Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник оскаржив в адміністративному суді податкову вимогу на неузгоджену суму грошового зобов’язання (податкового боргу) та рішення контролюючого органу про опис майна. Суди першої та апеляційної  задовольнили позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Відсутність узгодженої суми грошового зобов’язання (податкового боргу) під час судового оскарження податкового повідомлення – рішення є підставою для скасування відповідної податкової вимоги та рішення контролюючого органу про опис майна.


не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за наслідком проведення документальної позапланової невиїзної перевірки щодо донарахування платнику зобов’язань із податку на додану вартість та податку на прибуток. Контролюючий орган обґрунтовує свої рішення доводами про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між платником та його контрагентом та наданням платником до перевірки невірно заповнених товарно-транспортних накладних, через що факт транспортування, а також факт здійснення вантажно-розвантажувальних робіт не підтверджено, інформація про розрахунки між підприємствами на момент перевірки була відсутня. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні валових витрат та податкового кредиту, підстави для позбавлення останнього права на зазначені витрати та податковий кредит відсутні.  


Платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами його постачальника вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит. У разі коли постачальник чи його контрагенти допустили порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.  


Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортної накладної, яка не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару або помилки в її оформленні, за наявності належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.


задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з адміністративним позовом про  визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Контролюючий орган мотивував прийняття податкових повідомлень-рішень заниженням платником суми обсягу експортних операцій за податковою декларацією з податку на додану вартість та завищенням суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість внаслідок здійснення операцій з контрагентами, реальність яких непідтверджена. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Платник податку, при наявності від'ємного значення з ПДВ у звітному періоді, має право заявити до бюджетного відшкодування суму від'ємного значення (податку на додану вартість), яка була фактично сплачена постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах. Відшкодуванню підлягає не сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, а сума від'ємного значення з ПДВ, яка була фактично сплачена платником податку у попередніх податкових періодах контрагентам-постачальникам.


Обсяг коштів, що включаються до податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якими засвідчується  факт реальності здійснення платником господарських операцій із контрагентами.


задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом  про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих внаслідок завищення платником у перевіреному періоді витрат з податку на прибуток. Підставою прийняття даних ППР було те, що спірні операції платника з придбання послуг у перевіреному періоді здійснені без комерційної мети та неоформлені належними первинними документами. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Дане рішення було скасоване судом апеляційної інстанції, який прийняв рішення на користь платника.            

 Правова позиція 

Витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.


Витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.


Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.  


задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість внаслідок непідтвердження платником реальності здійснення операцій первинними документами. Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено.  

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.


Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.


Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду податкове повідомлення-рішення винесене за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки, щодо заниження загального річного оподатковуваного доходу від отримання іноземного доходу і, відповідно, заниження суми податку з доходів фізичних осіб. Рішенням суду першої інстанції вимоги платника задоволені.

 Правова позиція 

Без належно оформленої довідки про сплату податків за межами України зарахування таких податків неможливе.


У разі відсутності у платника податку підтвердних документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до ст. 13 Податкового Кодексу, такий платник зобов'язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним.


Сума податку з іноземного доходу платника податку - резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку згідно із законодавством України.


задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Контролюючий орган обґрунтовує дані ППР тим, що платник не зазначив у деклараціях з податку на додану вартість сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, що свідчить про заниження відповідних сум та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.  

 Правова позиція 

Порушення Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, що не вплинуло на достовірність визначених ним в податкових деклараціях зобов’язань з податку на додану вартість не є підставою для донарахування позивачу податкових зобов’язань з ПДВ та і для збільшення позивачу бюджетного відшкодування з ПДВ на цю ж суму.


Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив у Вищому адміністративному суді України рішення контролюючого органу щодо невизнання податкової декларації податковою звітністю. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 ПК та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.


Орган державної податкової служби зобов'язаний прийняти податкову декларацію. Під час прийняття податкової декларації у посадової особи зазначеного органу є обов'язок перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених лише пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.


Надана платником податкова декларація також вважається прийнятою у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк


Оскільки орган державної служби із дотриманням вимог п. 49.11 ст. 49 ПК України не надав позивачу повідомлення про відмову в прийнятті податкової декларації  із зазначенням причини такої відмови: «не вказано обов'язкового реквізиту - повного найменування платника податків згідно з реєстраційними документами» подана позивачем податкова декларація згідно з вимогами п.п. 49.9.2 п. 49.9 ст. 49 ПК України вважається прийнятою.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся з позовом до адміністративного суду у зв'язку з оскарженням податкового повідомлення-рішення, винесеного за наслідками неврахування контролюючим органом положень щодо перенесення граничних строків подання декларації.

 Правова позиція 

Якщо строк  подання  податкової декларації, який визначений пп.49.18.3 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України, припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем, і саме від цього строку протягом 10 календарних днів платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.


У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.


задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті контролюючим органом, що посилається на порушення платником законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Ухвалою     апеляційного   адміністративного суду постанову   окружного адміністративного суду залишено без змін.

 Правова позиція 

За  виправлення у Книзі обліку доходів та витрат у спосіб, який не відповідає порядку її ведення, передбачена адміністративна відповідальність, та це є формальним порушенням і не тягне застосування до платника заходів фінансової відповідальності.


не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з оскарженням документу, в якому йому було визначено суму додаткового податку на прибуток та штраф. Цей позов було судом оголошено неприйнятним, тому що платник не сплатив судовий реєстраційний збір і, на думку контролюючого органу, те,  банк не виконав свого доручення на оплату судового збору, не звільняє від відповідальності. Суд заявив, що протест безпідставний. Верховний Суд залишив скаргу платника без задоволення. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини стверджуючи, що став жертвою порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  Платники звернулися до Європейського суду з прав людини стверджуючи, що стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не дозволяє застосовувати примусові заходи з виконання рішення податкових органів ще до остаточного визначення судом грошових заборгованостей. Вони також скаржилися, що податкові провадження не було завершено в розумний строк і що їх позбавлено права вважатися невинуватими доти, доки їхню вину не буде доведено згiдно із законом, стверджували, що було порушено їхнє право на презумпцію невинуватості, через те, що, за їхніми словами, рішення податкового управління стосовно податкових штрафів було виконано в примусовому порядку ще до прийняття судом ухвали щодо їхнього обов’язку сплатити такі штрафи.

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду щодо оскарження рішення контролюючого органу, яким було перераховано платнику суму ПДВ та нарахований штраф, оскільки в його декларації були виявлені невідповідності виписаних квитанцій рахункам-фактурам, вимагаючи провести усне провадження. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову. Верховний адміністративний суд відмовив оскаржити це рішення. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини, скаржачись на те, що перегляд справи про стягнення з нього штрафу було несправедливим, тому що суди не провели стосовно цього питання усне провадження в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся з позовом до суду про визнання бездіяльності контролюючим контролюючого органом органу протиправною та стягнення надміру сплаченого податку. Платник консолідовано податку сплачував податок на прибуток за свої відокремлені підрозділи та неодноразово вчасно протягом 1095 днів звертався до контролюючого органу із заявою про повернення надмірно сплачених коштів. Рішення першої інстанції – відмовлено у задоволенні вимог платника. Рішення першої інстанції – у задоволенні вимог позивача відмовлено.

 Правова позиція 

Строки давності потрібно відраховувати, починаючи з моменту настання факту сплати надмірної суми коштів до відповідного бюджету, та до моменту подання платником податку заяви про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов'язання. Належним способом судового захисту його прав є пред'явлення позову про стягнення цих коштів з бюджету.


невідомо

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими на вимогу платника податків скасовано податкові повідомлення рішення, що прийняті з посиланням на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за фіктивними операціями придбання товарів, робіт та послуг у контрагентів.

 Правова позиція 

Податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Неперебування контрагента платника податків за місцезнаходженням не свідчить про те, що таке підприємство не провадить господарську діяльність, перебуваючи за іншою адресою, щоб свідчило про фіктивний характер здійснюваних ними господарських операцій.


не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про  визнання протиправними податкового повідомлення-рішення, яким платнику нараховано штрафні санкції внаслідок відчуження платником без письмового узгодження з контролюючим органом майна з податкової застави. Платником було відпущено своїм працівникам в рахунок заробітної плати готову продукцію власного виробництва, що перебувала в податковій заставі. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до чинного на момент виникнення спріних правовідносин податкового законодавства не потребують узгодження з податковим органом операції при реалізації майна, що перебуває у податковій заставі, якщо дане майно є готовою продукцією, товаром і товарними запасами, роботами та послугами за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених у зв'язку з висновками контролюючого органу про нереальність господарських операцій з огляду на незнаходження за юридичною адресою контрагента та відсутності умов ведення господарської діяльності, трудових та матеріальних ресурсів, основних засобів. Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та реальність понесених витрат.Відсутність первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується реальність здійснення господарської операції, в тому числі відсутність податкової накладної, яка підтверджує здійснення господарської операції та посвідчує право на отримання податкового кредиту, безспірно позбавляє платника податку права на включення понесених витрат до складу валових витрат, а сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість - до податкового кредиту.Нереальність господарських операцій з придбання платником податку   товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватись лише відсутністю постачальника таких товарів за місцезнаходженням.  


не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення про застосування до платника штрафних санкцій за самовільне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на суму. Платник здавав металеву стружку в металобрухт без письмового узгодження з податковим органом, але перерахував до міського бюджету як податок на землю, що, на думку податного органу призвело до неперераховування до міського бюджету суми від відчуження активів, що перебувають у податкові заставі без письмового узгодження з податковим органом. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги платника задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення в частині застосування до платника штрафу за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

До платника податків може бути застосовано штрафні санкції у разі наявності двох ключових моментів. По-перше, майно яке віджується має перебувати в податковій заставі, по-друге, відсутність у платника податків згоди податкового органу на реалізацію такого майна. Отже, якщо платник податку відчужує майно, яке не перебуває у податковій заставі, то відповідно і непотрібна згода податкового органу, що у свою чергу свідчить про відсутність порушення та підстав для застосування штрафних санкцій.  


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених з підстав ненадання платником необхідних документів під час проведення перевірки. Платник податків подав відповідні документи після проведення перевірки, однак контролюючим органом їх не було враховано та винесено спірні податкові повідомлення-рішення. Судами попередніх інстанцій частково задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Неврахування під час перевірки первинних документів, які надавались контролюючому органу, а також, неврахування первинних документів, які надавались із запереченнями на спірний акт перевірки, на підставі яких платником вчинено записи у податковому обліку, призводять до фактичної та правової невизначеності висновків і, як наслідок, до неправомірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.


не задоволено

 Фабула справи  Платник оскаржив в адміністративному суді податкові повідомлення-рішення щодо донарахування йому зобов’язань із податку на прибуток та податку на додану вартість. Висновок контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що господарські операції платника з контрагентами не мали реального характеру. Постановою окружного адміністративного, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог платника - відмовлено.

 Правова позиція 

Обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. 


Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.


не задоволено

 Фабула справи  позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та премії. Позивач зазначав, що він працював у відповідача. Наказом відповідача його було звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП (невідповідність працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації). Потім  до цього наказу були внесені зміни, і він вважався звільненим на підставі п. 2 ст. 10 контракту згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП. Позивач посилаючись на те, що з роботи його звільнено з порушенням трудового законодавства. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний суд частково задовольнив позов, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Постановою президії апеляційного суду протест першого заступника Голови Верховного Суду України було залишено без задоволення.

 Правова позиція 

Зі змісту ч. 3 ст. 235 КЗпП вбачається, що у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.


невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причини й дати звільнення з роботи та стягнення оплати за час вимушеного прогулу і за затримку розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що його було звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП у зв'язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.  Звільнення з такої підстави він вважав незаконним, оскільки останнім часом адміністрація відповідача стала вимагати від нього виконання роботи, не обумовленої трудовим договором та посадовими обов'язками. Коли він став заперечувати проти змін умов праці, йому запропонували перейти на посаду провідного юриста, а провідному юристу - на його посаду. Оскільки він відмовився від перестановки, то відповідач звільнив його з роботи.  Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову. Постановою президії обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України було залишено без задоволення. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у новому протесті питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Суд може визнати правильним припинення трудового договору згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП у тому разі, коли встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, якими підтверджено, що через, зокрема, недостатню кваліфікацію працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки і його неможливо перевести за його згодою на іншу роботу. Із цих підстав може бути розірвано трудовий договір із керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу про донарахування додаткового податку на прибуток, а також штрафу, оскільки компанія-попередниця платника не збільшила базу оподаткування податком на прибуток за рахунок включення певних активів відповідно до законодавсства щодо переходу від ведення бухгалтерського обліку шляхом відображення операцій за методом одинарного запису до методу подвійного запису, вона мала це зробити. Суд відхилив скаргу заявника.  відхилив  Конституційний суд конституційну скаргу заявника, оскільки вона була необґрунтована. Пладник податку звернуся до Європейського суду з прав людини,стверджуючи, що він вів бухгалтерський облік шляхом відображення операцій за методом одинарного запису за однин рік і шляхом відображення операцій за методом подвійного запису за наступний рік, як це передбачено статтею 25 Закону «Про діяльність приватних підприємств».Підкреслював, що згідно з цим положенням, не було необхідності збільшувати  базу оподаткування податком на прибуток у випадку, якщо підприємство переходило від ведення бухгалтерського обліку шляхом відображення операцій за методом одинарного запису до методу подвійного запису. Це зобов'язання було введене тільки Порядком переходу від ведення бухгалтерського обліку шляхом відображення операцій за методом одинарного запису до методу подвійного запису («Порядок»), який не набув статусу загальнообов'язкового законодавчого або нормативного документа за змістом Закону «Про офіційний вісник».

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що вона була незаконно звільнена з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату працівників, прокурор визнав це звільнення незаконним, оскільки відповідач не додержав установленого порядку, не врахував переважного її права на залишення на роботі та не вжив заходів до її працевлаштування. Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням суд  задовольнив позов. Відповідач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Оскільки закон про професійні спілки в Україні не приймався, в ній відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" діє Закон СРСР від 10 грудня 1990 р. "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності". Згідно зі ст. 2 цього Закону під підприємством розуміються підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності та господарювання. Тому гарантії, передбачені ст. 252 КЗпП, поширюються і на членів профспілкового комітету районної СЕС.


не задоволено

 Фабула справи  Суб'єкт права на конституційне звернення звернувся до Конституційного суду України з проханням надати офіційне тлумачення терміну "законодавство", що вживається в частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України

 Правова позиція 

Термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору,  треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні  договори України,  згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.


Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття" законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України,  Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.


невідомо

 Фабула справи  Президентом України було подане конституційне подання,  посилаючись на частину другу статті 8 Конституції України, порушив питання про невідповідність Конституції України окремих положень Закону України "Про приватизацію державного майна". Суб'єкт права на конституційне подання, зокрема, вважає, що не відповідають Конституції України положення частини четвертої статті 3 та частини сьомої статті 7 Закону, які всупереч частині третій статті 41 Конституції України поширюють положення зазначеного Закону на приватизацію комунального майна, внаслідок чого комунальна власність автоматично включена до складу державної власності. Разом з тим у Законі України "Про приватизацію державного майна", виходячи з його назви, мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна.

 Правова позиція 

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Конституцією України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону.


Підпорядкування в Законі України "Про приватизацію державного майна" Фонду державного майна України Верховній Раді України не відповідає Конституції України.


Положення частини п'ятої статті 29 Закону України  "Про приватизацію державного  майна" щодо відповідальності покупців у разі розірвання договору купівлі-продажу  внаслідок невиконання умов договору, зокрема з питань неповернення внесених частково інвестицій, що не є конфіскацією майна, є такими, які відповідають Конституції України.


невідомо

 Фабула справи  Кожен платник податку вважав, що перехідні положення суперечать заявленому урядом наміру про те, що новий режим, не повинен приносити жодних додаткових прибутків. Вони вважали, що наслідком Положень було накладання податок на відсоток, який вони сплатили у період, тобто у податковий рік, за який їх вже було звільнено від сплати податку на відсотки інвесторів). Для заявників така ситуація мала результатом те, що за 24-місячний період один з платників був зобов'язаний сплатити податки не за 24, а за 30 місяців. Інші два платники повинні були сплатити податок на відсотки за 27 місяців за період 24 місяців.На думку платників, такі наслідки суперечили принципу  вимірювання, згідно з яким період вимірювання, який формує базу оподаткування, не міг перевищувати тривалість податкового року. 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платники податків, які є спадкоємцями єдиного учасника компанії звернулися до суду стверджуючи, що є невинуватими у податкових правопорушеннях, які здійснив їх спадкодавець присвоївши деякі суми виплаченої заборгованості та не задекларуваши їх як дохід, і таким чином уникнувши сплати кантональних та федеральних податків. Результатом кантональних судових проваджень стало рішення Адміністративного суду, яким було встановлено, що саме за принципом кримінального права країни, особа не може бути притягнута до відповідальності, якщо її вина не доведена у встановленому законом порядку та, відхиляючись від своїх попередніх рішень, постановив, що накладення штрафів на спадкоємців за ухилення від сплати податків покійним було незаконним.

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про відшкодування ПДВ сплаченого у період з 1 січня до 31 грудня 1978, який, на думку платника, не підлягав сплаті, оскільки відповідно до Дев'ятої Директиви, про яку французький уряд повідомили 30 червня 1978 р, передбачала, що  до 1 січня 1979 р.Франція повинна імплементувати положення статті 13-В-а Шостої директиви, в якій йшлось про те, що «операції зі страхування та перестрахування, у тому числі пов'язані з цим послуги, що здійснюються страховими брокерами та страховими агентами» звільняються від сплати ПДВ. Хоча Директиви і не мають зворотньої сили, але все одно Шоста директива повинна була застосовуватися з 1 січня до 30 червня 1978 р. Суд першої інстанції відхилив позовні вимоги. Апеляційна скарга платника була відхилена. Згодом рішенням апеляційний суд, на засіданні у повному складі, відмінив частину рішення суду першої інтанції. Суд вирішив, що Уряд був винним та доручив виплатити платнику компенсацію за збитки, як надміру сплачену суму ПДВ. Податкові органи звернулись до Державної ради про скасування цього рішення. Своїм рішенням Державна рада на засіданні у повному складі, признала недійсним рішення та відхилила всі скарги платника. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини, стверджуючи про наявність порушення її права власності, визначеного у другому абзаці Статті 1 Протоколу № 1 та про порушення Статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у взаємозв’язку зі Статтею 1 Протоколу № 1. 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він працював у відповідача і наказом був незаконно звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП - за власним бажанням. Позивач зазначав, що насправді він такого бажання не мав, але начальник відповідача примусив його подати заяву про розірвання трудового договору з цієї підстави. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення строку попередження про звільнення працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Він також не вправі звільнити працівника до закінчення строку попередження, якщо той цього не просить, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.


не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що наказом відповідача його звільнено на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП у зв'язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Згідно зі ст. 40 КЗпП звільнення з роботи з підстав, зазначених у п. 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. 


невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, він працював заступником директора відповідача, яке було реорганізоване. Наказом позивач був незаконно звільнений з роботи та переведений в інше об'єднання.  Потім цей наказ був скасований, але попередня робота йому не була надана. Іншим наказом був необгрунтовано звільнений з роботи за прогули. Після скасування рішення народного суду він був поновлений на роботі, але  наказом його знову було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП.  Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що у відповідача мала місце не ліквідація, а реорганізація. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов. Позивач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.


не задоволено

 Фабула справи  Митна адміністрація звернулась до суду з вимогою від платника надати виписки деяких закордонних банківських рахунків, які платник не надав під час обшуку його житлового приміщення. Суд першої інстанції задовольнив позов, вимагаючи надання документів та наклавши на платника штраф. Апеляційний суд підтримав це рішення та збільшив штраф. Касаційний суд відмовив в задоволенні позовної вимоги платника щодо права. Митна адміністрація направила банку, в якому платник мав рахунок, вимогу щодо сплати штрафу, яку платник оскаржив у суді. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний та касаційний суд скасували рішення суду першої інстанції. Потім платник помер, але справа по головному обвинуваченню так і не була передана до суду. Платник звернувся до Комісії з прав людини, стверджуючи, що було порушено статтю 6 п. 1 (не було справедливого судового розгляду) та п. 2 (презумпція невинуватості), а також стаття 8 (недоторканність житла) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ця Комічія передала справу до Європейського суду з прав людини. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом  щодо рішення про справляння ним податку у якості резидента Швеції. Він заявив, що після змін в законодавтсві Швеції, він все одно повинен як і раніше сплачувати податок відповідно до Конвенції між Швецією і Фінляндією про уникнення подвійного оподаткування так як не проживав Швеції, а був громадянином Фінляндії. Суд першої інстанції відхилив скаргу. Скарга платника до  апеляційного суду була відхилена. Верховний адміністративний суд  відхилив його заяву щодо отримання права оскарження. Окрім вищезазначених проваджень, платник подав скаргу до адміністративного суду щодо відмови від сплати церковного податку з доходів у повному обсязі на тій підставі, що він не був ні прихожанином Церкви Швеції, ні громадянином, ані резидентом Швеції. Суд першої інстанції відхилив цю скаргу. Апеляційний суд підтвердив рішення суду нижчої інстанції. Його заява щодо отримання права оскарження була відхилена Верховним адміністративним судом. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини, заявляючи що відмова надати йому право на звільнення від сплати оспорюваної частини церковного податку лише на тій підставі, що він не був формально зареєстрований в якості резидента у Швеції прирівнювалась до дискримінації в порівнянні з іншими особами, які не є прихожанами Церкви, які були таким чином зареєстровані. 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом проти податкового інспектора та контрагента платника оскаржуючи рішення про арешт та вимагаючи видати наказ про звільнення майна, що було продане контрагенту і за яке не було отримано повної оплати, з-під арешту разом з наказом про припинення перешкоджання реалізації прав. Платник обгрунтовував позов тим, що арешт не має юридичної сили через те, що це майно не перебувало у повній експлуатаційній придатності на той час Суд всіх інстанцій відмовили у задоволені позову. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини, скаржачись на порушення статті 1 Протоколу 1 (P1-1) до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

 Правова позиція 

не задоволено
close icon
Інформація про документ