Податкова судова практика

 Фабула справи  Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб. При обчисленні орендної плати податковий орган використав розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначений у довідці, що була видана платнику декілька років назад, і розмір якої платник вказував у своїх податкових деклараціях наступних років, за період яких органом і було збільшено грошове зобов’язання. При цьому платник стверджував, що орендна плата була розрахована податковим органом на підставі недостовірних даних щодо нормативної грошової оцінки землі та звернувся до суду з метою оскарження спірних податкових повідомлень – рішень. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасовано та позов задоволено частково. Суд касаційної інстанції рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

 Правова позиція 

З набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Податковий орган може нарахувати грошове зобов’язання, використовуючи дані Державного земельного кадастру, отримані протягом минулих років. Не вимагається при обчисленні плати за землю замінювати видані раніше органами, що здійснювали ведення Державного земельного кадастру, дані про нормативну грошову оцінку землі (за невстановлення нової) на відомості про таку ж оцінку, оформлені в порядку визначеному Законом № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр».

задоволено

 Фабула справи  Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень рішень про збільшення грошового зобов’язання з орендної плати та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Товариство на обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень послалося на те, що чинне законодавство не зобов’язує орендаря земельної ділянки сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає визначеному в договорі оренди, у разі законодавчої зміни граничного розміру такої плати до внесення змін у відповідний договір. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний адміністративний суд по рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.

 Правова позиція 

Суд дійшов до висновку, що застосування відповідачем при обчисленні Товариству орендної плати даних ДЗК від 18 червня 2010 року № 5354 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з огляду на підтвердження її незмінності органом Держземагентства у листі від 17 вересня 2014 року, є правомірним. Позиція судів попередніх інстанцій про протиправність нарахування контролюючим органом додаткового грошового зобов’язання з огляду на непідтвердження використаної податковим органом при нарахуванні орендної плати за землю її нормативної грошової оцінки даними Державного земельного кадастру, оформленими відповідно до вимог Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», є невірною, оскільки платник податків при сплаті податкових зобов’язань використовував аналогічні дані нормативно-грошової оцінки земель протягом 2011-2014 років.

задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику податків нараховано суму податкового зобов’язання з ПДВ. Під час перевірки платника контролюючим органом було встановлено, що такий платник не зареєструвався платником податку на додану вартість, хоча останній перевищив обсяг операцій з чим у нього виник обов’язок зареєструватися як платник ПДВ. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволені вимог платника, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Суд застосовуючи пункт 181.1 статті 181 ПК України, дійшов до висновку, що контролюючий орган правомірно нарахував суму грошового зобов’язання платнику податків, оскільки внаслідок судового розгляду було встановлено, що платник отримав загальну суму за останні 12 місяців від здійснення операцій з постачання товарів/послуг у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі в обсязі більше, ніж 300 000 грн. При цьому така особа не зареєструвалась платником ПДВ, як цього вимагає пункт 181.1 статті 181 ПК України, а тому донарахування сум ПДВ контролюючим органом є правомірним.

задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію