Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Платник податків звернувся до суду з позовом, яким вимагав визнати протиправною відмову контролюючого органу в прийнятті поданих в електронному вигляді податкових накладних, що оформлені відповідними квитанціями, а також визнати прийнятими і зареєстрованими в ЄРПН датою їх фактичного отримання. Так, платник податку при реєстрації податкових накладних в ЄРПН отримав квитанції, де вказувалось: «Виявлено помилки: порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233, а саме: - ЄДРПОУ: «41201926». Можливо, припинено дію Договору про визнання електронних документів». Платник направив контролюючому органу засобами телекомунікаційного зв'язку новий договір про визнання електронних документів, який не було прийнято через дію договору про визнання електронних документів, що також підтверджується квитанцією. Після цього платник здійснив повторну спробу зареєструвати податкову накладну в ЄРПН, але знову отримав квитанцію з аналогічною відповіддю. Зокрема, при розгляді справи контролюючий орган вимагав, щоб суд врахував вимоги п. 201.16 ст. 201 ПК України, що стосуються моніторингу відповідності податкових накладних, що реєструються в ЄРПН, критеріям оцінки ступеня ризиків. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Не погодившись з рішеннями судів, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом було здійснено заходи з метою проведення зустрічної звірки платника податків, за результатами чого складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки з висновками про відсутність реального здійснення операцій та нікчемність правочинів в силу закону. Крім того, контролюючий орган направив повідомлення про відсутність платника за місцезнаходженням до районної державної адміністрації, за наслідками чого було внесено до Єдиного державного реєстру запис про підтвердження відомостей про юридичну особу. Платник звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки, складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки, визнання протиправними висновків такого, а також про визнання протиправними дій щодо направлення повідомлення до райдержадміністрації про відсутність платника за місцезнаходженням. На обґрунтування позову платник зазначав, що контролюючий орган порушив порядок та спосіб проведення звірки, порядок оформлення її результатів; крім цього, контролюючий орган направив до реєстраційної служби повідомлення про відсутність за місцезнаходженням без вчинення заходів по встановленню фактичного місцензнаходження платника. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки права чи інтереси платника не були порушені оспорюваними діями, відсутні підстави для задоволення позову. Платник подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган провів перевірку платника, за результатами якої склав акт про неможливість проведення зустрічної звірки, в якому зробив висновок про порушення платником вимог норм, які стосуються формування податкового кредиту та констатував порушення цивільного законодавства (правочини платника з контрагентами, на думку контролюючого органу, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків). Платник звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправими дії контролюючого органу щодо проведення документальної зустрічної звірки та його висновки про наявність ознак фіктивності протиправними. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, оскільки, на його думку, ані дії щодо проведення зустрічної звірки, ані викладені в акті висновки про неможливість її проведення не зачіпають права платника податків. Платник подав касаційну скаргу, і суд апеляційної інстанції підтримав його. Дослідивши зміст акта, суд встановив, що податковим органом фактично була проведена непередбачена в плані роботи невиїзна документальна перевірка. Оскільки належних правових підстав для її проведення не було, такі діх слід визнати протиправними. Контролюючий орган подав касаційну скаргу, відтворюючи в ній позицію суду першої інстанції.

Контролюючим органом платникові податків було донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість. Підставою для нарахування було те, що всі господарські договори та документи первинного бухгалтерського обліку від імені контрагента платника податків були підписані особою, як керівником підприємства контрагента, якого було звільнено від кримінальної відповідальності за статтею 28 ч.2, 205 ч.2, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України в зв'язку з застосуванням до нього статті 1 пункту «в» Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року. Справа розглядалась судами неоднаразово - ухвалою ВАСУ справу було відправлено на новий розгляд, оскільки сума занижених податкових зобов'язань за результатами перевірки у цій справі відмінна від суми занижених податкових зобов'язань встановлених вироком районного суду у кримінальній справі. Суд першої інстанції підтримав позицію контролюючого органу, проте апеляційний суд став на бік платника податків.

Платник податків звернувся до суду з позовом до ДФС, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги він обгрунтовував тим, що контролюючий орган не дотримався встановлених умов та порядку прийняття рішення про проведення перевірки, оскільки не надав інформації з приводу процедури та підстав включення позивача до плану - графіку проведення перевірок, а з наданого витягу з плану - графіку вбачається, що він складений з порушеннями строків, оскільки складений в останній день кварталу, а не за місяць як передбачено порядком. Крім того, наданий витяг з плану - графіку не містить посади, ПІП та підпису особи, яка посвідчує справжність інформації вказаної у витягу. Надана контролюючим органом Інформаційно-аналітична довідка щодо діяльності підприємства також не підписана і не затверджена відповідальною посадовою особою, не містить періоду, за який така складена, за якими методиками вираховувався ступінь ризику та на підставі яких даних інформація відображена в довідці. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили у повному обсязі.

Товариство звернулось до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій працівників ДФС щодо виходу для проведення документальної планової виїзної перевірки. Товариство зазначає про неправомірність віднесення його до платників податків з високим ступенем ризику та прийняття оскаржуваного позивачем наказу про проведення, а відтак і правомірністю виходу посадових осіб контролюючого органу за адресою суб'єкта господарювання з метою проведення перевірки. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що платник повідомив контролюючий орган про неможливість проведення перевірки у зв'язку з викраденням первинних бухгалтерських документів, проте контролюючий орган переніс термін проведення перевірки на строк, визначений п. 44.5 ПК (90 днів), без зазначення точної дати виходу на перевірку, а тому, на думку позивача, вихід на перевірку без прийняття нового наказу та надіслання повідомлень та нового наказу про проведення перевірки є неправомірним. Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації. Товариство з обмеженою відповідальністю не погодилось з таким рішенням митниці. Декларант наполягав, що митний орган неправомірно відмовив йому у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом митної вартості, визначив митну вартість за резервним методом, крім того, посилання митниці на наявність розбіжностей в документах та відсутність в останніх всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за ці товари, на думку товариства, не знайшли свого підтвердження. За захистом своїх прав декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, митний орган подав касаційну скаргу.

Товариство звернулось до суду з позовом в якому просило визнати дії посадових осіб контролюючого органу зі складання висновку щодо повноти та своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток незаконними, встановити відсутність компетенції у посадових осіб суб'єкта владних повноважень на складання висновку. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково - визнав незаконними дії посадових осіб контролюючого органу, а в решті позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та новою постановою повністю відмовив у задоволенні позову.

Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом про зобов'язання вчинити певні дії, а саме - зобов'язати платника податку на доходи фізичних осіб задекларувати свої доходи. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову податковому органу  мотивів обрання ним неналежного способу захисту.

За результатами перевірки платника податків, що була призначена у ході кримінального провадження на виконання постанови слідчого, контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, а також щодо нарахування штрафних санкцій. Внаслідок оскарження податкових повідомлень-рішень в суді першої інстанції, вони були скасовані, скільки за наслідками розгляду кримінальної справи не було прийнято судового рішення, а це, відповідно до діючих на час виникнення правовідносин норм права, зумовлювало неможливість прийняття податкових повідомлень-рішень. Однак судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасоване, позаяк, на його думку, податкові повідомлення-рішення щодо платників, відносно яких або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено, або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки та збори, приймаються в загальному порядку. Платник податків подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту платника. Так, представники контролюючого органу здійснили вихід на адресу платника податків з метою здійснення контролю за дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, найманими особами. Однак податківці не змогли потрапити на об'єкт за місцезнаходженням господарської одиниці, з керівництвом платника не зв'язатися не змогли. Натомість біля огорожі вони спілкувалися з особою, котра представилась працівником вказаного платника. Рішення суду першої інстанції подання контролюючого органу було задоволено. Однак платник подав апеляційну скаргу, і в ході апеляційного розгляду справи було встановлено, що представник платника заперечував, що особа, котра спілкувалась з представниками контролюючого органу, є працівником платника. Також він надав штатний розпис, в якому зазначена особа була відсутня. В результаті рішенням суду апеляційної інстанції у задоволенні подання контролюючого органу було відмовлено. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

За наслідками перевірки контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими платнику донараховувались грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Платник оксаржив ППР до суду, і суд (як першої, так і апеляційної інстанції) позовні вимоги задовольнили. Вони виходили з того, що правочини між платником та контрагентами укладені  з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, в межах якої платник отримав товар та послуги, що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними. Крім того, суди зробили висновок про щодо неприйнятності підстав спростування здійснення господарських операцій фактом порушення кримінальної справи. Контолюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податків подав до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, які, однак, контролюючим органом не визнано податковою звітністю. Контролюючий орган надіслав платнику податкову вимогу. Внаслідок судового оскарження визнано протиправними дії контролюючого органу щодо ненадання статусу податкової звітності уточнюючим розрахункам податкових зобов'язань з податку на додану вартість та визнано протиправною і скасовано податкову вимогу. Через рік контролюючий орган провів камеральну перевірку і встановив порушення граничних термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість (саме у зв“язку з надсиланням уточнюючих декларацій). Платник податків оскаржив податкове повідомлення-рішення до суду. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги платника підтримав. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати ППР із сумою транспортного податку за 2015 рік. Платник посилається на порушення принципу стабільності при встановленні транспортного податку на 2015 рік та неможливості застосування статті 267 ПК України раніше наступного за плановим бюджетного періоду, тобто раніше 2016 року. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Касаційну скаргу контролюючого органу передано на розгляд до Верховного Суду.

Митним органом було проведено перевірку платника податків, за результатами якої було прийнято податкові повідомлення про донарахування ввізного мита та податку на додану вартість за порушення підприємством правил застосування режиму звільнення від оподаткування під час митного оформлення товару у зв’язку з виявленими митним органом розбіжностями між відомостями сертифіката про походження товару та ідентифікаційними характеристиками товарів. Не погодившись з висновками митного органу, декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов підприємства задоволено. Митним органом було подано касаційну скаргу.

За результатами камеральної перевірки контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення, яким платник притягувався до відповідальності за несвоєчасне подання податкової декларації з податку за землю. Платник оскаржив рішення до суду; суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позовні вимоги платника виходячи з того, з в нього відсутнє права власності, користування чи оренди на земельну ділянку, а відтак і обов'язок подавати декларацію відсутній. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати ППР із сумою транспортного податку за 2015 рік. Платник посилається на порушення принципу стабільності при встановленні транспортного податку на 2015 рік та неможливості застосування статті 267 ПК України раніше наступного за плановим бюджетного періоду, тобто раніше 2016 року. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Касаційну скаргу контролюючого органу передано на розгляд до Верховного Суду.

За результатами камеральної перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення платником податку граничних термінів реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з обставинами справи, платник податку направив накладну засобами телекомунікаційного зв'язку  на підставі договору  про визнання електронних документів. Накладна була доставлена того ж дня, але не прийнята через помилку. Значилося, що вказана помилка полягала у порушенні  вимоги інструкції з підготовки подання електронних документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку (можливо розірвано договір  про визнання електронної звітності). У подальшому платник повторно намагався подати вищевказану податкову накладну, але кожного разу з тієї самої причини вона не приймалася податковим органом. Платник податку звертався до податкового органу з листами з метою врегулювання питання неприйняття податкових накладних та податкової звітності засобами телекомунікаційного зв'язку, проте відповіді на них не отримав, в результаті чого підприємство звернулося до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов платника податку було задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якими йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Такі ППР прийняті контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що господарські операції платника податків з контрагентами не мали реального характеру; надані платником під час перевірки документи були неналежно оформлені; проведення зустрічних перевірок контрагентів платника неможливе. Крім того, господарська діяльність підприємства протягом 2006-2012 років носила збитковий характер, позивач фактично не здійснював своєї статутної діяльності - добування корисних копалин (природного газу), придбані у вищезгаданих підприємств товарно-матеріальні цінності та послуги позивач не використовував у своїй господарській діяльності з метою отримання прибутку. Тому контролери вказують на відсутність у платника податків законних підстав для декларування відповідних сум ПДВ до відшкодування з державного бюджету України. Постановою суду першої інстанції в задоволені позову платнику податків було відмовлено. Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу платника податків, тим самим скасувавши постанову суду першої інстанції. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Працівниками митного органу було затримано транспортний засіб з метою проведення перевірочних заходів.  Товариство з обмеженою відповідальністю стверджувало неправомірність дій митниці щодо проведення огляду/переогляду автомобіля. Крім того товариство наполягало, що оскільки митний контроль є складовою частиною митного оформлення, митниками було порушено строки проведення митного оформлення. За захистом своїх прав товариство звернулося до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову товариству було відмовлено. Декларант подав касаційну скаргу.

Платником була подана декларація з податку на додану вартість, в якій він заявив суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню. Контролюючий орган провів перевірку правомірності заявленої суми та відмовив у наданні бюджетного відшкодування. Платник оскаржив це рішення до суду, і як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції стали на його сторону — ППР було скасоване. Надалі платник звернувся до суду ще раз, цього разу вимагаючи визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу щодо неперахування суми бюджетного відшкоудвання та стягнення відповідної суми з бюджету. Позовні вимоги було задоволено частково: бездіяльність визнана протиправною, а контролюючий орган зобов'язано підготувати та подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню. Суди зазначили, що хоч правомірність заявленої платником податків до відшкодування суми ПДВ підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили, однак, чинним законодавством встановлено певний порядок здійснення органом державного казначейства бюджетного відшкодування, якому передує подання податковим органом відповідного висновку про повернення суми бюджетного відшкодування. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

За наслідками проведення перевірки платника контролюючим органом було встановлено порушення платником законодавства про податок на додану вартість та про оподаткування податком на прибуток підприємств. На думку контролюючого органу, відносини платника та його контрагента не мали реального характеру, що підтверджується актом невиїзної перевірки контрагента. Встановлено, що контрагент не мав матеріальної бази, а саме відсутні працівники, будь-які автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, а також складські приміщення, які необхідні доля зберігання товарно-матеріальних цінностей, що робить фактичне виконання умов угод, укладених з платником, неможливим. Крім цього, зазначалось про порушення кримінальної справи проти директора контрагента та відмову від дачі показань. Платник оскаржив податкове повідомлення-рішення до суду, однак суд відмовив в задоволенні позову. Але суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимогу платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника з питань своєчасності реєстрації ПН/РК в ЄРПН. За результатами перевірки було встановлено, що платником порушено граничні терміни реєстрації накладної за грудень 2015 року. Накладна була виписана 31.12.2016, а її граничним строком реєстрації було 15.01.2016. З метою своєчасної реєстрації накладної платник за день до граничного строку, 14.01, здійснив перерахунок коштів на електронний рахунок в СЕА ПДВ. Проте в повному обсязі кошти надійшли лише 16.01. Відповідно і накладна була зареєстрована 16.01, тобто з порушенням граничного строку на 1 день. Контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення, однак воно було скасоване внаслідок судового оскарження. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товару, визначеної декларантом, та картки відмови в прийнятті митної декларації. Підприємство наполягало, що при митному оформленні імпортованих товарів ним самостійно було визначено митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту) на підтвердження чого митному органу  надавалися всі необхідні документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей. За захистом своїх прав декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції позов підприємства задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, митний орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка платника щодо подання податкової звітності за формою 1-ДФ. В акті перевірки зазначалось, що податковий розрахунок подано  недостовірними відомостями та помилками, а саме  недостовірно зазначено номер платника податку (замість цифри «1» зазначена цифра «7»). На підставі цього контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення, яким притягнув платника до відповідальності за пунктом 119.2 ПК України з урахуванням повторності вчиненого правпорушення. Внаслідок звернення платника до суду позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення воно було скасоване. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове — про часткове задоволення позову (суд апеляційної інстанції визнав, що правопорушення було, але не погодився з кваліфікацією повторності). Платник і контролюючий орган подали касацйіні скарги.

Митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості, визначеної декларантом, та прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації. Натомість декларант наполягав, що у митного органу не було передбачених законодавством підстав для коригування митної вартості товару, яка була заявлена до митного оформлення за основним методом - за ціною контракту, оскільки право на прийняття рішення про коригування митної вартості товару виникає лише у разі наявності обґрунтованих сумнівів у повноті та достовірності відомостей про складові митної вартості товару, чого митницею встановлено не було. Декларант зазначав, що неподання підприємством витребуваних митницею документів не є підставою для застосування другорядного методу визначення митної вартості товару - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, так як витребувані документи не є ані технічними, ані товаросупровідними документами чи документами, що засвідчують ціну товару. За захистом своїх прав декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов декларанта задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, митний орган подав касаційну скаргу.

Позивачку (працівника) було звільнено з посади у зв’язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Позивачка, не погодившись з рішенням роботодавця та вважаючи, що її звільнення з роботи є незаконним, оскільки не було запропоновано іншої роботи (на порушення статті 42 КЗпП України), звернулася до суду з позовом про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Контролюючим органом було проведено перевірку ФОП, за результатами якої було донараховано грошове зобов'язання з податку на подану вартість. Контролюючий орган зазначав, що операції між позивачем та його контрагентами не мали ознак реальності, оскільки первинні документи були оформлені з помилками та не містили повної інформації; один із контрагентів позивача мав ознаки фіктивності. Судами першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги платника податків були задоволені в повному обсязі.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Таке ППР прийняте контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами операцій із придбання товарів у контрагента та відобразив податкові зобов’язання з ПДВ за результатами їх подальшої реалізації третій стороні, оскільки такі операції не підтверджуються документально. Постановою суду першої інстанції в задоволені позову платнику податків було відмовлено. Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу платника податків, тим самим скасувавши постанову суду першої інстанції. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Таке ППР прийняте контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами операцій із контрагентом, оскільки такі операції не підтверджуються документально. Постановою суду першої інстанції в задоволені позову платнику податків було відмовлено. Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу платника податків, тим самим скасувавши постанову суду першої інстанції. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Наказом начальника контролюючого органу була призначена, а згодом проведена документальна невиїзна перевірка платника з приводу своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами. За результатами перевірки складено акт, в якому встановлено заниження податку на прибуток. Платник звернувся до суду з позовними вимогами про скасування наказу на проведення перевірки та про визнання дій по складанню акту перевірки протиправними, оскільки, на його думку, у контролюючого органу не було підстав для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, її проведення та складання акта перевірки за результами її проведення. Рішеннями суду першої та апеляційної інстанції позов було задоволено виходячи з того, що контролюючим органом не доведено обставин надіслання позивачу письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження; крім того, контролюючий орган не ознайомив позивача до проведення перевірки з наказом про проведення перевірки, що свідчить про протиправність дій по проведенню документальної невиїзної перевірки позивача. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків. За результатами перевірки було  прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платникові було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Платник податку наполягав, що податковим органом було допущено грубе порушення норм податкового законодавства при проведенні перевірки, про що свідчить відсутність доказів направлення або вручення підприємству копії наказу про призначення перевірки та повідомлення його про дату та місце її проведення. При цьому, дані акту перевірки свідчать, що вона розпочата в день видання наказу про її проведення і закінчена на наступний день, що фактично унеможливило своєчасне повідомлення платника податків про її проведення та позбавило його можливості реалізувати свої права. За захистом своїх прав платник податків звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов платника податку було задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Податковим органом було проведено перевірку товариства з обмеженою відповідальністю, за результатами якої було зроблено висновок про те, що операції платника податку не мали реального характеру. Свої твердження податковий орган аргументував тим, що контрагент платника податку є фіктивним підприємством, що встановлено вироком суду у кримінальній справі. Натомість платник податку наполягав, що він не зобов'язаний був перевіряти добропорядність та дотримання норм податкового та іншого законодавства своїх контрагентів. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову платникові відмовлено. Не погодившись з рішеннями судів, платник податку подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган провів виїзну планову документальну перевірку платника податку, за результатами якої визначив платнику податків податкове зобов’язання з податку на додану вартість і застосував штрафні санкції. Підставою прийняття такого рішення став висновок про те, що платник податків включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними на отримання комплексу робіт по розробці технічного завдання і проектної документації на розміщення обладнання, використання якого в межах господарської діяльності платника документально підтверджено не було. Платник податків оскаржив податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Судом першої інстанції позовні вимоги платника податків було підтримано, проте суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції.

Контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку по питанню проведення взаєморозрахунків з контрагентами. В результаті було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платникові було донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні санкції. Контролюючий орган аргументував свою позицію тим, що між контрагентом та платником не могла бути реально виконана господатська операція з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт, відсутність у контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської операції в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також відсутність інших доказів реального виконання господарської операції. Суд першої інстанції погодився з позицією контролюючого органу та відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Контролюючим органом було проведено позапланову документальну невиїзну перевірки, за результати якої конролюючий орган дійшов до висновку про порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 ПК України, тобто про те, що операції платника податку не мали реального характеру, оскільки товариство не надало документів, що підтверджували б протилежне.Крім того контролюючий орган в своїх доводах посилається на акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів.   Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Судом апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, повністю скасовано податкове повідомлення-рішення, яким було донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та частково скасовано податкове повідомлення-рішення, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування. В іншій частині позову відмовлено.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якими йому збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції), зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Такі ППР прийняті контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник: занизив власні доходи в результаті коригування сум сумнівної та безнадійної заборгованості по реалізованій лікеро-горілчаній продукції по двом своїм контрагентам; безпідставно відніс до складу валових витрат за операціями із придбання шкіряного напівфабрикату від контрагента та завищення задекларованих показників у р. 06.6 «Від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду», тоді як підприємство не мало від’ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками відповідних податкових (звітних) періодів. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов платника податків задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ (у т.ч. штрафні (фінансові) санкції). Таке ППР прийняте контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про те, що платник порушив формування ПДВ внаслідок безтоварної операції, що посвідчується контролерами виключно неможливістю проведення зустрічної звірки. Цей висновок контролерів є безпідставним і спростовується обставинами, встановленими під час розгляду цієї справи. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги платника податків задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

В результаті проведення невиїзної документальної позапланової перевірки платнику податків було зменшено  від'ємне значення суми податку на додану вартість. Платник успішно оскаржив податкове повідомлення-рішення - судами першої та апеляційної інстанцій встановлені дотримання платником вимог ПК України, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення було скасоване. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

В результаті проведення заходів податкового контролю платнику податків були донараховані податкові зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток разом зі штрафними санкціями. Контролюючий орган виходив з того, що придбання товарів між платником та контрагентов фактично не відбувались, оскільки до перевірки не представлено товарно-транспортні накладні на переміщення товару, відсутні сертифікати відповідності товару, встановлено розбіжності між даними оподатковуваних операцій з податку на додану вартість. Платник оскаржив податкове повідомлення-рішення до суду; суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги платника задовольнив. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

За результатами проведення камеральної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення граничних строків сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Останнє, на думку контролюючого органу, полягало у поданні декларації за якою зменшено зараховане від'ємне значення різниці поточного звітного періоду у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість. Платник звернувся до суду. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку платника податку, за результатами якої донарахував платнику податків грошове зобов’язання з податку на прибуток. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, аргументуючи свою позицію тим, що податковий орган порушив порядок направлення запиту про надання податкової інформації. Постановою суду першої та апеляційної інстанції встановлено, що контролюючий орган помилково зробив висновок про порушення платником податкового законодавства на підставі лише податкових декларацій позивача та даних автоматизованих систем, не врахувавши дані первинних документів.

Митним органом була проведена невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю щодо дотримання законодавства України з питань митної справи при митному оформлені товарів, за результатами якої було складено акт та виявлено невідповідність коду товару заявленого декларантом у вантажних митних  деклараціях коду УКТЗЕД, що спричинило порушення Закону України «Про митний тариф України», в результаті чого товариством було занижено суму податкового зобов'язання по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість. Донарахування податкових зобов'язань зі сплати мита та податку на додану вартість митний орган обґрунтував тим, що при визначенні митної вартості заявленого до митного оформлення товару декларант не включив до неї  усю суму фактично понесених витрат з ввезення на територію України товару. Натомість товариство наполягало, що ним були виконані всі дії, передбачені чинним законодавством України, які необхідно здійснити при розмитненні товару. За захистом своїх прав декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішеннями судів, товариство подало касаційну скаргу.

Перевіркою митного органу було встановлено порушення декларантом вимог пункту 5 частини 2 статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року (в редакції, чинній на час митного оформлення) в частині визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, що проявилося в заниженні митної вартості імпортованих товарів як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями. Не погодившись з висновком митного органу, товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов декларанта було задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, митний орган подав касаційну скаргу.

ТОВ звернулось до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просить визнати частково протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.  Судом першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задоволено та скасовано оскаржуванні податкові повідомлення-рішення, якими Товариству було донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток, податку з доходів фізичних осіб.

За результатами перевірки банку податковий орган дійшов висновку, що фінансова установа занизила обсяг постачання нею послуг на суму отриманих процентних доходів від факторингових операцій, об'єктом боргу яких були товари, а не валютні цінності, що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість. Так, між банком (фактор) та його клієнтами було укладено договори про надання послуг з факторингу. Згідно з укладеними угодами, клієнт уступав фактору своє право грошової вимоги (дебіторської заборгованості) щодо третіх осіб – боржників такого клієнта (дебіторів). В якості оплати за відступлення права вимоги фактор перераховував клієнту кошти. Водночас клієнт сплачував фактору проценти за користування факторинговим фінансуванням. За контрактами, укладеними між клієнтами та третіми особами, клієнти виступали постачальниками товару, за який їх контрагенти повинні були сплатити кошти. Платник наполягав, що сума наданих фактором коштів за договором факторингу (предметом якого є переуступка права грошової вимоги за поставлені товари до боржника) та кошти, отримані фактором у вигляді відсотків за користування клієнтом фінансуванням, наданим відповідно до договору факторингу, не підлягають оподаткуванню ПДВ. Натомість доводи податкового органу зводились до того, що предметом договорів купівлі-продажу, які були укладені між клієнтами банку і іншими суб'єктами підприємницької діяльності є товари, а не грошові кошти. Факторингове обслуговування стосувалося саме цих договорів клієнтів. Отже, і предметом договорів факторингу є товар, а не право грошової вимоги. Не погодившись з висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку про відхилення ціни, застосованої в контрольованих операціях за 2014 рік, від рівня звичайної ціни, визначеної відповідно до вимог статті 39 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого ним було занижено податок на прибуток підприємств за 2014 рік та завищено суму бюджетного відшкодування. Податковим органом було використано дані інформаційно-аналітичного продукту «Тендерний монітор. Україна» про господарські операції, визнані ним зіставними з контрольованими. Однак, платник наполягав, що наведені операції не можуть бути визнані зіставними. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги платника податку задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку придбав товар у іншого підприємства щодо якого  контролюючим органом під час перевірки встановлені ознаки фіктиктивного підприємництва. Водночас такий факт встановлений також і вироком суду щодо директора підприємства-контрагента. У зв`язку із цим контролюючий орган зробив висновок про наявність в діях платника податків порушень податкового законодавства та застосував відповідні санкції. Платник податку оскаржив податкове повідомлення-рішення в суді. Суд першої інстанції задовольнив скаргу платника, натомість суд апеляційної інстанції відмовив у її задоволенні.

Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою визнати протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суми грошового зобов'язання із орендної плати за земельну ділянку  та застосовано штраф. Контролюючий орган вважає, що Позивач занизив розмір орендної плати за земельну ділянку із земель комунальної власності у зв'язку з обчисленням податкових зобов'язань на рівні  2 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки (як було визначено у відповідному договорі), замість 3 % (як визначалося в ПК України). Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції.

Платник звернувся до адміністративного суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування йому суми транспортного податку за 2016 рік. Платник вказує, що зміни до елементів транспортного податку вносилися Верховною Радою України з порушенням принципу стабільності, а ринкова вартість автомобіля з метою його віднесення до об’єктів оподаткування контролюючим органом не встановлена. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду адміністративний позов задоволено повністю. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 63 64 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити