Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку придбав товар у іншого підприємства щодо якого  контролюючим органом під час перевірки встановлені ознаки фіктиктивного підприємництва. Водночас такий факт встановлений також і вироком суду щодо директора підприємства-контрагента. У зв`язку із цим контролюючий орган зробив висновок про наявність в діях платника податків порушень податкового законодавства та застосував відповідні санкції. Платник податку оскаржив податкове повідомлення-рішення в суді. Суд першої інстанції задовольнив скаргу платника, натомість суд апеляційної інстанції відмовив у її задоволенні.

 Правова позиція 

Ознаки фіктивності контрагента не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування йому суми транспортного податку за 2016 рік. Платник вказує, що зміни до елементів транспортного податку вносилися Верховною Радою України з порушенням принципу стабільності, а ринкова вартість автомобіля з метою його віднесення до об’єктів оподаткування контролюючим органом не встановлена. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду адміністративний позов задоволено повністю. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У випадку, якщо контролюючим органом під час судового засідання не надано доказів встановлення середньоринкової вартості оподатковуваного легкового автомобіля відповідно до законодавства, така вартість з метою обкладення транспортним податком  може підтверджуватися його власником відповідним договором купівлі-продажу автомобіля.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до окружного адміністративного суду з позовом до ОДПІ, в якому просило суд визнати нечинним та скасувати наказ ОДПІ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах». Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється зокрема за наявності отриманого судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону. Отже, наведена норма містить імперативний припис щодо обов'язку податкового органу призначити позапланову перевірку у випадку отримання постанови слідчого у кримінальній справі.

не задоволено

 Фабула справи  Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним  та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску. Постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій.

 Правова позиція 

Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності застосування до позивача штрафних санкцій за   несплату  (неперерахування)  або  несвоєчасну  сплату  (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску  та нарахування пені у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум, оскільки  для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у встановлений строк для сплати єдиного внеску платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування суми такого внеску. Здійснення помилки під час перерахування грошових коштів має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті суми страхових внесків, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених за несплату  (неперерахування)  або  несвоєчасну  сплату  (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернулась до суду з позовом про визнання протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій. Податкова перевірка, висновки якої слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень та податкових повідомлень-рішень, була проведена на виконання ухвали районного суду, якою задоволено клопотання прокурора у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному в ЄДР 22.07.2014 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України . Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині підстав задоволення позовних вимог.

 Правова позиція 

П. 36 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (із змінами, внесеними Законом № 655 від 17.07 2015 року) визначено, що у разі якщо судом за результатами кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом № 655 і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов'язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Отже, загальний порядок прийняття податкових повідомлень-рішень, передбачений пунктом 86.8 статті 86 розділу II Кодексу, застосовується за результатами перевірок, які проводяться у межах кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, розпочатих після набрання чинності вказаним Законом. Перевірки, які проводяться у межах кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, розпочатих до набрання чинності Законом № 655, то у цьому випадку податкові повідомлення-рішення за результатами перевірок, розпочатих та закінчених до 1 вересня 2015 року, розпочатих до, але закінчених після 1 вересня 2015 року, а також розпочатих та закінчених після 1 вересня 2015 року, приймаються протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено неправомірність формування платником податку податкового кредиту за господарськими взаємовідносинами з контрагентом, оскільки правочин укладений платником із таким контрагентом не мав мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом цього правочину. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої інстанції, відмовивши у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

задоволено

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець звернулась до окружного адміністративного суду з позовом з позовом до ОДПІ , в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ ОДПІ «Про проведення документальної планової виїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Позивач здійснював реалізацію підакцизних товарів в податковому періоді, за який призначена перевірка позивача. Відтак, судді погоджується з висновкам суддів попередніх інстанцій, що обмеження передбачені пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не поширюються на позивача.

не задоволено

 Фабула справи  Комунальне підприємство звернулось до суду першої інстанції з позовом до ДПІ, в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача по проведенню документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання - комунального підприємства щодо дотримання строків сплати (перерахування) податку на додану вартість по рішенню ОДПС України про розстрочення (відстрочення) податкового боргу, по рішенню ОДПС України про розстрочення (відстрочення) податкового боргу, рішення про проведення якої оформлене наказом «Про проведення перевірки суб'єкта господарювання», в частині порушення вимог підпункту 20.1.1 пункту 20.1 статті 20, пункту 21.1 статті 21, статей 77-79 Податкового кодексу України та частини 2 статті 19 Конституції України; визнати незаконним та скасувати наказ ДПІ «Про проведення перевірки суб'єкта господарювання». Судом першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Таким чином, Податковим кодексом України не встановлено прямої вимоги щодо зазначення в наказі про проведення перевірки суб'єкта господарювання підстав для проведення позапланових перевірок. Однак, нормами статті 79 Податкового кодексу України встановлено обмеження податкового органу проводити документальні позапланові невиїзні перевірки за відсутності обставин, передбачених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено наявність обставин, які б слугували підставою для призначення позапланової невиїзної перевірки. Доводи касаційної скарги щодо того, що перевірка позивача була призначена з підстав, передбачених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України не приймаються судом до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів направлення на адресу позивача письмового запиту податкового органу, наявність якого є обов'язковою умовою для призначення перевірки з підстави, передбаченої підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про збільшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкове повідомлення – рішення було прийняте у зв’язку з проведенням позапланової виїзної документальної перевірки, у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Доводи податкового органу про не підтвердження реальності господарських операцій з огляду на не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника права на формування податкового кредиту, оскільки законодавець не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про заниження суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням позапланової невиїзної документальної перевірки у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Доводи податкового органу про не підтвердження реальності зазначених господарських операцій з огляду на не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника права на формування податкового кредиту. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про заниження суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням документальної позапланової виїзної перевірки , у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків вчасно направив податкову декларацію засобами електронного зв'язку до податкового органу та отримав першу і другу квитанції – підтвердження, що декларацію було доставлено і прийнято. Проте через деякий час платник отримав лист від ДПІ, у якому було сказано, що за результатами проведеної камеральної перевірки поданої ним податкової звітності встановлено порушення пункту 48.1 статті 48 ПК України (тобто допущено порушення щодо форми податкової декларації), на підставі чого податкова декларація платника та додаток до неї вважаються неподаними. Не погодившись з таким твердженням податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Податковим кодексом України визначено вичерпний перелік підстав, за яких податковий орган може відмовити платнику податків у прийнятті податкової декларації.

У разі, якщо платник податків отримав першу і другу квитанції про прийняття податкової  декларації, а податковим органом не було надіслано йому письмову відмову у прийнятті податкової декларації, подальше визнання податковим органом такої декларації неподаною за результатами перевірки є неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податку на адресу податкового органу було надіслано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за звітній (податковий) період. Однак, електронною квитанцією його було повідомлено, що документ не прийнято у зв'язку з тим, що на дату подання звіту підприємство не є платником податку на додану вартість. При цьому у відношенні платника не було прийнято письмового рішення (повідомлення) про неприйняття його податкової уточнюючої декларації з податку на додану вартість, натомість йому було надіслано лише квитанцію про неприйняття декларації. Вказані обставини слугували підставою для звернення платника з позовом до суду у даній справі. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

єдиною підставою для неприйняття декларації (в тому числі уточнювальної) є   її невідповідність вимогам статті 48 Податкового кодексу України. В разі неприйняття податкової декларації податковий орган зобов'язаний надати платнику письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

податкове законодавство пов'язує обов'язок подання платників податку податкової звітності з податку на додану вартість в разі їх реєстрації як платників податку на додану вартість, в той же час, вказана реєстрація зумовлює права та обов'язки платника подавати звітні податкові декларації з податку на додану вартість за поточні періоди. У разі, якщо платником подано податкову декларацію/уточнюючий розрахунок, який стосувався минулого податкового періоду, в якому платник мав статус платника податку на додану вартість, той факт, що на момент подання декларації він не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, не може слугувати підставою для відмови у прийнятті податкової декларації. 

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Окружний та апеляційний адміністративні суди позов задовольнили повністю. ДПІ звернулась до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Згідно ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно положень пункту 22.4статті 22 цього ж Законупри використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, погашення платником податків податкового зобов'язання відбувається в момент подання до банку платіжного доручення на перерахування суми податку до бюджету.

Тому у разі своєчасного подання платником розрахункового документу до виконання, відповідальність згідно п.129.6 ст. 129 ПКУ буде нести банк, при цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податків було подано податковому органу декларацію з податку на прибуток за 2014 рік, нараховано податок та самостійно визначено на підставі вимог ст.57 Податкового кодексу України щомісячний авансовий внесок по термінах сплати з березня 2015 р. по травень 2016 р. включно. Разом з цим засобами електронного зв'язку платником було подано декларацію від 12.05.2015  р. з податку на прибуток за І квартал 2015 року, у якій ним було задекларовано від'ємне значення об'єкту оподаткування з метою припинення сплати авансових внесків з податку на прибуток. Податковий орган надіслав платникові лист, повідомивши його про присвоєння поданій декларації статусу «не визнано як податкову звітність», так як платником було подано декларацію з податку на прибуток підприємств за період, що не відповідає базовому звітному періоду  (за І квартал 2015 року). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішеннями судів, платник звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Пункт 9 підрозділу 4 розділу ХХ  Податкового кодексу України у  редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71- VIII чітко закріплює можливість застосування у 2015 році порядку сплати щомісячних авансових внесків з податку на прибуток підприємств, визначеного у пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, у редакції до прийняття Закону України №71-VIII, тобто у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року. Таким чином, якщо декларацію з податку на прибуток було подано після 01 січня 2015 року, то при її поданні слід  керуватись вимогами Податкового кодексу України, чинними в даний період часу, тобто з урахуванням змін, внесених Законом України за №71 -VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Пункт 22 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не передбачає будь-яких обмежень для застосування пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року, зокрема, в частині подання декларацій за перший квартал 2015 року.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. Тому в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

задоволено

 Фабула справи  Товариством з обмеженою відповідальністю подано до суду позов до суду про визнання протиправними дій ДПІ щодо залишення без розгляду заперечень на акт перевірки, зобов'язання ДПІ розглянути заперечення до акта документальної позапланової виїзної перевірки, та надати ТОВ висновок про результати їх розгляду. Постановою окружного адміністративного суду  від 23.07.2014 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 р., позов задоволено повністю. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Згідно з пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. Позивачем заперечення на вищезазначений акт перевірки направлені на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення 10.06.2014 р. та отримані контролюючим органом 11.06.2014 р., тобто з дотриманням передбачених пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України строку їх подання.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток. Позов обґрунтований тим, що платник вважає, що сума заборгованості перед його контрагентом, яку він визнав,  не є безповоротною фінансовою допомогою, як те стверджує контролюючий орган, оскільки безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичної чи фізичної особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили повністю. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Визнання платником свого боргу  перед його контрагентом шляхом підписанням актів звірки та направлення листа про визнання заборгованості, вказує на факт переривання позовної давності, який має значення для визначення дати набуття кредиторською заборгованістю статусу безнадійної.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Підставою для донарахування платнику зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з його контрагетном. При цьому  податковий  орган  посилався на недоведеність їх реальності. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційний суд відмовив в задоволенні позову. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Вказані вимоги чинного законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

задоволено частково

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовними вимогами визнати протиправними дії ДПІ при проведенні позапланової виїзної перевірки з питань дотримання земельного законодавства та правильності дотримання податкового законодавства при користуванні земельною ділянкою, що виразились у використанні при розрахунку суми земельного податку належної до сплати коефіцієнту функціонального використання 2,5 замість коефіцієнту функціонального використання одиниця. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволенні частково. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволені позовних вимог відмовлено. Платник податків звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів. Висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок,  відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

2. Висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків. Висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги). Отже, суди не повинні оцінювати будь-які висновки та/або твердження, викладені в актах, що складаються за результатами спірних перевірок.

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень,  якимм платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф), зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Підставою для визначення платнику зазначених грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з його контрагентом. При цьому контролюючий орган посилався на відсутність підтвердження фактичного здійснення таких господарських операцій. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили повністю. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1) формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

2)  податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом, про нікчемність укладеного платником податку договору. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Доводи контролюючого органу про не підтвердження реальності поставок з огляду на акт перевірки платника податку, згідно якого не встановлено факту передачі товарів (послуг) від платника до підприємств-покупців, у зв’язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) первинних документів на підтвердження сформованих ним податкових зобов’язань з ПДВ по операціях продажу товарів (робіт, послуг), не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту, оскільки за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об’єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.

Суд наголошує, що у розумінні статті 124 Конституції України та статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об’єктивною стороною злочинів, передбачених статтями  191 та 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд визначає, що у розумінні статті 124 Конституції України та статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об’єктивною стороною злочинів, передбачених статтями  191 та 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним дій контролюючого органу по проведенні перевірки, визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,  яким йому визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, а також, податкового повідомлення-рішення, яким йому визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Контролюючим органом було зафіксовано завищення платником витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по взаємовідносинам з його контрагентом. Крім того, перевіркою повноти визначення податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено його завищення по взаємовідносинам з тим же самим контрагентом. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову. Апеляційний суд задовольнив позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінки здійсненим господарським операціям без дослідження відповідних первинних документів.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до ДПІ, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

За змістом підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка платника податків здійснюється у разі якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону. Постанова слідчого, винесена ним у межах кримінального провадження є підставою для проведення документальної позапланової перевірки платника податків відповідно до Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням дій контролюючого органу щодо безпідставного зменшення сум бюджетного відшкодування, його бездіяльності щодо відшкодування ПДВ, вимагаючи стягнути на свою користь бюджетне відшкодування шляхом зарахування відповідної суми на свій поточний рахунок. Підставою для упередження суми частини бюджетного відшкодування слугував акт позапланової невиїзної перевірки контрагента платника, відповідно до якого існує нереальність (відсутність фактичного здійснення) господарської операції у перевіреному періоді. У зв’язку із тим, що у цьому акті перевірки зазначено про можливість вжиття заходів щодо проведення позапланової виїзної перевірки підприємства у разі отримання матеріалів, які не підтверджують його дані обліку, контролюючим органом було упереджено суму податку на додану вартість в певному розмірі, сформованої за наслідком відображених господарських операцій між платником податку та таким контрагентом. Перша інстанція задовільнила вимоги платника частково, визнавши протиправними дії контролюючого органу в частині безпідставного зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ платнику податку в певному розмірі. В апеляційному розгляді справи суд скасував рішення першої інстанції та прийняв нове рішення, яким визнано протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо ненаправлення висновку про відшкодування суми ПДВ; зобов’язано контролюючий орган підготувати та подати органу казначейства висновок про відшкодування суми ПДВ платнику податку. Платник податку та контролюючий орган звернулись до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Правильним способом захисту прав платника податків при оскарженні дій контролюючого органу щодо нездійснення йому бюджетного відшкодування ПДВ буде вимога про зобов'язання податкового органу до виконання покладених на нього законодавством обов'язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум із бюджету.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Підставою для прийняття вказаних рішень слугували твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на думку податкового органу, правочини укладені платником з його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому після проведення перевірки наказ про її проведення було скасовано рішенням суду. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу доходів і зборів; допуск до перевірки; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки. Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та винести податкове повідомлення-рішення.

Здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. За обставин встановлення відсутності проведеної перевірки як юридичного факту відсутні й підстави для винесення податкового повідомлення-рішення.

не задоволено

 Фабула справи  контролюючий орган звернувся до суду з позовом про стягнення податкового боргу. Контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку з питання дотримання платником вимог податкового законодавства. За висновками акта перевірки платником допущено перевищення граничного розміру обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), занижено податок з доходів фізичних осіб, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету з урахуванням від'ємного значення попереднього звітного періоду.  На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість та про визначення податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб. У зв'язку з несплатою донарахованих податкових зобов'язань у встановлений законом строк, відповідно до вимог пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», податковим органом були надіслані платнику податкові вимоги. Зазначені податкові повідомлення-рішення та податкові вимоги були розміщені на дошці податкових оголошень у зв'язку з поверненням поштової кореспонденції, яка надсилалась платнику, без вручення, що підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції задовольнив позов повністю. Апеляційний суд відмовив у позові повністю. Судом касаційної інстанції було скаовано рішення апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Апеляційним судом апеляційну скаргу платника було залишено без задоволення. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2. статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: - яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість; яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість застосовано штрафні (фінансові) санкції; яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Підставою для донарахування платнику зазначених грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з його контрагентами. За твердженнями контролюючого органу, правочини укладені платником з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При  цьому  контролюючий орган  орган  посилався  на не підтвердження фактичного здійснення таких господарських операцій. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган зверрнувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

не задоволено

 Фабула справи  Фізична особа звернулася до суду про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, яким контролюючим органом нарахована сума податку на доходи фізичних осіб на суму доходу, отриманого від продажу майнового паю, що є продажем корпоративного права, що належило учаснику колективного сільськогосподарського підприємства та має оподатковуватись у вигляді інвестиційного прибутку. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволені. Контролюючий орган натомість звернувся з касаційною скаргою до вищестоящого суду.

 Правова позиція 

Cума доходу, отримана платником податку внаслідок відчуження майнового паю, безпосередньо отриманого платником податку у власність в процесі приватизації, не підлягає оподаткуванню та не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу, оскільки такі операції не є доходом відповідно до підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику , було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, підставою для чого слугувало твердження податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту, оскільки, на думку податкового органу, правочин, укладений платником з контрагентом, не спричиняє реального настання правових наслідків, обумовлених ним. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

ормування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

не задоволено

 Фабула справи  Керівником податкового органу було прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника. Отримавши копію наказу про проведення перевірки, платник відмовився від підпису в направленнях на перевірку та допуску перевіряючих до перевірки, про що інспекторами податкового органу було  складено акт про недопуск до проведення перевірки. На цій підставі начальником податкового органу було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника. З огляду на це, податковий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника. Постановою суду першої інстанції подання було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні вимог податкового органу відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Неналежно складений акт, який засвідчує факт не допуску посадових осіб до перевірки, не може бути належним та допустимим доказом, у розумінні ст. 70 КАС України, а, відповідно, відсутні підстави для застосування умовного арешту майна платника податків. 2. Податкові перевірки можуть проводитися лише у робочий час. Проведення перевірок податковим органом не повинно порушувати нормального режиму роботи платників податків.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено штрафні санкції за незастосування РРО, визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість. Проте, на думку платника, податковим органом були допущені процедурні порушення при проведенні перевірки, зокрема, незважаючи на те, що фактично було проведено невиїзну перевірку (оскільки вона проходила в приміщенні податкового органу) її результати були оформлені актом про результати проведення виїзної перевірки. Крім того, зазначивши правовою підставою для проведення перевірки пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, податковий орган не надав доказів існування передбачених нею обставин. З огляду на допущені податковим органом порушення, платник звернувся до суду із вимогою про скасування спірних повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, підставою для чого слугували твердження податкового органу про безпідставне формування ним податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на думку податкового органу, правочин, укладений платником з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податків обґрунтовував свій позов тим, що контролюючий орган не надав йому у встановлений законом строк відповіді на скаргу, а тому така скарга має вважатися повністю задоволеною на користь платника податків. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, платнику податків було відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з такими рішеннями судів, платник податків звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході проведення зустрічної звірки платника податків було встановлено відсутність платника податків за місцем податкової адреси в результаті чого контролюючим органом було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки із одночасним внесенням таких відомостей до інформаційно-аналітичних систем контролюючого органу. Платник податків оскаржив дії контролюючого органу до суду з позовними вимогами про визнання таких дій контролюючого органу та вилучення інформації внесену до податкової інформаційно-аналітичної системи. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволені. При задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що податним органом порушена процедура, встановлена податковим законодавством України для проведення зустрічних звірок. Крім того, до прийняття податкового повідомлення-рішення у податкового органу відсутнє право вносити відомості до аналітично-інформаційних систем. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Відповідно до Наказу ДПА України № 236 від 22.04.2011 р. у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, податковому органу надано право на складання актів про неможливість проведення зустрічних звірок. Відповідні дії не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в розглядуваному випадку не виникає.

2. Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено зустрічну звірку платника щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами – постачальниками, їх реальності та повноти відображення в обліку. За результатами проведення зустрічної звірки було встановлено неможливість підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій платника та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою визнати протиправними дії податкового органу з проведення зустрічної звірки, а також дії щодо коригування показників податкового кредиту та податкових зобов'язань платника в інформаційній системі «Податковий блок» на підставі довідки, складеної за результатами звірки, зобов'язати податковий орган виключити з інформаційної системи «Податковий блок» будь-яку інформацію, внесену на підставі вказаної довідки. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Проведення зустрічних звірок є лише процедурним заходом зі збору податковим органом інформації щодо дотримання платником податкового законодавства у рамках податкового контролю; результати зустрічних звірок самі по собі не несуть юридично значущих наслідків для платника, а можуть виступати лише підставою для подальшого проведення податковим органом податкової перевірки. Жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника та бути предметом оскарження, в розглядуваному випадку не виникає. Відповідно, позовні вимоги, спрямовані на оскарження дій посадових осіб контролюючих органів із проведення зустрічної звірки задоволенню не підлягають.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника, за результатами якої зроблено висновок про те, що платником було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у зв'язку з нереальністю здійснення господарських операцій з одним контрагентом та безпідставно віднесено до складу податкових зобов'язань суму ПДВ у зв'язку з реалізацією послуг іншому контрагенту. Податковим органом були здійснені коригування показників податкової звітності. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки та дії щодо коригування показників податкової звітності позивача в АІС «Податковий блок». Платник також зазначив вимогу про зобов’язання відповідача відновити в АІС «Податковий блок» показники податкової звітності, що були ним зазначені. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Таким чином, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки, в іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої зроблено висновки про заниження суми податку на додану вартість, та суми податку на прибуток. Платник не погодившись із зазначеними висновками податкового органу, звернувся до суду із вимогою про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю, постановою апеляційного суду постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника, за результатами якої податковим органом були прийняті податкові повідомлення рішення, згідно з якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеним контрагентом не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів. Вказані  висновки зроблені на  підставі  того,  що у зазначеного суб'єкта господарювання  відсутні трудові  ресурси,  а  також необхідні умови для здійснення господарської діяльності, за місцезнаходженням підприємство відсутнє. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування спірного податкового повідомлення – рішення, прийнятого за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю, постановою апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту. Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку платника, за результатами якої було складено акт, податкове повідомлення-рішення за результатами вказаної перевірки податковим органом прийнято не було. Разом з тим, на підставі акту податковим органом було внесено коригування до електронної бази даних щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, а саме зменшено задекларовані платником суми податкового кредиту з податку на додану вартість та зменшено задекларовану суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Вказані обставини слугували підставою для звернення платника з позовом до суду у даній справі. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив. Податковий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги).

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка платника податку, за результатами якої було складено акт. На підставі зазначеного акту податковим органом було винесене податкове повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підставами для донарахування платнику зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, за твердженням податкового органу, правочини укладені платником з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Зазначене стало підставою для звернення платником до суду. Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовив платнику у задоволенні його вимог. Платник звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. На думку контролюючого органу платником не було надано до перевірки документів, які підтверджують вартість інших послуг по оренді за договором з його контрагентом, що були використані платником. В актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не визначено, які саме послуги, їх якість, в якій кількості, за якою ціною за одиницю отримано від цього контрагента.  У договорі та додаткових угодах контрагентом платника відсутній перелік переданого платнику обладнання, умови транспортування товару не зазначені. До перевірки не було надано заявок з визначенням маршруту пересування (перевезення) вантажу, що повинні бути направлені на контрагента. Надані платником товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам чинного законодавства. Тому під час перевірки не встановлено реальність придбання ТМЦ у контрагетна платника.  Оскільки придбані навантажувачі оприбутковані як вживані, проте технічна документація на них відсутня, заводські номери невідомі, ідентифікувати їх можна лише за назвою,  тому позивачем було зайво розраховано суму амортизаційних відрахувань. Відповідно до чинного законодавства, біопаливо, яке виробляє платник, підлягає обов'язковій сертифікації. Проте таке свідоцтво видане платнику пізніше, тому у платника були відсутні підстави застосовувати пільги при розрахунку та сплаті податку на прибуток, у зв'язку із чим платником було занижено суму податку на прибуток. Окрім того, платником занижено суму ПДВ, завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1) Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Вказані вимоги чинного законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії. Предметом доказування у відповідній категорії спорів, між іншим, є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

2) изначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

3) Згідно ч.2 ст.12 вказаної Конвенції термін «роялті» у випадку використання в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як винагорода за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (в тому числі кінематографічні фільми та фільми або плівки, що використовуються для телебачення чи радіомовлення), комп'ютерні програми, будь-яким патентом, торговою маркою, дизайном, або моделлю, планом, таємною формулою або процесом, або за користування чи надання права на користування промисловим, комерційним або науковим обладнанням, або за інформацію (ноу-хау) стосовно промислового, комерційного або наукового досвіду. Частиною 1 ст.12 Конвенції визначено, що роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі. Однак, такі роялті можуть також бути оподатковані у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник роялті є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми всіх платежів 

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було здійснено заходи з метою проведення зустрічної звірки платника щодо господарських взаємовідносин із платниками податків. У зв'язку з відсутністю платника за податковою адресою, податковим органом було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника. Вказані обставини слугували підставою для звернення платником з позовом до суду у даній справі. Платник висловив вимогу визнати протиправними дії податкового органу щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість, в тому числі, дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та інших інформаційних електронних баз сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, також платник висловив вимогу зобов'язати податковий орган відновити показники податкової звітності позивача в електронних інформаційних базах суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які були зазначені ним у податковій декларації з податку на додану вартість. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, платник звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податковому органу надано право на складання актів про неможливість проведення зустрічних звірок в разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою). Відповідні дії не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в розглядуваному випадку не виникає.

Проведення зустрічної звірки може розглядатися як юридичний факт, який впливає на законні інтереси платника податків виключно у випадку коли дані, отримані за результатами проведення зустрічних звірок, можуть бути використані контролюючим органом як інформація про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства. Відповідна обставина, у свою чергу, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є підставою для призначення податкової перевірки.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

не задоволено

 Фабула справи  В результаті проведеного аналізу поданої звітності платника, даних автоматизованої системи щодо результатів співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податковим органом було встановлено наявність розбіжностей по завищенню податкового кредиту. На адресу позивача був направлений запит, в якому йому було запропоновано надати пояснення щодо здійснених ним господарських операцій. Враховуючи те, що позивачем на вимогу податкового органу не було надано відповідні документи на підтвердження здійснених операцій, податковим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника. Зазначене стало підставою для звернення платника до суду з вимогою визнати протиправним наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, визнати протиправними дії головного державного ревізора в частині проведення перевірки. Також платником було висловлено вимоги визнати протиправними дії податкового органу щодо коригування у внутрішніх електронних базах сум податкового зобов'язання та податкового кредиту, а також зобов'язати податковий орган відновити в електронній базі даних суми податкового кредиту та податкового зобов'язання, що були визначені платником. Судом першої інстанції вимоги платника було задоволено, постановою суду апеляційної інстанції платнику було відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Скло» (далі - позивач, ТОВ «Еко-Скло») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, Миколаївська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області) та Головного державного ревізора-інспектора Головного управління Міндоходів у Львівській області Козака Романа Володимировича (відповідач - 2), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило суд: визнати протиправним наказ Миколаївської ОДПІ від 16 вересня 2013 року № 174 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еко-Скло»; визнати протиправними дії головного державного ревізора - інспектора відділу податкового аудиту Миколаївської ОДПІ Козака Р.В. в частині проведення перевірки ТОВ «Еко-Скло» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Конді 50» та ПП «Евдіаліт» за період з 01 серпня 2012 року по 30 червня 2013 року; визнати протиправними дії Миколаївської ОДПІ щодо коригування у внутрішніх електронних базах сум податкового зобов'язання та податкового кредиту ТОВ «Еко-Скло»; зобов'язати Миколаївську ОДПІ відновити в електронній базі даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту, які воно задекларувало за рахунок податкових накладних, виписаних контрагентами-постачальниками в розмірі 768 638 грн. та задекларовані суми податкового зобов'язання в частині податкового кредиту, сформованого за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Еко-Скло» підприємствам-покупцям у розмірі 768 638 грн. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 р. закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправними дій Миколаївської ОДПІ, головного державного ревізора - інспектора відділу податкового аудиту Миколаївської ОДПІ Козака Р.В. в частині проведення перевірки ТОВ «Еко-Скло» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Конді 50» та ПП «Евдіаліт» за період з 01 серпня 2012 року по 30 червня 2013 року у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. вказаний позов задоволено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 р. скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. та відмовлено у задоволенні позову.  Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 р. та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. Відповідач своїм процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду її по суті. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті проведеного аналізу поданої звітності ТОВ «Еко-Скло» за 2011-2012 роки та січень-квітень 2013 року, даних автоматизованої системи щодо результатів співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України податковим органом встановлено наявність розбіжностей по завищенню податкового кредиту на суму 751 700 грн. У зв'язку з виявленням фактів, що свідчать про можливі порушення ТОВ «Еко-Скло» податкового законодавства, податковим органом на адресу позивача був направлений запит від 27 червня 2013 р. № 3672/10/15-00/1017, в якому позивачу було запропоновано протягом 10 днів з дня отримання запиту надати пояснення щодо здійснених господарських операцій з контрагентами-постачальниками та покупцями і їх документальне підтвердження за 2011-2012 р. та січень-квітень 2013 р., а саме податкові накладні на придбання та продаж продукції, фінансово-господарські документи, що підтверджують передачу товарів, виконання робіт (надання послуг) за вчиненими правочинами та документи, що підтверджують факт взаєморозрахунків між ними. Вказаний запит отримано позивачем 08 липня 2013 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення. Протягом встановленого строку позивачем не надано податковому органу запитуваної інформації, а листом від 19 липня 2013 р. № 19-07/2013 повідомлено про неможливість надання відповіді на запит, так як в ньому не зазначено конкретно яка інформація вимагається та по яких контрагентах. Враховуючи те, що позивачем на вимогу податкового органу не було надано відповідні документи, начальником Миколаївської ОДПІ на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України прийнято наказ від 16 вересня 2013 року № 174 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еко-Скло», яким передбачалось проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еко-Скло» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Конді 50» та ПП «Евдіаліт» за період з 01 серпня 2012 р. по 30 червня 2013 р., терміном 5 робочих днів з 17 вересня 2013 р.  Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного Згідно з пунктом 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до пункту 78.1.1 Податкового кодексу України - документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно правової позиції Верховного Суду України, визначеній у постанові від 27.01.2015 р. у справі № 21-425а14, виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. Крім того, абзацом 5 пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку звільняється від обов'язку надавати відповіді на запити податкового органу у випадку, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах 1 та 2 цього пункту. Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не було надано відповіді на запит податкового органу. Вказаний запит відповідає вимогам, встановленими законодавством для такого запиту, а відтак при прийнятті оскаржуваного наказу податковий орган діяв в межах наданих йому Податковим кодексом України повноважень та з дотриманням процедури призначення такої перевірки. Крім того, пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України). Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2 цієї статті). За змістом вказаних правових норм дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено. На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А : Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Скло» - відхилити. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 р. у справі № 813/8240/13-а - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.В. Карась

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника. На підставі акта, складеного за результатами перевірки, податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств. Підставами для донарахування платнику зазначених податкових зобов'язань слугували твердження контролюючого органу про неправомірність формування ним складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на переконання податкового органу, правочини платника були укладені без мети настання реальних наслідків обумовлених ними. Вказані висновки податкового органу ґрунтувалися, зокрема, на підставі акту перевірки контрагента платника, за яким у останнього була відсутня реальна можливість займатись господарською діяльністю. Зазначене стало підставою для звернення платником до суду. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника частково, рішенням суду апеляційної інстанції вимоги платника були задоволені у повному обсязі. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну перевірку платника, за результатами якої складено акт. На підставі вказаного акту перевірки податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також зменшено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф). Підставою для винесення зазначених податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, які, за твердженнями органу, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Зазначене стало підставою для звернення платника до суду. Судом першої інстанції вимоги платника були задоволені, апеляція залишила рішення суду першої інстанції без змін. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податковим органом було проведено документальну перевірку платника, за результатами якої складено акт. На підставі вказаного акту перевірки податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також зменшено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф). Підставою для винесення зазначених податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, які, за твердженнями органу, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Зазначене стало підставою для звернення платника до суду. Судом першої інстанції вимоги платника були задоволені, апеляція залишила рішення суду першої інстанції без змін. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

 Рішення касаційної інстанції у даній справі станом на 11.10.2016 року у Верховному Суді України не переглядалось.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка платника податку, за результатами якої був складений акт, на підставі якого податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Підставою для донарахування платнику зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з контрагентами, оскільки, за твердженням податкового органу, правочини укладені платником з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому податковий орган посилався на не підтвердження фактичного здійснення таких господарських операцій. Зазначене стало підставою для звернення платником до суду. Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, задовольнили вимоги платника. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

не задоволено

 Фабула справи  Платнику податків направлено контролюючим органом податкові повідомлення рішення, однією з яких платнику збільшено розмір грошового зобов'язання з ПДФО у якості додаткового блага, що нараховане за виданий формений одяг працівників. Платник оскаржив податкові повідомлення рішення у суді. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволенні повністю. Не погодуючись із позицією судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся до касаційного суду.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 165.1.9 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», спеціального (форменного) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального (у тому числі форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України та/або галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального (форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Оскільки відповідно до наявного в матеріалах справи наказу по підприємству, який передбачає забезпечення водіїв, які керують легковими транспортними засобами, форменим одягом – костюмами, передбачено заборону на використання даних костюмів для власних потреб, надання таких костюмів працівникам не є додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання контролюючого органу вчинити дії щодо зарахування сум авансових внесків з податку на прибуток, сплачених платником при виплаті в рахунок сплати сум авансових внесків з податку на прибуток, які повинні були сплачуватися відповідно до приписів статті 57 ПК України з урахуванням положень останньої. Також зобов'язати контролюючий орган вчинити дії, необхідні для коректного відображення податкових зобов'язань платника з податку на прибуток у зв'язку із зарахуванням авансових внесків з податку на прибуток, що сплачувалися платником при виплаті дивідендів згідно статті 153 ПК України, в рахунок сплати авансових внесків з податку на прибуток, сплата яких передбачалася ст. 57 ПК України з урахуванням положень останньої. Сума переплати з податку на прибуток утворилася внаслідок сплати авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів, у 2013 році платником було сплачено до бюджету гроші в якості щомісячних авансових внесків з податку на прибуток, а також гроші в якості авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів (згідно пункту 153.3. статті 153 Податкового кодексу України), коли податкове зобов'язання з податку на прибуток за рік становило меншу суму. Через це платник має надміру сплачені грошові зобов'язання з податку на прибуток. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) (підпункт 153.3.8 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України).

після доповнень згідно із цим Законом до Податкового кодексу України у його абзацах  п'ятому та шостому пункту 57.1 статті 57 встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення. Відтак, внесені до Податкового кодексу України зміни прямо дозволяють зменшити щомісячні аванси з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів як в поточному, так і в попередніх періодах. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено наявності у позивача податкового боргу, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.  Крім того, Механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів встановлено Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 № 765 (надалі - Порядок № 765 ). Згідно положень Порядку № 765 нарахування податків в інтегрованій картці платника здійснюється відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів, датою граничного строку сплати таких зобов'язань, а при поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує грошові зобов'язання минулих податкових періодів - датою його подання.

задоволено частково

 Фабула справи  Підприємство звернулося до суду із позовом про визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії. На думку позивача, відповідач – контролюючий орган -  неправомірно затримує повернення надміру сплаченого податку на прибуток. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції задовольнили позов частково: протиправною бездіяльність податкового органу, що виявлялась у невиконанні передбачених дій, заходів для повернення надміру сплаченого податку на прибуток визнано протиправно. На податковий орган покладено зобов’язання повернути суму надмірну сплаченого податку на прибуток підприємств. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, обидві сторони процесу – і позивач, і відповідач, звернулися із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Підставою для повернення платникам податків надміру сплаченого податку на прибуток є виключно висновок податкового органу, складений у відповідності до норм підзаконних нормативно-правових актів.

Органи Державної казначейської служби України не приймають самостійного рішення про повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів, а здійснюють повернення лише на підставі висновків, наданих податковими органами або за рашенням суду.

не задоволено
◄◄ 1 2 3 4 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію