Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Співробітниками контролюючого органу проведена фактична перевірка платника, результати якої відображені у акті. Зокрема  встановлено, що в торгівельному павільйоні платником продано одну залізну банку «Балтика-3» без використання РРО. Ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) у підприємця відсутня. Платник перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме, як платник єдиного податку другої групи. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

До початку фактичної перевірки контролюючий орган не може знати, які порушення будуть встановлені під час її проведення. Натомість, результати перевірки фіксуються у акті перевірки, який відповідно до пункту 80.10  статті 80, пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу України підписується посадовими особами контролюючих органів, особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків, його законними представниками (у разі наявності) та реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Міцність алкогольного напою, реалізація якого була зафіксована контролюючим органом у акті перевірки, могла бути встановлена під час перевірки, а тому відома йому на момент складання акту перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення. Заперечень платника з цього приводу акт перевірки не містить, додаткових документів відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України до прийняття податкового повідомлення-рішення платником надано не було.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до фізичної особі-підприємця, в якому просив накласти арешт на кошти на рахунках платника податків. Посадовою особою контролюючого органу прийнято наказ «Про проведення фактичної перевірки», згідно з яким призначено проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця, господарської одиниці - магазину з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства України. Термін проведення перевірки визначено 10 діб, починаючи з 27 липня 2017 року (далі - Наказ). 27 липня 2017 року на підставі наказу та направлень на перевірку посадовими особами контролюючого органу здійснено виїзд за адресою здійснення господарської діяльності фізичною особою-підприємцем з метою вручення наказу та ознайомлення з направленнями на перевірку. 27 липня 2017 року після проведення контрольної розрахункової операції в магазині, де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець, особі, яка провела розрахункову операцію пред'явлено службові посвідчення, копію наказу та направлення на перевірку від 26 липня 2017 року. Посадовими особами податкового органу запропоновано вказаній вище особі ознайомитись з копією наказу та направленнями на перевірку, а також поставити свій підпис у направленнях про ознайомлення з ними. Проте, вказаною особою відмовлено в їх підписанні та отриманні копії наказу на проведення перевірки, крім того, відмовлено в допуску службових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки, у  зв'язку з чим складено акти відмови. Контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку із відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Фізичною особою-підприємцем оскаржено наказ «Про проведення фактичної перевірки» у судовому порядку, за результатами судового розгляду постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Постановою суду першої інстанції позов задоволено, внаслідок чого накладений арешт на кошти на рахунках фізичної особи-підприємця. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог контролюючого органу відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

На законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків. При чому, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

В випадку накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку  правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку, з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено. Перевіркою встановлено порушення платником норм чинного податкового законодавства у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей (запасних частин (комплектуючих) та дизельного палива) у контрагентів за нікчемними правочинами. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів платника необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також неперебування їх за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд вважає, що господарських операцій  є реальними та підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; квитанцій до прибуткових касових ордерів; товарно-транспортних накладних; документів, що свідчать про господарський характер понесених витрат.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства платником податків, результати якої оформлено актом. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником норм чинного податкового законодавства України у зв'язку з неправомірним формуванням витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, та податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні молока та молочних продуктів з огляду на непов'язаність понесених витрат з господарською діяльністю платника. Зокрема, з'ясовано, що між платником та його контрагентами укладено ряд договорів на поставку молока та/чи його замінників.   В зв'язку з цим, між платником як замовником укладено договір з третьою стороною як виконавцем про оренду приміщень, взаємовідносини та взаємодопомогу, предметом якого є щомісячне постачання виконавцем у власність працівникам та службовцям названих вище контрагентів через орендовані у замовника пункти громадського харчування належних замовнику товарів та організацію гарячого харчування. Згідно договору виконавець взяв на себе обов'язок забезпечити видачу молока та інших рівноцінних продуктів на підставі пред'явлених талонів на молоко. Передача товару здійснюється за актом прийому-передачі, здача талонів платнику відбувається за актом здачі талонів, в якому вказується найменування підприємства, яке видало талон, кількість талонів, ціна талону, загальна сума. Платник податків придбав продукти харчування, в тому числі молоко та молочні продукти, й відповідно до умов договору на підставі актів прийому-передачі товару безоплатно передавав їх третій стороні на суму, яка дорівнювала сумі талонів на молоко, пред'явлених робітниками підприємств-замовників у структурних одиницях громадського харчування платника податків та третьої сторони. В свою чергу, третя особа передавала талони платнику на підставі актів передачі талонів. З огляду на викладене, контролюючий орган дійшов висновку про те, що платник здійснював безоплатну передачу товарів третій стороні, що не охоплюється поняттям господарської діяльності. На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково. Ухвалою суду апеляційної інстанції, постанова суду першої інстанції залишена без змін. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника. Тобто, витрати на придбання товарів, понесені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника, не дають йому права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Фактичне виконання договорів, укладених платником з його контрагентами, а також рух активів підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами, актами приймання-передачі товарів та талонів, рахунками, що відповідачем не заперечується.

При виконанні умов договору між платником та третьою особою право власності на молоко та інші рівноцінні товари, передані третій особі, не переходило до останньої, вона лише забезпечувала видачу товару працівникам, а тому здійснення таких операцій не можна  розцінити як постачання товарів та (або) безоплатну їх передачу в розумінні приписів Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Тому, придбані платником продукти харчування, які видано працівникам контрагентів в обмін на талони та за які від вказаних юридичних осіб ним отримано грошову компенсацію, було використано в господарській діяльності платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок. На підставі акта перевірки та за результатом процедури адміністративного оскарження податковим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями, зменшено суму бюджетного відшкодування, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.  Платник оскаржив це рішення в суді. Постановою суду першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовлено, з мотивів правомірності спірних податкових повідомлень-рішень та безпідставності вимог платника податків щодо здійснення бюджетного відшкодування. Проте, постановою  апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково. Задовольняючи позовні вимоги у частині, суд апеляційної інстанції висновувався з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень та недоведеності податковим органом складу податкових правопорушень, покладених в основу їх прийняття. Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наявності у податкового органу повноважень на проведення відповідної перевірки та передчасності позовних вимог щодо стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Контролюючий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України

 Правова позиція 

1. Витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість та підтвердження суми бюджетного відшкодування мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами податкового і бухгалтерського обліку, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

2. Правомірність формування податкового кредиту та, відповідно, суми бюджетного відшкодування за цими ж самими операціями за встановлений період вже підтверджено судовими рішеннями в інших адміністративних справах, які набрали законної сили, що доводить наявність підстав звільнених від доказування.

3. Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції з придбання або реалізації товарів та послуг.

4. Аргументи податкового органу щодо визнання договорів, за якими здійснювалося постачання товарів та послуг, нікчемними є безпідставними, оскільки такі договори нікчемними у судовому порядку не визнавались, будь-яких злочинних дій суб'єктів господарювання, підтверджених рішеннями судів, що набрали законної сили, не встановлено, реальність господарських операцій підтверджена належними і допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Самостійне визнання договорів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.

5. Доводи податкового органу щодо наявності податкової інформації про «фіктивність» контрагентів є неприйнятними оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу щодо нескладання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів із земельного податку та зобов’язання контролюючого органу підготувати та подати висновок про повернення надмірно сплачених грошових коштів із земельного податку за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території. Платник податку обґрунтував свої вимоги тим, що контролюючий орган, в порушення вимог Податкового Кодексу України, не надав на підставі звернення Товариства висновок щодо повернення грошових коштів, що унеможливлює їх отримання. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено. Проте суд апеляційної інстанції скасував цю постанову та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову платника. Визнано протиправною бездіяльність ДПІ щодо нескладання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку (визнано протиправною бездіяльність ДПІ щодо нескладання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку).

 Правова позиція 

1. Виходячи зі змісту положень статті 43 Податкового кодексу України, у відповідача виник безальтернативний обов'язок протягом строку встановленого у ПК України з дня подання платником податків заяви підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. В строк визначений ПК України контролюючий орган свого обв'язку не виконав, відтак судом апеляційної інстанції обґрунтовано визнано дії ДПІ в цій частині протиправними.

2. 15.04.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» відповідно до якого пункт 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в новій редакції.

3. Беручи до уваги зміни у законодавстві, суд встановив, що на час звернення позивача до суду та на час розгляду адміністративного позову судами попередніх інстанцій, суми нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, відтак суди позбавлені можливості покладення на контролюючи органи обов'язку здійснити дії щодо повернення таких платежів, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку зверувся до суду  позовом до контролюючого органу про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовано штрафні санкції за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 263 703,22 грн. Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (пені) згідно з податковим повідомленням - рішенням, з приводу правомірності якого виник спір стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки про порушення позивачем строків зарахування виручки на рахунок в уповноваженому банку у сумі 24 709,59,00 дол. США у межах контракту з контрагентом. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на застосування контролюючим органом фінансових санкцій до товариства поза межам строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, статтею 102 Податкового кодексу України, та висновком, що штрафна (фінансова) санкція і пеня є різними поняттями, що пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не штрафною санкцією, тому на таку фінансову санкцію поширюється дія статті 250 ГКУ щодо граничних строків застосування у шість місяців.  Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції змінив постанову в мотивувальній частині, в іншій частині – залишив без змін. Контролюючий орган подав касаційну скаргу посилаючись на те, що порушення строків прийняття податкового повідомлення - рішення не є безумовною підставою для висновку про його протиправність, якщо таке рішення прийнято контролюючим органом у межах компетенції.

 Правова позиція 

Податковий кодекс України обумовлює два випадки для визначення грошових зобов'язань контролюючим органом: не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації; не пізніше закінчення 1095 дня з граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом. Контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань (у тому числі штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері ЗЕД) платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань контролю за достовірністю та повнотою нарахування сум податку на додану вартість платником податків за базовий звітний (податковий) період, результати якої оформлені актом. Під час перевірки встановлено, порушення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме, порушення граничного терміну реєстрації в ЄРПН податкових накладних. На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у вигляді штрафної (фінансової) санкції. В податковому повідомленні-рішенні допущена помилка, а саме невірно зазначені суми нарахованих грошових зобов'язань Підставою для застосування до платника вказаних штрафних санкцій слугував факт несвоєчасної реєстрації податкових накладних. При цьому, у податковому повідомленні-рішенні визначена сума штрафу, в тому числі 20 % за несвоєчасну реєстрацію першої податкової накладної та 30 % за несвоєчасну реєстрацію другої податкової накладної. Однак, у вказаному податковому повідомленні-рішенні відсутнє посилання на суму штрафу за ставкою 30%. Такі суми штрафних санкцій визначені в розрахунку штрафу за порушення термінів реєстрації податкових накладних, що є додатком до податкового повідомлення-рішення. Платник податків склав та зареєстрував в ЄРПН розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до зазначеної податкової накладної, вказавши на помилку у даті складання, та в той самий день склав і зареєстрував податкову накладну з аналогічними показниками щодо асортименту, кількості та вартості товару. При цьому, платником податку дата податкової накладної не змінювалася, а було зареєстровано нову податкову накладну з аналогічними показниками, в зв'язку з тим, що операція, за якими помилково була виписана податкова накладна не відбулася. Постановою суду першої інстанції  у задоволені адміністративного позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

При фактичній відсутності поставки товару обов'язок щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН у платника податку не виникає, а відтак відсутні і підстави для застосування штрафних санкцій за недотримання покладеного на платників податку обов'язку.

Окремі недоліки, допущені податковим органом при оформленні податкового повідомлення-рішення не впливають на факт доведеності складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту видається можливим чітко встановити його зміст (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли окремі елементи спірного рішення є недотриманими. Отже, враховуючи те, що зі спірного податкового повідомлення-рішення можливо встановити його зміст та враховуючи наявність в матеріалах справи розрахунку штрафу, а факт порушення не заперечується платником, таке податкове повідомлення-рішення слід розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку платника податків. Перед початком перевірки платнику було вручено наказ,  а також пред'явлено направлення на перевірку, з якими платник ознайомився та власноруч розписався в направленнях. Перевіркою встановлено порушення платником пункту 7 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». На підставі вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовано штрафні санкції. Платник, здійснюючи діяльність із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО), не передавав до органів ДФС копії розрахункових документів в період який перевірявся, включно 146 разів (дні, коли здійснювалася реалізація продуктів у магазині платника через РРО та відповідно роздруковувалися розрахункові документи (чеки). Платником не було надано доказів несправності РРО чи доказів технічної неможливості відправки до податкового органу відповідних документів). Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Вимоги статті статті 18 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не передбачають застосування штрафних санкцій за кожний випадок неподання  до органів доходів і зборів звітності, пов'язаної  із застосуванням реєстраторів    розрахункових    операцій,  розрахункових книжок  та копій  розрахункових  документів  і  фіскальних  звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій по  дротових або бездротових каналах зв'язку. Тому, зважаючи на принцип неможливості неодноразового притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за вчинення того ж правопорушення, яке є продовжуваним, неправомірним є визначення платнику розміру штрафу за порушення пункту 7 статті 3 Закону з урахуванням кількості виявлених випадків.

Як вірно зазначено судами, не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодо подання до контролюючих органів електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків, які містяться на контрольній стрічці в пам'яті реєстраторів розрахункових операцій або в пам'яті модемів, суб'єкт господарювання вчиняє продовжуване порушення.

Таким чином, за вчинення порушення пункту 7 статті 3 Закону № 265/95-ВР контролюючий орган може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта господарювання, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків неподання до контролюючого органу електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 16.03.2013 року у справі 21-89а13.

не задоволено

 Фабула справи  ПАТ звернулася до суду з позовом до  Комунального підприємства з позовом про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо надання Позивачу податкових накладних за договором на послуги з оренди майна. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що всупереч вимозі Позивача Відповідач, порушуючи статтю 201 Податкового кодексу України , не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такий спосіб позбавивши Позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Протиправний характер поведінки Відповідача полягає у порушенні ним податкового законодавства в частині обов'язку надати податкові накладні у зв'язку з наданням послуг з оренди майна за Договором оренди та зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рішенням обласного суду в задоволенні позову особи відмовлено. Постановою апеляційного суду рішенням міськрайонного суду залишено без змін

 Правова позиція 

Суд відхиляє факт відсутності вини Відповідача у завданні збитків Позивачеві, який аргументований непідписанням Позивачем надісланих на його адресу Відповідачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг). Наведена обставина не спростовує встановленого судами факту надання послуг з оренди та не є перешкодою для здійснення сторонами розрахунків за Договором оренди та, відповідно, для виникнення у Відповідача податкового зобов'язання з ПДВ за операціями з поставки послуг з оренди у розумінні податкового  законодавства та виконання обов'язку зі складення згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання. З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків з питань неподання документації з трансферного ціноутворення про контрольовані операції. За результатами перевірки складено акт та прийнято податкове повідомленні-рішення, яким застосована штрафна санкція. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу. У позові платник просив визнати протиправним та скасувати це податкове повідомлення-рішення. Платник обґрунтовує це тим, що він не мав реальної можливості надати на запит контролюючого органу витребувану документацію у зв’язку із вилученням первинних документів під час обшуку. Про це платник проінформував контролюючий орган листом раніше. Суд першої інстанції позов платника податків задовольнив повністю.

 Правова позиція 

Згідно з п.85.9 ст.85 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

В силу абз.1 п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо передбачені ст.85 ПК України заходи для одержання вилучених у платника податків оригіналів первинних документів контролюючим органом не вчинялися і термін перевірки до отримання відповідних документів не переносився, то це виключає правомірність покладення на платника відповідальності за незабезпечення ним зберігання та подання на вимогу контролюючого органу витребуваної інформації.

Суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що інформація у довільній формі передбачає її надання, наприклад, не на бланку суворої звітності, позаяк така інформація повинна базуватися на об'єктивних даних. Суд зауважив на неспроможності такої аргументації представника відповідача, оскільки вона заснована на помилковому розумінні форми надання інформації, яка повинна відображати обсяги та зміст контрольованих операцій, які можуть бути засновані лише на вихідних даних, що містяться у первинній документації.

Передбачену у пп.39.4.6 п.39.4 ст.39 ПК України документацію з трансфертного ціноутворення, яка повинна містити інформацію за переліком, без наявності у розпорядженні такої документації - об'єктивно неможливо. Наприклад, неможливо за вказаних обставин надати опис товарів (робіт, послуг), включаючи фізичні характеристики, якість і репутацію на ринку, країну походження і виробника, наявність товарного знаку та іншу інформацію, пов'язану з якісними характеристиками товару (роботи, послуги) (пп. "е" пп.39.4.6 п.39.4 ст.39 ПКУ) тощо.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього було застосовано штраф за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання. З матеріалів справи випливало, що позивач в межах встановлених законодавством строків надав банку платіжне доручення щодо оплати податкового зобов'язання. Однак у платіжному дорученні помилково зазначив неправильний рахунок отримувача коштів. В подальшому, контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника, в ході якої встановлено затримку на 17 днів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач доводив, що зазначення неправильного рахунку не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку. Контролюючий орган наполягав на тому, що оскільки обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

ПОСТАНОВА Іменем України 01 серпня 2018 року Київ справа №813/2487/17 адміністративне провадження №К/9901/4079/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гавдика З.В. від 19 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Богаченка С.І., суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М. від 23 листопада 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства «Фірма «Галич-Кабель» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Верховний Суд вказав на безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута позивачем, а кошти спрямовані за належністю.

В С Т А Н О В И В: У липні 2017 року Приватне підприємство «Фірма «Галич-Кабель» (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №5564806. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що в межах граничного терміну Підприємством було перераховано грошові кошти із правильним зазначенням отримувача коштів та призначення платежу, однак на неправильний рахунок, що не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №5564806. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була здійснена позивачем своєчасно, кошти фактично надійшли до Державного бюджету, а невірне зазначення номера рахунку у платіжному дорученні не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений ПК України строк та, як наслідок, для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Державної фіскальної служби України від 27 грудня 2016 року №28219/6/99-99-07-01-04-15-ВПП було змінено основне місце обліку Підприємства як великого платника податків шляхом переведення із Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області до Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що спричинило зміну рахунків для сплати податків. 16 лютого 2017 року позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за №9021584622. Граничний термін сплати узгодженого податкового зобов'язання за І квартал 2017 року у сумі 36995,61 грн. для позивача був 29 квітня 2017 року. 26 квітня 2017 року, тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, платіжним дорученням №10 позивач здійснив оплату податкового зобов'язання у сумі 37045,60 грн., однак у платіжному дорученні помилково зазначив неправильний рахунок отримувача коштів. У зв'язку із наведеним Підприємством 04 травня 2017 року направлений лист начальнику Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про перенесення сплачених коштів на рахунок №31418513799007, за наслідками розгляду якого кошти були перенесені 16 травня 2017 року. В подальшому, відповідачем проведено камеральну перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт від 31 травня 2017 року №120/28-10-48-06/33359491, у якому податковий орган прийшов до висновку про затримку на 17 днів сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за І квартал 2017 року, чим порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2017 року №5564806, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10% від суми грошового зобов'язання, сплаченого з порушенням строку, у сумі 3699,56 грн. Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне. Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дорівнює календарному року. Згідно з пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації. За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання. Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 ПК України відноситься, зокрема, й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у складі податку на майно), до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України). Частиною 1 статті 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Згідно частин 4, 5 статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи. За встановлених судами обставин сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 26 квітня 2017 року (платіжне доручення №10), тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута Підприємством, а кошти спрямовані за належністю. Слід зазначити, що правова позиція стосовно сплати обов'язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету. Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі №2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18). Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення й задоволення позовних вимог. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, суд

Суд також послався на правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету у встановлений законодавством строк має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів.

П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С.С. Пасічник Судді Верховного Суду І.А. Васильєва В.П. Юрченко

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було збільшено податкове зобов’язання  на загальну суму 4541991,00 грн. З матеріалів справи випливало, що позивач уклав договір поставки, за умовами якого інша сторона договору зобов'язувалась поставити йому олію соняшникову, нерафіновану, українського походження, врожаю 2013 року. Моментом передачі товару, тобто моментом поставки, була дата передачі накладної. Передача товару підтверджується: актами прийому-передачі товару, у яких вказано пункти розвантаження товару, відомостями щодо одержання вантажу; видатковими накладними про поставку товару; податковими накладними; довіреностями на отримання матеріальних цінностей. Розрахунки за отриманий товар здійснені безготівково, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. В подальшому, вказаний товар було реалізовано позивачем на експорт іншим компаніям, що підтверджується копіями договорів про надання митно-брокерських послуг, зовнішньоекономічних контрактів, митних декларацій. Контролюючим органом було проведено перевірку, в ході якої встановлено неправомірність формування податкового кредиту. Такі висновки ґрунтуються на неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача, відсутності його за зареєстрованим місцезнаходженням, а також того, що контрагенти вказаного товариства по ланцюгу постачання мають ознаки відсутності реального здійснення ними фінансово-господарських операцій. Крім того, контролюючий орган посилався на неподання платником сертифікатів походження товару, посвідчення якості. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

На думку Суду, акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не містить об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки в останньому відсутній аналіз первинних документів по взаємовідносинам із позивачем і він ґрунтується лише на аналізі податкової звітності контрагента позивача, що не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій із позивачем.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Право на формування податкового кредиту не виникає  у разі непов'язаності здійсненної операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивності операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видачі податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутності у платника податків юридично значимих первинних документів.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач (публічне акціонерне товариство, правонаступник державного підприємства) звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким його зобов'язано сплатити штраф у розмірі 5400000,00 грн. за несвоєчасну сплату частини чистого прибутку за 2015 рік на підставі п.126 ПКУ. Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті камеральної перевірки про несвоєчасну сплату частини чистого прибутку. На думку позивача, вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки до порядку розрахунку та сплати частини чистого прибутку не можуть бути застосовані положення Податкового кодексу України, з огляду на те, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні Податкового кодексу України.  Контролюючий орган доводив, що частина чистого прибутку хоч і не є податковим платежем, однак контроль за своєчасністю його надходжень покладено на Державну фіскальну службу, а тому штрафні санкції за несвоєчасну сплату цього платежу застосовані до позивача правомірно. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм Податкового кодексу. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст.126 Податкового кодексу України є протиправним, оскільки її дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов'язань. При цьому, покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік. Платник  є власником транспортного засобу. На адресу платника було скеровано отриману від Мінекономрозвитку інформацію щодо автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких може становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року, у якій серед переліку відповідних автомобілів значиться й автомобіль платника. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків  звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно). за розрахунком, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та не спростованим позивачем, вартість належного останньому автомобіля перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року, а тому такий є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,  яким йому було визначено податкове зобов'язання із податку на прибуток на загальну суму 2451806,30 грн., у тому числі: 1442239,00 грн. за основним платежем та на 1009567,30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Фактичною підставою для донарахування у податковому обліку позивача податкового зобов`язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток у 2009 році та завищення суми від'ємного значення по податку на прибуток підприємств (збитки). Контролюючий орган доводив, що позивачем було безпідставно включено  до складу валових витрат курсову різницю у сумі 118015663,00 грн., яка виникла при обрахунку відсотків за позикою в іноземній валюті (55000000,00 $), отриманої позивачем за договором позики, наданої нерезидентом.  Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі продажу (погашення) заборгованості, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення).

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000 грн. Судами було встановлено, що за позивачем було зареєстровано легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200  2012 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 см3. Згодом того ж року автомобіль було викрадено. За фактом незаконного заволодіння зазначеним транспортним засобом було порушено кримінальну справу, що підтверджується карткою угону, довідкою слідчого.  Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Позовні вимоги були мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення, оскільки застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. При цьому позивачем вказувалось на факт викрадення його автомобіля у жовтні 2012 року. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили та скасували податкове повідомлення-рішення. Свої рішення вони мотивували тим, що автомобіль позивача не може бути об'єктом оподаткування транспортним податком, адже фактично не перебуває у власності позивача, оскільки у останнього відсутня визначальна складова права власності - володіння майном. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у даній справі підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення є втрата позивачем права користування автомобілем у зв'язку з його викраденням, оскільки даний автомобіль зареєстрований за позивачем. Відповідно до чинного законодавства, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування. Тобто, законодавець чітко визначив, що платником транспортного податку є особа, за якою зареєстровано транспортний засіб.

Підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення було те, що запроваджені ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після першого січня 2016 року. Це випливало з того, що лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Застосування ж встановленого транспортного податку починає справлятись у 2016 році.

Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, проте з інших підстав та мотивів.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питань перевірки даних, податкової звітності з ПДВ та даних Єдиного реєстру податкових накладних за встановлений період. За результатами перевірки контролюючим органом було складено акт перевірки в якому зафіксовано порушення платником вимог пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України щодо граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків в Єдиному реєстрі податкових накладних. На підставі акта камеральної перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Н», яким до платника податків застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів. Платник податків оскаржив це рішення до суду. Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що платник податків не може нести відповідальність, передбачену пунктом 1201.1 статті 1201 Податкового кодексу України, оскільки  порушення платником граничних термінів реєстрації податкових накладних відбулося не з його вини, а через технічні причин - збій в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення з мотивів безпідставності його прийняття.  В основу податкового правопорушення податковим органом покладено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість внаслідок продажу за договором купівлі – продажу основного засобу (майнового комплексу) за ціною                  50000000,00 грн. (включаючи ПДВ 8333333,33 грн.), при тому що балансова вартість цього майнового комплексу на момент продажу становила 92738807,42 грн. Контролюючий орган доводив, що до податкових зобов’язань слід було віднести суму податку на додану вартість у складі балансової вартості основного засобу, а не лише суму податку на додану вартість у складі отриманих від покупця коштів (8333333,33 грн.). Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подавав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Неприйнятним є посилання податкового органу на ту обставину, що балансова вартість спірного об'єкта є вищою, аніж ринкова ціна його продажу, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків при реалізації майна за ціною, що нижче балансової вартості, відносити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість у складі частини балансової вартості, що переважає ціну продажу.

При визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість при реалізації товарів платники податків повинні керуватись насамперед ціною договору. При цьому, така ціна не повинна бути нижче рівня звичайних цін, визначених статтею 39 Податкового кодексу.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (ПДВ) та зменшено розмір від'ємного значення, що зараховуються у зменшенням суми податкового боргу з ПДВ. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції в межах договору купівлі - продажу, укладеного з контрагентом не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки необхідними умовами для фактичного виконання вказаного договору є виробництво товару (кукурудзи) або його придбання по ланцюгу постачання від виробника у необхідній кількості. Проте в ході перевірки контролюючим органом була виявлена відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для вирощування зернових культур або для придбання товару у фізичних осіб чи юридичних осіб, що вказує на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що податковий кредит було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з контрагентом та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на відсутність у контрагента достатніх трудових та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, під час якої було виявлено порушення платником вимог чинного законодавства. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки згідно податкової інформації, що складена з причин неможливості проведення документальних перевірок вказаних контрагентів, останні не знаходяться за юридичними адресами. Також контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем доходів від операцій з пов'язаною особою. Крім того, контролюючий орган вказав на те, що платником завищено податковий кредит по господарських операціях з третьою стороною,  у зв'язку з відсутністю в податкових накладних коду товару згідно з УКТ ЗЕД. На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що платник мав право на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту з ПДВ з огляду на реальність здійснення господарських операцій (від контрагентів отримано товар), натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

При доказуванні реальності господарських операцій, суди можуть вважати за достатні такі докази: належно оформлені первинні документи, зокрема договори, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки - фактури, платіжні доручення, банківські виписки, товарно - транспортні накладні, подорожні листи, довіреності, актами прийому-передачі транспортних засобів, податковими накладними з розрахунками коригувань до цих податкових накладних, сертифікатами відповідності на придбану продукцію.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведена камеральна перевірка платника податків податкової звітності з податку на прибуток. За результатами перевірки складено акт, яким зафіксоване порушення платника граничного строку сплати суми грошового зобов’язання з податку на прибуток. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення. Платник вважає це рішення безпідставним, адже між моментом настання строку сплати грошового зобов'язання та поданням уточненої декларації про зменшення нарахованої до сплати суми податку на прибуток сплинуло 13 днів, що вказує на зменшення абсолютного значення суми податкового боргу з порушенням граничного строку сплати грошового зобов'язання та є підставою для застосування штрафу. Суд першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовом платника податків та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

Пунктом 126.1 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки.

Так, згідно із цим положенням, об'єктом застосування штрафу є несвоєчасно сплачена сума узгодженого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 50.1. статті 50 Податкового кодексу України, у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платником податків на виконання вимог статті 50 Податкового кодексу України подано уточнюючу декларацію, якою зменшено суму податкового зобов'язання зокрема на ту суму, яка за позицією контролюючого органу несвоєчасно сплачена позивачем до бюджету. Тому контролюючим органом застосовано штраф за несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов'язання на суму, яка зменшена платником податків шляхом подання уточнюючої декларації. Відтак, об'єкт застосування штрафу в межах спірних правовідносин відсутній.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну невиїзну перевірку платника з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, по яким сформовано податковий кредит, за результатами якої складено акт. На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Склад податкового правопорушення за позицією контролюючого органу полягає у відсутності реальності господарських операцій платника з його контрагентами, безпідставне відображення їх в податковому обліку та включення платником до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої на виконання договорів укладених із контрагентами.. Між платником та третьою стороною укладений договір, згідно з умовами якого останній поставляв на адресу платника природний газ в об'ємах, які зазначені у договорі, а платник здійснював оплату за поставлений природний газ, що підтверджується платіжними дорученнями (наявні в матеріалах справи). У контрагента платника відсутня загальна та спеціальна право дієздатність щодо реалізації господарської компетенції ним, як суб'єктом господарювання щодо постачання природного газу з огляду на те, що контрагент не є виробником газу, а є лише посередником. За позицією податкового органу, реальність господарської операції щодо постачання газу має бути доведена із третьою особою, яка є постачальником газу. Посилаючись на інформацію отриману від контролюючого органу, де знаходиться на обліку третя сторона, контролюючий орган наголошує на тому, що усі операції купівлі-продажу із цим товариством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках акту перевірки третьої сторони, яка з платником не здійснювала будь-яких господарських операцій.  Постановою суду першої інстанції залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції  адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту із безпосереднім придбанням товарів від виробника або посередника товару (послуг). Сам факт придбання платником природного газу у контрагента з метою його використання у власній господарській діяльності із належним документальним оформленням в межах спірних правовідносин, виключає склад податкового правопорушення та свідчить про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Визнання актом перевірки нікчемними правочини платника із його контрагентами знаходиться за межами компетенції контролюючого органу, відсутність судових рішень щодо недійсності угод спростовує доводи контролюючого органу.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводиться контролюючим органом висновком про нереальність господарських операцій платника з низкою контрагентів. Нереальність господарських операцій доводиться контролюючим органом твердженням про нікчемність правочинів як таких, що суперечать моральним засадам суспільства та не спрямовані на настання реальних наслідків, відсутністю первинних документів, оформлених за наслідками здійснення спірних господарських операцій, наявністю розбіжностей між даними податкових зобов'язань по контрагентам-постачальникам. Постановою суду першої інстанції у задоволені позовних вимог відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Низка первинних документів перебувала у регіональних підрозділах компанії або взагалі досі не повернута контрагентами, на підставі цього судом долучено і оцінено надані платником договори, копії складських квитанцій, товарно-транспортні накладні, які засвідчують факт перевезення товару від постачальників до платника та зі складу до морського порту.

Дискреційні повноваження суду щодо витребування доказів надано на підставі статей 11, 195 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду судами попередніх інстанцій). Їх реалізація пов'язана із забезпеченням повного і всебічного встановлення обставин справи. Дослідження додаткових доказів, не наданих до суду першої інстанції, здійснюється судом апеляційної інстанції в порядку, передбаченому статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачає наявність обґрунтованої причини ненадання їх до суду першої інстанції.

Реалізуючи вказані повноваження, суд виходив із комплексного дослідження обставин справи та небезпідставно врахував, що частину документів надано платником під час проведення перевірки, що виключає можливість застосування пункту 44.6 статті44 Податкового кодексу України. Значна частина додаткових первинних документів надана платником у суд першої інстанції, хоча вони і не досліджені та не оцінені судом за наслідком судового розгляду, і лише частково до суду апеляційної інстанції. Відтак, під час перевірки первинні документи податкового та бухгалтерського обліку надавалися контролюючому органу, їх часткове ненадання не свідчить про нереальність спірних господарських операцій у цілому.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючий орган посилається на те, що фінансово-господарські взаємовідносини між платником та його контрагентом, є фіктивними правочинами, створеними без наміру правових наслідків, які обумовлювались ними. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Судами встановлені та досліджені первинні документи, якими посвідчується факт здійснення кожної окремої господарської операції, як підстави для бухгалтерського обліку та їх відображення у цьому обліку, що, як встановлено судом, підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку.

Доводи контролюючого органу щодо нереальності спірних господарських операцій здійснених платником з його контрагентом при виконанні договорів спростовуються підтвердженням факту реальності цих самих господарських операцій рішеннями першої, другої та касаційної інстанцій у справі №826/6852/13-а. Відтак, є наявними обставини, які не потребують доказування відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року). Зазначене спростовує доводи контролюючого органу про нікчемність правочинів в силу закону, та доводить перевищення компетенції контролюючого органу при встановленні їх недійсності, нікчемності, фіктивності під час проведення перевірки актом перевірки, та одночасно є неприйнятним з огляду на правове перевантаження норм цивільного законодавства покладених в основу правових трактувань.

Неприйнятним є довід контролюючого органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом, з огляду на те, що зафіксований актом районної податкової інспекції факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставино і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Керівником контролюючого органу згідно з підпунктом 54.3.3пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акту планової виїзної перевірки платника податків прийняте податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР, на підставі пункту 4 статті 17 цього Закону.   Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю Постановою суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення контролюючого органу в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій. В решті позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Оцінюючи спірні правовідносини суди дійшли висновку про подвійне застосування штрафу за одне й те саме правопорушення, а саме не забезпечення платником друку фіскальних звітних чеків , що доводить продовжуване порушення, а не зберігання роздрукованого чеку у КОРО - триваюче.

Вирішуючи спір суд врахував висновки щодо застосування норм пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР, викладений у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року № 3874/10/2670, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-89а13, відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), за яким усуваючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції цієї норми, дійшов висновку що відповідний орган державної податкової служби може застосувати лише одну фінансову санкцію в розмірі 20 н.м.д.г. незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального чека та/або його не зберігання в КОРО, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), оскільки в такому випадку вчиняється продовжуване порушення.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування штрафу та не вбачає підстав відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до пункту 8 Розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції яка діє з 15 грудня 2017 року.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань правильності нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при проведенні фінансово-господарських операцій з його контрагентами, під час якої було виявлено порушення платником вимог чиного податкового законодавства. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на відсутність товарно - транспортних накладних, специфікацій, довіреностей на отримання товару, відсутність контрагента за місцезнаходженням, а також наявність протоколу допиту одного з директорів цього контрагента, який заперечував свою причетність до його діяльності. На підставі акту контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю Постановою суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволені позовних вимог платника відмовлено з підстав наявності вироків щодо фіктивного підприємництва відносно посадових осіб контрагентів платника. Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Суд вважає за достатніми: наявність договорів податкових накладних, видаткових накладних, специфікацій, товарно - транспортних накладних, платіжних документів, копії яких містяться в матеріалах справи для визначення реальності господарських операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, яким збільшено грошові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, визнання протиправними дій податкового органу щодо анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, зобов'язання податкового органу поновити дію свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість з мотивів безпідставності  прийняття рішень та протиправності вчинення дій.   Склад податкового правопорушення за висновками контролюючого органу полягає у завищенні витрат та податкового кредиту внаслідок того, що позивачем документально не підтверджені витрати на придбання послуг з розповсюдження рекламної продукції та товару (каталог, папка, настінний календар) з метою їх використання у господарській діяльності. Документи, надані платником податків не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення в податковому обліку.  На підставу для анулювання позивача платником податку на додану вартість контролюючий орган посилався на відсутність протягом року постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в іншій частині – постанову суду першої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що первинні документи, які не містять ідентифікації осіб, що їх підписали, як контрагентом позивача, так  і самим позивачем не відповідають вимогам законодавства, і тому не є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, оскільки не фіксують факти придбання послуг та товару.

Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом, з огляду на те, що зафіксований актом податкової інспекції факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставину і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення. Разом із тим неприйнятність цього доводу податкового органу не впливає на вирішення справи в частині протиправності податкових повідомлень-рішень.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податку. Суть справи полягала в тому, що відповідач не допустив працівників контролюючого органу до проведення  документальної планової виїзної перевірки. В результаті цього контролюючим органом було  застосовано умовний арешт. З метою виконання рішення про застосування умовного арешту майна платника податку виконавець рішення повинен був здійснити опис майна. Проте відповідач не допустив виконавця до проведення опису. У зв’язку з цим, контролюючий орган прийняв рішення про зупинення видаткових операцій відповідача. Платник податку доводив неможливість застосування адміністративного арешту майна через недопущення контролюючого органу до проведення планової виїзної перевірки, оскільки у даній ситуації наявний спір про право, що підтверджується оскарженням в судовому порядку наказу про призначення перевірки. Суд першої інстанції подання задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення та закрив провадження у справі. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд відмовляє у прийнятті подання у разі існування спору про право. Спір про право має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, передбачених ст.183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. У даній ситуації застосування адміністративного арешту майна платника стало наслідком недопущення контролюючого органу до проведення документальної перевірки. Незгода платника із проведенням перевірки полягала в оскарженні в судовому порядку наказу про проведення документальної перевірки. Це підтверджує існування спору про право в цих правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Співробітниками контролюючого органу проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з третьою особою за весь період взаємовідносин, за результатом якої складено акт. Перевірка проведена контролюючим органом на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, при цьому долученим до матеріалів справи актом перевірки ця обставина не встановлена. Господарські операції платника з третьою стороною не спрямовані на настання реальних правових наслідків, в основу такого висновку покладені покази директора цього контрагента, в межах кримінальної справи порушеної за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками складу злочину передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. В матеріалах судової справи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу відсутні, натомість до матеріалів справи долучені світлокопії коринці спірних податкових повідомлень - рішень. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відтак, є не з'ясованим підстава перевірки з урахуванням посилань на лист податкової міліції, оскільки перевірка може бути здійснена як слідча дія в межах кримінального провадження або за результатами такого провадження. Податкова інформація, як підстава перевірки в розумінні підпункту 78.1.1 судами попередніх інстанцій не встановлена. Відтак, судами попередніх інстанцій не встановлена підстава проведення податковим органом перевірки, результати якої покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, що доводить не дослідження судом зібраних у справі доказів.

Світлокопії корінців спірних податкових повідомлень - рішень не є актами індивідуальної дії, мають інше правове навантаження, не утримують в собі підстави збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків.

Суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Рівною мірою це стосується долучених до матеріалів справи світлокопій первинних документів платника та його контрагента про здійснення господарських операцій, які є неналежними письмовими доказами в розумінні процесуальних вимог встановлених положеннями статті 70 та частини четвертої 79 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не є оригіналами або засвідченими судом копіями.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом за результатом документальної планової виїзної перевірки платника, зокрема валютного законодавства, складено акт. Перевіркою зафіксовано порушення пункту 2.6 статті 2, пунктів 7.12, 7.15., 7.16 статті 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 в частині несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів в касу підприємства. При встановлені несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів в касу платника, контролюючим органом використані дані бухгалтерських рахунків: 6811 «Розрахунки по авансам отриманим в національній валюті)», 361 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 301 «Каса в національній валюті», касова книга, подорожні листи на виконані послуги, реєстри подорожніх листів, заявки контрагентів на виконання послуг, прибуткові та видаткові касові ордери, журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів. Платник надає послуги з перевезення власним автотранспортом згідно заяв замовника. На виконання автопослуг були складені акти приймання-передачі виконаних послуг. Внесення грошових коштів до каси підприємства підтверджується прибутковими касовими ордерами Готівка, яка надходила до каси платника за автопослуги від замовників оприбуткована у день одержання та в повній сумі на підставі прибуткових касових ордерів, що підтверджується касовою книгою по відповідним рахункам. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків  звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Дорожні листи не є документом, що підтверджують отримання готівкових коштів за надані послуги, а є документом обліку роботи транспортного засобу та водія, в якому зазначається обсяг виконаної роботи (відстань, час початку та закінчення роботи, тощо).

Відсутність жодних доказів щодо порушення платником строків оприбуткування готівки обумовлює безпідставність спірного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення пункту 2.6 Положення № 637.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Посадові особи контролюючого органу провели фактичну перевірку з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за висновками якої платником були порушені вимоги частини 36 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», які полягали у зберіганні платником алкогольних напоїв з метою подальшої реалізації в місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв. Фактів реалізації алкогольних напоїв перевіркою не встановлено. На підставі вказаного акту перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення рішення, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, абзацу одинадцятого частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» застосувала до платника фінансові санкції. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підставою для внесення місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів до Єдиного реєстру є саме встановлення факту зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів в приміщенні, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, кафе у якому здійснює господарську діяльність платник, за своїм цільовим призначенням є місцем реалізації, а не  місцем зберігання алкогольних напоїв, оскільки в ньому безпосередньо здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями, що не підпадає під ознаки місця зберігання алкогольних напоїв, а тому не потребує внесення до Єдиного реєстру.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість та зобов’язати ДПІ  включити відомості з поданої декларації до облікових даних щодо платника в інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України. З матеріалів справи випливало, що позиваем було подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість у паперовому вигляді. Контролюючий орган повідомив платника про відмову у прийнятті податкової звітності, оскільки подана ним декларація суперечить вимогам  до форми, встановлених п.49.4 статті 49 Податкового кодексу України. Тобто, за твердженням податківців, платникик податку, які належать до великих та середніх підприємств повинні подавати податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Перелік підстав для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у прийнятті податкової декларації носить виключних характер та розширеному тлумаченню не підлягає. Подання податкової звітності у паперовій, а не електронній формі, саме по собі, не є підставою для відмови у її прийнятті, за умови наявності у поданих документах обов’язкових реквізитів.

Судам попередніх інстанцій варто було проаналізувати наявність у поданій декларації реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена планова виїзна документальна перевірки платника податку з питань  своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за встановлений період. За результатами якої було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосували  штрафні санкції. Свої дії контролюючий орган мотивував тим, що під час перевірки платник не надав довідки про резидентство контрагентів та довідок (нотаріально засвідчених копій), які б підтверджували, що компанії є резидентами країн, з якими укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Судом першої інстанції у задоволені позову було відмовлено. Проте постановою апеляційного адміністративного суду було задоволено апеляційну скаргу позивача. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган звернувся із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Підставою для звільнення (зменшення) податковим агентом нерезидентів від оподаткування їх доходів із джерелом походження цих доходів з України є надання податковому агенту довідки передбаченої пунктом 103.4 статті 103 Податкового Кодексу України, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

2. Відсутність довідок (нотаріально засвідчених копій), які б підтверджували, що компанії є резидентами країн, з якими укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування через їх неподання нерезидентом унеможливлює звільнення його податковим агентом від оподаткування та обумовлює оподаткування доходів нерезидента на загальних підставах відповідно до законодавства України.

3. На час розгляду справи в суді платником податку надано довідки, які підтверджують можливість звільнення від оподаткування доходів вказаних у позові компаній, що стало підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, оскільки право платника на застосування пільгової ставки податку з доходів нерезидентів підтверджено наявними в матеріалах справи довідками про статус компаній контрагентів платника податку.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень – рішень, якими до нього застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі статті 127 Податкового Кодексу України, вважаючи що в його діях відсутня повторність порушення. Податківці доводили, що повторюваність правопорушення полягає у допущенні декількох правопорушень протягом 1 095 днів, а не у факті їх виявлення (визначення) контролюючим органом. Тому у разі виявлені під час однієї перевірки податкового агента декількох випадків ненарахування (неутримання, несплати) сум податку під час виплати доходу на користь громадян, застосуванню підлягають збільшені розміри штрафних санкцій, передбачені статтею 127 цього  Кодексу, відповідно до кількості вчинених податкових правопорушень. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд послався на правову позицію Верховного Суду від від 22 травня 2018 року у справі №820/6437/16 щодо застосування приписів статті 127 Податкового Кодексу України у подібних відносинах, зазначивши, що  положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Відтак, застосування штрафу в розмірі 50 та 75 відсотків суми податку на підставі п.127.1 статті 127 Податкового Кодексу України можливо внаслідок неодноразового порушення, пов'язаного з ненарахування, неутримання та/або несплатою (неперерахуванням) податків платником податків незалежно від того, чи було виявлено ці порушення під час однієї перевірки контролюючого органу.

задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з третьою особою, складено акт, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено порушення платником вимог Податкового Кодексу України при проведенні фінансово-господарських відносин з третьою стороною, в наслідок чого завищено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. На цій підставі контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення яким платнику зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мотивує тим, що укладений між платником та третьою стороною господарський договір реально не виконувався, не призвів до реальних змін у майновому стані платника, відтак не давав підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому  для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Надані платником первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків контролюючого органу про те, що господарські операції з третьою особою не мали реального характеру, не призвели до реальних змін майнового стану платника, а надані платником документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання договору поставки сільськогосподарської продукції. При цьому судами враховано наявність доказів того, що третя сторона в господарській операції об'єктивно  не мало можливості здійснювати поставку платнику продукції в межах вищезгаданого договору.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з третьою особою, складено акт, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено порушення платником вимог Податкового Кодексу України при проведенні фінансово-господарських відносин з третьою стороною, в наслідок чого завищено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. На цій підставі контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення яким платнику зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мотивує тим, що укладений між платником та третьою стороною господарський договір реально не виконувався, не призвів до реальних змін у майновому стані платника, відтак не давав підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу контролюючого органу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано  та ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу щодо податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка платника з питань дотримання законодавства в частині правильності нарахування повноти та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, за результатами якої складено акт. В акті перевірки встановлено порушення платником податків чинного податкового законодавства. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, штрафних (фінансових) санкцій та пені та  про визначення грошового зобов'язання з військового збору, штрафних (фінансових) санкцій та пені. Платником податків утримувався податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми доходів у вигляді орендної плати, яка була передбачена договорами оренди з власниками земельних ділянок, і яка фактично була виплачена власникам земельних ділянок. Натомість контролюючий орган вважає, що сума доходів, які виплачувались громадянам, є заниженою, розраховує орендну плату самостійно в розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки відповідно до витягів Держкомзему з урахуванням у тому числі коефіцієнту 1,756 згідно з діючими протягом 2014-2015 років положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1185 від 31.10.2011, якою внесені зміни до пунктів 5, 19-1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 213 від 23.03.1995.   Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Аналіз змісту ст. 163 ПКУ свідчить про те, що для того, аби утримати з доходу податок на доходи фізичних осіб обов'язковим є нарахування (виплата, надання) такого доходу.

не задоволено

 Фабула справи  Фізична особа звернулась до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця, обґрунтовуючи це тим, що в ході виконавчого провадження ним було стягнуто суму у розмірі 25 143,00 грн, а не 30 00,000 грн., як це зазначалось у судовому рішенні з огляду на вирахування податку у сумі 4 856,40 грн. Суд першої інстанції скаргу задовольнив. Суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу відповідача. Він звернувся з касаційною скаргою, стверджуючи, що відшкодування матеріальної або немайнової (моральної шкоди), які відшкодовуються громадянину внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю громадянина чи його майну, є доходом громадянина і підлягають оподаткуванню на загальних підставах, а отже він  виступив податковим агентом з доходу, отриманого ним у вигляді відшкодування моральної шкоди на підставі рішення суду.

 Правова позиція 

Верховний Суд визнав незаконним оподаткування суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої за рішенням суду, зазначивши, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, підлягають оподаткуванню, крім сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податків унаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю.

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Підприємство з якого попередніми судовими рішеннями було стягнуто на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Касаційну скаргу підприємства було мотивовано тим, що підприємством було виплачено стягнуті з нього кошти, однак вони були сплачені з утриманням податку з доходів фізичних осіб та військового збору. У зв’язку із тим держвиконавець вважаючи, що сплачені суми виплачено підприємством не в повному обсязі наклав арешт на рахунки підприємства у банківській установі, що на думку скаржника є незаконним. Судом першої інстанції у задоволенні вимог підприємства відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення попереднього суду залишив без змін.

 Правова позиція 

Аналіз пункту 3 розділу ІІІ Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №10 від 05 лютого 1995 року  дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. 

Водночас відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Аналізуючи такі норми як: підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, суд вважає, якщо особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи моральну шкоду, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов'язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу. Крім того, сума відшкодування моральної шкоди, стягнута з роботодавця на користь працівника на підставі судового рішення підлягає оподаткуванню, таким чином, ДП при виконанні судового рішення діяло відповідно до вимог податкового законодавства та як податковий агент обґрунтовано утримало із визначеної судом суми відшкодування моральної шкоди податок на доходи фізичних осіб та військовий збір

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду, у якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 23.02.2018 року. Платник податків посилається на те, що оскаржена податкова консультація не містить конкретних відповідей на перше та друге питання, а відповідь на третє питання суперечить законодавству. Рішенням суду першої інстанції позовом задоволено повністю.

 Правова позиція 

1) Стосовно першого питання щодо обов'язку сплати податків з урахування зворотної дії в часі рішень органів місцевого самоврядування про встановлення ставок податків і зборів та підстав притягнення до відповідальності у випадку сплати  податків. Та стосовно другого питання заявника щодо застосування абз. «є» пп.266.2.2 Податкового кодексу України. Відповідно до  до п. 53.2 ст. 53 ПК України, обов'язковими складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Наявність чи відсутність цих складових у своїй сукупності надають підстави для висновку про належність письмового документа до податкової консультації. Відповідь на перше і друге питання не можна вважати допомогою контролюючого органу, оскільки за фактичної відсутності висновків вона не придатна до практичного використання у діяльності платника податку. Отже, відсутність належної відповіді свідчить про незаконність консультації та наявність підстав для її скасування.

2) Стосовно третього питання (чи оподатковуються  податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском сума витрат, що виплачується працівнику підприємством при здійсненні ним трудових обов’язків на користь підприємства (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів): пунктом 170.9 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку від роботодавця під звіт за умови дотримання усіх встановлених вимог. Оскільки юридичною особою  кошти під звіт не видавалися, то сума коштів, на думку відповідача, включається до загального оподатковуваного доходу. Втім, п. 163.1 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); Статтею 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. При цьому загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «дохід», затверджене  Наказом Міністерства Фінансів № 290 від 29.11.99 (далі – Положення) визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства),  за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Таким чином, при виплаті працівнику суми витрат здійснених ним при виконанні трудових обов’язків на підприємстві (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів) такий працівник не отримує доходу, а, відтак, об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб відсутній. Та обставина, що в результаті надання особі оплачених благ у певній мірі задовольняються і особисті потреби такої особи, не є достатньою для висновку про належність таких благ до додаткового блага. Отже, додаткове благо пов`язане із виробничими силами і яке не має економічну мету в якості задоволення особистих потреб фізичної особи, а по суті є витратами на утримання підприємства (зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку) не підпадає під оподаткування податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та на нього не нараховується єдиний соціальний внесок. Відповідь на третє питання, викладене у оскарженій податковій консультації теж не відповідає змісту податку на доходи фізичних осіб. 

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом до ПП та ТОВ про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочину. Між позивачем (підрядником) та відповідачем (замовником) було укладено договір про виконання будівельних робіт. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори порушують  законні права та інтереси  позивача та відповідача ПП оскільки, підписані від їх імені невідомою особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому мають бути визнані судом недійсними. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Відповідач подав касаційну скаргу. Він доводив, що хоча вказані договори не були підписані директором ТОВ, проте наступні дії ТОВ, а саме прийняття грошових коштів за виконані роботи, свідчать про подальше  схвалення укладених договорів. Він посилався на норми цивільного законодавства, відповідно до яких наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

 Правова позиція 

Укладення правочину особою з перевищенням повноважень свідчить про дефект саме представника, який усувається подальшим схваленням юридичною особою  вчинених дій. Проте, фіктивно створене підприємство не може схвалювати  будь які дії у подальшому, оскільки вони з самого початку не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути штраф з контрагента. Позов мотивований тим, що контрагент порушив умови договору на виконання проектних робіт в частині своєчасного оформлення податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, якою засвідчується виконання підрядних робіт, що стало підставою для застосування до контрагента відповідальності, передбаченої договором.

 Правова позиція 

Суд доходить висновку, що невиконання відповідачем зобов'язання, яке виникає не за договором підряду (а з податкових правовідносин), не може бути підставою для покладення на підрядника господарської відповідальності у вигляді штрафних санкцій, які застосовуються лише в разі порушення стороною умов договору підряду або, маючи компенсаційну природу, - по факту настання реальних негативних наслідків у іншої сторони, настання яких позивач суду не довів.

Так, позивачем не було подано доказів на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку він не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання з реєстрації податкових накладних на товар у ЄРПН.

Отже, за висновком суду невиконання відповідачем умов договору не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішення комісії ДФСУ про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також зобов'язати контролюючий орган зареєструвати податкову накладну в ЄРПН. Рішення комісії ДФСУ про відмову у реєстрації податкової накладної мотивовано тим, що надані платником податку копії документів не є достатніми для прийняття відповідного рішення про реєстрацію. Причинами відмови у реєстрації податкової накладної є те, що платником не надано копій складських документів (інвентаризаційних описів).

 Правова позиція 

Рішення про відмову в реєстрації податкової накладної виключно з причини відсутності документів, складання яких за змістом господарської операції не передбачене, є помилковим.

Рішення Комісії ДФС України повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної: або надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, або надання платником податку копій документів, які не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення податкового боргу. Платник перебуває у важкому фінансовому стані, підтвердженням чого є: довідки  про наявність заборгованості платника по заробітній платі; заборгованості перед контрагентами.; накладення арешту на все нерухоме майно платника; наявність зведеного виконавчого провадження про стягнення з платника заборгованості. Постановою суду першої інстанції позов задоволено та стягнуто з платника податків на користь держави податковий борг. Ухвалою суду апеляційної інстанції задоволено заяву платника податків та відстрочено виконання постанови суду. Платник повторно звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити виконання постанови суду першої інстанції. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, заяву платника про відстрочення виконання судового рішення задоволено; відстрочено виконання постанови суду першої інстанції. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності платником як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу. Пунктом 5.2 статті 5 ПК України передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування. Отже, приписи статті 100 ПК України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо визначення доказів, які є підставою для відстрочення податкового боргу (пункт 100.5 ПК України) та порядку погашення податкового боргу (пункт 100.7 ПК України).

Відповідно до пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235 затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, який і повинен враховуватися при визначенні підстав відстрочення грошового зобов'язання чи податкового боргу.

задоволено

 Фабула справи  Товариство з обмеженою відповідальністю не допустило працівників податкового органу до перевірки. З огляду на це було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. В подальшому податковий орган звернувся до суду із позовом про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю адміністративного арешту коштів. Однак суд відмовив у цьому. Позиція суду першої інстанції (в подальшому підтверджена судом апеляційної інстанції) була аргументована тим, що відсутні підстави для накладення арешту на кошти платника податків, оскільки рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна товариства не підтверджено судом протягом 96 годин, тобто фактично припинило свою дію. Позиція полягала у тому, що арешт коштів є складовою частиною загального адміністративного арешту майна, відповідно арешт коштів можливий лише у разі існування арешту майна. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, не в залежності від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

невідомо

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення (ппр) про стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості. Позивач вважає, що було безпідставне застосуванням органом ставки податку ( 3%) на підставі Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням сільської ради, яке оприлюднено, на думку позивача, пізніше 15 липня року, за який було встановлено розмір податку на нерухоме майно, що унеможливлює його застосування і є порушенням принципу стабільності податкового законодавства. Судом першої інстанції позов задоволено. Суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України … у 2016 році» (далі – Закон) передбачено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Окрім того, підпунктом 12.3.5 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, ПК України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним  його рішення щодо одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів, укладеного між позивачем та податковою інспекцією; визнання протиправними дії контролюючого органу щодо неприйняття податкових декларацій з ПДВ для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов'язати контролюючий орган поновити дію договору про визнання електронних документів та забезпечити реєстрацію та прийняття податкових документів в електронному вигляді. Контролюючий орган посилається на те, що договір про визнання електронних документів обґрунтовано розірвано в односторонньому з причин відсутності позивача за податковою адресою, у зв'язку з чим контролюючий орган  діяв в межах наданих повноважень.  При цьому, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відомостей про зміну місця реєстрації не містилось відомостей про зміну місця реєстрації платника. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Договором про визнання електронних документів, укладеним між платником та контролюючим органом,  передбачено наступні підстави для розірвання договору в односторонньому порядку: ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та зміна платником місця реєстрації. Із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців випливає, що податкова адреса платника не змінювалась. Інших підстав для розірвання договору про визнання електронних документів з урахуванням вимог законодавства та умов укладеного договору контролюючим органом не наведено. Таким чином, Суд дійшов висновку про протиправність дій контролюючого органу про розірвання договору.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття. Як було встановлено судом, контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника щодо питання дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних,  за результатами якої до нього було застосовано штрафні санкції за порушення термінів реєстрації податкових накладних в загальній сумі 109838,80 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на відсутність у податковому повідомленні-рішенні сум податкових накладних, щодо яких застосовується штраф та відсутність належного розрахунку штрафних санкцій до оскарженого податкового повідомлення-рішення, тобто його невідповідність встановленим законодавством вимогам. Контролюючий орган зазначав про наявність розрахунку штрафних санкцій в табличному вигляді в акті перевірки та наголошував, що форма оскарженого податкового повідомлення-рішення не передбачає присутність у ньому сум податкових накладних. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з огляду на наявність в діях (бездіяльності) позивача складу податкового правопорушення щодо порушення термінів реєстрації податкових накладних. Проте, суд апеляційної інстанції рішення скасував та задовольнив позовні вимоги. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Верховний Суд не погодився з позицією суду апеляційної інстанції щодо того, що  відсутність належного розрахунку штрафних санкцій до оскарженого податкового повідомлення-рішення є достатньою підставою для визнання акту індивідуальної дії відповідача протиправним та його скасування, навіть за наявності в діях (бездіяльності) позивача складу податкового правопорушення щодо порушення термінів реєстрації податкових накладних.

Відсутність у спірному податковому повідомленні-рішенні об'єкту обрахування штрафних (фінансових) санкцій (суми податку на додану вартість, на яку виписані податкові накладні) не є безумовною підставою для визнання такого акту індивідуальної дії протиправним, визначення об'єкту обрахування штрафу має бути здійснено судом виходячи із наданих (витребуваних) первинних документів із співставленням даних, що у них містяться із даними встановленими актом перевірки. Недолік змісту податкового повідомлення-рішення в частині не визначення об'єкту обрахунку штрафу не спростовує самого факту вчинення податкового правопорушення.

Акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення камеральної перевірки зокрема щодо своєчасності реєстрації платником податків податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Державної фіскальної служби. Тому, акт перевірки податкового органу, як аналітично-інформаційний документ, має бути досліджений на предмет наявності в діях/бездіяльності Товариства складу податкового правопорушення, покладеного в основу застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

задоволено частково
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію