Податкова судова практика

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що наказом від 22 квітня 2004 року переведена на посаду тальмана 2-го терміналу ДП «ІМТП», наказом від 26 січня 2015 року переміщена на посаду тальмана 3-го терміналу порту. Наказом ДП «ІМТП» від 23 квітня 2015 року її було звільнено з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Посилаючись на те, що роботодавець наказом від 26 січня 2015 року фактично провів не переміщення, а переведення позивачки без її згоди, що є порушенням вимог статті 32 КЗпП України, крім того, її звільнено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої вона є, тобто з порушенням вимог частини першої статті 43 цього Кодексу, позивачка просила поновити строк на оскарження наказів директора ДП «ІМТП» від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» та від 26 січня 2015 року про її переміщення; визнати наказ директора ДП «ІМТП» від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» в частині виключення зі штатного розпису 2-го терміналу посади тальмана, яку займала позивачка, незаконним та скасувати; визнати наказ директора ДП «ІМТП» від 26 січня    2015 року про переміщення позивачки незаконним та скасувати; визнати наказ першого заступника директора підприємства від 23 квітня 2015 року про припинення трудового договору та звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та скасувати; поновити її в ДП «ІМТП» на посаді тальмана 2-го терміналу; стягнути з ДП «ІМТП» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 лютого 2015 року до часу ухвалення рішення суду; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Іллічівський міський суд Одеської області рішенням у задоволенні позовних вимог  відмовив. Апеляційний суд Одеської області  рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги  задовольнив.

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку, що поняття «переміщення» слід трактувати у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Воно передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну: робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті. 

Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

Таким чином, якщо переведення на іншу роботу пов'язане зі зміною трудових функцій працівника, місця роботи (місцевості), то переміщення в інший структурний підрозділ передбачає збереження обумовленого трудовим договором місця роботи і трудових функцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Підприємство звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії ОДПІ по видачі та виконанню наказу від 25 березня 2011 року № 558 «Про проведення документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Іст-Оіл Луганськ» з питань правомірності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту, декларацій з податку на додану вартість за січень 2011 року», скасувати цей наказ. Луганський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Не погоджуючись із цими рішеннями, ОДПІ оскаржила їх до Вищого адміністративного суду України, який  відкрив касаційне провадження і витребував справу із суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд України на підставі статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України  касаційне провадження закрив із посиланням на недостатність відновлених матеріалів справи. 

 Правова позиція 

Рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції дійшов висновку про неможливість розгляду касаційної скарги з огляду на недостатність зібраних матеріалів відновленого втраченого судового провадження і з цієї причини закрив провадження за касаційною скаргою.

Однак на стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАС з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 23 лютого 2016 року, 1 серпня 2017 року (справи №№ 21-6159а15, 21-3983а16 відповідно).

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу в частині донарахувань податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств. На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є частково необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства. Згідно з позицією податкового органу, позивач порушив вимоги статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки до складу валових витрат віднесено витрати, які пов’язані з послугами розробки законодавчого та нормативного забезпечення за темою: «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», які, на думку податкового органу, не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку, що обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід звітного періоду при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток (пункт 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР), є їх здійснення виключно у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці, тобто для цілей ведення регулярної, постійної господарської діяльності, безпосереднього та суттєвого отримання відповідним підприємством доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Тому хоча сама тематика замовлених та оплачених нормопроектних робіт частково й відповідає профілю діяльності Товариства, однак за чинним законодавством України здійснення функцій з розроблення проектів правових актів, їх погодження та несення витрат на їх проведення належить до виключної компетенції відповідних профільних органів влади. Це не може перекладатися на суб’єктів господарювання й становити їх правомірні (легальні) витрати, які можуть враховуватися при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за положеннями статті 5 Закону № 334/94-ВР.

задоволено частково

 Фабула справи  ВАТ звернулося до адміністративного суду з вищевказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем «орендна плата юридичних осіб». Позовні вимоги обґрунтувало тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об’єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв’язку з чим  ВАТ  не зобов’язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Позивач вважає, що з його сторони немає порушень норм податкового законодавства, а винесене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

 Правова позиція 

У розумінні положень ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 21-804а16).

аким чином, до нового власника об’єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов’язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно.

задоволено

 Фабула справи  Позивач, працюючи на посаді заступника голови правління, звернувся до роботодавця із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після направлення заяви позивач здійснював догляд за дитиною, однак згодом отримав лист від роботодавця  про відмову у наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про поважні причини його відсутності на роботі. У відповідь позивач повторно направив до ПАТ заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак у відповідь отримав наказ про звільнення його з роботи за прогул без поважних причин.

 Правова позиція 

Відповідно до частини третьої статті 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною (частина сьома статті 179 КЗпП України).

Згідно із частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки», особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул – це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Невихід на роботу у зв’язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли помилкового висновку про незаконність звільнення позивача у зв’язку з тим, що позивач вчинив прогул з поважних причин, оскільки надання соціальної відпустки є обов’язком роботодавця, а не є його правом

задоволено

 Фабула справи  Платник завернувся до адміністративного з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму податкового зобов'язання з орендної плати. Позовні вимоги обґрунтує тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об'єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв'язку з чим  позивач не зобов'язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Окружний адміністративний суд міста Києва останньою постановою від 20 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України попередні рішення судів скасував і прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

 Правова позиція 

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, що тягне за собою і перехід податкового обов’язку з орендної плати.

задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким застосовано заходи відповідальності у вигляді пені. На обґрунтування позову послалося на те, що ТОВ, зокрема, виконало всі вимоги законодавства стосовно повернення коштів, перерахованих контрагентам-нерезидентам GATEBORG SOLUTIONS та PETERGROW LIMITED як передоплату за товар, а контролюючий орган неправомірно нарахував пеню за порушення строків повернення валютної виручки.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив частково. Своє рішення мотивував тим, що дата звернення резидента до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пеня за їх порушення не сплачується. ВАСУ скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання та постановив нове – про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог. У решті судові рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Судова інституція – МКАС при ТПП, до якого ТОВ із дотриманням строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону № 185/94-ВР, звернулося з позовом, прийняла його до розгляду, на підставі чого перебіг строків призупинявся і пеня не стягувалася. Проте МКАС при ТПП не приймав рішення про задоволення позову, з яким закон пов’язує можливість звільнення від сплати пені, за порушення названих вище строків. Тому Суд вирішив, що застосування в цьому випадку до відповідача відповідальності у вигляді пені є правомірним.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (основна сума платежу та штрафні сакції). Рішення було прийнято на підставі акта документальної позапланової перевірки, в якому ДПІ вказала на порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ: Товариство завищило податковий кредит за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «РІП» товарів (послуг) та від ТОВ «Альфа-К» послуг, оскільки у цих постачальників немає основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, обладнання), виробничих потужностей, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, у результаті чого занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суди апеляційної та касаційної інстанції позовні вимоги задовольнили.

 Правова позиція 

На думку ВСУ, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку  про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв’язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними. 

задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. На обґрунтування позову Товариство послалося на безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарів у Контрагента через те, що угоди, укладені із Контрагентом, є нікчемними, оскільки позивач має належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій.

 Правова позиція 

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб’єкт господарювання має спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Суди мають врахувати висновки Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України щодо застосування норм податкового законодавства, зокрема правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11), відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. 

задоволено частково

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про про визначення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.  Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акту про результати перевірки, у якому вказано на порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України  (далі – ПК) внаслідок віднесення до податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, сум ПДВ та витрат, сплачених у зв’язку з придбанням у Агентства рекламних послуг за договорами.

 Правова позиція 

ВСУ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про дотримання Товариством вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов’язань із ПДВ та податку на прибуток за наслідками господарських операцій з Агентством, оскільки наявними у матеріалах справи доказами та належно оформленими первинними документами підтверджено реальність придбання позивачем у Агентства, яке не визнане фіктивним, рекламних послуг, що прямо пов’язано з господарською діяльністю позивача та привело до отримання прибутку.  Суд також зазначив, що для визнання неправомірним формування податкового кредиту потрібно встановити фіктивність саме контрагента Товариства, а не контрагентів контрагента.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою  у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням наданих відповідачем доказів та встановлених фактів належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування валових витрат за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг. Київський апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ТОВ  задовольнив: постанову окружного адміністративного суду міста Києва  скасував та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив, тобто визнав реальність господарських операцій. Вищий адміністративний суд України  касаційну скаргу Офісу залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду  – без змін.

 Правова позиція 

Первинний документ згідно з дефініцією, яка міститься в ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

задоволено частково

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо повернення надмірно сплаченого податку на прибуток іноземних юридичних осіб   та стягнути на його користь зазначену суму надмірно сплаченого податку. Окружний адміністративний суд постановою   позов задовольнив частково: постановив стягнути з Державного бюджету України через управління Державної казначейської служби України   на користь Товариства  надмірно сплаченого податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

 Правова позиція 

Рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

На стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАС з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року (справа № 21-6159а15).

задоволено

 Фабула справи  Працівник Публічного акціонерного товариства звернувся до суду з позовом до цього ПАТ «Київенерго» про визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення його премії за один місяць, зобов'язання адміністрації  повернути належну йому премію, а також покласти на директора відокремленого підрозділу ПАТ обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну його незаконними діями. Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою судом апеляційної інстанції, позов був задоволений частково: визнано протиправним та скасовано пункт  наказу в частині позбавлення позивача . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ВССУ ж у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ відмовив. Ухвалюючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення премії  за виробничо-господарські показники, суди виходили з того, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань, входять до структури заробітної плати, а згідно з ч. 4 ст. 97 КЗпП України відповідач не мав права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

 Правова позиція 

Ч. 3 ст.  97 КЗпП України зобов'язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам. Разом з цим законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження щодо преміювання  чи його позбавлення обов'язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).

Ч. 4 ст. 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

задоволено частково

 Фабула справи  ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість і нарахування штрафних (фінансових) санкцій та про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ. Вимоги обґрунтувало тим, що при веденні податкового обліку операцій з реалізації металобрухту у січні, лютому 2014 року ПАТ керувалося положеннями статті 39 та пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, на підставі яких застосувало пільгове оподаткування ПДВ операцій з реалізації металобрухту протягом усього строку дії пільги (з 1 січня 2014 року по 1 січня 2015 року). СДПІ вважає, що ПАТ безпідставно віднесло операції з реалізації металобрухту до операцій, які підпадають під пільгове оподаткування, оскільки операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, здійснених до 18 лютого 2014 року, оподатковуються в загальному порядку з нарахуванням ПДВ за ставкою 20 %. Норми постанови КМУ від 12 січня 2011 року № 15 «Про затвердження переліків відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від обкладення податком на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − постанова № 15, Переліки) не повинні застосуватися, позаяк на час виникнення податкових зобов’язань не діяли. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовив повністю.

 Правова позиція 

Пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК у редакції, яка діяла до 1 січня 2014 року, було передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2014 року від оподаткування ПДВ звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів та деревини товарних позицій 4401, 4403, 4404 згідно з УКТ ЗЕД (крім брикетів та гранул товарної підкатегорії УКТ ЗЕД 4401 30 90 00). Переліки таких відходів та брухту чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 15, якою з урахуванням змін і доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 9, затвердив Переліки. Законом України від 19 грудня 2013 року № 713-VІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок окремих податків», який набрав чинності 1 січня 2014 року, внесено зміни до пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК, згідно з якими пролонговано пільговий режим оподаткування ПДВ, запроваджений щодо операцій з постачання окремих груп товарів, до 1 січня 2015 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2014 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 15» (далі – постанова № 43), що набрала чинності 18 лютого 2014 року, внесено зміни до постанови № 15, зокрема у назві та пункті 1 цієї постанови цифри і слово «1 січня 2014» замінено цифрами і словом «1 січня 2015».    Таким чином, протягом спірного періоду були чинними норми ПК, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року. Отже, операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у Переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ. У постанові від 20 жовтня 2015 року Верховний Суд України надав правовий висновок у справі № 21-2792а15 з подібними (аналогічними) обставинами, відмінність між якими полягає лише в періодах здійснення операцій з відходами та брухтом чорних і кольорових металів.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток. Дане податкове повідомлення-рішення було прийнято із посиланням на а також на первинні бухгалтерські документи, як-от однакові накладні, накладні-специфікації, накладні (повернення), які надані платником, що спростовують характер цих господарських взаємин, суд дійшов висновку, що господарська діяльність платника не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси - мала нереальний характер. Зазначив, що за даними контролюючого органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені контрагента платника посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб'єкта господарювання. Суд першої інстанції у задоволені позову відмовив. Апеляційний та касаційний суди позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

задоволено

 Фабула справи  ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції). Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» з ТОВ «Торенія». ДПІ зазначала, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси – мала нереальний характер. Також, за даними податкового органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Торенія» посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб’єкта господарювання. ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого було направлено (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення. Окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення – про задоволення позову.

 Правова позиція 

Суд сформулював правовий висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

Висновок суду про те, що діяльність ТОВ «Торенія» мала ознаки фіктивного підприємництва, а видані ним первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, однаковою мірою стосується фінансово-господарських взаємин ТОВ «Торенія» з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», позаяк не може бути такого, що протягом одного й того самого проміжку часу один і той самий контрагент, який має ознаки фіктивності, в одних господарських операціях фігурує як несправжній суб’єкт господарювання, а в інших, зокрема у відносинах з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», як справжній.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позивача було звільнено з посади на підставі пункту 3 частини 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку не сумісного з продовженням даної роботи. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки не є працівником, який виконує виховні функції, адже директор здійснює керівництво школою відповідно до посадових обов’язків. Крім того позивач зазначив, що не здійснював незаконне привласнення коштів бюджету міста Києва, адже за власною ініціативою він припинив отримання надбавки. Суд першої інстанцій задовольнив позов. Рішенням апеляційного суду року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу позивача задоволено, рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі. У поданій до Верховного Суду України заяві позивач просить скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права  

 Правова позиція 

1. Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

2. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

3. Працівники, які виконують виховну функцію, – вчитель, педагог, вихователь – зобов’язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

задоволено частково

 Фабула справи  Завод звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення управління ПФУ про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що господарський суд порушив провадження у справі про банкрутство Заводу та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. На час звернення до суду з цим адміністративним позовом провадження у справі про банкрутство триває. Позивач посилається на те, що статтею 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-XII) визначено конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу повністю відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов’язаний з поняттям мораторію. Проте відповідач під час цього періоду нарахував штраф та пеню. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалами апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України, у задоволенні позову відмовив.

 Правова позиція 

ВСУ визначив юрисдикцію щодо справ про стягнення єдиного внеску (і штрафних санкцій та пені) після порушення провадження у справі про банкрутство.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Натомість ВСУ наголосив, що з моменту порушення провадження щодо банкрутства позивача він перебуває в особливому правовому режимі, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII, і розгляд спорів про стягнення з нього грошових зобов’язань зі сплати сум страхових внесків на загальнообов’язкове соціальне страхування, в тому числі штрафних санкцій та пені у зв’язку з несвоєчасною їх сплатою (несвоєчасним перерахуванням), має здійснюватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

задоволено частково

 Фабула справи  Заступник прокурора звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування до публічного акціонерного товариства з вимогою про внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеного до моменту вступу в силу чинного Земельного кодексу, у частині збільшення розміру орендної плати за землю до 3 % від нормативної грошової оцінки землі (приведення її у відповідність до норм ПКУ). Рішенням господарського суду позов задоволено. Постановою апеляційного господарського суду вищевказане рішення суду скасовано. Постановою касаційного суду постанову апеляційного господарського залишено без змін.

 Правова позиція 

Варто вказати на неможливість ототожнення договору на право тимчасового довгострокового користування землею та договору оренди землі. Оскільки останній не є різновидом договору оренди землі, то до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року, так і положення статті 8 Земельного кодексу України 1992 року та статті 288 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати юридичних осіб та нараховано штрафні санкції. Підставою для донарахування платнику грошового зобов'язання зі сплати орендної плати за землю слугувала відмінність розміру орендної плати, встановленої в договорі оренди землі, та мінімального розміру орендної плати, визначеної нормами ПКУ. Окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. Касаційний суд постанову апеляційного адміністративного суду залишив без змін.

 Правова позиція 

Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. 

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до договору оренди землі в аспекті його приведення у відповідність до ПК України, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

не задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати  у зв’язку з незастосуванням мінімальної граничної ставки орендної плати встановленої у Податковому кодексі України.  На обґрунтування своїх вимог Товариство зазначало, що жодна правова норма не надає право чи повноваження відповідачу втручатися у відносини сторін договору та нараховувати суми грошового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції та касаційної інстанції у задоволені позову відмовив. Позивач звернувся до Верховного суду України з вимогою про перегляд рішень судів апеляційної та касаційної інстанції з підстав неоднозначного використання норм матеріального права.

 Правова позиція 

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5 пункту 288.5 статті 288 ПК.

не задоволено

 Фабула справи  ДПІ звернулась до ВСУ,  щодо оскарження Ухвали Вищого адміністративного суду України та постанови Київського апеляційного адміністративного суду. ДПІ здійснила виїзну перевірку, за результатами якої було прийняте ППР, щодо збільшення грошового зобов’язання платника податків з податку на прибуток підприємств. У ході перевірки Державною податковою інспекцією було виявлено факти порушення фактичного здійснення господарських операцій. Підконтрольний суб’єкт оскаржив дії ДПІ до суду першої, а згодом апеляційної інстанції. Остання винесла постанову на його користь. Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ, а згодом до ВСУ.

 Правова позиція 

задоволено

 Фабула справи  ТОВ «Флексо Прінт Плюс» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції) та грошового зобов’язання (податкове зобов’язання і штрафні санкції) з податку на додану вартість. Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ. ТОВ не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого були направлені (вручені) оскаржені податкові повідомлення-рішення. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд ухвалою постанову суду першої інстанції залишив без змін. Вищий адміністративний суд України погодився з мотивами та висновками судів попередніх інстанцій і відмовив у відкритті касаційного провадження.

 Правова позиція 

Первинний документ згідно з Законом України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  має містити дві обов’язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Первинні документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов’язання на підставі таких операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику було збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток та розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що платник здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з фіктивними контрагентами, що встановлено в ході розслідування кримінальної справи, порушеної по факту фіктивного підприємництва за ч.2 ст.205 КК України по контрагентам платника. Контролюючий орган приходить до висновку, що документи з продажу товарів (робіт, послуг) на адресу платника від імені контрагентів, що мають ознаки фіктивності не виписувалися, а дії вчинені невстановленими особами не спричиняють реального настання правових наслідків. Таким чином, внаслідок укладення та виконання договорів поставки товарів (робіт та послуг) державному бюджету завдано шкоду, у вигляді включення платником до складу валових витрати по нікчемним правочинам, які суперечать інтересам держави, що призвело до ненадходження до державного бюджету податку на прибуток. Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний та касаційний суди задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся з позовною заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з приводу оскарження податкових повідомлень – рішень, якими йому було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та грошове зобов’язання з податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням перевірки, у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша а апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції, проте суд відмовив у відкритті кримінального провадження. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів. За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з приводу визнання протиправною діяльності контролюючого органу щодо неподання до органу Державної казначейської служби висновку про повернення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також з приводу стягнення відповідної суми з Державного бюджету України. Перша, касаційна та апеляційна інстанції частково задовольнили позов платника податків.

 Правова позиція 

Чинне податкове законодавство не передбачає здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а звідси -  суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Правильним механізмом захисту прав платника податків може бути вимога про зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законодавством обов'язки з приводу надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання до органу державної казначейської служби висновку про повернення платнику суми бюджетного відшкодування ПДВ та стягнути цю суму з Державного бюджету України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов  було задоволено частково.  Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Контролюючий орган звернувся з заявою про перегляд рішення до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Правильним способом захисту платника ПДВ у випадку виникнення бюджетної заборгованості з відшкодуванні ПДВ є вимога про визнання бездіяльності контролюючого органу протиправною та  зобов’язання  останнього до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

задоволено частково

 Фабула справи  Позивачі звернулися до суду з позовом, у якому просили скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість. На обґрунтування позовних вимог послалися на те, що ДПІ на підставі хибних висновків, наведених в акті перевірки, прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке позивачі вважають необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. Крім того, позивачі зазначили, що наказ про проведення позапланової виїзної перевірки складено стосовно позивача-1, втім фактично перевірку проведено щодо позивача-2, що свідчить про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд касаційної інстанції у рішення суду апеляційної інстанції скасував, залишив в силі рішення суду першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Контролюючий орган не підтвердив наявність підстав для висновку про подібність правовідносин та неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

не задоволено

 Фабула справи  справи: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення одноразової грошової допомоги. Позивач зазначав, що відповідач перебував у трудових відносинах з з ним та  був звільнений з роботи у зв’язку зі скороченням штату працівників. На виконання вимог статті 44 КЗпП України та умов колективного договору відповідачу було виплачено вихідну допомогу. Рішенням суду, яке набрало законної сили, наказ про звільнення відповідача було визнано незаконним та поновлено його на посаді, яку він займав до звільнення, а також сплачено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Посилаючись на вказані обставини позивач вважає, що відповідач втратив правові підстави для набуття одноразової грошової виплаченої йому на підставі колективного договору, а тому згідно статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та пункту 2.3.3 додатку 17 до пункту 6.25 колективного договору виплачена відповідачу допомога підлягає поверненню. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову. Позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.

 Правова позиція 

За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав. Так, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності: а) рахункової помилки зі сторони платника; б) недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

задоволено частково

 Фабула справи  Особу було звільнено, проте розрахунок при звільненні не було проведено і трудова книжка видана не була. Враховуючи вище викладене, позивачка просить стягнуть з відповідача суму належних їй до виплати коштів, компенсацію у вигляді середнього заробітку до дня фактичного розрахунку, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду. Рішенням районного суду, залишеним без змін рішенням апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково. ВССУ підтримав позицію судів попередніх інстанцій.

 Правова позиція 

роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень рішень, якими контролюючим органом було донараховано земельний податок. Контролюючий орган вказує, що земельна ділянка використовується  позивачем не за цільовим призначенням, а саме - для комерційної діяльності, що є підставою для збільшення грошових зобов’язань із земельного податку. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін.

 Правова позиція 

Порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов’язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України, виходячи з того, що податкове зобов’язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними державного земельного кадастру та з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, яке закріплено в державному акті на право власності на земельну ділянку.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу  щодо проведення зустрічних звірок та визнання протиправними його дій, які полягали у проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки. Окрім того платником податку було висунуто вимогу зобов’язати контролюючий орган вилучити з податкових баз інформацію,  внесену на підставі актів проведених перевірок. У якості обґрунтування вищезазначених вимог платник податків посилався на порушення порядку проведення зустрічної звірки та складання відповідних актів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням апеляційного суду, позов платника податків було задоволено частково. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

 Правова позиція 

Висновки, викладенні в актах проведених перевірок не породжують правових наслідків для платника податків, а тому не можуть порушувати права платника податків. Таким чином, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. 

задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулась до суду щодо визнання протиправними дій Пенсійного Фонду України та поновлення виплати  пенсії за вислугу років. Пенсійний Фонд припинив виплату пенсії у зв’язку з обранням позивача посадовою особою органу місцевого самоврядування.  Перша та апеляційна інстанції відмовили в задоволенні позову.

 Правова позиція 

: Якщо особа отримує пенсію за вислугу років та одночасно є посадовою особою органу місцевого самоврядування й отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету, то вона таким чином входить до кола осіб, яким тимчасово припинено виплату пенсії.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було донараховано земельний податок. Підставою для прийняття такого рішення податковим органом слугували висновки перевірки земельної ділянки платника щодо дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої було встановлено, що ділянка, призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд використовувалася платником для комерційної діяльності, а отже не за її цільовим призначенням. Таким чином вказана обставина стала підставою для збільшення грошових зобов'язань із земельного податку податковим органом. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов'язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України , виходячи з того, що податкове зобов'язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними державного земельного кадастру та з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, яке закріплено в державному акті на право власності на земельну ділянку.

не задоволено

 Фабула справи  позивач звернулась до суду з позовом про стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсацію за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку посилаючись на те, що вона наказом від була звільнена за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 далі – КЗпП України. Однак під час звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні  у зв’язку з її перебуванням у цей період у відрядженні. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернулась із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

в разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідні дні у грошовій формі в подвійному розмірі або ненадання інших днів відпочинку, а також у разі невиплати звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації за роботу у вихідні дні з роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи справи такої категорії, суди встановлюють факт невиконання роботи у вихідний день, з'ясовують наявність домовленостей між сторонами щодо виплати компенсації наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі, зокрема чи зверталась позивачка до відповідача про надання відповідної компенсації та підстави її невиплати, а також наявність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким йому зменшено суму податкового кредиту та від’ємного значення з ПДВ, вказуючи, що положення чинного законодавства з питань оподаткування не позбавляє платника податку права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, навіть якщо з боку постачальника (продавця) мають місце будь-які недоліки оформлення та складання податкової звітності. Перша інстанція задовольнила вимоги платника, а апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, відмовивши у задоволені вимог платника. Касаційний суд скасував рішення апеляційної інстанції та залишив в силі рішення першої інстанцій. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв’язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновки про неправомірне віднесення ним до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу контрагентом, яку останній не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому податковий орган також дійшов висновку, що господарські операції між платником та його контрагентом не мали реального характеру, виходячи з неможливості виконання останнім поставки платникові  обумовленого договором товару в силу відсутності в нього земельних угідь, придатних для вирощування товару, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, податковий орган подав заяву про її перегляд Верховним Судом України.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Відсутність у контрагента платника співпраці з  іншими суб'єктами господарювання, а також відсутність у нього земельних угідь, придатних до вирощування товару, найманих працівників, техніки, складських приміщень, що є необхідним для здійснення поставки платникові обумовленого договором товару в майбутньому,  свідчить про неможливість виконання  господарської операції таким  контрагентом і, відповідно, відсутність у платника  підстав для формування податкового кредиту.

задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень рішень у зв’язку з тим, що висновки зроблені в актів перевірки зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

 Правова позиція 

Матеріали позапланової перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з вимогою визнати неправомірними дії контролюючого органу щодо коригування на підставі акту податкової перевірки, показників податкової звітності з ПДВ та зобов’язати поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу. Контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

Акт податкової перевірки не порушує прав позивача, а внесення до Інформаційної системи змін без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права. 

задоволено

 Фабула справи  Орган місцевого самоврядування звернувся з позовом до користувача земельної ділянки з вимогою відшкодування шкоди, завданої її використанням без правовстановлюючих документів. Користувачем земельної ділянки, який набув у власність розташований на ній об’єкт нерухомого майна, право оренди землі не реєструвалось та орендна плата за землі державної та комунальної власності не сплачувалась. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Рішенням апеляційного та касаційного судів рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

З моменту виникнення в особи права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, з’являється обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під об’єктом нерухомості.   

Внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів орган місцевого самоврядування фактично позбавляється права одержати дохід у вигляді орендної плати, який він міг би отримати отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.

У випадку неукладення договору оренди, суперфіцію  або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі – Порядок): відшкодування неодержаного орендодавцем доходу, а саме – несплаченої орендарем орендної плати за землі державної та комунальної власності. При цьому розмір таких збитків обраховується за окремою процедурою, регламентованою Порядком.

задоволено

 Фабула справи  Управлінням Пенсійного фонду відмовлено Особі при призначенні (переведенні) пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосувати показник середньої заробітної плати (доходу)  за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії. Відмова органу Пенсійного фонду ґрунтувалась на тому, що показник середньої заробітної плати при переведенні пенсії на інший вид пенсії повинен враховуватись , який  враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

 Правова позиція 

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

При переведенні з одного виду пенсії на інший вид пенсії, призначеної саме за Законом України Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» показник середньої заробітної плати (доходу) має бути незмінним, тобто таким, який враховувався на час призначення пенсії.

У разі якщо особі призначено пенсію за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» і вона згодом виявила бажання призначити (перейти) на інший вид пенсії, що регулюється іншим законодавчим актом, а саме Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» то повинен застосовуватись при призначенні (переведенні пенсії) показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість Висновок податкового органу про заниження позивачем ПДВ та податку на прибуток ґрунтувався на виявленому в ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагента, з огляду на ознаки фіктивності останнього. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог. Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

1. Навіть за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента не може бути ігнорований. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. 2. Матеріали досудового розслідування можуть використовуватись  в якості доказів при вирішенні податкових спорів. 3. Укладений контрагентами договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень рішень про збільшення грошового зобов’язання з орендної плати та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Товариство на обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень послалося на те, що чинне законодавство не зобов’язує орендаря земельної ділянки сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає визначеному в договорі оренди, у разі законодавчої зміни граничного розміру такої плати до внесення змін у відповідний договір. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд по рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку, що застосування відповідачем при обчисленні Товариству орендної плати даних ДЗК від 18 червня 2010 року № 5354 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з огляду на підтвердження її незмінності органом Держземагентства у листі від 17 вересня 2014 року, є правомірним. Позиція судів попередніх інстанцій про протиправність нарахування контролюючим органом додаткового грошового зобов’язання з огляду на непідтвердження використаної податковим органом при нарахуванні орендної плати за землю її нормативної грошової оцінки даними Державного земельного кадастру, оформленими відповідно до вимог Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», є невірною, оскільки платник податків при сплаті податкових зобов’язань використовував аналогічні дані нормативно-грошової оцінки земель протягом 2011-2014 років.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб. При обчисленні орендної плати податковий орган використав розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначений у довідці, що була видана платнику декілька років назад, і розмір якої платник вказував у своїх податкових деклараціях наступних років, за період яких органом і було збільшено грошове зобов’язання. При цьому платник стверджував, що орендна плата була розрахована податковим органом на підставі недостовірних даних щодо нормативної грошової оцінки землі та звернувся до суду з метою оскарження спірних податкових повідомлень – рішень. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасовано та позов задоволено частково. Суд касаційної інстанції рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

З набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Податковий орган може нарахувати грошове зобов’язання, використовуючи дані Державного земельного кадастру, отримані протягом минулих років. Не вимагається при обчисленні плати за землю замінювати видані раніше органами, що здійснювали ведення Державного земельного кадастру, дані про нормативну грошову оцінку землі (за невстановлення нової) на відомості про таку ж оцінку, оформлені в порядку визначеному Законом № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр».

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику податків нараховано суму податкового зобов’язання з ПДВ. Під час перевірки платника контролюючим органом було встановлено, що такий платник не зареєструвався платником податку на додану вартість, хоча останній перевищив обсяг операцій з чим у нього виник обов’язок зареєструватися як платник ПДВ. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволені вимог платника, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд застосовуючи пункт 181.1 статті 181 ПК України, дійшов до висновку, що контролюючий орган правомірно нарахував суму грошового зобов’язання платнику податків, оскільки внаслідок судового розгляду було встановлено, що платник отримав загальну суму за останні 12 місяців від здійснення операцій з постачання товарів/послуг у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі в обсязі більше, ніж 300 000 грн. При цьому така особа не зареєструвалась платником ПДВ, як цього вимагає пункт 181.1 статті 181 ПК України, а тому донарахування сум ПДВ контролюючим органом є правомірним.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням дій та податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про порушення платником податку порядку заповнення податкової декларації з ПДВ. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Законодавством закріплено вичерпний перелік підстав для неприйняття податкової декларації, а саме: незазначення обов’язкових реквізитів, непідписання відповідними посадовими особами, нескріплення печаткою платника податків, неподання додатка 5 до податкової декларації з ПДВ, неподання п'ятого основного аркуша (примірника декларанта) ВМД (у разі наявності експортних операцій).

задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом про нарахування та виплату заробітної плати за вимушений прогул. В обрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що суд визнав незаконність застосування до всіх працівників підприємства змін умов праці, унаслідок чого вона працювала лише один день замість трьох, а решту часу перебувала у вимушеному прогулі. Районний суд рішенням, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задовольнив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої п5 ч. 4 ст.  328 ЦПК України.

 Правова позиція 

ВСУ зазначив безпідставність вимоги по стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок визнання незаконним наказу про зміну істотних умов праці (на підставі ч.ч. 3-4 ст. 32 КЗпП). При цьому ВСУ вказав, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної тиждень замість трьох, а решту часу перебувала у вимушеному прогулі. підстави або незаконного переведення на іншу роботу; у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству; у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу. Втрати працівника від зміни істотних умов праці шляхом погіршення умов оплати праці, яка в подальшому була визнана незаконною, не підлягають компенсації як середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки чинне законодавство не передбачає компенсації у цьому випадку.

задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, Не погоджуючись з цим, він вважав, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін він не писав, у дійсності ця заява була ним написана під психологічним тиском директора відповідача, з яким у позивача склалися неприязні стосунки. Позивач звернувся до директора відповідача із заявою щодо скасування своєї заяви про звільнення, однак відповіді на цю заяву не отримав. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суди відмовили в задоволені позову. 

 Правова позиція 

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 26 жовтня 2016 року  м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І.,   суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_5 про перегляд рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року,

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 9 вересня 2015 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко

задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Позивач зазначав, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін він не писав, у дійсності ця заява була ним написана психологічним тиском директора підприємства, з яким у позивача склалися неприязні стосунки. Позивач звернувся до директора підприємства із заявою щодо скасування своєї заяви про звільнення, однак відповіді на цю заяву не отримав. Районний суд позов задовольнив. Апеляційний суд та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті провадження рішення суду першої інстанції скасували та відмовили у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Незважаючи на те, що згідно з усталеною практикою та відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 («Постанова Пленуму»), анулювання такої домовленості можливе лише за взаємною згодою на це роботодавця і працівника. ВСУ поклав на суд першої інстанції додаткові обов’язки щодо з’ясування наявності волевиявлення сторін. Припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП у даній справі було оформлено заявою працівника, завізованою уповноваженим органом (при цьому працівник заявляв, що така заява була підписана ним під тиском). Зважаючи на те, що ця заява (хоч і підписана особисто працівником) була подана роботодавцеві іншої особою в період непрацездатності працівника. ВСУ дійшов висновку про необхідність з’ясування дійсного волевиявлення сторін трудового договору на його припинення за п. 1 ст. 36 КЗпП. Так, згідно з правовою позицією ВСУ, суди, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП, повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта податкової перевірки, за результатами якої встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість. З’ясовується питання реальності здійснених господарських операцій з контрагентами. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

задоволено частково
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 18 19 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію