Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що контролюючий орган направив наказ менше ніж за 10 днів до початку перевірки, чим порушив вимоги пункту 77.4 статті 77 ПК України. А тому, несвоєчасне надіслання обумовлює незаконність прийнятого наказу. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення порядку направлення наказу про проведення перевірки, не може бути підставою для його скасування, а лише може надавати право платнику податків на відмову від допуску до перевірки, оскільки процедурні порушення під час організації проведення перевірки (дії, бездіяльність), тобто після прийняття керівником контролюючого органу рішення про проведення перевірки у формі наказу, не можуть бути покладені в основу висновків про протиправність самого акта суб'єкта владних повноважень, який реалізовується.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання платником вимог податкового законодавства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Платник податків звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору та вважає, що висновки органу є помилковими, а оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, перевірка проведена відповідно до норм Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року охоплює період з 01.01.1998 по 31.12.2016, що суперечить основним засадам права, адже положення цього Кодексу не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Окрім того, до перевірки було надано усі наявні документи, а податковий орган не перевірив джерела походження коштів та дійшов до висновків про порушення ним Закону виключно на припущеннях. Суд першої інстанції позов задовольнив,  а постановою апеляційного суду змінено мотивувальну частину рішення першої інстанції.

 Правова позиція 

За загальним визначенням непрямі методи при визначенні сум податкових зобов'язань - це визначення контролюючим органом сум податкових зобов'язань платника податків за допомогою побічних, посередницьких показників, отриманих від інших суб'єктів, як правило не пов'язаних з податковим обліком.


Чинним законодавством не передбачено застосування податковим органом методів непрямого контролю, внаслідок чого наразі відсутнє нормативне регулювання щодо використання таких методів.


Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, є фактичне отримання такого доходу платником податків. База оподаткування для розрахунку податку на доходи фізичних осіб визначається виключно прямими методами та дорівнює сумі всіх отриманих платником податку-фізичною особою доходів за звітний період, відомості про які прямо зазначені в офіційних інформаційних базах (або інших офіційних джерелах інформації). Використання контролюючим органом непрямих методів контролю не відповідає вимогам чинного законодавства.


Поруч з цим, цілком обґрунтованим є висновок про неправомірність покладення контролюючим органом в основу спірних рішень висновків, які спираються на припущеннях, адже задекларовані дані не є абсолютно підтверджуючими відомостями про набуття або припинення певного права чи обов'язку, позаяк показниками декларації засвідчуються вчинені правочини у встановленому законодавством України порядку.


Як наслідок, оскільки, акт перевірки не містить інформації про отримання останнім конкретних доходів за конкретними операціями, у тому числі за 2015 рік, відтак відсутні підстави стверджувати про наявність у позивача обов'язку щодо подання податкової декларації за 2015 рік.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення, на підставі якого надано пільги щодо плати за землю на території міста, звільнивши від цієї сплати окремі підприємства. Позивач стверджував, що оскаржуване рішення, яким надано пільги з плати за землю, призводить до незаконного зменшення доходів місцевого бюджету, зменшення комунальної власності і, як наслідок, – порушує права та інтереси позивача як члена міської громади.

 Правова позиція 

Верховний Суд дійшов висновку, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, якому властиві такі ознаки:


- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;


- пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом;


- є визначеним – благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;


- є персоналізованим (суб'єктивним) – тобто належить конкретній особі (позивачу);


- суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.


Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже, й матеріально-правової заінтересованості), є:


- незаконність інтересу – його суперечність Конституції, законам України, принципам права;


- не правовий характер вимог – вимоги не породжують правових наслідків для позивача;


- встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);


- коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);


- позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб – держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.


Суд дійшов висновку, що у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.


Позивач повинен довести, що він є потерпілим від порушення з боку суб'єкта владних повноважень, зокрема має місце безпосередній негативний суттєвий вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому.


З'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.  


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питання несвоєчасності сплати ПДВ по газопостачанню та газифікації «Коростишівгаз». В результаті перевірки було складено акт перевірки. Перевіркою було встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання ПДВ. Відповідно до зазначеного акту перевірки було складено податкове повідомлення – рішення, згідно з яким платника було зобов’язано сплатити штраф за платежем ПДВ. Платник податків оскаржив це рішення до адміністративного суду, подав позов до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилася колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з того, шо у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Не погодившись із рішеннями попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.


Обов'язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету.


За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.


не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та ін. спец. законодавства. За результатами перевірки зафіксовано порушення платником податків підп. 134.1.1 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за рік та завищення від'ємного  значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток та пункту 201.1 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість. На підставі актів перевірки, орган прийняв податкові повідомлення-рішення, згідно з якими товариству призначені штрафні санкції. Платник податків сплатив зазначений штраф у встановлений строк. Згідно з розрахунком пені, обчисленої на виявлені податковим органом суми занижень податкових зобов'язань, платнику нарахована пеня по податку на прибуток та ПДВ. Тому платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправними дій органу щодо нарахування товариству пені з податку на прибуток та пені з ПДВ; про зобов’язання відкоригувати особову карту платника податків шляхом виключення пені з податку на прибуток та пені з ПДВ. Рішенням першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

1) Щодо строків: виходячи із аналізу підп.129.1.1 Податкового кодексу України ( ПК України) нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Отже, цією нормою не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов'язань на суму такого заниження та за весь період заниження. Положення статті 129 Податкового кодексу України визначають в якості підстави нарахування пені порушення строків погашення податкового боргу. Об'єктом застосування пені є саме погашена сума податкового боргу, яка в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є сумою узгодженого грошового зобов'язання, несплаченою платником податків у встановлений цим Кодексом строк. Вказані положення Податкового кодексу України кореспондуються з наведеними положеннями підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки також встановлюють правило, що нарахування пені можливе лише у разі несплати податкового зобов'язання до дня настання строку його погашення. Тобто при сплаті зобов'язання до вказаного дня нарахування пені не може бути розпочато у зв'язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов'язання як обов'язкової умови для початку нарахування пені.


2) Щодо виключення пені із інтегрованої картки платника: в розділі II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 зазначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції. Враховуючи протиправність дій органу щодо нарахування платнику податку пені по податку на прибуток та ПДВ за вказаний період, відсутність правових підстав для притягнення платника до фінансової відповідальності, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення пені по податку на прибуток та пені по ПДВ, нараховану на суму зменшення грошових зобов'язань.


не задоволено

 Фабула справи  Посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання неподання Звіту про контрольовані операції за звітний рік. Податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким за порушення вимог підпункту 39.4.2 Податкового кодексу України до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовано штрафні санкцій. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та задовольнив позов платника податків.

 Правова позиція 

Із  положень статті 39 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 1 січня 2015 р) випливає, що наявність у резидента обов'язку щодо подання Звіту про контрольовані операції за поточний рік обумовлена наявністю сукупності обставин, а саме: однією з сторін таких операцій має бути нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні; загальна сума операцій платника податків з кожним контрагентом-нерезидентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік.


Законодавчо визначеною підставою звільнення особи від обов'язку подання такого Звіту є надсилання суб'єктом господарювання довідки до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику, за умови, що в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку).


Форма довідки Податковим кодексом України не передбачена. Така довідка має бути видана компетентним органом іншої країни (наприклад, податковим органом чи Міністерством фінансів) і належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Водночас законодавець визначив вимоги, які висуваються до змісту такої довідки та строки її подання. Інформація, наведена в довідці, має підтверджувати обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), а сама довідка повинна подаватися до уповноваженого органу у строки, визначені підпунктом 39.4.2 цієї статті для подання звіту про контрольовані операції, тобто до 01 травня року, наступного за звітним.


Отже, у довідці має міститися інформація не лише про факт сплати податків у країні, резидентом якої є платник, а й містити конкретні ставки відповідних податків. Строк подачі відповідного звіту особи мають дотримуватись в обов’язковому порядку. Крім того, розповсюдження на відповідні правовідносини дії Конвенції про уникнення подвійного оподаткування також не звільняє суб'єкта господарювання-резидента від обов'язку подати відповідний Звіт в порядку, визначеному підпунктом 39.4.2 Податкового кодексу України.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування 121 податкових повідомлень-рішень, якими платнику збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ, з податку на прибуток приватних підприємств та з акцизного податку. Розгляд справи здійснювався судами неодноразово. Перша інстанція позов задовольнила частково. Апеляційний суд позов задовольнив повністю. Пізніше, Апеляційний суд постановою від 06 березня 2018 року апеляційні скарги сторін задовольнив повністю, скасував постанову першої інстанції від 25 січня 2017 та постанову апеляційного суду від 20 липня 2017 року та ухвалив нову постанову про задоволення позову платника податків повністю.

 Правова позиція 

1. Щодо податку на прибуток. підпункт 14.1.36 ПК України містить у собі визначення поняття господарської діяльності в площині податкових правовідносин. У свою чергу, підпункт 14.1.179 зазначеної норми визначає податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу «Податок на додану вартість», положення якого жодного відношення до збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток не мають.


Відповідно до пункту 7 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. Тому склад податкового правопорушення щодо заниження органом чистого доходу від реалізації товарів контролюючим органом не доведений як під час здійснення перевірки, так і впродовж усіх судових розглядів.


Контролюючий орган не встановив та не довів належними, допустимими та достатніми доказами податкове правопорушення щодо заниження інших операційних доходів, а саме доходів від операційної діяльності, операцій з оприбуткування лишків у ході проведення інвентаризації, операцій із реалізації інших необоротних, а також заниження фінансових доходів внаслідок неформування доходів від нарахованих відсотків на залишки коштів на поточному банківському рахунку та інших доходів з посиланням на підпункт 14.1.257 ПК України (безповоротна фінансова допомога), який, втім, не вказаний у податковому повідомленні-рішенні як підстава для його прийняття. Орган також при прийнятті податкового повідомлення-рішення мав би навести норму, яка є підставою для виключення цих витрат зі складу фінансових результатів роботи платника податків.


2. Щодо податку на додану вартість. положення Методологічних засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044) податковим органом під час перевірки не досліджені. Також контролюючим органом не встановлювалися та не досліджувалися з точки зору регулювання цим Стандартом.


Таким чином, порушення норм податкового законодавства, покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та збільшення грошового зобов'язання, контролюючим органом не доведено, посилання контролюючого органу на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, є неприйнятними в розумінні приписів частини другої статті 77 КАС України.


3. Щодо акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Приймаючи 119 податкових повідомлень-рішень, контролюючий орган у розрізі кожного з них не довів склад податкового правопорушення, а саме факт реалізації пального кінцевим споживачам, обсяг такої реалізації, визначення суми недоплати акцизного податку, зазначивши виключно про заниження податкового зобов'язання без встановлення елементів складу цього податкового зобов'язання, а саме: об'єкту, ставки, бази.


Податковий орган висновувався виключно на припущеннях реалізації пального, посилаючись при цьому лише на порушення, встановлені при дослідженні податку на прибуток, які не охоплюють собою усі складові, необхідні для визначення акцизного податку.


Акт перевірки як основний доказ доведеності складу податкових правопорушень є неналежним, недопустимим та недостатнім з огляду на те, що методом перевірки, покладеним в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, був вибірковий характер операцій, що перевірялися, а не суцільний характер, оскільки спірним питанням є заниження повноти визначення акцизного податку.


Актом перевірки не встановлений товар, реалізація якого є об'єктом акцизного податку, оскільки «пальне» як товар не передбачено УКТ ЗЕД, «нафтопродукти» не ідентифіковані відповідно до пункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України. Вказане порушення спростовує правильність визначення податковим органом розміру грошового зобов'язання з акцизного податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями.


Отже, відсутність складу податкових правопорушень, покладених контролюючим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та акцизного податку, застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків і, як наслідок, унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним спірних податкових повідомлень - рішень.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки платника податків, контролюючим органом сформовано вимоги про сплати боргу (недоїмки) та застосування штрафних санкцій. Сума боргу визначена утворилась, в т.ч., внаслідок несплати визначених контролюючим органом грошових зобов'язань у вимогах та рішеннях прийнятих за наслідками проведеної перевірки. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки). У своє виправдання, платник вказує на те, що на той період, коли була перевірка наймані працівники позивача перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а отже єдиний внесок не нараховувався та не утримувався, оскільки відсутня база нарахування єдиного внеску. На переконання позивача, контролюючим органом не доведено правомірність донарахування позивачу єдиного внеску за звітній період. Перша інстанція у задоволення позову відмовлено, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

За змістом положень статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.


Згідно абзаців сьомого та дев'ятого частини четвертої  статті 25 Закону  України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому   законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.


Що стосується доводів про те, що працівники позивача у періоді, коли відбувалася перевірка перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а отже відсутня база нарахування єдиного внеску то такі доводи не заслуговують на увагу, з огляду на те, що надання відпустки оформлюється відповідним наказомсуб'єкта господарювання, в той час, таких матеріали справи не містять. Заяви працівників про надання відпусток свідчать лише про волевиявлення таких піти у відпустку.


не задоволено

 Фабула справи  Позичальником було погашена заборгованість за кредитним договором, між сторонами укладено додатковий договір, за яким кредитор здійснює анулювання боргу і позичальник вважається таким, що погасив свої зобов’язання перед кредитором в повному обсязі. За результатами позапланової документальної невиїзної перевірки щодо достовірності, повноти нарахування і сплати ПДФО, відмінних від здійснення господарської діяльності, контролюючим органом встановлено факт порушення, що полягало у заниженні ПДФО за звітний період. Контролюючий орган вважає, що платником не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу). Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з ПДФО. Також зобов'язання контролюючого органу зняти заборону відчуження майна і виключити з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів рухомого майна. Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог платника податків відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Проценти нараховані за користування кредитними коштами включаються до оподаткованого доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором, оскільки нараховані проценти за користування кредитом, є платою за надану послугу з користування кредитними коштами, а тому анулювання таких (процентів) - звільнення від оплати за таку послугу для позивальника є додатковим благом, при цьому обов'язок сплати таких передбачено умовами кредитного договору як невід'ємної частини домовленостей досягнутих між сторонами та не є засобом забезпечення їх виконання.


При списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як плату за отриману послугу з користування наданими коштами.


Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.


Законодавством не заборонено встановлювати й інші види забезпечення виконання зобов'язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк єзабезпеченням виконання зобов'язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству. Підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов'язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки (штраф, пеня), а тому також не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.


Доходом платника податку у розумінні норм Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є основна сума боргу та відсотки за кредитним договором, які були анульовані (прощені) кредитором, натомість анульовані (прощені) пеня, штраф чи підвищені відсотки (за прострочення платежу) не є доходом платника податку, а відповідно і не є об'єктом оподаткування податком з доходу фізичних осіб.


Кредитор має належним чином повідомити платника податку - боржника про анулювання (прощеного) боргу (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору, шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто) та включити суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку.


Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.


задоволено частково

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець – платник єдиного податку оскаржив до суду правомірність прийняття контролюючим органом рішення про нарахування йому грошового зобов’язання із земельного податку. В обґрунтування позову зазначив, що ФОП, який обрав спрощену систему оподаткування звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності відповідно до п.297.1 ст.297 ПК України. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду ухвалено рішення на користь платника.

 Правова позиція 

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.


Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.


Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.


Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 р. справа № 21-2352а15, а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 р. № 826/14615/16, від 19.06.2018 р. № 814/3427/13-а та від 26.06.2018 р. № 826/10930/13-а.


задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено зустрічну звірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із постачальниками та покупцями, за результатом яких складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків.З акта перевірки вбачається, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що платник не знаходиться за податковою адресою. Платник податків звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки; визнати протиправними дії цього органу щодо внесення до інформаційних баз даних АС «Податковий блок», АС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань...» інформації щодо підтвердження господарських відносин із платниками та зобов'язати вилучити цих баз даних зазначену інформацію. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними дії контролюючого органу та зобов’язано орган вилучити інформацію із інформаційних систем. Судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.


Відповідні дії не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в даному випадку не виникає.


Акт про неможливість проведення зустрічної звірки та викладені в ньому висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (акта індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.


Внесена до інформаційних баз даних інформація на підставі акта звірки використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань.


Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах №№ 21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15, відповідно і у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справах №815/2467/14 і №820/14956/14.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт , яким зафіксовано заниження ПДВ. Виявлені порушення орган пов'язує не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій. Підставою для вказаного висновку став вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості укладену між прокурором та контрагентом, якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину). Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Платник податків обґрунтовує  протиправність висновків контролюючого органу тим, що реальність виконання господарських операцій зі контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення свого контрагента до виконання ним податкових зобов'язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов'язки по перевірках. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Постановою апеляційної інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

З аналізу вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 135.2 статті 135, пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9  Податкового кодексу України варто зробити висновок, що первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Крім цього, проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.  


З аналізу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.


Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. А суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього робити вмотивовані висновки про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, про наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  У ході проведення перевірки платника податку, контролюючим органом було складено вимогу про проведення інвертизації основних засобів, від отримання якої уповноважені особи платника відмовились, оскільки, на їх думку, діюче законодавство не передбачає участь посадових осіб контролюючого органу у проведенні інвентаризації, про що складено акт. На підставі акта про відмову у допуску до проведення інвентаризації, керуючись статтею 94 ПК України, контролюючим органом прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податку. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника в якому просив підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника податків. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Однією з підстав для застосування арешту майна платника податків є відмова від проведення інвентаризації.


Разом з тим, у разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації, однак така присутність не є обов’язковою.


Враховуючи наведене, належною підставою для застосування арешту майна відповідно до підпункту 94.2.8 пункту 94.2 статті 94 ПК України є відмова платника податків взагалі від проведення інвентаризації, а не відмова від її проведення у присутності посадових осіб контролюючого органу.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої на підставі висновку прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасувати зазначену вимогу, визнати протиправним і скасувати рішення контролюючого органу. Платник податків вважає, що викладені в акті перевірки висновки не підтверджені документально і повністю спростовуються первинними документами та, що акт перевірки складено з численними грубими порушеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнано протиправною та скасовано вимоги контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) у частині визначення заборгованості зі сплати єдиного внеску. Визнано протиправним і скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та в частині збільшення суми грошового зобов'язання платника з податку на доходи фізичних осіб.

 Правова позиція 

Акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок у разі, якщо: факти виявлених порушень викладені без посилання на первинні або інші документи, які зафіксовано в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів; до акта перевірки не додані аналітичні таблиці, в яких були би відображені задекларовані позивачем показники витрат відповідні роки з посиланням на відповідні первинні документи, що підтверджують факт понесення таких витрат, чи з вказівкою на відсутність таких первинних документів по конкретним господарським операціям; до акта перевірки не додані аналітичні таблиці, в яких були би відображені встановлені перевіркою суми витрат відповідні роки з посиланням на первинні документи, що підтверджують факт понесення таких витрат; не зазначено операції, в результаті яких здійснено порушення; не зазначені первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку; не зазначено докази, що підтверджують наявність факту порушення.


Згідно  п. 177.2  ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.


Акцизний податок, як і податок на додану вартість (п.  14.1.178  ст. 14 ПК України) - це непрямий податок, а отже не визнається доходом, оскільки підлягає сплаті до бюджету у встановленому законом порядку, а не належить суб'єктові господарювання, який може ним користуватися на власний розсуд (ознака, що притаманна виключно доходу).


Згідно п. 177.3.1 ПК України не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. А тому включення до складу загального оподатковуваного доходу (виручки у грошовій та негрошовій формі) платника за поточний рік суми акцизного податку з реалізованих позивачем підакцизних товарів (скрапленого газу) є безпідставним і неправомірним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, в ході якої встановлено, що платник не утримував податок з доходів нерезидентів, оскільки неправомірно застосовував пільгову ставку оподаткування 0%. На думку податкового органу, якщо між фактичним власником і платником фрахту є посередник, звільнення від оподаткування або оподаткування за заниженими ставками в державі джерела доходу не надається. Платник звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати донарахування з податку з доходів нерезидентів необгрутованим та скасувати його. Мотивуючи це тим, що положеннями Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Швейцарією, не ставиться звільнення від оподаткування в Україні в залежність від статусу швейцарського контрагента як бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходів, тобто наявність чи відсутність статусу бенефеціарного отримувача не є умовою звільнення від оподаткування за Конвенцією в розглядуваному випадку. Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю

 Правова позиція 

Відповідно до положень п. 103.4 ПК України подання інших документів на додаток до довідки про резидентність як підстави для застосування звільнення вимагається лише у разі, якщо це передбачено (випливає з) відповідного міжнародного договору України. Ця норма є спеціальною (пріоритетною) щодо питання (достатніх) підстав для звільнення за Конвенцією. Оскільки Конвенцією відповідні вимоги не встановлені, то вимога відповідача про наявність підтвердження статусу бенефіціарного власника суперечить положенням Конвенції та положенням ПК України.


не задоволено

 Фабула справи  платник податків звернувся з позовом до контролюючого органу з вимогою скасувати рішення, яким застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату/несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суд першої інстанції позов платника податків задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій і нарахування пені. Контролюючий орган (далі – апелянт) подав апеляційну скаргу, втім суд апеляційної інстанції залишив скаргу без руху як таку, що не відповідає вимогам необхідності надання документу про сплату судового збору, а згодом повернув органу цю скаргу з підстав не усунення недоліків апеляційної скарги. Після повторного звернення контролюючого органу до суду, апеляційну скаргу залишено без руху з підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, із констатуванням відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску строку та надав апелянтові строк у десять днів для усунення недоліків апеляційної скарги. Скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском апелянтом строку на апеляційне оскарження, із констатуванням відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску податковим органом строку на апеляційне оскарження, наведених у заяві про його поновлення. Контролюючий орган звернувся втретє, йому було знову відмовлено у відкритті апеляційного провадження з огляду на наявність ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї самої особи на це саме судове рішення. Верховний Суд ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу на постанову суду першої інстанції, натомість відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду. Верховний Суд передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Об'єднана палата передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата повернула справу на розгляд об'єднаної палати на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

 Правова позиція 

З аналізу частини 3 статті 298, пунктів 3, 4 частини першої статті 299 КАС України випливає, що використана законодавцем конструкція «є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення» є чіткою та не викликає множинного розуміння, а тому правила пункту 3 частини першої статті 299 КАС України не підлягають обмеженню в застосуванні, а норми частини третьої статті 298 вказаного Кодексу - розширеному тлумаченню.


Отже, доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і де-факто не містять обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а зводяться до незгоди із судовим рішенням суду першої інстанції, ухваленим по суті заявлених позивачем вимог, а також незгоди з поверненням раніше поданої контролюючим органом апеляційної скарги.


Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника, контролюючим органом було встановлено неправильне визначення коду товару при розмитненні імпортного товару, що обумовило необхідність додаткового нарахування акцизного збору та податку на додану вартість. Платник податку оскаржив прийняті рішення про визначення акцизного збору та ПДВ, оскільки самостійна класифікація митним органом є неправомірною. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

Пунктом 6 Основних правил передбачено, що для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.


Згідно з поясненнями до товарної позиції 3814 до неї включаються органічні розчинники та розріджувачі (з вмістом або без вмісту 70 мас. % чи більше нафтових фракцій, в тому числі ксилолу) за умови, що вони не є окремими сполуками визначеного хімічного складу і в іншому місці не зазначені. Вказана класифікаційна група має більш детальних опис товару, який підлягав розмитненню, що виключає можливість віднесення такого товару до групи 27.


Оскільки, сума податку на додану вартість з товарів, ввезених на митну територію України, визначається на підставі положень пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, з урахуванням розміру нарахованого і включеного до вартості товару акцизного податку. Відтак, збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість можливе за умови доведення податковим органом факту неправильного визначення акцизного податку, що спростовано за наслідком судового розгляду у цій справі.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено ненарахування платником екологічного податку за розміщення відходів за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях. Як наслідок, контролюючим органом було збільшено грошове зобов’язання з екологічного податку. Платник податку оскаржив прийняття рішення, з мотивів відсутності в нього обов’язку сплачувати екологічний податок, оскільки він не є платником та не отримував спеціальний дозвіл на постійне перебування або захоронення відходів. Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

 Правова позиція 

Платниками екологічного податку за розміщення відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.


У справі, що розглядається, встановлено, що речовина, яка зберігається позивачем у цистернах, не розміщена в спеціально відведеному місці, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу, а тому не має обов’язку щодо нарахування суми екологічного податку за розміщення відходів.


не задоволено

 Фабула справи  Платник ПДВ звернувся до суду з вимогою зобов’язати контролюючий орган надати ГУ Державної казначейської служби  України висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на його користь та узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначені у висновках. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Законодавством не передбачено бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.


Отже, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженням податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив правомірність рішення контролюючого органу про визначення ПДВ, оскільки висновки контролюючого органу про нереальний характер господарських операцій з контрагентом є безпідставним. Крім того фактичне здійснення операцій підтверджується актами виконаних робіт. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.


Оскільки, контролюючим органом доведено, що акти виконаних робіт не містять обов'язкових реквізитів ідентифікації уповноважених осіб на їх підписання, доказів погодження із контрагентом залучення субпідрядників до виконання робіт, доказів призначення відповідальних осіб за здійснення технічного нагляду на будівництві, дозволу на виконання будівельних робіт; затверджених сторонами кошторисів, робочих проектів, то це в сукупності є підставою для формування податкового обліку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку платника податків. Платник податків відмовився від отримання копії наказу та направлення на проведення перевірки, про що контролюючим органом складені акти. Також платник не допустив фахівця контролюючого органу до проведення перевірки з підстав дії мораторії на проведення планових та позапланових перевірок у 2018 році про що складено акт відмови в допуску до проведення перевірки. Контролюючим органом було прийняте рішення, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків. Після цього контролюючий орган звернувся до суду із позовом до платника податків, у якому просило накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках платника, відкритих у банківських установах. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції і ухвалив нове, яким у задоволенні позову контролюючого органу відмовив.

 Правова позиція 

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.


Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).


Із системного тлумачення положень статті 94 ПК НЕ встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.


Положення статті 94 ПК НЕ визначають послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів. Натомість, приписи статті викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.


Виходячи з аналізу наведеного вище, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.


Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК.


Відповідно до підпункту 94.2.3 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.


Таким чином, посилання на підставу відмови у позові на те, що недопуск перевіряючих до проведення перевірки не є правовою підставою для накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку, є необґрунтованим.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р», за яким платнику податків визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу у частині нарахування пені з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, зобов’язати контролюючий орган виключити з інтегрованої картки платника податків пеню з цього податку та зобов’язати орган зупинити дії з примусового стягнення пені. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Пеня нараховується на суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір, але не сплатив у встановлені законодавством строки, та/або на суму штрафної (фінансової) санкції чи санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не сплачених платником у встановлені законодавством строки.


Нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 Податкового кодексу України (при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки (податкове повідомлення - рішення)), розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати, визначеного пунктом 57.3 Податкового кодексу України, податкового зобов'язання, включаючи період адміністративного та судового оскарження та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган провівши камеральну перевірку щодо дотримання платником податків вимог податкового законодавства, видав податкове повідомлення-рішення. Контролюючий орган встановив, що платником несвоєчасно здійснено реєстрацію податкової накладної, в результаті чого на нього накладено штрафні санкції. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого орану про визнання протиправним та скасування цього повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги, платник податків посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте всупереч нормам законодавства, чинного на момент здійснення реєстрації податкової накладної, оскільки відповідач до 01.01.2016 не міг застосовувати штрафні санкції, передбачені статтею 120-1 ПК України, з огляду на те, що Порядку застосування штрафних санкцій не існувало. Рішенням першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою апеляційної інстанції скасовано рішення попередньої інстанції та прийнято нове, яким задоволено позов платника податків.

 Правова позиція 

Відповідно до п.120-1.3 ПК України, порядок застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 120-1 цього кодексу, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.


Разом з тим, п. 201.10 статті 201 ПК України передбачає, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.


Отже, на платника податків покладено обов'язок щодо реєстрації податкової накладної у термін встановлений податковим законодавством. Порушення встановленого терміну свідчить про наявність порушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу.


Відсутність затвердженого порядку застосування штрафних санкцій не звільняє позивача від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та дає підстави контролюючому органу застосовувати штраф у розмірі, передбаченому податковим законодавством.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків (позивач) із Закритим акціонерним товариством (ЗАТ) уклали кредитний договір, за умовами якого позивач отримав у кредит 70 000 дол. США під 10% річних. Згадане ЗАТ та ТОВ уклали договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ЗАТ відступив право вимоги до позивача на користь ТОВ. Потім, ТОВ із позивачем уклали додатковий договір до кредитного договору про припинення зобов’язання передаванням відступного, відповідно до якого сума основного боргу позивача становила 51 867,45 дол. США (414 576, 53 грн). Позивач сплатив кредитору суму в розмірі 343 699 грн, у результаті чого йому було анульовано залишок боргуза кредитним договором (прощена заборгованість). ТОВ листом повідомило позивача про юридичні наслідки прощеної заборгованості. Податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО та штрафні санкції.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб внаслідок недекларування суми доходів у вигляді додаткового блага. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог платника податків відмовили повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 164.2.17 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного)кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.


Посилання позивача на те, ще у зв'язку із ростом курсу долара по відношенню до гривні він зазнав збитків і це спростовує висновок відповідача, що в 2013 році він отримав дохід у вигляді додаткового блага, Суд сприймає критично.


Враховуючи те, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим беручи на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.


Анулювання боргу призвело до збереження активів, оскільки в іншому випадку позивач повинен був би сплатити цю суму позичальнику. Анулювання боргу призвело до збереження коштів позивача.


Щодо неповного встановлення обставин справи, зокрема, не дослідження судами попередніх інстанцій доказів переходу права вимоги, вартості придбання права вимоги, включення банком до податкового рахунку сум, сплачених позивачем, Суд зазначає, що вказана інформація не є суттєвою для розгляду даної справи, оскільки жодним чином не впливає на вирішення питання, чи є анульований борг додатковим благом для позивача. Отже, не з'ясування вказаних обставин не може бути підставою для повернення справи на новий розгляд.


не задоволено

 Фабула справи  Міська рада вважає, що підприємство розміром несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, та яка перебуває у комунальній власності громади міста, використовується без укладення договору оренди, внаслідок чого територіальна громада міста в особі міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду. Міська рада звернулася до суду з позовом до підприємства про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).


Вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".


Підприємство не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).


Згідно з Постановою КМУ "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 № 284 не підлягає застосуванню до позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави. Позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків  звернувся до контролюючого органу з заявою про зарахування авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів сплачених у 2013 році у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток в наступних періодах. Контролюючим органом було відмовлено в задоволені цієї заяви. Платник податків оскаржив вказану відмову, мотивуючи це тим що у нього є можливість здійснити залік сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів за 2013 рік у зменшення щомісячних авансових внесків в наступних періодах.   Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Згідно пп. 153.3.8 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів).


При цьому, Законом України від 04.07.2013 №403-VII, який набрав чинності 04.08.2013, до Податкового кодексу України внесено зміни, які дозволяють платникам податків враховувати сплату авансового внеску під час виплати дивідендів в оплату щомісячних авансів з податку на прибуток.


Після доповнень згідно із цим Законом до Податкового кодексу України у абзацах   п'ятому та шостому п. 57.1 ст. 57 Кодексу встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.


Отже, внесені до Податкового кодексу України зміни прямо дозволяють зменшити щомісячні аванси з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів як в поточному, так і в попередніх періодах.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішень контролюючим органом, мотивуючи це тим, що він здійснював оптову реалізацію нафтопродуктів через мережу АЗС, яка не є об’єктом оподаткування акцизним податком, а не роздрібна торгівля підакцизними товарами, як встановив контролюючий орган. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату підприємством як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб. Зважаючи на це, було прийнято податкове повідомлення рішення, яким до платника було застосовано штрафні санкції, передбачені ст. 127 ПК України. Платник податку оскаржив прийняття рішення, вважаючи застосування штрафних санкцій безпідставним, оскільки несвоєчасна виплата задекларованих податкових зобов’язань з ПДФО виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Згодом узгоджене податкове зобов’язання було сплачено, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст.126 ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Положеннями ст. 127 ПК України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.


Натомість коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 вказаного кодексу. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.


Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 10 листопада 2015 року у справі № 21-2919а15 та від 22 березня 2016 року у справі № 21-3694а15.


не задоволено

 Фабула справи  Полтавський обласний центр зайнятості, звернувся до суду з позовом до особи про стягнення суми незаконно виплаченого матеріального забезпечення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час перевірки обґрунтованості виплати особі допомоги по безробіттю було направлено запит до приватного акціонерного товариства. 25 травня 2016 року між особою та ПрАТ було укладено договір про надання послуг, згідно з яким відповідач з 01 серпня по 01 вересня 2016 року співпрацював із ним. У подальшому, 19 грудня 2016 року позивачем складено акт перевірки та видано наказ від 21 грудня 2016 року про повернення допомоги по безробіттю, яку відповідач в добровільному порядку повертати відмовилась. Посилаючись на те, що відповідач порушила положення законодавства, щодо обов'язку зареєстрованих безробітних своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення (працювала за ЦПД), Полтавський обласний центр зайнятості, просив суд стягнути з особи на його користь кошти. Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду, рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Полтавського обласного центру зайнятості, задоволено.

 Правова позиція 

Верховного Суду вважає, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції. Так, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статтею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідача виплаченої їй допомоги по безробіттю. Місцевим судом зазначено про відсутність недобросовісності з боку відповідача, оскільки на момент набуття особою статусу безробітної, договір про надання послуг між нею та ПрАТ  був припинений.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведена документальна перевірка платника податків, за результатами якої встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток; не подання звіту про суми податкових пільг з податку на прибуток та ПДВ; не забезпечення платником зберігання первинних документів та інших документів з питань обчислення та сплати податків; порушено терміни реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам ПДВ. На підставі перевірки органом видано податкове повідомлення-рішення про зменшення суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток. Не погоджуючись з таким повідомленням-рішенням, платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати його протиправним та скасувати. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, платник податків використовував у своїй діяльності позику, яку отримало від нерезидента. Відповідно, строк повернення позики було продовжено, а відсотки були нараховані платнику податків, втім не сплачені. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до пунктів  5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі -  Положення 11), зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.


За змістом пунктів 10 Положення 11 довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання. Пунктом 12 Положення 11 визначено, що поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.


З контексту наведених норм, випливає, що зобов'язання, які виникли на підставі договору позики згідно з фактичними обставинами справи, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.


Щодо обґрунтованості висновку контролюючого органу. При визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці контролюючий орган помилково застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, не врахувавши необхідність погашення відсотків за позикою. Так, теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.


Відтак, для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно враховувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення боргу (суму заборгованості за тілом кредиту), а й погашення відсотків за кредитом. Отже, розрахунок контролюючим органом теперішньої вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договором, є необґрунтованим. 


Порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов'язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено нормами п.п. 11, 29, 31 та 32 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - Положення13), а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, Положення 13 не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов'язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.


З врахуванням вищевказаного, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості у меншій сумі спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.


не задоволено

 Фабула справи  За наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником податків пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України,  у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей (поліграфічних матеріалів) у контрагентів за договорами поставки, з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, зокрема товарно-транспортними накладними та сертифікатами якості. На підставі висновків зазначеного акту контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно якого платнику збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано  штрафні (фінансові) санкції. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарські операції по придбанню платником податків товарно-матеріальних цінностей у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися, придбані товари використано у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.


В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.


2. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.


не задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та ОМС було укладено договори оренди земельної ділянки, в яких встановлювалась сплата річних сум орендної плати у рівних частках між орендарем та орендодавцем, а також розмір орендної плати. Контролюючим органом було прийнято рішення, в якому визначено платнику зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб, оскільки ним не було сплачено у достатньому розмірі відповідно до положень ПКУ. Самостійне визначення розміру орендної плати не впливає на виконання платнико обов’язку зі сплати орендної плати як обов’язковому платежу в розмірі не меншому, встановленому п.288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України. Платник оскаржив правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що він сплачував орендну плату в належних розмірах відповідно до умов договору. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Орендна плата є обов'язковим платежем, розмір якої хоча і обумовлюється договором, проте не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Приписами Податкового кодексу України не надано можливості органу місцевого самоврядування звільнити орендаря від сплати орендної плати, відстрочити її внесення до відповідного бюджету або пов'язати виникнення обов'язку такої особи з перерахування орендної плати з певною подією чи фактом.


Тобто, фактичні дії позивача щодо способу використання орендованих ним земельних ділянок не впливають на виконання ним обов'язку з перерахування орендної плати як обов'язкового платежу в розмірі не меншому, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).


Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між її учасниками та не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку, а регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави. Хоча розмір, порядок та умови сплати орендної плати за землю є умовою договору оренди, орендна плата є формою податку на землю, а справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Плата за землю державної або комунальної власності (орендна плата) є обов'язковим платежем, який не може залежати від умов договору.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про повернення сум бюджетного відшкодування з ПДВ. Контролюючим органом було проведено перевірку достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування, за результатами якої прийнято рішення про зменшення суми відшкодування. Платник податку оскаржив бездіяльність контролюючого органу щодо процедури бюджетного відшкодування, а саме неподання висновку про відшкодування ПДВ на користь платника податку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Неподання контролюючим органом після закінчення судових процедур до органів Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення, у зв'язку з цим, заборгованості бюджету з податку на додану вартість, обумовило набуття платником податку права на пред'явлення вимоги про стягнення пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, за якою суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки податковим органом  виявлено порушення вимог п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6, п. 201.1 Податкового кодексу України, в результаті чого платник податків завищив від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту. Висновками контролюючого органу, що викладені в акті перевірки було зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про: визнання протиправними дій щодо внесення коригувань до автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", зокрема, до підсистеми "Аналітична система" на підставі висновків, викладених в акті; зобов'язання відповідача відновити в цій підсистемі показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, які були відкориговані податковим органом; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (ПДВ). Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на ПДВ. Судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.


Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.


Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.


Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну, за результатами якої було виявлено порушення. Порушення полягало в тому, що господарські операції платника податків з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, що виключає право на формування валових витрат та податкового кредиту за такими господарськими операціями. Платником платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, (1) якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ), (2) з податку на прибуток, (3) з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, а також (4) зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ і (5) зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані всі повідомлення-рішення, крім того, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.  Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.


Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.


Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.


У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.  1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.


Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.


не задоволено

 Фабула справи  Між платником податків (орендар) та нерезидентом(орендодавець) укладено Угоду оперативного лізингу літака. Зі змісту Угоди вбачається, що нерезидент виступає від власного імені та у власних інтересах. Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків. За результатами перевірки встановлено заниження податку з доходу нерезидента та неподання розрахунків податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доход із джерел їх походження в Україні. Орган визначив, що нерезидент здійснював транзит доходів від операційної оренди на користь компанії – власника літаків, а відтак нерезидент не є бенефіціарним власником отриманого доходу, а виконував функцію номінального отримувача (попередника) доходу. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, зазначивши що оскаржувані податкові повідомленні-рішення прийняті з неправильним застосуванням норм статей 7 та 8 Конвенції  між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 103.3 Податкового кодексу України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.


При цьому, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.


Законодавство України не містить визначення фактичного (бенефіціарного) отримувача, як і переліку документів для підтвердження цього статусу. Для визначення особи фактичного (бенефіціарного) отримувача доходу має значення юридичне оформлення та зміст зовнішньоекономічного договору, в рамках якого здійснюється господарська діяльність та сплачується дохід.


Крім того, як слідує з міжнародної практики застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, для визнання особи в якості фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.


Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування має пріоритет порівняно з нормами Податкового кодексу України (відповідно до ст.103 ПК України). Відповідно до статті 4 Конвенції для її цілей цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого аналогічного критерію.


У частині першій статті 7 Конвенції визначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується податком тільки у цій Договірній Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво. Статтею 8 Конвенції окремо зазначено, що прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від експлуатації морських і повітряних суден у міжнародних перевезеннях буде оподатковуватися лише в цій Державі.


Відповідно до пункту 103.2 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Згідно з пунктом 103.3 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.


Відповідно до пунктів 103.4, 103.5 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України вказано подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.


Враховуючи зміст укладених між позивачем та нерезидентом, надані компетентним органом Великої Британії довідки, умови Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та норми Податкового кодексу України, позивач звільняється від оподаткування прибутку нерезидента.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено зустрічну звірку платника податків щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт. Згідно із висновками, які викладені контролюючим органом в акті перевірки, проведеною зустрічною звіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання платником будівельних робіт та документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з продажу товарів (робіт, послуг) зазначеним покупцям. На підставі вищезазначеного акту контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань в електронній базі даних АІС «Податковий блок», при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків оскаржив ці дії шляхом подання позовної заяви  до суду до контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовані тим, що коригування в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на підставі акта здійснено у спосіб, що суперечить закону, адже податкові повідомлення-рішення на час здійснення коригування податковим органом не приймались, а тому підстави для здійснення такого коригування у відповідача були відсутні. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду у даній справі скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення, яким  позов задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги в частині, апеляційний суд дійшов протилежного висновку, мотивуючи його тим, що внесення змін контролюючим органом до інформаційних баз даних та деталізованої бази співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань платника податків у розрізі контрагентів на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки чи акта перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників платником податку самостійно шляхом подання декларацій, порушує права та інтереси останнього. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Адвокат є платником податку за ставкою 5 відсотків (3 група), й водночас платником ЄСВ. Згодом, адвокат звернувся до контролюючого органу за отриманням індивідуальної податкової консультації з наступного питання: «Чи є в мене, як у особи, що є страхувальником та платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, обов'язок додатково (повторно) сплачувати єдиний соціальний внесок як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату)?». Контролюючим органом було надано консультації, суть якої полягає у необхідності сплачувати ЄСВ як адвокату, незважаючи на те, що особа вже є платником ЄСВ як ФОП. Не погоджуючись з наданою податковою консультацією, платник звернувся до суду про її скасування, оскільки Закон №2464 та Податковий кодекс України не містять норм, які б регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа одночасно є підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, що надає підстави фіскальному органу "свавільно втручатись" у право власності платників єдиного внеску, яке не засноване на законі. Суд першої інстанції погодився з правовою позицією контролюючого органу.

 Правова позиція 

Платник ЄСВ, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.


Тому, адвокат, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець 3- ої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій щодо платника податку, оскільки ним не було своєчасно сплачено у встановлені терміни частину прибутку (доходу) до державного бюджету. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що частина чистого прибутку (доходу) не сплачена до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями у встановлені терміни не є податковим боргом у розумінні ПКУ, отже вважає безпідставним та незаконним нарахування штрафних санкцій по відношенню до заборгованості як частини чистого прибутку (доходу). Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (грошове зобов'язання. податкове зобов'язання), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст. 126 ПК не відповідає змісту вищевказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов'язань.


При цьому, покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу.


До аналогічного висновку, дійшов Верховний Суд під час розгляду аналогічної справи, постанова від 01.08.2018 №826/19797/16 (К/9901/35737/18).


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором заборгованості  (з несплати пені за несвоєчасне виконання зобов’язання) за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що він не отримав додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого банком, оскільки ним було сплачено банку значно більшу суму грошей, ніж яка була отримана в якості кредиту. Тобто, фактично у нього не відбулось збільшення загального майнового стану чи приросту активів у той чи інший формі. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.


Сума боргу (тіло кредиту та проценти) платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника.


Проценти нараховані за користування кредитними коштами включаються до оподаткованого доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором, оскільки нараховані проценти за користування кредитом, є платою за надану послугу з користування кредитними коштами, а тому анулювання таких (процентів) - звільнення від оплати за таку послугу для позивальника є додатковим благом, при цьому обов'язок сплати таких передбачено умовами кредитного договору як невід'ємної частини домовленостей досягнутих між сторонами та не є засобом забезпечення їх виконання.


При списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як плату за отриману послугу з користування наданими коштами.


Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Центральний» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки воно проведене з порушенням норм трудового законодавства. Систематичного невиконання трудових обов'язків в 2017 році не допускав (протягом 2015 року двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани). Посада, яку він займав, не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей. Договір про матеріальну відповідальність не укладав. Внаслідок порушення трудових прав йому заподіяно моральну шкоду, оскільки змушений був прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, перебував у стані нервової, психологічної напруги, переніс хвилювання. Рішенням міськрайонного суду в задоволенні позову особи відмовлено. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи задоволено частково

 Правова позиція 

Беручи до уваги пункт 3 статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Відповідно до частини першої статті 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що ще не мав дисциплінарного стягнення. Отже суд, врахувавши вказані обставини та надавши належну оцінку доказам, які їх підтверджують, дійшов висновку про те, що підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України немає, оскільки до звільнення, позивач, відповідно до положень частини першої статті 151 КЗпП України, вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, так як дисциплінарні проступки минулих років вже погашені і не враховуються.


Згідно з пунктом другим частини першої статті 41 КЗпП України працівника можна звільнити, якщо він, обслуговуючи грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я. Тому суд дійшов висновку, що підстав для звільнення позивача за даною підставою у відповідача також не було, оскільки останнім не було доведено, що посада старшого менеджера ТОВ «Готель «Центральний» пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, так як основний зміст трудових обов'язків позивача не пов'язаний з виконанням операцій з обслуговування цінностей, його діяльність не носить відповідальний, підзвітний характер та не пов'язана з обліком, контролем за рухом і зберіганням цінностей.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних з ПДВ платника податків, за результатами якої складено акт, яким встановлено порушення платником термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Факт порушення терміну реєстрації податкових накладних та строк порушення не є спірним між сторонами. На підставі акта контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафної санкції за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність у період дії пункту 120-1.3 статті 120-1 ПК України затвердженого Міністерством фінансів України Порядку застосування штрафних санкцій, не є підставою для звільнення платника податків від відповідальності за порушення термінів реєстрації податкових накладних, з огляду на визначеність порядку застосування штрафних санкцій самим ПК України. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції платник податків подав касаційну скаргу. 

 Правова позиція 

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації    податкових накладних    та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.


Проведення камеральних перевірок платників податків щодо своєчасності реєстрації    податкових накладних    та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, та з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, такою перевіркою може бути охоплено період в 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки в контрагентів не було належних матеріально-технічних умов та трудових ресурсів, які б підтверджували реальність виконання робіт з влаштування з’їзду з автодороги на накопичувальний майданчик. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших договорів та інших документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.

 Правова позиція 

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.


До таких документів, слід відносити: договори, специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, документи про договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки з банківських рахунків.


При цьому, єдиним документом, який підтверджує податковий кредит з податку на додану вартість є податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив дії контролюючого органу, оскільки сума донарахування є неправильно обчисленою, внаслідок включення контролюючим органом до об’єкту оподаткування  операцій з реалізації палива з розрахунком за товар у безготівковій  формі, що суперечить вимогам ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором відсотків за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що відсотки за користування кредитом не є додатковим благом, та не повинні включатись до загального оподатковуваного доходу в розумінні ПК України. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" від 09 квітня 2015 року №321-VIII було викладено ст. 165 ПК України в новій редакції, яка передбачає не включення до загального оподатковуваного доходу суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) прощених кредитором за самостійним рішенням. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Аналіз змісту положень, передбачених абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), дозволяє прийти до висновку, що склад цього податкового правопорушення наявний за сукупності умов: анулювання (прощення) суми боргу платника податку кредитора за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; належне повідомлення платника податків про анулювання (прощення) боргу; включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; встановлення розміру отриманого позивачем додаткового блага.


У розумінні положень абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України сума відсотків, яку прощено (анульовано) кредитором, не відноситься до додаткового блага платника податків і не може включатися до загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування санкцій за порушення правил регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняття будь-яких рішень, крім податкових повідомлень-рішень у разі порушення вимог законодавства суперечить положенням п. 58.1 ст. 58 ПК України. Крім того рішення про застосування санкцій містить інші дефекти форми. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.


Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.


У такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, прийняте не за формою, передбаченою для податкових повідомлень-рішень, варто розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків уклав договір доручення з дочірнім підприємством, згідно з яким повірений мав виконувати грошові зобов’язання від імені та за рахунок платника через те що на його кошти накладено арешт. Також між платником (як позичальником), ПАТ (як позикодавець) та дочірнім підприємством (як сторона) було укладено договір безпроцентної позики. Платник видав довіреність, якою уповноважило дочірнє підприємство вчиняти від імені платника податків наступні дії: сплачувати (перераховувати) заробітну плату, податки, збори та інші обов'язкові платежі тощо. Проте, як вбачається з відомостей, перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати єдиного внеску. Платник податку оскаржив бездіяльність контролюючого органу, вимагаючи зобов’язати зарахувати платежі в рахунок сплати єдиного внеску. Позовні вимоги мотивував тим, що внаслідок арешту майна у нього не було об’єктивної можливості виконати свій обов’язок, як завдяки отриманні позики та перерахування коштів дочірнім підприємством. Судами попередніх інстанцій позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.


Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску є саме позивач, а не будь-яка третя особа.


не задоволено

 Фабула справи  За платником податків обліковується заборгованість з ПДВ із вироблення в Україні товарів (робіт, послуг) та з податку на прибуток. Контролюючий орган звернувся до суду з адміністративним позовом  до платника податків, в якому просив стягнути з наявних банківських рахунків платника у справі податковий борг перед бюджетом. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволені позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом у справі не надано належних та допустимих доказів направлення/вручення податкових повідомлень-рішень, з яких можливо встановити дату їх узгодження, також відсутні докази направлення/вручення податкової вимоги. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.


2. За винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.


3. Для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:


- відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;


- повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;


- відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.


4. Контролюючим органом не дотримано положень Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків та не зазначено на корінцях податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги дати отримання цих документів платником податків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано та винесено податкову вимогу за узгодженим зобов’язанням із земельного податку з юридичних осіб за 2016 рік. Платник податку оскаржив правомірність винесення вимоги, мотивуючи це тим, що він звільнений від обов’язкових платежів, оскільки перебуває на обліку у місті, в якому проводиться АТО.  На підтвердження вказаного факту додає сертифікати ТПП про засвідчення дії обставин непереборної сили. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позивні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для скасування на період проведення антитерористичної операції обов'язку платника зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної форм власності податку з огляду на пряму дію норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»».


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків є власником наведених об'єктів нежитлової нерухомості, у зв’язку з чим контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, 266.7.2 п. 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2015 року. Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням платник податків подав позов до суду. Позов обґрунтовано тим, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців податку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року. Адміністративний суд першої інстанції відмовив платнику податків у задоволенні позову. Постановою апеляційного суду скасовано постанову окружного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).


Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.


Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.


Лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.


не задоволено
close icon
Інформація про документ