Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика

 Фабула справи  За відомостями облікової картки платник податків мав податковий борг з податку на додану вартість, що підтверджується довідкою про заборгованість та обліковою карткою платника податків. Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість. Також прийняв податкове повідомлення-рішення, яким платнику нараховано суму грошового зобов’язання з ПДВ. Сума податкового боргу платником не погашена. Судом першої інстанції позов задоволено повністю, а суд апеляційної інстанції рішеня залишив без мін. Стягнуто кошти з рахунків платника податків в рахунок погашення податкового боргу з ПДВ.

 Правова позиція 

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.


У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).


Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.


При цьому, надіслані платникові податків податкові вимоги у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії. Чинним податковим законодавством України не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу після набрання чинності Податковим кодексом України.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за зазначений період, про що складено акт. За наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про допущені порушення платником податків, які пов’язані з протиправним формуванням платником даних податкового обліку (податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховують при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток) за операціями з придбання послуг перевезення та транспортного експедирування. На підставі названого акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення. На обґрунтування цього контролюючий орган посилається на те, представлені платником первинні документи не містять необхідної для цілей оподаткування інформації про зміст, обсяг наданих послуг, їх конкретних виконавців та місць надання, що виключає можливість підтвердження реальності розглядуваних операцій та їх зв'язку з господарською діяльністю платника. Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.


2. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.


3. Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.


4. Платник податків взяв на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від спірних контрагентів, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагентів є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердженості права на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган при проведенні планової виїзної перевірки видав податкові повідомлення-рішення про визначення податку на прибуток підприємств за основним платежем та податкове повідомлення-рішення про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість. Платник податку подав позов до суду із проханням скасувати дані податкові повідомлення-рішення, посилаючись на те, що фактичне вчинення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними та іншими документами. При цьому контролюючий орган не врахував використання товарів та послуг в господарській діяльності, висновки сформував тільки на підставі інформації з актів перевірок контрагентів. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Аналіз пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, пункту 138.2, підпункту139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною, виданою платником податку на додану вартість.


Щодо висновку контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентами, який обґрунтовується тільки інформацією акта перевірки контрагентів щодо його господарських операцій, то такі обґрунтування є недостатніми за відсутності аналізу самих господарських операцій та первинних документів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було нараховано земельний податок за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, в результаті чого було прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання за платежем земельний податок з фізичних осіб. Платник податків звернувся до суду з позов до контролюючого органу про скасування цього податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог, а суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковим органом не було надано розрахунку грошового зобов'язання та податкове повідомлення-рішення було направлено з порушенням строку для такого надсилання.

 Правова позиція 

Згідно пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.


Вказаною нормою не встановлено прямого обов’язку надсилання податковим органом розрахунку податкового зобов’язання. Такий розрахунок додається до податкового повідомлення-рішення за наявності такого. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у відповідь на звернення особи податковим органом здійснено розрахунок грошового зобов’язання та направлено такий на адресу позивача. Надсилання податковим органом податкового повідомлення-рішення із затримкою в кілька днів не впливає на обов’язок особи сплачувати встановлені податковим законодавством податки та збори.


Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 07.07.2015 у справі № 21-775а15 (826/12388/13-а).


не задоволено

 Фабула справи  Місцевим судом було призначено позапланову документальну перевірку по кримінальному провадженню, за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 ККУ. На виконання вимоги суду, контролюючий орган прийняв наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати екологічного податку. З урахуванням висновків акту перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику податку збільшено суму грошового зобов’язання з екологічного податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати нечинним наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» з моменту його видання, оскільки ухвала місцевого суду про призначення позапланової документальної перевірки не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому порушуються права позивача щодо оскарження її проведення та порушується принцип доступу до правосуддя. Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги.

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  Платник податку надав банку на виконання платіжне доручення, спрямоване на сплату ПДВ. Платіжне доручення було прийнято до виконання, проте перерахування коштів до бюджету не було проведено.  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив зобов’язати орган внести відомості про сплату податку на додану вартість. Позовні вимоги мотивовані тим, що платник податку здійснив всі дії на виконання свого податкового обов’язку, а пропущення строків сплати податку відбулося з вини банку. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволені повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету контролюючі органи відкривають платнику податків інтегровані картки, за якими відображається стан розрахунків платника з бюджетом. Відомості про сплату податкових зобов'язань платниками податків обліковуються у таких картках за даними електронних реєстрів розрахункових документів. А умовою, з якою законодавство пов'язує відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов'язання є отримання від Державної казначейської служби України підтвердження про зарахування грошових коштів на відповідний рахунок.


Враховуючи відсутність відповідних даних від органів Державної казначейської служби України, відповідач правомірно не відобразив дані зі сплати позивачем податку на додану вартість, а тому протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня.


Щодо доводів платника податку, що такі дії контролюючого органу спричиняють для платника податків негативні наслідки у вигляді нарахування пені та штрафних санкцій, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.


не задоволено

 Фабула справи  Під час митного оформлення товару, митний орган витребував у декларанта додаткові документи з метою визначення митної вартості товару, без зазначення обставин, які вони могли б підтвердити. Оскільки додаткові документи не були надані, митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів за резервним методом, оскільки декларантом не подано всі необхідні документи, згідно з переліком, передбаченим у ч.ч.2,3 ст.53 МКУ. Декларант звернувся до адміністративного суду з позовом до митного органу, в якому просив скасувати вказане рішення товарів. В обґрунтування позову посилається на те, що ним було надані всі документи, що в сукупності підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а додаткові документи, що вимагав митний орган не є необхідними, згідно з переліком, передбаченим у ч.ч.2,3 ст.53 МКУ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податків щодо дотримання правил проведення касових операцій, за результатами якої встановлено порушення правил оприбуткування готівки та прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник податку зазначає, що не допустив порушення норм з регулювання обігу готівки, а саме порядку подачі звіту про використання коштів, а також те, що контролюючим органом було порушено граничні строки застосування штрафу за порушення. Постановою окружного адміністративного суду,  залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відносини стосовно відповідальності суб'єктів господарювання за такі порушення як неоприбуткування готівки в касі підприємства та видача готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів не врегульовані Податковим кодексом України, прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ № 436/95. На час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини. Тому, до суб'єктів господарювання за порушення норм з регулювання обігу готівки на час виникнення спірних правовідносин контролюючі органи вправі застосувати відповідальність, встановлену в Указі № 436/95.


Законом України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI (набрав чинності з 01.01.2011) доповнено статтю 250 Господарського кодексу України частиною другою, згідно з якою зі сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначаються Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.


Таким чином, з 01.01.2011 санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, не належать до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було б можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення. Це саме стосується і санкцій, які передбачені Указом № 436/95.


Тому, судами було порушено зазначену норму матеріального права, оскільки безпідставно поширили на спірні правовідносини частини першу статті 250 Господарського кодексу України і не застосували частину другу цієї статті, в результаті чого дійшли помилкових висновків про те, що контролюючий орган порушив строки застосування санкцій за порушення.


задоволено частково

 Фабула справи  Між контрагентами – фізичними особами-підприємцями був укладений договір фінансового лізингу щодо автомобіля. За результатами виконання операції, платник податку включив до податкового кредиту суму ПДВ за відчуження автомобіля. Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якого встановлено неправомірне завищення суми податкового кредиту, оскільки платник не мав права на податковий кредит по операції фінансового лізингу. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму ПДВ. Платник податку оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, оскільки ним дотримані умови його формування, визначені ст. 198 Податкового кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Касаційна скарга обґрунтована тим, що підприємці не ведуть бухгалтерській облік та не можуть обліковувати основні засоби на балансі, визначати їх першу та залишкову вартості, а також частку їх використання саме у господарській діяльності. Такі платники на думку податкового органу, не можуть включати до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені у зв'язку з придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів.


Верховний Суд вже розглядав справу з подібними правовідносинами по адміністративній справі № 819/710/17; адміністративне провадження № К/9901/2377/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про скасування акта перевірки та податкового повідомлення-рішення.


Так, у постанові від 13 березня 2018 року по згаданій справі Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що у ФОП є право на включення сум до податкового кредиту з ПДВ та визначення бюджетного відшкодування.


У іншій справі № 823/1648/16 Верховний Суд також висловив позицію про право позивача віднесення до складу витрат та податкового кредиту сум з придбання сідлового тягача, який використовується позивачем у власній господарській діяльності.


Проте, суд касаційної інстанції у складі Верховного Суду, яка розглядає цю справу, вважає за необхідне відступити від висновку у подібних правовідносинах, викладеного раніше у рішенні Верховного Суду.


невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було призначено документальну планову виїзну перевірку платника податку з питань дотримання правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Згодом начальником контролюючого органу було продовжено строк проведення перевірки. За результатами перевірки встановлено порушення податкового законодавства та прийнято податкове повідомлення рішення. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними дії заступника начальника контролюючого органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заступник начальника прийняв податкове повідомлення-рішення поза межами своїх повноважень, оскільки право на проведення такої перевірки належить виключно контролюючим органам обласного та центрального рівня, яким контролюючий не є. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Верховним Судом сформовано правову позицію щодо механізму реалізації платником податку захисту своїх прав при проведенні контролюючими органами перевірок: платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.


Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.


Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 806/2127/16 та від 20.02.2018 у справі № 826/1205/16.


Враховуючи викладене, а також те, що платник податку допустив до проведення перевірки посадову особу контролюючого органу, то єдиним та належним способом захисту прав та інтересів платника податку є оскарження законності прийнятих на підставі акта проведеної перевірки податкових повідомлень-рішень, оскільки оскарження інших дій контролюючого органу, зокрема складання акта перевірки, прийняття та підписання податкових повідомлень-рішень, тощо, не може привести до відновлення порушених прав платника податку та не відповідає завданням і основним засадам адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у публічно-правовому спорі


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку платника податку, за результатами якої було зроблено висновки, що платник податку порушив вимоги законодавства щодо оприбуткування коштів, оскільки безпідставно вилучив з блоків фіскальної пам’яті  та не пред’явив до перевірки готівкові кошти. На підставі вищеозначеного, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. В обґрунтування позову зазначено, що він належним чином оприбуткував готівкові кошти шляхом роздрукування фіскальних чеків (Z-звітів) та витягу з КОРО, а відтак правові підстави для застосування штрафних санкцій відсутні. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення рішення, у задоволені решти позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог: визнано та скасовано податкове повідомлення-рішення, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових  операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).


Враховуючи укладений між платником податку та контрагентом договір про інкасацію коштів, доступ до сейфу з готівковими коштами можливий за наявності двох ключів, які за правилами безпеки мають бути використані одночасно. Один із ключів знаходиться в інкасаторській службі, а тому неможливість доступу пред’явлення до перевірки грошових коштів обумовлена договірними відносинами та вимогами безпеки.


Виходячи з аналізу норм законодавства, місце проведення розрахунків не обмежується виключно касовим апаратом, а включає касу, грошовий ящик, сейф тощо. При цьому, скринька РРО підприємства та сейф підприємства фактично є його касою, а тому внутрішній рух коштів у межах однієї каси не потребує оформлення касовим ордером. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд приходить до висновку, що своєчасне (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбуткування усієї готівки, що надходить до кас, не ставиться в залежність від інкасації готівкових коштів.


Оскільки платником податку була надана вся необхідна звітність щодо проведення розрахунків (фіскальні звітні чеки РРО (Z-звіти)  та відомості про внесення відповідного запису до КОРО) то платником податку не було порушено вимог законодавства щодо оприбуткування готівкових коштів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податку з питань внесення до бюджету сум єдиного соціального внеску, за результатами якого констатовано порушення обов’язку зі сплати. Згодом, платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про перерахування помилково сплачених сум ЄСВ на вірний розрахунковий рахунок. За результатами перевірки контролюючим органом прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначив, що зобов’язання зі сплати єдиного внеску виконані без порушень строків, а сплата на неправильний рахунок не може бути підставою для застосування санкцій, оскільки в подальшому кошти спрямовані за належністю. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені повністю.

 Правова позиція 

Допущена платником податку помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного соціального внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки 3719, відкриті на ім'я ДФС в казначействі. До того ж, згодом така помилка самостійно виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.


Верховний Суд вважає, що допущення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов'язання з єдиного соціального внеску у строк, встановлений Законом №2464-VI, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника та його посадових осіб до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску.


Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховних Судом у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі №760/6097/16-а (2а/760/590/16).


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про списання безнадійного податкового боргу, оскільки він має право на списання безнадійного податкового боргу у зв’язку з подіями на території АР Крим, та дію обставин непереборної сили на платника засвідчено сертифікатом ТПП України. Контролюючим органом прийняті рішення про часткове списання податкового боргу, відсутність підстав для списання повної суми обґрунтовано тим, що списанню підлягає тільки той податковий борг, який виник у зв’язку з несплатою узгоджених грошових зобов’язань за період дії обставин непереборної сили.  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправною бездіяльність органу в частині неприйняття рішення про списання безнадійного податкового боргу; іі) зобов’язати прийняти рішення про списання боргу. На обґрунтування позову зазначено, що він у зв’язку з подіями на території АР Крим позбавлений можливості належно виконувати свої податкові зобов’язання та відповідно до п.15.1 ст.15 ЗУ «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на окупованій території України» має право на повне списання податкового боргу. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Пунктом 15.1 статті 15 Закону №1636 визначено, що будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.


З аналізу вказаної норми вбачається, що правовою підставою для списання заборгованості як безнадійної у зв'язку з є одночасна сукупність наступних умов: 1) грошові зобов'язання виникли в період тимчасової окупації; 2) борг виник за граничним терміном погашення вказаних зобов'язань; 3) особа змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України після моменту тимчасової окупації. Вказана норма не містить застережень щодо можливості розширеного її тлумачення.


У справі, яка розглядається, попри посилання платника податку на необхідність застосування щодо нього згаданих положень законодавства у зв'язку із зміною свого місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, судами попередніх інстанцій так і не перевірено наявності чи відсутності відповідних обставин, з якими Закон пов'язує можливість списання податкового боргу юридичній особі - резиденту України, та, як наслідок, не надано відповідної правової оцінки тому, чи можуть спірні суми грошових зобов'язань Товариства вважатися податковим боргом та бути списаними у відповідності до пункту 15.1 статті 15 Закону №1636.


Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.


Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати незаконним рішення про призначення експертного дослідження підписів виконаних на первинних документах. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що платника податку не було повідомлено про проведення перевірки та про її результати, а тому проведення експертного дослідження в рамках неіснуючої перевірки є неправомірним перевищенням контролюючого органу своїх повноважень. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позові відмовлено.

 Правова позиція 

Експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.


Експертиза призначається за заявою платника податків або за рішенням керівника (або його заступника) органу державної податкової служби. Орган державної податкової служби, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов'язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи - з висновком експерта.


Разом з тим, судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставин щодо прийняття рішення керівником (або його заступником) відповідача про проведення експертизи, а також щодо ознайомлення позивача із призначенням такої експертизи та результатами її проведення, а тому вказані обставини підлягають з’ясуванню в новому судовому розгляді справи.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято наказ «Про проведення планової документальної перевірки», яким призначено перевірку платника податку, згідно з планом-графіком проведення планових документальних перевірок, про що було письмово повідомлено платника податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати вищевказаний наказ. Позов обґрунтовано тим, що згідно плану-графіку проведення документальної планової перевірки платника податку заплановано на інший місяць, а тому у контролюючого органу відсутні правові підстави для проведення перевірки в призначений час, без внесення відповідних змін до плану-графіку. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

Планова документальна виїзна перевірка призначається відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок, а положеннями Податкового кодексу України не передбачено можливості змінити  наказом період проведення планової документальної виїзної перевірки  за межами строків, передбачених планом-графіком.


Окрім цього, з аналізу наведених норм вбачається, що план-графік проведення планових перевірок складається не пізніше 20 числа останнього місяця поточного кварталу і зміна термінів перевірок допускається лише з проведенням відповідного коригування плану-графіка після затвердження цих змін Головою Державної фіскальної служби.


Оскільки будь-якого коригування плану-графіка податковим органом у встановленому Порядку не проводилось,  відтак перенесення (зміна) термінів планової перевірки платника податку не погоджувалось контролюючим органом у встановленому порядку з Головою Державної фіскальної служби, а тому проведення перевірки є протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що платником податку здійснюється роздрібна торгівля тютюновими виробами за цінами вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, а також при проведенні розрахункової операції (купівлі пачки сигарет) не було надано розрахункового документу, який підтверджує купівлю товару. З огляду на вищезазначене, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення рішення про застосування санкцій за порушення законодавства у сфері обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Платник звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що викладені в актах перевірки обставини, на яких ґрунтувались податкові повідомлення рішення, є надуманими, а перевірка платника податку фактично не здійснювалась. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в окремій частині, у задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

У роздрібній мережі продаж сигарет (з фільтром, без фільтру) здійснюється за цінами, не вищими за МРЦ, збільшеними на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Тобто до вартості пачки сигарет (з урахуванням податку на додану вартість та акцизного податку (крім акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів)), не вищої за МРЦ (100 відсотків), додається акцизний податок з роздрібної торгівлі підакцизними товарами - 5 відсотків вказаної вартості. Вартість пачки сигарет, вище якої не дозволено її реалізацію, можна отримати помноживши МРЦ (вказану на пачці) на 1,05.


При цьому, обов’язок доведення продажу сигарет за цінами, вищими за МРЦ, покладено на контролюючий органу, і у випадку недоведеності вказаних фактів, суди повинні ставати на бік платника податків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення платником податку вимог законодавства щодо збору й обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Зважаючи на встановлене, контролюючий орган надіслав вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, а також прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій). Вказані дії були оскаржені платником податку в адміністративному порядку. Не дочекавшись завершення процедури узгодження суми грошового зобов’язання, начальник контролюючого органу прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску. Платник податку звернувся до місцевого суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасування вказаної постанови. Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на те, що не було завершено адміністративного оскарження, грошове зобов’язання не набуло статусу узгодженого, а тому відсутній факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Постановою місцевого суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову начальника контролюючого органу про накладення на платника податку адміністративного стягнення, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Контролюючий  орган, уповноважений відповідно до статті 234-2 КУпАП на розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов'язаних з порушенням законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне, у разі наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності повинен був своєчасно, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати усі обставини справи й вирішити її в точній відповідності з законом у межах строків, передбачених для накладення адміністративного стягнення та розгляду справи про адміністративне правопорушення, що й повинно бути предметом перевірки судами у межах даного спору.


Касаційний суд наголошує, що здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення є самостійним процесом, врегульованим нормами спеціального закону - КУпАП, положення якого не містять застережень щодо неможливості її розгляду до закінчення визначеної Податковим кодексом України процедури оскарження прийнятих контролюючим органом рішень.


У даному ж випадку, зважаючи на юридичну природу, зміст та характер спірних правовідносин, такі виникли з приводу накладення на посадову особу платника податку адміністративного стягнення та прийняття контролюючим органом постанови у справі про адміністративне правопорушення, а не у сфері справляння податків і зборів, як помилково визначили суди першої та апеляційної інстанцій.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ. З огляду на заяву, контролюючим органом було проведено камеральну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування з ПДВ, в ході якої встановлено ряд порушень платника податку з нарахування ПДВ.  За результатами перевірки, було прийнято податкові-повідомлення рішення, якими було зменшено суму бюджетного відшкодування. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу, а саме невиконання обов’язку щодо формування та направлення висновку про суму бюджетного відшкодування на основі поданих платником податку податкових декларацій, що порушило право платника податку на отримання бюджетного відшкодування. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду, постанову суду першої інстанції змінено: в абзаці першому резолютивної частини після слова «задовольнити» додано слово «частково», а також змінено суму бюджетного відшкодування, в решті постанову залишено без змін.

 Правова позиція 

Твердження контролюючого органу про неможливість бюджетного відшкодування суми ПДВ через ненадходження узагальненої інформації щодо обсягів бюджетного відшкодування ПДВ від органів Міндоходів України є необґрунтованими, оскільки недотримання вимог законодавства з боку контролюючих органів (на різних рівнях) стосовно неотримання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ не повинно порушувати права та інтереси платника податків.


Отже, невиконанням контролюючим органом прямого обов'язку, що покладений на нього вимогами п.200.12 ст.200 ПКУ, а саме: у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету є порушенням прав платника податку на отримання бюджетного відшкодування в передбачені законом строки, та унеможливлює отримання бюджетного відшкодування платником податку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої було зроблено висновки, що платник податку неправомірно занизив суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Під проведенні перевірки контрагента платника податку було встановлено, що контрагент зареєстрований без мети здійснення підприємницької діяльності, а єдиний засновник (він же - директор і головний бухгалтер) фінансового господарських документів не підписував, печатку товариства не замовляв та не отримував, податкову звітність не подавав, що свідчить про відсутність дійсної волі і волевиявлення директора контрагента на здійснення господарських операцій, а тому укладений правочин між контрагентом та платником податку є фіктивним. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платників податку, в якому просив визнати нікчемним договір про виконання підрядних робіт між ними, та стягнути в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином. В обґрунтування позову зазначено, що контролюючим органом встановлено, що в дійсності будь-яких дій на виконання умов зазначеного договору не проводилось, що свідчить про укладення договору без мети настання реальних наслідків. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено повністю.

 Правова позиція 

При розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, суд повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною першою статті 208 ГК України.


Оскільки судами встановлено, що господарські операції, оформлені договором платника податку з контрагентом, мали реальний товарний характер, доведено належне виконання договорів сторонами та відповідне оформлення первинними документами, а доводи відповідача щодо злочинного умислу сторін на укладення завідомо недійсного/фіктивного правочину спростовано наявними у справі доказами, то підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину немає.


не задоволено

 Фабула справи  28.01.2015, згідно з положеннями ст.ст.10,12 ПКУ міська рада прийняла рішення, яким було встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На підставі вказаного рішення контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення, якими визначив платнику податку суму грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати нечинним та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки міською радою було встановлено податок у 28.01.2015 році, то застосування відповідних норм настає в наступному плановому періоді, тобто не раніше 2016 року.  Постановою окружного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено у повному обсязі.

 Правова позиція 

28.01.2015, згідно з положеннями ст.ст.10,12 ПКУ міська рада прийняла рішення, яким було встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На підставі вказаного рішення контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення, якими визначив платнику податку суму грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.


Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати нечинним та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки міською радою було встановлено податок у 28.01.2015 році, то застосування відповідних норм настає в наступному плановому періоді, тобто не раніше 2016 року.


Постановою окружного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено у повному обсязі.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку магазину продовольчих та промислових товарів платника податків за дотриманням суб’єктом господарювання порядку обігу підакцизних товарів, ведення касових операцій. За результатами перевірки зроблено висновки про те, що платник податку зберігає та реалізує алкогольні напої без марок акцизного податку встановленого зразку, чим порушує вимоги ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». На підставі вказаних фактів, контролюючий орган виніс податково-повідомлення рішення про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказане рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що платник податку є покупцем напоїв, а не їх виробником, а тому в нього відсутній обов’язок щодо маркування товару. Постановою окружного адміністративного суду в задоволені позову відмовлено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу задоволено повністю: рішення суду першої інстанцій скасовано, рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій скасовано.

 Правова позиція 

Виходячи із системного аналізу норм права, законодавча можливість не  маркування алкогольних напоїв, які ввезені на територію України у ємностях більше як п'ять літрів, застосовується лише до суб'єктів господарювання, які уклали з іноземними виробниками або іншими нерезидентами контракт (договір) про постачання в Україну алкогольних напоїв, мають право ввозити на митну територію України імпортні алкогольні напої. Крім того, відповідно до положень  підпункту «в» пункту 227.1 статті 227 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), податок сплачується до або під час митного оформлення, а контроль за його сплатою здійснюється контролюючими органами.


Доводи про те, що товар придбано в іноземного виробника не спростовують факту відсутності в платника податку документів, які б свідчили про проведення процедури митного оформлення (митних декларацій, журналів реєстрації імпортерів (замовників) марок тощо) і, що така взагалі відбувалась. Оскільки в силу ПКУ платник податку повинен був вимагати їх від продавця, як доказ дотримання приписів статті 277 ПКУ, то відсутність таких дій свідчить про порушення платником податку вимог ЗУ «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та є підставою для накладення штрафу.


задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної документальної позапланової перевірки платника податків з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічним імпортним контрактом встановлено контролюючим органом порушення вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» - несвоєчасне надходження товару на територію України за зовнішньоекономічним імпортним контрактом, а також прийнято податкове повідомлення, яким застосована пеня за порушення термінів розрахунків, невиконання зобов'язань та штрафна санкція за порушення вимог валютного законодавства. Платник вважає такі рішення безпідставними, адже на його думку кількість днів прострочення порахована неправильно, тому подав до суду позов до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування дане повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення у частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері, у решті позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Моментом здійснення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.


Початок перебігу граничних строків здійснення розрахунків в іноземній валюті не пов'язані з сумою здійснення авансових платежів, а пов`язані з датою здійснення такого  платежу.


Встановлений вищевказаними нормами початок перебігу граничних строків здійснення розрахунків в іноземній валюті не пов'язаний з сумою здійснення авансових платежів, а отже доводи позивача, що вказаний строк починає свій перебіг з дати сплати ним повної суми авансового платежу, тобто після здійснення третього платежу не відповідає змісту правового регулювання вищевказаних норм Закону № 185/94-ВР.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків перебував на податковому обліку у Дніпропетровській області, але через певний час змінив місце проживання та перейшов на облік у Львівській області. Контролюючим органом у Львівській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та нараховано пеню.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування даного рішень, адже на його думку, орган не врахував дані обставини щодо зміни місця проживання. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції та прийняв нове про часткове задоволення позову, а саме в частині: визнання протиправними та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

 Правова позиція 

Визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем ЄСВ на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ платника податків, а також первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення). І виключно на підставі встановленого надати оцінку правомірності нарахування контролюючим органом штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно оскаржуваних рішень. А не на підставі пункту 7 розділу VII Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, яким передбачено: за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає начальник відповідного органу доходів і зборів або його заступник, з огляду на те, що зазначена норма стосується також і прийняття рішень про нарахування пені та застосування штрафів і відносно інших видів порушень, зокрема за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (п. 5), розрахунок штрафної санкції за яке (порушення) здійснюється виключно за даними акта документальної перевірки платника єдиного внеску. Крім того, вказаний пункт 7 розділу VII Інструкції передбачає, що рішення приймається не лише за наслідками розгляду акта, а й за наслідками розгляду інших матеріалів про порушення.


задоволено частково

 Фабула справи  До суду першої інстанції звернувся платник податків про визнання протиправними дії контролюючого органу щодо розірвання договору про визнання електронних документів, а також визнання протиправним дії органу щодо неприйняття для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Суд першої інстанції задовольнив даний позов повністю. Контролюючий орган подав апеляційну скаргу, у відкритті якої суд відмовив. Контролюючий орган повторно подав апеляційну скаргу. Але апеляційний суд повторно відмовив, вмотивувавши рішення відсутністю поважних підстав пропуску контролюючим органом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Приписи пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 13 березня 2018 року N 2325-VIII) є імперативними та зобов'язують суд у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.


Доводи контролюючого органу щодо наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження у зв'язку з відсутністю у відповідача належного фінансування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, неналежне фінансування та власне сплата судового збору не є самостійною поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Контролюючим органом не було надано до апеляційного суду жодних належних доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та вжиття відповідачем необхідних заходів спрямованих на забезпечення сплати судового збору у межах строку встановленого процесуальним законодавством.


Таким чином, оскільки зазначені у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження контролюючим органом підстави для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції правильно визнав неповажними, суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за поданням контролюючого органу відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 13 березня 2018 року N 2325-VIII).


не задоволено

 Фабула справи  Під проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку було встановлено, що між платником податку та його контрагентом укладено договір поставки, відповідно до якого платник податку зобов’язується продати, а контрагент купити товар згідно товарних накладних. Одночасно, проведеною перевіркою встановлено що у платника податку відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між контрагентами. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платників податку та його контрагента, в якому просив стягнути з кожного грошові кошти в дохід держави, оскільки платник податку умисно скористався отриманими первинними документами для оформлення показників податкового обліку всупереч тому, що такі документи не підтверджують реальні господарські операції, а тому не можуть вважатись первинними документами. Тому, укладений між ними правочин завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, спотворює показники податкового обліку та має на меті несплату податків до бюджету Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Верховний Суд вказує, що витрати для цілей формування податку на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами податкового і бухгалтерського обліку, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.


У пункті четвертому Постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 зазначено, що Судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).


Суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувалися з того, що на момент звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення коштів, а також під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій спірний договір не був визнаний недійсним, а нікчемність в силу закону податковим орган не доведено.


На переконання суду, висновки вказані у акті перевірки є необ'єктивними та зроблені без урахування всіх визначальних факторів, оскільки перевіряючими безпідставно не надано належної оцінки первинним документам, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції. Такі твердження перевіряючих аргументовано можна назвати оціночними судженнями, які, в свою чергу, не містять фактичних даних і не можуть бути сприйняті як такі, що містять фактичні дані.


У зв'язку із цим оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, і в будь-кому разі не можуть слугувати підставою для невизнання наслідків господарських операцій платника податків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом складено протокол про адміністративне правопорушення відносно платника податку з огляду несплати у передбачений законом строк єдиного соціального внеску, на підставі якого керівником цього органу винесено постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.165-1 КУпАП. Платник податку звернувся місцевого суду з позовом до контролюючого органу про скасування постанови. Позовні вимоги мотивував тим, що відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.4 ст.165-1 КУпАП, оскільки сума несвоєчасно сплаченого єдиного соціального внеску не перевищує 300 НМДГ. Постановою місцевого суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

У винесеній постанові про адміністративне правопорушення не розкрита суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.165-1 КУпАП, а саме не зазначено загальна сума несвоєчасно сплаченого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та чи складає ця сума більше 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100 грн.).


Натомість, ч.5 ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що дії, передбачені частиною третьою або четвертою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу-підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від ста п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.


Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що раніше позивач притягувався до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 165-1 КУпАП, буквальний аналіз положень норм статті 165-1 КУпАП вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що за наявності підстав застосування до позивача положень частини п'ятої статті 165-1 КУпАП,а контролюючим органом безпідставно застосовано частину четверту, що доводить протиправність спірної постанови.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що він має право на звільнення від виконання обов’язків зі сплати податку на період до закінчення антитерористичної операції. Даний факт підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України щодо перебування платника податку у форс-мажорних обставинах. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено повністю.

 Правова позиція 

Верховний Суд зазначає, що ненадання суб'єктом заяви про звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання обов'язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки надання такої заяви відповідачу згідно з наведеними положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»,  передбачено в разі невиконання обов'язку, визначеного частиною другою  статті шостої цього Закону,  щодо своєчасної та в повному обсязі сплати єдиного внеску, а не в разі звільнення платника єдиного внеску від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зазначеного обов'язку.


Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема, списання і в подальшому ненарахування штрафних санкцій та пені на суми несвоєчасної сплати зобов'язань по єдиному внеску, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює «незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій» та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.


Окрім того,  наявність або відсутність сертифікату Торгово-промислової палати також не впливає на вирішення спірних відносин, оскільки аналіз наведених вище законів та нормативно-правових актів, якими регулюються спірні відносини, дає підстави для висновку, що відповідальність у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій за невиконання обов'язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску в повному обсязі не застосовується до платників єдиного внеску за умови, якщо вони  перебувають на обліку в податкових органах на території, де здійснювалася антитерористична операція.


не задоволено

 Фабула справи  31.08.2010 року платник податку здійснив реєстрацію двох автомобілів, внаслідок чого повинен був сплатити податку з власників транспортних засобів. Контролюючий орган скерував на адресу платника повідомлення про необхідність підтвердження сплати податку, оскільки від нього не надійшли кошти до бюджету. Опісля ігнорування повідомлення, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податку, в якому просив стягнути суму податкового зобов’язання. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суд, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Системний аналіз законодавства дає підстави для висновку, що дотримання платником податку вимог Порядку № 1388 під час реєстрації/перереєстрації транспортного засобу виключає його відповідальність за відсутність сплати податку з власників транспортних засобів, оскільки проведення реєстрації /перереєстрації транспортних засобів підрозділами Державтоінспекції МВС без попередньої сплати податку не може бути здійснено.


Постановою окружного адміністративного суду в справі  № 2а-4362/11/1370 постановлено скасування державної реєстрації транспортного засобу, оскільки платник податку не подавав заяви про державну реєстрацію транспортного засобу, що є вирішальною дією для її проведення.


Отже, відсутність обов’язкових дій, передбачених чинним законодавством для державної реєстрації транспортного засобу, виключає обов'язок платника податку сплачувати відповідні податки і збори (платежі), передбачені законодавством.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено ряд порушень, наслідком яких є неправомірне заниження податку на прибуток та ПДВ. Контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ та застосовано (штрафні санкції) з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварність проведених господарських операцій платника податку, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами за результатом дійсних, реально виконаних правочинів, а тому формування валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями є правомірним. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.


В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.


Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.


Платник податку не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.


Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.


Отже, з огляду на те, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами дії контролюючого органу неправомірні.


не задоволено

 Фабула справи  Рішенням міської ради від 21.01.2015 було встановлено транспортний податок, а також затвердженні особливості його справляння, відповідно до норм Податкового кодексу України. У відповідності до вказаного рішення, контролюючим органом було сформовано та надіслано платнику податку податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік, оскільки за ним зареєстроване право власності на транспортний засіб, який є об’єктом оподаткування транспортного податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення міською радою транспортного податку 21.01.2015 року не може бути застосовано у 2015 році, оскільки встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Тому встановлення такого податку 21.01.2015 року матиме застосування в 2016 році, який є плановим періодом для застосування цього рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Зі змісту норм Податкового кодексу України випливає, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.


При цьому, законодавчо розрізнено період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).


Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.


Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.


З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.


Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано та надіслано платнику податку податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік, оскільки за ним зареєстроване право власності на транспортний засіб, який є об’єктом оподаткування транспортного податку. Платник податку сплатив транспортний податок до бюджету. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що  встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки міською радою було встановлено податок в січні 2015 року, то застосування відповідних норм настає в наступному плановому періоді, тобто не раніше 2016 року.  Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Зі змісту норм Податкового кодексу України випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.


Пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.


Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).


Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.


Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.


З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.


Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку подав до суду позов, в якому просив визнати протиправною реєстраційну дію - внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису «Внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу» стосовно платника та скасувати цей запис; визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість; зобов'язати контролюючого органу відновити дію реєстрації платника ПДВ з моменту анулювання; визнати протиправними дії контролюючого органу щодо неприйняття податкових накладних платника податків для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; зобов'язати контролюючий орган зареєструвати в ЄРПН податкову накладну станом на дату їх фактичного подання до реєстрації. Постановою адміністративного суду першої інстанції, залишеною без зміни ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Податковим законодавством визначено обов'язок контролюючого органу щодо прийняття для реєстрації податкових накладних та визначений вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.


При призначенні чи проведенні будь-якого виду перевірки платника податків чи при виконанні інших службових обов'язків працівниками контролюючих органів здійснюється або може здійснюватися перевірка місцезнаходження (місця проживання) платника податків. За наслідками перевірки складається акт перевірки місцезнаходження платника податків. Якщо встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження, місця проживання) платника податків, відповідальних та пов'язаних осіб.


Не підтвердження  контролюючим органом наявності законодавчо обґрунтованих передумов для надсилання повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (форма №18-ОПП) державному реєстратору щодо платника податків вказує на те, що повідомлення було здійснено без достатньої на те правової підстави.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган подав позов до адміністративного суду до платника податків про стягнення податкового боргу. Платник податків стверджує, що він є неналежним відповідачем, є неприбутковою установою, утримується за рахунок державного бюджету, є розпорядником коштів 3-го ступеня. Існування податкового боргу зумовлюється такою обставиною як ненадання коштів розпорядником вищого рівня. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Стягнення коштів платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.


2. Доводи платника податків про те, що існування податкового боргу зумовлюється такою обставиною як ненадання коштів розпорядником вищого рівня, оскільки відсутність фінансування з боку органу вищого рівня не є підставою для звільнення від сплати податків


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу, що виявилась у не відображенні в системі електронного адміністрування податку на додану вартість від'ємного значення з ПДВ, невикористаного (непогашеного) станом на передбачений період, а також зобов'язати контролюючого органу відобразити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість від'ємне значення з ПДВ, невикористаного (непогашеного) станом на вказаний період. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов платника податків задоволений повністю,  визнано протиправною бездіяльність контролюючого органу. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган.

 Правова позиція 

Внесення коригувань до податкової бази даних, що підтверджено відомостями з Інтегрованої картки платника податків, без винесення податкового повідомлення-рішення не ґрунтується на приписах чинного законодавства, висновуючись на системному аналізі положень статей 54, 58 Податкового кодексу України, наведені положення яких дають підставу для висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані карток особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.


Суд визнає, що обов'язок платника податків подати декларацію узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності. 


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку    платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за встановлений період. В ході перевірки було складено акт, за результатом якої було прийнято податкові повідомлення-рішення. Платнику податків донараховали податок на прибуток та податок на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції. Підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували доводи контролюючого органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій платника податків з контрагентами, про що свідчить відсутність підтвердження обставин здійснення цих операцій належними первинними документами. Платник податків оскаржив ці рішення до суду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що витрати та податковий кредит платником податків було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з контрагентами, на підставі належним чином оформлених первинних документів. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, задоволено адміністративний позов. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з встановлення факту реального придбання платником товарів (робіт, послуг) у контрагентів, які використовувались ним у власній господарській діяльності (торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, оптової та роздрібної торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів) та підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, у зв'язку з чим, у контролюючого органу були відсутні підстави для висновків про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентами у період, що перевірявся.

 Правова позиція 

1. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


2. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


3. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами камеральної перевірки контролюючим органом встановлено порушення абзацу 8 пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме невірно зазначено місцезнаходження (місце проживання) платника податків. У зв'язку із наведеним у повідомленні зазначається, що згідно пункту 48.7 статті 48 ПК України податкова декларація за даний період не вважається податковою звітністю. Платник податку звернулося до суду з позовом до контролюючого органу щодо визнання протиправним дії контролюючого органу щодо невизнання податкової декларації та зобов’язати орган визнати вищезазначену декларацію з дня її фактичного отримання. Судом першої інстанції позов задоволено повністю та судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такий обов'язковий реквізит як місцезнаходження (місце проживання) платника податків. Імперативний характер пункту 49.8 статті 49 ПК України означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).


Абзац перший пункту 49.9 статті 49 ПК України вказує на те, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. У разі порушення платником податків вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК, де зазначені наслідки подання податкової звітності, на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.


У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.


Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.


У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з абзацом першим пункту 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким на підставі статті 267 ПК України визначено платнику податків суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн. Платник податків оскаржив податкове повідомлення-рішення до суду. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено - скасовано податкове повідомлення-рішення. Постановою ж апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. В подальшому контролюючий орган надіслав платнику податкову вимогу на суму 25000,00 грн. У зв'язку із несплатою платником згаданої суми грошових зобов'язань у добровільному порядку контролюючий орган звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку. Обґрунтовуючи позовну заяву, контролюючий орган зазначив, що за платником податків обліковується непогашена заборгованість з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено - стягнуто з платника на користь державного бюджету України податковий борг у розмірі 25000,00 грн. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що сума податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн., визначена контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні, за результатами його судового оскарження набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.


Суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання контролюючим органом порядку направлення податкових документів, а також спливу строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу й звернення до суду з відповідним позовом.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної камеральної перевірки контролюючий орган прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення на платника податків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності. Зазначав, що звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування був поданий з прострочкою. Платник податків подав позов до суду, обґрунтовуючи це тим, що вищезазначений звіт був подано своєчасно та належним чином, що відображено у відповідних квитанціях. Суд першої інстанції прийняв, а суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення, в якому вимоги задоволено частково: визнано незаконною та скасовано постанову контролюючого органу про накладення на платника податку адміністративного стягнення, передбаченого частиною 1 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Доказами подачі вказаного звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є розрахункова квитанція, а доказом прийняття такої звітності контролюючого органу є квитанція з відміткою про те, що контролюючий орган перевірку виконав.


Навіть у разі виявлення помилок за умови фактичного прийняття контролюючим органом податкової звітності, в даному випадку не може йти мова про неподання чи несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, а отже, винесення оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» та за платежем «податок на прибуток». Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій контролюючого органу із контрагентами спростовуються первинними документами, а акти перевірок даного контрагента не можуть бути належним доказом порушення податкової дисципліни позивачем. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено повністю. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що факт реального виконання та отримання платником товарів та виконаних робіт (наданих послуг) підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари та роботи/послуги в подальшому передані замовникам. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.


Водночас норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.


Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В результаті перевірки складено акт перевірки, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено, зокрема, порушення абзацу "а" пункту 198.1, абзацу "а" пункту 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 189.9 статті 189 ПК України, в результаті чого встановлено заниження платником нарахування ПДВ. На підставі акта перевірки контролюючим органом було прийняте податкове-рішення про збільшення платнику грошового зобов’язання з ПДВ. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мотивує тим, що платник зарахував до складу податкового кредиту сплачений ПДВ за операціями, які фактично не здійснювались. Крім того, платником не враховано при визначенні податкових зобов'язань дебіторської заборгованості, що виникла під час виконання концесійного договору. Платник податків подав до суду адміністративний позов про скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, позов задоволено частково, саме визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ, в решті дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.


2. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.


3. Відповідно до приписів пункту 189.9 статті 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами документальної планової перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення, оскільки їх прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, а висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій контролюючого органу із контрагентами спростовуються первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних а інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.


Враховуючи те, що між платником податку і його контрагентом було укладено договір про надання   екологічного супроводу та екологічного забезпечення діяльності, виконання якого підтверджується актами надання послуг (виконаних робіт) із зазначенням найменування послуги, кількості та ціни робіт, до яких надано форми розрахунків, пояснення до розрахунків, рахунками на оплату вказаних  робіт, платник податку має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в своїй сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган застосував до платника податків штрафні санкції, нарахував пеню та зобов’язав вчинити дії щодо зарахування платежів в рахунок сплати єдиного соціального внеску відокремленим підрозділом, посилаючись на вимоги ст. ст. 6,9,10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Платник податків в особі відокремленого підрозділу звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування даного рішення. Судом першої інстанції було визнано протиправним та скасовано рішення контролюючого органу. Судом апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Основна мета діяльності платника податку в частині адміністрування єдиного внеску є контроль по його надходженню на відповідні розрахункові рахунки бюджету країни. Тому занепокоєння відповідача по ненадходженню від відокремленого підрозділу позивача сум єдиного внеску до бюджету країни, сплаченого за нього його основним підприємством, є необґрунтованими, а прийняті рішення - незаконні.


Також, належні до сплати суми єдиного внеску внесені позивачем за відокремлений підрозділ вчасно не є порушенням вимог Закону № 2464-VI.  Доказами наведеного є наявні в матеріалах справи платіжні доручення про зарахування сум єдиного внеску на казначейський рахунок.


З огляду на викладене та враховуючи обставини справи, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що мета справляння єдиного внеску, яка полягає у забезпеченні страхових виплат за поточними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивачем досягнута шляхом сплати внеску через рахунок, відкритий на відокремлений підрозділ, кошти на якому є майном платника податків як юридичної особи.


Подібними висновками обґрунтована постанова Верховного Суду України від 16.06.2015, справа №21-377а15.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства контролюючий орган виніс рішення про застосування до платника податків штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.  Контролюючий орган послався на порушення платником податків п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-IV (далі - № 2464-IV), п. 6 ч. 3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства Фінансів України № 449 від 20.04.2015 (із змінами та доповненнями) в частині несвоєчасності сплати єдиного внеску. Платник податку подав позов до суду про скасування даного рішення, обґрунтувавши це тим, що дане рішення не відповідає законодавству, з огляду на приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 (далі - Закон №1669-VII). Судом першої інстанції позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату внеску.

 Правова позиція 

Положення п. п. 8 п. 4 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 24.12.2015 були внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а змін безпосередньо до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо)  п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було.


Таким чином, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені вищевказаним Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску не застосовуються, адже на цей час розгляду  жодних рішень про виключення з чинної редакції закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пункту 9-4 розділу VIII прийнято не було.


У спірних правовідносинах, у розумінні вказаної норми та враховуючи положення ст. 25 Закону № 2464-IV, відповідальність, штрафні та фінансові санкції - це штраф та/або пеня. При цьому, пункт 9.4 розділу VIII  Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-IV пов'язують звільнення платників єдиного внеску від штрафу та/або пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції з наявністю двох умов: перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону №1669-VII, де проводилася антитерористична операція, та штраф та/або пеню застосовано до платника за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. При цьому подання платником єдиного внеску заяви у довільній формі до контролюючого органу для звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій не вимагається.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами документальної планової виїзної перевірки контролюючий орган виніс податкові повідомлення-рішення щодо відсутності у платника податків документального підтвердження господарських операцій із контрагентом, а також щодо протиправного відшкодування платником податків витрат вартості електроенергії. Платник податків, в свою чергу, звернувся до суду з позовом до контролюючого органу та просив визнати дане повідомлення-рішення протиправним та скасувати його. Суд першої інстанції позовні вимоги визнав. Судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.


Водночас норми податкового законодавства визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.


Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.


не задоволено

 Фабула справи  У результаті перевірки контролюючий орган виявив порушення суб’єкта господарювання щодо правил застосування РРО та прийняв податкове повідомлення-рішення. На підставі пункту 5 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) контролюючий орган застосував штраф щодо всіх випадків порушення окремо, а не одноразово. Суб’єкт господарювання подав позов до контролюючого органу, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції відмовив у задоволення позову. Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та прийняв рішення про задоволення позову в частині застосування штрафних санкцій, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

В теорії адміністративного права розрізняють продовжувані і триваючі адміністративні правопорушення. Так, продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими ж суб'єктами, засобами дії і які складають у сукупності єдине правопорушення. Натомість триваючими адміністративними проступками є проступки, пов'язані з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, припиняються або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Дуже часто ці правопорушення є наслідками протиправної бездіяльності. Як наслідок, не виконуючи протягом певного періоду обов'язок друкувати або створювати в електронній формі контрольні стрічки, суб'єкт господарювання вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи ці стрічки протягом встановленого строку - триваюче.


Оскільки згідно із статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.


Отже, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 5 статті 17 Закону №265/95-ВР, відповідний орган доходів і зборів може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта господарювання, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання друку або створення в електронній формі на РРО контрольної стрічки.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків подав позов до суду до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та зобов'язати контролюючий орган поновити реєстрацію платника податку на додану вартість шляхом внесення запису про скасування (відміни) анулювання реєстрації до Реєстру платників податку на додану вартість з дня скасування реєстрації. Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник зазначає, що контролюючий орган не вжив усіх передбачених законодавством заходів із встановлення місцезнаходження платника податків, тому були відсутні підстави для внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про відсутність місцезнаходження юридичної особи. Окружний адміністративний суд постановою позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. У задоволенні іншої частини позову відмовив. Апеляційний адміністративний суд ухвалою залишив без змін постанову окружного адміністративного суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки про відсутність платника за місцезнаходженням контролюючим органом зроблені за відсутності проведених заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи. Не погоджуюсь із рішеннями суду першої та апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Обов'язковою передумовою направлення органом доходів і зборів до державного реєстратора повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням є проведених заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи.


Щодо кожного платника податків, стосовно якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та нез'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ органу державної податкової служби, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за встановленою формою.


Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. № 18 - ОПП.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо складення акту фактичної перевірки, скасувати податкові-повідомлення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та скасувати рішення контролюючого органу про опис майна у податкову заставу. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги платника податку були задоволені частково: в частині вимог про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо складення акту фактичної перевірки – провадження закрито, решту вимог задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції, та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення в частині застосування штрафної санкції та скасовано рішення контролюючого органу про опис майна у податкову заставу. В задоволенні іншої частини позову відмовив. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. До 01.01.2011 - часу набрання чинності ПКУкраїни, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.


2. Застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням є можливим лише за протиправні діяння, вчинені протягом періоду, який охоплюється річним строком з часу вчинення порушення до часу застосування штрафних санкцій.


не задоволено

 Фабула справи  В ході господарської діяльності комунального підприємства, яке перебуває в управлінні органу місцевого самоврядування, виник та накопичився податковий борг. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до органу місцевого самоврядування про стягнення податкового боргу за його рахунок, відповідно до порядку погашення податкового боргу комунального підприємства, передбаченого ст. 96 ПКУ. Позивні вимоги мотивовані тим, що комунальне підприємство, яке перебуває в управлінні органу місцевого самоврядування, має податковий борг, в той же час, у нього відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а тому погашення податкового боргу повинно здійснюватися на кошти органу місцевого самоврядування.  Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України вказані судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду справи, рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

 Правова позиція 

Системний аналіз норм ПКУ дозволяє прийти до висновку, що обов'язок податкового органу звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке комунальне підприємство або його майно, виникає у разі отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог або не отримання відповіді, однак в будь-якому випадку за умови що сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, не покриває суму його податкового боргу або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.


Передумовою звернення контролюючого органу до органу місцевого самоврядування в порядку ст. 96 ПКУ є вжиття ним заходів щодо виявлення майна боржника-комунального підприємства та встановлення неможливості внесення такого майна в податкову заставу внаслідок його відсутності.


Отже, у випадку непідтвердження вжиття контролюючим органом  заходів щодо виявлення майна боржника-комунального підприємства та встановлення можливості внесення такого майна в податкову заставу та відповіді органу місцевого самоврядування про відмову у задоволенні вимог або не отримання відповіді, контролюючий орган не має права звертатись до суду із позовом про погашення податкового боргу за кошти органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває комунальне підприємство.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки контролюючим органом було встановлено, що платником податків були порушені вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (зі змінами та доповненнями) та застосовано санкцію у вигляді штрафу. Платник податків звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування відповідного рішення контролюючого органу, і суд першої інстанції у задоволені позову відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції та ухвалив нове, яким скасував рішення контролюючого органу.

 Правова позиція 

Визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.


Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99) .


задоволено

 Фабула справи  Платником податку було подано контролюючому органу податкову декларацію з податку на додану вартість, а згодом надано уточнюючий розрахунок до неї. Разом з цим, у платника податку виникли труднощі з електронним декларуванням, оскільки не було забезпечено автоматичне збільшення реєстраційної суми на величину від’ємного значення, на яку він має право реєструвати податкові накладні в ЄРПН. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу по незабезпеченню автоматичної зміни реєстраційної суми, на яку платник податку має право реєструвати розрахунки коригування у системі електронного адміністрування на додану вартість. Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції і ухвалено нове, яким позовні вимоги було задоволено. 

 Правова позиція 

За змістом підпункту 4 пункту 34 підрозділу 2 розділу XX ПКУ визначальним фактором для автоматичного збільшення реєстраційної суми у системі електронного адміністрування податку на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, є зазначення такої суми саме в податковій звітності з податку на додану вартість платника податку.


В свою чергу, до податкової звітності з податку на додану вартість згідно положень пункту 8 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого     наказом Міністерства фінансів України 23 вересня 2014 року № 966, належать: податкова декларація з податку на додану вартість з додатками; уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками; розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.


З огляду на викладене, суд апеляційної інстанцій дійшов правомірного висновку про те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за звітний період, поданий платником податку до контролюючого органу, є однією з форм податкової звітності з податку на додану вартість, а отже сформовані у ньому показники мали бути враховані ДФС при визначенні суми, на яку    платник  має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення за червень 2015 року.


не задоволено
close icon
Інформація про документ