Податкова судова практика

 Фабула справи  позивач звернувся з позовом до суду про стягнення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Постановою Господарського суду позов було задоволено.

 Правова позиція 

Бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства відповідно до ст. 200 ПК України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Порядок визначений даним законодавством не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Таким чином, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Суд посилається на висновок щодо застосування норм матеріального права викладеного у Постанові Верховного суду від 16 вересня 2015 року (2а/0570/17001/2012).

В С Т А Н О В И В : Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" 09 серпня 2005 року звернувся до Господарського суду мiста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 277 412,00 грн. Постановою Господарського суду мiста Києва від 15 вересня 2015 року даний позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач в особі Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргон» (надалі - ТОВ «Аргон») є юридичною особою, зареєстроване Жовтневою районною державною адміністрацією міста Києва 14.10.1999р. за №07946, ідентифікаційний код юридичної особи - 30577841, місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 24, кв. 8. ТОВ «Аргон» зареєстровано платником податку на додану вартість (Свідоцтво платника ПДВ №357542278, індивідуальний податковий номер - 305778426040). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2004р. порушено справу №46/281-б про банкрутство ТОВ «Аргон». В подальшому, Господарським судом міста Києва ТОВ «Аргон» було визнано банкрутом та призначено ліквідатора. Як свідчать матеріали даної справи, ТОВ «Аргон» подало до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва податкові декларації з податку на додану вартість за січень, квітень, червень, вересень, жовтень, листопад 2002 року та січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, вересень, жовтень 2003 року (належним чином засвідчені копії декларацій та розрахунків містяться в матеріалах даної справи). За даними рядків 13 податкових декларацій загальна сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника, становить 277 412,00 грн. (140 251,00 грн. ПДВ. за 2002р. + 193 831,00 грн. ПДВ за 2003р. - 56 541,00 грн. зменшення поточних зобов'язань з ПДВ за 2002р. та 2003р. = 277 412,00 грн.). За твердженням позивача, станом на момент звернення з даним позовом йому не було перераховано суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 277 412,00 грн., що і стало підставою для його звернення до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне. Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Згідно п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Підпунктом 7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість»пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість (надалі -ПДВ) права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений. За приписами п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таким чином, положення пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам. Відповідно до п.п. 7.7.3. п. 7.3. ст. 7 цього Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Так в своїх доводах позивач посилається на факт наявності податкових декларацій з податку на додану вартість за спірний період, вважаючи їх достатньою підставою для стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 277 412,00 грн. Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин, які виникли до 01.06.2005р, повинна застосовуватися процедура надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України», оскільки Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), який відповідно до пункту 13 «Перехідні положення» розділу 2 вказаного вище Закону набрав чинності з 01.06.2005р., крім підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону, не може бути застосовано до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Аналізуючи норми чинного законодавства колегія суддів виходить з наступного. Згідно пунктів 1,4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1232, Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2006 №332 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2006р. за №454/12328 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні органи Державного казначейства України, яке є урядовим органом державного управління, повертають кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) інших надходжень. Таким поданням органу стягнення у розумінні абзацу 2 підпункту 7.7.5, підпункту 1.1.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є висновок податкового органу із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Відповідно до підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу. Тобто, законодавцем чітко встановлено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне надходження цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає із самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (пункт 19 статті 1, стаття 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно з пунктом 1.3 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Отже, Закон України «Про податок на додану вартість» встановлював прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді цього податку. Таким чином, зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. У зв'язку з цим, факт надмірної фактичної сплати податку за результатами звітного податкового періоду платником податку, який звернувся до суду з позовом про стягнення бюджетної заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, з яким Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування у визначених ним випадках. Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що правомірність суми бюджетного відшкодування встановлена у ході розгляду справи №11/704 (№25/402), де постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011р. та ухвалою Вищого адміністартивного суду України від 25.11.2014р., задоволено позов ТОВ «Аргон» та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.08.2004р. №0001572307/0. Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009р. набрала законної сили саме 06 квітня 2011 року. Відповідно до пп. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2181-III), узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. За приписами пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту. Згідно пп.5.2.2. п. 5.2. ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Положенням пп. 5.2.3. п. 5.2. ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заява, подана із дотриманням строків, визначених пп. 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою. Відповідно до абз. 5 пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Згідно пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження. З 01.01.2011 року вступив в силу Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Статтею 200 Податкового кодексу України урегульовано Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті. Згідно абзацу другого пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 (чинний на час виникнення спірних правовідносинах; далі - Порядок), яким визначено механізм їх взаємодії. За змістом пункту 9 Порядку, протягом п'яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку. Отже, з аналізу норм чинного законодавства випливає, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. У зв'язку з цим, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. За таких обставин, колегія суддів знаходить помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підставі для задоволення вимог даного позову в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аргон» бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 277 412,00 грн. (двісті сімдесят сім тисяч чотириста дванадцять гривень 00 копійок), оскільки така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника податку на додану вартість. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Оскільки, звертаючись до суду, платник податку на додану вартість невірно визначив спосіб захисту порушених прав, то наслідком цього, на думку колегії суддів, є відмова у задоволенні позовних вимог. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (2а/0570/17001/2012). Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Господарського суду мiста Києва від 15 вересня 2015 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення коштів, слід відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду. Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити. Постанову Господарського суду мiста Києва від 15 вересня 2015 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення коштів - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк Є.О. Сорочко Повний текст постанови виготовлено - 04.04.16р. Головуючий суддя Собків Я.М. Судді: Сорочко Є.О. Борисюк Л.П.

задоволено

 Фабула справи  Платник здійснив плату з ПДВ на відкритий йому рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі – СЕА). Проте, у платіжному дорученні в графі «Отримувач» замість того, щоб вказати себе помилково зазначив Казначейство України, у зв'язку з чим грошові кошти не потрапили на електронний рахунок платника в СЕА. Оскільки, відповідно до статті 200-1 ПК України, для сплати податкового зобов’язання з ПДВ, платник спочатку перераховує кошти на рахунок в СЕА, з якого Держказначейство, на підставі поданої ДФС України інформації, здійснює перерахування коштів до  державного бюджету, контролюючий орган вважав, що податки не сплачені вчасно і склав податкову вимогу. Ця податкова вимога була оскаржена платником в судовому порядку.

 Правова позиція 

Відповідно до положень Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Такі податки і збори визнаються сплаченими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. У випадку невірного  зазначення у платіжному дорученні отримувача коштів кошти все одно перераховуються до державного бюджету, хоч і з порушенням процедури, передбаченої статтею 200-1 ПК України, тобто вважаються сплаченими.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення дебіторської заборгованості за рахунок активів боржника. Під час розгляду справи було встановлено, що контролюючим органом не надано належних доказів щодо наявності у відповідача дебіторської заборгованості перед боржником у певному розмірі (з урахуванням часткового визнання платником податку позову на певну суму), оскільки надані контролюючим органом в обґрунтування заявлених позовних вимог документи не є належними доказами, які свідчать про наявність у боржника дебіторської заборгованості перед платником податків у заявленому розмірі, а тому не дають змогу встановити підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку розмір заявленої до стягнення суми дебіторської заборгованості. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог контролюючого органу. Не погодившись з рішенням суду, контролюючий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Контролюючий орган під час звернення до суду з позовом про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості повинен підтвердити наявність заявленої до стягнення суми боргу належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку такого платника податків.

задоволено частково
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію