Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до товариства про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника, застосованого на підставі рішення керівника контролюючого органу. В обґрунтування подання зазначено, що посадові особи товариства відмовились допустити працівників ДФС до проведення перевірки, про що були складені відповідні акти. У зв'язку з недопуском до перевірки  було застосовано арешт. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у прийнятті подання. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд мотивував відмову у прийнятті  подання тим, що між контролюючим органом та платником існує спір про право, оскільки як вбачається  з матеріалів справи, платник оскаржує наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що стала підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Спір про право виключає можливість розгляду подання контролюючого органу у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позивач обґрунтовував позов тим, що в результаті проведення камеральної перевірки контролюючим органом було складено акт про порушення платником граничних термінів реєстрації податкових накладних є Єдиному реєстрі податкових накладних. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що реєстрація податкових накладних фактично відбулась 25.08.2016 року при граничному терміні реєстрації - 24.08.2016. Однак, позивач стверджує, що підприємством  24.08.2016 направлено до контролюючого органу на реєстрацію податкові накладні о 09 год. 52 хв. та о 10 год. 49 хв. відповідно, що підтверджується відповідними повідомленнями ДФС про їх отримання від 24.08.2016. Разом з тим, до 23 год. 00 хв. квитанції про прийняття або неприйняття вказаних податкових накладних на адресу підприємства не надходили. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється проводяться перевірки, передбачені Порядком №1246,  за наслідками яких протягом операційного дня платнику надсилається квитанція про прийняття або неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних. Якщо ж протягом операційного дня не надіслано квитанції про її прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.


не задоволено

 Фабула справи  Підприємством були самостійно визначені податкові зобов'язання з екологічного податку шляхом подання податкових декларацій за певні податкові періоди, починаючи ще з IV кварталу 2011 року. Однак, як було виявлено в ході перевірки,  платник податку несвоєчасно сплатив узгоджені податкові зобов’язання з екологічного податку за цими деклараціями. Податковий борг, що виник у зв'язку з їх несплатою, був погашений підприємством у період з 30 жовтня 2015 року по 31 травня 2017 року. Штрафні санкції за несвоєчасно сплачене самостійно визначене податкове зобов'язання були застосовані до платника податку податковими повідомленнями - рішеннями від 08 серпня 2017 року (було застосовано п. 126.1 статті 126 ПК України, яким передбачено відповідальність за несплату узгодженої суми грошового зобов’язання протягом строків, визначених ПК України). Підприємство вирішило оскаржити ППР, наполягаючи, що штрафні санкції були застосовані до нього поза межами строків давності: податковий орган не мав право застосовувати штрафні санкції за несплату узгоджених податкових зобов'язань за 2011-2013 роки, оскільки на штрафні санкції поширюється строк давності (1095 днів). Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у позові. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Норма пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України пов'язує відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань. Позиція, згідно з якою відлік строку давності пов’язується із фактичною сплатою суми узгодженого зобов’язання, є помилковою.


задоволено частково

 Фабула справи  Особа, яка працювала на посаді керівника відділу логістики, отримала на пошту наказ від ФОПа про звільнення із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей. Звільнений звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) про встановлення факту перебування у трудових відносинах, адже вважав, що його звільнення було незаконним. Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції  скаргу відхилив та залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.


Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.


Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.


Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.


Судам потрібно звертати увагу на наступне:


1) наявності чи відсутності встановлення будь-якими пунктами договору обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні бути відображені в акті їх приймання;


2) відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик;


3) встановлювати наявність чи відсутність актів виконаних робіт за цивільно-правовим договором, складених сторонами цього договору;


4) чи мала оплата праці за виконану роботу систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, чи була разовою.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб» в загальній сумі 545 037,78 грн та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 340,00 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, стверджуючи, що можливість звільнення за користування земельними ділянками державної та комунальної власності суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції настає за умови надання висновку Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин.

 Правова позиція 

Суд зазначив, що ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України. Положення цього закону є нормами прямої дії і не вимагають додаткового отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин. Сертифікат Торгово-промислової палати України потрібен для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, натомість положення статті 6 цього закону  передбачають звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, тобто від виконання зобов'язань, а не звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 6362,92 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.  Позивач зазначав, що огорожа з воротами, мийка, навіс загальною площею 612,2 кв.м до об'єктів нежитлової нерухомості не віднесено, а тому не підлягає оподаткованню податком на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки. Крім того, заявник касаційної скарги вказав, що обчислення сум податку  було здійснено не за місцем реєстрації та проживання позивача. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд підтримав позицію щодо наявності підстав у контролюючого органу для нарахування позивачу грошового зобов'язання, оскільки він є власником нежитлової нерухомості, яка є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно і органами самоврядування правомірно встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості. Суд також наголосив, що визначений пп. 14.1.1291 ПКУ перелік будівель, які відносяться до нежитлової нерухомості не є вичерпним.


Суд не прийняв доводи позивача щодо порушення податковим органом порядку обчислення податку, без врахування місця реєстрації позивача, оскільки, по-перше, ці доводи не були заявлені ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі, а також не є самостійною підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено суму  грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, застосовано штрафні санкції та збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору. Справа полягала в тому, що платником податку у 2015 році були придбані цінні папери вартістю 6 107 085,89 грн, що підтверджується рахунком, актом прийому-передачі, актом виконаних робіт та розписками. Надалі придбані цінні папери були продані позивачем за 6 111 160,00 грн. Позивач вважає, що з огляду на наявність документального підтвердження, як вартості придбання та продажу цінних паперів, так і фактичної сплати грошових коштів, нею було цілком правомірно включено до податкової декларації за 2015 рік з суми 4 074,11 грн. податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.  Контролюючий орган доводив, що платником не було включено доходу від операцій з інвестиційними активами в сумі 6 111 160 грн. до декларації за 2015 р., що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб та суми військового збору. Склад податкового правопорушення ґрунтується на непідтвердженні первинними документами витрат, понесених платником податків у 2015 році у зв'язку з придбанням інвестиційного активу (цінних паперів) на загальну суму 6 107 085 грн 90 коп., а також несплатою податків із суми задекларованого доходу у розмірі 4 074 грн. 11 коп. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд відхилив доводи контролюючого органу про те, що розписка не є платіжним документом, а отже не може підтверджувати понесені витрати на придбання інвестиційних активів.  Контролюючий орган на підтвердження своєї думки посилався на Постанову  НБУ №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» , Постанову НБУ №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та ЗУ Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Проте суд вказав, що ці нормативно-правові акти регулюють відносини, що виникають при операціях підприємств/підприємців з одного боку та фізичних осіб з іншого, а також безготівкові розрахунки. Вони не регулюють взаємовідносини, які виникають між двома фізичними особами при здійсненні між ними розрахунків за придбання акцій. Розписка є належним документом, що засвідчує виконання покупцем обов'язку з оплати за договором купівлі-продажу, який укладений між фізичними особами.


Суд прийшов до висновку, що відповідальність та обов'язок щодо правильності нарахування інвестиційного прибутку від продажу цінних паперів та суми сплати податку з такого прибутку покладається на податкового агента, яким є професійний торговець цінними паперами. При цьому на платника податків покладається лише обов'язок задекларувати у річній податковій декларації отриманий дохід.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій за порушення термінів сплати екологічного податку на суму 39 506 грн. 23 коп., з мотивів безпідставності його прийняття. Застосування штрафних санкцій у цій частині обґрунтовувалось податковим органом затримкою на два дні сплати суми екологічного податку у розмірі 395 062 грн 31 коп. Позивач стверджував, що він своєчасно виконав обов’язок зі сплати податків, оскільки платіжне доручення було подано банку в межах строку, передбаченого для сплати податку. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Суд зазначив, що обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з часу подання ним до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Казначейства України грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому, платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.


2. Суд також вказав, що датою сплати податкового зобов'язання шляхом ініціювання грошового переказу за допомогою платіжного доручення є дата надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, тобто саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку (а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету) законодавець пов'язує настання певних правових наслідків, зокрема, погашення податкового зобов'язання  платником податків.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до платника за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних застосовано штраф. Позовна заява вмотивована тим, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних була спричинена об'єктивними факторами, пов'язаними із проведенням антитерористичної операції на території здійснення господарської діяльності платника податків, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України. Позивач зазначив, що можливість продовження строку реєстрації податкових накладних з причини наявності обставин непереборної сили звільняє платника податків від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та виключає саму можливість притягнення платника податків до відповідальності та накладання штрафів за вказане порушення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд зазначив, що протягом терміну дії ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Таким чином, Суд погодився з висновком, що позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено податкове зобов’язання на суму 236798,00 грн. Контролюючий орган доводив, що позивачем сформовані дані податкового обліку по взаємовідносинах із фіктивним  суб'єктом господарювання, в якого відсутні основні фонди, будь-які технічні можливості, а також наявний вирок стосовно директора, який заперечив свою причетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, підписання будь-яких первинних документів. Платник стверджував, що на час укладання договорів його контрагент був платником ПДВ згідно з чинним законодавством та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Виписані будь-які первинні та бухгалтерські документи від імені осіб, що заперечують свою участь у створенні та діяльності товариства не можна вважати належно  оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є безпідставним. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.


Умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування до нього   фінансової санкції у вигляді штрафу на суму 1  282 275 грн. за порушення п.2.2, 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».  Свої дії щодо прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення ДФС мотивує тим, що під час перевірки було встановлено відсутність записів у Книзі ОРО №3000243806р/2, в Розділі 2 «Облік руху готівки та сум розрахунків» про отримані готівкові кошти в день їх фактичного надходження у повній сумі на підставі фіскальних звітних чеків на загальну суму 256 455 грн., що свідчить про неоприбуткування готівкових коштів, що надійшли до каси. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Не відображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після проведення розрахункової операції із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке передбачено застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.


задоволено

 Фабула справи  Між страховою компанією та рядом фізичних осіб-підприємців було укладено договори доручення, за якими повірені повинні були рекламувати, пропонувати страхові послуги довірителя; проводити консультаційну та роз'яснювальну роботу серед потенційних споживачів страхових послуг, проводити ідентифікацію, верифікацію та вивчення клієнтів до укладення договору страхування у відповідності до вимог законодавства, проводити роботу, пов'язану з укладанням договорів страхування (полісів); підписувати договори страхування (поліси) в межах повноважень, наданих договором та інше. Страхова компанія сплачувала підприємцям винагороду. За результатами перевірки платника податковий орган дійшов висновку, що такі послуги підприємцями фактично не надавалися. Приводом для цього послугувало те, що у договорах страхування, які укладалися підприємцями, не зазначалася інформація про те, що договір укладено за сприяння повіреного. Відтак, податковий орган вирішив, що страховою компанією невірно визначено фінансовий результат до оподаткування у частині врахування при його розрахунку винагород на користь ФОП за послугами, що фактично не підтверджені первинними документами, а також протиправно не нараховано ПДФО на суми винагороди, виплачувані підприємцям, оскільки остання мала вважатися іншим доходом фізичної особи. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У договорах страхування, укладених між страховиком та страхувальником, не повинна наводитися інформація про сприяння повіреним в укладенні цих договорів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення, якими визначив платнику податку суму податку на нерухоме майне, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішень, мотивуючи це тим, що вони суперечать принципу стабільності податкового законодавства України. Контролюючий орган не мав права нараховувати податок за звітний рік, оскільки введення в 2015 році нового виду податку – податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,  обумовлює його застосування лише в наступному плановому періоді. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відхилення доводів позивача про недотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування «Про запровадження місцевих податків» (зі змінами), які, на його думку, мають застосовуватися податковим органом у 2017 році, а сплачуватись платником податків у 2018 році, з тих підстав, що пунктом 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».


Суд зазначає, що, у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.


Однак, вказані положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним наказ про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи-платника податків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та проведено її без законних підстав, оскільки перевірка була призначена на підставі отриманої інформації, яка не є податковою, та розпочата до отримання позивачем наказу та повідомлення на перевірку платника податку.  Зазначене свідчить про протиправність дій відповідача, що призвело до порушення прав та інтересів позивача, позбавивши його можливості взяти участь у перевірці, надати пояснення та документи. Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд встановив, що наказ та повідомлення про проведення документальної позапланової перевірки платник отримав пізніше, ніж перевірка була проведена. Тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник не  був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог щодо пред'явлення або надіслання копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Суд вказав, що за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.


не задоволено

 Фабула справи  Товариство з обмеженою відповідальністю здійснювало у 2015 році операції з контрагентом, зареєстрованим у Сінгапурі. Однак 16 вересня 2015 року Республіку Сінгапур було виключено з переліку низькоподаткових юрисдикцій. Податковий орган наполягав, що операції, які здійснювалися платником податку за час перебування вказаної держави у переліку, вважаються контрольованими, незважаючи на подальше її виключення з переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог. Платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Операції, які здійснювалися платником податку за час перебування юрисдикції його контрагента у переліку низькоподаткових, вважаються контрольованими, незважаючи на подальше її виключення з переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. При цьому вартісний критерій обсягу операцій з одним контрагентом повинен враховуватися за період перебування юрисдикції контрагента у переліку, а обсяг річного доходу платника податку повинен розраховуватися за увесь звітний рік.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дії відповідача щодо справляння (вирахування) ) із сум його грошового утримання (пенсії) податку з доходів фізичних осіб як учасника бойових дій, зобов'язати відповідача провести перерахунок щомісячного грошового утримання йому, за період з 19 вересня 2016 року та надалі здійснювати виплату як судді у відставці та учаснику бойових дій належного щомісячного грошового утримання без справляння (вирахування) податку з доходів фізичних осіб. Позивач мотивував позов тим, що пенсія, так само як і щомісячне довічне грошове утримання, є за своєю правовою природою взаємопов'язаними  та рівнозначними формами соціального забезпечення, які виплачуються пенсіонерам, в тому числі суддям у відставці, як застрахованим особам, із Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Враховуючи рівнозначність зазначених правових категорій відповідачем у справі безпідставно відраховано з щомісячного довічного грошового утримання позивача у справі, як учасника бойових дій, податку з доходів фізичних осіб. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням.

 Правова позиція 

1. Суд вказав, що законодавством України не ототожнюються поняття «пенсія» та «щомісячне довічне грошове утримання».  Посилання позивача у справі на те, що пенсія, так само як і щомісячне довічне грошове утримання, є за своєю правовою природою взаємопов'язаними та рівнозначними формами соціального забезпечення є помилковим, оскільки зазначені явища є взаємовиключними.


2. Враховуючи те, що щомісячне довічне грошове утримання позивача, перевищує 10 000 гривень на місяць, частина перевищення є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а Управління набуває статусу податкового агента, Суд погодився з тим, що дії відповідача щодо утримання податку є правомірними, тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Ці висновки випливають із п. 164.2.19 Податкового кодексу, яка передбачає, що «суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати»


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним наказу про проведення документальної планової перевірки та його скасування. Позивач стверджував, що план-графік проведення документальних перевірок повинен оприлюднюватись на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби до 25 грудня року, що передує  року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. На думку позивача, призначення документальної планової перевірки щодо нього є незаконним, оскільки на сайті Державної фіскальної служби України така інформація відсутня. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд зазначив, що запровадження встановленого з 01 січня 2017 року порядку стосовно оприлюднення планів-графіків документальних планових перевірок до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися документальні планові перевірки, можливе з 01 січня 2018 року. Оскільки в межах спірних правовідносин, перевірка позивача запланована згідно плану-графіку на ІІІ квартал 2017 року, здійснити оприлюднення цього плану-графіку до 25 грудня 2016 року не вбачається можливим.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення з рахунків в обслуговуючих банках коштів у сумі 205 514 57 грн податкового боргу по земельному податку, авансових внесках по податку на прибуток підприємств, ПДВ, екологічному податку та рентної плати. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував, в частині позовних вимог щодо стягнення податкового боргу з екологічного податку, рентної плати та ПДВ з огляду на дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство платника. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з встановлення факту погашення товариством сум боргу, що також не заперечувалось позивачем у справі. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, стверджуючи, що податковий борг, заявлений до стягнення виник у період до винесення ухвали господарським судом, тобто на нього не міг і не може поширюватись мораторій на задоволення вимог кредиторів. Крім того, контролюючий орган зазначав, що сума боргу складається виключно із сум пені, нарахованої позивачем на суми погашеного платником податкового боргу з різних видів податків, з урахуванням кількості днів прострочення сплати грошового зобов'язання.

 Правова позиція 

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах. Податкова вимога є письмовою вимогою щодо погашення суми податкового боргу,  відтак вона є документом, що містить майнові вимоги, за яким стягнення здійснюється в судовому порядку, а тому стягнення боргу на її підставі заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Крім того, стягнення податкового боргу не є тим випадком, на який не поширюється дія мораторію.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця про накладення арешту на майно відповідача на підставі рішення контролюючого органу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з не допуском відповідачем у справі посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки начальником податкового органу винесено рішення про застосування умовного арешту майна платника податків. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Фактичною підставою для застосування арешту майна платника податків є відмова суб'єкта господарювання від проведення документальної або фактичної перевірки за умови наявності законних підстав для її проведення.  При цьому арешт на майно, накладений рішенням керівника контролюючого органу, повинен бути підтверджений судом протягом 96 годин. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено. Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку унеможливлює право податкового органу на звернення до суду з позовом про накладення арешту на майно відповідача.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 72 709 грн та застосовано штрафні санкції з мотивів безпідставності його прийняття. Контролюючий орган доводив, що фізична особа за відсутності ведення обліку щодо використання майна у підприємницькій діяльності та не будучи фактично суб'єктом права власності, не може лише на підставі податкової накладної формувати податковий кредит. Суд першої інстанції позов задовольнив, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є, як і для платників податку на додану вартість - юридичних осіб, подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.


Судом також було зазначено, що чинним законодавством не передбачено такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та воно не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, що обумовлює висновок про те, що суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, а правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності і майно має реєструватися саме за фізичною особою.


не задоволено

 Фабула справи  До підприємства було застосовано штраф за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Платник податку вирішив оскаржити відповідні ППР. Платник податку наполягав, що затримка реєстрації податкових накладних відбулась не з його вини, а внаслідок бездіяльності Державної фіскальної служби України, яка виразилась у не збільшенні суми поповнення електронного рахунку підприємства в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Платник також підкреслював, що неправомірність дій Державної фіскальної служби України щодо не поповнення його електронного рахунку та збільшення суми податку була встановлена судовим рішенням. Однак податковий орган наполягав, що, незважаючи на це, платник мав можливість своєчасно виконати свій обов'язок щодо реєстрації податкових накладних. Крім того, фіскали відстоювали, що відповідальність за порушення платником податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних носить безумовний характер, та наявність його вини не потребує доказування. Не погоджуючись з такими висновками, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відсутність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з  адміністративним позовом про стягнення з рахунків у банках обслуговуючих платника податків податкового боргу. Стосовно платника податків діє мораторій на задоволення вимог кредиторів,  який було введеного ухвалою суду про порушення справи про банкрутство платника податків. Контролюючий орган зазначає, що податковий борг, що заявлений до стягнення по справі виник до винесення ухвали судом про порушення справи про банкрутство платника податків, тобто на нього не міг і не може поширюватись мораторій на задоволення вимог кредиторі Постановою суду першої інстанції позовні вимоги в повному обсязі задоволено, постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та  прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

За положеннями статті 19 Закону Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII)  (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.


Частиною другою цієї статті встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.


Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах (частина третя статті 19 Закону № 2343-XII).


Податкова вимога в розумінні Податкового кодексу України є письмовою вимогою контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, відтак вона є документом, що містить майнові вимоги, за яким стягнення здійснюється в судовому порядку, а тому стягнення боргу на її підставі заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Крім того, стягнення податкового боргу не є тим випадком, на який не поширюється дія мораторію в розумінні частини п'ятої статті 19 Закону № 2343-XII. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство (частина сьома статті 19 Закону № 2343-XII).


Відтак, контролюючий орган має право заявити вимоги щодо грошових зобов'язань до платника (боржника) в межах розгляду справи про банкрутство.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з адміністративним позовом до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить визнати неправомірними дії державної установи щодо припинення виплати призначеної за віком пенсії та зобов'язати відновити виплату даної пенсії, з урахуванням заборгованості, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»; На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Бахмутського району Донецької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 квітня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

 Правова позиція 

У ч. 1 ст. 49 Закону України  № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п. 33 цього рішення).Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 виплата пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року «була призупинена у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання». Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання. Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена розпорядженням Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення виплати пенсії до з'ясування», про прийняття якого позивачу не повідомлялося, про що свідчить лист відповідача від 26 жовтня 2017 року № 16801/02, Суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом скасування вказаного розпорядження.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про призначення документальної невиїзної перевірки. На обґрунтування зазначених позовних вимог платник посилався  на  необґрунтованість наказу, порушення порядку його направлення позивачу та порушення права позивача бути присутнім під час перевірки.  Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи, що повідомлення про проведення перевірки та копія оскаржуваного наказу належним чином направлені на адресу суб'єкта перевірки; перевірку проведено з дотриманням передбачених законодавством строків; присутність платника податків під час проведення перевірки не обов'язкова. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. При цьому платник має бути ознайомлений з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення до її початку та у спосіб, встановлений законом. Невиконання цих вимог спричиняє визнання перевірки незаконною та такою, що не має правових наслідків. Надсилання повідомлення про проведення перевірки та копії наказу про її проведення на адресу платника не може вважатися належним врученням, оскільки необхідно надсилати ці документи рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 23.02.2018. Платник податків посилається на те, що оскаржена податкова консультація не містить конкретних відповідей на перше та друге питання. Відповідь на третє питання суперечить законодавству. Перше питання стосувалося сплати місцевого податку з урахуванням зворотної сили в часі. Друге питання стосувалося сплати податку на нерухомість відмінне від земельної ділянки. Третє питання - чи оподатковуються  податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском сума витрат, що виплачується працівнику підприємством при здійсненні ним трудових обов’язків на користь підприємства (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів).

 Правова позиція 

1) Стосовно першого та другого питань: З норм пункту  52.3  статті  52 Податкового кодексу України  (далі – ПК України) можна зробити  висновок, що обов'язковими складовими письмової податкової консультації є: опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. У разі коли податкова консультації не відповідає зазначеним критеріям, тоді  вона не містить висновку з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства в частині відповідей на питання, а, відтак, не відповідає вимогам, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.


2) Стосовно третього питання: пунктом 170.9 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку від роботодавця під звіт за умови дотримання усіх встановлених вимог. Оскільки юридичною особою  кошти під звіт не видавалися, то сума коштів, на думку відповідача, включається до загального оподатковуваного доходу. Втім, п. 163.1 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); Статтею 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. При цьому загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «дохід», затверджене  Наказом Міністерства Фінансів № 290 від 29.11.99 (далі – Положення) визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства),  за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Таким чином, при виплаті працівнику суми витрат здійснених ним при виконанні трудових обов’язків на підприємстві (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів) такий працівник не отримує доходу, а, відтак, об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб відсутній. Відповідь на третє питання, викладене у оскарженій податковій консультації не відповідає змісту податку на доходи фізичних осіб. 


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовано штрафу розмірі 122 430,20 грн. за порушення строків реєстрації акцизних накладних.  Позивач зазначає, що ним вчасно було подано акцизні накладні у електронній формі, але зазначені документи не були прийняті контролюючим органом з підстави відкликання сертифіката для шифрування/розшифрування, хоча товариство ніколи не відкликало сертифікат. Позивач вважає склад податкового правопорушення недоведеним, вказуючи на відсутність своєї вини та пояснюючи відкликання сертифікатів відкритих ключів електронного цифрового підпису злочинними діями сторонніх осіб. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вважає, що в межах спірних правовідносин наявність вини юридичної особи доводиться недбалістю посадових осіб товариства, яка виразилась у відсутності контролю щодо збереження та дії особистих ключів посадових осіб позивача, що унеможливило своєчасне виконання обов'язку платника податків щодо реєстрації акцизних накладних. Жодних протиправних дій контролюючого органу у неприйнятті акцизних накладних судами попередніх інстанцій не встановлено. Доведеність складу податкового правопорушення тягне для платника податків встановлену законодавством відповідальність у вигляді штрафу, який правомірно застосований податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому за порушення строків зарахування валютної виручки за зовнішньоекономічним договором було визначено пеню у сумі 107 008, 19 грн. Справа полягала в тому, що  між позивачем була здійснена експортна операція з постачання продукції на суму  27114,34 доларів США компанії Limited Liability Company «AGA Georgia» (Грузія). Згодом між позивачем як кредитором, контрагентом позивача - грузинською компанією та AGA Universal International. INC (США) було укладено договір про заміну боржника у договорі, яким врегульовані умови вказаної експортної операції. Новим боржником за зобов'язаннями з оплати позивачеві поставленого товару визначений резидент США, який мав здійснити оплату до 7 серпня 2015 року. 06 серпня 2015 року між позивачем та AGA Universal International. INC було укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог. Як випливало з цієї Угоди, позивач мав перед AGA Universal International. INC непогашене грошове зобов'язання у сумі 1 325 826,79 доларів США, а Universal International. INC мало непогашене грошове зобов'язання у сумі 27114,34 доларів США, яке виникло на підставі заміни боржника у договорі поставки. Строк виконання цих зобов'язань настав і як зазначав позивач, сторони здійснили зарахування зустрічних вимог. Таким чином, позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що законодавством України не встановлена заборона  на припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Тому на думку позивача ним не порушений строк зарахування валютної виручки, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР. Крім того, позивач зазначає, що Постанови Правління Національного банку України не можуть регулювати питання форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, оскільки належать до підзаконних актів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що виручка резидентів у іноземній валюті   підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати   заборгованостей, зазначені  в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт   прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.


Інструкція 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки. Документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовна заява мотивована тим, що за операціями з реалізації підакцизних товарів через магазини безмитної торгівлі акцизний податок не сплачується, а відтак у позивача відсутній обов'язок подавати податкові декларації з цього податку. Відсутність вказаного обов'язку також підтверджується індивідуальною податковою консультацією. Контролюючий орган стверджував, що платники податку, які мають діючі ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню повинні подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов у повному обсязі. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд прийшов до висновку, що магазини безмитної торгівлі здійснюють продаж товарів громадянам, які виїжджають за межі митної території України, а також пасажирам міжнародних рейсів, які виконуються повітряними та водними транспортними засобами комерційного призначення, що експлуатуються резидентами. Реалізація магазинами безмитної торгівлі товарів, поміщених у митний режим безмитної торгівлі, підприємствам забороняється. З огляду на викладене, позивач при реалізації підакцизних товарів через магазин безмитної торгівлі не є платником акцизного податку і тому у нього відсутній обов'язок з подання декларацій з цього податку.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом до ТОВ, в якому просила визнати строковий трудовий договір розірваним на підставі статті 39 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я та порушення власником законодавства про працю і трудового договору; зобов'язати виплатити вихідну допомогу в порядку статті 44 КЗпП України у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, зобов'язати здійснити компенсаційні виплати за всі дні невикористаної відпустки та виплатити компенсацію витрат на лікування. Позивач був у відрядженні, де захворів черевним тифом, після чого відповідно до ЛКК був не допущений до основної роботи строком на 1 місяць з рекомендацією переведення його на іншу роботу, не пов'язану з харчовими продуктами та обслуговуванням людей. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційну скаргу було відхилено. Касаційна скарга мотивована тим, що судом взагалі не досліджувався факт того, що розрахунок суми компенсації був проведений та здійснений.

 Правова позиція 

Оскільки позивачем не доведено, що за станом здоров'я він не може виконувати роботу за строковим договором, відсутні підстави для визнання строкового трудового договору розірваним на підставі ст.39 КЗпП Україниу зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я.


Так як факт порушення трудового законодавства з боку відповідача, зокрема щодо порушення умов строкового контракту, не встановлено, підстав для виплати позивачу вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України немає.


Доводи позивача про незастосування судами положення ст.39 КЗпП України, якою передбачено розірвання трудового договору за станом здоров'я достроково на вимогу працівника, вбачаються необґрунтованими, оскільки за змістом вказаної норми строковий трудовий договір може бути розірваний на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, якщо вони перешкоджають виконанню роботи за договором.


не задоволено

 Фабула справи  Суд розглядав справу за позовом платника податків до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення за заявою податкової інспекції про  перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України. Справа полягала в тому, що позивач через АЗС здійснював роздрібну торгівлю нафтопродуктами кінцевому споживачу, а тому всі операції незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків підлягали оподаткуванню акцизним податком у розмірі 5 % однак позивачем реалізовано частину нафтопродуктів без сплати акцизного податку. Контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації підакцизних товарів на 1008532,98грн., з яких 672355,32грн. за основним платежем та 336177,66грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник звернувся з позовом до суду. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника та скасували податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з цим, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, проте ухвалою ВАСУ було відмовлено у відкритті провадження. Верховний Суд відкрив провадження у справі. Контролюючий орган просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

 Правова позиція 

Суд дійшов висновку, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу. Тому, особа, яка здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій повинна сплачувати 5% акцизного податку з роздрібного продажу підакцизного товару.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків під час здійснення контрольованих операцій щодо імпорту природного газу від компанії з Кіпру та експорту мінеральних добрив на користь резидента Швейцарії. За результатами перевірки було складено акт про заниження податку на прибуток підприємств та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств. Було винесено податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування. Для підтвердження відповідності ціни операції принципу «витягнутої руки» позивач обрав метод «порівняльної неконтрольованої ціни, а зіставною компанією свого контрагента по імпорту природного газу, який здійснював реалізацію природного газу також іншим українським компаніям, які не є пов’язаними. Проте, контролюючий орган доводив неправомірність застосування позивачем методу «порівняльної неконтрольованої ціни»  і відхилення цін у контрольованих операціях від рівня звичайних цін, які призвели до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Також, відповідач обґрунтовуючи неможливість застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) посилається на відсутність інформації по тарифам на транспортування газу європейських операторів, що вказує на необхідність проведення коригування на ціну транспортування природного газу від європейського хабу до території України.  Щодо операції з експорту мінеральних добрив, позивач обрав метод «чистого прибутку» та обрав свого контрагента в ролі досліджуваної сторони. Проте, контролюючий орган дійшов висновку про необхідність застосування методу «порівняльної неконтрольованої ціни». Він обґрунтовував це тим, що ціни в контрольованих операціях позивача при експорті аміаку та карбаміду, дати яких не зазначені в акті перевірки, не відповідали рівню звичайних цін, які складалися на найближчу дату до здійснення контрольованих операцій на підставі даних, опублікованих у офіційних джерелах інформації.

 Правова позиція 

Положення чинного законодавства не містять чіткої заборони щодо використання зіставлення компанії, чиї операції підпадають під визначення контрольованої.


Суд звертає увагу на те, що Україна не є членом Організації економічного співробітництва та розвитку, а тому Настанови ОЕСР не можуть розглядатися як норми прямої дії в Україні, а можуть бути використані лише як рекомендаційно-методичний документ.


Нормами Податкового кодексу України, а саме пп.39.2.2.1 та пп. 39.2.2.2 п. 39.2 ст. 39, обмежено вибір компаній для зіставлення лише фактором непов'язаності між собою, тобто сторони зіставних операцій не повинні бути пов'язані між собою. Разом з тим, жодних обмежень щодо підпадання зіставних операцій під ознаки неконтрольованих операцій положеннями чинного законодавства встановлено не було.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в області, в якому, з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу. Позов мотивовано тим, що відповідачем проведено перевірку дотримання суб'єктом господарювання законодавства про працю на пилорамі, де позивач здійснює підприємницьку діяльність. В ході перевірки були виявлені порушення законодавства про працю, в результаті чого відповідачем винесено постанову про накладення штрафу. Постановою суду першої адміністративний позов задоволено. Апеляційний скасував постанову та прийняв нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. В касаційній скарзі позивач зазначає про відсутність в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до фінансової відповідальності оскаржуваною постановою.

 Правова позиція 

Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, враховуючи факт виконання особами трудової функції з розпилювання деревини, у присутності представників прокуратури, працівників національної поліції, працівників Держпраці і зафіксованого у письмових поясненнях та в протоколах допиту вказаних осіб, як свідків, у зв'язку з відсутністю у позивача трудових договорів з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, державним інспектором з питань праці було здійснено належний висновок про порушення підприємцем підпункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України.


не задоволено

 Фабула справи  Приватне підприємство звернулось до суду з адміністративним позовом до  управління Держпраці, в якому просить скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою накладено штраф на ПП. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

 Правова позиція 

Чинним законодавством України не передбачено можливості продовження термінів дії атестації робочих місць за умовами праці для встановлення пільг і компенсацій на власний розсуд підприємства, у тому числі й на невизначений строк.


Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (із змінами). Згідно п. 4 даного Порядку атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на 5 років.


Отже, результати атестації застосовуються впродовж 5 років після затвердження її результатів. Продовження термінів дії атестації робочих місць за умовами праці на більший термін чинним законодавством не передбачено. Враховуючи зазначене, посилання скаржника на дію атестацій протягом 5 років до і 5 років після неї Суд вважає безпідставним та відхиляє.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов' язання за платежем податок на прибуток всього на суму 1 176 945 грн. та з податку  на додану вартість на суму 1 089 764 грн. На думку позивача, висновки контролюючого органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у господарських взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Нью Фінанс-2016», обґрунтовані  відсутністю реального характеру операцій є такими, що не відповідають дійсності. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.


2. Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення сум до  складу валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Відповідальність платника за порушення ним правил ведення податкового обліку не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.


не задоволено

 Фабула справи  Товариством з обмеженою відповідальністю здійснювалися контрольовані операції протягом звітного 2015 року. Більшість операцій здійснювалася на підставі контрактів, за якими платник податку поставляв нерезидентам пшеницю чи ячмінь на умовах СРТ, один з контрактів передбачав поставку на умовах DAP і один – на FOB. Складаючи звіт про контрольовані операції, платник податку для зіставлення контрольованих операцій з неконтрольованими використав дані з власних неконтрольованих операцій з резидентами України за аналогічним товаром на умовах поставки СРТ або DAT. Умови поставки СРТ або DAT були використані позивачем через те, що покладають на продавця одні й ті ж самі обов'язки з доставки товару та передачі його в певному місці покупцю та продавець фактично несе однакові затрати. За всіма зіставними операціями відвантаження товару здійснювалось у портах Чорного моря. ТОВ був використаний метод порівняльної неконтрольованої ціни, розраховано діапазон цін та визначено медіану. Оскільки медіана цін у неконтрольованих операціях була нижчою ціни, за якою був проданий товар за контрактами з нерезидентами, платник податку наполягав, що умови здійснених ним контрольованих операцій відповідають принципу «витягнутої руки». Однак, провівши перевірку, податковий орган стверджував, що платником податку були допущені порушення податкового законодавства. Платник податку звернувся до суду.

 Правова позиція 

Датою здійснення контрольованої операції слід вважати дату переходу права власності на товар.


Операції з резидентами не можуть бути використані для порівняння з контрольованими, оскільки у них відсутні валютні ризики, водночас здійснення функціонального аналізу вимагає врахування тих ризиків, що несуться сторонами.


Для порівняння можуть використовуватися поставки, здійснені на відмінних умовах, ніж контрольована, однак для цього мають бути проведені належні коригування.


задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Позивач обґрунтовував позовну заяву відсутністю у відповідача правових підстав для призначення перевірки, оскільки ним було своєчасно та у повному обсязі надано пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит.  Суть справи полягала в тому, що контролюючий орган звернувся до позивача з проханням надати пояснення щодо незастосування п'ятикратного розміру рентної плати за час відсутності дозволу на спеціальне використання води та уточнені декларації  з рентної плати за спеціальне використання води за відповідні звітні періоди. У відповідь на наданий запит позивачем було надіслано лист, у якому наведено інформацію щодо використання шляхів отримання відповідного дозволу та зазначено перелік прийнятих заходів щодо своєчасного отримання дозволу. Відповідач стверджував, що платником не були спростовані відомості стосовно недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях підприємства, а також не було обґрунтовано неналежне оподаткування водоспоживання у період відсутності відповідного дозволу на спеціальне використання води. Тобто, на думку контролюючого органу, надані позивачем пояснення не стосувалися змісту запитуваної інформації. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Контролюючий орган може звертатися із запитом про надання інформації до платника податків у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником.  Платник зобов’язується надати пояснення та їх документальні підтвердження на запит контролюючого органу і ці пояснення повинні стосуватися змісту запитуваної інформації, тобто спростовувати недостовірні дані, вказані контролюючим органом у запиті. У іншому випадку, наказ про призначення перевірки вважається прийнятим у відповідності до підстав та умов, із дотриманням яких законодавець пов'язує можливість проведення документальної позапланової перевірки.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування наказу про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки. Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно виніс оскаржуваний наказ, оскільки контролюючий орган отримав всі документи, які стосувалися предмету перевірки, відтак підстав для перенесення терміну її проведення не було. Більше того, факт надання платником контролюючому органу запитуваних документів підтверджується наявними в матеріалах справи актами  приймання-передач та встановленими обставинами в ухвалі суду апеляційного суду по іншій справі, які мають приюдиційне значення для розгляду даної справи.  Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Продовження строків для проведення перевірок можливе при надходження від платника повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів чи вилучення документів правоохоронними та іншими органами. Якщо ж під час проведення перевірки контролюючому органу були надані усі запитувані документи, що, зокрема, підтверджується актами приймання-передач та встановленими судом обставинами у справі, то у контролюючого органу не існує правових підстав для перенесення термінів проведення документальної планової перевірки платника.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ був виданий відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, а саме відсутності підстав, які дають право на проведення документальної позапланової перевірки, що свідчить про його протиправність. Передумовою для призначення документальної позапланової перевірки стало направлення на адресу позивача запитів про надання пояснень на їх документальних підтверджень, в яких зазначено про виявлення відповідачем фактів, що свідчать про недостовірність визначення позивачем даних податкового кредиту. На певні запити позивач надав первинні бухгалтерські документи на підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, що інших запитів -  відмовив у наданні відповіді з огляду на відсутність у них інформації, яка підтверджує підстави для їх надіслання. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто, чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.


задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом до управління ПФУ, в якому просила суд: визнати протиправними дії  управління ПФУ щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01 березня 2016 року; зобов'язати управління ПФУ поновити виплату пенсії позивачу, починаючи з дня припинення. Ухвалою суду першої інстанції  позовні вимоги про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 березня 2016 року по 07 березня 2017 року залишено без розгляду. Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачка знала або могла дізнатись про припинення виплати їй пенсії ще в березні 2016 року, проте звернулась з позовом у вересні 2017 року з пропуском строку звернення до суду. Апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.


В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.


задоволено

 Фабула справи  Фізична особа зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, перебуває на податковому обліку у контролюючому органі та протягом встановленого періоду здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування. Як платник податку на додану вартість не зареєстрована. 17 квітня 2015 року контролюючим органом за наслідком процедури апеляційного адміністративного оскарження та на підставі акта перевірки, винесено спірне податкове повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції. Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення є те, що платником всупереч вимогам податкового законодавства, не зареєстрував себе як платник ПДВ і не подав відповідну податкову звітність. Не погоджуючись із рішенням контролюючого органу, платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності безпідставності висновків податкового органу щодо наявності у діях позивача складу правопорушення, а також з відсутності у позивача статусу платника податків на додану вартість. Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відповідно до податкового законодавства обсяг постачання необхідного для обов’язкової реєстрації особи як платник ПДВ без врахування суми податку на додану вартість у ціні придбаних та проданих товарів (робіт, послуг) має бути досягнуто за рахунок оподатковуваних операцій до яких відносяться операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою, нульовою ставкою, звільнені та тимчасово звільнені від оподаткування. Операції, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, для визначення необхідного обсягу постачання не враховуються.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності, своєчасності подання податкової звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, своєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податків, за результатами якої складено акт перевірки, на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних /розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтею 201 та згідно зі статтею 120-1 ПКУ застосовано штрафні санкції. Податкові накладні було зареєстровано з пропуском законодавчо визначеного строку (кількість днів затримки 1 та 2 дні). Постановою суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі, ухвалою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Здійснення платником податків перевірки ліміту на електронному рахунку податку на додану вартість, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні, так само як і запит платника до контролюючого органу щодо не поповнення рахунку, не є доказом реєстрації податкової накладної, не свідчить про намір здійснити реєстрацію у встановлені терміни, а отже і не виключає вину платника у здійсненні податкового правопорушення.


Несвоєчасне поповнення контролюючим органом ліміту на електронному рахунку платника сумою податку на додану вартість за результатами оформлення митної декларації, не спростовує сам факт податкового правопорушення щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних, не позбавляло платника права здійснити поповнення свого рахунку та зареєструвати податкові накладні у визначені законодавством строки.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентом X не підтверджені по ланцюгу постачання та не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на наявність акту ДПІ «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки контрагента X з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з контрагентом Y та подальшого ланцюга постачання», яким встановлено, що контрагент X по взаємовідносинах з контрагентом Y не здійснював реальної діяльності, не підтверджено документами первинного та бухгалтерського обліку, а дані, зазначені в деклараціях з податку на прибуток та ПДВ в частині реалізації продукції, отриманих від контрагента Y є недійсними. Окрім того, висновки контролюючого органу ґрунтуються також на акті ДПІ «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента Y щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, яким встановлено відсутність об'єкту оподаткування та основних фондів, транспортних засобів, приміщень. Вказане на думку контролюючого органу виключає право платника на формування податкового обліку за вказаними господарськими операціями. На підставі акту та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення Правовідносини між платником та контрагентом Y відбувались у межах укладеного договору підряду. Платником в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано належно оформлені первинні документи, зокрема договори, податкові накладні, акт здачі приймання - робіт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, платіжні документи. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов було задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.


Платник податків надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування  податкових повідомлень-рішень. Підставою для збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатом проведеної планової виїзної документальної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час якої було виявлено порушення платником вимог чинного податкового законодавства в результаті чого занижено податк на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету. Висновки фахівців контролюючого органу про завищення витрат обґрунтовано тим, що: - платником документально не підтверджено операції по списанню продукції (вина) на дегустацію та презентацію з метою просування торгової марки в торгівельних мережах, ресторанах, на виставках, оскільки не надано інформації та документів щодо осіб, яким було доручено на підставі наказів, розпоряджень чи інших документів проводити такі заходи; з наданих звітів менеджерів встановлено, що менеджер проводив дегустацію в один день в різних містах та мережах, що фізично неможливо здійснити однією особою; не надано документів щодо підтвердження організації та проведення заходів з дегустації та презентації товарів в місцях їх проведення (листів, запрошень, договорів та будь-яких інших документів); - до складу витрат віднесено господарські операції з третьою особою, які не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки, вказана особа-підприємець не могла надати об'єм послуг, вказаний у актах приймання виконаних робіт, внаслідок відсутності найманих працівників, віддаленості між торговельними точками в містах та по всіх областях України, великою кількістю торгівельних точок, які начеб то він відвідував, обізнаністю підприємства про залишки товарів в торгівельних мережах, цінову політику та інше, що є результатом роботи штатних менеджерів та мереж супермаркетів, наявності в штаті підприємства менеджерів, до обов'язків яких входить розробка плану збуту продукції в регіоні, збір інформації про регіональний ринок, реалізація рекламних компаній по просуванню товарів у регіоні, організація представлення товарів на регіональних виставках, ярмарках. На підставі акту та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. З метою просування торгової марки  платника в торгівельних мережах, ресторанах та на виставках проводились заходи з дегустації та презентації. Зокрема, між третьою особою та платником податків було укладено договір про надання послуг (рекламні, інформаційні та маркетингові), консультування з питань маркетингу, організування, просування і/або проведення різних подій, послуг з підбору новин чи матеріалів у пресі, вивчення потенціалу ринку, інформованості, прийнятності продуктів, популярності визначеного товару та послуг і купівельних звичок споживачів задля сприяння збуту та розроблення нових видів товарів, а також послуги зі стимулювання збуту товарів замовника. Платником в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано первинні документи, зокрема, накази на проведення дегустацій та презентацій, акти списання продукції на дегустацію, звіти менеджерів щодо проведення дегустацій, акти прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг), зведенні таблиці по відвідуванню торгівельних мереж, фотозвіти точок продажу вина, звіти про проведення фокус-груп, стратегію розвитку, стратегію розвитку платника податків, маркетингову та РR-стратегію. Надані акти списання товарів є узагальнюючими документами, на підставі яких платником списувались товари на витрати, будь - якої інформації за якими саме господарськими операціями та в яких цілях відбувалось списання товару такі акти не містять, у зв'язку з чим неможливо пов'язати списані товари за такими актами саме з проведенням презентацій, акцій; Платником не було надано доказів стосовно спростування доводів котнролюючого органу відносно того, що за договорами поставки (купівлі-продажу) товарів між платником та третіми особами не було передбачено співробітництво з проведення дегустацій, що ставить під сумнів обґрунтованість списання власної продукції, яка за твердження платника надавалась дистриб'ютерським компаніям для проведення дегустацій серед персоналу кінцевих точок продажу мережі; Платником не було надано ні звітів, ні інших документів про проведені дистриб'юторами заходи, про обсяги отриманої продукції від платника та її витрачання, залишок невикористаної продукції, яка підлягає поверненню на склад, кількість осіб, які прийняли участь у дегустації вина, найменування продукції (вина), дегустація якого проводилася з відповідними підтверджуючими вказане документами; Неможливість здійснення третьою особою такого обсягу послуг, які передбачені договорами. З фото звітів, що наявні в матеріалах справи, неможливо ідентифікувати відображені на них прилавки з винами з конкретним магазином (торговельною мережею) внаслідок відсутності відповідних вивісок;   Отримана від третьої особи інформація відносно стратегії розвитку платника податків містить загальні відомості про платника, які є загальнодоступними в мережі Інтернет та по суті жодним чином не стосується безпосередньої господарської діяльності платника податків, а тим паче не відображає будь - якого ґрунтовного аналізу та будь - яких рекомендацій замовнику щодо фактичного здійснення діяльності з метою отримання додаткового економічного ефекту на підставі досліджених даних. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позову платника податків, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Надані платником податків документи не підтверджують фактичного проведення дегустацій та презентацій, оскільки платником не було надано документів стосовно їх організації та проведення, доказів кількісного складу учасників цих заходів, дійсного використання вказаних у звітах менеджерів кількісного складу товарів (вина) та їх залишків, а з наданих наказів не вбачається кому саме доручено проведення цих заходів, відносно осіб, які склали звіти про проведення таких дегустацій, не було надано будь - яких доказів, які б підтверджували перебування цих осіб у трудових або договірних відносинах з платником, і що саме цим особам було доручено проведення презентацій та дегустацій (в наказах такі відомості відсутні);


Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.


Маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання маркетингових послуг можуть бути акти приймання-передачі послуг або інші документи, що підтверджує фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», звіти про надані послуги, про проведення певних маркетингових досліджень, в яких мають бути викладені результати наданих послуг та досліджень, а щодо досліджень то і відповідні рекомендації замовнику; а також бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення асортименту товарів, обсягу продажу, розміру доходу тощо.


Для врахування витрат на маркетингові послуги при обчисленні об'єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.


Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення операцій з проведення рекламних акцій, дегустацій, презентацій, враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об'єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентами з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив зареєструвати його декларацію платника єдиного податку четвертої групи. Позовні вимоги мотивував тим, що контролюючим органом було неправомірно не підтверджено його статус платника єдиного податку четвертої у зв’язку з наявністю в нього податкового боргу не є правомірним, в силу помилковості обчислення податкового боргу.   Судом першої інстанції у задоволені позову відмовлено, апеляційний суд ухвалив рішення на користь платника податку.  

 Правова позиція 

Законодавцем у Податковому кодексі України передбачено дві процедури:


- перехід на спрощену систему оподаткування;


- щорічне підтвердження статусу платника єдиного податку.


Кожна з вказаних процедур регулюється окремими статтями вказаного Кодексу та передбачає різні умови їх реалізації. Реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу. Таким чином, прийняття рішення про відмову у реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку, в якому зроблено висновок про позбавлення статусу платника єдиного податку, фактично не є кінцевою стадією реалізації процедури анулювання, оскільки платник податків перебував на спрощеній системі оподаткування у попередньому періоді (році).


задоволено частково

 Фабула справи  Орган місцевого самоврядування у вересні 2016 року прийняв рішення про встановлення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з встановленням ставки в розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. На підставі зазначеної ставки контролюючим органом розраховано суму податку та направлено податкові повідомлення-рішення платникові. Останній зазначені рішення оскаржив до суду, мотивуючи тим, що рішення органу місцевого самоврядування (в якому були визначені ставки та на підставі якого приймались ППР) було прийнято пізніше 15 липня року, за який було встановлено розмір податку на нерухоме майно, що є порушенням принципу стабільності податкового законодавства. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили виходячи з того, рішення органу місцевого самоврядування не могло застосовуватись у 2016 році. Контролюючий орган подав касаційну скаргу – на його думку,  несвоєчасність прийняття сільською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими згідно з нормами Податкового кодексу України, не впливає на можливість їх справляння, оскільки у випадку неприйняття сільською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

 Правова позиція 

У 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.


Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення коштів у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 121 314 505,23 грн за рахунок коштів у обслуговуючих банках та за рахунок готівки, що належить Товариству.  В обґрунтування позову податковий орган зазначив про те, що у платника існує податковий борг з податку на додану вартість та пені, який має бути погашений шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності платника. Відповідач стверджував, що його місцезнаходження з 2014 року перебувало на лінії зіткнення і станом на 1 січня 2017 року не змінив своє місцезнаходження, а тому відповідно до чинного законодавства до платника зупиняється застосування штрафних санкцій та /або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов’язань та зупиняється застосування норм щодо податкових вимог. Крім того, платник наполягав на тому, що кошти, перераховані Державною фіскальною службою з електронного рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ не можуть бути джерелом погашення боргу з ПДВ без рішення суду. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. З платника було стягнуто кошти з рахунків, відкритих у банківських установах, що обслуговують такого платника.  У задоволенні іншим вимог було відмовлено. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у повному обсязі. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Твердження платника, що кошти, перераховані Казначейством з електронного рахунку Товариства на підставі реєстрів органів Державної фіскальної служби для сплати до бюджету сум узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданої податкової звітності з податку на додану вартість, безпідставно зараховані Державною фіскальною службою в рахунок погашення податкового боргу, оскільки ці кошти не можуть бути джерелом погашення боргу з податку на додану вартість без наявності відповідного рішення суду є помилковим, бо ст. 95 застосовується до випадків, коли погашення боргу здійснюється за рішенням суду.


Положення норми щодо зупинення нарахування штрафних санкцій та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов'язань, застосування норм статей 59, 60 (в частині податкових вимог), 87 - 101  для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України застосовується до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2017 року, а оскільки  податковий борг, стягнення якого є предметом розгляду даної справи, виник у платника у податкові періоди 2015 - 2016 років, то ця норма не застосовується до даних правовідносин.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до комунального підприємства виконавчого комітету Херсонської міської ради з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, які будуть відкриті платником податків в подальшому в межах суми податкового боргу. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за платником обліковується податковий борг, з метою погашення якого податковий орган звернувся до Херсонської міської ради з проханням ініціювати включення до порядку денного сесії питання відчуження майна, описаного в податкову заставу, оскільки вилучення коштів з каси боржника та списання з рахунків у банківських установах виявилось недостатнім для погашення податкового боргу. Проте орган місцевого самоврядування не надав відповіді та не прийняв рішення, що унеможливлює використання описаного майна для погашення податкового боргу підприємства. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Оцінюючи спірні відносини суд виходив з особливостей погашення податкового боргу комунальних підприємств, встановлених статтею 96 Податкового кодексу України. Із системного аналізу пунктів 96.1, 96.2 та 96. 3 цієї статті випливає те, що  у разі несплати комунальним підприємством податкового боргу, а також відсутності у нього майна, яке можливо внести в податкову заставу та відчужити, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про звернення стягнення податкового боргу на кошти органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Контролюючий орган не звернувся до міської ради з таким поданням, а відтак не вжив всіх передбачених законодавством заходів щодо стягнення податкового боргу, що є підставою для відмови у задоволенні позову.


не задоволено

 Фабула справи  Фізична особа – підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про  визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу. Судом було встановлено, що платником було надано банку платіжне доручення на суму 38200 грн. з призначенням платежу «єдиний податок на підприємницьку діяльність з фізичної особи за перший квартал 2016 року». Цей платіжний документ було прийнято банком, але не було виконано. У зв'язку з цим контролюючим органом було сформовано податкову вимогу, якою повідомлено позивача, що сума його податкового боргу становить 34220,75 грн., а також прийнято рішення про опис майна у податкову заставу. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету. За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.


не задоволено

 Фабула справи  Публічне акціонерне товариство отримало позику від британської компанії. При виплаті процентів на її користь платник податку застосовував пільги, передбачені Конвенцією між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10.02.1993 (далі – Конвенція). Однак податковий орган наполягав, що платник податку не мав права на конвенційні пільги, оскільки здійснював виплату процентного доходу не на користь його бенефіціарного власника. Так, фіскали стверджували, що британська компанія-позикодавець створена для надання кредитних коштів позичальникам, при цьому нею фактично здійснюється транзит процентних доходів, отриманих від платника податку, на користь справжніх бенефіціарів. Бенефіціарними власниками такого доходу податковий орган вважав власників облігацій, які були випущені компанією-позикодавцем для залучення коштів. Платник податку не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено. Податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Залучення позикодавцем коштів для надання позик шляхом випуску облігацій не може вважатися аргументом на користь того, що він не є бенефіціарним власником виплачуваних йому процентів за такими позиками.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до податкової інспекції про скасування рішення щодо виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування. Суд першої інстанції позов повністю задовольнив. Податкова інспекція звернулась з апеляційною скаргою, подавши також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. На підставу для поновлення строку апелянт посилався на те, що судовий збір був сплачений своєчасно, проте платіжне доручення не відразу було подане до ГУ ДФС в області, що й призвело до пропуску строку звернення до апеляційного суду зі скаргою. Він обґрунтовував такі дії посиланням на Порядок організації роботи органів ДФС під час підготовки та супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи, затвердженого наказом ДФС України від 12.10.2015 №778. Відповідно до його приписів супроводження справ, стороною в яких є підпорядковані ДПІ, здійснюється підрозділами позовної роботи ГУ ДФС в областях. Тому платіжне доручення  про сплату судового збору було надіслано відповідачем на адресу ГУ ДФС у Хмельницькій області, що, в свою чергу, з огляду на їх територіальну віддаленість, зайняло певний проміжок часу та призвело до пропуску встановленого судом для усунення недоліку апеляційної скарги строку. Втім, апеляційну скаргу було залишено без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження й визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними. Інспекції було запропоновано протягом десяти днів вказати інші підстави для поновлення строку. Подавши апеляційну скаргу вдруге, відповідач, окрім наведених раніше підстав, зазначила про проведення службового розслідування щодо працівників, дії яких призвели до пропуску строку сплати судового збору. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, оскільки прийшов до висновку про неповажність наведених відповідачем причин пропуску строку апеляційного оскарження. Він також зазначив, що інспекція повинна була надіслати платіжне доручення про сплату судового збору до суду, а не до ГУ ДФС в області. Апелянт подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.


У випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.


Документи щодо усунення недоліків залишеної без руху апеляційної скарги (зокрема, докази сплати судового збору) мають у встановлений строк подані саме до суду. При цьому, особливості організації роботи в установі, що таку апеляційну скаргу подала, жодним чином не впливає на неухильність виконання нею своїх процесуальних обов'язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов'язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).


Незважаючи на те, що первинна апеляційна скарга була подана у строк, передбачений законодавством, невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.


не задоволено
close icon
Інформація про документ