Податкова судова практика

 Фабула справи  Позивач звернувся до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття.  Між позивачем та резидентом Чехії було укладено контракт на реалізацію комплексу будівельних об’єктів. Предмет контракту - - перелік і вартість робіт, які виконує позивач. Контракт був виконаний, що підтверджується актами виконаних робіт. Згодом контролюючим органом було надіслано позивачу податкові повідомлення – рішення, якими накладено штрафні санкції через порушення положень індивідуальної ліцензії, порядку розрахунків зовнішньоекономічної діяльності та валютного законодавства. Позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення – рішення щодо порушення умов індивідуальної ліцензії, інші два залишив в силі. Перше стосувалось застосування штрафних санкцій за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та порушення вимог валютного законодавства. Позивач не оспорював порушення строку розрахунків, проте стверджував, що ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до розрахунків, за його контрактом з чеським контрагентом, оскільки цей Закон не поширюються на експорт послуг. Інше податкове повідомлення – рішення стосувалось порушення вимог Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». А саме  несвоєчасного здійснення обов'язкового продажу коштів у сумі 2718,00 чеських крон, що надійшли на поточний рахунок, відкритий в «Raiffeisenbank a.s» (Чехія) та несвоєчасне подання звітності про валютні операції. Допущення цього порушення позивач пояснював труднощами проходження SWIFT-переказу та накладенням арешту на грошові кошти, які знаходились на банківському рахунку позивача в українському банку, що спричинило невчасний продаж вищевказаних коштів та невчасне подання позивачем до Національного банку України на паперових носіях копії банківської виписки за рахунком. Позивач та контролюючий орган звернулись до суду з апеляційною скаргою.

 Правова позиція 

Обмеження щодо терміну розрахунків (120 календарних днів) стосувались виключно операцій з експорту та імпорту товарів. Контракт же між позивачем та його контрагентом містив ознаки договору підряду та за ним виконувались саме роботи.  Відтак, оскільки, позивачем за вищезазначеним контрактом не здійснювались операції з експорту та імпорту товарів, а виконувались виключно роботи, положення щодо обмеження терміну розрахунків (120 календарних днів) до платника не повинні застосовуватись, а повинні діяти терміни встановлені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме 180 календарних днів з моменту підписання акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт.

Суд врахував поважність причини затримки обов’язкового продажу коштів, що надійшли на рахунок позивача, а саме існування труднощів проходження SWIFT - переказу, а також блокування рахунку позивача в банку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання та накладено штрафні санкції. Перевіркою було встановлено, що між платником податків (позичальником) та іншим суб’єктом господарювання (позикодавець) укладено договорі про надання повторної фінансової допомоги. Контролюючий орган вважає, що платник повинен був визначити справедливу вартість свого зобов'язання, а суму дисконту (різниця між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання) включити до доходу в момент отримання позик і до витрат в процесі амортизації такого дисконту протягом строку користування позикою. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

Поворотна фінансова допомога відповідає визначенню поняття «фінансовий інструмент», що передбачене у пункті 4 Положення  (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові Інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (далі - Положення) – це контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Пунктом 10 Положення передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Отже, видана позика це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом до отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов'язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.

Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (п.5.7.2 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти», - далі МСФЗ).

Якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою (якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.

Виходячи з положень МСФЗ перед тим як оцінювати грошові потоки платник податків сам має право визначити за якою методикою їх оцінювати: за ціною котирування ціни на активному ринку чи, застосовуючи метод оцінювання, у разі відсутності активного ринку.

Крім того, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз'яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов'язане визначати методологію оцінки фінансових зобов'язань самостійно, а ДФЗ не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.

Позикодавець у  будь-який момент міг направити вимогу про повернення позики, а Позичальник (Позивач) зобов'язаний був її виконати. На підставі викладеного вище, враховуючи умови облікової політики позивача, умови договорів про надання поворотної фінансової допомоги, позивач не зобов'язаний здійснювати дисконтування позики до закінчення першого календарного року користування позикою.

задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію