Податкова судова практика

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом з вимогами визнати неправомірними дії прокуратури Чернігівської області щодо відмови видати та зобов’язати видати довідку про заробітну плату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» станом на 01 вересня 2017 року. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на його звернення видати довідку про заробітну плату прокуратура Чернігівської області повинна була її видати і не повідомляти йому про відсутність у нього права на перерахунок пенсії за вислугу років, оскільки не наділена повноваженнями щодо призначення або перерахунку пенсії. Тим, що вона відмовила особі видати довідку про заробітну плату з тієї підстави, що у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», діяла не в межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

 Правова позиція 

Відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Таким чином, законодавчо закріплено право особи на отримання вже створеної та задокументованої (збереженої) інформації про неї, зокрема право на отримання у роботодавця довідки про фактичний розмір заробітної плати.

Інформація, яку особа просить надати, не була створена відповідачем та стосується не фактично отриманої позивачем заробітної плати, а можливої заробітної плати, яку позивач міг би отримувати з урахуванням постанови № 657, якби продовжував працювати на раніше займаній посаді. Інакше кажучи, позивач просить відповідача фактично створити нову інформацію, підстави та порядок створення якої нормами чинного законодавства не врегульовано, не закріплено механізму, за яким органи прокуратури можуть визначити можливий розмір заробітної плати колишніх працівників прокуратури у зв’язку із підвищенням заробітної плати працюючих прокурорів.

Ці та інші обставини дають підстави вважати, що дії прокуратури області в розумінні положень Закону № 2939-VI не є протиправними.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким застосовано заходи відповідальності у вигляді пені. На обґрунтування позову послалося на те, що ТОВ, зокрема, виконало всі вимоги законодавства стосовно повернення коштів, перерахованих контрагентам-нерезидентам GATEBORG SOLUTIONS та PETERGROW LIMITED як передоплату за товар, а контролюючий орган неправомірно нарахував пеню за порушення строків повернення валютної виручки.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив частково. Своє рішення мотивував тим, що дата звернення резидента до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пеня за їх порушення не сплачується. ВАСУ скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання та постановив нове – про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог. У решті судові рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Судова інституція – МКАС при ТПП, до якого ТОВ із дотриманням строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону № 185/94-ВР, звернулося з позовом, прийняла його до розгляду, на підставі чого перебіг строків призупинявся і пеня не стягувалася. Проте МКАС при ТПП не приймав рішення про задоволення позову, з яким закон пов’язує можливість звільнення від сплати пені, за порушення названих вище строків. Тому Суд вирішив, що застосування в цьому випадку до відповідача відповідальності у вигляді пені є правомірним.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою  у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням наданих відповідачем доказів та встановлених фактів належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування валових витрат за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг. Київський апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ТОВ  задовольнив: постанову окружного адміністративного суду міста Києва  скасував та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив, тобто визнав реальність господарських операцій. Вищий адміністративний суд України  касаційну скаргу Офісу залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду  – без змін.

 Правова позиція 

Первинний документ згідно з дефініцією, яка міститься в ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість і нарахування штрафних (фінансових) санкцій та про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ. Вимоги обґрунтувало тим, що при веденні податкового обліку операцій з реалізації металобрухту у січні, лютому 2014 року ПАТ керувалося положеннями статті 39 та пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, на підставі яких застосувало пільгове оподаткування ПДВ операцій з реалізації металобрухту протягом усього строку дії пільги (з 1 січня 2014 року по 1 січня 2015 року). СДПІ вважає, що ПАТ безпідставно віднесло операції з реалізації металобрухту до операцій, які підпадають під пільгове оподаткування, оскільки операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, здійснених до 18 лютого 2014 року, оподатковуються в загальному порядку з нарахуванням ПДВ за ставкою 20 %. Норми постанови КМУ від 12 січня 2011 року № 15 «Про затвердження переліків відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від обкладення податком на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − постанова № 15, Переліки) не повинні застосуватися, позаяк на час виникнення податкових зобов’язань не діяли. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовив повністю.

 Правова позиція 

Пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК у редакції, яка діяла до 1 січня 2014 року, було передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2014 року від оподаткування ПДВ звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів та деревини товарних позицій 4401, 4403, 4404 згідно з УКТ ЗЕД (крім брикетів та гранул товарної підкатегорії УКТ ЗЕД 4401 30 90 00). Переліки таких відходів та брухту чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 15, якою з урахуванням змін і доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 9, затвердив Переліки. Законом України від 19 грудня 2013 року № 713-VІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок окремих податків», який набрав чинності 1 січня 2014 року, внесено зміни до пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК, згідно з якими пролонговано пільговий режим оподаткування ПДВ, запроваджений щодо операцій з постачання окремих груп товарів, до 1 січня 2015 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2014 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 15» (далі – постанова № 43), що набрала чинності 18 лютого 2014 року, внесено зміни до постанови № 15, зокрема у назві та пункті 1 цієї постанови цифри і слово «1 січня 2014» замінено цифрами і словом «1 січня 2015».    Таким чином, протягом спірного періоду були чинними норми ПК, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року. Отже, операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у Переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ. У постанові від 20 жовтня 2015 року Верховний Суд України надав правовий висновок у справі № 21-2792а15 з подібними (аналогічними) обставинами, відмінність між якими полягає лише в періодах здійснення операцій з відходами та брухтом чорних і кольорових металів.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток. Дане податкове повідомлення-рішення було прийнято із посиланням на а також на первинні бухгалтерські документи, як-от однакові накладні, накладні-специфікації, накладні (повернення), які надані платником, що спростовують характер цих господарських взаємин, суд дійшов висновку, що господарська діяльність платника не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси - мала нереальний характер. Зазначив, що за даними контролюючого органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені контрагента платника посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб'єкта господарювання. Суд першої інстанції у задоволені позову відмовив. Апеляційний та касаційний суди позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

задоволено

 Фабула справи  ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції). Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» з ТОВ «Торенія». ДПІ зазначала, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси – мала нереальний характер. Також, за даними податкового органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Торенія» посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб’єкта господарювання. ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого було направлено (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення. Окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення – про задоволення позову.

 Правова позиція 

Суд сформулював правовий висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

Висновок суду про те, що діяльність ТОВ «Торенія» мала ознаки фіктивного підприємництва, а видані ним первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, однаковою мірою стосується фінансово-господарських взаємин ТОВ «Торенія» з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», позаяк не може бути такого, що протягом одного й того самого проміжку часу один і той самий контрагент, який має ознаки фіктивності, в одних господарських операціях фігурує як несправжній суб’єкт господарювання, а в інших, зокрема у відносинах з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», як справжній.

задоволено

 Фабула справи  ТОВ «Флексо Прінт Плюс» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції) та грошового зобов’язання (податкове зобов’язання і штрафні санкції) з податку на додану вартість. Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ. ТОВ не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого були направлені (вручені) оскаржені податкові повідомлення-рішення. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд ухвалою постанову суду першої інстанції залишив без змін. Вищий адміністративний суд України погодився з мотивами та висновками судів попередніх інстанцій і відмовив у відкритті касаційного провадження.

 Правова позиція 

Первинний документ згідно з Законом України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  має містити дві обов’язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Первинні документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов’язання на підставі таких операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з приводу оскарження податкових повідомлень – рішень, якими йому було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та грошове зобов’язання з податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням перевірки, у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша а апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції, проте суд відмовив у відкритті кримінального провадження. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів. За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з приводу визнання протиправною діяльності контролюючого органу щодо неподання до органу Державної казначейської служби висновку про повернення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також з приводу стягнення відповідної суми з Державного бюджету України. Перша, касаційна та апеляційна інстанції частково задовольнили позов платника податків.

 Правова позиція 

Чинне податкове законодавство не передбачає здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а звідси -  суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Правильним механізмом захисту прав платника податків може бути вимога про зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законодавством обов'язки з приводу надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання до органу державної казначейської служби висновку про повернення платнику суми бюджетного відшкодування ПДВ та стягнути цю суму з Державного бюджету України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов  було задоволено частково.  Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Контролюючий орган звернувся з заявою про перегляд рішення до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Правильним способом захисту платника ПДВ у випадку виникнення бюджетної заборгованості з відшкодуванні ПДВ є вимога про визнання бездіяльності контролюючого органу протиправною та  зобов’язання  останнього до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулась до суду щодо визнання протиправними дій Пенсійного Фонду України та поновлення виплати  пенсії за вислугу років. Пенсійний Фонд припинив виплату пенсії у зв’язку з обранням позивача посадовою особою органу місцевого самоврядування.  Перша та апеляційна інстанції відмовили в задоволенні позову.

 Правова позиція 

: Якщо особа отримує пенсію за вислугу років та одночасно є посадовою особою органу місцевого самоврядування й отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету, то вона таким чином входить до кола осіб, яким тимчасово припинено виплату пенсії.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом про скасування ППР, яким збільшено суму грошового зобов’язання з рентної плати за використання надр для видобування корисних копалин. ДПІ притримується позиції, що платник повинен був сплачувати податок у загальному порядку відповідно до ставок визначених підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України у розмірі 39 % як базисного обсягу видобутої корисної копалини, так і до корисних копалин видобутих додатково. На противагу ППР, прийнятій відповідно до такої позиції, платник податку зазначає, що має право застосовувати ставку 2% до всього видобутого обсягу корисних копалин з урахуванням галузевого законодавства.

 Правова позиція 

Ключовим питанням для вирішення спору став порядок імплементації підпункту 263.9.2 пункту 263.9 статті 263 ПК України, яким визначено, що для додаткових обсягів вуглеводневої сировини, видобутих внаслідок виконання діючих або нових інвестиційних проектів (програм, договорів), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, на ділянках надр (родовищах, покладах), що характеризуються погіршеними гірничо-геологічними умовами (важковидобувні) або виснаженістю в процесі розробки в попередніх періодах, оподатковуються за ставкою 2 % від вартості додаткового видобутку відповідної вуглеводневої сировини. За змістом підпункту 263.9.2 пункту 263.9 статті 263 ПК України застосування зниженої ставки в розмірі 2 % при розрахунку плати за користування надрами для видобування корисних копалин передбачено у двох випадках: 1) в рамках дії угоди про розподіл продукції для нафти та конденсату, видобутих в межах території України, континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони України; 2) внаслідок виконання діючих або нових інвестиційних проектів (програм, договорів), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, на ділянках надр (родовищах, покладах), що характеризуються погіршеними гірничо-геологічними умовами (важковидобувні) або виснаженістю в процесі розробки в попередніх періодах. Суд дійшов до висновку, що базовий обсяг видобутку корисних копалин повинен оподатковуватися на загальних підставах відповідно до підпункту 263.9.2 пункту 263.9 ПК України за редакцією від 03.02.2013 року. Додатковий обсяг видобутих корисних копалин, особливості видобування якого визначені підпунктом 263.9.2 пункту 263.9 статті 263 ПК України, підлягають оподаткуванню із застосуванням спеціальної ставки у розмірі 2%. Застосування єдиної ставки до всього видобутого обсягу корисних копалин без врахування поділу даного обсягу корисних копалин на базисний та додаткових обсяг є порушення порядку справляння рентної плати за видобування корисних копалин.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ придбало нерухоме майно, за умовами договору сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно буде продавець, а покупець в свою чергу компенсує йому ці платежі. З огляду на це, встановлюється необхідність сплати земельного податку юридичною особою, яка набула право власності на частину будівлі. Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, якими контролюючим органом було донараховано земельний податок. Окружний адміністративний суд позов задовільнив. Апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову – про відмову в задоволенні позову. Із обґрунтуванням суду апеляційної інстанції погодився Вищий адміністративний суд України, який відмовив у відкритті касаційного провадження.

 Правова позиція 

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Застереження в договорі купівлі-продажу об’єкта нерухомості про те, що продавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на яких розташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю її сплату, не звільняє останнього від обов’язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов’язку, встановленого податковим законом.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту за операціями з оренди обладнання, що ввозиться на митну територію України. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Суди апеляційної та касаційної інстанції відмовили у задоволені вимог платника, скасувавши рішення першої інстанції. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Оскільки платником були здійснені операції за договорами оренди, внаслідок яких право власності не перейшло, відповідні операції не відносяться до податкового кредиту. Суд зазначив, що операції оренди майна не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент спірних правовідносин), а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ оскаржує ППР, яким йому нараховано податок на прибуток. Позивач зазначив, що, відсотки, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись у цій другій Державі, а тому ДПІ прийняла оскаржуване рішення необґрунтовано.

 Правова позиція 

Проценти, сплачені позивачем за користування майном згідно із договорами фінансового лізингу резиденту Республіки Білорусь, можуть оподатковуватися як відсотки за статтею 11 Угоди. Лізингові платежі оподатковуються в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку – за ставкою 10 відсотків від загальної суми сплачених процентів, та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Угоди не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку.

Аналогічний підхід до розуміння оподаткування в Україні зазначених вище процентів Верховний Суд України висловив раніше в постанові від 8 жовтня 2013 року (справа № 21-305а13).

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку податкової перевірки, за результатами якої були нараховано податкові зобов’язання з ПДВ за операціями з реалізації брухту металів, які звільнені від оподаткування ПДВ. Перша інстанція задовольнила вимоги платника, а апеляційна інстанція скасувала рішення першої, відмовивши у задоволені вимог платника. Касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Протягом спірного періоду (лютий 2014 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року. Отже, протягом зазначеного періоду операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку податкової перевірки, за результатами якої були нараховано податкові зобов’язання з ПДВ за операціями з реалізації брухту металів, які звільнені від оподаткування ПДВ. Перша та апеляційна інстанції відмовили у задоволені вимог платника. Касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Протягом спірного періоду (січень-лютий 2014 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року. Отже, протягом зазначеного періоду операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про ненарахування самостійно платником податку (сільськогосподарським товаровиробником - суб’єктом спеціального режиму оподаткування) штрафу у розмірі 3 % до суми донарахованого самостійно платником податкового зобов’язання з ПДВ та несплата цієї суми до бюджету. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Касаційний суд, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У разі якщо сільськогосподарське підприємство–суб’єкт спеціального режиму оподаткування у майбутніх податкових періодах самостійно виявить факт заниження податкового зобов’язання у раніше поданій ним податковій декларації, то таке підприємство, якщо обирає спосіб виправлення помилки через подання уточнюючого розрахунку, зобов’язане відповідно до абзацу четвертого пункту 50.1 статті 50 ПК надіслати такий розрахунок і до його подання сплатити штраф у розмірі трьох відсотків від виправленої суми заниженого податкового зобов’язання. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує занижені суми податкового зобов’язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком. Неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб’єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак ця пільга на них не поширюється і не звільняє їх від виконання інших обов’язків у разі настання обставин, з якими ПК пов’язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й у випадках самостійного виявлення ними помилки в раніше поданих податкових деклараціях. Якщо сільськогосподарське підприємство подасть уточнюючий розрахунок про заниження податкового зобов’язання і не сплатить штраф у розмірі трьох відсотків від заниженої суми податкового зобов’язання до подання такого уточнюючого розрахунку, а контролюючий орган за наслідками позапланової перевірки, проведеної у зв’язку з поданням уточнюючого розрахунку, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК встановить факт несплати штрафу і самостійно визначить суму грошового зобов’язання, то такі дії утворюють податкове правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 123.1 статті 123 ПК.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з вимогою зарахувати сплачений авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів та здійснити відповідне коригування даних у картці особового рахунку цієї філії. В обґрунтування позову платник вказує на наявну переплату, яка утворилася внаслідок сплати податку на прибуток при виплаті дивідендів.  Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції задовольнив позов. Касаційний суд задовольнив позов частково справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Платник податку звернувся до із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Платник податку, у якого при сплаті авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів утворилося сума, що перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, вправі зменшити сплату внесків з цього податку на суму перевищення у наступних звітних місяцях до повного її погашення. Платник податку має право також очікувати від контролюючого органу дії щодо зарахування суми перевищення у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток у визначених законом наступних звітних місячних періодах.

задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до суду з вимогою скасувати ППР, яким нараховано зобов’язання з земельного податку. В обґрунтування позову зазначив, що фізична особа–підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.

 Правова позиція 

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку фізичної особи – підприємця, яка зареєстрована як платник єдиного податку, за наслідками якої податковий орган дійшов висновку, що платник як фізична особа, у власності якої є нежиле приміщення та в користуванні земельна ділянка, яка відповідає розміру пропорційної частини цього приміщення, не сплатив земельний податок. У зв'язку з цим йому як фізичній особі, в користуванні якої є земля, податковим органом було надіслано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись із висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування спірного податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги платник мотивував тим, що фізична особа - підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов було задоволено. Суд касаційної інстанції відмовив податковому органу у відкритті касаційного провадження. Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, податковий орган звернувся із заявою перегляд рішення Верховним Судом України.

 Правова позиція 

Обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта податкової перевірки, за результатами якої встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. З’ясовується питання реальності здійснених господарських операцій з контрагентами. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Наявність відомостей про те, що Товариство (контрагент платника податку) не володіє виробничими та технологічними потужностями і має спеціально підготовлених працівників (персонал), за наявності яких може організувати та виконати роботу, передбачену договором з платником податку. Відсутність звітів про виконані роботи у форматах, передбачених договором (самі акти здачі-приймання надання послуг не містять обсягу, виду, переліку та вартості кожної із передбаченої в договорі послуги). Із вказаного вбачається, що є недослідженими і нез’ясованими обставини про те, чи контрагент був спроможним виконати роботи (надати послуги), замовлені платником податків; чи міг виконати замовлений обсяг та вид робіт у строки, відображені в актах; чи мав можливість виконати роботу у ці строки; чи надав він ці послуги, якщо так, то які саме; що свідчить про надання цих послуг; як мало оформлятись виконання наданих послуг; чи знав і чи не міг не знати платник про виробничий, технологічний й кадровий потенціал виконавця та його здатність надати обумовлені договором послуги тощо. За таких умов суд скасовує попередні рішення та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з приводу визнання протиправними дій контролюючого органу щодо корегування показників податкової звітності в автоматизованій інформаційній системі, а також з вимогою зобов’язати контролюючий орган відновити показники податкової звітності платника податків за відповідний період. Перша інстанція відмовила в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов платника податків. Касаційна інстанція залишила рішення суду апеляційної інстанції без змін. Контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Висновки, викладені у акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.  Включення суб’єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

задоволено частково

 Фабула справи  Підприємство звернулось до суду з вимогою скасувати рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій внаслідок нероздрукування 70 фіскальних звітних чеків, незабезпечення їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій та невідповідність суми готівки на місці проведення розрахунків сумі, зазначеній у денному звіті реєстратора розрахункових операцій. Підприємство вказує на те, що фінансова санкція до нього була застосована в період, коли воно не здійснювало господарської діяльності.

 Правова позиція 

Фінансова санкція встановлена за порушення суб’єктами підприємницької діяльності вимоги закону щоденно друкувати фіскальний звітний чек та зберігати його в КОРО. Не виконуючи протягом певного періоду обов’язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб’єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи цей чек у КОРО – триваюче. За вчинення порушень, про які йдеться  у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб’єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його незберігання в КОРО.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює застосування РРО. Перша інстанція задовольнила вимоги платника. Апеляційна та касаційна інстанції скасувавши рішення першої, відмовили у задоволені вимог платника. Не погоджуючись із рішенням касаційної інстанції, платник податків звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України.

 Правова позиція 

Сама по собі відсутність реєстрації РРО і здійснення торгівлі за готівку без цього пристрою впродовж більше ніж однорічного строк на момент встановлення відповідного факту, виявлення цього порушення та прийняття рішення про застосування санкцій за його вчинення унеможливлюють застосування положень статей 238, 239 і 250 Господарського кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Пенсіонер звернувся з позовом про визнання неправомірними дій ГУ ПФУ щодо припинення виплати надбавки до пенсії за вислугу років на непрацездатного члена сім’ї, тобто на дитину, що є студенткою денної форми навчання. Судами попередніх інстанцій позов задоволено. Головне управління ПФУ  звернулося із заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

 Правова позиція 

Закон передбачає, що непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, що належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, нараховується надбавка до пенсії за вислугу років на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В свою чергу, особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, поділяються на непрацездатних та працездатних членів сім'ї.

Особи, які досягли повноліття, до непрацездатних членів сім’ї не відносяться, а отже і надбавка непрацюючим пенсіонерам на таких осіб не виплачується.

задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію