Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних. На думку платника, оскільки граничний день строку реєстрації   податкових накладних припадав на 07 січня 2016 року (Різдво Христове), яке є вихідним днем, а дні з 07 січня 2016 року по 10 січня 2016 року були вихідними, то у нього не було належної можливості зареєструвати накладну. Тому реєстрація накладної 11 січня 2016 року, в перший робочий день опісля вихідних, є своєчасним виконанням обов’язку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю.

 Правова позиція 

Процедура реєстрації податкових накладних є спеціальною до даних правовідносин, а тому застосування, як аналогії закону, вимог статті 49 ПК України, щодо визначення строків при реєстрації податкових накладних, у випадку, якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день є не обґрунтованим.


Реєстрація податкових накладних не передбачає залучення третіх (не зацікавлених) осіб, а потребує лише наявності електронного підпису, що надає можливість особі здійснити реєстрацію податкових накладних протягом робочого дня.


Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати виключно положення п. 201.10 ст. 201 ПК України, яким визначений граничний строк реєстрації податкових накладних, де облік здійснюється календарними днями. Оскільки операційний день для реєстрації податкових накладних (на момент виникнення спірних відносин) тривав з 0 до 23-ї години, без вихідних на Різдво Христове, контролюючим органом правомірно винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій податкової інспекції по відмові у задоволенні заяви платника про списання безнадійного податкового боргу за спеціальне використання води. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для списання податкового боргу та правомірності відмови податкового органу у прийнятті рішення щодо списання боргу. Платник податків, не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв'язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами. Наявність форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом, проте сама по собі не доводить безнадійності податкового боргу, неможливості здійснити сплату самостійно визначених податкових зобов'язань платником податків, зокрема внаслідок несплати споживачами плати за користування водою у зв'язку з проведенням антитерористичної операції тощо.


Діючим законодавством не передбачено засвідчення суб'єктам господарської діяльності обставин непереборної сили (форс-мажорних) обставин окремо по кожній статті Податкового кодексу України, проте визначальним у спірних правовідносинах є не факт засвідчення таких обставин, оскільки вони є загальновідомими, а їх вплив на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов'язання, що має бути оцінено суб'єктом владних повноважень (відповідачем у справ) у кожному конкретному випадку при зверненні суб'єктів господарювання з відповідною заявою.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було складено довідку щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків, відповідно до висновків якої відсутній факт поставки товарів, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачальниками. На підставі вищезазначеної довідки, контролюючим органом було здійснено коригування показників податкової звітності за відповідний період. Платник податку оскаржив в суді правомірність дій контролюючого органу, мотивуючи це тим, що коригування показників без прийняття податкового повідомлення-рішення є неправомірним.   Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в довідці, в даному випадку в довідці про результати зустрічної звірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, така довідка не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі довідки, в тому числі і на підставі довідки про результати зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової перевірки. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначив про відсутність правових підстав для проведення перевірки, оскільки питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередньої перевірки, що суперечить приписам абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволені позову.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому було збільшено ПДФО та військовий збір. Позов обґрунтовано безпідставністю висновків про заниження ПДФО від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік, оскільки прощення суми процентів за користування кредитів не є додатковим благом, а тому донарахування ПДФО на суму процентів є неправомірним. Постановою окружного адміністративного суду залишеного без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Тому, анульовані кредитором суми процентів, пені, комісії тощо, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.


Разом з тим, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.


задоволено частково

 Фабула справи  В рамках кримінального провадження постановою старшого слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків (фізична особа-підприємець) з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість. За результатами перевірки видано акт, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення. У акті встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 Податкового кодексу України, а саме заниження ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції. Платник податків вважає прийняття цього податкового повідомлення неправомірним з мотивів безпідставності його прийняття. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

на час ухвалення постанови слідчим про проведення перевірки  платника податків здійснення перевірки та прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення, діяли положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, якими передбачалось, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.


Існуюча на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення пряма заборона закону, за якою органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, доводить передчасність та протиправність прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у цій справі.


Податковим органом порушені підстави та спосіб реалізації владних управлінських функцій. Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення-рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально - процесуальним законом або законом про оперативно - розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення - рішення.


Відтак, прийняття податковим органом податкового повідомлення на підставі проведеної перевірки, результати якої є доказами в кримінальному процесі, до його завершення, є передчасним.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із клопотанням про розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу терміном на 5 років. Заявник в обґрунтування заяви посилався на відсутність в нього достатніх коштів на сплату боргу. Окрім цього, вказував на те, що на сьогоднішній день у Підприємства відсутні кошти для виконання постанови суду в повному обсязі. Причиною такого скрутного фінансового становища є те, що основним видом діяльності підприємства є постачання теплової енергії для населення та юридичних осіб Суд першої інстанції заяву задовольнив частково, розстрочено виконання постанови контролюючого органу. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

З аналізу ч. 1 статті 263 КАС України вбачається, що підставою для відстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше). Крім цього, не самі по собі обставини є підставою розстрочення, а наслідки, які ці обставини створюють з метою встановлення того, що чи достатньо цих обставин для прийняття рішення про розстрочення постанови суду, якою стягнутий податковий борг.


Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом із тим підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу.


Відповідно до пунктів 100.4   і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235  затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин. Зокрема такими обставинами є:


-   ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних  зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування  видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових  зобов'язань  та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних  робіт, поставлених товарів);


-   загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі;


-    виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності платника.  Актом перевірки встановлено такі порушення: при декларуванні показників занижено суму від'ємного значення за березень 2016 року, за квітень 2016 року, за червень 2016 року та завищено суму від'ємного значення за липень. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною бездіяльність органу щодо неподання ним висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість, зобов'язати контролюючий орган здійснити заходи, направлені на відшкодування податку на додану вартість в порядку, встановленому законодавством, зокрема шляхом подання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість та стягнути з Державного бюджету України на користь платника податку пеню. Судом першої інстанції позов задоволено частково, визнана протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку про відшкодування податку на додану вартість, зобов'язано податковий орган подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок про відшкодування платнику податку податку на додану вартість. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Право платника на бюджетне відшкодування реалізується ним шляхом подання податкової декларації за відповідний період та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яку відображено у податковій декларації.


Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або прийняти на підставі пунктів 200.14, 200.15 статті 200 Податкового кодексу України податкове повідомлення.


На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.


З 01 січня 2017 року законодавцем змінено порядок бюджетного відшкодування та запроваджено ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. При цьому на податковий орган покладено обов'язок до 10 січня 2017 року сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження, до якого включаються усі заяви, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року.


До 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов'язаний сформувати у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.


не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту втрати статусу громадянина України-резидента та набуття статусу громадянина України-нерезидента.  Встановлення факту є важливим для заявника з метою уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення його прав, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів заявника, отриманих й оподаткованих у Республіці Болгарії, а також ввезення на територію України транспортного засобу особистого користування, зареєстрованого у Республіці Болгарії, на строк, що перевищує 60 днів протягом одного року. Як заінтересованих осіб до участі в розгляді справи було залучено Національний банк України, Державну фіскальну службу України та Державну митну службу України. Рішенням суду першої інстанції задоволено вимоги заявника.  Ухвалою апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції та  закрив провадження у справі, з мотивів, , що вказана заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Ухвалою касаційного суду було передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки її подано з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

 Правова позиція 

Вимога про встановлення фактів втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ щодо оподаткування доходів заявника чи порушення ним митних правил, а не в окремому чи позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.


задоволено частково

 Фабула справи  Платником податку засобами телекомунікаційного зв’язку було подано до контролюючого органу декларації з ПДВ. Зазначена звітність була прийнята контролюючим органом, однак при її огляді було встановлено порушення статті 48 ПК України, а саме було зазначено скорочене найменування ЮО, замість повного, а також не було проставлено позначку щодо подання довідки про суму від’ємного значення ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту. Зважаючи на такі порушення, контролюючим органом було повідомлено платника, що податкові декларації вважаються неподаними, й було прийнято наказ про проведення перевірки платника з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ. Платник податку оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що у контролюючого органу не було правових підстав для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. В свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.


Утім, за наслідками безпосереднього дослідження поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року судами встановлено їх відповідність наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів.


З огляду на викладене, невизнання відповідачем податкових декларацій платника податку з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року лише з причини зазначення скороченої, а не повної назви товариства, а також непроставлення позначки щодо подання довідки про суму від'ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (додаток 2), є проявом надмірного формалізму.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано запит про надання пояснень та документальних підтверджень щодо нарахування ЄСВ. На виконання вказаного запиту приватним нотаріусом було подано детальні пояснення щодо підстав та порядку розрахунку ЄСВ та порядку обчислення чистого доходу. В свою чергу, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки, з огляду на ненадання позивачем у повному обсязі документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій і повноти відображення даних у бухгалтерському та податковому обліку. Приватний нотаріус оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що ним були надані обґрунтовані, документально підтверджені пояснення  на запит, а тому відсутні підстави для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Можливість для проведення документальної позапланової перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності двох умов: наявності податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків законодавства; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) - виключно за наявності: недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу.


Оскільки, оскаржуваний наказ контролюючого органу не містить підстав для проведення перевірки, обов'язковість зазначення яких передбачено підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України а посилання виключно на норми Закону без зазначення підстав, визначених у них, свідчить про порушення порядку призначення перевірки та прийняття наказу.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовано тим, що він не є постійним представництвом нерезидента, у зв’язку з чим грошові кошти, передані нерезидентом - юридичною особою структурному підрозділу, не відповідають критеріям визнання їх доходом відповідно до зазначених положень Закону №334/94-ВР та ПК України, оскільки не приводять до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що збільшують власний капітал нерезидента юридичної особи, а тому їх оподаткування не є правомірним. Суб’єкт господарювання як за статутом так і фактично здійснював лише допоміжну діяльність, а саме збір інформації для подальшого дослідження ринку ІТ технологій. Постановою суду першої інстанції позов  задоволено, ухвалою суду апеляційної інстанції залишено без змін. Постановою суду касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані та справу направлено на новий розгляд.

 Правова позиція 

Якщо основний вид діяльності представництва є тотожнім з видом діяльності нерезидента (материнської компанії), визначеним у статутним документах нерезидента, то дане представництво в цілях оподаткування розглядається як постійне представництво.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФ, яка призвела до не нарахування та невиплату підвищення до пенсії особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов'язати державну установу провести нарахування та виплату таких підвищень до пенсії. На обґрунтування позову особа зазначила, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

 Правова позиція 

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із вимогою про скасування рішення податкового органу , яким до нього було застосоване штрафні санкції та нараховано пеню за несплату/несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суд першої інстанції позов платника податків задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій і нарахування пені. Контролюючий орган (далі – апелянт) подав апеляційну скаргу, втім суд апеляційної інстанції залишив скаргу без руху як таку, що не відповідає вимогам необхідності надання документу про сплату судового збору, а згодом повернув органу цю скаргу з підстав не усунення недоліків апеляційної скарги. Після повторного звернення контролюючого органу до суду, апеляційну скаргу залишено без руху з підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, із констатуванням відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску строку та надав апелянтові строк у десять днів для усунення недоліків апеляційної скарги. Скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском апелянтом строку на апеляційне оскарження, із констатуванням відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску податковим органом строку на апеляційне оскарження, наведених у заяві про його поновлення. Контролюючий орган звернувся втретє, йому було знову відмовлено у відкритті апеляційного провадження з огляду на наявність ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї самої особи на це саме судове рішення. Верховний Суд ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу на постанову суду першої інстанції, натомість відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду. Верховний Суд передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Об'єднана палата передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вмотивувавши це рішення необхідністю відступлення від правового висновку ВС.

 Правова позиція 

Відмова у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 КАС не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.


За таких обставин об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.


Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для передачі справи на її розгляд відсутні з огляду на таке.


Правова позиція Великої палати: перегляду у касаційному порядку у цій справі підлягає ухвала апеляційного суду, якою суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою контролюючого органу, оскільки є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї самої особи на це саме судове рішення.


Поряд із цим, відповідно до висновку ВС України щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 КАС у редакції, не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.


Однак предметом перевірки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі є процесуальні норми, що регламентують апеляційне провадження відповідно до чинного КАС. За таких обставин Велика Палата вважає необґрунтованими доводи об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки відсутні документи, які б підтверджували реальність поставок товару та виконання робіт, зокрема транспортування товару, наявність дозволу на здійснення будівельно-монтажних робіт фактичними виконавцями, використання при капітальному ремонті нових матеріалів та запчастин, проходження через пункти пропуску тощо. Разом з тим, контроюючий орган орган посилається на недоліки деяких первинних документів, зокрема нескріплення печатками, незаповнення граф щодо кількості та ціни товару тощо. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.


Тому, ненадання платником податків документів щодо забезпечення продуктивності та якості роботи, планування й звітності при проведенні ремонтних робіт, перевезення товару не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товарів та виконання робіт за наявності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичне отримання товару та робіт.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган, провівши перевірку платника податків, встановив порушення платником вимог ч. 13 статті 18 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та підпункту 214.1.4  Податкового кодексу України, які полягали у здійсненні платником податків роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін, встановлених виробником таких товарів, з урахуванням акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизними товарами. За результатами цієї перевірки, орган склав акт та прийняв рішення про застосування фінансових санкцій. Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування рішення. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, судом апеляційної  інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту  213.1.9  пункту  213.1  статті  213  цього  Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків (підпункт  215.3.10  пункту  215.3  статті  215 Податкового кодексу України).


Положеннями підпункту  12.3.5  Податкового кодексу України  передбачено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок…


Оскільки товар, що перебував на реалізації у господарській одиниці платника податків, є підакцизним товаром, при його реалізації в роздріб в ціну товару повинен включатися акцизний податок, який є непрямим податком відповідно до підпункту 14.1.4 Податкового кодексу України, у розмірі 5% реалізованого (відпущеного товару) (підпункт 215.3.10 Податкового кодексу України), який розраховується з вартості тютюнових виробів, що не перевищує їх максимальну роздрібну ціну, встановлену виробником (імпортером), яка зазначена на пачці.


Твердження платника податків про відсутність законодавчого механізму для «збільшення» максимальних роздрібних цін на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів, як це передбачено положеннями підпункту  14.1.106 Податкового кодексу України, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки, у відповідності до пункту  29.1  статті  29 Податкового кодексу України, обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах платника податків із іншими платниками податків, за результатами якої видав акт. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними дії органа щодо проведення перевірки, а також зобов’язати контролюючий орган виключити інформацію із інформаційних баз податкових органів і відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань.

 Правова позиція 

Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.


Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника.


Дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.


Утім, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, в різі прийняття ними відповідних актів індивідуальної дії.


В даному випадку, відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, а тому дії контролюючого органу щодо проведення оспорюваної перевірки не є такими, що порушують права платника податків. Відтак й підстави для виключення з автоматизованих інформаційних баз інформації, внесеної на підставі акта, складеного за наслідками оспорюваної перевірки, відсутні.


задоволено

 Фабула справи  Після проведення контролюючим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, були видані податкові повідомленні-рішення щодо порушення платником податків пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: не визнано умовний продаж та не збільшено податкове зобов'язання в податковій декларації з податку на додану вартість. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, заявляючи, що ним було анульовано реєстрацію як платника податків на додану вартість Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі, а суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, за загальним правилом, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість така особа зобов'язана визнати умовний продаж товарів та необоротних активів за умови нарахування податкового кредиту за операціями з їх придбання в минулих або поточному податковому періодах.


У зв'язку з анулюванням платником податку реєстрації як платника на додану вартість виникає обов'язок визнати умовний продаж товарів та необоротних активів.


Для здійснення умовного продажу необхідно встановити, чи товари та необоротні активи перебували на обліку платника саме в останньому звітному періоді, а також чи були такі активи придбані із нарахуванням чи без нарахування податкового кредиту.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено фактичну перевірку господарської одиниці, де здійснює підприємницьку діяльність позивач. Орган встановив факт порушення внаслідок ненадання платником на перевірку накладних, а також книги обліку доходів і витрат, у результаті чого прийняв податкове повідомлення-рішення (ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування ППР. Позивач наголошує на протиправність здійснення органом фактичної перевірки, адже перевірку проведено за відсутністю позивача або її законних представників, а особа, якій вручено направлення на здійснення контрольного заходу та яка підписала акт перевірки, права підпису не мала, оскільки трудовий орган з нею не укладався. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції залишив постанову суду попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Пунктами 80.1, 80.7 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).


Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.


Тобто, наведені положення ПК України не передбачають обов'язкову присутність платника або безумовну наявність трудових відносин його з продавцем (особою, яка фактично здійснює розрахункові операції).


Слід також зазначити, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення, зокрема фактичної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності платника податків з податку на додану вартість. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог платником вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу контрагентом. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначає, що в разі невідображення даних податкової накладної в податкових зобов'язаннях продавця, така податкова накладна не є податковим документом та не дає покупцю права на податковий кредит. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник податків оскаржив це рішення контролюючого органу до суду. Постановою суду першої інстанції, з якою погодився і суд апеляційної інстанції позов було задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральні перевірки з питань своєчасності сплати платником податків ПДВ за відповідними деклараціями, результати яких  оформлено актами.  За їх наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на порушення граничного строку сплати узгоджених сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість. На підставі зазначених актів перевірок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, згідно з яким застосовано штраф. Платник податків подав адміністративний позов до суду до контролюючого органу. Окружний адміністративний суд постановою адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані акти індивідуальної дії. Крім того вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав контролюючого органу розглянути питання прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами складання актів камеральних перевірок щодо платника податків з урахуванням положень пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо права платника подати заперечення до актів перевірок та обов'язку їх розгляду контролюючим органом. Апеляційний адміністративний суд ухвалою залишив постанову окружного адміністративного суду без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.

 Правова позиція 

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.


Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.


Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.


Оскаржувані акти індивідуальної дії прийнято без дотримання вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: платник податків був позбавлений можливості подати заперечення проти висновків актів перевірок, а спірні рішення прийняті до спливу строку подачі платником заперечень проти висновків результатів контрольних заходів, відтак останні є такими, що прийняті з порушенням закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким платнику визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі. Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що платник податків є власником будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1. Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Суд першої та апеляційної інстанцій задовільнили позовні вимого платника. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач є платником єдиного податку, віднесений до третьої групи платників єдиного податку, видами його діяльності, в тому числі є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку, а розглядувана земельна ділянка використовується платником у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам. Відтак, на переконання судових інстанцій, платник на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.

 Правова позиція 

Спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.


Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.


Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку


задоволено

 Фабула справи  Між управлінням та декількома контрагентами були укладені договори про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей. Контролюючий орган провівши виїзну планову перевірку управління капітального будівництва Міністерства оборони України ( далі – управління) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства склав акт. В акті зазначається про порушення управлінням законодавства внаслідок не включення до складу валового доходу (доходу) вартості отриманих від контрагента за актом передачі квартир під заселення квартир, як безповоротної фінансової допомоги; вартості виконаних робіт від контрагентів; отриманої безповоротної фінансової допомоги. На підставі зазначеного акта прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Перший заступник прокурора звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив цей позов. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 135.1 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті. Інші доходи згідно з підпунктом 135.5.4 Податкового кодексу України включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.


За нормами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.


Відповідно до статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.


Отже, для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність в управління відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність. Утім, суди попередніх інстанцій у порушення наведених процесуальних правил відповідні обставини не встановили.


задоволено частково

 Фабула справи  Між державною установою та платниками податків було укладено договір про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей. На виконання умов договору було передано 13 квартир під заселення. Контролюючим органом було проведено перевірку діяльності державної установи, та встановлено порушення ст.135 ПК України, а саме: не включено до складу доходу вартості отриманих квартир, як безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів). За результатами перевірки контролюючим органом донараховано суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та за штрафними санкціями. Прокурор оскаржив дії контролюючого органу, Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність у державної установи відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку суб’єкта господарювання, за результатами якої встановлено продаж в магазині алкогольних напоїв та сигарет без відповідних ліцензій, що є порушенням ст. 15 ЗУ «Про регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». На підставі акту перевірки було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій. Суб’єкт господарювання оскаржив правомірність прийняття рішення, вказуючи на те, що ним лише зберігались підакцизні товари без подальшої мети реалізувати. Також було зауважено, що в ході перевірки не встановлено факту продажу алкогольних напоїв, а лише наявність в магазині великого асортименту товарів та посуду для реалізації напоїв «на розлив». Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення окружного суду та задоволено позовні вимоги.

 Правова позиція 

Застосування до особи фінансових санкцій за роздрібну торгівлю спиртом   етиловим,   коньячним   і   плодовим,  спиртом  етиловим ректифікованим   виноградним,   спиртом   етиловим  ректифікованим плодовим,   алкогольними   напоями   та  тютюновими  виробами  без наявності  ліцензій, прямо пов'язане із встановленням факту продажу таких підакцизних товарів, виходячи з визначення поняття роздрібної торгівлі.


На контролюючий орган покладено обов'язок доведення  продажу підакцизних товарів суб'єктом підприємницької діяльності, й за відсутності зафікосованих фактів реалізації товару застосування санкцій є протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за звітний рік. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку з фізичних осіб за звітний рік. Судом першої інстанції позов задоволено. Судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Зі змісту підпункту 267.2.1 Податкового кодексу України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66 вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (тобто Мінекономрозвитку).


Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.


Відтак підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу тощо.


До того ж, здійснення розрахунку середньоринкової вартості автомобіля віднесено до повноважень Мінекономрозвитку, та така інформація може бути надана виключно цим органом.


Повнота з'ясування обставин у даній справі вимагає від судів витребування у відповідача або у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в тому числі й інформацію щодо пробігу транспортного засобу позивача, яка враховувалась при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу позивача, та впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком. Суд першої інстанції може розглянути питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та при новому розгляді справи має вирішити ці спірні питання для правильного розгляду справи.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором процентів за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що проценти за користування кредитом не є додатковим благом, та не повинні включатись до загального оподатковуваного доходу в розумінні ПК України. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" від 09 квітня 2015 року №321-VIII було викладено ст. 165 ПК України в новій редакції, яка передбачає не включення до загального оподатковуваного доходу суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) прощених кредитором за самостійним рішенням. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Оподатковуваним доходом платника податків є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування процентів.


задоволено частково

 Фабула справи  Платником податку було помилково визначено суму ПДФО у податковій звітності за 2013, а саме задекларовано суму прощеного боргу щодо сплати пені та процентів за користування кредитом як додаткове благо платника за вказаний податковий період. Однак, платником не було здійснено жодних дій щодо виправлення помилки, а тому контролюючим органом було надіслано вимогу щодо сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. Платником податку не було сплачено суму узгодженого зобов’язання. Зважаючи на вищевказане, контролюючий орган звернувся до суду із позовом про стягнення податкового боргу. Постановою окружного адміністративного суду залишеного без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Додаткове благо кваліфікується як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Стосовно анулювання (прощення) кредитором суми боргу, то приріст фінансових показників платника податку - боржника виникає за рахунок суми, взятої в борг. Сама по собі грошова сума, взята в борг, не збільшує доход, оскільки надається на умовах повернення. У разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, ця сума збільшує дохід боржника, зокрема і його оподатковуваний дохід як платника податку. Так, при списанні заборгованості у вигляді тіла кредиту особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. При цьому, однак, прощення відсотків та пені, нарахованих на основну суму боргу, не призводять до приросту показників фінансового стану платника податку.


Отже, сума процентів (пені) не є додатковим благом у розумінні вищевказаних норм ПК України, та  не входить до об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб.


ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково. Скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2015  та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник  В.П. Юрченко


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки, контролюючим органом встановлено безпідставне віднесення сум до податкового кредиту і, як наслідок, завищено суму від’ємного значення ПДВ, що призвело до завишення бюджетного відшкодування. За наслідками перевірки, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ та застосовані санкції. Платник податків оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, мотивуючи вимоги тим, що його контрагентом-постачальником продукції було відмовлено у надані податкової накладної, чим було порушено порядку реєстрації податкових накладних. Зважаючи на таку неправомірну поведінку контрагента, платник подав Заяву про відмову постачальника надати накладну (Додаток 8 до податкової декларації) та додано документи, що підтверджують правомірність включення сум податку до податкового кредиту. Тому, ці суми правомірно враховувалися при визначення суми податкового кредиту. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Законодавцем встановлена вимога щодо обов'язкової реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником товарів (послуг) як підстава для формування податкового кредиту покупцем у такій операції з поставки.


Разом із тим, в абзаці 11 пункту 201.11 ст. 201 ПК законодавцем передбачена процедура, яка направлена на захист права покупця за операціями поставки у випадку невиконання постачальником своїх вимог щодо надання податкової накладної або порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Дотримання цієї процедури надає покупцю товарів право на включення сум ПДВ у вартості отриманих товарів (послуг) до складу податкового кредиту, та є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки такого продавця.


Оскільки в судовому процесі встановлено факти подання Заяви про відмову постачальника надати податкову накладну та підтвердження суми податкового кредиту необхідними документами, суд першої інстанції зробив обґрунтовуваний висновок про неправомірність зменшення сум податкового кредиту.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника ПДВ, в ході якої встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків між платником та його контрагентами. Враховуючи висновки перевірки, контролюючим органом було внесено інформацію в електронну базу даних щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту щодо платника та його контрагентів. Платник оскаржив правомірність висновків перевірки та внесення інформації в базу даних, оскільки зміни показників податкового обліку мають безпосередній вплив на його права та інтереси. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано неправомірним внесення інформації в бази даних. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників контролюючих органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб’єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника.


Дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційних електронних баз ДФС податкової інформації, отриманої, в тому числі, від платників податків у вигляді податкової звітності, є  службовою діяльністю працівників контролюючого органу щодо інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу та не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Це в однаковій мірі стосується і дій органу ДФС щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків. В акті перевірки контролюючий орган видав податкове повідомлення рішення, з приводу правомірності якого виник спір. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 39.2.1 та підпункту 39.4.2 ПК України, а саме: невключив до звіту за 2015 рік контрольованої операції іноземним контрагентом , чим занижено загальну суму контрольованих операцій за 2015 рік. Іноземне підприємство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Суд першої інстанції у задоволення позову відмовив. А рішенням апеляційного суду позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Норма пункту 120.3 ст. 120 Податкового кодексу України (ПК України) встановлює форму відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1 % за неналежне виконання платником податків свого обов'язку, передбаченого підпунктом 39.4.2  пункту  39.4  ст.  39 ПК України, щодо звітування перед контролюючим органом про контрольовані операції. При цьому, окрім встановлення змісту такого обов'язку, нормою підпункту 39.4.2  пункту  39.4  ст.  39 ПК України, поміж іншим встановлено також і строк його виконання - до 1 травня року, що настає за звітним. Тобто законодавцем чітко встановлено строк, у межах якого платником податків має бути подано звіт про контрольовані операції. При цьому, під виконанням такого обов'язку законодавцем презумується його належне виконання, зокрема і в частині повного відображення всіх контрольованих операцій у строк до 1 травня року, що настає за звітним. Неналежне виконання такого обов'язку тягне за собою застосування штрафних санкцій, встановлених пунктом 120.3 ст. 120 ПК.


Отже, апеляційним судом було помилково ототожнено виправлення позивачем показників звіту про контрольовані операції шляхом подачі уточнюючого звіту із належним виконанням платником податків обов'язку, встановленого підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 ст. 39 ПК України. Висновки суду першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, відповідають правильному змісту правового регулювання вищевказаних норм.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податків, у результаті якої орган виклав висновки в акті перевірки. Згідно з цим актом підприємство порушило такі норми : завищені валові витрати у податковому обліку за 1-й квартал, півріччя 2010 року; завищені валові доходи по «безтоварній» операції з реалізації шахтного обладнання; завищено податковий кредит. Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварний характер поставки позивачу від контрагента товару та відповідно подальшу його реалізацію. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток , у тому числі: за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями; повідомлення про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ, у тому числі: за податковим зобов'язанням за штрафними (фінансовими) санкціями. Судами попередніх інстанцій позов платника податків задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Повідомлені контролюючого органу про фактичні обставини щодо відсутності реального характеру операцій із поставки з посиланням на конкретне джерело інформації є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товару  в операціях із контрагентом, так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів на користь позивача як доказів господарської операції.


Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.


Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:


- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;


- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;


- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;


- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;


- відсутність первинних документів обліку.


Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати податкове-повідомлення рішення, яким йому нараховано ПДВ. Позовні вимоги мотивував тим, що висновки податкової про нереальність господарських операцій з контрагентами є безпідставними, оскільки ним правомірно сформовано дані свого податкового обліку на підставі первинних бухгалтерських документів Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.


Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.


Наведене дає підстави для висновку, що підписані невідомими особами документи не можуть бути підставою для формування платниками податків своїх даних податкового обліку за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність надання послуг та поставки товарів; за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право платника на їх формування.


Отже, оскільки у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій проігноровано те, що засновник та директор платника податку заперечують свою участь у створенні та фінансово - господарської діяльності вказаного товариства, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору, й тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо проведення камеральної перевірки платника з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контролюючим органом при проведені перевірки було порушено строки давності, а саме 1095 днів, щодо періоду, за який її проведено, а також з того, що повнота нарахування і сплата податків не може бути предметом камеральної перевірки та має досліджуватися у ході документальної перевірки. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.


Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.


Предметом камеральної перевірки, проведеної контролюючим органом, фактично було питання щодо розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тобто питання, яке у відповідності до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України має перевірятися податковим органом шляхом проведення документальної перевірки.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків уклав договір доручення з дочірнім підприємством , згідно з яким повірений мав виконувати грошові зобов’язання від імені та за рахунок платника через те що на його кошти накладено арешт. Також між платником (як позичальником), ПАТ (як позикодавець) та дочірнім підприємством (як сторона) було укладено договір безпроцентної позики. Платник видав довіреність, якою уповноважило дочірнє підприємство вчиняти від імені платника податків наступні дії: сплачувати (перераховувати) заробітну плату, податки, збори та інші обов'язкові платежі тощо. Проте, як вбачається з відомостей, перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати єдиного внеску. Позивач звернулося до суду із позовом до Офісу великих платників податків (відповідач 1) та районної об’єднаної державної податкової  інспекції ( відповідач 2). У позовних вимогах позивач просив визнати протиправною бездіяльність першого відповідача із не зарахування платежів згідно платіжних доручень та зобов'язати другого відповідача вчинити дії з зарахування платежів згідно зазначених платіжних доручень в рахунок сплати товариством єдиного внеску за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року. Судами попередніх інстанцій позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі  - Закон №2464-VI) покладає на позивача, як платника єдиного соціального внеску (у відповідності до пункту 1 частини першої статті 4), безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску шляхом  внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п'ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).


Водночас, у справі встановлені обставини, які унеможливлюють виконання Товариством зазначеного обов'язку (перебування виробничих потужностей і працівників на території зони АТО, а також арешт коштів Товариства) шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.


При цьому Закон №2464  не передбачає випадків, коли, як у цій справі, існують обставини, що виключають можливість виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску. Отже, наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом №2464 обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.


Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахованих осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).


Також варто вказати, що Закон №2464 передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків платників єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, у разі перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та подання відповідної заяви (пункт 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону).


Разом з тим, конкретний зміст спірних правовідносин свідчить про те,  що Товариство не мало на меті звільнення від обов'язку зі сплати єдиного внеску за частиною другою статті 6 Закону №2464, але, натомість, здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.


Щодо передоручення. Згідно із ч. 9 ст. 25 Закону №2464 власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску за наведеними вище платіжними дорученнями, є саме позивач, а не будь-яка третя особа.  Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464.


не задоволено

 Фабула справи  Особа більше шести років працював водієм в управлінні регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Наказом його було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я. Особа звернулася до суду з позовом до служби ветеринарно-санітарного контролю про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров'я працівника, зобов'язаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.


Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної, а не тимчасової втрати працездатності, тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.


Роботодавець має надати докази попередження особи у встановленому законом порядку про майбутнє звільнення (Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України - не пізніше ніж за два місяці.)


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку – ФОП, за результатами якої встановлено неправомірне заниження ПДВ, оскільки не було підтверджено рух товарів по ланцюгу постачання між контрагентами, що свідчить про нереальний характер господарської діяльності. Платник податку оскаржив вказане рішення, мотивуючи це тим, що висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій позивача із контрагентами спростовуються первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.


Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.


Посилання ж податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. У той же час, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку, свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак, при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться, у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.


не задоволено

 Фабула справи  У платника податку обліковувався податковий борг перед бюджетом. З метою його стягнення, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив надати дозвіл на  погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника. Судом вимоги були задоволені. Зважаючи на відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках, контролюючим органом було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу та зареєстровано обтяження на рухоме майно платника податків. В подальшому сума податкового боргу збільшилась. Контролюючий орган вкотре звернувся з позовом до суд, в якому просив надати дозвіл на погашення податкового майна, що перебуває в податковій заставі. Вимоги ґрунтувалися на тому, що оскільки платник не може сплатити меншу суму заборгованості (що підтверджується попереднім рішенням), то відповідно і більшу суму не зможе сплатити. А тому немає необхідності у наданні рішення про стягнення податкового боргу на усю суму. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково.

 Правова позиція 

Нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.


Аналіз правових норм, що містяться у ст. ст. 87, 88, 95 ПК України, свідчить, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.


Оскільки не встановлено наявність рішення суду, яке набрало законної сили про стягнення з платника податків податкового боргу у повній сумі, що є безумовною підставою для можливості реалізації передбаченого законом права на продаж такого майно та вжиття заходів для погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що у вказаному наказі не зазначено конкретної підставі, за наявності якої може проводитись фактична перевірки, а натомість лише перераховано норми Податкового кодексу України. Крім того, прийняття наказу на підставі доповідної записки із проханням провести перевірку без зазначення фактів сумнівності, є неправомірним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

При отриманні керівником контролюючого органу доповідної записки із проханням провести перевірку, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю. В той же час, така інформація та фактичний контроль не може бути безмежним у часі її призначення та проведення.


Водночас, сама доповідна записка повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Окрім того, контролюючим органом повинно бути доведено, що саме конкретна доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття наказу.


Відповідна інформація може бути відображена в наказі на проведення перевірки, який повинен містити інформацію щодо того, в рамках яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів  встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій встановлена податковим органом.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку – ФОП, за результатами якої встановлено неправомірне завищення суми витрат, оскільки ФОП було безпідставно включено до складу валових витрат суми сплачених коштів за користування кредитом. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення рішення, яким донараховано ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив вказане рішення, мотивуючи це тим, що пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України (а пізніше ст. 177 ПК України) визначено право віднесення відсотків по кредиту до валових витрат, яким він й скористався. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позовної вимоги відмовлено..

 Правова позиція 

О'бєктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід.


Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.


Витрати, що пов'язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.


Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, що наведений у  пункту 177.4 статті 177 ПК України не є вичерпним. Витрати понесені Фізичною особою - підприємцем на сплату процентів за користуванням кредитними коштами, що безпосередньо пов'язані з підприємницькою діяльністю, є витратами пов'язаними з отриманням доходів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства; законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за відповідний період. За результатами перевірки складено акт згідно якого, встановлено порушення платником вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства. На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган виніс податкові повідомлення-рішення. Платник податків звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував рішення тим, що належними та допустимими доказами доведено, що спірні податкові повідомлення-рішення контролюючим органом прийняті без урахування вимог законодавства та без встановлення обставин, які мали значення для їх прийняття.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, необхідно оцінити документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.


При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.


Окремі недоліки у оформленні первинних документів не є беззаперечним свідченням фіктивності господарської операції.


не задоволено

 Фабула справи  Між контрагентами – фізичними особами-підприємцями був укладений договір фінансового лізингу щодо автомобіля. За результатами виконання операції, платник податку включив до податкового кредиту суму ПДВ за відчуження автомобіля. Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якого встановлено неправомірне завищення суми податкового кредиту, оскільки платник не мав права на податковий кредит по операції фінансового лізингу. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму ПДВ. Платник податку оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, оскільки ним дотримані умови його формування, визначені ст. 198 Податкового кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Здійснивши системний аналіз норм ПК України, ВС дійшов висновку, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит по операціях з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені статтею 198 Податкового кодексу України.


Важливо звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 51 ЦК України, - до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Це положення однаково відноситься до прав і до обов'язків фізичної особи-підприємця. А тому важливо встановити фактичні обставини по справі та надані їм правильну правову оцінку з урахуванням наведених вимог податкового законодавства.


Податковий орган доводить суду, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний податковий та правовий статус. Вказані доводи залишились поза увагою судів, але їх дослідження має важливе значення для правильного вирішення даної справи. В тому числі судами не встановлено яку систему оподаткування обрано позивачем.


Здійснюючи перевірку, податковий орган посилався на  приписи статті 177 Податкового кодексу України, яка визначає оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Натомість в договорі фінансового лізингу зазначено, що позивач є платником єдиного податку.


Без з'ясування обраної позивачем системи оподаткування, суди не мали змоги застосувати відповідні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та відповідно чи підлягають застосуванню  вимоги статті 177 ПК України або приписи ст.ст.291-300 ПК України, які встановлюють правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.


Вказана обставина має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки дає змогу дослідити порядок ведення обліку доходів та витрат, обліку основних фондів, нарахування амортизації, наявності правильного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат тощо.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату ЄСВ, і як наслідок посадову особу до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 165-1 КУпАП. Відповідальність за триваюче правопорушення аргументовано тим, що несплата здійснювалась безперервно та припинилось притягненням винної особи до відповідальності. Посадова контролюючого органу оскаржила притягнення до відповідальності, з мотивів, що вона не несе відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до посадової інструкції, а підприємство звільнено від виконання обов'язків платника єдиного внеску. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено .

 Правова позиція 

Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.


 «Несвоєчасна сплата» не є триваючим адміністративним правопорушенням, а тому суб'єктом владних повноважень при прийнятті постанови не враховано вимоги статті 38 КУпАП, яка в свою чергу визначає строки накладення адміністративного стягнення.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими йому визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовані тим, що належна йому на праві власності нерухомість не є об’єктом оподаткування податку, оскільки є будівлею промисловості. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволені повністю.

 Правова позиція 

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).


Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.


Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.


Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».


Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.


Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.


Наведені положення дають Верховному Суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.


В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - наявність промислових підприємств, що встановлено судами попередніх інстанцій.


Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.


задоволено частково

 Фабула справи  Міська рада запровадила на території міської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та затвердила положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Контролюючим органом, на підставі цього рішення, було видано податкові повідомлення-рішення, якими платнику податків нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платник податків спочатку оскаржив в адміністративному порядку спірні податкові повідомлення-рішення, в результаті чого, повідомлення-рішення залишено без змін. Тоді платник звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення, обґрунтувавши вимоги посилаючись на підпункт 4.1.9, пункт 8.3 та пункт 12 Податкового кодексу України, вважає, що застосування такого податку можливе лише з наступного року. Суди першої та апеляційної інстанцій не задовольнили вимоги платника податків.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 12.3.4 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.


Сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних громад повинні до наступного бюджетного періоду прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів,  зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду ( підпункт 12.4.3. Податкового кодексу України). Як вбачається зі змісту положень підпункту 4.1.9 Податкового кодексу України, податкові пільги не може бути змінені протягом бюджетного року.


Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених    підпунктом 12.3.4    цієї статті (п. 12.5. ст.12 Податкового кодексу України).


Принцип стабільності передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.


У справі №825/1403/17 (касаційне провадження №К/9901/4267/18) виникли подібні правовідносини. Там, ВС відмовив у задоволенні вимог платника податків. Суд вбачав необґрунтованість доводів платника щодо недотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування "Про запровадження місцевих податків".


ВС не погодився із висновком суду у подібній справі. Відповідно до частини першої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.


невідомо

 Фабула справи  Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкові зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платник податків, вважаючи ці рішення безпідставними, звернулася до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та відмовив у задоволенні позову.  

 Правова позиція 

Згідно з пунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.


За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).


В свою чергу, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".


Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України, підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.


Застосування пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.


Також, аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.05.2018 № 806/2461/17 (К/9901/27759/18) та № 806/2676/17 (К/9901/28719/18).


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої встановлено завищення платником податків від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, не подано звіт про суми податкових пільг з податку на прибуток та не забезпечено зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів тощо. Контролюючий орган встановив, що платник податків використовував у своїй діяльності позику, яку отримав від нерезидента.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги платник обґрунтовує тим, що він з контрагентом не мав ніяких додаткових платежів та комісій, тому відсоткова ставка 11% річних є ефективною ставкою відсотка для позики. Також, по договору не передбачено погашення позики в сумі іншій, ніж була видана.

 Правова позиція 

Пунктом Б5.1.1 Додатка Б до Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (далі - МСФЗ 9) визначено, що для оцінки справедливої вартості позики, виданої на неринкових умовах, необхідно продисконтувати всі майбутні грошові надходження по такій позиції за переважаючою ринковою ставкою відсотка для аналогічного інструмента з аналогічним кредитним рейтингом.


Під аналогічним інструментом розуміється кредит або позика з аналогічним терміном, валютою, типом відсоткової ставки, схемою руху грошових коштів, наявністю застави і базою для нарахування відсотків.


Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (пункт 5.7.2 МСФЗ 9).


Згідно з параграфом К384 Додатка В до МСФЗ 9 якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою(якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.


Також пунктом 29 П(С)БО 13 визначено, що позичальник повинен первісно оцінити фінансові зобов'язання (позику) та відобразити її в обліку за фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості зобов'язань (суми позики) і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням фінансового інструмента.


Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду. В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.


Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.


Довгострокові зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.


При цьому, для погашення зобов'язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було визначено платнику податків суму податкового зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році. Платник податків оскаржив прийняте податкове повідомлення-рішення, мотивувавши це неможливістю застосування статті 267 ПК України в 2016 році, адже зміна в об’єкті оподаткування була встановлена Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015, а його застосування можливе лише в наступному плановому періоді. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

 Правова позиція 

Для визнання автомобіля об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється, виключно, Мінекономрозвитку.


Мінекономрозвитку розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.


Колегія суддів зазначає, що касаційна скарги не містять будь - яких доводів та доказів на їх підтвердження, що вартість належного позивачу автомобіля є меншою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня 2016 року, тобто меншою за 1 033 500,00 грн, що є визначальним при визначенні об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році.


Суд попередньої інстанції також обґрунтовано зазначив, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що встановлено пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, а отже твердження позивача що положення щодо транспортного податку мають застосовуватись контролюючим органом не раніше 2017 року є безпідставним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податку, за результатами якої зафіксовано реалізацію алкогольних напоїв за цінами нижче ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни. На підставі акту прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування санкцій, передбачених Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 № 481/95-В. Платник податку звернувся до суду з позовом про скасування вказаного рішення, оскільки контролюючий орган застосував неправильний розмір роздрібний цін на підставі нечинного законодавства. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволені повністю.

 Правова позиція 

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у справі № 826/17459/15, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 "Про внесення змін до постанови    Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957".


Визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.


Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).


Отже, на дату фактичної перевірки (11 лютого 2016 року) постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957" втратила чинність. Відповідно постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30 жовтня 2008 року № 957 діяла у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 року № 177.


Встановивши, що ціни на алкогольні напої, реалізовані позивачем відповідали мінімальним роздрібним цінам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30 жовтня 2008 року № 957 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 року  №177, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність застосування до підприємця фінансових санкцій та протиправність рішення.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку - банку, за результатами якого встановлено несвоєчасну сплату єдиного внеску. Згодом, Правлінням НБУ було прийнято постанову «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку», у зв’язку з чим було розпочато процедуру його ліквідації. Рішенням контролюючого органу були застосовані штрафні санкції та розпочато нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Платником податку оскаржено застосування штрафних санкцій контролюючим органом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, прийнято з порушенням вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банка припиняється застосування до банку, який ліквідується, будь-яких штрафних санкцій, відповідно нарахування штрафу та пені є протиправним. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково.

 Правова позиція 

З аналізу частини другої статті 46 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що такою врегульовано виключно дату з якої припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій, а саме з дня призначення уповноваженої особи Фонду (особа яка виконує функції з ліквідації банку).


Натомість частиною третьою (абзац 1) статті 46 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано саме період під час якого у банківської установи не виникає жодних додаткових зобов'язань, зокрема зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), і таким періодом є строк проведення ліквідації банківської установи, який визначений, зокрема частиною п'ятою статті 44 зазначено Закону, а день призначення уповноваженої особи Фонду, що виконує функції з ліквідації, є лише датою з якою, законодавець пов'язав початок припинення нарахування відсотків, штрафів, пені і т.д.


Таким чином під час вирішення спірних правовідносин визначальним є саме період під час якого не виникає жодних додаткових зобов'язань, а відтак не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції.


Оскільки на час прийняття рішень, в платника податку – не могло виникнути додаткових зобов’язання, такі рішення є неправомірними.


задоволено
close icon
Інформація про документ