Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийняте на підставі висновку про порушення платником вимог стосовно оподаткування ПДВ операцій з передачі майна у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг. Перша та апеляційна інстанція відмовили у задоволені вимог платника. Касаційний суд підтримав позиції попередніх інстанцій. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими задоволено вимогу платника податків стосовно скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Таке повідомлення-рішення, зокрема, містить доводи контролюючого органу про заниження вартості оренди приміщення, яке є власністю платника, що в свою чергу свідчить про відсутність мети отримання доходу.

 Правова позиція 

Використання контролюючим органом в якості звичайних цін для порівняння, що мають великі розбіжності в часі, для складання результатів перевірки є недоцільним. Тому, податкові повідомлення-рішення, прийняті на основі таких результатів, є неправомірними та підлягають скасуванню, під час їх оскарження.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, якими за вимогою платника податків скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті, зокрема, з причин порушення платником податківпорядку визначення бази оподаткування в разі постачання товарів. 

 Правова позиція 

Використання контролюючим органом неофіційних джерел інформації в порушення п. 39.11 ст.39 ПК України, як доводів щодо невідповідності звичайної ціни рівню ринкових, є непереконливим. Тому, податкові повідомлення-рішення, прийняті на основі таких висновків, є неправомірними та підлягають скасуванню, під час їх оскарження.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, з підстав перешкоджання виконанню повноважень податкового керуючого. Суди перших інстанцій відмовили у задоволенні подання контролюючого органу, з підстав перевищення 24-годинного строку внесення відповідного подання до суду, оскільки надіслане листом подання через відділення поштового зв’язку дійшло пізніше, ніж встановлений ст. 1833 КАС України строк.

 Правова позиція 

Правила, встановлені ст. 103 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема ч. 9, не поширюються на обчислення строків, встановлених ст. 1833 КАС України. Якщо подання, інші документи чи матеріали були направлені засобами поштового зв’язку і надійшли пізніше ніж у встановлений 24-годинний строк, то такий строк вважається пропущеним.

не задоволено

 Фабула справи  : Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування з ПДВ за результатами фіктивних господарських операцій. Перша та апеляційна інстанція відмовили у задоволені вимог платника. Касаційний суд підтримав позиції попередніх інстанцій. Таким чином, платник податків звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Платник податків не несе відповідальності за порушення або недотримання законодавства контрагента.

Ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна чи надання його неоформленого належним чином, не є підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням дій контролюючого органу з визначення коду товару та оформлення товару згідно із ВМД, а також із вимогою зобов’язати торгово-промислову палату видати йому сертифікат про проходження товару. Перша інстанція вимоги платника задовольнила в повній мірі. Апеляційна інстанція скасував рішення першої в частині визнання протиправними дій та рішень контролюючого органу щодо визначення коду товару, відмовивши у задоволені відповідних вимог платника. Касаційний суд підтримав позиції попередніх інстанцій. Таким чином, контролюючий звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням дій контролюючого органу щодо видачі картки відмови у митному оформленні товарів та рішення про коригування митної вартості товарів, а також з вимогами скасувати зазначені картку відмови та рішення і стягнути з бюджету на його користь фінансову гарантію. До справи долучилась третя особа, яка заявляє самостійні вимоги до предмета спору та просить суд стягнути на її користь надану нею фінансову гарантію. Перша інстанція частково задовольнила вимоги платника податків, визнавши протиправними дії контролюючого органу щодо видачі картки відмови і рішення та скасувавши ці картку та рішення; в повній мірі задовольнила вимоги третьої особи. Апеляційна інстанція скасувала рішення першої, частково задовольнивши вимоги платника, а саме визнала протиправними дії контролюючого органу щодо видачі картки відмови і рішення та скасувала ці картку відмови і рішення; відмовила у задоволені решти вимог платника та вимог третьої особи. Касаційний суд підтримав позицію суду апеляційної інстанції. Таким чином, контролюючий звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Контролюючі органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у контролюючого органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов’язковою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребуванню підлягають ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням картки відмови в митному оформленні транспортного засобу і рішення про коригування митної вартості товарів, а також із вимогою стягнути кошти. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Касаційний суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині стягнення з контролюючого органу на користь платника зайво сплачених митних платежів, а у решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Таким чином, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду України з проханням переглянути рішення касаційної інстанції.

 Правова позиція 

Контролюючі органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у контролюючого органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов’язковою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребуванню підлягають ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації

не задоволено

 Фабула справи  Громадянин Держави Ізраїль звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 469 Митного кодексу України, в якій закріплено адміністративну відповідальність за зміну стану товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, користування та розпорядження ними без дозволу органу доходів і зборів, а так само невжиття передбачених частиною четвертою статті 204 Митного кодексу України заходів щодо товарів, строк тимчасового зберігання яких під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі закінчився. Суб’єкт права на конституційне звернення просить витлумачити словосполучення „користування та розпорядження“, яке міститься у наведених положеннях, в аспекті питання, у чому полягає об’єктивна сторона адміністративного правопорушення: у користуванні та розпорядженні товарами без дозволу органу доходів і зборів чи у вчиненні однієї із зазначених дій. Підтвердження неоднозначного застосування судами України частини другої статті 469 Митного кодексу України є те, що  в одних випадках суди доходили висновку, що користування автомобілем, ввезеним в Україну в митному режимі тимчасового ввезення, без дозволу органу доходів і зборів особою, яка не ввозила транспортний засіб в Україну, є підставою для її притягнення до адміністративної відповідальності, а в іншому - що відповідальність для цієї особи може наставати лише у разі вчинення нею обох дій сукупно, а саме користування та розпорядження таким автомобілем без дозволу органу доходів і зборів. На думку автора клопотання, зазначена судова практика призвела до порушення його конституційних прав на рівність перед законом і на судовий захист.

 Правова позиція 

Словосполучення „користування та розпорядження“, що міститься в положеннях частини другої статті 469 Митного кодексу України, згідно з якою адміністративним правопорушенням визнається, зокрема, зміна стану товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, користування та розпорядження ними без дозволу органу доходів і зборів, необхідно розуміти так, що адміністративним правопорушенням є окремо як користування, так і розпорядження без дозволу органу доходів і зборів товарами, митне оформлення яких не закінчено або які перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем чи поміщені в режим митного складу. Користування або розпорядження транспортними засобами особистого користування, які поміщені в митний режим тимчасового ввезення на митну територію України, не є адміністративним правопорушенням, передбаченим у частині другій статті 469 Митного кодексу України.

невідомо

 Фабула справи  Підприємство звернулося до суду із позовом до митного органу про визнання протиправними дій щодо видачі картки відмови у митному оформлення товарів та рішення про коригування митної вартості товарів. Суд першої інстанції задовольнив позов частково. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, задовольнив позов  в частині позовних вимог. Вищий адміністративний суд України ухвалою постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, митний орган звернувся до Верховного Суду України.  

 Правова позиція 

Сумніви митних органів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

не задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію