Податкова судова практика

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено, що між платником податку та його контрагентом-нерезидентом укладено договір позики, за яким платникові було надано грошові кошти у формі кредитної лінії. Відповідно до умов договору, платник сплачував тіло позики та відсотки за користування грошовими коштами, й формував витрати за рахунок включення до їх складу відсотків за користування договором. На переконання контролюючого органу, платник в порушення вимог п. 141.1 ст. 141 ПК України безпідставно формував витрати, оскільки договір позики укладено за відсутністю ділової мети, виключно з метою мінімізації податкових зобов'язань.  Як наслідок, контролюючий орган прийняв рішення яким збільшив суму податку на прибуток та застосував штрафні санції. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Відтак, позбавлена розумної економічної причини операція, що збільшує витрати платника податку за наявності об`єктивної можливості до їх скорочення.  

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган (далі – ДФС) на звернення платника податків надав відповідь, втім, вважаючи індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам законодавства,  платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасувати податкову консультацію ДФС; зобов`язати ДФС надати платнику нову податкову консультацію. Постановою суду першої інстанції, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

В силу вимог пункту 53.2 статті 53 ПК України скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової консультації з урахуванням висновків суду, рішення якого набрало законної сили. Водночас, зміна судом способу захисту порушеного права про зобов`язання надати нову податкову консультацію ДФС України є передчасною та спрямована на майбутній захист прав, свобод і інтересів платника податків, які на час розгляду відповідної справи не були порушені контролюючим органом. Відтак висновки судів про необхідність задоволення таких вимог є помилковими.

Отже, зобов’язати контролюючий орган надати нову податкову консультацію можна лише шляхом оскарження його бездіяльності, яка полягає в ненаданні нової консультації після набрання законної сили рішенням суду про скасування її попередньої версії.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами фактичної перевірки, встановлено факт реалізації у кафе, в якому провадить господарську діяльність ФОП, алкогольного напою та тютюнового виробу. ФОП не пред’явив ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. Крім того, підприємець не заперечує факту відсутності у нього таких ліцензій. Контролюючий орган виніс податкові повідомлення-рішення, якими застосовував штрафні санкції. Платник податків звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції позов задовольнив у частині визнання протиправним та скасування одного повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та іншого рішення в частині застосування штрафних санкцій. Апеляційний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Згідно з підпунктом 296.1.1 Податкового кодексу України, у фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування другої групи, не було обов`язку ведення обліку товарних запасів.

Натомість фізичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно з підпунктом 7 підпункту 298.2.3 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Таким чином, фізичним особам-підприємцям, які перебувають на спрощеній системі оподаткування як платники єдиного податку другої групи, заборонено здійснювати діяльність у формі реалізації підакцизних товарів, крім роздрібного продажу пива та столових вин. У іншому випадку - на таку особу покладено обов`язок самостійно перейти на інший вид системи оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

При цьому, здійснення фізичною особою-підприємцем, яка перебуває у статусі платника єдиного податку другої групи, забороненого для такої системи оподаткування виду господарської діяльності не є підставою для висновку про те, що на таку особу не поширюється відповідальність за дії, пов`язані з провадженням такої діяльності.

Отже, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами є окремими видами господарської діяльності, право на провадження яких передбачає отримання різних ліцензій. Враховуючи викладене, здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюнових виробів без наявності відповідних ліцензій є різними правопорушеннями, за які передбачено застосування до суб’єкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 200 % вартості отриманої партії товару, але не менше 17 000 грн окремо за кожне з порушень.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у ситуації, що розглядається, підстав для застосування до позивача відповідальності у розмірі, що передбачений лише за одне порушення.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом проведено документальну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з ПДВ, обґрунтовуючи це тим, що неможливо підтвердити реальний факт придбання та подальшої реалізації спірного активу у ланцюгу постачання; відсутні докази здійснення розрахунків за поставлений товар; певні первинні документи містять суттєві недоліки, а тому не можуть бути розцінені як належні докази реального характеру вчинених поставок. Податковий орган висновує, що у спірній ситуації мала місце імітація господарської операції щодо придбання товару, введення в обіг якого не підтверджується законним джерелом реального походження у попередніх ланках ланцюга постачання. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування цього рішення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції залишив постанову попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Аналізуючи норми ст.1 та ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

З положень п.198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Якщо товар дійсно придбаний платником податку, оприбуткований, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб`єктів господарювання та господарські операції, не можуть розглядатися як підстава для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Тож, з урахуванням посилань податкового органу на те, що первинні документи щодо транспортування товару з одного міста до іншого не відображають повної адреси навантаження та розвантаження товару, що позбавляє можливості ідентифікувати реальну участь контрагента позивача у виконанні поставок, судам слід було перевірити наявність можливості Товариства виконати договірні умови з врахуванням характеристик товару (габарити, маса), зокрема, наявність складських приміщень (власних чи орендованих), де зберігався товар, адреса таких приміщень, наявність обладнання (власного чи орендованого), яке використане для завантаження товару, встановити осіб, які безпосередньо виконували такі завантажувальні роботи.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Свою позицію податковий орган обґрунтовує безтоварним характером операцій платника податків із контрагентом з огляду на наявність певних недоліків у первинних документах. Платник податків звернувся до суду до контролюючого органу з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до аналізу положень частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З системного аналізу норм пункту 198.2, 198.6 Податкового кодексу України вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.

В той же час, недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Контролюючий орган повинен був надати докази на підтвердження недобросовісності платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Разом з тим, за результатами дослідження наявності ділової мети та економічної доцільності у платника податків при укладенні спірних господарських операцій була необхідність придбання транспортно-експедиційних послуг зумовлена виконанням умов контрактів щодо поставки кукурудзи для кормових потреб.

За таких обставин, потрібно визнати безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з контрагентом господарськими операціями.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову перевірку платника податків (самозайнята особа), у результаті якої виявлено завищення витрат, які пов’язані з нотаріальною діяльністю. Висновок обґрунтований тим, що особою до складу витрат неправомірно включені витрати на придбання канцелярських товарів, які не передбачені первинними документами. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу, у якому просив визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО. Свої позовні вимоги платник обґрунтовує тим, що він провадить незалежну професійну діяльність приватного нотаріуса, у зв’язку з чим, ним правомірно враховані при обчисленні оподатковуваного доходу витрати понесені на придбання канцелярського приладдя. Таким чином, донарахування податковим органом ПДФО та ЄСВ є неправомірним. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог особи. Апеляційний суд скасував рішення попередньої інстанції та прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

 Правова позиція 

Системний аналіз норм пунктів 178.2 та 178.3 статті 1783 Податкового кодексу України  дає підстави дійти висновку, що приватний нотаріус є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, доходи від якої оподатковуються за ставками податку, визначеними для оподаткування доходів фізичних осіб (15 відсотків від бази оподаткування – п.167.1 Податкового кодексу), а база оподаткування визначається як різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Нормами Податкового кодексу України не передбачено конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

При визначенні сукупного чистого доходу приватного нотаріуса враховуються витрати наведені в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженій наказом ДПС України від 24.12.2012 № 1185 та в Узагальнюючій податковій консультації щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженій наказом Міндоходів України від 30.12.2013 №884, з яких вбачається, що до витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені, зокрема: витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо). При цьому, слід враховувати, що однією з обов'язкових умов для відображення доходів та витрат у податковому обліку є їх документальне підтвердження (ст.44 ПК).

З наведеного вбачається, що витрати на придбання канцелярського приладдя враховуються при оподаткуванні доходу відповідно до положень статті 178 Податкового кодексу України за умови їх документального підтвердження.

Відповідно до  Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» для визначення товарного чеку як розрахункового документа має відповідати вимогам підпункту 3.2 пункту 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 011.12.2000 № 614 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 105/5296), в частині зазначення в такому чеку: назви господарської одиниці, адреси господарської одиниці, загальної суми податку на додану вартість за усіма зазначеними в чеку товарами (для суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість), кількості, вартості придбаних товарів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону N 996-XIV).

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що в цілях підтвердження витрат, які враховуються при об'єкті оподаткування, особа має надати документи, які підтверджують господарську операцію, зокрема ідентифікують зміст та обсяг такої, в т.ч. із зазначенням у них одиниці виміру, найменування товару, кількості, ціни, тощо.

Тому, якщо товарні чеки не відповідають за своїм змістом та формою вище зазначеним положенням та не містять таких даних як місця складання; змісту та обсягу господарської операції, одиницю виміру господарської операції, то вважається, що понесені витрати особи є документально не підтверджені.

Щодо ЄСВ: Аналізуючи норми Закону України «Про збір  та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування», для фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є сума доходу отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не менше за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску,  встановленої у пункті 4 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З огляду на те, що особою у період перевірки занижено оподаткований (чистий) дохід донарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є правомірним.

задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючий орган визначив податкові повідомлення-рішення із земельного податку з фізичних осіб. Підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень стало те, що особа була власником нежитлових приміщень і безпідставно не сплачувала земельний податок. Особа звернулася до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування цих повідомлень-рішень. Особа вказала на те, що є платником єдиного податку другої групи, видам діяльності якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендного нерухомого майна, а розглядувана земельна ділянка використовується його орендарем у власній господарській діяльності і шляхом передачі розміщених на ній приміщень у оренду третім особам. Також особа зазначила, що контролюючий орган здійснив неналежним способом розрахунок земельного податку. Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.  

 Правова позиція 

Щодо земельного податку: Аналіз підпунктів 269.1.1, 269.1.2, 270.1.1 Податкового Кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає можливість визначити, що про право власності на нерухоме майно, обов'язок зі сплати земельного податку виникав у власника жилого будинку, будівлі або споруди з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Тобто, право землекористувача виникло в позивача відповідно законодавства, чинного на момент реєстрації права власності на приміщення, що знаходяться на земельній ділянці.

При цьому в розумінні наведених вище норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

У значенні норм пунктів 291.3, 291.2, 269.2, підпункту 4 пункту 297.1 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Щодо належності розрахунку земельного податку. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів, довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювань з картографічної основи, копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Користування відомостями з Державного земельного кадастру також може здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Таким чином, для реалізації податковим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів.

При цьому суд не може обмежити право податкового органу довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що були наявні у нього під час прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії. Тому відомості з баз даних податкового органу не можуть вважатися неналежними та недостовірними доказами у разі, якщо вони відповідають офіційно оприлюдненій інформації, зокрема, яка зберігається у відкритому доступі.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просило визнати протиправними дії органу щодо проведення зустрічної звірки платника податків, щодо визнання правочинів, укладених платником з контрагентами нікчемними, щодо коригування показників податкових зобов'язань з ПДВ та податкового кредиту платника податку в автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» в підсистемі «Деталізована інформація по платнику податку на додану …» та зобов'язати орган вилучити з вказаних інформаційних систем інформацію, внесену на підставі акту перевірки, і відобразити в цих системах показники податкової звітності платника податку. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними дії органу щодо проведення зустрічної перевірки, щодо коригування показників податкових зобов’язань з ПДВ та податкового кредиту платника податків. Зобов’язано орган відновити в автоматизованій інформаційній системі. Суд апеляційної інстанції залишив таке рішення без змін.

 Правова позиція 

Виходячи із положень статті 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок ( чинної на час виникнення спірних правовідносин), у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки).

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ податкового органу забезпечує проведення такої звірки.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який є відображенням дій працівників контролюючих органів, не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав.

Внесена до інформаційних систем на підставі такого акту інформація використовується органами доходів і зборів для інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності та не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки платника податків, контролюючим органом сформовано вимоги про сплати боргу (недоїмки) та застосування штрафних санкцій. Сума боргу визначена утворилась, в т.ч., внаслідок несплати визначених контролюючим органом грошових зобов'язань у вимогах та рішеннях прийнятих за наслідками проведеної перевірки. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки). У своє виправдання, платник вказує на те, що на той період, коли була перевірка наймані працівники позивача перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а отже єдиний внесок не нараховувався та не утримувався, оскільки відсутня база нарахування єдиного внеску. На переконання позивача, контролюючим органом не доведено правомірність донарахування позивачу єдиного внеску за звітній період. Перша інстанція у задоволення позову відмовлено, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

За змістом положень статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Згідно абзаців сьомого та дев'ятого частини четвертої  статті 25 Закону  України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому   законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Що стосується доводів про те, що працівники позивача у періоді, коли відбувалася перевірка перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а отже відсутня база нарахування єдиного внеску то такі доводи не заслуговують на увагу, з огляду на те, що надання відпустки оформлюється відповідним наказомсуб'єкта господарювання, в той час, таких матеріали справи не містять. Заяви працівників про надання відпусток свідчать лише про волевиявлення таких піти у відпустку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено ненарахування платником екологічного податку за розміщення відходів за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях. Як наслідок, контролюючим органом було збільшено грошове зобов’язання з екологічного податку. Платник податку оскаржив прийняття рішення, з мотивів відсутності в нього обов’язку сплачувати екологічний податок, оскільки він не є платником та не отримував спеціальний дозвіл на постійне перебування або захоронення відходів. Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

 Правова позиція 

Платниками екологічного податку за розміщення відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

У справі, що розглядається, встановлено, що речовина, яка зберігається позивачем у цистернах, не розміщена в спеціально відведеному місці, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу, а тому не має обов’язку щодо нарахування суми екологічного податку за розміщення відходів.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податку засобами телекомунікаційного зв’язку було подано до контролюючого органу декларації з ПДВ. Зазначена звітність була прийнята контролюючим органом, однак при її огляді було встановлено порушення статті 48 ПК України, а саме було зазначено скорочене найменування ЮО, замість повного, а також не було проставлено позначку щодо подання довідки про суму від’ємного значення ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту. Зважаючи на такі порушення, контролюючим органом було повідомлено платника, що податкові декларації вважаються неподаними, й було прийнято наказ про проведення перевірки платника з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ. Платник податку оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що у контролюючого органу не було правових підстав для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. В свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Утім, за наслідками безпосереднього дослідження поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року судами встановлено їх відповідність наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів.

З огляду на викладене, невизнання відповідачем податкових декларацій платника податку з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року лише з причини зазначення скороченої, а не повної назви товариства, а також непроставлення позначки щодо подання довідки про суму від'ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (додаток 2), є проявом надмірного формалізму.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано запит про надання пояснень та документальних підтверджень щодо нарахування ЄСВ. На виконання вказаного запиту приватним нотаріусом було подано детальні пояснення щодо підстав та порядку розрахунку ЄСВ та порядку обчислення чистого доходу. В свою чергу, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки, з огляду на ненадання позивачем у повному обсязі документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій і повноти відображення даних у бухгалтерському та податковому обліку. Приватний нотаріус оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що ним були надані обґрунтовані, документально підтверджені пояснення  на запит, а тому відсутні підстави для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Можливість для проведення документальної позапланової перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності двох умов: наявності податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків законодавства; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) - виключно за наявності: недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу.

Оскільки, оскаржуваний наказ контролюючого органу не містить підстав для проведення перевірки, обов'язковість зазначення яких передбачено підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України а посилання виключно на норми Закону без зазначення підстав, визначених у них, свідчить про порушення порядку призначення перевірки та прийняття наказу.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки відсутні документи, які б підтверджували реальність поставок товару та виконання робіт, зокрема транспортування товару, наявність дозволу на здійснення будівельно-монтажних робіт фактичними виконавцями, використання при капітальному ремонті нових матеріалів та запчастин, проходження через пункти пропуску тощо. Разом з тим, контроюючий орган орган посилається на недоліки деяких первинних документів, зокрема нескріплення печатками, незаповнення граф щодо кількості та ціни товару тощо. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Тому, ненадання платником податків документів щодо забезпечення продуктивності та якості роботи, планування й звітності при проведенні ремонтних робіт, перевезення товару не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товарів та виконання робіт за наявності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичне отримання товару та робіт.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах платника податків із іншими платниками податків, за результатами якої видав акт. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними дії органа щодо проведення перевірки, а також зобов’язати контролюючий орган виключити інформацію із інформаційних баз податкових органів і відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань.

 Правова позиція 

Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника.

Дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

Утім, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, в різі прийняття ними відповідних актів індивідуальної дії.

В даному випадку, відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, а тому дії контролюючого органу щодо проведення оспорюваної перевірки не є такими, що порушують права платника податків. Відтак й підстави для виключення з автоматизованих інформаційних баз інформації, внесеної на підставі акта, складеного за наслідками оспорюваної перевірки, відсутні.

задоволено

 Фабула справи  Після проведення контролюючим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, були видані податкові повідомленні-рішення щодо порушення платником податків пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: не визнано умовний продаж та не збільшено податкове зобов'язання в податковій декларації з податку на додану вартість. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, заявляючи, що ним було анульовано реєстрацію як платника податків на додану вартість Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі, а суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, за загальним правилом, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість така особа зобов'язана визнати умовний продаж товарів та необоротних активів за умови нарахування податкового кредиту за операціями з їх придбання в минулих або поточному податковому періодах.

У зв'язку з анулюванням платником податку реєстрації як платника на додану вартість виникає обов'язок визнати умовний продаж товарів та необоротних активів.

Для здійснення умовного продажу необхідно встановити, чи товари та необоротні активи перебували на обліку платника саме в останньому звітному періоді, а також чи були такі активи придбані із нарахуванням чи без нарахування податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено фактичну перевірку господарської одиниці, де здійснює підприємницьку діяльність позивач. Орган встановив факт порушення внаслідок ненадання платником на перевірку накладних, а також книги обліку доходів і витрат, у результаті чого прийняв податкове повідомлення-рішення (ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування ППР. Позивач наголошує на протиправність здійснення органом фактичної перевірки, адже перевірку проведено за відсутністю позивача або її законних представників, а особа, якій вручено направлення на здійснення контрольного заходу та яка підписала акт перевірки, права підпису не мала, оскільки трудовий орган з нею не укладався. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції залишив постанову суду попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Пунктами 80.1, 80.7 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Тобто, наведені положення ПК України не передбачають обов'язкову присутність платника або безумовну наявність трудових відносин його з продавцем (особою, яка фактично здійснює розрахункові операції).

Слід також зазначити, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення, зокрема фактичної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності платника податків з податку на додану вартість. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог платником вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу контрагентом. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначає, що в разі невідображення даних податкової накладної в податкових зобов'язаннях продавця, така податкова накладна не є податковим документом та не дає покупцю права на податковий кредит. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник податків оскаржив це рішення контролюючого органу до суду. Постановою суду першої інстанції, з якою погодився і суд апеляційної інстанції позов було задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральні перевірки з питань своєчасності сплати платником податків ПДВ за відповідними деклараціями, результати яких  оформлено актами.  За їх наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на порушення граничного строку сплати узгоджених сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість. На підставі зазначених актів перевірок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, згідно з яким застосовано штраф. Платник податків подав адміністративний позов до суду до контролюючого органу. Окружний адміністративний суд постановою адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані акти індивідуальної дії. Крім того вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав контролюючого органу розглянути питання прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами складання актів камеральних перевірок щодо платника податків з урахуванням положень пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо права платника подати заперечення до актів перевірок та обов'язку їх розгляду контролюючим органом. Апеляційний адміністративний суд ухвалою залишив постанову окружного адміністративного суду без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.

 Правова позиція 

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Оскаржувані акти індивідуальної дії прийнято без дотримання вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: платник податків був позбавлений можливості подати заперечення проти висновків актів перевірок, а спірні рішення прийняті до спливу строку подачі платником заперечень проти висновків результатів контрольних заходів, відтак останні є такими, що прийняті з порушенням закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким платнику визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі. Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що платник податків є власником будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1. Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Суд першої та апеляційної інстанцій задовільнили позовні вимого платника. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач є платником єдиного податку, віднесений до третьої групи платників єдиного податку, видами його діяльності, в тому числі є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку, а розглядувана земельна ділянка використовується платником у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам. Відтак, на переконання судових інстанцій, платник на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.

 Правова позиція 

Спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку

задоволено

 Фабула справи  Між управлінням та декількома контрагентами були укладені договори про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей. Контролюючий орган провівши виїзну планову перевірку управління капітального будівництва Міністерства оборони України ( далі – управління) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства склав акт. В акті зазначається про порушення управлінням законодавства внаслідок не включення до складу валового доходу (доходу) вартості отриманих від контрагента за актом передачі квартир під заселення квартир, як безповоротної фінансової допомоги; вартості виконаних робіт від контрагентів; отриманої безповоротної фінансової допомоги. На підставі зазначеного акта прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Перший заступник прокурора звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив цей позов. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 135.1 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті. Інші доходи згідно з підпунктом 135.5.4 Податкового кодексу України включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За нормами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Отже, для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність в управління відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність. Утім, суди попередніх інстанцій у порушення наведених процесуальних правил відповідні обставини не встановили.

задоволено частково

 Фабула справи  Між державною установою та платниками податків було укладено договір про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей. На виконання умов договору було передано 13 квартир під заселення. Контролюючим органом було проведено перевірку діяльності державної установи, та встановлено порушення ст.135 ПК України, а саме: не включено до складу доходу вартості отриманих квартир, як безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів). За результатами перевірки контролюючим органом донараховано суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та за штрафними санкціями. Прокурор оскаржив дії контролюючого органу, Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність у державної установи відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність.

задоволено частково

 Фабула справи  Місцевим судом було ухвалено рішення про призначення податкової перевірки, на підставі якої контролюючим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової перевірки. За результатами перевірки складено акт, а також прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання з ПДВ. Платник податку оскаржив прийняття рішення до адміністративного суду. Станом на дату звернення відкрито касаційне провадження, однак ще не розглянуто. Паралельно до оскарження податкового повідомлення-рішення, платник податку оскаржив правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що на момент проведення перевірки у нього було вилучено всі первинні документи щодо господарських взаємовідносин на підставі рішення суду, що унеможливлювало проведення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у позові.

 Правова позиція 

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в  редакції, чинній на час призначення перевірки) передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

В той же час, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені  статтею 81 Податкового кодексу України   (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Таким чином, при вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права суду в кожному конкретному випадку необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.

Оскільки відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, то спірний наказ контролюючого органу щодо призначення розглядуваної перевірки не є таким, що порушує права позивача.

Крім того, судом касаційної інстанції встановлено, що платником податку оскаржено в судовому порядку податкове повідомлення-рішення від 04.01.2016.

Отже, позивачем реалізовано право на судовий захист щодо відновлення порушеного права за наслідками перевірки, призначеної наказом від 03.11.2015 №477, шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2016 №.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Однак, при приїзді на об’єкт, фахівців контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки. На підставі цього, контролюючий орган прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості  адміністративного арешту майна, оскільки посадові особи останнього не згодні з наказом на проведення перевірки і не допустили фахівців органу до проведення її. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Однак, при приїзді на об’єкт, фахівців контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки. На підставі цього, контролюючий орган прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості  адміністративного арешту майна. Судом було закрито провадження в даній справі оскільки між сторонами існує спір про право щодо обставини, які є передумовою застосування умовного арешту. Крім цього, контролюючий орган звернувся до суду із позовом про застосування до платника податку адміністративного арешту коштів, оскільки посадові особи останнього не згодні з наказом на проведення перевірки і не допустили фахівців органу до проведення її. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 Податкового кодексу України  викладається в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

З аналізу наведеного правового регулювання суд приходить до висновку, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, не в залежності від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відступлення від висновку, що зроблений в постанові від 27.03.2018 у справі №813/2316/17, щодо застосування абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 та пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку щодо контролю здійснення розрахункова операція у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт та зафіксовано вчинення суб’єктом порушення вимог частини сьомої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що полягало у здійсненні продажу алкогольних напоїв через реєстратор розрахункових операцій, не зазначений у ліцензії. Прокурор звернувся до суду з позов в особі контролюючого органу в інтересах держави до платника податку про стягнення заборгованості. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, але суд апеляційної інстанції скасував постанову попередньої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

 Правова позиція 

Враховуючи положення ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роздрібна торгівля алкогольними виробами здійснюється виключно через реєстратор розрахункових операцій, зазначений у ліцензії.

Частинами 4, 5 ст.17 вказаного закону встановлено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України. У разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності рішення органів, зазначених у частині третій цієї статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.

Під час розгляд справи суд встановив, що платником податків рішення не виконано, адже докази сплати суб’єктом у встановлені строки до бюджету суми штрафу в матеріалах справи відсутні. Тому, за відсутності доказів сплати штрафу, випливає що з відповідача слід стягнути на користь бюджету суму штрафних (фінансових) санкцій.

задоволено частково

 Фабула справи  В результаті проведеної податковим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, склав акт про результати такої перевірки з питань правильності нарахування та своєчасності сплати суб’єктом господарювання податку на додану вартість по взаємовідносинах з іншим суб’єктом. Суб’єкт господарювання звернувся до суду з позов про визнання протиправними проведення перевірки та складання даного акту, визнати протиправними дії податкового органу щодо внесення до інформаційних баз даних в тому числі, до підсистем інформаційної системи «Податковий блок», змін (коригувань) показників податкової звітності по коригуванню податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість суб’єкта, та зобов'язати контролюючого органу вилучити з діючих електронних автоматизованих систем інформацію та зобов'язати відобразити у відповідних інформаційних базах даних інформацію про первинно задекларовані суб’єктом показники податкової звітності. Суд першої інстанції вимоги задовольнив частині визнання протиправним внесення податковим органом коригувань в інформаційних базах даних та змін щодо показників податкових зобов’язань та податкового кредиту на пдв. Визнав протиправною бездіяльність органу щодо невнесення на підставі акту та ненадіслання суб’єкту податкових повідомлень-рішень. У решті позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував дане рішення і ухвалив нове рішення в частині визнання протиправним внесення податковим органом коригувань в інформаційних базах даних та змін щодо показників податкових зобов’язань та податкового кредиту на пдв та зобов’язав орган вилучити з електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов’язань та про результати перевірки суб’єкта.

 Правова позиція 

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені ПК України, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені ПК України.

Також у разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки. Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Відповідно до пунктів 74.1, 74.2 статті 74 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова інформація, зібрана відповідно до цього   Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.   Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

З аналізу положень ПКУ вбачається, що прийняття податкового повідомлення-рішення здійснюється не лише за результатами висновків акта перевірки, а й з урахуванням оцінки поданих платником податків заперечень на такий акт, що свідчить про дискреційний характер повноважень податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення.

Тому, оскільки суд не може втрутитись у дискрецію податкового органу, то підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невинесення та ненадіслання (невручення) контролюючим органом податкових повідомлень-рішень відсутні.

Відповідно до висновку Верховного Суду України в постановах: від 15.12.2015 у справі № 826/6102/14; від 02.12.2015 у справі № 821/377/15-а; згідно з яким інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. А відтак, враховуючи те, що дії відповідача з проведення розглядуваної перевірки не визнані протиправними в установленому порядку, підстави для виключення з автоматизованих інформаційних систем інформації, внесеної на підставі акта, складеного за наслідками такої перевірки, відсутні. За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення перевірки, у тому числі й складення за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду із позовом до платника податків про стягнення нарахованої суми податкового зобов'язання. Суд першої інстанції позов залишив без задоволення. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та прийняв рішення про задоволення позову повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу  згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статі 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, Податковим кодексом України було закріплено право податкового органу щодо зарахування коштів, які сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати.

не задоволено

 Фабула справи  За відомостями облікової картки платник податків мав податковий борг з податку на додану вартість, що підтверджується довідкою про заборгованість та обліковою карткою платника податків. Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість. Також прийняв податкове повідомлення-рішення, яким платнику нараховано суму грошового зобов’язання з ПДВ. Сума податкового боргу платником не погашена. Судом першої інстанції позов задоволено повністю, а суд апеляційної інстанції рішеня залишив без мін. Стягнуто кошти з рахунків платника податків в рахунок погашення податкового боргу з ПДВ.

 Правова позиція 

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

При цьому, надіслані платникові податків податкові вимоги у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії. Чинним податковим законодавством України не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу після набрання чинності Податковим кодексом України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо складення акту фактичної перевірки, скасувати податкові-повідомлення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та скасувати рішення контролюючого органу про опис майна у податкову заставу. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги платника податку були задоволені частково: в частині вимог про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо складення акту фактичної перевірки – провадження закрито, решту вимог задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції, та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення в частині застосування штрафної санкції та скасовано рішення контролюючого органу про опис майна у податкову заставу. В задоволенні іншої частини позову відмовив. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. До 01.01.2011 - часу набрання чинності ПКУкраїни, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

2. Застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням є можливим лише за протиправні діяння, вчинені протягом періоду, який охоплюється річним строком з часу вчинення порушення до часу застосування штрафних санкцій.

не задоволено

 Фабула справи  Відповідно до даних облікових карток, за платником податку рахується податкова заборгованість перед бюджетом у зв’язку з несплатою акцизного податку за 2011 рік. Платником податку було надіслано платіжні доручення на сплату акцизного податку та податку на додану вартість за 2013. Контролюючий орган, зарахував вказані кошти в рахунок погашення податкового боргу за попередні роки. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податку, в якому впросив стягнути з його відкритих банківських рахунків грошові кошти у рахунок погашення податкового боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючим органом було проведено всі можливі заходи, передбачені ПКУ, з метою погашення податкової заборгованості. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково:  постановлено стягнути лише частину грошових коштів.

 Правова позиція 

Виходячи із системного аналізу законодавства про банкрутство, якщо податкові зобов'язання набули статусу угоджених до дня порушення провадження у справі про банкрутство та до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, такі зобов'язання є конкурсними, а не поточними.

За правилами ч.2 ст. 14 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Оскільки, відповідно до представлених у суді доказів, заборгованість з акцизного збору не включено до суми конкурсної заборгованості, яка увійшла до реєстру вимог кредиторів платника податку, то така заборгованість вважається погашено.

З огляду на викладене, висновок судових інстанцій про те, що сума податкової заборгованості платника податку яка виникла до відкриття провадження у справі про банкрутство, є конкурсною та відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» - погашеною, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Відтак, зарахування контролюючим органом сум, сплачених згідно з платіжними дорученнями, у рахунок її погашення є безпідставним.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку подав до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість, відповідно до яких за останній звітний період підлягало бюджетному відшкодуванню близько мільйона гривень, правомірність чого підтверджена за наслідками контрольних заходів. Контролюючим органом було направлені висновки до управління Міндоходів про відшкодування платнику податків бюджетного відшкодування. Однак, оскільки на момент подання висновків до органу казначейства не надійшов реєстр суб’єктів підприємницької діяльності з визначенням розміру бюджетного відшкодування, то дані дії не могли були виконаними. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетну заборгованість з податку на додану вартість. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Нормами законодавства на момент виникнення права на бюджетне відшкодування у платника податку не було передбачено бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю. Не передбачає такого способу бюджетного відшкодування й чинне податкове законодавство.

Тому, судові інстанції, стягуючи з Державного бюджету України на користь платника податку спірну суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, допустили неправильне застосування норм матеріального права з огляду на те, що така вимога товариства не є належним способом захисту прав платника податку на додану вартість.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема, в постановах від 20.04.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів, а також від 07.06.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, в розглядуваному випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідачів до виконання покладених на них законом і підзаконними актами обов'язків.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з посиланням на те, що  суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає строкових обмежень звернення до суду протягом року у вигляді десятиденного або будь-якого іншого терміну з дня, наступного за днем усунення поважних причин пропуску десятиденного строку апеляційного оскарження. А тому зазначає про необгрунтованість неприйняття їх скарги до розгляду. 

 Правова позиція 

Особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з Державного бюджету України та відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень, не є підставою для поновлення строку касаційного оскарження. Питання про сплату судового збору державними органами, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору, врегульовано пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 №484-VIII, в якому покладено обов'язок щодо забезпечення відповідного фінансування державних органів на Кабінет Міністрів України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до органу місцевого самоврядування, в якому просив визнати рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків та зборів незаконним та скасувати його. Ухвалою суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов залишено без розгляду, оскільки позивач, звернувшись у липні 2017 року до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування від 22.01.2015, пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

 Правова позиція 

Аналіз норм процесуального закону дозволяє дійти висновку про те, що необхідною умовою для обчислення за загальним правилом строку звернення до суду з позовом є наявність реального порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Якщо пов'язувати таке поняття «порушення прав, свобод або інтересів особи» з самим фактом прийняття/набрання чинності оскарженим нормативно-правовим актом (наприклад, скаржник заперечує порядок прийняття/оприлюднення спірного акту (має місце у даній справі)) або його відповідність актам вищої юридичної сили), то сам факт наявності чи відсутності такого порушення може бути встановлений лише за наслідками розгляду справи по суті.

Такий підхід зумовлює необхідність вирішення спору по суті з метою перевірки процесуального питання дотримання строків звернення до суду з позовом, що суперечить послідовності стадій судового провадження.

Якщо ж розглядати поняття «порушення прав, свобод або інтересів особи» у контексті форм реалізації нормативно-правового акту, то слід зазначити таке.

Зміст положень частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначає суб'єктами звернення не тільки осіб, щодо яких нормативно-правовий акт застосований, а й інших осіб, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, обставини (порушення прав, свобод або інтересів), з якими стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) пов'язує початок перебігу строку на звернення до суду з позовом (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), у кола інших осіб (у розумінні частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України) не настали і не обов'язково настануть у майбутньому.

Зі змісту положень частини одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) вбачається, що способами захисту у категорії спорів щодо оскарження нормативно-правового акта є визнання такого акту незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, або ж визнання його нечинним.

Таким чином, встановлені процесуальним законом способи захисту, які підлягають застосуванню судом у разі задоволення позову щодо оскарження нормативно-правового акту, пов'язані з припиненням дії такого акту з моменту його прийняття або з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням та не передбачають усунення реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача внаслідок застосування оспорюваного акту. Правозастосовча дія акту на особу, якою такий акт оскаржується, станом на момент вирішення спору могла і не настати. 

Враховуючи завдання адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а також з огляду на відсутність чіткого регулювання питання щодо строку реалізації права на позов про оскарження нормативно-правового акта та обставин, з якими процесуальний закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, враховуючи специфіку предмету такого спору, суд дійшов висновку про необґрунтованість обмеження права на звернення з таким позовом процесуальними строками.

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питання своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатами якої складено акт. Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку із порушенням термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким до платника застосовано штраф. Платник податків подав до суду адміністративний позов до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позові відмовлено.   Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порушення платником ПДВ граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган звернувся до суду з поданням до приватного акціонерного товариства про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків. Суд першої інстанції своєю ухвалою закрив провадження у справі. Апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Суди відмовили у розгляді подання за правилами скороченого провадження, оскільки ними було встановлено існування спору про право (спір щодо права вчинення податковим органом дій з продовження проведення перевірки у зв'язку з відсутністю в наказі на її проведення чіткої дати початку та закінчення проведення перевірки). Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування платником податку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту і бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку за відповідний період, результати якої оформлено актом. Контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.3, підпункту «а» пункту 200.4 статті 200, підпункту «г» пункту 201.1, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на непідтвердження товарного характеру поставок технічними паспортами і сертифікатами якості та недоліки представленої транспортної документації, а також безпідставним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які оформлено неналежним чином. На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції. Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень. Адміністративний суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції позов задовольнили частково, однак в різних частинах. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Податкові накладні є належними та підтверджують право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати продавців, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.

Неправильне/помилкове зазначення місцезнаходження юридичної особи-покупця та номера його свідоцтва платника податку на додану вартість не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарських операцій, за умови належного заповнення інших реквізитів податкових накладних і реального здійснення відповідних операцій, що контролюючим органом не заперечується, та, відповідно, не тягне втрати ними статусу належних податкових документів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податку з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, якою було встановлено порушення платником пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження ПДВ. За результатами перевірки контролюючим органом  складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансові) санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду апеляційної інстанції з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника податку у повному обсязі керуючись тим, що умовою виникнення обов'язку визнати умовне постачання товарів й необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання, виходячи із звичайної ціни, є анулювання її реєстрації платником податку з власної ініціативи. Апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ позивачем не оскаржувалося, а тому пов'язані з таким анулюванням наслідки, передбачені пунктом 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, підлягають застосуванню. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції платник податку оскаржив його у касаційному порядку.

 Правова позиція 

Обов'язок платника здійснити умовний продаж товарів та необоротних активів із подальшим нарахуванням податкових зобов'язань стосується тільки тих платників податку на додану вартість, яким анульовано реєстрацію за їх заявою, в той час як анулювання реєстрації платника податку на додану вартість можливе двома способами: за заявою платника або за рішенням відповідного органу державної податкової служби.

Якщо анулювання реєстрації платника ПДВ відбувалося за ініціативою податкового органу, платник не був зобов'язаний визнати умовне постачання товарів, необоротних активів та відобразити нараховані податкові зобов'язання за такою операцією в податковій декларації з ПДВ за наслідками останнього звітного періоду, який починається з першого дня такого останнього звітного періоду та закінчується днем анулювання реєстрації.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення,  яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 116280,00 грн. Підставою для цього стало порушення строків повідомлення податкового органу про закриття банківських рахунків. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючий орган неправомірно застосував фінансові санкції до банку за несвоєчасне повідомлення про закриття рахунків оскільки на момент проведення перевірки банківську ліцензію позивача було відкликано та його виключено з Державного реєстру банків. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

З відкликанням банківської ліцензії банк не припиняє своє існування до його повної ліквідації. З відкликанням ліцензії та виключенням банківської установи з Держаного реєстру банків припиняється саме банківська діяльність банку, до переліку якої не входить закриття рахунків. Уся діяльність банку у процесі ліквідації спрямована на завершення усіх процесів установи, продаж майна, погашення заборгованостей та припинення юридичної особи.

З відкликанням банківської ліцензії банк більше не має права відкривати рахунки, залучати депозити, але зберігає за собою статус банку та може закривати уже відкриті рахунки з метою завершення своєї діяльності.

Наявність обов'язку повідомляти податкові органи про закриття рахунків не пов'язується податковим законодавством з наявністю у банківської установи ліцензії на здійснення банківської діяльності, а пов'язується саме з конкретною дією - закриттям рахунку.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. Підставою для такого висновку стало порушення пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України у зв’язку з неподанням платником відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів саме на момент їх перетворення. Крім того, платник не відобразив в податковій звітності факт постачання таких основних виробничих та/або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку виходячи з того, що платник податку виконав свій обов'язок щодо подання контролюючому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 146.18 статті 146 ПК України ((в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виведення з експлуатації будь-якого об'єкта основних засобів здійснюється за результатами ліквідації, продажу, консервації на підставі наказу керівника підприємства, а в разі їх примусового відчуження чи конфіскації - згідно із законом.

Документами, що підтверджують знищення, розібрання або перетворення основного засобу можуть бути акти на їх списання відповідної форми, а також висновки відповідної експертної комісії щодо неможливості використання в майбутньому цих засобів за первісним призначенням. В той же час, податковим законодавством не визначено порядку та строків надання податковому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено порушення платником вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на результати контрольного заходу щодо контрагента платника, де зазначено про провадження платником господарської діяльності з контрагентами, які мають ознаки фіктивності. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив повністю позовні вимоги платника податку.  Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання послуг (робіт) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено. Перевіркою встановлено порушення платником норм чинного податкового законодавства у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей (запасних частин (комплектуючих) та дизельного палива) у контрагентів за нікчемними правочинами. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів платника необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також неперебування їх за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд вважає, що господарських операцій  є реальними та підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; квитанцій до прибуткових касових ордерів; товарно-транспортних накладних; документів, що свідчать про господарський характер понесених витрат.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства платником податків, результати якої оформлено актом. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником норм чинного податкового законодавства України у зв'язку з неправомірним формуванням витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, та податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні молока та молочних продуктів з огляду на непов'язаність понесених витрат з господарською діяльністю платника. Зокрема, з'ясовано, що між платником та його контрагентами укладено ряд договорів на поставку молока та/чи його замінників.   В зв'язку з цим, між платником як замовником укладено договір з третьою стороною як виконавцем про оренду приміщень, взаємовідносини та взаємодопомогу, предметом якого є щомісячне постачання виконавцем у власність працівникам та службовцям названих вище контрагентів через орендовані у замовника пункти громадського харчування належних замовнику товарів та організацію гарячого харчування. Згідно договору виконавець взяв на себе обов'язок забезпечити видачу молока та інших рівноцінних продуктів на підставі пред'явлених талонів на молоко. Передача товару здійснюється за актом прийому-передачі, здача талонів платнику відбувається за актом здачі талонів, в якому вказується найменування підприємства, яке видало талон, кількість талонів, ціна талону, загальна сума. Платник податків придбав продукти харчування, в тому числі молоко та молочні продукти, й відповідно до умов договору на підставі актів прийому-передачі товару безоплатно передавав їх третій стороні на суму, яка дорівнювала сумі талонів на молоко, пред'явлених робітниками підприємств-замовників у структурних одиницях громадського харчування платника податків та третьої сторони. В свою чергу, третя особа передавала талони платнику на підставі актів передачі талонів. З огляду на викладене, контролюючий орган дійшов висновку про те, що платник здійснював безоплатну передачу товарів третій стороні, що не охоплюється поняттям господарської діяльності. На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково. Ухвалою суду апеляційної інстанції, постанова суду першої інстанції залишена без змін. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника. Тобто, витрати на придбання товарів, понесені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника, не дають йому права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Фактичне виконання договорів, укладених платником з його контрагентами, а також рух активів підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами, актами приймання-передачі товарів та талонів, рахунками, що відповідачем не заперечується.

При виконанні умов договору між платником та третьою особою право власності на молоко та інші рівноцінні товари, передані третій особі, не переходило до останньої, вона лише забезпечувала видачу товару працівникам, а тому здійснення таких операцій не можна  розцінити як постачання товарів та (або) безоплатну їх передачу в розумінні приписів Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Тому, придбані платником продукти харчування, які видано працівникам контрагентів в обмін на талони та за які від вказаних юридичних осіб ним отримано грошову компенсацію, було використано в господарській діяльності платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податку. Суть справи полягала в тому, що відповідач не допустив працівників контролюючого органу до проведення  документальної планової виїзної перевірки. В результаті цього контролюючим органом було  застосовано умовний арешт. З метою виконання рішення про застосування умовного арешту майна платника податку виконавець рішення повинен був здійснити опис майна. Проте відповідач не допустив виконавця до проведення опису. У зв’язку з цим, контролюючий орган прийняв рішення про зупинення видаткових операцій відповідача. Платник податку доводив неможливість застосування адміністративного арешту майна через недопущення контролюючого органу до проведення планової виїзної перевірки, оскільки у даній ситуації наявний спір про право, що підтверджується оскарженням в судовому порядку наказу про призначення перевірки. Суд першої інстанції подання задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення та закрив провадження у справі. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд відмовляє у прийнятті подання у разі існування спору про право. Спір про право має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, передбачених ст.183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. У даній ситуації застосування адміністративного арешту майна платника стало наслідком недопущення контролюючого органу до проведення документальної перевірки. Незгода платника із проведенням перевірки полягала в оскарженні в судовому порядку наказу про проведення документальної перевірки. Це підтверджує існування спору про право в цих правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство з обмеженою відповідальністю не допустило працівників податкового органу до перевірки. З огляду на це було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. В подальшому податковий орган звернувся до суду із позовом про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю адміністративного арешту коштів. Однак суд відмовив у цьому. Позиція суду першої інстанції (в подальшому підтверджена судом апеляційної інстанції) була аргументована тим, що відсутні підстави для накладення арешту на кошти платника податків, оскільки рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна товариства не підтверджено судом протягом 96 годин, тобто фактично припинило свою дію. Позиція полягала у тому, що арешт коштів є складовою частиною загального адміністративного арешту майна, відповідно арешт коштів можливий лише у разі існування арешту майна. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, не в залежності від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

невідомо

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо неприйняття податкових накладних, складених у 2010 році та розрахунків коригування до них від 2016 року для їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також визнати прийнятими та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних зазначені податкові документи, направлені для реєстрації позивачем, датою їх фактичного направлення. З метою реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунків коригування до раніше складних податкових накладних позивачем направлено засобами електронного зв'язку податкові накладні та розрахунки коригування до них.  Проте контролюючим органом їх не було прийнято з підстави «звітність за липень 2010 року вже не приймається». Розрахунки коригування також не були прийняті податківцями з підстави  відсутності податкових накладних, до яких подавались розрахунки. Контролюючий орган обґрунтовував свої дії тим, що податкові накладні, що були направлені для реєстрації у 2016 році, складені 2010 року, тому строк, передбачений ст.102 ПКУ є пропущеним. Позивач доводив, що законодавство не містить обмежень щодо строків реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових документів, виписаних до 01.02.2015, тобто до внесення змін у Податковий кодекс в частині обов'язкової реєстрації податкових накладних.

 Правова позиція 

Реєстрація розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних можлива лише після реєстрації відповідних накладних, проте з урахуванням строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, у 1095 днів. Оскільки податкові накладні, що направлялись позивачем для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у 2016 році, були складені у 2010 році, то цей строк є пропущеним.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.  Підставою для анулювання реєстрації платника податку став пп «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту. Суд першої інстанції позов задовольнив, посилаючись на ненадання контролюючим органом довідки про подання/неподання платником ПДВ податковому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог після дослідження доказу (довідки відділу доходів і зборів фізичних осіб від 13.09.2013), який не був предметом дослідження у суді першої інстанції. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Анулювання реєстрації платника податку за рішенням податкового органу на підставі підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України  можливе, зокрема, у випадку подання платником податку на додану вартість декларацій з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців з показниками про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Така обставина повинна також підтверджуватись довідкою про подання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстром (переліком) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях. Суду апеляційної інстанції було надано вищезазначену довідку, і, таким чином, рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість прийнято правомірно.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податку про підтвердження обґрунтованості повного адміністративного арешту його майна. Судами було встановлено, що в рамках кримінального провадження було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. Відповідач не допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, з огляду на відсутність у нього документації, яка була вилучена в ході проведення обшуку. Недопущення контролюючого органу до проведення перевірки став підставою для прийняття рішення про застосування адміністративного арешту. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні подання. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Арешт майна платника може бути застосовано якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або якщо платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Посилання на відсутність у платника документації для проведення перевірки як на підставу недопущення контролюючого органу до її проведення є необґрунтованим, оскільки така підстава Податковим кодексом України не передбачена.

Суд вказав, що для правильного вирішення даного спору судам необхідно встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідача, дотримання позивачем процедури призначення та проведення перевірки та відповідно наявність чи відсутність у товариства підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій щодо складання та направлення запиту про отримання інформації та її документального підтвердження. Судом було встановлено, що позивач отримав запит контролюючого органу про витребування пояснень та їх документального підтвердження щодо господарських відносин з контрагентом для проведення контролюючим органом зустрічної звірки. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність цього запиту вимогам закону, оскільки в ньому не зазначались фактичні підстави для його складання. Позивач вважає, що така поведінка суб'єкта владних повноважень суперечить матеріальному інтересу платника податків, щодо якого фактично здійснюються заходи податкового контролю без законних підстав. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Контролюючі органи з метою вжиття заходів податкового контролю вправі звертатися до платників податків з письмовим запитом про надання інформації, в якому повинні міститися: підстави надіслання такого запиту (юридичні та фактичні); перелік інформації, яка запитується, та документів, які пропонується надати; підпис уповноваженої особи; печатка контролюючого органу. Невідповідність такого запиту вимогам закону звільняє платника податків від обов'язку надавати відповідь контролюючому органу щодо інформації, яка запитується.

Враховуючи те, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством забезпечено захист платника податків від покладення на нього обов'язку з надання інформації на підставі невідповідного закону запиту контролюючого органу, шляхом звільнення від такого обов'язку, Суд вважає, що такі правовідносини не потребують додаткового захисту, зокрема в судовому порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень – рішень, якими до нього було застосовано штрафні санкції у розмірі 182901,00 грн., а також в розмірі 1360,00 грн. Судами було встановлено, що контролюючим органом було проведено виїзну планову документальну перевірку, в ході якої було встановлено порушення ведення касових операцій, а саме, несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій у сумі їх фактичних надходжень  на підставі фіскального звітного чека реєстратора розрахункових операцій; проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів; а також незабезпечення щоденного друку фіскальних звітніх чеків та їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій. На підставі акта перевірки контролюючим органом було прийнято вказані податкові повідомлення-рішення. Суд першої інстанції визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Вищий адміністративний суд скасував рішення попередніх інстанцій  в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування суми штрафних санкцій у розмірі 182901,00 грн.; у цій частині позову відмовив; в іншій частині рішення залишив без змін. Позивач подав касаційну скаргу.  Позивач вважав, що застосовані санкції за своєю природою є адміністративно-господарськими, а тому можуть бути застосовані лише в межах строку, визначеного ст.250 Господарського кодексу України, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

 Правова позиція 

З набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 №2756-VI зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Податковим законодавством передбачено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Таким чином, Суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування контролюючим органом до позивача суми штрафних санкцій без врахування визначеного ст. 250 Господарського кодексу України гранично допустимого строку, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

не задоволено

 Фабула справи  Суд розглядав справу за позовом платника податків до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення за заявою податкової інспекції про  перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України. Справа полягала в тому, що позивач через АЗС здійснював роздрібну торгівлю нафтопродуктами кінцевому споживачу, а тому всі операції незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків підлягали оподаткуванню акцизним податком у розмірі 5 % однак позивачем реалізовано частину нафтопродуктів без сплати акцизного податку. Контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації підакцизних товарів на 1008532,98грн., з яких 672355,32грн. за основним платежем та 336177,66грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник звернувся з позовом до суду. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника та скасували податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з цим, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, проте ухвалою ВАСУ було відмовлено у відкритті провадження. Верховний Суд відкрив провадження у справі. Контролюючий орган просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

 Правова позиція 

Суд дійшов висновку, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу. Тому, особа, яка здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій повинна сплачувати 5% акцизного податку з роздрібного продажу підакцизного товару.

задоволено
◄◄ 1 2 3 4 5 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію