Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення – рішення щодо нарахування йому податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників та штрафних санкцій, обґрунтовуючи це тим, що він діяв в межах законодавства та наданого йому податкового роз’яснення. Підставою для такого нарахування був факт не оподаткування платником виплат найманими працівникам. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний суд своїм рішенням, залишеним без змін ухвалою касаційного суду, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Вищий адміністративний суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що оскільки платник визначив у колективному договорі, що службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, є відрядженнями, і вони мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства України про службові відрядження.

 Правова позиція 

Суд, проаналізувавши додані позивачем рішення, прийшов до висновку, що факт неоднакового застосування норм матеріального права судами відсутній, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у цьому спорі, не подібні до правовідносин у наведених позивачем спорах. Зокрема, у розглядуваному спорі позивачем не надав доказів належного оформлення відряджень працівників. Зважаючи на це, Верховний Суд не має правових підстав для задоволення заяви про перегляд справи. 

не задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) та реєстрацію його як платника ПДВ на загальних умовах. Підставою для такого анулювання стало те, що платник здійснював поставки лісоматеріалів та дров, які відповідно до переліку товарів груп 1-24 УКТ ЗЕД не є сільськогосподарськими товарами і становили 100 % вартості всіх поставлених Підприємством товарів. Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Апеляційний суд своїм рішенням, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду, відмовив у задоволенні позовних вимог. 

 Правова позиція 

Для підприємств, які здійснюють діяльність у сфері лісового господарства, спеціальний режим оподаткування поширюється на операції, що здійснюються в межах видів діяльності, передбачених Законом «Про податок на додану вартість» та Переліком видів діяльності, на які поширюються норми статті 81  Закону «Про податок на додану вартість», в результаті яких відбувається поставка сільськогосподарських товарів, що відповідають визначенню, наведеному у пункті 81.7 статті 81 Закону «Про податок на додану вартість.  

не задоволено

 Фабула справи  Платники звернулися до адміністративного суду з позовом про визнання права на проживання без ідентифікаційного номеру, ліквідацію їх ідентифікаційного номера та облікової картки платника податків.  Окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд своїм рішенням, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд зазначив, що відмова позивачам у задоволенні заяв про скасування ідентифікаційного номера, знищення облікових карток з їхніми даними пов’язана з їх відмовою подати пакет документів відповідно до вимог.

 Правова позиція 

У випадку, коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, то з Державного реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу, а не лише її ідентифікаційний номер. Також облік таких осіб може вестися за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційних номерів (за прізвищем, іменем та по батькові). Аля обов’язковою умовою є офіційне повідомлення такими особами контролюючих органів про процедуру відмови від ідентифікаційного номеру.

задоволено

 Фабула справи  Платник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування рішення митного органу щодо визначення митної вартості товару, скасування картки відмови у прийнятті митної декларації та стягнути надміру сплачену суму ПДВ, обґрунтовуючи це тим, що він надав всі необхідні документи контролюючому органу для визначення митної вартості товару і тому, митний орган не мав підстав для визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом. Окружний адміністративний суд задовольнив позов в частині скасування рішення про визначення митної вартості та картки відмови. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні надміру сплаченої суми ПДВ та задовольнив позов в цій частині. Вищий адміністративний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Обставини у справі, що розглядається, та у справах, доданих позивачем до заяви, є різними, що свідчить про відсутність факту неоднакового застосування норм матеріального права судами. Зокрема, у справі, що розглядається, мав місце обґрунтований сумнів митного органу щодо митної вартості ввезеного товару, оскільки платник не надав достатніх підтверджуючих документів. В той же час, в доданих справах митний орган вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не довів обґрунтованості підстав для визначення митної вартості за шостим (резервним) методом та відмови у прийнятті декларації. Зважаючи на це, Верховний Суд не має достатніх правових підстав для задоволення заяви про перегляд справи.  

не задоволено

 Фабула справи  Товариству з обмеженою відповідальністю було надано дозвіл на розміщення товару на складі тимчасового зберігання під митним контролем, згідно з договором зберігання. Тимчасове зберігання вказаного товару на складі було дозволено митним органом на визначений строк, з урахуванням передбаченого ч. 1 ст. 204 МК України загального строку тимчасового зберігання товарів під митним контролем, який становить 90 календарних днів. Відповідно до вимог встановлених ч. 4 ст. 204 МК України товари, які перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, повинні бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму до закінчення строку зберігання. Однак, товариство у встановлений законом строк не заявило митним органам за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товар, який підлягає обов'язковому декларуванню, у разі переміщення через митний кордон України. Таким чином митний орган дійшов висновку про порушення вимоги ст. 204 МК України та про вчинення товариством порушення, передбаченого ст. 472 МК України. Не погодившись з такими висновками митного органу, товариство звернулося до суду.

 Правова позиція 

До закінчення граничних строків зберігання товарів на складі тимчасового зберігання товари мають бути задекларовані у відповідний митний режим або ж передані для подальшого зберігання на склад органу доходів і зборів чи вивезені за межі митної території України. За порушення встановлених строків Митним кодексом України передбачено адміністративну відповідальність за статтею 469 Митного кодексу України. Порушення законодавчо встановленого обов'язку декларування товарів до закінчення встановлених строків тимчасового зберігання не може  кваліфікуватись за статтею 472 Митного кодексу України.

не задоволено

 Фабула справи  Платником податку було укладено ліцензійну угоду з контрагентом-нерезидентом щодо використання торгівельних марок на території України.  Контрагент-нерезидент виступав у ролі субліцензіара відносно українського резидента, оскільки право на використання цього об’єкта права інтелектуальної власності було надано йому власником марок - нерезидентом на основі  виключної ліцензії на використання торговельних марок на території України. За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновку, що нерезидент-контрагент не є бенефіціарним отримувачем доходу, а відтак, платником податку було занижено податок на доходи нерезидентів із джерелом їх походження з України. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції  адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Постановою апеляційного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку.

 Правова позиція 

У разі, якщо платником податку-резидентом укладено ліцензійну угоду з контрагентом нерезидентом, що виступає в ролі субліцензіара (відносно українського резидента), останній може вважатися особою, що має право на отримання доходів та є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу у розумінні пунктів 103.2, 103.3 статті 103 ПК України, за умови, що ліцензіар (володілець прав на об’єкти права інтелектуальної власності) не має права використовувати об’єкти права інтелектуальної власності на території України, як і надавати право на їх використання іншим особам. 

задоволено
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію