Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення вимог ПКУ, що полягає у порушенні правил використання коштів зі спеціального рахунку податку на додану вартість, а також факт отримання додаткового блага працівником та не нарахування платником податку, як податковим агентом податків і зборів на таке благо. На підставі встановленого, контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ, ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що виплати працівнику є компенсацією його витрат  під час службового відрядження закордон, які не пов’язані з господарською діяльністю платника, а тому вони не є додатковим благом, а нарахування ПДФО є неправомірним. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов’язання з ПДФО.

 Правова позиція 

Судами попередніх інстанцій на підставі системного аналізу доказів, залучених до матеріалів справи, зроблено правильний висновок про те, що контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів, що спростовують факт знаходження працівника платника податку у відрядженні.


Натомість, зміст наданих позивачем доказів, а саме розпорядження засновників Підприємства «Про направлення у службове відрядження генерального директора» до Німеччини; договір про надання послуг щодо організації та впровадження Національного павільйону України на міжнародній виставці; акт виконаних робіт (наданих послуг); копії укладених контрактів, тощо підтверджує, що працівник знаходився у відрядженні і отримані ним грошові кошти після закінчення відрядження не є додатковим благом в розумінні статті 164 ПК України, а є компенсацією понесених витрат.


Таким чином, доводи контролюючого органу також не дають підстав вважати висновки судів першої і апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку своєчасно зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних  податкові накладні за операціями зі своїм контрагентом, в яких помилково зазначив індивідуальний податковий номер покупця. Протягом місяця товариством було виправлено помилку та зареєстровано нові податкові накладні з правильно зазначеним індивідуально податковим номером покупця. Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації платником податку накладних, за результатами якої встановлено порушення вимог ст. 201 ПКУ, а саме несвоєчасної реєстрації 98 податкових накладних. З цих підстав, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафу та зобов’язати його прийняти нове податкове повідомлення-рішення. Позов мотивовано тим, що нормами ПКУ передбачено застосування штрафних санкцій лише за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, а не за виправлення помилок, допущених при зазначенні ІПН покупця. Рішенням окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: податкове повідомлення-рішення скасовано в частині застосування штрафу.

 Правова позиція 

Контролюючими органами було надано роз'яснення щодо механізму виправлення помилки, яка пов'язана з індивідуальним податковим номером платника податку покупця у податковій накладній у листах ДФС України від 05.05.2016 №10101/6/99-99-15-03-02-15 та від 22.06.2017 №781/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, а також на  загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України «ЗІР» у категорії « 101.16», де зазначено, що помилка, допущена в індивідуальному податковому номері контрагента, може бути виправлена шляхом складання розрахунку коригування та нової податкової накладної.


Можливість реєстрації в ЄРПН податкових накладних та розрахунків коригування зберігається протягом 365 календарних днів з дати їх складання.


Таким чином, виправлення ІПН покупця можливо лише у випадку, коли з дати складання податкової накладної із «невірним» ІПН покупця не минуло 365 календарних днів, тобто, друга податкова накладна (з правильним ІПН) може бути зареєстрована не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати її складання, що зазначена в такій податковій накладній.


З аналізу ст. 120-1 ПКУ слідує, що штрафні санкції застосовуються за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, а не за виправлення помилки в ІПН Покупця.


Реєстрація податкової накладної з метою виправлення раніше допущеної помилки не є несвоєчасною реєстрацією накладної з вини платника податку, крім того, чинним законодавством України не передбачено іншого механізму виправлення помилки в ІПН Покупця, а тому застосування до платника податків штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, складених у зв'язку із необхідністю виправлення помилки у своєчасно зареєстрованих податкових накладних згідно з механізмом, запропонованим роз'ясненнями Державної фіскальної служби України, є протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Місцевим судом було ухвалено рішення про призначення податкової перевірки, на підставі якої контролюючим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової перевірки. За результатами перевірки складено акт, а також прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання з ПДВ. Платник податку оскаржив прийняття рішення до адміністративного суду. Станом на дату звернення відкрито касаційне провадження, однак ще не розглянуто. Паралельно до оскарження податкового повідомлення-рішення, платник податку оскаржив правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що на момент проведення перевірки у нього було вилучено всі первинні документи щодо господарських взаємовідносин на підставі рішення суду, що унеможливлювало проведення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у позові.

 Правова позиція 

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в  редакції, чинній на час призначення перевірки) передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.


В той же час, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені  статтею 81 Податкового кодексу України   (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.


Таким чином, при вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права суду в кожному конкретному випадку необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.


Оскільки відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, то спірний наказ контролюючого органу щодо призначення розглядуваної перевірки не є таким, що порушує права позивача.


Крім того, судом касаційної інстанції встановлено, що платником податку оскаржено в судовому порядку податкове повідомлення-рішення від 04.01.2016.


Отже, позивачем реалізовано право на судовий захист щодо відновлення порушеного права за наслідками перевірки, призначеної наказом від 03.11.2015 №477, шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2016 №.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Однак, при приїзді на об’єкт, фахівців контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки. На підставі цього, контролюючий орган прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості  адміністративного арешту майна, оскільки посадові особи останнього не згодні з наказом на проведення перевірки і не допустили фахівців органу до проведення її. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірки складено акт перевірки та винесено податкові повідомлення-рішення. Тому платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просить: 1) визнати дії контролюючого органу щодо запитування під час проведення перевірки документів, що не пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, та не свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або які не належать та не пов'язані з предметом перевірки, а також дії щодо використання як підстави для висновків під час проведення перевірки, матеріалів, до використання яких ПК України встановлена пряма заборона - протиправними; 2) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

1)Щодо податкового повідомлення-рішення форми, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб, в тому числі збільшено податкове зобов'язання та застосовано штрафні санкції.


В силу пунктів 103.1 - 103.4 ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.


Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.


Податковий агент - резидент України, який виплачує дохід нерезиденту країни, з якою укладено відповідний міжнародний договір, звільняється від оподаткування у разі подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує його статус, як нерезидента. При цьому, дозволяється застосовувати звільнення від оподаткування доходів нерезидента, якщо такий нерезидент має право на отримання таких доходів та не є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або посередником щодо такого доходу.


Щодо можливого застосування, на думку податкового органу, ст.7 Конвенції суд відноситься критично, оскільки Позивачем було отримано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 17.05.2018 за вих.№2205/6/-99-15-02-02-15/ІПК відповідно до якої, податковий орган зазначає, що згідно з положеннями п.4 ст.13 Конвенції доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, є предметом розгляду ст.13 Конвенції, але не підпадають під дію пунктів 1, 2 та 3 цієї статті.


Відповідно до положень п.4 ст.13 Конвенції доходи від відчуження будь-якого майна, іншого ніж те, про яке йдеться у попередніх пунктах цієї статті, оподатковуються тільки в тій Договірній Державі, резидентом якої є особа, що відчужує майно. Таким чином, податковий орган в індивідуальній податковій консультації наданій Позивачу робить висновок, що доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від відчуження корпоративних прав є предметом розгляду п.4 ст.13 Конвенції, не формують частину майна постійного представництва, а операції по такому відчуженню оподатковуються тільки на території Республіки Кіпр.


задоволено частково

 Фабула справи  Між нерезидентом (Кредитор) та ТОВ «Укртрансгруп 2005» (Позичальник) укладено кредитний договір, за умовами якого Кредитор надає Позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії з лімітом заборгованості у встановленій сумі. Нерезидент (Кредитор), ТОВ «Укртрансгруп 2005» (Попередній позичальник) та платник податків (Позичальник) уклали додаткову угоду до кредитного договору (про заміну позичальника), за умовами якого Попередній позичальник передає, а Позичальник приймає всі права та обов'язки за Договором, між Кредитором і Попереднім позичальником. В ході документальної планової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. В результаті перевірки контролюючим органом було складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення, Платник податків, не погоджуючись із рішеннями контролюючого органу, подав адміністративний позов до суду, в якому просить їх скасувати.

 Правова позиція 

1. Термін «бенефіціарний власник доходу» є скоріше економічною категорією і при визначені статусу бенефіціарного власника, зокрема, має аналізуватись і фінансова звітність отримувача доходу. Кінцевий термін для складання та надання фінансової звітності може встановлюватися до 31 грудня року, наступного за звітним. Отже на момент виплати доходу можуть бути відсутні документи за поточний рік і при виникненні спору із податковим органом платник податку вправі надавати будь-які додаткові документи і докази, в тому числі, які були відсутні на момент виплати і були отримані платником в майбутньому.


2. право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:


- нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;


- нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.


- нерезидент є бенефіціарним власником доходу.


Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.


Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов'язаний договірними або юридичними зобов'язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу.


задоволено

 Фабула справи  державне підприємство мало намір зареєструватися неприбутковою організацією, але йому було відмовлено через відсутність повного пакету документів. Підприємство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу щоб визнати його відмову протиправною та зобов`язати включити державне підприємство до Реєстру неприбуткових установ та організацій.   Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Підприємство, установа та організація може бути визнана неприбутковою за наявності дотримання одночасно всіх вимог, встановлених положеннями пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, статутні документи мають бути приведені у відповідність із вищезазначеними нормами у визначений Податковим кодексом строк та подані до контролюючого органу.


Контролюючий орган відмовляє неприбутковій організації у включенні до Реєстру в разі: подання неприбутковою організацією неповного пакета документів, визначених пунктом 6 Порядку для включення до Реєстру неприбуткрових організацій; невідповідності неприбуткової організації вимогам, встановленим пунктом 7 цього Порядку.


Після отримання рішення про відмову у включенні до Реєстру неприбуткова організація може усунути недоліки та повторно подати документи до контролюючого органу відповідно до пункту 6 цього Порядку, не змінюючи при цьому положення установчих документів, до яких контролюючим органом не висловлено зауважень. Повторно надіслана реєстраційна заява розглядається в строки, зазначені в абзаці першому цього пункту.


До подібних висновків дійшов Верховний Суд під час вирішення аналогічної справи, постанова від 20.06.2018, справа № 806/3313/17.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків. В результаті, платник податків оскаржив до суду наказ контролюючого органу про проведення камеральної перевірки. Платник обґрунтував скаргу тим, що підстави для проведення перевірки та прийняття наказу відсутні, оскільки в поданих запереченнях на акт документальної перевірки не містилось посилання на обставини, що не були досліджені під час перевірки, а лише зазначалось  про неправомірні дії службових осіб контролюючого органу та наявності достатньої  інформації в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Також зазначено, що  в спірному наказі відсутні посилання на фактичні  підстави для проведення перевірки, визначені п.п.78.1.5 ст. 78 ПК України. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у позові відмовлено.

 Правова позиція 

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.


З аналізу пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України слідує, що підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є виключно подання платником податку заперечення до акта перевірки з вимогою перегляду результатів перевірки і підстави викладені в них потребують додаткового дослідження з встановленням певних обставин. При цьому, перевірка  проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.


Не слід залишати поза увагою такі важливі питання, які свідчать про наявність або відсутність підстав для прийняття спірного наказу, а саме: чи вимагав платник податків (направляючи заперечення) повного або часткового перегляду результатів відповідної перевірки; чи зазначав платник податків обставини, що не були досліджені під час перевірки;  чи можливий їх об'єктивний розгляд без проведення перевірки; які питання стали предметом оскарження. Законодавчо встановлено чіткий логічно-послідовний алгоритм дій, дотримання якого дає право на призначення та проведення перевірки. Заключним етапом таких дій є встановлення обсягу перевірки, оскільки можливість її проведення передбачена виключно з питань, які оскаржуються.


Встановлення даних обставин важливо для правильного вирішення справи, оскільки необхідно встановити чи були підстави для прийняття спірного наказу, і лише  після цього досліджувати відповідність наказу за формою та змістом вимогам податкового законодавства.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся з позовом до платника податків про стягнення податкового боргу. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні клопотання контролюючого органу й залишив скаргу без руху у зв’язку тим, що до скарги не додано документ про сплату судового збору.

 Правова позиція 

Вимоги до апеляційної скарги встановлено статтею 296 КАС України, відповідно до частини 5 якої до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.


Згідно із частиною 2 статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, за змістом частин 1 та 2 якої суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).


Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України).


Разом з тим, приписами частини 5 статті 298 КАС України встановлено, що питання про повернення апеляційної скарги суд вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення її недоліків.


Наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про те, що копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху платник податків отримав 17 жовтня 2018 року й саме з цієї дати розпочався встановлений вказаною ухвалою десятиденний строк для усунення її недоліку, проте оскаржувана ухвала про повернення апеляційної скарги постановлена судом 19 жовтня 2018 року, тобто до закінчення встановленого відповідачеві строку, чим фактично позбавлено останнього можливості усунути виявлений судом недолік.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено  перевірку платника податку, за результатами якої встановлено заниження суми грошового зобов’язання з податку на прибуток. На підставі акту перевірку, контролюючий орган збільшив суму грошового зобов’язання з податку на прибуток. Платник податку сплатив нараховані грошові зобов’язання. Однак, через деякий час платнику податку в автоматичному режимі була сформована податкова вимога про наявність податкового боргу у вигляді несплаченої пені. Платник податку оскаржив правомірність сформування податкової вимоги, посилаючись на те, що ним своєчасно сплачено донараховану контролюючим органом  суму грошового зобов'язання, а тому відсутні підстави для нарахування пені відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове – про задоволення позову.

 Правова позиція 

Законодавцем впродовж існування спірних правовідносин було змінено правове регулювання питання нарахування пені, і останньою редакцією  передбачено, що пеня розпочинає нараховуватись з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).


У свою чергу, визначаючись з тим, яка саме редакція підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на той факт, що порушення податкового законодавства зі сторони платника податку мало місце до 01.01.2017 року.  За обставин, які склались у даній справі, у відповідача право на нарахування пені виникло після проведення перевірки та оформлення її результатів. Наявність цих обставин є обов'язковою умовою, за якої розпочинається процедура нарахування пені. І оскільки на момент застосування  такої процедури вже діяла норма у новій редакції, саме за правилами цієї норми і має відбуватись таке нарахування.


Оскільки позивачем не було порушено граничного строку сплати грошового зобов'язання, донарахованого за результатами перевірки, передбаченого новою нормою, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваної податкової вимоги.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Однак, при приїзді на об’єкт, фахівців контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки. На підставі цього, контролюючий орган прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості  адміністративного арешту майна. Судом було закрито провадження в даній справі оскільки між сторонами існує спір про право щодо обставини, які є передумовою застосування умовного арешту. Крім цього, контролюючий орган звернувся до суду із позовом про застосування до платника податку адміністративного арешту коштів, оскільки посадові особи останнього не згодні з наказом на проведення перевірки і не допустили фахівців органу до проведення її. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).


Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.


Положення статті 94 Податкового кодексу України  викладається в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.


З аналізу наведеного правового регулювання суд приходить до висновку, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, не в залежності від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.


На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відступлення від висновку, що зроблений в постанові від 27.03.2018 у справі №813/2316/17, щодо застосування абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 та пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган виніс рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а також нараховано пеню. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання незаконним та скасування такого рішення. Судом першої інстанції в позові відмовлено. Судом апеляційної інстанції визнано неправомірним рішення попередньої інстанції та скасовано рішення контролюючого органу.

 Правова позиція 

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.


З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.


Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.


Відповідальність, штрафні та фінансові санкції за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.


Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території, де проводилася антитерористична операція, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.


Водночас, Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просило суд визнати протиправними та неправомірними дії контролюючого органу щодо неприйняття до реєстрації відповідних податкових накладних та просив вважати прийнятими та зареєстрованими протягом операційного дня, коли їх було надіслано платником податку до Єдиного реєстру податкових накладних. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції у задоволені позову платника податків було відмовлено.

 Правова позиція 

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно Податковим кодексом.


Строки, визначені  для реєстрації податкових накладних, встановлені у календарних днях. При цьому, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не містить будь-яких обмежень щодо реєстрації податкових накладних у вихідний чи святковий день, так як і не містить обмежень щодо можливості прийняття податкової звітності платника податку в позаробочий час. Право платника податку для реєстрації податкових накладних пов'язане виключно з операційним днем, який у відповідності до Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних триває з 0 до 23-ї години.


Оскільки законодавцем встановлено чіткі та обмежені строки для реєстрації податкових накладних, задля уникнення порушення платником податків граничних строків для реєстрації податкових накладних у випадку коли гранична дата припадає на вихідний чи святковий день, положеннями вказаного Порядку та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що  якщо протягом операційного дня платникові податку не надіслано квитанцію, що підтверджує прийняття (підтвердження реєстрації) або неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування, такі податкова накладна та/або розрахунок коригування вважаються зареєстрованими.


При цьому, Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 341 встановлено, що операційний день у робочі дні триває з 8.00 до 20.00. Технічне обслуговування та регламентні роботи, що потребують зупинки Реєстру, не проводяться протягом операційного дня, крім аварійних випадків. Якщо 15 число або останній день місяця припадають на вихідний, святковий або неробочий день, такий день вважається операційним днем.


Так, податкові накладні платника податків слід вважати зареєстрованими у день їх фактичного отримання контролюючим органом, тобто протягом операційного дня, коли їх було надіслано платником податків на адресу контролюючого органу,


задоволено частково

 Фабула справи  Після проведення позапланових виїзних документальних перевірок контролюючим органом повідомлено, що на адресу платника податків скеровано листи щодо надання пояснень та їх документального підтвердження здійснення взаємовідносин із його контрагентами. В результаті контролюючим органом видано наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань проведення взаємовідносин з контрагентами. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив суд визнати протиправним на скасувати наказ контролюючого органу. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, а суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.

 Правова позиція 

Пунктом 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що запит  щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку   органу   державної податкової  служби  та  підписується керівником (заступником керівника)зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що  запитується,  та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. Положеннями абзацу вісімнадцятого пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому пункту 73.3 статті 73 Кодексу, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.


На платника покладався обов'язок щодо надання відповідної інформації. В той же час, платник податку, який вважає, що такий запит оформлений з порушенням форми, встановленої для такого запиту, має право не надавати відповідь на такий запит. Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України  у наказі про проведення документальної виїзної перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.


Окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки не повинні розглядатися як підстава для визнання наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу можна ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.


задоволено

 Фабула справи  В результаті проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки, видано відповідний наказ «Про проведення документальної планової виїзної перевірки». Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу контролюючого органу. Платник зазначив, що оскаржуваний наказ про проведення перевірки є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на статті 77 Податкового кодексу України. Суд першої інстанції у позові відмовлено, а суд апеляційної інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Порядок проведення документальних планових перевірок передбачений статтею 77 ПК України.


Спірним питанням у межах даних правовідносин є застосування (тлумачення) положень абзацу 2 п. 77.2 ст. 77 ПК України, за яким платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.


Буквальне тлумачення цієї норми свідчить про включення платника податку (зокрема з високим ступенем ризику) до плану-графіку не частіше одного разу на календарний рік, що дотримано в межах спірних правовідносин, обставини щодо включення позивача до плану графіку двічі або більше разів не встановлено, а призначення перевірки з метою реалізації затвердженого плану-графіку другим наказом не є тотожним включенню платника податків до плану графіку більше одного разу на календарний рік.


Проведення податковим органом перевірки суб'єкта господарювання є способом реалізації контролюючим органом владних управлінських функцій шляхом видання наказу про її проведення в межах наданих законодавством повноважень, з метою виконання покладеної на органу контролюючої функції.


Щодо доводів про порушення контролюючим органом при прийнятті спірного наказу абз. 2 п. 77.4 ст. 77 ПК України, за яким право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки, то положення цієї норми визначають порядок вручення наказу про проведення перевірки, дотримання якого надають право на її проведення, однак прийняття акта індивідуальної дії, яким є наказ про призначення перевірки, передує діям щодо його вручення, а тому недотримання абзацу 2 п. 77.4 ст. 77 ПК України не може бути істотною (беззаперечною) підставою для визнання наказу протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Постановою окружного адміністративного суду було стягнуто платника податку на користь Державного бюджету заборгованість з податку на прибуток, а також розстрочено виконання зазначеної постанови на сто двадцять місяців. В 2017 році платник податку звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити погашення податкового боргу, посилаючись на скрутне фінансове становище, в якому перебуває підприємство, оскільки здійснює свою діяльність в зоні проведення антитерористичної операції й в зв'язку з проведенням бойових дій зупинено виробництво. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, відповідачу відстрочено погашення податкового боргу з податку на прибуток за 2017 року.

 Правова позиція 

Інститут розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, що регулюється статтею 100 ПК України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у статті 1 сферою дії ПК України.


Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України, оскільки в першому випадку відстрочується/розстрочується саме виконання судового рішення, а не сплата грошового зобов'язання/податкового боргу, вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою сторін, виконавця або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення грошового зобов'язання/податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України); до того ж розстрочення/відстрочення виконання судового рішення є безоплатним, на відміну від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України.


Враховуючи наведене, Суд, який розглядає цю справу, вважає, що інститути розстрочення і відстрочення виконання судового рішення та розстрочення і відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків мають різну правову природу та не можуть ототожнюватись, а відтак, постановляючи ухвали у даній справі, суди попередніх інстанцій правильно керувались саме положеннями процесуального законодавства - КАС України».


невідомо

 Фабула справи  Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають положенням частини першої статті 8​, частини першої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, прийнятого Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984 року за № 8073-X, (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) зі змінами (далі - Кодекс). Згідно із вказаними положеннями КУпАП постанови місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту набирають законної сили та виконуються негайно після їх винесення. Автор клопотання зазначає, що оспорювані положення Кодексу нівелюють ефективність апеляційного оскарження постанов місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту, оскільки "таке оскарження не гарантує ефективного відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини" у разі постановлення судами першої інстанції "помилкових і неправосудних рішень".

 Правова позиція 

1. Конституційний Суд України не вбачає у набранні законної сили постановами про застосування адміністративного арешту та виконанні цих постанов до закінчення строку на їх апеляційне оскарження такої суспільної необхідності, яка виправдовувала б пов'язане з цим обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, та вважає, що таке обмеження не узгоджується з принципом верховенства права, не відповідає критеріям розумності, пропорційності, обґрунтованості.


2. Положення ч.1 ст. 294, ст. 326 КУпАП, якими передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту набирає законної сили в момент її винесення та виконується негайно, встановлюють обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, гарантованих ч.3 ст. 8, ч.1, ч.2 чт. 55, п.8 ч.2 ст. 129 Конституції України.


невідомо

 Фабула справи  Платник податків подав до суду позов до контролюючого органу про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Обґрунтувавши це тим, що його діяльність здійснюється на території проведення АТО, в результаті чого він звільнений від сплати штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суд першої інстанції задовольнив позов платника податків частково, а саме: скасовано рішення контролюючого органу частково у  сумі. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Верховною Радою України Законом №1669 внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску й, при цьому, в цей же період за таку його несвоєчасну сплату відповідальність, штрафні та фінансові санкції до них не застосовуються.


Також, Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.


Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації. Обґрунтувавши це тим, що  операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових по 30 березня 2015 року включно підлягають оподаткуванню в загальному порядку за ставкою 20 відсотків, суперечить положенням пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, згідно з якими операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів звільнені від оподаткування податком на додану вартість до 01 січня 2017 року. Суд першої інстанції позов задовольнив, суд апеляційної інстанції залишив без змін; індивідуальну податкову консультацію контролюючого орану визнано недійсною та скасовано.

 Правова позиція 

Операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у Переліках, затверджених постановою №15, у період з 01 січня 2015 року по 30 березня 2015 року звільнялись від оподаткування ПДВ. Адже, упродовж спірного періоду (з 01 січня 2015 року по 30 березня 2015 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови №15, Кабінет Міністрів України не затверджував. Натомість постановою №136 внесено зміни до постанови №15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 01 січня 2017 року.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки вважав, що контролюючим органом не було дотримано алгоритму дій, визначених ПКУ, що передують її проведенню, а саме: направлення платнику податків належно оформленого запиту про надання інформації та її документального підтвердження. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення.

 Правова позиція 

Документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.


Лише дотримання цих вимог може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки.


задоволено

 Фабула справи  Рішенням міської ради від 13.07.2016 було встановлено транспортний податок, а також затвердженні особливості його справляння, відповідно до норм Податкового кодексу України. У відповідності до вказаного рішення, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику податку податкове зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік, оскільки за ним зареєстроване право власності на транспортний засіб, який є об’єктом оподаткування транспортного податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення міською радою транспортного податку 13.07.2016 року не може бути застосовано у 2016 році, оскільки встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Тому встановлення такого податку 13.07.2016 року матиме застосування в 2017 році, який є плановим періодом для застосування цього рішення. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції, а в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Зі змісту норм Податкового кодексу України випливає, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.


Однак, положеннями пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».


Отже Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.


Наведене спростовує висновки суду першої інстанції, в 2016 році в платників податку виник обов’язок сплатити транспортний податок з фізичних осіб, у випадку якщо середньоринкова вартість об’єкту оподаткування (легкового автомобілю) становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно).


Однак, контролюючим органом не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. Натомість судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, й, як наслідок, не надано належної оцінки обрахунку середньоринкової вартості автомобіля платника податку, яка впливає на віднесення такого автомобіля до об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, а тому вказані обставини повинні бути досліджені в новому розгляді справи.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків подав до суду позов до контролюючого органу щодо визнання незаконними дії контролюючого органу по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки та складанню акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки»; визнання протиправними дії органу по внесенню до Інформаційної системи «Податковий блок» відносно платника даних, які свідчать про наявність відхилень між показниками податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, самостійно задекларованими платником в податкових деклараціях з податку на додану вартість; щодо зобов'язання органу видалити з Інформаційної системи «Податковий блок» дані показників податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, обчислених згідно з актом та дані про наявність відхилень від показників податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, самостійно узгоджених платником в податкових деклараціях з податку на додану вартість; щодо зобов'язання органу відобразити у відповідних вкладках Інформаційної системи «Податковий блок» показники, відображені платником самостійно у податкових деклараціях з податку на додану вартість. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції прийняв нове рішення в частині визнання протиправними дії контролюючого органу по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки та складанню.

 Правова позиція 

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.


Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку у строки, визначені ПКУ, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.


У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.


Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.


Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.


Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу з вимогами щодо: визнання протиправними дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки платника та складання акта про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків; визнання протиправними дії органу щодо формування у акті про неможливість проведення зустрічної перевірки; зобов'язання відповідача вилучити з автоматизованих інформаційних систем інформацію; зобов'язання органу відновити у автоматизованих інформаційних системах інформацію щодо податкового кредиту та податкових зобов'язань платника з податку на додану вартість тощо. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, а саме в частині визнання протиправними дії органу щодо внесення змін до АІС «Податковий блок» в частині показників податкової звітності платника  на підставі щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків; зобов'язання органу відновити в автоматизованих інформаційних системах, що використовуються контролюючими органами, інформацію щодо податкового кредиту та податкових зобов'язань платника з податку на додану вартість, які були змінені на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).


Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.


Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.


Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).


задоволено

 Фабула справи  За заявою платника податків контролюючий орган відмовив у поверненні йому суми надмірно сплаченого податку на прибуток. В результаті, платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві. В позові платник податків просив зобов'язати контролюючий орган підготувати висновок про повернення йому надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі  та направити такий висновок разом із необхідними супровідними документами до Головного управління Держаної казначейської служби України у м. Києві для здійснення повернення цієї суми коштів з бюджету на поточний рахунок Товариства. Суд першої інстанції позов платника задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

 Правова позиція 

пунктом 15 Наказу Міністерства фінансів України № 1146  «Про затвердження Порядку взаємодії територіальних органів ДФС України, місцевих фінансових органів та територіальних органів ДФС України у процесі повернення платникам податків помилково та/або  надміру сплачених сум грошових зобов’язань та пені» обумовлено, що у разі якщо вказана у заяві платника сума за даними інформаційних систем у повному обсязі відсутня як помилково та/або надміру сплачена, орган ДФС у строки, передбачені пунктом 8 цього Порядку для формування та передачі висновку до органу Казначейства, готує та направляє платнику письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицією щодо проведення звірення його стану розрахунків за відповідним платежем.


Пославшись на відсутність в даних інформаційних систем обліку суми як надмірно сплаченої платником податків по грошовим зобов'язанням з податку на прибуток, контролюючий орган запропонував платнику провести звірення розрахунків по цьому платежу.


Те, що платник, відмовившись надати висновок про повернення відповідних коштів з бюджету та запропонувавши платнику провести звірку розрахунків з податку на прибуток, діяв у межах своїх повноважень, у спосіб, визначений чинним законодавством, зокрема, пунктом 15 Порядку № 1146, та без порушення законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.


не задоволено

 Фабула справи  У результаті несплати платником податків самостійно визначених сум податкового зобов’язання, виник податковий борг. Контролюючий орган звернувся до суду із позовом до платника податків про стягнення коштів у розмірі податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд першої інстанції позов задовольнив, стягнуто з рахунків платника податків  заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на користь бюджету. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПКУ вважаються надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями та підлягають поверненню.


Об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПКУ у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції.


Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПКУ за об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов'язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 ПКУ, крім сум надміру сплачених податкових зобов'язань платників податків, які припиняють свою діяльність.


задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контрагентом було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, прибудованого до гуртожитку, а 31.12.2003 його було нотаріально посвідчено. Контролюючий орган прийняв податкове повідомлення рішення, яким визначив суму податкового зобов’язання з земельного податку з фізичних осіб, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати вказане податкове повідомлення-рішення. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що власники (орендарі) житлових та нежитлових приміщень у багатоповерхових будинках не входять в коло осіб, які можуть бути власниками або користувачами земельних ділянок, тому вони не зобов’язані сплачувати податок, а можуть лише повертати витрати на його сплату. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.


Нормами ЗКУ встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.


При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК України).


Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.


Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі № 21-775а17.


За таких обставин, незважаючи на те, що платник податку не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у нього з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання є правомірним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питань порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених п. 201.10  ст. 201 ПК України. За результатами проведеної перевірки складено акт, в якому зазначено про порушення платником граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних із кількістю днів затримки до 15 календарних днів на суму ПДВ. На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовано штраф. Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Н». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповіді про відправлення в ДФС податкових накладних отримано в межах операційного дня, а квитанції в межах операційного дня надіслані не були,  тому підтвердженням факту  вчасного відправлення податкових накладних будуть саме повідомлення про відправлення в ДФС, а накладні вважатимуться зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача  судові витрати. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.


Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.


не задоволено

 Фабула справи  В результаті того, що контролюючий орган не прийняв декларації платника податків з податку на додану вартість, платник звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій щодо не прийняття декларацій з податку на додану вартість та коригування даних податкових зобов'язань та податкового кредиту в системі АІС «Податковий блок»; щодо зобов'язання відновити показники податкової звітності, визначені в податкових деклараціях з податку на додану вартість; зобов'язання привести у відповідність дані обліку та особистого рахунку платника податків; зобов'язання вилучити зареєстровану податкову інформацію; визнання протиправними дій щодо невизнання податковою звітністю податкові декларації з податку на додану вартість тощо; Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника податків повністю. Суд апеляційної інстанції змінив рішення першої інстанції у частині зобов’язання контролюючого органу на  приведення у відповідність даних обліку та особистого рахунку платника податків, решту частину рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетного відшкодування, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється. Тому стадія прийняття податкової декларації контролюючим органом є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.


Контролюючим органом безпідставно відмовлено платникові податків у прийнятті декларації з податку на додану вартість, а тому така відмова контролюючого органу є протиправною, внаслідок чого є безпідставним коригування відповідачем в АІС "Податковий блок" показників податкової звітності, адже згідно з вимогами підпункту 49.2.2 пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою  у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки контролюючим органом було видано податкові повідомлення-рішення. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просило скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення, яким платнику податків визначено суму із штрафними санкціями та яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Судом першої інстанції позов задоволено повністю, а судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Погоджуючись із пунктом 198.3 статті 198 ПКУ, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.


Відповідно до частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.


Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.


Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку дотримання суб’єктом господарювання порядку ведення розрахунків за товари, вимог з регулювання обігу готів, наявності торгових патентів, за результатами якого встановлено порушення п. 1, п. 2 п. 13 ст. 13 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР та п. 2.6 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року №637. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм обігу готівки та застосування РРО у сфері торгівлі. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив стягнути податковий борг та штрафні санкції за вказані правопорушення. В обґрунтування позовних вимог відзначає, що за платником податку обліковується податковий борг, сума якого є узгодженою, однак добровільно несплаченою, відтак підлягає стягненню в судовому порядку. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.


Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов'язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу правомочних осіб.


Підсумовуючи вимоги норм законодавства, процедура узгодження грошових зобов'язань з податків зумовлює відсутність необхідності перевірки правильності визначення відповідних сум після того, як відповідні зобов'язання стали узгодженими. У справах про стягнення боргу предметом доказування мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення боргу у судовому порядку, встановлення факту його сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.


Відтак, якщо рішення контролюючого органу, за яким стягується податковий борг не було скасовано і є чинним, грошові зобов'язання вважаються узгодженими.


Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що несплачена відповідачем сума, визначеного контролюючим органом грошового зобов'язання, набула статусу податкового боргу. Отже, з урахуванням того, що узгоджена сума грошового зобов'язання набула статусу податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для її стягнення з відповідача.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було направлено платнику податку запит про надання інформації для з’ясування реальності операцій з контрагентом у зв’язку з можливими порушеннями податкового законодавства та залучення суб’єкта до схеми формування штучного податкового кредиту. Платник податку відмовив у наданні запитуваної інформації, посилаючись на порушення вимог Податкового кодексу України при складанні запиту. На підставі неподання платником пояснень та документальних підтверджень, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку з питань формування податкового кредиту по взаємовідносинах із контрагентами та подальшого ланцюгу постачання. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати вказаний наказ.  В обґрунтування позовних вимог зазначалось на відсутність законодавчо визначених підстав для проведення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю. 

 Правова позиція 

Документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.


Зазначені у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України обставини є юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує подальшу реалізацію контролюючим органом свого права на проведення документальної позапланової перевірки.


Однак, судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії контролюючими органами щодо здійснення податкового контролю над контрагентом платника податку з питань проведення фінансово-господарських операцій.


Таким чином, зазначеним вище судовими рішенням встановлено факт відсутності порушень податкового законодавства контрагента, а відтак складання запиту про надання інформації для з’ясування реальності операцій з контрагентом у зв’язку з можливими порушеннями податкового законодавства та залучення суб’єкта до схеми формування штучного податкового кредиту. до платника податку не є правомірним, а ненадання пояснень та документального підтвердження не є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку платника податку з питань достовірності формування податкового кредиту по ПДВ, за результатами якої встановлено порушення правил формування податкового кредиту та здійснено коригування показників податкової звітності. При цьому, будь-яких податкових повідомлень-рішень про визначення сум грошових зобов’язань платнику, у встановленому законодавством порядку, контролюючим органом не приймались. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправними дії органу стосовно коригування в електронній базі показників податкової звітності; іі) зобов’язати відновити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту раніше задекларовані показники. Позовні вимоги мотивовані тим, що відсутні підстави для коригування показників, а самостійна зміна контролюючим органом таких відомостей спричиняє реальні зміни майнового стану та порушує права та інтереси платника податку. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року справа №21-511а14, від 03 листопада 2015 року справа №21-99а15 та від 17 листопада 2015 року справа №21-4133а15.


Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.


задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контролюючим органом було укладено договір про визнання електронних документів, відповідно до якого платник податку мав право подавати податкові документи в електронному вигляді, а контролюючий орган зобов’язаний приймати їх, та здійснювати комп’ютерну обробку. На виконання податкового обов’язку, платником податку було направлено до податкового органу в електронному вигляді податкові накладні, а також податкову декларацію з податку на додану вартість. Однак, в реєстрації документів було відмовлено, у зв’язку з призупиненням дії договору у зв’язку з  виконанням  розпорядження Кабінету Міністрів України №809-р від 17.10.2013р. «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності…». Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправним розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів; іі) прийняти та зареєструвати податкову звітність датою та часом, коли вона була направлена до контролюючого органу. Позивні вимоги мотивовані тим, що відсутні підстави для розірвання договору, що у свою чергу перешкоджає провадженню його господарської діяльності.  Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

1. В межах спірних правовідносин законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДФС розірвати договір про визнання електронних документів в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.


Доводи контролюючого органу, що Договір про визнання електронних документів був призупинений у зв'язку з наявністю наказу ДФС №543 від 28.07.2015р. «Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з податку на додану вартість», з підстав встановлення ризиковості підприємства на етапі ранньої податкової діагностики є неприйнятними, оскільки розірвання договору, чи, як зазначає контролюючий орган, призупинення в односторонньому порядку дії договору не передбачено чинним законодавством України та безпосередньо Договором про визнання документів.


2. Стосовно другої з вимог, то п.п. 49.9.2 п. 49.2 статті 49 ПК України за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.


Контролюючий орган порушив норми ПКУ, оскільки ним не наведено порушення якої саме вимоги допущено платником податку під час заповнення та подання зазначеної податкової звітності.


У той же час, суд зазначає, що згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 №1503/12/13-12, захист прав платника податку має відбуватися шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової звітності та подання платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було направлено платнику податків письмові запити про надання документальних підтверджень та пояснень реальності господарських відносин з контрагентами на підставі існування сумніву щодо дотримання податкового законодавства, що виник внаслідок опрацювання зібраної податкової інформації за звітний податковий період. Оскільки контролюючий орган не отримав відповідай та пояснень, ним було прийнято наказ «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки платника податку». Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової виїзної документальної перевірки платника податку, оскільки в запитах не вказано фактичні підстави для надання інформації та пояснень, а тому вимоги запитів не підлягали виконанню. Відтак, наказ прийнятий на підставі невиконання вимог запитів є протиправним. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Положення податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.


Суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз направлених податковим органом запитів, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання правомірним припущення контролюючого органу про вчинення платником податку правопорушення виключно з посиланням на документи, складання яких не передбачено Податковим кодексом України.


З огляду на зазначене запити контролюючого органу про надання інформації оформлені з порушенням законодавчо встановленого порядку, а тому платник звільнений від обов'язку надавати відповідь на вищевказані запити, що прямо передбачено п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим контролюючий орган був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав визначених пп. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (не надання пояснень та їх документального підтвердження), що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податку щодо своєчасності сплати податку на прибуток, за результатами якої встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання. На підставі акту перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати грошового зобов’язання з податку на прибуток. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове зобов’язання є неузгодженим, оскільки перебуває в процесі судового оскарження, а тому застосування штрафних санкцій за неузгоджене податкове зобов’язання є порушенням вимог ПКУ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Нормами Податкового кодексу України визначено чіткі обставини, за яких податкове зобов’язання вважається узгодженим та підлягає сплаті платником податку. У випадку звернення платника податку до суду грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішення законної сили.


З встановлених обставин відомо, що на момент проведення перевірки (29.06.2016) та прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, податкові зобов'язання є не узгодженими, оскільки останнє було оскаржено до Житомирського окружного адміністративного апеляційного суду (справа №806/294/16).


Оскільки підставою для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є виникнення податкового боргу у зв’язку з несплатою узгодженого грошового зобов’язання строків, то відсутність податкового боргу у платника податку унеможливлює нарахування штрафу відповідно до статті 126 ПКУ.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків подав  до суду позов до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій до платника податків. Судом першої інстанції позов задоволено частково, а саме: Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ДФС подаючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилається на таку причину пропуску строків як недостатність/відсутність фінансування на такі цілі як сплата судового збору за подання апеляційної скарги. Тому, судом апеляційної інстанції відмовлено у відкритті провадження за відсутності поважних причин пропуску контролюючим органом строку на апеляційне оскарження.

 Правова позиція 

Приписи пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 7 червня 2018 року № 2447-VIII, ОВУ, 2018 р.) є імперативними та зобов'язують суд у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.


Доводи контролюючого органу щодо наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження у зв'язку з відсутністю у відповідача належного фінансування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, неналежне фінансування та власне сплата судового збору не є самостійною поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Контролюючим органом не було надано до апеляційного суду жодних належних та достатніх доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у межах строку встановленого процесуальним законодавством та вжиття відповідачем необхідних заходів спрямованих на забезпечення сплати судового збору.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган посилається на безпідставність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин, оскільки договірні відносини між сторонами укладено без мети настання реальних правових наслідків. Також, він стверджує, що юридична дефектність первинних документів не дозволяє платнику формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. В ході перевірки, на думку контролюючого органу, платником податків на підтвердження показників податкової звітності та правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з контрагентом було надано не повністю запитуваних контролюючим органом первинних документів. У зв'язку з незаконним захопленням будівлі Луганського окружного адміністративного суду матеріали справи були втрачені.

 Правова позиція 

Аналіз ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в ред. від 16 жовтня 2012 року № 5463-VI) дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.


Відповідно до п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139 ст. 139, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК (в ред. від 19 грудня 2013 року № 713-VII)  випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.


Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.


Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.


З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору платника податків  з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків та виявлено ряд правопорушень щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Платник податків звернулась до суду із позовом до контролюючого органу, в якому  з урахуванням заяви про збільшення предмету позову, просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення та касувати податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги судом першої інстанції задоволені частково: визнано протиправними та скасовано вимогу контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) та рішення в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано деякі податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

З п. 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.


В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.


Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, за результатами якого встановлено порушення підпункту 2 частини 1 статті 7, частини 3, частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині невірного нарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2015 рік. На підставі акту перевірки, контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, оскільки застосований контролюючим органом метод визначення суми чистого середньомісячного доходу не узгоджується із положеннями ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Порядок та механізм нарахування середньомісячного річного оподатковуваного доходу та щомісячної суми чистого оподатковуваного доходу із нарахування суми єдиного соціального внеску не є тотожними та регулюється різними нормативно-правовими актами. Вказані поняття є різними також за своєю правовою природою.


Доводи податкового органу стосовно того, що у випадку виникнення сумнівів щодо визначення помісячної суми чистого оподатковуваного доходу як бази для нарахування єдиного соціального внеску слід застосовувати розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу за правилами Податкового кодексу України є неприйнятним з огляду на аналіз статей 1, 8, 9, 10 цього кодексу,  який посвідчує, що на правовідносини пов'язані із нарахуванням та сплатою єдиного соціального внеску положення цього кодексу не поширюються.


Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до положень статті 8 Закону України № 2464 єдиний внесок не входить до системи оподаткування, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, і лише в частині адміністрування - нормами Податкового кодексу України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.


Буквальний аналіз норм ПКУ та Закону України №2464 вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що належним є обов'язок платника єдиного внеску нараховувати та обчислювати єдиний внесок, в межах спірних правовідносин в розмірі 34.7% саме із суми чистого оподатковуваного доходу за кожен календарний місяць є виконаним позивачем.


Механізм нарахування середньомісячного річного оподаткованого доходу та щомісячного чистого доходу із нарахування суми єдиного внеску є різним, а саме розмір середньомісячного річного оподаткованого доходу розраховується математично, тоді як щомісячний чистий дохід вираховується на підставі бухгалтерських та інших первинних документів.


Положеннями Закону № 2464-VI не встановлено можливості застосувати середньомісячний показник, оскільки платник може отримувати різний дохід у тому чи іншому місяці, відповідно платнику податків надано право визначати розмір такого доходу самостійно.


Приймаючи спірні рішення податковий орган порушив механізм нарахування обчислення єдиного внеску, як спосіб реалізації владних управлінських функцій, шляхом порядку його обчислення та способу встановлення правопорушення, виявивши розбіжності не на підставі первинних документів, а  шляхом математичного розподілу сукупного річного оподатковуваного доходу на дванадцять місяців.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податку, за результатами якого встановлено завищення сум валових витрат та винесено податкові повідомлення-рішення, якими збільшено податок на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові санкції), а також накладено адміністративний штраф за ненадання книги обліку доходів і витрат при проведенні перевірки. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними вказані податкові повідомлення рішення. Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції й ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково: скасовано окремі податкові повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

Книга обліку розрахункових операцій та контрольні стрічки з реалізації товару є документами, які підтверджують отримання суб`єктом господарювання доходу (та його зв`язок з господарською діяльністю), і в силу пункту 177.4 статті 177 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України не можуть бути безперечними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування (в тому числі, наприклад, якщо товар придбаний, але на момент перевірки ще не реалізований), які визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.  Невідповідності діючому законодавству наданих позивачем для перевірки первинних документів, які підтверджують саме понесені нею витрати, чи доказів відсутності таких документів податковим органом під час перевірки не встановлено та впродовж розгляду справи не доведено.


Доводи відповідача про те, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності є неприйнятними оскільки відсутність деяких із документів не позбавляє можливості оцінити надані документи в сукупності та взаємозв'язку з точки зору доведеності понесених позивачем витрат а також помилкового здійснення податковим органом висновку без врахування положень пункту 44.5 цієї статті.


Суд визнає, що податковий орган безпідставно обмежився висновком про те, що необхідність дослідження виключно відсутністю книг обліку розрахункових операцій та контрольних стрічок з відображенням відомостей про кожен реалізований товар, є необхідним та достатнім доказом доведеності складу податкового правопорушення покладеного в основу визначення податку на доходи.


не задоволено

 Фабула справи  Платником акцизного податку за результатами операції складено акцизну накладну, яку було надіслано контролюючому органу в електронній формі о 17 год. 25 хв. Однак, на наступний день на адресу платника податків через автоматизовану систему подання електронних документів надійшла квитанція про неприйняття акцизної накладної у зв’язку з її поданням після закінчення операційного дня для реєстрації документів. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправними дії органу щодо неприйняття до реєстрації акцизної накладної; іі) зобов’язати контролюючий орган зареєструвати акцизну накладну без застосування штрафних (фінансових) санкцій. Позовні вимоги мотивовані тим, що він вчасно надіслав для реєстрації акцизну накладу, а нереєстрація її вчасно відбулась через протиправну бездіяльність контролюючого органу. Постановою окружного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Згідно з пунктами 231.5, 231.6 статті 231 Податкового кодексу України при реалізації пального особа, яка реалізує пальне, зобов'язана в установлені терміни скласти акцизну накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі акцизних накладних, така реєстрація вважається наданням акцизної накладної отримувачу пального. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, такі акцизна накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі акцизних накладних. При цьому, операційний день для реєстрації акцизних накладних триває щодня з 8 до 19 години. Встановлені у даній справі обставини свідчать, що платник податку надіслав акцизну накладну в електронній формі на поштову скриньку контролюючого органу 21.07.2017 о 17 год. 25 хв., а впродовж операційного дня 21.07.2017 контролюючим органом не було виконано обов’язок щодо надсилання квитанції про прийняття або неприйняття накладної, то наслідком є автоматичне визнання реєстрація квитанції відповідно до ст. 231 ПКУ.


Відповідно до підпункту 14.1.60-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, Єдиний реєстр акцизних накладних - реєстр відомостей щодо акцизних накладних, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками акцизного податку електронними документами. Тобто ДФС має виключну компетенцію в питаннях ведення Єдиного реєстру акцизних накладних, до якої, зокрема, належить внесення відомостей до Єдиного реєстру акцизних накладних, реєстрація акцизних накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних. За таких обставин, враховуючи зміст наведених правових норм, суд не має права зобов'язувати суб'єкта владних повноважень вчиняти дії, які не входять до його компетенції, визначеної законом. Виходячи з завдання адміністративного судочинства, судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення певних дій на майбутнє, зокрема утриматися від застосування штрафних (фінансових) санкцій..


задоволено частково

 Фабула справи  В ході господарської діяльності платником податку ЮО було прийнято рішення про ліквідацію, не пов’язану із банкрутством. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податку, в якому просив стягнути кошти з розрахункових рахунків, відкритих у банківських установах, у рахунок погашення податкового боргу, ігноруючи процедуру передбачену ст. 112 ЦКУ. Позовні вимоги мотивовані тим, що платник податку не сплатив у повному обсязі податкові зобов’язання по податку на прибуток, у зв’язку з чим виник податковий борг. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Норми статті 97 ПК України є спеціальними нормами, які встановлюють особливості погашення податкового боргу у разі ліквідації платника податків, не пов'язаної з банкрутством.


Стягнення коштів з банківського рахунку, на якому акумулюються кошти підприємства, що ліквідується, призводить до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 112 ЦК України, що, в свою чергу, порушує приписи статті 97 ПК України, оскільки стягнення коштів з банківських рахунків відбувається негайно після направлення податковим органом до банківської установи платіжної вимоги, без дотримання порядку черговості задоволення кредиторських вимог.


Колегія суддів вважає безпідставними доводи контролюючого щодо стягнення податкового боргу, оскільки саме після погашення вимог кредиторів першої та другої черги за рахунок коштів, одержаних ліквідаційною комісією від продажу майна платника податків, можуть бути задоволені вимоги позивача про відшкодування заборгованості перед бюджетом зі сплати податків та зборів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податку, що знаходяться на відкритих рахунках у банках, оскільки у платника податку виник податковий борг у зв’язку з несплатою узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість, а також те, що у платника відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду в задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Відтак, системний аналіз норм Податкового кодексу України та Порядку № 632 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.


Правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, свідчить про те, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.


В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, а також прийняття контролюючим органом рішення про адміністративний арешт майна.


Отже, контролюючим органом не дотримано положення статті 94 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке за приписами Порядку № 632 має передувати зверненню до суду з цим позовом.


Як встановили суди попередніх інстанцій, основна сума податкового боргу (1875506,68 грн) стягнута податковим органом в межах судової процедури, це свідчить про те, що не завершивши виконання судового рішення, а саме постанови Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №825/2296/16, яка набрала законної сили 28 лютого 2017 року, позивач звернувся із цим позовом до суду, при цьому не надав доказів наявності відповідної суми коштів на рахунках відповідача та вичерпних дій щодо виконання зазначеного судового рішення. По суті звернення із цим позовом до суду є зміною (встановлення) способу виконання судового рішення. 


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом видано наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань проведення операцій з його контрагентами, та відображення операцій в податковому обліку. При прибутті посадових осіб контролюючого органу, платник податку відмовив у допуску до проведення перевірки. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податку, в якому просив застосувати адміністративний арешт коштів, що знаходяться на рахунках платника податку у банківських установах, оскільки платник податку відмовив посадовим особам органу у допуску до проведення перевірки. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

На законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.


Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.


Відтак, системний аналіз норм Податкового кодексу України та Порядку № 632 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.


Правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, свідчить про те, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.


В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, а також прийняття контролюючим органом рішення про адміністративний арешт майна.


Звертаючись до суду з позовом, податковий орган єдиною підставою застосування арешту коштів на рахунках платника податку визначив положення підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (не допуск до перевірки), яка взагалі є підставою лише для застосування адміністративного арешту майна. Оскільки жодних інших підстав (наявність боргу, відсутність майна, передумови застосування арешту коштів), обов’язкових для застосування арешту коштів, податковим органом не заявлено та не доводиться, то підстав для задоволення позову немає.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку платника з питань правильності нарахування та обчислення єдиного внеску, за результатами якої встановлено порушення положень ст.ст. 7-9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На підставі акту перевірки прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за своєчасно не нарахований єдиний внесок. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати вказане рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що ним помилково було внесено до звітності дані про нарахування єдиного внеску стосовно працівників, призваних за мобілізацією, за відсутності такого обов’язку, а тому відповідальність за такі дії не може наставати. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до системного аналізу норм, на час спірних відносин законодавство України передбачало звільнення роботодавців від нарахування та утримання єдиного внеску з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.


Вказане регулювання було передбачено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», прийнятим у зв’язку з подіями на Сході України.


Відтак, самостійне донарахування платником податку єдиного внеску на доходи осіб, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації є помилковим, оскільки такий обов’язок не передбачено наведеними законодавчими нормами.


Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що відсутність обов’язку платника податків із нарахування єдиного внеску обумовлює відсутність підстав для застосування до платника податку штрафних санкцій, передбачених п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючому органу надійшло звернення від громадянина, в якому він посилався на порушення законодавства щодо ненадання розрахункового документа при здійснення покупки, а також виразив сумнів стосовно офіційного оформлення продавців у торгівельних точках, у зв’язку з чим споживач просив перевірити вказані торгівельні точки. На підставі звернення, контролюючим органом винесено наказ «Про проведення фактичної перевірки платника податку». Платник податку, вважаючи наказ протиправним, не допустив працівників контролюючого органу до перевірки. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу в якому просив: і) скасувати наказ; іі) визнати дії посадових осіб органу по проведенню фактичної перевірки протиправними. Позовні вимоги мотивовані тим, що звернення громадянина не містить даних для прийняття обґрунтованого рішення та не може бути підставою для призначення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким задоволено адміністративний позов частково: скасовано наказ, в інших позовних вимогах відмовлено

 Правова позиція 

Законодавством закріплена обов'язковість наявності у податкового органу письмового звернення покупця (споживача) оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування у разі проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.


Зважаючи на відсутність у зверненні від 26.09.2016 отриманого контролюючим органом від громадянина (споживача) необхідних реквізитів, а саме: відсутність даних щодо прізвища, ім'я, по батькові, адреси особи, звертається, інформації щодо суб'єкта господарювання в якого був придбаний товар; який саме товар був придбаний споживачем; коли було здійснено придбання товару споживачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність оформлення письмового звернення вимогам Закону України «Про звернення громадян», яке стало підставою для призначення перевірки та прийняття оскаржуваного наказу, оскільки не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, а тому таке не могло бути підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку щодо контролю здійснення розрахункова операція у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт та зафіксовано вчинення суб’єктом порушення вимог частини сьомої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що полягало у здійсненні продажу алкогольних напоїв через реєстратор розрахункових операцій, не зазначений у ліцензії. Прокурор звернувся до суду з позов в особі контролюючого органу в інтересах держави до платника податку про стягнення заборгованості. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, але суд апеляційної інстанції скасував постанову попередньої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

 Правова позиція 

Враховуючи положення ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роздрібна торгівля алкогольними виробами здійснюється виключно через реєстратор розрахункових операцій, зазначений у ліцензії.


Частинами 4, 5 ст.17 вказаного закону встановлено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України. У разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності рішення органів, зазначених у частині третій цієї статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.


Під час розгляд справи суд встановив, що платником податків рішення не виконано, адже докази сплати суб’єктом у встановлені строки до бюджету суми штрафу в матеріалах справи відсутні. Тому, за відсутності доказів сплати штрафу, випливає що з відповідача слід стягнути на користь бюджету суму штрафних (фінансових) санкцій.


задоволено частково

 Фабула справи  В результаті проведеної податковим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, склав акт про результати такої перевірки з питань правильності нарахування та своєчасності сплати суб’єктом господарювання податку на додану вартість по взаємовідносинах з іншим суб’єктом. Суб’єкт господарювання звернувся до суду з позов про визнання протиправними проведення перевірки та складання даного акту, визнати протиправними дії податкового органу щодо внесення до інформаційних баз даних в тому числі, до підсистем інформаційної системи «Податковий блок», змін (коригувань) показників податкової звітності по коригуванню податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість суб’єкта, та зобов'язати контролюючого органу вилучити з діючих електронних автоматизованих систем інформацію та зобов'язати відобразити у відповідних інформаційних базах даних інформацію про первинно задекларовані суб’єктом показники податкової звітності. Суд першої інстанції вимоги задовольнив частині визнання протиправним внесення податковим органом коригувань в інформаційних базах даних та змін щодо показників податкових зобов’язань та податкового кредиту на пдв. Визнав протиправною бездіяльність органу щодо невнесення на підставі акту та ненадіслання суб’єкту податкових повідомлень-рішень. У решті позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував дане рішення і ухвалив нове рішення в частині визнання протиправним внесення податковим органом коригувань в інформаційних базах даних та змін щодо показників податкових зобов’язань та податкового кредиту на пдв та зобов’язав орган вилучити з електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов’язань та про результати перевірки суб’єкта.

 Правова позиція 

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені ПК України, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.


У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені ПК України.


Також у разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.


Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки. Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.


Відповідно до пунктів 74.1, 74.2 статті 74 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова інформація, зібрана відповідно до цього   Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.   Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.


Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.


З аналізу положень ПКУ вбачається, що прийняття податкового повідомлення-рішення здійснюється не лише за результатами висновків акта перевірки, а й з урахуванням оцінки поданих платником податків заперечень на такий акт, що свідчить про дискреційний характер повноважень податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення.


Тому, оскільки суд не може втрутитись у дискрецію податкового органу, то підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невинесення та ненадіслання (невручення) контролюючим органом податкових повідомлень-рішень відсутні.


Відповідно до висновку Верховного Суду України в постановах: від 15.12.2015 у справі № 826/6102/14; від 02.12.2015 у справі № 821/377/15-а; згідно з яким інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. А відтак, враховуючи те, що дії відповідача з проведення розглядуваної перевірки не визнані протиправними в установленому порядку, підстави для виключення з автоматизованих інформаційних систем інформації, внесеної на підставі акта, складеного за наслідками такої перевірки, відсутні. За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення перевірки, у тому числі й складення за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду із позовом до платника податків про стягнення нарахованої суми податкового зобов'язання. Суд першої інстанції позов залишив без задоволення. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та прийняв рішення про задоволення позову повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу  згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статі 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.


Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.


Таким чином, Податковим кодексом України було закріплено право податкового органу щодо зарахування коштів, які сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати.


не задоволено
close icon
Інформація про документ