Податкова судова практика

 Фабула справи  Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають положенням частини першої статті 8​, частини першої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, прийнятого Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984 року за № 8073-X, (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) зі змінами (далі - Кодекс). Згідно із вказаними положеннями КУпАП постанови місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту набирають законної сили та виконуються негайно після їх винесення. Автор клопотання зазначає, що оспорювані положення Кодексу нівелюють ефективність апеляційного оскарження постанов місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту, оскільки "таке оскарження не гарантує ефективного відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини" у разі постановлення судами першої інстанції "помилкових і неправосудних рішень".

 Правова позиція 

1. Конституційний Суд України не вбачає у набранні законної сили постановами про застосування адміністративного арешту та виконанні цих постанов до закінчення строку на їх апеляційне оскарження такої суспільної необхідності, яка виправдовувала б пов'язане з цим обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, та вважає, що таке обмеження не узгоджується з принципом верховенства права, не відповідає критеріям розумності, пропорційності, обґрунтованості.

2. Положення ч.1 ст. 294, ст. 326 КУпАП, якими передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту набирає законної сили в момент її винесення та виконується негайно, встановлюють обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, гарантованих ч.3 ст. 8, ч.1, ч.2 чт. 55, п.8 ч.2 ст. 129 Конституції України.

невідомо

 Фабула справи  Платник податків подав до суду позов до контролюючого органу про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Обґрунтувавши це тим, що його діяльність здійснюється на території проведення АТО, в результаті чого він звільнений від сплати штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Суд першої інстанції задовольнив позов платника податків частково, а саме: скасовано рішення контролюючого органу частково у  сумі. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Верховною Радою України Законом №1669 внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску й, при цьому, в цей же період за таку його несвоєчасну сплату відповідальність, штрафні та фінансові санкції до них не застосовуються.

Також, Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації. Обґрунтувавши це тим, що  операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових по 30 березня 2015 року включно підлягають оподаткуванню в загальному порядку за ставкою 20 відсотків, суперечить положенням пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, згідно з якими операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів звільнені від оподаткування податком на додану вартість до 01 січня 2017 року. Суд першої інстанції позов задовольнив, суд апеляційної інстанції залишив без змін; індивідуальну податкову консультацію контролюючого орану визнано недійсною та скасовано.

 Правова позиція 

Операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у Переліках, затверджених постановою №15, у період з 01 січня 2015 року по 30 березня 2015 року звільнялись від оподаткування ПДВ. Адже, упродовж спірного періоду (з 01 січня 2015 року по 30 березня 2015 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови №15, Кабінет Міністрів України не затверджував. Натомість постановою №136 внесено зміни до постанови №15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 01 січня 2017 року.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки вважав, що контролюючим органом не було дотримано алгоритму дій, визначених ПКУ, що передують її проведенню, а саме: направлення платнику податків належно оформленого запиту про надання інформації та її документального підтвердження. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення.

 Правова позиція 

Документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Лише дотримання цих вимог може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки.

задоволено

 Фабула справи  Рішенням міської ради від 13.07.2016 було встановлено транспортний податок, а також затвердженні особливості його справляння, відповідно до норм Податкового кодексу України. У відповідності до вказаного рішення, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику податку податкове зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік, оскільки за ним зареєстроване право власності на транспортний засіб, який є об’єктом оподаткування транспортного податку. Платник податку звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення міською радою транспортного податку 13.07.2016 року не може бути застосовано у 2016 році, оскільки встановлення податку або зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Тому встановлення такого податку 13.07.2016 року матиме застосування в 2017 році, який є плановим періодом для застосування цього рішення. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції, а в задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Зі змісту норм Податкового кодексу України випливає, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Однак, положеннями пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції, в 2016 році в платників податку виник обов’язок сплатити транспортний податок з фізичних осіб, у випадку якщо середньоринкова вартість об’єкту оподаткування (легкового автомобілю) становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно).

Однак, контролюючим органом не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. Натомість судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, й, як наслідок, не надано належної оцінки обрахунку середньоринкової вартості автомобіля платника податку, яка впливає на віднесення такого автомобіля до об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, а тому вказані обставини повинні бути досліджені в новому розгляді справи.

задоволено частково
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію