Податкова судова практика

 Фабула справи  Між платниками податків та органом місцевого самоврядування було укладено договір оренди землі, за яким було передано платникам земельну ділянку в користування. Згодом, було проведено державну реєстрацію договору, відповідно до вимог ПК України. Через три роки після укладення первісного договору, сторони погодили додаткову угоду, якою змінено деякі умови договору, а саме розмір орендної плати та порядку її сплати.   Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. Оскільки державну реєстрацію додаткової угоди не було проведено рішенням господарського суду додаткову угоду було визнано недійсною з моменту укладання, а також припинено дію угоди на майбутнє. Однак, контролюючим органом було нараховано суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю на положеннях додаткової угоди.  Платник податків оскаржив прийняття податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено орендну плату за землю, з мотивів неправомірності застосування контролюючим органом положень додаткової угоди.

 Правова позиція 

Оскільки ПК України вказує на необхідність державної реєстрації договору оренди землі, шо є передумовою для застосування її положень, то  додаткова угода до договору оренди земні, яка не була зареєстрована відповідно до законодавства не може вважатися вчиненою, (укладеною), а у контролюючого органу не маєпідстав для її врахування при прийнятті рішень .


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив стягнути з Держаного бюджету України пеню за затримку бюджетного відшкодування. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовну заяву залишено без розгляду, з мотивів пропуску шестимісячного строку встановленого для звернення до адміністративного суду

 Правова позиція 

В силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.


Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.


Отже, позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну перевірку платника податків, за результатами якої зафіксовано заниження податкових зобов’язань по ПДВ за рахунок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ від контрагента. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, мотивуючи його тим, що висновки, викладені в акті перевірки є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі контрагентами підтверджується належними первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення своїх контрагентів до виконання ними податкових зобов`язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов`язки по перевірках. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Зважаючи на вимоги норм пп. «а» п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6, п.201.10 Податкового кодексу України, а також ст.3 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.


Разом з цим, в обґрунтування донарахування податку на додану вартість відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на підставі аналізу відповідачем господарської діяльності контрагентів позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган неправильно застосував норми ПК України, призначивши перевірку за не відповідь на запит, в якому не витребувувалась податкова інформація. У зв’язку з тим, що перевірку може бути призначено лише за ненадання відповіді на запит, в якому вимагається надання податкової інформації (вичерпний перелік якої встановлено законом). Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

На запит про надання інформації можна не відповідати, якщо підставою для його надіслання, контролюючий орган вказав інформацію про проведений допит, про який податківці дізнались від слідчого.


Відмова від надання відповіді на запит, в такому випадку, не буде підставою для проведення перевірки. А інформація, яку контролюючий орган отримав від слідчого, який допитував свідка по кримінальному провадженню не відповідає ознакам податкової інформації.


Відтак, надіслані за відповідною підставою запити сформовані з порушенням вимог статті 73 ПК України, а тому не зумовлюють обов'язку у платника на надання них відповіді, і як наслідок, такі обставини не можуть надавати контролюючому органу повноважень вчиняти дії по організації проведення податкової перевірки стосовно платника


не задоволено

 Фабула справи  Платником ЄСВ було подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та внесено відповідний запит до Єдиного реєстру адвокатів України. Опісля, платник звернувся до контролюючого органу за наданням податкової консультації щодо сплати ЄСВ та виконання інших обов’язків платника ЄСВ в період зупинення адвокатської діяльності. В податкові консультації, контролюючим органом було знову зазначено, що платник, навіть призупинивши адвокатську діяльність,  повинен виконувати обов’язки платника ЄСВ. Платник звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію, з мотивів, що вона надана в порушення вимог чинного законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково: скасовано податкову консультацію, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Необхідними кумулятивними умовами для сплати особою єдиного внеску є здійснення такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.


При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.


Оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, то він не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто не є самозайнятою особою та, відповідно, не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а контролюючим органом помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій.  Платник податків обґрунтував свою позицію тим, що основним видом діяльності платника податків є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, які є неможливими без використання праці офіціантів, тому що висновки органу стосовно того, що витрати на оплату праці офіціантів неправомірно були включені платника податків до витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю, є незаконними та безпідставними. Крім того, платник заперечує проти зняття із витрат, як документально непідтверджених, витрат на оплату товарно-матеріальних цінностей, оскільки у нього є у наявності усі первинні документи, що підтверджують витрати на закупівлю. Судом першої інстанцій позов задоволено повністю. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Пунктом 177.4. Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.


Згідно підпункту 138.8.2 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.


Поруч з цим, взято до уваги, що податковий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією при виборі необхідних працівників. А тому відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату праці офіціантів лише з тих мотивів, що їх робота не потрібна через наявність бару. Окрім того, виходячи з того, що робота офіціантів фактично спрямована на забезпечення комерційної діяльності позивача, то це і обумовлює господарський характер цієї роботи для позивача.


Як наслідок, враховуючи, що збільшення за результатами перевірки оподатковуваного доходу призвело до збільшення бази оподаткування єдиного соціального внеску та військового збору, відповідно їх донарахування, а також штрафних санкцій за його несплату єдиного внеску є незаконним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що господарські операції, укладені між платником і його контрагентом не виконувались, а обумовлені договорами товари фактично не поставлялись. На цій підставі, контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток, а також застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що фактичне здійснення операцій підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів з контрагентами позивача. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки спірних контрагентів, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Акти перевірки контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.


Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та від'ємне значення не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив суд застосувати арешт коштів платника, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках. Позовні вимоги мотивовано тим, що платником не було допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, а тому є підстави для застосування арешту коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовив, оскільки було встановлено, що наказ про проведення перевірки платника був визнаний незаконним та скасований, а тому не допуск до перевірки є законним і не є підставою для адміністративного арешту коштів платника. 

 Правова позиція 

З системного аналізу вказаних положень ПК України слідує, що підставою арешту коштів на рахунку платника податків, серед іншого, може бути факт не допуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість факт недопуску до проведення перевірки може бути законним або незаконним.


Платник податків має право не допустити до проведення до перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення, що не буде підставою для застосування адміністративного арешту його майна.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано платнику транспортний податок за 2016 рік. Платник сплатив нараховане зобов’язання. Через деякий час, платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що стягнення транспортного податку за 2016 рік було не правомірним, оскільки його справляння могло бути лише в наступному році, враховуючи його законодавче введення в 2015 році. Крім того, платник заявив вимогу про стягнення з контролюючого органу неправомірно стягнутих коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги повністю.

 Правова позиція 

У суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та право переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже застосовані норми права та їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.


А тому, зобов'язавши податковий орган повернути платникові кошти, сплачені ним за податковим повідомленням-рішенням, суд фактично бере на себе повноваження суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.


Таким чином вирішення питання про повернення сплачених сум транспортного податку, який належить до місцевих податків, здійснюється за обов'язкової участі органів казначейської служби. Відсутність органу казначейської служби у складі учасників спору у даній справі унеможливлює вирішення питання про повернення надміру сплачених сум податку.


задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючими органами було встановлено незаконне завищення податкового кредиту по ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи вимоги, платник вважає, що рішення контролюючого органу незаконне, бо до нього не долучено розрахунку штрафних санкцій, у рішенні міститься посилання на акт перевірки з неправильним номером, дата не співпадає із реальною датою проведення перевірки. Висновки органу про фіктивність правочинів, які ґрунтуються лише на матеріалах досудового розслідування, платник вважає передчасними та безпідставними. Судом першої інстанції, залишено без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову платника податків відмовлено.

 Правова позиція 

Аналіз ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає підстави вважати, що первинний документ згідно містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.


Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.


Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.


Аналіз п.198.1, 198.6 ПК України свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентом, за результатами якої складено акт. В акті було зафіксовано порушення щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також платником завищено податковий кредит та податкові зобов’язання за відповідні періоди.   На підставі вищезазначеного акта контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності, при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків подав до суду адміністративний позов, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу та зобов’язати його вчити певні дії. Постановою окружного адміністративного суду, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду залишена без змін, позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що коригуючи показники податкової звітності платника без прийняття податкового повідомлення-рішення та узгодження податкових зобов'язань, контролюючий орган діяв не на підставі та не у спосіб, які передбачені чинним податковим законодавством. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати невиїзної документальної перевірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання платником вимог податкового законодавства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Платник податків звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору та вважає, що висновки органу є помилковими, а оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, перевірка проведена відповідно до норм Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року охоплює період з 01.01.1998 по 31.12.2016, що суперечить основним засадам права, адже положення цього Кодексу не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Окрім того, до перевірки було надано усі наявні документи, а податковий орган не перевірив джерела походження коштів та дійшов до висновків про порушення ним Закону виключно на припущеннях. Суд першої інстанції позов задовольнив,  а постановою апеляційного суду змінено мотивувальну частину рішення першої інстанції.

 Правова позиція 

За загальним визначенням непрямі методи при визначенні сум податкових зобов'язань - це визначення контролюючим органом сум податкових зобов'язань платника податків за допомогою побічних, посередницьких показників, отриманих від інших суб'єктів, як правило не пов'язаних з податковим обліком.


Чинним законодавством не передбачено застосування податковим органом методів непрямого контролю, внаслідок чого наразі відсутнє нормативне регулювання щодо використання таких методів.


Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, є фактичне отримання такого доходу платником податків. База оподаткування для розрахунку податку на доходи фізичних осіб визначається виключно прямими методами та дорівнює сумі всіх отриманих платником податку-фізичною особою доходів за звітний період, відомості про які прямо зазначені в офіційних інформаційних базах (або інших офіційних джерелах інформації). Використання контролюючим органом непрямих методів контролю не відповідає вимогам чинного законодавства.


Поруч з цим, цілком обґрунтованим є висновок про неправомірність покладення контролюючим органом в основу спірних рішень висновків, які спираються на припущеннях, адже задекларовані дані не є абсолютно підтверджуючими відомостями про набуття або припинення певного права чи обов'язку, позаяк показниками декларації засвідчуються вчинені правочини у встановленому законодавством України порядку.


Як наслідок, оскільки, акт перевірки не містить інформації про отримання останнім конкретних доходів за конкретними операціями, у тому числі за 2015 рік, відтак відсутні підстави стверджувати про наявність у позивача обов'язку щодо подання податкової декларації за 2015 рік.


не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено зустрічну звірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із постачальниками та покупцями, за результатом яких складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків.З акта перевірки вбачається, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що платник не знаходиться за податковою адресою. Платник податків звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки; визнати протиправними дії цього органу щодо внесення до інформаційних баз даних АС «Податковий блок», АС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань...» інформації щодо підтвердження господарських відносин із платниками та зобов'язати вилучити цих баз даних зазначену інформацію. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними дії контролюючого органу та зобов’язано орган вилучити інформацію із інформаційних систем. Судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.


Відповідні дії не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в даному випадку не виникає.


Акт про неможливість проведення зустрічної звірки та викладені в ньому висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (акта індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.


Внесена до інформаційних баз даних інформація на підставі акта звірки використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань.


Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах №№ 21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15, відповідно і у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справах №815/2467/14 і №820/14956/14.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт , яким зафіксовано заниження ПДВ. Виявлені порушення орган пов'язує не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій. Підставою для вказаного висновку став вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості укладену між прокурором та контрагентом, якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину). Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Платник податків обґрунтовує  протиправність висновків контролюючого органу тим, що реальність виконання господарських операцій зі контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення свого контрагента до виконання ним податкових зобов'язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов'язки по перевірках. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Постановою апеляційної інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

З аналізу вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 135.2 статті 135, пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9  Податкового кодексу України варто зробити висновок, що первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Крім цього, проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.  


З аналізу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.


Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. А суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього робити вмотивовані висновки про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, про наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків  звернувся до контролюючого органу з заявою про зарахування авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів сплачених у 2013 році у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток в наступних періодах. Контролюючим органом було відмовлено в задоволені цієї заяви. Платник податків оскаржив вказану відмову, мотивуючи це тим що у нього є можливість здійснити залік сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів за 2013 рік у зменшення щомісячних авансових внесків в наступних періодах.   Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Згідно пп. 153.3.8 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів).


При цьому, Законом України від 04.07.2013 №403-VII, який набрав чинності 04.08.2013, до Податкового кодексу України внесено зміни, які дозволяють платникам податків враховувати сплату авансового внеску під час виплати дивідендів в оплату щомісячних авансів з податку на прибуток.


Після доповнень згідно із цим Законом до Податкового кодексу України у абзацах   п'ятому та шостому п. 57.1 ст. 57 Кодексу встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.


Отже, внесені до Податкового кодексу України зміни прямо дозволяють зменшити щомісячні аванси з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів як в поточному, так і в попередніх періодах.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішень контролюючим органом, мотивуючи це тим, що він здійснював оптову реалізацію нафтопродуктів через мережу АЗС, яка не є об’єктом оподаткування акцизним податком, а не роздрібна торгівля підакцизними товарами, як встановив контролюючий орган. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату підприємством як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб. Зважаючи на це, було прийнято податкове повідомлення рішення, яким до платника було застосовано штрафні санкції, передбачені ст. 127 ПК України. Платник податку оскаржив прийняття рішення, вважаючи застосування штрафних санкцій безпідставним, оскільки несвоєчасна виплата задекларованих податкових зобов’язань з ПДФО виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Згодом узгоджене податкове зобов’язання було сплачено, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст.126 ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Положеннями ст. 127 ПК України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.


Натомість коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 вказаного кодексу. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.


Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 10 листопада 2015 року у справі № 21-2919а15 та від 22 березня 2016 року у справі № 21-3694а15.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено зустрічну звірку платника податків щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт. Згідно із висновками, які викладені контролюючим органом в акті перевірки, проведеною зустрічною звіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання платником будівельних робіт та документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з продажу товарів (робіт, послуг) зазначеним покупцям. На підставі вищезазначеного акту контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань в електронній базі даних АІС «Податковий блок», при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків оскаржив ці дії шляхом подання позовної заяви  до суду до контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовані тим, що коригування в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на підставі акта здійснено у спосіб, що суперечить закону, адже податкові повідомлення-рішення на час здійснення коригування податковим органом не приймались, а тому підстави для здійснення такого коригування у відповідача були відсутні. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду у даній справі скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення, яким  позов задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги в частині, апеляційний суд дійшов протилежного висновку, мотивуючи його тим, що внесення змін контролюючим органом до інформаційних баз даних та деталізованої бази співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань платника податків у розрізі контрагентів на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки чи акта перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників платником податку самостійно шляхом подання декларацій, порушує права та інтереси останнього. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій щодо платника податку, оскільки ним не було своєчасно сплачено у встановлені терміни частину прибутку (доходу) до державного бюджету. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що частина чистого прибутку (доходу) не сплачена до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями у встановлені терміни не є податковим боргом у розумінні ПКУ, отже вважає безпідставним та незаконним нарахування штрафних санкцій по відношенню до заборгованості як частини чистого прибутку (доходу). Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

 Правова позиція 

Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (грошове зобов'язання. податкове зобов'язання), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст. 126 ПК не відповідає змісту вищевказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов'язань.


При цьому, покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу.


До аналогічного висновку, дійшов Верховний Суд під час розгляду аналогічної справи, постанова від 01.08.2018 №826/19797/16 (К/9901/35737/18).


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків є власником наведених об'єктів нежитлової нерухомості, у зв’язку з чим контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, 266.7.2 п. 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2015 року. Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням платник податків подав позов до суду. Позов обґрунтовано тим, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців податку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року. Адміністративний суд першої інстанції відмовив платнику податків у задоволенні позову. Постановою апеляційного суду скасовано постанову окружного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).


Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.


Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.


Лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було складено довідку щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків, відповідно до висновків якої відсутній факт поставки товарів, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачальниками. На підставі вищезазначеної довідки, контролюючим органом було здійснено коригування показників податкової звітності за відповідний період. Платник податку оскаржив в суді правомірність дій контролюючого органу, мотивуючи це тим, що коригування показників без прийняття податкового повідомлення-рішення є неправомірним.   Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в довідці, в даному випадку в довідці про результати зустрічної звірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, така довідка не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі довідки, в тому числі і на підставі довідки про результати зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому було збільшено ПДФО та військовий збір. Позов обґрунтовано безпідставністю висновків про заниження ПДФО від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік, оскільки прощення суми процентів за користування кредитів не є додатковим благом, а тому донарахування ПДФО на суму процентів є неправомірним. Постановою окружного адміністративного суду залишеного без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Тому, анульовані кредитором суми процентів, пені, комісії тощо, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.


Разом з тим, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.


задоволено частково

 Фабула справи  У платника податку обліковувався податковий борг перед бюджетом. З метою його стягнення, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив надати дозвіл на  погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника. Судом вимоги були задоволені. Зважаючи на відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках, контролюючим органом було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу та зареєстровано обтяження на рухоме майно платника податків. В подальшому сума податкового боргу збільшилась. Контролюючий орган вкотре звернувся з позовом до суд, в якому просив надати дозвіл на погашення податкового майна, що перебуває в податковій заставі. Вимоги ґрунтувалися на тому, що оскільки платник не може сплатити меншу суму заборгованості (що підтверджується попереднім рішенням), то відповідно і більшу суму не зможе сплатити. А тому немає необхідності у наданні рішення про стягнення податкового боргу на усю суму. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково.

 Правова позиція 

Нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.


Аналіз правових норм, що містяться у ст. ст. 87, 88, 95 ПК України, свідчить, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.


Оскільки не встановлено наявність рішення суду, яке набрало законної сили про стягнення з платника податків податкового боргу у повній сумі, що є безумовною підставою для можливості реалізації передбаченого законом права на продаж такого майно та вжиття заходів для погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.


не задоволено

 Фабула справи  Між контрагентами – фізичними особами-підприємцями був укладений договір фінансового лізингу щодо автомобіля. За результатами виконання операції, платник податку включив до податкового кредиту суму ПДВ за відчуження автомобіля. Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якого встановлено неправомірне завищення суми податкового кредиту, оскільки платник не мав права на податковий кредит по операції фінансового лізингу. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму ПДВ. Платник податку оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, оскільки ним дотримані умови його формування, визначені ст. 198 Податкового кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Здійснивши системний аналіз норм ПК України, ВС дійшов висновку, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит по операціях з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені статтею 198 Податкового кодексу України.


Важливо звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 51 ЦК України, - до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Це положення однаково відноситься до прав і до обов'язків фізичної особи-підприємця. А тому важливо встановити фактичні обставини по справі та надані їм правильну правову оцінку з урахуванням наведених вимог податкового законодавства.


Податковий орган доводить суду, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний податковий та правовий статус. Вказані доводи залишились поза увагою судів, але їх дослідження має важливе значення для правильного вирішення даної справи. В тому числі судами не встановлено яку систему оподаткування обрано позивачем.


Здійснюючи перевірку, податковий орган посилався на  приписи статті 177 Податкового кодексу України, яка визначає оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Натомість в договорі фінансового лізингу зазначено, що позивач є платником єдиного податку.


Без з'ясування обраної позивачем системи оподаткування, суди не мали змоги застосувати відповідні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та відповідно чи підлягають застосуванню  вимоги статті 177 ПК України або приписи ст.ст.291-300 ПК України, які встановлюють правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.


Вказана обставина має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки дає змогу дослідити порядок ведення обліку доходів та витрат, обліку основних фондів, нарахування амортизації, наявності правильного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат тощо.


задоволено частково

 Фабула справи  державне підприємство мало намір зареєструватися неприбутковою організацією, але йому було відмовлено через відсутність повного пакету документів. Підприємство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу щоб визнати його відмову протиправною та зобов`язати включити державне підприємство до Реєстру неприбуткових установ та організацій.   Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Підприємство, установа та організація може бути визнана неприбутковою за наявності дотримання одночасно всіх вимог, встановлених положеннями пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, статутні документи мають бути приведені у відповідність із вищезазначеними нормами у визначений Податковим кодексом строк та подані до контролюючого органу.


Контролюючий орган відмовляє неприбутковій організації у включенні до Реєстру в разі: подання неприбутковою організацією неповного пакета документів, визначених пунктом 6 Порядку для включення до Реєстру неприбуткрових організацій; невідповідності неприбуткової організації вимогам, встановленим пунктом 7 цього Порядку.


Після отримання рішення про відмову у включенні до Реєстру неприбуткова організація може усунути недоліки та повторно подати документи до контролюючого органу відповідно до пункту 6 цього Порядку, не змінюючи при цьому положення установчих документів, до яких контролюючим органом не висловлено зауважень. Повторно надіслана реєстраційна заява розглядається в строки, зазначені в абзаці першому цього пункту.


До подібних висновків дійшов Верховний Суд під час вирішення аналогічної справи, постанова від 20.06.2018, справа № 806/3313/17.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків. В результаті, платник податків оскаржив до суду наказ контролюючого органу про проведення камеральної перевірки. Платник обґрунтував скаргу тим, що підстави для проведення перевірки та прийняття наказу відсутні, оскільки в поданих запереченнях на акт документальної перевірки не містилось посилання на обставини, що не були досліджені під час перевірки, а лише зазначалось  про неправомірні дії службових осіб контролюючого органу та наявності достатньої  інформації в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Також зазначено, що  в спірному наказі відсутні посилання на фактичні  підстави для проведення перевірки, визначені п.п.78.1.5 ст. 78 ПК України. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у позові відмовлено.

 Правова позиція 

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.


З аналізу пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України слідує, що підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є виключно подання платником податку заперечення до акта перевірки з вимогою перегляду результатів перевірки і підстави викладені в них потребують додаткового дослідження з встановленням певних обставин. При цьому, перевірка  проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.


Не слід залишати поза увагою такі важливі питання, які свідчать про наявність або відсутність підстав для прийняття спірного наказу, а саме: чи вимагав платник податків (направляючи заперечення) повного або часткового перегляду результатів відповідної перевірки; чи зазначав платник податків обставини, що не були досліджені під час перевірки;  чи можливий їх об'єктивний розгляд без проведення перевірки; які питання стали предметом оскарження. Законодавчо встановлено чіткий логічно-послідовний алгоритм дій, дотримання якого дає право на призначення та проведення перевірки. Заключним етапом таких дій є встановлення обсягу перевірки, оскільки можливість її проведення передбачена виключно з питань, які оскаржуються.


Встановлення даних обставин важливо для правильного вирішення справи, оскільки необхідно встановити чи були підстави для прийняття спірного наказу, і лише  після цього досліджувати відповідність наказу за формою та змістом вимогам податкового законодавства.


задоволено частково

 Фабула справи  В результаті того, що контролюючий орган не прийняв декларації платника податків з податку на додану вартість, платник звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій щодо не прийняття декларацій з податку на додану вартість та коригування даних податкових зобов'язань та податкового кредиту в системі АІС «Податковий блок»; щодо зобов'язання відновити показники податкової звітності, визначені в податкових деклараціях з податку на додану вартість; зобов'язання привести у відповідність дані обліку та особистого рахунку платника податків; зобов'язання вилучити зареєстровану податкову інформацію; визнання протиправними дій щодо невизнання податковою звітністю податкові декларації з податку на додану вартість тощо; Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника податків повністю. Суд апеляційної інстанції змінив рішення першої інстанції у частині зобов’язання контролюючого органу на  приведення у відповідність даних обліку та особистого рахунку платника податків, решту частину рішення залишено без змін.

 Правова позиція 

Пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетного відшкодування, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється. Тому стадія прийняття податкової декларації контролюючим органом є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.


Контролюючим органом безпідставно відмовлено платникові податків у прийнятті декларації з податку на додану вартість, а тому така відмова контролюючого органу є протиправною, внаслідок чого є безпідставним коригування відповідачем в АІС "Податковий блок" показників податкової звітності, адже згідно з вимогами підпункту 49.2.2 пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою  у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку дотримання суб’єктом господарювання порядку ведення розрахунків за товари, вимог з регулювання обігу готів, наявності торгових патентів, за результатами якого встановлено порушення п. 1, п. 2 п. 13 ст. 13 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР та п. 2.6 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року №637. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм обігу готівки та застосування РРО у сфері торгівлі. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив стягнути податковий борг та штрафні санкції за вказані правопорушення. В обґрунтування позовних вимог відзначає, що за платником податку обліковується податковий борг, сума якого є узгодженою, однак добровільно несплаченою, відтак підлягає стягненню в судовому порядку. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.


Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов'язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу правомочних осіб.


Підсумовуючи вимоги норм законодавства, процедура узгодження грошових зобов'язань з податків зумовлює відсутність необхідності перевірки правильності визначення відповідних сум після того, як відповідні зобов'язання стали узгодженими. У справах про стягнення боргу предметом доказування мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення боргу у судовому порядку, встановлення факту його сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.


Відтак, якщо рішення контролюючого органу, за яким стягується податковий борг не було скасовано і є чинним, грошові зобов'язання вважаються узгодженими.


Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що несплачена відповідачем сума, визначеного контролюючим органом грошового зобов'язання, набула статусу податкового боргу. Отже, з урахуванням того, що узгоджена сума грошового зобов'язання набула статусу податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для її стягнення з відповідача.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку платника податку з питань достовірності формування податкового кредиту по ПДВ, за результатами якої встановлено порушення правил формування податкового кредиту та здійснено коригування показників податкової звітності. При цьому, будь-яких податкових повідомлень-рішень про визначення сум грошових зобов’язань платнику, у встановленому законодавством порядку, контролюючим органом не приймались. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправними дії органу стосовно коригування в електронній базі показників податкової звітності; іі) зобов’язати відновити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту раніше задекларовані показники. Позовні вимоги мотивовані тим, що відсутні підстави для коригування показників, а самостійна зміна контролюючим органом таких відомостей спричиняє реальні зміни майнового стану та порушує права та інтереси платника податку. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.

 Правова позиція 

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року справа №21-511а14, від 03 листопада 2015 року справа №21-99а15 та від 17 листопада 2015 року справа №21-4133а15.


Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.


задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контролюючим органом було укладено договір про визнання електронних документів, відповідно до якого платник податку мав право подавати податкові документи в електронному вигляді, а контролюючий орган зобов’язаний приймати їх, та здійснювати комп’ютерну обробку. На виконання податкового обов’язку, платником податку було направлено до податкового органу в електронному вигляді податкові накладні, а також податкову декларацію з податку на додану вартість. Однак, в реєстрації документів було відмовлено, у зв’язку з призупиненням дії договору у зв’язку з  виконанням  розпорядження Кабінету Міністрів України №809-р від 17.10.2013р. «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності…». Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив: і) визнати протиправним розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів; іі) прийняти та зареєструвати податкову звітність датою та часом, коли вона була направлена до контролюючого органу. Позивні вимоги мотивовані тим, що відсутні підстави для розірвання договору, що у свою чергу перешкоджає провадженню його господарської діяльності.  Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

1. В межах спірних правовідносин законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДФС розірвати договір про визнання електронних документів в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.


Доводи контролюючого органу, що Договір про визнання електронних документів був призупинений у зв'язку з наявністю наказу ДФС №543 від 28.07.2015р. «Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з податку на додану вартість», з підстав встановлення ризиковості підприємства на етапі ранньої податкової діагностики є неприйнятними, оскільки розірвання договору, чи, як зазначає контролюючий орган, призупинення в односторонньому порядку дії договору не передбачено чинним законодавством України та безпосередньо Договором про визнання документів.


2. Стосовно другої з вимог, то п.п. 49.9.2 п. 49.2 статті 49 ПК України за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.


Контролюючий орган порушив норми ПКУ, оскільки ним не наведено порушення якої саме вимоги допущено платником податку під час заповнення та подання зазначеної податкової звітності.


У той же час, суд зазначає, що згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 №1503/12/13-12, захист прав платника податку має відбуватися шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової звітності та подання платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було направлено платнику податків письмові запити про надання документальних підтверджень та пояснень реальності господарських відносин з контрагентами на підставі існування сумніву щодо дотримання податкового законодавства, що виник внаслідок опрацювання зібраної податкової інформації за звітний податковий період. Оскільки контролюючий орган не отримав відповідай та пояснень, ним було прийнято наказ «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки платника податку». Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової виїзної документальної перевірки платника податку, оскільки в запитах не вказано фактичні підстави для надання інформації та пояснень, а тому вимоги запитів не підлягали виконанню. Відтак, наказ прийнятий на підставі невиконання вимог запитів є протиправним. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Положення податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.


Суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз направлених податковим органом запитів, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання правомірним припущення контролюючого органу про вчинення платником податку правопорушення виключно з посиланням на документи, складання яких не передбачено Податковим кодексом України.


З огляду на зазначене запити контролюючого органу про надання інформації оформлені з порушенням законодавчо встановленого порядку, а тому платник звільнений від обов'язку надавати відповідь на вищевказані запити, що прямо передбачено п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим контролюючий орган був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав визначених пп. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (не надання пояснень та їх документального підтвердження), що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податку щодо своєчасності сплати податку на прибуток, за результатами якої встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання. На підставі акту перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати грошового зобов’язання з податку на прибуток. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове зобов’язання є неузгодженим, оскільки перебуває в процесі судового оскарження, а тому застосування штрафних санкцій за неузгоджене податкове зобов’язання є порушенням вимог ПКУ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Нормами Податкового кодексу України визначено чіткі обставини, за яких податкове зобов’язання вважається узгодженим та підлягає сплаті платником податку. У випадку звернення платника податку до суду грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішення законної сили.


З встановлених обставин відомо, що на момент проведення перевірки (29.06.2016) та прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, податкові зобов'язання є не узгодженими, оскільки останнє було оскаржено до Житомирського окружного адміністративного апеляційного суду (справа №806/294/16).


Оскільки підставою для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є виникнення податкового боргу у зв’язку з несплатою узгодженого грошового зобов’язання строків, то відсутність податкового боргу у платника податку унеможливлює нарахування штрафу відповідно до статті 126 ПКУ.


не задоволено

 Фабула справи  Між контрагентами – фізичними особами-підприємцями був укладений договір фінансового лізингу щодо автомобіля. За результатами виконання операції, платник податку включив до податкового кредиту суму ПДВ за відчуження автомобіля. Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якого встановлено неправомірне завищення суми податкового кредиту, оскільки платник не мав права на податковий кредит по операції фінансового лізингу. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму ПДВ. Платник податку оскаржив правомірність прийняття вказаного рішення, оскільки ним дотримані умови його формування, визначені ст. 198 Податкового кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволені.

 Правова позиція 

Касаційна скарга обґрунтована тим, що підприємці не ведуть бухгалтерській облік та не можуть обліковувати основні засоби на балансі, визначати їх першу та залишкову вартості, а також частку їх використання саме у господарській діяльності. Такі платники на думку податкового органу, не можуть включати до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені у зв'язку з придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів.


Верховний Суд вже розглядав справу з подібними правовідносинами по адміністративній справі № 819/710/17; адміністративне провадження № К/9901/2377/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про скасування акта перевірки та податкового повідомлення-рішення.


Так, у постанові від 13 березня 2018 року по згаданій справі Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що у ФОП є право на включення сум до податкового кредиту з ПДВ та визначення бюджетного відшкодування.


У іншій справі № 823/1648/16 Верховний Суд також висловив позицію про право позивача віднесення до складу витрат та податкового кредиту сум з придбання сідлового тягача, який використовується позивачем у власній господарській діяльності.


Проте, суд касаційної інстанції у складі Верховного Суду, яка розглядає цю справу, вважає за необхідне відступити від висновку у подібних правовідносинах, викладеного раніше у рішенні Верховного Суду.


невідомо

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати незаконним рішення про призначення експертного дослідження підписів виконаних на первинних документах. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що платника податку не було повідомлено про проведення перевірки та про її результати, а тому проведення експертного дослідження в рамках неіснуючої перевірки є неправомірним перевищенням контролюючого органу своїх повноважень. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позові відмовлено.

 Правова позиція 

Експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.


Експертиза призначається за заявою платника податків або за рішенням керівника (або його заступника) органу державної податкової служби. Орган державної податкової служби, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов'язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи - з висновком експерта.


Разом з тим, судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставин щодо прийняття рішення керівником (або його заступником) відповідача про проведення експертизи, а також щодо ознайомлення позивача із призначенням такої експертизи та результатами її проведення, а тому вказані обставини підлягають з’ясуванню в новому судовому розгляді справи.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято наказ «Про проведення планової документальної перевірки», яким призначено перевірку платника податку, згідно з планом-графіком проведення планових документальних перевірок, про що було письмово повідомлено платника податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати вищевказаний наказ. Позов обґрунтовано тим, що згідно плану-графіку проведення документальної планової перевірки платника податку заплановано на інший місяць, а тому у контролюючого органу відсутні правові підстави для проведення перевірки в призначений час, без внесення відповідних змін до плану-графіку. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

Планова документальна виїзна перевірка призначається відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок, а положеннями Податкового кодексу України не передбачено можливості змінити  наказом період проведення планової документальної виїзної перевірки  за межами строків, передбачених планом-графіком.


Окрім цього, з аналізу наведених норм вбачається, що план-графік проведення планових перевірок складається не пізніше 20 числа останнього місяця поточного кварталу і зміна термінів перевірок допускається лише з проведенням відповідного коригування плану-графіка після затвердження цих змін Головою Державної фіскальної служби.


Оскільки будь-якого коригування плану-графіка податковим органом у встановленому Порядку не проводилось,  відтак перенесення (зміна) термінів планової перевірки платника податку не погоджувалось контролюючим органом у встановленому порядку з Головою Державної фіскальної служби, а тому проведення перевірки є протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що платником податку здійснюється роздрібна торгівля тютюновими виробами за цінами вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, а також при проведенні розрахункової операції (купівлі пачки сигарет) не було надано розрахункового документу, який підтверджує купівлю товару. З огляду на вищезазначене, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення рішення про застосування санкцій за порушення законодавства у сфері обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Платник звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що викладені в актах перевірки обставини, на яких ґрунтувались податкові повідомлення рішення, є надуманими, а перевірка платника податку фактично не здійснювалась. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в окремій частині, у задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

У роздрібній мережі продаж сигарет (з фільтром, без фільтру) здійснюється за цінами, не вищими за МРЦ, збільшеними на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Тобто до вартості пачки сигарет (з урахуванням податку на додану вартість та акцизного податку (крім акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів)), не вищої за МРЦ (100 відсотків), додається акцизний податок з роздрібної торгівлі підакцизними товарами - 5 відсотків вказаної вартості. Вартість пачки сигарет, вище якої не дозволено її реалізацію, можна отримати помноживши МРЦ (вказану на пачці) на 1,05.


При цьому, обов’язок доведення продажу сигарет за цінами, вищими за МРЦ, покладено на контролюючий органу, і у випадку недоведеності вказаних фактів, суди повинні ставати на бік платника податків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої було зроблено висновки, що платник податку неправомірно занизив суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Під проведенні перевірки контрагента платника податку було встановлено, що контрагент зареєстрований без мети здійснення підприємницької діяльності, а єдиний засновник (він же - директор і головний бухгалтер) фінансового господарських документів не підписував, печатку товариства не замовляв та не отримував, податкову звітність не подавав, що свідчить про відсутність дійсної волі і волевиявлення директора контрагента на здійснення господарських операцій, а тому укладений правочин між контрагентом та платником податку є фіктивним. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платників податку, в якому просив визнати нікчемним договір про виконання підрядних робіт між ними, та стягнути в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином. В обґрунтування позову зазначено, що контролюючим органом встановлено, що в дійсності будь-яких дій на виконання умов зазначеного договору не проводилось, що свідчить про укладення договору без мети настання реальних наслідків. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено повністю.

 Правова позиція 

При розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, суд повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною першою статті 208 ГК України.


Оскільки судами встановлено, що господарські операції, оформлені договором платника податку з контрагентом, мали реальний товарний характер, доведено належне виконання договорів сторонами та відповідне оформлення первинними документами, а доводи відповідача щодо злочинного умислу сторін на укладення завідомо недійсного/фіктивного правочину спростовано наявними у справі доказами, то підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину немає.


не задоволено

 Фабула справи  28.01.2015, згідно з положеннями ст.ст.10,12 ПКУ міська рада прийняла рішення, яким було встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На підставі вказаного рішення контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення, якими визначив платнику податку суму грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати нечинним та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки міською радою було встановлено податок у 28.01.2015 році, то застосування відповідних норм настає в наступному плановому періоді, тобто не раніше 2016 року.  Постановою окружного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено у повному обсязі.

 Правова позиція 

28.01.2015, згідно з положеннями ст.ст.10,12 ПКУ міська рада прийняла рішення, яким було встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На підставі вказаного рішення контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення, якими визначив платнику податку суму грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.


Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати нечинним та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки міською радою було встановлено податок у 28.01.2015 році, то застосування відповідних норм настає в наступному плановому періоді, тобто не раніше 2016 року.


Постановою окружного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено у повному обсязі.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив, з врахуванням відмови та збільшення частини позовних вимог, визнати незаконними податкові повідомлення-рішення, стягнути з відповідача понесені матеріальні збитки та стягнути моральну немайнову шкоду. В обґрунтування позовних вимог платник посилався на безпідставність донарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та визначення суми грошового зобов'язання з військового збору з фізичних осіб, пені, оскільки відповідачем не доведено, що отримання платником у власність або володіння земельною часткою (пай) може дозволити будь-яким законним шляхом отримати його умовну оцінку вартості протягом одного календарного звітного року. Зазначав, що контролюючий орган, зобов'язуючи сплатити податок за недійсну, умовну, нереалізовану оцінку вартості земельної частки (пай) фактично спричиняє значні моральні страждання. Постановою окружного адміністративного суду, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду залишена без змін, у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що податковим органом правомірно визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» і донарахована сума військового збору, із застосуванням штрафних санкцій та пені. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об'єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини.


2. Платник має обов’язок зі сплати податку на доходи з фізичних осіб, у зв’язку з отриманням доходу у вигляді спадщини від фізичної особи, яка не є членом сім’ї першого ступеня споріднення.


3. Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, платником якого є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення  податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в сумі 13990,07 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки не може бути визнаним обов’язковим до сплати в 2015 році, у зв’язку з тим, що сільська рада не приймала та не могла прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення на території сільської ради такого податку, як податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у задоволенні позову. Позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.


Податковим кодексом передбачено обов’язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.


Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.


При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з  позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій.  На обґрунтування позову платник податку зазначає, що контролюючий орган неправомірно застосував фінансові санкції за порушення ст. 15-3 Закону України 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів,  а також  оскаржуване ППР не відповідає вимозі щодо його обґрунтованості. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов платника податку задоволено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для застосування до платника податку фінансових санкцій у вигляді штрафу, однак скасував рішення, що було предметом спору, оскільки контролюючий орган та час виникнення спірних правовідносин не був повноважений приймати рішення про застосування фінансових санкцій. З цими висновками погодився і суд апеляційної інстанції. Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, платник податків подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особам, які не досягли 18 років.


2. Заборона продажу слабоалкогольних напоїв особам, які не досягли 18-ти років та наділення продавця правом отримувати у покупця документи, які підтверджують його вік, спонукає суб'єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію, а відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж, у зв'язку з цим, забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності.


3. При цьому, Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» не пов'язує відповідальність суб'єкта господарювання з тим, хто саме здійснив продаж алкогольного напою неповнолітній особі (офіціант, бармен, реалізатор чи інший працівник господарської одиниці), а достатнім є встановлення факту продажу забороненого товару неповнолітньому особою, яка перебуває у трудових відносинах із суб'єктом господарювання.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, в результаті якої встановлено неправомірне заниження податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. Заниження відбулося внаслідок укладення декількох правочинів між платником та його контрагентами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.  Актом перевірки було  зафіксовано нікчемність вказаних правочинів внаслідок порушення ними публічного порядку, на підставі чого було прийнято податкове-повідомлення рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також застосовано штрафні санкції. Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (такого що порушує публічний порядок) та стягнути в дохід держави кошти, одержані за таким правочином. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду в задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.


Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.


За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність у відповідачів умислу на укладення договору від 03 жовтня 2008 року №0310/2008 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, підстави для висновку про нікчемність цього договору відсутні, відповідно є відсутніми правові підстави для задоволення позову позивача про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним.


Суд також відзначає, що надаючи оцінку господарським правовідносинам і стверджуючи про нікчемність правочинів, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо права визнання недійсності (нікчемності) таких правочинів. Висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, а податковому органу законодавством таких повноважень не надано.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що в податкових накладних вказано назву покупця відмінну від назви, зазначеної у статутних документах юридичної особи, а також у податкових накладних, виписаних контрагентом платника, відображено два різних підписи та одне прізвище особи, що уповноважена виписувати податкові накладні. Також в акті перевірки зазначено про неможливість підтвердити суму податкового кредиту по певним контрагентам платника, які мають у своєму ланцюгу ризикових контрагентів. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ та застосовані штрафні санкції. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнути задекларовану ним суму бюджетного відшкодування на банківський рахунок. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги в частині визнання неправомірним зменшення платнику суму бюджетного відшкодування, оскільки матеріалами справи підтверджено фактичну сплату податку на додану вартість у ціні товарів /робіт/послуг придбаних у постачальників. По-друге, податкове законодавство не ставить право платника податку на відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання. По-третє, зазначення у податкових накладних найменування позивача не впливає на правильність формування позивачем податкового кредиту. Відмова в іншій частині позовних вимог обґрунтована їх передчасністю, оскільки процедура відшкодування податку на додану вартість розпочинається після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, що узгоджується з приписами пунтів 200.14 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Право на отримання суми бюджетного відшкодування пов'язано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг). Податкове законодавство не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг).


2. Податковим кодексом України встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов'язку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду. Крім того, Податковий кодекс України не ставить право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника або імпортера. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.


3. Реальність операцій, за якими складається податкова накладна, та підставі якої формується податковий кредит, підтверджується первинними документи, які за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов'язкові реквізити визначені законом.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000 грн. Судами було встановлено, що за позивачем було зареєстровано легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200  2012 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 см3. Згодом того ж року автомобіль було викрадено. За фактом незаконного заволодіння зазначеним транспортним засобом було порушено кримінальну справу, що підтверджується карткою угону, довідкою слідчого.  Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Позовні вимоги були мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення, оскільки застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. При цьому позивачем вказувалось на факт викрадення його автомобіля у жовтні 2012 року. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили та скасували податкове повідомлення-рішення. Свої рішення вони мотивували тим, що автомобіль позивача не може бути об'єктом оподаткування транспортним податком, адже фактично не перебуває у власності позивача, оскільки у останнього відсутня визначальна складова права власності - володіння майном. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у даній справі підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення є втрата позивачем права користування автомобілем у зв'язку з його викраденням, оскільки даний автомобіль зареєстрований за позивачем. Відповідно до чинного законодавства, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування. Тобто, законодавець чітко визначив, що платником транспортного податку є особа, за якою зареєстровано транспортний засіб.


Підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення було те, що запроваджені ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після першого січня 2016 року. Це випливало з того, що лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Застосування ж встановленого транспортного податку починає справлятись у 2016 році.


Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, проте з інших підстав та мотивів.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом  про застосування адміністративного арешту коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на рахунку платника податків. Позов обґрунтовано тим, що з урахуванням недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника, на виконання вимог пункту 94 статті 94 Податкового кодексу України є підстави для застосування адміністративного арешту коштів відповідача шляхом зупинення видаткових операцій на його рахунку. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу. Він доводив, що арешт коштів на рахунках платника податку у податковому законодавстві позначається і як арешт коштів, і як зупинення видаткових операцій, що є тотожнім поняттям. Накладення арешту на кошти на рахунках платника податків є необхідною умовою для зупинення видаткових операцій на таких операціях.

 Правова позиція 

Суд вказав, що обраний спосіб захисту щодо  звернення контролюючого органу до суду із позовом про зупинення видаткових операцій на рахунку платника податків не охоплюється підставами, визначеними у статті 94 ПК України, зокрема відмовою платника податку в проведенні документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.


Відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутись з тими самими вимогами до суду  в загальному порядку. Звертаючись до суду з позовними вимогами про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, податковий орган не навів жодних аргументів щодо порушення встановленого порядку, відповідно до якого, зверненню до суду з позовом має передувати зверненню до  суду з поданням.


не задоволено

 Фабула справи  Місцева рада звернулась до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 24186 грн. 25 коп. (основний платіж 19349 грн., штрафні (фінансові) санкції 4837 грн. 25 коп.). В обґрунтування позову вона посилається на безпідставність встановлення контролюючим органом за результатами камеральної перевірки розбіжностей між даними Єдиного реєстру податкових накладних та даними декларації з податку на додану вартість, яка становить 19348,58 грн., так як контролюючим органом при проведенні відповідної перевірки не було встановлено те, що за цей період в Єдиному реєстрі податкових накладних була зареєстрована податкова накладна, в якій помилково сума коштів встановлена нульовим числом.  На виправлення такої помилки відділом була зареєстрована інша податкова накладна. В результаті, сума зареєстрованих податкових накладних відповідала сумі перерахованій позивачем з поточного рахунку на електронний рахунок та фактично сплаченій до бюджету.Тому, на думку позивача, у податкового органу були відсутні правові підстави для проведення подібної перевірки, оскільки в 2015 та 2016 роках на проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, накладено мораторій.    Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Верховний Суд вважає, що запроваджені цим Законом обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом, об'єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом під час проведення камеральної перевірки.


Суд вказав, що метою цього Закону було зменшення адміністративного навантаження на суб'єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів грн., та ефективного використання ресурсів фіскальних органів. З огляду на зазначене, було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків. Разом із тим, проведення камеральних перевірок через їх спрощену процедуру, яка не вимагало від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створювало для платників будь-якого додаткового адміністративного навантаження, не заважало нормальному перебігу їх господарської діяльності.


Відтак, передчасними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності проведення відповідачем спірної камеральної перевірки та відсутності правових наслідків останньої, зокрема, визнання протиправними прийнятих на підставі такої перевірки податкових повідомлень-рішень, з огляду на те, що суд також має враховувати мету та завдання запровадження мораторію на здійснення податкових перевірок.


задоволено частково

 Фабула справи  Фізична особа звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправною бездіяльність щодо не підготування висновку про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 638051, 50 грн., а також зобов'язати підготувати висновок про повернення надмірно сплачених коштів у розмір 638051, 50 грн. та подати його до виконання казначейській службі.  Судами було встановлено, що позивач уклала договори купівлі – продажу квартир та перерахувала перераховано податок на доходи фізичних осіб від продажу нерухомого майна на загальну суму 638051,5 грн. Згодом, сторони уклали договори про розірвання договорів купівлі-продажу зазначених квартир. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що контролюючим органом їй було протиправно відмовлено у поверненні надмірно сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб,  адже фактично позивач не отримала доходу з якого був сплачений відповідний податок. Контролюючий орган стверджував, що податковим законодавством не передбачено повернення податку, який сплачений під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, у разі розірвання такого договору у майбутньому. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив . Суд апеляційної інстанції погодився рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Помилково та/або надмірно сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику.  Оскільки позивач як платник податку не отримала доходу з продажу об'єктів нерухомості, за які нею було сплачено відповідний податок внаслідок розірвання договору купівлі-продажу, платник має право на повернення надмірно сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб.


не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення. Спір полягав у тому, що між позивачем та іншою особою був укладений, а згодом розірваний договір дарування нежитлової будівлі. На думку контролюючого органу, позивач в результаті розірвання договору отримала дохід, який підлягає оподаткуванню. Позивач не погоджується із висновками відповідача, що при посвідченні договору про розірвання між фізичними особами резидентами договору дарування нерухомого майна, застосовується порядок оподаткування згідно ст. 172 ПК України, оскільки вказана норма застосовується при переході права власності, а не при поверненні нерухомого майна до попереднього власника, коли відбувається припинення права власності. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Під час розірвання договору позивач не отримала доходу від відчуження об’єкта іншою стороною, оскільки фактично мала місце реституція , а саме повернення сторін договору у становище, яке існувало до моменту його укладення.   Вказана подія за своїми ознаками та юридичною природою не є продажем в розумінні п. 172.8 ст. 172 ПК України, яка встановлює, що для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, оскільки продажем товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання. Контролюючим органом не було враховано відсутності у спірних обставинах істотної кваліфікуючої ознаки продажу, як плату або компенсацію незалежно від строків її надання.


не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік. Надана платнику інформаційна довідка видана не в період винесення спірного податкового повідомлення-рішення, при цьому зазначено пробіг автомобіля 1 км. Крім того, контролюючий орган взагалі не надав відомостей, який пробіг був у автомобіля платника, а визначив пробіг на власний розсуд, жодним чином не доводячи вказану обставину. Постановою суду першої інстанції у адміністративному позові відмовлено. Ухвалою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції залишено в силі. Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про вартість автомобіля платника, яка розрахована виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля.


Між тим, таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у контролюючого органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо. Зокрема, не є належним та достатнім доказом правомірності нарахування платнику суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку і наявна в матеріалах справи роздруківка з веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.


Для розв'язання даного спору не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.


Повнота з'ясування обставин у даній справі вимагає від судів витребування у контролюючого органу або у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а також враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи має вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні контролюючого органу.


задоволено частково

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік. Контролюючим органом не було надано відомостей, який пробіг був у автомобіля платника, пробіг було визначено на власний розсуд, жодним чином не доводячи вказану обставину, та не надано доказів визначення вартості належного платнику автомобіля за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було змінено у мотивувальній частині, з огляду на те, що висновок суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог є правильним. Проте, судом помилкового застосовано до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України, якими було врегульовано порядок сплати транспортного податку у 2015 році. Натомість даний спір стосується правомірності визначення контролюючим органом платнику зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік, відповідно нормативне регулювання цих відносин суттєво відрізняється від того, що застосовано судом першої інстанції. Внаслідок чого апеляційний суд виходив з того, що контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень не надано доказів визначення вартості належного платнику автомобіля за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача. Таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо. Зокрема, не є належним та достатнім доказом правомірності нарахування платнику суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку роздруківка з веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.


Не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.


Повнота з'ясування обставин у даній справі вимагає від судів витребування у контролюючого органу або у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а також враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи має вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні контролюючого органу.


задоволено частково
◄◄ 1 2 3 ►►
close icon
Інформація про документ