Податкова судова практика

 Фабула справи  Підприємство звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії ОДПІ по видачі та виконанню наказу від 25 березня 2011 року № 558 «Про проведення документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Іст-Оіл Луганськ» з питань правомірності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту, декларацій з податку на додану вартість за січень 2011 року», скасувати цей наказ. Луганський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Не погоджуючись із цими рішеннями, ОДПІ оскаржила їх до Вищого адміністративного суду України, який  відкрив касаційне провадження і витребував справу із суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд України на підставі статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України  касаційне провадження закрив із посиланням на недостатність відновлених матеріалів справи. 

 Правова позиція 

Рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції дійшов висновку про неможливість розгляду касаційної скарги з огляду на недостатність зібраних матеріалів відновленого втраченого судового провадження і з цієї причини закрив провадження за касаційною скаргою.

Однак на стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАС з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 23 лютого 2016 року, 1 серпня 2017 року (справи №№ 21-6159а15, 21-3983а16 відповідно).

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (основна сума платежу та штрафні сакції). Рішення було прийнято на підставі акта документальної позапланової перевірки, в якому ДПІ вказала на порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ: Товариство завищило податковий кредит за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «РІП» товарів (послуг) та від ТОВ «Альфа-К» послуг, оскільки у цих постачальників немає основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, обладнання), виробничих потужностей, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, у результаті чого занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суди апеляційної та касаційної інстанції позовні вимоги задовольнили.

 Правова позиція 

На думку ВСУ, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку  про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв’язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними. 

задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. На обґрунтування позову Товариство послалося на безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарів у Контрагента через те, що угоди, укладені із Контрагентом, є нікчемними, оскільки позивач має належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій.

 Правова позиція 

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб’єкт господарювання має спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Суди мають врахувати висновки Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України щодо застосування норм податкового законодавства, зокрема правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11), відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. 

задоволено частково

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень рішень, якими контролюючим органом було донараховано земельний податок. Контролюючий орган вказує, що земельна ділянка використовується  позивачем не за цільовим призначенням, а саме - для комерційної діяльності, що є підставою для збільшення грошових зобов’язань із земельного податку. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов’язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України, виходячи з того, що податкове зобов’язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними державного земельного кадастру та з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, яке закріплено в державному акті на право власності на земельну ділянку.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу  щодо проведення зустрічних звірок та визнання протиправними його дій, які полягали у проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки. Окрім того платником податку було висунуто вимогу зобов’язати контролюючий орган вилучити з податкових баз інформацію,  внесену на підставі актів проведених перевірок. У якості обґрунтування вищезазначених вимог платник податків посилався на порушення порядку проведення зустрічної звірки та складання відповідних актів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням апеляційного суду, позов платника податків було задоволено частково. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Висновки, викладенні в актах проведених перевірок не породжують правових наслідків для платника податків, а тому не можуть порушувати права платника податків. Таким чином, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. 

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було донараховано земельний податок. Підставою для прийняття такого рішення податковим органом слугували висновки перевірки земельної ділянки платника щодо дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої було встановлено, що ділянка, призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд використовувалася платником для комерційної діяльності, а отже не за її цільовим призначенням. Таким чином вказана обставина стала підставою для збільшення грошових зобов'язань із земельного податку податковим органом. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов'язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України , виходячи з того, що податкове зобов'язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними державного земельного кадастру та з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, яке закріплено в державному акті на право власності на земельну ділянку.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта податкової перевірки, за результатами якої встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість. З’ясовується питання реальності здійснених господарських операцій з контрагентами. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника. За результатами перевірки платнику було надіслано податкове повідомлення-рішення, згідно з яким, йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки операції з певними контрагентами, на думку податкового органу, мали ознаки безтоварних. В обґрунтування своєї позиції податковий орган зокрема вказав, що особи, які є директорами, та засновниками певних контрагентів позивача, не мають відношення до здійснення діяльності відповідних товариств, що були створені з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб. Не погодившись з позицією податкового органу, платник звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, постанову якого залишено без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задовольнив. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Не погодившись із рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту за операціями з оренди обладнання, що ввозиться на митну територію України. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Оренда майна не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент спірних правовідносин), а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься. При цьому словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв’язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

задоволено частково

 Фабула справи  ФОП перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію за вислугу років відповідно, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого йому зменшено пенсійний вік на 10 років, та інвалідом ІІІ групи. Вважає, що має право звільнення від сплати ЄСВ за себе.

 Правова позиція 

Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які хоча і є інвалідами, але отримують відповідно до закону № 2262-ХІІ пенсію за вислугу років.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки встановлено завищення сум податкового кредиту та заниження сум податкового зобов’язання з ПДВ, оскільки мало місце укладення нікчемних правочинів. Такого висновку контролери дійшли оперуючи виключно постановою якої визнано директора ТОВ-контрагента винним у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу.

 Правова позиція 

Наявність постанови про визнання винним у скоєнні злочину не можна вважати підтвердженням нікчемності здійснених операцій. Оскільки такою постановою не встановлено фіктивної фінансово-господарської діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта податкової перевірки, за результатами якої встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. З’ясовується питання реальності здійснених господарських операцій з контрагентами. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Надання платником податку контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку.

Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

задоволено частково

 Фабула справи  Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР, яким на нього накладено штрафні санкції за порушення граничного строку сплати грошового зобов’язання з податку на додану вартість.

 Правова позиція 

Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов’язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК.

А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов’язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов’язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу  щодо проведення зустрічних звірок та з вимогою зобов’язати контролюючий орган вилучити з податкових баз інформацію,  внесену на підставі актів проведених перевірок. У якості обґрунтування вищезазначених вимог платник податків посилався на порушення проведення зустрічної звірки та складання відповідних актів. Рішенням суду першої інстанції позов платника податків було задоволено; апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову в частині визнання протиправним проведення зустрічних звірок. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, задовольнивши вимоги платника податків. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Висновки, викладенні в актах проведених перевірок не породжують правових наслідків для платника податків, а тому не можуть порушувати права платника податків. Таким чином, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. 

задоволено частково

 Фабула справи  Під час проведення перевірки контролери не встановили факту неоприбуткування готівки у касі за місцем проведення розрахунків, а лише зазначили про факт відсутності обліку готівкових коштів (торгової виручки) у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків, що свідчить про оприбуткування такої готівки.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку податкової перевірки, за результатами якої були нараховано податкові зобов’язання з ПДВ за операціями з реалізації брухту металів, які звільнені від оподаткування ПДВ. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Протягом спірного періоду (лютий 2014 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року. Отже, протягом зазначеного періоду операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП – платник єдиного податку звернувся до суду з позовом про скасування ППР. На обґрунтування позову посилався на те, що протягом періоду, що перевірявся, на підставі договорів комісії транспортного експедирування надавав послуги з перевезення вантажів і транспортно-експедиційного обслуговування. За вказаними договорами у нього не виникало право власності на кошти, передані за договором транспортного перевезення, а тому, на його думку, контролюючий орган помилково відніс ці кошти до складу виручки.

 Правова позиція 

До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді. Те, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ, про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та донарахування штрафних фінансових санкцій; рішення за результатами розгляду скарг платника, а також з вимогою стягнути суми бюджетного відшкодування ПДВ. Прийняті такі повідомлення-рішення на підставі висновку про неправомірність застосування платником нульової ставки ПДВ. Перша, апеляційна та касаційна інстанції частково задовольнили вимоги платника, скасувавши податкові повідомлення-рішення та рішення за результатами розгляду скарги. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України відповідно до нечинного на сьогодні Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» визначив, що поставка послуг у значені цього Закону, яка була здійснена на митній території України платником податку на додану вартість, оподатковується за ставкою 20 відсотків.

Так, у випадку, коли між платником податку на додану вартість та контрагентом - резидентом платника укладено цивільно-правову угоду, за умовами якої контрагент платника зобов’язався вчинити від свого імені, за рахунок та дорученням платника за плату правочин з проведення ремонту виробів, що є власністю третьої особи - замовника за цією угодою, з яким, виступаючи від свого імені, контрагент платника самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду на виконання ремонту виробів, зобов’язаний передати вироби платнику для виконання ремонту та прийняти від нього це майно після виконання ремонту, і при цьому обов’язок здійснення декларування та митного оформлення товарів лежить на платнику ПДВ, тому в результаті платник повинен обрахувати та сплатити податкове зобов’язання з ПДВ за ставкою 20 відсотків.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду із вимогою стягнути з платника податку суму податку з власників транспортних засобів, в силу несплати останнім такого податку. Перша інстанція задовольнила вимоги платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої, відмовивши у задоволені вимог платника. Касаційний суд скасував рішення апеляційної та залишив в силі рішення першої інстанції. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суду України дійшов висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, на рішення якої посилається платник податку, обґрунтовуючи різне правозастосування.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням дій контролюючого органу щодо проведення невиїзної документальної перевірки, дій контролюючого органу щодо зміни кодів товарів, рішення щодо визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів, висновку контролюючого органу, податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкових зобов’язань із ввізного мита та ПДВ. Перша інстанція частково задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення контролюючого органу про зміну коду товару, повідомлення-рішення щодо визначення податкових зобов’язань із ввізного мита та ПДВ. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої, відмовивши у задоволені вимог платника. Касаційний суд підтримав позицію апеляційного. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність подібності обставин справи, які виникли між сторонами, та обставинами у справі, на рішення якої посилається контролюючий орган.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про необхідність оподаткування платника як суб’єкта малого підприємництва за загальною системо в силу перевищення останнім встановленого граничного обсягу виручки для таких суб’єктів, що перебувають на спрощеній системі оподаткування. Перша інстанція відмовила у задоволені вимог платника. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої, задовольнивши вимоги платника. Касаційний суд скасував рішення апеляційної та залишив в силі рішення першої інстанції. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулось до суду з оскарженням рішення контролюючого органу щодо накладення адміністративного арешту майна платника. Звернувшись до ВАСУ,  отримало відмову в відкритті провадження. Звернувшись повторно до ВАСУ, суд розглянув заяву Товариства та ухвалив на його користь рішення, попри чинну постанову ВАСУ про відмову в відкритті провадження у цій справі.  Окружний адміністративний суд постановою позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ОДПІ про накладення тимчасового адміністративного арешту майна; зобов’язав ОДПІ повернути Товариству нафтопродукти, затримані та вилучений відповідно до протоколу про тимчасове затримання майна. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Апеляційний адміністративний суд постановою рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

 Правова позиція 

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення ЄСПЛ у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року). Суд касаційної інстанції, здійснивши касаційний розгляд справи за касаційною скаргою Товариства за наявності ухвали Вищого адміністративного суду України про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи, залишив поза увагою пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно «права на справедливий суд».

задоволено частково

 Фабула справи  ФОП – платник єдиного податку звернувся до суду з позовом про скасування ППР. На обґрунтування позову посилався на те, що протягом періоду, що перевірявся, на підставі договорів комісії транспортного експедирування надавав послуги з перевезення вантажів і транспортно-експедиційного обслуговування. За вказаними договорами у нього не виникало право власності на кошти, передані за договором транспортного перевезення, а тому, на його думку, контролюючий орган помилково відніс ці кошти до складу виручки.

 Правова позиція 

До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді. Те, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про стягнення пені та суми бюджетної заборгованості, яка виникла у зв’язку з протиправним не наданням контролюючим органом до Держказначейства висновку про суму бюджетного відшкодування з ПДВ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов  було задоволено.  Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Контролюючий орган звернувся з заявою про перегляд рішення до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Правильним способом захисту платника ПДВ у випадку виникнення бюджетної заборгованості з відшкодуванні ПДВ є вимога про визнання бездіяльності контролюючого органу протиправною та  зобов’язання  останнього до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

задоволено частково
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію