Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення про стягнення з нього додаткової податкової заборгованості сума, яка була обчислена в результаті застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем його основної роботи відповідно до підзаконнного нормативно-правового акту. Платник  стверджував, що така сума податків мала бути встановлена відповідно до спеціальної податкової ставки, встановленої декретом, що має силу закону України. Суд першої інстанції задовольнив позов. Контролюючий орган подав апеляційну скаргу. Апеляційний суд задовольнив позов контролюючого органу. Верховний Суд рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін. Те ж саме повторилося щодо податку з доходу платника за наступні два звітні періоди. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на порушення його майнових прав, стверджуючи, що здійснення податковими органами перерахунку та збільшення розміру його прибуткового податку не відповідало закону. Заявник посилався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  позивач звернулая до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, зміну запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивач посилалась на те, що вона була прийнята відповдачем на роботу. Рішенням міської ради відповідача було вирішено ліквідувати. Працівники були попереджені про ліквідацію, однак її не попередили про подальше звільнення. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду України. 

 Правова позиція 

При недодержанні строку попередження працівника, якщо він не підлягає поновленню на роботі, суд повинен змінити дату його звільнення

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду із позовом про визнання незаконними та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1783 та постанови Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2006 року № 470. В процесі судового розгляду справи позивач надав уточнення до позовної заяви та просить суд також визнати незаконним Порядок підвищення розміру пенсій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 року № 341. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невідповідність даних нормативно-правових актів Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та зазначає, що оскаржувані акти Кабінету Міністрів України порушуютьйого право на підвищення пенсії у звязку із підвищенням середньої заробітної плати, оскільки у відповідності із зазначеними Постановами застосовуються дискримінаційні індивідуальні коефіцієнти, що не відповідає Закону України № 1058 «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку про помилковість тверджень позивача, що для перерахунку пенсій необхідно застосовувати офіційно опубліковані показники середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік, а не визначені Урядом, оскільки не враховують цілей, на досягнення яких встановлено такий показник, та залишають поза увагою джерела формування фонду виплат.

Посилання на невідповідність постанов Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не може братися до уваги, оскільки в Законі механізм обчислення показника середньої заробітної плати не визначений.

Твердження позивача про те, що Уряд, як і решта органів державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, є незаперечним. У цьому контексті оскаржувані рішення узгоджуються з вимогами Конституції, оскільки саме Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту (п. 3 ч. 1 ст. 116 Конституції України), а видані з цього питання постанови є обов'язковими (ст. 117 Конституції України).

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду із позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов’язання надати органу державного казначейства висновку про відшкодування з бюджету податку на додану вартість, мотивуючи його тим, що позивач за договором купівлі-продажу товару сплатив ПДВ, а контрагент звільнений від сплати ПДВ і надав належним чином оформлені податкові накладні. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивач сформована правомірно, у разі входження ПДВ до складу договірної суми, сплаченої продавцеві, підтвердженої належно оформленими податковими накладними.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся з позовом про визнання недійсної угоди з мотивів наявності у відповідача умислу, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення грошових коштів у розмірі вартості одержаного товару. Рішенням суду першої та апеляційної інстанції позовні вимоги платника задоволено.

 Правова позиція 

Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Сам факт припинення юридичної особи судовим рішенням та визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність усіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

задоволено частково

 Фабула справи  позивач звернувся до суду з позовом  про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що згідно з розпорядженням відповідача його було взято на роботу на умовах укладеного контракту з випробувальним терміном 3 місяці. Через 3 місяці згідно з розпорядженням відповідача його було звільнено із займаної посади з за результатами випробування за ст. 28 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважає незаконним. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Відповідач звернувся до Верховного Суду з Касаційною скаргою.

 Правова позиція 

розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення в частині донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість та в частині визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб. Контролюючий орган мотивував свою позицію тим, що позивачем занижено податкове зобов’язання з ПДВ внаслідок невключення до складу податкових зобов’язань сум податку за першою подією, а саме за датою надання звіту комітенту за результатами виконання кожної окремої поставки товару за договором комісії; невключення до бази оподаткування ПДВ суми додаткової винагороди, одержаної позивачем як комісіонером за рахунок різниці між фактичною ціною придбання товару та узгодженими комітентом витратами на купівлю цього товару; віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними платником за наслідками виконання поставок природного газу, ввезеного на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами; включення позивачем до валового доходу підприємства суми отриманої комісійної винагороди за названим договором комісії на підставі акта виконаних робіт, який складено на основі усіх звітів комісіонера, а не за результатами виконання кожної окремої поставки товару комітентові за кожним звітом комісіонера; надання послуг в якості податкового агента без утримання та перерахування до бюджету коштів. Судом першої та апеляційної інстанції позов задоволено частково в частині нарахування зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб. В решті позову відмовлено.

 Правова позиція 

Відсутність будь-яких повідомлень з боку контрагента щодо припинення ним здійснення підприємницької діяльності та зняття його з податкового обліку виключає правомірність донарахування платникку як податковому агентові податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові. Таким чином, відсутні підстави для включення до бази оподаткування ПДВ комісіонера додаткової вигоди, одержаної за наслідками виконання більш вигідного правочину в інтересах комітента

У тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

При визначенні першої подій, з якою у платника пов'язується виникнення податкового зобов'язання з ПДВ, для зясування порядку оформлення виконання комісійних послуг позивачем необхідно проаналізувати зміст договору комісії, зокрема щодо розрізнення виконання позивачем як комісіонером окремої поставки товару з наданням комісійних послуг.

задоволено

 Фабула справи  Суд розглянув кримінальну справу по обвинуваченню особи у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 статті 305 КК України. Особа, перебуваючи на території республіки Молдова, придбала особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс з метою подальшого його контрабандного переміщення через митний кордон України для власного споживання. Як зазначалося у матеріалах обвинувачення, реалізуючи свій злочинний умисел, особа достовірно знала, що наркотичні засоби заборонені для ввезення на митну територію України.

 Правова позиція 

Якщо у межах здійснення митного контролю при проведенні особистого огляду особи буде виявлено предмети, що відносяться до наркотичних засобів та прекурсорів, переміщення яких через митний кордон України заборонено, переміщення таких речовин, чи спроба його здійснення, повинні кваліфікуватися  за статтею 305 Кримінального кодексу України.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на те, що відповідач знаходився з підприємством у трудових відносинах. Він був звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. У ході комплексної перевірки, проведеної на підставі наказу було встановлено, що під час його роботи водієм автотранспортного господарства  було допущено приписки в маршрутах руху, що призвело до перевитрати пального. Вважаючи, що матеріальну відповідальність, крім указаного водія, повинен нести й відповідач, оскільки за умовами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного з останнім, він зобов'язався дбайливо ставитися до переданого йому майна та здійснювати заходи щодо запобігання збитків. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верхховного Суду України. 

 Правова позиція 

Частинами 1, 2 ст. 130 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі,організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

задоволено частково

 Фабула справи  позивач звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобовязання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Позивач мотивувала вимоги тим, що згідно з наказом вона була прийнята на роботу до відповідача.Вона подала заяву про надання їй підставі п. 7 ст. 179 КЗпП України відпустки по догляду за дитиною її онукою , до досягнення нею трирічного віку, оскільки відпустку по догляду за дитиною її дочки, матері дитини, було перервано. Однак наказ про надання їй відпустки відповідачем не видано, а її звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний суд задовольнив позов. Відповідач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

відповідно до ст. 235 КЗпП України та розяснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу отримані працівником грошові суми, зокрема: допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога по безробіттю тощо, підлягають зарахуванню.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта перевірки, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з підстав неправомірності формування податкового кредиту. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позовні вимоги платника. Суд касаційної інстанції рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення залишив без змін, в іншій частині заявлених позовних вимог відмовив із закриттям провадження у справі.

 Правова позиція 

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  До Конституційного Суду України звернулись з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України положення частини третьої, абзацу третього частини четвертої, частин шостої, сьомої, восьмої статті 121 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», частини сьомої статті 1 Закону України «Про систему оподаткування», абзацу другого пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань соціального захисту населення, яке проживає на території зони спостереження підприємств з видобування і переробки уранових руд, ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами».

 Правова позиція 

Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, порядку їх сплати і розмірів є виключно прерогативою закону.

За Кабінетом Міністрів України закріплено повноваження визначати елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів), які мають встановлюватися виключно законами України.

Оскільки встановлення порядку сплати і розмірів податків і зборів є виключно прерогативою закону, права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України.

З огляду на конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування конституційне повноваження Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення податкової політики не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.

Відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі розмір та механізм справляння Збору. Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує конституційний принцип поділу державної влади.

невідомо

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду про скасування податкових повідомлень-рішень, якими контролюючі органи збільшили суму ПДВ щодо розмитненого товару, ввезеного на митну територію України комісіонерами контрагента платника.  Постановою господарського суду, залишеною без ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов було задоволено. Контролюючий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Платник податків має право на формування податкового кредиту на підставі вантажно-митних декларацій, оформлених при імпорті товарів за договорами комісії.

не задоволено

 Фабула справи  позивач звернувся до суду з позовом про скасування розпорядження, наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що постановою відповідача 1 його було призначено на посаду голови правління відповідача 2. Згодом відповідачем 1  прийнято розпорядження про звільнення його з посади без зазначення причин звільнення. Цього ж дня відповідачем 1 прийнято розпорядження про призначення на цю посаду іншу особу.  У період, коли його звільнили, він перебував на лікарняному, однак у порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України відповідачем 2 було видано наказ про його звільнення з роботи. Позивач вважає своє звільнення незаконним. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд частково задовольнив позов. Відповідач 1 та відповідач 2 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не повязує звільнення.

не задоволено

 Фабула справи  Декларант звернувся до суду, вважаючи  незаконними рішення, дії та бездіяльність митниці при вирішенні питань розмитнення належного йому  імпортованого товару і, зокрема, визначення його митної вартості. Так, як наполягав декларант, не погодившись із задекларованою вартістю товару, митниця визначила її самостійно у порядку та у спосіб, який декларант вважає протиправним. Оскільки позивач був вимушений сплатити визначену відповідачем у такий спосіб митну вартість імпортованого товару, він поніс зайві матеріальні втрати у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість. Саме цю суму, яка надійшла до Держбюджету, декларант просив зобов’язати  йому повернути. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Вищий адміністративний суд України вищезгадані судові рішення скасував та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову повністю. Декларант звернувся до Верховного суду України зі скаргою.

 Правова позиція 

Органи доходів і зборів мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся з апеляційною скаргою до суду щодо оскарження вироку суду першої інстанції, яким платника звинуватили в ухиленні від сплати податків та привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем і призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Суд касаційної інстанції пом’якшив вирок суду. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини посилаючись на пункти 1 та 3 (b),(c та(d) статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,  платник скаржився на те, що провадження у його справі не було справедливим, національні суди не були безсторонніми та порушували його процесуальні права, а також що презумпцію невинуватості було порушено у результаті опублікування у ЗМІ відповідних тверджень.  

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  платник податку звернувся до суду щодо оскарження розрахунку податку, в якому контролюючий орган визначив, що платник повинен сплатити вхідний ПДВ вдруге, оскільки, на думку контролюючого органу, платник не має права на нарахування сплаченого вхідного ПДВ (прим.ред. податковий кредит) у зв’язку з тим, що контрагент платника не зробив відповідних записів щодо проведеної операції в обліковому регістрі, не подав податкову декларацію та не виконав своїх зобов’язань щодо державного бюджету. Тому, податковий орган вважає, що ПДВ не було «нараховано» на господарьку операцію платника з його контрагентом, про яку йде мова, внаслідок цього. Суди попередніх інстанцій не задовольнили позовні вимоги платника. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини  на підставі дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у тому, що незважаючи на повну відповідність зобов’язанням щодо звітності ПДВ, місцеві органи влади позбавили її права вираховувати ПДВ 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з проханням про спонукання виконати рішення загальних зборів товариства. Рішенням суду першої інстанції в позові про зобов'язання виконати рішення загальних зборів товариства в частині перерахування дивідендів відмовлено. Зустрічний позов про визнання рішення загальних зборів товариства недійсним задоволено. Рішенням суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції, позов іншого позивача про визнання рішення загальних зборів товариства недійсним задоволено.

 Правова позиція 

Чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо змісту установчих документів відповідача в частині періодичності виплати дивідендів учасникам товариства, загальні збори учасників господарського товариства вправі вирішувати питання виплати дивідендів, а відтак, рішення товариства про виплатиту дивідендів за підсумками кварталу законодавству не суперечить.

не задоволено

 Фабула справи  Голова правління платника податків, який був визнаний винним несвоєчасному поданні платіжного доручення для переказу коштів до бюджету, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилається на неправильне застосування норм матеріального права щодо строків накладення стягнення, оскільки проступок, який ставився йому за вину не відноситься до триваючих.

 Правова позиція 

Несвоєчасне подання платіжного доручення не може супроводжуватися перебуванням у незаконному стані і, відповідно, мати триваючий характер.

задоволено

 Фабула справи  позивач звернувся до суду х позовом  про стягнення належних сум при звільненні з роботи. Зазначав, що року він працював у відповідача на підставі строкового трудового договору. Він звернувся до керівництва відповідача із заявою про дострокове розірвання цього строкового договору за згодою сторін з виплатою всіх належних при звільнені грошових сум. Він був звільнений з роботи з підстави, передбаченої п. 1 ст. 36 КЗпП України, але вихідну допомогу в розмірі 12-ти середньомісячних заробітних плат, виплата яка передбачена умовами строкового трудового договору, відповідач не виплатив, а також не провів з ним повного розрахунку при звільненні. Відповідач частково провів з ним розрахунок і виплатив заробітну плату та премію, а сплатити вихідну допомогу відмовився. Відповідач позов не визнав і предявив зустрічний позов про визнання строкового трудового договору недійсним. Суд першої та апеляційної інстанції відмовили в задоволені первісного позову, а зустрічний позов задовольнили. Позивач звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

 умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

задоволено частково

 Фабула справи  До Конституційного Суду України звернулися із клопотанням про надання офіційних тлумачень щодо повноважень органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові пільги, статті 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 15 ст. 69 Бюджетного кодексу України

 Правова позиція 

Верховна Рада АРК та ради мають право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування не тільки стосовно місцевих, а й стосовно загальнодержавних податків, суми яких відповідно до законів України зараховуються до місцевих бюджетів, в межах цих сум.

Встановлення Верховною Радою АРК та радами пільг з податку на прибуток для підприємств комунальної форми власності не  пов’язане з бюджетними видатками, які спрямовуються на такі міжбюджетні трансферти, як дотації вирівнювання і субвенції.

Право Верховної Ради АРК і рад встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які надходять до їх бюджетів, може бути реалізоване за умови, що загальнодержавний податок на прибуток, платником якого є підприємства комунальної власності, відповідно до законів України справляється до бюджетів Автономної Республіки Крим та рад і не враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів. При цьому пільга може бути встановлена тільки щодо тієї суми податку, яка підлягає зарахуванню до зазначених бюджетів.

Положення частини другої статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» та статті 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів.

невідомо

 Фабула справи  позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі, посилаючись на те, що її було звільнено з порушенням вимог чинного законодавства. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Розяснення, викладене в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 ”Про практику розгляду судами трудових спорів” (зі змінами та доповненнями), щодо недопустимості звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності з підстав, установлених ст. ст. 40, 41 КЗпП України, та в інших випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, мова йде про звільнення запорушення трудової дисципліни з підстав, установлених законодавством, які можуть бути зазначені й у контракті. 

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він працював генеральним директором Артемівського учбово-виробничого обєднання «Зоря» Українського товариства сліпих (далі УВО «Зоря» УТОС), але наказом голови центрального правління Українського товариства сліпих був звільнений за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України. Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням не писав. Крім того, позивач просив поновити строк звернення до суду, тому що з наказом про звільнення його не ознайомили, трудову книжку не видали. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд частково задовольнив позов. Відповідач звернувся до Верховного Суду України з касаційною заявою. 

 Правова позиція 

Згідно зі ст. 21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, якому й надано право звільнення працівника у певних випадках. У зазначеному пункті Статуту Українського товариства сліпих передбачено право голови правління в період між засіданнями президії, яке проводиться раз на місяць, самостійно видавати розпорядження з різних напрямків роботи підприємства, керуючись чинним законодавством (а.с. 181).

задоволено

 Фабула справи  звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - Цивільний кодекс) і роз'яснити, чи є усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків на підставі вказаної норми одним із випадків, передбачених законодавством щодо відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом, про які йдеться у статті 46 Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - Кодекс законів про працю).

 Правова позиція 

В аспекті конституційного звернення положення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV  "члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків" слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (435-15), не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України (322-08).

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Платник оскаржив податкове повідомлення-рішення, яким йому додатково нараховано суму з податку на прибуток внаслідок виключення платником  зі складу валових витрат вартості чартерних авіарейсів та надання послуг щодо переробки сировини за цінами нижчими ніж звичайні. Господарський суд позов задовольнив частково: визнав нечинними всі податкові повідомлення-рішення в частині нарахування податку на прибуток, у задоволенні інших вимог відмовив. Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою це рішення у частині відмови у задоволенні позову скасував, ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю: визнав нечинним податкове повідомлення-рішення.  Вищий адміністративний суд України ухвалою рішення апеляційного суду залишив без змін.

 Правова позиція 

Такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Вартість чартерних авіарейсів, виключених зі складу валових витрат платника, повинна бути підтверджена певними документами, що засвідчують вартість фактичних витрат осіб, які відряджені (у даному випадку членів керівного органу платника) та зв’язок такого відрядження з основною діяльністю цього платника. Договір про надання послуг авіаційного перевезення без зазначення осіб, що підлягають перевезенню, й акти виконаних робіт, в яких відсутні дані про осіб, які скористалися відповідними авіарейсами, можуть засвідчувати лише факт надання таких послуг, а не склад членів авіарейсу та обґрунтованість віднесення спірних витрат до валових, що унеможливлює виключення вартості даних послуг зі складу валових витрат платника.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів комплексну документальну перевірку, під час якої виявив порушення платником податку вимог при сплаті процентів нерезиденту за угодою на підставі якої було складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення. Суд першої та другої інстанції задовільнив вимоги платника частково (визнано недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визнання податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб; визнано недійсною першою податкову вимогу та другу податкову вимогу в частині, яка відповідає визнанню недійсними податкові зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб)    

 Правова позиція 

Обмін інформацією, необхідною для виконання положень Конвенції або національних законодавств Договірних Держав, здійснюється компетентними органами, тому підписання документації іншими органами, не визначними в Конвенціях, слід вважати недійсними. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та першої податкової вимоги про донарахування платнику податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Підставою для такого висновку було те, що на думку контролюючого органу платником не було утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи нерезидентів за ставкою 15 %. В подальшому контролюючий орган визнав помилковим свій висновок про необхідність обрахування податку на доходи нерезидентів, що підлягають перерахуванню до бюджету, за ставкою 15 % та дійшов висновку, що зазначений податок слід обраховувати за ставкою 10 % (відповідно до Конвенції між урядом України і урядом Латвійської республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно від 21.11.1995р.). Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги платника було задоволено частково. Платник звернувся з касаційною скаргою до суду.

 Правова позиція 

Положення статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно не можуть трактуватися так, що надають платнику податків право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаної міжнародної угоди. При цьому, стаття 24 Конвенції передбачає механізм усунення подвійного оподаткування, відповідно до якого, подвійне оподаткування може бути усунено таким чином: якщо резидент Латвії одержує доход або володіє майном, які, згідно з положеннями цієї Конвенції, можуть оподатковуватись в Україні, якщо тільки його внутрішнім законодавством не передбачається більш сприятливе оподаткування, Латвія дозволить вирахувати з податку на доход цього резидента суму, рівну прибутковому податку, сплаченому в Україні.

Якщо договором (конвенцією) про уникнення подвійного оподаткування передбачено, що обмін інформацією здійснює певний компетентний орган, то документи, які видані не цим компетентним органом, а його територіальними органами, – не вважаються належними.

невідомо

 Фабула справи  Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058–ІV (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49–51, ст. 376).

 Правова позиція 

Право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Диференціація на законодавчому рівні на різні категорії пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає конституційним засадам соціального захисту громадян

невідомо

 Фабула справи  Ліквідатор компанії, яка збанкрутувала і яку до цього продав платник податків, звернувся до суду з позовом проти  платника та банку, з вимогою на солідарних умовах суми близько 4,4 мільйонів датських крон.Ліквідатор припустив, що обвинувачені були відповідальними за позбавлення компанії майна у зв'язку із вищезазначеним продажем. Провадження відкладалося декілька разів через різні причини. Суд першої інстанції виніс рішення проти платника. Платник оскаржив невідповідність тривалості провадження вимогам “розумного строку”, що викладені у § 1 Статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до Верховного Суду Данії. 

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  позивач звернуся до суду з позовом  про стягнення заборгованості за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював у відповідача, при звільненні його з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) не була виплачена компенсацію за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили частково. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до  ст. 2 Закону України « Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх  належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з проханням скасувати рішення Автомобільної адміністрації, щодо того,що платник має сплатити штраф на тій підставі, що він, не повідомивши заздалегідь Автомобільну адміністрацію або митну службу, заправляв свій пікап пальним, що обкладалося меншим податком, ніж дизельне паливо. Суд першої інстанції не задовільнив скаргу. Суд апеляційної інстанції не дав дозволу на апеляцію. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою щодо того, що він був покараний двічі за одне і те ж правопорушення і тим самим було порушено статтю 4 Протоколу No. 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  У квітні позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним та скасування пункту 2 постанови N 1783 від 20.11.2003 р. "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян", мотивуючи свої вимоги тим, що пунктом 2 Постанови середньомісячна заробітна плата по України у галузях економіки зменшена до 306,45 грн. Вказував на те, що відповідно до показників Держкомстату України у 2002 році середньомісячна заробітна плата по Україні у галузях економіки складала 376,45 грн. На його думку, при перерахунку призначеної йому пенсії був зменшений її розмір. Вважав, що оскаржуваним пунктом Постанови порушено його право на отримання пенсії у повному обсязі, тому просив суд його скасувати. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 2 Постанови погоджена пропозиція Державного комітету статистики та Пенсійного фонду щодо застосування під час перерахунку пенсій відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) показника середньої заробітної плати за 2002 рік на рівні 306,45 гривні.

Згідно з ч. 2 ст. 43 Закону для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

На виконання Закону пунктом 3 Постанови доручено Державному комітетові статистики, Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Пенсійному фонду розробити і до 1 січня 2004 р. (до набрання чинності цим Законом) затвердити методику визначення показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Середня заробітна плата за 2002 рік визначалася Держкомстатом з урахуванням всіх складових заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки України. З даної заробітної плати не сплачуються страхові внески до Пенсійного фонду у зв'язку з перебуванням цих осіб на спрощеній системі оподаткування (платники фіксованого сільськогосподарського податку, підприємства торгівлі та сфери послуг, що є платниками єдиного податку та фіксованого податку, особи, що придбали спеціальний торговий патент). Такі категорії осіб сплачують внески до Пенсійного фонду менші, ніж рівень внесків з мінімальної заробітної плати.

Таким чином, фактичний розмір середньої заробітної плати, з якої справляються пенсійні внески, є меншим, ніж відповідний статистичний показник.

Тому Постановою передбачено використовувати для перерахунку раніше призначених пенсій показник середньої заробітної плати за 2002 рік на рівні 306,45 грн.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася з позовом до суду про призначення пенсії за вислугу років як артисту цирку та концертних організацій. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Управління ПФУ звернулося до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Право на призначення пенсії за вислугу років мають артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Оскільки чинним законодавством не надано визначення концертної чи циркової організації, то при вирішенні такого питання слід виходити з предмету діяльності підприємства, який визначений у статутних документах суб’єкта господарювання.

Якщо згідно статуту підприємства предметом його діяльності є організація фестивалів, концертів, вечорів відпочинку, циркових програм, підготовка і проведення видовищних заходів, організація гастролей, тобто фактично це підприємство займається концертною діяльністю, то особа, що займала посаду, визначену переліком, на такому підприємстві має право на пенсію за вислугу років, за наявності визначено законом спеціального стажу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до уду з позовом до контролюючого органу, вимагаючи відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди, яка була завдана йому у зв'язку з тим, що проти платника контролюючим органом була відкрита кримінальна справа за обвинуваченням в ухиленні від сплати податків та було накладено арешт на його майно. Згодом кримінальне провадження  було закрито на тій підставі, що за новим кримінальним кодексом його дії не становили складу злочину. Суд першої інстанції частково задвольнив позов. Апелційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд. Верховний Суд України відмовив у прийнятті касаційної скарги заявника. Суд першої інстанції відмовив  у задоволенні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. Ухвалою, винесеною того ж дня, суд залишив без розгляду вимоги заявника в частині відшкодування матеріальної шкоди. Апеляційний суд  скасував рішення і ухвалу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу було відхилено, справу було повернуто на новий розгляд. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини, скаржучись на те, що тривалість провадження у його справі була несумісною з вимогою "розумного строку" , передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платники податків звернулися до суду щодо звільнення їх від додаткового стягнення податку, а також пов’язаних з цим штрафів,що були обраховані внаслідок того, що платники не задекларували частину свого доходу від продажу акцій. Платники  посилались на те, що податкова служба, яка повідомила їх про проведення оцінки, мала чітко визначені права,  отже, не була вповноважена здійснювати податковий контроль і оцінку. Суд задовольнив скаргу платників. Апеляціійний суд відмінив рішення. Платники подали до Державної Ради касаційну скаргу. Державна Рада постановила, що жодна з підстав для касаційної скарги не відповідає умовам її прийняття до розгляду. Платники податків звернулись до Європейського суду з прав людини стверджуючи, що стаття R. 200-18, яка надає податковим органам більш тривалий термін, ніж платникам податків, для оскарження рішення адміністративного суду, суперечить умовам справедливості судового розгляду справи. Вони посилалися на статті 6 і 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод одночасно. Платники також заявляли, що застосування в ході розгляду законності, який визначає остаточним рішення спору на користь протилежної сторони, порушило статті 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  До Конституційного Суду України звернулися із клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 «Прикінцеві положення «Закону України «Про Митний тариф України» та абзацу восьмого частини другої статті 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959–ХІІ.

 Правова позиція 

Конституційні положення про обов’язковість закріплення у законі системи оподаткування, податків і зборів визначають і правовий режим тимчасової надбавки до діючої ставки ввізного мита.

Аналіз змісту пп. 3.5 п. 3 ст. 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Митний тариф України» свідчить, що його приписами Кабінету Міністрів України надано право зменшувати (скасовувати) такий елемент правового механізму регулювання ввізного мита, як податкова ставка, що є законодавчо встановленим розміром податку на одиницю оподаткування.

Кабінету Міністрів України надано право на певний строк встановлювати окремий вид ввізного мита – тимчасову надбавку до діючої ставки ввізного мита виходячи з її визначення у пп. 3.3 п. 3 ст. 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Митний тариф України».

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), включаючи ввізне мито та розмір тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

Конституційне повноваження Кабінету Міністрів України щодо забезпечення проведення податкової політики не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання з огляду на конституційно визначені повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування.

У підпунктах 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 Закону України «Про Митний тариф України», абзаці восьмому частини другої статті 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» законодавцем делеговано повноваження Кабінету Міністрів України визначати окремі елементи правового механізму регулювання ввізного мита. Таким чином, оспорюваними положеннями цих законів порушено конституційний принцип поділу державної влади, що не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, статей 67, 75, пункту 3 частини першої статті 85, статті 91, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України.

невідомо

 Фабула справи  Відносно представника митного брокера було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.340 Митного кодексу України. В протоколі було зазначено, що як представник митного брокера директор не задекларував товар (вантаж) гуманітарну допомогу, що переміщувався через митний кордон України, тобто не вказав у ВМД за встановленою формою точні відомості про зазначений товар, який підлягає обов’язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України. Представник свою вину не визнав, вказавши, що взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення, митний брокер виконує повноваження в обсязі, встановленому за дорученням особи, яку він представляє. А тому замовник зобов’язаний та несе відповідальність за достовірність і точність відомостей і документів, наданих брокеру для заповнення ВМД, а також за невідповідність наданих відомостей і документів фактичній номенклатурі вантажів, пред’явлених митному контролю. Крім того, до обов’язків митного брокера не відноситься перевірка достовірності документів та відомостей, зазначених в цих документах, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ст.340 МК України.

 Правова позиція 

Митним кодексом України передбачено відповідальність агентів з митного оформлення як співробітників митного брокера, які здійснюють діяльність від імені декларанта, і мають такі ж обов’язки, права і несуть таку саму відповідальність, що й декларант. Якщо порушення було допущене з вини агента з митного оформлення, особа, з якою укладений договір про надання брокерських послуг, звільняється від відповідальності за порушення митних правил.

не задоволено

 Фабула справи  Суб'єкт   права   на  конституційне  подання  -  Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з  клопотанням визнати таким,    що    не    відповідає    Конституції    України зокрема статтям 22, 46, положення частини третьої статті   23   Закону  України  "Про  загальнообов'язкове  державне соціальне страхування  на  випадок  безробіття"  від   2   березня 2000 року  N  1533-III (далі - Закон) в редакції Закону України   "Про  внесення  змін  до  деяких  законів  України  щодо зменшення впливу світової фінансової  кризи  на  сферу  зайнятості населення"  від  25  грудня  2008 року N 799-VI.

 Правова позиція 

Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення пункту 9 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року N 1533-III в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" від 25 грудня 2008 року N 799-VI (підпункт 1 (абзац сьомий) пункту 4 розділу I) в частині вилучення у зазначеній редакції пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення частини третьої статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року N 1533-III в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" від 25 грудня 2008 року N 799-VI (підпункт 13 пункту 4 розділу I) стосовно доповнення після слів "поважних причин" словами "або за угодою сторін".

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про визнання наказу про переведення на іншу посаду на умовах строкового договору неправомірним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач посилався на те, що наказом його було переведено на іншу посаду, але лише при звільненні дізнався, що його переведено на умовах строкового договору. Він згодом написав заяву про звільнення за власним бажанням і в цей же день був звільнений. Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний суд задовольнив позов частково. Відповідач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, правила якої застосовуються також при розірванні строкового трудового договору (ч. 1 ст. 39 цього Кодексу), працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або повноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажаннямзумовлена неможливістю продовжити роботу, власник або   повноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Тобто обов'язок попередити адміністрацію про звільнення за два тижні покладено на працівника, проте законодавець не забороняє, а навіть зобов'язує роботодавця звільнити працівника раніше цього строку, якщо це зумовлено неможливістю продовжити роботу.

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, мотивуючи зсвої позовні вимоги тим, що він був прийнятий на роботу відповідачем на період хвороби працівника, що раніше працював на цій посаді Після звільнення особи, що працювала на цій посаді, він продовжував працювати на цій посаді по день звільнення з роботи. Потім йому видали розпорядження і трудову книжку, з яких він довідався, що його звільнено з посади сторожа у зв'язку із закінченням строкового трудового договору за п.2 ст. 26 КЗпП України. Із записів в трудової книжці вбачається, що відповідач кожні 2 місяці видавав розпорядження про звільнення його з роботи і прийом знову на посаду вахтера. Відповідач мотивував звільнення як закінчення дії строку трудового договору. Посилання відповідача на те, що весь цей час укладалися договори на тимчасову працю на 2 місяці він вважає незаконними, так як відповідні договори він не укладав. Навіть, якщо виходити з записів у трудовій книжці перерва у прийнятті його на роботу постійно складала один день.

 Правова позиція 

Відповідно до п.б статті 11 Указу ПВР СРСР № 311 - 09 від 24.09.1974 року коли звільненого тимчасового робітника або службовця знову прийнято на роботу на те саме підприємство , в установу , організацію після перерви , яка не перевищує одного тижня , якщо при цьому строк його роботи до і після перерви загалом відповідно перевищує два або чотири місяці , він вважається таким із ким трудовий договір продовжений на невизначений строк.

задоволено частково

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи 

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду про скасування рішення податкового органу, яким платнику було нараховано суму податку на додану вартість та пеню, оскільки, під час перевірки платника та зустрічної перевірки його контрагента було встановлено, що платник податку та контрагент відобразили господарську операцію постачання в своїх регістрах бухгалтерського обліку за різні звітні періоди. Платник вказав, що йому не можуть відмовити в праві на вирахування ПДВ на підставі того, що постачальник не зміг своєчасно виконати свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні скарги. У своєму остаточному рішенні Вищий адміністративний суд погодився з висновками податкових органів і заявив, що недотримання вимог законодавства з боку контрагента платника податку несприятливо впливає на цього ж платника. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що мало місце порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскілки національне законодавство, що регулює питання оподаткування податком на додану вартість, було дискримінаційним, оскільки воно позбавило платника його майна з метою забезпечити сплату ПДВ, який повинна була сплатити інша компанія. Платник податку також стверджував, що до його постачальника застосовувались інші правила, оскільки податкові органи визнали право постачальника на вирахування податку на додану вартість, який постачальник сплатив відносно операції постачання, і в той же час відмовилися визнати це право за платником податку. 

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги платника задоволено повністю. Рішенням суду апеляційної інстанції визнано нечинним вимоги щодо відшкодування бюджетної заборгованості, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету в установленому порядку, але не вичерпною.

Також суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування. Даний факт повинен підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Перелік доказів, на які посилаються місцевий господарський та апеляційний суди в оскаржуваних судових рішеннях, є обов'язковим, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ухвалюючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, податковий орган виходив з того, що позивач не придбавав товар у свого контрагента за договором, оскільки фактично ці операції не проводились.

задоволено

 Фабула справи  Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду  з позовом про стягнення з Державного підприємства «Східний гірничо –збагачувальний комбінат» адміністративно –господарських санкцій  та пені за незайняті інвалідами робочі місця в 2006 році. Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на невиконання відповідачем вимог  ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

 Правова позиція 

Відповідно до частини другої ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Помилку в розрахунку нормативу робочих місць для інвалідів, відповідач вчасно не виявив та, відповідно, не виправив. Інших дій, що свідчать про намагання виправити помилку також не було здійснено. Тому суд дійшов до висновку, що відповідачем не було вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів і про наявність вини у діях позивача.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний суд частково задовольнив позов. Відповідач звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Тримісячний строк повинен обчислюватись з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

задоволено

 Фабула справи  Особа  перемістила через митний кордон України легковий автомобіль. Як підставу для такого переміщення декларант надав  відомості про те, що вказаний транспортний засіб ввозиться як безоплатна гуманітарна допомога для інваліда. Митне оформлення даного автомобіля було проведено на пільгових умовах. В подальшому було встановлено, що насправді автомобіль був придбаний особою на підставі фактури у бельгійського товариства. Таким чином, було зроблено висновок, що декларант умисно ухилився від сплати до бюджету податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Вироком суду першої інстанції особу було притягнено до відповідальності за статтями 201 та 212 Кримінального кодексу України. Ухвалою апеляційного суду вирок було залишено без змін. Прокурором було подане касаційне подання, у якому він просив скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий судовий розгляд через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, а також через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

 Правова позиція 

Подання органу доходів і зборів завідомо неправдивих відомостей про те, що вантаж є гуманітарною допомогою, може мати наслідком кримінальну відповідальність. Зазначене діяння може бути кваліфіковане за статтями 201 та 212 Кримінального кодексу України.

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, вважаючи, що його звільнення незаконним, оскільки судовим рішенням наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності визнано незаконним і звільнення було проведено під час його тимчасової непрацездатності. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернувся до суду з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

В справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст.40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені положеннями КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цьогострок, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення тощо.

задоволено частково
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію