Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку звернувся до податкового органу про надання роз'яснення відносно того, чи необхідно збільшувати фінансовий результат на вартість товарів, придбаних у компанії LLP (Великобританія), учасниками якої є резиденти Белізу та чи відноситься господарська операція з придбання товару у компанії  LLP (Великобританія) до контрольованих відповідно до пп. 39.2.1.2 п. 39.2 ст. 39 ПК України. Не погодившись з висновками податкового органу, викладеними у податковій консультації, платник податку звернувся до суду з позовом про її скасування. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  За результатами податкової перевірки платника податку контролюючий орган здійснив визначення товариству податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Податковий орган наполягав, що платник податку неправомірно скористався звільненням від оподаткування доходу нерезидента, що передбачено угодою про уникнення подвійного оподаткування, з огляду на те, що ним не було надано довідку про підтвердження податкового резиденства його контрагента в іноземній державі. Не погодившись з висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Умовою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є те, що нерезидент, якому виплачується дохід, є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. З цією метою передбачено подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, відповідної довідки. Своєю чергою, довідки, що надаються компетентними органами відповідної країни, мають на меті підтвердити факт резидентності підприємства та статус платника податку за певний період. Навіть у разі, якщо у платника податку відсутня довідка, проте наявні підтвердження реєстрації контрагента в іноземній державі, свідоцтво про статус резидента, це може вважатися підтвердженням факту того, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Ні Закон № 283/97-ВР, ні Конвенція не передбачають у якості підстави виникнення права (обов'язку) на утримання податку з доходу нерезидента виключно наявність або відсутність довідки.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся  до адміністративного щ вимогою про визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу щодо неподання до органу, що здійснює казначейське обслуговування, висновків із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету на користь платника з податку на  прибуток та зобов’язання ДПІ надати висновок органу, що здійснює казначейське обслуговування. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У випадку, якщо контролюючий орган не діяв у спосіб, прямо встановлений ст. 43 ПК України та не здійснив заходи спрямовані на повернення платнику надміру сплаченого податку, можна констатувати наявність неправомірної бездіяльності контролюючого органу. У цьому випадку вимога платника зобов’язати податковий орган прийняти висновок про повернення надмірно сплачених сум податку та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, вказує на належний спосіб відновлення порушеного права.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом про скасування ППР, на підставі якого позивачеві було донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та податку на походи фізичних осіб. Судами попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Підпунктом 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок, фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Пунктом 163.1 ст. 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування платника податку (як резидента так і нерезидента) є, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Відповідно до пп. «е» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків передбачених ст. 165 цього). Таким чином, за умови відповідності витрат працівника підприємства, понесених у зв'язку з відрядженням, критерію документальної підтвердженості такі витрати підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу цього підприємства.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було  проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, результати якої оформлено актом, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього ; пп. 164.1.2 п. 164.1, абз. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, донараховано податку на доходи фізичних осіб.

 Правова позиція 

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання). Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання товарів, робіт, послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. Тобто, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямування її на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг. При цьому результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків позивачем, в ході якої було виявлено порушення норм пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України тобто не задекларовано у податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2011 та 2012 роки отриману суму додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором та не сплачено (перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб з отриманого додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором у 2011 та 2012 роках. На підставі виявлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволені частково.

 Правова позиція 

З системного аналізу ст. ст. 163, 164 ПК України в редакції, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що обов'язок щодо самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання кредитором суми боргу виникає у платника податку за наявності таких умов: 1. отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності; 2. надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору; 3. включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду. За таких обставин, для правильного вирішення справи судам необхідно з'ясувати наявність зазначених умов у спірних правовідносинах:визначити чи прощався борг до закінчення строку позовної давності; перевірити належне повідомлення позивача про прощення боргу; перевірити включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; визначити розмір отриманого позивачем додаткового блага і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення. Проте банк не надав  жодних доказів щодо включення суми анульованого боргу позивача до податкового розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь позивача, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено). Тому справу було направлено до суду першої інстанції для з'ясування всіх обставин справи.

задоволено частково

 Фабула справи  З метою виправлення допущених помилок в декларації з ПДВ за травень 2014 р. платник податку подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ. Податковим органом було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ за цей самий період.  Фіскалами не було надано пояснень, чи було враховано виправлення в декларації. За наслідками вказаної перевірки податковий орган дійшов висновку про допущення платником порушення. Платник податку наполягав, що податковий орган неправомірно не врахував дані поданого ним уточнюючого розрахунку. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Якщо була проведена камеральна перевірка, про яку платник податків не повідомлявся, на момент подачі уточнюючої декларації він не міг знати про її проведення. Так, не володіючи відомостями щодо проводження камеральної перевірки, платник не міг застосувати п.50.2. ст.50 Податкового кодексу України, а відтак його дія по поданню уточнюючої декларації не може вважатись протиправною.

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган провів податкову перевірку, за результатами якої зробив висновки про те, що певні операції платника податку мали фіктивний характер. Свою позицію фіскали аргументували тим, що контрагенти платника податку не могли виконати роботи, що становили предмет укладеного з ним договору, оскільки останні не є їх основним видом діяльності (відповідний вид діяльності відсутній у статутних документах юридичних осіб). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням апеляції, платник податку подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Сама лише відсутність у статутних документах чи в положеннях, якими регулюється діяльність, зокрема, суб'єктів господарювання, записів щодо можливості здійснення ними певної діяльності та, відповідно, вчинення тих чи інших правочинів не тягне за собою визнання таких правочинів за їх участю недійсними.

Відсутність в статутних документах  контрагентів платника податку певних видів діяльності не дає підстав вказувати на відсутність (нереальність) господарської операції, щодо якої сторонами укладено відповідний господарський договір.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірність заявлення до бюджетного відшкодування сум ПДВ, сформованого до 01.02.2015. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1) Положеннями пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України встановлено строки давності для подання заяви платниками податків про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування, в той час як будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду положення ПК України не передбачає.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1) Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях платника податку на додану вартість та Єдиному реєстрі податкових накладних.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган призначив документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Постановою суду першої та апеляційної інстанції наказ про проведення позапланової документальної перевірки було визнано протиправним та скасовано. Після цього до наказу про проведення перевірки на виконання вимог ухвали слідчого судді новим наказом були внесені зміни щодо дати початку її проведення, а також було змінено склад ревізорів-інспекторів. Таким чином за результатами податкової перевірки було прийнято податкові-повідомлення рішення, якими платнику було збільшено суму податкового зобов’язання з ПДВ, зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ. Платник податку оскаржив податкові повідомлення-рішення до суду. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника податку.

 Правова позиція 

ПК України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкового органу у разі відмови платника податку від допуску посадових осіб до проведення перевірки чи відмови від підпису у направленні на перевірку.

Сплив строку дії ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження свідчить про припинення цього заходу забезпечення та поновлення прав і свобод особи, щодо якої він застосовувався або інтересів якої стосувався.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якими йому збільшено суму зобов’язання з податку на прибуток, зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування такого податку, збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ, застосовано штрафні (фінансові) санкції. Такі ППР прийняті контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а також про несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів платником. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, відмовив у їх задоволені. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку за 2015 календарний рік. Платник вказує на порушення місцевою радою порядку встановлення транспортного податку (прийняття відповідного рішення після 15.07.2015 р.), що тягне за собою незаконність його нарахування. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги платника задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Норми пп. 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України, п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки рішення місцевої ради про встановлення транспортного податку на 2015 рік прийнято прийняте 15.01.2015, тобто після 15.07.2015, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного рішення у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, суперечить положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку за 2015 календарний рік. Платник вказує на порушення порядку встановлення транспортного податку, що тягне за собою незаконність його нарахування. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін рішенням апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги платника задоволено.

 Правова позиція 

Закріплений у положеннях ПК України принцип стабільності є елементом правового регулювання, оскільки він не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, а й визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері.

Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування.

Місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Застосування контролюючим органом положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

не задоволено

 Фабула справи  Між двома товариствами з обмеженою відповідальністю було укладено договір комісії. Комісіонер зобов’язувався придбати для комітента товари від свого імені, за рахунок комітента та за винагороду. У договорі передбачалося, що комітент повинен перерахувати суму авансового платежу на користь комісіонера. Сторони домовилися: у разі, якщо умови договору не будуть виконані, комісіонер зобов’язується повернути кошти одержані на його виконання комітенту. Податковим органом було встановлено, що протягом дії договору жодні дії, спрямовані на його реалізацію не вчинювалися. Тобто, фактично, на думку фіскалів, отримані кошти комісіонер використовував для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності. Відтак, податковий орган дійшов висновку, що перерахування таких коштів на виконання договору комісії повинно кваліфікуватися як надання платником податку-комітентом поворотної фінансової допомоги. Фіскали стверджували: оскільки договір комісії не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій в якості плати за користування грошовими коштами, визначає обов’язок щодо їх повернення, то такі надані кошти підпадають під визначення поворотної фінансової допомоги, відповідно до п. п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Відтак, із вищезазначеного слідував висновок, що платник-податку комісіонер занизив свої доходи на суму умовно нарахованих відсотків на суму поворотної фінансової допомоги. Платник податків втім наполягав на неправомірності перекваліфікації операції, акцентуючи, що договір на отримання поворотної фінансової допомоги не передбачає отримання платником податків компенсації, натомість договір комісії встановлює отримання комісіонером винагороди. Окрім того, комісіонер наполягав, що укладений договір є дійсним, а відтак, свої зобов’язання за ним він планує виконувати. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Судом першої та апеляційної інстанцій позов було задоволено частково.  Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Надання комітентом комісіонеру коштів на виконання договору комісії може бути кваліфіковане податковим органом як надання платником податку-комітентом поворотної фінансової допомоги, у разі, якщо буде встановлено, що протягом дії договору жодні дії, спрямовані на його реалізацію не вчинювалися.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено відсутність реального здійснення господарської операції з контрагентами, а також відсутності права контрагентів на погашення платником податків заборгованості по векселям. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої інстанції, відмовивши у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції,  яка  відображена в  податковому  обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту  послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність  господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни  у  власному капіталі чи зобов'язаннях платника  податків у  зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сам факт порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів за фактом ухилення від сплати податків, за відсутності будь-яких доказів, які б у сукупності засвідчили ведення контрагентами фіктивної діяльності з метою сприяння в ухиленні від сплати податків платником та підписання первинних документів не уповноваженими особами, не може спростувати легальності наданих позивачем первинних документів.

Неможливість проведення звірок контрагентів не може вказувати на порушення платником податків податкової дисципліни, оскільки останній позбавлений можливості  здійснювати контроль за зберіганням контрагентами первинних документів та місцем їх знаходження. А також, в силу закріпленого статтею 61 Конституції України принципу індивідуальної юридичної відповідальності, обставина неможливості проведення звірок не впливає на право платника податку відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених господарських операцій, які призвели до реальних змін майнового стану.

Законодавство не зобов’язує векселедавця проводити контролюючі заходи щодо мети створення, ведення господарської діяльності та наявності/відсутності відкритих кримінальних справ у відношенні посадових осіб векселедержателів.

задоволено

 Фабула справи  Підприємство звернулось до суду із позовом про визнання недійсною податкової консультації. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено: визнано недійсною податкову консультацію, вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Суть спору у тому, що згідно з роз’ясненням, наданим податковим органом, у випадку, коли обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення собівартості самостійно виготовлений товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, не форму вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується, а тому у податковій накладній з типом причини «17» визначається сума податку на додану вартість за основною ставкою.

 Правова позиція 

Податкова накладна на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання також повинна виписуватись із застосуванням нульової ставки.

Позиція щодо того, що коли обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення собівартості самостійно виготовлений товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, не формує вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується не є вірною, оскільки при здійсненні експорту товарів мова йде про одну операцію і про один об’єкт оподаткування, який згідно статті 195 ПКУ оподатковується за нульовою ставкою.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку за 2015 календарний рік. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено повністю.

 Правова позиція 

1. Виключенням з правила, передбаченим пп. 12.3.4 ПК України, є визначення податковим органом грошового зобов'язання на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, в якому зазначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Отже, визначальним для правильного вирішення спорів такої категорії є встановлення наявності чи відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення транспортного податку у 2015 році на відповідній території.

2. ПК України передбачає обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому кодекс розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку за 2015 календарний рік. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено повністю.

 Правова позиція 

1. Виключенням з правила, передбаченим пп. 12.3.4 ПК України, є визначення податковим органом грошового зобов'язання на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, в якому зазначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Отже, визначальним для правильного вирішення спорів такої категорії є встановлення наявності чи відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення транспортного податку у 2015 році на відповідній території.

2. ПК України передбачає обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому кодекс розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з транспортного податку за 2015 календарний рік. Постановою окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного суду скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

 Правова позиція 

1. Виключенням з правила, передбаченим пп. 12.3.4 ПК України, є визначення податковим органом грошового зобов'язання на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, в якому зазначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Отже, визначальним для правильного вирішення спорів такої категорії є встановлення наявності чи відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення транспортного податку у 2015 році на відповідній території.

2. ПК України передбачає обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому кодекс розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду про визнання недійсною податкової консультації, що стосувалась дій платника при здійснення операції по реалізації готової продукції на експорт по цінам нижче її собівартості. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Зміст ПДВ як непрямого податку передбачає, що безпосередній платник ПДВ не несе економічного тягаря з його сплати, який покладається на безпосереднього споживача товару чи послуги.

Якщо розглядати презумпцію правомірності у контексті податкового законодавства та практики його застосування, можна зробити висновок, що у разі відсутності норми податкового законодавства або у разі колізії між ними, що дає право неоднозначного тлумачення положень податкового законодавства, рішення податкового органу або суду має бути прийняте на користь платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Останні пов'язані саме із фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

2. Господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, за результатами якої встановлено відсутність реального здійснення господарської операції (не було поставлено товар) з контрагентом. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої інстанції, відмовивши у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

(Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Відсутність можливості коригування сум податкового кредиту не є підставою для залишення незаконно віднесених сум в податковому кредиті минулого періоду, оскільки, виписувати розрахунок коригування не було кому, адже постачальник - неплатник ПДВ не вправі це робити.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за господарськими операціями з контрагентами, які (контрагенти) є фіктивними, створювались з метою надання податкової вигоди іншим суб’єктам господарювання. Перша та апеляційна інстанції відмовили у задоволені вимог платника. Платник податків звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, виходячи з безпідставності доводів платника податків про те, що у вироку та постанові про закриття кримінальної справи не визнано фіктивною діяльність з платником, оскільки ними зазначено про підроблення документів та фіктивність як формування, так і діяльності вказаних підприємств; сукупність обставин, зокрема: відсутність доказів щодо погодженої волі сторін про всі істотні умови договору (неукладені договори, для чого окремого судового рішення про таке визнання судом не вимагається за нормами ЦК України), часткові розрахунки, відсутність в контрагентів основних засобів і трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі документів, що складені з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, підписання договорів з підприємствами на предмет договору, який не відповідає основним видам їх діяльності, підтвердження судовими рішеннями фіктивної їх діяльності та створення з цією ж метою, - свідчать в сукупності про відображення таких правочинів в бухгалтерському та податковому обліку з метою отримання податкової вигоди; з огляду на вищевказані судові рішення в кримінальних провадженнях, недоліки складання податкових накладних та безпідставність формування валових витрат, позивач не довів, що податкові накладні підписані уповноваженими особами його контрагентів; господарські відносини за вищевказаними документами у спірний період між позивачем та його контрагентами з урахуванням часу, місця та необхідності затрат значних ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на отримання податкової вигоди.

2. У разі коли податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням цього, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням цього, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентами, в результаті чого відсутні правові наслідки для сторін за договорами, є правомірним нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

не задоволено

 Фабула справи  Сільськогосподарське підприємство виправного центру звернулося до суду про скасування податкових повідомлень рішень, якими контролюючим органом донараховано суму грошового зобов’язання з ПДФО, оскільки контролюючий орган вважав, що застосування податкової соціальної пільги для засуджених є неправомірним. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволені позовних вимог відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю. Примусовість характеру трудових відносин засуджених та їх мета виправлення та перевиховання зумовлює те, що регулювання таких відносин здійснюється відповідно до законодавства про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Під час судового розгляду суд встановив наявність трудових відносин між засудженими до позбавлення волі особами та позивачем, які виникли в результаті залучення таких засуджених до суспільно корисної праці, та отримання засудженими відповідної компенсації за виконану роботу - заробітної плати, дотримання умов для застосування податкової соціальної пільги, зокрема застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі без отримання засудженими інших доходів одночасно з такою заробітною платою.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновок про завищення платником валових витрат та заниження зобов’язання з податку на додану вартість. Такі висновки податкового органу були аргументовані тим, що господарські операції платника з його контрагентом не мали реального характеру. Не погодившись з такою позицією податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду  першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, так як господарська операція пов’язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень статті 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічної звірки контрагента платника податків не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником податків.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, – достовірні.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Такі висновки податкового органу ґрунтувалися на тому, що, на його думку, платником не було задекларовано отриманий дохід (додаткове благо) у вигляді анульованого кредитором боргу. Платник з такими висновками податкового органу не погодився та звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено, постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Відсотки, які були нараховані боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Скасована кредитором пеня та штрафи не є доходом, отриманим як додаткове благо. Відносини, що виникають між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства. Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком. Прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є доходом і додатковим благом, сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, а неустойка ним не отримується, та при цьому, банківська установа вправі на свій розсуд визначати доцільність її стягнення.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальні позапланові виїзні перевірки платника податків. Водночас вважаючи, що податковим органом не було доведено правомірність своїх дій під час призначення та проведення перевірок, так само як і не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій платником, останній звернувся до суду з вимогою визнати протиправними та скасувати накази про проведення перевірки, визнати протиправними дії із призначення перевірок, їх проведення та оформлення їх результатів актами, а також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті за їх результатами. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платникові було нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стала стверджувана податковим органом відсутність реального характеру господарських операцій між платником та його контрагентом. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платникові було збільшено суми грошового зобов'язання та зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість. Підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень стало те, що на думку податкового органу, платником не були враховані операції з передачі коштів під фінансування об’єкта будівництва за договором про спільну діяльність в якості об’єкта оподаткування податком на додану вартість. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Операції з передачі коштів під фінансування об’єкта за договором про спільну діяльність не можуть розглядатися об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновок контролюючого органу про наявність підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток зроблено на підставі того, що платником завищено витрати, зокрема, по оренді складського та нежитлового приміщення. Контролюючим органом встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11», а саме: укладення платником договорів оренди частини складського приміщення, частину нежитлового приміщення за цією ж адресою та частину нежитлового приміщення за цією ж адресою. Також платником, на думку контролюючого органу, платник завищив податковий кредит по безтоварним операціям, проведеними з його контрагентами. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Cама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

2. В разі, якщо контрагентом платника податків податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупця.

3. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

4. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Як вбачається з матеріалів акту перевірки, висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що в ході перевірки ним було встановлено, що ФОП є засновником платника податку та володіє часткою в статутному фонді підприємства в розмірі 33 %, тобто часткою в розмірі не менш як 20 % статутного фонду, та відповідно здійснює контроль за господарською діяльністю платника, а отже, згідно вимог пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України є пов'язаними особами з платником. На підставі чого контролюючий  дійшов висновку, що в перевіряємому періоді платником було реалізовано ФОП товари за цінами нижчими, ніж їх реалізація іншим непов'язаним з підприємством суб'єктам господарювання, що на думку контролюючого органу є порушенням пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПК України, чим занижено дохід від операційної діяльності. Cуди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Згідно з пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

2. Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган. Під час проведення перевірки податковий орган має право надати запит, а керівник підприємства зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін. Згідно з пп. 1.20.10 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган. Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

3. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі, якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

4. Умовою для виникнення у платника податку права на формування валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Повне товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, яким донараховано суми податку на додану вартість за операціями з реалізації товариством заставленого майна та податку на доходи фізичних осіб. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено. Платник звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Акт – службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п. 3 р. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772) (чинного на момент звернення позивача з позовом до суду). З огляду на зазначене, акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень. Таким чином, акт перевірки є лише носієм певної інформації та може бути доказом в адміністративній справі відповідно до норм статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, але не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов'язків для платника податків, тому його висновки не можуть бути предметом судового спору.

2. Відповідно до підпункту 165.1.16 пункту 165.1 статті 165 ПК України не включається до загального оподатковуваного доходу дохід отриманий фізичною особою при реалізації заставленого майна у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позику), за умови що таке було придбано за рахунок такого кредиту (позики). Проте грошова сума, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб у платника податку, якому вона повертається, тобто підлягає оподаткуванню ломбардом (з урахуванням підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та згідно зі статті 168 Податкового кодексу України) за ставкою, визначеною пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України. Тобто об’єкт оподаткування ПДФО виникає лише у тому випадку, коли платником отримана сума коштів, що залишилася після виконання зобов’язання забезпеченого заставою.

3. У разі коли заставодержатель здійснює реалізацію заставленого майна третім особам заставодержатель виступає не як власник цього майна, а як комісіонер, що діє в інтересах заставодавця, який є власником заставного майна і комітентом. Тому при реалізації майна заставодержателем третій особі право власності не переходить, що свідчить про те, що операції з постачання не здійснюється, а тому ПДВ не нараховується.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Такий висновок податкового органу ґрунтувався на тому, що платник, отримавши дохід у вигляді анульованого боргу (додаткового блага), що складався із основної суми боргу та відсотків, не задекларував його у відповідності до вимог податкового законодавства та не сплатив податок на доходи фізичних осіб. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Анульований борг (що складається з основної суми кредиту та відсотків за користування ним) є доходом платника податків (додатковим благом), що підлягає оподаткуванню. Відсотки за користування кредитом є додатковим благом, з огляду на те, що в силу положень цивільного законодавства, відсотки за користування кредитом є платою за кредит, а отже несплачені гроші божником є заборгованістю.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої було встановлено порушення податкового законодавства, у зв’язку з тим, що, на думку контролюючого органу, фізична особа-підприємець, перевищивши граничну суму виручки, яка дає підстави перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не перейшла на загальну систему оподаткування. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено повністю. Постановою Вищого адміністративного суду касаційну скаргу платника було задоволено частково. У подальшому, у зв’язку із внесенням змін до Податкового кодексу України,  фізична особа – підприємець звернулась до окружного адміністративного суду із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. В обґрунтування заяви, як на нововиявлену обставину, заявник посилався на новий Закон, який не діяв на час розгляду справи, а наразі скасовує відповідальність. Відповідно до позиції заявника , з 1 січня 2015 року набув чинності нормативно-правовий акт, яким скасовано відповідальність платника податків у разі не включення останнім суми коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг) платником податків як комісіонером, оскільки доходом у таку випадку є лише сума отриманої винагороди повіреного (агента), а не загальна сума коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг) платником податків як комісіонером, що було передбачено попередньою редакцією норми. Судом першої інстанції вимоги задоволено частково. Постановою апеляційного суду постанову суду першої інстанції скасовано та постановлено нову, якою в задоволені заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами у даній справі відмолено. Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, заявник подав касаційну скаргу

 Правова позиція 

Набрання чинності актом, що по-іншому встановлює порядок визначення бази оподаткування, є, у розумінні положень частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, нововиявленою обставиною.

З 01.01.2015 року податковим законодавством по-новому, врегульовано порядок визначення розміру доходу для платників єдиного податку першої - третьої груп, до якого наразі включається лише сума отриманої винагороди повіреного (агента), а не загальна сума коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг) платником податків як комісіонером. Отже, з вказаного періоду набув чинності нормативно-правовий акт, яким скасовано відповідальність платника податків у разі не включення останнім суми коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг) платником податків як комісіонером, оскільки доходом у таку випадку є лише сума отриманої винагороди повіреного (агента).

задоволено

 Фабула справи  Платником податку засобами електронного зв'язку було направлено до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість, реєстр виданих та отриманих податкових накладних та деякі інші документи, що проте не були прийняті органом у зв'язку з тим, ним було припинено в односторонньому порядку договір про визнання електронних документів на підставі того, що згідно баз даних АІС «Податковий Блок» платник перебував у стані «9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість та зобов'язання відповідача врахувати в обліку декларацію з податку на додану вартість та деякі інші документи, а також відобразити наведені в них відомості в автоматизованих інформаційних системах, базах даних та в особовому рахунку платника. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Договір про визнання електронних документів може бути припинений податковим органом в односторонньому порядку лише з визначених договором підстав. При цьому у разі припинення податковим органом договору з не визначених ним підстав, податкова декларація визнається такою, що подана у день її фактичного отримання органом.

задоволено частково

 Фабула справи  Платнику податків було надано консультацію, за якою фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу своїх витрат суму сплачених податків, зборів (крім суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування) та витрат, понесених на придбання ліценцій, інших дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності. Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про визнання недійсною індивідуальної податкової консультації та зобов’язання надати нову податкову консультацію, з урахуванням висновків суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні подову відмовлено. Платник податків звернувся з касаційного скаргою до ВАСУ.

 Правова позиція 

Витрати на  сплату податків, зборів (крім суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування) та витрат, понесених на придбання ліценцій, інших дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності не включаються до витрат платника, що перебуває на загальній системі оподаткування, адже перелік витрат, наданий ПК України, є вичерпний та не містить відповідного виду витрат.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся з позовом про визнання неправомірними дій управління Пенсійного фонду України щодо стягнення з його пенсії військового збору та зобов'язання повернути стягнуті кошти у вигляді військового збору за весь період. Позивач вважав, що оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то має право на пільги в оподаткуванні, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. На думку позивача, положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, відповідно до яких з його пенсії було стягнено військовий збір суперечать його праву на пільги в оподаткуванні. Судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись із рішеннями судів, позивач звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що в разі встановлення пільги в оподаткуванні в іншому законі, аніж Податковий кодекс України, зокрема в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», перевага у застосуванні надається Податковому кодексу України, оскільки відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Оскільки норми щодо оподаткування пенсій не визнані такими, що не відповідають Конституції України,  у відповідача відсутні правові підстави не застосовувати норму закону, яка є чинною та такою, що не визнана не конституційною.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з вимогою про визнання податкового повідомлення-рішення неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, яке прийнято на підставі позапланової виїзної документальної перевірки на виконання постанови слідчого. Відповідним податковим повідомленням рішенням збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств та нараховано штрафні (фінансові) санкції. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач натомість подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У випадку проведення контролюючим органом позапланової перевірки у зв'язку з отриманням судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається лише у разі якщо таке судове рішення або постанова правоохоронного органу прийняті в межах кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи-підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори. Тобто, йдеться лише про ті кримінальні правопорушення, які віднесені законодавцем до злочинів у сфері господарської діяльності (Розділ VІІ Кримінального кодексу України), оскільки в решті випадків після призначення позапланової перевірки на підставі судового рішення або постанови правоохоронного органу повинно бути прийняте податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з вимогою про скасування податкової консультації, у якій контролюючим органом було зазначено, що платники єдиного податку не можуть здійснювати діяльність з продажу кам’яного вугілля, та надати висновок про наявність у позивача права на здійснення підприємницької діяльності по оптовій торгівлі кам’яним вугіллям зі сплатою єдиного податку. Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача. Суд апеляційної інстанції скасував частково рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду.

 Правова позиція 

Спрощена система оподаткування не дозволяє здійснювати торгівлю кам’яним вугіллям, так як воно не відноситься до корисних копалин місцевого значення.

Податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу щодо застосування конкретних норм податкового законодавства, та може бути оскаржена платником податків у судовому порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, у якому просила зобов’язати відповідача надати податкову консультацію з питань: чи вважаються податкові декларації, що підписані неналежною особою та подані до податкового органу, податковими деклараціями (факт підробки встановлено судовою експертизою в кримінальному провадженні); яким чином повинні відреагувати контролюючі органи при отриманні інформації щодо підписання податкових декларацій невстановленою особою. Оскарження консультації відбувалось, зокрема, оскільки в ній відображалось просте цитування норм Податкового кодексу України. Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача. Суд апеляційної інстанції скасував рішення окружного адміністративного суду та прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, позивач звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. 

 Правова позиція 

Не можна стверджувати, що консультація не була надана, якщо особою фактично отримано податкову консультацію, але вона не погоджується з її змістом, зокрема, якщо на думку платника податків така консультація не містить конкретних відповідей на поставлені ним питання,.  

Звернення до податкового органу за податковою консультацією повинно містити посилання на норму закону чи іншого нормативно-правового акта, практичне застосування якого викликало труднощі, для того аби звернення вважалося саме за податковою консультацією.

не задоволено

 Фабула справи  контролюючий орган звернувся до суду з позовом про стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих платника податку. Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені взаємовідносин з його контрагентами, за результатами якої було складено акт, на підставі якого контролюючим органом винесені податкові повідомлення-рішення, якими платнику збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржено платником до суду. Суд першої інстанції задовольнив позов, а апеляційний суд скасував це рішення та відмовив в задоволенні позову. Таким чином, грошові зобов'язання відповідно до податкових повідомлень-рішень набули статусу узгоджених, що дало право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

підставою для нарахування пені є наявність своєчасно не сплачених узгоджених грошових зобов'язань та підстави їх виникнення та момент сплати таких зобов'язань.

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до суду з позовними вимогами визнати протиправними дії контролюючого органу щодо призначення перевірки, проведення перевірки та оформлення її результатів актом, а також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ, оскільки на думку контролюючого органу, реальність господарських операцій платника податків не була належно підтверджена. Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовив у задоволенні позову. Платник податку звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

порушення контрагентом платника податкового законодавства не може впливати на правомірність формування платником податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у зв’язку з тим, що податковий кредит платника був сформований по нереальним операціям, прийнятого контролюючим органом за результатами позапланової перевірки,  підставою для якої стала постанова слідчого правоохоронних органів у кримінальній справі. Суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову було відмовлено. Платник податку звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

матеріали позапланової перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

задоволено

 Фабула справи  платник податку (ФОП) подав позовну заяву про скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість; збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного податку; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні санкції. Контролюючий орган виніс відповідні повідомлення рішення на підставі виявлених порушень з обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 рокуб, обчислення та сплати єдиного податку, Постановою суду першої інстанції позов задоволено, ухвалою апеляційного суду постанову залишено без змін. Контролюючий орган подав касаційну скаргу з метою скасування рішення судів попередніх інстанцій та видачі нової постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки. Натомість вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки відповідні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки (зокрема, щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій тощо), чи призвели порушення процедури призначення та/або проведення перевірки на встановлені обставини щодо відображення тих чи інших господарських операцій в податковому обліку тощо.

Акт перевірки як носій доказової інформації не повинен розцінюватися як єдиний або виключний доказ наявності податкового правопорушення, виявленого за результатами спірної перевірки. Основними доказами є первинні документи, що складені за результатами відповідних господарських операцій, показання свідків та інші належні та допустимі докази, як ті, на які є посилання в акті спірної перевірки, так і ті, що надані сторонами.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику скориговано зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ. Підставою прийняття податкових-повідомлень рішень було не підтвердження платником реальності здійснюваних господарських операцій. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в позові платнику відмовлено повністю.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішення апеляційної інстанції, яким задоволено вимоги платника стосовно скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку про неправомірність формування платником витрат з податку на прибуток за результатами господарських операцій, що мають фіктивний характер.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено вимоги платника стосовно скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку про заниження платником податків суми податкових зобов’язань, заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість.

 Правова позиція 

Платник податків самостійно виявивши помилки, що містились в податковій декларації з податку на додану вартість за попередній податковий період, зокрема, включення до податкового кредиту податку на додану вартість за податковими накладними, що не зареєстровані у встановленому порядку, має право під час складання податкової декларації з податку на додану вартість в поточному податковому періоді виправити відповідні помилки шляхом зменшення суми податкового кредиту по податкових накладних, які не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Підставою для прийняття контролюючим органом зазначених податкових повідомлень-рішень стало безпідставне, як на думку контролюючого органу, включення платником до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з отриманих управлінських послуг без належного документального оформлення здійснених господарських операцій, що спричинило отримання платником необґрунтованої податкової вигоди. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.  

 Правова позиція 

Умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов’язання). Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою. Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобовязаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

задоволено частково
◄◄ 1 2 3 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію