Податкова судова практика

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку про відхилення ціни, застосованої в контрольованих операціях за 2014 рік, від рівня звичайної ціни, визначеної відповідно до вимог статті 39 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого ним було занижено податок на прибуток підприємств за 2014 рік та завищено суму бюджетного відшкодування. Податковим органом було використано дані інформаційно-аналітичного продукту «Тендерний монітор. Україна» про господарські операції, визнані ним зіставними з контрольованими. Однак, платник наполягав, що наведені операції не можуть бути визнані зіставними. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги платника податку задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Якщо базис поставки у операціях, інформація про які наявна в офіційних джерелах, не відповідає базису поставки контрольованих операцій, такі операції не можуть бути визнані зіставними. Якщо дати операцій, інформацію про які використовував контролюючий орган, не співпадають з датами контрактів контрольованих операцій, така інформація не може використовуватись для аналізу цін по контрольованим операціям.

не задоволено

 Фабула справи  Позавач звернувся до суду з позовом про скасування ППР, яке було прийнято на підставі акту, прийнятого за результатами перевірки. Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1  ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей та послуг у різниї антрагентів з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій, що мотивовано посиланням на відсутність у названих суб'єктів господарювання в достатній кількості трудових і виробничих ресурсів, транспортних засобів, а також неперебування деяких з них за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням і порушення податкової дисципліни. Крім того, було встановлено недотримання ТОВ вимог пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7, п. 1, п. 2, п. 5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тобто неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб з доходу, отриманого як додаткове благо директором товариства в сумі 24202,54 грн. за послуги роумінгу та послуги GPRS/EDGE, а також заступником директора  за паливно-мастильні матеріали, які, на переконання ДПІ, безпідставно витрачено при експлуатації орендованого автомобіля, що призвело також до заниження єдиного внеску та військового збору.

 Правова позиція 

Для того, щоб дійти висновку про те, що виплачені працівникам кошти або понесені витрати на придбання послуг є додатковим благом, такі кошти або витрати мають бути не пов'язаними з виконанням трудового договору. Проте у разі надання на підтвердження факту використання мобільного зв'язку та оренди автомобіля наказів чи інших доказів використання їх у службових цілях, такі блага не можна кваліфікувати як додаткове благо.

Суд наголосив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому визначено податкові зобов’язання з орендної плати. Платник вказує, що договори оренди, які стали підставою нарахування податку, визнані недійсними. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Для визначення дійсного податкового обов'язку платника у спірних правовідносинах слід врахувати, що зобов'язання зі справляння плати за землю виникає в особи в силу фактичного використання земельних ділянок, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Перевіркою встановлено порушення представництвом платника податків Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року), Податкового кодексу України у зв'язку з невключенням до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, отриманого від головної компанії-нерезидента платника податків коштів на фінансування витрат представництва. Контролюючий орган зазначив, що представництво платника має ознаки постійного представництва, передбачені п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року) та пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а тому є платником податку на прибуток та зобов'язане оподаткувати доходи, отримані внаслідок надходження коштів від головної компанії. Контролюючим органом не представлено жодних доказів, які б свідчили, що діяльність Представництва «платника податків була спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та від такої діяльності представництвом отримано прибуток нерезидента, який оподатковується в загальному порядку. Не встановлено обставин, які б підтверджували, що платник через представництво здійснював господарську діяльність на території України, від якої отримував оподатковуваний доход з джерелом його походження з України Представництво платника провадило діяльність з утримання постійного місця діяльності виключно для збору, обробки та (або) поширення інформації, ведення бухгалтерського обліку, маркетингу, реклами, вивчення ринку товарів (робіт, послуг), реалізованих іноземною компанією, а також утримання постійного місця діяльності для підписання контрактів. Фінансування діяльності представництва здійснювалось лише за рахунок материнської компанії. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Постійні представництва нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється господарська діяльність таких нерезидентів на території України, повинні утримувати та сплачувати податок на прибуток із доходів зазначених нерезидентів, отриманих від відповідної господарської діяльності.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на контролюючий орган, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Діяльність розглядуваного представництва повинна кваліфікуватись як така, що носить підготовчий та допоміжний характер, у зв'язку з чим доводи контролюючого органу про те, що представництво платника податків є постійним представництвом нерезидента та його доходи повинні оприбутковуватись у загальному порядку, обґрунтовано помилкові.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернулась до суду з позовом про скасування ППР, який йому було донараховано грошові зобов'язання з ПДФО та ПДВ. Контролюючими органами було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства й правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплати ПДВ. Перевірками встановлено порушення позивачем пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162, ст. 163, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з ненарахуванням, неутриманням та неперерахуванням до бюджету податку з доходів, виплачених фізичним особам, які фактично перебували з підприємцем у трудових відносинах.  Контролюючий орган зазначав, що торгівельні об'єкти, які використовувались ФОПом для провадження господарської діяльності, знаходились на значній відстані один від одного, що унеможливило одночасне виконання трудових функцій на таких об'єктах особисто підприємцем та потребувало залучення найманих працівників. Крім того, контролюючий орган виявив порушення вимог п. 181.1 ст. 181, п. 183.1, п. 183.2, п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на перевищення в грудні 2012 року обсягу оподатковуваних операцій, визначених ст. 181 цього Кодексу, у зв'язку з чим позивач підлягав обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, проте ФОП не був зареєстрований як платник ПДВ. Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Згідно з пп. 2.3.2.2 пп. 2.3.2 п. 2.3 р ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті. Однак, в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи, які б достеменно засвідчували виплату ФОПом заробітної плати працівникам у розмірі, а тому відсутні підстави вважати, що ФОП не виконав функції податкового агента.

В той же час контролюючим органом встановлено порушення ФОПом вимог ст. 181,183 ПК України, що передбачають обов'язкову реєстрацію як платника у разі якщо загальна сума операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню перевищує 300000 грн (відповідно до законодавства чинного на момент проведення перевірки). Проте судом було встановлено, що ФОП отримав поворотну фінансову допомогу, яку не можна вважати  сумою від здійснення операцій з постачання товарів/послу. Тому, позивачем правомірно не враховано її при визначенні обсягу оподатковуваних операцій у порядку, встановленому до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому визначено податкові зобов’язання з орендної плати. Платник вказує, що припинив здійснювати підприємницьку діяльність та звернувся до місцевої ради з вимогою припинити дію договорів оренди, можливість чого була передбачена в самих договорах. Земельна ділянка при цьому ним використовуватись перестала. За наслідками останнього розгляду справи постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. При цьому наведена норма не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою, не встановлює будь-яких кваліфікуючих вимог щодо порядку укладення (оформлення) права користування земельною ділянкою для визнання за особою прав та обов'язків землекористувача у сфері податкових правовідносин.

Принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає в покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі. А тому обов'язок із внесення плати за землю пов'язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування землею. Таким чином, обов'язок зі справляння плати за землю виникає в особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування йому суми транспортного податку за 2015 рік. Платник вказує, що транспортний податок запроваджувався Верховною Радою України та відповідними місцевими радами з порушенням принципу стабільності, що унеможливлює його застосування протягом 2015 року.  Постановою окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову в задоволенні позову. Платник звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Таким чином, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою. Наведене узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з вимогою стягнення податкового боргу з платника податку – квартирно-експлуатаційного відділу з плати за землю. Платник вказує, що податковий борг повинен стягуватись із Міністерства оборони України, до сфери управління якого належить КЕВ. Також вказує на те, що у кошторисах КЕВ не були передбачені кошти на оплату плати за землю. Представник Міністерства оборони України заперечив, зазначивши, що стягнення податкового боргу з Міністерства є безпідставним, оскільки користувачем земельних ділянок є  КЕВ, який і подавав податкові декларації з плати за землю. У Міністерства оборони відсутній навіть акт на право користування земельними ділянками. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено. КЕВ звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У випадку, якщо відповідно до вимог ПК України особа не звільнена від сплати земельного податку, не має пільг щодо його внесення, самостійно обчислювала суми податкового зобов'язання в поданих деклараціях із земельного податку, є відокремленою платоспроможною юридичною особою, що не ліквідована (не визнана банкрутом), вона повинна виконувати взяті на себе податкові зобов'язання. При цьому відсутність або обмежене фінансування відповідно до податкового законодавства не є підставою для звільнення платника від обов'язку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому визначено податкові зобов’язання з орендної плати. Платник вказує, що договори оренди, які стали підставою нарахування податку, визнані недійсними. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Для визначення дійсного податкового обов'язку платника у спірних правовідносинах слід врахувати, що зобов'язання зі справляння плати за землю виникає в особи в силу фактичного використання земельних ділянок, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якими йому збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції), зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ, збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Такі ППР прийняті контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник неправомірно формував дані податкового обліку при придбанні підрядних робіт у контрагентів з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій, що мотивовано посиланням на податкову інформації стосовно контрагентів платника, де вказано про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, наведено факти порушення цими особами податкової дисципліни, а також викладено думки про вчинення ними з постачальниками та покупцями правочинів без мети настання реальних наслідків. Суд першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Термінологічне відокремлення поняття відступлення права вимоги, предметом якого не є грошові зобов’язання, не свідчить про відмінність його правової природи для цілей оподаткування податком на додану вартість від операцій з продажу товарів.

не задоволено

 Фабула справи  Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови   Львівського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду. ДПІ посилаючись на ст.78.1.1 ПК України здійснила позапланову документальну невиїзну перевірку, за наслідками якої надіслала податкове повідомлення-рішення. Підконтрольний суб’єкт оскаржив рішення до суду першої інстанції, посилаючись на те, що фактів, які б свідчили про можливі порушення податкового, валютного та іншого законодавства за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, підконтрольним суб’єктом не виявлено; ДПІ оскаржила рішення да суду, до апеляційної та касаційної інстанцій.

 Правова позиція 

ПК України визначає, що підстави проведення документальної позапланової перевірки є вичерпними. Оскільки у даній ситуації були відсутні факти порушення платником податків  валютного, податкового та іншого, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також жодного запита на адресу підконтрольного суб’єкта не направлялось, перевірка була здійснена без належних на те підстав ,а  ППР правомірно визналось судом протиправними та незаконним.

не задоволено

 Фабула справи  Товариством з обмеженою відповідальністю засобами телекомунікаційного зв'язку було  подано до податкового органу  податкову декларацію з податку на додану вартість разом із додатками.  Листом податковий орган повідомив платника податку  про те, що подана ним звітність не вважається податковою декларацією, оскільки заповнена з порушенням вимог п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, а саме: при заповненні обов'язково реквізиту «місцезнаходження (місце проживання) платника податків» не вказано район місця реєстрації. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги платника податку було задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Прийняття податкової декларації органом державної фіскальної служби є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. В свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Вказане у податковій декларації місцезнаходження платника податку повинно відповідати даним, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При заповненні обов’язкового  реквізиту податкової декларації «місцезнаходження платника податку» незазначення району місця реєстрації підприємства не тягне за собою втрату таким документом статусу податкової звітності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарської операції (не було поставлено товар) з контрагентом; а також із вимогою зобов’язати контролюючий орган відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань платника ПДВ в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення  інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок» та інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит». Податкова перевірка платника була проведена на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України без зазначення підстав надсилання запиту. Суди першої інстанції та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Нормами Податкового кодексу України в цілях дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність таких ревізій. Невиконання, в свою чергу, процедурних вимог ПК України щодо призначення та (або) проведення контрольних заходів призводить до визнання перевірок (незалежно від їх виду) незаконними та відсутності правових наслідків таких.

З пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку надіслання на адресу платника (вручення платнику) обов’язкового письмового запиту з пропозицією надати пояснення та їх документальні підтвердження для усунення сумнівів контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного або іншого законодавства.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарської операції з контрагентом, а саме непідтвердження платником товарного характеру здійснених поставок належним чином оформленими сертифікатами якості, актами прийому-передачі товару, транспортною документацією; а також із вимогою відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит» та інтегрованій картці. Справа розглядалась неодноразово. За наслідками її останнього розгляду рішеннями судів першої та апеляційної інстанції вимоги платника задоволено частково – скасовано податкове повідомлення-рішення. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з ПДВ є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про її обсяг та зміст. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі платника у зв’язку з його господарською діяльністю.

не задоволено

 Фабула справи  Керівник прокуратури звернувся в інтересах держави в особі ОДПІ до окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи до Державного бюджету України податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. Обґрунтовуючи заявлений позов, зазначив, що 19.06.2015 року ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., оскільки він є власником легкового автомобіля, який відповідно до вимог пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування транспортним податком. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, ухвалою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції залишено без змін. ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Оскільки податкове повідомлення-рішення контролюючого органу та податкова вимога не були належно направленні відповідачу так як поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання», відповідні документи були неналежно врученими платнику податків із порушенням пункту 42.2 статті 42 ПК України, а тому касаційна скарга контролюючого органу про стягнення податкового боргу з фізичної особи з транспортного податку не підлягає задоволенню.

не задоволено

 Фабула справи  ДПІ звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з рахунків у банках, що обслуговують Підприємство, до бюджету кошти за податковим боргом. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено. Позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Обов'язок органу державної податкової служби на звернення із поданням в порядку пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків боржника, виникає виключно після продажу внесеного в податкову заставу майна такого підприємства і лише за умови недостатності суми коштів, отриманих від такого продажу для покриття податкового боргу. Оскільки контролюючий орган не вчинив відповідні дії позовні вимоги про стягнення з рахунків у банках коштів комунального підприємства не підлягають задоволенню.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося з адміністративним позовом до суду першої інстанції з вимогами визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток як наслідок встановлення у ході проведення документальної планової виїзної перевірки порушення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, п. 153.8 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, станом на 01.09.2014 року) у зв’язку з ненаданням на перевірку розпоряджень на списання та зарахування акцій. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України 44.6 у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Однак суд, виходячи із положень статтей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує, що не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Підставою для цього є  заниження платником доходу з огляду на ненадання на перевірку розпоряджень на списання та зарахування акцій контрагента платника, а також безпідставного здійснення операцій з продажу акцій з отриманням в якості оплати векселів, оскільки останні не є об'єктом інвестиційної діяльності. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Виключення векселя з переліку об'єктів інвестиційної діяльності, на що посилається контролюючий орган, не позабавляє його статусу боргового цінного паперу та не забороняє здійснювати розрахункові операції за допомогою векселя.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податку було подано податкову декларацію з податку на додану вартість. Вказану податкову звітність було отримано податковим органом, що підтверджується відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення. Податковий орган повідомив платника про відмову в прийнятті декларації  у зв'язку з тим, що позивач не має статусу платника податку на додану вартість. Не погодившись з таким рішенням податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі відповідності податкової декларації формальним критеріям, визначеним податковим законодавством, посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати подану податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За загальним правилом, рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість скасовується судом з моменту його прийняття, таке рішення не створює будь-яких правових наслідків. У разі скасування судом  рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку, відсутні підстави для неприйняття податкової звітності такого платника податку.

Зобов'язання податкового органу  відобразити показники (дані) податкової декларації в електронних базах даних податкової звітності, у тому числі в картці особового рахунку, спрямоване на виконання контролюючим органом своїх зобов'язань та повинний захист прав позивача, який як декларант та суб'єкт, що виконує свій обов'язок перед державою, має розраховувати на те, щоб дані, вказані ним у звітності, відповідали даним у його особовій картці без їх коригування (виправлення) органом державної фіскальної служби.

не задоволено

 Фабула справи  ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку особи, щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб за наслідками якої оформлено акт. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.1 ст. 138, п. 153.8 ст. 153, ст. 164, п. 170.2 ст. 170, п. 176.1 ст. 176 ПК України з огляду на неоподаткування отриманого прибутку (доходу) від операцій з інвестиційними активами. Контролюючий орган наголошував на ненаданні особою на перевірку документів, які підтверджують понесені ним витрати на придбання інвестиційних активів. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (основний платіж та штрафні (фінансові) санкції).

 Правова позиція 

Грошові кошти платника податку у вигляді нарахованих дивідендів у рахунок оплати додатково випущених акціонерним товариством акцій, зокрема шляхом збільшення номінальної вартості одиниці раніше випущених акцій, що збільшує розмір статутного фонду, слід розглядати як внесок платником податку коштів до статутного фонду юридичної особи-резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права. Таке правозастосування відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалах від 20.07.2015 року у справі №2а-14101/11/2670 (К/9991/37645/12) та від 25.02.2014 року у справі №2а-14098/11/2670 (К/9991/54759/12). Інвестиційний прибуток від операції з продажу частки в статутному капіталі ТОВ в позивача не виник, оскільки особа понесла витрати на придбання відповідного інвестиційного активу в розмірі 237476250,00 грн., а отримав дохід від продажу частки цього активу в сумі 9407692,31 грн.

не задоволено

 Фабула справи  Товариством з обмеженою відповідальністю засобами електронного зв'язку було направлено податкову декларацію з податку на додану вартість. Проте, відповідно до отриманої квитанції, вказану звітність не було  прийнято. Відмова контролюючого органу була аргументована тим, що протягом періоду, за який була подана декларація, товариство не було платником податку на додану вартість (свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

За загальним правилом, рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість скасовується судом з моменту його прийняття, таке рішення не створює будь-яких правових наслідків. У разі скасування судом  рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку, відсутні підстави для неприйняття податкової звітності такого платника податку.

не задоволено

 Фабула справи  ДП звернулось до суду з позовом до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих у зв'язку з простроченням сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати.           Крім того, ДПІ дійшла висновку про недотримання платником ст. 2, ст. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації  України від 24.12.2010 року №1020 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок неповного заповнення податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1 ДФ. Окружний адміністративний суд та апеляційний адміністративний суд позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

 Правова позиція 

Положення цієї ст. 127 ПК України встановлює міру відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулись до чи на момент виплати доходу. В свою чергу, в разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України. Несвоєчасна виплата задекларованих та узгоджених податкових зобов'язань за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати» виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачено ст. 126 Податкового кодексу України, а не ст. 127 Податкового кодексу України, як помилково вважає відповідач.

У даному випадку, незазначення філією в розрахунку за формою №1 ДФ виплачених доходів не вплинуло на її податкові зобов'язання, а тому відсутні підстави для притягнення платника до відповідальності на підставі п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю неправомірно застосувало нижчу ставку для оподаткування дивідендів ПДФО. Позиція фіскалів ґрунтувалася на положеннях підпункту 170.5.3 Податкового кодексу України, яким передбачено випадки, коли дивіденди прирівнюються до заробітної плати для цілей оподаткування. Згідно з даною нормою, до таких належать, зокрема, виплата дивідендів за корпоративними правами, що мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату їх фіксованого розміру чи суми, яка перевищує розмір виплати, розрахований на будь-яке інше корпоративне право. На загальних зборах товариства було прийнято рішення про виплату дивідендів. Податковий орган наполягав, що виплата на користь учасника з найбільшою часткою повинна бути оподаткована як заробітна плата (тобто за вищою ставкою, аніж встановлена для оподаткування дивідендів). Платник податку не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Контролюючий орган обґрунтовуючи свою позицію, наголошує на фіктивності контрагента платника (відсутність у такого контрагента трудових ресурсів, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, складських приміщень і виробничих активів, необхідних для виконання ремонтних робіт, а також на висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, відповідно до якого підписи від імені керівника товариства (контрагента) у статуті та ін. документах виконано ймовірно однією особою, а підписи в реєстраційній картці про підтвердження відомостей про юридичну особу та довіреності – іншою. Перша та апеляційна інстанції відмовила у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податку засобами електронного зв'язку було направлено до податкового органу податкову декларацію. Проте даний документ не було прийнято у зв'язку з тим, що платник протягом періоду, за який подавалась декларація, не був платником податку на додану вартість. Не погоджуючись з такими висновками податкового органу, платник наполягав на тому, що рішення ДПІ про анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість було визнано протиправним та скасовано. За захистом свої прав платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. За загальними правилами рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість скасовується судом з моменту його прийняття, таке рішення не створює будь-яких правових наслідків. Таким чином, якщо рішення податкового органу про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість було визнано протиправним та скасовано, а платник був поновлений у своєму статусі платника податку на додану вартість, відсутні підстави для неприйняття поданої таким платником податкової звітності з податку на додану вартість.

2. З огляду на характер відомостей, які відображаються в інтегрованій картці платника податків, можна зробити висновок про наявність у платника матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету. З огляду на це, вимоги платника щодо зобов'язання податкового органу відобразити показники податкової звітності в електронних базах даних податкової звітності та у картці особового рахунку платника податку підлягають задоволенню.

не задоволено

 Фабула справи  Комунальне підприємство, що отримало майно (об’єкти нерухомості) на титулі господарського відання, звернулося до контролюючого органу зо консультацією, у якому просило визначити, чи є воно платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Отримавши ствердну відповідь, підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати податкову консультацію. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено. ДФС звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Податкова консультація являє собою здійснене податковим органом у відповідь на звернення платника (платників) податків тлумачення конкретної норми закону, яка регулює порядок адміністрування, нарахування, сплати або стягнення податків і зборів, а також породжує звільнення платника від юридичної відповідальності, тобто впливає на його суб'єктивні права та обов'язки, а відтак може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства.

У разі, якщо нерухоме майно перебуває у комунальній власності та закріплене за підприємством на праві господарського відання, воно не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

не задоволено

 Фабула справи  контролюючий орган звернувся до суду з позовом про стягнення з платника податку податкового боргу. Сума податкового боргу, ґрунтуються на долучених до матеріалів справи розрахунку заборгованості платника; корінці податкової вимоги; рішенні про опис майна у податкову заставу; корінці податкового повідомлення-рішення; акті камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток; розрахунку штрафних санкцій за порушення податкового законодавства до акту перевірки платника; зворотному боці облікової картки платника податків; податкових деклараціях з податку на прибуток платника; акті про результати документальної планової платника з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства; податкових повідомленнях-рішеннях. Суд першоїінстанції позов задовольнив. Апеляційний суд позов задовольнив частково. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Згідно з підпунктом 57.3 пункту 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання недійсними пунктів податкової консультації ДФС України з питань практичного застосування статей 212, 213, 214, 215 ПК України. У податковій консультації, з якою не погодився позивач, ДФС надала такий висновок: «незалежно від умов продажу нафтопродуктів через АЗС безпосередньо споживачам та форми розрахунків (готівка, безготівка) під час здійснення розрахункових операцій у продавця (реалізатора) нафтопродуктів, тобто в особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок, виникають податкові зобов'язання зі сплати 5-відсоткового акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів». Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги позивача. Відповідач (ДФС) звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відпуск з АЗС нафтопродуктів експлуатантом АЗС у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачаються передачі прав власності не є продажем.

Особа, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок при здійсненні відпуску нафтопродуктів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності, не є платником акцизного податку в розумінні статті 212 ПК України.

В тексті індивідуальної податкової консультації має чітко зазначатись рекомендація щодо конкретної ситуації, що виникла в певному податковому періоді.

не задоволено

 Фабула справи  Приватне акціонерне товариство звернулося до суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною, якою контролюючий орган зазначив, що газ (метан) вугільного родовища, який вилучається системою дегазації шахти для забезпечення безпеки праці при видобутку камяного вугілля та який використовується на когенераційній установці вважається об’єктом оподаткування рентною платою в розумінні статті 252 ПК України. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Дегазація не є і не може вважатись самостійною операцією з видобутку окремої корисної копалини, як і не може вважатись окремим видом послуг. При цьому суд зазначив, що витрати з дегазації є невід'ємним елементом собівартості вугільної продукції. Виходячи із вищезазначеного, суд вважає, що отриманий газ (метан) не вважається результатом господарської діяльності з видобутку корисних копалин вугільних родовищ.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду про скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість; а також зменшено суму бюджетного відшкодування, оскільки, контролюючий орган отримав інформацію щодо порушення кримінальної справи про створення фіктивних підприємств, серед яких є контрагенти позивача. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

1. Податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку є правомірними за умови реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

2. Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому визначено податкові зобов’язання з орендної плати. Платник вказує, що припинив здійснювати підприємницьку діяльність та звернувся до місцевої ради з вимогою припинити дію договорів оренди, можливість чого була передбачена в самих договорах. Земельна ділянка при цьому ним використовуватись перестала. За наслідками останнього розгляду справи постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків подав позов до контролюючого органу про визнання протиправною та скасування податкової консультації, відповідно до якої обсяг операцій розрахований виходячи з перевищення звичайної ціни на фактичною ціною експортованого товару не формує вартості останнього, а тому не може вважатися операцією з експорту товару, що оподатковується за нульовою ставкою. В обґрунтування позову платник податків зазначає, що податкова консультація суперечить вимогам податкового законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову платника податків було відмовлено. Платник податків звернувся до суду з касаційною скаргою скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

 Правова позиція 

Розмір ставки та пільги з податку на додану вартість залежить від об’єкта оподаткування, а не від бази оподаткування. При визначення ставки податку необхідно враховувати характер (вид) операції: постачання товарів/послуг на митній території України, експорт чи імпорт товару.

Встановлена вимога для платника податку на додану вартість щодо складення двох податкових накладних: однієї - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншої - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання / собівартості / балансової (залишкової) вартості/звичайної ціни над фактичною ціною  - у випадку здійснення контрольованих операцій, в яких ціна придбання / собівартість / балансова (залишкова) вартість/ звичайна ціна перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання - не впливає на обсяг податкового обов'язку платника за експортною операцією та не може змінювати визначені Податковим Кодексом України елементи цього податку (зокрема, об'єкт, базу оподаткування, ставку оподаткування).

Правові наслідки реалізації товару на експорт за ціною нижче ціни придбання, мають визначатися з урахуванням доктрини ділової мети, яка передбачає обов'язкову наявність у платника прагнення отримати економічний ефект за рахунок приросту (збереження) активів при вступі у господарські правовідносини. У разі встановлення, що ділова мета господарської операції є недобросовісною (зокрема, у випадку збитковості експортної операції з причин реалізації товару нижче ціни придбання без наявності об'єктивних економічних причин для цього) відповідна операція може бути кваліфікована як така, що вчинена поза межами господарської діяльності. У такому випадку платник втрачає право на включення до податкового кредиту суми ПДВ у складі вартості тих товарів/послуг, які не використані у господарській діяльності, що, однак, не збільшує базу оподаткування ПДВ за операцією з експорту цих товарів/послуг.

задоволено

 Фабула справи  платник звернувся до суду з вимогою визнати недійсною податкову консультацію та зобов’язати контролюючий орган надати нову податкову консультацію. Оспорювана податкова консультація стосувалася питання застосування пільгової ставки ПДВ з експорту товару, який реалізовувався за ціною нижчою від його собівартості. Так, на думку контролюючого органу сума перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг фактичної ціни за експортною операцією оподатковується ПДВ за ставкою у розмірі 20 відсотків. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, задовольняючи позов. Контролюючий орган звернувся до касаційного суду зі скаргою.

 Правова позиція 

Положення пункту 188.1 статті 188 ПК України не передбачає такої окремої складової бази оподаткування ПДВ, як «перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів над фактичною ціною постачання (експорту)». У розглядуваній нормі правило, що «база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості», застосовується для розрахунку бази оподаткування усієї операції без її поділу на окремі частини.

За своїм економіко-юридичним змістом база оподаткування являє собою вартісну, фізичну або іншу характеристику об'єкта оподаткування. Тому база оподаткування ПДВ є вартісною характеристикою усієї операції, яка статтею 185 ПК визнана об'єктом оподаткування. Наведене виключає можливість виникнення декількох баз оподаткування за однією операцією (зокрема, за операцією з вивезення товарів за межі митної території України). До бази оподаткування усієї операції застосовується єдина ставка ПДВ, яка визначається в залежності від виду господарської операції; зокрема, для оподаткування операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту застосовується нульова ставка податку (підпункт «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України) незалежно від співвідношення собівартості реалізованого товару та фактичної ціни його реалізації.

Правові наслідки реалізації товару на експорт за ціною нижчою, ніж собівартість, мають визначатися з урахуванням доктрини ділової мети, що реалізується у податкових правовідносинах на підставі положень підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 ПК України та передбачає обов'язкову наявність у платника прагнення отримати економічний ефект за рахунок приросту (збереження) активів при вступі у господарські правовідносини. У разі встановлення, що ділова мета господарської операції є недобросовісною (зокрема, у випадку збитковості експортної операції з причин реалізації товару нижче собівартості без наявності об'єктивних економічних причин для цього) відповідна операція може бути кваліфікована як така, що вчинена поза межами господарської діяльності. У такому випадку платник втрачає право на включення до податкового кредиту суми ПДВ у складі собівартості тих товарів/послуг, які не використані у господарській діяльності, що, однак, не збільшує базу оподаткування ПДВ за експортною операцією.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність податкового органу, що полягає у ненаданні управлінню Державного казначейства України висновку із зазначенням сум податку на додану вартість, які підлягають відшкодуванню позивачеві з бюджету, та стягнути з Державного бюджету України вказану бюджетну заборгованість. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції. 

 Правова позиція 

Після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість. Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми. З моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку. З урахуванням цього задоволення лише позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо ненадання Управлінню Державного казначейства України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету, не можна визнати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права.

невідомо

 Фабула справи  Справи з приводу визнання дій управління ДФС неправомірними щодо зменшення розміру надбавок за спеціальне звання, за вислугу років, за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; відмови у видачі довідок про складові заробітної плати, що подаються для призначення пенсії; несвоєчасний розрахунок та зобов'язати провести нарахування та виплату зазначених надбавок та видати довідку.

 Правова позиція 

. ОСОБА_8  з 26 вересня 2005 року по 29 грудня 2014 року працювала на посаді завідуючої сектору юридичної служби обласного апарату податкової служби, з 30 грудня 2014 року їй призначена пенсія державного службовця, але за період роботи з 1 червня 2013 року по 29 грудня 2014 року відповідач неправомірно зменшив розмір її заробітної плати, що полягало у тому, що надбавки за спеціальне звання, вислугу років та високі досягнення у праці виплачувалися в меншому розмірі, аніж були встановлені чинним законодавством. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що надбавка за спеціальне звання, винагорода за вислугу років та надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важкої роботи виплачувалися ОСОБА_8 відповідно до чинних нормативно-правових актів. За період роботи з 1 червня 2013 року по 1 січня 2014 року ОСОБА_8 правомірно проводилася виплата за ранг, оскільки відповідно до статті 26 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 року № 658 «Про затвердження Положення про ранги державних службовців» їй було присвоєно одинадцятий ранг державного службовця. Щодо виплати винагороди за вислугу років, то суди зазначили, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 «Про Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання» не поширюється на посадових осіб Міністерства доходів і зборів України, куди була переведена ОСОБА_8, а отже, їй правомірно виплачувалася зазначена надбавка за період роботи з 1 червня 2013 року по 29 грудня 2014 року в розмірі 30 % відповідно до статті 33 Закону № 3723-ХІІ. 

Суди зазначили, що оскільки нарахування та виплата надбавки за спеціальне звання та за вислугу років проводилися ОСОБІ правомірно, то і виплата надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важкої роботи проводилася теж правомірно.

Щодо надання уточнюючої довідки, то вона надана позивачу при звільненні на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану заробітну плати.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із вимогою про протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за операціями з придбання нежитлових приміщень. Суд першої інстанції повністю задовольнив вимоги платника податків. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині та прийняв нове, якою позов задовольнив частково. Платник податків та контролюючий орган звернулися до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Операції між усіма господарюючими суб'єктами повинні характеризуватися конкретною розумною діловою метою. Суб'єкти господарювання вправі у рамках свободи економічної діяльності використовувати різні цивільно-правові засоби. Однак, реалізуючи свої суб'єктивні права, вони повинні обирати такий спосіб реалізації своїх прав, у якому не порушуються інтереси інших суб'єктів, у тому числі й держави. У випадку, якщо єдиним результатом правочину є одержання податкових переваг, то цілі платника не можуть бути визнані добросовісними; господарська операція, яка не має розумної ділової мети, не викликає податкових наслідків.

задоволено частково

 Фабула справи  контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, за результами якої склало акт, яким встановлено порушення платником пп. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 та абзацу «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України. На думку контролюючого органу, платник прострочив сплату узгоджених податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб за травень–жовтень 2012 року, що є порушенням норми статті 127 ПК України. Платник же стверджужав, що  несвоєчасна виплата задекларованих та узгоджених податкових зобов’язань за платежем «податок з доходів фізичних осіб» виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Податок з доходів фізичних осіб перераховувався в той же день, коли і виплачувалась заробітна плата, в зв’язку з чим, на думку товариства, має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 ПК України. Рішенням суду першої інстанції, яке було залишене судом апеляційної інстанції без змін, позов платника було задоволено. Вищий адміністративний суд у відкритті провадження відмовив. Контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування Вищим адміністративним судом статті 126 ПК України.

 Правова позиція 

Положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

У разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов’язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

Положення статті 127 ПК встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про порушення платником податку на додану вартість вимог застосування спеціального режиму оподаткування; про викладення платником недостовірних відомостей про суми виплаченого доходу фізичним особам. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Крім того, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов’язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Податкове законодавство визначає відповідальність податкового агента за строки подання податкового розрахунку та своєчасність і повноту нарахування, утримання та сплату до бюджету податку з доходу, і не передбачає відповідальність за подання податкової звітності (форми № 1ДФ) з недостовірними даними та помилками.

За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати лише один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої Податковим кодексом України та іншими законами України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу якими йому було визначено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість та визначено суму грошового зобов'язання з податку прибуток. Контролюючий орган за результатами перевырки не визнав право позивача на валові витрати та податковий кредит за операціями придбання у контрагента послуг за відповідними договорами. 

 Правова позиція 

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених  первинними документами. Обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином. Контролюючими органами було проведено перевірку платника податків, за результатами якої податковим органом було прийнято податкові повідомлення рішення якими платникові нараховувалась пеня за порушення термінів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, сума грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств, сума грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість. Контролюючий орган вважає, що контрагенти платника фактично не здійснювали господарську діяльність, а лише документували операції з товаром, на які не мали права власності, тобто проводили безтоварні операції. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому    за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при створенні    підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з'ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства є підставою для нарахування податкових зобов'язань платникам-учасникам такого правочину, однак не є свідченням укладення правочину, який порушує публічний порядок.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої  були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було донараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Підставами для прийняття вказаних рішень стали висновки податкового органу про завищення платником валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій із  контрагентами, внаслідок включення до них витрат та сум ПДВ, які на момент перевірки не були підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами. Також в акті перевірки було вказано на порушення кримінальних справ стосовно керівників контрагентів позивача. Не погодившись із висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка була залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позов платника було задоволено. Вищий адміністративний суд України рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Не погодившись із позиціями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Сам факт того, що на момент розгляду податкового спору  щодо офіційних осіб контрагентів платника, які в межах досудового розслідування заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні документів, не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувсядо суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень контролюючого органу якими йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції, а також нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток та штрафні (фінансові) санкці. Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки про порушення платником ведення податкового обліку та вимог Податкового кодексу України. Крім того, податковим органом було враховано висновки ряду актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Ухвалою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Формальні недоліки первинних документів, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції. Основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства. Недотримання цивільно-правових норм, у тому числі щодо неналежного оформлення представництва осіб, які діяли від імені суб'єкта господарювання, не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику скориговано зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток та з податку на додану вартість. Підставою для прийняття оскаржуваних рішень став висновок податкового органу про те, що платником неправомірно сформовано валові витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з огляду на їх безтоварність. Справа судами розглядалась неодноразово. За наслідками останнього перегляду постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково.

 Правова позиція 

правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими задоволено вимоги платника єдиного податку стосовно скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку про перевищення таким платником  граничного обсягу виручки, проведення розрахунків без РРО та відсутність торгового патенту.

 Правова позиція 

Сума виручки, що перевищує граничний розмір обсягів виручки в 500 000 грн., за період з 06.04.2011 року по 31.12.2011 року підлягає оподаткуванню за загальними правилами оподаткування підприємницької діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими йому відмовлено у задоволені вимоги стосовно скасування наказу про призначення проведення позапланової перевірки, прийнятого контролюючим органом в силу ненадання платником пояснень та документального підтвердження в повному обсязі на його запит.

 Правова позиція 

Виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими платником податків поясненнями та документальними підтвердженнями. У випадку, коли такі пояснення необґрунтовані або документально непідтверджені, перевірка може бути призначена.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими задоволено вимоги контролюючого органу стосовно припинення юридичної особи - платника податків в силу неподання ним протягом року контролюючим органам податкових декларацій, документів фінансової звітності.

 Правова позиція 

У випадку, якщо платник податку не звітує у встановленому законодавством порядку та не подає до податкового органу декларації і документи фінансової звітності більше одного року, то контролюючий орган має можливість цілком правомірно ініціювати припинення такого суб’єкта господарювання. Тому, поданні платником податків звітні документи після спливу однорічного строку та звернення контролюючого органу до суду з вимогою про припинення юридичної особи не доказують правоту позиції такого платника.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими задоволено вимоги платника податків стосовно визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, що прийнятті з підстав завищення таким платником залишків від’ємного значення, які після бюджетного відшкодування включаються до складу податкових кредитів наступних податкових періодів на відповідні суми ПДВ.

 Правова позиція 

Податковий кодекс України не обмежує в часі право платника податків включати залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення, прийняте контролюючим органом в підтвердження свого висновку стосовно порушення платником податків вимог спеціального режиму оподаткування ПДВ. Платник податків, як сільськогосподарське підприємство, нарахував суму ПДВ на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів, вироблених на орендованих земельних ділянках, частина з яких не була зареєстрована в Державному агентстві земельних ресурсів України.

 Правова позиція 

У контролюючого органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування ПДВ сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання таким платником норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень судів першої та апеляційної інстанції, де перший – повністю задовольнив вимоги платника податків, а другий – не погоджуючись в повній мірі із першим, скасував його рішення в частині задоволення вимог платника стосовно скасування одного із податкових повідомлень-рішень. Такі повідомлення-рішення прийняті з підстав непідтвердження платником податків здійснених витрат, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, непідтвердження податковими накладними суми ПДВ, віднесені до податкового кредиту, а також застосовані штрафні санкції за не оприбуткування готівки у касах.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту по ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник оскаржив в адміністративному суді податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість  у зв'язку з неправомірним віднесенням платником до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних  контрагентами, за нікчемними правочинами. Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено.

 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

не задоволено
◄◄ 1 2 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію