Фабула справи  Контролюючим органом не було підтверджено юридичній особі статус платника єдиного податку на наступний рік, оскільки контролюючим органом було встановлено існування заборгованості особи зі сплати податків. Юридична особа оскаржила правомірність таких дій, з мотивів, що наявність податкового боргу є підставою для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку і не є достатньою умовою для анулювання такої реєстрації платникам податку, які вже перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Постановою окружного суду у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду скасовано, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку четвертої групи у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У разі непроведення перевірки факту наявності у платника податкового боргу (встановлення податкового боргу іншим способом), у  контролюючого органу  не виникає заснованих на законі правових підстав для непідтвердження позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку  платника податку з питання повноти нарахування і сплати податківпід час здійснення контрольованих операцій. За результатами перевірки зроблено висновки про те, що платник податку внаслідок не включення до звіту про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом 2014 року контрольовані операції з реалізації олії соняшникової нерезиденту. Платник податків оскаржив прийняті рішення про донарахування податку на прибуток, мотивуючи це тим, висновки про наявність контрольованої операції, оскільки контролюючим органом невірно проведене зіставлення комерційних та фінансових умов операцій, і невірно застосовано метод визначення ціни контрольованих операцій

 Правова позиція 

При здійсненні коригування відмінностей комерційних умов у контрольованих операціях (умови поставки СРТ) з умовами у зіставних неконтрольованих операціях (умови поставки FОВ) потрібно враховувати умови оплати вантажу, період поставки вантажу, віднесення природних втрат вантажу, розподіл обов`язків між сторонами договору тощо, які прямо впливають на відмінність комерційних умов різних операцій, що наявність даних та інших факторів, що впливають на формування ціни при умовах поставки FОВ. Для цілей трансфертного ціноутворення датою здійснення контрольованої операції є саме дата переходу права власності на товар, оскільки норми статті 39 Податкового кодексу України, не ототожнюють дату здійснення контрольованої операції з датою переходу власності, зокрема підпункт 39.3.3.3.4 пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України передбачає, що ринковий діапазон цін визначається на підставі інформації на найближчу до дня здійснення контрольованої операції дату.


не задоволено

 Фабула справи  Управлінням Держпраці було проведено інспекційне відвідування ФОП з приводу порушення законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками. За його результатами встановлено, що окремі контрагенти за договорами підряду виконували не індивідуально визначену роботу, функції, які виконували такі особи за вказаними договорами, не є самостійними, а здійснювані в межах підготовчих робіт та укладання тротуарної плитки з систематичним виконанням цих функцій та з матеріалів, наданих ФОП, що виключає можливість роботи в будь-який зручний час. На підставі встановеного було накладено штраф за фактичне допущення до роботи 12 працівників без оформлення трудового договору. ФОП оскаржив застосування штрафу, з мотивів того, що між ним та контрагентами були укладені цивільно-правові договори, що свідчить про відсутність трудових відносин. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.


Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.


З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.


не задоволено

 Фабула справи  Між платниками податків та органом місцевого самоврядування було укладено договір оренди землі, за яким було передано платникам земельну ділянку в користування. Згодом, було проведено державну реєстрацію договору, відповідно до вимог ПК України. Через три роки після укладення первісного договору, сторони погодили додаткову угоду, якою змінено деякі умови договору, а саме розмір орендної плати та порядку її сплати.   Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. Оскільки державну реєстрацію додаткової угоди не було проведено рішенням господарського суду додаткову угоду було визнано недійсною з моменту укладання, а також припинено дію угоди на майбутнє. Однак, контролюючим органом було нараховано суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю на положеннях додаткової угоди.  Платник податків оскаржив прийняття податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено орендну плату за землю, з мотивів неправомірності застосування контролюючим органом положень додаткової угоди.

 Правова позиція 

Оскільки ПК України вказує на необхідність державної реєстрації договору оренди землі, шо є передумовою для застосування її положень, то  додаткова угода до договору оренди земні, яка не була зареєстрована відповідно до законодавства не може вважатися вчиненою, (укладеною), а у контролюючого органу не маєпідстав для її врахування при прийнятті рішень .


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено зобов’язання зі сплати податку на прибуток та ПДВ і застосовано штрафні санкції зі сплати ПДФО і військового збору. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень органу та штрафних санкцій. Суд першої інстанції задовольнив позов повністю, суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін. Суди попередніх інстанцій встановили, що  господарські операції позивача з його контрагентами спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

 Правова позиція 

Використання послуг мобільного зв`язку є виробничою необхідністю при виконанні фізичними особами-співробітниками позивача своїх посадових обов`язків і не є отриманими додатковими благами, оскільки безпосередньо пов`язані з виробничою діяльністю самого позивача, а не конкретних осіб.


Документами, які підтверджують використання мобільного зв`язку (роумінгу) виключно у виробничих цілях є наказ керівника позивача про придбання мобільних телефонів, правила користування мобільним зв`язком, затверджені керівником позивача, та список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами.


Здійснення платником господарських операцій, їх реальний характер, що доводить правомірність формування як витрат так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції), послуг спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень. Відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.


Відтак, кошти відносяться до витрат платника податку у складі інших витрат, зокрема адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, і не підлягають оподаткуванню з податку на доходи з фізичних осіб.


Недопущення платником податків порушень, які призвели до безпідставного визначення податку обумовлюють відсутність підстав для застосування штрафних санкцій за подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків. З огляду на те, що дані викладені у акті встановлені помилково і не містять законодавчого обґрунтування, то відсутні підстави для збільшення грошового зобов`язання з військового збору та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього збору.


Отже, недоведеність правопорушення щодо нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб обумовлює безпідставність визначення військового збору.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належний йому об`єкт нерухомості підпадає під пільгу, передбачену пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, а тому не може бути оподаткований податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім того, на момент формування оспорюваної податкової вимоги спірне податкове повідомлення-рішення щодо визначення позивачу суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскаржувалось позивачем у адміністративному порядку, тому сума грошового зобов`язання залишалась неузгодженою.  Крім цього відповідачем винесено спірну податкову вимогу, чим порушено приписи п. 56.15. ст. 56 ПК України, відповідно до якого скарга на рішення контролюючого органу зупиняє виконання платником грошових зобов`язань на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено частково

 Правова позиція 

Дослідивши зміст пункту "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, колегією суддів встановлено, що названий пункт визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється. Окрім того, по тексту обумовленої норми перелік об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно наведено за допомогою розділового знаку "кома", у кінцевому переліку яких зазначено такий об`єкт, як: "складські приміщення промислових підприємств". Наявність словосполучення "промислових підприємств" у назві такого об`єкта, як "складські приміщення" відповідач відносить до всіх без винятку об`єктів перелічених у пункті "є"  266.2.2 пункту 266.2 статті  266 ПК України. Апелянт у свою чергу вважає, що дане словосполучення "промислових підприємств" у назві такого об`єкта, як складські приміщення не відноситься до решти об`єктів перелічених у зазначеному пункті. Таким чином колегія суддів констатує, що має місце різне тлумачення однієї і тієї ж норми права, що вказує на недотримання, визначеного Європейським судом критерію, щодо   чіткості та передбачуваності у застосуванні обумовленої норми права, що дає припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Як наслідок порушення названого критерію порушується основоположний принцип щодо недопущення перевищення державними органами меж свободи розсуду, що  правомірності втручання у здійснення прав і свобод людини.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ. Платник оскаржив рішення, й за результатами розгляду справи ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова вчинити дії щодо поновлення реєстрації. Однак за час судового розгляду, платник  змінив своє місцезнаходження і відповідно місце податкового обліку. У зв'язку з цим, платником було подано нову позовну заяву до ДПІ у Київському районі м. Харкова (до органу обліку за новим місцежнаходженням), в якій вимагав вчинити дії щодо поновлення реєстрації платником ПДВ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання, однак ця обов`язковість має різні наслідки для осіб, які брали участь у справі, і тих, які участі в справі не брали.  


Законна сила постанови суду проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в його основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені постановою суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.  


Відтак, якщо судом було зобов’язано конкретний орган поновити реєстрацію, то в органу за новим місцем обліку платника, відсутній відповідний обов`язок, який встановлено таким рішенням суду й, як наслідок, наявність порушення цим суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів платника не вбачається.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 8, статті 19, частині четвертій статті 41, частинам першій, третій статті 42, статті 56 Конституції України положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні“ від 23 березня 2017 року № 1989–VIII. Положеннями вищезазначених законів передбачалось, що нараховані та сплачені за період проведення АТО суми плати за землю на  земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів.

 Правова позиція 

Внесення абзацом двадцять шостим розділу I Закону № 1989 змін до Податкового кодексу України у частині скасування права на повернення платникам податків сум плати за землю, нарахованих та сплачених за період, зазначений у підпункті 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX „Перехідні положення“ Податкового кодексу України, не пов’язане з „усуненням неузгодженостей та технічних помилок“, а фактично мало на меті забезпечення „уникнення дисбалансу місцевих бюджетів Донецької та Луганської областей“. Внесення зазначених змін до Податкового кодексу України було обумовлено необхідністю досягнення суспільно значущої мети, однак законодавець діяв непослідовно й не дотримав балансу між публічним та приватним інтересами, а обраний ним засіб (запровадження таких змін) не є пропорційним цілям, які переслідувалися. Крім того, положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону № 1989 суперечать конституційному принципу верховенства права.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до господарського суду з позовом до контрагента, в якому просив зобов'язати останнього скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій,  за договором про постачання електричної енергії, укладеним між ними. Позов мотивовано тим, що у зв`язку з невиконанням контрагентом вимог Податкового кодексу України  щодо складення податкових накладних та здійснення їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, платник не може віднести суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Суд першої інстанції відмовів у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу до цього ж суду для подальшого розгляду. Суд  послався на те, що між сторонами існують правовідносини, підставою виникнення яких є господарський договір. Отже спір щодо спонукання відповідача виконати вимоги податкового законодавства має розглядатись і вирішуватись в залежності від встановлення судом обставин належного виконання сторонами умов такого договору та виникнення у сторін такого договору відповідних господарських зобов`язань, а тому такий спір підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції.

 Правова позиція 

Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов?язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податків (позивач), якою встановлено порушення порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, у результаті чого занижена сума ПДВ. Крім того, органом було надано матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню стосовно дій контрагента платника податків щодо мінімізації податкових зобов`язань та безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ, внаслідок чого безпідставно сформовано податковий кредит на додану вартість підприємствам, в тому числі й позивача. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів та штрафних санкцій. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував постанову попередньої інстанції та скаргу платника податків задовольнив повністю.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.


Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.


Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.


Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив стягнути з Держаного бюджету України пеню за затримку бюджетного відшкодування. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовну заяву залишено без розгляду, з мотивів пропуску шестимісячного строку встановленого для звернення до адміністративного суду

 Правова позиція 

В силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.


Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.


Отже, позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% та 20% за порушення граничного строку сплати орендної плати з юридичних осіб. Позовні вимоги мотивовані тим, що помилкове перерахування суму податку не на той казначейський рахунок не є підставою для висновку про несвоєчасну сплату податку, а тому підстави для застосування до позивача штрафу в порядку пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Суди попередніх інстанцій правомірно врахували висновки щодо застосування норм пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі № 21-377а15, за яким усуваючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції цієї норми, дійшов висновку що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.


Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету.


Оскільки помилкове перерахування Товариством на неналежний рахунок узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету не вплинуло на виконання обов`язку платника зі сплати податку, підстави для застосування до позивача штрафу в порядку пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відсутні.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки контролюючим органом встановлено, що фактично нерезидент проводить комерційну, господарську діяльність на території України через своє представництво, оскільки представництво здійснювало перереєстрацію лікарських засобів в МОЗі, виготовлених нерезидентом, та іншими виробниками фармакологічної продукції, а також замовляло виготовлення листівок, багерів, буклетів та іншої рекламної діяльності продукції на препарати фармацевтичного призначення. За результатами перевірки було донараховано податку на прибуток. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, мотивуючи це тим, що здійснювана ним діяльність за своєю суттю є допоміжною та підготовчою, а тому не утворює постійного представництва нерезидента. Рішенням першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Судом апеляційної інстанції рішення окружного суду скасовано, позовні вимоги задоволено..

 Правова позиція 

Критеріями для віднесення отриманих представництвом коштів до прибутку нерезидента, який за вимогами закону оподатковується у загальному порядку, є повне або часткове здійснення нерезидентом господарської діяльності на території України через постійне представництво та отримання цим представництвом від такої діяльності сум прибутків, належних нерезиденту.


Господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні не підпадає під визначення «постійне представництво» виключно у тому випадку, коли представництво здійснює будь-яку з перелічених в ПК України та, за наявності, Конвенції про уникнення подвійного оподаткування, видів діяльності з обов`язковою умовою, що така діяльність  має підготовчий або допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії.Для встановлення того, чи діяльність представництва нерезидента має підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, їх діяльності необхідно порівняти зі статутною діяльністю нерезединта. 


не задоволено

 Фабула справи  Комунальне підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що частина чистого прибутку не відноситься за своєю природою до податків, зборів у розумінні ПК України, а тому, у цьому випадку, не можливо застосувати приписи ст. 126 ПК України для визначення штрафу Постановою окружного суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду залишено без змін

 Правова позиція 

Перелік загальнодержавних податків та зборів, а також місцевих податків встановлено ст. 9 та ст. 10 ПК відповідно, при цьому  частина чистого прибутку не віднесена до жодної з цих статей. Абзацем першим частини 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (Закон № 185-V) встановлено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Згідно з абзацами четвертим-сьомим частини 5 цієї статті, господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів. Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (грошове зобов`язання, податкове зобов`язання), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК України. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст. 126 ПК не відповідає змісту вищевказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов`язань.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну перевірку платника податків, за результатами якої складено акт, у якому міститься висновок про заниження доходу платника, отриманого від реалізації товарів (послуг), що призвело до заниження податкових зобов’язань по податку на доходи фізичних осіб. Також контролюючим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій. Особа-платник податків звернулася до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій.

 Правова позиція 

податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими. Однак, норма пункту 177.3 Податкового кодексу України не робить виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.


Відповідно до пункту 6.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку15 «Дохід», сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов`язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів, не визнається доходами.


Відтак, за наявності прямої норми, закріпленої пунктом 177.3 Податкового кодексу України, якою передбачено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), доводи податкового органу є неприйнятними.


Крім того, акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є доходом Державного бюджету, а не підприємця, оскільки витрати по його сплаті не є такими, що належать до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності, що свідчить про безпідставність донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.


Щодо оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, було врегульовано шляхом доповнення пункту177.3 Податкового кодексу України підпунктом 177.3.1, де визначено, що не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Акцизний податок є непрямим податком, що встановлюється у вигляді надбавки до ціни, оплачується покупцями при купівлі підакцизних товарів, а в бюджет вноситься продавцями таких товарів за визначеними Кодексом ставками. Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначаються мета, склад і принципи складання фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.


Відповідно до пункту 3 Положення - доходи, це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).


Враховуючи, що акцизний податок в подальшому підлягає перерахуванню до бюджету, він не призводить до зростання власного капіталу, отже, не може бути врахований як дохід.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги контролюючого органу щодо сплати ЄСВ за період з 1997 по 2018 рік. Платник податків аргментував свою позицію тим, що він перебував на спрощеній системі оподаткування, підприємницьку діяльність у вказаний переіод не здійснював, а тому доходу від провадження такої діяльності не отримував, працював лише найманим працівником. Крім того наголошував на процедурних порушеннях допущених контролюючим органом. 

 Правова позиція 

«Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов’язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі».   


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну перевірку платника податків, за результатами якої зафіксовано заниження податкових зобов’язань по ПДВ за рахунок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ від контрагента. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, мотивуючи його тим, що висновки, викладені в акті перевірки є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі контрагентами підтверджується належними первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення своїх контрагентів до виконання ними податкових зобов`язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов`язки по перевірках. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Зважаючи на вимоги норм пп. «а» п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6, п.201.10 Податкового кодексу України, а також ст.3 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.


Разом з цим, в обґрунтування донарахування податку на додану вартість відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на підставі аналізу відповідачем господарської діяльності контрагентів позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було зупинено реєстрацію податкової накладної на підставі виявлення невідповідності обсягів постачання обсягам придбання товарів. Платником податку було подано документи, які підтверджують реальність здійснення операції по податковій накладній. За результатами розгляду платникові було відмовлено у реєстрації накладної з мотивів суперечливості документів щодо змісту та якісних характеристик наданих послуг. Платник податків оскаржив рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, з мотиві, що податковим органом не спростовано факту надання послуг та їх документарного підтвердження. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. позов задоволено.

 Правова позиція 

Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства.


Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.


Якщо оскаржується рішення про зупинення реєстрації податкової накладної, на підставі того, що воно не відповідає вимогам, які висуваються до його змісту та форми, суди не можуть самостійно, в межах судового провадження, досліджувати реальність здійснених операцій.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом видано наказ про проведення документальної перевірки, а згодом органом складено акт відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків. Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податків про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. В обґрунтування подання контролюючий орган посилався на наявність правових підстав для адміністративного арешту майна позивача, - відмову від допуску працівників контролюючого органу до проведення документальної планової перевірки. Судом першої інстанції, залишено без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні подання контролюючого органу відмовлено.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 94.2.3 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.


Якщо податкова звернулась до суду у спрощеному порядку для стягнення коштів або арешту майна, для відмови у відкритті провадження на підставі «спору про право» не обов’язково ініціювати паралельну справу, в якій оскаржувати передумови відповідного звернення.


Суди можуть встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків.


Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов`язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв`язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.


Тобто, наявність спору про право може бути встановлено, якщо в своїх запереченнях до подання контролюючого органу, платник податків поставить під сумність законність передумов.


задоволено частково

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини, в якому просить визнати протиправною бездіяльність останньої щодо ненарахування та невиплати особі грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також зобов`язати Військову частину нарахувати та виплатити особі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

 Правова позиція 

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків ТОВ «Сіріус-1», як уповноважена особа за Договором про спільну діяльність звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу в частині не розгляду по суті та задоволенню заяви Договору про спільну діяльність, про зняття з обліку за неосновним місцем обліку Договору про спільну діяльність, як платника податку з рентної плати. - зобов'язати контролюючий орган зняти з обліку за неосновним місцем обліку Договір про спільну діяльність, як платника рентної плати та внести інформацію про зняття з обліку за неосновним місцем обліку Договору про спільну діяльність У касаційній скарзі контролюючий орган посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень пункту 67.4 статті 64, підпунктів 252.1.1, 252.1.2, 252.1.3 пункту 252.1 статті 252 Податкового кодексу України, зазначає, що передача прав користування на свердловини не може стати підставою для припинення обліку такого суб'єкта господарювання як платника орендної плати, оскільки ключовим об'єктом, що генерує виникнення об'єкта оподаткування - видобутої корисної копали, є право користування майном ділянки надр, яке виникло в результаті укладення Договору про спільну діяльність із власником Спеціального дозволу - ПАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння». постановою окружного адміністративного суду позов задоволено ухвалою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного суду залишено без змін

 Правова позиція 

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що з 01 листопада 2015 року позивач перестав фактично використовувати об'єкти (у зв'язку з чим він і був узятий на облік за неосновним місцем обліку) внаслідок передачі таких об'єктів у суборенду суб'єктам господарювання, які діяли на підставі договору про спільне виробництво, ТОВ «Сіріус-1» та ПрАТ - ліцензіату. 


На час розгляду справи учасники Договору СД здійснюють іншу, не заборонену законом господарську діяльність, (не пов'язану з видобуванням корисних копалин) з метою одержання прибутку, що прямо передбачено п.   2.1. Договору СД, що виключає можливості обліку Договору СД як платника рентної плати за неосновним місцем обліку.


Доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки на виконання вимог статті 49 Закону України «Про нафту і газ» один з учасників договору про спільне виробництво без об'єднання майна, що укладений між ТОВ «Сіріус-1», ПрАТ «Укрнафтобуріння», а саме ПрАТ «Укрнафтобуріння», має спеціальний дозвіл та є ліцензіатом у розумінні підпункту 252.1.2 пункту 252.1 статті 252 Податкового кодексу України.


не задоволено

 Фабула справи  Юридична та фізична особи звернулися до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час погодження нормативно-правового акту Державною службою України з питань праці не було враховано численні принципові зауваження Державної регуляторної служби, викладені у рішеннях про відмову у погодженні проекту постанови Кабінету Міністрів України рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

 Правова позиція 

Розгляд проектів актів Кабінету Міністрів України унормовано § 55-1 глави 7 Регламенту Кабінету Міністрів України. Відповідно до якого, акт Кабінету Міністрів України приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень. Разом з тим, Державна регуляторна служба, за результатами розгляду проекту постанови Кабінету Міністрів України тричі приймала рішення про відмову в погодженні регуляторного акта. Частинами першою та другою статті 25 Закону № 1160 - ІV встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо до проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні. Натомість, Держпраці не було враховано численні принципові зауваження Державної регуляторної служби, викладені у вказаних рішеннях про відмову у погодженні проекту постанови Кабінету Міністрів України, в тому числі, на етапі повторного її погодження. При цьому, за відсутності рішення Державної регуляторної служби про погодження даного проекту постанови Держпраці подала його на розгляд Уряду. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що проект постанови Кабінету Міністрів України щодо питання реалізації статті 259 Кодексу України законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності погодження Державної регуляторної служби, відсутність якого обумовлена прийняттям Державної регуляторної служби рішення про відмову в його погодженні.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним дії контролюючого органу, що полягають у запровадженні для використання регіональними підрозділами ДФС України критеріїв оцінки ризиковості платника податку, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН листом від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18 "Критерії ризиковості платника податків. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що критерії оцінки ризиковості платника податку, достатні для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН, запровадженні контролюючим органом листом від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18 з порушенням вимог законодавства, чим порушено законні права та інтереси позивача.

 Правова позиція 

Критерії ризиковості платника податку мають ознаки регуляторного акта, оскільки встановлюють норми права, передбачають неодноразове їх застосування щодо невизначеного кола осіб та здійснюють безпосередній вплив на господарську діяльність суб'єктів господарювання, так як спрямовані на правове регулювання відносин щодо визначення платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, що є підставою для зупинення реєстрації податкових накладних, сформованих таким платником податків.


Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:


- відсутній аналіз регуляторного впливу;


- проект регуляторного акта не був оприлюднений;


- проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом;


- щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.


У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.


Критерії ризиковості платника податку не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України (протилежного відповідачем суду не доведено), а відтак вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході проведення внутрішньої перевірки було встановлено допущену помилку при донарахування штрафних санкцій за вчинене платником правопорушення. За результатами інвентаризації, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф за неправомірне завищення витрат, які враховуються при визначенні податку на прибуток та неправомірне завищення податкового кредиту.   Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Положеннями Податкового кодексу України не передбачено донарахування штрафних санкцій після сплати платником податків за раніше прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями сум податкових зобов'язань. Такої підстави застосування штрафи як проведення власної інвентаризації податковим органом та усунення в такий спосіб раніше допущених помилок законодавець не передбачає.


Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що збільшення суми необхідного донарахування (штрафних санкцій) можливе лише виключно за результатами адміністративного оскарження, тоді як у касаційній скарзі наголошено на тому, що факт незастосування штрафної санкції у розмірі 50 відсотків виявлено при проведенні внутрішньої перевірки податкового органу, що унеможливлює донарахування суми штрафних санкцій у встановленому законодавством порядку.


не задоволено

 Фабула справи  У власності позивача (платника податків) знаходилась житлова будівля літ. «Б-3». Податковим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень, якими нараховано суму податкового зобов’язання з земельного податку з фізичних осіб за 2014, 2015 та 2016 рр. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення. Позивач посилався на те, що нараховуючи земельний податок на підставі даних технічного паспорту (а не на підставі проведеної перевірки), на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок готельного типу, податковий орган діяв всупереч положенням пункту 286.1 ПК України. Рішенням першої інстанції, залишено без змін ухвалою апеляційного суду, позов платника податків задоволено.

 Правова позиція 

Визначено, що нежитлова будівля літ «Б-3» була реконструйована в багатоквартирний будинок готельного типу і введена в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17 березня 2014 року. На даний момент в актуальному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація, що за вказаною адресою зареєстровані квартири в багатоповерховому житловому будинку. Втім, будь-яких доказів, що у період 2014-2016 років позивач був власником нежитлових приміщень у багатоквартирному жилому будинку податковим органом не надано. Під час нарахування земельного податку позивачу, контролюючий орган керувався даними копії технічного паспорту на квартирний багатоповерховий житловий будинок.


Крім того, розмір земельної ділянки визначено як 1068,9 м2. В той же час, в касаційній скарзі податковий орган зазначає, що обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка загальною площею орієнтовно 0,3232 га (3232 м2) використовуються для експлуатації та обслуговування трьохповерхової житлової будівлі.


Отже, враховуючи суперечності у податкового органу щодо призначення будівлі, площі земельної ділянки тощо, суд погоджується з доводом позивача, що нарахування податкових зобов'язань повинно було відбуватись на підставі проведеної перевірки.


Нараховуючи земельний податок на підставі даних технічного паспорту на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок готельного типу, податковий орган діяв всупереч положенням пункту 286.1 Податкового кодексу України, яким визначено підстави для нарахування земельного податку, а саме на підставі даних Державного земельного кадастру, що не здійснено податковим органом.


не задоволено

 Фабула справи  Між платником податку та контролюючим органом було укладено договір про визнання електронних документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях як оригіналу відповідно до пункту І розділу І зазначеного Договору. Згодом контролюючим органом було повідомлено про розірвання Договору у зв'язку з відсутністю платника за податковою адресою та про відмову в прийнятті податкової звітності. Рішення про розірвання в односторонньому порядку договору було прийнято на підставі листа Служби безпеки України та довідки про встановлення місцезнаходження підприємства з позначкою «Місцезнаходження юридичної особи не встановлено». Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним його рішення, мотивуючи це тим, що в  в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відомостей про зміну місця реєстрації не міститься Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Податковою адресою юридичної особи є її місцезнаходження, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.


Єдиним належним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відсутність даних про зміну місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спірний період свідчить про безпідставність дій податкового органу щодо розірвання договору в односторонньому порядку.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими нараховано податку на прибуток, ПДВ та застосовані штрафні санкції. Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДФС дійшла помилкового висновку, що господарські операції позивача з його контрагентами реально не виконувались, мали безтоварний характер, тому відповідач не мав правових підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень. Крім того реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно укладеними договорами поставки. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу, прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

 Правова позиція 

З огляду на приписи статей 14, 44, 134, 135 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.


Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому  для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.


Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.


У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.


Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.


Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.


У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки встановлено реалізацію алкогольного напою з простроченим терміном придатності для споживання, а також маркування марками акцизного податку попереднього зразка. На підставі висновків акту перевірки до платника застосовано фінансові санкції за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного збору встановленого зразка. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Позов мотивовано тим, жодним законодавчим актом не покладено обов'язку і права переклеювати марки акцизного податку в разі зміни їх форми, адже маркування алкогольних напоїв марками акцизного податку відбувається виробниками під час виробництва напоїв та сплати акцизного податку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Законодавцем визначена міра відповідальності у вигляді штрафу за виробництво, зберігання, транспортування, реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку.


При цьому немаркованими вважаються алкогольні напої, за які не було сплачено, або було сплачено не в належному розмірі (на момент розливу) акцизний податок.


Метою застосування штрафів є відповідальність за ухилення від сплати акцизного податку.


В свою чергу, ототожнення контролюючим органом факту реалізації алкогольних напоїв, у яких сплив термін придатності до споживання із реалізацією алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, не відповідає правильному змісту правового регулювання.


Продаж алкогольних напоїв із простроченим терміном придатності – не привід для застосування санкцій за несплату акцизного податку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході камеральної перевірки було встановлено затримання сплати грошового зобов’язання з орендної плати, й на підставі цього прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платника зобов’язано сплатити штраф за несвоєчасну сплату орендної плати за землю з юридичних осіб. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Позов мотивовано тим, що прийняті податкові повідомлення-рішення містять зобов'язання щодо сплати штрафу за порушення строків сплати орендної плати за землю з юридичних осіб, проте контролюючим органом не враховано вимоги статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Податковий орган, реалізовуючи свої повноваження щодо проведення камеральної перевірки, може здійснювати лише перевірку платника податків виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.  


Водночас, своєчасність сплати платником податків і зборів може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.  


Тому, що контролюючі органи, здійснюючи дослідження питань своєчасності сплати податків, виходять за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. 


не задоволено

 Фабула справи  При перевірці встановлено факт формування підприємством курсових різниць за дивідендами, нарахованими на користь акціонерів-нерезидентів. За Протоколами зборів засновників зобов’язання зі сплати дивідендів визначено у гривні. Одночасно, після прийняття рішення акціонерами про розподіл чистого прибутку, підприємством проведено перерахунок заборгованості по дивідендам на користь акціонерів – нерезидентів з гривні у долари США. В подальшому така заборгованість (вже в іноземній валюті) на кожну звітну дату відображалась з урахуванням впливу змін валютних курсів. Враховуючи суттєве зростання валютного курсу НБУ, контролюючим органом встановлено заниження податку на прибуток.   Платник податку оскаржив дії контролюючого органу, мотивуючи це тим, що норми ПКУ, які діяли як в 2013-2014 рр., так і з 01.01.2015 р., передбачають визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, з метою оподаткування податком на прибуток у відповідності до  національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, та, як наслідок, висновок контролюючого органу щодо порушення ПРАТ «ПІВНГЗК» стосовно відображення у податковому обліку курсових різниць суперечить нормам як національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (міжнародних стандартів фінансової звітності) так і  нормам ПКУ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Оскільки, офіційною валютою України є гривня, функціональною валютою позивача є також гривня, розмір нарахованих дивідендів первісно визначався у гривні (рішення зборів), облік заборгованості за дивідендами мав здійснюватись також у гривні, а отже за таких обставин правомірним є порядок виплати дивідендів нерезидентам в іноземній валюті - за курсом придбання валюти на день здійснення платежу.


Надлишкові витрати, пов'язані з курсовими різницями у зв'язку з рішенням Товариства, не можуть бути покладені (здійснені) на інших акціонерів (за їх рахунок) та не можуть бути віднесені на витати, що призводить до зменшення оподатковуваного фінансового результату діяльності господарюючого суб'єкту.


не задоволено

 Фабула справи 

 Правова позиція 

невідомо

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено службове розслідування порушень посадовими особами законодавчих вимог при проведенні перевірок платника податку та його контрагентів. За результатами розслідування встановлено такі порушення при перевірці контрагентів та оголошено догану таким особам. Враховуючи наявні порушення, контролюючим органом призначено перевірку платника податків. Платник не погодився з прийнятим наказом про проведення перевірки, й звернувся до суду з вимогою визнати його протиправним та скасувати. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначив про відсутність підстав для прийняття наказу, оскільки перевірку може бути призначено лише за наявності розпочатого службового розслідування та лише у період проведення такого розслідування.   Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Зі змісту пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України вбачається, що умовами для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки є: невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства; неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства; існування розпочатого службового розслідування щодо посадових осіб нижчого рівня або повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.


Невстановлення за результатами службового розслідування порушень чинного законодавства щодо конкретної перевірки, свідчить про відсутність правових підстав для проведення позапланової перевірки позивача у відповідності до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст.78 ПК України


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було надіслано платнику податків письмові запити щодо надання пояснень та їх документального підтвердження стосовного господарських взаємовідносин з контрагентами. Платник податків відмовився надавати пояснення та документальне підтвердження, оскільки всупереч положенням п. 73.3 ст. 73 ПК України письмові запити не містили підстав для їх надіслання із зазначенням інформації, яка це підтверджує. Контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки платника на підставі ненадання відповіді на надісланий запит. Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повістю. Постановою апеляційного адміністративного рішення ухвалено нове, яким у позові відмовлено.  

 Правова позиція 

Посилання платника на окремі дефекти запитів про надання інформації  (окрім сутнісних) не впливають на обов'язок позивача надати всю необхідну інформацію за запитами, оскільки відсутність або неповнота посилань на конкретні джерела отримання податкової інформації не повинні розглядатися як підстава для визнання запитів такими, що не відповідають вимогам п. 73.3 ПК України, та, як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення податкової перевірки протиправним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено несвоєчасну сплату платежів за користування надрами (нафти та газового конденсату) за липень 2014 року. На підставі висновків перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф у розмірі 20% від сплаченої з прострочкою суми податкового боргу, на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України. Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, мотивуючи це тим, що п. 126.1 ст. 126 ПК України, на підставі якого відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не передбачає відповідальність за неналежне виконання суб'єктами господарювання зобов'язань з плати за користування надрами, яке інкриміновано товариству, а регулює відповідальність щодо несвоєчасної сплати зовсім іншого податку - рентної плати. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення позивачем його зобов'язань зі сплати одного податку - плати за користування надрами в жодному разі не може бути підставою для притягнення його до фінансової відповідальності за порушення зобов'язань з іншого податку - рентної плати.


При цьому, відсутність чіткої, однозначної та конкретної норм в ПК України, якою було б передбачено відповідальність за порушення зобов'язань зі сплати саме плати за користування надрами, платежі по якому позивачу зараховані несвоєчасно (внаслідок черговості погашення боргу), не є підставою для застосування до нього штрафних санкцій за статтею ПК України, якою регламентовано відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань з іншого податку - рентної плати.


Ототожнення вказаних юридично різних податків, на якому наполягають податкові органи та яке було здійснено судом першої інстанції, є неприпустимим, порушує принцип правової визначеності і передбачуваності та фактично позбавляє платника податків можливості передбачити, чи буде його поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Оскільки виконуючи належним або неналежним чином певні зобов'язання у 2014 році зі сплати одного податку (у даному випадку плати за користування надрами) суб'єкт господарювання не має реальної можливості передбачити наступну зміну законодавства у 2015 році і, тим більше, передбачити можливість притягнення його до відповідальності за порушення зобов'язань  зі сплати зовсім іншого податку, якого у 2014 році легітимно навіть не існувало.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ДФС про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI  як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та пенсіонер за віком.. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду залишено без змін постанову окружного адміністративного суду

 Правова позиція 

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розглядаючи у системному взаємозв'язку положення ст. 17, 26, 36 Закону № 1058-IV та положення ч. 4 статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку оскаржив прийняття податкових повідомлень-рішень яким було донараховано ПДВ. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов платника задоволено. Крім того, судом задоволено заяву платника про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з наданням правової допомоги адвокатом у розмірі 30 тис. грн. Податковим органом оскаржено задоволення заяви про розподіл судових витрат, мотивуючи тим, що позивачем не надано документів на обґрунтування ринкової вартості таких послуг, у відповідності до ч. 9 ст. 139 КАСУ.

 Правова позиція 

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.


не задоволено

 Фабула справи  В ході проведення документальної перевірки контролюючим органом була виявлена реалізацію товару нижче собівартості. Орган вимагав надати пояснення платника щодо не нарахування ПДВ у відповідних періодах та прийняв податкове-повідомлення рішення про застосування штрафних санкцій. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання, обґрунтовуючи його тим, що запит, яким витребовувались документи, підписаний не керівником або його заступником та не містить печатки контролюючого органу. За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Судом першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Згідно з абзацами 1, 2, пунктом 1 абзацу 3, абзацами 4, 5  пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.


Встановлено, що запит направлений податковим органом на адресу Товариства, підписаний державними ревізорами-інспекторами відділу аудиту, а не керівником податкового органу або його заступником, як це передбачає податкове законодавство. За таких обставин Товариство звільнялося від обов'язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутній обов'язковий елемент - підпис уповноваженої на це особи.


Суттєва недосконалість зазначеного запиту не несе за собою жодний негативних наслідків для платника податків.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання,  оскільки контрагентом не було сплачено в повному обсязі суми ПДВ по податкових накладних. На підставі вказаного було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку, мотивуючи це тим, що фактична несплата контрагентом ПДВ не може бути підставою для позбавлення його права на податковий кредит. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.


При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.


Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання, на підставі чого було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Внаслідок оскарження податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано,  рішення суду набрало законної сили. Опісля, платником було подано заяву щодо внесення до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування. Однак, контролюючим органом було відмовлено у внесенні, оскільки на той час ним було оскаржено в касаційній інстанції правомірність скасування зменшення суми бюджетного відшкодування. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відшкодування ПДВ повинно проводитись не зважаючи на початок повторної перевірки чи оскарження до Верховного суду рішень у справі про визнання протиправним ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування.


В силу вимог абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК України, після набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.


Якщо рішення про скасування ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, набрало законної сили, у контролюючого органу відсутні підстави для невнесення до Реєстру необхідних даних.


При цьому, що обставини відкриття касаційного провадження, а також проведення повторної позапланової перевірки платника податків не є підставою для зупинення (припинення) процедури відшкодування ПДВ. 


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган неправильно застосував норми ПК України, призначивши перевірку за не відповідь на запит, в якому не витребувувалась податкова інформація. У зв’язку з тим, що перевірку може бути призначено лише за ненадання відповіді на запит, в якому вимагається надання податкової інформації (вичерпний перелік якої встановлено законом). Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

На запит про надання інформації можна не відповідати, якщо підставою для його надіслання, контролюючий орган вказав інформацію про проведений допит, про який податківці дізнались від слідчого.


Відмова від надання відповіді на запит, в такому випадку, не буде підставою для проведення перевірки. А інформація, яку контролюючий орган отримав від слідчого, який допитував свідка по кримінальному провадженню не відповідає ознакам податкової інформації.


Відтак, надіслані за відповідною підставою запити сформовані з порушенням вимог статті 73 ПК України, а тому не зумовлюють обов'язку у платника на надання них відповіді, і як наслідок, такі обставини не можуть надавати контролюючому органу повноважень вчиняти дії по організації проведення податкової перевірки стосовно платника


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дане звільнення є незаконним, оскільки воно проведено без відповідних підстав з порушенням процедури звільнення, передбаченої частиною першою, третьою статті 49-2 КЗпП України. Після поновлення на роботі його не було попереджено про наступне звільнення з роботи. Крім цього позивачу були запропоновані інші посади, які не відповідали рівню його кваліфікації і передбачали значно нижчу заробітну плату рішенням районного суду, позовні вимоги задоволено частково. постановою апеляційного суду, апеляційну скаргу Національного банку України задоволено частково.

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.


Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду із позовом до Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення винесений за наслідками проведення службового розслідування та роботи комісії з перевірки дотримання контрактів, яка запропонувала притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді дострокового розірвання трудового контракту, а отже, його звільнення є мірою відповідальності за порушення трудової дисципліни, яке повинно здійснюватись з дотриманням гарантій, встановлених чинним законодавством, зокрема, статтею 148 КЗпП України щодо строків притягнення до відповідальності, відібрання пояснень, тощо. Звільняючи позивача з підстав, визначених контрактом, відповідач не зазначив, яке одноразове грубе порушення чинного законодавства чи обов'язків він вчинив, а також при достроковому розірванні контракту не попередив його про це за два тижні. рішенням міського суду у задоволенні позову особи відмовлено. постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи залишено без задоволення

 Правова позиція 

У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 148, 149 КЗпП України, а також надання оцінки діям роботодавця із урахуванням вказаних статей.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до роботодавця, у якому просила  стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 4 300 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 01 липня 2014 року по 16 червня 2017 року позивач працював водієм автотранспортних засобів . За весь час роботи у роботодавця позивач жодного разу не був у щорічній відпустці. При звільненні з роботи відповідач не виплатив йому вказану компенсацію. Після звільнення він направив відповідачу лист з вимогою виплатити компенсацію за невикористану відпустку, однак відповідь не отримав. рішенням міського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено. ухвалою апеляційного суду рішення міського суду залишено без змін

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.


Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого органу та зобов’язати ДФСУ зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, подану платником.   Рішенням адміністративного суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення контролюючого органу та зобов’язано ДФСУ зареєструвати  в ЄРПН податкову накладну платника податків.

 Правова позиція 

Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.


Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов'язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податковим органом було виявлено, що учаснику товариства, який є його засновником, було здійснено виплату дивідендів до моменту внесення ним коштів до статутного фонду, та всупереч статуту товариства, яким затверджено річний розподіл прибутку. Відтак, платник невірно кваліфікував виплачений дохід як дивіденди, оскільки така виплата є додатковим благом учасника, а тому невірно визначено ставку податку, за якою такий дохід повинен оподатковуватись. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Доводи відповідача, що виплати дивідендів фактично здійснено до набуття особою корпоративних прав, є необґрунтованим, оскільки частиною третьою статті 158 Цивільного кодексу України передбачено обмеження на оголошення та виплату дивідендів до повної сплати всього статутного капіталу - лише для акціонерних товариств, тоді як за приписами статті 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками (учасником) товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.


Отже, корпоративні права на участь в управлінні та отриманні прибутку організації учасник, якому виплачені дивіденди, отримав у момент заснування такої організації як єдиний 100% власник статутного фонду та учасник товариства, тому висновки податкового органу, що сплачені йому дивіденди не можна вважати доходом особи, а вони є саме додатковим благом, є безпідставними.           


не задоволено

 Фабула справи  Платником ЄСВ було подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та внесено відповідний запит до Єдиного реєстру адвокатів України. Опісля, платник звернувся до контролюючого органу за наданням податкової консультації щодо сплати ЄСВ та виконання інших обов’язків платника ЄСВ в період зупинення адвокатської діяльності. В податкові консультації, контролюючим органом було знову зазначено, що платник, навіть призупинивши адвокатську діяльність,  повинен виконувати обов’язки платника ЄСВ. Платник звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію, з мотивів, що вона надана в порушення вимог чинного законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково: скасовано податкову консультацію, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Необхідними кумулятивними умовами для сплати особою єдиного внеску є здійснення такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.


При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.


Оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, то він не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто не є самозайнятою особою та, відповідно, не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а контролюючим органом помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позов до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної перевірки. Разом із позовною заявою платник подав клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про проведення перевірки до набрання сили судовим рішенням у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що порядок проведення позапланової невиїзної документальної перевірки не передбачає для платника податків реалізації процедури недопуску контролюючого органу до проведення перевірки, що унеможливлює на цьому етапі реалізацію прав та законних інтересів платника податків, у тому числі висловлення незгоди із правомірністю призначення такої перевірки. Таким чином, необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу позивачем обумовлюється тим, що іншого способу забезпечення дотримання прав та інтересів платника податків до прийняття судом рішення по суті спору законодавством не передбачено. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.  

 Правова позиція 

Зміст положень статей 78, 79 Податкового кодексу України свідчить про те, що платник податків має право не погодитися з рішенням контролюючого органу про призначення перевірки та оспорити його в суді.


Проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.


За таких обставин задоволення клопотання позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії про проведення перевірки до ухвалення рішення в адміністративній справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями Податкового кодексу України функцій та повноважень.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган за результатами документальної перевірки зробив висновок про заниження (недоплату) платником податків грошового зобов'язання з податку на прибуток за виплаченими нерезиденту доходами. На думку контролюючого органу, подана платником  довідка на підтвердження податкового президенства контрагента не відповідає вимогам ст.103 Податкового кодексу України та відповідно не може бути підставою для застосування положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах Гаазької конвенції. У зв'язку із невиконанням покупцем (контрагентом - нерезидентом платника податку) своїх зобов'язань  за контрактом платник звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення заборгованості. За результатами арбітражу було укладено угоду про часткове погашення заборгованості. Втім, оскільки в цій частині спір між сторонам був відсутній, дана кваліфікація не досліджувалася судом.

 Правова позиція 

Правила оподаткування доходів, отриманих  нерезидентом  із джерелом їх походження з України визначені ст.141 Податкового кодексу України. Відповідно до п.141.4.2 цього кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.


За правилами п.103.4 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Водночас пунктом 103.5 цього кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.  Згідно з п.п.(і) ст. 3 Конвенції термін "компетентний орган" означає, у  відношенні Сполученого Королівства, Управління внутрішніх доходів або його повноважного представника, і, у відношенні України, Міністерство фінансів України або його повноважного представника.


У той же час позивачем подано до суду довідку видану іншим органом - "Департаментом по регистрации компаний" (відповідно до перекладу). Отже, документ виданий компетентним суб'єктом права, а саме: Управлінням внутрішніх доходів Сполученого Королівства або його повноважним представником позивач у своєму розпорядженні в момент виплати доходу нерезиденту не мав. Враховуючи це, суд вважає правомірним висновок відповідача про те, що спірна довідка  не відповідає вимогам ст.103 Податкового кодексу України та не може бути підставою для застосування до правовідносин із виплати доходів нерезиденту відповідних положень Конвенції.


Щодо заборгованості нерезидента. Так як нерезидент частково сплатив на користь позивача заборгованість, а решта суми у власність позивача не надходила, відтак ці невиконані зобов'язання за своєю правовою природою та суттю у розумінні ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" є доходом нерезидента.


Отже, позивачем у розумінні підп.141.4.2 Податкового кодексу України, здійснено на користь нерезидента виплату доходу із джерелом його походження з України, отриманого цим резидентом від провадження господарської діяльності в Україні.


Втім, судом з'ясовано, що між учасниками справи відсутній спір в частині ідентифікації сторін правочину з нерезидентом та кваліфікації проведених на користь нерезидента виплат як доходу з джерелом походження з України.


За таких обставин, попередньо до перерахування доходу без утримання податку резидент повинен мати у своєму розпорядженні офіційний письмовий документ про правовий статус контрагента нерезидента.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир ним було утримано податок з доходу, отриманого у якості компенсації вартості квартири, у результаті чого до бюджету було сплачено 2352395,50 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що повністю виконав податковий обов'язок, а доводи контролюючого органу про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем, а, отже, і платником зазначених податків. Крім цього спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками незаконної перевірки, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім при перевірці, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки. рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено

 Правова позиція 

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість. Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності. В даному випадку будівництво ряду багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудовані об'єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності. Таким чином податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.


не задоволено

 Фабула справи  В ході перевірки платника податків, контролюючим органом було встановлено безпідставне формування податкового кредиту за результати взаємовідносин з контрагентами, з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій. Як наслідок, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник податків оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що сума податкового кредиту підтверджена належно оформленими податковими накладними, та не надано жодних доказів недобросовісності платника або можливості фіктивності його безпосереднього постачальника. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.


Первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець.


Чинне податкове законодавство не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.


не задоволено
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 108 109 ►►
close icon
Інформація про документ