Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з оскарженням податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Контролюючий орган мотивує дані рішення порушенням платником вимог податкового законодавства, зокрема платником придбавалися у контрагентів товари, які в подальшому використовувалися в неоподатковуваних операціях з огляду на те, що передавалися у схов вказаним контрагентам. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги платника про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. 

 Правова позиція 

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. 

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. А оскільки операція з передачі товарів у схов та операція з повернення товарів зі схову не є операціями, за якими передається право власності на такі товари, а також не містять ознак операцій з постачання товарів, операції з передачі товарів у схов та повернення товарів зі схову не є операціями, а тому не є об'єктом оподаткування і не повинні включатися до складу податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з вимогою про стягнення з Державного бюджету України заборгованості з податку на додану вартість. Контролюючим органом було проведено перевірку платника, на основі якої прийнято податкове повідомлення-рішення (далі – ППР), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Дане ППР було оскаржене платником, а потім платник звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості. Судами першої та апеляційної інстанції ППР було визнане протиправним. Постановою окружного адміністративного суду задоволенні позовних вимог платника щодо стягнення заборгованості - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент розгляду даної справи процедура судового оскарження податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, не закінчена, а отже обов'язок у контролюючого органу  щодо подання органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, відсутній. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного суду скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог, оскільки судове рішення щодо визнання ППР, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, визнано протиправним.

 Правова позиція 

Оскільки рішення суду про скасування податкових повідомлень-рішень щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість набрало законної сили на момент судового заперечення контролюючим органом права платника на стягнення заборгованості з бюджету, та відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України таке рішення має преюдиційне значення у даній справі, тобто вважається встановленими, істинними та такими, що не потребує нового доведення. Отже, за таких умов, право платника на стягнення заборгованості підтверджується судовим рішенням та не може бути переглянутим у даному провадженні.  

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган та платник податків звернулися до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанцій, якими частково задоволено вимоги платника податків стосовно скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, таким чином, скасувавши повідомлення-рішення, яким платнику нараховано грошове зобов’язання з ПДВ на підставі висновку про порушення платником вимог формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ за результатами господарських операцій, які характеризуються фіктивністю, а також частково скасовано повідомлення-рішення, прийняте на підставі висновку про порушення платником вимог формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ за операцією із ліквідації необоротних активів.

 Правова позиція 

Норми Податкового кодексу України передбачають, що ліквідація основних виробничих або невиробничих засобів за самостійним рішенням платника податку, для цілей оподаткування розглядається як їх постачання за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, який має податковий борг, проте перша та апеляційна інстанції дійшли висновку про наявність спору про право.

 Правова позиція 

Спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. При цьому, незгода платника податків із рішенням податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, визначених ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства України може підтверджуватись не лише зверненням із відповідним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено арешт або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.  

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з оскарженням дій посадових осіб контролюючого органу щодо неприйняття податкової декларації та з вимогою зобов’язати контролюючий орган прийняти декларацію датою її фактичного отримання. Контролюючий орган мотивував відмову в прийнятті декларації відсутністю на додатку до декларації підпису посадової особи платника та печатки платника податку. 

 Правова позиція 

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України. У такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з оскарженням дій посадових осіб контролюючого органу щодо неприйняття податкової декларації та з вимогою зобов’язати контролюючий орган прийняти декларацію датою її фактичного отримання. Контролюючий орган мотивував відмову в прийнятті декларації відсутністю на додатку до декларації підпису посадової особи платника та печатки платника податку. Суд першої та апеляційної інстанції задовольнив позов частково в частині визнання протиправною відмови в прийнятті податкової декларації.

 Правова позиція 

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України. У такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Вимога щодо зобов'язання відобразити контролюючим органом показники (дані) податкової декларації платника з податку на додану вартість з додатками в електронних базах даних податкової звітності, у тому числі в картці особового рахунку, є похідною вимог про визнання протиправною відмови у прийнятті декларації з ПДВ, та на стадії розгляду питання про визнання протиправною відмови у прийнятті декларації є передчасною.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання проведення перевірки, за наслідками якої складено акт, протиправною та скасування податкових повідомлень. Позаплановою виїзною документальною перевіркою платника контролюючим органом виявлено випадки неповного включення платником сум на перевезення імпортних вантажів до задекларованої митної вартості товарів, на основі якої прийнято податкові повідомлення-рішення щодо нарахування зобов'язань з податку на додану вартість та ввізного мита. Судами першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Порушення митним органом порядку проведення перевірки, якщо такі порушення і були допущені, не звільняє суб'єкта господарювання  від відповідальності за правопорушення, що були встановленні в ході такої перевірки. 

Оскільки платник не скористався своїм правом не допустити посадових осіб митного органу до проведення перевірки у разі порушення умов її проведення, встановлені актом перевірки порушення платником вимог митного законодавства підлягали оцінці судом під час розгляду справи.

Невстановлення судами попередніх інстанцій обставини щодо правомірності визначення зобов'язань спірними податковими рішеннями по факту правопорушення означає, що належна юридична оцінка цим обставинам дана не була, а тому дана справа підлягає направленню на розгляд до суду першої інстанції для становлення фактичних обставин справи.  

задоволено частково

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо донарахування платнику грошового зобов'язання з податку на прибуток та визначення грошового зобов'язання з ПДВ . Контролюючий орган мотивує прийняття даних податкових повідомлень-рішень протиправним формуванням платником валових витрат та податкового кредиту за операціями, які не передбачають отримання платником економічного ефекту, а відтак не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду назване рішення суду першої інстанції скасовано, а у позові відмовлено.

 Правова позиція 

Об'єктом рекламування є товар (роботи, послуги), засоби індивідуалізації юридичної особи та (або) товару, виробник або продавець, результати інтелектуальної діяльності. Кваліфікуючою ознакою реклами є цільова спрямованість інформації, що поширюється, на притягнення уваги до об'єкта рекламування, на формування таабо підтримання інтересу до нього, просування цього об'єкта на ринку. При цьому економічна мета витрат, що підлягають врахуванню при обчисленні бази оподаткування ПДВ та податку на прибуток, повинна оцінюватися з урахуванням обставин, які свідчать про намір платника отримати економічний ефект, про здатність цих витрат викликати позитивні зміни економічного стану платника у майбутньому.

У разі, якщо спрямуванням реклами є активізація дій населення з виконання їх обов'язку оплачувати отримані комунальні послуги, формування у населення бажаної для інтересів суспільства та держави поведінки (а не збільшення попиту на комунальні послуги), така реклама не відповідає ознакам комерційної реклами, що виключає можливість податкового обліку витрат платника на оплату розглядуваних рекламних послуг.

не задоволено

 Фабула справи  Платник  оскаржив в адміністративному суді податкове повідомлення-рішення щодо сплати платником антидемпінгового мита. Підставою прийняття даного податкового повідомлення-рішення було здійснення платником митного оформлення товару - шприців ін'єкційних одноразового застосування з пластмасових матеріалів з голкою, без сплати антидемпінгового мита, внаслідок чого платник занизив  зобов'язання за платежем «антидемпінгове мито».  Постановою адміністративного суду позов задоволено частково: оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано в частині зобов'язання позивача сплатити антидемпінгове мито. Постановою апеляційного адміністративного суду назване рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Наслідком набрання законної сили рішенням суду є набуття цим рішенням, зокрема, ознак обов'язковості (що передбачає обов'язок його виконання усіма органами, організаціями та посадовими особами) та виконуваності (тобто забезпечення законом права особи на примусове виконання рішення). Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов'язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу правомочної особи.

З набранням законної сили постановою апеляційного суду рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, яким запроваджено антидемпінгове мито для шприців,  втратило чинність, а тому його положення не могли бути застосовані при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщувались через митний кордон України платником Таким чином, у платника не могло виникнути обов'язків щодо сплати антидемпінгового мита за вантажними митними деклараціями, оскільки товар за цією декларацією був ввезений на митну територію України у той час, коли постанова апеляційного суду про визнання протиправним і скасування рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі була чинною.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень, прийнятих в силу фіктивності господарських операцій платника з його контрагентами, та вимоги про сплату боргу. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень внаслідок завищення платником від'ємного значення з ПДВ. Підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення була відсутність між платником та контрагентом безпосередніх договірних та фінансово-господарських правовідносин, а також наявність ознак фіктивності у діяльності контрагента виключає право платника на податковий кредит за складеними контрагентом податковими накладними. Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено.

 Правова позиція 

Відсутність безпосередніх правовідносин між платником та забудовником у даних конкретних правовідносинах не може слугувати перешкодою для формування платником податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом

З урахуванням обсягу прав і обов'язків сторін у розглядуваних правовідносинах і фактичного результату, до якого прагнули учасники цих операцій, за своєю податковою природою спірні операції є першим постачанням житла платнику у межах договору управління. Адже економічною метою розглядуваних операцій є придбання платником житла у забудовника (у контрагента) через фінансового посередника. Відповідно до п. 197.1 такі операції не звільняються від оподаткування.

Таким чином, отримуючи від позивача грошові кошти в управління для фінансування будівництва, управитель лише надає довірителю фінансові послуги з транзитного руху коштів та контролю за їх використанням, тоді як правовідносини з першої поставки житла виникають безпосередньо між довірителем та забудовником. Наведене свідчить на користь висновку про те, що у даному разі першою подією, з якою пункт 187.1 пов'язує виникнення у забудовника податкових зобов'язань з ПДВ є дата отримання коштів ним коштів від управителя, що кореспондує праву позивача як інвестора будівництва сформувати податковий кредит за податковою накладною, виписаною забудовником по цій першій події.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення, яке прийняте контролюючим органом на підставі висновку про порушення платником вимог формування податкового кредиту з ПДВ за результатами господарських операцій фіктивного характеру. Перша та апеляційна інстанції відмовили у задоволені вимог платника. Касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Платник оскаржив податкові повідомлення-рішення, прийнятих внаслідок заниження платником суми податку на додану вартість та податку на прибуток. Контролюючий орган обґрунтовує свої рішення тим, що формування валових витрат платником та віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відбулось на основі операцій, реальність  яких не підтверджена необхідними первинними документами. Судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.   Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник оскаржив податкові повідомлення-рішення, прийнятих внаслідок заниження платником суми податку на додану вартість та податку на прибуток. Контролюючий орган обґрунтовує свої рішення тим, що формування валових витрат платником та віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відбулось на основі операцій, реальність  яких не підтверджена необхідними первинними документами. Судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову.  

 Правова позиція 

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.  

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.   Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням вимоги контролюючого органу про сплату недоїмки, а також зобов’язати контролюючий орган утриматися від винесення вимог про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Перша інстанція частково задовольнила вимоги платника, визнавши протиправною та скасувавши вимогу. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої, відмовивши у задоволені вимог платника. Касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Положення частини 4 статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із вимогою частково скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу щодо донарахування основного платежу із земельного податку та застосування штрафних санкцій. Перша, апеляційна та касаційна інстанції задовольнили вимоги платника. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2015 року                                                      м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В.В., суддів: Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., – розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі – Товариство) до Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області (далі – ОДПІ) про часткове скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом до ОДПІ про часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2012 року № 0000592342 щодо донарахування основного платежу із земельного податку у розмірі 16 890 грн 90 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 4222 грн 73 коп. На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що податкове повідомлення-рішення ОДПІ не відповідає дійсності, оскільки земельна ділянка (ставок), за яку донараховано земельний податок, не належить Товаристу на праві приватної власності, а відноситься до земель водного фонду Часівоярської міської ради Донецької області. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 4 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року, позов задовольнив: скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення ОДПІ. Вищий адміністративний суд України, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, зазначив, що ОДПІ протиправно дійшла висновку про належність Товариству на праві приватної власності земельної ділянки площею 5,2 га на підставі відповіді міського відділу земельних ресурсів, порушивши законодавчо встановлений порядок, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 та пункту 1 статті 270 Податкового кодексу України. На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2014 року (справа № К/800/19107/14)), яка, на думку ОДПІ, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року. Так, у справі, що розглядається, касаційний суд зазначив, що в матеріалах справи зазначено вичерпний перелік ділянок, які рахуються за Товариством. Земельна ділянка (ставок), за яку донараховано земельний податок, не належить Товариству, а відноситься до земель водного фонду (запасу) Часівоярської міської ради Донецької області. У рішенні від 8 жовтня 2014 року Вищий адміністративний суд України вирішував питання про право користування спірною земельною ділянкою. Обставини, встановлені судами у справі, на рішення у якій посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цьому спорі, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається. Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий В.В. Кривенко Судді: О.Ф. Волков, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулась до суду з позовом до митного органу, заявивши серед інших, зокрема вимогу зобов'язати орган доходів і зборів здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом кодом товару, згідно з УКТ ЗЕД та вимогу визнати протиправними дії органу доходів і зборів щодо митного оформлення товару за визначеним ним кодом товару, згідно з УКТ ЗЕД. Письмове рішення митниці про відмову в митному оформленні товару у декларанта було відсутнє. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили частково. Не погоджуючись з рішеннями судів, митний орган звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.  

 Правова позиція 

У правовідносинах між митницею та декларантом право останнього є порушеним у випадку прийняття митним органом рішення про визначення іншого коду товару, ніж визначив декларант. У випадку відсутності письмового рішення митниці про відмову в митному оформленні товару заявник не може посилатися на порушення свого права, оскільки оскарження дій відповідача з мотивів, які ґрунтуються на припущенні про можливість порушення права, є безпідставним.

задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію