Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень, винесених з підстав неправильного визначення бази оподаткування виходячи з договірної вартості товару, а не від його митної вартості. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову платника податків. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Позиція контролюючого органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на положеннях законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "16" червня 2014 р. м. Київ К/9991/237/12 Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючого судді Пилипчук Н.Г. суддів Лосєва А.М., Цвіркуна Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 у справі № 2а-12435/08/1970 за позовом Приватного підприємства «Тернопіль-Транзит» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень, -

 ВСТАНОВИВ: Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.01.2008 у задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 28.11.2008 № 0000132306/0/76836 та від 12.12.2008 № 0000152306/0/89600 відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.11.2008 № 0000132306/0/76836 та від 12.12.2008 № 0000152306/0/89600. Тернопільська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 28.11.2008 № 0000132306/0/76836 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2008 року в сумі 232633 грн. та за податковим повідомленням-рішенням від 12.12.2008 № 0000152306/0 бюджетного відшкодування за жовтень 2008 року в сумі 276022,00 грн. слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Податковий орган вважає, що позивач неправильно визначав базу оподаткування податком на додану вартість за операціями з реалізації в Україні товару імпортного походження виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою від його митної вартості. Податковий орган вважає, що звичайною ціною товару є його митна вартість. Суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції про те, що позивач правильно визначав базу оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за договірними цінами, але не нижче за звичайні ціни. Відповідно до п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган не діяв у межах наведеної норми законодавства. Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на положеннях законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

 УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 - без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук Судді А.М. Лосєв, Ю.І. Цвіркун

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням рішень першої та апеляційної інстанції, які задовольнили подання контролюючого органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника, який відчужив заставне майно без згоди контролюючого органу.

 Правова позиція 

Платник податків зобов’язаний отримати згоду контролюючого органу на відчуження або оренду (лізинг) заставного майна, а також отримати згоду останнього на заміну його іншим майном такої самої або більшої вартості. В іншому разі,договір, на платника буде накладено штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

невідомо

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо виготовлення акта про результати позапланової виїзної перевірки та податкового повідомлення-рішеннята, скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного з підстав порушення граничного терміну надходження виручки. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову платника податків. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким частково задовольнив позовні вимоги платника, в частині скасування ППР.

 Правова позиція 

У випадку своєчасного звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду та підтвердження в судовому порядку факту нерозрахунку з резидентом за зовнішньоекономічним контрактом не з його вини, або встановлення факту розрахунку, відсутні правові підстави для нарахування пені за порушення термінів зарахування виручки у іноземній валюті на валютний рахунок.

Дата звернення резидента з позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», та пеня за їх порушення не сплачується.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, оскільки контролюючий орган не зарахував погашення одних податкових зобов'язань, посилаючись на те, що сплата більш ранніх податкових зобов'язань за терміном виникнення, здійснюється попередньо погашенню поточних податкових зобов'язань. Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Контролюючий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень, винесених з підстав розбіжностей даних податкового кредиту і податкових зобов'язань між платником і контрагентом. Судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги платника.

 Правова позиція 

Зменшення податкового кредиту у зв'язку з неподанням контрагентом платника податків декларації з податку на додану варітьсь, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, чинним законодавством не передбачено. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, винесених з підстав несплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування ділянками лісового фонду. Суд першої інстанції частково задовольнив позов платника податків. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Лісокористувачі, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів за спеціальним дозволом - лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком, зобов'язані сплачувати збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

не задоволено

 Фабула справи  На обґрунтування позову зазначив, що вимогою управління ПФУ зобов’язало позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування станом. Це рішення вважає неправомірним з огляду на те, що пенсійне страхування є одним із видів соціального страхування, а тому правовідносини, які виникають під час пенсійного страхування, передусім, регулюються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР. Він є пенсіонером за віком і відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного внеску за себе. Позивач є ФОП, знаходиться на спрощеній системі оподаткування, отримує пенсію за віком, призначену зі зменшенням встановленого законом загального пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та перебуває на обліку в управлінні ПФУ.

 Правова позиція 

Особи, яким призначені пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є пенсіонерами за віком, і це відповідає Прикінцевим положенням Закону № 1058-ІV. Таким чином, фізичні особи–підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі. Особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», не є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить будь-яких винятків щодо пенсіонерів за віком.

не задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію