Податкова судова практика

 Фабула справи  За результатами перевірки платникові було збільшено грошове зобов’язання з ПДФО (фіскали стверджували, що особа отримала дохід за межами України та не включила його до загального річного оподаткованого доходу за 2015 рік). Водночас платник заперечував правомірність рішення фіскалів, наголошуючи, що він не є резидентом України. За захистом своїх прав особа звернулась до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

не задоволено

 Фабула справи  Державною Податковою інспекцією було проведено позапланову перевірку та  були прийняті ППР, згідно з якими платнику податків були нараховані суми грошових зобов’язань з ПДВ, у зв’язку із  заниженням податкових зобов’язань з податку на прибуток . Платник податків оскаржив рішення до Окружного та Апеляційного суду, його позовні вимоги були задоволені частково. ДПІ, у свою чергу, не погоджуючись з рішенням обох інстанції, звернулась до ВАСУ.

 Правова позиція 

Податковим законодавством передбачається виключний перелік підстав зменшення фінансового результату, недотримання яких вважається порушенням податкового законодавства. Також п.196 Ст.196 ПК України визначено, що заборонено відносити до податкового кредиту суми не підтверджені зареєстрованими у ЄРПН податковими накладними. Саме така ситуація мала місце у даній справі. Також платник податків подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ, який згідно п.49.10 Ст. 49 ПК України не може не бути прийнятим контролюючими органами.

не задоволено

 Фабула справи  Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови   Окружного адміністративного суду м.Києв та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду. ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку на підставі якої прийняла ППР де визначила суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підконтрольний суб’єкт оскаржив дії контролюючого органу до суду, посилаючись на те, що стосовно посадової особи платника податків було порушено кримінальне провадження. Окружний суд задовільнив скаргу контролюючого органу, а Апеляційний залишив постанову без змін. ДПІ звернулась до ВАСУ з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

ПК України, зокрема  (у редакції, що була чинна на час здійснення перевірки) визначає, що перевірка платника податків не  може бути призначена, в разі якщо проти посадової особи підконтрольного суб’єкта відкрито кримінальне проводження предметом якого є податки та збори. Тому у наявній ситуації, на час виникнення спірних відносин, контролюючий орган не мав права складати та надсилати платнику податків податкові повідомлення-рішення.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а саме про те, що первинні документи є неналежно оформленими та не підтверджують факт транспортування товару та його подальшого використання у власній господарській діяльності, а тому не є підставою для формування спірних даних податкового обліку платника податків, оскільки не фіксують факт реального здійснення спірних операцій з контрагентами. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Факт наявності недоліків в товарно-транспортних накладних сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та витрат платника податків, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що факт відкриття кримінального провадження щодо постачальника контрагента платника податків не може бути підставою для встановлення порушення останнім вимог податкового законодавства, оскільки за умови встановлення факту наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу постачання для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податкузвернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств та збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість. Контролюючий орган в акті перевірки встановив, що платник, маючи постійну заборгованість за кредитними коштами, сплачуючи відсотки за користування кредитними коштами, надає поворотну фінансову допомогу іншим суб'єктам підприємницької діяльності. Виходячи з цих обставин, податковий орган дійшов висновку, що у платника відсутні розумні економічні причини (ділова мета) у господарській операції з користування кредитами, а відтак, фінансові витрати, пов'язані з такими кредитами, понесені поза межами господарської діяльності, тому не можуть бути віднесені до складу інших витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на підставі пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України. Податковий орган вважає, що ці кошти мають бути включені позивачем на підставі пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів. Суд першої інстанції повністю задовольни позов. Апеляційний суд позов частково задовольнив. Платник та контролюючий орган звернулися до суду з касаційними скаргами.

 Правова позиція 

плата за гарантію - це винагорода гаранта за послуги з надання гарантії перед кредитором / бенефіціаром / за виконання боржником / принципалом / зобов'язання та взятий у зв'язку з цим на себе ризик відповідальності перед кредитором / бенефіціаром / у разі невиконання або неналежного виконання боржником / принципалом / зобов'язання. Така плата здійснюється у передбачені цивільним законом чи договором строки, не залежно від того, чи виник факт неможливості виконання грошового зобов'язання боржником.

Предметом доказування у справі є обставини щодо пов'язаності саме здійснених платником операцій із залучення кредитних коштів та сплати процентів за такими з провадженням його господарської діяльності.

Господарські операції платника із залучення кредитних коштів є самостійними операціями, які не пов'язані з іншими окремими господарськими операціями платника з надання поворотної фінансової допомоги суб'єктам підприємницької діяльності.

Обставини щодо направленості/не направленості окремих господарських операцій платника із надання поворотної фінансової допомоги суб'єктам підприємницької діяльності на отримання доходу не можуть бути підставою для висновку про вчинення платником господарських операцій із залучення кредитних коштів та сплати процентів за ними не з метою використання в господарській діяльності платника.

не задоволено

 Фабула справи  Житомирська об’єднана державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови Житомирського окружного адміністративного суду та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду. ДПІ здійснила виїзну перевірку, за результатами якої було прийняте ППР, щодо збільшення грошового зобов’язання платника податків. Підконтрольний суб’єкт оскаржив дії ДПІ до суду, який виніс постанову на його користь. Державна податкова інспекція звернулась до апеляційної та касаційної інстанцій.

 Правова позиція 

Законодавство України передбачає, що угоди можуть бути здійснені у спрощений спосіб, через ділову переписку, у тому числі електронну. Більш того, такий договір вважається укладеним у письмовій формі. А матеріальна відсутність договору не є підставою для сумнівів, щодо здійснення операцій, адже договір – це не первинний документ. Також, основним фактом здійснення господарських операцій згідно ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  є зміна майнового стану, а не зазначенні ДПІ обставини.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання з податку на додану вартість та  податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із таким рішенням судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця, які згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 включаються до витрат операційної діяльності. Враховуючи пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України суд дійшов до висновку, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, тому при визначенні об’єкта оподаткування – чистого оподатковуваного доходу, правомірно враховувати витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих товарів протягом звітного податкового періоду, виконаних робіт, наданих послуг.

2. Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник ПДВ в податковому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 розділу V Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку. Висновки перевірки контролюючого органу  щодо перевищення граничної суми обсягу постачання товару 300000,00 грн. повинні відповідати документально підтвердженим обсягам постачання товарів та ґрунтуватись на фактичних даних податкового обліку. Тому податковий орган безпідставно визначив зобов’язання з податку на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Платник податків (покупець) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податків вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо покупця та не впливають на його право на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, якими платнику донараховано податкове зобов’язання з ПДФО та ПДВ. Підставою прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок про неправомірне включення витрат на доставку продукції до складу витрат, пов’язаних із господарською діяльністю, при визначенні об'єкта оподаткування – чистого оподатковуваного доходу, а також висновок про перевищення граничної суми, перевищення якої зобов’язує особу зареєструватись платником податку на додану вартість. Перша та апеляційна інстанції задовільнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Формування собівартості реалізованої продукції включає в себе і прямі витрати, які пов'язані з доставкою цієї продукції. Тому, платник податку має право включати до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, витрати з доставки продукції, пов'язані з оплатою паливно-мастильних матеріалів.

Врахування платником податку (фізична особа - підприємець) при визначенні об'єкта оподаткування ПДФО – чистого оподатковуваного доходу – являється правомірним.

2. При перевірці дотримання граничної суми обсягу постачання товару, перевищення якої є обов’язок реєструватися платником ПДВ, контролюючий орган повинен встановлювати документальне підтвердження обсягів постачання товарів, які мають ґрунтуватись на фактичних даних податкового обліку, що підтверджується даними книги обліку доходів та витрат і розміром задекларованих доходів від провадження підприємницької діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. На підставі наданих пояснень директора та головного бухгалтера контрагента стверджується, що він не має жодного відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності такого підприємства та жодних первинних документів не підписував, нікого на це не уповноважував. Перша інстанція відмовила у задоволені вимог платника, а апеляційна інстанція, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнила вимоги останнього. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган направив запит платнику податків (ломбарду) про надання інформації. Позивач у відповідь на вказаний запит контролюючого органу відправив лист, в якому повідомив, що всі дані, які містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств, є достовірними, а запит про надання інформації не відповідає вимогам абз. 2 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, оскільки не містить переліку інформації, яка запитується. Як наслідком керівником контролюючого органу був оформлений наказ на проведення позапланової документальної перевірки, в ході якої контролюючим органом виявлено порушення виконання податкового обов’язку ломбарду як податкового агента зі сплати сум ПДФО з реалізації заставленого рухомого майна. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено, проте суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив. Позивач натомість звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах вказаних законів. Отже, під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна ломбард, як податковий агент, має виконати обов'язок щодо утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб та надання податковому органу відповідної звітності. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, зокрема, містяться у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-69а11 за позовом повного товариства «Ломбард «Терези» Іванов і компанія» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Контролюючий орган обґрунтовує дане твердження матеріалами актів перевірок контрагентів платника, якими встановлено відсутність можливості здійснювати спірні операції, та матеріалами кримінальної справи. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

(1) Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено грошові зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. Підставою для прийняття таких рішень слугувало те, що, на думку податкового органу, платник при здійсненні оплати за придбані послуги не утримав податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України. Також податковий орган стверджував, що платником було неправомірно віднесено до складу валових витрат суми витрат за операціями з придбання ним консалтингових послуг у контрагента-нерезидента. Зазначений висновок податковим органом обґрунтовано тим, що платником не підтверджено відповідними документами отримання послуг технологічного консалтингу та не доведено використання цих послуг у власній господарській діяльності. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Послуги технологічного консалтингу не є творчою діяльністю, а їх результатом є не одержання якісно нових знань, а застосування вже існуючого знання і досвіду однієї особи (консультанта) для вирішення завдань, що постають у господарській діяльності іншої особи (замовника послуг). З огляду на це, реальність надання таких послуг не повинна підтверджуватися документами, що стосуються використання об’єктів інтелектуальної власності у діяльності підприємства.

Оплату послуг консалтингу не можна вважати роялті.

Витрати платника податків мають бути фактично здійснені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти  реальні зміни майнового стану платника податків

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику нараховано штраф з податку на прибуток, оскільки в реультаті проведеної камеральної перевірки контролюючим органом було встановлено порушення платником п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України в результаті пропущення граничного терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток з кількістю днів затримки сплати 1 день. Суд першо інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний суд задовольнив позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційою скаргою.

 Правова позиція 

здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  На підстави отриманої постанови районного суду про призначення документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності приватного підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контролюючий орган здійснив позапланову документальну виїзну перевірку відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України. За результатами перевірки контролюючим органом направлено платнику податків податкове повідомлення рішення, яким визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишену, без змін постановою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернуся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, податкове повідомлення рішення не приймається контролюючим органом до набрання законної сили рішення суду. При цьому матеріали перевірки та висновки органу податкового органу, викладені в акті перевірки, що призначена відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Контролюючий орган аргументує та вказує на те, що в результаті аналізу даних податкової звітності та реєстраційних даних контрагентів було виявлено відсутність в останніх необхідних умов для досягнення результатів підприємницької діяльності (незначна чисельність персоналу, відсутність основних фондів, транспортних засобів, земельних ділянок тощо). Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Платник податків (покупець товарів/робіт/послуг) не має обов’язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податку, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість – у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, та на податковий кредит у зв’язку з зафіксованими контролюючим органом порушеннями постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат і ПДВ, відповідно.

Суд нагадує, що у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошує на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про відсутність у платника права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за господарськими операціями з його контрагентом, оскільки операції між ними реально не здійснювалися. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Платник податків (покупець товарів, робіт, послу) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податку, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та на податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат і податку на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення – рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про завищення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкове повідомлення – рішення було прийняте у зв’язку з проведенням документальної позапланової виїзної перевірки, у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша та апеляційна інстанції відмовили в задоволенні позову. Платник податків звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. У разі відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

2. Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

3. Відсутність окремих первинних документів та/або помилки їх оформлення не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

4. Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, що виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом проскасування податкового повідомлення-рішення : -яким платнику збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»; - яким платнику збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»; - яким платнику зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість; - яким до платника застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій.  Внаслідок проведеної перевіркиконтролюючим органом  встановлено порушення платником вимог п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України. в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.3, п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2012 року №1342, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість, п.2.6 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, в результаті чого платником належним чином не оприбутковано в повному обсязі (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) виручку, яка отримана на торговій точці (склад) в центральну касу підприємства. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили частково. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, оскільки неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така окрема операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, адже при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Визначальним в даному випадку є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення суб'єктом господарювання діяльності у відповідності з визначеними цілями.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звенувся до суду про скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику визначено грошове зобов'язання з  не утримано та не перераховано до бюджету акцизного податку за операціями з відчуження цінних паперів та операціями з деривативами. Суди попередніх інстанцій у задоволені позовних вимог відмовили. Платник податку звернувся до суду з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами є об'єктом оподаткування особливого податку з 1 січня 2013 року на підставі пп.213.1.7 п.213.1 ст.213 Податкового кодексу України.

задоволено частково

 Фабула справи  платник податку звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним дій та скасування податкової вимоги, якою позивача було повідомлено про необхідність сплати податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями у зв'язку з тим, що платник несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував податок на доходи фізичних осіб, за що йому було нараховано пеню. Рішенням суду першої інстанції, яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов було задоволено частково. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податкове повідомлення-рішення, в якому сума пені нарахована контролюючим органом на суму несплаченого податкового зобов'язання, яке визначене платником поза межами строку, встановленого ст. 102 Податкового кодексу України, має бути скасоване.

Якщо позовні вимоги платника стосуються визнання протиправним дій контролюючого органу щодо нарахування пені за несвоєчасну сплату сум податку з доходів фізичних осіб, що визначені платником поза межами строку встановлене ст. 102 Податкового кодексу України, та скасування податкової вимоги у розмірі цієї пені, а суд, визнає протиправними дії контролюючого органу щодо винесення податкової вимоги в цілому, то в такому випадку суд у мотивувальній частині рішення також має вказати на наявні підстави та мотиви для виходуним за межі позовних вимог.

задоволено частково

 Фабула справи  платник податку звернувся до суду з вимогами про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, оскільки на думку контролюючого органу, реальність господарських операцій платника податків не була належно підтверджена. Позов судом першої інстанції було задоволено, з чим погодився і суд апеляційної інстанції. Контролюючий орган подав касаційну скаргу на постанову та ухвалу нижчих судів.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Контролюючий орган повинен надати допустимі та належні докази на підтвердження своїх доводів про нікчемність, безтоварність, фіктивність укладених платником договорів та здійснених операцій.

не задоволено

 Фабула справи  позивач подав позовну заяву про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо призначення та проведення невиїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств; скасування наказу керівника контролюючого органу про проведення перевірки, оскільки останнім не підтверджено факт вручення позивачу копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки до моменту її проведення; визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, оскільки висновки щодо відсутності реальності спірних операцій позивача є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю, ухвалою адміністративного апеляційного суду позов задоволено повністю. Відповідачем подана касаційна скарга про скасування рішень попередніх інстанцій у зв’язку з порушенням матеріального та процесуального права.

 Правова позиція 

Контролюючим органом не може бути проведено невиїзну позапланову документальну перевірку щодо платника податку у разі відсутності підтвердження повідомлення платника про проведення даної перевірки, зокрема щодо дати і часу її проведення. У разі відсутності такого підтвердження встановлюється порушення процедури проведення перевірки, результатом чого є визнання протиправними податкових повідомлень рішень прийнятих на основі таких перевірок.

не задоволено

 Фабула справи  платник податків на додану вартість подав позов про скасування податкового повідомлення рішення прийнятого контролюючим органом з приводу збільшення грошового зобов’язання платника з податку на додану вартість, прийнятого за результатами проведення позапланової виїзної перевірки. Підставою для донарахування зобов’язань контролючим органом став факт безпідставного формування позивачем податкового кредиту за рахунок сум, сплачених при взаємовідносинах з контрагентом, за правочинами, які укладені без мети настання реальних наслідків. Постановою адміністративного суду першої інстанції у задоволені позовних вимог відмовлено, ухвалою апеляційного суду постанову залишено без змін. Позивач подав касаційну скаргу про скасування рішень судів попередньої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

 Правова позиція 

Наявність скасованого обвинувального вироку суду щодо посадової особи платника податку не є достатньою підставою для визнання вчинених даним платником операцій нереальними.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення дебіторської заборгованості за рахунок активів боржника. Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції було встановлено, що контролюючим органом не надано належних доказів щодо наявності у відповідача дебіторської заборгованості перед боржником у певному розмірі (з урахуванням часткового визнання платником податку позову на певну суму), оскільки надані контролюючим органом в обґрунтування заявлених позовних вимог документи не є належними доказами, які свідчать про наявність у боржника дебіторської заборгованості перед платником податків у заявленому розмірі, а тому не дають змогу встановити підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку розмір заявленої до стягнення суми дебіторської заборгованості. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог контролюючого органу. Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково, та стягнув з платника податків на користь контролюючого органу суму дебіторської заборгованості за рахунок активів боржника тільки у певно визначеному розмірі. Не погодившись з рішеннями судів, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Контролюючий орган під час звернення до суду з позовом про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості повинен підтвердити наявність заявленої до стягнення суми боргу належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку такого платника податків.

Контролюючий орган під час звернення до суду з позовом про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості повинен підтвердити наявність заявленої до стягнення суми боргу належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку такого платника податків.

ВСТАНОВИВ: Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулась до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Катюша» про стягнення дебіторської заборгованості за рахунок активів боржника у розмірі 129 888,08 грн. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2013 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача суму дебіторської заборгованості за рахунок активів боржника у розмірі 56 476,04 грн.; в іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне: - згідно повідомлення про наявність заборгованості з податків і зборів (обов'язкових платежів) від 17.10.2013 № 8101/10/26-53-11-04-10 КП «Парк культури та відпочинку «Гідропарк» має податкову заборгованість у загальному розмірі 435 421,30 грн., а саме: з податку на додану вартість - 165 284,59 грн., штрафні санкції - 2,37 грн., з податку на прибуток - 41,62 грн., земельний податок - 105 491,11 грн., єдиний внесок - 164 601,61 грн., наявність якого третьої особою під час судового розгляду справи не заперечувалася; - з метою погашення наявного у відповідача податкового богу позивачем були вчинені наступні дії: складено акт №5 опису майна від 17.07.2012, направлені податкові вимоги від 06.12.2010 №1/3396, податкові повідомлення-рішення №0028321520 від 24.07.2012, №0004411520 від 19.02.2013, №000312550 від 30.10.2012; також ДПІ у Дніпровському районі зверталася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовами про стягнення податкової заборгованості, направляла запити з метою виявлення джерел погашення податкового боргу до УДАІ ГУМВС України в м. Києві, Інспекції державного технічного нагляду, ДП «Український інститут промислової власності», Інспекції державного реєстратора флоту України, Київського міського бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна; - в процесі здійснення позивачем дій, спрямованих на пошук джерел погашення податкового боргу КП «Парк культури та відпочинку «Гідропарк», була виявлена дебіторська заборгованість ПП «Катюша» перед КП «Парк культури та відпочинку «Гідропарк» у розмірі 129888,08 грн., що, за твердженнями позивача, підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 31.01.2013. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на час розгляду справи не надано суду належних доказів, які б підтверджували заявлений у позовній заяві розмір дебіторської заборгованості ПП «Катюша» перед КП «Парк культури та відпочинку «Гідропарк». Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині заявленої до стягнення суми дебіторської заборгованості в розмірі 73 412,04 грн., оскільки вказана сума не підтверджена позивачем належними первинними документами бухгалтерського обліку кредитора, а в іншій частині позовних вимог позов задоволено з огляду на прийняття судом письмової заяви відповідача про визнання позову на суму 56 476,04 грн. Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке. Відповідно до пп.20.1.19 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. У разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п'ятиденний термін з дня отримання відповідного документа (п. 87.5 ст. 87 ПК України). Згідно п. 95.22 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку. На виконання пунктів 87.5 і 87.6 ст.87 та п.95.22 ст.95 глави 9 ПК України наказом Міністерства фінансів України № 1277 від 05.12.2012 затверджено Порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу (надалі - Порядок № 1277), який діяв станом на момент спірних правовідносин. У відповідності до п.2.3 Порядку № 1277 переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості, що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору, укладеного в письмовій формі між платником податків та органом державної податкової служби. У разі згоди платника податків орган державної податкової служби укладає договір з таким платником податків. Договір повинен містити, зокрема: назву договору та місце його укладання; найменування платника податків та органу державної податкової служби; предмет договору; порядок виконання зобов'язань за договором; права та обов'язки сторін; умови укладання, зміни та припинення договору; місцезнаходження та реквізити сторін (п.2.4 Порядку № 1277). Відповідно до пункту 2.5 Порядку № 1277 на орган державної податкової служби як орган стягнення можуть переводитися всі види дебіторської заборгованості, зокрема, дебіторська заборгованість за товари (роботи, послуги). Пунктом 2.9 Порядку № 1277 передбачено, що платник податків та орган стягнення повідомляють дебітора про переведення на орган державної податкової служби права вимоги. Повідомлення дебітора органом державної податкової служби складається за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків (п.2.14 Порядку № 1277). Згідно п.2.6 Порядку № 1277 визначення такої дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки органом державної податкової служби дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку. При цьому, як визначено у п. 2.7 Порядку № 1277, платник податків передає органу державної податкової служби всі документи, що свідчать про право вимоги. Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ч.1 ст.9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, податковий орган під час звернення до суду з позовом про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості повинен підтвердити наявність заявленої до стягнення суми боргу належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку такого платника податків. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що позивачем не надано належних доказів щодо наявності у відповідача дебіторської заборгованості перед боржником у розмірі 73 412,04 грн. (з урахуванням часткового визнання відповідачем позову на суму 56 476,04 грн.), оскільки надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог документи не є належними доказами, які свідчать про наявність у ПП «Катюша» дебіторської заборгованості перед КП «Парк культури та відпочинку «Гідропарк» у заявленому розмірі, а тому не дають змогу встановити підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку розмір заявленої до стягнення суми дебіторської заборгованості. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині заявленої до стягнення з відповідача суми дебіторської заборгованості в розмірі 73 412,04 грн. Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права. Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За наведених обставин справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ: 1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення. 2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 залишити без змін. 3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.В. Борисенко  Судді В.В. Кошіль, О.А. Моторний

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про відображення платником податку на додану вартість залишку від’ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді та підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, оскільки такі суми сформовано ним у періоді за яким минув строк давності, встановлений пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Положення податкового законодавства, чинного на момент виникнення відповідних спірних правовідносин, не містять будь-яких обмежень щодо строків перенесення залишку від’ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту з податку на додану вартість наступного податкового періоду.

не задоволено

 Фабула справи   Платник звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень якими йому було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Платник вважає, що під час перевірки, контролюючими органами безпідставно включено до складу валових витрат витрати по взаємовідносинах з їх контрагентом, та помилково не визначено звичайну ціну реалізації власної вирощеної продукції за методом «витрати плюс». Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасавано в частині скасування одного повідомлення-рішення та прийнято нову постанову в цій частині, якою у задоволенні позову відмовлено, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником послуг в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду про скасування податкових-повідомлень рішень, винесених контролюючим органом на підставі висновку про завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, внаслідок ненадання платником належних доказів на підтвердження правомірності декларування ним суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову залишено без змін апеляційним судом. Платник податків звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість;

зменшення суми бюджетного відшкодування та, відповідно, збільшення суми грошових зобов'язань за штрафними санкціями є правомірним у тому випадку, якщо платник податків не надасть належних доказів на підтвердження правомірності декларування ним суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику скориговано зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість та податку на прибуток, зменшено відшкодування з податку на додану вартість, зменшено суму від’ємного значенні податку на прибуток. Постановою окружного адміністративного суду позов залишено без задоволення. Ухвалою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Платник податку на прибуток не є податковим агентом фізичної особи у разі списання безнадійної дебіторської заборгованості такої фізичної особи.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішення апеляційної інстанції, яким на вимогу платника податків скасовано податкові повідомлення-рішення, що були прийняті контролюючим органом щодо порушення повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість  та податку на прибуток .

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень попередніх інстанцій, якими на вимогу платника податків скасовано податкові повідомлення-рішення, що були прийняті контролюючим органом в силу здійснення платником завищення залишку від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими відмовлено в задоволенні його вимог стосовно визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, що прийняті контролюючим органом на підставі висновку про неправомірне формування складу витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій, що містять ознаки фіктивності.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Наявність у платника податків належно оформлених документів, необхідних для віднесення сплачених сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток, не є безумовною підставою формування даних податкового обліку у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими на вимогу платника податків скасовано податкові повідомлення-рішення, що були прийняті контролюючим органом на підставі висновку перевірки про безпідставність формування платником податків сум податкового обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами господарських операцій, оскільки останні характеризуються фіктивністю.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими відмовлено в задоволені його вимог стосовно скасування податкових повідомлень-рішень, що прийняті контролюючим органом на підставі висновку про порушення платником податків вимог митного оформлення морських транспортних засобів, здійсненого у режимі зворотного ввезення з повним умовним звільненням від оподаткування.

 Правова позиція 

Контролюючий орган має можливість здійснення митного контролю платника податків після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України платником було допущено порушення законодавства України.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено вимоги платника податків стосовно визнання незаконним наказу контролюючого органу про проведення позапланової документальної виїзної перевірки, зобов'язання контролюючого органу припинити проведення перевірки, зобов'язання контролюючого органу утриматись від складання акту перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення, в частині визнання незаконним відповідного наказу. Наказ прийнятий контролюючим органом на підставі пп. 78.1.12. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України в рамках службового розслідування відносно посадових осіб цього ж органу.

 Правова позиція 

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки платника податків на підставі пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку відповідного платника, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено вимоги платника стосовно скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку про порушення платником вимог формування податкового обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами здійснення факторингових операцій.

 Правова позиція 

Не є об'єктом оподаткування ПДВ факторингові операції, об'єктом боргу яких є валютні цінності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому нараховано зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Підставою прийняття даних ППР було те, що платником не включено до складу доходу суму заборгованості, яка погашається та завищено витрати на суму нарахованих (сплачених) процентів за борговими зобов'язаннями по договорах позики, отриманих від установи, статус якої як фінансової не підтверджено. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог ПК України, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону. Факторингові операції, об'єктом боргу яких є валютні цінності не є об'єктом оподаткування. Плата клієнта за відступлення фактору свого права грошової вимоги до третьої особи (боржника) є кваліфікуючою ознакою операцій факторингу. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник оскаржив податкові повідомлення-рішення, прийнятих внаслідок заниження платником суми податку на додану вартість та податку на прибуток. Контролюючий орган обґрунтовує свої рішення тим, що формування валових витрат платником та віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відбулось на основі операцій, реальність  яких не підтверджена необхідними первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

 Правова позиція 

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.  

Наявність у платника податків належно оформлених документів, необхідних для віднесення сплачених сум до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, не є безумовною підставою формування даних податкового обліку у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Так, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. 

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з проханням про стягнення надміру сплачених коштів до бюджету у зв’язку з порушенням строків відповіді на адміністративне оскарження щодо визначення митної вартості товарів контролюючим органом. Рішенням суду першої та апеляційної інстанції позовні вимоги платника залишено без задоволення.

 Правова позиція 

При здійснені митними органами контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, результатом якого може бути прийняття відповідного рішення про коригування митної вартості (а не про визначення податкових зобов'язань) відносини із адміністрування податків і зборів не виникають.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся з проханням про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених контролюючим органом за результатами документальної невиїзної перевірки у зв’язку із заниженням податкових зобов'язань за ввізним митом та ПДВ та до неправомірного звільнення від сплати ПДВ, зумовлених невірною класифікацією товару. Рішенням суду першої та апеляційної інстанції у позовних вимогах платника відмовлено.

 Правова позиція 

У разі прийняття митними органами вантажних митних декларацій та їх самостійним віднесенням товару до певного коду товарної номенклатури із наступним пропуском товару на митну територію, у такого контролюючого органу немає підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару.

Контролюючі органи можуть проводити митний контроль після завершення митного оформлення за умови обґрунтовання підозри пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України з допущенням порушення законодавства України.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, яким встановлено факт невірної класифікації товару, ввезеного в режимі імпорту на митну територію України. Тобто при оформленні платником товару наявна обставина невірної класифікації товару, що призвело до заниження платником податкових зобов'язань по ввізному миту та по податку на додану вартість. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і які мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Проведення митного контролю контролюючими органами після завершення митного оформлення товарів є можливим за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації (далі – ВМД), віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мають правових підстав для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, за винятком випадку, коли така помилка була наслідком протиправних дій імпортера, зокрема, зазначення у ВМД недостовірних відомостей.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено вимоги платника стосовно визнання недійсною та скасування податкової консультації контролюючого органу, надану на питання платника про те, чи є об'єктом оподаткування податком на додану вартість передача майна в межах договору управління майновими правами, якщо згідно п.п.14.1.191 Податкового кодексу України вказана операція не підпадає під визначення «постачання товару».

 Правова позиція 

У випадку, коли управитель майна не набуває права власності на передане в довірче управління майно за умовами договору довірчого управляння майновими правами, то, в такому випадку, операції з передачі майна в управління без уповноваження управителя на подальше його відчуження не підпадають під визначення «постачання товарів» в розумінні пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а тому не є об'єктом оподаткування в порядку, передбаченому п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення камеральної перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених з підстав неправомірного завищення суми від'ємного значення з ПДВ, оскільки контролюючий орган не визнає подану податкову декларацію, що унеможливлює відображення залишку від'ємного значення податку на додану вартість. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову платника податків. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Дії щодо проведення камеральної перевірки є частиною процесу реалізації контролюючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Результатом реалізації таких повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платників податків.

Визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки не може призвести до правових наслідків відновлення порушеного права платника з огляду на те, що за результатами перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення, які є обов'язковими для платника податків. Саме результат реалізації повноважень податкового органу (тобто, податкові повідомлення-рішення), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по проведенню перевірки) має бути об'єктом оскарження та може призвести до відновлення порушеного права платника податків.

Невизнання контролюючим органом декларації не позбавляє права позивача на відображення у деклараціях наступних звітних періодів залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених у зв'язку з висновками контролюючого органу про нереальність господарських операцій та продажу товарів за цінами, нижчими за рівень звичайних цін.Судами попередніх інстанцій частково задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Помилки в оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, щодо якої було порушено кримінальну справу. Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог контролюючого органу.

 Правова позиція 

Кримінальна справа по факту ухилення від сплати податків посадових осіб юридичної особи, що була порушена після проведення процедури припинення юридичної особи, не є підставою для відміни такого припинення юридичної особи. Припинення юридичної особи не позбавляє можливості притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб такої юридичної особи після такої процедури припинення в порядку, передбаченому чинним законодавством.n

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, винесених з підстав помилкового невключення до валового доходу коштів, отриманих від проваджу товарів (робіт, послуг) за договором поставки автомобілів, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, а також щодо заниження валових витрат в результаті здійснення безтоварних господарських операцій з контрагентом. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог платника. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому нараховане грошове зобов’язання з податку на додану вартість у зв’язку з неправомірним формуванням податкового кредиту, оскільки такий платник не отримав передплаченої продукції в звітному періоду. Суд першої інстанції задовольнив позов та скасував податкові повідомлення – рішення. Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.  

 Правова позиція 

Законодавство не пов'язує виникнення права платника податку на формування податкового кредиту за правилами першої події з фактичним отриманням платником у тому ж самому податковому періоді попередньо оплаченої продукції. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.  

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому нараховане грошове зобов’язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у зв’яку з неправомірним формуванням податкового кредиту та завищенням витрат, оскільки господарські операції такого платника, на думку контролюючих органів, не мають товарного характеру і відповідно є нікчемними. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, якими йому нараховані грошові зобов’язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, оскільки він, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не сплатив податкове зобов’язання, яке підлягало сплаті у зв’язку з тим, що такий платник перевищив встановлений ліміт обсягу господарських операцій для сплати єдиного податку. Суд першої інстанції задовольнив позов частково та скасував податкові повідомлення – рішення. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

Для обрахування розміру виручки платника, контролюючий орган має включати до такого розміру лише ті доходи, які були фактично отримані платником. У разі якщо такі розміри не перевищили встановленого ліміту для спрощеної системи оподаткування, то платник не зобов’язаний переходити на загальну систему оподаткування та звітності.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, з підстав перешкоджання виконанню повноважень податкового керуючого. Суди перших інстанцій відмовили у задоволенні подання контролюючого органу, з підстав перевищення 24-годинного строку внесення відповідного подання до суду, оскільки надіслане листом подання через відділення поштового зв’язку дійшло пізніше, ніж встановлений ст. 1833 КАС України строк.

 Правова позиція 

Правила, встановлені ст. 103 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема ч. 9, не поширюються на обчислення строків, встановлених ст. 1833 КАС України. Якщо подання, інші документи чи матеріали були направлені засобами поштового зв’язку і надійшли пізніше ніж у встановлений 24-годинний строк, то такий строк вважається пропущеним.

не задоволено
◄◄ 1 2 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію