Податкова судова практика

 Фабула справи  Судом вирішувалось питання про можливість касаційного оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 Правова позиція 

Рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають, за винятком випадків, передбачених пунктом другим частини п’ятої статті 328 КАС України. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначав, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача відсутній. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову адміністративного суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач є власником легкового автомобіля 2013 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 ПК України у 2015 році був платником транспортного податку та зобов'язаний його сплачувати. При цьому зазначив, що рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платників сплачувати податки та збори, оскільки такі прямо закріплені нормами ПК України. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

2. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

3. Якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

4. Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішеннях, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

задоволено

 Фабула справи  Судом вирішувалось питання про можливість касаційного оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 Правова позиція 

Рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають, за винятком випадків, передбачених пунктом другим частини п’ятої статті 328 КАС України.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до квартирно – експлуатаційного відділу про стягнення суми податкового боргу по земельному податку з юридичних осіб. Обґрунтовуючи позовну заяву, податківці зазначили, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по земельному податку з юридичних осіб, яка виникла внаслідок самостійно узгоджених сум грошових зобов’язань з урахуванням пені. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу. Він посилився на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення податкового боргу, оскільки КЕВ фінансується виключно за рахунок коштів державного бюджету та являється неприбутковою установою, а тому не повинно нести відповідальності за зобов’язаннями держави, у тому числі за відсутності бюджетного фінансування; КЕВ належить до сфери управління Міністерства оборони України і в умовах особливого періоду, в яких перебуває держава на даний момент, звільняється від сплати земельного податку до закінчення такого періоду.

 Правова позиція 

Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо такого. Доводи ж КЕВ про те, що останнє фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та відсутність у нього матеріальних ресурсів для сплати спірних податкових зобов’язань не спростовують зазначених висновків судових інстанцій, адже відсутність або обмежене фінансування відповідно до податкового законодавства не є підставою для звільнення платника від обов’язку сплати узгодженої суми грошового зобов’язання.

Безпідставними є й твердження відповідача з посиланням на частину 8 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» про звільнення його від сплати земельного податку до закінчення особливого періоду, оскільки наведена норма передбачає зупинення на час особливого періоду дії нормативно-правових актів, які скорочують чисельність, обмежують комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, та жодним чином не поширюється на відносини з питань сплати податків і зборів, врегульованих нормами ПК України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з  адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про визначення їй податкового зобов'язання зі сплати транспортного податку. Платник податку мотивував позовні вимоги тим, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 ПКУ є неправомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційної інстанції, дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у платника податків відсутній. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

2. Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

3. Якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив зобов'язати відновити в АС «Податковий блок» та в інформаційних базах  стан, який був до внесення висновків акту перевірки. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначив, що висновки контролюючого органу викладені у акті перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. Суд першої та другої інстанції відмовив платнику у задоволенні позову відмовив повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дії контролюючого органу по відображенню в інформаційно-аналітичних базах інформації щодо проведеної перевірки відповідають повноваженням такого органу та не створюють для платника податків наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків; Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку.

2. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

3. Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. Судом першої інстанції позов платника податків залишено без розгляду через порушення платником шестимісячного строку на звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України. Судом апеляційної інстанції рішення попередньо інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку по справах з подібними правовідносинами (справа № 816/1369/17 та справа № 812/103/15.)  щодо застосування статті 102 ПК України, з огляду на таке.

Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику податку на додану вартість суму бюджетного відшкодування протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня.

Факт нарахування пені нерозривно пов'язується із фактом існування заборгованості бюджету, що дозволяє стверджувати про пеню як про міру відповідальності держави перед платником за порушення нею обов'язку вчасного відшкодування від'ємного значення суми податку на додану вартість. Така пеня нараховується рівно стільки часу, скільки триває зазначене порушення держави у вигляді нездійснення відповідними державними органами необхідного комплексу дій по відшкодуванню податку, а відтак її нарахування і виплата є похідним зобов'язанням від основного - відшкодувати бюджетну заборгованість з податку на додану вартість. На дату погашення заборгованості з бюджету державою має бути сплачена і пеня, нарахована на таку заборгованість.

ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням податку на додану вартість державою. Положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відсутні підстави для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання, встановлюючи спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв'язку із невиконанням суб'єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов'язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а отже положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього кодексу, застосовуватись не можуть.

Тому  стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким встановлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 99 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка податкової звітності платника податку ПДВ в частині декларування залишку від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику зменшено суму від'ємного значення ПДВ. Свої дії контролюючий орган мотивував тим, що оскільки платник не заявляв до бюджетного відшкодування суму від'ємного значення, то він самостійно відмовилося від належної йому суми бюджетного відшкодування, а тому від'ємне значення ПДВ як показник рядків 24 та 22 декларації з ПДВ має бути зменшене з огляду на порушення строку у 1095 днів, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку з огляду на те, що контролюючим органом безпідставно застосовані положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, які визначають строки давності для подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосування цієї норми права можливо у тому випадку, коли платник податків має намір відшкодувати ПДВ із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до контролюючого органу із заявою в установленому Кодексом порядку. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Прийняття рішення про повернення (виплату) суми бюджетного відшкодування або про зарахування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів є правом виключно платника податків, наданим йому положеннями статті 200 ПК України, а не обов'язком.

2. Платник податку може реалізувати право передбачене пункту 200.7 статті ПК України шляхом подання відповідному органу державної податкової служби податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (пункт 102.5 статті 102 ПК України).

3. Жодних обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, ПК України не містить.

4. На декларування залишку від'ємного значення з ПДВ, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, не поширюються строки давності, передбачені пунктом 102.5 статті 102 ПК України, оскільки такі дії не є тотожними із поданням платником заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за порушення пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні застосовано до платника штрафні (фінансові) санкції. Контролюючим органом на підставі наказу проведено фактичну перевірку платника, за результатами якої складено Акт (довідка), у якому встановлено порушення платником пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій, а саме неоприбуткування готівкових коштів у КОРО, зокрема, встановлено, що у КОРО не здійснено облік готівкових коштів. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволені позову платника податків. Не погодившись з судовим рішенням платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1.У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу №436/95).

2.Аналогічна правова позиція вже неодноразово була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 грудня 2012 року (справа №21-400а12), від 04 листопада 2015 року (справа №825/554/15-а), а також Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року (справа №813/2229/17).

3.За встановлених у даній справі обставин відсутності записів у КОРО про облік руху готівки на підставі фіскальних звітних чеків (рядки взагалі не заповнені), копії з яких були виготовлені контролюючим органом безпосередньо під час проведення перевірки,  суд погоджується із висновком про неоприбуткування платником готівкових коштів у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки, що, відповідно, є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке абзацом третім статті 1 Указу №436/95 передбачена відповідальність.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення коштів за податковим боргом. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволені позову, з огляду на ненадання доказів  про направлення на адресу відповідача податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як вимагає Податковий кодекс. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

За відсутності доказів направлення на адресу платника податку податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення  -  відсутні підстави для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов'язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином надісланим (врученим), що призвело до неможливості встановлення строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу.

не задоволено

 Фабула справи  Митним органом було складено протокол про порушення митних правил у зв’язку з порушенням строку транзиту транспортного засобу, який був ввезений та не вивезений на митну територію України у встановлений строк. Особа звернулася з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил. Обґрунтовуючи вимогу, особа зазначає, що митним органом порушена процедура прийняття постанови поза межами встановленого митним законодавством строку. Втім доказів на підтвердження факту аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб позивачем надано не було, від надання пояснень про причини невивезення зазначеного транспортного засобу позивач відмовився. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Апеляційний суд постановою, яку залишено без змін ухвалою ВАСУ, рішення суду попередньої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

 Правова позиція 

Митний кодекс України не містить визначення поняття триваючого правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, що пов'язані з тривалим, безперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, припиняються або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Дуже часто ці правопорушення є наслідками протиправної бездіяльності.

Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують Закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.

Таким чином, невивезення транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, оскільки, в даному випадку, особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього було застосовано штраф за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання. З матеріалів справи випливало, що позивач в межах встановлених законодавством строків надав банку платіжне доручення щодо оплати податкового зобов'язання. Однак у платіжному дорученні помилково зазначив неправильний рахунок отримувача коштів. В подальшому, контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника, в ході якої встановлено затримку на 17 днів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач доводив, що зазначення неправильного рахунку не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку. Контролюючий орган наполягав на тому, що оскільки обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

ПОСТАНОВА Іменем України 01 серпня 2018 року Київ справа №813/2487/17 адміністративне провадження №К/9901/4079/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гавдика З.В. від 19 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Богаченка С.І., суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М. від 23 листопада 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства «Фірма «Галич-Кабель» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Верховний Суд вказав на безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута позивачем, а кошти спрямовані за належністю.

В С Т А Н О В И В: У липні 2017 року Приватне підприємство «Фірма «Галич-Кабель» (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №5564806. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що в межах граничного терміну Підприємством було перераховано грошові кошти із правильним зазначенням отримувача коштів та призначення платежу, однак на неправильний рахунок, що не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №5564806. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була здійснена позивачем своєчасно, кошти фактично надійшли до Державного бюджету, а невірне зазначення номера рахунку у платіжному дорученні не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений ПК України строк та, як наслідок, для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Державної фіскальної служби України від 27 грудня 2016 року №28219/6/99-99-07-01-04-15-ВПП було змінено основне місце обліку Підприємства як великого платника податків шляхом переведення із Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області до Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що спричинило зміну рахунків для сплати податків. 16 лютого 2017 року позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за №9021584622. Граничний термін сплати узгодженого податкового зобов'язання за І квартал 2017 року у сумі 36995,61 грн. для позивача був 29 квітня 2017 року. 26 квітня 2017 року, тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, платіжним дорученням №10 позивач здійснив оплату податкового зобов'язання у сумі 37045,60 грн., однак у платіжному дорученні помилково зазначив неправильний рахунок отримувача коштів. У зв'язку із наведеним Підприємством 04 травня 2017 року направлений лист начальнику Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про перенесення сплачених коштів на рахунок №31418513799007, за наслідками розгляду якого кошти були перенесені 16 травня 2017 року. В подальшому, відповідачем проведено камеральну перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт від 31 травня 2017 року №120/28-10-48-06/33359491, у якому податковий орган прийшов до висновку про затримку на 17 днів сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за І квартал 2017 року, чим порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2017 року №5564806, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10% від суми грошового зобов'язання, сплаченого з порушенням строку, у сумі 3699,56 грн. Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне. Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дорівнює календарному року. Згідно з пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації. За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання. Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 ПК України відноситься, зокрема, й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у складі податку на майно), до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України). Частиною 1 статті 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Згідно частин 4, 5 статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи. За встановлених судами обставин сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 26 квітня 2017 року (платіжне доручення №10), тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута Підприємством, а кошти спрямовані за належністю. Слід зазначити, що правова позиція стосовно сплати обов'язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету. Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі №2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18). Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення й задоволення позовних вимог. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, суд

Суд також послався на правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету у встановлений законодавством строк має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів.

П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С.С. Пасічник Судді Верховного Суду І.А. Васильєва В.П. Юрченко

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було збільшено податкове зобов’язання  на загальну суму 4541991,00 грн. З матеріалів справи випливало, що позивач уклав договір поставки, за умовами якого інша сторона договору зобов'язувалась поставити йому олію соняшникову, нерафіновану, українського походження, врожаю 2013 року. Моментом передачі товару, тобто моментом поставки, була дата передачі накладної. Передача товару підтверджується: актами прийому-передачі товару, у яких вказано пункти розвантаження товару, відомостями щодо одержання вантажу; видатковими накладними про поставку товару; податковими накладними; довіреностями на отримання матеріальних цінностей. Розрахунки за отриманий товар здійснені безготівково, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. В подальшому, вказаний товар було реалізовано позивачем на експорт іншим компаніям, що підтверджується копіями договорів про надання митно-брокерських послуг, зовнішньоекономічних контрактів, митних декларацій. Контролюючим органом було проведено перевірку, в ході якої встановлено неправомірність формування податкового кредиту. Такі висновки ґрунтуються на неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача, відсутності його за зареєстрованим місцезнаходженням, а також того, що контрагенти вказаного товариства по ланцюгу постачання мають ознаки відсутності реального здійснення ними фінансово-господарських операцій. Крім того, контролюючий орган посилався на неподання платником сертифікатів походження товару, посвідчення якості. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

На думку Суду, акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не містить об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки в останньому відсутній аналіз первинних документів по взаємовідносинам із позивачем і він ґрунтується лише на аналізі податкової звітності контрагента позивача, що не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій із позивачем.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Право на формування податкового кредиту не виникає  у разі непов'язаності здійсненної операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивності операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видачі податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутності у платника податків юридично значимих первинних документів.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік. Платник  є власником транспортного засобу. На адресу платника було скеровано отриману від Мінекономрозвитку інформацію щодо автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких може становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року, у якій серед переліку відповідних автомобілів значиться й автомобіль платника. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків  звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно). за розрахунком, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та не спростованим позивачем, вартість належного останньому автомобіля перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року, а тому такий є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення податкового боргу. Платник перебуває у важкому фінансовому стані, підтвердженням чого є: довідки  про наявність заборгованості платника по заробітній платі; заборгованості перед контрагентами.; накладення арешту на все нерухоме майно платника; наявність зведеного виконавчого провадження про стягнення з платника заборгованості. Постановою суду першої інстанції позов задоволено та стягнуто з платника податків на користь держави податковий борг. Ухвалою суду апеляційної інстанції задоволено заяву платника податків та відстрочено виконання постанови суду. Платник повторно звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити виконання постанови суду першої інстанції. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, заяву платника про відстрочення виконання судового рішення задоволено; відстрочено виконання постанови суду першої інстанції. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності платником як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу. Пунктом 5.2 статті 5 ПК України передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування. Отже, приписи статті 100 ПК України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо визначення доказів, які є підставою для відстрочення податкового боргу (пункт 100.5 ПК України) та порядку погашення податкового боргу (пункт 100.7 ПК України).

Відповідно до пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235 затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, який і повинен враховуватися при визначенні підстав відстрочення грошового зобов'язання чи податкового боргу.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. З матеріалів справи випливає, що між позивачем та державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 95,3 га. Згідно з укладеним договором позивачем здійснено нарахування орендної плати та подано до Інспекції податкові декларації з плати за землю за 2014 та 2015 роки, згідно яких у 2014 році ставка податку становить 0,1% за пасовища загальною площею 2,7 га та 0,03% за багаторічні насадження, площа яких становить 92,6 га.; у 2015 році ставка податку за 2,7 га пасовища становить 0,1% та за 92,6 га багаторічних насаджень - 0,03%.  Контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку, якою встановлено заниження податкового зобов'язання з орендної плати за землю на 53665,02 грн. за період з 01 січня 2014 року по січень 2015 року. Підставою для таких висновків, на думку контролюючого органу, є неврахування та несплата позивачем протягом вказаного періоду суми орендної плати у розмірі, встановленому пп. 288.5.1 ПКУ. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що умови договору можуть змінюватись лише за згодою сторін, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, позивач вказував на те, що зміни до пп.288.5.1 ПКУ щодо збільшення мінімального розміру орендної плати за землю підлягають застосуванню з нового бюджетного року, тобто з 01 січня 2015 року, а тому донарахування позивачу орендної плати в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки не може вважатися правомірним.  Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

З набранням чинності змін до пп.288.5.1 ПКУ встановлений у договорі розмір орендної плати підлягає перегляду. Річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та незалежно від умов договору оренди не може бути меншим визначеного цією нормою мінімального платежу.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення суми податкового боргу у розмірі 222 669,35 грн. Обґрунтовуючи позовну заяву, контролюючий орган зазначив, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати штрафних санкцій по податку на прибуток підприємств, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Відповідач звернувся з касаційною скаргою. В обґрунтування він зазначав, що при винесенні рішень судами не було надано оцінки несвоєчасності зарахування податковим органом переплати з податку на прибуток, що зумовило застосування до нього штрафу згідно з податковим повідомленням-рішенням, на підставі якого позивачем заявлено вимогу про стягнення грошових коштів.

 Правова позиція 

На момент звернення до суду із даним позовом сума податкових зобов'язань була узгодженою та набула статусу податкового боргу.Тому у контролюючих органів є законні підстави для стягнення з відповідача спірної спірної суми заборгованості

При цьому питання правомірності застосованих контролюючим органом фінансових санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким відповідний штраф застосовано, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення та повернення помилково сплаченої суми транспортного податку у розмірі 25000 грн. Суд першої інстанції  позов повністю задовольнив. Суд апеляційної інстанції постанову скасував та залишив позов без розгляду з підстав порушення позивачем місячного строку на звернення до суду, встановленого податковим законодавством після процедури адміністративного оскарження. При цьому, процедура адміністративного оскарження закінчилась 2015 року, а позов до суду був поданий у 2017 році. Позивач звернувся з касаційною скаргою, мотивуючи її тим, що строк для оскарження податкових повідомлень – рішень про нарахування грошових зобов'язань становить 1095 днів.

 Правова позиція 

Враховуючи оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення, яке прийнято 2015 року, подання до суду позовної заяви 2017 року свідчить про дотримання встановленого податковим законодавством  1095-денного строку на судове оскарження рішення контролюючого органу, що, у свою чергу, спростовує наявність обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Між платником та міською радою укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення (за функцією використання - землі промисловості), цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, між сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку. В подальшому укладено угоду за якою сторони вирішили припинити дію договору оренди землі шляхом його дострокового розірвання за взаємною згодою сторін, між сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки, згідно якого орендар передав, а орендодавець прийняв земельну ділянку. В подальшому, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб. Постановою суду першої інстанції залишеною без змін  ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Платник при укладенні договору оренди земельної ділянки та її передачі цього ж дня орендарю згідно акту приймання-передачі, а також проведення реєстрації договору, набув статус суб'єкта орендної плати за землю та, як наслідок, обов'язок її сплати.

Достатніми доказами для підтвердження державної реєстрації договору оренди землі можуть слугувати: інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, які підтверджують проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного між платником та міською радою. Підстав вважати ці дані недостовірними, як і доказів визнання договору оренди недійсним, немає.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб. Між міською радою, як Орендодавцем, та платником, як Орендарем, укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку. Договір укладено терміном на 50 років. Орендна плата за земельну ділянку розрахована у трикратному розмірі земельного податку на рік з урахуванням індексації. В подальшому, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого платнику збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб. Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки контролюючого органу про невідповідність зазначеного у договорі розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5статті 288 Податкового кодексу України, відповідно до якого річний розмір орендної плати не може бути меншим 3 відсотків нормативної грошової оцінки землі. Постановою суду першої інстанції залишеною без змін  ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, якими за затримку сплати суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за земельні ділянки державної та комунальної власності його зобов'язано сплатити штраф в розмірі 20% та 10% від суми. Податкові повідомлення- рішення були винесені на підставі камеральної перевірки. Позивач стверджував, що камеральна перевірка була проведена контролюючим органом з порушенням законодавства, оскільки у нього були відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків. Контролюючий орган стверджував, що порушення платником  строків сплати узгоджених сум грошових зобов'язань є підставою для притягнення такого платника податків до встановленої законодавством  відповідальності. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

До внесення змін до Податкового кодексу України ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року питання своєчасності нарахування та сплати податків та зборів могло бути предметом лише документальної перевірки. На відміну від камеральної перевірки, документальна перевірка потребує наявності наказу про її призначення та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, пред'явлення направлення на перевірку.

У цій справі, податковим органом не приймалось рішення про проведення перевірки, копія наказу про проведення перевірки не була надіслана посадовим особам позивача, не було надіслано вручено письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Тобто, позивач не надав доказів на підтвердження проведення документальної перевірки. Таким чином,   відповідач вийшов за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняті на його підставі податкові повідомлення - рішення не є правомірними.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовано тим, що він не є постійним представництвом нерезидента, у зв’язку з чим грошові кошти, передані нерезидентом - юридичною особою структурному підрозділу, не відповідають критеріям визнання їх доходом відповідно до зазначених положень Закону №334/94-ВР та ПК України, оскільки не приводять до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що збільшують власний капітал нерезидента юридичної особи, а тому їх оподаткування не є правомірним. Суб’єкт господарювання як за статутом так і фактично здійснював лише допоміжну діяльність, а саме збір інформації для подальшого дослідження ринку ІТ технологій. Постановою суду першої інстанції позов  задоволено, ухвалою суду апеляційної інстанції залишено без змін. Постановою суду касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані та справу направлено на новий розгляд. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Обов'язок сплати податку на прибуток у представництва нерезидента виникає за наявності таких обставин: діяльність представництва створює постійне представництво в Україні (має статус постійного представництва) та одержує доходи з джерелом походження з України. Некомерційна діяльність, що має підготовчий або допоміжний характер (зберігання, демонстрація, закупівля або доставка товарів, збирання інформації тощо), не може бути підставою для визначення представництва таким, що має статус постійного.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податків, контролюючий орган на підставі висновків акту прийняв податкове повідомлення-рішення (далі-ппр), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДФО, в тому числі основне зобов'язання, штрафні (фінансові) санкції та застосовані штрафні (фінансові) санкції за неподання податкової декларації. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування ппр, посилаючись на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, обрахованого від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2013 рік у розмірі 279577,00 грн, оскільки анульована банком сума основного боргу (кредиту), яка виникла відповідно до кредитного договору, склала 50229,45 грн., а тому саме ця сума має бути об'єктом оподаткування ПДФО. Постановою суду першої інстанції, яка залишена апеляційним судом без змін, позов задоволено повністю, скасовані ППР.

 Правова позиція 

Зміст норм підпункт «д» підп. 164.2.17 та підпункт «б» підп. 164.2.14 ПК України дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Виходячи з підп. «д» підпункту 164.2.17 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.

Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ, внаслідок встановлення нереальності господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками. Висновок про нікчемність правочинів обґрунтований відсутністю сплати ПДВ та невиконання податкового обов'язку з подачі податкової звітності з ПДВ постачальниками . На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними первинними документами. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об’єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Позивач обґрунтовував позовну заяву відсутністю у відповідача правових підстав для призначення перевірки, оскільки ним було своєчасно та у повному обсязі надано пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит.  Суть справи полягала в тому, що контролюючий орган звернувся до позивача з проханням надати пояснення щодо незастосування п'ятикратного розміру рентної плати за час відсутності дозволу на спеціальне використання води та уточнені декларації  з рентної плати за спеціальне використання води за відповідні звітні періоди. У відповідь на наданий запит позивачем було надіслано лист, у якому наведено інформацію щодо використання шляхів отримання відповідного дозволу та зазначено перелік прийнятих заходів щодо своєчасного отримання дозволу. Відповідач стверджував, що платником не були спростовані відомості стосовно недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях підприємства, а також не було обґрунтовано неналежне оподаткування водоспоживання у період відсутності відповідного дозволу на спеціальне використання води. Тобто, на думку контролюючого органу, надані позивачем пояснення не стосувалися змісту запитуваної інформації. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Контролюючий орган може звертатися із запитом про надання інформації до платника податків у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником.  Платник зобов’язується надати пояснення та їх документальні підтвердження на запит контролюючого органу і ці пояснення повинні стосуватися змісту запитуваної інформації, тобто спростовувати недостовірні дані, вказані контролюючим органом у запиті. У іншому випадку, наказ про призначення перевірки вважається прийнятим у відповідності до підстав та умов, із дотриманням яких законодавець пов'язує можливість проведення документальної позапланової перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до податкової інспекції про скасування рішення щодо виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування. Суд першої інстанції позов повністю задовольнив. Податкова інспекція звернулась з апеляційною скаргою, подавши також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. На підставу для поновлення строку апелянт посилався на те, що судовий збір був сплачений своєчасно, проте платіжне доручення не відразу було подане до ГУ ДФС в області, що й призвело до пропуску строку звернення до апеляційного суду зі скаргою. Він обґрунтовував такі дії посиланням на Порядок організації роботи органів ДФС під час підготовки та супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи, затвердженого наказом ДФС України від 12.10.2015 №778. Відповідно до його приписів супроводження справ, стороною в яких є підпорядковані ДПІ, здійснюється підрозділами позовної роботи ГУ ДФС в областях. Тому платіжне доручення  про сплату судового збору було надіслано відповідачем на адресу ГУ ДФС у Хмельницькій області, що, в свою чергу, з огляду на їх територіальну віддаленість, зайняло певний проміжок часу та призвело до пропуску встановленого судом для усунення недоліку апеляційної скарги строку. Втім, апеляційну скаргу було залишено без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження й визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними. Інспекції було запропоновано протягом десяти днів вказати інші підстави для поновлення строку. Подавши апеляційну скаргу вдруге, відповідач, окрім наведених раніше підстав, зазначила про проведення службового розслідування щодо працівників, дії яких призвели до пропуску строку сплати судового збору. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, оскільки прийшов до висновку про неповажність наведених відповідачем причин пропуску строку апеляційного оскарження. Він також зазначив, що інспекція повинна була надіслати платіжне доручення про сплату судового збору до суду, а не до ГУ ДФС в області. Апелянт подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

У випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Документи щодо усунення недоліків залишеної без руху апеляційної скарги (зокрема, докази сплати судового збору) мають у встановлений строк подані саме до суду. При цьому, особливості організації роботи в установі, що таку апеляційну скаргу подала, жодним чином не впливає на неухильність виконання нею своїх процесуальних обов'язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов'язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).

Незважаючи на те, що первинна апеляційна скарга була подана у строк, передбачений законодавством, невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому було збільшено податкове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні санкції. Підставою для цього, на думку податківців, було те, що платник податку не задекларував дохід, отриманий як  додаткове благо у вигляді анулювання (прощення) заборгованності по кредиту, внаслідок чого було занижено податок з доходів фізичних осіб. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага, оскільки анульована банком сума заборгованості по процентам, нарахованим за користування кредитом, не підпадає під ознаки додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням в розумінні Податкового кодексу, а тому не підлягає оподаткуванню. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції задовольнив позов. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку (правовідносини до внесення змін до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, тобто до 1 січня 2015 року).

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу про нарахування платнику транспортного податку. Контролюючий орган, просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що платник має власний зареєстрований легковий автомобіль, який є об'єктом оподаткування в розумінні Податкового кодексу України, у зв'язку із чим й нараховано суму транспортного податку. Судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган подав касаційну скаргу

 Правова позиція 

Якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. Відповідач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкових повідомлень-рішень контролюючого органу. Контролюючий орган   провів фактичну перевірку, щодо дотримання норм законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, посадовими особами контролюючого органу, складено акт, яким встановлено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР в результаті незастосування реєстратора розрахункових операцій та невидачу відповідного розрахункового документу встановленої форми при продажі товару. На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовано штрафні санкції Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підстави для застосування до позивача штрафних санкцій відсутні, оскільки контролюючий орган не зміг довести належними та допустимими доказами факт реалізації товару без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідного розрахункового документа. При цьому, такий факт спростовується належними доказами, в тому числі показаннями свідків.

Встановлено, що документи на підставі яких посадові особи контролюючого органу вказували на факт реалізації товару  не містять жодних реквізитів, які б дали змогу ідентифікувати продавця товару, у них зазначено замовника товару, а не перевіряючих. Також вони не містить підписів і печаток сторін, що не дає можливості встановити походження цього документу та особу, що його сформувала та надрукувала. В свою чергу, разова транспортна перепустка лише фіксує час перебування особи на території підприємства.

Крім того, при проведенні фактичної перевірки посадовими особами відповідача було роздруковано денний звіт РРО з показниками 0.00 грн., про що зазначено в акті перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено неправомірне заниження ПДВ, податку на прибуток, внаслідок встановлення нереальності господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками. Висновок про нереальний характер операцій обґрунтований відсутністю можливостей у контрагентів на виконання договірних зобов’язань; виконанню робі, які не відповідають видам діяльності контрагента, а також порушення порядку заповнення податкових накладних. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що посилання контролюючого про відсутність можливостей у контрагентів позивача на виконання договірних зобов'язань базуються на надуманих методах аналізу трудомісткості виконаних робіт без урахування новітніх технологій, тривалості виконуваних робіт. Крім того, зазначає, що виконання ним робіт, які не відповідають видам діяльності, не є провиною платника податків, який перевіряється. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Посилання податкового органу на порушення податкового законодавства контрагентами по ланцюгу постачання не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, оскільки їх зобов'язання не спричиняють податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому контролюючим органом зменшено розмір від’ємного значення ПДВ. ППР було прийнято на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник при заповненні податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 року не врахував результати попередніх перевірок, за результатами яких прийнято ППР, обставини незакінчення процедури судового оскарження таких ППР та, відповідно, неузгодження визначених ними грошових зобов’язань. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Не погодившись з рішеннями судів, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд звертає на те, що на час подання платником податку податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 року та проведення її камеральної перевірки процедура судового оскарження податкових повідомлень - рішень не була завершена та визначені ними грошові зобов’язання не набули статусу узгоджених, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтоване неврахування платником податку висновків вказаних актів перевірки та податкових зобов’язань, нарахованих податковим органом на їх підставі, у податковій декларації з ПДВ за квітень 2015 року.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Таким чином, права та обов’язки платника податків щодо сплати податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом, виникають лише після закінчення процедури адміністративного та судового оскарження рішення контролюючого органу про нарахування такого грошового зобов’язання та його узгодження. При цьому, податкове законодавство не містить заборони на декларування від’ємного значення та включення в повному обсязі такого від’ємного значення суми ПДВ до податкового кредиту в наступному податковому періоді з підстав неврахування висновків податкового органу, які не набули статусу обов’язкових до закінчення процедури оскарження рішення контролюючого органу, яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку на спрощеній системі оподаткування, виконуючи свій податковий обов“язок, здійснив ініціювання переказу коштів шляхом подання до двох банків платіжних доручень для сплати єдиного податку. Одним з банків наступного дня після подання доручень надіслано повідомлення про невиконання розрахункових документів (доручень на сплату єдиного податку) у зв“язку з тим, що не має/не достатньо коштів на кореспондентському рахунку. Контролюючий орган прийняв та надіслав податкову вимогу платника, вважаючи, що у платника утворився податковий борг. Платник оскаржив вимогу до суду першої інстанції; суд позовні вимоги задовольнив, оскільки платіжні доручення по сплаті зобов'язання з єдиного податку своєчасно подані платником для перерахування коштів до бюджету, але з вини банку останні виконані не були, а тому податкова заборгованість у платника відсутня.Контролюючий орган оскаржив це рішення в суд апеляційної інстанції. За наслідками оскарження рішення суду першої інстанції було скасоване: суд постановив, що невиконання банком платіжних доручень платника на перерахування коштів зумовлено їх відсутністю на рахунку останнього, а тому невнесення податку до бюджету відбулося з вини платника, у зв'язку з чим контролюючим органом правомірно винесено вимогу. Платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом №2346-III, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету.

Відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком. Відповідно, у такому випадку неперерахування податку не є наслідком винних дій банку, а тому відповідальність за своєчасність та повноту його сплати покладається на платника податків, який ініціював відповідний грошовий переказ.

Доводи платника про те, що з моменту прийняття банком платіжних доручень обов'язкок по сплаті податкових зобов'язань вважається виконаним, за відсутності доказів наявності на його рахунку відповідної суми коштів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про дотримання платником вимог податкового законодавства.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податків контролюючий орган дійшов висновку, що платником було неправомірно зменшено обсяг задекларованих показників орендної плати за надані йому земельні ділянки (за період березень-серпень 2016 року). На основі цього контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яке платник оскаржив до суду. Платник вказував, що зменшення задекларованих показників орендної плати за землю пов'язано з тим, що об'єкти нерухомості, які розташовані на орендованих земельних ділянках були відчужені третім особам за договорами купівлі-продажу, у зв'язку з чим платник не зобов'язаний сплачувати орендну плату за ті земельні ділянки, користування якими припинено. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнив, оскільки з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов'язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, який відчужено, а тому обов'язок зі сплати орендної плати за земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості, у платника відсутній. Контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій посилався на те, що особа, яка реалізувала право власності на будівлю, споруду (її частину), до проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності новим власником повинна сама сплачувати орендну плату за земельну ділянку, на якій розташована така будівля, споруда (її частина), з урахуванням прибудинкової території, а тому висновок про відсутність у платника обов'язку зі сплати орендної плати за такі ділянки є помилковим.

 Правова позиція 

1. У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

2. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

3. До нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

4. Невнесення змін до укладених платником з органом місцевого самоврядування договорів оренди земельних ділянок, на яких розташована відчужена частина нерухомості, не є підставою для продовження обов'язку платника по сплаті орендної плати за такі ділянки, оскільки наведене не звільняє нових власників від обов'язку сплати податку (орендної плати) за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ними майно.

5. Платник податку не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких він не є (у тому числі якщо відбулося відчуження платником частини об'єктів нерухомості, які розташовані на орендованих земельних ділянках).

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом у 2012 році на виконання постанови слідчого податкової міліції проведено позапланову документальну перевірку, за результатами якої складено акт та винесено податкові повідомлення-рішення. Платником податку було подана позовна заява з вимогами визнати протиправними дії контролюючого органу щодо винесення акту про результати перевірки, скасування акту та скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, однак судом апеляційної інстанції було постановлено, що податкові повідомлення - рішення прийняті до набрання законної сили  рішенням суду у  кримінальній справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставам суперечать положенням Податкового кодексу України. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31.01.2018 Київ К/9901/8901/18 справа № 2а/0470/6369/12 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., здійснивши попередній розгляд справи за позовом Приватного акціонерного товариства «ПАСАТ» до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, скасування акта та податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Чередниченко В.Є., Коршуна А.О., Панченко О.М. від 04 грудня 2014 року,

Норми статті 78, 86.9 та 58.4 ПК України (в редакції підтверджують висновок, що матеріали документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство «ПАСАТ» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Інспекція), в якому просило: - визнати протиправними дії посадових осіб Інспекції щодо винесення акту від 15 березня 2012 року про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2011 року; - скасувати акт від 15 березня 2012 року №385/231/20232735; - скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2012 року № 0000392301, № 0005121701. Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало на те, що відповідачем під час складання акта перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень допущено процедурні порушення. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року адміністративний позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 28 березня 2012 року № 0005121701 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 56,71 грн. (45,37 грн. - за основним платежем, 11,34 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено обставини порушення позивачем податкового законодавства, внаслідок яких нараховано грошові зобов'язання на підставі податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2012 року №0000392301, №0005121701 в частині 838,56 грн., а відповідачем не було допущено процесуальних порушень під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також суд зазначив, що ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акта певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував; позов частково задовольнив; визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2012 року № 0000392301, № 0005121701; в задоволенні позову в іншій частині відмовив. Мотивуючи рішення, апеляційний суд зазначив, що податкові повідомлення -рішення прийняті до набрання законної сили рішенням суду у кримінальній справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, що суперечить положенням Податкового кодексу України. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Товариством не спростовано обставин допуску порушень законодавства в сфері оподаткування. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року відкрито касаційне провадження. У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекція, керуючись, зокрема, підпунктом 78.1.11 Податкового кодексу України (далі - ПК) на підставі наказу від 24 січня 2012 року № 318 та на виконання постанови т.в.о. старшого слідчого податкової міліції Державної податкової інстанції в Кіровському районі м. Дніпропетровська про призначення позапланової документальної перевірки від 19 вересня 2011 року по кримінальній справі №99116506 проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 15 березня 2012 року №385/231/20232735 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2012 року: - №0000392301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1690103,75 грн. (1352083,00 грн. - основний платіж, 338 020,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції) - №0005121701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 895,27 грн. (716,22 грн. - основний платіж, 179,05 - штрафні (фінансові) санкції). Статтею 78 ПК (тут і надалі в редакції, чинній на час проведення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень) визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок. Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 цієї статті документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, коли отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні. Відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність. Разом з тим, відповідно до положень абзацу першого пункту 58.4 статті 58 ПК у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Наведені норми підтверджують висновок, що матеріали документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Висновок суду апеляційної інстанції про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2012 року №0000392301, №0005121701 є обґрунтованим, оскільки оскаржувані акти індивідуальної дії прийняті до настання обставин, передбачених пунктом 58.4 статті 58 ПК України. Аналогічна позиція застосування норм права висловлена і Верховним Судом України, зокрема в постанові від 27 січня 2015 року № 21-494а14 (реєстраційний номерів Єдиному державному реєстрі судових рішень 42886571). Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С.С. Пасічник Судді: І.А. Васильєва, В.П. Юрченко

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було здійснено заходи з метою проведення зустрічної звірки платника податків, за результатами чого складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки з висновками про відсутність реального здійснення операцій та нікчемність правочинів в силу закону. Крім того, контролюючий орган направив повідомлення про відсутність платника за місцезнаходженням до районної державної адміністрації, за наслідками чого було внесено до Єдиного державного реєстру запис про підтвердження відомостей про юридичну особу. Платник звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки, складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки, визнання протиправними висновків такого, а також про визнання протиправними дій щодо направлення повідомлення до райдержадміністрації про відсутність платника за місцезнаходженням. На обґрунтування позову платник зазначав, що контролюючий орган порушив порядок та спосіб проведення звірки, порядок оформлення її результатів; крім цього, контролюючий орган направив до реєстраційної служби повідомлення про відсутність за місцезнаходженням без вчинення заходів по встановленню фактичного місцензнаходження платника. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки права чи інтереси платника не були порушені оспорюваними діями, відсутні підстави для задоволення позову. Платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, є відображенням дій працівників податкових органів, повноваження на здійснення яких прямо передбачено законодавством. Дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акту за їх результатами не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, оскільки інформація, зазначена у такому акті, використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. З огляду на це вимоги платника про щодо проведення зустрічної звірки, оформленої актом про неможливість проведення зустрічної звірки, та викладення в ньому певних висновків, задоволенню не підлягають, а вище наведене  виключає необхідність надання правової оцінки змісту такого акта у рамках даного судового провадження.

Надсилання контролюючим органом державному реєстраторові повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, внаслідок якого реєстратор здійснив перевірку та вніс запис до реєстру про підтвердження відомостей про юридичну особу-платника не становить собою порушення прав платника, а тому, з огляду на огляду на мету та завдання адміністративного судочинства, позовні вимоги про визнання протиправнми зазначених вище дій задоволенню не підлягають. 

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку ФОП, за результатами якої було донараховано грошове зобов'язання з податку на подану вартість. Контролюючий орган зазначав, що операції між позивачем та його контрагентами не мали ознак реальності, оскільки первинні документи були оформлені з помилками та не містили повної інформації; один із контрагентів позивача мав ознаки фіктивності. Судами першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги платника податків були задоволені в повному обсязі.

 Правова позиція 

Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

Суд дійшов до висновку, що допущені під час складання первинних документів помилки та недоліки не спростовують фактичного руху активів у процесі здійснення господарської діяльності. Тому такі документи не свідчать про нереальність операцій між платником податків та його контрагентами.

Суд дійшов до висновку, що допущені під час складання первинних документів помилки та недоліки не спростовують фактичного руху активів у процесі здійснення господарської діяльності. Тому такі документи не свідчать про нереальність операцій між платником податків та його контрагентами.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Таке ППР прийняте контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами операцій із придбання товарів у контрагента та відобразив податкові зобов’язання з ПДВ за результатами їх подальшої реалізації третій стороні, оскільки такі операції не підтверджуються документально. Постановою суду першої інстанції в задоволені позову платнику податків було відмовлено. Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу платника податків, тим самим скасувавши постанову суду першої інстанції. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Обов’язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зобов'язання з податку на додану вартість є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Контролюючий орган може проводити перевірку виключно на підставі наказу керівника органу контролюючого органу за умови ненадання платником податків у визначені законодавством строки відповіді на обов’язковий запит контролюючого органу. Відсутність же доказів витребування документів до початку чи в ході проведення перевірки та відмови платника податків надати такі документи без поважних причин не може свідчити про порушення особою податкового законодавства та позбавляти права  на відповідні податкові вигоди.

Допущення помилок в наданих до перевірки на підтвердження господарських операцій із контрагентом видаткових та податкових накладних щодо дати та номеру договору не спростовує самої суті господарських операцій та фактичного здійснення таких, адже сукупність доказів, що містяться в матеріалах справи, підтверджує правильність формування платником податків даних податкового обліку в частині податкового кредиту та зобов’язань зі сплати податку на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Таке ППР прийняте контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами операцій із контрагентом, оскільки такі операції не підтверджуються документально. Постановою суду першої інстанції в задоволені позову платнику податків було відмовлено. Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу платника податків, тим самим скасувавши постанову суду першої інстанції. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас, норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Суд вважає, що помилковими є твердження контролюючого органу про відсутність здійснення господарських операцій, яке зроблене на підставі отриманої податкової інформації, у тому числі у вигляді акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента постачальника, виходячи з відсутності у ньому об’єктивних та підтверджених даних про порушення платником податкового законодавства, а також аналізу первинних документів по взаємовідносинам із платником. До того ж, як вбачається з рішення апеляційної інстанції, в акті про неможливість проведення зустрічної звірки аналізуються обставини взаємовідносин контрагента платника з іншою особою, з якою платник не вступав у господарські відносини, що, відповідно, не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин платника з контрагентом.

Суд відзначає, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання покупцем необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

не задоволено

 Фабула справи  Наказом начальника контролюючого органу була призначена, а згодом проведена документальна невиїзна перевірка платника з приводу своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами. За результатами перевірки складено акт, в якому встановлено заниження податку на прибуток. Платник звернувся до суду з позовними вимогами про скасування наказу на проведення перевірки та про визнання дій по складанню акту перевірки протиправними, оскільки, на його думку, у контролюючого органу не було підстав для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, її проведення та складання акта перевірки за результами її проведення. Рішеннями суду першої та апеляційної інстанції позов було задоволено виходячи з того, що контролюючим органом не доведено обставин надіслання позивачу письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження; крім того, контролюючий орган не ознайомив позивача до проведення перевірки з наказом про проведення перевірки, що свідчить про протиправність дій по проведенню документальної невиїзної перевірки позивача. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за умови ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом визначеного строку з дня отримання запиту.

Лише дотримання норм матеріального права щодо підстав та порядку проведення перевірок може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Направлення платнику податків повідомлення про проведення перевірки та копії наказу лише в день проведення перевірки позбавляє його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку проведення перевірки і свідчить про протиправність дій контролюючого органу по проведенню перевірки.

Доводи контролюючого органу щодо того,  в ході проведення перевірки встановлено обставини протиправності формування платником валових витрат, не стосуються предмету доказування у цій справі та  не спротовують факту протиправності призначення та проведення такої перевірки платника.

Правовий акт індивідуальної дії є актом органів державної влади та посадових осіб, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки певної особи (певного кола осіб), а також створює правила поведінки, передбачені для разового застосування. За своєю юридичною природою правовий акт індивідуальної дії є актом застосування правової норми до конкретних фактичних обставин, що тягнуть виникнення, зміну або припинення правовідносин між персонально визначеними особами, на яких поширюється дія такого акта.

Виходячи зі змісту положень статті 86 Податкового кодексу України, дії по складанню акта перевірки, висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті або довідці доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків. Тому акт перевірки має констатуючий, а не владно-зобов'язуючий характер, позаяк не містить обов'язкових приписів, розпоряджень, що породжують юридичні наслідки для платника. Дії контролюючого органу щодо складання акта перевірки не порушують права чи інтереси особи, а відтак підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні.

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення контролюючого органу про застосування до нього штрафу та нарахування пені за несплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 21.01.2016р. до 29.02.2016р. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сума несплаченого єдиного внеску виникла у зв'язку з тим, що у звітності про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за грудень 2013 року, січень-квітень, липень 2014 року помилково були сформовані «Таблиця 4. Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суми грошового забезпечення та на суми допомоги у зв'язку з  вагітністю та пологами» і заповнені в частині нарахування допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, яка, у свою чергу, відображена і в Таблиці 1 звітності, тобто суми нарахованого єдиного внеску на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами у зазначених періодах подвоїлися; зазначена помилка відкоригована у звітності за травень 2016 року, у відповідному рядку Таблиці 4, зайво нарахований єдиний внесок віднесений до суми, на яку зменшено єдиний внесок у зв'язку з виправленням помилки, допущеної у попередніх звітних періодах, і який, відповідно, не підлягає сплаті. Постановою адміністративного суду позов задоволено. Ухвалою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Суд зазначає, що  для визначення правильності нарахування штрафу та пені, обов`язково слід встановити факт невиконання платником єдиного внеску обов`язку по сплаті сум внеску, а також розмір недоїмки, на який нараховано штраф та пеню. Подані позивачем платіжні доручення підтверджують вчасне виконання ним обов'язку зі сплати єдиного внеску згідно зі ст. 6, 9 ЗУ «Про збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Таким чином, зважаючи на наведені обставини, доводи контролюючого органу про несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а тому про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) позивачем єдиного внеску від 16.05.2016р. № 0008201302 підлягає скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до суду з позовною заявою про визнання нечинними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), якими йому донараховано єдиний соціальний внесок. Пенсія призначена йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», водночас він досяг 60-ти років, тобто загального пенсійного віку, з якого призначається пенсія за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Окружний адміністративний суд позов задовольнив, проте апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Фізичні особи-підприємці, що обрали спрощену систему оподаткування та яким призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року (справа №21-95а15).

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася з позовом до суду щодо зобов'язання призначити пенсію по інвалідності. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Судом апеляційної інстанції рішення скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з відсутністю правових підстав для призначення позивачці пенсії, враховуючи, що на момент звернення за її призначенням вона не мала реєстрації місця проживання. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Управління ПФУ звернулося до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як місце проживання (реєстрації); держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулася з позовом до суду щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Рішенням суду першої інстанції позов частково задоволено. Рішенням суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю, у зв’язку з відсутністю необхідного стажу для призначення пенсії.. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій особа звернулася до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту населення за наявності спеціального стажу роботи від 25 років до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

До стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Аптека офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації, а тому відповідно й до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до управління внутрішніх справ, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача з тимчасового затримання автомобіля, та відшкодувати фізичній особі майнову та моральну шкоду. Постановою окружного адміністративного суду позов було задоволено частково. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції змінено. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України.

 Правова позиція 

Майнова та моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок протиправної діяльності посадової особи органу міліції підлягає відшкодуванню державою.

не задоволено
◄◄ 1 2 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію