Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку отримав квитанцію з повідомленням про прийняття Комісією ДФС рішення про відмову у реєстрації податкової накладної. Таке рішення Комісії ДФС не містить жодної конкретної інформації, щодо причин, підстав та обґрунтувань прийняття такого рішення.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку подав до комісії ДФС пояснення та копії документів, однак вони не були нею враховані при прийнятті рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної. Прийняте комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не містить відомостей, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Між платником податку (позичальником) та чеським банком (кредитором) було укладено угоду про експортний кредит. У договорі сторони передбачили, що всі податки сплачуватимуться за рахунок позичальника, крім податку на дохід корпорації, що підлягає сплаті кредитором в Чеській республіці. Податковим органом було встановлено, що платник податку, виплачуючи проценти за кредитом, не сплачував з них податок на прибуток в Україні.  Згідно із ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, оподаткування таких доходів повинно було здійснюватися за ставкою 15%, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод. Відповідно до пункту 1 ст.11 Конвенції між Урядом України та Урядом Чеської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та майно» (далі – Конвенція), проценти, що виникають в Договірній державі і сплачуються резиденту другої Договірної держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Пункт 2 Конвенції зазначає, що однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти і є резидентом другої Договірної держави, податок, що стягується, не повинен перевищувати 5% від загальної суми процентів. На думку платника податку, наведені положення Конвенції дозволяють альтернативно оподатковувати проценти в одній або в другій країні (як в країні, яка є джерелом доходів, так і в країні, резидентом якої є особа, що одержує такі доходи). За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Перевіркою встановлено порушення представництвом платника податків Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року), Податкового кодексу України у зв'язку з невключенням до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, отриманого від головної компанії-нерезидента платника податків коштів на фінансування витрат представництва. Контролюючий орган зазначив, що представництво платника має ознаки постійного представництва, передбачені п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року) та пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а тому є платником податку на прибуток та зобов'язане оподаткувати доходи, отримані внаслідок надходження коштів від головної компанії. Контролюючим органом не представлено жодних доказів, які б свідчили, що діяльність Представництва «платника податків була спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та від такої діяльності представництвом отримано прибуток нерезидента, який оподатковується в загальному порядку. Не встановлено обставин, які б підтверджували, що платник через представництво здійснював господарську діяльність на території України, від якої отримував оподатковуваний доход з джерелом його походження з України Представництво платника провадило діяльність з утримання постійного місця діяльності виключно для збору, обробки та (або) поширення інформації, ведення бухгалтерського обліку, маркетингу, реклами, вивчення ринку товарів (робіт, послуг), реалізованих іноземною компанією, а також утримання постійного місця діяльності для підписання контрактів. Фінансування діяльності представництва здійснювалось лише за рахунок материнської компанії. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.

Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити