Податкова судова практика

 Фабула справи  За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю було занижено суму податку з доходу, отриманого нерезидентом із джерелом походження в Україні. Висновки податкового органу про допущене порушення ґрунтувалися  на тому, що нерезиденти-контрагенти платника податку не були власниками суден, які надавалися ними в оренду такому платникові-резиденту. Отже, фіскали наполягали, що контрагенти позивача діють як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу, тобто вони не є бенефіціарним власником доходу, а відтак платник безпідставно застосував пільги по сплаті податку, передбачені міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування. На думку податкового органу, товариство, сплативши у періоді, що перевірявся, на користь нерезидентів виплати з доходу з джерелом походження в Україні, зокрема, орендну плату, протиправно не утримало податок з доходів в розмірі 15 % від загальної суми цього доходу. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Термін «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися в вузькому, технічному сенсі, його значення слід визначати виходячи з мети, завдань міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Для визнання особи в якості фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і як слідує з міжнародної практики застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування йому суми транспортного податку за 2015 рік. Платник вказує, що транспортний податок запроваджувався Верховною Радою України та відповідними місцевими радами з порушенням принципу стабільності, що унеможливлює його застосування протягом 2015 року.  Постановою окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову в задоволенні позову. Платник звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин. Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Принцип стабільності визнаний однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України принцип є елементом правового регулювання, який не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, а визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері.

Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування.

задоволено

 Фабула справи  Страхова компанія звернулась до суду з позовом про скасування податкового повідомлення рішення. Фактичною підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно не нарахував, не утримав та не сплатив податок на доходи фізичних осіб при виплаті винагород  за договорами консультування та договорами доручення (агентськими), адже документально не підтверджене фактичне надання та отримання таких робіт (послуг), крім того, відносини між позивачем та його контрагентами фактично були трудовими. Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Згідно з положеннями пп. 177.8 статті 177 та 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 ПК України, за умови документального підтвердження господарських операцій та обставин відсутності між підприємцем та юридичною особою трудових відносин, а також у разі якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання, з яким вона перебуває у правовідносинах, податок на доходи фізичних осіб не утримує і не сплачує, оскільки відповідно до норм Податкового кодексу України фізична особа-підприємець здійснює оподаткування такого доходу самостійно. Тому за умови не підтвердження відповідачем належними та допустимими доказами факту нездійснення фізичними особами-підприємцями будь-яких дій, які сприяли укладенню страхових договорів між позивачем та страхувальниками, та зважаючи на те, що матеріали справи, зокрема первинні документи, свідчать про участь таких суб'єктів господарювання в укладенні договорів страхування, твердження відповідача про неправомірне формування позивачем даних податкового обліку є безпідставним.  

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до адміністративного суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Контролюючий орган провів перевірку платника податку на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1статті 78 ПК України та кваліфікував як дохід, отриманні позивачем грошові перекази.  Судами попередніх інстанцій особі відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Приписами пункту 164.1 визначено, що базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Однак, судами попередніх інстанцій фактично не досліджено чи за отримані кошти позивач купував у власників права вимоги до відповідних гарантів; чи відправляв придбані права вимоги в подальшому у зворотному напрямку тим же відправникам переказів, фактично повертаючи їм їх кошти за мінусом відсотків від суми, які залишались на її власних мережевих реквізитах у зазначених системах у вигляді відповідних до кожної операції правах вимоги, як плата за послугу. 

Перевірка позивача була призначена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК. Згідно з підпунктом  78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)  документальна позапланова перевірка може бути проведена в  разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону. Пунктом  86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками контролюючого органу передаються органу, що призначив перевірку. Аналіз наведених норм свідчить про те, що відсутність відповідного рішення суду в кримінальній справі не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи. Тому суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (наявні ознаки безтоварності) з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, відмовив у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1) Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв’язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту  послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність  господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни  у  власному капіталі чи зобов'язаннях платника  податків у  зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

2) Такі обставини, як відсутність в актах прийому-передачі інвентарних номерів, року випуску, паспортних даних, паспортів автонавантажувачів, технічних паспортів не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов’язує зміни у податковому обліку платника. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації даних щодо автонавантажувачів, які отримав платник, за недоведеності факту підроблення первинних документів, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням нездійснення господарської операції в цілому.

задоволено

 Фабула справи  Між товариством з обмеженою відповідальністю та фізичними особами підприємцями було укладено договори щодо надання останніми агентських послуг. Згідно з домовленістю сторін, комерційний агент повинен був здійснювати активний пошук потенційних покупців товарів товариства, проводити відповідні переговори з покупцями. Крім того, агент зобов'язувався надати послуги по виконанню посередницьких функцій, а саме по підготовці, укладанню та контролю за виконанням існуючих та нових договорів купівлі-продажу або поставки товару товариства та забезпечити найліпший рівень продажу товарів замовника. За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновків про те, що витрати на оплату агентських послуг не пов’язані з господарською діяльністю товариства. Такі твердження фіскалів ґрунтувалися на аналізі звітів комерційних агентів, наданих платником податку. Як вказував податковий орган, з цих документів випливало, що покупці, зазначені у них як такі, що залучалися за допомогою комерційних агентів, вже були покупцями товариства, яке до того ж мало департамент збуту, до складу якого входили працівники, обов'язки яких збігаються з обов'язками комерційних агентів, з якими укладалися угоди. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, платник податку подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Витрати на підтримання взаємовідносин з постійними клієнтами не суперечать розумній економічній причині (діловій меті) господарської діяльності платника податку. Методи пошуку потенційних покупців в умовах сучасного ринку полягають не лише в пошуку нових покупців, а й, зокрема, в бесідах з постійними покупцями, рекламі, за результатами яких роз'яснюються переваги купівлі товару саме у відповідного постачальника, що забезпечує в кінцевому результаті лояльність покупців.

задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що платник податку неправомірно оподаткував податком на прибуток дохід нерезидента за меншою ставкою, всупереч положенням Угоди між Урядом Турецької Республіки і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 27.11.1996. Так, вказаною Угодою передбачено, що, у разі, коли дивіденди оподатковуються у країні їх виплати, розмір податку, що стягується, не може становити більше 10% валової суми дивідендів, якщо право на них фактично має компанія, якій належить не менше 25% компанії, що нараховує виплату. При цьому угода застерігає, що ставка податку у такому розмірі застосовуватись не може, якщо дивіденди виплачуються на користь «товариства». Для решти випадків Угодою передбачено оподаткування за ставкою у розмірі 15 %. Податковий орган наполягав, що платник податку неправомірно застосував меншу ставку, оскільки дивіденди виплачувалися ним на користь нерезидента акціонерного товариства. Платник заперечував: фіскали безпідставно вирішили, що організаційно-правовий статус нерезидента як акціонерного товариства, виключає поширення на нього наведеного у статті 3 Угоди визначення «компанія». Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Організаційно-правовий статус нерезидента як акціонерного товариства не виключає поширення на нього наведеного у статті 3  Угоди між Урядом Турецької Республіки і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 27.11.1996 визначення «компанія».

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом про визнання протиправним і скасування наказу контролюючого органу про проведення позапланової виїзної перевірки. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили платнику у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

У контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ. Таке ППР прийняте контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що укладені договори між платником та його контрагентом фактично не здійснювалися, оскільки у контрагента відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також підприємство не знаходиться за юридичною адресою та не декларує податкові зобов’язання. Суд першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1) Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту  послуг, що надаються тощо.

2) Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди повинен мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів

Висновки контролюючого органу, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

3) Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені контролюючим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення контролюючого органу. Платник, на думку контролюючого органу, повинен був включити до складу доходів суму кредиторської заборгованості перед ліквідованим кредитором за векселями, які не було пред“явлено до платежу протягом одного року від дати складання. Контролюючий орган вважав, що така заборгованість стала безнадійною та набула статусу безповоротної фінансової допомоги. Крім того, щодо окремих господарських операцій було зробено висновок про відсутність факту їх реального вчинення. На підставі таких висновків контролюючий органів прийняв податкові повідомлення-рішення з донарахування по ПДВ та податку на прибуток. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовив, але внаслідок касаційного оскарження справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Цього разу суди (як першої, так і апеляційної інстанції) позовні вимоги платника задовольнив, а касаційну скаргу подав вже контролюючий орган.

 Правова позиція 

Гранично допустима дата пред'явлення простого векселя із строком платежу за пред'явленням до погашення складає 1 рік від дати його складання, з якої починається сплив строку позовної давності, що складає 3 роки, із закінченням якого кредиторська заборгованість за векселями набуває статусу безповоротної фінансової допомоги, тобто підлягає включенню до складу валового доходу векселедавця.

У правовідносинах, що виникають у сфері обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя та відсутність у нього правонаступників може слугувати підставою для припинення зобов'язань векселедавця, зокрема, у разі наявності в активах цього векселедержателя на час його ліквідації векселів, які не пред'явлено до сплати.

Факт ліквідації векселедержателя не впливає на вексельні зобов'язання, оскільки вексель не втрачає своєї правової сили та може бути переданий третій особі і надалі використовуватися в обігу.

Якщо під час проведення ліквідаційної процедури щодо кредиторів платника заборгованість може бути стягнута за ініціативою ліквідатора, то відсутні підстави для віднесення заборгованості платника перед підприємствами, щодо яких винесено постанови про визнання їх банкрутами, до категорії безнадійної.

не задоволено

 Фабула справи  Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування з  моменту прийняття наказу відповідача «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Аргументував суд першої інстанції своє рішення тим, що встановив, що у запиті на адресу позивача відповідач не просив платника податку надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження  щодо виявленої недостовірності  даних податкових декларацій, що позбавляє відповідача права проводити позапланову документальну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що правовою підставою призначення перевірки  на підставі спірного наказу був підпункт  78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, в даному випадку  підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України замість підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як вбачається зі змісту наказу, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

 Правова позиція 

Суд встановив, що для правильного вирішення спору судом апеляційної інстанції слід було на підставі належних та допустимих доказів встановити: 1. фактичну обставину, що слугувала підставою для призначення перевірки відповідно спірного наказу (чи це було обставини, передбачені підпунктом 78.1.4 чи підпунктом 78.1.1);

2. чи направлялись відповідачем відповідні запити, що передбачені конкретним пунктом, що визначає підставу для проведення контрольного заходу, за період, що визначений у спірному наказі;

3. чи усунуті виявлені Інспекцією факти наданими позивачем поясненнями та документальними підтвердженнями. Відсутність відповідних даних виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків суду апеляційної інстанції в цілому по суті спору, а тому суд касаційної інстанції направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

задоволено частково

 Фабула справи  Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування з  моменту прийняття наказу відповідача «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Аргументував суд першої інстанції своє рішення тим, що встановив, що у запиті на адресу позивача відповідач не просив платника податку надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження  щодо виявленої недостовірності  даних податкових декларацій, що позбавляє відповідача права проводити позапланову документальну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що правовою підставою призначення перевірки  на підставі спірного наказу був підпункт  78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, в даному випадку  підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України замість підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як вбачається зі змісту наказу, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

 Правова позиція 

Суд встановив, що для правильного вирішення спору судом апеляційної інстанції слід було на підставі належних та допустимих доказів встановити: 1.      фактичну обставину, що слугувала підставою для призначення перевірки відповідно спірного наказу (чи це було обставини, передбачені підпунктом 78.1.4 чи підпунктом 78.1.1); 2.      чи направлялись відповідачем відповідні запити, що передбачені конкретним пунктом, що визначає підставу для проведення контрольного заходу, за період, що визначений у спірному наказі; 3.      чи усунуті виявлені Інспекцією факти наданими позивачем поясненнями та документальними підтвердженнями. Відсутність відповідних даних виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків суду апеляційної інстанції в цілому по суті спору, а тому суд касаційної інстанції направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

задоволено частково

 Фабула справи  Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови  Запорізького окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. ДПІ здійснила документальну позапланову перевірку та надіслала підконтрольному суб’єкту ППР, згідно з яким  позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями на 510 грн. Платник податків оскаржив дії контролюючих органів до суду, який постановив рішення на користь такого платника. У свою чергу ДПІ звернулась у апеляційну, а згодом касаційну інстанції з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції.

 Правова позиція 

ПК України (у редакції, що була чинна на час здійснення перевірки) визначає, що перевірка платника податків може бути призначена  наказом, в разі отримання постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону. Проте дана постанова та наказ повинні бути прийнятими у порядку, що встановлений податковим законодавством. Оскільки рішенням ВАСУ від 18 травня 2016 року у справі   №808/7330/14 було встановлено, що як постанова слідчого, так і наказ були винесені з порушеннями. Тому враховуючи усі підстави, через недотримання порядку, перевірку та ППР правомірно було визнано такими, що не мають правових підстав.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку оскаржив рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, прийнятого в січні 2016 року, в частині норми положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, якою встановлюється збільшена, порівняно з попереднім роком, ставка цього податку на 2016 рік. Позивач посилається на порушення місцевою радою порядку встановлення місцевих податків та зборів. Постановою районного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Оскільки позивач є власником об'єктів нерухомого майна на території місцевої ради, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно та договорами купівлі-продажу, він виступає платником податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, а тому є суб'єктом  правовідносин, у яких буде застосований цей акт. Вказане в силу приписів ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України надає право оскаржити нормативно-правовий акт – рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів.

Законом № 909-VIII не внесено змін до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України. Таким чином зазначений закон не змінив правил встановлення місцевих податків та зборів, передбачених Податковим кодексом України, норми якого в силу їх пріоритетного характеру підлягають застосуванню.

Норми Закону № 909-VIII в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, носять рекомендаційний, а не імперативний характер. Тобто, виконуючи рекомендацію Закону України № 909-VІІІ та приймаючи спірне рішення, орган місцевого самоврядування зобов'язаний був дотримуватись обов'язкових приписів Податкового кодексу України, якими регламентується порядок встановлення місцевих податків та зборів.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом, в якому вимагав визнати протиправними дії та бездіяльність контролюючого органу щодо незабезпечення автоматичного збільшення суми, на яку платник має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки корегування в ЄРПН, на від’ємне значення ПДВ за червень 2015 року, а також зобов’язати збільшити реєстраційну суму на відповідну суму від’ємного значення. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період (червень 2015 року), поданий платником податку у серпні 2015 року до контролюючого органу, є однією з форм податкової звітності з ПДВ, а отже сформовані у ньому платником показники (зокрема рядок 24) мали бути враховані контролюючим органом при автоматичному збільшенні суми, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення за червень 2015 року, а тому порушені права платника підлягають захисту шляхом зобов'язання контролюючого органу збільшити реєстраційну суму на величину від'ємного значення, зазначеного в рядку 24 уточнюючого розрахунку та відобразити у системі електронного адміністрування ПДВ.

не задоволено

 Фабула справи  10 лютого 2015 року платником податку було  подано засобами поштового зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року, яку було отримано податковим органом  13 лютого 2015 року, про що свідчило рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Податковим органом на адресу платника податку було надіслано лист зі змісту якого слідувало, що декларація заповнена без дотримання вимог чинного законодавства, оскільки складена за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 з урахуванням змін, внесених  наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13, який станом на момент її подання ще не набрав чинності, - у зв'язку з чим вказана декларація не може бути прийнятою. Платник податку, не погоджуючись із вказаним рішенням, оскаржив його. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги було задоволено частково. Постановою апеляційного адміністративного суду  апеляційну скаргу платника податку  задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник податку подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

 Правова позиція 

Якщо податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2015 року подана до контролюючого органу засобами поштового зв'язку у лютому 2015 року, тобто після набрання чинності наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13, - відмова у прийнятті декларації з підстав того, що декларація заповнена без дотримання вимог чинного законодавства (оскільки складена за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 з урахуванням змін, внесених  наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13, який станом на момент її подання ще не набрав чинності) є неправомірною.

Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статей 48, 49 ПК України, є вичерпним, і не передбачає таку підставу як подання декларації за формою, затвердженою наказом, що на момент  подання декларації не набрав чинності.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що: 1) операції платника з його контрагентом  та субпідрядниками не були реальними; 2) при відображенні операцій інвестиційними сертифікатами пайового інвестиційного фонду платник протиправно не здійснював за методом участі в капіталі та здійснив продаж не за справедливою ціною, що призвело до заниження прибутку від продажу таких сертифікатів та не сплати податку з фізичних осіб; 3) платник не сплатив податок з доходів фізичних осіб за результатами здійснення  внесення фізичною особою до статутного капіталу земельної ділянки. Суди попереднії інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою. 

 Правова позиція 

Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка  відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту  послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність  господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни  у  власному капіталі чи зобов'язаннях платника  податків у  зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. 

Платник податку, що є власником інвестиційних сертифікатів, не має суттєвого впливу на діяльність пайового інвестиційного фонду, адже згідно з пунктом 3 Положення 12 суттєвий вплив це повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики, а згідно з частиною 2 статті 45 Закону України «Про інститути спільного інвестування» учасники пайового фонду не мають права впливати на діяльність компанії з управління активами. Обставина відсутності такої ознаки асоційованого підприємства як суттєвий вплив підтверджується і правовою природою інвестиційного сертифіката, який у відповідності до положень пункту 8 частини 1 статті 1 названого вище Закону засвідчує лише право на частку в пайовому фонді та на отримання дивідендів. Таким чином,  юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що бухгалтерський облік інвестиційних сертифікатів не міг здійснюватись за методом участі в капіталі, як наслідок позивач не повинен був збільшувати балансову вартість інвестиційних сертифікатів на суму доходів від участі в капіталі в частині нерозподіленого чистого прибутку. 

Відповідно до підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 ПК України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону, крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами. Як наслідок, доходи у формі дивідендів не повинні включатись до доходів, які враховуються при визначення об'єкта оподаткування, в тому числі і у вигляді збільшення балансової вартості інвестиційних сертифікатів.

не задоволено

 Фабула справи  Платник єдиного соціального внеску (військова частина) перерахував єдиний внесок у зв'язку з вагітністю та пологами, однак через помилку сплата була здійснена не на той субрахунок. Контролюючим органом було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування єдиного внеску. Після безрезультативної процедури адміністративного оскарження платник внеску звернувся до суду з вимогою про скасування рішення. Суд першої інстанції платнику відмовив, однак внаслідок розгляду справи в суді апеляційної інстанції позовні вимоги платника були задоволені. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, а підставою застосування даного виду санкцій є лише винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством.

Якщо платником фактично було здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, то помилкове зазначення рахунку на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Якщо помилкове перерахування позивачем коштів на неналежний код бюджетного класифікатора не вплинуло на виконання обов'язку платника зі сплати єдиного внеску до бюджету, та ним самостійно нараховано зобов'язання за зазначеним платежем, застосування до позивача штрафу і пені є неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Військова частина А3666 звернулась в суд з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ВЧ А3666 задоволено повністю. Постанову окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Підставою застосування даного виду санкцій є винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством. Оскільки позивачем фактично було здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, то помилкове зазначення рахунку на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій. Таким чином, оскільки помилкове перерахування позивачем коштів на неналежний код бюджетного класифікатора не вплинуло на виконання обов'язку платника зі сплати єдиного внеску до бюджету, та ним самостійно нараховано зобов'язання за зазначеним платежем, застосування до позивача штрафу і пені є неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Публічне акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до СДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб і застосування фінансових санкцій, у зв’язку з тим, що на думку контролюючого органу, позивач не повідомив боржника про прощення (анулювання) боргу перед банком у порядку визначеному абз. «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а тому саме позивач є податковим агентом зі справляння відповідного доходу. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд не погоджується із позицією контролюючого органу, якою визначено, що додаткові угоди укладені між банком та боржником не засвідчують факту прощення боргу. При цьому, зазначає, що такий аргумент не може бути свідченням недотримання позивачем положень підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, оскільки названа норма не конкретизує ані форми, ані інформації, яка повинна міститися в договорах про прощення боргу, а також в повідомленні про прощення боргу. Водночас, обов'язковою вимогою до таких документів є можливість на їх підставі встановити боржником розмір боргу, що   анульований (прощений) аби в подальшому самостійно сплатити податок та відобразити такі суми у річній податковій декларації.

не задоволено

 Фабула справи  Платником було подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість з додатками. Листом податковий орган повідомив платника про те, що подану ним декларацію та додатки не визнано як податкову звітність з підстав порушення вимог статті 48 Податкового кодексу України. Разом з тим, як свідчить лист, яким було повідомлено платника, податковий орган не зазначив, в чому полягають причини відмови, а фактично лише послався на положення статті 48 Податкового кодексу України. Зазначене стало підставою для звернення платника до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо неприйняття як податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість та додатків до неї, зобов'язано відповідача відобразити показники податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість та додатків в картці особового рахунку, зобов'язано відповідача внести показники податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість та додатків до автоматизованих інформаційних систем, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду змінено постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а саме: визнано протиправною відмову у прийнятті податкової декларації з додатками, а також визнано декларацію з додатками такою, що подана у момент фактичного її отримання податковим органом, у іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України: у такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України податковий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови. При цьому податковий орган повинен конкретизувати причини відмови, лише посилання на порушення положень статті 48 Податкового кодексу України є недостатнім.

Визнання протиправними дій щодо не реєстрації податкової декларації означає, що відповідні дії не створили жодних правових наслідків, а податкова декларація вважається поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України.

не задоволено

 Фабула справи  Платником було направлено до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість. Листом податковий орган повідомив платника про те, що подана ним податкова декларація складена з порушенням в частині недостовірного заповнення обов'язкового реквізиту, а саме: місцезнаходження платника податку. На думку податкового органу, невірне зазначення місцезнаходження платника полягало у відсутності даних країни та адміністративного району, які на його думку, підлягають зазначенню. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі, якщо адреса, що зазначена платником у податковій декларації відповідає його місцезнаходженню, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вважається, що платник зазначив у податковій декларації достовірні відомості щодо свого місцезнаходження. Незазначення відомостей щодо країни та адміністративного району не вважається порушенням вимог щодо заповнення реквізиту місцезнаходження платника.

не задоволено

 Фабула справи  Платником було надіслано на адресу податкового органу із застосуванням засобів електронного подання звітності декларацію з податку на додану вартість, яка була прийнята у електронному вигляді та зареєстрована в системі електронної звітності. Разом з тим, податковим органом вказаній податковій декларації було присвоєно статус «не вважається податковою декларацією». Крім того, платникові було надіслано лист зі змісту якого слідує, що декларація заповнена без дотримання вимог чинного законодавства, оскільки в ній не зазначено ініціали, прізвище та реєстраційний номер облікової картки посадової особи, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку (головного бухгалтера). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

В разі відсутності відповідальної за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації особи на підприємстві, у платника відсутні підстави для заповнення у податковій декларації даних про таку особу. Таким чином у такому випадку у платника відсутній обов’язок зазначати в декларації прізвище, реєстраційні номери облікових карток та підпис особи, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу (бухгалтера).

Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статей 48, 49 ПК України, є вичерпним, а, відтак, неприйняття податкової декларації з інших підстав податковим законодавством не передбачено, а тому забороняється.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку платника, за результатами якої були зроблені висновки про несвоєчасність сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Платник не погоджуючись з такими висновками податкового органу, стверджував, що зарахування коштів з податку на додану вартість за один з періодів, що перевірялись, відбулось у перший робочий день після вихідного, а за інший з них - шляхом зарахування від'ємного значення у зменшення суми податкового боргу, а не його сплати. За захистом своїх прав платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Податковим кодексом України визначено: якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. Однак, законодавцем не визначено граничного строку сплати податків, якщо останній день такої сплати припадає на вихідний (святковий) день. При цьому, з огляду на положення Європейської конвенції про обчислення строків, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день, граничний строк сплати податкового зобов'язання повинен бути перенесений на перший робочий день, який настає після них.

Якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні. Згідно положень пункту 126.1 статті 126 ПК України, притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу з підстав, визначених цією нормою, передбачене саме за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому, за змістом вказаної норми розмір штрафу залежить від кількості днів затримки строку сплати суми грошового зобов'язання та визначається у відсотках від погашеної суми податкового боргу. Слід зазначити, що оскільки подання платником податків у встановленому порядку контролюючому органу уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань чинним податковим законодавством не визначено як джерело погашення податкового боргу, то застосування до платника штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 ПК України, є безпідставним.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, більшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підставою для прийняття таких повідомлень-рішень є висновки контролюючого органу щодо того, що платник безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі документів, виписаних контрагетном платника, оскільки, на думку контролюючого органу, операції із таким контрагентом фактично не здійснювались. Роблячи такий висновок, контролюючий орган послався на те, що платником не надано звітів про виконання послуг з комерційного посередництва, а також отримання комерційного посередництва не мало ділової мети, оскільки платник уклав договори з контрагетном пізніше, аніж з іншим контрагентом, комерційним посередником з яким виступав перший контрагент. Судом першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд відмовив в задоволенні позову. Платник податку звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Та обставина, що складені між платником та його контрагентом акти є однотиповими, не містять змісту наданих послуг, також  не є свідченням не здійснення операцій загалом, з огляду на те, що чинне законодавство не містить положень, які б забороняли складати однотипові акти виконаних робіт, це є звичайною практикою суб'єктів господарювання; ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, а умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі сукупності документів (зокрема договорів, додаткових угод та ін.) зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

2. Укладення договору комерційного посередництва щодо поставки нафтопродуктів (палива) пізніше, аніж сам договір поставки нафтопродуктів (палива) не є обставиною, яка свідчить про те, що комерційне посередництво не здійснювалось фактично.

3. Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець звернувся в суд із позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування наказу «Про проведення планової перевірки». Постановою суду першої інстанції, залишену без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Перевірка, в тому числі планова, суб'єкта господарювання, обсяг доходів якого за попередній календарний рік становить менше 20 мільйонів, здійснюється лише з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, оскільки, на думку контролюючого органу платник безпідставно включив до витрат відсотки за користування позикою, отриманої від коипанії з управління активами що діє за рахунок та в інтересах Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного  фонду, оскільки останнє не є юридичною особою та не є кредитором, а відтак платежі не підпадають під визначення «проценти», наведене в підпункті 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.  Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

компанія управління активами, яка є юридичною особою, здійснюючи управління активами пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду і інтересах останнього, в правовідносинах може виступати кредитором. Тож, виходячи з вищевикладеного, проценти, сплачені (нараховані) платником за укладеним договором позики з компанією з управління активами на користь венчурного інвестиційного фонду, активами якого вона управляє, на підставі норм чинного законодавства може відносити до фінансових витрат та включати їх до складу інших витрат.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про завишення платником податків суми бюджетного відшкодування та розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість. Контролюючий орган наводить аргументи та доводи про нереальність господарських відносин платника податків зі своїми контрагентами та порушення порядку віднесення сум податку до податкового кредиту, сплачених в ціні товарів по господарським операціям з контрагентом. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Обставина ненадання контрагентом до перевірки певних документів не може вказувати на порушення платником податків податкової дисципліни, оскільки останній позбавлений можливості  здійснювати контроль за зберіганням контрагентом первинних документів. В силу закріпленого статтею 61 Конституції України принципу індивідуальної юридичної відповідальності, обставина не надання до перевірки контрагентом первинних документів жодним чином не впливає на право платника податків відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених господарських операцій, які призвели до реальних змін майнового стану. Якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який  документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Факт того, що керівник ( директор) контрагента платника податків не орієнтується в податковому обліку, а до електронного підпису мають доступ сторонні особи не можуть бути свідченням безпідставності формування платником податків податкового кредиту за наслідками операцій із даним контрагентом, поки не будуть з’ясовані будь – які фактичні дані, які б свідчили або могли підтвердити обставину підробки документів та підписання первинних документів іншими особами. Саме по собі неволодіння директором контрагента платника правилами ведення бухгалтерського чи податкового обліку не є свіченням неможливості такою особою поставити товар, адже чинне законодавство не містить вимог щодо обов'язку директора самостійно оформлювати податкову та бухгалтерську звітність.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту з ПДВ та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Контролюючий орган обґрунтовує дане твердження тим, що платник податку включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за отриманими згідно договору комісії від контрагента нафтопродуктів, що не є власністю та не відносяться до складу витрат платника, але за які перераховано авансом кошти комітенту, проте які (нафтопродукти) не були реалізовані в період, що перевірявся контролюючим органом. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Встановлений факт перерахування платником податку на користь комітента грошових коштів є подією, з настанням якої у нього виникає право на податковий кредит.

При цьому, контролюючим органом зроблено висновок про порушення платником норм чинного законодавства лише на підставі аналізу звітів комісіонера про реалізацію паливно-мастильних матеріалів без надання оцінки тій обставині, що платник як комісіонер здійснював реалізацію паливно-мастильних матеріалів через попередньо оплачені талони, про що не вказувалось у щомісячних звітах комісіонера.

З урахуванням цього юридично правильним буде висновок про невідповідність чинному законодавству податкових повідомлень-рішень, які приймались на основі акту, де відображався висновок про ненабуття у власність товарів та невиникнення податкового зобов’язання при сплаті авансових внесків.

не задоволено

 Фабула справи  ДПІ провела документальну виїзну позапланову перевірку, після здійснення якої платник податків звернувся до суду, щодо визнання перевірки незаконною. Окружний суд прийняв рішення на користь платника податків, на відміну від суду апеляційної інстанції, який аргументував, що допущення до проведення перевірки нівелює можливість її оскаржити. Підконтрольний суб’єкт звернувся до ВАСУ.

 Правова позиція 

У судовій практиці  донедавна переважали рішення, в яких висловлювалась позиція, щодо неможливості оскарження наказу про проведення перевірки, після того як суб’єкта владних повноважень було допущено до її проведення. Проте позиція ВАСУ змінилась, адже за його словами правова оцінка дій податкового органу на предмет їх відповідності критеріям законності рішень не залежить від реакції платника на такі дії від передбачених законодавством способів захисту платником своїх прав, а також від того, чи фактично використав платник оперативні заходи правового захисту. Саме такий підхід, за словами ВАСУ, забезпечує баланс приватних та публічних інтересів у податкових відносинах.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами, а також про розміщення платником відходів, при відсутності дозволу на розміщення відходів, а також лімітів на розміщення та утворення відходів. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція частково задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Платник податку та контролюючий орган звернулися до касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції частково задовольнив вимоги платника та контролюючого органу, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанції та направивши справу на розгляду до суду першої інстанції. При новому розгляді суд першої інстанції частково задовольнив вимоги платника. Апеляція відмовила в скарзі платнику податків та частково задовольнила скаргу контролюючого органу, скасувавши в певній частині рішення першої інстанції. Платник податків звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Неможливість ідентифікації постачальників, по операціям з якими контролюючий орган заперечує суми ПДВ, і так само неможливість ідентифікації суб’єктів господарювання, по операціям з якими платник включав суми ПДВ до складу податкового кредиту, в силу презумпції добросовісності платника податків, не можуть бути обставинами, які виключають право платника податків на формування податкових відрахувань.

Тому, податковий кредит буде вважатись необґрунтовано сформованим, лише у разі якщо контролюючий орган доведе, що такий податковий кредит сформований не з тими контрагентами, на підтвердження господарських операцій з якими платник податків надав первинні документи.

задоволено частково

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ, податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників, податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання зі збору за спеціальне використання води, податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстратора розрахункових операцій, податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки. Щодо податкових повідомлень-рішень, якими платнику визначено зобов'язання із податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, зокрема, з тих підстав, що господарські операції платника та  його контрагента фактично не здійснювалися, оскільки, на думку контролюючого органу, такі операції є нетиповими для основної діяльності платника; товарний характер таких поставок продукції не підтверджений належними доказами; окремі документи по цих господарських операціях є дефектними; відсутні сертифікати якості на продукцію та документи, що підтверджують відповідність продукції, а зустрічну перевірку контрагетна не проведено через не встановлення місцезнаходження юридичної особи.

 Правова позиція 

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку. При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. При з'ясуванні  виконання операції з постачання (продажу) товарів та послуг враховується зміст і технологічна специфіка конкретної операції (необхідність зберігання, перевезення (навантаження, розвантаження) або виробництва товару, його фізичні і хімічні властивості), при цьому враховуються умови договору, які стосуються поставки товару чи послуги.

Чинне законодавство не зобов'язує укладати суб'єктів господарювання договори із безпосереднім виїздом посадових осіб за місцем розташування підприємства-продавця; за звичаями ділового обороту суб'єкти господарювання можуть укладати договори шляхом виїзду посадових осіб продавця за адресою покупця, а також й шляхом підписання з майбутньою передачею такого договору іншій стороні поштою, кур'єром та ін. Таким чином, відсутність документів, що підтверджують факт перебування посадових осіб позивача у відрядженні до місця розташування підприємств-продавців, не може жодним чином спростувати реальність господарських операцій з поставки товару.

оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема, винесення відповідних податкових повідомлень-рішень. Тому, штрафні санкції за порушення податкового законодавства, вчинені до набрання чинності Податкового кодексу України, можуть бути застосовані лише в тому разі, якщо збігаються склади правопорушень, визначені Податкового кодексу України та попереднім законодавством.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України №162/379 від 19 липня 1999 року об'єктом обчислення збору є, у тому числі, обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Таким чином, якщо відходи не розміщуються на території їх власника (виробника), а передаються на договірній основі іншому власнику (наприклад, спеціалізованому підприємству), то дозвіл на розміщення цих відходів не встановлюється, ліміти не видаються, та відповідно, збір на розміщення відходів не стягується. Отже, платником збору за забруднення навколишнього природного середовища є підприємство - власник відходів, яке здійснює саме розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях, а не їх зберігання, що, в свою чергу, і зумовлює обов'язок з обчислення збору виходячи з фактичних обсягів розміщених відходів.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами, а також із вимогою зобов’язати контролюючий орган відновити суми податкового кредиту та зобов’язань платника податку в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит», а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірки. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника в частині оскарження податкових повідомлень-рішень, відмовивши в задоволені інших. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд касаційної інстанції підтвердив обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що надані платником податку первинні документи підтверджують реальність господарських операцій такого платника з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту. Ця позиція суду аргументується тим, що на факт, який свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, контролюючий орган під час судового розгляду взував на встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів обставини відсутності в останніх необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг, відсутності контрагентів за місцем реєстрації та ненадання ними до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування ПДВ та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентами первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов’язана з відсутністю суб’єктів господарювання, за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб’єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації. Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди може мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів, складські приміщення та транспорт для виконання взятих на себе зобов’язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів. Наголошується необхідність дотримуватися позиції, висвітленої у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені контролюючим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між платником податку та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому суд наводить положення пункту 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», де визначено, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, оскільки, на думку контролюючого органу,  платник не включив до складу доходів грошові кошти, які надійшли на поточний рахунок його контрагента. На думку контролюючого органу, вказані кошти не є оплатою від за договором купівлі-продажу цінних паперів, оскільки за результатами зустрічної звірки цього контрагента з питань взаємовідносин з платником не підтверджений той факт, що кошти надійшли на поточний рахунок платника як оплата за договором купівлі-продажу цінних паперів. Також платником протиправно не включено до собівартості придбаних цінних паперів витрати, що виникли внаслідок сплати відсотків по договору не відновлювальної кредитної лінії, біржових послуг та послуг зберігача, оскільки на думку контролюючого органу такі витрати слід відносити до собівартості цінних паперів. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку фінансових витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Мінфіну від 28 квітня 2006 року № 415 (далі -П(С)БО 31) . Згідно пунктом  3 П(С)БО 31 терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Приклади кваліфікаційних та некваліфікаційних активів наведені у Додатку 1 до П(С)БО 31, згідно з яким некваліфікаційними активами є, зокрема, фінансові інвестиції. Згідно з абзацом б) підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансовими інвестиціями є господарські операції, що передбачають придбання зокрема, цінних паперів. Таким чином, цінні папери не є кваліфікаційними активами, а є фінансовою інвестицією, готовим товаром, що не потребує суттєвого часу для його створення та є активами, які готові для використання із запланованою метою або продажу.

не задоволено

 Фабула справи  Платником засобами електронного зв'язку на електрону адресу податкового органу було подано податкову декларацію, додатки та податкові накладні. Податковий орган відмовив платникові у прийнятті декларації та у реєстрації податкових накладних, посилаючись на те, що платником не укладено договір про визнання електронної звітності. Не погоджуючись з твердженнями податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Неприйняття податковим органом декларації та податкових накладних, які платник направляв засобами електронного зв'язку, у разі, якщо обставини неукладення договору про визнання електронних документів чи припинення його дії податковим органом не були доведені, є неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки фізичної особи підприємця контролюючий орган донарахував суму грошового зобов’язання у зв’язку із неправомірним внесенням сум витрат до даних податкового обліку. Позивач оскаржив рішення контролюючого органу до суду. Постановою суду першої інстанції, залишену без змін судом апеляційної інстанції позовні вимоги, що полягали у скасуванні податкового повідомлення-рішення були задоволені частково. Платник податків звернувся із касаційною скаргою до вищестоящого суду.

 Правова позиція 

Платник податків зобов'язаний підтверджувати дані податкового обліку на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. При цьому чинне податкове законодавство не містить положень, які б надавали право платнику податків не надавати такі документи в разі якщо вже здійснювався податковий контроль щодо них.

не задоволено

 Фабула справи  Платником було подано податкову декларацію з плати за землю. У зв'язку із несплатою задекларованого розміру орендної плати податковим органом направлено на адресу платника податкову вимогу. При цьому договір оренди, укладений з платником, не був зареєстрований у визначеному законодавством порядку. Не погодившись з висновками податкового органу платник звернувся до суду із вимогою визнати незаконною та скасувати надіслану йому податкову вимогу. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову платника відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

1. Обов'язок платника податків сплачувати орендну плата за земельні ділянки державної та комунальної власності виникає саме з дня набрання чинності договору оренди земельної ділянки, тобто з моменту його державної реєстрації. У разі, якщо договір оренди земельної ділянки не набрав чинності, оскільки не було здійснено його державної реєстрації, у платника відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати.

2. Навіть за відсутності у платника обов'язку щодо сплати податку, якщо платником самостійно подано декларацію, в якій визначено розмір податкового зобов’язання, у разі його несплати у визначений законодавством строк, винесення податковим органом податкової вимоги є правомірним.

3. Відсутність в податкових деклараціях заповненого реквізиту «реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта» не свідчить про неприйняття таких звітних документів податковим органом. Вказана обставина є окремим недоліком, який не вказує на неможливість ідентифікації платника як суб'єкта, який декларував податок, та не свідчить про відсутність у платника обов'язку погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у таких податкових деклараціях.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними дії контролюючого органу щодо неврахування відомостей, зазначених платником в уточненій податковій декларації з податку на прибуток підприємства; зобов'язання контролюючого органу зменшити авансові внески з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток у зв'язку із виплатою дивідендів згідно уточненої податкової декларації та здійснити відповідні коригування даних в інтегрованій картці платника податків; визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату податкового боргу за авансовими внесками з податку на прибуток підприємств.  Позов обгрунтований тим, що платник задекларовав суму наявної переплати з податку на прибуток, яка включає суму сплачених авансових внесків у зв'язку із виплатою дивідендів за звітний рік і частково минулий рік, а також суму сплачених протягом року щомісячних авансових внесків з податку на прибуток, та які були відображені у додатку ЗП до рядка 13 декларації. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) (підпункт 153.3.8 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України). Водночас, Законом України від 4 липня 2013 року № 403-VII, що набрав чинності 4 серпня   2013 року, до Податкового кодексу України внесено зміни, які дозволяють платникам податків враховувати сплату авансового внеску під час виплати дивідендів в оплату щомісячних авансів з податку на прибуток. Так, після доповнень згідно із цим Законом до Податкового кодексу України у його абзацах   п'ятому та шостому пункту 57.1 статті 57 встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення. Таким чином, наведені законодавчі положення передбачають право платника на зменшення суми авансових внесків з податку на прибуток на суму надміру сплачених авансових внесків до повного погашення суми перевищення авансових внесків, сплачених при виплаті дивідендів.

не задоволено

 Фабула справи  платник податку звернувся до контролююого органу з позовом про визнання недійсною та скасування податкової вимоги. Інспекцією  за наслідками проведення перевірок були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану та донараховано штрафні (фінансові) санкції та  донараховано податок на додану вартість. За результатами судового оскарження платником вказаних податкових повідомлень-рішень ухвалами суду позовні заяви залишені без розгляду. Визначені на підставі названих податкових повідомлень-рішень грошові зобов'язання платником у добровільному порядку не сплачені, у зв'язку із чим контролюючим органом сформовано податкову вимогу. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову. Платник звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов'язання строк сплати визначався пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить десять днів. Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті. Однак у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») несплачене податкове зобов'язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6 – 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання. Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми податкового зобов'язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податків, за результатами якої зроблено висновок про неправомірне застосування платником під час виплат доходів нерезиденту у вигляді відсотків за користування кредитом правил міжнародної Угоди між урядом Республіки Кіпр і урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік щодо уникнення подвійного оподаткування прибутку і майна 1982 року, яка продовжує діяти між Республікою Кіпр і Україною, в частині звільнення від оподаткування або застосування зменшеної ставки податку. Висновки податкового органу ґрунтувалися на тому, що платником не було надано довідки, яка б підтвердила, що нерезидент – контрагент платника є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, або інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України, які би давали можливість підприємству під час виплат доходів нерезиденту у вигляді відсотків за користування кредитом застосувати правила міжнародної Угоди між урядом Республіки Кіпр і урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік щодо уникнення подвійного оподаткування прибутку і майна 1982 року. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Необхідною умовою застосування звільнення платника податків від оподаткування, що передбачено Угодою між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр, є факт наявності у нерезидента України статусу резидента в Республіці Кіпр на момент здійснення операцій між резидентом та нерезидентом України. Такий факт підтверджується документом, що виданий компетентним (уповноваженим) органом Республіки Кіпр, за формою, затвердженою згідно із законодавством такої країни, і повинен бути належним чином легалізований та перекладений відповідно до законодавства України. Чинне законодавство не встановлює вимог щодо дати документа, який підтверджує статус резиденства особи в іноземній державі, водночас такий документ не може бути виданий раніше, аніж відбулися операції між суб'єктами господарювання, оскільки жоден орган не має компетенції видавати документи, які засвідчують факт резиденства особи наперед.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.  Вказане рішення було  прийнято у зв'язку із порушенням встановленого порядку оподаткування доходів нерезидентів, так як при виплаті нерезиденту доходу з джерелом його походження із України у вигляді процентів платником не було утримано податок з таких доходів. Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що платником не надано довідки, яка б підтвердила, що його контрагент - нерезидент  є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, яка б давала можливість платнику під час виплат доходів нерезиденту у вигляді відсотків за користування кредитом застосувати правила міжнародної Угоди між урядом Республіки Кіпр і урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік щодо уникнення подвійного оподаткування прибутку і майна від 1982 року, яка продовжує діяти між Республікою Кіпр і Україною, в частині звільнення від оподаткування або застосування зменшеної ставки податку. Не погоджуючись із висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Наданий згодом, після здійснення господарської операції, сертифікат щодо підтвердження податкового резиденства є належною підставою для застосування міжнародного акту про уникнення подвійного оподаткування. Чинне законодавство не встановлює вимог щодо дати документа, який підтверджує статус резиденства особи,  водночас такий документ не може бути виданий раніше, аніж відбулися операції між суб'єктами господарювання, оскільки жоден орган не має компетенції видавати документи, які засвідчують факт резиденства особи наперед.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Висновки контролюючого органу про порушення платником норм податкового законодавства ґрунтуються на тому, що платником безпідставно не включено до об'єкта оподаткування суми коштів, що надійшли до каси платника від засновника та посадових осіб, оскільки такі кошти на думку контролюючого органу є безповоротною фінансовою допомогою. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є дохід платника податків, отриманий у вигляді безповоротної фінансової допомоги. Водночас, обставина отримання платником податків безоплатної фінансової допомоги має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у про стягнення суми бюджетного відшкодування, визнання протиправною діяльність контролюючого органу та органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та зобов’язати дані органи вчинити відповідні дії. Контролюючим органом були проведені позапланові перевірки, у ході яких було встановлено факт правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування. Проте, контролюючий орган відмовив платнику у перерахунку бюджетного відшкодування, посилаючись на те, що необхідним було проведення перевірок контрагентів такого платника. Перша та апеляційна інстанції частково задовольнили позов. Платник податків та контролюючий звернулися до касаційної інстанції.

 Правова позиція 

1. Норми податкового законодавства не встановлюють залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати податку на додану вартість контрагентами платника податку і не дають права контролюючому органу не подавати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, з підстави незавершення перевірки контрагентів платника податків, які були постачальниками/продавцями товарів/послуг, на вартість яких нарахований і сплачений податок, що підлягає відшкодуванню.

2. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Отже, вимога платника податків про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість не є правильним способом захисту його прав. Рішення суду про визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку про суми відшкодування податку на додану вартість має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Тому правильним способом захисту порушеного права платника податків є зобов'язання податкового органу до виконання покладених на податковим законодавством обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Висновки контролюючого органу про порушення платником податкового законодавства ґрунтуються на тому, що платником безпідставно зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат та включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з з його контрагентами, оскільки, на думку контролюючого органу, такі операції не мали реального товарного характеру, платником перераховувались кошти та оформлялись документи з метою заниження об'єкту оподаткування. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства. Інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо. Аналогічно платники податків не вправі посилатися на цивільно-правові та інші неподаткові норми в обґрунтування правомірності своєї поведінки. В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

2. Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

3. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

не задоволено

 Фабула справи  Приватний нотаріус звернувся до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення, яким донараховано суми грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб. Контролюючий орган здійснив донарахування, оскільки вважав, що позивачем безпідставно включено до складу витрат відсотки за користування іпотечним кредитом за договором купівлі-продажу квартири. Суди першої та апеляційної інстанції позов приватного нотаріуса не задовольнили. Позивач натомість звернувся до касаційного суду.

 Правова позиція 

З огляду на те, що приміщення, відсотки за користування іпотечним кредитом на придбання якого, використовується позивачем для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса, суд дійшов висновку, що відображення таких витрат у податковому обліку позивача є таким, що відповідає закону.

Зважаючи на загальне описове визначення витрат незалежної професійної діяльності, наведене у пункті 178.3 Податкового кодексу України, у кожному окремому випадку необхідно аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності.

задоволено

 Фабула справи  Платником податків було подано позовну заяву, якою позивач просить скасувати податкові повідомлення рішення з приводу збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість; збільшення суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, прийнятих контролюючим органом з підстав безпідставного відображення позивачем в податковому обліку наслідки фінансово-господарських правовідносин з контрагентами, оформлені формально без фактичного їх здійснення. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду адміністративний позов задоволено. Контролюючим органом подано касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відправляючи справу на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій взагалі не досліджено обставини справи, які стосуються питання щодо кого саме було постановлене та набрало чинності судове рішення у кримінальному провадженні. Проблемним виступає той факт, що п. 86.9 ст. 89 ПКУ, що була чинною до 04 січня 2013 року, не конкретизувала коло осіб щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, винесеної в порядку кримінально-процесуального законодавства, що давало підстави для поширення передбаченою цією нормою заборони відносно прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили рішенням суду у кримінальній справі у разі проведення податкової перевірки щодо будь-яких осіб на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.11 статті 78 Податкового кодексу України, в межах кримінально-процесуального законодавства чи законодавства про оперативно-розшукову діяльність. Проте обмеження щодо прийняття податкових повідомлень-рішень після отримання судового рішення у кримінальній справі з  4 січня 2013 року стосується лише випадків порушення кримінального провадження відносно посадових осіб платника податків. Оскільки судами попередніх інстанції не перевірено щодо кого саме було постановлено вирок у кримінальному проваджені та його відношення до платника позивача, касаційний суд прийняв ухвалу про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із вимогою про визнання протиправинм та скасування податкового-повідомлення рішення, яким платнику було зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у зв'язку з тим, що платник, на думку контролюючого органу, порушив строки включення до декларації сум податкового кредиту, які виникли в попередні податкові періоди. Рішенням суду першої, яке буле залишено без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено. Платник подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Оскільки за змістом норм ПК від'ємне значення податку на додану вартість не є тотожнім бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість, то за відсутності прямої вказівки про це  положення пункту 102.5 статті 102 цього Кодексу щодо строків давності не можуть бути поширені на відносини щодо декларування платником податку на додану вартість від'ємного значення чистої суми податку, визначеного з дотриманням правил пункту 200.1 статті 200 ПК.

задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та ЮО-нерезидентом було укладено договір про надання нерезидентом послуг в галузі рекламі, а саме: забезпечення участі платника у Міжнародній виставці й конференції по транспорту та логістиці «ТрансРосія 2011р», у складі Національного Українського павільйону на суму 3 398 ЕВРО. Місце надання послуг м. Москва, Російська Федерація. Окрім цього, ЮО-нерезидентом позивачу надано послуги по організації його участі у виставках «Азіатський Форум розвитку маршрутів» та «Європейський Форум розвитку маршрутів». Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено неправомірне заниження податку на доходи нерезидента, що полягало у недекларуванні та несплаті суми податку, із коштів сплачених нерезидентам за надання реклами. На підставі акту перевірки, контролюючим органом прийняті податкове повідомлення-рішення про податку на доходи нерезидента, а також застосовано штрафні (фінансові санкції). Платник податку звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати вказані рішення. Позовні вимоги мотивував тим, що чинним законодавством України не передбачено стягнення податку з доходу нерезидентів за послуги надані поза межами України. Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково. Постановою апеляційного адміністративного суду позов платника податку задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання податку на доходи нерезидента.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок. Таким чином, сплата податку у розмірі 20 % суми від суми плати за послуги здійснюється у разі оплати послуг за виробництво та/або розповсюдження реклами.

Разом з тим, слід зазначити, що перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом походження з України, які підлягають оподаткуванню згідно статті 160 Податкового кодексу України, визначений підпунктами «а» - «й» пункту 160.1 цієї норми.

Найбільш наближеним до спірних правовідносин об'єктом оподаткування податком на прибуток іноземних юридичних осіб із визначених вищевказаною нормою є: інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення (підпункт «й» пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України).

З аналізу наведених норм слідує, що оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 160.7 статті 160 Податкового кодексу України, підлягають лише виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами нерезидентами, які проводять свою господарську діяльність на території України.

З огляду на встановлену обставину надання нерезидентами рекламних послуг поза межами України, юридично правильним є висновок про те, що у позивача були відсутні підстави для оподаткування доходів, сплачених нерезиденту, відповідно до положень пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із вимогою про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Підставою для прийняття спірних рішень слугували первинні документи, виписані контрагентом та на підставі яких позивачем сформовано склад витрат та податковий кредит, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цих підприємств. Перша та апеляційна інстанції відмовили у задоволені вимоги повністю. Платник податків звернувся до суду касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Платник податку на додану вартість може формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого поставка товару повинна підтверджуватись первинними документами, які властиві для такої операцій.

Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товару, позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток,  що підлягають перерахуванню до бюджету.

не задоволено
◄◄ 1 2 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію