвенцією між Україною та Швейцарією про уникнення подвійного оподаткування при виплаті роялті нерезиденту відповідно до ліцензійного договору на товарний знак «eurogold». Безпідставність застосування пільги обґрунтовувалось тим, що згідно з реєстраційними документами власником товарного знаку «eurogold» є не Повне товариство «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство» (Швейцарія) на користь якого здійснювалась виплата доходу, а «Цумбюль и Ко, Торговое агенство». Відповідно до інформації Всесвітньої організації інтелектуальної власності фірма «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство» не зареєстрована власником ні одного товарного знаку, крім того, в Швейцарії такий торговий знак теж не зареєстрований. При розгляді справи було встановлено, що відповідно до виписки  з Торгового реєстру кантону Швейцарії повне товариство «Цумбюль та Ко. Торгове агентство» змінило назву на повне товариство «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство». Проте, на момент початку реєстрації вищезгаданої торгової марки мав назву повне товариство «Цумбюль та Ко. Торговельне агентство», яке і використовувалось відповідною особою у вчиненні дій по реєстрації торгової марки. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Зміна назви підприємства, що відбулася у процесі реєстрації торгової марки не спростовує наявності права власності на таку торгову марку у правонаступника. Наявність розбіжностей і неточностей у перекладі окремих документів, допущена перекладачем, оцінена на підставі інших доказів, наявних у матеріалах справи не впливає на підтвердження статусу контрагента.


не задоволено

 Фабула справи  Фонд соціального захисту інвалідів (далі - ФСЗІ) звернувся з позовом до комунального підприємства (далі - КП), в якому просило стягнути з КП на користь ФСЗІ адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій. ФСЗІ позовні вимоги обгрунтовував тим, що КП не виконало встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. В якості контраргументів КП зазначало, що здійснило усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи (створив вакантну посаду, подавав відповідну звітність до служби зайнятості та ФСЗІ, здійснював пошук працівників на вакантну посаду через ЗМІ), спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності.  Суд першої інстанції визнав аргументи КП більш переконливими, проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.


Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.


Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні  осіб  з  інвалідністю.


До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.


Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації,  або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно  здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування платником податку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту і бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку за відповідний період, результати якої оформлено актом. Контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.3, підпункту «а» пункту 200.4 статті 200, підпункту «г» пункту 201.1, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на непідтвердження товарного характеру поставок технічними паспортами і сертифікатами якості та недоліки представленої транспортної документації, а також безпідставним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які оформлено неналежним чином. На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції. Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень. Адміністративний суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції позов задовольнили частково, однак в різних частинах. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


Податкові накладні є належними та підтверджують право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати продавців, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.


Неправильне/помилкове зазначення місцезнаходження юридичної особи-покупця та номера його свідоцтва платника податку на додану вартість не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарських операцій, за умови належного заповнення інших реквізитів податкових накладних і реального здійснення відповідних операцій, що контролюючим органом не заперечується, та, відповідно, не тягне втрати ними статусу належних податкових документів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податку з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, якою було встановлено порушення платником пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження ПДВ. За результатами перевірки контролюючим органом  складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансові) санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду апеляційної інстанції з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника податку у повному обсязі керуючись тим, що умовою виникнення обов'язку визнати умовне постачання товарів й необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання, виходячи із звичайної ціни, є анулювання її реєстрації платником податку з власної ініціативи. Апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ позивачем не оскаржувалося, а тому пов'язані з таким анулюванням наслідки, передбачені пунктом 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, підлягають застосуванню. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції платник податку оскаржив його у касаційному порядку.

 Правова позиція 

Обов'язок платника здійснити умовний продаж товарів та необоротних активів із подальшим нарахуванням податкових зобов'язань стосується тільки тих платників податку на додану вартість, яким анульовано реєстрацію за їх заявою, в той час як анулювання реєстрації платника податку на додану вартість можливе двома способами: за заявою платника або за рішенням відповідного органу державної податкової служби.


Якщо анулювання реєстрації платника ПДВ відбувалося за ініціативою податкового органу, платник не був зобов'язаний визнати умовне постачання товарів, необоротних активів та відобразити нараховані податкові зобов'язання за такою операцією в податковій декларації з ПДВ за наслідками останнього звітного періоду, який починається з першого дня такого останнього звітного періоду та закінчується днем анулювання реєстрації.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення,  яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 116280,00 грн. Підставою для цього стало порушення строків повідомлення податкового органу про закриття банківських рахунків. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючий орган неправомірно застосував фінансові санкції до банку за несвоєчасне повідомлення про закриття рахунків оскільки на момент проведення перевірки банківську ліцензію позивача було відкликано та його виключено з Державного реєстру банків. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

З відкликанням банківської ліцензії банк не припиняє своє існування до його повної ліквідації. З відкликанням ліцензії та виключенням банківської установи з Держаного реєстру банків припиняється саме банківська діяльність банку, до переліку якої не входить закриття рахунків. Уся діяльність банку у процесі ліквідації спрямована на завершення усіх процесів установи, продаж майна, погашення заборгованостей та припинення юридичної особи.


З відкликанням банківської ліцензії банк більше не має права відкривати рахунки, залучати депозити, але зберігає за собою статус банку та може закривати уже відкриті рахунки з метою завершення своєї діяльності.


Наявність обов'язку повідомляти податкові органи про закриття рахунків не пов'язується податковим законодавством з наявністю у банківської установи ліцензії на здійснення банківської діяльності, а пов'язується саме з конкретною дією - закриттям рахунку.


задоволено частково

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки». Наказом в.о. начальника контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків», на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків та обов'язкових платежів під час здійснення фінансово-господарських операцій з його контрагентом, терміном 5 робочих днів. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки відповідно до підпункту 78.1.12 ПКУ приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.


Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом (пункт 78.4 статті 78 Податкового кодексу України). При цьому відповідних доказів про наявність наказу контролюючого органу вищого рівня про проведення позапланової документальної виїзної перевірки платника, контролюючим органом не надано.


Крім того, посилання контролюючого органу в касаційній скарзі, у якості доказу, на лист УВБ ГУ ДФС у Львівській області від 07.07.2015 № 115/13-01-08-010/1372 про організацію та проведення перевірки не приймається судом до уваги, оскільки зі змісту вказаного доручення не вбачається, що на момент його винесення відносно посадових осіб контролюючого органу, які проводили документальну перевірку платника податків, розпочато службове розслідування, що передбачено підпунктом  78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Так, в даному листі лише висловлена пропозиція щодо призначення службового розслідування в ході якого рекомендовано провести документальну позапланову виїзну перевірку платника.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за порушення пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні застосовано до платника штрафні (фінансові) санкції. Контролюючим органом на підставі наказу проведено фактичну перевірку платника, за результатами якої складено Акт (довідка), у якому встановлено порушення платником пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій, а саме неоприбуткування готівкових коштів у КОРО, зокрема, встановлено, що у КОРО не здійснено облік готівкових коштів. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволені позову платника податків. Не погодившись з судовим рішенням платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1.У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу №436/95).


2.Аналогічна правова позиція вже неодноразово була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 грудня 2012 року (справа №21-400а12), від 04 листопада 2015 року (справа №825/554/15-а), а також Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року (справа №813/2229/17).


3.За встановлених у даній справі обставин відсутності записів у КОРО про облік руху готівки на підставі фіскальних звітних чеків (рядки взагалі не заповнені), копії з яких були виготовлені контролюючим органом безпосередньо під час проведення перевірки,  суд погоджується із висновком про неоприбуткування платником готівкових коштів у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки, що, відповідно, є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке абзацом третім статті 1 Указу №436/95 передбачена відповідальність.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої було складено акт перевірки та прийнято податкові повідомлення-рішення. Висновки контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що на дату виплат процентних доходів нерезиденту по зазначених кредитних договорах за встановлений період у платника відсутні підтверджуючі документи щодо бенефіціарного власника процентних доходів, які надають право на застосування пониженої ставки оподаткування у розмірі 2%, а тому таке оподаткування мало здійснюватися на загальних підставах, тобто за ставкою 15%. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу до суду шляхом подання позовної заяви, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведенність твердження контролюючого органу про те, що нерезидент не є фактичним бенефіціарним власником доходу, виплаченого платником, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для збільшення платнику сум грошових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Також суди вказали, що контролюючий орган не наділений повноваженнями визначати структуру побудови господарських взаємовідносин між суб'єктами господарювання. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог: - нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України; - нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. - нерезидент є бенефіціарним власником доходу.


Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу. Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов'язаний договірними або юридичними зобов'язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу. 3. В момент виплати доходу достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було застосовано до платника податку штраф за ст. 126 ПК України у зв’язку з порушенням граничних строків сплати самостійно визначеного податкового зобов’язання. Контролюючий орган стверджував, що якщо грошове зобов'язання з податку на прибуток, самостійно визначене в податковій декларації з податку на прибуток, не сплачене протягом строків, визначених ПК України, а платником податків подана уточнююча декларація з податку на прибуток щодо зменшення податкових зобов'язань минулих податкових періодів (здійснюється погашення податкового боргу), то такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 ПК України, з урахуванням загального строку затримки сплати суми податкового боргу. Платник податку звернувся до адміністративного суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування санкцій. Позивні вимоги мотивовані тим, що подача уточнюючих податкових декларацій з податку на прибуток, якими зменшено суми самостійно визначених грошових зобов'язань, не є сплатою боргу з податку на прибуток, а тягне за собою лише зміну раніше задекларованих податкових зобов'язань, у даному випадку шляхом їх зменшення, і ніяким чином не може бути прирівняне до погашення податкового боргу для цілей нарахування штрафу відповідно до положень статті 126 ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Правовою підставою для застосування до Підприємства штрафу контролюючим органом визначено статтю 126 ПК України, пунктом 126.1 якої передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки.


Аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку про те, що об'єктом застосування штрафу є несвоєчасно сплачена сума узгодженого грошового зобов'язання.


Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.


Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем на виконання вимог статті 50 ПК України подано уточнюючу декларацію, якою зменшено суму податкового зобов'язання, зокрема на ту суму, яка за позицією ГУ ДФС несвоєчасно сплачена Підприємством до бюджету.


Отже, контролюючим органом застосовано штраф за несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов'язання на суму, яка зменшена Підприємством шляхом подання уточнюючої декларації. Відтак, об'єкт застосування штрафу в межах спірних правовідносин відсутній.


Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в діях Підприємства відсутній склад податкового правопорушення, передбачений статтею 126 ПК України, а тому відповідачем протиправно застосовано до позивача штрафні санкції.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. За наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства складено акт. В акті викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки встановлено порушення вимог чинного податкового законодавства України, в результаті чого платником знижено податок на прибуток приватних підприємств. На цій підставі контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання платника за платежем податок на прибуток.   Свої дії щодо цього контролюючий орган мотивував тим, що платником під час перевірки не надано належним чином оформлених документів бухгалтерського обліку, що підвереджують реальність виконання господарських угод, укладених з його контрагентами. Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення . Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому  для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.


Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.


Надані платником господарські договори та видаткові накладні, самі по собі, не підтверджують реальності виконання укладених угод та не спростовують доводів контролюючого органу щодо відсутності будь-яких доказів реального виконання вказаних договорів, фактичного отримання платником товару від контрагентів, а наявні у платника документи бухгалтерського обліку не дозволяють ідентифікувати та перевірити об'єктивність відображеної у них інформації.


задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Платник податків є юридичною особою, що була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість. Співробітником контролюючого органу внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу – Платника податків Контролюючий орган своїм рішенням анулював реєстрацію Платника податків як платника податку на додану вартість з підстав, передбачених підпунктом «ж» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу). Постановою суду першої інстанції відмовлено у задоволенні адміністративного позову Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підрозділ контролюючого органу надсилає повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням державному реєстратору для вжиття заходів, передбачених абзацом другим частини чотирнадцятої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», лише після здійснення передбачених Порядком обліку платників податків і зборів, та Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, заходів для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи.


Всупереч приписам Порядку №1562 та Положення №336, контролюючим органом не було здійснено необхідних дій щодо встановлення факту відсутності  юридичної особи платника за її місцезнаходженням, а отже не було підстав вважати правомірним направлення повідомлення в порядку статті 19 Закону №755, що стало наслідком внесення відповідного запису реєстратором.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового законодавства, іншого законодавства під час якої було виявлено порушення платником чинного податкового законодавства України. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції платника з контрагентами в межах договорів про надання послуг (кур'єрські послуги) не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки укладені договори з вказаними контрагентами ідентичні за змістом, акти виконаних робіт не містять вичерпної інформації щодо посадових осіб, відповідальних за доставку, адрес абонентів, строків здійснення доставки тощо, вказані контрагенти не мають необхідних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності. На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Платником в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано належно оформлені первинні документи, зокрема договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), реєстри переданих відправлень для доставки по регіонам, реєстри переданих каталогів для доставки по регіонам, реєстри переданих кур'єрських відправлень для абонентів юридичних осіб по регіонам, реєстрів переданої поліграфічної продукції для доставки, рахунки - фактури, акт звірки взаємних розрахунків, оборотньо - сальдові відомості, платіжні документи. Контрагенти платника на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і платник, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції позов платника задоволено повністю. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.


Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.


При прийнятті рішення судом також враховано свідчення директора платника на час здійснення спірних господарських операцій, який підтвердив факт укладання, підписання ним вищевказаних договорів та повідомив, що підписання договорів ініціювалось шляхом надіслання проекту договору на адресу контрагента та при узгодженні умов такого договору відбувалось його підписання сторонами; акти виконаних робіт підписувались після доставки субпідрядниками; здійснювались телефонні дзвінки по кожній поставці; складався відповідний реєстр по доставках; підставою для перерахування коштів слугували акти виконаних робіт, також взято до уваги і той факт, що за результатами проведеної судово-економічної експертизи, призначеної у порядку здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню, в рамках якого було проведено перевірку платника, висновки акту перевірки контролюючого органу, документально не підтверджені. Також судом враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти платника на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і платник, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка задекларованих платником податку в декларації сум бюджетного відшкодування. Перевіркою було встановлено порушення платником пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 193.1 статті 193, статті 194, пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження бази оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20% та завищення бази оподаткування по операціям з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості над фактичною ціною при здійсненні операцій з вивезення товарів за межі митної території України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку та визнав, що висновки контролюючого органу, щодо заниження платником бази оподаткування ПДВ за ставкою 20% на суму, розраховану з урахуванням перевищення собівартості над фактичною ціною при здійсненні операцій з експорту, є такими, що не відповідають правильному застосуванню норм чинного законодавства. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Податкове законодавство не містить такої окремої складової бази оподаткування ПДВ як «перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів над фактичною ціною постачання (експорту)», база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг нижче їх собівартості застосовується для розрахунку бази оподаткування усієї операції без поділу її на окремі частини.


Операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою, незалежно від того за якою ціною товари були експортовані, оскільки ставка податку залежить від виду операції, а не від ціни реалізації товару.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що платником документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.  За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким платнику податку    було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ . Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит платником було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з  контрагентом на підставі належним чином оформлених первинних документів. Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, дійшов висновку, що платник податку мав право на формування податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. Підставою для такого висновку стало порушення пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України у зв’язку з неподанням платником відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів саме на момент їх перетворення. Крім того, платник не відобразив в податковій звітності факт постачання таких основних виробничих та/або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку виходячи з того, що платник податку виконав свій обов'язок щодо подання контролюючому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 146.18 статті 146 ПК України ((в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виведення з експлуатації будь-якого об'єкта основних засобів здійснюється за результатами ліквідації, продажу, консервації на підставі наказу керівника підприємства, а в разі їх примусового відчуження чи конфіскації - згідно із законом.


Документами, що підтверджують знищення, розібрання або перетворення основного засобу можуть бути акти на їх списання відповідної форми, а також висновки відповідної експертної комісії щодо неможливості використання в майбутньому цих засобів за первісним призначенням. В той же час, податковим законодавством не визначено порядку та строків надання податковому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено порушення платником вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на результати контрольного заходу щодо контрагента платника, де зазначено про провадження платником господарської діяльності з контрагентами, які мають ознаки фіктивності. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив повністю позовні вимоги платника податку.  Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання послуг (робіт) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до роботодавця про стягнення заробітної плати за час затримки поновлення його на роботі. Згодом, він подав до суду клопотання, в якому просив постановити у справі за його позовом до роботодавця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій апеляційний суд задовольнив його вимоги клопотання про стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати за час затримки поновлення його на роботі в сумі 56 580. Позовна заява  та клопотання були визнані неподаними та повернуті позивачу. Суд апеляційної інстанції ухвалу скасував та повернув до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Судом позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Згодом особа подала клопотання про повернення його позовної заяви, а клопотання про стягнення заробітної плати за час затримки поновлення на роботі він просив розглянути по суті в рамках вищезгаданої цивільної справи. Суд першої інстанції повернув позовну заяву та клопотання позивачу. Він мотивував, це тим, що позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення позовної заяви, і вона підлягає поверненню. За таких обставин, його клопотання по суті розглядатися не може, оскільки підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Суд апеляційної інстанції з таким рішенням погодився. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд зауважив, що з огляду на те, що  спори, які виникають з трудових правовідносин, вирішуються судом в порядку позовного провадження, розгляд по суті  клопотання про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі окремо від повернутої позовної заяви, в рамках провадження у справі, розгляд якої закінчено ухваленням рішення по суті, заявлених позовних вимог до подання такого клопотання неможливо.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення коштів за податковим боргом. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволені позову, з огляду на ненадання доказів  про направлення на адресу відповідача податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як вимагає Податковий кодекс. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.


За відсутності доказів направлення на адресу платника податку податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення  -  відсутні підстави для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов'язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином надісланим (врученим), що призвело до неможливості встановлення строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 119 765,54 грн - за основним платежем та 29 941,39 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. З матеріалів справи випливало, що між позивачем (позичальник) та банком з податковим резидентством у Чехії (кредитор) було укладено угоду про експортний кредит, відповідно до якої кредитор надав позику позичальнику з метою фінансування постачання горизонтального фрезерно-розточувального верстату згідно з договором постачання у сумі 2358000 євро, сума позики становила 2004300 євро, відсоткова ставка - 6,85% річних. У період, що перевірявся, платник сплатив проценти по кредитору: 03.02.2009 на суму 56911,78 євро, (559169,62 грн), 30.06.2009 на суму 55871 євро (600933,43 грн.); 30.12.2009 року на суму 62375 євро (717380,08 грн.); 30.06.2010 на суму 53688,95 євро (517827,72 грн).  Контролюючим органом було проведено перевірку позивача, в ході якої він прийшов до висновку про ненарахування податку на дохід нерезидента з джерелом походження з України за ставкою 5 % у сумі 119 765,54 грн. та неперерахування такого доходу до бюджету під час його виплат. Позивач доводив, що приписи Конвенції між Урядом України та Урядом Чеської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та майно» не зобов'язують оподатковувати в обов'язковому порядку проценти в Договірній державі, в якій вони виникають, при їх одночасному оподаткуванні в іншій Договірній державі. Він стверджував, що сплата податку з доходу нерезидента із джерелом походження з України при виплаті процентів нерезиденту призведе до подвійного оподаткування, що суперечить Конвенції та нормам міжнародного права. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Верховний Суд вказав на помилковість доводів позивача, що Конвенція дозволяє здійснювати оподаткування процентів як в одній, так і в другій Договірній державі і не зобов'язує оподатковувати в обов'язковому порядку проценти в Договірній державі, в якій вони виникають, при їх одночасному оподаткуванні в іншій Договірній державі. Проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Чехії, можуть також оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті  такого податку.


не задоволено

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець звернулася до суду з позовом до контролюючого органу  про визнання дій протиправними щодо проведення перевірки. На підставі ухвали слідчого судді про призначення позапланової документальної виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контролюючим органом прийнято наказ «Про проведення позапланової виїзної документальної виїзної перевірки фізичної особи - підприємця платника.». Посадовими особами контролюючого органу здійснено виїзд за адресою фактичного здійснення підприємницької діяльності платника, з метою вручення наказу на проведення позапланової перевірки  та ознайомлення з направленням на перевірку, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзду на перевірку, посадовою собою контролюючого органу складено акт про невстановлення за місцезнаходженням та неможливість розпочати позапланову виїзну документальну перевірку платника та передано запит до оперативного управління контролюючого органу. Контролюючим органом неодноразово приймалися накази про проведення перевірки платника та здійснювались виїзди уповноважених осіб контролюючого органу на адресу платника, за результатами яких були складені акти про невстановлення за місцем знаходження та неможливість розпочати позапланову виїзну документальну перевірку платника. Контролюючим органом на адресу реєстрації платника рекомендованим листом направлено письмове повідомлення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки (наказ) та направлення на перевірку, який повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Контролюючим органом складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в якому зазначено, що перевірка платника була проведена в приміщенні контролюючого органу. Акт перевірки місцезнаходження платника податків контролюючим органом не складався. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податкове законодавство надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної виїзної перевірки за умови виконання вимог законодавства щодо ознайомлення платника податків у встановлений законом спосіб до початку проведення перевірки з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення.


Невиконання вимог щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених податковим законодавством копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною.


У разі коли при організації документальної перевірки встановлено відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), у той же день складається акт перевірки місцезнаходження платника податків. Акт перевірки місцезнаходження платника податків контролюючим органом не складався, а отже й суд вважає проведення перевірки незаконним.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу щодо наявності обв'язку сплати платником земельного податку у зв'язку з належністю йому на праві власності відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, нежитлового приміщення. На підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб. Платник використовує земельну ділянку на якій розташоване нежитлове приміщення в якості складу у власній господарській діяльності; оподатковується на спрощеній системі та є платником єдиного податку ІІІ групи, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг з Реєстру платників єдиного податку. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін  постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов платника задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Наявність двох умов надання пільги, а саме використання платником податків власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.


не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ та ФОП про визнання недійсним договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації, укладеного між відповідачами. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що право власності на товар, який є предметом оспорюваного договору, належить йому на підставі договору поставки, а не відповідачу - ТОВ, а також, що спірний договір є фіктивним.  Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суди апеляційної та касаційної інстанції відмовили у позові. Позивач звернувся  із заявою про перегляд постанови за нововиявленими обставинами, у задоволенні якої було відмовлено. Він подав касаційну скаргу. Справа полягала в тому, що майно, яке було  предметом оспорюваного договору, за твердженням позивача, було викрадено невстановленою особою.  Як на нововиявлену обставину в даній справі позивач посилався на вирок суду, яким особу було визнано винною у скоєнні злочину фіктивного підприємства (відповідач ТОВ), що стосується питання фіктивності правочину.

 Правова позиція 

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.


Істотними є обставини, вплив яких на суть справи та винесене рішення може потягнути за собою скасування рішення суду та винесення іншого рішення, тобто, мають бути такими, що ставлять під сумнів або спростовують висновки суду, покладені в основу прийнятого судового рішення. Саме істотність для справи є однією із визначальних ознак обставин, що можуть бути визнані нововиявленими у справі.


Господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.


Згідно практики Європейського суду з прав людини процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя  не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за умови відсутності зловживання.  Однак, одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин.


Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення –рішення, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю за 2017 рік в сумі 46 956,97 грн, з мотивів безпідставності його прийняття та використання податковим органом при визначенні суми грошового зобов'язання невірних даних щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Законодавством України чітко визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди (за виключенням зазначеного у пункті 288.5 статті 288 ПК обмеження щодо максимального та мінімального розміру орендної плати за землю).


Податковий кодекс України регулює лише строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, податковий період, порядок обчислення орендної плати та порядок її зарахування до бюджетів відповідно.


Незгода позивача з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, за умови, що внесені до неї (після укладення договору) зміни не були в подальшому скасовані або визнані в установленому порядку нечинними, не є підставою для невиконання зобов'язань платника податків, встановлених договором та Податковим кодексом України.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу  про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 47 500 грн та 46 950 грн. Підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки контролюючого органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, оскільки на переконання податкового органу, господарські операції між вказаними суб'єктами господарювання не мали мети реального настання правових наслідків. Контролюючий орган вказав на непідтвердження платником здійснення господарських операцій, зокрема: документами, що підтверджують транспортування продукції, книгою обліку продажу та придбання товарів за вказаний період, актами прийому-передачі придбаного товару, документами на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару та використання продукції у своїй господарській діяльності. Відповідач також посилався на ухвалу суду, якою засновника та директора контрагента позивача звільнено від кримінальної відповідальності за злочин фіктивного підприємництва. Зокрема, на той факт, що особа, яка ніби була директором в ході розгляду кримінальної справи заперечувала свої участь у створенні та діяльності товариства та не підписувала документи від його імені. Позивач у запереченнях зазначав, що матеріали досудового розслідування не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Крім того, у вищезгаданій ухвалі не містились фактичні обставини справи та обґрунтування вини. Він  також стверджував, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог. Вищий адміністративний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.  Контролюючий орган подав заяву про перегляд рішення з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції тієї ж самої норми права, що призвело до ухвалення різних рішень. Справа була передана Верховному Суду.

 Правова позиція 

Верховний Суд вказав, що суду касаційної інстанції варто було взяти до уваги посилання податкового органу на фіктивність контрагента позивача, наявність рішення суду про звільнення директора контрагента від відповідальності за злочин фіктивного підприємництва у зв'язку з закінченням строків давності та врахувати заперечення цієї особи щодо участі у створенні та діяльності товариства. 


Суд знову підтримав позицію, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.


Суд також послався на правовий висновок Верховного Суду України, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.


задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань правомірності формування витрат в частині віднесення вартості товарів, придбаних у контрагента, за результатами якої складено акт. Висновками акта перевірки встановлено порушення пункту 161.2 статті 162 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток. Контролюючим органом на підставі акта перевірки за результатами апеляційного адміністративного оскарження та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Склад податкового правопорушення доводиться висновком контролюючого органу про завищення суми витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по взаємовідносинам з нерезидентом, що має офшорний статус, внаслідок включення до складу витрат 100% вартості придбаного вугілля, а не 85%. Платник укладав контракти з контрагентом нерезидентом  на поставку енергетичного вугілля виробництва вугледобувних підприємств Кузбасу, яке використано платником для виробництва складової частини цементу - клінкеру. На думку контролюючого органу, оскільки партнери (засновники) контрагента зареєстровані в офшорних зонах при здійсненні операцій платника  з контрагентом мають бути застосовані обмеження, визначені пунктом 161.2 статті 161 Податкового кодексу України. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Застосування положень пункту 161.2 можливе лише у системному зв'язку зі змістом пункту 161.3 статті 161 Податкового кодексу України, який містить визначення поняття «нерезиденти, що мають офшорний статус». Під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента.


Відповідно до свідоцтва про реєстрацію контрагента, підприємство зареєстроване в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Відтак, у розумінні статті 161 Податкового кодексу України це підприємство не є нерезидентом, який має офшорний статус.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. За наслідками проведеної планової виїзної перевірки платника складено акт, в якому викладено висновки контролюючого органу про порушення платником чинного податкового законодавства та прийнято податкове-повідомлення. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мотивує тим, що платником не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з контрагентами. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції, апеляційну скаргу контролюючого органу задоволено та відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.


Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.


У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.


Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Між платником та міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, нежитлове приміщення. Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки. В подальшому, платник звертався до міської ради з проханням продовжити дію вказаного договору оренди земельної ділянки. Листами міська рада повідомила платника про недоцільність розгляду вказаного питання. Поряд з цим, листом Департаменту земельних відносин повідомлено платника, що дія договору оренди землі  належним чином не припинена. Департамент земельних відносин не продовжив дію договору оренди землі укладеного з платником. Разом з тим, платник продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку вищезазначеного договору оренди. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення яким платнику визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.


  Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 (справа № 21-274а14), 07.04.2015 (справа №21-117а15), 14.04.2015 (справа № 21-165а15), 24.04.2015 (справа № 21-131а15).


Отже, з набранням чинності ПК України, тобто з 01.01.2011, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.


Відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі», у разі відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором


Відповідно до договору оренди землі між платником податків та міською радою, річний розмір орендної плати платника за земельну ділянку був більший за мінімальну трьох відсоткову річну суму платежу, також платником проведено оплату орендної плати за землю з фізичних осіб за весь період користування, що тягне за собою висновок суду щодо скасування податкового повідомлення-рішення


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Співробітниками контролюючого органу проведена фактична перевірка платника, результати якої відображені у акті. Зокрема  встановлено, що в торгівельному павільйоні платником продано одну залізну банку «Балтика-3» без використання РРО. Ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) у підприємця відсутня. Платник перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме, як платник єдиного податку другої групи. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.


До початку фактичної перевірки контролюючий орган не може знати, які порушення будуть встановлені під час її проведення. Натомість, результати перевірки фіксуються у акті перевірки, який відповідно до пункту 80.10  статті 80, пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу України підписується посадовими особами контролюючих органів, особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків, його законними представниками (у разі наявності) та реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Міцність алкогольного напою, реалізація якого була зафіксована контролюючим органом у акті перевірки, могла бути встановлена під час перевірки, а тому відома йому на момент складання акту перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення. Заперечень платника з цього приводу акт перевірки не містить, додаткових документів відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України до прийняття податкового повідомлення-рішення платником надано не було.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до фізичної особі-підприємця, в якому просив накласти арешт на кошти на рахунках платника податків. Посадовою особою контролюючого органу прийнято наказ «Про проведення фактичної перевірки», згідно з яким призначено проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця, господарської одиниці - магазину з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства України. Термін проведення перевірки визначено 10 діб, починаючи з 27 липня 2017 року (далі - Наказ). 27 липня 2017 року на підставі наказу та направлень на перевірку посадовими особами контролюючого органу здійснено виїзд за адресою здійснення господарської діяльності фізичною особою-підприємцем з метою вручення наказу та ознайомлення з направленнями на перевірку. 27 липня 2017 року після проведення контрольної розрахункової операції в магазині, де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець, особі, яка провела розрахункову операцію пред'явлено службові посвідчення, копію наказу та направлення на перевірку від 26 липня 2017 року. Посадовими особами податкового органу запропоновано вказаній вище особі ознайомитись з копією наказу та направленнями на перевірку, а також поставити свій підпис у направленнях про ознайомлення з ними. Проте, вказаною особою відмовлено в їх підписанні та отриманні копії наказу на проведення перевірки, крім того, відмовлено в допуску службових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки, у  зв'язку з чим складено акти відмови. Контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку із відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Фізичною особою-підприємцем оскаржено наказ «Про проведення фактичної перевірки» у судовому порядку, за результатами судового розгляду постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Постановою суду першої інстанції позов задоволено, внаслідок чого накладений арешт на кошти на рахунках фізичної особи-підприємця. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог контролюючого органу відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

На законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків. При чому, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.


В випадку накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку  правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку, з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено. Перевіркою встановлено порушення платником норм чинного податкового законодавства у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей (запасних частин (комплектуючих) та дизельного палива) у контрагентів за нікчемними правочинами. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів платника необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також неперебування їх за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.


Суд вважає, що господарських операцій  є реальними та підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; квитанцій до прибуткових касових ордерів; товарно-транспортних накладних; документів, що свідчать про господарський характер понесених витрат.


не задоволено
◄◄ 1 2... 5 6 7 8 9... 107 108 ►►
close icon
Інформація про документ