Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено фактичну перевірку господарської одиниці, де здійснює підприємницьку діяльність позивач. Орган встановив факт порушення внаслідок ненадання платником на перевірку накладних, а також книги обліку доходів і витрат, у результаті чого прийняв податкове повідомлення-рішення (ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування ППР. Позивач наголошує на протиправність здійснення органом фактичної перевірки, адже перевірку проведено за відсутністю позивача або її законних представників, а особа, якій вручено направлення на здійснення контрольного заходу та яка підписала акт перевірки, права підпису не мала, оскільки трудовий орган з нею не укладався. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції залишив постанову суду попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Пунктами 80.1, 80.7 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Тобто, наведені положення ПК України не передбачають обов'язкову присутність платника або безумовну наявність трудових відносин його з продавцем (особою, яка фактично здійснює розрахункові операції).

Слід також зазначити, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення, зокрема фактичної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності платника податків з податку на додану вартість. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог платником вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу контрагентом. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначає, що в разі невідображення даних податкової накладної в податкових зобов'язаннях продавця, така податкова накладна не є податковим документом та не дає покупцю права на податковий кредит. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник податків оскаржив це рішення контролюючого органу до суду. Постановою суду першої інстанції, з якою погодився і суд апеляційної інстанції позов було задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральні перевірки з питань своєчасності сплати платником податків ПДВ за відповідними деклараціями, результати яких  оформлено актами.  За їх наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на порушення граничного строку сплати узгоджених сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість. На підставі зазначених актів перевірок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, згідно з яким застосовано штраф. Платник податків подав адміністративний позов до суду до контролюючого органу. Окружний адміністративний суд постановою адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані акти індивідуальної дії. Крім того вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав контролюючого органу розглянути питання прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами складання актів камеральних перевірок щодо платника податків з урахуванням положень пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо права платника подати заперечення до актів перевірок та обов'язку їх розгляду контролюючим органом. Апеляційний адміністративний суд ухвалою залишив постанову окружного адміністративного суду без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.

 Правова позиція 

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Оскаржувані акти індивідуальної дії прийнято без дотримання вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: платник податків був позбавлений можливості подати заперечення проти висновків актів перевірок, а спірні рішення прийняті до спливу строку подачі платником заперечень проти висновків результатів контрольних заходів, відтак останні є такими, що прийняті з порушенням закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким платнику визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі. Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що платник податків є власником будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1. Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Суд першої та апеляційної інстанцій задовільнили позовні вимого платника. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач є платником єдиного податку, віднесений до третьої групи платників єдиного податку, видами його діяльності, в тому числі є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку, а розглядувана земельна ділянка використовується платником у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам. Відтак, на переконання судових інстанцій, платник на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.

 Правова позиція 

Спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку

задоволено

 Фабула справи  Між управлінням та декількома контрагентами були укладені договори про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей. Контролюючий орган провівши виїзну планову перевірку управління капітального будівництва Міністерства оборони України ( далі – управління) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства склав акт. В акті зазначається про порушення управлінням законодавства внаслідок не включення до складу валового доходу (доходу) вартості отриманих від контрагента за актом передачі квартир під заселення квартир, як безповоротної фінансової допомоги; вартості виконаних робіт від контрагентів; отриманої безповоротної фінансової допомоги. На підставі зазначеного акта прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Перший заступник прокурора звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив цей позов. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 135.1 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті. Інші доходи згідно з підпунктом 135.5.4 Податкового кодексу України включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За нормами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Отже, для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність в управління відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність. Утім, суди попередніх інстанцій у порушення наведених процесуальних правил відповідні обставини не встановили.

задоволено частково

 Фабула справи  Між державною установою та платниками податків було укладено договір про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей. На виконання умов договору було передано 13 квартир під заселення. Контролюючим органом було проведено перевірку діяльності державної установи, та встановлено порушення ст.135 ПК України, а саме: не включено до складу доходу вартості отриманих квартир, як безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів). За результатами перевірки контролюючим органом донараховано суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та за штрафними санкціями. Прокурор оскаржив дії контролюючого органу, Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність у державної установи відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку суб’єкта господарювання, за результатами якої встановлено продаж в магазині алкогольних напоїв та сигарет без відповідних ліцензій, що є порушенням ст. 15 ЗУ «Про регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». На підставі акту перевірки було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій. Суб’єкт господарювання оскаржив правомірність прийняття рішення, вказуючи на те, що ним лише зберігались підакцизні товари без подальшої мети реалізувати. Також було зауважено, що в ході перевірки не встановлено факту продажу алкогольних напоїв, а лише наявність в магазині великого асортименту товарів та посуду для реалізації напоїв «на розлив». Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення окружного суду та задоволено позовні вимоги.

 Правова позиція 

Застосування до особи фінансових санкцій за роздрібну торгівлю спиртом   етиловим,   коньячним   і   плодовим,  спиртом  етиловим ректифікованим   виноградним,   спиртом   етиловим  ректифікованим плодовим,   алкогольними   напоями   та  тютюновими  виробами  без наявності  ліцензій, прямо пов'язане із встановленням факту продажу таких підакцизних товарів, виходячи з визначення поняття роздрібної торгівлі.

На контролюючий орган покладено обов'язок доведення  продажу підакцизних товарів суб'єктом підприємницької діяльності, й за відсутності зафікосованих фактів реалізації товару застосування санкцій є протиправним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за звітний рік. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку з фізичних осіб за звітний рік. Судом першої інстанції позов задоволено. Судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Зі змісту підпункту 267.2.1 Податкового кодексу України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66 вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (тобто Мінекономрозвитку).

Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу тощо.

До того ж, здійснення розрахунку середньоринкової вартості автомобіля віднесено до повноважень Мінекономрозвитку, та така інформація може бути надана виключно цим органом.

Повнота з'ясування обставин у даній справі вимагає від судів витребування у відповідача або у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в тому числі й інформацію щодо пробігу транспортного засобу позивача, яка враховувалась при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу позивача, та впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком. Суд першої інстанції може розглянути питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та при новому розгляді справи має вирішити ці спірні питання для правильного розгляду справи.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором процентів за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що проценти за користування кредитом не є додатковим благом, та не повинні включатись до загального оподатковуваного доходу в розумінні ПК України. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" від 09 квітня 2015 року №321-VIII було викладено ст. 165 ПК України в новій редакції, яка передбачає не включення до загального оподатковуваного доходу суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) прощених кредитором за самостійним рішенням. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Оподатковуваним доходом платника податків є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування процентів.

задоволено частково

 Фабула справи  Платником податку було помилково визначено суму ПДФО у податковій звітності за 2013, а саме задекларовано суму прощеного боргу щодо сплати пені та процентів за користування кредитом як додаткове благо платника за вказаний податковий період. Однак, платником не було здійснено жодних дій щодо виправлення помилки, а тому контролюючим органом було надіслано вимогу щодо сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. Платником податку не було сплачено суму узгодженого зобов’язання. Зважаючи на вищевказане, контролюючий орган звернувся до суду із позовом про стягнення податкового боргу. Постановою окружного адміністративного суду залишеного без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Додаткове благо кваліфікується як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Стосовно анулювання (прощення) кредитором суми боргу, то приріст фінансових показників платника податку - боржника виникає за рахунок суми, взятої в борг. Сама по собі грошова сума, взята в борг, не збільшує доход, оскільки надається на умовах повернення. У разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, ця сума збільшує дохід боржника, зокрема і його оподатковуваний дохід як платника податку. Так, при списанні заборгованості у вигляді тіла кредиту особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. При цьому, однак, прощення відсотків та пені, нарахованих на основну суму боргу, не призводять до приросту показників фінансового стану платника податку.

Отже, сума процентів (пені) не є додатковим благом у розумінні вищевказаних норм ПК України, та  не входить до об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково. Скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2015  та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник  В.П. Юрченко

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки, контролюючим органом встановлено безпідставне віднесення сум до податкового кредиту і, як наслідок, завищено суму від’ємного значення ПДВ, що призвело до завишення бюджетного відшкодування. За наслідками перевірки, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ та застосовані санкції. Платник податків оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, мотивуючи вимоги тим, що його контрагентом-постачальником продукції було відмовлено у надані податкової накладної, чим було порушено порядку реєстрації податкових накладних. Зважаючи на таку неправомірну поведінку контрагента, платник подав Заяву про відмову постачальника надати накладну (Додаток 8 до податкової декларації) та додано документи, що підтверджують правомірність включення сум податку до податкового кредиту. Тому, ці суми правомірно враховувалися при визначення суми податкового кредиту. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Законодавцем встановлена вимога щодо обов'язкової реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником товарів (послуг) як підстава для формування податкового кредиту покупцем у такій операції з поставки.

Разом із тим, в абзаці 11 пункту 201.11 ст. 201 ПК законодавцем передбачена процедура, яка направлена на захист права покупця за операціями поставки у випадку невиконання постачальником своїх вимог щодо надання податкової накладної або порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Дотримання цієї процедури надає покупцю товарів право на включення сум ПДВ у вартості отриманих товарів (послуг) до складу податкового кредиту, та є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки такого продавця.

Оскільки в судовому процесі встановлено факти подання Заяви про відмову постачальника надати податкову накладну та підтвердження суми податкового кредиту необхідними документами, суд першої інстанції зробив обґрунтовуваний висновок про неправомірність зменшення сум податкового кредиту.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника ПДВ, в ході якої встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків між платником та його контрагентами. Враховуючи висновки перевірки, контролюючим органом було внесено інформацію в електронну базу даних щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту щодо платника та його контрагентів. Платник оскаржив правомірність висновків перевірки та внесення інформації в базу даних, оскільки зміни показників податкового обліку мають безпосередній вплив на його права та інтереси. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано неправомірним внесення інформації в бази даних. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників контролюючих органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб’єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника.

Дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційних електронних баз ДФС податкової інформації, отриманої, в тому числі, від платників податків у вигляді податкової звітності, є  службовою діяльністю працівників контролюючого органу щодо інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу та не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Це в однаковій мірі стосується і дій органу ДФС щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків. В акті перевірки контролюючий орган видав податкове повідомлення рішення, з приводу правомірності якого виник спір. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 39.2.1 та підпункту 39.4.2 ПК України, а саме: невключив до звіту за 2015 рік контрольованої операції іноземним контрагентом , чим занижено загальну суму контрольованих операцій за 2015 рік. Іноземне підприємство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Суд першої інстанції у задоволення позову відмовив. А рішенням апеляційного суду позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Норма пункту 120.3 ст. 120 Податкового кодексу України (ПК України) встановлює форму відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1 % за неналежне виконання платником податків свого обов'язку, передбаченого підпунктом 39.4.2  пункту  39.4  ст.  39 ПК України, щодо звітування перед контролюючим органом про контрольовані операції. При цьому, окрім встановлення змісту такого обов'язку, нормою підпункту 39.4.2  пункту  39.4  ст.  39 ПК України, поміж іншим встановлено також і строк його виконання - до 1 травня року, що настає за звітним. Тобто законодавцем чітко встановлено строк, у межах якого платником податків має бути подано звіт про контрольовані операції. При цьому, під виконанням такого обов'язку законодавцем презумується його належне виконання, зокрема і в частині повного відображення всіх контрольованих операцій у строк до 1 травня року, що настає за звітним. Неналежне виконання такого обов'язку тягне за собою застосування штрафних санкцій, встановлених пунктом 120.3 ст. 120 ПК.

Отже, апеляційним судом було помилково ототожнено виправлення позивачем показників звіту про контрольовані операції шляхом подачі уточнюючого звіту із належним виконанням платником податків обов'язку, встановленого підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 ст. 39 ПК України. Висновки суду першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, відповідають правильному змісту правового регулювання вищевказаних норм.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податків, у результаті якої орган виклав висновки в акті перевірки. Згідно з цим актом підприємство порушило такі норми : завищені валові витрати у податковому обліку за 1-й квартал, півріччя 2010 року; завищені валові доходи по «безтоварній» операції з реалізації шахтного обладнання; завищено податковий кредит. Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварний характер поставки позивачу від контрагента товару та відповідно подальшу його реалізацію. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток , у тому числі: за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями; повідомлення про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ, у тому числі: за податковим зобов'язанням за штрафними (фінансовими) санкціями. Судами попередніх інстанцій позов платника податків задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Повідомлені контролюючого органу про фактичні обставини щодо відсутності реального характеру операцій із поставки з посиланням на конкретне джерело інформації є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товару  в операціях із контрагентом, так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів на користь позивача як доказів господарської операції.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати податкове-повідомлення рішення, яким йому нараховано ПДВ. Позовні вимоги мотивував тим, що висновки податкової про нереальність господарських операцій з контрагентами є безпідставними, оскільки ним правомірно сформовано дані свого податкового обліку на підставі первинних бухгалтерських документів Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Наведене дає підстави для висновку, що підписані невідомими особами документи не можуть бути підставою для формування платниками податків своїх даних податкового обліку за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність надання послуг та поставки товарів; за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право платника на їх формування.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій проігноровано те, що засновник та директор платника податку заперечують свою участь у створенні та фінансово - господарської діяльності вказаного товариства, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору, й тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо проведення камеральної перевірки платника з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контролюючим органом при проведені перевірки було порушено строки давності, а саме 1095 днів, щодо періоду, за який її проведено, а також з того, що повнота нарахування і сплата податків не може бути предметом камеральної перевірки та має досліджуватися у ході документальної перевірки. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Предметом камеральної перевірки, проведеної контролюючим органом, фактично було питання щодо розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тобто питання, яке у відповідності до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України має перевірятися податковим органом шляхом проведення документальної перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків уклав договір доручення з дочірнім підприємством , згідно з яким повірений мав виконувати грошові зобов’язання від імені та за рахунок платника через те що на його кошти накладено арешт. Також між платником (як позичальником), ПАТ (як позикодавець) та дочірнім підприємством (як сторона) було укладено договір безпроцентної позики. Платник видав довіреність, якою уповноважило дочірнє підприємство вчиняти від імені платника податків наступні дії: сплачувати (перераховувати) заробітну плату, податки, збори та інші обов'язкові платежі тощо. Проте, як вбачається з відомостей, перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати єдиного внеску. Позивач звернулося до суду із позовом до Офісу великих платників податків (відповідач 1) та районної об’єднаної державної податкової  інспекції ( відповідач 2). У позовних вимогах позивач просив визнати протиправною бездіяльність першого відповідача із не зарахування платежів згідно платіжних доручень та зобов'язати другого відповідача вчинити дії з зарахування платежів згідно зазначених платіжних доручень в рахунок сплати товариством єдиного внеску за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року. Судами попередніх інстанцій позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі  - Закон №2464-VI) покладає на позивача, як платника єдиного соціального внеску (у відповідності до пункту 1 частини першої статті 4), безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску шляхом  внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п'ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).

Водночас, у справі встановлені обставини, які унеможливлюють виконання Товариством зазначеного обов'язку (перебування виробничих потужностей і працівників на території зони АТО, а також арешт коштів Товариства) шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.

При цьому Закон №2464  не передбачає випадків, коли, як у цій справі, існують обставини, що виключають можливість виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску. Отже, наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом №2464 обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.

Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахованих осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).

Також варто вказати, що Закон №2464 передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків платників єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, у разі перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та подання відповідної заяви (пункт 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Разом з тим, конкретний зміст спірних правовідносин свідчить про те,  що Товариство не мало на меті звільнення від обов'язку зі сплати єдиного внеску за частиною другою статті 6 Закону №2464, але, натомість, здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.

Щодо передоручення. Згідно із ч. 9 ст. 25 Закону №2464 власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску за наведеними вище платіжними дорученнями, є саме позивач, а не будь-яка третя особа.  Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464.

не задоволено

 Фабула справи  Особа більше шести років працював водієм в управлінні регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Наказом його було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я. Особа звернулася до суду з позовом до служби ветеринарно-санітарного контролю про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров'я працівника, зобов'язаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної, а не тимчасової втрати працездатності, тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Роботодавець має надати докази попередження особи у встановленому законом порядку про майбутнє звільнення (Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України - не пізніше ніж за два місяці.)

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулося до суду із позовом до ГУ Держземкадастру, у якому просить визнати протиправними низку дій ГУ Держземагентства про застосуванні сукупного коефіцієнту Км3 величиною « 1» у витязі з технічної документації про нормативно грошову оцінку (НГО) різних земельних ділянок з різною площею та зобов’язати орган видати нові  витяги із технічної документації про НГО по цих земельних ділянках. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач видав п'ять витягів із технічної документації про НГО на земельні ділянки із завищеним розміром НГО. Позивач вважає, що завищення розміру НГО сталося через те, що сукупний локальний коефіцієнт Км3 зі значенням « 1», який брав участь у розрахунку НГО земельних ділянок, не відповідає вимогам законодавства та критеріям (факторним умовам) його застосування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Виходячи із аналізу Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, а також Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів №231, сукупний коефіцієнт Км3 повинен визначатися як добуток пофакторних оцінок (локальних факторів, локальних коефіцієнтів), які є на відповідній земельній ділянці.

Рішення КМР у силу положень статті 59 та 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні,  є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, а також підприємствами, установами і організаціями. Величина локального коефіцієнту Км3 визначається щодо кожного населеного пункту з урахуванням місцеположення земельної ділянки за територіально-планувальними, інженерно-геологічними, історико-культурними, природно-ландшафтними, санітарно-гігієнічними умовами та рівнем облаштування території, на підставі рішення сільської, селищної, міської ради.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність застосування значення локального коефіцієнта Км3 величиною « 1,0», оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, земельні ділянки, надані в оренду позивачу, не зайняті житловим фондом, не вкриті лісами і не знаходяться під залізницями. На цих земельних ділянках немає забудованих та введених в експлуатацію будівель чи споруд, немає твердого покриття доріг, не забезпечено централізованим водопостачанням, каналізацією, теплопостачанням.

Крім того, витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради. Колегія суддів виснову, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, а лише носить інформаційний характер, відтак у цій частині рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовною заявою про стягнення на коштів з банківських рахунків органу управління платника податків. На обґрунтування зазначених позовних вимог контролюючий орган послалася на те, що здійснені контролючим органом заходи у вигляді направлення подання про погашення податкового боргу до органу управління підприємства, не призвело до погашення такого боргу. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував у ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив. У зв’язку з вищезазначеним контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Обов'язок контролюючого органу на звернення із позовною заявою до органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке комунальне підприємство або його майно, виникає виключно після продажу внесеного в податкову заставу майна такого підприємства і лише за умови недостатності суми коштів, отриманих від такого продажу, для погашення податкового боргу.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку – ФОП, за результатами якої встановлено неправомірне заниження ПДВ, оскільки не було підтверджено рух товарів по ланцюгу постачання між контрагентами, що свідчить про нереальний характер господарської діяльності. Платник податку оскаржив вказане рішення, мотивуючи це тим, що висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій позивача із контрагентами спростовуються первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Посилання ж податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. У той же час, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку, свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак, при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться, у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

не задоволено

 Фабула справи  У платника податку обліковувався податковий борг перед бюджетом. З метою його стягнення, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив надати дозвіл на  погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника. Судом вимоги були задоволені. Зважаючи на відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках, контролюючим органом було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу та зареєстровано обтяження на рухоме майно платника податків. В подальшому сума податкового боргу збільшилась. Контролюючий орган вкотре звернувся з позовом до суд, в якому просив надати дозвіл на погашення податкового майна, що перебуває в податковій заставі. Вимоги ґрунтувалися на тому, що оскільки платник не може сплатити меншу суму заборгованості (що підтверджується попереднім рішенням), то відповідно і більшу суму не зможе сплатити. А тому немає необхідності у наданні рішення про стягнення податкового боргу на усю суму. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково.

 Правова позиція 

Нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Аналіз правових норм, що містяться у ст. ст. 87, 88, 95 ПК України, свідчить, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.

Оскільки не встановлено наявність рішення суду, яке набрало законної сили про стягнення з платника податків податкового боргу у повній сумі, що є безумовною підставою для можливості реалізації передбаченого законом права на продаж такого майно та вжиття заходів для погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що у вказаному наказі не зазначено конкретної підставі, за наявності якої може проводитись фактична перевірки, а натомість лише перераховано норми Податкового кодексу України. Крім того, прийняття наказу на підставі доповідної записки із проханням провести перевірку без зазначення фактів сумнівності, є неправомірним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

При отриманні керівником контролюючого органу доповідної записки із проханням провести перевірку, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю. В той же час, така інформація та фактичний контроль не може бути безмежним у часі її призначення та проведення.

Водночас, сама доповідна записка повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Окрім того, контролюючим органом повинно бути доведено, що саме конкретна доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття наказу.

Відповідна інформація може бути відображена в наказі на проведення перевірки, який повинен містити інформацію щодо того, в рамках яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів  встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій встановлена податковим органом.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку – ФОП, за результатами якої встановлено неправомірне завищення суми витрат, оскільки ФОП було безпідставно включено до складу валових витрат суми сплачених коштів за користування кредитом. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення рішення, яким донараховано ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив вказане рішення, мотивуючи це тим, що пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України (а пізніше ст. 177 ПК України) визначено право віднесення відсотків по кредиту до валових витрат, яким він й скористався. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позовної вимоги відмовлено..

 Правова позиція 

О'бєктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід.

Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.

Витрати, що пов'язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.

Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, що наведений у  пункту 177.4 статті 177 ПК України не є вичерпним. Витрати понесені Фізичною особою - підприємцем на сплату процентів за користуванням кредитними коштами, що безпосередньо пов'язані з підприємницькою діяльністю, є витратами пов'язаними з отриманням доходів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства; законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за відповідний період. За результатами перевірки складено акт згідно якого, встановлено порушення платником вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства. На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган виніс податкові повідомлення-рішення. Платник податків звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував рішення тим, що належними та допустимими доказами доведено, що спірні податкові повідомлення-рішення контролюючим органом прийняті без урахування вимог законодавства та без встановлення обставин, які мали значення для їх прийняття.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, необхідно оцінити документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Окремі недоліки у оформленні первинних документів не є беззаперечним свідченням фіктивності господарської операції.

не задоволено

 Фабула справи  Між контрагентами – фізичними особами-підприємцями був укладений договір фінансового лізингу щодо автомобіля. За результатами виконання операції, платник податку включив до податкового кредиту суму ПДВ за відчуження автомобіля. Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якого встановлено неправомірне завищення суми податкового кредиту, оскільки платник не мав права на податковий кредит по операції фінансового лізингу. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму ПДВ. Платник податку оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, оскільки ним дотримані умови його формування, визначені ст. 198 Податкового кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Здійснивши системний аналіз норм ПК України, ВС дійшов висновку, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит по операціях з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Важливо звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 51 ЦК України, - до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Це положення однаково відноситься до прав і до обов'язків фізичної особи-підприємця. А тому важливо встановити фактичні обставини по справі та надані їм правильну правову оцінку з урахуванням наведених вимог податкового законодавства.

Податковий орган доводить суду, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний податковий та правовий статус. Вказані доводи залишились поза увагою судів, але їх дослідження має важливе значення для правильного вирішення даної справи. В тому числі судами не встановлено яку систему оподаткування обрано позивачем.

Здійснюючи перевірку, податковий орган посилався на  приписи статті 177 Податкового кодексу України, яка визначає оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Натомість в договорі фінансового лізингу зазначено, що позивач є платником єдиного податку.

Без з'ясування обраної позивачем системи оподаткування, суди не мали змоги застосувати відповідні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та відповідно чи підлягають застосуванню  вимоги статті 177 ПК України або приписи ст.ст.291-300 ПК України, які встановлюють правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Вказана обставина має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки дає змогу дослідити порядок ведення обліку доходів та витрат, обліку основних фондів, нарахування амортизації, наявності правильного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат тощо.

задоволено частково

 Фабула справи  ПрАТ звернулось до суду з позовом про визнання незаконними наказу пропроведення позапланової перевірки та приписів, виданих за результатами їїпроведення. Підставою для видання спірного наказу про проведенняперевірки слугувала ухвала слідчого судді, якою задоволено клопотанняслідчого про призначення позапланової перевірки у кримінальномупровадженні. Позивач зазначив, що законних підстав для проведенняпозапланової перевірки не було, перевірку призначено з порушеннямвстановленого порядку (без дозволу уряду) і за відсутності у ГУ Держпраціповноважень на проведення такої перевірки.Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю.Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Суд встановив, що позапланову перевірку було проведено на виконанняухвали слідчого судді у кримінальному провадженні.

Проте такої підстави для позапланової перевірки суб'єктагосподарювання у статті 6 не передбачено.Те, що ухвала слідчого судді набрала законної сили не надає їйякостізаконута/чи переваги у застосуванні у порівнянні з тим,якзаконурегулював ці правовідносини.

Тож покликання на метукримінального провадження та/чи доцільність (необхідність) позаплановоїперевірки за певних обставин не може слугувати підставою для того, щобшляхом постановлення ухвали (слідчим суддею) порушитивимогизаконущодо порядку призначення і проведення позаплановоїперевірки.

Отже, перевірку було проведено незаконно, оскількиїї булопризначено за відсутності підстав передбачених законодавством.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату ЄСВ, і як наслідок посадову особу до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 165-1 КУпАП. Відповідальність за триваюче правопорушення аргументовано тим, що несплата здійснювалась безперервно та припинилось притягненням винної особи до відповідальності. Посадова контролюючого органу оскаржила притягнення до відповідальності, з мотивів, що вона не несе відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до посадової інструкції, а підприємство звільнено від виконання обов'язків платника єдиного внеску. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено .

 Правова позиція 

Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

 «Несвоєчасна сплата» не є триваючим адміністративним правопорушенням, а тому суб'єктом владних повноважень при прийнятті постанови не враховано вимоги статті 38 КУпАП, яка в свою чергу визначає строки накладення адміністративного стягнення.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими йому визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовані тим, що належна йому на праві власності нерухомість не є об’єктом оподаткування податку, оскільки є будівлею промисловості. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволені повністю.

 Правова позиція 

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Наведені положення дають Верховному Суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - наявність промислових підприємств, що встановлено судами попередніх інстанцій.

Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

задоволено частково

 Фабула справи  Міська рада запровадила на території міської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та затвердила положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Контролюючим органом, на підставі цього рішення, було видано податкові повідомлення-рішення, якими платнику податків нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платник податків спочатку оскаржив в адміністративному порядку спірні податкові повідомлення-рішення, в результаті чого, повідомлення-рішення залишено без змін. Тоді платник звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення, обґрунтувавши вимоги посилаючись на підпункт 4.1.9, пункт 8.3 та пункт 12 Податкового кодексу України, вважає, що застосування такого податку можливе лише з наступного року. Суди першої та апеляційної інстанцій не задовольнили вимоги платника податків.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 12.3.4 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних громад повинні до наступного бюджетного періоду прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів,  зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду ( підпункт 12.4.3. Податкового кодексу України). Як вбачається зі змісту положень підпункту 4.1.9 Податкового кодексу України, податкові пільги не може бути змінені протягом бюджетного року.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених    підпунктом 12.3.4    цієї статті (п. 12.5. ст.12 Податкового кодексу України).

Принцип стабільності передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У справі №825/1403/17 (касаційне провадження №К/9901/4267/18) виникли подібні правовідносини. Там, ВС відмовив у задоволенні вимог платника податків. Суд вбачав необґрунтованість доводів платника щодо недотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування "Про запровадження місцевих податків".

ВС не погодився із висновком суду у подібній справі. Відповідно до частини першої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

невідомо

 Фабула справи  Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкові зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платник податків, вважаючи ці рішення безпідставними, звернулася до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та відмовив у задоволенні позову.  

 Правова позиція 

Згідно з пунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

В свою чергу, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України, підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Застосування пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Також, аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.05.2018 № 806/2461/17 (К/9901/27759/18) та № 806/2676/17 (К/9901/28719/18).

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулося до Київради з клопотанням про передачу в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень, а саме 2 земельних ділянки. Органом надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також сформовано кадастрова справа. Втім потім процес зупиняється, і орган місцевого самоврядування ігнорує звернення фактичного землекористувача та НЕ виносить питання на сесію, та НЕ приймає рішення про передачу земельної ділянки в оренду (навіть НЕ відмовляє). З цієї підстави ТОВ звернулось до господаського суду з позовом до Київради та ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), у якому просило визнати за ним право оренди земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень, визнати укладеним договір оренди цієї земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, та зобов’язати зареєструвати його в установленому законом порядку.

 Правова позиція 

Навіть при наявності згоди заявнику на розробку проекту землеустрою та формуванню з/д в кадастрі як об’єкту цивільних прав, передача земельної ділянки в оренду від місцевої громади до заявника повинна відбуватися в порядку, передбаченому ст. ст. 116, 124 ЗК України. Відповідно до пункту 1, ст. 124 ЗК України передача в оренду з/д, що перебуває в комунальній власності здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Тобто таке рішення є необхідною умовою для безпосереднього переходу до укладання договору оренди землі. І без рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі в оренду визнати договір оренди землі укладеним, або в будь-який інший спосіб визнати право оренди з/д за заявником навіть через суд - незаконно.

Окрім цього ВП підкреслила, що відповідно до пункту 14, ст. 123 ЗК України у заявника є можливість оскаржити бездіяльність органу місцевого самоврядування до суду. Звісно ця процесуальна можливість на практиці нічого заявнику не дасть і питання передачі з/д в оренду не зрушиться з місця.

ВП також звернув увагу, що всупереч ч. 7, ст. 123 ЗК України заявник не передав органу місцевого самоврядування сам проект відведення з/д із позитивним висновком державної землевпорядної експертизи, в матеріалах справи відсутні докази звернення заявника із клопотанням до органу місцевого самоврядування про затвердження розробленого проекту.

Насамкінець ВП скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій розтлумачив, що відносини із передання земельних ділянок в оренду не регулюються положеннями ГК України, а саме ст. ст. 181, 187, 188, на які посилалися суди, а регулюються в першу чергу ЗК України та ЗУ «Про оренду землі».

Отже, за змістом статей 116, 124 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України «Про оренду землі» передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої встановлено завищення платником податків від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, не подано звіт про суми податкових пільг з податку на прибуток та не забезпечено зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів тощо. Контролюючий орган встановив, що платник податків використовував у своїй діяльності позику, яку отримав від нерезидента.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги платник обґрунтовує тим, що він з контрагентом не мав ніяких додаткових платежів та комісій, тому відсоткова ставка 11% річних є ефективною ставкою відсотка для позики. Також, по договору не передбачено погашення позики в сумі іншій, ніж була видана.

 Правова позиція 

Пунктом Б5.1.1 Додатка Б до Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (далі - МСФЗ 9) визначено, що для оцінки справедливої вартості позики, виданої на неринкових умовах, необхідно продисконтувати всі майбутні грошові надходження по такій позиції за переважаючою ринковою ставкою відсотка для аналогічного інструмента з аналогічним кредитним рейтингом.

Під аналогічним інструментом розуміється кредит або позика з аналогічним терміном, валютою, типом відсоткової ставки, схемою руху грошових коштів, наявністю застави і базою для нарахування відсотків.

Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (пункт 5.7.2 МСФЗ 9).

Згідно з параграфом К384 Додатка В до МСФЗ 9 якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою(якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.

Також пунктом 29 П(С)БО 13 визначено, що позичальник повинен первісно оцінити фінансові зобов'язання (позику) та відобразити її в обліку за фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості зобов'язань (суми позики) і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням фінансового інструмента.

Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду. В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Довгострокові зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.

При цьому, для погашення зобов'язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було визначено платнику податків суму податкового зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році. Платник податків оскаржив прийняте податкове повідомлення-рішення, мотивувавши це неможливістю застосування статті 267 ПК України в 2016 році, адже зміна в об’єкті оподаткування була встановлена Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015, а його застосування можливе лише в наступному плановому періоді. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

 Правова позиція 

Для визнання автомобіля об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється, виключно, Мінекономрозвитку.

Мінекономрозвитку розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Колегія суддів зазначає, що касаційна скарги не містять будь - яких доводів та доказів на їх підтвердження, що вартість належного позивачу автомобіля є меншою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня 2016 року, тобто меншою за 1 033 500,00 грн, що є визначальним при визначенні об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році.

Суд попередньої інстанції також обґрунтовано зазначив, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що встановлено пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, а отже твердження позивача що положення щодо транспортного податку мають застосовуватись контролюючим органом не раніше 2017 року є безпідставним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податку, за результатами якої зафіксовано реалізацію алкогольних напоїв за цінами нижче ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни. На підставі акту прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування санкцій, передбачених Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 № 481/95-В. Платник податку звернувся до суду з позовом про скасування вказаного рішення, оскільки контролюючий орган застосував неправильний розмір роздрібний цін на підставі нечинного законодавства. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволені повністю.

 Правова позиція 

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у справі № 826/17459/15, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 "Про внесення змін до постанови    Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957".

Визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Отже, на дату фактичної перевірки (11 лютого 2016 року) постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957" втратила чинність. Відповідно постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30 жовтня 2008 року № 957 діяла у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 року № 177.

Встановивши, що ціни на алкогольні напої, реалізовані позивачем відповідали мінімальним роздрібним цінам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30 жовтня 2008 року № 957 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 року  №177, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність застосування до підприємця фінансових санкцій та протиправність рішення.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку - банку, за результатами якого встановлено несвоєчасну сплату єдиного внеску. Згодом, Правлінням НБУ було прийнято постанову «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку», у зв’язку з чим було розпочато процедуру його ліквідації. Рішенням контролюючого органу були застосовані штрафні санкції та розпочато нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Платником податку оскаржено застосування штрафних санкцій контролюючим органом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, прийнято з порушенням вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банка припиняється застосування до банку, який ліквідується, будь-яких штрафних санкцій, відповідно нарахування штрафу та пені є протиправним. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково.

 Правова позиція 

З аналізу частини другої статті 46 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що такою врегульовано виключно дату з якої припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій, а саме з дня призначення уповноваженої особи Фонду (особа яка виконує функції з ліквідації банку).

Натомість частиною третьою (абзац 1) статті 46 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано саме період під час якого у банківської установи не виникає жодних додаткових зобов'язань, зокрема зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), і таким періодом є строк проведення ліквідації банківської установи, який визначений, зокрема частиною п'ятою статті 44 зазначено Закону, а день призначення уповноваженої особи Фонду, що виконує функції з ліквідації, є лише датою з якою, законодавець пов'язав початок припинення нарахування відсотків, штрафів, пені і т.д.

Таким чином під час вирішення спірних правовідносин визначальним є саме період під час якого не виникає жодних додаткових зобов'язань, а відтак не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції.

Оскільки на час прийняття рішень, в платника податку – не могло виникнути додаткових зобов’язання, такі рішення є неправомірними.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з платника податковий борг, який виник внаслідок несплати узгодженого податкового зобов’язання з ПДВ та акцизного податку з ввезених на митну територію України транспортних засобів. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

За змістом пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом сформовано та направлено податкову вимогу форми, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, податковий борг у добровільному порядку відповідачем не сплачено.

За змістом пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

З урахуванням встановлення в судовому процесі складу та факту несплати платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову податкового органу.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637, яке полягало у неоприбуткуванні готівкових коштів, оскільки в книзі обліку розрахункових операцій відсутні записи про оприбуткування зазначеної суми. На підставі акту перевірки прийнято податкове-повідомлення рішення, яким застосовано штрафні санкції за вказане правопорушення. Платник податку оскаржив рішення контролюючого органу, мотивуючи позов тим, що ним фактично проведено розрахункові операції з наявними документами, а відсутність записів про рух коштів у книзі обліку свідчить про порушення ведення книги обліку розрахункових операцій, а не про неоприбуткування готівки. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції і ухвалено нове, яким у задоволення позову відмовлено.

 Правова позиція 

Згідно з абзацом третім пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операційна підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книги).

Здійснюючи системне тлумачення вказаної норми, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність згідно абзацу третього статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, відсутність фіксації фактичних надходжень у розрахунковій книзі є порушенням порядку оприбуткування готівки, а оскільки факт нездійснення таких записів платником податку не заперечувався, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом були прийнятті податкові повідомлення-рішення про донарахування ввізного мита та податку на додану вартість за порушення митного та податкового законодавства платником податку. Платником податку було оскаржено прийняті рішення в адміністративному порядку, попередньо сплативши податкові зобов'язання. За результатами оскарження платникові було відмовлено у його вимогах, більше того контролюючим органом було застосовано штраф у розмірі 50 % від суми узгодженого податкового зобов'язання за несвоєчасну сплату донарахованих сум податків. Платник податків виконав вимоги контролюючого органу й сплатив штрафні санкції.В подальшому, рішення про застосування штрафних санкцій були скасовані.  Разом з тим, кошти, сплачені на підставі податкових повідомлень платникові не були повернуті.  Зважаючи на протиправну бездіяльність, платник податків звернувся до господарського суду з позовом до контролюючого органу, казначейської служби, про стягнення з держави майнової шкоди (збитків), якої він зазнав внаслідок прийняття неправомірних податкових-повідомлень рішень та їх виконання.  Ухвалою господарського суду провадження закрито. Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховної суду, на підставі того, що судове рішення у цій справі оскаржується з підстав порушення правил юрисдикції.

 Правова позиція 

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов'язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та митного законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу). Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.Тобто, цей спір виник у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що розрахунки в іноземній валюті в межах торговельного обороту здійснюються лише через уповноважені банки, тому попереднє зарахування на розподільчий валютний рахунок коштів в іноземній валюті згідно з нормативно - правовими актами НБУ, що надійшли на адресу резидента у межах зовнішньоекономічного контракту, а не на поточний рахунок товариства не може розцінюватися як порушення строків зарахування виручки у іноземній валюті від експорту продукції. Апеляційний адміністративний суд постановою рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Не погодившись із висновком суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Надходження в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб - підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв) підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо Національному банку України, у розмірі 65 відсотків. Решта надходжень в іноземній валюті залишається в розпорядженні резидентів та нерезидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

2. Датою зарахування валютної виручки вважається зарахування її на розподільчий рахунок. Подальший рух коштів з валютного на поточний рахунок юридичної особи, в тому числі і з використанням розподільчого рахунку, свідчить про використання коштів вже на території України і не може вважатись первинним надходженням коштів внаслідок виконання зовнішньоекономічних контрактів.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулося до суду із позовом до відділу Дерземагенства, у якому просило - визнати протиправними дії Відділу Держземагенства щодо здійснення оцінки земельної ділянки, дані якої оформлені витягом без номера з технічної документації про нормативну грошову оцінку (НГО) земельної ділянки; визнати протиправним та скасувати витяг Відділу Держземагенства. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

У правовідносинах, пов'язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, є предметом судового розгляду та має здійснюватися адміністративним судом.

Крім цього, витяг про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки є однією з підстав визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, оформлюваний органом Держгеокадастру витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, у якому визначено конкретний розмір такої оцінки, безпосередньо пов'язаний з колом прав та обов'язків користувача відповідної земельної ділянки.

не задоволено

 Фабула справи  Комунальне підприємство (далі – КП) звернулось до суду із позовом до Державного підприємства (далі – ДП) про стягнення збитків за договором поставки. ДП на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки поставлено КП товар, а КП прийняло та оплатило товар. Проте ДП не зареєструвало податкові накладні по вказаним операціям постачання в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим КП втратило право на включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту, що призвело до зайвої сплати позивачем цієї суми до бюджету. Вказані витрати позивач вважає збитками, які виникли з вини відповідача. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю, а суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання  контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Положення п. 201.10 ст. 201 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов'язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи). При цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця.  Однак, як правильно враховано апеляційним господарським судом, подання такої скарги платником згідно з наведеною нормою у редакції, чинній після 01.01.2015р., не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Така ж позиція була висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.08.2018р. у справі №917/877/17.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення вимог ПКУ, що полягає у порушенні правил використання коштів зі спеціального рахунку податку на додану вартість, а також факт отримання додаткового блага працівником та не нарахування платником податку, як податковим агентом податків і зборів на таке благо. На підставі встановленого, контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ, ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що виплати працівнику є компенсацією його витрат  під час службового відрядження закордон, які не пов’язані з господарською діяльністю платника, а тому вони не є додатковим благом, а нарахування ПДФО є неправомірним. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов’язання з ПДФО.

 Правова позиція 

Судами попередніх інстанцій на підставі системного аналізу доказів, залучених до матеріалів справи, зроблено правильний висновок про те, що контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів, що спростовують факт знаходження працівника платника податку у відрядженні.

Натомість, зміст наданих позивачем доказів, а саме розпорядження засновників Підприємства «Про направлення у службове відрядження генерального директора» до Німеччини; договір про надання послуг щодо організації та впровадження Національного павільйону України на міжнародній виставці; акт виконаних робіт (наданих послуг); копії укладених контрактів, тощо підтверджує, що працівник знаходився у відрядженні і отримані ним грошові кошти після закінчення відрядження не є додатковим благом в розумінні статті 164 ПК України, а є компенсацією понесених витрат.

Таким чином, доводи контролюючого органу також не дають підстав вважати висновки судів першої і апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку своєчасно зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних  податкові накладні за операціями зі своїм контрагентом, в яких помилково зазначив індивідуальний податковий номер покупця. Протягом місяця товариством було виправлено помилку та зареєстровано нові податкові накладні з правильно зазначеним індивідуально податковим номером покупця. Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації платником податку накладних, за результатами якої встановлено порушення вимог ст. 201 ПКУ, а саме несвоєчасної реєстрації 98 податкових накладних. З цих підстав, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафу та зобов’язати його прийняти нове податкове повідомлення-рішення. Позов мотивовано тим, що нормами ПКУ передбачено застосування штрафних санкцій лише за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, а не за виправлення помилок, допущених при зазначенні ІПН покупця. Рішенням окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: податкове повідомлення-рішення скасовано в частині застосування штрафу.

 Правова позиція 

Контролюючими органами було надано роз'яснення щодо механізму виправлення помилки, яка пов'язана з індивідуальним податковим номером платника податку покупця у податковій накладній у листах ДФС України від 05.05.2016 №10101/6/99-99-15-03-02-15 та від 22.06.2017 №781/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, а також на  загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України «ЗІР» у категорії « 101.16», де зазначено, що помилка, допущена в індивідуальному податковому номері контрагента, може бути виправлена шляхом складання розрахунку коригування та нової податкової накладної.

Можливість реєстрації в ЄРПН податкових накладних та розрахунків коригування зберігається протягом 365 календарних днів з дати їх складання.

Таким чином, виправлення ІПН покупця можливо лише у випадку, коли з дати складання податкової накладної із «невірним» ІПН покупця не минуло 365 календарних днів, тобто, друга податкова накладна (з правильним ІПН) може бути зареєстрована не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати її складання, що зазначена в такій податковій накладній.

З аналізу ст. 120-1 ПКУ слідує, що штрафні санкції застосовуються за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, а не за виправлення помилки в ІПН Покупця.

Реєстрація податкової накладної з метою виправлення раніше допущеної помилки не є несвоєчасною реєстрацією накладної з вини платника податку, крім того, чинним законодавством України не передбачено іншого механізму виправлення помилки в ІПН Покупця, а тому застосування до платника податків штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, складених у зв'язку із необхідністю виправлення помилки у своєчасно зареєстрованих податкових накладних згідно з механізмом, запропонованим роз'ясненнями Державної фіскальної служби України, є протиправним.

не задоволено

 Фабула справи  Місцевим судом було ухвалено рішення про призначення податкової перевірки, на підставі якої контролюючим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової перевірки. За результатами перевірки складено акт, а також прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання з ПДВ. Платник податку оскаржив прийняття рішення до адміністративного суду. Станом на дату звернення відкрито касаційне провадження, однак ще не розглянуто. Паралельно до оскарження податкового повідомлення-рішення, платник податку оскаржив правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що на момент проведення перевірки у нього було вилучено всі первинні документи щодо господарських взаємовідносин на підставі рішення суду, що унеможливлювало проведення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у позові.

 Правова позиція 

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в  редакції, чинній на час призначення перевірки) передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

В той же час, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені  статтею 81 Податкового кодексу України   (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Таким чином, при вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права суду в кожному конкретному випадку необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.

Оскільки відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, то спірний наказ контролюючого органу щодо призначення розглядуваної перевірки не є таким, що порушує права позивача.

Крім того, судом касаційної інстанції встановлено, що платником податку оскаржено в судовому порядку податкове повідомлення-рішення від 04.01.2016.

Отже, позивачем реалізовано право на судовий захист щодо відновлення порушеного права за наслідками перевірки, призначеної наказом від 03.11.2015 №477, шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2016 №.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Однак, при приїзді на об’єкт, фахівців контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки. На підставі цього, контролюючий орган прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості  адміністративного арешту майна, оскільки посадові особи останнього не згодні з наказом на проведення перевірки і не допустили фахівців органу до проведення її. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірки складено акт перевірки та винесено податкові повідомлення-рішення. Тому платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просить: 1) визнати дії контролюючого органу щодо запитування під час проведення перевірки документів, що не пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, та не свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або які не належать та не пов'язані з предметом перевірки, а також дії щодо використання як підстави для висновків під час проведення перевірки, матеріалів, до використання яких ПК України встановлена пряма заборона - протиправними; 2) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

1)Щодо податкового повідомлення-рішення форми, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб, в тому числі збільшено податкове зобов'язання та застосовано штрафні санкції.

В силу пунктів 103.1 - 103.4 ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Податковий агент - резидент України, який виплачує дохід нерезиденту країни, з якою укладено відповідний міжнародний договір, звільняється від оподаткування у разі подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує його статус, як нерезидента. При цьому, дозволяється застосовувати звільнення від оподаткування доходів нерезидента, якщо такий нерезидент має право на отримання таких доходів та не є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або посередником щодо такого доходу.

Щодо можливого застосування, на думку податкового органу, ст.7 Конвенції суд відноситься критично, оскільки Позивачем було отримано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 17.05.2018 за вих.№2205/6/-99-15-02-02-15/ІПК відповідно до якої, податковий орган зазначає, що згідно з положеннями п.4 ст.13 Конвенції доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, є предметом розгляду ст.13 Конвенції, але не підпадають під дію пунктів 1, 2 та 3 цієї статті.

Відповідно до положень п.4 ст.13 Конвенції доходи від відчуження будь-якого майна, іншого ніж те, про яке йдеться у попередніх пунктах цієї статті, оподатковуються тільки в тій Договірній Державі, резидентом якої є особа, що відчужує майно. Таким чином, податковий орган в індивідуальній податковій консультації наданій Позивачу робить висновок, що доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від відчуження корпоративних прав є предметом розгляду п.4 ст.13 Конвенції, не формують частину майна постійного представництва, а операції по такому відчуженню оподатковуються тільки на території Республіки Кіпр.

задоволено частково

 Фабула справи  Між нерезидентом (Кредитор) та ТОВ «Укртрансгруп 2005» (Позичальник) укладено кредитний договір, за умовами якого Кредитор надає Позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії з лімітом заборгованості у встановленій сумі. Нерезидент (Кредитор), ТОВ «Укртрансгруп 2005» (Попередній позичальник) та платник податків (Позичальник) уклали додаткову угоду до кредитного договору (про заміну позичальника), за умовами якого Попередній позичальник передає, а Позичальник приймає всі права та обов'язки за Договором, між Кредитором і Попереднім позичальником. В ході документальної планової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. В результаті перевірки контролюючим органом було складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення, Платник податків, не погоджуючись із рішеннями контролюючого органу, подав адміністративний позов до суду, в якому просить їх скасувати.

 Правова позиція 

1. Термін «бенефіціарний власник доходу» є скоріше економічною категорією і при визначені статусу бенефіціарного власника, зокрема, має аналізуватись і фінансова звітність отримувача доходу. Кінцевий термін для складання та надання фінансової звітності може встановлюватися до 31 грудня року, наступного за звітним. Отже на момент виплати доходу можуть бути відсутні документи за поточний рік і при виникненні спору із податковим органом платник податку вправі надавати будь-які додаткові документи і докази, в тому числі, які були відсутні на момент виплати і були отримані платником в майбутньому.

2. право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:

- нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;

- нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

- нерезидент є бенефіціарним власником доходу.

Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов'язаний договірними або юридичними зобов'язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу.

задоволено

 Фабула справи  державне підприємство мало намір зареєструватися неприбутковою організацією, але йому було відмовлено через відсутність повного пакету документів. Підприємство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу щоб визнати його відмову протиправною та зобов`язати включити державне підприємство до Реєстру неприбуткових установ та організацій.   Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Підприємство, установа та організація може бути визнана неприбутковою за наявності дотримання одночасно всіх вимог, встановлених положеннями пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, статутні документи мають бути приведені у відповідність із вищезазначеними нормами у визначений Податковим кодексом строк та подані до контролюючого органу.

Контролюючий орган відмовляє неприбутковій організації у включенні до Реєстру в разі: подання неприбутковою організацією неповного пакета документів, визначених пунктом 6 Порядку для включення до Реєстру неприбуткрових організацій; невідповідності неприбуткової організації вимогам, встановленим пунктом 7 цього Порядку.

Після отримання рішення про відмову у включенні до Реєстру неприбуткова організація може усунути недоліки та повторно подати документи до контролюючого органу відповідно до пункту 6 цього Порядку, не змінюючи при цьому положення установчих документів, до яких контролюючим органом не висловлено зауважень. Повторно надіслана реєстраційна заява розглядається в строки, зазначені в абзаці першому цього пункту.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд під час вирішення аналогічної справи, постанова від 20.06.2018, справа № 806/3313/17.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків. В результаті, платник податків оскаржив до суду наказ контролюючого органу про проведення камеральної перевірки. Платник обґрунтував скаргу тим, що підстави для проведення перевірки та прийняття наказу відсутні, оскільки в поданих запереченнях на акт документальної перевірки не містилось посилання на обставини, що не були досліджені під час перевірки, а лише зазначалось  про неправомірні дії службових осіб контролюючого органу та наявності достатньої  інформації в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Також зазначено, що  в спірному наказі відсутні посилання на фактичні  підстави для проведення перевірки, визначені п.п.78.1.5 ст. 78 ПК України. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у позові відмовлено.

 Правова позиція 

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

З аналізу пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України слідує, що підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є виключно подання платником податку заперечення до акта перевірки з вимогою перегляду результатів перевірки і підстави викладені в них потребують додаткового дослідження з встановленням певних обставин. При цьому, перевірка  проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Не слід залишати поза увагою такі важливі питання, які свідчать про наявність або відсутність підстав для прийняття спірного наказу, а саме: чи вимагав платник податків (направляючи заперечення) повного або часткового перегляду результатів відповідної перевірки; чи зазначав платник податків обставини, що не були досліджені під час перевірки;  чи можливий їх об'єктивний розгляд без проведення перевірки; які питання стали предметом оскарження. Законодавчо встановлено чіткий логічно-послідовний алгоритм дій, дотримання якого дає право на призначення та проведення перевірки. Заключним етапом таких дій є встановлення обсягу перевірки, оскільки можливість її проведення передбачена виключно з питань, які оскаржуються.

Встановлення даних обставин важливо для правильного вирішення справи, оскільки необхідно встановити чи були підстави для прийняття спірного наказу, і лише  після цього досліджувати відповідність наказу за формою та змістом вимогам податкового законодавства.

задоволено частково
◄◄ 1 2... 4 5 6 7 8... 111 112 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію