Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р», за яким платнику податків визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу у частині нарахування пені з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, зобов’язати контролюючий орган виключити з інтегрованої картки платника податків пеню з цього податку та зобов’язати орган зупинити дії з примусового стягнення пені. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Пеня нараховується на суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір, але не сплатив у встановлені законодавством строки, та/або на суму штрафної (фінансової) санкції чи санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не сплачених платником у встановлені законодавством строки.

Нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 Податкового кодексу України (при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки (податкове повідомлення - рішення)), розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати, визначеного пунктом 57.3 Податкового кодексу України, податкового зобов'язання, включаючи період адміністративного та судового оскарження та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган провівши камеральну перевірку щодо дотримання платником податків вимог податкового законодавства, видав податкове повідомлення-рішення. Контролюючий орган встановив, що платником несвоєчасно здійснено реєстрацію податкової накладної, в результаті чого на нього накладено штрафні санкції. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого орану про визнання протиправним та скасування цього повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги, платник податків посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте всупереч нормам законодавства, чинного на момент здійснення реєстрації податкової накладної, оскільки відповідач до 01.01.2016 не міг застосовувати штрафні санкції, передбачені статтею 120-1 ПК України, з огляду на те, що Порядку застосування штрафних санкцій не існувало. Рішенням першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою апеляційної інстанції скасовано рішення попередньої інстанції та прийнято нове, яким задоволено позов платника податків.

 Правова позиція 

Відповідно до п.120-1.3 ПК України, порядок застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 120-1 цього кодексу, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Разом з тим, п. 201.10 статті 201 ПК України передбачає, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Отже, на платника податків покладено обов'язок щодо реєстрації податкової накладної у термін встановлений податковим законодавством. Порушення встановленого терміну свідчить про наявність порушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу.

Відсутність затвердженого порядку застосування штрафних санкцій не звільняє позивача від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та дає підстави контролюючому органу застосовувати штраф у розмірі, передбаченому податковим законодавством.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків (позивач) із Закритим акціонерним товариством (ЗАТ) уклали кредитний договір, за умовами якого позивач отримав у кредит 70 000 дол. США під 10% річних. Згадане ЗАТ та ТОВ уклали договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ЗАТ відступив право вимоги до позивача на користь ТОВ. Потім, ТОВ із позивачем уклали додатковий договір до кредитного договору про припинення зобов’язання передаванням відступного, відповідно до якого сума основного боргу позивача становила 51 867,45 дол. США (414 576, 53 грн). Позивач сплатив кредитору суму в розмірі 343 699 грн, у результаті чого йому було анульовано залишок боргуза кредитним договором (прощена заборгованість). ТОВ листом повідомило позивача про юридичні наслідки прощеної заборгованості. Податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО та штрафні санкції.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб внаслідок недекларування суми доходів у вигляді додаткового блага. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог платника податків відмовили повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 164.2.17 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного)кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Посилання позивача на те, ще у зв'язку із ростом курсу долара по відношенню до гривні він зазнав збитків і це спростовує висновок відповідача, що в 2013 році він отримав дохід у вигляді додаткового блага, Суд сприймає критично.

Враховуючи те, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим беручи на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Анулювання боргу призвело до збереження активів, оскільки в іншому випадку позивач повинен був би сплатити цю суму позичальнику. Анулювання боргу призвело до збереження коштів позивача.

Щодо неповного встановлення обставин справи, зокрема, не дослідження судами попередніх інстанцій доказів переходу права вимоги, вартості придбання права вимоги, включення банком до податкового рахунку сум, сплачених позивачем, Суд зазначає, що вказана інформація не є суттєвою для розгляду даної справи, оскільки жодним чином не впливає на вирішення питання, чи є анульований борг додатковим благом для позивача. Отже, не з'ясування вказаних обставин не може бути підставою для повернення справи на новий розгляд.

не задоволено

 Фабула справи  Міська рада вважає, що підприємство розміром несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, та яка перебуває у комунальній власності громади міста, використовується без укладення договору оренди, внаслідок чого територіальна громада міста в особі міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду. Міська рада звернулася до суду з позовом до підприємства про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Підприємство не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з Постановою КМУ "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 № 284 не підлягає застосуванню до позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави. Позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків  звернувся до контролюючого органу з заявою про зарахування авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів сплачених у 2013 році у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток в наступних періодах. Контролюючим органом було відмовлено в задоволені цієї заяви. Платник податків оскаржив вказану відмову, мотивуючи це тим що у нього є можливість здійснити залік сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів за 2013 рік у зменшення щомісячних авансових внесків в наступних періодах.   Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Згідно пп. 153.3.8 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів).

При цьому, Законом України від 04.07.2013 №403-VII, який набрав чинності 04.08.2013, до Податкового кодексу України внесено зміни, які дозволяють платникам податків враховувати сплату авансового внеску під час виплати дивідендів в оплату щомісячних авансів з податку на прибуток.

Після доповнень згідно із цим Законом до Податкового кодексу України у абзацах   п'ятому та шостому п. 57.1 ст. 57 Кодексу встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.

Отже, внесені до Податкового кодексу України зміни прямо дозволяють зменшити щомісячні аванси з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів як в поточному, так і в попередніх періодах.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішень контролюючим органом, мотивуючи це тим, що він здійснював оптову реалізацію нафтопродуктів через мережу АЗС, яка не є об’єктом оподаткування акцизним податком, а не роздрібна торгівля підакцизними товарами, як встановив контролюючий орган. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату підприємством як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб. Зважаючи на це, було прийнято податкове повідомлення рішення, яким до платника було застосовано штрафні санкції, передбачені ст. 127 ПК України. Платник податку оскаржив прийняття рішення, вважаючи застосування штрафних санкцій безпідставним, оскільки несвоєчасна виплата задекларованих податкових зобов’язань з ПДФО виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Згодом узгоджене податкове зобов’язання було сплачено, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст.126 ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Положеннями ст. 127 ПК України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Натомість коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 вказаного кодексу. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 10 листопада 2015 року у справі № 21-2919а15 та від 22 березня 2016 року у справі № 21-3694а15.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеного Держпрацею інспектування ФОП булоприйняте рішення про накладення штрафу. ФОП звернулась до суду зпозовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову пронакладення на неї штрафу за недотримання мінімальних державних гарантійв оплаті праці та нездійснення оплати за роботу у святкові і неробочі дні уподвійному розмірі. На обґрунтування позовних вимог вказувала, щопрацівникам за перепрацьований час буде нараховано і виплачена заробітнаплата та буде наданий вихідний день за заявою працівника абокомпенсований. Суд першої інстанції позов задовільнив. Не погоджуючись з судовим рішенням, управління Держпраці подалоапеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Оскільки ФОП допустила порушення вимог законодавства щодо дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, то притягнення до відповідальності у даному випадку застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень в ході перевірки та не можуть бути підставою для звільнення від застосування контролюючими органами штрафу за такі порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі No823/708/17.

задоволено

 Фабула справи  Полтавський обласний центр зайнятості, звернувся до суду з позовом до особи про стягнення суми незаконно виплаченого матеріального забезпечення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час перевірки обґрунтованості виплати особі допомоги по безробіттю було направлено запит до приватного акціонерного товариства. 25 травня 2016 року між особою та ПрАТ було укладено договір про надання послуг, згідно з яким відповідач з 01 серпня по 01 вересня 2016 року співпрацював із ним. У подальшому, 19 грудня 2016 року позивачем складено акт перевірки та видано наказ від 21 грудня 2016 року про повернення допомоги по безробіттю, яку відповідач в добровільному порядку повертати відмовилась. Посилаючись на те, що відповідач порушила положення законодавства, щодо обов'язку зареєстрованих безробітних своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення (працювала за ЦПД), Полтавський обласний центр зайнятості, просив суд стягнути з особи на його користь кошти. Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду, рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Полтавського обласного центру зайнятості, задоволено.

 Правова позиція 

Верховного Суду вважає, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції. Так, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статтею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідача виплаченої їй допомоги по безробіттю. Місцевим судом зазначено про відсутність недобросовісності з боку відповідача, оскільки на момент набуття особою статусу безробітної, договір про надання послуг між нею та ПрАТ  був припинений.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведена документальна перевірка платника податків, за результатами якої встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток; не подання звіту про суми податкових пільг з податку на прибуток та ПДВ; не забезпечення платником зберігання первинних документів та інших документів з питань обчислення та сплати податків; порушено терміни реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам ПДВ. На підставі перевірки органом видано податкове повідомлення-рішення про зменшення суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток. Не погоджуючись з таким повідомленням-рішенням, платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати його протиправним та скасувати. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, платник податків використовував у своїй діяльності позику, яку отримало від нерезидента. Відповідно, строк повернення позики було продовжено, а відсотки були нараховані платнику податків, втім не сплачені. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до пунктів  5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі -  Положення 11), зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

За змістом пунктів 10 Положення 11 довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання. Пунктом 12 Положення 11 визначено, що поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З контексту наведених норм, випливає, що зобов'язання, які виникли на підставі договору позики згідно з фактичними обставинами справи, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.

Щодо обґрунтованості висновку контролюючого органу. При визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці контролюючий орган помилково застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, не врахувавши необхідність погашення відсотків за позикою. Так, теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Відтак, для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно враховувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення боргу (суму заборгованості за тілом кредиту), а й погашення відсотків за кредитом. Отже, розрахунок контролюючим органом теперішньої вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договором, є необґрунтованим. 

Порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов'язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено нормами п.п. 11, 29, 31 та 32 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - Положення13), а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, Положення 13 не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов'язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.

З врахуванням вищевказаного, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості у меншій сумі спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  За наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником податків пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України,  у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей (поліграфічних матеріалів) у контрагентів за договорами поставки, з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, зокрема товарно-транспортними накладними та сертифікатами якості. На підставі висновків зазначеного акту контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно якого платнику збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано  штрафні (фінансові) санкції. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарські операції по придбанню платником податків товарно-матеріальних цінностей у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися, придбані товари використано у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

2. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

не задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та ОМС було укладено договори оренди земельної ділянки, в яких встановлювалась сплата річних сум орендної плати у рівних частках між орендарем та орендодавцем, а також розмір орендної плати. Контролюючим органом було прийнято рішення, в якому визначено платнику зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб, оскільки ним не було сплачено у достатньому розмірі відповідно до положень ПКУ. Самостійне визначення розміру орендної плати не впливає на виконання платнико обов’язку зі сплати орендної плати як обов’язковому платежу в розмірі не меншому, встановленому п.288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України. Платник оскаржив правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що він сплачував орендну плату в належних розмірах відповідно до умов договору. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Орендна плата є обов'язковим платежем, розмір якої хоча і обумовлюється договором, проте не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Приписами Податкового кодексу України не надано можливості органу місцевого самоврядування звільнити орендаря від сплати орендної плати, відстрочити її внесення до відповідного бюджету або пов'язати виникнення обов'язку такої особи з перерахування орендної плати з певною подією чи фактом.

Тобто, фактичні дії позивача щодо способу використання орендованих ним земельних ділянок не впливають на виконання ним обов'язку з перерахування орендної плати як обов'язкового платежу в розмірі не меншому, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між її учасниками та не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку, а регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави. Хоча розмір, порядок та умови сплати орендної плати за землю є умовою договору оренди, орендна плата є формою податку на землю, а справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Плата за землю державної або комунальної власності (орендна плата) є обов'язковим платежем, який не може залежати від умов договору.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про повернення сум бюджетного відшкодування з ПДВ. Контролюючим органом було проведено перевірку достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування, за результатами якої прийнято рішення про зменшення суми відшкодування. Платник податку оскаржив бездіяльність контролюючого органу щодо процедури бюджетного відшкодування, а саме неподання висновку про відшкодування ПДВ на користь платника податку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Неподання контролюючим органом після закінчення судових процедур до органів Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення, у зв'язку з цим, заборгованості бюджету з податку на додану вартість, обумовило набуття платником податку права на пред'явлення вимоги про стягнення пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, за якою суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки податковим органом  виявлено порушення вимог п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6, п. 201.1 Податкового кодексу України, в результаті чого платник податків завищив від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту. Висновками контролюючого органу, що викладені в акті перевірки було зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про: визнання протиправними дій щодо внесення коригувань до автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", зокрема, до підсистеми "Аналітична система" на підставі висновків, викладених в акті; зобов'язання відповідача відновити в цій підсистемі показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, які були відкориговані податковим органом; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (ПДВ). Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на ПДВ. Судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну, за результатами якої було виявлено порушення. Порушення полягало в тому, що господарські операції платника податків з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, що виключає право на формування валових витрат та податкового кредиту за такими господарськими операціями. Платником платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, (1) якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ), (2) з податку на прибуток, (3) з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, а також (4) зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ і (5) зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані всі повідомлення-рішення, крім того, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.  Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.  1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

не задоволено

 Фабула справи  Між платником податків (орендар) та нерезидентом(орендодавець) укладено Угоду оперативного лізингу літака. Зі змісту Угоди вбачається, що нерезидент виступає від власного імені та у власних інтересах. Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків. За результатами перевірки встановлено заниження податку з доходу нерезидента та неподання розрахунків податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доход із джерел їх походження в Україні. Орган визначив, що нерезидент здійснював транзит доходів від операційної оренди на користь компанії – власника літаків, а відтак нерезидент не є бенефіціарним власником отриманого доходу, а виконував функцію номінального отримувача (попередника) доходу. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, зазначивши що оскаржувані податкові повідомленні-рішення прийняті з неправильним застосуванням норм статей 7 та 8 Конвенції  між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 103.3 Податкового кодексу України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Законодавство України не містить визначення фактичного (бенефіціарного) отримувача, як і переліку документів для підтвердження цього статусу. Для визначення особи фактичного (бенефіціарного) отримувача доходу має значення юридичне оформлення та зміст зовнішньоекономічного договору, в рамках якого здійснюється господарська діяльність та сплачується дохід.

Крім того, як слідує з міжнародної практики застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, для визнання особи в якості фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування має пріоритет порівняно з нормами Податкового кодексу України (відповідно до ст.103 ПК України). Відповідно до статті 4 Конвенції для її цілей цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого аналогічного критерію.

У частині першій статті 7 Конвенції визначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується податком тільки у цій Договірній Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво. Статтею 8 Конвенції окремо зазначено, що прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від експлуатації морських і повітряних суден у міжнародних перевезеннях буде оподатковуватися лише в цій Державі.

Відповідно до пункту 103.2 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Згідно з пунктом 103.3 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

Відповідно до пунктів 103.4, 103.5 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України вказано подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Враховуючи зміст укладених між позивачем та нерезидентом, надані компетентним органом Великої Британії довідки, умови Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та норми Податкового кодексу України, позивач звільняється від оподаткування прибутку нерезидента.

задоволено

 Фабула справи  Держпраці провела позапланову перевірку ФОП. Підставою сталопорушення вимог законодавства про працю, про які повідомила особашляхом телефонного дзвінка на гарчу урядову лінію та направленняелектронного звернення до Управління Держпраці. Так, особа повідомилапро невідповідність записів у трудовій книжці та невиплату коштів.Перевіркою було встановлено порушення законодавства та винесеноприписи, якими було накладено штрафи. ФОП вважаючи призначення тапроведення перевірки незаконним звернулася до суду з позовом. Згодом усуді особа заперечувала те, що вона особисто зверталась з приводупорушення її трудових прав та жодних претензій до ФОП не має. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.Держпраці звернулось з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише тіпитання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цьогозаходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні)на проведення заходу державного нагляду (контролю). Без з'ясування питань,які особа висловила у відповідному зверненні неможливо встановитизаконність прийняття наказу про проведення позапланової перевірки, а таксамо і законність проведення перевірки

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено зустрічну звірку платника податків щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт. Згідно із висновками, які викладені контролюючим органом в акті перевірки, проведеною зустрічною звіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання платником будівельних робіт та документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з продажу товарів (робіт, послуг) зазначеним покупцям. На підставі вищезазначеного акту контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань в електронній базі даних АІС «Податковий блок», при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків оскаржив ці дії шляхом подання позовної заяви  до суду до контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовані тим, що коригування в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на підставі акта здійснено у спосіб, що суперечить закону, адже податкові повідомлення-рішення на час здійснення коригування податковим органом не приймались, а тому підстави для здійснення такого коригування у відповідача були відсутні. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду у даній справі скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення, яким  позов задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги в частині, апеляційний суд дійшов протилежного висновку, мотивуючи його тим, що внесення змін контролюючим органом до інформаційних баз даних та деталізованої бази співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань платника податків у розрізі контрагентів на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки чи акта перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників платником податку самостійно шляхом подання декларацій, порушує права та інтереси останнього. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

задоволено

 Фабула справи  Адвокат є платником податку за ставкою 5 відсотків (3 група), й водночас платником ЄСВ. Згодом, адвокат звернувся до контролюючого органу за отриманням індивідуальної податкової консультації з наступного питання: «Чи є в мене, як у особи, що є страхувальником та платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, обов'язок додатково (повторно) сплачувати єдиний соціальний внесок як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату)?». Контролюючим органом було надано консультації, суть якої полягає у необхідності сплачувати ЄСВ як адвокату, незважаючи на те, що особа вже є платником ЄСВ як ФОП. Не погоджуючись з наданою податковою консультацією, платник звернувся до суду про її скасування, оскільки Закон №2464 та Податковий кодекс України не містять норм, які б регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа одночасно є підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, що надає підстави фіскальному органу "свавільно втручатись" у право власності платників єдиного внеску, яке не засноване на законі. Суд першої інстанції погодився з правовою позицією контролюючого органу.

 Правова позиція 

Платник ЄСВ, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Тому, адвокат, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець 3- ої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій щодо платника податку, оскільки ним не було своєчасно сплачено у встановлені терміни частину прибутку (доходу) до державного бюджету. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що частина чистого прибутку (доходу) не сплачена до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями у встановлені терміни не є податковим боргом у розумінні ПКУ, отже вважає безпідставним та незаконним нарахування штрафних санкцій по відношенню до заборгованості як частини чистого прибутку (доходу). Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (грошове зобов'язання. податкове зобов'язання), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст. 126 ПК не відповідає змісту вищевказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов'язань.

При цьому, покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу.

До аналогічного висновку, дійшов Верховний Суд під час розгляду аналогічної справи, постанова від 01.08.2018 №826/19797/16 (К/9901/35737/18).

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором заборгованості  (з несплати пені за несвоєчасне виконання зобов’язання) за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що він не отримав додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого банком, оскільки ним було сплачено банку значно більшу суму грошей, ніж яка була отримана в якості кредиту. Тобто, фактично у нього не відбулось збільшення загального майнового стану чи приросту активів у той чи інший формі. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Сума боргу (тіло кредиту та проценти) платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника.

Проценти нараховані за користування кредитними коштами включаються до оподаткованого доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором, оскільки нараховані проценти за користування кредитом, є платою за надану послугу з користування кредитними коштами, а тому анулювання таких (процентів) - звільнення від оплати за таку послугу для позивальника є додатковим благом, при цьому обов'язок сплати таких передбачено умовами кредитного договору як невід'ємної частини домовленостей досягнутих між сторонами та не є засобом забезпечення їх виконання.

При списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як плату за отриману послугу з користування наданими коштами.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Центральний» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки воно проведене з порушенням норм трудового законодавства. Систематичного невиконання трудових обов'язків в 2017 році не допускав (протягом 2015 року двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани). Посада, яку він займав, не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей. Договір про матеріальну відповідальність не укладав. Внаслідок порушення трудових прав йому заподіяно моральну шкоду, оскільки змушений був прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, перебував у стані нервової, психологічної напруги, переніс хвилювання. Рішенням міськрайонного суду в задоволенні позову особи відмовлено. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи задоволено частково

 Правова позиція 

Беручи до уваги пункт 3 статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Відповідно до частини першої статті 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що ще не мав дисциплінарного стягнення. Отже суд, врахувавши вказані обставини та надавши належну оцінку доказам, які їх підтверджують, дійшов висновку про те, що підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України немає, оскільки до звільнення, позивач, відповідно до положень частини першої статті 151 КЗпП України, вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, так як дисциплінарні проступки минулих років вже погашені і не враховуються.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 41 КЗпП України працівника можна звільнити, якщо він, обслуговуючи грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я. Тому суд дійшов висновку, що підстав для звільнення позивача за даною підставою у відповідача також не було, оскільки останнім не було доведено, що посада старшого менеджера ТОВ «Готель «Центральний» пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, так як основний зміст трудових обов'язків позивача не пов'язаний з виконанням операцій з обслуговування цінностей, його діяльність не носить відповідальний, підзвітний характер та не пов'язана з обліком, контролем за рухом і зберіганням цінностей.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних з ПДВ платника податків, за результатами якої складено акт, яким встановлено порушення платником термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Факт порушення терміну реєстрації податкових накладних та строк порушення не є спірним між сторонами. На підставі акта контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафної санкції за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність у період дії пункту 120-1.3 статті 120-1 ПК України затвердженого Міністерством фінансів України Порядку застосування штрафних санкцій, не є підставою для звільнення платника податків від відповідальності за порушення термінів реєстрації податкових накладних, з огляду на визначеність порядку застосування штрафних санкцій самим ПК України. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції платник податків подав касаційну скаргу. 

 Правова позиція 

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації    податкових накладних    та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Проведення камеральних перевірок платників податків щодо своєчасності реєстрації    податкових накладних    та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, та з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, такою перевіркою може бути охоплено період в 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки в контрагентів не було належних матеріально-технічних умов та трудових ресурсів, які б підтверджували реальність виконання робіт з влаштування з’їзду з автодороги на накопичувальний майданчик. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших договорів та інших документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.

 Правова позиція 

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

До таких документів, слід відносити: договори, специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, документи про договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки з банківських рахунків.

При цьому, єдиним документом, який підтверджує податковий кредит з податку на додану вартість є податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив дії контролюючого органу, оскільки сума донарахування є неправильно обчисленою, внаслідок включення контролюючим органом до об’єкту оподаткування  операцій з реалізації палива з розрахунком за товар у безготівковій  формі, що суперечить вимогам ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором відсотків за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що відсотки за користування кредитом не є додатковим благом, та не повинні включатись до загального оподатковуваного доходу в розумінні ПК України. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" від 09 квітня 2015 року №321-VIII було викладено ст. 165 ПК України в новій редакції, яка передбачає не включення до загального оподатковуваного доходу суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) прощених кредитором за самостійним рішенням. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Аналіз змісту положень, передбачених абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), дозволяє прийти до висновку, що склад цього податкового правопорушення наявний за сукупності умов: анулювання (прощення) суми боргу платника податку кредитора за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; належне повідомлення платника податків про анулювання (прощення) боргу; включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; встановлення розміру отриманого позивачем додаткового блага.

У розумінні положень абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України сума відсотків, яку прощено (анульовано) кредитором, не відноситься до додаткового блага платника податків і не може включатися до загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом про стягнення з банківських рахунків комунального підприємства податкового боргу. Водночас до подання позову контролюючим органом не було здійснено дій щодо внесення майна платнка в податкову заставу. Судом першої інстанції було відмовлено в задоволені позовних вимог контролюючого органу. Рішення суду першої інстанції було залишено змін апеляційним судом. У зв’язку з вищезазначеним контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Передумовою звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади в порядку статті 96 Податкового кодексу України є вжиття ним заходів щодо виявлення майна боржника-комунального підприємства та встановлення неможливості внесення такого майна в податкову заставу внаслідок його відсутності.

Застосування процедури, передбаченої статтею 96 Податкового кодексу України, є допустимим за умови неможливості стягнення податкового боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника податків, у порядку встановленому статтею 95 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування санкцій за порушення правил регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняття будь-яких рішень, крім податкових повідомлень-рішень у разі порушення вимог законодавства суперечить положенням п. 58.1 ст. 58 ПК України. Крім того рішення про застосування санкцій містить інші дефекти форми. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

У такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, прийняте не за формою, передбаченою для податкових повідомлень-рішень, варто розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків уклав договір доручення з дочірнім підприємством, згідно з яким повірений мав виконувати грошові зобов’язання від імені та за рахунок платника через те що на його кошти накладено арешт. Також між платником (як позичальником), ПАТ (як позикодавець) та дочірнім підприємством (як сторона) було укладено договір безпроцентної позики. Платник видав довіреність, якою уповноважило дочірнє підприємство вчиняти від імені платника податків наступні дії: сплачувати (перераховувати) заробітну плату, податки, збори та інші обов'язкові платежі тощо. Проте, як вбачається з відомостей, перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати єдиного внеску. Платник податку оскаржив бездіяльність контролюючого органу, вимагаючи зобов’язати зарахувати платежі в рахунок сплати єдиного внеску. Позовні вимоги мотивував тим, що внаслідок арешту майна у нього не було об’єктивної можливості виконати свій обов’язок, як завдяки отриманні позики та перерахування коштів дочірнім підприємством. Судами попередніх інстанцій позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску є саме позивач, а не будь-яка третя особа.

не задоволено

 Фабула справи  За платником податків обліковується заборгованість з ПДВ із вироблення в Україні товарів (робіт, послуг) та з податку на прибуток. Контролюючий орган звернувся до суду з адміністративним позовом  до платника податків, в якому просив стягнути з наявних банківських рахунків платника у справі податковий борг перед бюджетом. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволені позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом у справі не надано належних та допустимих доказів направлення/вручення податкових повідомлень-рішень, з яких можливо встановити дату їх узгодження, також відсутні докази направлення/вручення податкової вимоги. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.

2. За винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.

3. Для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:

- відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;

- повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;

- відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.

4. Контролюючим органом не дотримано положень Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків та не зазначено на корінцях податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги дати отримання цих документів платником податків.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано та винесено податкову вимогу за узгодженим зобов’язанням із земельного податку з юридичних осіб за 2016 рік. Платник податку оскаржив правомірність винесення вимоги, мотивуючи це тим, що він звільнений від обов’язкових платежів, оскільки перебуває на обліку у місті, в якому проводиться АТО.  На підтвердження вказаного факту додає сертифікати ТПП про засвідчення дії обставин непереборної сили. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позивні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для скасування на період проведення антитерористичної операції обов'язку платника зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної форм власності податку з огляду на пряму дію норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»».

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків є власником наведених об'єктів нежитлової нерухомості, у зв’язку з чим контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, 266.7.2 п. 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2015 року. Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням платник податків подав позов до суду. Позов обґрунтовано тим, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців податку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року. Адміністративний суд першої інстанції відмовив платнику податків у задоволенні позову. Постановою апеляційного суду скасовано постанову окружного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних. На думку платника, оскільки граничний день строку реєстрації   податкових накладних припадав на 07 січня 2016 року (Різдво Христове), яке є вихідним днем, а дні з 07 січня 2016 року по 10 січня 2016 року були вихідними, то у нього не було належної можливості зареєструвати накладну. Тому реєстрація накладної 11 січня 2016 року, в перший робочий день опісля вихідних, є своєчасним виконанням обов’язку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю.

 Правова позиція 

Процедура реєстрації податкових накладних є спеціальною до даних правовідносин, а тому застосування, як аналогії закону, вимог статті 49 ПК України, щодо визначення строків при реєстрації податкових накладних, у випадку, якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день є не обґрунтованим.

Реєстрація податкових накладних не передбачає залучення третіх (не зацікавлених) осіб, а потребує лише наявності електронного підпису, що надає можливість особі здійснити реєстрацію податкових накладних протягом робочого дня.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати виключно положення п. 201.10 ст. 201 ПК України, яким визначений граничний строк реєстрації податкових накладних, де облік здійснюється календарними днями. Оскільки операційний день для реєстрації податкових накладних (на момент виникнення спірних відносин) тривав з 0 до 23-ї години, без вихідних на Різдво Христове, контролюючим органом правомірно винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій податкової інспекції по відмові у задоволенні заяви платника про списання безнадійного податкового боргу за спеціальне використання води. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для списання податкового боргу та правомірності відмови податкового органу у прийнятті рішення щодо списання боргу. Платник податків, не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв'язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами. Наявність форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом, проте сама по собі не доводить безнадійності податкового боргу, неможливості здійснити сплату самостійно визначених податкових зобов'язань платником податків, зокрема внаслідок несплати споживачами плати за користування водою у зв'язку з проведенням антитерористичної операції тощо.

Діючим законодавством не передбачено засвідчення суб'єктам господарської діяльності обставин непереборної сили (форс-мажорних) обставин окремо по кожній статті Податкового кодексу України, проте визначальним у спірних правовідносинах є не факт засвідчення таких обставин, оскільки вони є загальновідомими, а їх вплив на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов'язання, що має бути оцінено суб'єктом владних повноважень (відповідачем у справ) у кожному конкретному випадку при зверненні суб'єктів господарювання з відповідною заявою.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було складено довідку щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків, відповідно до висновків якої відсутній факт поставки товарів, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачальниками. На підставі вищезазначеної довідки, контролюючим органом було здійснено коригування показників податкової звітності за відповідний період. Платник податку оскаржив в суді правомірність дій контролюючого органу, мотивуючи це тим, що коригування показників без прийняття податкового повідомлення-рішення є неправомірним.   Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в довідці, в даному випадку в довідці про результати зустрічної звірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, така довідка не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі довідки, в тому числі і на підставі довідки про результати зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової перевірки. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначив про відсутність правових підстав для проведення перевірки, оскільки питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередньої перевірки, що суперечить приписам абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволені позову.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому було збільшено ПДФО та військовий збір. Позов обґрунтовано безпідставністю висновків про заниження ПДФО від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік, оскільки прощення суми процентів за користування кредитів не є додатковим благом, а тому донарахування ПДФО на суму процентів є неправомірним. Постановою окружного адміністративного суду залишеного без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Тому, анульовані кредитором суми процентів, пені, комісії тощо, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Разом з тим, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

задоволено частково

 Фабула справи  В рамках кримінального провадження постановою старшого слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків (фізична особа-підприємець) з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість. За результатами перевірки видано акт, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення. У акті встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 Податкового кодексу України, а саме заниження ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції. Платник податків вважає прийняття цього податкового повідомлення неправомірним з мотивів безпідставності його прийняття. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

на час ухвалення постанови слідчим про проведення перевірки  платника податків здійснення перевірки та прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення, діяли положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, якими передбачалось, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Існуюча на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення пряма заборона закону, за якою органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, доводить передчасність та протиправність прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у цій справі.

Податковим органом порушені підстави та спосіб реалізації владних управлінських функцій. Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення-рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально - процесуальним законом або законом про оперативно - розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення - рішення.

Відтак, прийняття податковим органом податкового повідомлення на підставі проведеної перевірки, результати якої є доказами в кримінальному процесі, до його завершення, є передчасним.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із клопотанням про розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу терміном на 5 років. Заявник в обґрунтування заяви посилався на відсутність в нього достатніх коштів на сплату боргу. Окрім цього, вказував на те, що на сьогоднішній день у Підприємства відсутні кошти для виконання постанови суду в повному обсязі. Причиною такого скрутного фінансового становища є те, що основним видом діяльності підприємства є постачання теплової енергії для населення та юридичних осіб Суд першої інстанції заяву задовольнив частково, розстрочено виконання постанови контролюючого органу. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

З аналізу ч. 1 статті 263 КАС України вбачається, що підставою для відстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше). Крім цього, не самі по собі обставини є підставою розстрочення, а наслідки, які ці обставини створюють з метою встановлення того, що чи достатньо цих обставин для прийняття рішення про розстрочення постанови суду, якою стягнутий податковий борг.

Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом із тим підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу.

Відповідно до пунктів 100.4   і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235  затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин. Зокрема такими обставинами є:

-   ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних  зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування  видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових  зобов'язань  та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних  робіт, поставлених товарів);

-   загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі;

-    виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності платника.  Актом перевірки встановлено такі порушення: при декларуванні показників занижено суму від'ємного значення за березень 2016 року, за квітень 2016 року, за червень 2016 року та завищено суму від'ємного значення за липень. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною бездіяльність органу щодо неподання ним висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість, зобов'язати контролюючий орган здійснити заходи, направлені на відшкодування податку на додану вартість в порядку, встановленому законодавством, зокрема шляхом подання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість та стягнути з Державного бюджету України на користь платника податку пеню. Судом першої інстанції позов задоволено частково, визнана протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку про відшкодування податку на додану вартість, зобов'язано податковий орган подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок про відшкодування платнику податку податку на додану вартість. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Право платника на бюджетне відшкодування реалізується ним шляхом подання податкової декларації за відповідний період та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яку відображено у податковій декларації.

Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або прийняти на підставі пунктів 200.14, 200.15 статті 200 Податкового кодексу України податкове повідомлення.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

З 01 січня 2017 року законодавцем змінено порядок бюджетного відшкодування та запроваджено ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. При цьому на податковий орган покладено обов'язок до 10 січня 2017 року сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження, до якого включаються усі заяви, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року.

До 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов'язаний сформувати у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту втрати статусу громадянина України-резидента та набуття статусу громадянина України-нерезидента.  Встановлення факту є важливим для заявника з метою уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення його прав, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів заявника, отриманих й оподаткованих у Республіці Болгарії, а також ввезення на територію України транспортного засобу особистого користування, зареєстрованого у Республіці Болгарії, на строк, що перевищує 60 днів протягом одного року. Як заінтересованих осіб до участі в розгляді справи було залучено Національний банк України, Державну фіскальну службу України та Державну митну службу України. Рішенням суду першої інстанції задоволено вимоги заявника.  Ухвалою апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції та  закрив провадження у справі, з мотивів, , що вказана заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Ухвалою касаційного суду було передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки її подано з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

 Правова позиція 

Вимога про встановлення фактів втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ щодо оподаткування доходів заявника чи порушення ним митних правил, а не в окремому чи позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.

задоволено частково

 Фабула справи  Платником податку засобами телекомунікаційного зв’язку було подано до контролюючого органу декларації з ПДВ. Зазначена звітність була прийнята контролюючим органом, однак при її огляді було встановлено порушення статті 48 ПК України, а саме було зазначено скорочене найменування ЮО, замість повного, а також не було проставлено позначку щодо подання довідки про суму від’ємного значення ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту. Зважаючи на такі порушення, контролюючим органом було повідомлено платника, що податкові декларації вважаються неподаними, й було прийнято наказ про проведення перевірки платника з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ. Платник податку оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що у контролюючого органу не було правових підстав для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. В свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Утім, за наслідками безпосереднього дослідження поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року судами встановлено їх відповідність наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів.

З огляду на викладене, невизнання відповідачем податкових декларацій платника податку з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року лише з причини зазначення скороченої, а не повної назви товариства, а також непроставлення позначки щодо подання довідки про суму від'ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (додаток 2), є проявом надмірного формалізму.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано запит про надання пояснень та документальних підтверджень щодо нарахування ЄСВ. На виконання вказаного запиту приватним нотаріусом було подано детальні пояснення щодо підстав та порядку розрахунку ЄСВ та порядку обчислення чистого доходу. В свою чергу, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки, з огляду на ненадання позивачем у повному обсязі документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій і повноти відображення даних у бухгалтерському та податковому обліку. Приватний нотаріус оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що ним були надані обґрунтовані, документально підтверджені пояснення  на запит, а тому відсутні підстави для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Можливість для проведення документальної позапланової перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності двох умов: наявності податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків законодавства; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) - виключно за наявності: недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу.

Оскільки, оскаржуваний наказ контролюючого органу не містить підстав для проведення перевірки, обов'язковість зазначення яких передбачено підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України а посилання виключно на норми Закону без зазначення підстав, визначених у них, свідчить про порушення порядку призначення перевірки та прийняття наказу.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовано тим, що він не є постійним представництвом нерезидента, у зв’язку з чим грошові кошти, передані нерезидентом - юридичною особою структурному підрозділу, не відповідають критеріям визнання їх доходом відповідно до зазначених положень Закону №334/94-ВР та ПК України, оскільки не приводять до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що збільшують власний капітал нерезидента юридичної особи, а тому їх оподаткування не є правомірним. Суб’єкт господарювання як за статутом так і фактично здійснював лише допоміжну діяльність, а саме збір інформації для подальшого дослідження ринку ІТ технологій. Постановою суду першої інстанції позов  задоволено, ухвалою суду апеляційної інстанції залишено без змін. Постановою суду касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані та справу направлено на новий розгляд.

 Правова позиція 

Якщо основний вид діяльності представництва є тотожнім з видом діяльності нерезидента (материнської компанії), визначеним у статутним документах нерезидента, то дане представництво в цілях оподаткування розглядається як постійне представництво.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФ, яка призвела до не нарахування та невиплату підвищення до пенсії особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов'язати державну установу провести нарахування та виплату таких підвищень до пенсії. На обґрунтування позову особа зазначила, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

 Правова позиція 

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із вимогою про скасування рішення податкового органу , яким до нього було застосоване штрафні санкції та нараховано пеню за несплату/несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суд першої інстанції позов платника податків задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій і нарахування пені. Контролюючий орган (далі – апелянт) подав апеляційну скаргу, втім суд апеляційної інстанції залишив скаргу без руху як таку, що не відповідає вимогам необхідності надання документу про сплату судового збору, а згодом повернув органу цю скаргу з підстав не усунення недоліків апеляційної скарги. Після повторного звернення контролюючого органу до суду, апеляційну скаргу залишено без руху з підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, із констатуванням відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску строку та надав апелянтові строк у десять днів для усунення недоліків апеляційної скарги. Скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском апелянтом строку на апеляційне оскарження, із констатуванням відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску податковим органом строку на апеляційне оскарження, наведених у заяві про його поновлення. Контролюючий орган звернувся втретє, йому було знову відмовлено у відкритті апеляційного провадження з огляду на наявність ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї самої особи на це саме судове рішення. Верховний Суд ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу на постанову суду першої інстанції, натомість відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду. Верховний Суд передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Об'єднана палата передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вмотивувавши це рішення необхідністю відступлення від правового висновку ВС.

 Правова позиція 

Відмова у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 КАС не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.

За таких обставин об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для передачі справи на її розгляд відсутні з огляду на таке.

Правова позиція Великої палати: перегляду у касаційному порядку у цій справі підлягає ухвала апеляційного суду, якою суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою контролюючого органу, оскільки є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї самої особи на це саме судове рішення.

Поряд із цим, відповідно до висновку ВС України щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 КАС у редакції, не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Однак предметом перевірки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі є процесуальні норми, що регламентують апеляційне провадження відповідно до чинного КАС. За таких обставин Велика Палата вважає необґрунтованими доводи об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки відсутні документи, які б підтверджували реальність поставок товару та виконання робіт, зокрема транспортування товару, наявність дозволу на здійснення будівельно-монтажних робіт фактичними виконавцями, використання при капітальному ремонті нових матеріалів та запчастин, проходження через пункти пропуску тощо. Разом з тим, контроюючий орган орган посилається на недоліки деяких первинних документів, зокрема нескріплення печатками, незаповнення граф щодо кількості та ціни товару тощо. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Тому, ненадання платником податків документів щодо забезпечення продуктивності та якості роботи, планування й звітності при проведенні ремонтних робіт, перевезення товару не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товарів та виконання робіт за наявності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичне отримання товару та робіт.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган, провівши перевірку платника податків, встановив порушення платником вимог ч. 13 статті 18 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та підпункту 214.1.4  Податкового кодексу України, які полягали у здійсненні платником податків роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін, встановлених виробником таких товарів, з урахуванням акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизними товарами. За результатами цієї перевірки, орган склав акт та прийняв рішення про застосування фінансових санкцій. Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування рішення. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, судом апеляційної  інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту  213.1.9  пункту  213.1  статті  213  цього  Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків (підпункт  215.3.10  пункту  215.3  статті  215 Податкового кодексу України).

Положеннями підпункту  12.3.5  Податкового кодексу України  передбачено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок…

Оскільки товар, що перебував на реалізації у господарській одиниці платника податків, є підакцизним товаром, при його реалізації в роздріб в ціну товару повинен включатися акцизний податок, який є непрямим податком відповідно до підпункту 14.1.4 Податкового кодексу України, у розмірі 5% реалізованого (відпущеного товару) (підпункт 215.3.10 Податкового кодексу України), який розраховується з вартості тютюнових виробів, що не перевищує їх максимальну роздрібну ціну, встановлену виробником (імпортером), яка зазначена на пачці.

Твердження платника податків про відсутність законодавчого механізму для «збільшення» максимальних роздрібних цін на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів, як це передбачено положеннями підпункту  14.1.106 Податкового кодексу України, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки, у відповідності до пункту  29.1  статті  29 Податкового кодексу України, обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах платника податків із іншими платниками податків, за результатами якої видав акт. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними дії органа щодо проведення перевірки, а також зобов’язати контролюючий орган виключити інформацію із інформаційних баз податкових органів і відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань.

 Правова позиція 

Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника.

Дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

Утім, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, в різі прийняття ними відповідних актів індивідуальної дії.

В даному випадку, відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, а тому дії контролюючого органу щодо проведення оспорюваної перевірки не є такими, що порушують права платника податків. Відтак й підстави для виключення з автоматизованих інформаційних баз інформації, внесеної на підставі акта, складеного за наслідками оспорюваної перевірки, відсутні.

задоволено

 Фабула справи  Після проведення контролюючим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, були видані податкові повідомленні-рішення щодо порушення платником податків пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: не визнано умовний продаж та не збільшено податкове зобов'язання в податковій декларації з податку на додану вартість. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, заявляючи, що ним було анульовано реєстрацію як платника податків на додану вартість Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі, а суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, за загальним правилом, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість така особа зобов'язана визнати умовний продаж товарів та необоротних активів за умови нарахування податкового кредиту за операціями з їх придбання в минулих або поточному податковому періодах.

У зв'язку з анулюванням платником податку реєстрації як платника на додану вартість виникає обов'язок визнати умовний продаж товарів та необоротних активів.

Для здійснення умовного продажу необхідно встановити, чи товари та необоротні активи перебували на обліку платника саме в останньому звітному періоді, а також чи були такі активи придбані із нарахуванням чи без нарахування податкового кредиту.

не задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію