Податкова судова практика

 Фабула справи  ФОП звернулась до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб та яким збільшено суму штрафу. Такі висновки обумовлені відсутністю у позивача на момент проведення перевірки підтверджуючих документів щодо придбання товарів, які використовувалися ним під час провадження підприємницькій діяльності. У зв'язку з не підтвердженням позивачем факту закупівлі товару у інших суб'єктів господарювання, податковий орган дійшов висновку, що позивачем товар придбавався у фізичних осіб, а тому він як податковий агент повинен був утримати з них податок на доходи та перерахувати його до бюджету. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою  апеляційного адміністративного суду у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

 Правова позиція 

1. Аналізуючи ст. 296 ПК України та Наказ Міністерства фінансів від 15.12.2011 року № 1637, яким затверджено форму та порядок ведення книги обліку доходів платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, суд дійшов до висновку, що законодавцем встановлено обов'язок платників єдиного податку, зокрема, першої та другої груп, вести книгу обліку доходів у встановленому порядку. При цьому, вказаним нормами та порядком не покладено обов'язок на платника податку 2 групи зберігати підтверджуючі документи щодо придбання товарів, які використовують у підприємницькій діяльності.

2. Відповідно до п. 297.3 ст. 297 Податкового кодексу України платник єдиного податку виконує передбачені цим Кодексом функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах. Отже, платник єдиного податку виконує функції податкового агента у разі нарахування доходів лише на користь фізичної особи. Натомість, у випадку виникнення правовідносин у позивача з фізичними особами-підприємцями, такі особи самостійно сплачують податки за результатами своєї господарської діяльності.

Отже, позивач не може бути податковим агентом по відношенню до фізичної особи-підприємця, яка самостійно сплачує податкові зобов'язання, а тому збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб є протиправним.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулось з позовом про оскарження ППР, оскільки висновок акту перевірки та вказане ППР було прийнято внаслідок камеральної перевірки, в межах якої неможливо встановити, чи були реалізовані підакцизні товари (нафтопродукти) для комерційного використання.  Відповідач адміністративний позов не визнав з тих підстав, що встановлені під час перевірки порушення базувалися на здійсненому аналізі податкової звітності позивача, а через мережу АЗС здійснюється лише роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві і такі операції є об’єктом оподаткування підакцизним податком, відтак, у зв’язку із виявленим перевіркою заниженням акцизного податку відповідач правомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

Касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті – пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" зазначено, що повноваження вищих судів щодо перегляду судових рішень мають використовуватись задля виправлення судових помилок.

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи з урахуванням специфіки спірних правовідносин та повноти встановлення судами фактичних обставин справи. Заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

не задоволено

 Фабула справи  Фабула: Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовною заявою до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом нараховано грошове зобов’язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин шляхом збільшення коефіцієнту рентабельності при визначенні податкового зобов’язання з рентної плати у зв’язку із пропущенням строку повторної оцінки запасів корисних копалин відповідно до пункту 252.16 статті 252 ПК України. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Пунктом 252.16 статті 252 Податкового кодексу України передбачено обчислення податкових зобов'язань із застосуванням коефіцієнта рентабельності, що дорівнює трикратному розміру облікової ставки Національного банку України для гірничих підприємств, що порушили строк регулярної повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр. Проте суди дійшли до висновку, що застосування даного положення у частині збільшення коефіцієнту рентабельності можливе лише у випадку належного повідомлення-рекомендації Державою комісією по запасах корисних копалин гірничого підприємства щодо подання на повторну або первинну державну експертизу матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин відповідно до пункту 26 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року № 865.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовною заявою до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом нараховано грошове зобов’язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин шляхом збільшення коефіцієнту рентабельності при визначенні податкового зобов’язання з рентної плати у зв’язку із пропущенням строку повторної оцінки запасів корисних копалин відповідно до пункту 252.16 статті 252 ПК України. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Пунктом 252.16 статті 252 Податкового кодексу України передбачено обчислення податкових зобов'язань із застосуванням коефіцієнта рентабельності, що дорівнює трикратному розміру облікової ставки Національного банку України для гірничих підприємств, що порушили строк регулярної повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр. Проте суди дійшли до висновку, що застосування даного положення у частині збільшення коефіцієнту рентабельності можливе лише у випадку належного повідомлення-рекомендації Державою комісією по запасах корисних копалин гірничого підприємства щодо подання на повторну або первинну державну експертизу матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин відповідно до пункту 26 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року № 865.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з акцизного податку товариства з обмеженою відповідальністю. За результатами перевірки було складено акт, відповідно до висновків якого, було виявлено порушення податкового законодавства, яке полягало у неподанні платником податку  податкової звітності за січень, лютий та березень 2015 року. Податковий орган наполягав, що суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу товарів не пізніше граничного терміну подання декларації з акцизного податку за місяць, в якому здійснюється господарська діяльність. Таким чином, враховуючи, що платник податку здійснює реалізацію підакцизних товарів у різних районах м. Києва, то з 01.01.2015 року він підлягав обов'язковій реєстрації як платник податку у територіальних податкових органах м. Києва. З урахуванням викладеного, товариство повинно було подати до 20.02.2015 року до відповідної податкової інспекції в місті Києві звітність з акцизного податку.  Платник податку наполягав, що звітність була подана ним належним чином. За захистом своїх прав платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції,  залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

процедура реєстрації податкових документів у базі даних податкових органів має загалом два етапи: перший етап - подання (направлення) платником податку електронного документа, який фіксується першою квитанцією; другий етап - приймання (неприймання) податкового документа в електронному вигляді, який фіксується другою квитанцією.

податкова декларація повинна містити такий обов'язковий реквізит як найменування контролюючого органу, до якого подається звітність. Тобто, при прийнятті податкової декларації податковий орган перевіряє також і належність подання такої декларації саме до цього органу.

Якщо за результатами перевірки спірних декларацій платника податковим органом не було надіслано квитанції про їх прийняття, жодних документів про неприйняття цих декларацій та/або їх невизнання, то підстави вважати податкову звітність неподаною відсутні.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Складених контролюючим органом внаслідок порушення платником податків вимог п.179.1 ст.179 Податкового кодексу України щодо неподання декларації про отримані доходи та майновий стан за 2014 рік і вимог абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України щодо невключення до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходу у вигляді додаткового блага - суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі. А відтак, слід дійти висновку про те, що на відміну від прощеного за кредитним договором боргу, скасована банком пеня та штрафи не є доходом, отриманим як додаткове благо.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Контролюючий орган обґрунтовує дане твердження непідтвердженням платником податку здійснення відповідних операцій первинними документами; розбіжностями між даними бухгалтерського обліку та даними декларацій. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Контролюючий орган обґрунтовує дане твердження непідтвердженням платником податку здійснення відповідних операцій первинними документами; розбіжностями між даними бухгалтерського обліку та даними декларацій. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд не бере до уваги висновок контролюючого органу, який був зроблений за результатами опрацювання відхилень, виявлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, а саме: по контрагентах платника податку виявлено розбіжності, які свідчать про невключення платником сум ПДВ до складу податкових зобов'язань по правовідносинам з відповідними контрагентами, тобто, про заниження платником податку податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки відповідно до положень ПК України обов'язок формування платником податку податкових зобов'язань з ПДВ пов'язано зі здійсненням оподатковуваних операцій, а не лише з формуванням податкового кредиту інших платників податку.

Якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, наданню податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне за собою відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цього суб'єкта.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Контролюючий орган обґрунтовує дане твердження непідтвердженням платником податку здійснення відповідних операцій первинними документами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

2. Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення рішення, яким юридичній особі комісіонеру визначено суму грошового зобов’язання як податковому агенту за договором купівлі-продажу автомобіля. Податковий орган прийняв відповідне податкове повідомлення-рішення, вважаючи, що комітент - фізична особа продає своє майно за посередництвом юридичної особи - комісійного магазину (комісіонера), то такий комісіонер є податковим агентом, на якого покладено функції щодо нарахування, утримання та сплати податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, ведення податкового обліку та подання звітності податковим органом, відповідно до Податкового кодексу України, а також нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства. Проте суд першої інстанції, та суд апеляційної інстанції не підтримали таку позицію контролюючого органу, а тому позовні вимоги задовольнили повністю. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Оскільки податковим органом під час перевіри, питання сплати податку безпосередньо фізичними особами не досліджувалося, суд дійшов до висновку про безпідставність прийнятого податкового рішення.

не задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та  фірмою нерезидентом було укладено контракт на поставку товару. За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку про відсутність реального характеру господарських операцій платника податку із контрагентом нерезидентом. Так, податковий орган наполягав, що іноземна фірма була ліквідована. Заперечуючи цьому, платник податку стверджував, що фірма ліквідована не була, а відбулась лише зміна реєстраційної адреси фірми в межах однієї країни Сполучене Королівство Великобританія з Англії на Шотландію. Платник наголошував, що його контрагент досі залишається резидентом Сполученого Королівства Великобританії, згідно з Конвенцією між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на дохід і на приріст вартості майна від 10.02.1993 року.  За захистом своїх прав платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Реальність взаємовідносин з контрагентом нерезидентом може підтверджуватися, тим, що іноземну юридичну особу обслуговували іноземні банки, а митні органи України, після виконання усіх належних митних процедур, здійснювали митне оформлення вантажів та випускали їх за межі території України. Висновки про відсутність реального характеру господарських операцій є безпідставними, у разі, якщо вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.Реальність взаємовідносин з контрагентом нерезидентом може підтверджуватися, тим, що іноземну юридичну особу обслуговували іноземні банки, а митні органи України, після виконання усіх належних митних процедур, здійснювали митне оформлення вантажів та випускали їх за межі території України. Висновки про відсутність реального характеру господарських операцій є безпідставними, у разі, якщо вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.  Контролюючим органом в ході перевірки встановлено, що платник мав взаємовідносини з підприємствами-постачальниками, правочини з якими не спричинили реального настання юридичних наслідків. Також, контролюючого органом встановлено, що за договором укладеним з контрагентом на поставку нафтопродуктів розрахунки не проведено, в зв'язку з чим сума за договором є безнадійною кредиторською заборгованістю, отже є заборгованістю за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, в зв'язку з чим встановлено порушення п. 135.1., пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового Кодексу України, занижено суму доходів, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування. Крім того, контролюючим органом встановлено, що по взаємовідносинам з іншим контрагентом платника не можливо обґрунтувати витрати відповідно до  яких сформована вартість цих послуг, а також як ці послуги вплинули на  отримання доходу підприємством в зв'язку з чим завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму витрат по отриманих інформаційно - консультаційних послугах, вартість яких була задекларована платником у складі витрат операційної діяльності (собівартості придбаних наготовлених) та реалізованих товарів. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили повністю. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

факт надання послуги страхування не пов'язаний безпосередньо з настанням страхового випадку. Визначення страхування як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. З моменту вступу в силу договору страхування (сплати страхової премії) і впродовж усього терміну дії договору страхування, послуга страхування є зробленою (наданою), адже упродовж усього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша інстанція задовольнила вимоги платника податку. Апеляційна інстанція, скасувавши рішення першої інстанції, відмовила платнику у задоволенні його вимог. Платник податку звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Первинні документи, які стали підставою для формування платником податку витрат та податкового кредиту, виписані контрагентами, фіктивність господарської діяльності яких встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них відповідних сум до валових витрат та податку на додану вартість податкового кредиту є безпідставними.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податку засобами телекомунікаційного зв'язку була  подана податковому органу податкова декларація, про що отримано підтвердження у вигляді квитанцій. Податковий орган листом відмовив платнику у прийнятті податкової декларації з підстав порушення ним  п.49.1 ст.49 та п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України: у такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У разі, якщо податкова декларація, подана платником, містить усі необхідні реквізити, які передбачені п. 48.3 ст.48 Податкового кодексу України, відмова податкового органу у її прийнятті з тих підстав, що подача такої декларації за певний звітний період не передбачена податковим законодавством, є неправомірною.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за операцією із користування товарним кредитом, наданим платнику податку нерезидентом. Контролюючий орган надав платнику податків відповідь на питання про місце постачання таких послуг, зокрема, вказав, що таким місцем буде місце за межами митної території України. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Місце постачання послуги надання товарного кредиту резиденту нерезидентом є місце за межами митної території України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику було визначено суму збору за використання місцевої символіки, застосовано штрафні (фінансові) санкції, визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток, визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість. Як вбачається із акта перевірки та податкових повідомлень-рішень, підставою для визначення сум грошових зобов'язань стали висновки контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства, а саме Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягають у незаконному віднесенні до валових витрат сум з вартості безтоварних нікчемних операцій, що призвело до заниження податку на прибуток та Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»  що призвело до заниження податку на додану вартість». Суди попередніх інстанцій позов задовольнили частково. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат. При цьому, законодавцем, безумовно, презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг). Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ. Разом з тим, факт поставки позивачу товару та надання послуг від контрагентів не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

задоволено частково

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з метою визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, одним із яких контролюючий орган визначив ненарахування та неперерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету з доходу, отриманого платником податку від роботодавця, як додаткове благо у вигляді безоплатно отриманих працівниками підприємства продовольчих та алкогольних напоїв з суми доходу отриманого як додаткове благо. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволенні. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Відповідно до п.164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств. Тобто, згідно даного пункту, дохід виникає в разі ідентифікації особи, яка отримує дохід та не підтвердження понесених витрат платника з господарською діяльністю підприємства.

2. До документів, що підтверджують використання власного автомобіля під час виконання трудових обов'язків в господарських цілях є: заява до керівника підприємства про дозвіл використання особистого автомобіля в службових цілях, дозвіл керівництва підприємства на використання автомобіля в службових цілях з виплатою компенсації, договори про використання власних автомобілів, накази про порядок використання автомобіля, належного працівникові у службових цілях, про виплату працівникові суми компенсації за використання його автомобіля в службових цілях. Дані документи відповідають положенням ст.125 Кодексу законів про працю України із застосуванням аналогії закону щодо прирівнювання автомобілів до інструментів, що свідчить про правомірність віднесення цих нарахувань до складу витрат та безпідставність визнання їх, як додаткове благо. Використання працівниками власних автомобілів за договорами з Товариством безпосередньо пов'язана із виконанням ними своїх службових обов'язків, а тому компенсаційні виплати не є додатковим благом.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення –рішення, яким платнику податків були донараховані податкові зобов’язання з єдиного податку, податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. Суди першої та апеляційної інстанції частково задовольнили позов платника податків. Не погодившись з такими рішеннями судів, контролюючий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

До бази визначення обсягу доходу, зазначеного у статті 292 Податкового кодексу України, включається сума коштів, фактично отриманих продавцем за товари (послуги), за умови переходу на них права власності до покупця

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган надіслав платникові наказ про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки за день до її початку. Вважаючи, що він не був повідомлений про неї завчасно, платник звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, про визнання протиправними дій по її проведенню та складанню акта про її результати. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погоджуючись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Процедурне порушення, яке пролягає у незавчасному надісланні наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, має наслідком визнання такої перевірки незаконною. 

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення, а право на проведення такої перевірки виникає за умови завчасного надіслання до початку перевірки платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Зазначене узгоджується з правом платника податків бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок.

Нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

не задоволено

 Фабула справи  платник звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: -про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток; - за платежем податок на прибуток приватних підприємств; - за платежем податок на додану вартість; - в результаті чого, зменшено суму бюджетного  відшкодування з податку на додану вартість (заявлену в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів); - про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість; - за платежем податок на доходи фізичних осіб. Щодо порушення пп. 135.1 ст.135 п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ (зі змінами та доповненням) в результаті чого, на думку контролюючого органу, платником надлишково скоригувало суму доходів у бік зменшення внаслідок відображення суми вартості повернення раніше реалізованих товарів, відображених в рядку 03.26 "Перерахунок доходів у разі зміни суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)" додатку ІД  "Інші доходи" внаслідок чого занижено суму доходів. Щодо порушення пп.138.8.1,  пп.139.1.9 ПКУ, в результаті чого, на думку контролюючого органу, платником до складу витрати включено витрати по придбанню послуг з оренди приміщень та обладнання у контрагента, що не підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку. Щодо порушення пп.138.10.3, пп. 139,1.9 ПКУ, в результаті чого платником, на думку контролюючого органу до складу витрат включено вартість пального, списаного для заправки власних автомобілів менеджерів з продажу, що не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення, зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку. Щодо порушення п. 150.1 ПКУ, в результаті чого, на думку контролюючого органу платником завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду. Щодо порушення п.192.1 ПКУ в результаті чого, на думку контролюючого органу,  занижено суму податкового зобов'язання  в сторону зменшення пов'язаних з поверненням раніше реалізованих товарів. Щодо порушення п.198.3 ПКУ в результаті чого, на думку контролюючого органу, платником завищено суму податкового кредиту  в сторону зменшення пов'язаних з вартості орендних послуг отриманих контраегентом та завищено суму податкового кредиту в результаті не підтвердження факту використання паливо-мастильних матеріалів у межах господарської діяльності платника. Щодо порушення пп.164.2.17 ПКУ відносно не нарахування та не перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету з доходу отриманого платником податку від роботодавця, як додаткове благо у вигляді безоплатно отриманих працівниками підприємства продовольчих та алкогольних напоїв. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Пунктом 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до пп. 138.8.1 п. 138.8 ст.138 собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств. Тобто, згідно даного пункту, дохід виникає в разі ідентифікації особи, яка отримує дохід та не підтвердження понесених витрат платника з господарською діяльністю підприємства.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовною заявою до ДПІ про визнання протиправними дій, що полягають у проведенні зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків; визнання протиправними дій, що полягають у відображенні акта в інформаційних базах контролюючого органу. Судом першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.  Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов’язання). Проте, контролюючий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між платником податку та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції – умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Суд зазначає, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

ВАСУ вказує, що кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є мета отримання доходу, наявність розумних економічних причин (ділової мети). Суд підкреслює таку ознаку підприємницької діяльності як ризиковість та стверджує про необхідність суб’єктів господарювання проявляти розумну обачливість, так як вбачає, що наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається саме на таких них.

Так, у рішенні наголошується, що належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої було зроблено висновок про завищення платником від'ємного  значення податку на прибуток та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість. На думку податкового органу, платником не було нараховано податкові зобов'язання з ПДВ та не виписано  податкову накладну на послуги, надані нерезиденту на території України. Так, у даній справі, відповідно до комерційних умов, підписаних сторонами, покупцю на місяць надавався бонус. При цьому, розмір бонусу сторонами обумовлювався на початок кожного місяця, до моменту здійснення поставок товару, до яких він застосовувався.  Постачальник повинен був  виставити кредитну ноту на бонус, на який клієнт мав право в кінці терміну дії комерційних умов. Таким чином підприємство-платник отримувало від постачальника кредит-ноти (нараховані бонуси) на зменшення заборгованості перед ним за отриманий товар. З огляду на це, податковий орган дійшов висновку, що надаючи такі бонуси, постачальник надавав маркетингові послуги, а відтак, на вартість (розмір) бонусу слід було нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ та виписати податкову накладну на послуги, надані платнику. Не погоджуючись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Надання маркетингових послуг повинно виражатись в певних діях виконавця таких послуг щодо, зокрема, розміщення продукції платника податку в місцях продажу, вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Знижка на товар не повинна розцінюватися як маркетингова послуга, а отже, на вартість (розмір) знижки не слід нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ.

не задоволено

 Фабула справи  В період реєстрації господарського товариства платником ПДВ ним було виписано податкові накладні, які проте не були  внесені до Єдиного реєстру податкових накладних. В подальшому платник мав намір зареєструвати вказані накладні, проте не зміг його реалізувати через те, що з моменту прийняття податковим органом рішення про анулювання його реєстрації як платника ПДВ, було заблоковано доступ платника до системи електронного адміністрування ПДВ, внаслідок чого він не мав можливості зареєструвати вищевказані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не погодившись з відмовою податкового органу внести до системи електронного адміністрування ПДВ суми податку, що містилися у виписаних податкових накладних, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Прийняття податковим органом рішення про анулювання реєстрації господарського товариства як платника ПДВ не повинно позбавляти платника права в межах законодавчо встановлених строків зареєструвати попередньо виписані ним (як ще зареєстрованим платником ПДВ) податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином платник має право зареєструвати виписані ним (як ще зареєстрованим платником ПДВ) податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, та такі накладні підлягають внесенню до системи електронного адміністрування ПДВ.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернулася до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та податкових повідомлень рішень з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податку на доходи фізичних осіб. Позовні вимоги у суді першої та апеляційної інстанції були задоволені. Не погоджуючись із таким рішенням судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся із касаційною скаргою до вищестоящого суду.

 Правова позиція 

Звітним періодом для фізичної особи-підприємця є рік і загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності відповідно до пп.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України, тому висновки податкового органу про невідповідність витрат сумі отриманого доходу на підставі дослідження даних одного лише місця (вересня 2013 року) не узгоджуються з положеннями пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.177.1, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України щодо річного базового періоду для платників податку на доходи фізичних осіб.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій визначена пунктом 187.1 статті 187 ПК України, що сталася раніше, а не виключно дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг.

Умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Такі висновки податкового органу ґрунтувалися на тому, що, на його думку, платником не було задекларовано отриманий дохід (додаткове благо) у вигляді анульованого кредитором боргу. Платник з такими висновками податкового органу не погодився та звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Відсотки, які були нараховані боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Скасована кредитором пеня та штрафи не є доходом, отриманим як додаткове благо. Відносини, що виникають між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства. Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком. Прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є доходом і додатковим благом, сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, а неустойка ним не отримується, та при цьому, банківська установа вправі на свій розсуд визначати доцільність її стягнення.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника. На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підставою донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок податкового органу про неправомірне коригування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість по неплатникам податку на додану вартість, яке не підтверджується первинними документами і сумами ПДВ, зазначеними у податкових накладних. Так, суми, вказані в податкових накладних, до яких виписані розрахунки коригування, були менші по обсягу постачання сумам, що коригуються. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

В разі, якщо підприємством помилково двічі проведено операції в обліку, повторно об'єкт оподаткування не виникає, оскільки повторна операція об'єктивно є відсутньою. Наявність помилок в бухгалтерському обліку не свідчить про однозначний факт завищення або заниження об'єкту оподаткування. Оподаткуванню податком на додану вартість  підлягає фактично проведена операція. У разі, якщо порушення порядку коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту, не призвело до заниження податкового зобов’язання, то відсутні підстави для нарахування грошового зобов’язання.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, підставою для якої податковий орган вважав заяву суб'єкта господарювання. Проте платник звернувся до суду із вимогою про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за її результатами. Представник позивача категорично заперечив факт звернення до відповідача із заявою про призначення перевірки. Водночас податковим органом було подану суду вказану заяву платника із проханням про проведення перевірки, у якій проте не зазначалося, перевірку якого саме платника слід здійснити. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Якщо заява щодо проведення податкової перевірки, адресована керівнику податкового органу, не була оформлена на бланку відповідної юридичної особи, зареєстрована в журналі її вихідної кореспонденції та скріплена підписом керівника чи печаткою товариства, а натомість була підписана фізичною особою-підприємцем, яка одночасно є керівником такої юридичної особи, і при цьому не містила прохання про призначення позапланової документальної виїзної перевірки саме відповідної юридичної особи, то вказана заява не є достатньою підставою для призначення позапланової документальної виїзної перевірки відповідної юридичної особи.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої податковий орган прийшов до висновку про заниження платником зобов’язання з податку на додану вартість та завищення ним від’ємного значення, оскільки, на думку податкового органу, операції платника з контрагентом не мали реального характеру.  Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування спірного податкового повідомлення – рішення, прийнятого за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції вимоги позивача були задоволені. Постановою апеляційного суду було скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

При вирішенні податкових спорів необхідно виходити  з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Платник податку не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої було прийнято податкове повідомлення – рішення, яким йому  було збільшено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки на думку податкового органу платник не мав права застосовувати ставку податку, встановлену рішенням місцевої ради, прийнятим на виконання вимог Закону України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», оскільки таке рішення було оприлюднене пізніше, ніж до 15-го липня попереднього бюджетного року, а тому повинне застосовуватися тільки з 2016 року;

 Правова позиція 

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені рішеннями місцевих рад, прийняті ними відповідно до  п.4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» можуть застосовуватися з 2015 року.

Передача фізичній особі нерухомості внаслідок ліквідації підприємства повинна розцінюватися для цілей оподаткування як отримання такою особою інвестиційного доходу. Оплата частки у статутному капіталі господарського товариства є витратами на придбання інвестиційного активу, а передання майна учаснику цього товариства при ліквідації - доходами від продажу цього інвестиційного активу. Враховуючи, що на придбання корпоративних прав особою були понесені витрати, отримання майна в результаті ліквідації товариства не може відповідати визначенню доходів фізичної особи у вигляді «додаткового блага», тобто, безоплатно отриманого майна або коштів. За операціями платника податків з інвестиційними активами у вигляді корпоративних прав відсутня особа податкового агента.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про скасування рішення щодо відмови контролюючого органу підтверджувати його статус як платника єдиного податку IV групи. Рішення контролюючого органу було вмотивоване тим, що платник податку має податковий борг. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника податків. Не погодившись з такими рішеннями судів, контролюючий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Якщо сума заборгованості є незначною, а сплата свідчить про добросовісність платника податків, то відмова контролюючого органу підтверджувати статус платника єдиного податку IV групи є неправомірною.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового законодавства, перевіркою було встановлено порушення з боку позивача. На підставі акту перевірки податковим органом було проведено коригування задекларованих позивачем показників податкових зобов'язань та податкового кредиту. Податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки не приймалось. Платник звернувся до суду першої інстанції з вимогою про визнання протиправними дій щодо коригування показників податкової звітності, яке відбулося за результатами складання акту про проведення перевірки, в тому числі дії з внесення змін в інформаційну базу АІС «Податковий аудит» стосовно сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ, які були визначені платником у податкових деклараціях, також платником були висловлені вимоги щодо визнання протиправними дій при призначенні документальної позапланової невиїзної перевірки, було висловлено вимогу зобов'язати податковий орган відновити показники податкової звітності, в тому числі зобов'язати відобразити в інформаційній базі АІС «Податковий аудит», суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ, які платником було включено до податкових декларацій з ПДВ. Суд першої інстанції відмовив платнику у задоволенні його вимог. Рішення суду апеляційної інстанції вимоги платника були задоволені частково. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. За таких обставин, дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Внесення до АІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено планову перевірку платника. За результатами перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств та збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість. На думку податкового органу, між платником та контрагентом була відсутня реальність господарських операцій. Крім того, на думку органу, платником було здійснено заниження задекларованих показників у рядку 06 декларації «Інші витрати» по операціям із виплати нерезиденту роялті. Зазначене стало підставою для звернення платника до суду. Судом першої інстанції вимоги платника було задоволено, рішенням суду апеляційної інстанції в задоволенні вимог платника було відмовлено. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При вирішенні питання щодо оподаткування роялті, виплачених нерезиденту, слід виходити із права договірних сторін на визначення місця сплати податків від їх одержання. Судом було встановлено, що згідно із Конвенцією, роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі. Однак, такі роялті можуть також бути оподатковані у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник роялті є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми всіх платежів (стаття 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи). Суд прийшов до висновку, що вищенаведена норма Конвенції дозволяє здійснювати оподаткування роялті як в одній Договірній Державі, так і в другій Договірній Державі, і не зобов'язує оподатковувати в обов'язковому порядку роялті в Договірній Державі, в якій вони виникають, при їх одночасному оподаткуванні в іншій Договірній Державі.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до сільської ради про визнання нечинним рішення від 20.01.2015 року в частині встановлення транспортного податку з 01.01.2015 року. Платник обгрунтовує свої позовні вимоги порушенням місцевою радою порядку встановлення транспортного податку. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

 Правова позиція 

1. Виконуючи рекомендацію Закону України від 28.12.2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та приймаючи спірне рішення, органи місцевого самоврядування зобов’язані дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

2. Законом України від 28.12.2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час, як пп. 12.3.4 ПК України законодавцем чітко встановлено повноваження міської ради при встановленні місцевих податків та зборів.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник орендної плати звернувся до суду з позовною заявою до контролюючого органу та сільської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо своєчасної підготовки висновку про повернення позивачу з бюджету сільської ради надміру сплачених грошових коштів (орендної плати за землю) та неподання (несвоєчасного подання) цього висновку сільській раді. Позивач вказує, що договори оренди, на підставі яких визначено податкове зобов’язання з орендної плати, визнані недійсними. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про заниження суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням документальної виїзної перевірки, у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша та апеляційна інстанції відмовили в задоволенні позову. Платник податків звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання). Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому, діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою. У свою чергу, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань.

2. Наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Спірне податкове повідомлення-рішення було винесене на підставі акту каперальної перевірки, в якому зазначається про виявлені під час перевірки порушення платником вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено витрати на придбання товарів (робіт, послуг) та відповідно занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто, зменшення податкового зобов'язання). Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Разом з цим, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Відтак, правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Такий висновок податкового органу ґрунтувався на тому, що платник, отримавши дохід у вигляді анульованого боргу (додаткового блага), що складався із основної суми боргу та відсотків, не задекларував його у відповідності до вимог податкового законодавства та не сплатив податок на доходи фізичних осіб. Платник з такими висновками податкового органу не погодився, вважаючи, що, на відміну від прощеного за кредитним договором боргу, скасована кредитором плата по кредиту не є доходом, отриманим як додаткове благо. З огляду на це, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Основна сума анульованого боргу є доходом платника податків (додатковим благом), що підлягає оподаткуванню. Водночас скасована кредитором плата по кредиту (відсотки) не є доходом, отриманим як додаткове благо.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Висновок контролюючого органу органу ґрунтується на безтоварності господарських операцій платника з його контрагентами. Постановою окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Відомості, що містяться у податкових накладних і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого внаслідок порушення платником терміну подання до контролюючого органу податкової звітності форми 1-ДФ. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

 Правова позиція 

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 Податкового кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою, а саме - у пп. 49.9.2 п. 49.9 ст. 49 ПК України зазначено, що у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк. Згідно до п.49.13 ст.49 ПК України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган та платник податків звернулися до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими частково задоволено вимоги платника податків стосовно скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, таким чином, скасувавши повідомлення-рішення, яким платнику нараховано грошове зобов’язання з ПДВ на підставі висновку про порушення платником вимог формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ за результатами господарських операцій, які характеризуються фіктивністю, а також частково скасовано повідомлення-рішення, прийняте на підставі висновку про порушення платником вимог формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ за операцією із ліквідації необоротних активів.

 Правова позиція 

Норми Податкового кодексу України передбачають, що ліквідація основних виробничих або невиробничих засобів за самостійним рішенням платника податку, для цілей оподаткування розглядається як їх постачання за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з прохання про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі акту після проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у зв’язку із заниженням податку на прибуток та податку на додану вартість через неправомірність формування даних податкового обліку за нікчемними правочинами (відсутність відношення керівника до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства) Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги платника залишено без задоволення. Рішенням суду апеляційної інстанції позовні вимоги платника задоволено, а рішення суду першої інстанції скасовано.

 Правова позиція 

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Платник не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на контролюючі органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Ні законодавство, ні договори не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для надання послуг. Такими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники тощо

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку на доходи фізичних осіб подав позовну заяву про визнання протиправними дій із донарахування податку з доходів фізичних осіб з виплаченої надбавки за вахтовий метод роботи. Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково.  Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення, скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. При цьому апеляційний суд виходив з того, що виплата надбавок до тарифних ставок та посадових окладів працівникам, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не входить до фонду оплати праці, тому не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач (контролюючий орган) подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Поряд з цим, будь-яке підприємство-роботодавець може виплачувати (надавати) своїм працівникам інші виплати, що не належать до фонду оплати праці та не включаються до показників обчислення середньої заробітної плати (економічного показника, що використовується для оплати часу відпусток, компенсацій, пенсійних і соціальних виплат тощо).

Основним критерієм щодо віднесення до заробітної плати для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб будь-яких виплат, що провадяться роботодавцем своїм працівникам, є їх зв'язок з виконанням таким працівником роботи відповідно до трудового договору, укладеного з таким роботодавцем.

Для цілей справляння податку на доходи фізичних осіб при визначенні складових заробітної плати з метою їх оподаткування слід враховувати усі виплати, які згідно з вимогами податкового законодавства підлягають оподаткуванню цим податком, незалежно від того, чи входять вони до фонду оплати праці або до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці та не включаються до показників обчислення середньої заробітної плати.

При вахтовому методі організації робіт особам за кожний день перебування на вахті виплачується надбавка за вахтовий метод роботи в розмірі, передбаченому колективним договором.

Надбавка за вахтовий метод роботи у визначеному статтею 165 Податкового кодексу України переліку доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, відсутня, тобто є доходом фізичної особи, з виплати якого утримується податок на доходи фізичних осіб. Таким чином, надбавка за вахтовий метод роботи є обов`язковою грошовою виплатою, що надається працівнику його роботодавцем у зв'язку з відносинами трудового найму.

Роботодавець зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок за спеціальною ставкою від бази нарахування єдиного внеску для працівника - інваліда з моменту надання таким працівником копії довідки МСЕК, яка на день подання повинна бути завірена печаткою підприємства і має зберігатись в бухгалтерських та кадрових документах підприємства.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень.Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог платника.

 Правова позиція 

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.На думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Необхідно врахувати, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного з підстав безпідставного включення до складу податкового кредиту залишку від'ємного значення за минулі податкові періоди, оскільки платник податків мав скористатися правом на отримання суми бюджетного відшкодування лише протягом 1095 днів і пропустив цей строк. Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Граничні строки, встановлені п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України, не застосовуються щодо формування податкового кредиту та формувань сум від’ємного значення з ПДВ. Вказана норма може бути застосована лише до правовідносин, які складаються з приводу бюджетного відшкодування ПДВ, однак такі правовідносини не є тотожними правовідносинам склались з формування суми від'ємного значення з ПДВ та податкового кредиту. Подання заяви про бюджетне відшкодування ПДВ, як надмірно сплаченої до бюджету суми ПДВ, є правом позивача, яким він може скористатися протягом встановленого у пункті 102.5 статті 102 Податкового кодексу України періоду, а не його обов'язком.

Платник податків має право декларувати суми залишку від'ємного значення та формувати податковий кредит поза межами строку, встановленого приписами пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України.

невідомо

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених у зв'язку з висновками контролюючого органу про нереальність господарських операцій за відсутності первинної документації, оскільки надані документи бухгалтерського та податкового обліку не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення.Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Платник податків не несе відповідальності за порушення або недотримання законодавства контрагентом.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому нараховані грошові зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток у зв’язку з завищенням таким платником валових витрат та податкового кредиту шляхом відображення операцій, які, на думку контролюючого органу, не мали реального характеру. Суд першої інстанції задовольнив позов та скасував податкові повідомлення – рішення. Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених з підстав неправомірного включення до складу витрат амортизаційних відрахувань на автомобіль, зданий в оренду. Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

При здійсненні операції з передачі автомобіля в операційну оренду вартість переданого майна залишається на балансі орендодавця, який і надалі продовжує нараховувати на нього амортизацію. Отже такі амортизційні відрахування відносяться до складу витрат.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому нараховані грошові зобов’язання з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та доходи найманих працівників у зв’язку з завищенням таким платником валових витрат та заниженням бази оподаткування ввезених товарів податком на додану вартість. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково. Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Окремі недоліки первинних документів не можуть свідчити про нездійснення господарських операцій, так як надані первинні документи в повній мірі відображають зміст і наслідки вказаних операцій.

При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому нараховане грошове зобов’язання з податку на додану вартість у зв’язку з неправомірним формуванням податкового кредиту на підставі накладних, виданих його контрагентом. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та скасував податкові повідомлення – рішення. Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Допущені платником помилки при наданні уточнюючого розрахунку щодо визначення суми податку не виключають право у такого платника на податковий кредит та, як наслідок, права на бюджетне відшкодування податку з таких підстав.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення – рішення щодо нарахування йому грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у зв’язку з заниженням таким платником податкового зобов’язання шляхом завищення суми витрат. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги.

 Правова позиція 

Той факт, що операції є збитковими не позбавляє платника податків на віднесення всіх сум витрат до складу витрат операційної діяльності. Віднесення сум до валових витрат в залежності від відсотку отриманого доходу законом не передбачено.

Надання субвенції є формою підтримки державою суб'єктів підприємництва, що надають комунальні послуги. Законом не передбачено визначення витрат в залежності від факту отримання субвенцій.

Право на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

не задоволено
◄◄ 1 2 3 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію