Податкова судова практика

 Фабула справи  ПАТ "Черкасиобленерго" звернулося з адміністративним позовом до ГУ ДФС, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Черкасиобленерго» посилалось на те, що рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання обов`язку щодо своєчасної сплати ЄСВ прийнято відповідачем після відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення. З-поміж іншого позивач посилався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у адміністративній справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,  правовідносини в якій подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов`язків сторін в яких виник спір. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДФС.

 Правова позиція 

Встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Так само норма абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) була застосована Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України до подібних правовідносин, зокрема в постанові від 02.12.2014 у справі №21-543а14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про скасування рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 за заявою Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" про визнання банкрутом щодо застосування норм абзацу двадцять четвертого статті 1, частини четвертої статті 12 Закону №2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.2013) не відступила від цієї правової позиції, вказавши, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Підстав для відступу від цієї правової позиції Верховний Суд не знаходить.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування ППР про визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані доводами, що контролюючим органом безпідставно нараховано суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), оскільки позивачка є сільськогосподарським виробником, а нежитлові приміщення, які належать їй на праві власності, відносяться до будівель (споруд), призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому, в силу приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України (далі - ПК), не є об`єктом оподаткування. Спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми зазначеного підпункту, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції скаргу платника задовольнив, а рішення суду попередньої інстанції скасував та визнав протиправними оскаржувані ППР.

 Правова позиція 

Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

Також норма зазначеного підпункту «ж» пп.266.2.2  ПК (у редакції закону від 28.12.2014 №71-VIII, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено: не є об’єктом оподаткування будівлі/споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо в сільськогосподарській діяльності. Законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для застосування такої пільги необхідна наявність двох умов: власник об’єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільгоспвиробником; об’єкт нерухомості призначений для використання безпосередньо в такій діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  ДФС України звернулась до суду з позовом про визнання обґрунтованим адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій з банківських рахунків ФОП, підставою слугувало те, що платник не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.  ФОП в свою чергу заперечувала законність проведення фактичної перевірки та оскаржила наказ контролюючого органу. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову ДФС. 

 Правова позиція 

Щодо співвідношення адміністративного арешту майна і арешту коштів на рахунках платника податків то, вони за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Адміністративний арешт коштів платника податків не є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і не може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

«Щодо співвідношення понять "арешт коштів на рахунках" (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, абзац другий пункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК) та "зупинення видаткових операцій на рахунках" (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК), то відповідно до норм ПК вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу.»

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку здійснив протягом року продаж декількох квартир у новозведеному будинку. Податковий орган наполягав, що доходи від таких продажів повинні оподатковуватися в загальному порядку (як дохід від продажу нерухомого майна). Натомість платник стверджував, що ним здійснювалося відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно отриманий дохід підлягає оподаткуванню за нижчою ставкою як дохід від продажу рухомого майна (при цьому платник розповсюджував правовий режим рухомого майна на майнові права на об’єкт нерухомості). За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Справа розглядалась судам неодноразово. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Оскільки нормою пункту 167.2 статті 167 ПК застережено, що  ставка податку на рівні 5% бази оподаткування застосовується у випадках, прямо визначених розділом IV цього Кодексу, а норма пункту 172.2 статті 172 ПК не містить прямої вказівки на оподаткування за встановленим нею правилом доходу від продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, підстав для оподаткування такого доходу за вказаною ставкою немає.

Такий дохід, оскільки інше не встановлено нормами розділу IV ПК, підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 167.1статті 167 ПК.

задоволено

 Фабула справи  При проведені перевірки у платника податку були відсутні перивнні документи у зв'язку з їх вилученням під час обшуку слідчими Слідчого управління фінансових рлзслідувань. Як наслідок контролюючим органом встановлено порушення правил бухгалтерського обліку і зробив висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між контрагентами, внаслідок відсутності первинних документів та наявністю вироків про притягнення до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво засновників та керівників контрагентів. Платник податків оскаржив дії контролюючого органу, оскільки ним було порушено п. 85.0 ст. 85 ПК України, а саме не було запиту про надання бухгалтерських документів до слідчих, не було продовжено терміни перевірки, а тому висновок про нереальність господарських операцій є безпідставним. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника. 

 Правова позиція 

Наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності формування даних  податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов`язком контролюючого органу здійснювати  перевірку на підставі первинних документів. Ненадання платником податків відповідних документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними чи іншими компетентними органами. Якщо до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати контролюючому органу для проведення перевірки копії вказаних документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів, а терміни проведення такої перевірки, у тому числі, розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Підтверджене належним чином вилучення первинних документів правоохоронними органами у платника податків не прирівнюється до відсутності документів як підстави для того, щоб перевірка була проведена виходячи з податкової інформації, яка є в розпорядженні контролюючого органу.

У свою чергу висновок про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку здійснюється на підставі аналізу даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності цих даних у первинних документах об`єктивним обставинам вчинення господарської операції.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою визнати протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суми грошового зобов'язання із орендної плати за земельну ділянку  та застосовано штраф. Контролюючий орган вважає, що Позивач занизив розмір орендної плати за земельну ділянку із земель комунальної власності у зв'язку з обчисленням податкових зобов'язань на рівні  2 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки (як було визначено у відповідному договорі), замість 3 % (як визначалося в ПК України). Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції.

 Правова позиція 

1.З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності має відповідати вимогам Кодексу та є підставою для перегляду встановленого у договорах оренди землі розміру орендної плати.

2.Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення змін до договору оренди землі розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений нормами Кодексу.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою визнати протиправними дії контролюючого органу щодо неповерненні надміру сплаченого грошового зобов'язання шляхом зарахування цієї суми в рахунок оплати авансового внеску з податку на прибуток за відповідними заявами Позивача. Контролюючим органом заяви залишені без виконання у зв'язку із недостатністю коштів. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено: дії контролюючого органу визнано протиправними, а з Державного бюджету України на користь Позивача стягнуто відповідні надміру сплачені грошові зобов'язання. ДПІ та казначейська служба оскаржили вказані рішення до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У випадку ненадання контролюючим органом державній казначейській службі висновку про повернення надміру/помилково сплаченої суми грошового зобов'язання, відповідні дії контролюючого органу є неправомірними, а суд за звернення Позивача може застосувати такий спосіб захисту порушеного права як стягнення відповідної суми з Державного бюджету на користь відповідного платника податку із використанням такого напряму перерахування коштів, який визначений у відповідній заяві платника про повернення таких сум.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому нараховано податок на додану вартість та штрафні санкції. Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем строку на формування податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, за якими минуло 365 днів з дати взяття їх на облік. Платник вказує, що відніс накладні до податкового кредиту, скориставшись правом на подання уточнюючого розрахунку на підставі пункту 50.1 статті 50 ПК України в межах строків, які визначені у статті 102 Податкового кодексу України (1095 днів). Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Законодавством чітко визначено право платника податків на самостійне виправлення помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, шляхом надіслання уточнюючого розрахунку протягом 1 095 днів. Вказаний строк застосовується і при уточненні суми податкового кредиту шляхом включення до податкової декларації за попередній звітний період за допомогою уточнюючого розрахунка податкових накладних, з моменту виписки яких на дату подання такого розрахунка минуло більше 365 днів. Тобто у такому випадку порушення норми пункту 198.6 статті 198 ПК України відсутнє. Строк у 365 днів враховується на дату подання декларації та не стосується дати уточнення податкових зобов’язань.

не задоволено

 Фабула справи  Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки). Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, особі відмовлено в задоволенні позову.

 Правова позиція 

Згідно із статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При оцінці документів, на підставі яких особа задекларував витрати у зв'язку з придбанням товарів та послуг у різних контрагентів, суди першої та апеляційної інстанцій об'єктивно звернули увагу, що ці документи не відповідають нормативно-встановленим вимогам. Так,  в наданих позивачем на підтвердження готівкових розрахунків за придбані товари (послуги) квитанціях до видаткових касових ордерів не зазначено реєстраційні номери видаткових касових ордерів; акти приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а зводяться до загального найменування послуги без її конкретизації та без підтвердження факту отримання позивачем результатів послуги, зокрема доказів проведення ремонтно-будівельних робіт з поточного ремонту. До того ж перевірка контрагентів позивача показала, що напрямок їх діяльності не відповідає змісту наданих послуг, а деякі з них припинені як юридична особа.

Враховуючи зазначене суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій та відмовив особі у задоволенні позову.

не задоволено

 Фабула справи  Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва  та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду. Товариство оскаржило  податкове-повідомлення рішення, згідно з яким платнику податків було збільшено суму грошового зобов’зання з податку на додану вартість. Посилаючись на те, що відносно їхнього працівника відкрито кримінальне провадження, товариство звернулося до суду. Суди першої та другої інстанцій задовольнили скаргу, не звернувши увагу на те, що кримінальне провадження було порушено не безпосередньо до посадової особи товариства, а відносно посадових осіб його контрагентів. Цей факт ДПІ оскаржила у касаційній інстанції

 Правова позиція 

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів з питань проведення документальних перевірок, урегульовані ПК України. Так, ПК України, який визначає право податкового органу на проведення документальних перевірок, дозволяє  проведення перевірок у разі, якщо предметом кримінального провадження, щодо посадової особи підконтрольного суб’єкта  не є податки та збори. А також не вважається порушенням норм матеріального права прийняття ППР, якщо кримінальне провадження, предметом якого є податки та збори, порушено не відносно безпосередніх працівників підконтрольного суб’єкта.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентом. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочину платника податків із контрагентом, оскільки неможливо провести зустрічну звірку третьої особи (контрагент контрагента платника), адже така третя особа відсутня за своїм місцезнаходженням, у неї відсутні необхідні умови для виконання операції, зокрема: відсутні основні фонди (складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби), трудові ресурси. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником ПДВ у інших платників податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентами. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочинів платника податків із контрагентами, оскільки такі контрагенти мають ознаки фіктивності: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби) та трудових ресурсів, показання засновника та керівника цих товариств, надані у межах кримінального провадження, щодо його непричетності до їх діяльності та їх державну реєстрацію за винагороду. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником ПДВ у інших платників податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником ПДВ у інших платників податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Висновок контролюючого органу про відсутність реального характеру поставки платнику податку від контрагента підрядних послуг обґрунтований відсутністю в останнього основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби), а також відсутність реального характеру господарських операцій цього постачальника з його контрагентами по ланцюгу поставки. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (фіктивні правочини) з контрагентами, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Висновок контролюючого органу про нікчемність правочинів платника податку з контрагентами обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності їх підприємницької діяльності у зв’язку з відсутністю за місцем реєстрації, в тому числі засновників та директорів цих контрагентів; відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, товарних запасів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності; відсутністю у платника доказів транспортування та зберігання товарів. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1) Право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  Між сторонами кредитного договору досягнуто згоду про анулювання (прощення) заборгованості позивача та скасування всієї пені, нарахованої до моменту укладання додаткового договору за умови належного виконання боржником взятих на себе зобов'язань щодо сплати суми кредитної заборгованості. Зобовязання було належним чином було виконано і заборгованість анульована. За наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, за основним платежем  та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою  апеляційного адміністративного суду у даній справі позов задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до ст. 164  ПК України, де дано визначення додаткових благ та видів додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, можна зробити висновок, що додаткове благо кваліфікується як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Стосовно анулювання (прощення) кредитором суми боргу, то приріст фінансових показників платника податку - боржника виникає за рахунок суми, взятої в борг. Сама по собі   грошова сума, взята в борг, не збільшує доход, оскільки надається на умовах повернення. В разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, ця сума збільшує доход боржника, зокрема і його оподатковуваний доход як платника податку. Втім, при списанні заборгованості у вигляді тіла кредиту особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів в силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. Наведеними нормами податкового законодавства прямо передбачено обов'язок платника відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку у разі наявності двох обставин - повідомлення боржника банком у встановленому законом порядку та включення банком суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено). Такі дії щодо прощеної позивачу суми боргу за кредитним договором, як встановив суд, вчинив банк, подавши до ДПІ звіт форми № 1ДФ, в якому відображено нарахований позивачу дохід.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку-покупець товару перерахував своєму контрагенту авансовий платіж в розмірі вартості поставки. Як встановив податковий орган в ході перевірки, контрагент платника податку був визнаний банкрутом. Водночас поставка товару, згідно з договором так і не відбулася. Це послугувало підставою для списання товариством товарної безнадійної дебіторської заборгованості (суми вартості непоставленого контрагентом товару). Податковий орган наполягав, що у зв'язку із списанням дебіторської заборгованості платник податку повинен був відкоригувати у бік зменшення суму податкового кредиту за податковою накладною, виписаною своєму контрагенту за датою перерахування авансового платежу в сумі вартості поставки. Платник не погодився з такими висновками податкового органу, наполягаючи, що норми ПК не встановлюють обов'язку платника ПДВ відкоригувати (зменшити) суму податкового кредиту в разі списання безнадійної заборгованості. За захистом своїх прав платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено. Платник податку подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Норми Податкового кодексу України не встановлюють обов'язку платника ПДВ відкоригувати (зменшити) суму податкового кредиту в разі списання товарної безнадійної дебіторської заборгованості (суми вартості непоставленого контрагентом товару).

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом, в якому вимагав визнати протиправними дії та бездіяльність контролюючого органу щодо незабезпечення автоматичного збільшення суми, на яку платник має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки корегування в ЄРПН, на від’ємне значення ПДВ за червень 2015 року, а також зобов’язати збільшити реєстраційну суму на відповідну суму від’ємного значення. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Відображена платником податку уточнюючим розрахунком від 06.08.2015 р. сума від’ємного значення з ПДВ (із збільшенням на відповідну суму значення рядка 31 податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року) складається із від’ємних значень сум ПДВ, що зараховуються до складу податкового кредиту наступних звітних (податкових) періодів, та фактично сплаченого ПДВ платником податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) протягом січня-жовтня 2013 року. Ця сума надмірно сплаченого ПДВ підтверджена платником податку контролюючим органом за результатами перевірок. Платник податку посилається на те, що внесення ним змін у податковий облік за червень 2015 року шляхом подачі уточнюючого розрахунку для виправлення самостійно виявленої помилки відповідає нормам статті 50 ПК України, а не включення цієї суми від'ємного значення до складу суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що одночасно означає не відображення цієї суми в картці інтегрованого рахунку платника податку в системі електронного адміністрування ПДВ, є порушенням його майнових прав, так як ця сума фактично є сумою надмірно сплаченого ним податку.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено фіктивність господарської діяльності контрагента платника. Контролюючий орган обґрунтовує такий висновок відсутністю у контрагента основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення діяльності; відсутністю у позивача доказів транспортування товару. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої інстанції, задовольнивши вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлюється юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено нікчемність правочинів із контрагентом, який за твердженням контролюючого органу втратив статус платника ПДВ відразу після здійснення таких правочинів із платником податку; фіктивність певних контрагентів платника; нікчемність правочинів платника податку із контрагентами, що обґрунтовується відсутністю цих постачальників за місцем реєстрації, а також основних фондів для здійснення господарської діяльності. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлюється юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Норми ПК України не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено неправомірність формування платником податку витрат та податкового кредиту за операціями із контрагентом з огляду на відсутність реальності таких господарських операцій. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. При первинному розгляді суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника, а суд касаційної інстанції скасував відповідні рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суди першої та апеляційної повторно задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого  органу, зокрема про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку.

Сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено неправомірність формування платником податку витрат та податкового кредиту за операціями із контрагентом. В обґрунтуваннях контролюючого органу стверджується, що у такого контрагента відсутні основні фонди, трудові ресурси, необхідні для здійснення поставки, він не надав під час перевірки доказів транспортування товару (товарно-транспортних накладних), сертифікатів якості товару, наявні недоліки у податкових накладних. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої інстанції, задовольнивши вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною  декларацією  суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено неправомірність формування платником податку витрат та податкового кредиту за операціями із контрагентом. В обґрунтуваннях контролюючого органу стверджується про ненадання платником документів, які б підтверджували реальність здійснених із контрагентами операцій. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої інстанції, задовольнивши вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Обов'язок контролюючого органу здійснювати виїзну перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці контролюючими органами. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено неправомірність формування платником податку витрат та податкового кредиту за операціями із контрагентом з огляду на відсутність реальності таких господарських операцій. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Апеляційна інстанція частково скасувала рішення першої інстанції, відмовивши апеляційну скаргу контролюючого органу в певній частині. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг). Норми ПК України не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку. За результатами перевірки зроблено висновки про те, що платник завищив податковий кредит за наслідками поставки маркетингових послуг, занизив податок на прибуток. Податковий орган наполягав, що платник завищив здійснені витрати у зв’язку із тим, що відніс до них проценти за кредитами, взятими його контрагентами, які він погашав, у зв’язку із договорами про переказ боргових зобов'язань. Дані договори платник уклав із контрагентами для погашення своїх зобов’язань з повернення поворотної фінансової допомоги, отриманої від таких контрагентів. Не погодившись з такими висновками, платник звернувся до суду. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без зміну ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.  Не погодившись з такими висновками судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Однією з основних ознак поворотної фінансової допомоги є відсутність відсотків або іншого виду компенсації (плати) за користування отриманими коштами. Оскільки проценти є платою за користування коштами, а платник податку отримав від  контрагентів грошові кошти за договорами поворотної фінансової допомоги, які не передбачають нарахування процентів, то включення ним  до складу витрат суми процентів, сплачених ним банку за кредитами, наданими вказаним юридичним особам, не є обґрунтованим.

задоволено частково

 Фабула справи  Дочірнє підприємство звернулося до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Постановою апеляційного адміністративного суду від постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано, у задоволенні позову відмовлено; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

У випадку призначення документальної позапланової перевірки платника відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 ПК України, службова особа щодо якої розпочалося службове розслідування не може бути допущена до повторної перевірки платника з огляду на наявність конфлікту інтересів, що виключає об'єктивність результатів такої повторної перевірки.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про те, що господарські операції між платником та його контрагентами не мають реального характеру з огляду на фіктивність самих контрагентів платника. Контролюючий орган вказує на відсутність контрагентів за своїм місцезнаходженням та відсутність матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Перша інстанція відмовила платнику у задоволенні його вимог. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника податку, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про те, що господарські операції між платником та його контрагентами не мають реального характеру з огляду на відсутність у контрагентів позивача виробничого обладнання, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Податкова перевірка була проведена контролюючим органом на підставі рішення слідчого, винесеного в рамках кримінального провадження. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною  декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

2. Податкова накладна, виписана від імені платника податку - постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарську діяльність, не має значення звітного податкового документу як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) суми податкового кредиту та валових витрат відповідних податкових періодів.

3. У разі якщо документальна виїзна позапланова перевірка платника податку, за наслідками якої складено акт, висновки якого стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, була проведена на підставі постанови слідчого, винесеної в межах кримінального провадження, а доказів прийняття рішення суду у кримінальному проваджені, в рамках якої призначена перевірка, не надано, то податкові повідомлення-рішення вважаються такими, що прийняті передчасно та підлягають скасуванню.

задоволено частково

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень, як такі, що прийняті на основі податкової перевірки, що проведена з порушенням податкового законодавства. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позовні вимоги Товариства, оскільки ДПІ при проведенні перевірки порушено норм пункту 44.5 ст. 44 ПК, пункту 1.15 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 № 213, а саме: не було перенесено терміни проведення перевірки у зв'язку з фактом викрадення у позивача документів. Не погодившись із такою позицією судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції із скаргою.

 Правова позиція 

Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обов'язковість перенесення контролюючим органом термінів проведення перевірки у випадку втрати документів платником податків, які унеможливлюють проведення такої перевірки, оскільки такий висновок зроблено без врахування норм абзацу першого пункту 44.5 ст.44 ПК України, а також норм пунктів 44.1 та 44.3 ст. 44 ПК України. Відповідними положеннями встановлено обов'язок платників податків у п'ятиденний строк з дня втрати документів письмово повідомити орган державної податкової служби про таку подію, а також у 90-и денний термін із моменту такого повідомлення відновити ці документи. Такий обов'язок платника податків у взаємному зв'язку із обов'язками забезпечення зберігання документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, свідчить про недотримання норм пункту 44.5 ст. 44 ПК України саме позивачем, який не повідомив податковий орган про втрату документів первинного обліку у п'ятиденний термін  із дати втрати, а тому терміни проведення перевірки не підлягають перенесенню.

Грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки може прийматися лише після набрання законної сили рішення суду.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, в результаті якої було зроблено висновок про завищення ним заявлених сум бюджетного відшкодування. Свою позицію податковий орган аргументував  неможливістю підтвердити сплату  податку на додану вартість постачальниками по всьому ланцюгу поставки. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду із вимогою скасувати спірні податкові-повідомлення рішення, прийняті за результатами перевірки та стягнути з Державного бюджету України бюджетний борг із невідшкодованого податку на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не залежить  від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. 2. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. 3. Вимога платника про повернення надміру сплаченого податку з бюджету не підлягає задоволенню. Натомість належним способом захисту права платника ПДВ на відшкодування за рахунок бюджетних коштів суми надмірно сплаченого податку є зобов'язання контролюючого органу виконати встановлений правовими нормами обов'язок прийняти  висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, та направити такий висновок до органу державної казначейської служби.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому було збільшено грошове зобов'язання із податку на прибуток, збільшено грошове зобов'язання із ПДВ та зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ. Контролюючим органом було зменшено у податковому обліку платника витрати, визначені як собівартість продукції, яка у подальшому була реалізована на користь контрагентів платника. Підставою зменшення цих показників стали висновки контролюючого органу про нікчемність господарських операцій із поставки платником на користь цих покупців товарів з огляду на ознаки фіктивності цих покупців, як-то: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність у них основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку (абзац чотирнадцятий підпункту 140.1.7).

Правильними є також висновки судів про доведеність позивачем у судовому процесі відповідності його витрат, пов'язаних із відрядженням працівників, цілям господарської діяльності та безпосередній зв'язок із діяльністю позивача. Такі висновки судами було зроблено з врахуванням встановлення у судовому процесі обставин необхідності відрядження позивачем, основним видом діяльності якого є продаж технологічних смакоароматичних добавок та спецій, а також виробничої техніки для м'ясопереробки, своїх працівників, спеціалістів-технологів харчової промисловості, для ознайомлення та безпосередньої демонстрації покупцям - м'ясопереробним підприємствам, продукції на місці виробництва м'ясної продукції  при дегустаційному застосуванні. При цьому, роблячи висновок про відповідність витрат на відрядження працівників позивача до споживачів продукції, судами були враховані обов'язки технологів позивача згідно з посадовими інструкціями технологів, а саме: вивчення потреб споживачів в асортименті, якості застосованої сировини, перспектив зміни попиту; ознайомлення існуючих клієнтів та потенційних споживачів з продукцією шляхом проведення презентацій, виробок та дегустацій; організація та розроблення нових рецептур та технологій приготування страв та виробів з урахуванням спецій та добавок, що пропонуються товариством; розробка норм відходів та витрат у процесі обробки нових видів сировини; контроль за додержанням технології приготування.

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток. Фактичною підставою для визначення платнику податкового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням стали висновки контролюючого органу, щодо того, що платник здійснив такі порушення: занижено валовий дохід за операціями зі здачі в оренду нежитлового приміщення пов'язаній особі за цінами нижче звичайних; завищено за операціями з реалізації товару, які не мали реального характеру на користь особи,  яка померла, та особи, яка заперечувала операції з платником; занижено приріст балансової вартості запасів за рахунок неврахування балансової вартості товарів, які відображені як реалізовані на адресу цих осіб; занижено валовий дохід, що відповідає сумі безповоротної фінансової допомоги, отриманої від  цих осіб (вартість товарів, які фактично реалізовані цим суб'єктам підприємницької діяльності не були), у результаті чого занижено податок на прибуток у податковому обліку. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу. Також враховуються при укладенні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податків обгрунтовував свій позов тим, що контролюючий орган донарахував платнику податкові зобов’язання із пропуском строків давності. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов платника податків було задоволено. . Не погодившись з такими рішеннями судів, контролюючий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Вимога щодо строку давності є загальною і поширюється на всі випадки визначення контролюючим органом грошових зобов'язань  платника податків, за виключенням випадків, перелік яких встановлений пунктом 102.2 ст. 102 ПК.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов’язань.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірність формування витрат та податкового кредиту за правочином, який, на думку контролюючого органу, є нікчемним. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об’єктивно відтворюють господарські операції, що є об’єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов’язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов’язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого  частиною 1 ст. 71 КАС України обов’язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов’язку. Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт  наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.01.2016 р. у справі № 21-4953а15 (за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників), де вказано, що надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

задоволено частково

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ та податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток. Фактичною підставою для прийняття таких рішень стали висновки контролюючого органу, викладені в акті. Згідно з цим актом платник завищив витрати у податковому обліку та податковий кредит за нікчемними правочинами з поставки товару (електропобутові прилади) від контрагентів платника.  Висновок про нікчемність поставок платнику від його контрагентів  обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності цих суб'єктів підприємницької діяльності, як-то: відсутність їх за місцезнаходженням, відсутність у них основних засобів, трудових ресурсів, без яких неможливо здійснення підприємницької діяльності взагалі і операцій з поставки товарів платнику. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено пунктом 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому товарно-транспортні накладні повинні містити інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо.

право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною  декларацією  суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

задоволено частково

 Фабула справи  Товариство звернулося із позовною заявою до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень прийнятих на основі акту документальної невиїзної перевірки, проведеної із порушенням вимог податкового законодавства. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін судом апеляційної інстанції позов задоволено, оскільки було встановлено порушення порядку проведення документальної невиїзної перевірки. Не погодившись із позицією попередніх інстанції, контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою.

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку, що невиконання хоча б однієї із перелічених вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Така правова позиція щодо застосування наведених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа № 21-425а14), відповідно до якої лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, встановлених ПК, може бути належною підставою для прийняття наказу про проведення перевірки. 

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулася до суду з позовними вимогами про визнання протиправним податкового повідомлення рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податком на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Реалізація повноваження податкового органу на проведення позапланової невиїзної перевірки обов'язково  передує  надіслання платнику податків до початку перевірки рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм підпункту 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 та пункту 79.2 ст. 79 ПК, висловленій в постанові від 27.01.2015 у справі за позовом ТОВ «Будгарантінвест-55».

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування: податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено грошове  зобов'язання  із податку на прибуток; податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ. На думку контролюючого органу, наявна нікчемність правочинів між платником та його контрагентами. Це було  обґрунтовано посиланням на  податкову інформацію, отриману внаслідок здійснення заходів податкового контролю, яка свідчить про ознаки фіктивності цих постачальників та їх контрагентів у ланцюзі поставок, як: відсутність за  місцезнаходженням, відсутність основних фондів, трудових ресурсів, інших матеріальних ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення поставки; - свідчень директора контрагента, наданих у межах кримінального провадження, про відсутність відношення до господарської діяльності цього товариства та реєстрація його за винагороду. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

право платника податків на збільшення суми валових витрат та включення сум ПДВ до складу податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною  декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6  пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

не задоволено

 Фабула справи  За наслідками проведеної контролюючим органом документальної невиїзної перевірки була складене та направлене платнику податків податкове повідомлення рішення, яким збільшено грошову суму податку на прибуток та ПДВ. Платником податків відповідне рішення було оскаржене до суду посилаючись на порушення процедури проведення податкового повідомлення рішення. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги були задоволені. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Не виконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права, щоб  перевірка дотримання ним податкової дисципліни була здійснена об'єктивно, повно та всебічно, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначено податкові зобов’язання з транспортного податку за 2015 календарний рік. Платник вказує на порушення порядку встановлення транспортного податку, що тягне за собою незаконність його нарахування. Постановами оружного адміністративного суду та апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Питання щодо розміру податкового зобов'язання з транспортного податку в разі вибуття автомобіля з кола об'єктів оподаткування за ознакою тривалості використання  протягом базового податкового (звітного) періоду протягом 2015 року нормативно не було врегульовано. Однак, в 2015 році діяли норми підпунктів 267.6.5 та  267.6.6 пункту 267.6 статті 266 ПК України, які регулювали подібні правовідносини. А тому відповідно до частини 7 ст. 9 КАСУ у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Функціональне навантаження податкового періоду як обов'язкового елементу податку (підпункт 7.1.6 пункт 7.1 ст. 7 ПК) полягає в забезпеченні, з одного боку, періодичності надходження податку (збору) в бюджет, а з другого - дотримання принципу одноразовості оподаткування, відповідно до якого об'єкт оподаткування протягом встановленого податкового періоду може обкладатися податком (збором) тільки один раз. З точки зору на податковий обов'язок  як на правову категорію, існування якої визначено юридичним складом, податковий період є додатковим юридичним фактом до факту поширення на особу визначеного законом статусу платника певного податку (збору) та  факту наявності у особи об'єкта оподаткування.

Оскільки транспортний податок запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, вказане дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності.

При співвідношенні норми-принципу, якою є норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст. 4 ПК, та норм ст. 267 ПК, які є конкретними нормами (регулюють  відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.

При вирішенні питання про співвідношення норм пп. 12.3.4 та пп. 12.3.5 ст. 12 ПК України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК.

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до ДПІ з листом, в якому просив надати роз’яснення з приводу податкового обліку курсових різниць від перерахунку заборгованості по валютному кредиту. ДПІ надала позивачеві податкову консультацію, в якій зазначила, що процентна позика від нерезидента кваліфікується як фінансовий кредит. Не погодившись із висновками, викладеними в консультації, запитувач звернувся до суду. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, тоді як суд апеляційної інстанції прийняв рішення на користь платника податків. Контролюючий орган звернувся до ВАСУ з касаційному скаргою

 Правова позиція 

Зв’язок витрат платника податку з його господарською діяльністю, їх спрямованість на отримання прибутку, покращення показників господарської діяльності є основоположною умовою, за наявності якої законодавець дозволяє врахувати такі витрати в податковому обліку на зменшення об’єкта оподаткування.

Збиток (від’ємне значення курсових різниць) від перерахунку кредиту нерезиденту в іноземній валюті, який не використовується платником податків в господарській діяльності, не може враховуватись при зменшенні об’єкта оподаткування.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємтв та застосовано штрафні (фінансові) санкції. Фактичною підставою для донарахування платнику податкового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки. Згідно з цими висновками платник: 1) занизив валові доходи у податковому обліку внаслідок не включення до декларацій доходу в цій сумі  як суми  кредиторської заборгованості, стосовно  якої сплинуло 90 календарних днів з дня граничного терміну її сплати згідно з умовами господарських договорів; 2) завищив валові витрати у податковому обліку з а саме: а) по операціях з придбання консультативних послуг у свого контрагента (ця сума була виключена з податкового обліку платника за результатами планової перевірки, за результатами якої було прийнято  податкове повідомлення-рішення; в розрахунку суми податкових зобов'язань, визначених згідно з податковим повідомленням-рішенням, ця сума контролюючим органом не враховувалась); б) витрати, пов'язані з придбанням бурових та гірничо-прохідницьких робіт, геофізичних та інших досліджень, які повинні збільшувати балансову вартість основних фондів з подальшою їх амортизацією; в) попередня оплата за товари (роботи, послуги), перерахована постачальникам, статус платників податку на прибуток яких  перевіркою не підтверджено; г) попередня оплата за товари (роботи, послуги), перерахована постачальникам - суб'єктам підприємницької діяльності фізичним особам; д) збитки, які отримані від реалізації продукції (залізорудні котуни) за ціною, яка нижче собівартості. У результаті цих порушень платником занижено податок на прибуток у податковому обліку. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили повністю. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Будь-яка особа, визначена абзацом "б" пп. 11.2.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень про більшення йому грошового зобов'язання із  податку на прибуток та про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ. Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку платника грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки щодо того, що платник завищив валові витрати у податковому обліку та податковий кредит за нікчемним правочином з поставки від його контрагента товару, у результаті чого занижено податок на прибуток. Висновки про нікчемність правочину з контрагентом платника обґрунтовано посиланнями на вступивши в законну силу постанову суду, прийняту  стосовно власника та директора контрагента платника, якого звинувачено у  вчиненні  злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, про звільнення від відповідальності на підставі Закону України «Про амністію».  Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний суд позов задовольнив. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога.  Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).  Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений  підпунктом 7.2.6  пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про завищення суми валових витрат та суми податкового кредиту та заниження сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням перевірки, у ході якої було зроблено висновок про те, що господарські операції платника податків зі своїми контрагентами не мали реального характеру. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною  декларацією  суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

2. Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. 

3. Сам факт  наявності у платника податків податкових накладних, актів приймання-передачі, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про перевищення платником граничного обсягу доходу перебування на спрощеній системі оподаткування. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Отримана при надані митно-брокерських послуг за договором доручення виручка не є власністю повіреного, він отримує винагороду за договором доручення, яка і являється виручкою суб'єкта підприємницької діяльності. До того ж це правило діє навіть якщо в договорах передбачалось, що необхідні для митного оформлення платежі здійснюються замовником на рахунок виконавця.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням бездіяльності контролюючого органу щодо не надання у встановлений законом термін органу держказначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету по ПДВ, а також вимагає стягнути із держбюджету на його користь сум бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ. Перша та апеляційна інстанція задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Встановлений податковим законодавством порядок відшкодування платнику ПДВ надмірно сплаченої суми податку не передбачає відшкодування у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями контролюючих органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постанові від 16.09.2015 № 21-881а15 та постанові від 31.05.2016 № 21-451а16.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням бездіяльності контролюючого органу щодо не надання у встановлений законом термін органу держказначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету по ПДВ, а також вимагає стягнути із держбюджету на його користь сум бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ. Перша та апеляційна інстанція задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Встановлений податковим законодавством порядок відшкодування платнику ПДВ надмірно сплаченої суми податку не передбачає відшкодування у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями контролюючих органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постанові від 16.09.2015 № 21-881а15 та постанові від 31.05.2016 № 21-451а16.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із вимогою стягнути із держбюджету на його користь суми коштів як бюджетне відшкодування ПДВ та пеню. Перша та апеляційна інстанція задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Встановлений податковим законодавством порядок відшкодування платнику ПДВ надмірно сплаченої суми податку не передбачає відшкодування у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями контролюючих органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постанові від 16.09.2015 № 21-881а15 та постанові від 31.05.2016 № 21-451а16.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за господарськими операціями, що мають ознаки фіктивності. Перша та апеляційна інстанція задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податку на збільшення в податковому обліку суми податкового кредиту від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. 

Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента, злагодженість дій між ними або про те, що він діяв без належної обачності у виборі контрагента.

не задоволено
◄◄ 1 2 3 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію