Податкова судова практика

 Фабула справи  Комунальне підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що частина чистого прибутку не відноситься за своєю природою до податків, зборів у розумінні ПК України, а тому, у цьому випадку, не можливо застосувати приписи ст. 126 ПК України для визначення штрафу Постановою окружного суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду залишено без змін

 Правова позиція 

Перелік загальнодержавних податків та зборів, а також місцевих податків встановлено ст. 9 та ст. 10 ПК відповідно, при цьому  частина чистого прибутку не віднесена до жодної з цих статей. Абзацем першим частини 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (Закон № 185-V) встановлено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Згідно з абзацами четвертим-сьомим частини 5 цієї статті, господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів. Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (грошове зобов`язання, податкове зобов`язання), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК України. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст. 126 ПК не відповідає змісту вищевказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов`язань.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну перевірку платника податків, за результатами якої складено акт, у якому міститься висновок про заниження доходу платника, отриманого від реалізації товарів (послуг), що призвело до заниження податкових зобов’язань по податку на доходи фізичних осіб. Також контролюючим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій. Особа-платник податків звернулася до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій.

 Правова позиція 

податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими. Однак, норма пункту 177.3 Податкового кодексу України не робить виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.

Відповідно до пункту 6.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку15 «Дохід», сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов`язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів, не визнається доходами.

Відтак, за наявності прямої норми, закріпленої пунктом 177.3 Податкового кодексу України, якою передбачено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), доводи податкового органу є неприйнятними.

Крім того, акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є доходом Державного бюджету, а не підприємця, оскільки витрати по його сплаті не є такими, що належать до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності, що свідчить про безпідставність донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

Щодо оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, було врегульовано шляхом доповнення пункту177.3 Податкового кодексу України підпунктом 177.3.1, де визначено, що не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Акцизний податок є непрямим податком, що встановлюється у вигляді надбавки до ціни, оплачується покупцями при купівлі підакцизних товарів, а в бюджет вноситься продавцями таких товарів за визначеними Кодексом ставками. Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначаються мета, склад і принципи складання фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

Відповідно до пункту 3 Положення - доходи, це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Враховуючи, що акцизний податок в подальшому підлягає перерахуванню до бюджету, він не призводить до зростання власного капіталу, отже, не може бути врахований як дохід.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги контролюючого органу щодо сплати ЄСВ за період з 1997 по 2018 рік. Платник податків аргментував свою позицію тим, що він перебував на спрощеній системі оподаткування, підприємницьку діяльність у вказаний переіод не здійснював, а тому доходу від провадження такої діяльності не отримував, працював лише найманим працівником. Крім того наголошував на процедурних порушеннях допущених контролюючим органом. 

 Правова позиція 

«Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов’язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі».   

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну перевірку платника податків, за результатами якої зафіксовано заниження податкових зобов’язань по ПДВ за рахунок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ від контрагента. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, мотивуючи його тим, що висновки, викладені в акті перевірки є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі контрагентами підтверджується належними первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення своїх контрагентів до виконання ними податкових зобов`язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов`язки по перевірках. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Зважаючи на вимоги норм пп. «а» п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6, п.201.10 Податкового кодексу України, а також ст.3 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Разом з цим, в обґрунтування донарахування податку на додану вартість відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на підставі аналізу відповідачем господарської діяльності контрагентів позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було зупинено реєстрацію податкової накладної на підставі виявлення невідповідності обсягів постачання обсягам придбання товарів. Платником податку було подано документи, які підтверджують реальність здійснення операції по податковій накладній. За результатами розгляду платникові було відмовлено у реєстрації накладної з мотивів суперечливості документів щодо змісту та якісних характеристик наданих послуг. Платник податків оскаржив рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, з мотиві, що податковим органом не спростовано факту надання послуг та їх документарного підтвердження. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. позов задоволено.

 Правова позиція 

Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства.

Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Якщо оскаржується рішення про зупинення реєстрації податкової накладної, на підставі того, що воно не відповідає вимогам, які висуваються до його змісту та форми, суди не можуть самостійно, в межах судового провадження, досліджувати реальність здійснених операцій.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом видано наказ про проведення документальної перевірки, а згодом органом складено акт відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків. Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податків про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. В обґрунтування подання контролюючий орган посилався на наявність правових підстав для адміністративного арешту майна позивача, - відмову від допуску працівників контролюючого органу до проведення документальної планової перевірки. Судом першої інстанції, залишено без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні подання контролюючого органу відмовлено.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 94.2.3 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Якщо податкова звернулась до суду у спрощеному порядку для стягнення коштів або арешту майна, для відмови у відкритті провадження на підставі «спору про право» не обов’язково ініціювати паралельну справу, в якій оскаржувати передумови відповідного звернення.

Суди можуть встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків.

Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов`язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв`язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Тобто, наявність спору про право може бути встановлено, якщо в своїх запереченнях до подання контролюючого органу, платник податків поставить під сумність законність передумов.

задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини, в якому просить визнати протиправною бездіяльність останньої щодо ненарахування та невиплати особі грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також зобов`язати Військову частину нарахувати та виплатити особі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

 Правова позиція 

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків ТОВ «Сіріус-1», як уповноважена особа за Договором про спільну діяльність звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу в частині не розгляду по суті та задоволенню заяви Договору про спільну діяльність, про зняття з обліку за неосновним місцем обліку Договору про спільну діяльність, як платника податку з рентної плати. - зобов'язати контролюючий орган зняти з обліку за неосновним місцем обліку Договір про спільну діяльність, як платника рентної плати та внести інформацію про зняття з обліку за неосновним місцем обліку Договору про спільну діяльність У касаційній скарзі контролюючий орган посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень пункту 67.4 статті 64, підпунктів 252.1.1, 252.1.2, 252.1.3 пункту 252.1 статті 252 Податкового кодексу України, зазначає, що передача прав користування на свердловини не може стати підставою для припинення обліку такого суб'єкта господарювання як платника орендної плати, оскільки ключовим об'єктом, що генерує виникнення об'єкта оподаткування - видобутої корисної копали, є право користування майном ділянки надр, яке виникло в результаті укладення Договору про спільну діяльність із власником Спеціального дозволу - ПАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння». постановою окружного адміністративного суду позов задоволено ухвалою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного суду залишено без змін

 Правова позиція 

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що з 01 листопада 2015 року позивач перестав фактично використовувати об'єкти (у зв'язку з чим він і був узятий на облік за неосновним місцем обліку) внаслідок передачі таких об'єктів у суборенду суб'єктам господарювання, які діяли на підставі договору про спільне виробництво, ТОВ «Сіріус-1» та ПрАТ - ліцензіату. 

На час розгляду справи учасники Договору СД здійснюють іншу, не заборонену законом господарську діяльність, (не пов'язану з видобуванням корисних копалин) з метою одержання прибутку, що прямо передбачено п.   2.1. Договору СД, що виключає можливості обліку Договору СД як платника рентної плати за неосновним місцем обліку.

Доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки на виконання вимог статті 49 Закону України «Про нафту і газ» один з учасників договору про спільне виробництво без об'єднання майна, що укладений між ТОВ «Сіріус-1», ПрАТ «Укрнафтобуріння», а саме ПрАТ «Укрнафтобуріння», має спеціальний дозвіл та є ліцензіатом у розумінні підпункту 252.1.2 пункту 252.1 статті 252 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Юридична та фізична особи звернулися до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час погодження нормативно-правового акту Державною службою України з питань праці не було враховано численні принципові зауваження Державної регуляторної служби, викладені у рішеннях про відмову у погодженні проекту постанови Кабінету Міністрів України рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

 Правова позиція 

Розгляд проектів актів Кабінету Міністрів України унормовано § 55-1 глави 7 Регламенту Кабінету Міністрів України. Відповідно до якого, акт Кабінету Міністрів України приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень. Разом з тим, Державна регуляторна служба, за результатами розгляду проекту постанови Кабінету Міністрів України тричі приймала рішення про відмову в погодженні регуляторного акта. Частинами першою та другою статті 25 Закону № 1160 - ІV встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо до проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні. Натомість, Держпраці не було враховано численні принципові зауваження Державної регуляторної служби, викладені у вказаних рішеннях про відмову у погодженні проекту постанови Кабінету Міністрів України, в тому числі, на етапі повторного її погодження. При цьому, за відсутності рішення Державної регуляторної служби про погодження даного проекту постанови Держпраці подала його на розгляд Уряду. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що проект постанови Кабінету Міністрів України щодо питання реалізації статті 259 Кодексу України законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності погодження Державної регуляторної служби, відсутність якого обумовлена прийняттям Державної регуляторної служби рішення про відмову в його погодженні.

задоволено

 Фабула справи  Унаслідок проведення податкової перевірки контролючим органом було винесено податкове повідомлення-рішенняк, яким було застосовано до платника штрафи у розмірі 25%, 50% та 75% за перше, друге, третє і подальші порушення податкового законодавства щодо своєчасності сплати податку. Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, мотивуючи це тим, що правопорушення зафіксовані в межах однієї перевірки, натомість повторне правопорушення є в ситуаціях, встановлення правопорушень та їх фіксування в різних перевірках. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. 

 Правова позиція 

Системний аналіз положень пункту 61.1 статті 61, пункту 62.1 статті 62, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України  здійснений судами попередніх інстанцій зумовив висновок про те, що факт порушення податкового законодавства може бути встановлений не інакше як за результатами перевірки платника податків, за результатами якої складається акт.

Підвищені розміри штрафів у разі повторного виявлення податкових порушень (50%, 75%) застосовуються не за сам факт виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення діянь за обставин, передбачених, зокрема, підпунктом 54.3.5 пункту 54.4 статті 54 Податкового кодексу України.

Відтак, застосування штрафу більшого розміру можливе у разі встановлення контролюючим органом повторності порушення протягом 1095 днів, яке зафіксовано в акті перевірки та, відповідно, в податковому повідомленні-рішенні. Нормою підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України право на самостійне визначення грошових зобов'язань контролюючий орган має за умов, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом, тобто податкове правопорушення полягає у сукупності порушення правил нарахування, утримання та сплати податку, у той час коли у межах спірних відносин позивачем порушена виключно сплата.

Відсутність складу податкового правопорушення унеможливлює прийняття позиції податкового органу про збільшення грошового зобов'язання спірним податковим повідомленням - рішенням.

не задоволено

 Фабула справи  Працівника було звільнено з посадиза прогул без поважних причин.Він вважаючи, що таке рішення є незаконним звернувся до суду з позовом.Суд першої інстанції задовільнив позов частково, мотивувавши тим,що відповідачем не було визначено робоче місце позивача, тому сам фактпорушення трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставленов провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходженняякого не було повідомлено. Крім того, в суді було доведено виконанняроботи саме у м. Миколаєві в той час як місцезнаходження підприємствавизначено у м. Києві, а місце роботи працівника за наданими роботодавцемдокументами у селі Київської області. Таке переведення працівника булонезаконним, відповідно до вимог законодавства, оскільки здійснене без йогозгоди.Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.

 Правова позиція 

Визначальним фактором для вирішення питання про законністьзвільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП України(прогулу,в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин) є з`ясування поважності причин його відсутностіна роботі.Факт порушення трудової дисципліни відсутній, оскількине можебути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці,місцезнаходження якого не було повідомлено.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним дії контролюючого органу, що полягають у запровадженні для використання регіональними підрозділами ДФС України критеріїв оцінки ризиковості платника податку, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН листом від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18 "Критерії ризиковості платника податків. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що критерії оцінки ризиковості платника податку, достатні для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН, запровадженні контролюючим органом листом від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18 з порушенням вимог законодавства, чим порушено законні права та інтереси позивача.

 Правова позиція 

Критерії ризиковості платника податку мають ознаки регуляторного акта, оскільки встановлюють норми права, передбачають неодноразове їх застосування щодо невизначеного кола осіб та здійснюють безпосередній вплив на господарську діяльність суб'єктів господарювання, так як спрямовані на правове регулювання відносин щодо визначення платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, що є підставою для зупинення реєстрації податкових накладних, сформованих таким платником податків.

Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

- відсутній аналіз регуляторного впливу;

- проект регуляторного акта не був оприлюднений;

- проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом;

- щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Критерії ризиковості платника податку не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України (протилежного відповідачем суду не доведено), а відтак вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході проведення внутрішньої перевірки було встановлено допущену помилку при донарахування штрафних санкцій за вчинене платником правопорушення. За результатами інвентаризації, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф за неправомірне завищення витрат, які враховуються при визначенні податку на прибуток та неправомірне завищення податкового кредиту.   Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Положеннями Податкового кодексу України не передбачено донарахування штрафних санкцій після сплати платником податків за раніше прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями сум податкових зобов'язань. Такої підстави застосування штрафи як проведення власної інвентаризації податковим органом та усунення в такий спосіб раніше допущених помилок законодавець не передбачає.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що збільшення суми необхідного донарахування (штрафних санкцій) можливе лише виключно за результатами адміністративного оскарження, тоді як у касаційній скарзі наголошено на тому, що факт незастосування штрафної санкції у розмірі 50 відсотків виявлено при проведенні внутрішньої перевірки податкового органу, що унеможливлює донарахування суми штрафних санкцій у встановленому законодавством порядку.

не задоволено

 Фабула справи  У власності позивача (платника податків) знаходилась житлова будівля літ. «Б-3». Податковим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень, якими нараховано суму податкового зобов’язання з земельного податку з фізичних осіб за 2014, 2015 та 2016 рр. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення. Позивач посилався на те, що нараховуючи земельний податок на підставі даних технічного паспорту (а не на підставі проведеної перевірки), на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок готельного типу, податковий орган діяв всупереч положенням пункту 286.1 ПК України. Рішенням першої інстанції, залишено без змін ухвалою апеляційного суду, позов платника податків задоволено.

 Правова позиція 

Визначено, що нежитлова будівля літ «Б-3» була реконструйована в багатоквартирний будинок готельного типу і введена в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17 березня 2014 року. На даний момент в актуальному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація, що за вказаною адресою зареєстровані квартири в багатоповерховому житловому будинку. Втім, будь-яких доказів, що у період 2014-2016 років позивач був власником нежитлових приміщень у багатоквартирному жилому будинку податковим органом не надано. Під час нарахування земельного податку позивачу, контролюючий орган керувався даними копії технічного паспорту на квартирний багатоповерховий житловий будинок.

Крім того, розмір земельної ділянки визначено як 1068,9 м2. В той же час, в касаційній скарзі податковий орган зазначає, що обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка загальною площею орієнтовно 0,3232 га (3232 м2) використовуються для експлуатації та обслуговування трьохповерхової житлової будівлі.

Отже, враховуючи суперечності у податкового органу щодо призначення будівлі, площі земельної ділянки тощо, суд погоджується з доводом позивача, що нарахування податкових зобов'язань повинно було відбуватись на підставі проведеної перевірки.

Нараховуючи земельний податок на підставі даних технічного паспорту на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок готельного типу, податковий орган діяв всупереч положенням пункту 286.1 Податкового кодексу України, яким визначено підстави для нарахування земельного податку, а саме на підставі даних Державного земельного кадастру, що не здійснено податковим органом.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку, призначену в межах кримінального провадження, щодо реальності господарських операцій контрагентів. За результами перевірки було констатовано нереальний характер операцій між контрагентами, й прийнято рішення про донарахування ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податків оскаржив правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що кримінальне провадження в межах якого було призначено перевірку ще не закінчено, а тому висновок про нереальний характер операцій є передчасним. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив.

 Правова позиція 

Органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, що доводить передчасність та протиправність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у цій справі.

не задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контролюючим органом було укладено договір про визнання електронних документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях як оригіналу відповідно до пункту І розділу І зазначеного Договору. Згодом контролюючим органом було повідомлено про розірвання Договору у зв'язку з відсутністю платника за податковою адресою та про відмову в прийнятті податкової звітності. Рішення про розірвання в односторонньому порядку договору було прийнято на підставі листа Служби безпеки України та довідки про встановлення місцезнаходження підприємства з позначкою «Місцезнаходження юридичної особи не встановлено». Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним його рішення, мотивуючи це тим, що в  в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відомостей про зміну місця реєстрації не міститься Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Податковою адресою юридичної особи є її місцезнаходження, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Єдиним належним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відсутність даних про зміну місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спірний період свідчить про безпідставність дій податкового органу щодо розірвання договору в односторонньому порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими нараховано податку на прибуток, ПДВ та застосовані штрафні санкції. Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДФС дійшла помилкового висновку, що господарські операції позивача з його контрагентами реально не виконувались, мали безтоварний характер, тому відповідач не мав правових підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень. Крім того реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними договорами поставки. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу, прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

 Правова позиція 

З огляду на приписи статей 14, 44, 134, 135 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому  для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було направлено платнику податку запит про надання інформації для з’ясування реальності операцій з контрагентом у зв’язку з можливими порушеннями податкового законодавства та залучення суб’єкта до схеми формування штучного податкового кредиту. Платник податку відмовив у наданні запитуваної інформації, у зв'язку з неналежним  оформленням  запитів. На підставі неподання платником пояснень та документальних підтверджень, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку з питань формування податкового кредиту по взаємовідносинах із контрагентами та подальшого ланцюгу постачання. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати вказаний наказ.  В обґрунтування позовних вимог зазначалось на відсутність законодавчо визначених підстав для проведення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду, зміненою в мотивувальній частині ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю. 

 Правова позиція 

Формою реалізації повноважень податкового органу є спрямування письмового запиту до платника податків із зазначенням у запиті про існуючі порушення з боку такого платника та необхідність надання ним пояснень та документів. Метою запиту є підтвердження або спростування тієї інформації, яка є у податкового органу, при чому достовірність такої інформації про порушення може бути як категорична, так і умовна. Встановлення порушення та формування висновків про це можливе лише після отримання запитуваної контролюючим органом інформації. Тому наведення у запиті з посиланням на інформацію, як можливого порушення, а не категоричного висновку про порушення з боку платника податків, передбачає наявність інформації, яка потребує додаткової перевірки, яку можливо реалізувати шляхом здійснення запиту та проведеного аналізу після її отримання.  

При цьому, окремі недоліки в оформленні запиту не можуть слугувати підставою для відмови підприємства у наданні інформації на такі запити. Разом з тим, запити податкового органу повинні бути оформлені таким чином, щоб платник податків міг усвідомлювати, на які ймовірні порушення податкового законодавства робить посилання податковий орган, задля надання необхідного обсягу документів для спростування наявної у податкового органу інформації.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки встановлено реалізацію алкогольного напою з простроченим терміном придатності для споживання, а також маркування марками акцизного податку попереднього зразка. На підставі висновків акту перевірки до платника застосовано фінансові санкції за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного збору встановленого зразка. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Позов мотивовано тим, жодним законодавчим актом не покладено обов'язку і права переклеювати марки акцизного податку в разі зміни їх форми, адже маркування алкогольних напоїв марками акцизного податку відбувається виробниками під час виробництва напоїв та сплати акцизного податку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Законодавцем визначена міра відповідальності у вигляді штрафу за виробництво, зберігання, транспортування, реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку.

При цьому немаркованими вважаються алкогольні напої, за які не було сплачено, або було сплачено не в належному розмірі (на момент розливу) акцизний податок.

Метою застосування штрафів є відповідальність за ухилення від сплати акцизного податку.

В свою чергу, ототожнення контролюючим органом факту реалізації алкогольних напоїв, у яких сплив термін придатності до споживання із реалізацією алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, не відповідає правильному змісту правового регулювання.

Продаж алкогольних напоїв із простроченим терміном придатності – не привід для застосування санкцій за несплату акцизного податку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході камеральної перевірки було встановлено затримання сплати грошового зобов’язання з орендної плати, й на підставі цього прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платника зобов’язано сплатити штраф за несвоєчасну сплату орендної плати за землю з юридичних осіб. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Позов мотивовано тим, що прийняті податкові повідомлення-рішення містять зобов'язання щодо сплати штрафу за порушення строків сплати орендної плати за землю з юридичних осіб, проте контролюючим органом не враховано вимоги статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Податковий орган, реалізовуючи свої повноваження щодо проведення камеральної перевірки, може здійснювати лише перевірку платника податків виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.  

Водночас, своєчасність сплати платником податків і зборів може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.  

Тому, що контролюючі органи, здійснюючи дослідження питань своєчасності сплати податків, виходять за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. 

не задоволено

 Фабула справи  При перевірці встановлено факт формування підприємством курсових різниць за дивідендами, нарахованими на користь акціонерів-нерезидентів. За Протоколами зборів засновників зобов’язання зі сплати дивідендів визначено у гривні. Одночасно, після прийняття рішення акціонерами про розподіл чистого прибутку, підприємством проведено перерахунок заборгованості по дивідендам на користь акціонерів – нерезидентів з гривні у долари США. В подальшому така заборгованість (вже в іноземній валюті) на кожну звітну дату відображалась з урахуванням впливу змін валютних курсів. Враховуючи суттєве зростання валютного курсу НБУ, контролюючим органом встановлено заниження податку на прибуток.   Платник податку оскаржив дії контролюючого органу, мотивуючи це тим, що норми ПКУ, які діяли як в 2013-2014 рр., так і з 01.01.2015 р., передбачають визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, з метою оподаткування податком на прибуток у відповідності до  національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, та, як наслідок, висновок контролюючого органу щодо порушення ПРАТ «ПІВНГЗК» стосовно відображення у податковому обліку курсових різниць суперечить нормам як національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (міжнародних стандартів фінансової звітності) так і  нормам ПКУ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Оскільки, офіційною валютою України є гривня, функціональною валютою позивача є також гривня, розмір нарахованих дивідендів первісно визначався у гривні (рішення зборів), облік заборгованості за дивідендами мав здійснюватись також у гривні, а отже за таких обставин правомірним є порядок виплати дивідендів нерезидентам в іноземній валюті - за курсом придбання валюти на день здійснення платежу.

Надлишкові витрати, пов'язані з курсовими різницями у зв'язку з рішенням Товариства, не можуть бути покладені (здійснені) на інших акціонерів (за їх рахунок) та не можуть бути віднесені на витати, що призводить до зменшення оподатковуваного фінансового результату діяльності господарюючого суб'єкту.

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено службове розслідування порушень посадовими особами законодавчих вимог при проведенні перевірок платника податку та його контрагентів. За результатами розслідування встановлено такі порушення при перевірці контрагентів та оголошено догану таким особам. Враховуючи наявні порушення, контролюючим органом призначено перевірку платника податків. Платник не погодився з прийнятим наказом про проведення перевірки, й звернувся до суду з вимогою визнати його протиправним та скасувати. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначив про відсутність підстав для прийняття наказу, оскільки перевірку може бути призначено лише за наявності розпочатого службового розслідування та лише у період проведення такого розслідування.   Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Зі змісту пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України вбачається, що умовами для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки є: невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства; неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства; існування розпочатого службового розслідування щодо посадових осіб нижчого рівня або повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Невстановлення за результатами службового розслідування порушень чинного законодавства щодо конкретної перевірки, свідчить про відсутність правових підстав для проведення позапланової перевірки позивача у відповідності до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було надіслано платнику податків письмові запити щодо надання пояснень та їх документального підтвердження стосовного господарських взаємовідносин з контрагентами. Платник податків відмовився надавати пояснення та документальне підтвердження, оскільки всупереч положенням п. 73.3 ст. 73 ПК України письмові запити не містили підстав для їх надіслання із зазначенням інформації, яка це підтверджує. Контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки платника на підставі ненадання відповіді на надісланий запит. Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повістю. Постановою апеляційного адміністративного рішення ухвалено нове, яким у позові відмовлено.  

 Правова позиція 

Посилання платника на окремі дефекти запитів про надання інформації  (окрім сутнісних) не впливають на обов'язок позивача надати всю необхідну інформацію за запитами, оскільки відсутність або неповнота посилань на конкретні джерела отримання податкової інформації не повинні розглядатися як підстава для визнання запитів такими, що не відповідають вимогам п. 73.3 ПК України, та, як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення податкової перевірки протиправним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено несвоєчасну сплату платежів за користування надрами (нафти та газового конденсату) за липень 2014 року. На підставі висновків перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф у розмірі 20% від сплаченої з прострочкою суми податкового боргу, на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України. Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, мотивуючи це тим, що п. 126.1 ст. 126 ПК України, на підставі якого відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не передбачає відповідальність за неналежне виконання суб'єктами господарювання зобов'язань з плати за користування надрами, яке інкриміновано товариству, а регулює відповідальність щодо несвоєчасної сплати зовсім іншого податку - рентної плати. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення позивачем його зобов'язань зі сплати одного податку - плати за користування надрами в жодному разі не може бути підставою для притягнення його до фінансової відповідальності за порушення зобов'язань з іншого податку - рентної плати.

При цьому, відсутність чіткої, однозначної та конкретної норм в ПК України, якою було б передбачено відповідальність за порушення зобов'язань зі сплати саме плати за користування надрами, платежі по якому позивачу зараховані несвоєчасно (внаслідок черговості погашення боргу), не є підставою для застосування до нього штрафних санкцій за статтею ПК України, якою регламентовано відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань з іншого податку - рентної плати.

Ототожнення вказаних юридично різних податків, на якому наполягають податкові органи та яке було здійснено судом першої інстанції, є неприпустимим, порушує принцип правової визначеності і передбачуваності та фактично позбавляє платника податків можливості передбачити, чи буде його поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Оскільки виконуючи належним або неналежним чином певні зобов'язання у 2014 році зі сплати одного податку (у даному випадку плати за користування надрами) суб'єкт господарювання не має реальної можливості передбачити наступну зміну законодавства у 2015 році і, тим більше, передбачити можливість притягнення його до відповідальності за порушення зобов'язань  зі сплати зовсім іншого податку, якого у 2014 році легітимно навіть не існувало.

задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ДФС про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI  як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та пенсіонер за віком.. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду залишено без змін постанову окружного адміністративного суду

 Правова позиція 

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розглядаючи у системному взаємозв'язку положення ст. 17, 26, 36 Закону № 1058-IV та положення ч. 4 статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку оскаржив прийняття податкових повідомлень-рішень яким було донараховано ПДВ. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов платника задоволено. Крім того, судом задоволено заяву платника про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з наданням правової допомоги адвокатом у розмірі 30 тис. грн. Податковим органом оскаржено задоволення заяви про розподіл судових витрат, мотивуючи тим, що позивачем не надано документів на обґрунтування ринкової вартості таких послуг, у відповідності до ч. 9 ст. 139 КАСУ.

 Правова позиція 

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

не задоволено

 Фабула справи  В ході проведення документальної перевірки контролюючим органом була виявлена реалізацію товару нижче собівартості. Орган вимагав надати пояснення платника щодо не нарахування ПДВ у відповідних періодах та прийняв податкове-повідомлення рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання, обґрунтовуючи його тим, що запит, яким витребовувались документи, підписаний не керівником або його заступником та не містить печатки контролюючого органу. За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Судом першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Згідно з абзацами 1, 2, пунктом 1 абзацу 3, абзацами 4, 5  пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Встановлено, що запит направлений податковим органом на адресу Товариства, підписаний державними ревізорами-інспекторами відділу аудиту, а не керівником податкового органу або його заступником, як це передбачає податкове законодавство. За таких обставин Товариство звільнялося від обов'язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутній обов'язковий елемент - підпис уповноваженої на це особи.

Суттєва недосконалість зазначеного запиту не несе за собою жодний негативних наслідків для платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання,  оскільки контрагентом не було сплачено в повному обсязі суми ПДВ по податкових накладних. На підставі вказаного було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку, мотивуючи це тим, що фактична несплата контрагентом ПДВ не може бути підставою для позбавлення його права на податковий кредит. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.

Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

не задоволено

 Фабула справи  Між органом місцевого самоврядування та платником податків (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, яка пізніше передана у суборенду іншій особі (суборендар) на тих самих умовах. За результатами перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення (ППР), яким визначено первинному орендарю суму грошового зобов’язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку.  Суборендар звернувся до суду із позовом до податкового органу, у якому просила визнати протиправним та скасувати ППР, обґрунтовуючи тим, що органом здійснено вихід за межі наданих повноважень шляхом втручання у договірні відносини орендаря та суборендаря земельної ділянки. Судом першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення попередньої інстанції та ухвалив нову, якою у задоволенні позову особи відмовив.

 Правова позиція 

Об'єктом орендної плати є земельна ділянка, надана в оренду, а суб'єктом сплати даного платежу є орендар земельної ділянки. Орендна плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, порядок адміністрування та сплати якого, визначені ПК України, у той час як плата за суборенду земельної ділянки є платежем в межах договірних відносин (суборенди), яка, в свою чергу, законодавчо обмежується орендною платою.

Таким чином орендар земельної ділянки державної і комунальної власності зобов'язаний вносити орендну плату у розмірі та на умовах, визначених договором оренди й законодавством, незалежно від того, чи передана земля у суборенду та умов такої передачі. Суборендар же земельної ділянки у відповідності до положень ПК України такого обов'язку немає.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про про стягнення податкового боргу підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, так як контролюючим органом не було отримано відповіді за результатами вжиття заходів з погашення податкового боргу. Рішення суду першої інстанції було залишено змін апеляційним судом. У зв’язку з вищезазначеним контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі комунальних підприємств) та визначено перелік заходів, які зобов'язаний здійснити контролюючий орган у відповідній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу.

У разі якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу комунального підприємства, то контролюючий орган вчиняє дії, передбачені статтею 96 ПК України, для залучення коштів (майна) органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, на погашення податкового боргу останнього.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання, на підставі чого було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Внаслідок оскарження податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано,  рішення суду набрало законної сили. Опісля, платником було подано заяву щодо внесення до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування. Однак, контролюючим органом було відмовлено у внесенні, оскільки на той час ним було оскаржено в касаційній інстанції правомірність скасування зменшення суми бюджетного відшкодування. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відшкодування ПДВ повинно проводитись не зважаючи на початок повторної перевірки чи оскарження до Верховного суду рішень у справі про визнання протиправним ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування.

В силу вимог абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК України, після набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Якщо рішення про скасування ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, набрало законної сили, у контролюючого органу відсутні підстави для невнесення до Реєстру необхідних даних.

При цьому, що обставини відкриття касаційного провадження, а також проведення повторної позапланової перевірки платника податків не є підставою для зупинення (припинення) процедури відшкодування ПДВ. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган неправильно застосував норми ПК України, призначивши перевірку за не відповідь на запит, в якому не витребувувалась податкова інформація. У зв’язку з тим, що перевірку може бути призначено лише за ненадання відповіді на запит, в якому вимагається надання податкової інформації (вичерпний перелік якої встановлено законом). Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

На запит про надання інформації можна не відповідати, якщо підставою для його надіслання, контролюючий орган вказав інформацію про проведений допит, про який податківці дізнались від слідчого.

Відмова від надання відповіді на запит, в такому випадку, не буде підставою для проведення перевірки. А інформація, яку контролюючий орган отримав від слідчого, який допитував свідка по кримінальному провадженню не відповідає ознакам податкової інформації.

Відтак, надіслані за відповідною підставою запити сформовані з порушенням вимог статті 73 ПК України, а тому не зумовлюють обов'язку у платника на надання них відповіді, і як наслідок, такі обставини не можуть надавати контролюючому органу повноважень вчиняти дії по організації проведення податкової перевірки стосовно платника

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дане звільнення є незаконним, оскільки воно проведено без відповідних підстав з порушенням процедури звільнення, передбаченої частиною першою, третьою статті 49-2 КЗпП України. Після поновлення на роботі його не було попереджено про наступне звільнення з роботи. Крім цього позивачу були запропоновані інші посади, які не відповідали рівню його кваліфікації і передбачали значно нижчу заробітну плату рішенням районного суду, позовні вимоги задоволено частково. постановою апеляційного суду, апеляційну скаргу Національного банку України задоволено частково.

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.

Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду із позовом до Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення винесений за наслідками проведення службового розслідування та роботи комісії з перевірки дотримання контрактів, яка запропонувала притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді дострокового розірвання трудового контракту, а отже, його звільнення є мірою відповідальності за порушення трудової дисципліни, яке повинно здійснюватись з дотриманням гарантій, встановлених чинним законодавством, зокрема, статтею 148 КЗпП України щодо строків притягнення до відповідальності, відібрання пояснень, тощо. Звільняючи позивача з підстав, визначених контрактом, відповідач не зазначив, яке одноразове грубе порушення чинного законодавства чи обов'язків він вчинив, а також при достроковому розірванні контракту не попередив його про це за два тижні. рішенням міського суду у задоволенні позову особи відмовлено. постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи залишено без задоволення

 Правова позиція 

У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 148, 149 КЗпП України, а також надання оцінки діям роботодавця із урахуванням вказаних статей.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до роботодавця, у якому просила  стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 4 300 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 01 липня 2014 року по 16 червня 2017 року позивач працював водієм автотранспортних засобів . За весь час роботи у роботодавця позивач жодного разу не був у щорічній відпустці. При звільненні з роботи відповідач не виплатив йому вказану компенсацію. Після звільнення він направив відповідачу лист з вимогою виплатити компенсацію за невикористану відпустку, однак відповідь не отримав. рішенням міського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено. ухвалою апеляційного суду рішення міського суду залишено без змін

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.

Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено нікчемність правочинів між контрагентами (договорів аутсорсингу), з огляду на те, що їх укладення не спрямоване на настання реальних правових наслідків, а спрямоване лише на фіктивне заниження податкового зобов'язання. Зважаючи на результати перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ. Платник податків оскаржив правомірність прийняття цих рішень, оскільки сторони виконали умови договору, а саме передали належне обладнання та провели розрахунки, що підтверджено відповідними накладними. Суд першої інстанції та апеляційний суд позов задовольнили.

 Правова позиція 

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства. Не вимагається визнання такого договору і в суді. За наявності відповідних обставин предметом розгляду та дослідження є податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору та реальність господарських операцій, як підстава виникнення права на формування платником податку своїх даних податкового обліку.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Контролюючі органи можуть звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого органу та зобов’язати ДФСУ зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, подану платником.   Рішенням адміністративного суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення контролюючого органу та зобов’язано ДФСУ зареєструвати  в ЄРПН податкову накладну платника податків.

 Правова позиція 

Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов'язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податковим органом було виявлено, що учаснику товариства, який є його засновником, було здійснено виплату дивідендів до моменту внесення ним коштів до статутного фонду, та всупереч статуту товариства, яким затверджено річний розподіл прибутку. Відтак, платник невірно кваліфікував виплачений дохід як дивіденди, оскільки така виплата є додатковим благом учасника, а тому невірно визначено ставку податку, за якою такий дохід повинен оподатковуватись. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Доводи відповідача, що виплати дивідендів фактично здійснено до набуття особою корпоративних прав, є необґрунтованим, оскільки частиною третьою статті 158 Цивільного кодексу України передбачено обмеження на оголошення та виплату дивідендів до повної сплати всього статутного капіталу - лише для акціонерних товариств, тоді як за приписами статті 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками (учасником) товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Отже, корпоративні права на участь в управлінні та отриманні прибутку організації учасник, якому виплачені дивіденди, отримав у момент заснування такої організації як єдиний 100% власник статутного фонду та учасник товариства, тому висновки податкового органу, що сплачені йому дивіденди не можна вважати доходом особи, а вони є саме додатковим благом, є безпідставними.           

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючий орган встановив завищення платником податків податкового кредиту, у результаті чого занижено ПДВ. Орган прийняв податкове повідомлення-рішення (ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування ППР. Позивач вважає висновки органу необґрунтованими, оскільки він на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформував податковий кредит. Платник стверджує про реальність господарських операцій із його контрагентом - постачальником, про що свідчать наявні у товариства належним чином складені первинні документи, які були надані податковому органу під час перевірки. Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

не задоволено

 Фабула справи  Платником ЄСВ було подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та внесено відповідний запит до Єдиного реєстру адвокатів України. Опісля, платник звернувся до контролюючого органу за наданням податкової консультації щодо сплати ЄСВ та виконання інших обов’язків платника ЄСВ в період зупинення адвокатської діяльності. В податкові консультації, контролюючим органом було знову зазначено, що платник, навіть призупинивши адвокатську діяльність,  повинен виконувати обов’язки платника ЄСВ. Платник звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію, з мотивів, що вона надана в порушення вимог чинного законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково: скасовано податкову консультацію, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Необхідними кумулятивними умовами для сплати особою єдиного внеску є здійснення такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, то він не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто не є самозайнятою особою та, відповідно, не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а контролюючим органом помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позов до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної перевірки. Разом із позовною заявою платник подав клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про проведення перевірки до набрання сили судовим рішенням у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що порядок проведення позапланової невиїзної документальної перевірки не передбачає для платника податків реалізації процедури недопуску контролюючого органу до проведення перевірки, що унеможливлює на цьому етапі реалізацію прав та законних інтересів платника податків, у тому числі висловлення незгоди із правомірністю призначення такої перевірки. Таким чином, необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу позивачем обумовлюється тим, що іншого способу забезпечення дотримання прав та інтересів платника податків до прийняття судом рішення по суті спору законодавством не передбачено. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.  

 Правова позиція 

Зміст положень статей 78, 79 Податкового кодексу України свідчить про те, що платник податків має право не погодитися з рішенням контролюючого органу про призначення перевірки та оспорити його в суді.

Проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.

За таких обставин задоволення клопотання позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії про проведення перевірки до ухвалення рішення в адміністративній справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями Податкового кодексу України функцій та повноважень.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган за результатами документальної перевірки зробив висновок про заниження (недоплату) платником податків грошового зобов'язання з податку на прибуток за виплаченими нерезиденту доходами. На думку контролюючого органу, подана платником  довідка на підтвердження податкового президенства контрагента не відповідає вимогам ст.103 Податкового кодексу України та відповідно не може бути підставою для застосування положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах Гаазької конвенції. У зв'язку із невиконанням покупцем (контрагентом - нерезидентом платника податку) своїх зобов'язань  за контрактом платник звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення заборгованості. За результатами арбітражу було укладено угоду про часткове погашення заборгованості. Втім, оскільки в цій частині спір між сторонам був відсутній, дана кваліфікація не досліджувалася судом.

 Правова позиція 

Правила оподаткування доходів, отриманих  нерезидентом  із джерелом їх походження з України визначені ст.141 Податкового кодексу України. Відповідно до п.141.4.2 цього кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

За правилами п.103.4 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Водночас пунктом 103.5 цього кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.  Згідно з п.п.(і) ст. 3 Конвенції термін "компетентний орган" означає, у  відношенні Сполученого Королівства, Управління внутрішніх доходів або його повноважного представника, і, у відношенні України, Міністерство фінансів України або його повноважного представника.

У той же час позивачем подано до суду довідку видану іншим органом - "Департаментом по регистрации компаний" (відповідно до перекладу). Отже, документ виданий компетентним суб'єктом права, а саме: Управлінням внутрішніх доходів Сполученого Королівства або його повноважним представником позивач у своєму розпорядженні в момент виплати доходу нерезиденту не мав. Враховуючи це, суд вважає правомірним висновок відповідача про те, що спірна довідка  не відповідає вимогам ст.103 Податкового кодексу України та не може бути підставою для застосування до правовідносин із виплати доходів нерезиденту відповідних положень Конвенції.

Щодо заборгованості нерезидента. Так як нерезидент частково сплатив на користь позивача заборгованість, а решта суми у власність позивача не надходила, відтак ці невиконані зобов'язання за своєю правовою природою та суттю у розумінні ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" є доходом нерезидента.

Отже, позивачем у розумінні підп.141.4.2 Податкового кодексу України, здійснено на користь нерезидента виплату доходу із джерелом його походження з України, отриманого цим резидентом від провадження господарської діяльності в Україні.

Втім, судом з'ясовано, що між учасниками справи відсутній спір в частині ідентифікації сторін правочину з нерезидентом та кваліфікації проведених на користь нерезидента виплат як доходу з джерелом походження з України.

За таких обставин, попередньо до перерахування доходу без утримання податку резидент повинен мати у своєму розпорядженні офіційний письмовий документ про правовий статус контрагента нерезидента.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир ним було утримано податок з доходу, отриманого у якості компенсації вартості квартири, у результаті чого до бюджету було сплачено 2352395,50 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що повністю виконав податковий обов'язок, а доводи контролюючого органу про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем, а, отже, і платником зазначених податків. Крім цього спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками незаконної перевірки, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім при перевірці, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки. рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено

 Правова позиція 

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість. Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності. В даному випадку будівництво ряду багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудовані об'єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності. Таким чином податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.

не задоволено

 Фабула справи  В ході перевірки платника податків, контролюючим органом було встановлено безпідставне формування податкового кредиту за результати взаємовідносин з контрагентами, з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій. Як наслідок, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник податків оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що сума податкового кредиту підтверджена належно оформленими податковими накладними, та не надано жодних доказів недобросовісності платника або можливості фіктивності його безпосереднього постачальника. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець.

Чинне податкове законодавство не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено заниження податку на прибуток внаслідок завищення валових витрат внаслідок віднесення до їх складу суми витрат на проведення тренінгів. За результатами проведення перевірки, контролюючим органом було донараховано податок на прибуток. Платник податку оскаржив правомірність донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій з мотивів безпідставності їх прийняття. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Практика, здобута у тренінгах, дозволяє сформувати певні моделі поведінки у різних життєвих ситуаціях та виробити власний стиль такої поведінки для вирішення певних виробничих завдань з метою адекватної реакції на ці ситуації та безконфліктного їх вирішення. Метою проведення підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації працівників є створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності, тому витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників задля підтримки і удосконалення їхнього рівня, знань і умінь, та витрати, що пов'язані з такими послугами, є втратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатами якої встановлено порушення граничних строків. На підставі цього прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника податків застосовано штраф. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення. Рішення суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю.     

 Правова позиція 

Виходячи із положень норм п.201.1, 201.16 та п.192.1 Податкового кодексу,  належним та допустимим доказом реєстрації податкової накладної є квитанція, в якій фіксується дата та час надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

П.11-15 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. №1246, передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки податкової накладної. За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття.

Отже, як Податковим кодексом України, так і Порядком №1246 передбачено, що у разі отримання контролюючим органом податкової накладної від платника податку, за результатами проведення перевірки яких, платнику податку надсилається квитанція про прийняття, неприйняття або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Разом з тим, норми Податкового кодексу України не містять такої підстави для звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних як відсутність вини суб'єкта господарювання, крім того, позивач наділений правом оскарження протиправних дій/бездіяльності контролюючого органу як в адміністративному так і в судовому порядку, проте доказів оскарження дій податкового органу щодо відмови у реєстрації чи розірвання договору про визнання електронних документів платника податків до суду не надано.

Крім того, відповідно до прохальної частини позовної заяви вбачається, що предметом оскарження в межах даних правовідносин є саме податкові повідомлення - рішення контролюючого органу, а не протиправна бездіяльність/дії контролюючого органу щодо відмови у реєстрації чи розірвання договору про визнання електронних документів.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку – ФОП, контролюючим органом встановлено заниження ПДВ, ПДФО, внаслідок віднесення до витрат коштів, витрачених на оренду приміщень та холодильно-морозильного обладання, які не використовувались у господарській діяльності, а також витрат на електроенергію та природній газ для їх функціонування. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ, ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними договорами орендної плати. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу. Тому, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки не підтверджує здійснення господарських операції.

задоволено частково

 Фабула справи  Колишній військовослужбовець звернувся до адміністративного суду із позовом у якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо непроведення перерахунку та індексації пенсії, відповідно до статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і відповідно провести перерахунок та індексацію пенсії за певний період На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених частиною 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розміру, зокрема, пенсії. Натомість, з моменту виходу на пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач не проводив індексацію пенсії позивачу. Ухвалою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позовну заяву про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу у зв'язку із пропуском позивачем строку, встановленого статтею 122 КАС України

 Правова позиція 

Суд не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій.  Платник податків обґрунтував свою позицію тим, що основним видом діяльності платника податків є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, які є неможливими без використання праці офіціантів, тому що висновки органу стосовно того, що витрати на оплату праці офіціантів неправомірно були включені платника податків до витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю, є незаконними та безпідставними. Крім того, платник заперечує проти зняття із витрат, як документально непідтверджених, витрат на оплату товарно-матеріальних цінностей, оскільки у нього є у наявності усі первинні документи, що підтверджують витрати на закупівлю. Судом першої інстанцій позов задоволено повністю. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Пунктом 177.4. Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.8.2 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Поруч з цим, взято до уваги, що податковий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією при виборі необхідних працівників. А тому відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату праці офіціантів лише з тих мотивів, що їх робота не потрібна через наявність бару. Окрім того, виходячи з того, що робота офіціантів фактично спрямована на забезпечення комерційної діяльності позивача, то це і обумовлює господарський характер цієї роботи для позивача.

Як наслідок, враховуючи, що збільшення за результатами перевірки оподатковуваного доходу призвело до збільшення бази оподаткування єдиного соціального внеску та військового збору, відповідно їх донарахування, а також штрафних санкцій за його несплату єдиного внеску є незаконним.

не задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію