Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податку подав позовну заяву про скасування податкових повідомлень рішень, якими встановлено порушення податкового законодавства у формі заниження податку на прибуток; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування ППП; завищення збитків від операцій з цінними паперами (акціями); занижено фінансовий результат від продажу та інших способів відчуження цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовій біржі за відповідні звітні податкові періоди та заниження особливого податок на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду адміністративний позов задоволено. Контролюючим органом подано касаційну скаргу.

 Правова позиція 

До складу доходів платника податку може включатися виключно прибуток за операціями з цінними паперами, а саме перевищення доходів над витратами, понесеними (нарахованими) платником податку внаслідок придбання цінних паперів протягом відповідного звітного періоду. Постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності емітента цінних паперів не позбавляє такі цінні папери відповідного статусу.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податків було подано позовну заяву про скасування податкових повідомлень рішень щодо збільшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість з договору постачання технічної води, енергії та стиснутого повітря для виробничих потреб. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач (контролюючий орган) подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Оскільки між платником податків та його контрагентами мали місце взаєморозрахунки взаємозаліком без перерахування один одному у рахунок компенсації вартості товару (послуг) після отримання коштів від кінцевого споживача товару (послуги), платник податків не застосовував касовий метод розрахунку при визначенні податкового кредиту. Проте податкове законодавства не містить застережень щодо віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість при такій формі розрахунку як взаємозалік, а тому, платник податків не позбавляється права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податків було подано позовну заяву, якою позивач просить скасувати податкові повідомлення рішення з приводу збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість; збільшення суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, прийнятих контролюючим органом з підстав безпідставного відображення позивачем в податковому обліку наслідки фінансово-господарських правовідносин з контрагентами, оформлені формально без фактичного їх здійснення. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду адміністративний позов задоволено. Контролюючим органом подано касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Відправляючи справу на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій взагалі не досліджено обставини справи, які стосуються питання щодо кого саме було постановлене та набрало чинності судове рішення у кримінальному провадженні. Проблемним виступає той факт, що п. 86.9 ст. 89 ПКУ, що була чинною до 04 січня 2013 року, не конкретизувала коло осіб щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, винесеної в порядку кримінально-процесуального законодавства, що давало підстави для поширення передбаченою цією нормою заборони відносно прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили рішенням суду у кримінальній справі у разі проведення податкової перевірки щодо будь-яких осіб на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.11 статті 78 Податкового кодексу України, в межах кримінально-процесуального законодавства чи законодавства про оперативно-розшукову діяльність. Проте обмеження щодо прийняття податкових повідомлень-рішень після отримання судового рішення у кримінальній справі з  4 січня 2013 року стосується лише випадків порушення кримінального провадження відносно посадових осіб платника податків. Оскільки судами попередніх інстанції не перевірено щодо кого саме було постановлено вирок у кримінальному проваджені та його відношення до платника позивача, касаційний суд прийняв ухвалу про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

задоволено частково

 Фабула справи  Платником податків було подано позовну заяву, в якій позивач просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення рішення, якими збільшено податкове зобов’язання платника з податку на прибуток та податку на додану вартість. Справа розглядалась неодноразово; судом касаційної інстанції було прийнято ухвалу від 11.06.2014 про направлення справи на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції, оскільки окружним адміністративним судом та апеляційним судом не було встановлено всіх фактичних обставин справи, а саме суди не перевірили усіх доводів Інспекції про недоведеність платником задекларованих поставок товарів і послуг з оренди транспортних засобів спірним контрагентом, не дослідили наявності у цього постачальника необхідних матеріальних і трудових ресурсів для виконання цих операцій (у тому числі транспортних засобів, що виступали предметом оренди), а також відповідність  у контрагента критеріїв реального суб'єкта господарювання, не перевірили прояву позивачем належного ступеня обережності при виборі названого контрагента, наявності у позивача розумної ділової мети при вступі у ділові стосунки з контрагентом. За фактом відсутності обґрунтування контролюючого органу щодо нереальності вчинених операцій, судом першої інстанції ухвалено постанову про задоволення позовних вимог, залишену без змін ухвалою апеляційного суду. Контролюючий орган подав касаційну скаргу. 

 Правова позиція 

Підтвердження реальності вчинених господарських операцій підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, актом звірки розрахунків, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами між підприємствами позивача та контрагента, які відповідають вимогам встановлених законом щодо первинних документів, які підтверджують зміну майнового стану позивача у результаті здійснення господарської діяльності, відображають розумну ділову мету та товарність вчинених операцій.

не задоволено

 Фабула справи  позивач звернувся з позовом до суду про стягнення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Постановою Господарського суду позов було задоволено.

 Правова позиція 

Бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства відповідно до ст. 200 ПК України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Порядок визначений даним законодавством не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Таким чином, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Суд посилається на висновок щодо застосування норм матеріального права викладеного у Постанові Верховного суду від 16 вересня 2015 року (2а/0570/17001/2012).

В С Т А Н О В И В : Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" 09 серпня 2005 року звернувся до Господарського суду мiста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 277 412,00 грн. Постановою Господарського суду мiста Києва від 15 вересня 2015 року даний позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач в особі Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргон» (надалі - ТОВ «Аргон») є юридичною особою, зареєстроване Жовтневою районною державною адміністрацією міста Києва 14.10.1999р. за №07946, ідентифікаційний код юридичної особи - 30577841, місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 24, кв. 8. ТОВ «Аргон» зареєстровано платником податку на додану вартість (Свідоцтво платника ПДВ №357542278, індивідуальний податковий номер - 305778426040). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2004р. порушено справу №46/281-б про банкрутство ТОВ «Аргон». В подальшому, Господарським судом міста Києва ТОВ «Аргон» було визнано банкрутом та призначено ліквідатора. Як свідчать матеріали даної справи, ТОВ «Аргон» подало до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва податкові декларації з податку на додану вартість за січень, квітень, червень, вересень, жовтень, листопад 2002 року та січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, вересень, жовтень 2003 року (належним чином засвідчені копії декларацій та розрахунків містяться в матеріалах даної справи). За даними рядків 13 податкових декларацій загальна сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника, становить 277 412,00 грн. (140 251,00 грн. ПДВ. за 2002р. + 193 831,00 грн. ПДВ за 2003р. - 56 541,00 грн. зменшення поточних зобов'язань з ПДВ за 2002р. та 2003р. = 277 412,00 грн.). За твердженням позивача, станом на момент звернення з даним позовом йому не було перераховано суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 277 412,00 грн., що і стало підставою для його звернення до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне. Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Згідно п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Підпунктом 7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість»пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість (надалі -ПДВ) права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений. За приписами п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таким чином, положення пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам. Відповідно до п.п. 7.7.3. п. 7.3. ст. 7 цього Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Так в своїх доводах позивач посилається на факт наявності податкових декларацій з податку на додану вартість за спірний період, вважаючи їх достатньою підставою для стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 277 412,00 грн. Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин, які виникли до 01.06.2005р, повинна застосовуватися процедура надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України», оскільки Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), який відповідно до пункту 13 «Перехідні положення» розділу 2 вказаного вище Закону набрав чинності з 01.06.2005р., крім підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону, не може бути застосовано до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Аналізуючи норми чинного законодавства колегія суддів виходить з наступного. Згідно пунктів 1,4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1232, Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2006 №332 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2006р. за №454/12328 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні органи Державного казначейства України, яке є урядовим органом державного управління, повертають кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) інших надходжень. Таким поданням органу стягнення у розумінні абзацу 2 підпункту 7.7.5, підпункту 1.1.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є висновок податкового органу із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Відповідно до підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу. Тобто, законодавцем чітко встановлено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне надходження цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає із самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (пункт 19 статті 1, стаття 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно з пунктом 1.3 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Отже, Закон України «Про податок на додану вартість» встановлював прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді цього податку. Таким чином, зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. У зв'язку з цим, факт надмірної фактичної сплати податку за результатами звітного податкового періоду платником податку, який звернувся до суду з позовом про стягнення бюджетної заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, з яким Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування у визначених ним випадках. Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що правомірність суми бюджетного відшкодування встановлена у ході розгляду справи №11/704 (№25/402), де постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011р. та ухвалою Вищого адміністартивного суду України від 25.11.2014р., задоволено позов ТОВ «Аргон» та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.08.2004р. №0001572307/0. Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009р. набрала законної сили саме 06 квітня 2011 року. Відповідно до пп. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2181-III), узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. За приписами пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту. Згідно пп.5.2.2. п. 5.2. ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Положенням пп. 5.2.3. п. 5.2. ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заява, подана із дотриманням строків, визначених пп. 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою. Відповідно до абз. 5 пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Згідно пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження. З 01.01.2011 року вступив в силу Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Статтею 200 Податкового кодексу України урегульовано Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті. Згідно абзацу другого пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 (чинний на час виникнення спірних правовідносинах; далі - Порядок), яким визначено механізм їх взаємодії. За змістом пункту 9 Порядку, протягом п'яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку. Отже, з аналізу норм чинного законодавства випливає, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. У зв'язку з цим, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. За таких обставин, колегія суддів знаходить помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підставі для задоволення вимог даного позову в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аргон» бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 277 412,00 грн. (двісті сімдесят сім тисяч чотириста дванадцять гривень 00 копійок), оскільки така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника податку на додану вартість. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Оскільки, звертаючись до суду, платник податку на додану вартість невірно визначив спосіб захисту порушених прав, то наслідком цього, на думку колегії суддів, є відмова у задоволенні позовних вимог. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (2а/0570/17001/2012). Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Господарського суду мiста Києва від 15 вересня 2015 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення коштів, слід відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду. Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити. Постанову Господарського суду мiста Києва від 15 вересня 2015 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення коштів - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк Є.О. Сорочко Повний текст постанови виготовлено - 04.04.16р. Головуючий суддя Собків Я.М. Судді: Сорочко Є.О. Борисюк Л.П.

задоволено

 Фабула справи  юридична особа, відповідальна за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, подала позовну заяву про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування пені по податку на доходи найманих працівників, які засновувались на висновках про неутримання ПДФО, з сум, виплачених фізичним особам, що не є працівниками підприємства, за надані послуги та отриманий товар, а також неутримання ПДФО, з сум, отриманих працівниками підприємства за рахунок коштів підприємства, як додаткове благо, неутримання ПДФО, з сум, отриманих працівниками підприємства у вигляді відшкодування вартості проїзду, використання власного авто, проживання у готелі. Постановою адміністративного суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення – рішення. У решті позовних вимог відмовлено. Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач (контролюючий орган) звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Позивач в письмових запереченнях на касаційні скарги просив в їх задоволенні відмовити.

 Правова позиція 

До складу витрат платника податку відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Такі витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Норми Податкового кодексу України не містять обмежень щодо виду транспорту, витрати на оплату яких відрядженим працівником можуть бути віднесені до складу витрат платника податку. Крім того, наведеними нормами надано право платнику податків включати до податкових витрат витрати працівника на проїзд як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, у тому числі на орендованому транспорті, та витрати на побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни).

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про ненарахування самостійно платником податку (сільськогосподарським товаровиробником - суб’єктом спеціального режиму оподаткування) штрафу у розмірі 3 % до суми донарахованого самостійно платником податкового зобов’язання з ПДВ та несплата цієї суми до бюджету. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника, а суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Касаційний суд скасував рішення апеляційної інстанції та залишив в силі рішення першої інстанції, відмовивши у задоволені вимог платника. Таким чином, платник податку звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

У разі якщо сільськогосподарське підприємство–суб’єкт спеціального режиму оподаткування у майбутніх податкових періодах самостійно виявить факт заниження податкового зобов’язання у раніше поданій ним податковій декларації, то таке підприємство, якщо обирає спосіб виправлення помилки через подання уточнюючого розрахунку, зобов’язане відповідно до абзацу четвертого пункту 50.1 статті 50 ПК надіслати такий розрахунок і до його подання сплатити штраф у розмірі трьох відсотків від виправленої суми заниженого податкового зобов’язання. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує занижені суми податкового зобов’язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком. Неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб’єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак ця пільга на них не поширюється і не звільняє їх від виконання інших обов’язків у разі настання обставин, з якими ПК пов’язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й у випадках самостійного виявлення ними помилки в раніше поданих податкових деклараціях. Якщо сільськогосподарське підприємство подасть уточнюючий розрахунок про заниження податкового зобов’язання і не сплатить штраф у розмірі трьох відсотків від заниженої суми податкового зобов’язання до подання такого уточнюючого розрахунку, а контролюючий орган за наслідками позапланової перевірки, проведеної у зв’язку з поданням уточнюючого розрахунку, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК встановить факт несплати штрафу і самостійно визначить суму грошового зобов’язання, то такі дії утворюють податкове правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 123.1 статті 123 ПК.

не задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію