Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом було визначено  податкове зобов'язання з ПДВ. Після набрання податковим зобов`язанням статусу узгодженого платник без зайвих зволікань звернувся до контролюючого органу із заявою про зарахування переплати з частини чистого прибутку у сплату цього податкового зобов`язання. Однак вказану заяву було проігноровано. В подальшому, контролюючий орган нарахував пеню за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання з ПДВ.  Платник податків звернувся до суду із вимогою про скасування нарахування пені, оскільки вона виникила в зв`язку ізпротиправним нездійсненням зарахування  переплати з частини чистого прибутку у рахунок сплати ПДВ. Тобто, порушення строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ відбулось саме внаслідок протиправної бездіяльності контролюючого органу. Постановою окружного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено. Натомість апеляційним судом апеляційну скаргу платника було задоволено повністю.

 Правова позиція 

Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Затримка у погашенні податкового боргу, яка відбулась внаслідок бездіяльності контролюючого органу (щодо зарахування коштів переплати з одного платежу в рахунок погашення заборгованості з іншого) за умови добросовісного ставлення до своїх прав платника та дій без зайвих зволікань для своєчасного виконання встановлених законом обов'язків свідчить про неправомірне нарахування пені за несвоєчасну сплату.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено неправомірне формування податкового кредиту завдяки укладенню договорів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків. Такий висновок здійсноно на основі аналізу контрагентів, зважаючи на те, що усі підписані за вказаними операціями акти приймання-передачі послуг та звіти містять однакові загальні фрази щодо надання послуг без їх конкретизації та деталізації змісту й обсягу, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV й позбавляє такі документи юридичної значимості. В результаті, контролюючим органом було донараховано податкові зобов'язання. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, оскільки ним було подано первинні документи, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам.Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Враховуючи встановлені в ході розгляду зазначеної справи обставини ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, дефектності первинних документів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в такому випадку надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання (позивача). Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов’язують можливість правомірного формування податкових вигід, правильним є висновок судів про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

не задоволено

 Фабула справи  Надаючи індивідуальну податкову консультацію, контролюючий орган зазначив, що адвокати не мають права при визначенні сукупного чистого доходу враховувати витрати, пов`язані з рекламою адвокатської діяльності. Не погоджуючись, платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування цієї консультації. Обґрунтовуючи вимоги платник зазначив, що документально підтверджені витрати адвоката, пов’язані із рекламою його послуг, повинні враховуватись при визначення його чистого оподатковуваного доходу, оскільки прямо пов’язані із здійсненням професійної діяльності. Рішенням суду першої інстанції позов платника податків задоволено. Рішенням суду апеляційної інстанції залишено без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Виходячи із змісту положень статті 1 ЗУ «Про рекламу», метою реклами є збільшення попиту на товари, роботи та послуги, які надає платник податків, у зв`язку з чим відповідні витрати мають безпосередній зв`язок з господарською діяльністю.

Рекламні та інформаційні послуги спрямовані на забезпечення належного інформування населення про діяльність, зокрема, адвоката й така обізнаність дає можливість залучити більше клієнтів, що є прямим зв`язком з його професійною діяльністю.

Частина 1 статті 13 Правил адвокатської етики передбачає право адвоката рекламувати свою професійну діяльність з дотриманням чинного законодавства і цих Правил.

Таким чином, реклама передбачає доведення інформації про відповідну продукцію певному колу споживачів, до яких належать, в тому числі, суб`єкти отримання адвокатських послуг.

Відповідно до положень підпункту 177.4.4 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, зокрема, витрати на послуги реклами.

Відтак, документально підтверджені витрати адвоката, понесені ним у зв`язку з придбанням рекламних послуг щодо розповсюдження інформації про його професійну діяльність можуть враховуватись при визначенні оподатковуваного доходу.

не задоволено

 Фабула справи  За результатом перевірки контролюючий орган встановив, що ТОВ не надано до перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано показники податкових декларацій з ПДВ. Платник подав заперечення на акт разом з оригіналами первинних документів, яке орган залишив без задоволення. Тоді ТОВ звернулося до суду із позовом до податкового органу, у якому просило визнати протиправним та скасувати ппр, обґрунтовуючи тим, що  висновок органу ґрунтуються виключно на тому, що Товариством не було надано до перевірки первинних документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності. Водночас, позивач стверджує про неможливість надання до перевірки усіх первинних документів адже вони перебували не за місцем юридичної адреси Товариства (у архіві) й в подальшому у повному об`ємі були надані податковому органу до прийняття ним рішення за результатами проведеної перевірки, однак відповідачем органом не враховані. Судом першої інстанції позов задоволено повністю. апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовив.

 Правова позиція 

Зміст положень пунктів 44.6, 44.7  статті 44, підпункту 78.1.5 ПК України свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, й надсилає відповідні документи контролюючому органу до прийняття рішення за результатами такої - це є підставою для призначення позапланової перевірки.

З огляду на зміст частини другої статті 71 КАС України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) саме на податкові органи покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні зобов`язання та застосовано фінансові санкції.

Отже, щодо надання документів платником податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом, НЕ ЗОБОВ’ЯЗУЄ платника надавати документи ТІЛЬКИ до письмових заперечень.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового орану та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду.

задоволено частково

 Фабула справи  Платником податку на прибуток було помилково відображено суму грошових зобов'язань в декларації з податку на прибуток. В подальшому, платником самостійно виправлено помилку шляхом подання уточнюючого розрахунку, та сплачено скориговану суму податку. Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату першочергово задекларованого податку на прибуток (з помилкою).  Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, оскільки помилково задекларована сума грошових зобов`язань не підлягала сплаті, вважає, що законні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничного строку їх сплати та нарахування пені відсутні. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. 

 Правова позиція 

Обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, передбаченого вказаною нормою, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов`язання з простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів). Іншими словами, саме фактична сплата узгодженої суми грошового зобов`язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов`язок платника сплатити штраф. Подання платником податків у встановленому порядку уточнюючого розрахунку до податкової декларації не є формою сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків взяв у оренду земельна ділянка під розташування та подальшу експлуатацію багатоповерхового житлового будинку. За результатами перевірки контролюючим органом встановлено заниження платником податкового зобов’язання по орендній платі за землю та прийнято податкові повідомлення-рішення ( далі – ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу та третьої особи- міської ради, у якому просила скасувати ППР, якими збільшено суми грошового зобов’язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за основним платежем та штрафними санкціями. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється за згодою сторін договору, якої і було досягнуто між орендарем та орендодавцем - міською радою при його укладенні й розмір орендної плати визначено також у затвердженій ухвалою Господарського суду, тому порушення з його боку не було. Постановою суду першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту). Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, контролюючий орган, донараховуючи суми грошових зобов`язань за платежем орендна плата із застосуванням грошової оцінки для земель житлової забудови, комерційного використання і технічної інфраструктури, а не земель, зайнятих поточним будівництвом, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією, законами України, й прав позивача не порушив, оскільки такі умови сплати орендної плати були визначені відповідними рішеннями міської ради і не суперечать умовам договорів про оренду земельних ділянок.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків перебуває на обліку в контролюючого органу в зоні проведення АТО, та отримав сертифікат Торгова-промислової палати про настання обставин непереборної сили. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави з особі податкового органу про стягнення податкового боргу з орендної плати з платника податків, який виник внаслідок самостійного визначення платником податків сум податку у податковій декларації та не був сплачений. Платник податків обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначив, що законодавство не містить такої умови як знаходження суб`єкта, який здійснює діяльність на території проведення АТО, у тому ж місці, де знаходиться і земельна ділянка, як і не передбачає обов`язку подання ним сертифікату Торгово-промислової палати України як такого. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

 Правова позиція 

Оскільки Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі – Закон №1669) є спеціальним законом у спірних правовідносинах, тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України. Разом з тим статтею 6 Закону №1669, яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин. Дійсно сертифікат Торгово-промислової палати України є доказом, що підтверджує причини та настання обставин, які не залежали від учасника подій.

Проте у даній справі дані обставини не підлягають підтвердженню таким сертифікатом, оскільки в силу вимог статті 6 Закону №1669 достатньою підставою, зокрема, для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014. Отже, у відповідності до положень статті 6 Закону №1669 на період проведення АТО платник податків звільнений від обов`язку з внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а отже відсутні правові підстави для стягнення з платника податків податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом не було підтверджено юридичній особі статус платника єдиного податку на наступний рік, оскільки контролюючим органом було встановлено існування заборгованості особи зі сплати податків. Юридична особа оскаржила правомірність таких дій, з мотивів, що наявність податкового боргу є підставою для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку і не є достатньою умовою для анулювання такої реєстрації платникам податку, які вже перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Постановою окружного суду у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду скасовано, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку четвертої групи у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У разі непроведення перевірки факту наявності у платника податкового боргу (встановлення податкового боргу іншим способом), у  контролюючого органу  не виникає заснованих на законі правових підстав для непідтвердження позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом виявлена заборгованість (недоїмка) платника податків за платежами ПДВ, податок на прибуток, земельний податок з юридичних осіб. Контролюючий орган направив платнику податкову вимогу та склав акт опису майна у податкову заставу. Крім того судом першої інстанції за позовом контролюючого органу прийнято постанову про задоволення вимоги стягнути заборгованість з платника та стягнуто з рахунків відповідача. Втім інкасові доручення з призначенням платежу - стягнення коштів були повернуті банківською установою із відміткою  про неможливість виконання у зв`язку з  відсутністю коштів. Податковий орган звернувся з позовом до платника податків, у якому просив надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Цю вимог податковий орган обґрунтував тим, що платником податків обліковується податковий борг за узгодженими і не сплаченими сумами грошових зобов’язань. Рішення суду першої інстанції у задоволення позову контролюючого органу відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції залишено без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу (пункт 88.1 статті 88 ПК України). Виходячи із положень п. 95.3 ст.95 ПК України, рішення суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про його погашення. Це рішення підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Отже, умовою для звернення до суду, за якою можливе надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, є наявність у платника податкового боргу та відсутність на розрахункових рахунках такого платника грошових коштів, достатніх для його погашення. В той же час нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі. Положення статей 87, 88, 95 ПК України свідчать, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках. Одночасно пунктом 89.8 статті 89 ПК України визначено обов`язок контролюючого органу безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Верховний Суд звертає увагу на те, що у справах за зверненням контролюючого органу одночасно з перевіркою дій чи бездіяльності платників податків, обставин, що стали підставою для втручання контролюючого органу, суд перевіряє на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльності самих контролюючих органів. Разом з тим суди попередніх інстанцій, встановивши, що інкасові доручення повернено без виконання з підстав відсутності коштів на рахунках, не навели обґрунтувань щодо того, чому такі обставини унеможливлюють реалізацію Інспекцією наданих їй законом повноважень погашення цієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Отже, у цій справі необхідно було з`ясувати й наявність факту реєстрації публічного обтяження - податкової застави у відповідному державному реєстрі, як це передбачено пунктом 89.8 статті 89 ПК України, а також перевірити це належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами. Також слід дослідити конкретніше й обставин справи стосовно обсягу сплачених відповідачем коштів на виконання судового рішення, яким розстрочене виконання постанови про стягнення податкового боргу, а також того чи погашався такий борг взагалі, а не обмежуватись лише посиланням на відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про неналежну сплату вказаної заборгованості, не вживши, при цьому визначених частиною третьою статті 77 КАС України заходів, спрямованих на витребування таких доказів з власної ініціативи для з`ясування всіх обставин у справі, як це визначено частиною четвертою статті 9 цього ж кодексу.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ. Платник оскаржив рішення, й за результатами розгляду справи ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова вчинити дії щодо поновлення реєстрації. Однак за час судового розгляду, платник  змінив своє місцезнаходження і відповідно місце податкового обліку. У зв'язку з цим, платником було подано нову позовну заяву до ДПІ у Київському районі м. Харкова (до органу обліку за новим місцежнаходженням), в якій вимагав вчинити дії щодо поновлення реєстрації платником ПДВ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання, однак ця обов`язковість має різні наслідки для осіб, які брали участь у справі, і тих, які участі в справі не брали.  

Законна сила постанови суду проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в його основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені постановою суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.  

Відтак, якщо судом було зобов’язано конкретний орган поновити реєстрацію, то в органу за новим місцем обліку платника, відсутній відповідний обов`язок, який встановлено таким рішенням суду й, як наслідок, наявність порушення цим суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів платника не вбачається.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом видано наказ про проведення документальної перевірки, а згодом органом складено акт відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків. Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податків про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. В обґрунтування подання контролюючий орган посилався на наявність правових підстав для адміністративного арешту майна позивача, - відмову від допуску працівників контролюючого органу до проведення документальної планової перевірки. Судом першої інстанції, залишено без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні подання контролюючого органу відмовлено.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 94.2.3 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Якщо податкова звернулась до суду у спрощеному порядку для стягнення коштів або арешту майна, для відмови у відкритті провадження на підставі «спору про право» не обов’язково ініціювати паралельну справу, в якій оскаржувати передумови відповідного звернення.

Суди можуть встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків.

Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов`язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв`язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Тобто, наявність спору про право може бути встановлено, якщо в своїх запереченнях до подання контролюючого органу, платник податків поставить під сумність законність передумов.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки встановлено реалізацію алкогольного напою з простроченим терміном придатності для споживання, а також маркування марками акцизного податку попереднього зразка. На підставі висновків акту перевірки до платника застосовано фінансові санкції за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного збору встановленого зразка. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Позов мотивовано тим, жодним законодавчим актом не покладено обов'язку і права переклеювати марки акцизного податку в разі зміни їх форми, адже маркування алкогольних напоїв марками акцизного податку відбувається виробниками під час виробництва напоїв та сплати акцизного податку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Законодавцем визначена міра відповідальності у вигляді штрафу за виробництво, зберігання, транспортування, реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку.

При цьому немаркованими вважаються алкогольні напої, за які не було сплачено, або було сплачено не в належному розмірі (на момент розливу) акцизний податок.

Метою застосування штрафів є відповідальність за ухилення від сплати акцизного податку.

В свою чергу, ототожнення контролюючим органом факту реалізації алкогольних напоїв, у яких сплив термін придатності до споживання із реалізацією алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, не відповідає правильному змісту правового регулювання.

Продаж алкогольних напоїв із простроченим терміном придатності – не привід для застосування санкцій за несплату акцизного податку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході камеральної перевірки було встановлено затримання сплати грошового зобов’язання з орендної плати, й на підставі цього прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платника зобов’язано сплатити штраф за несвоєчасну сплату орендної плати за землю з юридичних осіб. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Позов мотивовано тим, що прийняті податкові повідомлення-рішення містять зобов'язання щодо сплати штрафу за порушення строків сплати орендної плати за землю з юридичних осіб, проте контролюючим органом не враховано вимоги статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Податковий орган, реалізовуючи свої повноваження щодо проведення камеральної перевірки, може здійснювати лише перевірку платника податків виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.  

Водночас, своєчасність сплати платником податків і зборів може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.  

Тому, що контролюючі органи, здійснюючи дослідження питань своєчасності сплати податків, виходять за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. 

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено службове розслідування порушень посадовими особами законодавчих вимог при проведенні перевірок платника податку та його контрагентів. За результатами розслідування встановлено такі порушення при перевірці контрагентів та оголошено догану таким особам. Враховуючи наявні порушення, контролюючим органом призначено перевірку платника податків. Платник не погодився з прийнятим наказом про проведення перевірки, й звернувся до суду з вимогою визнати його протиправним та скасувати. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначив про відсутність підстав для прийняття наказу, оскільки перевірку може бути призначено лише за наявності розпочатого службового розслідування та лише у період проведення такого розслідування.   Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Зі змісту пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України вбачається, що умовами для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки є: невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства; неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства; існування розпочатого службового розслідування щодо посадових осіб нижчого рівня або повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Невстановлення за результатами службового розслідування порушень чинного законодавства щодо конкретної перевірки, свідчить про відсутність правових підстав для проведення позапланової перевірки позивача у відповідності до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання,  оскільки контрагентом не було сплачено в повному обсязі суми ПДВ по податкових накладних. На підставі вказаного було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку, мотивуючи це тим, що фактична несплата контрагентом ПДВ не може бути підставою для позбавлення його права на податковий кредит. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.

Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

не задоволено

 Фабула справи  Між органом місцевого самоврядування та платником податків (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, яка пізніше передана у суборенду іншій особі (суборендар) на тих самих умовах. За результатами перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення (ППР), яким визначено первинному орендарю суму грошового зобов’язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку.  Суборендар звернувся до суду із позовом до податкового органу, у якому просила визнати протиправним та скасувати ППР, обґрунтовуючи тим, що органом здійснено вихід за межі наданих повноважень шляхом втручання у договірні відносини орендаря та суборендаря земельної ділянки. Судом першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення попередньої інстанції та ухвалив нову, якою у задоволенні позову особи відмовив.

 Правова позиція 

Об'єктом орендної плати є земельна ділянка, надана в оренду, а суб'єктом сплати даного платежу є орендар земельної ділянки. Орендна плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, порядок адміністрування та сплати якого, визначені ПК України, у той час як плата за суборенду земельної ділянки є платежем в межах договірних відносин (суборенди), яка, в свою чергу, законодавчо обмежується орендною платою.

Таким чином орендар земельної ділянки державної і комунальної власності зобов'язаний вносити орендну плату у розмірі та на умовах, визначених договором оренди й законодавством, незалежно від того, чи передана земля у суборенду та умов такої передачі. Суборендар же земельної ділянки у відповідності до положень ПК України такого обов'язку немає.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про про стягнення податкового боргу підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, так як контролюючим органом не було отримано відповіді за результатами вжиття заходів з погашення податкового боргу. Рішення суду першої інстанції було залишено змін апеляційним судом. У зв’язку з вищезазначеним контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі комунальних підприємств) та визначено перелік заходів, які зобов'язаний здійснити контролюючий орган у відповідній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу.

У разі якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу комунального підприємства, то контролюючий орган вчиняє дії, передбачені статтею 96 ПК України, для залучення коштів (майна) органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, на погашення податкового боргу останнього.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання, на підставі чого було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Внаслідок оскарження податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано,  рішення суду набрало законної сили. Опісля, платником було подано заяву щодо внесення до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування. Однак, контролюючим органом було відмовлено у внесенні, оскільки на той час ним було оскаржено в касаційній інстанції правомірність скасування зменшення суми бюджетного відшкодування. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відшкодування ПДВ повинно проводитись не зважаючи на початок повторної перевірки чи оскарження до Верховного суду рішень у справі про визнання протиправним ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування.

В силу вимог абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК України, після набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Якщо рішення про скасування ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, набрало законної сили, у контролюючого органу відсутні підстави для невнесення до Реєстру необхідних даних.

При цьому, що обставини відкриття касаційного провадження, а також проведення повторної позапланової перевірки платника податків не є підставою для зупинення (припинення) процедури відшкодування ПДВ. 

не задоволено

 Фабула справи  Платником податків заявлено суму бюджетного відшкодування. У подальшому, фактично, кошти бюджетного відшкодування з ПДВ йому було перераховано, але з порушенням строків, визначених у п.200.23 ПК України. Тому, платник податків вважає, що податковим органом має бути сплачена пеня за прострочення бюджетного відшкодування з ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про стягнення з Державного бюджету України пені. Суд першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов залишено без розгляду з підстав порушення позивачем шестимісячного строку на звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України ( в ред., чинній до 15 грудня 2017 р).

 Правова позиція 

Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас частиною третьою згаданої статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, зі змісту норм пунктів 200.7, 200.10, 200.12, 200.23 ПК України, можна дійти висновку, передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов'язку з виплати заборгованості з відшкодування ПДВ протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України.

Системний аналіз положень статті 43 та пункту 200.23 статті 200 ПК України, дає підстави для висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість.

Після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Отже, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується із статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122 КАС України (в редакції з 15.12.2017).

Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

Тому, стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України можуть бути заявлені в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів, та визнав помилковою позицію судів попередніх інстанцій про можливість звернення до суду із такими позовними вимогами лише в межах строку, визначеного частиною другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

задоволено

 Фабула справи  Постановою окружного адміністративного суду було стягнуто платника податку на користь Державного бюджету заборгованість з податку на прибуток, а також розстрочено виконання зазначеної постанови на сто двадцять місяців. В 2017 році платник податку звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити погашення податкового боргу, посилаючись на скрутне фінансове становище, в якому перебуває підприємство, оскільки здійснює свою діяльність в зоні проведення антитерористичної операції й в зв'язку з проведенням бойових дій зупинено виробництво. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, відповідачу відстрочено погашення податкового боргу з податку на прибуток за 2017 року.

 Правова позиція 

Інститут розстрочення та відстрочення податкового боргу платника податків, що регулюється ст. 100 Податкового кодексу України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у ст. 1 сферою дії ПК України.

Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого ст. 100 ПК України; вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).

Тому, що інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги мотивував тим, що контролюючим органом недотримано алгоритму дій, визначених ПК України, що передують її проведенню, а саме: не було направлено належно оформлений запит щодо надання інформації та її підтвердження. Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю. Суди дійшли висновку, що підстав для проведення перевірки не було, оскільки у запиті не зазначено жодних відомостей, вказівок на виявлені недостовірні дані, що свідчать про можливі порушення платником або його контрагентом вимог податкового законодавство.

 Правова позиція 

Якщо отриманий  запит про надання пояснень та їх документального підтвердження не містить підстав, передбачених ПК України, для їх надіслання, а також вказівки на виявлену недостовірність даних, відмова надати пояснення та їх документальні підтвердження на вказаний запит не може розцінюватись як обставина, з якою пов'язується можливість призначення документальної позапланової перевірки платника.

Таким чином, за відсутності у запиті фактичних даних стосовно того, в чому саме полягає виявлена недостовірність даних з посиланням на конкретні джерела відомостей про порушення платником податків, в разі відмови надати відповідь на такий запит, прийняття наказу про призначення перевірки є безпідставним.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що контролюючий орган направив наказ менше ніж за 10 днів до початку перевірки, чим порушив вимоги пункту 77.4 статті 77 ПК України. А тому, несвоєчасне надіслання обумовлює незаконність прийнятого наказу. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення порядку направлення наказу про проведення перевірки, не може бути підставою для його скасування, а лише може надавати право платнику податків на відмову від допуску до перевірки, оскільки процедурні порушення під час організації проведення перевірки (дії, бездіяльність), тобто після прийняття керівником контролюючого органу рішення про проведення перевірки у формі наказу, не можуть бути покладені в основу висновків про протиправність самого акта суб'єкта владних повноважень, який реалізовується.

не задоволено

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець – платник єдиного податку оскаржив до суду правомірність прийняття контролюючим органом рішення про нарахування йому грошового зобов’язання із земельного податку. В обґрунтування позову зазначив, що ФОП, який обрав спрощену систему оподаткування звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності відповідно до п.297.1 ст.297 ПК України. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду ухвалено рішення на користь платника.

 Правова позиція 

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 р. справа № 21-2352а15, а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 р. № 826/14615/16, від 19.06.2018 р. № 814/3427/13-а та від 26.06.2018 р. № 826/10930/13-а.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової перевірки. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначив про відсутність правових підстав для проведення перевірки, оскільки питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередньої перевірки, що суперечить приписам абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволені позову.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо проведення камеральної перевірки платника з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контролюючим органом при проведені перевірки було порушено строки давності, а саме 1095 днів, щодо періоду, за який її проведено, а також з того, що повнота нарахування і сплата податків не може бути предметом камеральної перевірки та має досліджуватися у ході документальної перевірки. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Предметом камеральної перевірки, проведеної контролюючим органом, фактично було питання щодо розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тобто питання, яке у відповідності до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України має перевірятися податковим органом шляхом проведення документальної перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку – ФОП, за результатами якої встановлено неправомірне заниження ПДВ, оскільки не було підтверджено рух товарів по ланцюгу постачання між контрагентами, що свідчить про нереальний характер господарської діяльності. Платник податку оскаржив вказане рішення, мотивуючи це тим, що висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій позивача із контрагентами спростовуються первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Посилання ж податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. У той же час, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку, свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак, при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться, у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся з позовом до платника податків про стягнення податкового боргу. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні клопотання контролюючого органу й залишив скаргу без руху у зв’язку тим, що до скарги не додано документ про сплату судового збору.

 Правова позиція 

Вимоги до апеляційної скарги встановлено статтею 296 КАС України, відповідно до частини 5 якої до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Згідно із частиною 2 статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, за змістом частин 1 та 2 якої суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України).

Разом з тим, приписами частини 5 статті 298 КАС України встановлено, що питання про повернення апеляційної скарги суд вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення її недоліків.

Наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про те, що копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху платник податків отримав 17 жовтня 2018 року й саме з цієї дати розпочався встановлений вказаною ухвалою десятиденний строк для усунення її недоліку, проте оскаржувана ухвала про повернення апеляційної скарги постановлена судом 19 жовтня 2018 року, тобто до закінчення встановленого відповідачеві строку, чим фактично позбавлено останнього можливості усунути виявлений судом недолік.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган виніс рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а також нараховано пеню. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання незаконним та скасування такого рішення. Судом першої інстанції в позові відмовлено. Судом апеляційної інстанції визнано неправомірним рішення попередньої інстанції та скасовано рішення контролюючого органу.

 Правова позиція 

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території, де проводилася антитерористична операція, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Водночас, Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

не задоволено

 Фабула справи  Постановою окружного адміністративного суду було стягнуто платника податку на користь Державного бюджету заборгованість з податку на прибуток, а також розстрочено виконання зазначеної постанови на сто двадцять місяців. В 2017 році платник податку звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити погашення податкового боргу, посилаючись на скрутне фінансове становище, в якому перебуває підприємство, оскільки здійснює свою діяльність в зоні проведення антитерористичної операції й в зв'язку з проведенням бойових дій зупинено виробництво. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, відповідачу відстрочено погашення податкового боргу з податку на прибуток за 2017 року.

 Правова позиція 

Інститут розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, що регулюється статтею 100 ПК України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у статті 1 сферою дії ПК України.

Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України, оскільки в першому випадку відстрочується/розстрочується саме виконання судового рішення, а не сплата грошового зобов'язання/податкового боргу, вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою сторін, виконавця або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення грошового зобов'язання/податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України); до того ж розстрочення/відстрочення виконання судового рішення є безоплатним, на відміну від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України.

Враховуючи наведене, Суд, який розглядає цю справу, вважає, що інститути розстрочення і відстрочення виконання судового рішення та розстрочення і відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків мають різну правову природу та не можуть ототожнюватись, а відтак, постановляючи ухвали у даній справі, суди попередніх інстанцій правильно керувались саме положеннями процесуального законодавства - КАС України».

невідомо

 Фабула справи  Платник податків подав до суду позов до контролюючого органу про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Обґрунтувавши це тим, що його діяльність здійснюється на території проведення АТО, в результаті чого він звільнений від сплати штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суд першої інстанції задовольнив позов платника податків частково, а саме: скасовано рішення контролюючого органу частково у  сумі. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Верховною Радою України Законом №1669 внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску й, при цьому, в цей же період за таку його несвоєчасну сплату відповідальність, штрафні та фінансові санкції до них не застосовуються.

Також, Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації. Обґрунтувавши це тим, що  операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових по 30 березня 2015 року включно підлягають оподаткуванню в загальному порядку за ставкою 20 відсотків, суперечить положенням пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, згідно з якими операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів звільнені від оподаткування податком на додану вартість до 01 січня 2017 року. Суд першої інстанції позов задовольнив, суд апеляційної інстанції залишив без змін; індивідуальну податкову консультацію контролюючого орану визнано недійсною та скасовано.

 Правова позиція 

Операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у Переліках, затверджених постановою №15, у період з 01 січня 2015 року по 30 березня 2015 року звільнялись від оподаткування ПДВ. Адже, упродовж спірного періоду (з 01 січня 2015 року по 30 березня 2015 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови №15, Кабінет Міністрів України не затверджував. Натомість постановою №136 внесено зміни до постанови №15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 01 січня 2017 року.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки вважав, що контролюючим органом не було дотримано алгоритму дій, визначених ПКУ, що передують її проведенню, а саме: направлення платнику податків належно оформленого запиту про надання інформації та її документального підтвердження. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення.

 Правова позиція 

Документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Лише дотримання цих вимог може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки.

задоволено

 Фабула справи  Рішенням міської ради від 13.07.2016 було встановлено транспортний податок, а також затвердженні особливості його справляння, відповідно до норм Податкового кодексу України. У відповідності до вказаного рішення, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику податку податкове зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік, оскільки за ним зареєстроване право власності на транспортний засіб, який є об’єктом оподаткування транспортного податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення міською радою транспортного податку 13.07.2016 року не може бути застосовано у 2016 році, оскільки встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Тому встановлення такого податку 13.07.2016 року матиме застосування в 2017 році, який є плановим періодом для застосування цього рішення. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції, а в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Зі змісту норм Податкового кодексу України випливає, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Однак, положеннями пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції, в 2016 році в платників податку виник обов’язок сплатити транспортний податок з фізичних осіб, у випадку якщо середньоринкова вартість об’єкту оподаткування (легкового автомобілю) становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно).

Однак, контролюючим органом не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. Натомість судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, й, як наслідок, не надано належної оцінки обрахунку середньоринкової вартості автомобіля платника податку, яка впливає на віднесення такого автомобіля до об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, а тому вказані обставини повинні бути досліджені в новому розгляді справи.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків подав до суду позов до контролюючого органу щодо визнання незаконними дії контролюючого органу по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки та складанню акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки»; визнання протиправними дії органу по внесенню до Інформаційної системи «Податковий блок» відносно платника даних, які свідчать про наявність відхилень між показниками податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, самостійно задекларованими платником в податкових деклараціях з податку на додану вартість; щодо зобов'язання органу видалити з Інформаційної системи «Податковий блок» дані показників податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, обчислених згідно з актом та дані про наявність відхилень від показників податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, самостійно узгоджених платником в податкових деклараціях з податку на додану вартість; щодо зобов'язання органу відобразити у відповідних вкладках Інформаційної системи «Податковий блок» показники, відображені платником самостійно у податкових деклараціях з податку на додану вартість. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції прийняв нове рішення в частині визнання протиправними дії контролюючого органу по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки та складанню.

 Правова позиція 

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку у строки, визначені ПКУ, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу з вимогами щодо: визнання протиправними дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки платника та складання акта про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків; визнання протиправними дії органу щодо формування у акті про неможливість проведення зустрічної перевірки; зобов'язання відповідача вилучити з автоматизованих інформаційних систем інформацію; зобов'язання органу відновити у автоматизованих інформаційних системах інформацію щодо податкового кредиту та податкових зобов'язань платника з податку на додану вартість тощо. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, а саме в частині визнання протиправними дії органу щодо внесення змін до АІС «Податковий блок» в частині показників податкової звітності платника  на підставі щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків; зобов'язання органу відновити в автоматизованих інформаційних системах, що використовуються контролюючими органами, інформацію щодо податкового кредиту та податкових зобов'язань платника з податку на додану вартість, які були змінені на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).

задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки контролюючим органом було видано податкові повідомлення-рішення. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просило скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення, яким платнику податків визначено суму із штрафними санкціями та яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Судом першої інстанції позов задоволено повністю, а судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Погоджуючись із пунктом 198.3 статті 198 ПКУ, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було направлено платнику податку запит про надання інформації для з’ясування реальності операцій з контрагентом у зв’язку з можливими порушеннями податкового законодавства та залучення суб’єкта до схеми формування штучного податкового кредиту. Платник податку відмовив у наданні запитуваної інформації, посилаючись на порушення вимог Податкового кодексу України при складанні запиту. На підставі неподання платником пояснень та документальних підтверджень, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку з питань формування податкового кредиту по взаємовідносинах із контрагентами та подальшого ланцюгу постачання. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати вказаний наказ.  В обґрунтування позовних вимог зазначалось на відсутність законодавчо визначених підстав для проведення перевірки. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю. 

 Правова позиція 

Документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Зазначені у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України обставини є юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує подальшу реалізацію контролюючим органом свого права на проведення документальної позапланової перевірки.

Однак, судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії контролюючими органами щодо здійснення податкового контролю над контрагентом платника податку з питань проведення фінансово-господарських операцій.

Таким чином, зазначеним вище судовими рішенням встановлено факт відсутності порушень податкового законодавства контрагента, а відтак складання запиту про надання інформації для з’ясування реальності операцій з контрагентом у зв’язку з можливими порушеннями податкового законодавства та залучення суб’єкта до схеми формування штучного податкового кредиту. до платника податку не є правомірним, а ненадання пояснень та документального підтвердження не є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку платника з питань правильності нарахування та обчислення єдиного внеску, за результатами якої встановлено порушення положень ст.ст. 7-9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На підставі акту перевірки прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за своєчасно не нарахований єдиний внесок. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати вказане рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що ним помилково було внесено до звітності дані про нарахування єдиного внеску стосовно працівників, призваних за мобілізацією, за відсутності такого обов’язку, а тому відповідальність за такі дії не може наставати. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до системного аналізу норм, на час спірних відносин законодавство України передбачало звільнення роботодавців від нарахування та утримання єдиного внеску з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказане регулювання було передбачено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», прийнятим у зв’язку з подіями на Сході України.

Відтак, самостійне донарахування платником податку єдиного внеску на доходи осіб, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації є помилковим, оскільки такий обов’язок не передбачено наведеними законодавчими нормами.

Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що відсутність обов’язку платника податків із нарахування єдиного внеску обумовлює відсутність підстав для застосування до платника податку штрафних санкцій, передбачених п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податку з питань внесення до бюджету сум єдиного соціального внеску, за результатами якого констатовано порушення обов’язку зі сплати. Згодом, платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про перерахування помилково сплачених сум ЄСВ на вірний розрахунковий рахунок. За результатами перевірки контролюючим органом прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначив, що зобов’язання зі сплати єдиного внеску виконані без порушень строків, а сплата на неправильний рахунок не може бути підставою для застосування санкцій, оскільки в подальшому кошти спрямовані за належністю. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені повністю.

 Правова позиція 

Допущена платником податку помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного соціального внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки 3719, відкриті на ім'я ДФС в казначействі. До того ж, згодом така помилка самостійно виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.

Верховний Суд вважає, що допущення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов'язання з єдиного соціального внеску у строк, встановлений Законом №2464-VI, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника та його посадових осіб до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховних Судом у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі №760/6097/16-а (2а/760/590/16).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із заявою про списання безнадійного податкового боргу, оскільки він має право на списання безнадійного податкового боргу у зв’язку з подіями на території АР Крим, та дію обставин непереборної сили на платника засвідчено сертифікатом ТПП України. Контролюючим органом прийняті рішення про часткове списання податкового боргу, відсутність підстав для списання повної суми обґрунтовано тим, що списанню підлягає тільки той податковий борг, який виник у зв’язку з несплатою узгоджених грошових зобов’язань за період дії обставин непереборної сили.  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправною бездіяльність органу в частині неприйняття рішення про списання безнадійного податкового боргу; іі) зобов’язати прийняти рішення про списання боргу. На обґрунтування позову зазначено, що він у зв’язку з подіями на території АР Крим позбавлений можливості належно виконувати свої податкові зобов’язання та відповідно до п.15.1 ст.15 ЗУ «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на окупованій території України» має право на повне списання податкового боргу. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Пунктом 15.1 статті 15 Закону №1636 визначено, що будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.

З аналізу вказаної норми вбачається, що правовою підставою для списання заборгованості як безнадійної у зв'язку з є одночасна сукупність наступних умов: 1) грошові зобов'язання виникли в період тимчасової окупації; 2) борг виник за граничним терміном погашення вказаних зобов'язань; 3) особа змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України після моменту тимчасової окупації. Вказана норма не містить застережень щодо можливості розширеного її тлумачення.

У справі, яка розглядається, попри посилання платника податку на необхідність застосування щодо нього згаданих положень законодавства у зв'язку із зміною свого місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, судами попередніх інстанцій так і не перевірено наявності чи відсутності відповідних обставин, з якими Закон пов'язує можливість списання податкового боргу юридичній особі - резиденту України, та, як наслідок, не надано відповідної правової оцінки тому, чи можуть спірні суми грошових зобов'язань Товариства вважатися податковим боргом та бути списаними у відповідності до пункту 15.1 статті 15 Закону №1636.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення платником податку вимог законодавства щодо збору й обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Зважаючи на встановлене, контролюючий орган надіслав вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, а також прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій). Вказані дії були оскаржені платником податку в адміністративному порядку. Не дочекавшись завершення процедури узгодження суми грошового зобов’язання, начальник контролюючого органу прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску. Платник податку звернувся до місцевого суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасування вказаної постанови. Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на те, що не було завершено адміністративного оскарження, грошове зобов’язання не набуло статусу узгодженого, а тому відсутній факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Постановою місцевого суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову начальника контролюючого органу про накладення на платника податку адміністративного стягнення, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Контролюючий  орган, уповноважений відповідно до статті 234-2 КУпАП на розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов'язаних з порушенням законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне, у разі наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності повинен був своєчасно, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати усі обставини справи й вирішити її в точній відповідності з законом у межах строків, передбачених для накладення адміністративного стягнення та розгляду справи про адміністративне правопорушення, що й повинно бути предметом перевірки судами у межах даного спору.

Касаційний суд наголошує, що здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення є самостійним процесом, врегульованим нормами спеціального закону - КУпАП, положення якого не містять застережень щодо неможливості її розгляду до закінчення визначеної Податковим кодексом України процедури оскарження прийнятих контролюючим органом рішень.

У даному ж випадку, зважаючи на юридичну природу, зміст та характер спірних правовідносин, такі виникли з приводу накладення на посадову особу платника податку адміністративного стягнення та прийняття контролюючим органом постанови у справі про адміністративне правопорушення, а не у сфері справляння податків і зборів, як помилково визначили суди першої та апеляційної інстанцій.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами камеральної перевірки контролюючим органом встановлено порушення абзацу 8 пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме невірно зазначено місцезнаходження (місце проживання) платника податків. У зв'язку із наведеним у повідомленні зазначається, що згідно пункту 48.7 статті 48 ПК України податкова декларація за даний період не вважається податковою звітністю. Платник податку звернулося до суду з позовом до контролюючого органу щодо визнання протиправним дії контролюючого органу щодо невизнання податкової декларації та зобов’язати орган визнати вищезазначену декларацію з дня її фактичного отримання. Судом першої інстанції позов задоволено повністю та судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такий обов'язковий реквізит як місцезнаходження (місце проживання) платника податків. Імперативний характер пункту 49.8 статті 49 ПК України означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Абзац перший пункту 49.9 статті 49 ПК України вказує на те, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. У разі порушення платником податків вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК, де зазначені наслідки подання податкової звітності, на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з абзацом першим пункту 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким на підставі статті 267 ПК України визначено платнику податків суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн. Платник податків оскаржив податкове повідомлення-рішення до суду. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено - скасовано податкове повідомлення-рішення. Постановою ж апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. В подальшому контролюючий орган надіслав платнику податкову вимогу на суму 25000,00 грн. У зв'язку із несплатою платником згаданої суми грошових зобов'язань у добровільному порядку контролюючий орган звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку. Обґрунтовуючи позовну заяву, контролюючий орган зазначив, що за платником податків обліковується непогашена заборгованість з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено - стягнуто з платника на користь державного бюджету України податковий борг у розмірі 25000,00 грн. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що сума податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн., визначена контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні, за результатами його судового оскарження набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання контролюючим органом порядку направлення податкових документів, а також спливу строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу й звернення до суду з відповідним позовом.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами проведеної камеральної перевірки контролюючий орган прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення на платника податків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності. Зазначав, що звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування був поданий з прострочкою. Платник податків подав позов до суду, обґрунтовуючи це тим, що вищезазначений звіт був подано своєчасно та належним чином, що відображено у відповідних квитанціях. Суд першої інстанції прийняв, а суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення, в якому вимоги задоволено частково: визнано незаконною та скасовано постанову контролюючого органу про накладення на платника податку адміністративного стягнення, передбаченого частиною 1 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Доказами подачі вказаного звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є розрахункова квитанція, а доказом прийняття такої звітності контролюючого органу є квитанція з відміткою про те, що контролюючий орган перевірку виконав.

Навіть у разі виявлення помилок за умови фактичного прийняття контролюючим органом податкової звітності, в даному випадку не може йти мова про неподання чи несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, а отже, винесення оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» та за платежем «податок на прибуток». Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій контролюючого органу із контрагентами спростовуються первинними документами, а акти перевірок даного контрагента не можуть бути належним доказом порушення податкової дисципліни позивачем. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено повністю. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що факт реального виконання та отримання платником товарів та виконаних робіт (наданих послуг) підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари та роботи/послуги в подальшому передані замовникам. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами документальної планової перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення, оскільки їх прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, а висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій контролюючого органу із контрагентами спростовуються первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних а інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Враховуючи те, що між платником податку і його контрагентом було укладено договір про надання   екологічного супроводу та екологічного забезпечення діяльності, виконання якого підтверджується актами надання послуг (виконаних робіт) із зазначенням найменування послуги, кількості та ціни робіт, до яких надано форми розрахунків, пояснення до розрахунків, рахунками на оплату вказаних  робіт, платник податку має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в своїй сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами документальної планової виїзної перевірки контролюючий орган виніс податкові повідомлення-рішення щодо відсутності у платника податків документального підтвердження господарських операцій із контрагентом, а також щодо протиправного відшкодування платником податків витрат вартості електроенергії. Платник податків, в свою чергу, звернувся до суду з позовом до контролюючого органу та просив визнати дане повідомлення-рішення протиправним та скасувати його. Суд першої інстанції позовні вимоги визнав. Судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас норми податкового законодавства визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

не задоволено

 Фабула справи  У результаті перевірки контролюючий орган виявив порушення суб’єкта господарювання щодо правил застосування РРО та прийняв податкове повідомлення-рішення. На підставі пункту 5 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) контролюючий орган застосував штраф щодо всіх випадків порушення окремо, а не одноразово. Суб’єкт господарювання подав позов до контролюючого органу, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції відмовив у задоволення позову. Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та прийняв рішення про задоволення позову в частині застосування штрафних санкцій, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

В теорії адміністративного права розрізняють продовжувані і триваючі адміністративні правопорушення. Так, продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими ж суб'єктами, засобами дії і які складають у сукупності єдине правопорушення. Натомість триваючими адміністративними проступками є проступки, пов'язані з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, припиняються або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Дуже часто ці правопорушення є наслідками протиправної бездіяльності. Як наслідок, не виконуючи протягом певного періоду обов'язок друкувати або створювати в електронній формі контрольні стрічки, суб'єкт господарювання вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи ці стрічки протягом встановленого строку - триваюче.

Оскільки згідно із статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Отже, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 5 статті 17 Закону №265/95-ВР, відповідний орган доходів і зборів може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта господарювання, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання друку або створення в електронній формі на РРО контрольної стрічки.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, визнати незаконною відмову контролюючого органу від виконання договору про визнання електронних документів, укладеного між платником та контролюючим органом. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що платник податків протягом 12 послідовних місяців до дати анулювання реєстрації платника ПДВ подав контролюючому органу декларації з ПДВ які свідчать про наявність операцій з постачання/придбання товарів у вказаному періоді, за наслідками якого у платника виникли податкові зобов'язання/податковий кредит ПДВ, а тому, за висновком судів, обставини, які зумовлюють анулювання реєстрації платника податку на підставі положень підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України, відсутні. Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати.

 Правова позиція 

Анулювання реєстрації платника податку за рішенням податкового органу на підставі підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України можливе за таких обставин: неподання платником податку на додану вартість декларацій з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або подання такої декларації з податку на додану вартість з показниками про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Такі обставини мають підтверджуватись як самими деклараціями з податку на додану вартість, так і довідкою про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з ПДВ протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстром (переліком) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях.

не задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контролюючим органом було укладено договір про визнання електронних документів, відповідно до якого платник податку мав право подавати податкові документи в електронному вигляді, а контролюючий орган зобов’язаний приймати їх, та здійснювати комп’ютерну обробку. В березні 2015 року контролюючий орган повідомив платника податку про розірвання договору про визнання електронних документів з посиланням на відсутність платника податку за місцем реєстрації.  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправними дії контролюючого органу щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів; іі) зобов’язати контролюючий орган приймати засобами електронного зв’язку та визнавати податкову звітність, направлену платником. Позивні вимоги мотивовані тим, що відсутні підстави для розірвання договору, а саме: місце реєстрації платника податку не змінювалось та відповідає даним Єдиного державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.  Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю; постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково: визнав протиправними дії контролюючого органу щодо розірвання в односторонньому порядку договору, в задоволені іншої частини позовним вимог відмови.

 Правова позиція 

В межах спірних правовідносин законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДФС розірвати договір про визнання електронних документів в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЗУ ««Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, у випадку відсутності в Єдиному державному реєстрі запису про зміну місця реєстрації платника податку або про його відсутність за місцезнаходженням станом на момент розірвання договору, в контролюючого органу не має права розірвати договір про визнання електронних документів в односторонньому порядку з підстави «зміна платником місця реєстрації».

не задоволено
◄◄ 1 2 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію