Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом було визначено  податкове зобов'язання з ПДВ. Після набрання податковим зобов`язанням статусу узгодженого платник без зайвих зволікань звернувся до контролюючого органу із заявою про зарахування переплати з частини чистого прибутку у сплату цього податкового зобов`язання. Однак вказану заяву було проігноровано. В подальшому, контролюючий орган нарахував пеню за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання з ПДВ.  Платник податків звернувся до суду із вимогою про скасування нарахування пені, оскільки вона виникила в зв`язку ізпротиправним нездійсненням зарахування  переплати з частини чистого прибутку у рахунок сплати ПДВ. Тобто, порушення строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ відбулось саме внаслідок протиправної бездіяльності контролюючого органу. Постановою окружного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено. Натомість апеляційним судом апеляційну скаргу платника було задоволено повністю.

 Правова позиція 

Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Затримка у погашенні податкового боргу, яка відбулась внаслідок бездіяльності контролюючого органу (щодо зарахування коштів переплати з одного платежу в рахунок погашення заборгованості з іншого) за умови добросовісного ставлення до своїх прав платника та дій без зайвих зволікань для своєчасного виконання встановлених законом обов'язків свідчить про неправомірне нарахування пені за несвоєчасну сплату.

не задоволено

 Фабула справи  У зв'язку із зупиненням реєстрації податкових накладних платник податку звернувся із запитом про надання інформації про причини зупинення реєстрації. У відповіді на запит, контролюючий орган повідомив платника про рішення комісії  про включення позивача до переліку ризикових платників, які відповідають п.1.6 Критеріїв ризиковості платника податку. Платник податків, оскаржив прийняте рішення, мотивуючи це тим, що рішення є необгрунтованим і безпідставним.Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Апеляційним судом рішення першої інстанції скасовано, в задоволені позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи результатів засідання Комісії (за результатами, якої не приймалось рішення про відмову у реєстрації податкової накладної) не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи, функцій та завдань) з метою здійснення відповідних прав та обов`язків.

Внесення до системи АІС "Податковий блок" податкової інформації, щодо відповідності платника податку критеріям ризиковості, є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань.

Інформація, зібрана відповідно до норм    ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Управління Держпраці провело інспекцію філії сільськогосподарського підприємства (далі – філія) та виявило, що у філії не встановлено рівномірного чергування працівників у змінах, при складанні графіків роботи не дотримано вимог щодо переходу з однієї зміни в іншу через кожний робочий тиждень, працівникам вихідний день протягом тижня не надається (працюють сім днів і більше), вихідні дні надаються хаотично (через 1 день роботи, 2,5,7). Сільськогосподарське підприємство звернулося до суду із позовом до Держпраці, у якому просило визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу, бо постанову прийнято на підставі акту інспекційного відвідування, без складання припису щодо порушень законодавства про працю; акт інспекційного відвідування не містить посилань на конкретні документи; висновки акту інспекційного відвідування не відповідають фактичним обставинам справи. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано постанову Держпраці про накладення штрафу. Постановою апеляційного суду рішення суду попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Обґрунтовуючи правильність висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування постанови Держпраці, ВС зазначає таке. Згідно з п.п. 1, 7 "Положення про Державну службу України з питань праці",  Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю тощо.

За приписами п. 2 "Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295) державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до п.п. 19, 20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Згідно із п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Отже, зі змісту наведених вище правових норм Верховний Суд вбачає, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача, та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Верховний Суд вважає, що зважаючи на суттєвість для суб`єкта господарювання наслідків державного контролю, Управління Держпраці мало забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства при проведення перевірки, складанні акта про порушення, припису та постанови про накладення штрафу, чого в цьому випадку дотримано не було і порушення відповідачем порядку перевірки є достатньою підставою для скасування її наслідків.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся з позовом до ДФС (контролюючий орган), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, про відмову в такій реєстрації та зобов’язати орган зареєструвати накладну платника податків датою її фактичного надходження. За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС скаргу позивача залишено без задоволення. Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, позовну заяву повернув позивачу у зв’язку із пропуском строку звернення до суду із цим позовом.

 Правова позиція 

Дослідження змісту приписів пунктів 56.18, 56.19 ПК України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.

Варто звернути увагу, що частина четверта статті 99 КАС України, як і пункт 56.19 статті 56 ПК України, визначали єдиний місячний строк звернення до суду у випадку, якщо законом була передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань.

Отже, колегія суддів висновує, що застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий розгляд, а навпаки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.

Отже, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору, оскаржуються в судовому порядку в такі строки: а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу; б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Отже, судова палата погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 КАС України, оскільки позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску, на пропозицію суду першої інстанції, не повідомив. Не наведено таких підстав і в апеляційній та касаційній скаргах.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до іншого суб’єкта господарювання (відповідач) з посиланням на неналежне виконання відповідачем договору поставки та подало заяву про забезпечення позову, якою просив накласти арешт на грошові кошти відповідача, які обліковуються у банках та інших установах. Відповідач оскаржуючи забезпечення позову заявляв, що відбувається блокування його господарської діяльності, зокрема унеможливлюється виплата ним заробітної плати працівникам, сплата податків, зборів та інших обов’язкових платежів , проте його скарги були залишені судами попередніх інстанцій без задоволення, а забезпечення позову без змін.

 Правова позиція 

ВС підкреслює, що виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Тобто, суд вважає, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Втім, відповідач не спростував висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, тому  ВС вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення.

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган провів документальні перевірки платника податків, за результатами яких прийняв податкові повідомлення-рішення з висновком про нереальність господарських операцій при реалізації та придбанні товарів у контрагентів. Цими рішеннями було зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування ПДВ, податку на додану вартість, а також застосовано штрафні санкції по ПДВ, за порушення законодавства про патентування та норм регулювання обігу готівки і застосування РРО. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішень та вважав, що висновки органу не відповідають фактичним обставинам справи, а здійснення господарських операцій із контрагентами підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, які були надані під час проведення перевірок. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін постанову суду попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Таким чином, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Отже, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  Митний орган звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати Благодійний фонд  сплатити витрати за зберігання товарів на складі Митниці. Обґрунтовуючи позовні вимоги, митний орган зазначив, що згідно з актом приймання-передачі митний орган прийняв від Благодійного фонду майно на відповідальне зберігання. Однак, після митного оформлення товару він не міг бути виданий відповідачу через відсутність оплати за зберігання. Митницею було направлено на адресу відповідача лист із проханням відшкодувати витрати митного органу за зберігання товарів, у відповідь на який відповідач повідомив про відсутність його провини у затримці митних оформлень та про направлення відповідного листа до Прем`єр-міністра України з проханням не враховувати час проведення службового розслідування Національної поліції в обрахунок витрат митними органами. Митниця зазначила, що плата за зберігання товарів на складі залишається несплаченою, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду. Рішенням окружного адміністративного суду позов митного органу задоволено Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та закрито провадження

 Правова позиція 

Суд зазначив, що правовідносини між митницею і зберігачем регулюються Митним кодексом України. Згідно зі статтею 425 цього Кодексу взаємовідносини утримувача митного складу відкритого типу з особами, які розміщують товари на цьому складі, визначаються відповідним договором. Також передбачено відповідальність утримувача митного складу (стаття 428 Митного кодексу України). У цьому випадку Митниця як територіальний орган Державної фіскальної служби України, юридична особа публічного права, зазначила про існування між нею та відповідачем - юридичною особою правовідносин зі зберігання товару, переміщеного на митну територію України, та вказала на невиконаний цією особою обов`язку зі сплати витрат за зберігання товарів на складі митного органу. Отже, між сторонами були наявні господарські правовідносини, адже спір виник з приводу зберігання на складі Митниці товару, переміщеного на митну територію України, тому він підлягав розгляду за правилами ГПК у господарському суді. Крім того, ця справа не підлягала розгляду в адміністративному поряду й з огляду на положення статті 46 КАС, оскільки цією нормою не передбачено звернення суб`єкта владних повноважень з позовною заявою до юридичної особи з вимогами про зобов`язання сплатити витрати на їх зберігання товарів на митному складі. Не передбачено також і звернення у такому випадку органів Державної фіскальної служби України з позовом до адміністративного суду і в Митному кодексі України. Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду визнала доводи митниці необґрунтованими та зазначила, що дана справа відноситься до юрисдикції господарського суду.

не задоволено

 Фабула справи  Земельна ділянка площею 0,0284 га за період, за який міською радою (позивач) нараховується до стягнення сума безпідставного збагачення у вигляді несплаченої орендної плати (з 01.08.2015 по 31.12.2017), не була сформована як об’єкт права, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листами Управління Держгеокадастру у м. Харкові та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради. Міська рада звернулась до суду з позовом до платника податків про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Міськрада вважає, що земельна ділянка залишається в комунальній власності, а платник зберігає кошти, не сплативши орендну плату за користування земельною ділянкою, а тому зобов`язаний відшкодувати всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю. Судом апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

ВС у своєму рішенні підкреслив, що витяг з нормативно-грошової оцінки позивачем до суду першої інстанції не надано, оскільки з 01.08.2015 по 31.12.2017, земельна ділянка площею 0,0284 га не була сформована як об`єкт права оренди.

Крім того, посилання позивача на необхідність використання при розрахунку орендної плати коефіцієнта функціонального призначення 2.5, а не коефіцієнта функціонального використання землі 0,7, правомірно відхилено апеляційним судом, оскільки застосування відповідних коефіцієнтів має визначатись не позивачем самостійно, а лише на підставі відповідного витягу із нормативно-грошової оцінки землі, встановленого відповідним підрозділом Держгеокадстру, який в матеріалах справи як належний та допустимий доказ відсутній.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

не задоволено

 Фабула справи  За особою було визнано в судовому порядку право власності на нерухоме майно. Зважаючи на державну реєстрацію майна, контролюючим органом було визначено суму земельного податку.  Особа оскаржила донарахування податку, мотивуючи це тим, що в даному випадку були відсутні підстави для застосування податковим органом пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (ПКУ), оскільки визначальною ознакою вказаної норми для нарахування земельного податку є дані про перехід права власності на землю, а не на об`єкт нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці. Натомість ним не було зареєстровано право власності на землю. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суд, у задоволені позову відмовлено. Суди, виходили з того, що незважаючи на те, що набувач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПКУ, обов`язок зі сплати земельного податку виник у нього з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

 Правова позиція 

Пунктом 287.6 статті 287 ПКУ встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПКУ нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Отже, що обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено Акт «Про неможливість проведення перевірки» (далі – Акт), також в ході вжитих заходів встановлено завищення податкового кредиту. Висновки Акту ґрунтуються на тому, що перевірку платника провести неможливо, оскільки Товариство не знаходиться за податковою адресою, та будь-яких доказів на підтвердження даних податкової звітності надано не було. Платник податків звернувся до суду з позовом до органу про визнання протиправними дії щодо внесення коригувань до автоматизованої системи «Податковий блок», а саме до підсистеми « Аналітична система» на підставі висновків, викладених у Акті та зобов’язання відповідача відновити показники податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, які відкориговані податковим органом на підставі висновків акту. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення попередньої інстанції та прийнято нове, яким позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

Податковий контроль здійснюється зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок.

Дії по проведенню перевірок, звірок є частиною процесу реалізації контролюючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством.

Дії фахівців контролюючого органу, які мали наслідком оформлення акту про неможливість проведення перевірки не створюють будь-яких правових наслідків.

Контролюючий орган має право в довідках чи актах зазначати дані про проведений аналіз наявної в контролюючого органу інформації та її документального підтвердження, а також у разі наявності зазначати й іншу інформацію, зокрема і щодо проведення аналізу господарської діяльності та платником податків.

Колегія ВС підтримує позицію суду першої інстанції про те, що висновки викладені у вказаних довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

задоволено

 Фабула справи  ДПІ після проведення планової виїзної перевірки винесла ППР, якими було нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток та застосовано штрафні санкції, а також зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства мотивовано тим, що платником податків було зайво віднесено до адміністративних витрат вартість послуг, отриманих від нерезидента за договором якого нерезидент надав гарантію по кредитному договору між ЄБРР та ТОВ. Крім того, акти виконаних робіт по даному договору визначалися в євро, а на думку ДПІ акти виконаних робіт по нематеріальним послугам від нерезидентів, що складені на території України в валюті відмінній від грошової одиниці України не дають підстав для визначення достовірної їх вартості (обсягу), а відтак вважаються не підтвердженими документально. ТОВ звернулось з позовом до суду. Суд першої та апеляційної інстанції задовільнив позов.

 Правова позиція 

Частиною другою ст. 533 ЦКУ визначено, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. В податковій звітності зобов`язання були визначені позивачем у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Саме тому не має підстав вважати, що ці акти не є документами, які дають підставу для включення до складу валових витрат підприємства сум, сплачених нерезиденту виключно з тих підстав, що грошове зобов`язання в них визначено в євро. У зв`язку з чим зменшення валових витрат позивача по даному факту є неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено неправомірне формування податкового кредиту та витрат завдяки укладенню договорів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків. Такий висновок здійсноно на основі аналізу контрагентів, зважаючи на відсутність в них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, недостатність трудових ресурсів, транспортних засобів тощо. В результаті, контролюючим органом було донараховано податкові зобов'язання. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, оскільки ним було подано первинні документи, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам.Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.  

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною відмову ДПІ в списанні безнадійного податкового боргу зі сплати грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДПІ безпідставно відмовлено у задоволенні заяви товариства про визнання податкового боргу безнадійним та його списання, оскільки такий борг виник внаслідок форс-мажорних обставин, а саме проведення антитерористичної операці в межах території діяльності товариства, що підтверджено сертифікатом Торгово-промислової палати Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Аналізуючи положення підпункту 101.2.4 пункту 101.2. статті 101 ПК України, суд зазначив, що для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв`язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами. Наявність форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом, проте само собою не доводить безнадійності податкового боргу, неможливості здійснити сплату самостійно визначених податкових зобов`язань платником податків.  

Так, чинним законодавством не передбачено засвідчення суб`єктам господарської діяльності обставин непереборної сили (форс-мажорних) обставин окремо за кожною статтею Податкового кодексу України, проте визначальним у спірних правовідносинах є не факт засвідчення таких обставин Ці обставини судами попередніх інстанцій не встановлювались, проте, на думку ВС, вони впливають на право платника податку бути звільненим від виконання свого обов`язку (погашення податкового боргу) шляхом списання безнадійного податкового боргу.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, яким просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Позивач є самозайнятою особою (судовим експертом) та одночасно зареєстрований як фізична особа-підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування,  доводить про безпідставність вимог контролюючого органу, оскільки податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята. Також особа-позивач підкреслює, що він хоча й зареєстрований адвокатом та має право та заняття адвокатською діяльністю, однак діяльністю не займався, не отримував дохід, мешкав за межами України та не обирав право на добровільну сплату єдиного внеску.

 Правова позиція 

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

У цій справі, позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 зазначеного вище зазначеного вище Закону.

Аналіз положень пункту 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок не передбачає.

Суд вважає, що особи, визначені пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Враховуючи зазначене, Суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачає.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що платник податків здійснював операції  з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які укладені без мети реального настання правових наслідків, що суперечить нормам ст. 203 Цивільного кодексу України. Також виявлено заниження платником ПДВ, в результаті чого занижено податок на прибуток. Тому органом були прийнято податкові-повідомлення рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ. Платник податків звернувся з позовом до податкового органу, у якому просив визнати та скасувати ці податкові повідомлення-рішення. Свою позицію платник обґрунтовував тим, що його господарські операції з контрагентами підтверджені належним чином оформленими первинними документами, чим спростовує висновок податкового органу щодо порушення положень податкового законодавства. Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено. Суд апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишив без змін.  

 Правова позиція 

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. В той же час, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача умов необхідних для ведення відповідної господарської діяльності, зокрема, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Суд вважає необґрунтованими посилання органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у позивача документів, які б свідчили про транспортування придбаного товару, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено неправомірне формування податкового кредиту завдяки укладенню договорів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків. Такий висновок здійсноно на основі аналізу контрагентів, зважаючи на те, що усі підписані за вказаними операціями акти приймання-передачі послуг та звіти містять однакові загальні фрази щодо надання послуг без їх конкретизації та деталізації змісту й обсягу, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV й позбавляє такі документи юридичної значимості. В результаті, контролюючим органом було донараховано податкові зобов'язання. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, оскільки ним було подано первинні документи, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам.Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Враховуючи встановлені в ході розгляду зазначеної справи обставини ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, дефектності первинних документів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в такому випадку надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання (позивача). Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов’язують можливість правомірного формування податкових вигід, правильним є висновок судів про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП було укладено декілька договорів позики з фізичними особами, якими передбачалось надання грошових коштів ФОПу для його власних потреб. Далі ФОП внесла отримані кошти  на власний банківський рахунок  із зазначенням призначення платежів: «Надходження власних коштів», «Готівкові надходження власних коштів» та «Переказ коштів на рахунок», однак не включила їх у складі доходу при визначенні розміру єдиного податку, кваліфікувавши їх поворотною фінансовою допомогою. На думку контролюючого органу, такі кошти не є поворотною фінансовою допомогою, а тому повинні включатись до складу доходів платника єдиного податку, й в результаті було донараховано несплачені податки та застосовано штрафні санкції. ФОП звернулась до суду з вимогою визнати протиправним і скасувати рішення, яким було дораховано своєчасно не нарахованого єдиного внеску, оскільки висновки контролюючого органу на підставі яких приймались вказані рішення є не обґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам.

 Правова позиція 

Відповідно до абзацу 8 підпункту 14.1.257   пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України   поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Фізична особа-підприємець має право вільно користуватися коштами з розрахункового рахунку, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності, за умови сплати всіх податків, зборів та інших платежів, передбачених чинним законодавством.

Кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок, який відкрито фізичною особою для здійснення підприємницької діяльності, включаються до доходу фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку з врахуванням вимог  статті 292 Податкового кодексу України.

Платники єдиного податку ведуть облік доходів у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1 - 296.1.3   Податкового кодексу України.

Для цілей оподаткування дохід характеризується не лише приростом активів платника, але й джерелом його формування, тобто операціями, наслідком виконання яких стало отримання доходу. Зміст операції є одним з визначальних факторів для обрання ставки податку та визнання режиму оподаткування.

задоволено

 Фабула справи  ДФС України звернулась до суду з позовом про визнання обґрунтованим адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій з банківських рахунків ФОП, підставою слугувало те, що платник не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.  ФОП в свою чергу заперечувала законність проведення фактичної перевірки та оскаржила наказ контролюючого органу. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову ДФС. 

 Правова позиція 

Щодо співвідношення адміністративного арешту майна і арешту коштів на рахунках платника податків то, вони за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Адміністративний арешт коштів платника податків не є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і не може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

«Щодо співвідношення понять "арешт коштів на рахунках" (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, абзац другий пункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК) та "зупинення видаткових операцій на рахунках" (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК), то відповідно до норм ПК вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу.»

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із зверненням про надання податкової консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства щодо реєстрації ним, як платником акцизного податку акцизних накладних в системі електронного адміністрування пального при його використанні для власних виробничих потреб. Суть звернення зводилась до того, що він є виробником сільськогосподарської продукції та в процесі своєї господарської діяльності укладає договори, згідно з якими виконавці надають позивачу послуги по вирощуванню (обробці ґрунту, внесенню добрив, сівбі, збиранню врожаю, тощо) сільськогосподарських культур із використанням належної їм сільськогосподарської техніки, але на його паливі. Крім того, зібраний врожай позивач перевозить до елеватора як власними транспортними засобами так і укладає договори з перевізниками, які також надають послуги з використанням палива платника. У консультації, контролюючий орган вказав, що операція із заправлення пальним техніки, що належить іншим особам (виконавцям), винайнятої позивачем (замовником) для виконання робіт (отримання послуг) на умовах договору про надання послуг, належить до операцій із реалізації пального, а особа повина обов'язково зареєструватись платником акцизного податку. Платник оскаржив дійсність податкової консультації, мотивуючи це тим, що він не здійснює реалізацію пального в розумінні ПК України. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення окружного суду й відмовлено в задоволенні позову.

 Правова позиція 

Аналіз положень підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зумовив висновок суду апеляційної інстанції про те, що суб`єктами господарювання можуть укладатись різного виду господарські та цивільно-правові договори щодо підакцизних товарів (продукції), - з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України, то дійсно не завжди вони є операцією з реалізації (продажу), оскільки його віднесення до такого типу операцій залежить від виду цивільно-правового чи господарсько-правового договору, на підставі якого здійснюється такий відпуск.

Однак, форма реалізації пального не позбавляє обов`язку сплати акцизного податку його платником.  Відтак, операції здійснення заправки пальним техніки, що належить іншим особам (виконавцям) винайнятої Товариством (Замовником) для виконання робіт (отримання послуг) на умовах договору про надання послуг є реалізацією пального і суб`єкт який здійснює такі операції є платником акцизного податку.

не задоволено

 Фабула справи  Надаючи індивідуальну податкову консультацію, контролюючий орган зазначив, що адвокати не мають права при визначенні сукупного чистого доходу враховувати витрати, пов`язані з рекламою адвокатської діяльності. Не погоджуючись, платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування цієї консультації. Обґрунтовуючи вимоги платник зазначив, що документально підтверджені витрати адвоката, пов’язані із рекламою його послуг, повинні враховуватись при визначення його чистого оподатковуваного доходу, оскільки прямо пов’язані із здійсненням професійної діяльності. Рішенням суду першої інстанції позов платника податків задоволено. Рішенням суду апеляційної інстанції залишено без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Виходячи із змісту положень статті 1 ЗУ «Про рекламу», метою реклами є збільшення попиту на товари, роботи та послуги, які надає платник податків, у зв`язку з чим відповідні витрати мають безпосередній зв`язок з господарською діяльністю.

Рекламні та інформаційні послуги спрямовані на забезпечення належного інформування населення про діяльність, зокрема, адвоката й така обізнаність дає можливість залучити більше клієнтів, що є прямим зв`язком з його професійною діяльністю.

Частина 1 статті 13 Правил адвокатської етики передбачає право адвоката рекламувати свою професійну діяльність з дотриманням чинного законодавства і цих Правил.

Таким чином, реклама передбачає доведення інформації про відповідну продукцію певному колу споживачів, до яких належать, в тому числі, суб`єкти отримання адвокатських послуг.

Відповідно до положень підпункту 177.4.4 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, зокрема, витрати на послуги реклами.

Відтак, документально підтверджені витрати адвоката, понесені ним у зв`язку з придбанням рекламних послуг щодо розповсюдження інформації про його професійну діяльність можуть враховуватись при визначенні оподатковуваного доходу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування вимоги про сплату податкового боргу. Суд першої інстанції відкрив провадження та вирішив її проводити за правилами спрощеного провадження. Згодом, виявивши факт пропуску строку зверення до суду, справу було залишено без розгляду.  Платник оскаржив ухвалу про залишення справи без розгляду, оскільки його не було повідомлено про встановлення обставин пропуску строків звернення та ненадання часу на подання його заяви на поновлення, та без виклику сторін до суду. Апеляційним судом було підтримано позицію суду першої інстанції.   

 Правова позиція 

Питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження у справі, і якщо пропуск такого строку для суду є очевидним, такий позов підлягає залишенню без руху. Втім, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску. На думку колегії суддів, таке право особи має бути реалізоване шляхом проведення судом підготовчого судового засідання з метою з`ясування відповідної позиції позивача з приводу пропуску ним строку звернення до суду з наданням йому можливості навести поважні причини такого пропуску. Разом з тим, в силу положень глави 10 КАС України «Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження» підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. З огляду на зазначене, у разі виникнення питання про залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, то вирішення вказаного питання не видається за можливе без виклику сторін.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатом перевірки контролюючий орган встановив, що ТОВ не надано до перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано показники податкових декларацій з ПДВ. Платник подав заперечення на акт разом з оригіналами первинних документів, яке орган залишив без задоволення. Тоді ТОВ звернулося до суду із позовом до податкового органу, у якому просило визнати протиправним та скасувати ппр, обґрунтовуючи тим, що  висновок органу ґрунтуються виключно на тому, що Товариством не було надано до перевірки первинних документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності. Водночас, позивач стверджує про неможливість надання до перевірки усіх первинних документів адже вони перебували не за місцем юридичної адреси Товариства (у архіві) й в подальшому у повному об`ємі були надані податковому органу до прийняття ним рішення за результатами проведеної перевірки, однак відповідачем органом не враховані. Судом першої інстанції позов задоволено повністю. апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовив.

 Правова позиція 

Зміст положень пунктів 44.6, 44.7  статті 44, підпункту 78.1.5 ПК України свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, й надсилає відповідні документи контролюючому органу до прийняття рішення за результатами такої - це є підставою для призначення позапланової перевірки.

З огляду на зміст частини другої статті 71 КАС України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) саме на податкові органи покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні зобов`язання та застосовано фінансові санкції.

Отже, щодо надання документів платником податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом, НЕ ЗОБОВ’ЯЗУЄ платника надавати документи ТІЛЬКИ до письмових заперечень.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового орану та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку здійснив протягом року продаж декількох квартир у новозведеному будинку. Податковий орган наполягав, що доходи від таких продажів повинні оподатковуватися в загальному порядку (як дохід від продажу нерухомого майна). Натомість платник стверджував, що ним здійснювалося відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно отриманий дохід підлягає оподаткуванню за нижчою ставкою як дохід від продажу рухомого майна (при цьому платник розповсюджував правовий режим рухомого майна на майнові права на об’єкт нерухомості). За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Справа розглядалась судам неодноразово. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Оскільки нормою пункту 167.2 статті 167 ПК застережено, що  ставка податку на рівні 5% бази оподаткування застосовується у випадках, прямо визначених розділом IV цього Кодексу, а норма пункту 172.2 статті 172 ПК не містить прямої вказівки на оподаткування за встановленим нею правилом доходу від продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, підстав для оподаткування такого доходу за вказаною ставкою немає.

Такий дохід, оскільки інше не встановлено нормами розділу IV ПК, підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 167.1статті 167 ПК.

задоволено

 Фабула справи  При проведені перевірки у платника податку були відсутні перивнні документи у зв'язку з їх вилученням під час обшуку слідчими Слідчого управління фінансових рлзслідувань. Як наслідок контролюючим органом встановлено порушення правил бухгалтерського обліку і зробив висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між контрагентами, внаслідок відсутності первинних документів та наявністю вироків про притягнення до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво засновників та керівників контрагентів. Платник податків оскаржив дії контролюючого органу, оскільки ним було порушено п. 85.0 ст. 85 ПК України, а саме не було запиту про надання бухгалтерських документів до слідчих, не було продовжено терміни перевірки, а тому висновок про нереальність господарських операцій є безпідставним. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника. 

 Правова позиція 

Наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності формування даних  податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов`язком контролюючого органу здійснювати  перевірку на підставі первинних документів. Ненадання платником податків відповідних документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними чи іншими компетентними органами. Якщо до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати контролюючому органу для проведення перевірки копії вказаних документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів, а терміни проведення такої перевірки, у тому числі, розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Підтверджене належним чином вилучення первинних документів правоохоронними органами у платника податків не прирівнюється до відсутності документів як підстави для того, щоб перевірка була проведена виходячи з податкової інформації, яка є в розпорядженні контролюючого органу.

У свою чергу висновок про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку здійснюється на підставі аналізу даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності цих даних у первинних документах об`єктивним обставинам вчинення господарської операції.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до Миколаївського  окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення податкового органу На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під  час проведення планової виїзної перевірки підприємства, перевіряючи дійшли не вірних висновків, щодо незаконного перебування позивача на спрощеній системі оподаткування , а від так податкові рішення повідомлення належать скасуванню. Окрім того  позивач зазначив, що податкове рішення повідомлення належить скасуванню через те що перевіряючи контролюючий орган не врахував , що позивач як податковий агент не повинен був утримувати податок з доходів фізичних осіб, з особи яка отримала дохід, якщо останній отримав дохід не від реалізації сільгосппродукції а від продажу  позивачеві однієї одиниці крупної рогатої худоби. Постановою окружного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Оскільки позивач за період знаходження на спрощеній системі оподаткування у 2010 році не перевищив ліміт виручки (500 000 грн. на рік), доводи податкового органу про порушення ФОП статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» є необґрунтованими.

Так як позивачем у добровільному порядку подана заява про реєстрацію платником податку на додану вартість до податкового органу за місцезнаходженням, що підтверджується відповідачем та обставинами справи, але з незалежних від позивача причин він не отримав свідоцтва платника податку на додану вартість, він не може нести відповідальність за несплату до бюджету податку на додану вартість та неподання податкової звітності з податку на додану вартість у 2011 році у вигляді нарахованого податку на додану вартість та штрафних санкцій. Крім цього, згідно з підпунктом 165.1.24 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва. Отримувач таких доходів подає податковому агенту довідку про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Виплачуючи фізичній особі дохід за продаж рогатої худоби у кількості 1 шт. без утримання податку, позивач отримав від продавця довідку, видану сільрадою про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку. Зазначені обставини встановлені і в ході перевірки. Таким чином Доводи податкового органу, що фізичною особою збільшено розмір земель в результаті отриманої в натурі земельної частки (паю), в зв`язку з чим ФОП при виплаті доходу необхідно було утримати податок з доходів фізичних осіб, спростовується змістом зазначеної довідки, відповідно до якої розмір земельної ділянки фізичної особи для ведення особистого селянського господарства не збільшувався на розмір земельної частки (паю)

не задоволено

 Фабула справи  Банк визнав безнадійним та списав за рахунок сформованих резервів заборгованості за кредитними договорами, укладеними з платником податків (далі – позивач), про що банк повідомив контролюючий орган. Контролюючим органом за результатом проведення документальної перевірки платника та встановив порушення в частині неподання податкової декларації про майновий стан і доходи та недекларування отриманої суми додаткового блага у вигляду суми боргу, анульованого за кредитом, що призвело до не сплати ПДФО. Контролюючий орган видав податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов’язання за платежем ПДФО, що сплачується за результатами річного декларування. Платник податків звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати це рішення, обґрунтовуючи тим, що списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву та подальше проведення банком претензійно-позовної роботи не є анулюванням (прощенням) боргу, а тому не утворює об`єкт оподаткування ПДФО. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скаргу платника податків задоволено повністю.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з пунктом 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року №172, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Таким чином, внаслідок списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхового резерву правовідносини між банком як кредитором та боржником за кредитним договором не припиняються, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення  в подальшому кредитної заборгованості відповідно до  вимог чинного законодавства України.

Натомість, обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від  31 липня 2018 року у справі №825/4309/13-а, від 24 січня 2019 року у справі №808/890/16.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів перевірку платника податків заявлених у декларації з ПДВ даних та підтвердив заявлену суму разом з заявою про повернення суми бюджетного відшкодування. Але у 5-ти денний строк податковий орган не подав до органу казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню. Платник податків, вважаючи таку бездіяльність органу протиправною, звернувся до органу, яким просив визнати протиправною бездіяльність щодо неповернення платнику бюджетного відшкодування ПДВ; зобов`язати прийняти висновок із зазначенням суми бюджетної заборгованості з ПДВ; здійснити повернення суми бюджетного відшкодування, стягнути з Державного бюджету пеню за несвоєчасне перерахування бюджетного відшкодування. Суд першої інстанції своїм рішенням, залишеним без змін ухвалою апеляційної інстанції, позов задовольнив.  

 Правова позиція 

Права Товариства на бюджетне відшкодування ПДВ, а також з огляду на відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Оскільки податкове законодавство України передбачає право Товариства на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, Товариство у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (а саме, повернення суми бюджетного відшкодування).

не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено, що між платником податку та його контрагентом-нерезидентом укладено договір позики, за яким платникові було надано грошові кошти у формі кредитної лінії. Відповідно до умов договору, платник сплачував тіло позики та відсотки за користування грошовими коштами, й формував витрати за рахунок включення до їх складу відсотків за користування договором. На переконання контролюючого органу, платник в порушення вимог п. 141.1 ст. 141 ПК України безпідставно формував витрати, оскільки договір позики укладено за відсутністю ділової мети, виключно з метою мінімізації податкових зобов'язань.  Як наслідок, контролюючий орган прийняв рішення яким збільшив суму податку на прибуток та застосував штрафні санції. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Відтак, позбавлена розумної економічної причини операція, що збільшує витрати платника податку за наявності об`єктивної можливості до їх скорочення.  

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган (далі – ДФС) на звернення платника податків надав відповідь, втім, вважаючи індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам законодавства,  платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасувати податкову консультацію ДФС; зобов`язати ДФС надати платнику нову податкову консультацію. Постановою суду першої інстанції, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

В силу вимог пункту 53.2 статті 53 ПК України скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової консультації з урахуванням висновків суду, рішення якого набрало законної сили. Водночас, зміна судом способу захисту порушеного права про зобов`язання надати нову податкову консультацію ДФС України є передчасною та спрямована на майбутній захист прав, свобод і інтересів платника податків, які на час розгляду відповідної справи не були порушені контролюючим органом. Відтак висновки судів про необхідність задоволення таких вимог є помилковими.

Отже, зобов’язати контролюючий орган надати нову податкову консультацію можна лише шляхом оскарження його бездіяльності, яка полягає в ненаданні нової консультації після набрання законної сили рішенням суду про скасування її попередньої версії.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії. Позивач зазначив, що законодавством не передбачено право контролюючого органу вносити будь-які зміни до автоматизованої системи «Податковий блок» на підставі акта перевірки, довідки про зустрічну звірку, тому показники з податкових зобов`язань з ПДВ, які були відкориговані відповідачем на підставі акта перевірки підлягають відновленню. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою судом апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Податкова інформація, зібрана відповідно до Податкового кодексу України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Пунктом 86.1 ПК України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Отже, висновки, викладені у довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Включення суб`єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника. Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

задоволено

 Фабула справи  Особа (приватний нотаріус) звернулася до суду з позовом до контролюючого органу, яким просила визнати протиправним та скасувати рішення органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату / несвоєчасну сплату ЄСВ. Також, приватний нотаріус подав заяву про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку, обґрунтовуючи  тим, що КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального податку обчислення таких строків. Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, повернув позовну заяву позивача.

 Правова позиція 

Облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Положення пункту 1.3 ст.1 Податкового кодексу України свідчать про те, що ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

не задоволено

 Фабула справи  До платника податків надійшов позов від податкового органу про стягнення з усіх рахунків відкритих у банківських установах на суму податкового боргу по платежах до бюджету з ПДВ, податку на прибуток підприємств та з частини чистого прибутку. Тоді, платник податків звернувся до податкового органу з проханням погасити заборгованість за рахунок субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення. Пізніше платник звернувся до суду з цим позовом до податкового органу, у якому просив зобов’язати податковий орган утриматися від вчинення дій щодо стягнення в судовому порядку суми податкового боргу до фактичного проведення взаєморозрахунків по різниці в тарифах. Свою позицію позивач обґрунтував тим, що несвоєчасна реалізація урядом схеми взаєморозрахунків у 2014 році призвела до несвоєчасного надходження коштів на рахунок позивача для погашення заборгованості перед відповідачем. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції ухвалу першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Платник звертається до суду за захистом від можливих майбутніх порушень контролюючим органом його прав та інтересів, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання певних обставин. Розглядаючи конкретне питання можливості зобов’язання контролюючого органу утриматись від вчинення дій щодо стягнення податкового боргу, ВС зазначає, що відповідні вимоги є невірно обраним способом захисту порушених прав, оскільки правомірність дій контролюючого органу щодо стягнення з платника сум податкового боргу підлягає дослідженню судом лише в межах розгляду справи, провадження в якій було відкрито за позовом контролюючого органу про стягнення податкового боргу. Право відповідача звертатися до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку прямо закріплене у статті 87 ПК України.

не задоволено

 Фабула справи  Товариством було укладено договори фінансової поворотної допомоги з фізичними особами, які згодом померли. Податковий орган після проведення перевірки ТОВ виніс податкові повідомлення-рішення, яким збільшив суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки вважав, що вказана допомога є додатковим благом, а ТОВ є податковим агентом, який виплатив позику та зобов`язаний утримати податок від суми такого доходу за його рахунок, що зроблено не було. Товариство звернулось з позовом до суду. Суд першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволені позову. Товариство подало касаційну скаргу.

 Правова позиція 

ВС вказав, що в даному випадку судами не враховано загально-правовий принцип припинення правоздатності фізичної особи, який зумовлює неможливість виконання податковим агентом своїх обов’язків.

Тобто, якщо відсутній суб’єкт який отримав додаткове благо у вигляді безоплатної фінансової допомоги, то податковий агент не зобов`язаний утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено що позивачем суми по транспортним операціям з постачання послуг з перевезення (переміщення) вантажів транзитом через митну територію України безпідставно віднесено до неоподатковуваних операцій (згідно п. п.197.8 ст. 197 Податкового кодексу України). Контролюючий орган вважає, що такі транспортні операції не підпадають під категорію транзитних та не звільняються від оподаткування, оскільки позивачем здійснено операції з міжнародного перевезення вантажів, які мають оподатковуватись за нульовою ставкою, по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза її межами. Вказане вплинуло на порушення позивачем вимог ст. 199 Податкового кодексу України та неправильного визначення частки використання сплаченого податку (ПДВ) за придбаними товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що нульова ставка податку повинна застосовуватись до всіх операцій, а тому ним не було порушено вимог податкового законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Податковим законодавством передбачено різні правові режими оподаткування податком на додану вартість послуг щодо перевезення вантажів транзитом через Україну та послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, п. 197.8 ст. 197 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій з постачання послуг з перевезення вантажів транзитом через митну територію України і такі операції звільняються від оподаткування, натомість пп. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом і такі операції підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. При цьому законодавчо не встановлено обмежень щодо здійснення міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом із застосуванням митного режиму «транзит» через митну територію України. Податковим законодавством не встановлено обмежень щодо застосування одночасно в межах надання послуг з перевезення різних режимів оподаткування ПДВ вартості послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом та послуг з перевезення вантажів транзитом через митну територію України. Норми чинного законодавства також не містять обмежень відносно того, що з операцій з міжнародного перевезення вантажів, що оподатковуються за нульовою ставкою, неможливе виокремлення операцій з транзитного перевезення через митну територію України, що звільнені від оподаткування. Послуги з транзитного перевезення вантажів можуть здійснюватись виключно територією України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України, тобто міжнародне перевезення товарів в межах митної території України є транзитним перевезенням, і такі операції звільнені від оподаткування. Натомість, перевезення вантажів автомобільним транспортом на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) за межами державного кордону України до пункту (місця) їх пропуску через державний кордон України (митне оформлення режиму транзит, митна територія України) і з пункту (місця) їх пропуску через державний кордон України до пункту призначення (доставки) за межами державного кордону України не можуть розглядатися як транзитні перевезення через територію України, такі перевезення є міжнародними і мають оподатковуватись за нульовою ставкою.

задоволено

 Фабула справи  При перевірці встановлено факт безпідставного списання платником сумнівної дебіторської заборгованості як безнадійної. На переконання контролюючого органу, дебіторська заборгованість  не є безнадійною, оскільки не відповідає ознакам, наведеним у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, крім того, всупереч Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість"  платник не визначив та не створив величину резерву сумнівних боргів та не проводив класифікацію дебіторської заборгованості (з визначенням коефіцієнту сумнівності) та не застосував положення пп. 159.1.1. п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України, що діяли у 2013 році. Як наслідок, контролюючий орган прийняв ППР яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток та застосовано штрафні санкції Платник податку оскаржив рішення контролюючого органу, вказавши, що ним було правомірно сформовано резерв сумнівних боргів, а контролюючим органом не  в повній мірі встановили обставини справи, зокрема не дослідили господарські правовідносини в межах яких виникла дебіторська заборгованість, за якими господарськими операціями та в межах яких договорів, період виникнення такої заборгованості, встановити в якому періоді позивачем сформовано резерв сумнівних боргів, за яким методом визначалась величина резерву сумнівних боргів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.  

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Підстави для списання безнадійної заборгованості мають бути належним чином документально підтверджені й оформлені. Установленого нормативними документами порядку списання такої заборгованості немає, тому кожне підприємство встановлює власний порядок.

Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат.

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати.

Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

Норма підпункту 159.1.1 пункту 159 статті 159 Податкового кодексу України до 01.01.2015 надавала право платнику податків, який є продавцем товарів, робіт, послуг, зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості, за умови, зокрема, звернення до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця.

Тобто зменшити суму доходу на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт чи наданих послуг, оплата по яких контрагентом затримана (не здійснена), за умови звернення до суду про стягнення такої заборгованості, є саме правом платника податків, а не обов`язком.

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено камеральну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято ППР, яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток підприємств. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування ППР та зобов’язання вчинити дії, скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги. Обґрунтовуючи вимоги, платник податків зазначив про протиправність рішення органу, прийнятого за результатами розгляду повторної скарги платника. Рішенням першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Оскаржуване рішення відповідача про результати розгляду повторної скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача. Така ж сама правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постановах від 31.05.2019 у справі №826/1023/16, від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкової вимоги, якою визначено до сплати податковий борг за узгодженим податковим зобов'язанням. . Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов, з огляду на те, що контролюючим органом було порушено правила направлення ППР (несплата визначених зобов'язаннь за якими стала підставою для виникнення податкового боргу), зв`язку з їх направленням на фактичну адресу замість юридичної адреси. На думку суддів, у податкового органу не виникло права на направлення податкової вимоги.

 Правова позиція 

Факт отримання документів платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов`язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місцезнаходження або податкову адресу.

Право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.  

Тому, податкові повідомлення-рішення, не направлені за юридичною адресою платника податків, не дають підстав вважати їх належним чином врученими, а грошові зобов`язання не набувають статусу узгоджених.

не задоволено

 Фабула справи  Фонд соціального захисту інвалідів (далі Фонд) звернувся з позовом до ТОВ, в якому просив стягнути з нього суму адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати. В обґрунтуванні позову Фонд зазначив, що відповідачем не виконано встановленого законодавством обов`язку щодо працевлаштування інвалідів у відповідній кількості відповідно до приписів статей 19, 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не сплачено своєчасно адміністративно-господарські санкції за таке порушення, а також пеню за порушення термінів сплати зазначених санкцій в результаті чого утворилась заборгованість, яка Товариством не погашена. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасоване та у задоволенні позову відмовлено

 Правова позиція 

Законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-ХІІ. Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органо проведено фактичну перевірку платника податків, якою встановлено такі правопорушення: незабезпечення зберігання документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи; ненадання контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю; не подання до контролюючого органу звітності, пов’язаної із застосуванням РРО та несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів. Платник податків (далі-позивач) звернувся із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позивач вважає, що контролюючий орган протиправно, без належних підстав провів перевірку позивача, а саме в направленні про проведення перевірки вказано об`єкт, до якого позивач немає відношення, оскільки магазин слугує торгівельним майданчиком для декількох орендарів, які займаються за вказаною адресою підприємницькою діяльністю, а торгівельна точка позивача вказаної назви не має. Позивач також зазначає, що він не допустив до фактичної перевірки фахівців контролюючого органу, а тому її наслідки є протиправними та підлягають скасуванню. Судом першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду скасовано рішення суду попередньої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Для встановлення правомірності чи протиправності проведення спірної перевірки визначальними є обставини щодо пред`явлення, направлення або надіслання платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

За обставинами цієї справи, наказ про проведення фактичних перевірок та перелік суб`єктів/об`єктів, які підлягають опрацюванню шляхом проведення фактичних перевірок, який затверджений наведеним наказом стосується магазину позивача, де, окрім нього здійснюють торгівельну діяльність ще два орендарі. Тобто наказ про проведення перевірки та направлення на перевірку не містить необхідних реквізитів стосовно якого суб`єкта господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність за вищевказаною адресою повинна проводитись дана перевірка.

Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України, у якому просив стягнути збитки у сумі 207 754,00 грн, які завдані неналежним виконанням відповідачем постанови апеляційного суду. Позивач є інвалідом ІІ групи з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, а тому до кінця 2011 року отримував пенсію з розрахунку заробітної плати за час роботи у зоні відчуження. З січня 2012 року відповідач призначив позивачу пенсію по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у мінімальному розмірі. Так, апеляційний суд визнав неправомірними дії Управління з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії із заробітної плати за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року та зобов`язав відповідача провести перерахунок пенсії із заробітної плати за червень 1986 року. Перерахунок проведений, однак відповідні кошти позивач отримав лише у травні 2015 року. Тому позивач вважає, що через несвоєчасне виконання судового рішення за період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року включно йому заподіяні збитки. Крім того, у касаційній скарзі, вказуючи на юрисдикцію адміністративного суду, відповідач зазначив, що він є суб`єктом владних повноважень, а тому спір є публічно-правовим. Суд першої інстанції ухвалив рішення про часткове задоволення позову та стягнув з відповідача на користь позивача 90 962,64 грн компенсації «у зв`язку з невчасно виплаченою пенсією». Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у частині суми компенсації втрати частини доходів і стягнув з відповідача 88 860,58 грн. У решті вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Щодо юрисдикції суду. Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із позиціями попередніх інстанцій, звертає увагу на те, що позивач заявив за правилами адміністративного судочинства вимогу про відшкодування шкоди без вимоги вирішити публічно-правовий спір. А тому адміністративний суд не має юрисдикції щодо розгляду такого спору. Оскільки на час звернення позивача до суду відповідач погасив борг за пенсійними виплатами, ця справа стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи касаційної скарги щодо юрисдикції адміністративного суду.

Щодо інших доводів касаційної скарги. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що він має обов`язок виплачувати перераховану пенсію лише з часу, коли суд видав відповідний виконавчий документ, оскільки, на думку відповідача, його дії до дати ухвалення на користь позивача відповідного судового рішення є правомірними. ВП ВС зауважує, що обов`язки нараховувати, перераховувати та виплачувати пенсію відповідач має відповідно до пенсійного законодавства. З рішення суду ці обов`язки не виникають. Визнання судом неправомірними дій відповідача з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії та зобов`язання відповідача провести такий перерахунок підтверджують факт неналежного виконання зазначених обов`язків у минулому. Отже, немає жодних підстави вважати, що до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням відповідач діє правомірно та не допускає прострочення виконання зобов`язання. Стосовно аргументу касаційної скарги про те, що позивач не подав суду належний розрахунок позовних вимог, внаслідок чого суд самостійно розрахував суму, яку стягнув з відповідача, ВП Верховного Суду зауважує, що позивач розрахував розмір позовних вимог так, як вважав за можливе, виходячи з його досвіду та знань. Натомість суд, застосовуючи норми права, оцінює наданий йому позивачем розрахунок і перевіряє його правильність, зокрема, вчиняє арифметичні дії, спрямовані на встановлення суми, яку слід стягнути згідно з тими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Отже, зазначений довід відповідача є необґрунтованим. З огляду на наведені вище висновки, а також відповідно до ч.1, 4 ст.412 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальні частини рішення міськрайонного суду та рішення апеляційного суду з урахуванням цієї постанови.

задоволено частково

 Фабула справи  Митним органом було проведено перевірку декларанта на підставі надходження інформації від органу іноземної держави про недостовірність відомостей, що містяться в документах щодо товарів, митне оформлення яких завершено.  За результатами перевірки, митним органом встановлено порушення позивачем митного законодавства під час оформлення імпортного товару при ввезенні на митну територію України, а саме статті 3 Закону України «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року» в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті додаткового імпортного збору та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість. Декларант оскражив правомірність проведення перевірки, оскільки наявне порушення порядку проведення перевірки, що полягало у призначенні перевірки на підставі документа органа іноземної держави, не перекладеного українською мовою та не легалізованого в установлений законом спосіб. Як наслідок, порушення призвело до незаконності як самої перевірки, так і її наслідків Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 351 Митного кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення перевірок.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документально підтверджена інформація отримана від уповноважених органів іноземних держав повинна бути легалізована у спосіб передбачений чинним законодавством України, в даному випадку проставлянням апостилю.

не задоволено

 Фабула справи  Платникові ПДВ було відмовлено в реєстрації податкової накладної  з підстави ненадання платником копій документів, а саме, розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків. Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН. Позов мотивовано тим, що податковий орган не зазначив, яким саме критеріям оцінки ступеня ризиків відповідають податкові накладні, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Натомість платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Прийняття протиправного рішення про зупинення реєстрації податкової накладної зупинення реєстрації податкової накладної є передумовою прийняття відповідного рішення Комісії.

Подання платником податків одних і тих же платіжних доручень до різних податкових накладних не може свідчити про нереальність господарських операцій за цими податковими накладними, оскільки суми грошових коштів у таких платіжних дорученнях включають загальні суми сплачених коштів контрагента на адресу отримувача позивача.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено  перевірку платника податку, за результатами якої було зроблено висновки, що платник податку неправомірно занизив суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість. Під проведенні перевірки контрагента платника податку було встановлено нікчемність укладених позивачем з його контрагентами, внаслідок відсутності будь-якої інформації про наявні у цих контрагентів складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності. Крім того, щодо контрагентів відкрито кримінальне провадження щодо можливості здійснення ними фіктивного підприємництва. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано ПДВ та застосовані штрафні санкції. Платник податків оскаржив правомірність прийняття рішення, з мотивів того, що законодавством не передбачено обов'язок контролювати законність діяльності контрагентів, а податковий кредит підтверджено належними первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції позов платника задовольнив. 

 Правова позиція 

Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладних та ідентифікацію їх підписів.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено заниження податку на прибуток та ПДВ. Вказані порушення обґрунтовані не наданням до перевірки первинних документів по відносинам із контрагентами. На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення, яким визначено податкове зобов'язання з відповідних податків. Платник податків звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, мотивуючи це тим, що висновки за результатами перевірки зроблено без дослідження первинних документів. При проведенні перевірки він повідомляв  контролюючий орган про втрату документів та вчиняв необхідні дії по їх відновленню, разом із запереченням на акт перевірки надано усі первинні та бухгалтерські документи на підтвердження показників податкової звітності, проте контролюючим органом такі враховано не було. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання вищевказаних документів, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи.

У разі втрати первинних документів платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Крім того, у разі пропажі або знищення первинних документів керівник господарюючого суб`єкту письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, а його копія в 10-денний строк надсилається зокрема і територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи.

Також платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення

задоволено

 Фабула справи  Платником податку на прибуток було помилково відображено суму грошових зобов'язань в декларації з податку на прибуток. В подальшому, платником самостійно виправлено помилку шляхом подання уточнюючого розрахунку, та сплачено скориговану суму податку. Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату першочергово задекларованого податку на прибуток (з помилкою).  Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, оскільки помилково задекларована сума грошових зобов`язань не підлягала сплаті, вважає, що законні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничного строку їх сплати та нарахування пені відсутні. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. 

 Правова позиція 

Обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, передбаченого вказаною нормою, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов`язання з простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів). Іншими словами, саме фактична сплата узгодженої суми грошового зобов`язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов`язок платника сплатити штраф. Подання платником податків у встановленому порядку уточнюючого розрахунку до податкової декларації не є формою сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків взяв у оренду земельна ділянка під розташування та подальшу експлуатацію багатоповерхового житлового будинку. За результатами перевірки контролюючим органом встановлено заниження платником податкового зобов’язання по орендній платі за землю та прийнято податкові повідомлення-рішення ( далі – ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу та третьої особи- міської ради, у якому просила скасувати ППР, якими збільшено суми грошового зобов’язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за основним платежем та штрафними санкціями. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється за згодою сторін договору, якої і було досягнуто між орендарем та орендодавцем - міською радою при його укладенні й розмір орендної плати визначено також у затвердженій ухвалою Господарського суду, тому порушення з його боку не було. Постановою суду першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту). Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, контролюючий орган, донараховуючи суми грошових зобов`язань за платежем орендна плата із застосуванням грошової оцінки для земель житлової забудови, комерційного використання і технічної інфраструктури, а не земель, зайнятих поточним будівництвом, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією, законами України, й прав позивача не порушив, оскільки такі умови сплати орендної плати були визначені відповідними рішеннями міської ради і не суперечать умовам договорів про оренду земельних ділянок.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами фактичної перевірки, встановлено факт реалізації у кафе, в якому провадить господарську діяльність ФОП, алкогольного напою та тютюнового виробу. ФОП не пред’явив ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. Крім того, підприємець не заперечує факту відсутності у нього таких ліцензій. Контролюючий орган виніс податкові повідомлення-рішення, якими застосовував штрафні санкції. Платник податків звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції позов задовольнив у частині визнання протиправним та скасування одного повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та іншого рішення в частині застосування штрафних санкцій. Апеляційний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Згідно з підпунктом 296.1.1 Податкового кодексу України, у фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування другої групи, не було обов`язку ведення обліку товарних запасів.

Натомість фізичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно з підпунктом 7 підпункту 298.2.3 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Таким чином, фізичним особам-підприємцям, які перебувають на спрощеній системі оподаткування як платники єдиного податку другої групи, заборонено здійснювати діяльність у формі реалізації підакцизних товарів, крім роздрібного продажу пива та столових вин. У іншому випадку - на таку особу покладено обов`язок самостійно перейти на інший вид системи оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

При цьому, здійснення фізичною особою-підприємцем, яка перебуває у статусі платника єдиного податку другої групи, забороненого для такої системи оподаткування виду господарської діяльності не є підставою для висновку про те, що на таку особу не поширюється відповідальність за дії, пов`язані з провадженням такої діяльності.

Отже, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами є окремими видами господарської діяльності, право на провадження яких передбачає отримання різних ліцензій. Враховуючи викладене, здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюнових виробів без наявності відповідних ліцензій є різними правопорушеннями, за які передбачено застосування до суб’єкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 200 % вартості отриманої партії товару, але не менше 17 000 грн окремо за кожне з порушень.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у ситуації, що розглядається, підстав для застосування до позивача відповідальності у розмірі, що передбачений лише за одне порушення.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом проведено документальну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з ПДВ, обґрунтовуючи це тим, що неможливо підтвердити реальний факт придбання та подальшої реалізації спірного активу у ланцюгу постачання; відсутні докази здійснення розрахунків за поставлений товар; певні первинні документи містять суттєві недоліки, а тому не можуть бути розцінені як належні докази реального характеру вчинених поставок. Податковий орган висновує, що у спірній ситуації мала місце імітація господарської операції щодо придбання товару, введення в обіг якого не підтверджується законним джерелом реального походження у попередніх ланках ланцюга постачання. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування цього рішення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції залишив постанову попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Аналізуючи норми ст.1 та ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

З положень п.198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Якщо товар дійсно придбаний платником податку, оприбуткований, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб`єктів господарювання та господарські операції, не можуть розглядатися як підстава для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Тож, з урахуванням посилань податкового органу на те, що первинні документи щодо транспортування товару з одного міста до іншого не відображають повної адреси навантаження та розвантаження товару, що позбавляє можливості ідентифікувати реальну участь контрагента позивача у виконанні поставок, судам слід було перевірити наявність можливості Товариства виконати договірні умови з врахуванням характеристик товару (габарити, маса), зокрема, наявність складських приміщень (власних чи орендованих), де зберігався товар, адреса таких приміщень, наявність обладнання (власного чи орендованого), яке використане для завантаження товару, встановити осіб, які безпосередньо виконували такі завантажувальні роботи.

задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулася до суду із позовом до суб’єкта господарювання (далі - ТОВ) про стягнення заробітної плати. Рішенням першої інстанції позовом залишено без розгляду. Під час розгляду справи ТОВ подало зустрічний позов до особи про визнання недійсною додаткової угоди до трудового договору та визнання розміру заробітної плати, якою було передбачено, що заступнику директора щомісяця виплачується за рахунок коштів товариства заробітна плата в розмірі 6 500 Євро після відрахування всіх належних податків та платежів, що виплачується в національній валюті України - гривні, відповідно до готівкового курсу продажу грн/євро станом на фактичну дату виплати, та вважає цю угоду такою, що суперечить нормам ст.192 та 533 ЦК України та трудового законодавства. ТОВ просило суд визнати додаткову угоду недійсною  з моменту її вчинення та визнати, що розмір заробітної плати особи становить щомісяця 82 408, 00 грн з урахуванням податків і збрів. Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Виходячи із тлумачення норм ст.192 та 533 ЦК України, можна дійти висновку, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Таким чином, закон передбачає обов`язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

У частиній першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що трудовий договір відповідача у первісній редакції (яку позивач визнає), передбачає застосування обмінного курсу євро на день платежу при визначенні розміру заробітної плати особи, що підлягає сплаті у гривні, у зв'язку з чим заробітна плата заступника директора товариства мала відповідати за розміром еквіваленту 7 872 євро 05 євроцентів у гривні на дату виплати. Оспорюваною умовою додаткової угоди вказаний розмір зменшено до еквіваленту 6 500 євро у гривні.

Таким чином, сторони трудового договору (як у первісній редакції, так і з урахуванням додаткової угоди) визначили розмір заробітної плати  особи у гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить статтям 192, 533 ЦК України.

Крім того, ВС вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що виконання положень додаткової угоди спонукає товариство порушувати норми ПК України та зобов`язує сплачувати штрафні санкції, оскільки алгоритм нарахування заробітної плати заступнику директора після укладення додаткової угоди не змінився - протягом усього періоду трудових відносин між сторонами при визначенні розміру заробітної плати, що підлягає сплаті у гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день платежу.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено фактичну перевірку платника податків з питань щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявність ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання трудового законодавтсва. Платник податків звернувся до суду до контролюючого органу із вимогами визнати протиправними дії податкового органу щодо проведення фактичної перевірки, щодо невручення та ненадіслання акту перевірки, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Рішенням першої інстанції, залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

З норм підпункту 80.2.2 п.80. ст.80 ППК України вбачається, що фактична перевірка проводиться лише за умовами, визначеними Податковим кодексом України у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, така інформація повинна свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 86.5. статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності). Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу державної податкової служби.

У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами органу державної податкової служби складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів податкового органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

Щодо касових операцій. Умовою своєчасного оприбуткування готівки в касах підприємств згідно Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі касових ордерів. Абзац 3 підпункту 4.4 пункту 4 Постанови №637 передбачає, що касова книга, може роздруковуватися у кінці місяця або у кінці року.

Тобто, оприбуткуванням готівки в касову книгу підприємства, яка ведеться в електронній формі, є внесення даних про операції з надходження в касу та видачі готівкових коштів з каси підприємства до касової книги в електронній формі, а не роздрукування такої касової книги.

Отже, друкованим підтвердженням внесення даних до касової книги, що ведеться в електронній формі, є не тільки касова книга, а й роздруковані і підписані «Звіти касира».

не задоволено
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 80 81 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію