Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом було надіслано платнику податків письмові запити щодо надання пояснень та їх документального підтвердження стосовного господарських взаємовідносин з контрагентами. Платник податків відмовився надавати пояснення та документальне підтвердження, оскільки всупереч положенням п. 73.3 ст. 73 ПК України письмові запити не містили підстав для їх надіслання із зазначенням інформації, яка це підтверджує. Контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки платника на підставі ненадання відповіді на надісланий запит. Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повістю. Постановою апеляційного адміністративного рішення ухвалено нове, яким у позові відмовлено.  

 Правова позиція 

Посилання платника на окремі дефекти запитів про надання інформації  (окрім сутнісних) не впливають на обов'язок позивача надати всю необхідну інформацію за запитами, оскільки відсутність або неповнота посилань на конкретні джерела отримання податкової інформації не повинні розглядатися як підстава для визнання запитів такими, що не відповідають вимогам п. 73.3 ПК України, та, як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення податкової перевірки протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено несвоєчасну сплату платежів за користування надрами (нафти та газового конденсату) за липень 2014 року. На підставі висновків перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф у розмірі 20% від сплаченої з прострочкою суми податкового боргу, на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України. Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, мотивуючи це тим, що п. 126.1 ст. 126 ПК України, на підставі якого відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не передбачає відповідальність за неналежне виконання суб'єктами господарювання зобов'язань з плати за користування надрами, яке інкриміновано товариству, а регулює відповідальність щодо несвоєчасної сплати зовсім іншого податку - рентної плати. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення позивачем його зобов'язань зі сплати одного податку - плати за користування надрами в жодному разі не може бути підставою для притягнення його до фінансової відповідальності за порушення зобов'язань з іншого податку - рентної плати.


При цьому, відсутність чіткої, однозначної та конкретної норм в ПК України, якою було б передбачено відповідальність за порушення зобов'язань зі сплати саме плати за користування надрами, платежі по якому позивачу зараховані несвоєчасно (внаслідок черговості погашення боргу), не є підставою для застосування до нього штрафних санкцій за статтею ПК України, якою регламентовано відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань з іншого податку - рентної плати.


Ототожнення вказаних юридично різних податків, на якому наполягають податкові органи та яке було здійснено судом першої інстанції, є неприпустимим, порушує принцип правової визначеності і передбачуваності та фактично позбавляє платника податків можливості передбачити, чи буде його поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Оскільки виконуючи належним або неналежним чином певні зобов'язання у 2014 році зі сплати одного податку (у даному випадку плати за користування надрами) суб'єкт господарювання не має реальної можливості передбачити наступну зміну законодавства у 2015 році і, тим більше, передбачити можливість притягнення його до відповідальності за порушення зобов'язань  зі сплати зовсім іншого податку, якого у 2014 році легітимно навіть не існувало.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ДФС про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI  як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та пенсіонер за віком.. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду залишено без змін постанову окружного адміністративного суду

 Правова позиція 

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розглядаючи у системному взаємозв'язку положення ст. 17, 26, 36 Закону № 1058-IV та положення ч. 4 статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку оскаржив прийняття податкових повідомлень-рішень яким було донараховано ПДВ. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов платника задоволено. Крім того, судом задоволено заяву платника про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з наданням правової допомоги адвокатом у розмірі 30 тис. грн. Податковим органом оскаржено задоволення заяви про розподіл судових витрат, мотивуючи тим, що позивачем не надано документів на обґрунтування ринкової вартості таких послуг, у відповідності до ч. 9 ст. 139 КАСУ.

 Правова позиція 

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.


не задоволено

 Фабула справи  В ході проведення документальної перевірки контролюючим органом була виявлена реалізацію товару нижче собівартості. Орган вимагав надати пояснення платника щодо не нарахування ПДВ у відповідних періодах та прийняв податкове-повідомлення рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання, обґрунтовуючи його тим, що запит, яким витребовувались документи, підписаний не керівником або його заступником та не містить печатки контролюючого органу. За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Судом першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Згідно з абзацами 1, 2, пунктом 1 абзацу 3, абзацами 4, 5  пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.


Встановлено, що запит направлений податковим органом на адресу Товариства, підписаний державними ревізорами-інспекторами відділу аудиту, а не керівником податкового органу або його заступником, як це передбачає податкове законодавство. За таких обставин Товариство звільнялося від обов'язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутній обов'язковий елемент - підпис уповноваженої на це особи.


Суттєва недосконалість зазначеного запиту не несе за собою жодний негативних наслідків для платника податків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання,  оскільки контрагентом не було сплачено в повному обсязі суми ПДВ по податкових накладних. На підставі вказаного було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку, мотивуючи це тим, що фактична несплата контрагентом ПДВ не може бути підставою для позбавлення його права на податковий кредит. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.


При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.


Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання, на підставі чого було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Внаслідок оскарження податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано,  рішення суду набрало законної сили. Опісля, платником було подано заяву щодо внесення до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування. Однак, контролюючим органом було відмовлено у внесенні, оскільки на той час ним було оскаржено в касаційній інстанції правомірність скасування зменшення суми бюджетного відшкодування. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відшкодування ПДВ повинно проводитись не зважаючи на початок повторної перевірки чи оскарження до Верховного суду рішень у справі про визнання протиправним ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування.


В силу вимог абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК України, після набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.


Якщо рішення про скасування ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, набрало законної сили, у контролюючого органу відсутні підстави для невнесення до Реєстру необхідних даних.


При цьому, що обставини відкриття касаційного провадження, а також проведення повторної позапланової перевірки платника податків не є підставою для зупинення (припинення) процедури відшкодування ПДВ. 


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган неправильно застосував норми ПК України, призначивши перевірку за не відповідь на запит, в якому не витребувувалась податкова інформація. У зв’язку з тим, що перевірку може бути призначено лише за ненадання відповіді на запит, в якому вимагається надання податкової інформації (вичерпний перелік якої встановлено законом). Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

На запит про надання інформації можна не відповідати, якщо підставою для його надіслання, контролюючий орган вказав інформацію про проведений допит, про який податківці дізнались від слідчого.


Відмова від надання відповіді на запит, в такому випадку, не буде підставою для проведення перевірки. А інформація, яку контролюючий орган отримав від слідчого, який допитував свідка по кримінальному провадженню не відповідає ознакам податкової інформації.


Відтак, надіслані за відповідною підставою запити сформовані з порушенням вимог статті 73 ПК України, а тому не зумовлюють обов'язку у платника на надання них відповіді, і як наслідок, такі обставини не можуть надавати контролюючому органу повноважень вчиняти дії по організації проведення податкової перевірки стосовно платника


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дане звільнення є незаконним, оскільки воно проведено без відповідних підстав з порушенням процедури звільнення, передбаченої частиною першою, третьою статті 49-2 КЗпП України. Після поновлення на роботі його не було попереджено про наступне звільнення з роботи. Крім цього позивачу були запропоновані інші посади, які не відповідали рівню його кваліфікації і передбачали значно нижчу заробітну плату рішенням районного суду, позовні вимоги задоволено частково. постановою апеляційного суду, апеляційну скаргу Національного банку України задоволено частково.

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.


Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду із позовом до Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення винесений за наслідками проведення службового розслідування та роботи комісії з перевірки дотримання контрактів, яка запропонувала притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді дострокового розірвання трудового контракту, а отже, його звільнення є мірою відповідальності за порушення трудової дисципліни, яке повинно здійснюватись з дотриманням гарантій, встановлених чинним законодавством, зокрема, статтею 148 КЗпП України щодо строків притягнення до відповідальності, відібрання пояснень, тощо. Звільняючи позивача з підстав, визначених контрактом, відповідач не зазначив, яке одноразове грубе порушення чинного законодавства чи обов'язків він вчинив, а також при достроковому розірванні контракту не попередив його про це за два тижні. рішенням міського суду у задоволенні позову особи відмовлено. постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи залишено без задоволення

 Правова позиція 

У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 148, 149 КЗпП України, а також надання оцінки діям роботодавця із урахуванням вказаних статей.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до роботодавця, у якому просила  стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 4 300 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 01 липня 2014 року по 16 червня 2017 року позивач працював водієм автотранспортних засобів . За весь час роботи у роботодавця позивач жодного разу не був у щорічній відпустці. При звільненні з роботи відповідач не виплатив йому вказану компенсацію. Після звільнення він направив відповідачу лист з вимогою виплатити компенсацію за невикористану відпустку, однак відповідь не отримав. рішенням міського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено. ухвалою апеляційного суду рішення міського суду залишено без змін

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.


Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого органу та зобов’язати ДФСУ зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, подану платником.   Рішенням адміністративного суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення контролюючого органу та зобов’язано ДФСУ зареєструвати  в ЄРПН податкову накладну платника податків.

 Правова позиція 

Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.


Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов'язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податковим органом було виявлено, що учаснику товариства, який є його засновником, було здійснено виплату дивідендів до моменту внесення ним коштів до статутного фонду, та всупереч статуту товариства, яким затверджено річний розподіл прибутку. Відтак, платник невірно кваліфікував виплачений дохід як дивіденди, оскільки така виплата є додатковим благом учасника, а тому невірно визначено ставку податку, за якою такий дохід повинен оподатковуватись. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Доводи відповідача, що виплати дивідендів фактично здійснено до набуття особою корпоративних прав, є необґрунтованим, оскільки частиною третьою статті 158 Цивільного кодексу України передбачено обмеження на оголошення та виплату дивідендів до повної сплати всього статутного капіталу - лише для акціонерних товариств, тоді як за приписами статті 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками (учасником) товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.


Отже, корпоративні права на участь в управлінні та отриманні прибутку організації учасник, якому виплачені дивіденди, отримав у момент заснування такої організації як єдиний 100% власник статутного фонду та учасник товариства, тому висновки податкового органу, що сплачені йому дивіденди не можна вважати доходом особи, а вони є саме додатковим благом, є безпідставними.           


не задоволено

 Фабула справи  Платником ЄСВ було подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та внесено відповідний запит до Єдиного реєстру адвокатів України. Опісля, платник звернувся до контролюючого органу за наданням податкової консультації щодо сплати ЄСВ та виконання інших обов’язків платника ЄСВ в період зупинення адвокатської діяльності. В податкові консультації, контролюючим органом було знову зазначено, що платник, навіть призупинивши адвокатську діяльність,  повинен виконувати обов’язки платника ЄСВ. Платник звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію, з мотивів, що вона надана в порушення вимог чинного законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково: скасовано податкову консультацію, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Необхідними кумулятивними умовами для сплати особою єдиного внеску є здійснення такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.


При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.


Оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, то він не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто не є самозайнятою особою та, відповідно, не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а контролюючим органом помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позов до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної перевірки. Разом із позовною заявою платник подав клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про проведення перевірки до набрання сили судовим рішенням у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що порядок проведення позапланової невиїзної документальної перевірки не передбачає для платника податків реалізації процедури недопуску контролюючого органу до проведення перевірки, що унеможливлює на цьому етапі реалізацію прав та законних інтересів платника податків, у тому числі висловлення незгоди із правомірністю призначення такої перевірки. Таким чином, необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу позивачем обумовлюється тим, що іншого способу забезпечення дотримання прав та інтересів платника податків до прийняття судом рішення по суті спору законодавством не передбачено. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.  

 Правова позиція 

Зміст положень статей 78, 79 Податкового кодексу України свідчить про те, що платник податків має право не погодитися з рішенням контролюючого органу про призначення перевірки та оспорити його в суді.


Проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.


За таких обставин задоволення клопотання позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії про проведення перевірки до ухвалення рішення в адміністративній справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями Податкового кодексу України функцій та повноважень.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган за результатами документальної перевірки зробив висновок про заниження (недоплату) платником податків грошового зобов'язання з податку на прибуток за виплаченими нерезиденту доходами. На думку контролюючого органу, подана платником  довідка на підтвердження податкового президенства контрагента не відповідає вимогам ст.103 Податкового кодексу України та відповідно не може бути підставою для застосування положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах Гаазької конвенції. У зв'язку із невиконанням покупцем (контрагентом - нерезидентом платника податку) своїх зобов'язань  за контрактом платник звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення заборгованості. За результатами арбітражу було укладено угоду про часткове погашення заборгованості. Втім, оскільки в цій частині спір між сторонам був відсутній, дана кваліфікація не досліджувалася судом.

 Правова позиція 

Правила оподаткування доходів, отриманих  нерезидентом  із джерелом їх походження з України визначені ст.141 Податкового кодексу України. Відповідно до п.141.4.2 цього кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.


За правилами п.103.4 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Водночас пунктом 103.5 цього кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.  Згідно з п.п.(і) ст. 3 Конвенції термін "компетентний орган" означає, у  відношенні Сполученого Королівства, Управління внутрішніх доходів або його повноважного представника, і, у відношенні України, Міністерство фінансів України або його повноважного представника.


У той же час позивачем подано до суду довідку видану іншим органом - "Департаментом по регистрации компаний" (відповідно до перекладу). Отже, документ виданий компетентним суб'єктом права, а саме: Управлінням внутрішніх доходів Сполученого Королівства або його повноважним представником позивач у своєму розпорядженні в момент виплати доходу нерезиденту не мав. Враховуючи це, суд вважає правомірним висновок відповідача про те, що спірна довідка  не відповідає вимогам ст.103 Податкового кодексу України та не може бути підставою для застосування до правовідносин із виплати доходів нерезиденту відповідних положень Конвенції.


Щодо заборгованості нерезидента. Так як нерезидент частково сплатив на користь позивача заборгованість, а решта суми у власність позивача не надходила, відтак ці невиконані зобов'язання за своєю правовою природою та суттю у розумінні ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" є доходом нерезидента.


Отже, позивачем у розумінні підп.141.4.2 Податкового кодексу України, здійснено на користь нерезидента виплату доходу із джерелом його походження з України, отриманого цим резидентом від провадження господарської діяльності в Україні.


Втім, судом з'ясовано, що між учасниками справи відсутній спір в частині ідентифікації сторін правочину з нерезидентом та кваліфікації проведених на користь нерезидента виплат як доходу з джерелом походження з України.


За таких обставин, попередньо до перерахування доходу без утримання податку резидент повинен мати у своєму розпорядженні офіційний письмовий документ про правовий статус контрагента нерезидента.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир ним було утримано податок з доходу, отриманого у якості компенсації вартості квартири, у результаті чого до бюджету було сплачено 2352395,50 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що повністю виконав податковий обов'язок, а доводи контролюючого органу про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем, а, отже, і платником зазначених податків. Крім цього спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками незаконної перевірки, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім при перевірці, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки. рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено

 Правова позиція 

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість. Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності. В даному випадку будівництво ряду багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудовані об'єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності. Таким чином податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.


не задоволено

 Фабула справи  В ході перевірки платника податків, контролюючим органом було встановлено безпідставне формування податкового кредиту за результати взаємовідносин з контрагентами, з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій. Як наслідок, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник податків оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що сума податкового кредиту підтверджена належно оформленими податковими накладними, та не надано жодних доказів недобросовісності платника або можливості фіктивності його безпосереднього постачальника. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.


Первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець.


Чинне податкове законодавство не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено заниження податку на прибуток внаслідок завищення валових витрат внаслідок віднесення до їх складу суми витрат на проведення тренінгів. За результатами проведення перевірки, контролюючим органом було донараховано податок на прибуток. Платник податку оскаржив правомірність донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій з мотивів безпідставності їх прийняття. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Практика, здобута у тренінгах, дозволяє сформувати певні моделі поведінки у різних життєвих ситуаціях та виробити власний стиль такої поведінки для вирішення певних виробничих завдань з метою адекватної реакції на ці ситуації та безконфліктного їх вирішення. Метою проведення підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації працівників є створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності, тому витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників задля підтримки і удосконалення їхнього рівня, знань і умінь, та витрати, що пов'язані з такими послугами, є втратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатами якої встановлено порушення граничних строків. На підставі цього прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника податків застосовано штраф. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення. Рішення суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю.     

 Правова позиція 

Виходячи із положень норм п.201.1, 201.16 та п.192.1 Податкового кодексу,  належним та допустимим доказом реєстрації податкової накладної є квитанція, в якій фіксується дата та час надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.


П.11-15 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. №1246, передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки податкової накладної. За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.


У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття.


Отже, як Податковим кодексом України, так і Порядком №1246 передбачено, що у разі отримання контролюючим органом податкової накладної від платника податку, за результатами проведення перевірки яких, платнику податку надсилається квитанція про прийняття, неприйняття або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.


Разом з тим, норми Податкового кодексу України не містять такої підстави для звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних як відсутність вини суб'єкта господарювання, крім того, позивач наділений правом оскарження протиправних дій/бездіяльності контролюючого органу як в адміністративному так і в судовому порядку, проте доказів оскарження дій податкового органу щодо відмови у реєстрації чи розірвання договору про визнання електронних документів платника податків до суду не надано.


Крім того, відповідно до прохальної частини позовної заяви вбачається, що предметом оскарження в межах даних правовідносин є саме податкові повідомлення - рішення контролюючого органу, а не протиправна бездіяльність/дії контролюючого органу щодо відмови у реєстрації чи розірвання договору про визнання електронних документів.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку – ФОП, контролюючим органом встановлено заниження ПДВ, ПДФО, внаслідок віднесення до витрат коштів, витрачених на оренду приміщень та холодильно-морозильного обладання, які не використовувались у господарській діяльності, а також витрат на електроенергію та природній газ для їх функціонування. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ, ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними договорами орендної плати. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу. Тому, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки не підтверджує здійснення господарських операції.


задоволено частково

 Фабула справи  Колишній військовослужбовець звернувся до адміністративного суду із позовом у якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо непроведення перерахунку та індексації пенсії, відповідно до статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і відповідно провести перерахунок та індексацію пенсії за певний період На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених частиною 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розміру, зокрема, пенсії. Натомість, з моменту виходу на пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач не проводив індексацію пенсії позивачу. Ухвалою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позовну заяву про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу у зв'язку із пропуском позивачем строку, встановленого статтею 122 КАС України

 Правова позиція 

Суд не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій.  Платник податків обґрунтував свою позицію тим, що основним видом діяльності платника податків є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, які є неможливими без використання праці офіціантів, тому що висновки органу стосовно того, що витрати на оплату праці офіціантів неправомірно були включені платника податків до витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю, є незаконними та безпідставними. Крім того, платник заперечує проти зняття із витрат, як документально непідтверджених, витрат на оплату товарно-матеріальних цінностей, оскільки у нього є у наявності усі первинні документи, що підтверджують витрати на закупівлю. Судом першої інстанцій позов задоволено повністю. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Пунктом 177.4. Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.


Згідно підпункту 138.8.2 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.


Поруч з цим, взято до уваги, що податковий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією при виборі необхідних працівників. А тому відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату праці офіціантів лише з тих мотивів, що їх робота не потрібна через наявність бару. Окрім того, виходячи з того, що робота офіціантів фактично спрямована на забезпечення комерційної діяльності позивача, то це і обумовлює господарський характер цієї роботи для позивача.


Як наслідок, враховуючи, що збільшення за результатами перевірки оподатковуваного доходу призвело до збільшення бази оподаткування єдиного соціального внеску та військового збору, відповідно їх донарахування, а також штрафних санкцій за його несплату єдиного внеску є незаконним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що господарські операції, укладені між платником і його контрагентом не виконувались, а обумовлені договорами товари фактично не поставлялись. На цій підставі, контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток, а також застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що фактичне здійснення операцій підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів з контрагентами позивача. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки спірних контрагентів, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Акти перевірки контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.


Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та від'ємне значення не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.


задоволено

 Фабула справи  Платником податків заявлено суму бюджетного відшкодування. У подальшому, фактично, кошти бюджетного відшкодування з ПДВ йому було перераховано, але з порушенням строків, визначених у п.200.23 ПК України. Тому, платник податків вважає, що податковим органом має бути сплачена пеня за прострочення бюджетного відшкодування з ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про стягнення з Державного бюджету України пені. Суд першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов залишено без розгляду з підстав порушення позивачем шестимісячного строку на звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України ( в ред., чинній до 15 грудня 2017 р).

 Правова позиція 

Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас частиною третьою згаданої статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.


Так, зі змісту норм пунктів 200.7, 200.10, 200.12, 200.23 ПК України, можна дійти висновку, передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов'язку з виплати заборгованості з відшкодування ПДВ протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України.


Системний аналіз положень статті 43 та пункту 200.23 статті 200 ПК України, дає підстави для висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість.


Після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.


Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Отже, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується із статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122 КАС України (в редакції з 15.12.2017).


Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.


Тому, стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України можуть бути заявлені в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів, та визнав помилковою позицію судів попередніх інстанцій про можливість звернення до суду із такими позовними вимогами лише в межах строку, визначеного частиною другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У жовтні 2018 року позивачем встановлено, що після проведення перерахунку пенсії з квітня 2018 року до складу грошового забезпечення, з якого нарахований основний розмір пенсії, перерахованої з 01 січня 2018 року, не включено середньомісячну суму додаткових видів грошового забезпечення, встановлених позивачу рішенням суду, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Врахування інших видів грошового забезпечення цією постановою не передбачено. Відповідно до Порядку № 45 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснює перерахунок пенсії на підставі довідок, що надійшли від Житомирського обласного військового комісаріату, в яких визначено розмір грошового забезпечення для такого перерахунку. Форма довідки про розмір грошового забезпечення позивача, в тому числі складові грошового забезпечення, передбачена додатком 2 Порядку № 45. Права самостійно визначати розміри грошового забезпечення особи, відповідач не має. Відповідно до довідки Житомирського обласного військового комісаріату про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку визначеному рішенням Кабінету Міністрів України, від 9 березня 2018 року № хз71448, виданої особі, в загальній сумі складає 7330,50 грн. Зазначена сума була врахована відповідачем для обчислення пенсії з 01 січня 2018 року, що відповідало вимогам чинного законодавства. Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується чинними законними і підзаконними актами України, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу без врахування положень Порядку № 45 та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що господарські операції, укладені між платником і його контрагентом не виконувались, а обумовлені договорами товари фактично не поставлялись. На цій підставі, контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток, а також застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що фактичне здійснення операцій підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, а твердження контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

У випадку, коли доводи контролюючого органу зводяться до того, що у нього виникли зауваження щодо здійснення господарської діяльності та податкової звітності контрагентів платника, при цьому не надавались жодні докази на підтвердження того, що фактичне виконання укладених господарських договорів не відбулось, в такому випадкові висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами.


Відповідно, податкове повідомлення-рішення, яке ґрунтується на припущеннях є незаконним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку з питань дотримання принципу «витягнутої руки», за результатами якої встановлено завищення суми від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток внаслідок того, що ціни контрольованих операцій щодо експорту товару «насіння ріпаку» є меншими за мінімальні значення інтервалів (діапазонів) цін. На підставі висновків перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму від’ємного значення оподаткування податком на прибуток за 2015 рік. Платник податків оскаржив правомірність дій контролюючого органу, мотивуючи відсутністю повної і достовірної інформації у контролюючого органу щодо зіставних операцій, а офіційні дані не містять достатньої кількості інформацій (якісних та технічних характеристик товарів, об’єми товарів, інформацію щодо сторін операцій, що не дозволяє зробити висновок щодо розподілу функцій і ризиків між сторонами операцій) на підставі яких побудовано ринковий розподіл цін. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Правилами Інкотермс-2010 передбачено 11 торгівельних термінів (у вигляді абревіатур), так умови DAP, DAT, DDP передбачають максимальні обов'язки продавця - доправити товар у місце призначення.


Укладаючи контракт на умовах DAP, позивач прийняв на себе максимальні зобов'язання щодо поставки товару на транспортному засобі, яке готове до розвантаження (в розглядуваному випадку- надання товару на території Одеського морського порту).


Однак, підприємством не здійснено функцій по перевалці (доставці) товару на борт судна, хоча останнє було зафрахтоване отримувачем товару.


Відповідно до пп. 39.3.3.2 п. 39.3.3 ст. 39 ПК України під час застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни порівняння ціни контрольованої операції проводиться з ціною співставних неконтрольованих операцій, які фактично здійснені платником податків або іншими особами.


Таким чином, платником в розглядуваній контрольованій операції фактично здійснено функції, що відрізняються від умов поставки FOB лише відсутністю у складі витрат постачальника вартості перевалки товару на борт морського судна.


Враховуючи вищевикладене, ціна у контрольованій операції з поставки «насіння ріпаку» (з урахуванням фактично здійснених функцій та географічного розташування ринку) буде більш зіставною ціною на базисі поставки FOB-Одеса, за умови її коригування на вартість перевалки товару на борт морського судна.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено продаж платником продукції контрагентам за цінами нижчими за собівартість, а також відсутність окремих підтверджуючих документів. На підставі встановлених фактів у їх сукупності, контролюючим органом зроблено висновок про відсутність реальності здійснення господарських операцій із контрагентами. Як наслідок, платникові було донараховано грошове зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток та застосовано штрафні санкції .                                        Платник податків оскаржив рішення про донарахування податку, мотивуючи це тим, що контролюючим органом не надано достовірних доказів на підтвердження цього факту, а доводи ґрунтуються на припущеннях.   Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.


При цьому не обов'язково, щоб економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект від господарської операції може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів об'єктивного перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.


Тобто, господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик отримати збиток від конкретної операції.


Отже, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської та/або направленої на ухилення від оподаткування.


не задоволено

 Фабула справи  Постановою окружного адміністративного суду було стягнуто платника податку на користь Державного бюджету заборгованість з податку на прибуток, а також розстрочено виконання зазначеної постанови на сто двадцять місяців. В 2017 році платник податку звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити погашення податкового боргу, посилаючись на скрутне фінансове становище, в якому перебуває підприємство, оскільки здійснює свою діяльність в зоні проведення антитерористичної операції й в зв'язку з проведенням бойових дій зупинено виробництво. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, відповідачу відстрочено погашення податкового боргу з податку на прибуток за 2017 року.

 Правова позиція 

Інститут розстрочення та відстрочення податкового боргу платника податків, що регулюється ст. 100 Податкового кодексу України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у ст. 1 сферою дії ПК України.


Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого ст. 100 ПК України; вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).


Тому, що інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що у вказаному наказі не зазначено конкретної підставі, за наявності якої може проводитись фактична перевірки, а натомість лише перераховано норми Податкового кодексу України. Крім того, прийняття наказу на підставі доповідної записки із проханням провести перевірку без зазначення фактів сумнівності, є неправомірним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

При отриманні керівником контролюючого органу доповідної записки із проханням провести перевірку, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю. В той же час, така інформація та фактичний контроль не може бути безмежним у часі її призначення та проведення.


Водночас, сама доповідна записка повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Окрім того, контролюючим органом повинно бути доведено, що саме конкретна доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття наказу.


Відповідна інформація може бути відображена в наказі на проведення перевірки, який повинен містити інформацію щодо того, в рамках яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів  встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій встановлена податковим органом.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення рішення, яким донараховано ПДФО, визначивши, що витрати понесені працівниками платника податку під час відрядження у вигляді оплати транспорту (оплата таксі), не пов’язані з господарською діяльністю платника, а є отриманим додатковим благом. Платник податку оспорив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що витрати на відрядження, в які включається зокрема й оплата таксі, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Залучені до справи докази, яким дано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій підтверджують безпосередній зв'язок витрат, понесених працівниками позивача під час відрядження (оплата таксі під час відрядження з дозволу керівника підприємства), з господарською діяльністю підприємства, тому, їх не було включено до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах.


Такі витрати не є додатковим благом, і не повинні включатись до оподатковуваного доходу працівника, якщо таким працівником наданні первинні документи, що засвідчують вартість цих витрат.


Суди попередніх інстанцій досліджували: 1) звіти про використання коштів, виданих на відрядження, 2) документи, що підтверджують витрати, 3) дозволи керівника на користування всіма видами транспорту окремими працівниками.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки було виявлено порушення платником податків вимог щодо відхилення ціни застосованої в контрольованих операціях за звітний період від рівня звичайної ціни, визначеного відповідно до вимог ст. 39 Податкового кодексу України. Внаслідок чого платником податків було знижено податок на прибуток підприємства. Контролюючим органом встановлено, що платник податків протягом 2х років здійснював господарські операцій з експорту зернових культур, за якими контролюючим органом і було зафіксовано порушення щодо відхилення ціни застосованої в контрольованих операціях. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкового-повідомлення рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та за штрафними санкціями. Судом першої інстанції позов задоволено. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.

 Правова позиція 

Контрольованими операціями згідно з приписами пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) слід вважати такі, якщо одночасно виконуються такі дві умови: 1) операції з пов'язаними особами - нерезидентами; операції з пов'язаними особами - резидентами, які: задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік; застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок податкового (звітного) року; сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року; не були платниками податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість станом на початок податкового (звітного) року; операції нерезидентом, який зареєстрований у державі (на території) з Переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.


2) обсяг господарських операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік. Звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне. Визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами встановленими Податковим кодексом України, зокрема за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). Метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) базується на порівнянні ціни товарів (робіт, послуг), застосованої під час контрольованої операції, з ринковим діапазоном цін на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги) у зіставних операціях. Операції визнаються зіставними, якщо вони здійснюються в однакових комерційних та/або фінансових умовах з контрольованою операцією і якщо відмінності між ними не мають істотного впливу на результати операції або можуть бути усунені шляхом коригування умов та/або результатів зіставних чи контрольованих операцій. Для визначення ринкового діапазону цін товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені та реалізовані платником податків або іншими особами договори про продаж ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у зіставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому враховуються такі особливості: характеристика товарів (робіт, послуг); кількість (обсяг) товарів (робіт, послуг); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод, прав та обов'язків між сторонами операції; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів (робіт, послуг), на якому здійснено операцію; інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, зокрема розмір звичайних надбавок чи знижок до ціни товарів (робіт, послуг), знижок, зумовлених сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, втратою товарами споживчих якостей, закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації), збутом неліквідних або низьколіквідних товарів та інше.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку, за результатами якої встановлено, що платником податків було занижено суму ПДВ та несвоєчасно зареєстровано податкові накладні і розрахунки коригувань до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Також порушено строк у сфері зовнішньоекономічної діяльності за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів. Платник податків звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог платника податків та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги платника задоволено повністю.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО та відображення на їх підставі готівки у КОРО.


Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність.


У додатку до Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року №199 зазначено, що максимальна тривалість зміни не повинна перевищувати 24 години.


Таким чином, оскільки календарний день (доба) налічує 24 години, тобто день триває з 00 годин 00 хвилин до 24 годин 00 хвилин, при щоденній роботі з РРО Z-звіт необхідно виконувати щодня по закінченні робочої зміни, але не пізніше 24 години цього дня.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну перевірку платника податків з питань дотримання терміну сплати до бюджету узгодженої суми авансового внеску з податку на прибуток. За результатами перевірки платника зобов’язано сплатити штраф за затримку сплати зобов’язання. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними та скасувати повідомлення-рішення; зобов’язати контролюючий орган відобразити показник коду звітної податкової декларації з податку на прибуток в інтегрованій картці платника, як фактичну переплату авансових внесків з податку на прибуток; визнати протиправним та скасувати нарахування та стягнення пені. Платник оскаржує саме порядок декларування та врахування у рахунок майбутніх платежів сум авансових внесків, сплачених при виплаті дивідендів. Судом першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 153.3.2 Податкового кодексу України емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.


Водночас, у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів (підпункт 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України).


Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, сума перевищення зараховується у зменшення щомісячних авансових внесків у наступних звітних місяцях до повного її погашення.


Платнику податку надано право враховувати суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів та зменшувати у відповідному розмірі суму авансових внесків з податку на прибуток. Враховуючи те, що Податковим кодексом України передбачено визначення суми щомісячних авансових внесків виключно у декларації за попередній звітний рік і не передбачено механізму коригування (зменшення) такої суми протягом року, у платників є можливість здійснити залік сплачених протягом (наприклад) 2013 року сум авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів у зменшення щомісячних авансових внесків по результатам декларування за звітний 2013 рік.


Так, сплачені протягом 2013 року авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів зменшують суму податкових зобов'язань платника, що підлягають сплаті, у декларації за 2013 рік. З метою використання сум, сплачених при виплаті дивідендів, в рахунок податкових зобов'язань майбутніх періодів, визначальним є те, чи враховувалася ця сума в рахунок зменшення податкових зобов'язань у 2013 році, чи відображалася вона у рядку за кодом 13.5.1 Додатку ЗП до Декларації та чи утворилося від'ємне значення (перевищення), яке підлягає декларуванню у рядку 13.5.2.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податків, який проводить незалежну професійну діяльність. За результатами перевірки встановлено заниження сплати єдиного внеску. Платник податків (позивач) звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жоден нормативний акт не вимагає від самозайнятої особи - приватного нотаріуса проводити обчислення суми чистого доходу в розрізі місяців за податковий період - календарний рік і не покликається при проведенні розрахунку єдиного внеску на Книгу обліку доходів та витрат, єдиною вимогою виступає відповідність річній податковій декларації. При цьому, обов'язок розділяти суму доходу, отриману позивачем за рік по місяцям, для визначення доходу на яку нараховується єдиний внесок на останнього законодавством не покладено. Судом першої інстанції позов задоволено повністю. Судом апеляційної інстанції  скасовано рішення попередньої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову платника податків

 Правова позиція 

відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» приватні нотаріуси зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, та звітним періодом для них є календарний рік.


Встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок, передбачає, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця та переносить такі дані до таблиці 3 (Додаток №5 відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року №454).


При цьому, обов'язок ділити дохід, отриманий позивачем за рік в рівних частинах на кількість місяців у яких такий дохід отримано, для визначення доходу на який нараховується єдиний внесок, нормами чинного законодавства не передбачений.


До зазначеної суми, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, застосовується відповідна ставка, визначена у частині одинадцятій статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" (34.7%).


Водночас, вказані норми законодавства, не зобов'язують самозайнятих осіб (приватного нотаріуса) проводити обчислення суми єдиного внеску з середньомісячного чистого доходу, вирахуваного шляхом ділення річного чистого доходу на 12 місяців. Єдиною вимогою при цьому є відповідність загальної суми за період 12 місяців річній податковій декларації.


Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 31.07.2018 у справі №813/7905/14.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив суд застосувати арешт коштів платника, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках. Позовні вимоги мотивовано тим, що платником не було допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, а тому є підстави для застосування арешту коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовив, оскільки було встановлено, що наказ про проведення перевірки платника був визнаний незаконним та скасований, а тому не допуск до перевірки є законним і не є підставою для адміністративного арешту коштів платника. 

 Правова позиція 

З системного аналізу вказаних положень ПК України слідує, що підставою арешту коштів на рахунку платника податків, серед іншого, може бути факт не допуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість факт недопуску до проведення перевірки може бути законним або незаконним.


Платник податків має право не допустити до проведення до перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення, що не буде підставою для застосування адміністративного арешту його майна.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано платнику транспортний податок за 2016 рік. Платник сплатив нараховане зобов’язання. Через деякий час, платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що стягнення транспортного податку за 2016 рік було не правомірним, оскільки його справляння могло бути лише в наступному році, враховуючи його законодавче введення в 2015 році. Крім того, платник заявив вимогу про стягнення з контролюючого органу неправомірно стягнутих коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги повністю.

 Правова позиція 

У суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та право переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже застосовані норми права та їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.


А тому, зобов'язавши податковий орган повернути платникові кошти, сплачені ним за податковим повідомленням-рішенням, суд фактично бере на себе повноваження суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.


Таким чином вирішення питання про повернення сплачених сум транспортного податку, який належить до місцевих податків, здійснюється за обов'язкової участі органів казначейської служби. Відсутність органу казначейської служби у складі учасників спору у даній справі унеможливлює вирішення питання про повернення надміру сплачених сум податку.


задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючими органами було встановлено незаконне завищення податкового кредиту по ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи вимоги, платник вважає, що рішення контролюючого органу незаконне, бо до нього не долучено розрахунку штрафних санкцій, у рішенні міститься посилання на акт перевірки з неправильним номером, дата не співпадає із реальною датою проведення перевірки. Висновки органу про фіктивність правочинів, які ґрунтуються лише на матеріалах досудового розслідування, платник вважає передчасними та безпідставними. Судом першої інстанції, залишено без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову платника податків відмовлено.

 Правова позиція 

Аналіз ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає підстави вважати, що первинний документ згідно містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.


Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.


Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.


Аналіз п.198.1, 198.6 ПК України свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Свою позицію податковий орган обґрунтовує безтоварним характером операцій платника податків із контрагентом з огляду на наявність певних недоліків у первинних документах. Платник податків звернувся до суду до контролюючого органу з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до аналізу положень частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.


З системного аналізу норм пункту 198.2, 198.6 Податкового кодексу України вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.


В той же час, недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.


Контролюючий орган повинен був надати докази на підтвердження недобросовісності платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.


Разом з тим, за результатами дослідження наявності ділової мети та економічної доцільності у платника податків при укладенні спірних господарських операцій була необхідність придбання транспортно-експедиційних послуг зумовлена виконанням умов контрактів щодо поставки кукурудзи для кормових потреб.


За таких обставин, потрібно визнати безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з контрагентом господарськими операціями.


не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведена фактична перевірка павільйону, який належить платнику податків, за результатами якої встановлено факт зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання не внесених до Єдиного реєстру місць зберігання. Контролюючий орган застосував штрафні санкції до платника податків.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання не внесених до Єдиного реєстру місць зберігання. Судом першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд позов платника податків задовольни повністю.

 Правова позиція 

Частинами 35 та 36 статті 15 Закону країни «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта підприємницької діяльності таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.


Довідка про внесення місця зберігання до Єдиного реєстру видається суб'єкту господарювання, що здійснює господарювання за наявності ліцензії, що є підтвердженням реєстрації місця зберігання підакцизної групи товарів як алкогольних, так і тютюнових виробів.


Відповідно до абзаців 21, 22 статті 1 Закону місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.


Тобто, якщо у суб’єкта господарювання немає ліцензії на оптову чи роздрібну торгівлю алкогольним напоями та він не здійснює торгівлю вказаними видами продукції – це обумовлює відсутність місць зберігання, внесених до Єдиного реєстру. В межах спірних відносин контролюючим органом не було виявлено факту зберігання позивачем алкогольних напоїв у приміщенні, яке є місцем зберігання у розумінні наведеної норми Закону. Фактично в акті перевірки податковим органом зафіксовано лише наявність товару в місці його можливої реалізації, що не може вважатися місцем зберігання.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову перевірку платника податків (самозайнята особа), у результаті якої виявлено завищення витрат, які пов’язані з нотаріальною діяльністю. Висновок обґрунтований тим, що особою до складу витрат неправомірно включені витрати на придбання канцелярських товарів, які не передбачені первинними документами. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу, у якому просив визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО. Свої позовні вимоги платник обґрунтовує тим, що він провадить незалежну професійну діяльність приватного нотаріуса, у зв’язку з чим, ним правомірно враховані при обчисленні оподатковуваного доходу витрати понесені на придбання канцелярського приладдя. Таким чином, донарахування податковим органом ПДФО та ЄСВ є неправомірним. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог особи. Апеляційний суд скасував рішення попередньої інстанції та прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

 Правова позиція 

Системний аналіз норм пунктів 178.2 та 178.3 статті 1783 Податкового кодексу України  дає підстави дійти висновку, що приватний нотаріус є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, доходи від якої оподатковуються за ставками податку, визначеними для оподаткування доходів фізичних осіб (15 відсотків від бази оподаткування – п.167.1 Податкового кодексу), а база оподаткування визначається як різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.


Нормами Податкового кодексу України не передбачено конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.


При визначенні сукупного чистого доходу приватного нотаріуса враховуються витрати наведені в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженій наказом ДПС України від 24.12.2012 № 1185 та в Узагальнюючій податковій консультації щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженій наказом Міндоходів України від 30.12.2013 №884, з яких вбачається, що до витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені, зокрема: витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо). При цьому, слід враховувати, що однією з обов'язкових умов для відображення доходів та витрат у податковому обліку є їх документальне підтвердження (ст.44 ПК).


З наведеного вбачається, що витрати на придбання канцелярського приладдя враховуються при оподаткуванні доходу відповідно до положень статті 178 Податкового кодексу України за умови їх документального підтвердження.


Відповідно до  Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» для визначення товарного чеку як розрахункового документа має відповідати вимогам підпункту 3.2 пункту 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 011.12.2000 № 614 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 105/5296), в частині зазначення в такому чеку: назви господарської одиниці, адреси господарської одиниці, загальної суми податку на додану вартість за усіма зазначеними в чеку товарами (для суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість), кількості, вартості придбаних товарів.


Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону N 996-XIV).


Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що в цілях підтвердження витрат, які враховуються при об'єкті оподаткування, особа має надати документи, які підтверджують господарську операцію, зокрема ідентифікують зміст та обсяг такої, в т.ч. із зазначенням у них одиниці виміру, найменування товару, кількості, ціни, тощо.


Тому, якщо товарні чеки не відповідають за своїм змістом та формою вище зазначеним положенням та не містять таких даних як місця складання; змісту та обсягу господарської операції, одиницю виміру господарської операції, то вважається, що понесені витрати особи є документально не підтверджені.


Щодо ЄСВ: Аналізуючи норми Закону України «Про збір  та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування», для фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є сума доходу отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не менше за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску,  встановленої у пункті 4 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З огляду на те, що особою у період перевірки занижено оподаткований (чистий) дохід донарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є правомірним.


задоволено

 Фабула справи  Представництво компанії-нерезидента в Україні отримало кошти на фінансування своїх витрат від материнської компанії та не включило відповідну суму до складу доходів. За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено, що отриманні кошти мали бути включені до доходу, а платник занизив розмір податку на прибуток внаслідок неповного декларування доходів.  Фіскали наполягали, що вказані кошти повинні вважатися безповоротною фінансовою допомогою, а відтак вони є доходом представництва. Платник не погодився з такими висновками податкового органу і звернувся до суду, мотивуючи це тим, що фінансування представництва є внутрішньою операцією в межах однієї юридичної особи, що не призводить до виникнення доходу у представництва. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Неврахування судами попередніх інстанцій обставин відповідності діяльності представництва основній діяльності материнської компанії-резидента Кіпру; використання представництвом отриманого фінансування для покриття витрат діяльності материнської компанії та цілей і результатів діяльності представництва в Україні свідчить про передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця (далі – платник податків, позивач) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування тощо. З’ясовано, що платник податків отримав у оренду нежитлового приміщення з метою здійснення господарської діяльності. За результатами перевірки платнику податків було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Суд першої інстанції задовольнив позов повністю. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. 

 Правова позиція 

Згідно із пунктом 153.7 Податкового кодексу України передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування.


Відтак, повна сума вартості придбаного у фінансовий лізинг майна повинна включатися покупцем до балансової вартості основних засобів та підлягає амортизації.


Вищенаведені правила оподаткування операцій лізингу стосуються юридичних осіб. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, визначено статтею 177 Податкового кодексу України та для фізичних осіб-підприємців не є обов'язковим ведення обліку основних засобів та амортизаційних відрахувань, і позивачем такий облік не здійснювався.


З аналізу частини першої, другої статті 3 Господарського кодексу України та підпункту 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), а розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючий орган визначив податкові повідомлення-рішення із земельного податку з фізичних осіб. Підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень стало те, що особа була власником нежитлових приміщень і безпідставно не сплачувала земельний податок. Особа звернулася до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування цих повідомлень-рішень. Особа вказала на те, що є платником єдиного податку другої групи, видам діяльності якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендного нерухомого майна, а розглядувана земельна ділянка використовується його орендарем у власній господарській діяльності і шляхом передачі розміщених на ній приміщень у оренду третім особам. Також особа зазначила, що контролюючий орган здійснив неналежним способом розрахунок земельного податку. Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.  

 Правова позиція 

Щодо земельного податку: Аналіз підпунктів 269.1.1, 269.1.2, 270.1.1 Податкового Кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає можливість визначити, що про право власності на нерухоме майно, обов'язок зі сплати земельного податку виникав у власника жилого будинку, будівлі або споруди з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Тобто, право землекористувача виникло в позивача відповідно законодавства, чинного на момент реєстрації права власності на приміщення, що знаходяться на земельній ділянці.


При цьому в розумінні наведених вище норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.


У значенні норм пунктів 291.3, 291.2, 269.2, підпункту 4 пункту 297.1 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.


Умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.


Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.


Щодо належності розрахунку земельного податку. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів, довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювань з картографічної основи, копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Користування відомостями з Державного земельного кадастру також може здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.


Таким чином, для реалізації податковим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів.


При цьому суд не може обмежити право податкового органу довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що були наявні у нього під час прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії. Тому відомості з баз даних податкового органу не можуть вважатися неналежними та недостовірними доказами у разі, якщо вони відповідають офіційно оприлюдненій інформації, зокрема, яка зберігається у відкритому доступі.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що контролюючим органом було порушено вимоги пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, а саме, відсутність печатки, яка є обов’язковою вимогою при оформленні контролюючим органом письмово запиту Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Обов’язок платника податків із надання запитуваної інформації виникає виключно за умови оформлення запиту згідно з вимогами пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України. У разі, якщо запит контролюючого органу про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, зокрема, в якому відсутня печатка податкового органу, платник податку звільняється від обов'язку надання відповіді на такий запит, що в свою чергу виключає право контролюючого органу призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства  та ЄСВ. За наслідками перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким встановив заниження орендної плати за земельні ділянки. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що за наслідками проведеної перевірки контролюючим органом невірно розраховано грошову оцінку орендованих ним земельних ділянок, що призвело до збільшення податкового зобов’язання з орендної плати.

 Правова позиція 

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.


Підпунктом 271.1.1 Податкового кодексу України, передбачено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.


Згідно з вимогами статті 18 Закону «Про оцінку землі» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій в межах населених пунктів не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою.


Відповідно до приписів пункту 289.2 цього Кодексу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кі = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.


За змістом вказаної норми, кумулятивне (тобто накопичувальне) застосування щорічних коефіцієнтів індексації пов'язане саме з датою проведення нормативної грошової оцінки, але не з датою прийняття рішення про її затвердження чи датою введення нормативної грошової оцінки.


З моментом набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки пов'язується можливість застосування самої нормативної грошової оцінки, але не коефіцієнтів її індексації, які, як зазначалось, застосовуються кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просило визнати протиправними дії органу щодо проведення зустрічної звірки платника податків, щодо визнання правочинів, укладених платником з контрагентами нікчемними, щодо коригування показників податкових зобов'язань з ПДВ та податкового кредиту платника податку в автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» в підсистемі «Деталізована інформація по платнику податку на додану …» та зобов'язати орган вилучити з вказаних інформаційних систем інформацію, внесену на підставі акту перевірки, і відобразити в цих системах показники податкової звітності платника податку. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними дії органу щодо проведення зустрічної перевірки, щодо коригування показників податкових зобов’язань з ПДВ та податкового кредиту платника податків. Зобов’язано орган відновити в автоматизованій інформаційній системі. Суд апеляційної інстанції залишив таке рішення без змін.

 Правова позиція 

Виходячи із положень статті 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.


Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок ( чинної на час виникнення спірних правовідносин), у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки).


При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ податкового органу забезпечує проведення такої звірки.


Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який є відображенням дій працівників контролюючих органів, не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав.


Внесена до інформаційних систем на підставі такого акту інформація використовується органами доходів і зборів для інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності та не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентом, за результатами якої складено акт. В акті було зафіксовано порушення щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також платником завищено податковий кредит та податкові зобов’язання за відповідні періоди.   На підставі вищезазначеного акта контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності, при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків подав до суду адміністративний позов, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу та зобов’язати його вчити певні дії. Постановою окружного адміністративного суду, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду залишена без змін, позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що коригуючи показники податкової звітності платника без прийняття податкового повідомлення-рішення та узгодження податкових зобов'язань, контролюючий орган діяв не на підставі та не у спосіб, які передбачені чинним податковим законодавством. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати невиїзної документальної перевірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги мотивував тим, що контролюючим органом недотримано алгоритму дій, визначених ПК України, що передують її проведенню, а саме: не було направлено належно оформлений запит щодо надання інформації та її підтвердження. Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю. Суди дійшли висновку, що підстав для проведення перевірки не було, оскільки у запиті не зазначено жодних відомостей, вказівок на виявлені недостовірні дані, що свідчать про можливі порушення платником або його контрагентом вимог податкового законодавство.

 Правова позиція 

Якщо отриманий  запит про надання пояснень та їх документального підтвердження не містить підстав, передбачених ПК України, для їх надіслання, а також вказівки на виявлену недостовірність даних, відмова надати пояснення та їх документальні підтвердження на вказаний запит не може розцінюватись як обставина, з якою пов'язується можливість призначення документальної позапланової перевірки платника.


Таким чином, за відсутності у запиті фактичних даних стосовно того, в чому саме полягає виявлена недостовірність даних з посиланням на конкретні джерела відомостей про порушення платником податків, в разі відмови надати відповідь на такий запит, прийняття наказу про призначення перевірки є безпідставним.


не задоволено
close icon
Інформація про документ