Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду про скасування правового акта індивідуальної дії, винесеного контролюючим органом на підставі висновку про порушення митних правил, а саме, заявлення неправдивих відомостей у вантажній митній декларації як підстави для звільнення від сплати податків і зборів, а також несплату належних платежів у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції про задоволення позову залишено без змін апеляційним судом. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Протягом 3 років з дня оформлення вантажної митної декларації митний орган має право перевірити достовірність заявлених даних у ВМД, донарахувати декларанту несплачену частину митних платежів та здійснити дооформлення ВМД шляхом внесення відповідних відомостей про доплату з проставлянням штампу сплачено на дату донарахування.

В розумінні тривалості, митний контроль не завершується датою випуску товарів у певний митний режим, для сплати митних платежів за ВМД є період 3 роки. З часу виявлення ВМД у цей період застосовуються вимоги МК України про триваюче порушення, яке складається в невиконанні обов'язку декларанта сплатити та доплатити (у термін 3 роки) необхідні платежі.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про призначення проведення усного слухання аби заслухати його показання та показання свідків, для підтвердження того, що компанія, в якій платник мав контрольний пакет акцій, не здійснювала жодних продажів, результати яких не були відображені в бухгалтерському обліку як дохід і того, що платник не отримував будь-якого прибутку у вигляді прихованих дивідендів, як це стверджував контролюючий орган. Суд першої інстанції відхилив клопотання. Платник звернувся до апеляційного суду з клопотанням надати йому право на подання апеляції. Суд відмовив у наданні права на подачу апеляції. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою щодо відмови судом провести усне слухання і заслухати показання заявника та його трьох свідків та скаржучись на порушення статті 6 § 1 та 6 § 3 (d) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  У січні 2004 року Центральний комітет профспілки працівників радіоелектроніки і машинобудування України в інтересах С. О. В., К. В. М., С. В. І., С. М. А., В. О. М. звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на постанову Кабінету Міністрів України № 1783 від 20.11.2003 р. "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян". В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що при прийнятті вказаної постанови Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження, порушив положення Конституції України та порушив особисті права членів профспілки - пенсіонерів С. О. В., К. В. М., С. В. І., С. М. А., В. О. М., гарантовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Конституцією України. В обґрунтування скарги зазначає, що у відповідності до ст. 43 вказаного Закону для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини 1 статті 40 цього Закону. При цьому, зарплата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини 2 статті 40 цього Закону із застосуванням середньої зарплати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за 2002 рік. Зазначає, що розмір середньомісячної зарплати в економіці України за 2002 рік був визначений Держкомстатом України у розмірі 376 гривень. Разом з тим, відповідач у п. 2 оскаржуваної постанови погодився з пропозицією Держкомстату та Пенсійного фонду України щодо застосування під час перерахунку пенсій відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" показника середньої зарплати за 2002 рік на рівні 306,45 гривень, чим суттєво зменшив розмір пенсії після її перерахування. Просить визнати неправомірною оскаржувану постанову, зобов'язати Кабінет Міністрів України усунути порушення прав пенсіонерів України на пенсію, необхідну для достатнього життєвого рівня, шляхом внесення змін в оскаржувану постанову: замість показника розміру середньої зарплати за 2002 рік у розмірі 306,45 гривень зазначити 376 гривень, як офіційно визначено Держкомстатом України та привести у відповідність до показників, визначених Держкомстатом України, показники середньомісячної зарплати у додатках № № 1, 2 до вказаної постанови. Допустити негайне виконання рішення. 

 Правова позиція 

Правова позиція: Згідно ст. 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу) (частина перша статті 66, в редакції Закону № 854-IV від 22.05.2003 р.). 

Оскільки перехід до страхової пенсійної системи передбачає встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу та заробітку працівника, колегія суддів приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України, приймаючи пункт 2 постанови від 20.11.2003 р. № 1783 "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян" про погодження показника середньої заробітної плати за 2002 рік на рівні 306,45 грн., обрахованого із сукупної заробітної плати, з якої у 2002 році сплачувались обов'язкові платежі до Пенсійного фонду України, не порушив законних інтересів членів профспілки заявника. 

Враховуючи наведене, оскаржувана постанова не суперечить Закону України № 1058, оскільки вона відповідає вимогам статей 21, 40 цього Закону щодо обчислення пенсій із заробітної плати, з якої сплачено страхові внески. Зазначене стосується і Порядку визначення середньої заробітної плати в галузях економіки України. Дана норма забезпечує підвищення розмірів пенсій, виходячи з реального вкладу громадян у формування бюджету Пенсійного фонду. 

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі на та про зобов'язання відповідачів виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.  Позивач вказує на те, що при його звільненні з посади члена ЦВК було порушено його трудове право. Під час внесення подання до Верховної Ради України про припинення повноважень членів ЦВК, Президентом України не було вказано підстави дострокового припинення повноважень члена Комісії, які вичерпно встановлені Законом України «Про Центральну виборчу комісію», а отже прийняття Верховною Радою України постанови  «Про дострокове припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії» та подальше звільнення позивача розпорядженням Голови Центральної виборчої комісії є незаконними. 

 Правова позиція 

Загальні підстави розірвання трудового договору з боку керівника органу передбачені у ст. 40 КЗпП України; статтею 41 КЗпП України встановлені додаткові підстави розірвання трудового договору. Слід мати на увазі, що керівник органу, на відміну від державного службовця, позбавлений права на свій розсуд розірвати службові відносини. Він вправі лише за своєю ініціативою звільнити державного службовця за наявності підстав, передбачених зазначеною статтею.

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки він був звільнений із цієї посади за невиконання умов контракту з достроковим його розірванням. Підставою для звільнення є результати перевірки відповідача за розпорядженням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які викладені в довідці. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов. Позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

У разі зміни власника підприємства чи його підпорядкування, а також у разі його реорганізації ( злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору продовжується, припинення якого можливе з ініціативи власника або уповноваженого ним органу лише в разі скорочення чисельності штату працівників.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він працював на посаді начальника державного підприємства. Із цієї посади він був звільнений за невиконання умов контракту з достроковим його розірванням. Підставою для звільнення були результати перевірки цього державного підприємства за розпорядженням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов. Позивач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

У разі зміни власника підприємства чи його підпорядкування, а також у разі його реорганізації ( злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору продовжується, припинення якого можливе з ініціативи власника або уповноваженого ним органу лише в разі скорочення чисельності штату працівників.

задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася в суд із позовом до роботодавця, в якому просила стягнути з відповідача несплачені їй при звільненні суми, які складаються з: оплати часу простою; компенсації за невикористані відпустки; оплати лікарняних; вихідної допомоги при звільненні; середнього заробітку за час несплати грошової суми за рішенням  районного суду у та моральної шкоди. Рішенням  районного суду  позов  задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь відповідача вихідну допомогу, у решті позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду  рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову  у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Згідно з нормою ч. 2 ст. 233 КЗпП Українина зазначені вимоги позивачки, які стосуються виплат, що входять до структури заробітної плати (ст. ст. 1, 2 Закону України “Про оплату праці”, п. п. 1.2, 1.4., 2.23 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики     України  від   11   грудня   1995   року     № 323   (зареєстрованої в   Міністерстві     Юстиції   України   21   грудня   1995   року   за   № 465/1001), не поширюється норма ч. 1 ст.233 КЗпП України щодо обмеження строку звернення до суду, оскільки відповідно до ч. 2 цієї норми право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежено будь-яким строком. У зв'язку з чим рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

задоволено частково

 Фабула справи  Прокурор звернувся до суду на користь третьої особи з позовом  про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації за втрату частини заробітку. Він зазначав, що ця особа працювала у відповідача та була звільнена за власним бажанням. Однак відповідач, в порушення вимог діючого законодавства, не виплатив їй своєчасно заробітну плату. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний суд відмовив в задоволені позову. Особа, на користь якої був поданий позов, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

В абзаці 5 п. 25 постанови № 13 “Про практику застосування законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року роз'яснив, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

задоволено

 Фабула справи  Прокурор  звернувся в суд з позовом в інтересах працівника до  УВП “УТОС” про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати. Прокурор зазначав, що під час роботи  УВП “УТОС”  працівнику несвоєчасно виплачувалась заробітна плата. Оскільки після звільнення працівника з роботи підприємство не виплатило йому належну до сплати компенсацію заробітної плати, зокрема, і на час здійснення прокурорської перевірки, прокурор просив стягнути з відповідача  компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою її виплати. Рішенням районного суду позов задоволено: стягнуто з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати. Рішенням апеляційного суду  рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

 Правова позиція 

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці"  заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 цього Закону і складається з основної і додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Зокрема, додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Статтею 34 Закону гарантовано працівникові право на виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати. На підставі вище наведених норм суд зробив висновок, що нарахована, але не виплачена позивачеві компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати є складовою його заробітної плати.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства фінансів України, наказів Державного казначейства України про звільнення позивача та наказів цих же органів про призначення на цю посаду іншої особи. В обгрунтування позовних вимог представник позивача посилався на порушення відповідачами процедури звільнення позивача та порушення процедури призначення на посаду іншої особи. Позивач вважає, що його було фактично звільнено з посади під час перебування у відпустці, з наказом його ознайомлено не було, підстави звільнення в наказі не зазначено, порушено порядок повідомлення працівника про його звільнення згідно ст.49-2 КЗпП України.

 Правова позиція 

Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають тлумачний характер, повинні врегульовуватись лише на підставі норм права, закріплених законом. 

задоволено частково

 Фабула справи  Декларант звернувся до суду з позовом до митниці про визнання недійсним її рішення  про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД  та зобов’язання провести митне оформлення останнього за обраним ним кодом. Свої вимоги декларант обґрунтував тим, що митницею невірно було визначено код товару згідно з УКТ ЗЕД. Суд першої інстанції позов задовільнив. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Вищий адміністративний суд України скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції і відмовив у задоволенні позову, вказавши, що визначення коду УКТ ЗЕД є виключною компетенцією митного органу і у зв’язку з цим рішення щодо класифікації товару не може бути оскаржене до суду. Декларант звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов’язковими. При цьому варто враховувати, що рішення митниці про визначення коду товару являє собою правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень. Отже, дане рішення є обов’язковим лише для того суб’єкта, щодо якого воно прийняте.

задоволено

 Фабула справи  Працівник звернувся в суд з позовом про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що після розірвання трудового договору йому не виплачено всіх належних сум, чим до того ж завдано моральних страждань. Районний та апеляційний суди позов задовольнили у повному обсязі.

 Правова позиція 

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП та роз’яснень, викладених в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” заробітну плату зобов’язана виплачувати та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою працівник уклав трудовий договір.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України у разі порушення законних прав працівника, що призвело до його моральних страждань, власником або уповноваженим ним органом на підставі рішення суду провадиться відшкодування моральної шкоди

не задоволено

 Фабула справи  Зберігаючи заборонений  наркотичний засіб канабіс, особа прибула з ним до міжнародного автомобільного пункту пропуску через митний кордон України та намагалась, приховуючи від митного контролю, переправити його через митний кордон України. Однак, з незалежних від неї причин, злочинний намір здійснити не змогла, оскільки  була викрита при особистому огляді інспектором митниці. Суд розглянув кримінальну справу по обвинуваченню особи у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 статті 305 КК України.  

 Правова позиція 

Якщо у межах здійснення митного контролю при проведенні особистого огляду особи буде виявлено предмети, що відносяться до наркотичних засобів та прекурсорів, переміщення яких через митний кордон України заборонено, переміщення таких речовин, чи спроба його здійснення, повинні кваліфікуватися  за статтею 305 Кримінального кодексу України.

задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним переведення на іншу роботу, притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності та поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку і відшкодування моральної шкоди, посилаючись на незаконність його переведення на іншу роботу, накладення дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності та звільнення з роботи. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов. Позивач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. На підставі ч. 2 ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Дійшовши висновку про правомірність переміщення позивача суд разом з тим не взяв до уваги роз»яснень, які містяться в п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 та не з»ясував якими саме інтересами виробництва це обумовлено.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на неспроможність державних органів виконати судове рішення щодо виплати надлишково сплаченої суми прибуткового податку протягом встановленого періоду. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та статтю 1 Першого протоколу. Заявник також скаржився на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарг відповідно до Конвенції.

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернуся до суду щодо оскарження рішення, яким на нього було накладено штраф за контрабанду згідно з положеннями Митного кодексу під час  експорту нафти двом нафтовим компаніям Болгарії, який мав відбуватися за участі компанії платника та іншої нафтової компанії Греції. Також платника визнали таким, що несе солідарну відповідальність за сплату штрафів,накладених на інших осіб за скоєні митні правопорушення. Суд першої інстанції частково задовольнив скаргу. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою, що адміністративні суди не враховували основоположні гарантії, забезпечені статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, гарантію презумпції невинуватості.  Також він скаржився на порушення його права на повагу власності, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовними вимогами до відділення Державного казначейства у м. Луганську та Державної податкової  інспекції у м. Свердловську про відшкодування ПДВ та сплати компенсації за затримку у відшкодуванні ПДВ.  Відшкодування ПДВ заявникові систематично затримувалось, тому що Державна податкова інспекція у м. Свердловську не підтверджувала ці суми. Заявник скаржився до Державної податкової адміністрації в Луганській області та Державної податкової адміністрації України на те, що Державна податкова інспекція у м. Свердловську вчасно не надала довідки про відшкодування ПДВ. Ці органи не визнали порушень інспекції, але визнали заборгованості держави перед платником. Після чого платник ініційовував ряд судових проваджень до Господарського суду Луганської області у справах проти Державної податкової інспекції у м. Свердловську та відділення Державного казначейства України з метою отримання компенсації за затримку у відшкодуванні ПДВ. Після чого платник змінив предмет позову та просив суди присудити йому суми, що включали відшкодування ПДВ та компенсацію. Суд виносив рішення на користь заявника та присуджував йому суми, які він вимагав. Всі рішення суду були виконані, крім одного.  Заявник знову подав скаргу до  Господарського суду Луганської області на дії відділення Державного казначейства у м. Луганську та Державної податкової  інспекції у м. Свердловську, оскільки останні відмовлялись виконати рішення, винесені вищезазначеним судом у період між  березнем 2003 року та лютим 2004 року (див. додаток), та  пропонували конвертувати суми, присуджені на користь заявника  вищезазначеними рішеннями суду, в державні боргові облігації з  п'ятирічним строком погашення. Суд виніс рішення на користь заявника та зобов'язав відповідачів виконати відповідні рішення. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику було визначено суми податкових зобов’язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, прибуткового податку з громадян, визначена сума штрафу з за платежем-комунальний податок,  пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, а також адміністративні штрафи та інші санкції. Контролюючий орган на обґрунтування законності направлених податкових повідомлень-рішень зазначив, що платником не було включено до валового доходу вартість переданих векселів. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили частково. Контролюючий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Посилаючись на пункт 1.19 статті 1 Закону № 334/94-ВР, суд зазначає, що придбання товарів шляхом розрахунків векселями, є бартерною операцією, тобто господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Оскільки операції з придбання товару, суд визнає такими, що відповідають положенням пункту 1.19 статті 1 ЗУ “Про оприбуткування підприємств”, то відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Відповідно до позиції суду, доходи, а також суми витрат від бартерних операцій включаються до складу доходів та валових витрат податку на прибуток підприємств.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернулась до суду, оскаржуючи заборону їй виїжджати за кордон та вилучення паспорту через наявний податковий борг. Платник оскаржувала це рішення, оскільки таке рішення базувалось на законі, що застосовується до іноземців, а сам платник є громадянкою Болгарії. Також вона заявив, що органи влади мають достатнє заставне забезпечення внаслідок арешту коштів австрійської компанії, директором якої була платник. Суд першої інстанції відхилив заяву. Платник подала заяву про перегляд справи. Суд відхилив клопотання платника. Потім платник звернулась до Міністерства внутрішніх справ з проханням зняти з неї заборону виїзду з країни. У проханні було відмовлено. Платник подала до суду, який скасував рішення міністерства. Але це рішення було оскаржене та скасоване. Було видано наказ, яким заборонялось платнику виїжджати за кордон. Платник звернулась до суду про оскарження цього наказу. Суд першої інстанції не задовольнив скаргу. Суд касаційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін. В подальшому платник неодноразово зверталась з запитом про зняття заборони виїзду за кордон, але їй відмовляли. Платник декілька разів подавала заяву на вихід з громадянства Болгарії, але їй відмовляли. Через деякий час все ж таки дозволили. Платник звернулась до Європейського суду з прав людини зі скаргою, що протягом більш ніж 9 років їй не було дозволено покинути Болгарію, її заява про відмову від громадянства Болгарії неодноразово відхилялась, що, на її думку, порушувало її права, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Вона також оскаржувала, посилаючись на положення Статей 6 і 13 Конвенції, необґрунтованість таких відмов у заяві. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з вимогою повернення суми, яка була надміру сплаченою сумою з податку на прибуток. А також вимагала повернення пені на таку суму, коли органу стало відомо про те, що податок було надміру сплачено. Платник обґрунтовує свої вимоги на основі  Цивільного кодексу, який передбачає сплату пені і у разі виникнення грошового боргу. Cуд визнав заяву платника такою, що не підлягає розгляду. Платник подав апеляційну скаргу з питань права, яку суд відхилив. Платник податку звернувся до суду, скаржучись на те, що контролюючий орган відмовився сплатити пеню як компенсацію за пізню сплату суми податку, яку було надміру сплачено базуючись на статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,  посилаючись на те, що ним подана заява про звільнення за власним бажанням без посилання на дату, з якої він просить його звільнити, а також без посилання на причини звільнення. Позивач вказував, що дану заяву він написав під тиском керівництва. Перебував у стані сильного душевного хвилювання, в той же день підписано наказ про його звільнення за власним бажанням. Зрозумівши незаконність дій посадових осіб щодо його термінового звільнення та не бажаючи припиняти трудові відносини, він написав заяву про відклик заяви про звільнення і спробував вийти на роботу, однак черговий ДПІ не допустив його на територію інспекції. Він поштою направив заяву про визнання заяви про звільнення недійсною. Наказом відповідача його було звільненоза власним бажанням з причин зайняття його посади іншим працівником, прийнятою в порядку переведення за результатом проходження конкурсного відбору. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов. Відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду.

 Правова позиція 

Звільнення працівника на підставі ст. 38 КЗпП України повинно відбуватися не раніше спливу двотижневого строку, наданого працівнику для письмового попередження власника або уповноваженого органу про своє звільнення за власним бажанням. Згідно вимог цієї статті, після спливу цього строку працівник міг залишитися на роботі і не вимагати свого звільнення, а власник або уповноважений ним орган відповідно, не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків наявності згоди між сторонами про дату звільнення.

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Платник подав позов до суду, стверджуючи, що він проживав в Німеччині з 1987 року і що він має право на отримання допомоги на утримання дитини. Суд  із соціальних питань відхилив позов платника стосовно допомоги на утримання дитини в період з липня 1995 року до квітня 1997 року. Апеляціний суд із соціалних питань відмовив у задоволенні клопотання платника. Федеральний суд  із соціальних питань відхилив скаргу заявника з питань права. Заявник подав конституційну скаргу з проханням про застосування запобіжного заходу. Він стверджував, що відповідне положення Федерального Закону про надання допомоги на утримання дитини носить дискримінаційний і расистський характер, і порушило його право на повагу до його сімейного життя. Крім того, він стверджував, що відмова у задоволенні клопотання щодо надання йому допомоги на утримання дитини порушила принцип соціальної справедливості. Федеральний конституційний суд відмовився прийняти до розгляду його скарги і відхилив його прохання про застосування запобіжного заходу. Згодом Суд із соціальних питань вирішив, що він не має повноважень розглядати вимоги заявника щодо надання допомоги на утримання дитини в період після того, як платник отримав дозвіл на постійне проживання і передав справу вПодатковий суд. Розгляд провадження в Податковому суді ще не завершений. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини скаржачись на те, що відмову німецьких органів державної влади у наданні допомоги на утримання дитини можна вважати дискримінацією, расизмом та нелюдським ставленням. 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом проти податкової міліції та Державного казначейства вимагаючи компенсації матеріальної та моральної шкоди, завданої діями податкової міліції щодо визнання більшої частини майна платника безхазяйним управлінням податкової міліції. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суди залишили рішення суду першої інстанції без змін. Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу податкової міліції про перегляд рішення суду касаційної інстанції. Згодом податкова міліція звернулась до суду про зупинення виконання рішення, на що суд відмовив. Верховний Суд України відхилив клопотання податкової міліції про перегляд цього рішення. Рішення суду, винесене на користь першого заявника, у більшій частині залишається невиконаним. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини спочатку зі скаргою за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основооложних свобод щодо незаконної конфіскації його майна податковою міліцією. Платник також скаржився, що національні суди відмовили йому у доступі до суду, щоб оскаржити незаконні дії податкової міліції, таким чином позбавивши його ефективного засобу захисту. Також платник скарживс на порушення  п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Суб'єкт конституційного подання звернувся до Конституційного суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92 Земельного кодексу України (далі – Кодекс), якими передбачається право постійного користування земельною ділянкою (право володіння і користування земельною ділянкою без встановлення строку), якого набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, і пункту 6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (далі – Перехідні положення Кодексу), згідно з якими громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. У конституційному поданні стверджується, що зазначеними положеннями Кодексу громадян позбавлено права постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, яке було надано статтею 7 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, статтею 5 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 року. Тому суб’єкт права на конституційне подання вважає, що положення статті 92, пункту 6 Перехідних положень Кодексу не відповідають статті 22 Конституції України. 

 Правова позиція 

Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Орган законодавчої влади має право встановлювати для громадян та юридичних осіб, у котрих є в постійному користуванні земельні ділянки, але які за Земельним кодексом України не можуть мати їх на такому праві, строк, протягом якого ці особи зобов`язані переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. Але при цьому орган законодавчої влади повинен дотримуватися приписів Основного Закону України.

Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. 

Стаття 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації. Використання терміна “набувають”, що означає “ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь”, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на невиконання відповідачем умов трудового та колективного договору, внаслідок чого вона вимушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням. Однак начальник відповідача, зловживаючи своїм посадовим становищем, наказом звільнив її не за власним бажанням, а за прогул без поважних причин. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернулася до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Крім того, згідно із. ч 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору

Тобто дана стаття передбачає дві групи випадків, за яких роботодавець, зобов'язаний звільнити працівника з визначеної останнім дати: за наявності підстав, які унеможливлюють подальше продовження роботи, та у випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. На ці випадки обов'язок працівника за два тижні попереджати власника або уповноважений ним орган про наступне звільнення за власним бажанням не поширюється.

задоволено

 Фабула справи  Суб’єкт права на конституційне подання – 48 народних депутатів України звернувся до Конституційного  Суду  України  з клопотанням визнати неконституційними положення пункту 1.17 статті 1,  статті 8 Закону України  "Про  порядок  погашення  зобов'язань платників   податків   перед  бюджетами  та  державними  цільовими фондами" у зв’язку із нерівноправним становищем суб’єктів різних форм власності.

 Правова позиція 

Сутність податкової застави полягає  у  запровадженні  на  певний  строк  особливого   порядку розпорядження платником податків своїми активами.  Цей інститут як спосіб забезпечення не погашеного у строк податкового зобов'язання є джерелом наповнення бюджетів та державних цільових фондів.

Підставою  виникнення  права податкової  застави  є неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової декларації.  Тим самим  законодавець  фактично прирівнює  неподання або несвоєчасне подання податкової декларації до факту несплати податкового зобов'язання. Але зазначена підстава ще  не  свідчить про існування податкового зобов'язання у платника податків, а тим більше про виникнення податкового боргу.     Встановлюючи таку   підставу   для  запровадження  податкової застави,  законодавець  не  врахував  наявність   чи   відсутність існування податкового зобов'язання,  а також наслідки,  які можуть настати для платника податків у разі неподання  або  несвоєчасного подання   податкової  декларації  і  неправомірно  обмежити  право останнього розпоряджатися  своєю  власністю,  що  порушує  частину першу статті  41  Конституції  України.

Розмір  податкової застави  виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання,  що забезпечувало  б  конституційну вимогу  справедливості  та  розмірності.  Розмірність  як  елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження  розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату  податкового  зобов'язання  та  диференціювання такого   обмеження   залежно   від   розміру   несплати  платником податкового боргу.

Податковому  органу  надається законна підстава узгоджувати  стосовно  боржника  проведення   господарських операцій  з  його  активами,  що забезпечить виконання податкового зобов'язання  та  реалізацію  у  зв'язку  з  цим   конституційного обов'язку боржника щодо сплати податків і зборів.

задоволено частково

 Фабула справи  Народними депутатами подано конституційне звернення про наявність  спору   щодо   відповідності    Конституції    України  (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті  8  Закону  України  "Про  порядок  погашення   зобов'язань платників   податків   перед  бюджетами  та  державними  цільовими фондами"

 Правова позиція 

Розмір  податкової застави  виходячи із загальних принципів права повинен відповідатисумі податкового зобов'язання,  що забезпечувало  б  конституційну вимогу  справедливості  та  розмірності.  Розмірність  як  елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження  розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату  податкового  зобов'язання  та  диференціювання такого   обмеження   залежно   від   розміру   несплати  платником податкового боргу.

З огляду  на  викладене  положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону  України  "Про  порядок  погашення зобов'язань  платників  податків  перед  бюджетами  та  державними цільовими фондами",  яке передбачає можливість  поширення права   податкової  застави  на  будь-які  види  активів  платника податків незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення  питань застосування права податкової застави, тобто є неконституційним.

Запровадження податкової застави повинно бути при наявності податкового зобов’язання, адже неподання чи несвоєчасне подання платником податків податкової декларації не прирівнюється до несплати податкового зобов’язання, і відповідно не свідчить про існування податкового зобов’язання у такого платника, а тим більше про виникнення податкового боргу.

невідомо

 Фабула справи  Суб’єкт права на конституційне подання – 47 народних депутатів України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати положення частин першої, другої статті 2 Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” (далі – Закон) такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

 Правова позиція 

Ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо. Це зобов’язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є однією з організаційно-правових форм соціального захисту громадян є . 

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач посилався на те, що на підставі заяви він був звільнений з роботи у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років. При цьому він не мав наміру звільнитися з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), як про це свідчить запис у трудовій книжці. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову. Позивач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

При цьому передбачений ст. 233 цього Кодексу місячний строк поширюється на всі випадки звільнення, незалежно від підстав припинення трудового договору.

задоволено

 Фабула справи  Спираючись на положення статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, платник вимагала присудження їй компенсації матеріальних збитків. Платник також зверталась до Суду стосовно відшкодування моральної шкоди.

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позивач зазначив, що перебував з відповідачем у трудових відносинах. Відповідач своєчасно не виплачував позивачу заробітну плату, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем існує заборгованість. Добровільно відповідач вказану суму виплатити відмовився. 

 Правова позиція 

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, який не перевищує 14 календарних днів. Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що підлягають до сплати, проводиться в день звільнення. 

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з проханням про визнання договору таким, що укладений з відповідачем. Рішенням судів попередніх інстанцій позовні вимоги позивача задоволено

 Правова позиція 

Надання послуг з водопостачання та водовідведення, які є одними із різновидів житлово-комунальних послуг, має відбуватися виключно на договірних засадах; умови ж укладеного договору на водопостачання та водовідведення обов'язково мають відповідати умовам типового договору, тобто умови укладеного між сторонами договору за своїм змістом не мають бути абсолютно тотожними умовам типового договору (законодавець дозволяє сторонам конкретизувати ці умови), проте, мають зберігати загальний зміст типового договору.

не задоволено

 Фабула справи   22.12.2003 р. Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Іллічівського морського торговельного порту про стягнення 2421980,00 грн. Свої вимоги позивач мотивував наступним: так, відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 р. (зі змінами та доповненнями), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Згідно звіту, поданого Іллічівським морським торговельним портом до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, на підприємстві середньооблікова чисельність штатних працівників за 2002 р. склала 10141 працівників. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 406 місць (10141 х 0,04 = 406,0), але за звітом відповідача фактично було створено 186 місць, тобто відповідач не створив 220 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлена нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Але відповідач у добровільному порядку такої сплати не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути.

 Правова позиція 

1) Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

2) Праця інвалідів може використовуватись на тих підприємствах та на тих посадах, де це є об'єктивно можливим з урахуванням особливостей захворювання інваліда. А у випадку, коли умови праці передбачають підвищений ризик для життя і здоров'я особи або є важкими, то на таких посадах праця інвалідів у відповідності з зазначеними правовими нормами використовуватися не може.

не задоволено

 Фабула справи  Справа про тлумачення терміна «передача земельних ділянок»

 Правова позиція 

Слово «передача» у загальному розумінні означає: віддавати, вручати щось кому-небудь у чиєсь відання, володіння; передавати у власність і т. ін.

Терміном «передача» не охоплюється передача землі в оренду, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не відніс операції з оренди землі до об'єктів оподаткування податком на додану вартість (пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3), безоплатна приватизація присадибних земельних ділянок та земельних паїв, а також надання послуг (робіт), операції з яких звільнені від податку на додану вартість пп. 5.1.19 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Термін «передача» необхідно розуміти як набуття (перехід) права на вказані земельні ділянки (права власності, права користування) на підставі відповідних юридичних актів, у тому числі за договорами купівлі-продажу, коли така передача дозволена Земельним кодексом України.

невідомо

 Фабула справи  (ДОПИСАТИ)

 Правова позиція 

Після декларування іноземного доходу та надання документального підтвердження сплати податку на доходи фізичних осіб сплачена сума податку за кордоном повинна бути зарахована в Україні, оскільки в Україні ця сума податку також стягнута до місцевого бюджету, а Конвенція про уникнення подвійного оподаткування передбачає, що податок повинен сплачуватися в іноземній державі, а не в Україні, то фактично сплачена сума податку в Україні набуває статусу надміру сплаченого грошового зобов'язання.  

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Законний представник платника звернувся до суду з проханням перевірити обґрунтованість арешту платника. Такий арешт було призначено судом, оскільки він підозрювався в ухиленні від сплати податків на основі комерційних документів, вилучених під час обшуку його помешкання. Окружний суд постановив, що він має утримуватися під вартою до початку судового процесу через побоювання того, що обвинувачений, знаходячись на волі, перешкоджатиме встановленню істини, тому що вилучені документи були неповними, і тому був ризик, що платник, якби б його відпустили, міг знищити відсутні документи або приховати подальші бізнес-транзакції та рахунки. Суд першої інстанції та апеляційний суд залишили рішення про ордер на арешт без змін. Платник звернувся до Євопейского суду з прав людини зі скаргою щодо порушення пункту 1, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Міністерство оборони України звернулося до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення абзацу першого пункту 22.3 статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 27, ст. 181) зі змінами, внесеними законами України від 19 жовтня 1999 року № 1157-ХІV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 435) та від 20 вересня 2001 року № 2711-ІІІ (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 2, ст. 11)., а саме - на яких осіб поширюється зазначена вище норма. 

 Правова позиція 

Учасниками бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах є не тільки відповідні військовослужбовці, але й інші громадяни, які виконували такі дії.

Слова абзацу першого пункту 22.3 статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" -  "які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання" мають уточнюючий характер і стосуються тільки "військовослужбовців, звільнених у запас або відставку за станом здоров'я, віком, вислугою років та у зв'язку із скороченням штатів". Тому положення абзацу першого пункту 22.3 статті 22 цього Закону щодо перебування громадян на квартирному обліку за місцем проживання не поширюється на військовослужбовців, тобто на осіб, "які проходять військову службу" (частина п'ята статті 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції Закону України від 18 червня 1999 року № 766-ХІV).   

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Кабінет Міністрів України звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" в аспекті таких питань: - чи є частина перша статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" підставою для відмови у наданні пільг підприємствам з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, в тому числі при вирішенні спорів у судах; - чи є частина перша статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" підставою для припинення пільг, раніше наданих підприємствам з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, згідно із законами, що втратили чинність; - як узгоджуються між собою норми зазначених законів, а саме: частина перша статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частина перша статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", тобто чи передбачає застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій, встановлених законами України, які діяли на момент реєстрації іноземних інвестицій, надання підприємствам з іноземними інвестиціями податкових та інших пільг, що були передбачені раніше спеціальним законодавством.

 Правова позиція 

Поняття "національний режим" і "режим, не менш сприятливий, ніж стосовно власних громадян і підприємств" за суттю є тотожними. 

Положення статті 9 Закону України "Про іноземні інвестиції", статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" та пункту 5 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про режим іноземного інвестування", згідно з якими на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій, та які скасовані Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", можуть застосовуватися лише у межах, передбачених статтею 3 Закону України "Про іноземні інвестиції" та статтею 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Тобто спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Положення частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", згідно з якими дія цього Закону поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України "Про іноземні інвестиції", Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування” та Закону України "Про режим іноземного інвестування", є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих підприємствам з іноземними інвестиціями пільг, на які вони мали право відповідно до положень скасованих Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" нормативно-правових актів.

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, просила поновити її на посаді головного технолога, оскільки вона, написавши 18 травня 1999 р. під тиском з боку керівника заяву про звільнення за власним бажанням з 19 травня 1999 р., наступного дня відкликала її, однак того ж дня, тобто 19 травня 1999 р., її ознайомили з наказом про звільнення з роботи з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП. Суди попередніх інстанцій в задоволені позову відмовили. Позивач звернулась до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду про скасування податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом було знижено суму ПДВ, оскільки податковою перевіркою було встановлено, що контрагент платника відсутній за основним місцем обліку та не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін рішенням апеляційного адміністративного суду, в задоволені позовних вимог було відмовлено. Платник податків звернувся з касаційною скаргою до суду.

 Правова позиція 

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені, а тому, вказані в Акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину контролюючі органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Так, одним з основних завдань контролюючих органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

задоволено

 Фабула справи  Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо  відповідності  окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" статтям 56, 62 Конституції України. На думку суб'єкта права на конституційне подання, положення статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" щодо відшкодування шкоди,  завданої громадянам у процесі діяльності органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду, відрізняються від положень статей 56, 62 Конституції України, статті 443 Цивільного кодексу Української РСР та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" і по суті суперечать їм.

 Правова позиція 

Конституцією України розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України). Держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням, в разі скасування вироку суду як неправосудного (частина четверта статті 62 Конституції України). Аналогічні положення щодо відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, містяться і в частині третій статті 152 Конституції України.

Статтею 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статтею 25 Закону України "Про Державний бюджет України  на  2001 рік"  фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність органів   дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду за завдану громадянам матеріальну і моральну шкоду незаконними діями цих органів. Водночас Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62).

невідомо

 Фабула справи  Платник податку, діючи від власного імені, хоча дане питання стосувалося компанії А., власником якої є платник, подав дві заяви до районної податкової комісії  з проханням скасувати додаткові суми оподаткування, які були обраховані на тій підставі, що компанія не мала права на меншу ставку податку, на яку вона послалася плюс, в разі несплати цієї суми упродовж 60 днів, компанія буде зобов'язана сплатити адміністративний штраф. Районна податкова комісія відхилила заяви компанії А. на тій підставі, що передана власність, не можна було вважати звичайним майном сільськогосподарського підприємства. Компанія А. подала апеляцію до районної податкової комісії. Платник податку звернувя до Європейського суду з прав людини, скаржучись, що тривалість судового провадження перевищила "розумний строк" , на порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Заявник також скаржився, що він зазнав "переслідування з боку італійських судів", і посилався на статтю 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

задоволено частково
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію