Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом за результатами позапланової документальної перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств та з ПДВ.  Підставою стала встановлена податковим органом  нереальність господарських операцій з контрагентами. Товариство не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, подало скаргу до ДФС, яку було залишено без задоволення, тоді ТОВ звернулося до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, оскільки дійшов до висновку про відсутність фактів реального здійснення господарських операцій з контрагентами – постачальниками які згідно податкової інформації не здійснювали придбання продукції, яка в подальшому була реалізована позивачу, а правочини між ними не спричинили настання реальних правових наслідків. Позивач подав апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.

 Правова позиція 

Формальна наявність договорів, накладних та платіжних доручень не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості  дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Навіть якщо у   покупця наявні належно оформлені документи, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та складу витрат, це не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.  При цьому доведення факту реальності операцій, які відображені у таких документах покладається на покупця- як суб’єкта який отримує податкову вигоду у вигляді податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Декларантом було подано митну декларацію, у якій було пред'явлено для митного контролю транспортний засіб та супровідні документи, які пдітверджували його митну вартість. За результатами розгляду документів, митним органом було запропоновано надати додаткові документи для підтверження митної вартості товару. У відповідь, декларантом було надано висновок експертного дослідження для підтвердження задекларованої митної вартості.  В подальшому, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості , згідно з яким було застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), яким було збільшено митну вартість автомобіля. Скоригована відповідачем митна вартість товару ґрунтується на інформації офіційного довідника ринку Європи. Декларантом було оскаржено рішення, мотивуючи це тим, що ним було подано всі документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.Рішенням суду першої інстанції, позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Тобто, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків своїм позовом просив скасувати вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі рішення Ради адвокатів він має право на зайняття адвокатською діяльністю, про що йому видане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначає, що він є застрахованою особою, проте в період виникнення спірних правовідносин доходу від адвокатської діяльності не отримував та перебував у трудових відносинах з ТзДВ, яке в свою чергу виплачувало йому заробітну плату та перераховувало до відповідних бюджетів усі обов`язкові платежі, в тому числі ЄСВ. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

 Правова позиція 

Як визначено пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ) «платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання…».

Згідно з підп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Оскільки Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, винесена органом вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належний йому об`єкт нерухомості підпадає під пільгу, передбачену пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, а тому не може бути оподаткований податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім того, на момент формування оспорюваної податкової вимоги спірне податкове повідомлення-рішення щодо визначення позивачу суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскаржувалось позивачем у адміністративному порядку, тому сума грошового зобов`язання залишалась неузгодженою.  Крім цього відповідачем винесено спірну податкову вимогу, чим порушено приписи п. 56.15. ст. 56 ПК України, відповідно до якого скарга на рішення контролюючого органу зупиняє виконання платником грошових зобов`язань на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено частково

 Правова позиція 

Дослідивши зміст пункту "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, колегією суддів встановлено, що названий пункт визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється. Окрім того, по тексту обумовленої норми перелік об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно наведено за допомогою розділового знаку "кома", у кінцевому переліку яких зазначено такий об`єкт, як: "складські приміщення промислових підприємств". Наявність словосполучення "промислових підприємств" у назві такого об`єкта, як "складські приміщення" відповідач відносить до всіх без винятку об`єктів перелічених у пункті "є"  266.2.2 пункту 266.2 статті  266 ПК України. Апелянт у свою чергу вважає, що дане словосполучення "промислових підприємств" у назві такого об`єкта, як складські приміщення не відноситься до решти об`єктів перелічених у зазначеному пункті. Таким чином колегія суддів констатує, що має місце різне тлумачення однієї і тієї ж норми права, що вказує на недотримання, визначеного Європейським судом критерію, щодо   чіткості та передбачуваності у застосуванні обумовленої норми права, що дає припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Як наслідок порушення названого критерію порушується основоположний принцип щодо недопущення перевищення державними органами меж свободи розсуду, що  правомірності втручання у здійснення прав і свобод людини.

задоволено

 Фабула справи  Юридична та фізична особи звернулися до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час погодження нормативно-правового акту Державною службою України з питань праці не було враховано численні принципові зауваження Державної регуляторної служби, викладені у рішеннях про відмову у погодженні проекту постанови Кабінету Міністрів України рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

 Правова позиція 

Розгляд проектів актів Кабінету Міністрів України унормовано § 55-1 глави 7 Регламенту Кабінету Міністрів України. Відповідно до якого, акт Кабінету Міністрів України приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень. Разом з тим, Державна регуляторна служба, за результатами розгляду проекту постанови Кабінету Міністрів України тричі приймала рішення про відмову в погодженні регуляторного акта. Частинами першою та другою статті 25 Закону № 1160 - ІV встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо до проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні. Натомість, Держпраці не було враховано численні принципові зауваження Державної регуляторної служби, викладені у вказаних рішеннях про відмову у погодженні проекту постанови Кабінету Міністрів України, в тому числі, на етапі повторного її погодження. При цьому, за відсутності рішення Державної регуляторної служби про погодження даного проекту постанови Держпраці подала його на розгляд Уряду. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що проект постанови Кабінету Міністрів України щодо питання реалізації статті 259 Кодексу України законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності погодження Державної регуляторної служби, відсутність якого обумовлена прийняттям Державної регуляторної служби рішення про відмову в його погодженні.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено несвоєчасну сплату платежів за користування надрами (нафти та газового конденсату) за липень 2014 року. На підставі висновків перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф у розмірі 20% від сплаченої з прострочкою суми податкового боргу, на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України. Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, мотивуючи це тим, що п. 126.1 ст. 126 ПК України, на підставі якого відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не передбачає відповідальність за неналежне виконання суб'єктами господарювання зобов'язань з плати за користування надрами, яке інкриміновано товариству, а регулює відповідальність щодо несвоєчасної сплати зовсім іншого податку - рентної плати. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення позивачем його зобов'язань зі сплати одного податку - плати за користування надрами в жодному разі не може бути підставою для притягнення його до фінансової відповідальності за порушення зобов'язань з іншого податку - рентної плати.

При цьому, відсутність чіткої, однозначної та конкретної норм в ПК України, якою було б передбачено відповідальність за порушення зобов'язань зі сплати саме плати за користування надрами, платежі по якому позивачу зараховані несвоєчасно (внаслідок черговості погашення боргу), не є підставою для застосування до нього штрафних санкцій за статтею ПК України, якою регламентовано відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань з іншого податку - рентної плати.

Ототожнення вказаних юридично різних податків, на якому наполягають податкові органи та яке було здійснено судом першої інстанції, є неприпустимим, порушує принцип правової визначеності і передбачуваності та фактично позбавляє платника податків можливості передбачити, чи буде його поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Оскільки виконуючи належним або неналежним чином певні зобов'язання у 2014 році зі сплати одного податку (у даному випадку плати за користування надрами) суб'єкт господарювання не має реальної можливості передбачити наступну зміну законодавства у 2015 році і, тим більше, передбачити можливість притягнення його до відповідальності за порушення зобов'язань  зі сплати зовсім іншого податку, якого у 2014 році легітимно навіть не існувало.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир ним було утримано податок з доходу, отриманого у якості компенсації вартості квартири, у результаті чого до бюджету було сплачено 2352395,50 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що повністю виконав податковий обов'язок, а доводи контролюючого органу про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем, а, отже, і платником зазначених податків. Крім цього спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками незаконної перевірки, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім при перевірці, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки. рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено

 Правова позиція 

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість. Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності. В даному випадку будівництво ряду багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудовані об'єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності. Таким чином податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатами якої встановлено порушення граничних строків. На підставі цього прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника податків застосовано штраф. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення. Рішення суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю.     

 Правова позиція 

Виходячи із положень норм п.201.1, 201.16 та п.192.1 Податкового кодексу,  належним та допустимим доказом реєстрації податкової накладної є квитанція, в якій фіксується дата та час надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

П.11-15 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. №1246, передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки податкової накладної. За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття.

Отже, як Податковим кодексом України, так і Порядком №1246 передбачено, що у разі отримання контролюючим органом податкової накладної від платника податку, за результатами проведення перевірки яких, платнику податку надсилається квитанція про прийняття, неприйняття або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Разом з тим, норми Податкового кодексу України не містять такої підстави для звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних як відсутність вини суб'єкта господарювання, крім того, позивач наділений правом оскарження протиправних дій/бездіяльності контролюючого органу як в адміністративному так і в судовому порядку, проте доказів оскарження дій податкового органу щодо відмови у реєстрації чи розірвання договору про визнання електронних документів платника податків до суду не надано.

Крім того, відповідно до прохальної частини позовної заяви вбачається, що предметом оскарження в межах даних правовідносин є саме податкові повідомлення - рішення контролюючого органу, а не протиправна бездіяльність/дії контролюючого органу щодо відмови у реєстрації чи розірвання договору про визнання електронних документів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку з питань дотримання принципу «витягнутої руки», за результатами якої встановлено завищення суми від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток внаслідок того, що ціни контрольованих операцій щодо експорту товару «насіння ріпаку» є меншими за мінімальні значення інтервалів (діапазонів) цін. На підставі висновків перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму від’ємного значення оподаткування податком на прибуток за 2015 рік. Платник податків оскаржив правомірність дій контролюючого органу, мотивуючи відсутністю повної і достовірної інформації у контролюючого органу щодо зіставних операцій, а офіційні дані не містять достатньої кількості інформацій (якісних та технічних характеристик товарів, об’єми товарів, інформацію щодо сторін операцій, що не дозволяє зробити висновок щодо розподілу функцій і ризиків між сторонами операцій) на підставі яких побудовано ринковий розподіл цін. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Правилами Інкотермс-2010 передбачено 11 торгівельних термінів (у вигляді абревіатур), так умови DAP, DAT, DDP передбачають максимальні обов'язки продавця - доправити товар у місце призначення.

Укладаючи контракт на умовах DAP, позивач прийняв на себе максимальні зобов'язання щодо поставки товару на транспортному засобі, яке готове до розвантаження (в розглядуваному випадку- надання товару на території Одеського морського порту).

Однак, підприємством не здійснено функцій по перевалці (доставці) товару на борт судна, хоча останнє було зафрахтоване отримувачем товару.

Відповідно до пп. 39.3.3.2 п. 39.3.3 ст. 39 ПК України під час застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни порівняння ціни контрольованої операції проводиться з ціною співставних неконтрольованих операцій, які фактично здійснені платником податків або іншими особами.

Таким чином, платником в розглядуваній контрольованій операції фактично здійснено функції, що відрізняються від умов поставки FOB лише відсутністю у складі витрат постачальника вартості перевалки товару на борт морського судна.

Враховуючи вищевикладене, ціна у контрольованій операції з поставки «насіння ріпаку» (з урахуванням фактично здійснених функцій та географічного розташування ринку) буде більш зіставною ціною на базисі поставки FOB-Одеса, за умови її коригування на вартість перевалки товару на борт морського судна.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої на підставі висновку прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасувати зазначену вимогу, визнати протиправним і скасувати рішення контролюючого органу. Платник податків вважає, що викладені в акті перевірки висновки не підтверджені документально і повністю спростовуються первинними документами та, що акт перевірки складено з численними грубими порушеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнано протиправною та скасовано вимоги контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) у частині визначення заборгованості зі сплати єдиного внеску. Визнано протиправним і скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та в частині збільшення суми грошового зобов'язання платника з податку на доходи фізичних осіб.

 Правова позиція 

Акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок у разі, якщо: факти виявлених порушень викладені без посилання на первинні або інші документи, які зафіксовано в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів; до акта перевірки не додані аналітичні таблиці, в яких були би відображені задекларовані позивачем показники витрат відповідні роки з посиланням на відповідні первинні документи, що підтверджують факт понесення таких витрат, чи з вказівкою на відсутність таких первинних документів по конкретним господарським операціям; до акта перевірки не додані аналітичні таблиці, в яких були би відображені встановлені перевіркою суми витрат відповідні роки з посиланням на первинні документи, що підтверджують факт понесення таких витрат; не зазначено операції, в результаті яких здійснено порушення; не зазначені первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку; не зазначено докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Згідно  п. 177.2  ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Акцизний податок, як і податок на додану вартість (п.  14.1.178  ст. 14 ПК України) - це непрямий податок, а отже не визнається доходом, оскільки підлягає сплаті до бюджету у встановленому законом порядку, а не належить суб'єктові господарювання, який може ним користуватися на власний розсуд (ознака, що притаманна виключно доходу).

Згідно п. 177.3.1 ПК України не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. А тому включення до складу загального оподатковуваного доходу (виручки у грошовій та негрошовій формі) платника за поточний рік суми акцизного податку з реалізованих позивачем підакцизних товарів (скрапленого газу) є безпідставним і неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, в ході якої встановлено, що платник не утримував податок з доходів нерезидентів, оскільки неправомірно застосовував пільгову ставку оподаткування 0%. На думку податкового органу, якщо між фактичним власником і платником фрахту є посередник, звільнення від оподаткування або оподаткування за заниженими ставками в державі джерела доходу не надається. Платник звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати донарахування з податку з доходів нерезидентів необгрутованим та скасувати його. Мотивуючи це тим, що положеннями Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Швейцарією, не ставиться звільнення від оподаткування в Україні в залежність від статусу швейцарського контрагента як бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходів, тобто наявність чи відсутність статусу бенефеціарного отримувача не є умовою звільнення від оподаткування за Конвенцією в розглядуваному випадку. Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю

 Правова позиція 

Відповідно до положень п. 103.4 ПК України подання інших документів на додаток до довідки про резидентність як підстави для застосування звільнення вимагається лише у разі, якщо це передбачено (випливає з) відповідного міжнародного договору України. Ця норма є спеціальною (пріоритетною) щодо питання (достатніх) підстав для звільнення за Конвенцією. Оскільки Конвенцією відповідні вимоги не встановлені, то вимога відповідача про наявність підтвердження статусу бенефіціарного власника суперечить положенням Конвенції та положенням ПК України.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеного Держпрацею інспектування ФОП булоприйняте рішення про накладення штрафу. ФОП звернулась до суду зпозовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову пронакладення на неї штрафу за недотримання мінімальних державних гарантійв оплаті праці та нездійснення оплати за роботу у святкові і неробочі дні уподвійному розмірі. На обґрунтування позовних вимог вказувала, щопрацівникам за перепрацьований час буде нараховано і виплачена заробітнаплата та буде наданий вихідний день за заявою працівника абокомпенсований. Суд першої інстанції позов задовільнив. Не погоджуючись з судовим рішенням, управління Держпраці подалоапеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Оскільки ФОП допустила порушення вимог законодавства щодо дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, то притягнення до відповідальності у даному випадку застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень в ході перевірки та не можуть бути підставою для звільнення від застосування контролюючими органами штрафу за такі порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі No823/708/17.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведена документальна перевірка платника податків, за результатами якої встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток; не подання звіту про суми податкових пільг з податку на прибуток та ПДВ; не забезпечення платником зберігання первинних документів та інших документів з питань обчислення та сплати податків; порушено терміни реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам ПДВ. На підставі перевірки органом видано податкове повідомлення-рішення про зменшення суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток. Не погоджуючись з таким повідомленням-рішенням, платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати його протиправним та скасувати. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, платник податків використовував у своїй діяльності позику, яку отримало від нерезидента. Відповідно, строк повернення позики було продовжено, а відсотки були нараховані платнику податків, втім не сплачені. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до пунктів  5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі -  Положення 11), зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

За змістом пунктів 10 Положення 11 довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання. Пунктом 12 Положення 11 визначено, що поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З контексту наведених норм, випливає, що зобов'язання, які виникли на підставі договору позики згідно з фактичними обставинами справи, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.

Щодо обґрунтованості висновку контролюючого органу. При визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці контролюючий орган помилково застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, не врахувавши необхідність погашення відсотків за позикою. Так, теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Відтак, для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно враховувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення боргу (суму заборгованості за тілом кредиту), а й погашення відсотків за кредитом. Отже, розрахунок контролюючим органом теперішньої вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договором, є необґрунтованим. 

Порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов'язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено нормами п.п. 11, 29, 31 та 32 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - Положення13), а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, Положення 13 не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов'язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.

З врахуванням вищевказаного, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості у меншій сумі спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  Адвокат є платником податку за ставкою 5 відсотків (3 група), й водночас платником ЄСВ. Згодом, адвокат звернувся до контролюючого органу за отриманням індивідуальної податкової консультації з наступного питання: «Чи є в мене, як у особи, що є страхувальником та платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, обов'язок додатково (повторно) сплачувати єдиний соціальний внесок як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату)?». Контролюючим органом було надано консультації, суть якої полягає у необхідності сплачувати ЄСВ як адвокату, незважаючи на те, що особа вже є платником ЄСВ як ФОП. Не погоджуючись з наданою податковою консультацією, платник звернувся до суду про її скасування, оскільки Закон №2464 та Податковий кодекс України не містять норм, які б регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа одночасно є підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, що надає підстави фіскальному органу "свавільно втручатись" у право власності платників єдиного внеску, яке не засноване на законі. Суд першої інстанції погодився з правовою позицією контролюючого органу.

 Правова позиція 

Платник ЄСВ, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Тому, адвокат, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець 3- ої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено фактичну перевірку за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, виробництва та обігу підакцизних товарів, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, період діяльності. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичної перевірки. Платник податків посилається на неврахування судом першої інстанції, що в якості підстави для проведення фактичної перевірки контролюючий орган посилається на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, яка жодного відношення до визначеного об'єкта перевірки не має. Крім того, наголошує, що у наказі не зазначено, яку саме інформацію отримав орган, яка у подальшому стала підставою для прийняття наказу, а також період діяльності, який охоплюється перевіркою. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю.

 Правова позиція 

Пунктом 80.2 Податкового кодексу України передбачено, що існування хоча б однієї з обставин, передбачених пп.80.2.1 - 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України, наділяє контролюючий орган правом на проведення фактичної перевірки.

Фактична перевірка дотримання платниками податків законодавства у сфері розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, може бути проведена податковим органом на підставі пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80 або пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Однією з функцій Офісу ВПП як органу ДФС України є здійснення контролю за обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів запобігання та виявлення порушень законодавства у цій сфері шляхом проведення фактичних перевірок, а отже контролюючий орган має право проводити фактичні перевірки відповідних суб'єктів господарювання за умови прийняття оформленого наказом рішення керівника контролюючого органу.

Одним з обов'язкових реквізитів наказу про проведення перевірки є період діяльності, який буде перевірятися. Приписи п. 102.1 ст. 102 ПК України визначають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Виключно відсилання контролюючого органу на норму ст.102 ПК України з метою визначення періоду діяльності платника, який охоплюється предметом перевірки є недостатнім для ідентифікації цього періоду. Як випливає зі змісту вказаної статті, період тривалістю 1095 днів має декілька початкових дат, що, у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу. Зазначення у наказі на перевірку лише ст. 102 Податкового кодексу України є недостатнім для виникнення у платника податків відчуття правової визначеності при здійсненні податковим органом контролю відносно нього.

задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контрагентом було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів. На виконання умов зазначеного договору та в рахунок оплати цінних паперів, платник виписав векселі. Контролюючим органом в ході перевірки дійшов до висновку, що зобов’язання за вказаними векселями є довгостроковими, а тому платник відповідно до П(с)БО 13,12,28, вирішив, що позивач повинен був включити до складу доходу фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості за векселем, в цілях податку на прибуток. Як наслідок, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким донарахував податкове зобов’язання з податку на прибуток. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що векселі для оплати цінних паперів є короткостроковими і безпроцентними, що у свою чергу виключає підстави для дисконтування заборгованості за такими векселями. Рішенням суду першої інстанції, позов платника податку задоволено.  

 Правова позиція 

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі - П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 20 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 р. за № 85/4306), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

За змістом п. 7, 8 і 10 П(С)БО 11 до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.

Поряд з цим, п. 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов'язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З контексту наведених положень П(С)БО 11 можна дійти висновку, що зобов'язання, які виникли за простими векселями позивача, виписаними на погашення заборгованості по оплаті товару за договорами за своєю суттю відносяться до поточних зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення.

При цьому, та обставина, що зобов'язання за векселями відображалися позивачем на бухгалтерському рахунку для довгострокових виданих векселів, не змінює сутті самих векселів та зобов'язань, що за ними виникли.Відповідно до назви п. 141.2 ст. 141 ПК України норми названого пункту Кодексу регулюють питання щодо оподаткування різниці щодо операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, а також операцій з інвестиційною нерухомістю і біологічними активами, які оцінюються за справедливою вартістю. Між тим, операції щодо видачі векселів в рахунок оплати товару не відносяться до операцій з продажу та відчуження цінних паперів.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття.  Між позивачем та резидентом Чехії було укладено контракт на реалізацію комплексу будівельних об’єктів. Предмет контракту - - перелік і вартість робіт, які виконує позивач. Контракт був виконаний, що підтверджується актами виконаних робіт. Згодом контролюючим органом було надіслано позивачу податкові повідомлення – рішення, якими накладено штрафні санкції через порушення положень індивідуальної ліцензії, порядку розрахунків зовнішньоекономічної діяльності та валютного законодавства. Позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення – рішення щодо порушення умов індивідуальної ліцензії, інші два залишив в силі. Перше стосувалось застосування штрафних санкцій за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та порушення вимог валютного законодавства. Позивач не оспорював порушення строку розрахунків, проте стверджував, що ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до розрахунків, за його контрактом з чеським контрагентом, оскільки цей Закон не поширюються на експорт послуг. Інше податкове повідомлення – рішення стосувалось порушення вимог Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». А саме  несвоєчасного здійснення обов'язкового продажу коштів у сумі 2718,00 чеських крон, що надійшли на поточний рахунок, відкритий в «Raiffeisenbank a.s» (Чехія) та несвоєчасне подання звітності про валютні операції. Допущення цього порушення позивач пояснював труднощами проходження SWIFT-переказу та накладенням арешту на грошові кошти, які знаходились на банківському рахунку позивача в українському банку, що спричинило невчасний продаж вищевказаних коштів та невчасне подання позивачем до Національного банку України на паперових носіях копії банківської виписки за рахунком. Позивач та контролюючий орган звернулись до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Обмеження щодо терміну розрахунків (120 календарних днів) стосувались виключно операцій з експорту та імпорту товарів. Контракт же між позивачем та його контрагентом містив ознаки договору підряду та за ним виконувались саме роботи.  Відтак, оскільки, позивачем за вищезазначеним контрактом не здійснювались операції з експорту та імпорту товарів, а виконувались виключно роботи, положення щодо обмеження терміну розрахунків (120 календарних днів) до платника не повинні застосовуватись, а повинні діяти терміни встановлені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме 180 календарних днів з моменту підписання акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт.

Суд врахував поважність причини затримки обов’язкового продажу коштів, що надійшли на рахунок позивача, а саме існування труднощів проходження SWIFT - переказу, а також блокування рахунку позивача в банку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків з питань неподання документації з трансферного ціноутворення про контрольовані операції. За результатами перевірки складено акт та прийнято податкове повідомленні-рішення, яким застосована штрафна санкція. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу. У позові платник просив визнати протиправним та скасувати це податкове повідомлення-рішення. Платник обґрунтовує це тим, що він не мав реальної можливості надати на запит контролюючого органу витребувану документацію у зв’язку із вилученням первинних документів під час обшуку. Про це платник проінформував контролюючий орган листом раніше. Суд першої інстанції позов платника податків задовольнив повністю.

 Правова позиція 

Згідно з п.85.9 ст.85 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

В силу абз.1 п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо передбачені ст.85 ПК України заходи для одержання вилучених у платника податків оригіналів первинних документів контролюючим органом не вчинялися і термін перевірки до отримання відповідних документів не переносився, то це виключає правомірність покладення на платника відповідальності за незабезпечення ним зберігання та подання на вимогу контролюючого органу витребуваної інформації.

Суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що інформація у довільній формі передбачає її надання, наприклад, не на бланку суворої звітності, позаяк така інформація повинна базуватися на об'єктивних даних. Суд зауважив на неспроможності такої аргументації представника відповідача, оскільки вона заснована на помилковому розумінні форми надання інформації, яка повинна відображати обсяги та зміст контрольованих операцій, які можуть бути засновані лише на вихідних даних, що містяться у первинній документації.

Передбачену у пп.39.4.6 п.39.4 ст.39 ПК України документацію з трансфертного ціноутворення, яка повинна містити інформацію за переліком, без наявності у розпорядженні такої документації - об'єктивно неможливо. Наприклад, неможливо за вказаних обставин надати опис товарів (робіт, послуг), включаючи фізичні характеристики, якість і репутацію на ринку, країну походження і виробника, наявність товарного знаку та іншу інформацію, пов'язану з якісними характеристиками товару (роботи, послуги) (пп. "е" пп.39.4.6 п.39.4 ст.39 ПКУ) тощо.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду, у якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 23.02.2018 року. Платник податків посилається на те, що оскаржена податкова консультація не містить конкретних відповідей на перше та друге питання, а відповідь на третє питання суперечить законодавству. Рішенням суду першої інстанції позовом задоволено повністю.

 Правова позиція 

1) Стосовно першого питання щодо обов'язку сплати податків з урахування зворотної дії в часі рішень органів місцевого самоврядування про встановлення ставок податків і зборів та підстав притягнення до відповідальності у випадку сплати  податків. Та стосовно другого питання заявника щодо застосування абз. «є» пп.266.2.2 Податкового кодексу України. Відповідно до  до п. 53.2 ст. 53 ПК України, обов'язковими складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Наявність чи відсутність цих складових у своїй сукупності надають підстави для висновку про належність письмового документа до податкової консультації. Відповідь на перше і друге питання не можна вважати допомогою контролюючого органу, оскільки за фактичної відсутності висновків вона не придатна до практичного використання у діяльності платника податку. Отже, відсутність належної відповіді свідчить про незаконність консультації та наявність підстав для її скасування.

2) Стосовно третього питання (чи оподатковуються  податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском сума витрат, що виплачується працівнику підприємством при здійсненні ним трудових обов’язків на користь підприємства (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів): пунктом 170.9 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку від роботодавця під звіт за умови дотримання усіх встановлених вимог. Оскільки юридичною особою  кошти під звіт не видавалися, то сума коштів, на думку відповідача, включається до загального оподатковуваного доходу. Втім, п. 163.1 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); Статтею 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. При цьому загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «дохід», затверджене  Наказом Міністерства Фінансів № 290 від 29.11.99 (далі – Положення) визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства),  за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Таким чином, при виплаті працівнику суми витрат здійснених ним при виконанні трудових обов’язків на підприємстві (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів) такий працівник не отримує доходу, а, відтак, об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб відсутній. Та обставина, що в результаті надання особі оплачених благ у певній мірі задовольняються і особисті потреби такої особи, не є достатньою для висновку про належність таких благ до додаткового блага. Отже, додаткове благо пов`язане із виробничими силами і яке не має економічну мету в якості задоволення особистих потреб фізичної особи, а по суті є витратами на утримання підприємства (зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку) не підпадає під оподаткування податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та на нього не нараховується єдиний соціальний внесок. Відповідь на третє питання, викладене у оскарженій податковій консультації теж не відповідає змісту податку на доходи фізичних осіб. 

не задоволено

 Фабула справи  Публічне акціонерне товариство отримало позику від британської компанії. При виплаті процентів на її користь платник податку застосовував пільги, передбачені Конвенцією між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10.02.1993 (далі – Конвенція). Однак податковий орган наполягав, що платник податку не мав права на конвенційні пільги, оскільки здійснював виплату процентного доходу не на користь його бенефіціарного власника. Так, фіскали стверджували, що британська компанія-позикодавець створена для надання кредитних коштів позичальникам, при цьому нею фактично здійснюється транзит процентних доходів, отриманих від платника податку, на користь справжніх бенефіціарів. Бенефіціарними власниками такого доходу податковий орган вважав власників облігацій, які були випущені компанією-позикодавцем для залучення коштів. Платник податку не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено. Податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Залучення позикодавцем коштів для надання позик шляхом випуску облігацій не може вважатися аргументом на користь того, що він не є бенефіціарним власником виплачуваних йому процентів за такими позиками.

не задоволено

 Фабула справи  Постійним представництвом компанії-нерезидента в Україні було отримано кошти на фінансування його витрат. Однак вони не були включені до доходу представництва, внаслідок чого податковий орган дійшов висновку про заниження останнім податку на прибуток. Фіскали наполягали, що вказані кошти повинні вважатися безповоротною фінансовою допомогою, а відтак вони є доходом представництва. Платник не погодився з такими висновками податкового органу і звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено частково. Податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Фінансування витрат представництва, надане материнською компанією, не може вважатися доходом такого постійного представництва нерезидента в Україні.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку за період 2013-2014 рр. з метою податкового контролю за трансфертним ціноутворенням податковим органом  були зроблені висновки про відхилення ціни, визначеної платником податку у контрольованих операціях, від рівня звичайних цін. При цьому платник податків наполягав, що податковий орган передчасно дійшов висновку про порушення ним вимог чинного законодавства та при цьому самостійно відкоригував відмінності комерційних умов у контрольованих операціях, змінюючи при цьому таким чином умови контрактів. Платник підкреслював неналежність інформації, використаної податковим органом на обґрунтування своєї позиції. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Податковий орган при порівнянні ціни, встановленої платником податку у контрольованій операції та  цін продажу на ідентичні (однорідні) товари для визначення рівня звичайних цін, неправомірно використав максимальні ціни аграрної біржі м. Києва, коли фактичний експорт сільськогосподарської продукції здійснено на території Одеської області (місце знаходження продавця). Використання контролюючим органом одного джерела інформації про рівень цін, що склався на товари, продані на експорт підприємством в 2013-2014 роках, при невикористанні ним кількох, незалежних один від одного джерел інформації, позбавили контролюючий орган можливості  отримати об’єктивну інформацію про рівень цін, що склались в Україні на товари, які були експортовані у 2013-2014 роках. Податковий орган для визначення звичайної ціни протиправно взяв для співставності  лише одну умову договору - ціну сільськогосподарської продукції. При цьому, податковий орган не співставляв такі умови договору як момент його підписання, кількість товару, строки поставки, строки оплати товару, розподіл обов’язків сторін контракту та інших умов, які безпосередньо впливають на формування ціни контракту та є обов’язковими умовами.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом були нараховані грошові зобов’язання з: ПДВ за операціями з надання нерезидентом через мережу Інтернет освітніх послуг працівникам платника податків; та з ПДФО та військового збору у зв’язку з виникненням у працівників доходу у негрошовій формі при оплаті роботодавцем таких послуг.  Платник податків оскаржив складені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення до суду. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних платника, у зв’язку з чим ним була подана апеляційна скарга.

 Правова позиція 

Фактичним місцем постачання освітніх послуг, які надаються нерезидентом через мережу Інтернет працівникам резидента, є територія України, оскільки тут знаходиться місце споживання таких послуг.

При оплаті резидентом України вартості освітніх послуг, які були надані його правникам нерезидентом, у таких працівників виникає додаткове благо у негрошовій формі.

не задоволено

 Фабула справи  Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Як вбачається зі змісту статуту фірми платника податків, предметом його діяльності є збір, оцінка, публікація, консультація та продаж міжнародних даних та інформації, особливо у сфері електронної обробки даних та інших технологій. В свою чергу, Положенням про представництво платника податків визначено, що представництво збирає інформацію для материнської компанії та розповсюджує інформацію щодо продукції та діяльності платника податків. Таким чином, представництво  у межах спірних правовідносин здійснювало діяльність, яка визначена у статутних документах материнської компанії, а саме: збір інформації. На підтвердження вказаного, у матеріалах справи також містяться копії договорів, укладених між представництвом та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою та актів виконаних робіт, згідно з якими, він займався дослідженням ринку під назвою «імпорт/експорт ІТ технології України» за що отримав винагороду, що також відповідає виду діяльності, яка визначена у статутних документах материнської компанії. Крім того, співробітники представництва здійснювали відрядження до країн ближнього зарубіжжя, де займалися збором інформації, а саме: згідно з наказом знаходився у відрядженні у Білорусії з метою здійснення досліджень ринку ІТ технологій; у відрядженні у Росії з метою збору інформації та участі у тренінгах; Постановою суду першої інстанції позов  задоволено, ухвалою суду апеляційної інстанції залишено без змін. Постановою суду касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані та справу направлено на новий розгляд. Постановою суду в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з постановою суду, платник звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Представництво платника податків відповідає поняттю «постійного представництва».

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 березня 2016 року (справа № 826/14127/14).

Відповідно до частини першої статті 244-2  КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому було донараховано суму податкових зобов’язань з ПДВ. Підставою для прийняття вищезазначених ППР слугував висновок контролюючого органу про відсутність у підрядкиків, контрагентів платника, необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме: основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Постановою Одеського окружного адміністративного суду позов платника податків було задоволено, у зв'язку з чим контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

 Правова позиція 

1) Обов'язок щодо нарахування податкових зобов'язань з ПДВ відповідно до пункту 198.5 статті 198 розділу V Податкового кодексу України виникає у платника податку у разі, якщо придбані товари/послуги та/або необоротні активи призначаються для використання або починають використовуватися в неоподатковуваних операціях або не в господарській діяльності такого платника податку незалежно від того, чи при придбанні таких товарів/послуг суми ПДВ включалися до складу податкового кредиту, чи ні (за винятком товарів/послуг, придбаних до 1 липня 2015 року).

2) Якщо вартість придбаних товарів включається до складу витрат та, відповідно, до вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об'єктом оподаткування та пов'язані з отриманням доходів, такі товари/послуги визнаються такими, що призначаються для використання в господарській діяльності, і додаткового нарахування податкових зобов'язань за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПКУ, не здійснюється.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідні податкові накладні. Комісія ДФС як на підставу для відмови у реєстрації податкових накладних вказала на подання платником копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника.

 Правова позиція 

Суд вказує про очевидність того, що за різними господарськими операціями можуть складатися і різни первинні документи, а тому необхідність складання тих чи інших первинних документів та можливість їх подання податковому органу залежить перш за все від сутності господарських операцій платника податків. Тому, при твердженні податковим органом про ненадання платником певних первинних документів, які зазначені у критеріях оцінки ступеня ризику, суду необхідно встановити, які саме первинні документи повинні складатися на підтвердження конкретних господарських операцій. Якщо ні податковий орган при прийнятті спірних рішень, ні суд першої інстанції такого аналізу не здійснили, то суд апеляційної інстанції самостійно проводить відповідний аналіз та, встановивши наявність підтверджуючих господарську операцію документів, визнає спірні рішення протиправними та скасовує їх.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом складено податкове повідомлення рішення про нараховання штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію платником ПДВ податкових накладних, яке було оскаржене платником до суду. Так, на думку позивача у відповідача були відсутні підстави для нарахування вищезазначених штрафних санкцій, оскільки одна податкова накладна була складена ним помилково, а в другій – граничний строк реєстрації   спливав 07 січня, який є святковим (Різдво Христове). Оскільки податковим законодавством не врегульовано питання припадання граничного строку реєстрації податкових накладних на святковий день, то, за поясненням позивача, у такому випадку слід застосувати аналогію права, і відповідно перести граничний строк на наступний робочий день після святкового. Окружний адміністративний суд позовні вимоги платника задовольнив частково, у зв’язку з цим  контролюючий орган звернувся до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

1) Терміни реєстрації податкових накладних в ЄРПН, якщо граничний день для такої реєстрації припадає на святковий чи вихідний день, не переносяться.

2) Помилкове складання податкової накладної не тягне за собою наслідків, які передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що висновки контролюючого органу, які викладені в індивідуальній податковій консультації, наданій платнику суперечать вимогам пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України. Так, представник позивача зазначив, що Податковий кодекс України не містить обмежень щодо виду транспорту, витрати на оплату яких відрядженим працівникам можуть бути віднесені до складу витрат платника податків, а відтак маршрути - квитанції та рахунки - фактури (інвойси) є підтверджуючими документами, що засвідчують вартість витрат працівника на послуги таксі, з огляду на наявність у вказаних документах всіх необхідних ідентифікуючих реквізитів у розумінні вимог діючого законодавства. Суд підтримав позовні вимоги платника.  Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, маршрут - квитанція, направлена на електронну адресу працівника через мережу інтернет, не входить до переліку підтверджувальних документів, що засвідчують витрат на проїзд; зазначає, що такі витрати не підлягають обов'язковому відшкодуванню та вважаються додатковим благом, відповідно до ст. 164 ПК України, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Сума витрат, відшкодованих працівнику роботодавцем, понесених під час відрядження за кордон (користування послугами таксі) за умови надання необхідних підтверджуючих документів не включається до загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи та не може вважатися додатковим благом. Основною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком, у тому числі, у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, а тому відшкодована відрядженому працівнику сума витрат може вважатися доходом лише у випадку отримання суми, яка фактично не була витрачена працівником.

Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції і постачання товарів, робіт (послуг) тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами. Зі змісту рахунку-фактури, виданого компанією Uber на транспортне обслуговування вбачається, що він містить всі необхідні відомості для ідентифікації наданих/отриманих послуг, а саме: дату надання послуг таксі; час у дорозі; пункт відправлення та пункт прибуття, загальну відстань між ними; графічне зображення маршруту пересування на таксі; особу, яка отримала послуги таксі; особу водія; загальну вартість послуг таксі; платіжну картку, з якої були списані грошові кошти на оплату послуг таксі. Таким чином, маршрут-квитанція та рахунок-фактура(інвойс) є документами, що підтверджують вартість витрат працівника на послуги таксі, тому включення таких послуг до складу витрат підприємства є правомірним.

Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 №59 не може застосовуватися у відносинах, що виникають між юридичними особами приватного права, оскільки вона регулює відносини, що виникають між органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансується) за рахунок бюджетних коштів.

не задоволено

 Фабула справи  Протягом 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю здійснювало операції з придбання товарів у компанії, зареєстрованої у Швейцарській Конфедерації. Впродовж цього року діяло декілька затверджених Кабінетом Міністрів України переліків держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні, до якого була включена Швейцарська Конфедерація.  Разом з тим, з 16 вересня 2015 року набрало чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977-р, яким останню було виключено з переліку низькоподаткових юрисдикцій. Податковий орган наполягав, що платник податку мав обов’язок подати звіт про контрольовані операції за 2015 рік, оскільки до 16.09.2015р. здійснив операції зі швейцарським контрагентом на суму, що перевищувала 5 млн. грн (тобто було досягнуто кількісного критерію визнання операцій контрольованими, зокрема, в частині  обсягу операцій з одним контрагентом). Однак такий звіт товариством подано не було. Останнє послугувало підставою для винесення податковим органом податкового повідомлення – рішення, яким на платника податку було накладено штрафні санкції за неподачу звіту. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Виключення держави реєстрації контрагента з переліку низькоподаткових юрисдикцій посеред звітного року скасовує контрольованість здійснених з ним операцій за цей рік. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник ПДВ з порушенням строку, встановленого пунктом 201.10 Податкового кодексу України, зареєстрував в ЄРПН помилково складену податкову накладну. Так, на дату складання вищезазначеної податкової накладною не відбулося ні відвантаження товару, ні надходження коштів від покупця. В подальшому платником був зареєстрований розрахунок коригування до такої податкової накладної та направлена заява до податкової інспекції про помилковість реєстрації податкової накладної. Однак, контролюючий орган застосував до такого платника штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. Платник ПДВ звернувся до суду щодо скасування податкового повідомлення-рішення, яким було нараховані вищезазначені штрафні санкції. Окружний адміністративний суд відмовив у задоволені позовних вимог платника, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Відсутність факту виникнення податкових зобов’язань з ПДВ виключає обов’язок складати і реєструвати податкову накладну, а відтак і відсутні підстави для накладання штрафу за несвоєчасну реєстрацію помилково складеної податкової накладної.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу про надання податкової консультації, у зв’язку із виникненням труднощів при застосуванні  абзацу 2 підпункту а пункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України, а саме: чи є додатковим благом відшкодування витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем. Контролюючим органом надано стверджувальну консультацію, що таке відшкодування є доходом працівника отриманим, як додаткове благо. Платник податків звернувся до суду із позовом про скасування наданої йому консультації як протиправної. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих у встановленому порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема на проїзд, за умови наявності та належним чином оформлених транспортних квитків, що засвідчують вартість цих витрат та виконання інших вимог, встановлених п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку про невиконання ним обов’язку з подання звіту про контрольовані операції. Водночас платник наполягав на відсутності у нього такого обов'язку, так як його контрагент в силу приписів ПК не був наділений ознаками контрагента, операції з котрим можуть вважатись контрольованими. Платник наголошував, що згідно з приписами пп. 39.2.1.2 п. 39.2.1 ст. 39 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), контрольованими операціями є: господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, проте ставка такого податку в регіоні, де зареєстрований його контрагент (один із кантонів Швейцарії), не є нижчою на 5% і більше відсоткових пунктів, ніж в Україні. Відтак, платник податку стверджував,  що його операції із контрагентом, зареєстрованим у Швейцарії, не є контрольованими. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі, якщо ставка податку на прибуток, за якою нерезидентом-контрагентом платника податку сплачувався податок, не була на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні, здійснені з таким контрагентом операції у відповідності до підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України не можуть вважатись контрольованими, а тому, у платника податку відсутній обов'язок з подання звіту про контрольовані операції. Оскільки у звітному 2015 році Швейцарська Конфедерація на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №977-р не входила до переліку держав (територій), що відповідають критеріям, установленим п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України, то в силу п.п. 39.2.1.2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України, Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.07.2015 року №609-VIII, господарські операції між платником податку та нерезидентом, зареєстрованим у Швейцарії,  за період 2015 року не є контрольованими.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податку здійснював поставки соняшникової олії пов’язаному контрагенту – нерезиденту на умовах форвардних контрактів. За результатами перевірки податковий орган дійшов висновків про невідповідність договорів, що укладалися сторонами, критеріям поняття «форвардний контракт», наведеному у підпункті 14.1.45.3 Податкового кодексу України. Такі твердження фіскалів ґрунтувалися на тому, що вартість контрактів та ціна товару визначалися та фіксувалися не безпосередньо у самих контрактах, а в додаткових угодах до них або в окремих додатках у подальшому. Натомість, як вказує підпункт 14.1.45.3 ПК України, усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення. Крім того, податковий орган підкреслював, що аналізовані показники контракту повинні залишатися незмінними. Позиція фіскалів полягала у тому, що з невідповідності критеріям поняття «форвардний контракт», випливає невідповідність дати визначення трансфертної ціни платником податку. Останнє послугувало підставою для донарахування платникові грошових зобов’язань з податку на прибуток. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Платник податку подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Погодження всіх істотних умов форварду і відповідно його укладення не повинно відбуватися одномоментно. Законодавство України не містить положень про зобов'язання сторін щодо одномоментного узгодження всіх істотних умов договору та їх викладення в єдиному документі. Законодавство України не містить жодних обмежень або заборон щодо можливості внесення змін і доповнень до форвардного контракту після його укладення, у разі згоди на те сторін або досягнення ними певних домовленостей. Законодавче обмеження на зміну умов у форвардних контрактах стосується лише односторонньої зміни, а не у разі двостороннього волевиявлення на те сторін, що відповідає суті цивільно-правових відносин.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження дій ДФС України щодо зупинення реєстрації в ЄРПН податкових накладних. В квитанціях № 1 вказано, що реєстрацію податкових накладних зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД, запропоновано платнику податків надати пояснення та/або додаткові документи. У платника податку відсутні докази надсилання до контролюючого органу пояснень або документів.

 Правова позиція 

Суд відмовляє платнику податку у задоволені вимог щодо визнання протиправним дій ДФС України стосовно зупинення реєстрації в ЄРПН податкових накладних, якщо у нього відсутні докази надсилання до контролюючого органу пояснень або документів, зазначених у квитанції № 1.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами звітного року платником податку було подано звіт про контрольовані операції з порушенням встановленого строку. Зазначене послугувало підставою для застосування податковим органом штрафних санкцій. За захистом своїх прав платник звернувся до суду. Оскаржуючи в суді рішення фіскалів, платник вирішив базувати свою позицію на аргументі про те, що операції, зазначені в невчасно поданому звіті, не є контрольованими. Платник податку наполягав, що стосовно здійснених ним операцій, а саме експорту металобрухту, не діють норми підпункту 39.1.1 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України щодо визначення обсягу оподатковуваного прибутку відповідно до принципу «витягнутої руки», оскільки Міністерство промислової політики України диктує рівень цін, які суттєво вищі, ніж при продажу на території України, та відповідно не діють норми пункту 39.3 Податкового кодексу України, щодо методів встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки». Постановою суду першої інстанції платникові податку було відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з рішенням суду, платник подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі самостійного включення платником операції до поданого звіту спір про її контрольованість відсутній.

не задоволено

 Фабула справи  Платник ПДВ з порушенням строку, встановленого пунктом 201.10 Податкового кодексу України, зареєстрував в ЄРПН помилково складену податкову накладну. Після виявлення помилки платник не вчиняв жодних дій щодо її виправлення шляхом подання розрахунку коригування. У зв’язку з цим контролюючий орган застосував до такого платника штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. Платник ПДВ звернувся до суду щодо скасування податкового повідомлення-рішення, яким було нараховані вищезазначені штрафні санкції. Окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги платника, у зв’язку з цим  контролюючий орган звернувся до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Помилкове складання податкової накладної не тягне за собою жодних наслідків, які передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платник ПДВ з порушенням строку, встановленого пунктом 201.10 Податкового кодексу України, зареєстрував в ЄРПН помилково складену податкову накладну. В подальшому до такої помилкової податкової накладної був складений та зареєстрований розрахунок коригування, а також складено податкову накладну на вірну дату виникнення податкових зобов’язань з ПДВ. Однак, контролюючий орган застосував до такого платника штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. Платник ПДВ звернувся до суду щодо скасування податкового повідомлення-рішення, яким було нараховані вищезазначені штрафні санкції. Окружним адміністративним судом позовні вимоги платника були задоволені. Контролюючий орган звернувся до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Приписи Податкового кодексу України не містять норм щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної в ЄРПН в разі подання розрахунку коригування до податкової накладної після закінчення граничного строку для реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків (державне підприємство) про стягнення податкового боргу. Контролюючий орган вказав, що вжиті ним та органами державної виконавчої служби заходи стягнення не призвели до істотного погашення податкового боргу платника податків. Листами контролюючий орган звертався до платника з вимогами надати відповідну компенсацію з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади; досудову санацію підприємства за рахунок коштів державного бюджету; ліквідацію підприємства та призначення ліквідаційної комісії; виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України. Листом платник податків повідомив про намір прийняття рішення про ліквідацію підприємства у зв'язку з відсутністю діяльності, звільненням робітників, накладенням арешту на рахунки в установах банків, відсутністю джерел погашення податкового боргу. Також листом контролюючому органу було повідомлено про прискорення погашення податкової заборгованості підприємства. Згодом платник повідомив відповідним про призупинення діяльності підприємства та розгляд питання про його ліквідацію. Суд першої інстанції відмовив контролюючому органу в задоволені позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду, контролюючий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Обов'язковою умовою для звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків-боржник, з поданням щодо прийняття рішення, є неможливість погашення податкового боргу з суми коштів, отриманої від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації. Водночас, звернення з позовом про стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливе за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації.

Для звернення контролюючого органу до платника податків з поданням та стягнення з останнього сум податкового боргу, податковий орган має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу ДП «Дослідно - експерементальне підприємство управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області», а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Державної пенітенціарної служби України.

Звертаючись до суду із даним позовом контролюючим органом не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ним було використано повний перелік дій, визначений законодавцем щодо порядку встановлення та стягнення податкового боргу державного підприємства саме в заявленій частині. Не було надано доказів відсутності у підприємства майна, яке в контексті положень п. 96.2 статті 96 ПК України може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або у разі наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу, відсутність у підприємства додаткових джерел погашення податкового боргу (дебіторської заборгованості) або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку ТОВ та винесено на підставі акту такої перевірки  податкове повідомлення-рішення, яким накладено штрафні санкції на ТОВ, мотивовані тим, що, на думку контролюючого органу, цим суб’єктом господарювання здійснювалася реалізація пального без реєстрації платником акцизного податку. ТОВ подало позов до суду першої інстанції, в якому просило визнати протиправним та скасувати вищезазначене податкове повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції позов ТОВ було задоволено. Не погодившись із таким рішенням, податковий орган подав апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного суду.

 Правова позиція 

Надання палива особі, яка, в свою чергу, надає іншим особам послуги на такому пальному, із визначенням мети такої передачі у договорі між власником палива та надавачем послуг, не означає переходу права власності на таке паливо від первинного власника до надавача послуг. А тому, оскільки на момент передачі пального фактична та юридична доля такого майна визначена власником, надавач послуг не здійснює реалізацію пального у розумінні пп. 14.1.212 ПК України і, відповідно, не зобов’язаний реєструватися платником акцизного податку.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку про невиконання ним обов’язку з подання звіту про контрольовані операції. Водночас платник наполягав на відсутності у нього такого обов'язку, так як його контрагент в силу приписів ПК не був наділений ознаками контрагента, операції з котрим можуть вважатись контрольованими. Платник наголошував, що згідно з приписами пп. 39.2.1.2 п. 39.2.1 ст. 39 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), контрольованими операціями є: господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, проте ставка такого податку в регіоні, де зареєстрований його контрагент (один із кантонів Швейцарії), не є нижчою на 5% і більше відсоткових пунктів, ніж в Україні. Крім того, платник податку акцентував увагу на тому, що на момент виникнення обов’язку з подання  звіту про контрольовані операції країна реєстрації його контрагента (Швейцарія) не входила до переліку низькоподаткових юрисдикцій, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Відтак, платник податку стверджував,  що його операції із контрагентом, зареєстрованим у Швейцарії, не є контрольованими. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Оскільки Швейцарська Конфедерація протягом періоду, за який платником податку здійснювалися операції із швейцарським контрагентом (січень – вересень 2015 року), входила до переліку держав, які відповідають критеріям установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, такі здійснені операції повинні визнаватися контрольованими. Навіть у разі, якщо ставка податку на прибуток, за якою нерезидентом-контрагентом платника податку сплачувався податок, не була на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні, здійснені з таким контрагентом операції повинні визнаватися контрольованими, якщо країна реєстрації контрагента платника податку належить до переліку низькоподаткових юрисдикцій, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку про невиконання ним обов’язку з подання звіту про контрольовані операції. Водночас платник наполягав на відсутності у нього такого обов'язку, так як його контрагент в силу приписів ПК не був наділений ознаками контрагента, операції з котрим можуть вважатись контрольованими. Платник наголошував, що згідно з приписами пп. 39.2.1.2 п. 39.2.1 ст. 39 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), контрольованими операціями є: господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, проте ставка такого податку в регіоні, де зареєстрований його контрагент (один із кантонів Швейцарії), не є нижчою на 5% і більше відсоткових пунктів, ніж в Україні. Крім того, платник податку акцентував увагу на тому, що на момент виникнення обов’язку з подання  звіту про контрольовані операції країна реєстрації його контрагента (Швейцарія) не входила до переліку низькоподаткових юрисдикцій, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Відтак, платник податку стверджував,  що його операції із контрагентом, зареєстрованим у Швейцарії, не є контрольованими. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено частково. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Оскільки Швейцарська Конфедерація протягом періоду, за який платником податку здійснювалися операції із швейцарським контрагентом (січень – вересень 2015 року), входила до переліку держав, які відповідають критеріям установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, такі здійснені операції повинні визнаватися контрольованими. Навіть у разі, якщо ставка податку на прибуток, за якою нерезидентом-контрагентом платника податку сплачувався податок, не була на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні, здійснені з таким контрагентом операції повинні визнаватися контрольованими, якщо країна реєстрації контрагента платника податку належить до переліку низькоподаткових юрисдикцій, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

задоволено

 Фабула справи  Комітент уклав договір комісії із комісіонером-резидентом. Товар був куплений комісіонером у продавця, зареєстрованого у низькоподатковій юрисдикції. Платник податку наполягав, що ним не здійснювалася операція із контрагентом із низькоподаткової юрисдикції, оскільки ним було укладено контракт комісії із резидентом. Відтак, операцію з покупцем із низькоподаткової юрисдикції комітентом – платником податку не було відображено у звіті про контрольовані операції. Податковий орган наполягав на необхідності відображення вказаної операції у звіті про контрольовані операції. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Платник податку подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Згідно з договором комісії, комісіонер не набуває права власності на товар. Право власності переходить від продавця товару до комітента, тому фактично операція купівлі-продажу відбувається між цими особами. Відтак, така операція є контрольованою та повинна бути відображена у звіті про контрольовані операції комітента.

не задоволено

 Фабула справи  Ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на призначення у кримінальному провадженні позапланової документальної перевірки платника податку. Адвокат, який діє в інтересах платника податків, оскаржив ухвалу слідчого судді, обгрунтовуючи вимоги скарги тим, що ухвала є незаконною та необгрунтованою, оскільки КПК України прямо не передбачено право прокурора на звернення до слідчого судді із клопотанням про призначення позапланової документальної перевірки платника податків, оскільки призначенняпроведення такої перевірки не включено до заходів забезпечення кримінального провадження.

 Правова позиція 

Статтею 309 КПК України визначений виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. При цьому вказаний перелік не містить в собі ухвали слідчого судді, прийнятої за результатами розгляду клопотання сторони обвинувачення про призначення документальної позапланової виїзної перевірки.

Більш того, як прямо передбачено ч. 3 ст. 309 КПК України, скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягають, а заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Незважаючи на посилання в апеляційній скарзі адвоката на те, що таке право гарантоване відповідними нормами Конституції України, КПК України та Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», колегія суддів вважає, що це право не може поширюватися на всі судові рішення без винятку, оскільки воно не є абсолютним.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств за податковим зобов'язанням на 180000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 45000 грн. Позивач вважав, що ним було правомірно відображено у складі збитків минулих періодів частину збитків, прийнятих на баланс від товариства, правонаступником якого він є, у розмірі 1000000,00 грн., оскільки в податковому обліку останнього на момент припинення рахувалось від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток минулих податкових років, що підтверджується ліквідаційною податковою декларацією з податку на прибуток та актом перевірки. Відтак, позивач доводив, що до нього згідно з чинним законодавством переходять усі права та обов'язки, з урахуванням зобов'язань зі сплати податків та з можливістю враховувати від'ємне значення об'єкта оподаткування реорганізованого підприємства. Контролюючий орган стверджував, що позивач неправомірно відобразив у складі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років частину збитків підприємства, правонаступником якого є позивач, оскільки норми Податкового кодексу України не передбачали можливість платнику податку при реорганізації здійснювати врахування при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, який приєднав іншого збиткового платника податку, його податкових збитків. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Контролюючий орган подав апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

Суд погодився з рішенням суду першої інстанції, що позивач мав право включити суми податкових збитків товариства, правонаступником якого він є, до суми від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та, відповідно, зменшити фінансовий результат до оподаткування на зазначені суми збитків.

не задоволено

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду з позовом до ОДПІ, третя особа: Спеціалізована антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ОДПІ; - визнати протиправною бездіяльність ОДПІ щодо не здійснення опису у податкову заставу майна ТОВ, яке є відповідальним за перерахування податків до бюджету за Договором про спільну діяльність та майна, яке внесено у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків, а також щодо не здійснення заходів з погашення податкового боргу ТОВ як уповноваженої особи за Договором про спільну діяльність шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Контролюючий орган звернувся з скаргою до апеляційного суду.

 Правова позиція 

Оскільки позивач не є уповноваженою особою за договором про спільну діяльність, на яку покладено обов'язок нарахування, утримання та внесення податків і зборів до бюджету з єдиного поточного рахунку спільної діяльності, суд першої інстанції з порушенням вимог матеріального та процесуального права задовольнив вимоги про визнання протиправною податкову вимогу ОДПІ та визнання незаконної бездільності ОДПІ щодо не здійснення опису у податкову заставу майна ТОВ (іншої сторони за договором про спільну діяльність) так права позивача не були порушені. Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, що викладена в постанові від 11 квітня 2017 року (справа № 21-2852а16) відповідно до якої, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення  суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

задоволено

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої було встановлено порушення платником податкового законодавства в частині невідображення у звіті про контрольовані операції окремої господарської операції. Контролюючий орган обгрунтовував своє рішення тим, що країна юрисдикції засновників включена до переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №1042-р., і відносини з нерезидентом автоматично підпадають під визначення контрольованих операцій. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Суд першої інстанції у своїй постанові задовольнив позов.

 Правова позиція 

Місце оподаткування доходу від операції у даному випадку не має значення. Для відповіді на запитання, чи є операція контрольованою, необхідно брати до уваги лише місце реєстрації контрагента, з яким вона була здійснена.

не задоволено

 Фабула справи  Платник ПДВ з порушенням строку, встановленого пунктом 201.10 Податкового кодексу України, зареєстрував в ЄРПН помилково складені податкові накладні, які в подальшому були виправлені шляхом складання та реєстрації розрахунків коригування. Однак, контролюючий орган застосував до такого платника штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. Платник ПДВ звернувся до суду щодо скасування вищезазначених штрафних санкцій. Окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Приписи Податкового кодексу України не містять норм щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної в ЄРПН в разі подання розрахунку коригування до податкової накладної після закінчення граничного строку для реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яке було прийняте на підставі проведення податкової перевірки платника з питання неподання звіту про контрольовані операції. Контролюючий орган в ході перевірки виявив, що платник податку не включив до звіту про контрольовані операції за операцію з одним зі своїх контрагентів, який, на думку контролюючого органу, є пов’язаною особою. Платник, не погодившись із рішеннями контролюючого органу, оскаржив їх до суду. Постановою суду першої інстанції скаргу платника було задоволено.

 Правова позиція 

Оскільки операції між позивачем та його контрагентом за наслідками звітного періоду не підпадають під визначення контрольованих операцій, у позивача відсутній обовязок щодо звітування про ці операції в порядку та строки, визначені податковим законодавством, колегія суддів вважає, що застосування штрафних санкцій згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відбулось безпідставно, не у відповідності до вимог Закону, що регулює спірні правовідносини, що являє собою безумовні обставини для скасування рішення суб’єкта владних повноважень.

Для визнання господарських операцій ТОВ "Гранд полімер ЛТД" з юридичною особою - нерезидентом "GULF Polymers Distribution Company FZCO" (Об'єднані Арабські Емірати) контрольованими, застосуванню підлягає грошовий критерій за відповідний календарний рік, який дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість), але не від загальної вартості товару, а від вартості послуг такого нерезидента у ланцюгу продажу товару, як посередника.»

не задоволено

 Фабула справи  В ході перевірки податковим органом було встановлено порушення представництвом нерезидента  податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток. Податковий орган стверджував, що представництво має статус постійного. Вказував, що до постійних представництв, зокрема, не відносяться ті представництва, які здійснюють для материнського підприємства будь-яку діяльність підготовчого чи допоміжного характеру, тобто діяльність, яка не визначена у статутних документах нерезидента та є регулярною і постійною протягом календарного року, на який припадає звітний (податковий) період, а тому факти реалізації представництвом, щодо якого була проведена перевірка, основних засобів, що відповідає основному виду статутної діяльності його материнської компанії, позбавляє останнього права на пільгу, передбачену положеннями Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал. Не погодившись з такими твердженнями податкового органу, представництво звернулося до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Представництво подало апеляційну скаргу.

 Правова позиція 

До постійних представництв, зокрема, не відносяться ті представництва, які здійснюють для материнського підприємства будь-яку діяльність підготовчого чи допоміжного характеру, тобто діяльність, яка не визначена у статутних документах нерезидента та є регулярною і постійною протягом календарного року, на який припадає звітний (податковий) період.

У разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є тотожною основній діяльності нерезидента, таке представництво набуває статусу постійного представництва і його діяльність на території України оподатковується в загальному порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Фізична особа – підприємець (далі – Позивач) звернулась до суду щодо визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці (далі – Відповідач) про накладення штрафу. Відповідач для обґрунтування своєї позиції вказував на те, що рішення про накладення штрафу було винесено на підставі та на виконання норм чинного законодавства за результатами проведення позапланової перевірки з питань додержання законодавства про працю. Судом першої інстанції позовні вимоги було задоволено.

 Правова позиція 

Основною підставою для визнання правомірності проведення перевірки з питань дотримання законодавства про працю та загальнобов’язкове державне соціальне страхування є наявність згоди Держпраці на їх проведення.

не задоволено
◄◄ 1 2 3 4 5 6 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію