Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Особа звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що наказом від 22 квітня 2004 року переведена на посаду тальмана 2-го терміналу ДП «ІМТП», наказом від 26 січня 2015 року переміщена на посаду тальмана 3-го терміналу порту. Наказом ДП «ІМТП» від 23 квітня 2015 року її було звільнено з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Посилаючись на те, що роботодавець наказом від 26 січня 2015 року фактично провів не переміщення, а переведення позивачки без її згоди, що є порушенням вимог статті 32 КЗпП України, крім того, її звільнено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої вона є, тобто з порушенням вимог частини першої статті 43 цього Кодексу, позивачка просила поновити строк на оскарження наказів директора ДП «ІМТП» від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» та від 26 січня 2015 року про її переміщення; визнати наказ директора ДП «ІМТП» від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» в частині виключення зі штатного розпису 2-го терміналу посади тальмана, яку займала позивачка, незаконним та скасувати; визнати наказ директора ДП «ІМТП» від 26 січня    2015 року про переміщення позивачки незаконним та скасувати; визнати наказ першого заступника директора підприємства від 23 квітня 2015 року про припинення трудового договору та звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та скасувати; поновити її в ДП «ІМТП» на посаді тальмана 2-го терміналу; стягнути з ДП «ІМТП» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 лютого 2015 року до часу ухвалення рішення суду; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Іллічівський міський суд Одеської області рішенням у задоволенні позовних вимог  відмовив. Апеляційний суд Одеської області  рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги  задовольнив.

Підприємство звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії ОДПІ по видачі та виконанню наказу від 25 березня 2011 року № 558 «Про проведення документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Іст-Оіл Луганськ» з питань правомірності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту, декларацій з податку на додану вартість за січень 2011 року», скасувати цей наказ. Луганський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Не погоджуючись із цими рішеннями, ОДПІ оскаржила їх до Вищого адміністративного суду України, який  відкрив касаційне провадження і витребував справу із суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд України на підставі статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України  касаційне провадження закрив із посиланням на недостатність відновлених матеріалів справи. 

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу в частині донарахувань податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств. На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є частково необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства. Згідно з позицією податкового органу, позивач порушив вимоги статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки до складу валових витрат віднесено витрати, які пов’язані з послугами розробки законодавчого та нормативного забезпечення за темою: «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», які, на думку податкового органу, не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

ВАТ звернулося до адміністративного суду з вищевказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем «орендна плата юридичних осіб». Позовні вимоги обґрунтувало тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об’єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв’язку з чим  ВАТ  не зобов’язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Позивач вважає, що з його сторони немає порушень норм податкового законодавства, а винесене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач, працюючи на посаді заступника голови правління, звернувся до роботодавця із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після направлення заяви позивач здійснював догляд за дитиною, однак згодом отримав лист від роботодавця  про відмову у наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про поважні причини його відсутності на роботі. У відповідь позивач повторно направив до ПАТ заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак у відповідь отримав наказ про звільнення його з роботи за прогул без поважних причин.

Платник завернувся до адміністративного з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму податкового зобов'язання з орендної плати. Позовні вимоги обґрунтує тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об'єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв'язку з чим  позивач не зобов'язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Окружний адміністративний суд міста Києва останньою постановою від 20 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України попередні рішення судів скасував і прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким застосовано заходи відповідальності у вигляді пені. На обґрунтування позову послалося на те, що ТОВ, зокрема, виконало всі вимоги законодавства стосовно повернення коштів, перерахованих контрагентам-нерезидентам GATEBORG SOLUTIONS та PETERGROW LIMITED як передоплату за товар, а контролюючий орган неправомірно нарахував пеню за порушення строків повернення валютної виручки.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив частково. Своє рішення мотивував тим, що дата звернення резидента до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пеня за їх порушення не сплачується. ВАСУ скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання та постановив нове – про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог. У решті судові рішення залишив без змін.

ТОВ звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (основна сума платежу та штрафні сакції). Рішення було прийнято на підставі акта документальної позапланової перевірки, в якому ДПІ вказала на порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ: Товариство завищило податковий кредит за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «РІП» товарів (послуг) та від ТОВ «Альфа-К» послуг, оскільки у цих постачальників немає основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, обладнання), виробничих потужностей, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, у результаті чого занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суди апеляційної та касаційної інстанції позовні вимоги задовольнили.

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. На обґрунтування позову Товариство послалося на безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарів у Контрагента через те, що угоди, укладені із Контрагентом, є нікчемними, оскільки позивач має належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій.

ТОВ звернулось до суду з позовом у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про про визначення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.  Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акту про результати перевірки, у якому вказано на порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України  (далі – ПК) внаслідок віднесення до податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, сум ПДВ та витрат, сплачених у зв’язку з придбанням у Агентства рекламних послуг за договорами.

ТОВ звернулось до суду з позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою  у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням наданих відповідачем доказів та встановлених фактів належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування валових витрат за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг. Київський апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ТОВ  задовольнив: постанову окружного адміністративного суду міста Києва  скасував та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив, тобто визнав реальність господарських операцій. Вищий адміністративний суд України  касаційну скаргу Офісу залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду  – без змін.

Товариство звернулося до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо повернення надмірно сплаченого податку на прибуток іноземних юридичних осіб   та стягнути на його користь зазначену суму надмірно сплаченого податку. Окружний адміністративний суд постановою   позов задовольнив частково: постановив стягнути з Державного бюджету України через управління Державної казначейської служби України   на користь Товариства  надмірно сплаченого податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Працівник Публічного акціонерного товариства звернувся до суду з позовом до цього ПАТ «Київенерго» про визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення його премії за один місяць, зобов'язання адміністрації  повернути належну йому премію, а також покласти на директора відокремленого підрозділу ПАТ обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну його незаконними діями. Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою судом апеляційної інстанції, позов був задоволений частково: визнано протиправним та скасовано пункт  наказу в частині позбавлення позивача . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ВССУ ж у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ відмовив. Ухвалюючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення премії  за виробничо-господарські показники, суди виходили з того, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань, входять до структури заробітної плати, а згідно з ч. 4 ст. 97 КЗпП України відповідач не мав права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість і нарахування штрафних (фінансових) санкцій та про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ. Вимоги обґрунтувало тим, що при веденні податкового обліку операцій з реалізації металобрухту у січні, лютому 2014 року ПАТ керувалося положеннями статті 39 та пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, на підставі яких застосувало пільгове оподаткування ПДВ операцій з реалізації металобрухту протягом усього строку дії пільги (з 1 січня 2014 року по 1 січня 2015 року). СДПІ вважає, що ПАТ безпідставно віднесло операції з реалізації металобрухту до операцій, які підпадають під пільгове оподаткування, оскільки операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, здійснених до 18 лютого 2014 року, оподатковуються в загальному порядку з нарахуванням ПДВ за ставкою 20 %. Норми постанови КМУ від 12 січня 2011 року № 15 «Про затвердження переліків відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від обкладення податком на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − постанова № 15, Переліки) не повинні застосуватися, позаяк на час виникнення податкових зобов’язань не діяли. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовив повністю.

Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток. Дане податкове повідомлення-рішення було прийнято із посиланням на а також на первинні бухгалтерські документи, як-от однакові накладні, накладні-специфікації, накладні (повернення), які надані платником, що спростовують характер цих господарських взаємин, суд дійшов висновку, що господарська діяльність платника не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси - мала нереальний характер. Зазначив, що за даними контролюючого органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені контрагента платника посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб'єкта господарювання. Суд першої інстанції у задоволені позову відмовив. Апеляційний та касаційний суди позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції). Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» з ТОВ «Торенія». ДПІ зазначала, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а звідси – мала нереальний характер. Також, за даними податкового органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Торенія» посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб’єкта господарювання. ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого було направлено (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення. Окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення – про задоволення позову.

Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позивача було звільнено з посади на підставі пункту 3 частини 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку не сумісного з продовженням даної роботи. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки не є працівником, який виконує виховні функції, адже директор здійснює керівництво школою відповідно до посадових обов’язків. Крім того позивач зазначив, що не здійснював незаконне привласнення коштів бюджету міста Києва, адже за власною ініціативою він припинив отримання надбавки. Суд першої інстанцій задовольнив позов. Рішенням апеляційного суду року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу позивача задоволено, рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі. У поданій до Верховного Суду України заяві позивач просить скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права  

Завод звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення управління ПФУ про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що господарський суд порушив провадження у справі про банкрутство Заводу та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. На час звернення до суду з цим адміністративним позовом провадження у справі про банкрутство триває. Позивач посилається на те, що статтею 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-XII) визначено конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу повністю відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов’язаний з поняттям мораторію. Проте відповідач під час цього періоду нарахував штраф та пеню. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалами апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України, у задоволенні позову відмовив.

Заступник прокурора звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування до публічного акціонерного товариства з вимогою про внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеного до моменту вступу в силу чинного Земельного кодексу, у частині збільшення розміру орендної плати за землю до 3 % від нормативної грошової оцінки землі (приведення її у відповідність до норм ПКУ). Рішенням господарського суду позов задоволено. Постановою апеляційного господарського суду вищевказане рішення суду скасовано. Постановою касаційного суду постанову апеляційного господарського залишено без змін.

Платник податку звернувся до адміністративного суду з вимогою скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати юридичних осіб та нараховано штрафні санкції. Підставою для донарахування платнику грошового зобов'язання зі сплати орендної плати за землю слугувала відмінність розміру орендної плати, встановленої в договорі оренди землі, та мінімального розміру орендної плати, визначеної нормами ПКУ. Окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. Касаційний суд постанову апеляційного адміністративного суду залишив без змін.

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати  у зв’язку з незастосуванням мінімальної граничної ставки орендної плати встановленої у Податковому кодексі України.  На обґрунтування своїх вимог Товариство зазначало, що жодна правова норма не надає право чи повноваження відповідачу втручатися у відносини сторін договору та нараховувати суми грошового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції та касаційної інстанції у задоволені позову відмовив. Позивач звернувся до Верховного суду України з вимогою про перегляд рішень судів апеляційної та касаційної інстанції з підстав неоднозначного використання норм матеріального права.

ДПІ звернулась до ВСУ,  щодо оскарження Ухвали Вищого адміністративного суду України та постанови Київського апеляційного адміністративного суду. ДПІ здійснила виїзну перевірку, за результатами якої було прийняте ППР, щодо збільшення грошового зобов’язання платника податків з податку на прибуток підприємств. У ході перевірки Державною податковою інспекцією було виявлено факти порушення фактичного здійснення господарських операцій. Підконтрольний суб’єкт оскаржив дії ДПІ до суду першої, а згодом апеляційної інстанції. Остання винесла постанову на його користь. Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ, а згодом до ВСУ.

ТОВ «Флексо Прінт Плюс» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції) та грошового зобов’язання (податкове зобов’язання і штрафні санкції) з податку на додану вартість. Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ. ТОВ не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого були направлені (вручені) оскаржені податкові повідомлення-рішення. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд ухвалою постанову суду першої інстанції залишив без змін. Вищий адміністративний суд України погодився з мотивами та висновками судів попередніх інстанцій і відмовив у відкритті касаційного провадження.

Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику було збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток та розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що платник здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з фіктивними контрагентами, що встановлено в ході розслідування кримінальної справи, порушеної по факту фіктивного підприємництва за ч.2 ст.205 КК України по контрагентам платника. Контролюючий орган приходить до висновку, що документи з продажу товарів (робіт, послуг) на адресу платника від імені контрагентів, що мають ознаки фіктивності не виписувалися, а дії вчинені невстановленими особами не спричиняють реального настання правових наслідків. Таким чином, внаслідок укладення та виконання договорів поставки товарів (робіт та послуг) державному бюджету завдано шкоду, у вигляді включення платником до складу валових витрати по нікчемним правочинам, які суперечать інтересам держави, що призвело до ненадходження до державного бюджету податку на прибуток. Суд першої інстанції відмовив в задоволені позову. Апеляційний та касаційний суди задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся з позовною заявою до Верховного Суду України.

Платник податків звернувся до суду з приводу оскарження податкових повідомлень – рішень, якими йому було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та грошове зобов’язання з податку на додану вартість. Відповідно до позиції контролюючого органу, податкові повідомлення – рішення були прийняті у зв’язку з проведенням перевірки, у ході якої було зроблено висновок про відсутність реального характеру операцій платника податків з його контрагентами. Перша а апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції, проте суд відмовив у відкритті кримінального провадження. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

Платник податків звернувся до суду з приводу визнання протиправною діяльності контролюючого органу щодо неподання до органу Державної казначейської служби висновку про повернення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також з приводу стягнення відповідної суми з Державного бюджету України. Перша, касаційна та апеляційна інстанції частково задовольнили позов платника податків.

Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання до органу державної казначейської служби висновку про повернення платнику суми бюджетного відшкодування ПДВ та стягнути цю суму з Державного бюджету України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов  було задоволено частково.  Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Контролюючий орган звернувся з заявою про перегляд рішення до Верховного суду України.

Позивачі звернулися до суду з позовом, у якому просили скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість. На обґрунтування позовних вимог послалися на те, що ДПІ на підставі хибних висновків, наведених в акті перевірки, прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке позивачі вважають необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. Крім того, позивачі зазначили, що наказ про проведення позапланової виїзної перевірки складено стосовно позивача-1, втім фактично перевірку проведено щодо позивача-2, що свідчить про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд касаційної інстанції у рішення суду апеляційної інстанції скасував, залишив в силі рішення суду першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України.

справи: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення одноразової грошової допомоги. Позивач зазначав, що відповідач перебував у трудових відносинах з з ним та  був звільнений з роботи у зв’язку зі скороченням штату працівників. На виконання вимог статті 44 КЗпП України та умов колективного договору відповідачу було виплачено вихідну допомогу. Рішенням суду, яке набрало законної сили, наказ про звільнення відповідача було визнано незаконним та поновлено його на посаді, яку він займав до звільнення, а також сплачено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Посилаючись на вказані обставини позивач вважає, що відповідач втратив правові підстави для набуття одноразової грошової виплаченої йому на підставі колективного договору, а тому згідно статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та пункту 2.3.3 додатку 17 до пункту 6.25 колективного договору виплачена відповідачу допомога підлягає поверненню. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову. Позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.

Особу було звільнено, проте розрахунок при звільненні не було проведено і трудова книжка видана не була. Враховуючи вище викладене, позивачка просить стягнуть з відповідача суму належних їй до виплати коштів, компенсацію у вигляді середнього заробітку до дня фактичного розрахунку, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду. Рішенням районного суду, залишеним без змін рішенням апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково. ВССУ підтримав позицію судів попередніх інстанцій.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень рішень, якими контролюючим органом було донараховано земельний податок. Контролюючий орган вказує, що земельна ділянка використовується  позивачем не за цільовим призначенням, а саме - для комерційної діяльності, що є підставою для збільшення грошових зобов’язань із земельного податку. Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін.

Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу  щодо проведення зустрічних звірок та визнання протиправними його дій, які полягали у проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки. Окрім того платником податку було висунуто вимогу зобов’язати контролюючий орган вилучити з податкових баз інформацію,  внесену на підставі актів проведених перевірок. У якості обґрунтування вищезазначених вимог платник податків посилався на порушення порядку проведення зустрічної звірки та складання відповідних актів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням апеляційного суду, позов платника податків було задоволено частково. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу. Контролюючий орган звернувся до Верховного суду України.

Особа звернулась до суду щодо визнання протиправними дій Пенсійного Фонду України та поновлення виплати  пенсії за вислугу років. Пенсійний Фонд припинив виплату пенсії у зв’язку з обранням позивача посадовою особою органу місцевого самоврядування.  Перша та апеляційна інстанції відмовили в задоволенні позову.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було донараховано земельний податок. Підставою для прийняття такого рішення податковим органом слугували висновки перевірки земельної ділянки платника щодо дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої було встановлено, що ділянка, призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд використовувалася платником для комерційної діяльності, а отже не за її цільовим призначенням. Таким чином вказана обставина стала підставою для збільшення грошових зобов'язань із земельного податку податковим органом. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

позивач звернулась до суду з позовом про стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсацію за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку посилаючись на те, що вона наказом від була звільнена за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 далі – КЗпП України. Однак під час звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні  у зв’язку з її перебуванням у цей період у відрядженні. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернулась із заявою до Верховного Суду України.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким йому зменшено суму податкового кредиту та від’ємного значення з ПДВ, вказуючи, що положення чинного законодавства з питань оподаткування не позбавляє платника податку права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, навіть якщо з боку постачальника (продавця) мають місце будь-які недоліки оформлення та складання податкової звітності. Перша інстанція задовольнила вимоги платника, а апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, відмовивши у задоволені вимог платника. Касаційний суд скасував рішення апеляційної інстанції та залишив в силі рішення першої інстанцій. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновки про неправомірне віднесення ним до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу контрагентом, яку останній не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому податковий орган також дійшов висновку, що господарські операції між платником та його контрагентом не мали реального характеру, виходячи з неможливості виконання останнім поставки платникові  обумовленого договором товару в силу відсутності в нього земельних угідь, придатних для вирощування товару, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, податковий орган подав заяву про її перегляд Верховним Судом України.

Товариство звернулося до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень рішень у зв’язку з тим, що висновки зроблені в актів перевірки зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

Платник податків звернувся до суду з вимогою визнати неправомірними дії контролюючого органу щодо коригування на підставі акту податкової перевірки, показників податкової звітності з ПДВ та зобов’язати поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість. Перша та апеляційна інстанції задовольнили позов платника податків. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу. Контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України.

Орган місцевого самоврядування звернувся з позовом до користувача земельної ділянки з вимогою відшкодування шкоди, завданої її використанням без правовстановлюючих документів. Користувачем земельної ділянки, який набув у власність розташований на ній об’єкт нерухомого майна, право оренди землі не реєструвалось та орендна плата за землі державної та комунальної власності не сплачувалась. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Рішенням апеляційного та касаційного судів рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Управлінням Пенсійного фонду відмовлено Особі при призначенні (переведенні) пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосувати показник середньої заробітної плати (доходу)  за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії. Відмова органу Пенсійного фонду ґрунтувалась на тому, що показник середньої заробітної плати при переведенні пенсії на інший вид пенсії повинен враховуватись , який  враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість Висновок податкового органу про заниження позивачем ПДВ та податку на прибуток ґрунтувався на виявленому в ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагента, з огляду на ознаки фіктивності останнього. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог. Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень рішень про збільшення грошового зобов’язання з орендної плати та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Товариство на обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень послалося на те, що чинне законодавство не зобов’язує орендаря земельної ділянки сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає визначеному в договорі оренди, у разі законодавчої зміни граничного розміру такої плати до внесення змін у відповідний договір. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд по рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб. При обчисленні орендної плати податковий орган використав розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначений у довідці, що була видана платнику декілька років назад, і розмір якої платник вказував у своїх податкових деклараціях наступних років, за період яких органом і було збільшено грошове зобов’язання. При цьому платник стверджував, що орендна плата була розрахована податковим органом на підставі недостовірних даних щодо нормативної грошової оцінки землі та звернувся до суду з метою оскарження спірних податкових повідомлень – рішень. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасовано та позов задоволено частково. Суд касаційної інстанції рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику податків нараховано суму податкового зобов’язання з ПДВ. Під час перевірки платника контролюючим органом було встановлено, що такий платник не зареєструвався платником податку на додану вартість, хоча останній перевищив обсяг операцій з чим у нього виник обов’язок зареєструватися як платник ПДВ. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволені вимог платника, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням дій та податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про порушення платником податку порядку заповнення податкової декларації з ПДВ. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

Особа звернулась до суду з позовом про нарахування та виплату заробітної плати за вимушений прогул. В обрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що суд визнав незаконність застосування до всіх працівників підприємства змін умов праці, унаслідок чого вона працювала лише один день замість трьох, а решту часу перебувала у вимушеному прогулі. Районний суд рішенням, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задовольнив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої п5 ч. 4 ст.  328 ЦПК України.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, Не погоджуючись з цим, він вважав, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін він не писав, у дійсності ця заява була ним написана під психологічним тиском директора відповідача, з яким у позивача склалися неприязні стосунки. Позивач звернувся до директора відповідача із заявою щодо скасування своєї заяви про звільнення, однак відповіді на цю заяву не отримав. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суди відмовили в задоволені позову. 

Особа звернулась до суду з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Позивач зазначав, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін він не писав, у дійсності ця заява була ним написана психологічним тиском директора підприємства, з яким у позивача склалися неприязні стосунки. Позивач звернувся до директора підприємства із заявою щодо скасування своєї заяви про звільнення, однак відповіді на цю заяву не отримав. Районний суд позов задовольнив. Апеляційний суд та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті провадження рішення суду першої інстанції скасували та відмовили у задоволенні позову.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта податкової перевірки, за результатами якої встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість. З’ясовується питання реальності здійснених господарських операцій з контрагентами. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 18 19 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити