Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу про застосування пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Судом було встановлено, що між позивачем та його контрагентом з РФ було укладено зовнішньоекономічний контракт. Контрагент не здійснив своєчасну оплату за поставлений товар, в результаті чого було порушено строки зарахування валютної виручки на рахунок позивача. Згодом між сторонами було укладено угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. Рішення про застосування пені за порушення строку розрахунку за зовнішньоекономічним договором, контролюючий орган мотивував тим, що третейський суд, що розглянув справу не є судом у розумінні ст. 4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відтак звернення позивача до нього з позовом не звільняє від відповідальності за порушення строків, визначених цих Законом. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позовні вимоги. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Верховний Суд направив справу на новий розгляд з огляду на наступне. Відповідно до ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, законом  або НБУ зупиняються  і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. З огляду на зміст вищенаведених нормативних актів, під судами, переліченими у цій статті, слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону №1402-VIII від 02.06.2016), або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений у відповідності до положень ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж».


Верховний Суд направив справу на новий розгляд з огляду на наступне. Відповідно до ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, законом  або НБУ зупиняються  і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. З огляду на зміст вищенаведених нормативних актів, під судами, переліченими у цій статті, слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону №1402-VIII від 02.06.2016), або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений у відповідності до положень ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж».


Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшов висновку про те, що третейський суд, обраний сторонами не є судом в розумінні вищезазначеного закону. Судам варто було дослідити, чи є суд до якого звернувся позивач судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та встановити наявність компетенції цього суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».


ВСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ГОРН» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від (далі- ДФС) 16.08.2017 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач застосував до Товариства штрафні санкції за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності не врахувавши при цьому, що позивач вчасно звернувся до відповідного суду, що в силу положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виключає застосування штрафних санкцій та нарахування пені. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 6.08.17 №0002101406 та №0002111406 та стягнуто на користь позивача судові витрати в сумі 2 633, 33 грн. Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначило, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДФС перевірки Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічним контрактом від 29.01.2016 за період з 29.01.2016 по 30.06.17 складено акт перевірки від 28.07.2017. При цьому в акті зазначено, що Товариством допущено порушення вимог статті 1 Закону України « Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». На підставі акту ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.08.2017 №0002101406, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства у розмірі 175 245, 38 грн. та №0002111406, яким нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства у розмірі 340 грн. Свої дії щодо цього відповідач мотивує тим, що звернення Товариства до третейського суду з позовом про стягнення з контрагента зовнішньоекономічного договору заборгованості не звільняє позивача від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності оскільки Третейський суд при Асоціації «Захисту прав приватних інвесторів», що розглянув позов Товариства, не є судом у розумінні статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відтак звернення позивача до нього з позовом не звільняє від відповідальності за порушення строків, встановлених статтями 1, 2 вказаного Закону. Матеріалами справи встановлено, що під час виконання укладеного між Товариством та ООО "Лора" (Російська Федерація) зовнішньоекономічного контракту №02-пр від 29.01.2016 через несвоєчасне виконання контрагентом позивача обв'язку оплатити поставлений товар, порушено встановлені статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строки зарахування валютної виручки на валютний рахунок Товариства. Водночас, статтею 4 вказаного Закону обумовлено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Матеріалами справи встановлено, що 01.12.2016 року Товариство та ООО "Лора" уклали додаткову угоду до контракту № 02-пр від 29.01.2016 року, якою внесли зміни до його пункту 8.2, обумовивши при цьому, що всі спори, що виникають у зв'язку з укладенням, виконанням чи розірванням договору можуть розглядатися Третейським судом при Асоціації «Захисту прав приватних інвесторів» (м. Харків, Україна) у відповідності до Регламенту Третейського суду. Товариство у березні 2017 року звернулось до Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвесторів», який свої рішенням від 01.09.2017 року задовольнив позов. Зі змісту статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» вбачається, що строки передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується виключно у випадках звернення резидента до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Пунктом 12 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» застережено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. Натомість, частиною 2 статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном. Статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що для цілей цього Закону: "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону); "третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; "суд" - відповідний орган судової системи держави. Крім того, відповідно до частини 4 статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» обумовлено, що цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі. З огляду на зміст вищенаведених нормативних актів, під судом переліченим у статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону №1402-VIII від 02.06.2016), або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений у відповідності до положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Зі змісту документів, прийнятих Третейським судом при Асоціації «Захисту прав приватних інвесторів» (том 1. а.с. 66-72) вбачається, що суд діяв виходячи з наявності третейської угоди, укладеної між Товариством та ООО "Лора". При цьому, наявність третейської угоди, як підстави для розгляду спору третейським судом передбачена статтею 5 Закону України «Про третейські суди», в той час, як згідно зі статтею 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» підставою для розгляду справи арбітражем, переліченим у статті 2 цього Закону, є виключно арбітражна угода. Також, зі змісту вищезгаданих судових рішень вбачається, що Третейський суд при Асоціації «Захисту прав приватних інвесторів» керувався Регламентом постійно діючого третейського суду. Попри це, суди відхиливши доводи ДФС про те, що Третейський суд при Асоціації «Захисту прав приватних інвесторів» не є судом у розумінні Законів України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та «;Про міжнародний комерційний арбітраж» не з'ясували чи є суд до якого звернувся позивач судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», не дослідили зміст його Регламенту, відтак не встановили наявність компетенції цього суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Пунктом 2 частини 1 статті 345 Кас України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблено передчасний висновок про обґрунтованість адміністративного позову та не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд. Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.   Керуючись статтями 344, 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -


Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшов висновку про те, що третейський суд, обраний сторонами не є судом в розумінні вищезазначеного закону. Судам варто було дослідити, чи є суд до якого звернувся позивач судом, створеним на підставі положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та встановити наявність компетенції цього суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».


П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - задовольнити частково. Постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.А. Гончарова Судді Р.Ф. Ханова І.Я. Олендер


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень – рішень. Суть спору полягала в тому, що контролюючим органом була проведена виїзна позапланова перевірка, під час якої були виявлено заниження податку на додану вартість та надіслано податкове повідомлення – рішення, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 283  947,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались протиправністю висновків контролюючого органу про заниження податку на додану вартість внаслідок господарських взаємовідносин з певними контрагентами  з огляду на нікчемність та фіктивність проведених господарських операцій. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що підприємства-постачальники мають ознаки сумнівності, зокрема такі як відсутність за місцезнаходженням, не декларування податків, наявність вироку відносно керівника контрагента за вчинення злочину фіктивного підприємництва. Позивач вважав, що такі висновки є абсолютно безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

 Правова позиція 

Верховний Суд зазначив, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податків про стягнення коштів податкового боргу з рентної плати за користування надрами. Справа полягала в тому, що у платника виник податковий борг, у зв'язку з чим йому 31.07.2015 було надіслано податкову вимогу на суму суму 1596087,52 грн. Податковий борг  надалі погашений не був, а навпаки збільшився до суми 8699643,61 грн, у зв’язку з чим контролюючим органом було винесено повторну вимогу, за якою строк звернення з поданням до суду про стягнення податкового боргу припав на 15.08.2016. Платник податку посилався на те, що контролюючим органом був пропущений 24-годинний строк звернення до суду з поданням в порядку ст. 183-3 КАС України, перебіг якого починається з дня пред'явлення первісної податкової вимоги, а саме: 31.07.2015. Пред'явлення повторної податкової вимоги чинним законодавством не передбачено. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили подання без розгляду.

 Правова позиція 

Якщо податковим органом було направлено податкове повідомлення щодо раніше існуючого податкового боргу, а після цього сума податкового боргу збільшилася на суму новоствореного податкового боргу, у податкового органу не виникає обов'язку надсилати платникові податку податкову вимогу на суму збільшення. У такому разі право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги, надісланої на раніше існуючий податковий борг з урахуванням новоствореного податкового боргу. При цьому, чинним податковим законодавством України не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було застосовано штрафні санкції  за порушення законодавства в сфері обігу готівки розмірі 72  500 грн., з мотивів його безпідставності. Підставою для застосування штрафних санкцій стала видача готівки за видатковим касовим ордером, який не містив даних про одержувача коштів, а також відсутність довіреності на отримання коштів іншою особою. Позивач доводив, що недоліки, допущені при оформленні видаткового ордеру, не свідчать про наявність правопорушення. Крім того, скаржник обґрунтовував неможливість застосування штрафних санкцій на підставі Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 внаслідок спливу строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, передбаченого для застосування адміністративно-господарського штрафу. Також,  він зазначав, що застосування штрафних санкцій можливе виключно за порушення норм Податкового кодексу України та інших законів з питань оподаткування, а не Указу Президента України. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відсутність у видатковому касовому ордері імені та по батькові особи, яка одержувала кошти з каси, та відсутність довіреності на отримання коштів в інтересах отримувача є порушенням  Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 637.  Відтак, сума готівки за такими видатковими документами має додаватися до залишку готівки в касі в день, у якому їх оформлено, та є понадлімітною. Перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах є підставою для застосування штрафних санкцій у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.


Верховний Суд зазначив, що застосування до суб'єктів господарювання штрафних (фінансових) санкцій на підставі положень Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» є правомірним з огляду на те, що Конституційним Договором від 08.06.1995 передбачено право  Президента України видавати укази щодо питань не врегульованим чинним законодавством. На час виникнення спірних у цій адміністративній справі відносин законодавцем не було  прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала відносини, регламентовані вищевказаним Указом.


Перевищення ліміту залишку готівки в касах підприємств не є порушенням господарської діяльності за участю рівноправного суб'єкта господарювання, внаслідок чого штраф, застосований податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням, не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України і, як наслідок цього, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись строки застосування цих санкцій, встановлені статтею 250 цього Кодексу. З огляду на вищезазначене Верховний Суд вказує, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків регламентовано статтею 114 Податкового кодексу України та встановлено їх відповідність строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначе ним статтею 102 цього Кодексу.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття. Підставою для їх прийняття стало, на думку контролюючого органу, заниження податку на прибуток товариством завищенням собівартості реалізованих товарів за 2015 рік на суму 2 631 611 грн. Податкове правопорушення, на думку податкового органу, полягає у віднесенні позивачем вартості будівельних матеріалів, задіяних в реконструкції цеху до складу витрат, які безпосередньо впливають на визначення об'єкта оподаткування. Позивач вказував на те, що до собівартості товару (виробничої) вартість будівельних матеріалів не віднесена, що спростовує висновок податкового органу про включення сум вартості будівельних матеріалів до витрат. Суд першої інстанції позов задовольнив в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення. В решті адміністративного позову відмовлено.

 Правова позиція 

Суд вказав, що характер проведеного ремонту повністю відповідає вимогам пункту 15 Положенням (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню у межах спірних відносин як джерело права. За положеннями цього пункту витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу валових витрат. Відтак, встановлення судами попередніх інстанцій виконання робіт, які підтверджуються актом здачі-прийняття робіт та не належать до складових капітального ремонту, відсутність складу правопорушення встановленого актом перевірки унеможливлює прийняття позиції податкового органу про списання матеріалів під час проведення капітального ремонту і, як наслідок, завищення собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг).


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 10  535 грн., 70 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що належна йому на праві приватної власності споруда - асфальтна площадка не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

У контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки запроваджені ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки виникають у платників податків лише після 01  січня 2016 року. Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2016 року.


Суд посилався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання недійсними податкових консультацій від 30.09.2016 та від 12.09.2016 та зобов'язання надати нові податкові консультації.  Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надані податкові консультації  суперечать нормам Податкового кодексу України, тому підлягають скасуванню, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний надати нові податкові консультації з урахуванням висновків суду. Судом було встановлено, що позивач звернувся до контролюючого органу із запитом про надання письмової індивідуальної податкової консультації з такими питаннями: 1) Чи правильно позивач розуміє, що при експорті товарів/самостійно виготовлених товарів/основних засобів за ціною постачання нижчою за ціну придбання/звичайну ціну/балансову вартість до всієї бази оподаткування, збільшеної у відповідності до пп. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, застосовується нульова ставка податку на додану вартість, визначена пп. «а» пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України? 2) Чи правильно позивач розуміє, що при експорті товарів/самостійно виготовлених товарів/основних засобів за ціною постачання нижчою за ціну придбання/звичайну ціну/балансову вартість підприємству необхідно скласти також відповідну податкову накладну з типом причини 15 - на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання/ 16 - на суму перевищення балансової (залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання/ 17 - на суму перевищення звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, та в такій податковій накладній застосувати нульову ставку? Відповідач у податковій консультації від 30.09.2016 зазначив, що операція з експорту товарів за ціною, яка нижче ціни придбання товарів, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів, балансової (залишкової) вартості необоротних активів, оподатковується за нульовою ставкою. На друге питання відповідь полягала у тому, що обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення ціни придбання товару/звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/балансової(залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання, не формує вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується, а тому в податкових накладних з позначками « 15», « 16», « 17» сума податку на додану вартість визначається за основною ставкою. Платник податку скористався правом на оскарження наданої йому індивідуальної податкової консультації. Суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував податкову консультацію від 30.09.2016 та зобов’язав контролюючий орган надати платнику нову консультацію. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

До бази оподаткування усієї операції застосовується єдина ставка податку на додану вартість, яка визначається залежно від виду господарської операції; зокрема, для оподаткування операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту застосовується нульова ставка податку незалежно від співвідношення собівартості реалізованого товару та фактичної ціни його реалізації. Передбачена п.20 Порядку  заповнення податкової накладної вимога щодо складення двох податкових накладних: однієї - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншої - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання / собівартості / балансової (залишкової) вартості/ звичайної ціни над фактичною ціною - не впливає на обсяг податкового обов'язку платника за експортною операцією.


Окреме заявлення позовної вимоги про зобов'язання контролюючого органу надати нову консультацію є передчасним, оскільки скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду протягом 30 днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування індивідуальної податкової консультації.


задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання незаконною та скасування постанови у справі про порушення митних правил, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Судом було встановлено, що позивач у митному режимі транзит ввіз транспортний засіб. У встановлений законодавством строк позивач вказаний транспортний засіб не вивіз за межі митної території України. Митниця ДФС запропонувала особі прибути до митниці для з'ясування обставин порушення строку транзиту та попередила, що у випадку неявки протокол буде складено без його участі. Відповідач, пославшись на погане самопочуття,  попросив перенести розгляд справи на іншу дату. При цьому він не надав та не вказав причини невивезення транспортного засобу за межі митної території України.Митницею ДФС було складено протокол про порушення митних правил за перевищення встановленого строку для транзитних перевезень автомобіля більш, ніж на десять діб, тобто вчинив дії, які мають ознаки порушення митних прави та призначив розгляд справи. Проте позивач ще двічі клопотав про перенесення справи, посилаючись на не підтверджені доказами обставини. Митниця ДФС розглянула справу та винесла постанову без участі позивача. Постановою було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено процедуру розгляду справи про порушення митних правил, що полягало у неналежному повідомленні позивача про розгляд справи, а також у розгляді справи за відсутності позивача, незважаючи на наявність клопотання про відкладення розгляду справи. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Контролюючим органом було дотримано вимоги ст.526 МКУ, яка передбачає, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Матеріалами справи підтверджено, що позивач завчасно та належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, при цьому двічі розгляд справи відкладався за його клопотанням.


Натомість позивач не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх клопотань про перенесення розгляду справи про порушення митних правил та не вчинив жодних дій, спрямованих на надання письмових пояснень про причини порушення ним вимог ст. 95 МК України.  Тому, Суд прийшов до висновку, що позивач недобросовісно користувався наданими йому процесуальними правами, намагаючись затягнути розгляд справи про порушення митних правил та уникнути притягнення до відповідальності протягом тривалого строку.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 129 400,53 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 258 801,06 грн. Справа полягала в тому, що позивач перерахував нерезидентам з Італії, Німеччини та Польщі платежі у сумі 190 877,30 євро, що еквівалентно 1  337  229 ,73 грн. Податок на репатріацію доходів позивач з виплачених сум не утримав та до бюджету не перерахував, що мало наслідком заниження суми податку, який утримується при виплаті доходів з джерелом походження з України, на загальну суму 129  400,52 грн. Такий висновок контролюючого органу вмотивований відсутністю у позивача належно оформленої довідки про підтвердження статусу нерезидентів України, на користь яких платником було виплачено дохід без утримання податку. Було встановлено, що позивач надав належним чином завірені копії довідки  про податкове резидентство  фірми Італії, свідоцтво про реєстрацію платника податку(підприємця) та довідки про місце проживання або місцезнаходження для податкових потреб (сертифікат резиденції) осіб інших фірм. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 30  992,24 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій - 61  984,48 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.


Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі. Аналіз наведених вище нормативно-правових актів дає підстави вважати, що право платника податку на звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України виникає в разі подання до контролюючого органу довідки (відповідного змісту та форми) про підтвердження статусу нерезиденти в країні походження.


Суд вказав, що посилання позивача на наявність свідоцтва на реєстрацію платника податку та довідку про місце проживання або місця знаходження для податкових потреб (сертифікат резидентності) на підтвердження статусу фірм як резидентів ФРН та Польщі не звільняють позивача від надання довідки на  підтвердження від компетентного органу другої договірної держави того факту, що юридична особа являється резидентом цієї держави та має право на застосування до його доходів з джерелом його походження з України відповідних положень договору, оскільки свідоцтва про реєстрацію платника податку (підприємця) та довідка про місце проживання або місце заходження для податкових потреб (сертифікат резиденції) підтверджують резидентство осіб, а не компаній, з якими позивач мав договірні взаємовідносини та на користь яких здійснив відповідні виплати.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій щодо складання та направлення запиту про отримання інформації та її документального підтвердження. Судом було встановлено, що позивач отримав запит контролюючого органу про витребування пояснень та їх документального підтвердження щодо господарських відносин з контрагентом для проведення контролюючим органом зустрічної звірки. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність цього запиту вимогам закону, оскільки в ньому не зазначались фактичні підстави для його складання. Позивач вважає, що така поведінка суб'єкта владних повноважень суперечить матеріальному інтересу платника податків, щодо якого фактично здійснюються заходи податкового контролю без законних підстав. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Контролюючі органи з метою вжиття заходів податкового контролю вправі звертатися до платників податків з письмовим запитом про надання інформації, в якому повинні міститися: підстави надіслання такого запиту (юридичні та фактичні); перелік інформації, яка запитується, та документів, які пропонується надати; підпис уповноваженої особи; печатка контролюючого органу. Невідповідність такого запиту вимогам закону звільняє платника податків від обов'язку надавати відповідь контролюючому органу щодо інформації, яка запитується.


Враховуючи те, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством забезпечено захист платника податків від покладення на нього обов'язку з надання інформації на підставі невідповідного закону запиту контролюючого органу, шляхом звільнення від такого обов'язку, Суд вважає, що такі правовідносини не потребують додаткового захисту, зокрема в судовому порядку.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Платнику на праві спільної часткової власності належить нежиле приміщення, що підтверджується договором купівлі-продажу, нежилого приміщення. Контролюючим органом, винесено податкове повідомлення - рішення, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб. Право власності/користування на земельну ділянку, що знаходиться під належним йому майном, платник не оформив. При розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку платника податковим органом використано узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони - 1,5. Разом з тим, згідно даних, вказаних в листі Головного управління Держгеокадастру узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки під належним платнику приміщенням становить 1,36. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Має місце невідповідність розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку, зробленого податковим органом, фактичним даним Головного управління Держгеокадастру. Підставою для нарахування земельного податку є виключно дані державного земельного кадастру. Натомість контролюючим органом здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, що мало наслідком неправильне визначення податкового зобов'язання з земельного податку. Таким чином податкове повідомлення-рішення протиправне.


Питання щодо нарахування плати за землю фізичними особами було предметом розгляду Верховним Судом України, який у постанові від 07.07.2015 у справі № 826/12388/13-а висловив правову позицію, відповідно до якої власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено фактичну перевірку господарської одиниці платника АЗС, щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, за результатами перевірки складено акт та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Проведеною перевіркою встановлено порушення платником вимог п. 12. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що полягало у незабезпеченні ведення в установленому порядку обліку товарних запасів, зокрема з аналізу фактичних залишків нафтопродуктів та Х-звіту. Постановою суду першої інстанції у задоволені позивних вимог відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог платника, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

При недотриманні контролюючим органом при проведенні перевірки положень Інструкції, яка є спеціальним нормативним актом та регламентує порядок проведення такого роду перевірок рішення контролюючого органу щодо застосування до платника штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог п. 12. ст.. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг » є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції. Підставою для направлення вказаних податкових повідомлень-рішень стало заниження податкових зобов’язань у зв’язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні правових та консультаційних послуг, паливо-мастильних матеріалів, товарно-матеріальних цінностей з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій, а також неподання до декларацій з податку на додану вартість податкової накладної. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на додану вартість на 242232,85 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.


Посилання відповідача  на інформацію про неможливість проведення зустрічної звірки правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених господарських операцій платник не може відповідати за порушення, допущені його контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. 


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Платнику на праві приватної спільної часткової власності належить частина майнового комплексу. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за платником зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що за платником право власності на земельну ділянку не зареєстровано. Вищевказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в державній власності, право приватної власності не оформлено, присвоєний обліковий код земельній ділянці 62:068:405, що підтверджується Витягом з бази даних міського земельного кадастру. Згідно внесених змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки, землекористувач зазначений – третя сторона. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено повністю, податкове повідомлення-рішення скасовано. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Обов'язок щодо сплати земельного податку виникає у фізичної особи виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку – ФОП, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ, податку на прибуток, внаслідок того, що господарські операції з контрагентами за якими обліковувались витрати не призводили до реальних правових настідків. Такий висновок мотивовано тим, що первинні документи містять недоліки; скріплені підписами неналежними особами, оскільки особи стверджують, що є не причетними до вказаних підприємств чи перебували за кордоном під час підписання документів. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ, ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними первинними документами, а саме видатковими накладними. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.  


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ, внаслідок того, що господарські операції з контрагентами за якими обліковувались витрати не призводили до реальних правових настідків. Такий висновок мотивовано тим, що у платника відсутні необхідні умови та ознаки для здійснення задекларованих господарських операцій. Крім того, господарські операції здійснені без належної обачливості або при наявності узгоджених дій з контрагентомз метою отримання податкової вигоди. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції.Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними первинними документами, а саме податковими накладними. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов’язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Фактичною підставою для збільшення платнику податків податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті про результати виїзної планової перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. Згідно з цим висновком платник порушив вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок безпідставного збільшення суми витрат, що відповідають витратам з придбання товарів (послуг) у третьої особи(контрагента). Такі висновки контролюючого органу вмотивовані посиланням на безтоварність поставок по операціях з придбання платником податків товарів (продукти харчування, мука та інші товари за замовленням) та послуг (консультування з питань комерційної діяльності та управління) у вказаного контрагента, оскільки під час здійснення заходів податкового контролю, встановлено, що водночас один чи декілька із платників податків у ланцюгу посередників або за юридичною адресою не знаходяться, або не мають матеріально-технічних, виробничих та трудових ресурсів, необхідних для досягнення результатів економічної діяльності, або засновники/керівники зазначених юридичних осіб заперечують свою причетність до господарської діяльності підприємств. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою суду касаційної інстанції постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позивних вимогах задоволено, податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Це однаковою мірою стосується як суми витрат, так і суми податкового кредиту.


Норми податкового законодавства не ставлять у залежність правову оцінку податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками товарів (робіт, послуг), якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, та  фактично придбав товари (послуги) у цих постачальників. Одне лише порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат чи податкового кредиту, якщо в судовому процесі не встановлено факту обізнаності чи-то сприяння покупцем постачальнику в ухиленні від оподаткування (факту участі у незаконній податковій мінімізації). За відсутності встановлення такого факту платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за неправомірну діяльність його контрагентів.


Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".


Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, валові витрати можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.


Суд вважає за достатні докази для визнання господарських операцій реальними, а саме: договору поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується за дорученням платника податків на власний ризик поставляти продукцію (продукти харчування, мука, та інші товари за замовленням) за договірною ціною у строки та в місця за погодженням замовника (платника), а останній поетапно сплачує вартість поставлених товарів; встановлення обставин, що на момент спірних правочинів сторони мали спеціальну податкову та господарську правосуб'єктність; видаткових накладних, які відповідають вимогам статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999№ 996-XIV; здійснення платником розрахунків за придбаний товар шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок контрагента, що підтверджено банківськими виписками та не суперечить умовам договору (поетапна оплата); транспортування придбаного товару здійснено за рахунок власних та орендованих транспортних засобів постачальника, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортних засобів на вантажний малотонажний фургон-В Mersedes-Bens Vito 109 CDI та на вантажний малотонажний фургон-В Peugeot Boxer, та виключає необхідність оформлення товарно-транспортних накладних; приймання товарів здійснювалося особисто платником за місцем здійснення підприємницької діяльності у приміщенні; вказане приміщення знаходиться у платника на правах оренди, що підтверджується договором суборенди нежитлового приміщення, укладеного між платником(суборендар) та третьою особою (орендар) щодо платного строкового користування частинами торгівельних площ, та додаткової угоди  до нього, актом передачі-приймання об'єкта суборенди; наявності у платника виробничого обладнання, яке використовується платником для здійснення господарської діяльності (без надання документальних доказів придбання такого обладнання, послуг з сервісного обслуговування та/або ремонту обладнання), технологічних карток на продукцію власного виробництва, трудових договорів; письмові пояснення контрагента, який не заперечував наявність господарських операцій із позивачем та надав первинні документи (податкові накладні, платіжні доручення); у подальшому придбаний товар використаний платником у господарській діяльності під час виготовлення хлібобулочної продукція (слойка, піца, бублик тощо), яка реалізовувалася, що підтверджено відповідними первинними документами.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дії відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача та складанню акта, виключення з автоматизованої системи ДФС  відомостей, внесених за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було зменшено від'ємне значення суми ПДВ та збільшено грошове  зобов'язання із ПДВ. Спір полягав у тому, що між позивачем та іншими суб’єктами господарювання були укладені договори поставки. Від імені постачальників на адресу позивача виписані видаткові накладні та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ. На думку контролюючого органу, операція з поставки товару не мала реального характеру з огляду на недоліки товарно-транспортних накладних, відсутність у постачальників основних фондів та трудових ресурсів, відсутність цих постачальників за своїм місцезнаходженням, фіктивності постачальника позивача. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд зазначив, що відсутність певних реквізитів у документах, на підставі яких платник податків здійснив зміни у власному податковому обліку, або складання таких документів з певними порушеннями, які не призводять до неможливості ідентифікації осіб, які приймали участь у господарській операції та/або ідентифікації змісту та обсягу господарської операції не призводять до втрати такими документами значення доказу правомірності здійснення змін у податковому обліку, якщо інші докази свідчать про фактичне виконання такої господарської операції.


Судом було вказано, що факт визнання особи винною у скоєнні злочину фіктивного підприємництва не є беззаперечним доказом нереальності господарської операції, оскільки у судовому процесі не було встановлено обставин формування позивачем сум податкового кредиту за податковими накладними із цією юридичною особою. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. 


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями . Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку платника суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки. Згідно з цими висновками платником порушено податкове законодавство України, за наслідками нікчемного правочину з поставки підрядних послуг від третьої особи. Висновки про нікчемність правочину з поставки платнику від третьої особи підрядних послуг обґрунтовано посиланнями на пояснення його керівника, надані під час розслідування кримінальної справі, в яких він заперечив своє відношення до діяльності цього підприємства.; відсутністю у цього постачальника основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності. Згідно з цим вироком третя особа використовувалася для здійснення незаконного формування податкового кредиту, при формальному виконанні обов'язків керівника цього підприємства. У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку платнику від третьої особи підрядних послуг, від імені цього постачальника виписані  податкові накладні, на підставі яких платник задекларував суми  податкового кредиту у податкових деклараціях із ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.


Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.


У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.


У відповідності до правової позиції Верховного Суду України,  викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.


Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:


- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку.


При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.


Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями . Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку платника суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки. Згідно з цими висновками платником порушені норми податкового законодавства України, завищений податковий кредит за господарськими операціями з поставки від третьої сторони маркетингових послуг, які не мали реального характеру. Висновки про відсутність реального характеру поставки платнику від вказаного постачальника послуг обґрунтовано посиланнями на ознаки фіктивності вказаного контрагента, як-то: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів, трудових ресурсів, відсутність розумної економічної причини витрат на оплату цих послуг. З посиланням на поставку платнику від третьої сторони маркетингових послуг, сторони підписали акти здачі-приймання виконаних робіт, від імені цього постачальника виписані податкові накладні, на підставі яких платник задекларував суми податкового кредиту у податковій декларації із ПДВ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення сум витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною  декларацією  суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).


Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її  здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає нормам ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання  на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення  в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.


Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності


Суд вважає за достатнє визнати поставки платнику від третьої особи маркетингових послуг фіктивними, якщо наявні наступні умови: відсутність у вказаних постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; відсутність цих юридичних осіб за своїм місцезнаходженням, відсутність у п розумної економічної причини щодо цих витрат.


При відсутності у постачальників платника адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності; оцінивши додані до матеріалів справи звіти, складені з посиланням на поставку третьої особи маркетингових послуг, які не містять чітких напрямків дослідження; відсутність у них будь-яких рекомендацій за наслідками виконання; ненадання у судовому процесі доказів використання вказаних досліджень у власній господарській діяльності та їх економічну доцільність, суд може зробити висновок про недоведеність платником у судовому процесі наявності у нього розумної економічної причини витрат на оплату таких послуг третьої особи. Вказане свідчить про безпідставність формування сум податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних від імені цього постачальника.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за результатами якої складений акт перевірки. За висновками акту перевірки контролюючим органом встановлені порушення платником чинного податкового законодавства, а саме: не надані податкові декларації з плати за землю, не нарахований та не перерахований до бюджету земельний податок в сумі. На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено платнику суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб. Контролюючим органом при визначенні суми до сплати, невірно застосований показник нормативної грошової оцінки земельної ділянки, без врахування її цільового призначення, яка вказана у витягах з технічної документації. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено, податкове повідомлення-рішення скасовано. Не погодившись з    постановою суду    першої інстанції, контролюючим органом    подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою суду апеляційної інстанції скаргу задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції не дав оцінку врахованих судом першої інстанції при застосуванні показника нормативно грошової оцінки землі наявним в матеріалах справи витягам з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, в яких призначення земельної ділянки зазначено, як: «землі промисловості» та нормативна грошова оцінка земельної ділянки за квадратний метр відрізняється від наданої контролюючим органом.


Судом апеляційної інстанції не врахована довідка з виконкому міської ради щодо цільового призначення земельної ділянки.


Суд зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).


Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті). Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про стягнення податкового боргу з Квартирно-експлуатаційного відділу. З матеріалів справи випливало, що відповідач самостійно визначив податкові зобов'язання у поданих ним податкових деклараціях, тобто сума грошового зобов'язання вважається узгодженою. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Платник податку подав касаційну скаргу, у якій обґрунтовує неможливість виконання  податкового зобов'язання з земельного податку  відсутністю бюджетного фінансування.

 Правова позиція 

Відсутність необхідного бюджетного фінансування чи неприбутковість установи/організації не є підставою для звільнення від сплати податків, які самостійно узгодив платник податку податковими деклараціями, а тому враховуючи, що заходи з погашення податкового боргу не призвели до його погашення, доказів  сплати податкового боргу не надано, - є правові підстави для стягнення такого боргу в судовому порядку.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії посадових осіб контролюючого органу при здійсненні наміру провести виїзну позапланову документальну перевірку позивача та визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадові особи контролюючого органу не надали копію відповідного наказу перед проведення перевірки, чому, власне, вони і не були допущені до її проведення. Також позивач вказує, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки письмовий запит контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження не був належним чином оформлений та обґрунтований, оскільки в ньому зазначалось про необхідність надання інформації та копій документів по взаємовідносинах з 17 підприємствами, проте податкова інформація у відповідача наявна лише по 1 підприємству, стосовно інших контрагентів про таку інформацію в запиті не вказано. У зв'язку з цим підприємство не було зобов’язано надавати відповідь та будь-які пояснення або документи. Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково, скасовано наказ контролюючого органу, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції повністю відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що підприємство, навіть вважаючи, що воно не мало обов'язку надавати інформацію щодо суб'єктів господарювання, які були зазначені у запиті, оскільки з такими суб'єктами позивач не мав господарських правовідносин, повинно було поінформувати про це контролюючий орган та надати відповідну інформацію щодо контрагентів, з якими такі правовідносини відбувались. Проте, жодної інформації щодо відсутності господарських правовідносин із вказаними у запиті суб'єктами господарювання контролюючому органу надано не було, і як було встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржуваним наказом не було передбачено охоплення даною позаплановою перевіркою питання дотримання ним вимог податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин з цими суб’єктами. Таким чином, Суд прийшов до висновку, що податковий орган при прийнятті оскаржуваного наказу діяв у межах та спосіб, передбачений чинним законодавством України.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку. Як випливало з матеріалів справи, відповідач є казенним підприємством, яке належить до сфери управління Міністерства оборони України, розпоряджається закріпленим за ним майном на праві оперативного управління. На момент звернення контролюючого органу сума податкового боргу складала 1952690 грн. З огляду на організаційно-правовий статус платника та правового режиму закріпленого за ним майна (повноважень розпорядження майном) податковий орган обрав саме такий спосіб судового захисту, як арешт на кошти, що знаходяться у банку. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

На законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків. Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.


Суд дійшов висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог. В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Контролюючим органом не було надано належних доказів наявності у відповідача майна, балансова вартість якого менше суми податкового боргу чи доказів відсутності у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу. Це свідчить про відсутність заходів по розшуку майна платника, які повинні були би здійснюватися контролюючим органом.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача за затримку строку сплати податкового зобов’язання з авансового внеску застосовано штраф  у розмірі 26107,10 грн. Як випливало з матеріалів справи, позивач подав податкову декларацію з податку на прибуток 03.03.2014 відповідно до якої він зобов’язувався сплатити авансовий внесок. Позивачем було сплачено відповідну суму 02.03.2015, тобто в межах десятиденного строку, встановленого законодавством. Тому, на думку платника, податкове повідомлення-рішення було прийнято контролюючим органом протиправно. Контролюючий орган стверджував, що у разі, коли закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. У зв'язку з цим вважає, що граничний термін сплати авансового внеску з податку на прибуток у лютому 2015 року настав 28.02.2015, тому з огляду на затримку позивачем сплати узгодженої суми авансового внеску з податку на прибуток підприємств на 2 календарні дні правомірно прийняв спірне податкове повідомлення-рішення. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податкова декларація за базовий звітний період у разі сплати місячних авансових внесків подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця,  а грошове зобов’язання після підлягає сплаті у десятиденний строк після подачі податкової декларації. Граничним строком для подання позивачем податкової декларації було 20 лютого 2015 року, отже, податкове зобов'язання підлягало сплаті до 02 березня 2015 року.  Позивач сплатив авансовий внесок 02.03.2015, тобто виконав податковий обов’язок вчасно.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік. Платник податків у справі  у 2016 року був власником транспортного засобу, який ним був проданий, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу від цієї ж дати. Контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено грошове зобов'язання з транспортного податку за період знаходження у власності останнього вищезазначеного автомобіля. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено . Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

У 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4   пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями. Контролюючим органом був складений Акт “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника податків з питань проведення експортних операцій та повноти їх відображення податковому обліку, правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з третьою особою.” Під час перевірки досліджувалися відносини між платником та третьою стороною щодо реальності здійснення господарських операцій, в акті перевірки зазначено перелік та реквізити усіх первинних документів, що підтверджують факт отримання товару, його наявність, якість та подальшу реалізацію. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність контролюючим органом податкових правопорушень покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень Постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Акт перевірки, предметом якого є дослідження взаємовідносин з іншими контрагентами окрім тих що визначені керівником, знаходиться за межами предмету перевірки визначеного наказом керівника податкового органу, внаслідок чого є не допустимим доказом в розумінні частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.


Факт реальності господарських операцій може бути підтверджений: товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття товару, видатковими накладним, які містяться у матеріалах справи, наказами про службове відрядження конкретних посадових осіб, звітами про використання коштів виданих на відрядження, сертифікатами якості товару, копіями платіжних доручень та банківськими виписками, що підтверджують фактичний рух активів в процесі здійснення операції.


Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Акт про неможливість проведення звірки, перевірки доводить виключно факт неможливості проведення, вчинення відповідних діянь та не є доказом податкового правопорушення щодо формування податкового кредиту або витрат.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому визначено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 912 007,00 грн. з мотивів безпідставності його прийняття. З матеріалів справи випливало, що позивач придбав та ввіз на територію України фарбу. Імпортна продукція була звільнена від оподаткування за умови її цільового використання у книговидавничій діяльності. Отримавши імпортну продукцію (фарбу) позивач зарахував її на балансовий рахунок 201 "Сировина та матеріали", про що до митного органу наданий відповідний звіт. У подальшому товар використовувався позивачем частково у власному виробництві, а частково був реалізований іншому підприємству. В ході проведення документальної позапланової перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем податкового законодавства з огляду на нецільове використання імпортної фарби у виді її реалізації контрагенту.  Контролюючий орган доводив, що цільове використання це особисте використання особою, яка ввезла імпортну фарбу на пільгових умовах при порушенні якого ввізне мито та податок на додану вартість сплачується у повному обсязі. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Від податку на додану вартість звільняються ввезені в Україну товари з метою використання у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції. В межах такого використання товари можуть бути використані як у власній виробничій діяльності, так і шляхом їх постачання переробникам, видавництвам і підприємствам поліграфії на території України.


Редакція п. 7 підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України на час митного оформлення продукції позивачем (з 14 лютого 2011 до 05 серпня 2011 р.) не містила положень щодо обов'язковості використання продукції виключно у власній виробничій діяльності. Обсяг зобов'язань позивача обмежувався лише використанням товару у книговидавничій діяльності. Крім того, судами встановлені обставини щодо цільового використання товару контрагентом позивача, з огляду на його статус суб'єкта видавничої справи.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ,  внаслідок встановлення безтоварності правочину. Нереальність господарських операцій доводиться податковим органом з посиланням на нікчемність правочинів, непідтвердження операцій контрагентів за ланцюгом постачання, відсутністю контрагентів за місцем їх реєстрації, відсутністю товарно-транспортних накладних за вказаними операціями. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що відсутність окремих первинних документів, а саме товарно-транспортних накладних пояснюється фактом перевезення товарів власними силами. Щодо невиконання своїх зобов'язань контрагентами по ланцюгу постачання товару, то він не може їх контролювати та нести за них відповідальність Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. 

 Правова позиція 

Витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами податкового і бухгалтерського обліку, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків. Товарно-транспортні накладні не завжди складаються при наявності операцій з перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних пояснюється фактом перевезенням товарів власними силами. У даній ситуації відсутність товарно-транспортної накладної є законним явищем.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась з позовом до НАК з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що НАК виплачував протягом тривалого часу суму заробітної плати, яка відповідно до статті 116 КЗпП підлягала виплаті в день звільнення, адже спір з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення між ним та роботодавчем був відсутній. А тому, відповідно до статтей 116 та 117 КЗпП, за весь період затримки виплати заробітної плати з роботодавця має бути стягнено середній заробіток.  Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. 

 Правова позиція 

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум. При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком. Аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.


Передумовою для відшкодування  працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановивши факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні та невиплати заробітної плати в період роботи, апеляційний суд, при цьому, не звернув увагу на те, що зазначені обставини призвели до вимушених змін у його життєвих стосунках і такі дії є втручанням у право на майно, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди. 


задоволено частково

 Фабула справи  Між митницею та юридичною особою було укладено угоду  про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником, якою врегульовано взаємовідносини  щодо надання фінансових гарантій сплати митних платежів у разі невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, узятих перед митним органом зобов'язань. Через деякий час, митницею було встановлено настання гарантійного випадку (декларантом не було сплачено митні платежі за ввезення на митну територію України товарів) та направлено вимогу гаранту про сплату коштів відповідно до угоди. Гарантом не було виконано умови угоди.  Зважаючи на вищевикладене, митний орган звернувся до господарського суду із позовом, в якому просив стягнути з юридичної особи-гаранта суми митних платежів. Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження припинено. Касаційний господарський суд у складі Верховного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції

 Правова позиція 

Позов про примусове стягнення з відповідача як з особи, відповідальної за сплату митних платежів до державного бюджету, подано Митницею в порядку виконання нею завдань, покладених на органи доходів і зборів, а спір виник у зв'язку  з невиконанням вимог Митниці як суб'єкта владних повноважень про таку сплату


Крім того, укладення сторонами спору угоди, на підставі якої відповідач видав гарантії у вигляді документа, не є способом забезпечення виконання зобов'язань у сфері приватного права, а способом забезпечення сплати обов'язкових митних платежів до державного бюджету, який запроваджено законодавством України з питань державної митної справи з метою захисту митних інтересів України у процесі здійснення державної митної справи.


Отже, вимога про стягнення органом доходів і зборів з відповідача як особи, відповідальної за сплату митних платежів до Державного бюджету України, є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.


не задоволено

 Фабула справи  Особа працювала на посаді бібліотекара. Згодом було проведено чергову атестацію працівників РЦБС, за результатами якої складено атестаційний лист про невідповідність її займаній посаді. Вказані результати атестації стали підставою для видачі наказу про її звільнення з посади бібліотекара у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Крім цього, було зазначено, що бібліотекар не володіє українською мовою, що заважає їй справлятися із посадовими обов’язками. Звільнена вважає, що наказ про звільнення є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки рішення атестаційної комісії є необґрунтованим, її звіт члени комісії не заслуховували, а своє рішення не вмотивували. Бібліотекар звернулася до суду із позовом до районної централізованої бібліотечної системи Берегівської районної ради (далі - Берегівська РЦБС), в якому просить визнати наказ незаконним, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції у позові відмовив. Суд апеляційної інстанції вимоги позивача задовольнив.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці. Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов'язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов'язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об'єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов'язків.


Щодо виплати середньомісячної заробітної плати, то згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами), при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.


задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до Товариства застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України. Позовна заява мотивована тим, що відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення на підставі Наказу, який скасовано за результатами судового оскарження, що обумовлює протиправність проведеної на його підставі перевірки та, як наслідок, прийнятого податкового повідомлення-рішення. Позивач зазначив, що податковим законодавством встановлене право, а не обов'язок, платника податків подати уточнюючий звіт, у разі якщо платником податку виявлено, що  у раніше поданому звіті про контрольовані операції інформація надана не в повному обсязі, містить помилки або недоліки. Платник податку також доводив, що питання дотримання вимог податкового законодавства в частині декларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції за 2015 рік, раніше вже двічі перевірялись та переглядались органами Державної фіскальної служби України. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відсутність норми, яка б визначала обов'язок подання уточнюючого звіту платником податків, строків його подання, відповідальність за невиконання такого обов'язку, унеможливлює застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій та свідчить про безпідставність та протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.


Скасування наказу про проведення перевірки свідчить про  незаконність проведення такої перевірки та виключає її правові наслідки.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням  до платника податку про зупинення видаткових операцій на рахунках. В обґрунтування подання зазначено, що у зв'язку з існуванням у відповідача податкового боргу контролюючий орган прийняв рішення про опис майна боржника у податкову заставу. З метою здійснення опису майна відповідача, податковий керуючий здійснив виїзд за адресою платника, проте керівник підприємства не надав податковому керуючому документів, необхідних для такого опису, унеможлививши виконання ним своїх повноважень. З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив податкового керуючого до опису майна та надав усю необхідну інформацію, проте відмовився підписувати акт опису майна. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову.  Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що відмова керівника підприємства від опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих. Проте, податковим керуючим не були вчинені дії щодо залучення понятих для підпису акту опису майна у податкову заставу. Крім того, Суд зауважив, що на дату прийняття позивачем рішення про опис майна у податкову заставу усі активи відокремленого підрозділу відповідача вже перебували у податковій заставі, проте чинним законодавством не передбачено можливості одночасної (подвійної) застави того ж майна платника податків.


не задоволено

 Фабула справи  Фізична – особа підприємець звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу.  Суть спору полягала у неоприбуткуванні готівкових коштів у книзі обліку доходів та витрат на суму 3 183,10 грн. Матеріалами справи було встановлено, що позивачем було роздруковано та підклеєно до Книги ОРО відповідні звіти щодо сум 1 660, 05 грн та 1 523, 05 грн. та внесено відповідні записи до розділу 2 Книги ОРО. Таким чином отримання вищезгаданих сум було проведено через РРО, про що свідчить фіскальні звітні чеки (Z-звіт), а їх оприбуткування відображено у розділу 2 книзі обліку розрахункових операцій. Проте позивач не виконав вимоги встановлені пунктом 5 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України N481 від 16.09.2013 року щодо внесення запису у Книгу за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. Позивач вважав, що висновки контролюючого органу щодо невідповідності його діяльності вищезгаданому Положенню є помилковими. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення і відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Не відображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після проведення розрахункової операції із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки, відповідальність за яке встановлена Указом «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Разом з тим, законодавством не передбачено необхідності одночасного та паралельного оприбуткування готівкових коштів як у книзі обліку розрахункових операцій так і у книзі обліку доходів і витрат.


задоволено

 Фабула справи  Позивач оскаржував ухвалу слідчого судді про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання ним вимог податкового законодавства України. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження, мотивуючи це тим, що вказана ухвала слідчого судді апеляційному оскарженню не підлягає. Позивач подав касаційну скаргу. З огляду на те, що питання, порушене у цій справі становило виключну правову проблему, вирішення якої було необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, справа була передана на розгляд  Великій Палаті Верховного Суду.

 Правова позиція 

Апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.


Судам апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про призначення позапланової документальної перевірки слід керуватися приписами частини шостої статті 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених частиною першою статті 7 КПК. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Зміст цієї засади розкрито у статті 24 КПК, згідно з частиною першою якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.


задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дії контролюючого органу з проведення заходів зустрічної звірки, за результатами яких складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки та визнання протиправними дії щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки. Позивач також просив зобов'язати  податковий орган вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів інформацію, внесену на підставі акта та утриматися від направлення до інших органів державної податкової служби вищезазначеного акта. Суди першої та апеляційної інстанції позов частково задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу. Він обґрунтовував її тим, що внесення змін до баз даних податкових органів не спричиняють для платника податків будь-яких юридичних наслідків, не порушують прав позивача та є лише службовою діяльністю посадових осіб податкового органу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.


задоволено

 Фабула справи  Скаржник звернувся до апеляційного суду  з вимогою про скасування ухвали слідчого судді про призначення в межах кримінального провадження позапланової комплексної перевірки на предмет дотримання в діяльності платника вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки та трудового законодавства. Апеляційної суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки, на думку суду, кримінальним процесуальним законом не передбачено оскарження в апеляційному порядку такого судового рішення. Не погодившись із такою ухвалою апеляційного суду скаржник звернувся з касаційною скаргою про скасування цієї ухвали та призначення справи до нового розгляду в  суді апеляційної інстанції. Таке прохання мотивовано тим, що, як вважає скаржник, відмова апеляційного суду відкрити апеляційне провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді суперечить загальним засадам кримінального провадження, передбаченим ст. 7 Кримінального процесуального кодексу. Справа була прийнята до провадження та передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

 Правова позиція 

Велика палата дійшла висновку, що відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді є істотним порушенням приписів кримінального процесуального закону. Така позиція обґрунтовується тим, що слідчий суддя виніс ухвалу про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, вид якої не передбачений переліком ч.1 ст. 309 КПК. При відкритті апеляційного провадження суду апеляційної інстанції належало виходити із принципу законності кримінального провадження, який передбачає, що у разі, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють засади кримінального провадження, повинні застосовуватись загальні засади кримінального провадження, однією з яких є право кожної особи на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, встановленому законодавством. Тому ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.


задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ, внаслідок встановлення нікчемності правочинів із поставки від постачальників товару. Висновок про нікчемність правочинів обґрунтований відсутністю сплати ПДВ та невиконання податкового обов'язку з подачі податкової звітності з ПДВ постачальниками . На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції.Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними первинними документами, а саме податковими накладними. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Норми законодавства не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування від фактичної сплати  сум ПДВ до бюджету іншим платником податку - постачальником товару по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок  у судовому процесі не спростована.


Порушення платником податку – постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку – покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов’язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов’язань.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ, внаслідок встановлення нереальності господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками. Висновок про нікчемність правочинів обґрунтований відсутністю сплати ПДВ та невиконання податкового обов'язку з подачі податкової звітності з ПДВ постачальниками . На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними первинними документами. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об’єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами розгляду  клопотання слідчого про призначення комплексної позапланової перевірки ЮО щодо використання земельної ділянки, слідчим суддею міськрайонного суду було постановлено ухвалу якою надав дозвіл на проведення такої перевірки. ЮО спробувала оскаржити ухвалу в апеляційному суду, мотивуючи це тим, що слідчий суддя постановив ухвалу, не передбачену Кримінальним процесуальним кодексом, а отже діяв поза межами своїх повноважень. Однак суддею-доповідачам апеляційного суду було відмовлено у відкриті провадження.

 Правова позиція 

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК (частина третя статті 392 КПК). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту


Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.


Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку здійснив протягом року продаж декількох квартир у новозведеному будинку. Податковий орган наполягав, що доходи від таких продажів повинні оподатковуватися в загальному порядку (як дохід від продажу нерухомого майна). Натомість платник стверджував, що ним здійснювалося відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно отриманий дохід підлягає оподаткуванню за нижчою ставкою як дохід від продажу рухомого майна (при цьому платник розповсюджував правовий режим рухомого майна на майнові права на об’єкт нерухомості). За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Платник податку подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

ВС ствердив, що відчуження майнових прав на об'єкт нерухомості можливе лише до завершення будівництва об'єкта нерухомості. Після завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію, відчуження майнових прав на такий об'єкт або окремі його частини, не відповідає вимогам законодавства.


Водночас ВС відзначив, що використання платником податків земельних ділянок для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з подальшим зведенням на них об'єктів нерухомості з метою продажу або майнових прав на незавершені об'єкти будівництва, або готових до експлуатації квартир, охоплюється поняттям інвестиційної діяльності. Відповідно, на думку Суду, оподаткування доходу, отриманого внаслідок правомірного відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, має здійснюватися на підставі положень пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, як інвестиційного доходу.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про надання висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів за вантажно-митними деклараціями з мотивів протиправності відмови. Контролюючий орган зазначив, що відмовив у поверненні коштів з підстав наявності у платника податкового боргу у сумі 2  566  492 грн 58 коп і що повернення та/або надмірну сплачених сум грошового зобов'язань проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що висновки судів попередніх інстанцій про неможливість повернення надмірно сплачених платежів з Державного бюджету України за митними деклараціями передчасними, оскільки з метою правильного вирішення адміністративних спорів цієї категорії судам необхідно достовірно встановити наявність коштів у платника податків, які обліковуються митним органом як надмірно сплачені до бюджету, їх суми та підстави виникнення такої переплати, факт подання платником податків заяви про повернення коштів з відповідним комплектом документів, а також зазначення у заяві напряму за яким слід здійснити перерахування надміру сплачених коштів.


задоволено частково

 Фабула справи  Фізична особа - підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення закнодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів у сумі 6800 грн 00 коп. Як було встановлено Судом, позивач має ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пиво). Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку за місцем здійснення торгівлі. В результаті перевірки було складено акт про реалізацію позивачем пива у бокалах на розлив для споживання без статусу закладу громадського харчування, що є порушенням ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", якою встановлена заборона щодо продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, який дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що фіскальні чеки є підтвердженням лише факту продажу алкогольного напою, проте не факту споживання його на місці реалізації. Більше того, у позивача були відсутні умови і обладнання, які би надавали можливість покупцям споживати пиво за місцем його реалізації, а сам акт перевірки не є беззаперечним доказом вчиненого правопорушення і був оцінений судами попередніх інстанцій  у сукупності з іншими доказами, на основі яких Суд прийшов до висновку про недоведеність з боку відповідача складу правопорушення, передбаченого ст. 15-3 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість з мотивів безпідставності їх прийняття податковим органом.  Суть спору полягала в тому, що за висновком податкового органу заниження податку на прибуток обумовлене заниженням об'єкта оподаткування внаслідок спливу строку позовної давності кредиторської заборгованості позивача перед іншим суб’єком господарювання. За умовами договору поруки, укладеного між позивачем, як боржником та цим суб’єком, позивач був зобов'язаний повернути банку кредит до 2009 року. У договорі строни домовились, що вони можуть звертатись до суду впродовж п'яти років, тобто, до 2014 року. Контролюючий орган визнав кредиторську заборгованість безнадійною та включили її до складу «Інші доходи» податкової звітності з податку на прибуток за 2014 рік. Суд першої інстанції позов повністю задовольнив. Суд апеляційної інстанції прийняв нову постанову, якою позов було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення – рішення, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основними зобов'язаннями та штрафними санкціями. При прийнятті такого рішення, суд виходив з того, що підписання сторонами звірок взаєморозрахунків є визнанням позивачем своєї заборгованості і відповідно до ст. 264 ЦКУ перериванням строку перебігу позовної давності.

 Правова позиція 

Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що підписання сторонами актів звірок взаєморозрахунків вказує на визнання позивачем своєї заборгованості перед кредитором за відповідними зобов'язаннями, оскільки цей акт посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухгалтерського обліку платників податків, при цьому положення статті 264 Цивільного кодексу України не застосовується до спірних відносин, оскільки заборгованість є визнаною сторонами і не потребує визнання. Наявність заборгованості, що рахується в балансі, або за балансом господарюючих суб'єктів сама по собі не вказує на  переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення зазначеної заборгованості.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суть спору полягала в тому, що контролюючим органом була проведена камеральна перевірка, в результаті якої було прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3 431  221,00 грн та застосовано штрафні санкції. При проведенні камеральної перевірки, контролюючим органом встановлено відсутність факту придбання товарів чи послуг - безтоварності господарських операцій між позивачем і його контрагентом. Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується на обставинах: 1) незнаходження позивача за податковою адресою; 2) неможливості вручення позивачу запиту про надання документів та пояснень; 3) інформації посадових осіб податкової міліції, про те, що директор позивача не проживає в Україні, а постійно проживає в Чехії, де здійснює трудову діяльність. Суд першої інстанції позовні вимоги підтримав. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд вказав, що предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами. Тому, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у контролюючого органу повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати правомірність сплати позивачем податків, з огляду на господарські відносини з контрагентом-постачальником.


Крім того, Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно аналізували обставини щодо реальності господарських операцій позивача, оскільки межі судового контролю в даній справі передбачають дослідження правомірності донарахування платнику податків податкових зобов`язань, за результатами камеральної перевірки.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, якими  збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 095 124 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4505532 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття. Контролюючий орган доводив, що склад податкового правопорушення полягає у невключені до складу інших доходів звітних податкових періодів 2011 року сум безповоротної фінансової допомоги отриманої від нерезидента внаслідок ненадання платником до перевірки реєстраційного свідоцтва додаткової угоди до договору позики. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності. З огляду на те, що договір позики регулюється законодавством Республіки Кіпр, до нього застосовується 15 річний строк позовної давності, передбачений кіпрським законодавством для боргових зобов'язань. Таким чином, оскільки кошти були отримані позивачем по договору позики 2009 року, вони не можуть вважатися безповоротною фінансовою допомогою.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень – рішень, якими до нього було застосовано штрафні санкції у розмірі 182901,00 грн., а також в розмірі 1360,00 грн. Судами було встановлено, що контролюючим органом було проведено виїзну планову документальну перевірку, в ході якої було встановлено порушення ведення касових операцій, а саме, несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій у сумі їх фактичних надходжень  на підставі фіскального звітного чека реєстратора розрахункових операцій; проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів; а також незабезпечення щоденного друку фіскальних звітніх чеків та їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій. На підставі акта перевірки контролюючим органом було прийнято вказані податкові повідомлення-рішення. Суд першої інстанції визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Вищий адміністративний суд скасував рішення попередніх інстанцій  в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування суми штрафних санкцій у розмірі 182901,00 грн.; у цій частині позову відмовив; в іншій частині рішення залишив без змін. Позивач подав касаційну скаргу.  Позивач вважав, що застосовані санкції за своєю природою є адміністративно-господарськими, а тому можуть бути застосовані лише в межах строку, визначеного ст.250 Господарського кодексу України, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

 Правова позиція 

З набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 №2756-VI зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.


Податковим законодавством передбачено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем їх фактичного подання.


Таким чином, Суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування контролюючим органом до позивача суми штрафних санкцій без врахування визначеного ст. 250 Господарського кодексу України гранично допустимого строку, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було збільшено грошове грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено від'ємне значення ПДВ і застосовано штрафні санкції. Підставою для цього став висновок контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій з контрагентом, директор якого визнаний винним у вчиненні злочину фіктивного підприємництва. Валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість позивач формував за результатами відображених у бухгалтерському та податковому обліках операції з придбання послуг у цього товариства. Проте, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що обставина про фіктивне підприємництво стосовно суб'єкта підприємницької, який відображений платником податків (покупцем) у бухгалтерському та податковому обліках як постачальник послуг покупцю, установлена у судовому рішенні у кримінальній справі, не свідчить про безпідставне формування покупцем валових витрат та податкового кредиту. Це обґрунтовувалось тим, що у судовому рішенні у кримінальній справі не надано оцінки операціям покупця з фіктивним контрагентом. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Контролюючий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, справа була передана Верховному Суду.

 Правова позиція 

Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.


Верховний Суд також посилається на висновки ВСУ, які полягають у тому, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірні. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути не врахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення. Справа полягала в тому, що позивач уклав договір про поставку нафтопродуктів, на підставі чого були сформовані податкові накладні на поставку дизельного палива та бензину.  За наслідком виконання зазначеного договору позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 26 993 грн. 92 коп. за червень та 59 108 грн 32 коп за грудень. В ході перевірки, проведеної контролюючими органами, було виявлено «дефекти» складання документів, відсутність товарно транспортних накладних, як підтвердження факту транспортування товару, відсутність скріплення печаткою видаткових накладних, що суперечить вимогам первинного бухгалтерського обліку, що свідчить про нереальність спірних господарських операцій. Також було прийнято до уваги наявність судового рішення в межах кримінального провадження, яким підтверджена фіктивність діяльності позивача. Таким чином, контролюючий орган прийшов до висновку, що відсутність реального факту операцій не надавало права товариству на формування показників податкового обліку з ПДВ за неіснуючими операціями. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що договором було обумовлено що кількість товару, обов'язково повинна була підтверджуватись накладними, товарно транспортними накладними, актами приймання - передачі. Проте, оскільки ні контролюючим органам, ні суду не були надані зазначені вище документи на підтвердження понесених позивачем витрат, за яким сформовано податковий кредит, зокрема товарно транспортна накладна як факт підтвердження транспортування товару, то Суд підтримав позицію про нереальність  спірних господарських операцій та правомірність податкового повідомлення-рішення.


Суд також вказав, що посилання суду апеляційної інстанції на практику Європейського суду з прав людини у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" є безпідставними, оскільки Суд у цих рішеннях надавав оцінку обставинам, відмінним від обставин справи, що розглядається. У цитованій судом апеляційної інстанції справі податковий кредит сформовано на підставах і у спосіб, визначений законодавством, заявлені до відшкодування суми не були спірними, проте податкові органи позбавили платника податків права на відшкодування податку на додану вартість внаслідок неподання звітності його контрагентами. На відміну від наведеної справи, у межах даної справи спірним є правомірність формування податкового кредиту.


задоволено
close icon
Інформація про документ