Податкова судова практика

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування вимоги про сплату податкового боргу. Суд першої інстанції відкрив провадження та вирішив її проводити за правилами спрощеного провадження. Згодом, виявивши факт пропуску строку зверення до суду, справу було залишено без розгляду.  Платник оскаржив ухвалу про залишення справи без розгляду, оскільки його не було повідомлено про встановлення обставин пропуску строків звернення та ненадання часу на подання його заяви на поновлення, та без виклику сторін до суду. Апеляційним судом було підтримано позицію суду першої інстанції.   

 Правова позиція 

Питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження у справі, і якщо пропуск такого строку для суду є очевидним, такий позов підлягає залишенню без руху. Втім, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску. На думку колегії суддів, таке право особи має бути реалізоване шляхом проведення судом підготовчого судового засідання з метою з`ясування відповідної позиції позивача з приводу пропуску ним строку звернення до суду з наданням йому можливості навести поважні причини такого пропуску. Разом з тим, в силу положень глави 10 КАС України «Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження» підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. З огляду на зазначене, у разі виникнення питання про залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, то вирішення вказаного питання не видається за можливе без виклику сторін.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку здійснив протягом року продаж декількох квартир у новозведеному будинку. Податковий орган наполягав, що доходи від таких продажів повинні оподатковуватися в загальному порядку (як дохід від продажу нерухомого майна). Натомість платник стверджував, що ним здійснювалося відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно отриманий дохід підлягає оподаткуванню за нижчою ставкою як дохід від продажу рухомого майна (при цьому платник розповсюджував правовий режим рухомого майна на майнові права на об’єкт нерухомості). За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Справа розглядалась судам неодноразово. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Оскільки нормою пункту 167.2 статті 167 ПК застережено, що  ставка податку на рівні 5% бази оподаткування застосовується у випадках, прямо визначених розділом IV цього Кодексу, а норма пункту 172.2 статті 172 ПК не містить прямої вказівки на оподаткування за встановленим нею правилом доходу від продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, підстав для оподаткування такого доходу за вказаною ставкою немає.


Такий дохід, оскільки інше не встановлено нормами розділу IV ПК, підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 167.1статті 167 ПК.


задоволено

 Фабула справи  Банк визнав безнадійним та списав за рахунок сформованих резервів заборгованості за кредитними договорами, укладеними з платником податків (далі – позивач), про що банк повідомив контролюючий орган. Контролюючим органом за результатом проведення документальної перевірки платника та встановив порушення в частині неподання податкової декларації про майновий стан і доходи та недекларування отриманої суми додаткового блага у вигляду суми боргу, анульованого за кредитом, що призвело до не сплати ПДФО. Контролюючий орган видав податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов’язання за платежем ПДФО, що сплачується за результатами річного декларування. Платник податків звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати це рішення, обґрунтовуючи тим, що списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву та подальше проведення банком претензійно-позовної роботи не є анулюванням (прощенням) боргу, а тому не утворює об`єкт оподаткування ПДФО. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скаргу платника податків задоволено повністю.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.


Згідно з пунктом 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року №172, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.


Таким чином, внаслідок списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхового резерву правовідносини між банком як кредитором та боржником за кредитним договором не припиняються, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення  в подальшому кредитної заборгованості відповідно до  вимог чинного законодавства України.


Натомість, обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором.


Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від  31 липня 2018 року у справі №825/4309/13-а, від 24 січня 2019 року у справі №808/890/16.


не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган (далі – ДФС) на звернення платника податків надав відповідь, втім, вважаючи індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам законодавства,  платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасувати податкову консультацію ДФС; зобов`язати ДФС надати платнику нову податкову консультацію. Постановою суду першої інстанції, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

В силу вимог пункту 53.2 статті 53 ПК України скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової консультації з урахуванням висновків суду, рішення якого набрало законної сили. Водночас, зміна судом способу захисту порушеного права про зобов`язання надати нову податкову консультацію ДФС України є передчасною та спрямована на майбутній захист прав, свобод і інтересів платника податків, які на час розгляду відповідної справи не були порушені контролюючим органом. Відтак висновки судів про необхідність задоволення таких вимог є помилковими.


Отже, зобов’язати контролюючий орган надати нову податкову консультацію можна лише шляхом оскарження його бездіяльності, яка полягає в ненаданні нової консультації після набрання законної сили рішенням суду про скасування її попередньої версії.


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії. Позивач зазначив, що законодавством не передбачено право контролюючого органу вносити будь-які зміни до автоматизованої системи «Податковий блок» на підставі акта перевірки, довідки про зустрічну звірку, тому показники з податкових зобов`язань з ПДВ, які були відкориговані відповідачем на підставі акта перевірки підлягають відновленню. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою судом апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Податкова інформація, зібрана відповідно до Податкового кодексу України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.


Пунктом 86.1 ПК України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.


Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.


Отже, висновки, викладені у довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Включення суб`єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника. Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.


задоволено

 Фабула справи  Особа (приватний нотаріус) звернулася до суду з позовом до контролюючого органу, яким просила визнати протиправним та скасувати рішення органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату / несвоєчасну сплату ЄСВ. Також, приватний нотаріус подав заяву про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку, обґрунтовуючи  тим, що КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального податку обчислення таких строків. Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, повернув позовну заяву позивача.

 Правова позиція 

Облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».


Положення пункту 1.3 ст.1 Податкового кодексу України свідчать про те, що ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.


Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.


не задоволено

 Фабула справи  До платника податків надійшов позов від податкового органу про стягнення з усіх рахунків відкритих у банківських установах на суму податкового боргу по платежах до бюджету з ПДВ, податку на прибуток підприємств та з частини чистого прибутку. Тоді, платник податків звернувся до податкового органу з проханням погасити заборгованість за рахунок субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення. Пізніше платник звернувся до суду з цим позовом до податкового органу, у якому просив зобов’язати податковий орган утриматися від вчинення дій щодо стягнення в судовому порядку суми податкового боргу до фактичного проведення взаєморозрахунків по різниці в тарифах. Свою позицію позивач обґрунтував тим, що несвоєчасна реалізація урядом схеми взаєморозрахунків у 2014 році призвела до несвоєчасного надходження коштів на рахунок позивача для погашення заборгованості перед відповідачем. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції ухвалу першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Платник звертається до суду за захистом від можливих майбутніх порушень контролюючим органом його прав та інтересів, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання певних обставин. Розглядаючи конкретне питання можливості зобов’язання контролюючого органу утриматись від вчинення дій щодо стягнення податкового боргу, ВС зазначає, що відповідні вимоги є невірно обраним способом захисту порушених прав, оскільки правомірність дій контролюючого органу щодо стягнення з платника сум податкового боргу підлягає дослідженню судом лише в межах розгляду справи, провадження в якій було відкрито за позовом контролюючого органу про стягнення податкового боргу. Право відповідача звертатися до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку прямо закріплене у статті 87 ПК України.


не задоволено

 Фабула справи  Декларантом було подано митну декларацію, у якій було пред'явлено для митного контролю транспортний засіб та супровідні документи, які пдітверджували його митну вартість. За результатами розгляду документів, митним органом було запропоновано надати додаткові документи для підтверження митної вартості товару. У відповідь, декларантом було надано висновок експертного дослідження для підтвердження задекларованої митної вартості.  В подальшому, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості , згідно з яким було застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), яким було збільшено митну вартість автомобіля. Скоригована відповідачем митна вартість товару ґрунтується на інформації офіційного довідника ринку Європи. Декларантом було оскаржено рішення, мотивуючи це тим, що ним було подано всі документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.Рішенням суду першої інстанції, позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.


Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.


Тобто, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари


Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.


Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.


Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.


Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.


Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено що позивачем суми по транспортним операціям з постачання послуг з перевезення (переміщення) вантажів транзитом через митну територію України безпідставно віднесено до неоподатковуваних операцій (згідно п. п.197.8 ст. 197 Податкового кодексу України). Контролюючий орган вважає, що такі транспортні операції не підпадають під категорію транзитних та не звільняються від оподаткування, оскільки позивачем здійснено операції з міжнародного перевезення вантажів, які мають оподатковуватись за нульовою ставкою, по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза її межами. Вказане вплинуло на порушення позивачем вимог ст. 199 Податкового кодексу України та неправильного визначення частки використання сплаченого податку (ПДВ) за придбаними товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями. На підставі акту перевірки, контролюючим органом було донараховано ПДВ застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив прийняті податкові повідомлення-рішення, мотивуючи тим,  що нульова ставка податку повинна застосовуватись до всіх операцій, а тому ним не було порушено вимог податкового законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Податковим законодавством передбачено різні правові режими оподаткування податком на додану вартість послуг щодо перевезення вантажів транзитом через Україну та послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, п. 197.8 ст. 197 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій з постачання послуг з перевезення вантажів транзитом через митну територію України і такі операції звільняються від оподаткування, натомість пп. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом і такі операції підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. При цьому законодавчо не встановлено обмежень щодо здійснення міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом із застосуванням митного режиму «транзит» через митну територію України. Податковим законодавством не встановлено обмежень щодо застосування одночасно в межах надання послуг з перевезення різних режимів оподаткування ПДВ вартості послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом та послуг з перевезення вантажів транзитом через митну територію України. Норми чинного законодавства також не містять обмежень відносно того, що з операцій з міжнародного перевезення вантажів, що оподатковуються за нульовою ставкою, неможливе виокремлення операцій з транзитного перевезення через митну територію України, що звільнені від оподаткування. Послуги з транзитного перевезення вантажів можуть здійснюватись виключно територією України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України, тобто міжнародне перевезення товарів в межах митної території України є транзитним перевезенням, і такі операції звільнені від оподаткування. Натомість, перевезення вантажів автомобільним транспортом на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) за межами державного кордону України до пункту (місця) їх пропуску через державний кордон України (митне оформлення режиму транзит, митна територія України) і з пункту (місця) їх пропуску через державний кордон України до пункту призначення (доставки) за межами державного кордону України не можуть розглядатися як транзитні перевезення через територію України, такі перевезення є міжнародними і мають оподатковуватись за нульовою ставкою.


задоволено

 Фабула справи  При перевірці встановлено факт безпідставного списання платником сумнівної дебіторської заборгованості як безнадійної. На переконання контролюючого органу, дебіторська заборгованість  не є безнадійною, оскільки не відповідає ознакам, наведеним у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, крім того, всупереч Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість"  платник не визначив та не створив величину резерву сумнівних боргів та не проводив класифікацію дебіторської заборгованості (з визначенням коефіцієнту сумнівності) та не застосував положення пп. 159.1.1. п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України, що діяли у 2013 році. Як наслідок, контролюючий орган прийняв ППР яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток та застосовано штрафні санкції Платник податку оскаржив рішення контролюючого органу, вказавши, що ним було правомірно сформовано резерв сумнівних боргів, а контролюючим органом не  в повній мірі встановили обставини справи, зокрема не дослідили господарські правовідносини в межах яких виникла дебіторська заборгованість, за якими господарськими операціями та в межах яких договорів, період виникнення такої заборгованості, встановити в якому періоді позивачем сформовано резерв сумнівних боргів, за яким методом визначалась величина резерву сумнівних боргів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.  


Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.


Підстави для списання безнадійної заборгованості мають бути належним чином документально підтверджені й оформлені. Установленого нормативними документами порядку списання такої заборгованості немає, тому кожне підприємство встановлює власний порядок.


Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат.


Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати.


Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.


Норма підпункту 159.1.1 пункту 159 статті 159 Податкового кодексу України до 01.01.2015 надавала право платнику податків, який є продавцем товарів, робіт, послуг, зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості, за умови, зокрема, звернення до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця.


Тобто зменшити суму доходу на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт чи наданих послуг, оплата по яких контрагентом затримана (не здійснена), за умови звернення до суду про стягнення такої заборгованості, є саме правом платника податків, а не обов`язком.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено камеральну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято ППР, яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток підприємств. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування ППР та зобов’язання вчинити дії, скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги. Обґрунтовуючи вимоги, платник податків зазначив про протиправність рішення органу, прийнятого за результатами розгляду повторної скарги платника. Рішенням першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Оскаржуване рішення відповідача про результати розгляду повторної скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача. Така ж сама правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постановах від 31.05.2019 у справі №826/1023/16, від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкової вимоги, якою визначено до сплати податковий борг за узгодженим податковим зобов'язанням. . Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов, з огляду на те, що контролюючим органом було порушено правила направлення ППР (несплата визначених зобов'язаннь за якими стала підставою для виникнення податкового боргу), зв`язку з їх направленням на фактичну адресу замість юридичної адреси. На думку суддів, у податкового органу не виникло права на направлення податкової вимоги.

 Правова позиція 

Факт отримання документів платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов`язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місцезнаходження або податкову адресу.


Право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.  


Тому, податкові повідомлення-рішення, не направлені за юридичною адресою платника податків, не дають підстав вважати їх належним чином врученими, а грошові зобов`язання не набувають статусу узгоджених.


не задоволено

 Фабула справи  Фонд соціального захисту інвалідів (далі Фонд) звернувся з позовом до ТОВ, в якому просив стягнути з нього суму адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати. В обґрунтуванні позову Фонд зазначив, що відповідачем не виконано встановленого законодавством обов`язку щодо працевлаштування інвалідів у відповідній кількості відповідно до приписів статей 19, 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не сплачено своєчасно адміністративно-господарські санкції за таке порушення, а також пеню за порушення термінів сплати зазначених санкцій в результаті чого утворилась заборгованість, яка Товариством не погашена. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасоване та у задоволенні позову відмовлено

 Правова позиція 

Законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-ХІІ. Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органо проведено фактичну перевірку платника податків, якою встановлено такі правопорушення: незабезпечення зберігання документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи; ненадання контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю; не подання до контролюючого органу звітності, пов’язаної із застосуванням РРО та несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів. Платник податків (далі-позивач) звернувся із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позивач вважає, що контролюючий орган протиправно, без належних підстав провів перевірку позивача, а саме в направленні про проведення перевірки вказано об`єкт, до якого позивач немає відношення, оскільки магазин слугує торгівельним майданчиком для декількох орендарів, які займаються за вказаною адресою підприємницькою діяльністю, а торгівельна точка позивача вказаної назви не має. Позивач також зазначає, що він не допустив до фактичної перевірки фахівців контролюючого органу, а тому її наслідки є протиправними та підлягають скасуванню. Судом першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду скасовано рішення суду попередньої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Для встановлення правомірності чи протиправності проведення спірної перевірки визначальними є обставини щодо пред`явлення, направлення або надіслання платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.


За обставинами цієї справи, наказ про проведення фактичних перевірок та перелік суб`єктів/об`єктів, які підлягають опрацюванню шляхом проведення фактичних перевірок, який затверджений наведеним наказом стосується магазину позивача, де, окрім нього здійснюють торгівельну діяльність ще два орендарі. Тобто наказ про проведення перевірки та направлення на перевірку не містить необхідних реквізитів стосовно якого суб`єкта господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність за вищевказаною адресою повинна проводитись дана перевірка.


Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.


Здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків своїм позовом просив скасувати вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі рішення Ради адвокатів він має право на зайняття адвокатською діяльністю, про що йому видане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначає, що він є застрахованою особою, проте в період виникнення спірних правовідносин доходу від адвокатської діяльності не отримував та перебував у трудових відносинах з ТзДВ, яке в свою чергу виплачувало йому заробітну плату та перераховувало до відповідних бюджетів усі обов`язкові платежі, в тому числі ЄСВ. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

 Правова позиція 

Як визначено пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ) «платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання…».


Згідно з підп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.


Оскільки Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.


Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.


Отже, винесена органом вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.


не задоволено

 Фабула справи  Митним органом було проведено перевірку декларанта на підставі надходження інформації від органу іноземної держави про недостовірність відомостей, що містяться в документах щодо товарів, митне оформлення яких завершено.  За результатами перевірки, митним органом встановлено порушення позивачем митного законодавства під час оформлення імпортного товару при ввезенні на митну територію України, а саме статті 3 Закону України «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року» в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті додаткового імпортного збору та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість. Декларант оскражив правомірність проведення перевірки, оскільки наявне порушення порядку проведення перевірки, що полягало у призначенні перевірки на підставі документа органа іноземної держави, не перекладеного українською мовою та не легалізованого в установлений законом спосіб. Як наслідок, порушення призвело до незаконності як самої перевірки, так і її наслідків Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 351 Митного кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення перевірок.


Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.


Документально підтверджена інформація отримана від уповноважених органів іноземних держав повинна бути легалізована у спосіб передбачений чинним законодавством України, в даному випадку проставлянням апостилю.


не задоволено

 Фабула справи  Платникові ПДВ було відмовлено в реєстрації податкової накладної  з підстави ненадання платником копій документів, а саме, розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків. Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН. Позов мотивовано тим, що податковий орган не зазначив, яким саме критеріям оцінки ступеня ризиків відповідають податкові накладні, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Натомість платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.


Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.


Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.


Прийняття протиправного рішення про зупинення реєстрації податкової накладної зупинення реєстрації податкової накладної є передумовою прийняття відповідного рішення Комісії.


Подання платником податків одних і тих же платіжних доручень до різних податкових накладних не може свідчити про нереальність господарських операцій за цими податковими накладними, оскільки суми грошових коштів у таких платіжних дорученнях включають загальні суми сплачених коштів контрагента на адресу отримувача позивача.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено  перевірку платника податку, за результатами якої було зроблено висновки, що платник податку неправомірно занизив суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість. Під проведенні перевірки контрагента платника податку було встановлено нікчемність укладених позивачем з його контрагентами, внаслідок відсутності будь-якої інформації про наявні у цих контрагентів складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності. Крім того, щодо контрагентів відкрито кримінальне провадження щодо можливості здійснення ними фіктивного підприємництва. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано ПДВ та застосовані штрафні санкції. Платник податків оскаржив правомірність прийняття рішення, з мотивів того, що законодавством не передбачено обов'язок контролювати законність діяльності контрагентів, а податковий кредит підтверджено належними первинними документами. Постановою окружного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції позов платника задовольнив. 

 Правова позиція 

Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладних та ідентифікацію їх підписів.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податку, контролюючим органом встановлено заниження податку на прибуток та ПДВ. Вказані порушення обґрунтовані не наданням до перевірки первинних документів по відносинам із контрагентами. На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення, яким визначено податкове зобов'язання з відповідних податків. Платник податків звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, мотивуючи це тим, що висновки за результатами перевірки зроблено без дослідження первинних документів. При проведенні перевірки він повідомляв  контролюючий орган про втрату документів та вчиняв необхідні дії по їх відновленню, разом із запереченням на акт перевірки надано усі первинні та бухгалтерські документи на підтвердження показників податкової звітності, проте контролюючим органом такі враховано не було. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.


Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання вищевказаних документів, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи.


У разі втрати первинних документів платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.


Крім того, у разі пропажі або знищення первинних документів керівник господарюючого суб`єкту письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.


Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, а його копія в 10-денний строк надсилається зокрема і територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи.


Також платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення


задоволено

 Фабула справи  Платником податку на прибуток було помилково відображено суму грошових зобов'язань в декларації з податку на прибуток. В подальшому, платником самостійно виправлено помилку шляхом подання уточнюючого розрахунку, та сплачено скориговану суму податку. Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату першочергово задекларованого податку на прибуток (з помилкою).  Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, оскільки помилково задекларована сума грошових зобов`язань не підлягала сплаті, вважає, що законні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничного строку їх сплати та нарахування пені відсутні. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. 

 Правова позиція 

Обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, передбаченого вказаною нормою, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов`язання з простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів). Іншими словами, саме фактична сплата узгодженої суми грошового зобов`язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов`язок платника сплатити штраф. Подання платником податків у встановленому порядку уточнюючого розрахунку до податкової декларації не є формою сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків взяв у оренду земельна ділянка під розташування та подальшу експлуатацію багатоповерхового житлового будинку. За результатами перевірки контролюючим органом встановлено заниження платником податкового зобов’язання по орендній платі за землю та прийнято податкові повідомлення-рішення ( далі – ППР). Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу та третьої особи- міської ради, у якому просила скасувати ППР, якими збільшено суми грошового зобов’язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за основним платежем та штрафними санкціями. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється за згодою сторін договору, якої і було досягнуто між орендарем та орендодавцем - міською радою при його укладенні й розмір орендної плати визначено також у затвердженій ухвалою Господарського суду, тому порушення з його боку не було. Постановою суду першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову.

 Правова позиція 

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту). Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, контролюючий орган, донараховуючи суми грошових зобов`язань за платежем орендна плата із застосуванням грошової оцінки для земель житлової забудови, комерційного використання і технічної інфраструктури, а не земель, зайнятих поточним будівництвом, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією, законами України, й прав позивача не порушив, оскільки такі умови сплати орендної плати були визначені відповідними рішеннями міської ради і не суперечать умовам договорів про оренду земельних ділянок.


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду із позовом до суб’єкта господарювання (далі - ТОВ) про стягнення заробітної плати. Рішенням першої інстанції позовом залишено без розгляду. Під час розгляду справи ТОВ подало зустрічний позов до особи про визнання недійсною додаткової угоди до трудового договору та визнання розміру заробітної плати, якою було передбачено, що заступнику директора щомісяця виплачується за рахунок коштів товариства заробітна плата в розмірі 6 500 Євро після відрахування всіх належних податків та платежів, що виплачується в національній валюті України - гривні, відповідно до готівкового курсу продажу грн/євро станом на фактичну дату виплати, та вважає цю угоду такою, що суперечить нормам ст.192 та 533 ЦК України та трудового законодавства. ТОВ просило суд визнати додаткову угоду недійсною  з моменту її вчинення та визнати, що розмір заробітної плати особи становить щомісяця 82 408, 00 грн з урахуванням податків і збрів. Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Виходячи із тлумачення норм ст.192 та 533 ЦК України, можна дійти висновку, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.


Таким чином, закон передбачає обов`язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.


У частиній першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.


Встановлені у справі обставини свідчать про те, що трудовий договір відповідача у первісній редакції (яку позивач визнає), передбачає застосування обмінного курсу євро на день платежу при визначенні розміру заробітної плати особи, що підлягає сплаті у гривні, у зв'язку з чим заробітна плата заступника директора товариства мала відповідати за розміром еквіваленту 7 872 євро 05 євроцентів у гривні на дату виплати. Оспорюваною умовою додаткової угоди вказаний розмір зменшено до еквіваленту 6 500 євро у гривні.


Таким чином, сторони трудового договору (як у первісній редакції, так і з урахуванням додаткової угоди) визначили розмір заробітної плати  особи у гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить статтям 192, 533 ЦК України.


Крім того, ВС вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що виконання положень додаткової угоди спонукає товариство порушувати норми ПК України та зобов`язує сплачувати штрафні санкції, оскільки алгоритм нарахування заробітної плати заступнику директора після укладення додаткової угоди не змінився - протягом усього періоду трудових відносин між сторонами при визначенні розміру заробітної плати, що підлягає сплаті у гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день платежу.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено фактичну перевірку платника податків з питань щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявність ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання трудового законодавтсва. Платник податків звернувся до суду до контролюючого органу із вимогами визнати протиправними дії податкового органу щодо проведення фактичної перевірки, щодо невручення та ненадіслання акту перевірки, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Рішенням першої інстанції, залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

З норм підпункту 80.2.2 п.80. ст.80 ППК України вбачається, що фактична перевірка проводиться лише за умовами, визначеними Податковим кодексом України у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, така інформація повинна свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби.


Відповідно до пункту 86.5. статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності). Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу державної податкової служби.


У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами органу державної податкової служби складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів податкового органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.


У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.


Щодо касових операцій. Умовою своєчасного оприбуткування готівки в касах підприємств згідно Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі касових ордерів. Абзац 3 підпункту 4.4 пункту 4 Постанови №637 передбачає, що касова книга, може роздруковуватися у кінці місяця або у кінці року.


Тобто, оприбуткуванням готівки в касову книгу підприємства, яка ведеться в електронній формі, є внесення даних про операції з надходження в касу та видачі готівкових коштів з каси підприємства до касової книги в електронній формі, а не роздрукування такої касової книги.


Отже, друкованим підтвердженням внесення даних до касової книги, що ведеться в електронній формі, є не тільки касова книга, а й роздруковані і підписані «Звіти касира».


не задоволено

 Фабула справи  Офіс великих платників податків звернувся до суду з вимогою скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчинення нотаріальної дії та зобов’язати нотаріуса вчинити протест податкових векселів у неплатоспроможності, що були видані платником податків та авальовані ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк». Платник податків видав податкові векселі, які контролюючий орган поставив на облік. Контролюючий орган звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення протесту податкових векселів. Згодом платіжними дорученнями було частково погашено спірні податкові векселі. Контролюючий орган звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення протесту податкових векселів, проте нотаріус відмовив. Контролюючий орган вважає дії нотаріуса неправомірними, оскільки спір щодо скоригованої суми акцизного збору відсутній. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд рішенні суду першої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.


Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.


Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.


Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.


Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.


Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.


Виходячи із підп.14.1.176 ПК України, податковий вексель є податковою розпискою, яка підтверджує податкове зобов`язання векселедавця сплатити акцизний збір. З огляду на вказане між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме з приводу сплати акцизного збору, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.


За своєю правовою природою погашення податкового векселя є виконанням обов`язку зі сплати податку, одним із видів якого є акцизний збір.


задоволено частково

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до ДФС, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки), із яких вбачається, що станом на 31.10.2018 за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені. Позивач з даною вимогою не погоджується та вважає її протиправною, аргументуючи свою позицію тим, що податковим законодавством не передбачено подвійного взяття на облік та сплату подвійних податків. Позивач стверджує, що діє в якості фізичної особи-підприємця, на облік осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність не ставав.

 Правова позиція 

Відповідно до ст. 13 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. З матеріалів справи встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, основним видом економічної діяльності позивача є «Діяльність у сфері права». Згідно з свідоцтвом позивач має право на заняття адвокатською діяльністю. Отже, позивач є самозайнятою особою та здійснює як підприємницьку діяльність, так і незалежну професійну діяльність. Відповідно до п. 65.2 ст. 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. При цьому, згідно п.п. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Таким чином суд зазначає, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів перевірку платника податків, за результатами якої складено акт та прийнято рішення, згідно з яким до платника застосовані штрафні санкції за порушення процедури здійснення розрахунків в іноземній валюті. Контролюючий орган звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути із платника податковий борг. Судом першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов контролюючого органу задоволено.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 14.1.175 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. У відповідності до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Пунктом 95.4 статті 95 цього кодексу встановлено, що орган державної податкової служби, на підставі рішення суду, здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатом перевірки, контролюючи орган склав акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків з питань господарських відносин з контрагентом. Також перевіркою встановлено завищення податкового кредиту по ПДВ. Платник податків звернувся в суд з позовом до органу, у якому просить скасувати наказ про проведення перевірки, визнати протиправними дії органу по проведенню перевірки, визнати протиправними дії щодо коригування в інформаційній системі «Податковий блок» податкового кредиту та податкових зобов`язань платника, зобов’язати орган вилучити оспорюваний акт, зобов’язати відновити показники сум податкового кредиту та податкових зобов`язань товариства. Суд першої інстанції задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції, у задоволенні позову відмовив.

 Правова позиція 

Проведення зустрічної звірки може розглядатися як юридичний факт, який впливає на законні інтереси платника податків виключно у випадку коли дані, отримані за результатами проведення зустрічних звірок, можуть бути використані органом як інформація про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства.


Контролюючий орган має право в довідках чи актах, за результатами зустрічної звірки, зазначати дані про проведений аналіз наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження, а також у разі наявності зазначати й іншу інформацію, що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці, зокрема і щодо проведення аналізу господарської діяльності та платником податків.


Висновки, викладені у вказаних довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Отже, контролюючий орган має право вчиняти дії щодо проведення зустрічних звірок та оформляти їх результати відповідними довідками чи актами, викладення (зазначення) в таких довідках чи актах окремих відомостей (проведення аналізу господарської діяльності та аналізу укладених правочинів суб’єкта господарювання), навіть якщо зазначення такої інформації прямо не передбачено формою довідки чи акта.


Враховуючи, що податковий орган має законодавчо визначене право на проведення таких звірок з їх оформленням, то відповідно дії контролюючого органу щодо вчинення дій з метою проведення зустрічної звірки та оформлення (складення) відповідного акта не можуть вважатись протиправними. Тим паче, що податкові повідомлення-рішення на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки контролюючим органом не приймались.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків перебуває на обліку в контролюючого органу в зоні проведення АТО, та отримав сертифікат Торгова-промислової палати про настання обставин непереборної сили. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави з особі податкового органу про стягнення податкового боргу з орендної плати з платника податків, який виник внаслідок самостійного визначення платником податків сум податку у податковій декларації та не був сплачений. Платник податків обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначив, що законодавство не містить такої умови як знаходження суб`єкта, який здійснює діяльність на території проведення АТО, у тому ж місці, де знаходиться і земельна ділянка, як і не передбачає обов`язку подання ним сертифікату Торгово-промислової палати України як такого. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

 Правова позиція 

Оскільки Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі – Закон №1669) є спеціальним законом у спірних правовідносинах, тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України. Разом з тим статтею 6 Закону №1669, яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин. Дійсно сертифікат Торгово-промислової палати України є доказом, що підтверджує причини та настання обставин, які не залежали від учасника подій.


Проте у даній справі дані обставини не підлягають підтвердженню таким сертифікатом, оскільки в силу вимог статті 6 Закону №1669 достатньою підставою, зокрема, для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції.


Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014. Отже, у відповідності до положень статті 6 Закону №1669 на період проведення АТО платник податків звільнений від обов`язку з внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а отже відсутні правові підстави для стягнення з платника податків податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб.


задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовною заявою до ДФС, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість та військовий збір, з мотивів безпідставності їх прийняття. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що діюче законодавство не обмежує використання сум ПДВ, акумульованих на спеціальному рахунку сільськогосподарського товаровиробника, виключно на оплату ПДВ, нарахованого постачальником на вартість поставлених ним товарів/послуг. Тому сільськогосподарське підприємство має право оплачувати за рахунок цих коштів повну вартість товарів/послуг, призначених для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, у тому числі ПДВ, який нараховується постачальником на вартість таких товарів/послуг. Стосовно несвоєчасно сплачених та перерахованих до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, позивач зазначив, що відповідач в акті перевірки зробив хибні висновки, що позивач зобов'язаний, як податковий агент, нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб під час виплати даним фізичним особам грошових коштів за договорами поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Зокрема, дана фінансову допомогу фізичні особи, зазначені в акті, надали позивачу ще у 2014 році, тому первинні документи не були надані відповідачу під час перевірки, так як цей період перевіркою не охоплювався. Фізичні особи не отримували доходу, а відтак, на думку позивача, він не повинен був нараховувати та виплачувати військовий збір. Рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ задоволено.

 Правова позиція 

Щодо донарахування податку із збільшенням орендної плати, суд  врахував правову позицію Верховного Суду, зазначену в постанові у справі № 821/1316/17: «Відповідно до статті 163 ПК України об'єктом обкладення податком на доходи фізичних осіб є, зокрема, загальний річний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Аналіз змісту наведеної норми свідчить про те, що для того, аби утримати з доходу податок на доходи фізичних осіб обов'язковим є нарахування (виплата, надання) такого доходу. Між тим, у межах спірних правовідносин суди попередніх інстанцій встановили, що ДФС здійснило донарахування податку на доходи фізичних осіб з доходу, який не був нарахований та виплачений орендарем. За таких обставин колегія суддів погодилася з судами першої та апеляційної інстанцій, що за відсутності об'єкта оподаткування (доходу) немає передбачених ПК України підстав для утримання податку на доходи фізичних осіб та, відповідно, військового збору, у зв'язку з чим донарахування відповідачем грошового зобов'язання, штрафних (фінансових) санкцій та пені з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями є передчасним».


не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом застосовано штраф до платника податків за несвоєчасну сплату ЄСВ та нараховано пеню. Платник в порядку адміністративного оскарження подав скаргу до вищестоящого органу, яку обґрунтував тим, що в платіжному дорученні призначення платежу є інформація про сплату ЄСВ за філію товариства за першу половину лютого 2014 р. Цю скаргу вищестоящий орган залишив без розгляду. Тоді платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просило суд скасувати рішення нижчестоящого податкового органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, рішення  органу про результати розгляду первинної скарги та рішення вищестоящого податкового органу про результати розгляду повторної скарги. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Аналіз приписів п.п.56.1, 56.2 та 56.10 ст.56 ПК України свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.


Проте, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості. Цей принцип також був закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій).


Водночас згідно з частиною першою статті 5 КАСУ (в редакції, яка діє на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.


Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.


Оскаржувані рішення нищестоящих та вищестоящого контролюючих органів про результати розгляду повторної скарги самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.


Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішень ГУ ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України (про результати розгляду повторної скарги), оскільки останні не створюють жодних правових наслідків для позивача, на відміну від рішення ДПІ, яким до позивача за несвоєчасну сплату єдиного внеску застосовані штрафні санкції та пеня.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом не було підтверджено юридичній особі статус платника єдиного податку на наступний рік, оскільки контролюючим органом було встановлено існування заборгованості особи зі сплати податків. Юридична особа оскаржила правомірність таких дій, з мотивів, що наявність податкового боргу є підставою для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку і не є достатньою умовою для анулювання такої реєстрації платникам податку, які вже перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Постановою окружного суду у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду скасовано, а позов задоволено.

 Правова позиція 

Контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку четвертої групи у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У разі непроведення перевірки факту наявності у платника податкового боргу (встановлення податкового боргу іншим способом), у  контролюючого органу  не виникає заснованих на законі правових підстав для непідтвердження позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом виявлена заборгованість (недоїмка) платника податків за платежами ПДВ, податок на прибуток, земельний податок з юридичних осіб. Контролюючий орган направив платнику податкову вимогу та склав акт опису майна у податкову заставу. Крім того судом першої інстанції за позовом контролюючого органу прийнято постанову про задоволення вимоги стягнути заборгованість з платника та стягнуто з рахунків відповідача. Втім інкасові доручення з призначенням платежу - стягнення коштів були повернуті банківською установою із відміткою  про неможливість виконання у зв`язку з  відсутністю коштів. Податковий орган звернувся з позовом до платника податків, у якому просив надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Цю вимог податковий орган обґрунтував тим, що платником податків обліковується податковий борг за узгодженими і не сплаченими сумами грошових зобов’язань. Рішення суду першої інстанції у задоволення позову контролюючого органу відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції залишено без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу (пункт 88.1 статті 88 ПК України). Виходячи із положень п. 95.3 ст.95 ПК України, рішення суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про його погашення. Це рішення підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Отже, умовою для звернення до суду, за якою можливе надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, є наявність у платника податкового боргу та відсутність на розрахункових рахунках такого платника грошових коштів, достатніх для його погашення. В той же час нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі. Положення статей 87, 88, 95 ПК України свідчать, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках. Одночасно пунктом 89.8 статті 89 ПК України визначено обов`язок контролюючого органу безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Верховний Суд звертає увагу на те, що у справах за зверненням контролюючого органу одночасно з перевіркою дій чи бездіяльності платників податків, обставин, що стали підставою для втручання контролюючого органу, суд перевіряє на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльності самих контролюючих органів. Разом з тим суди попередніх інстанцій, встановивши, що інкасові доручення повернено без виконання з підстав відсутності коштів на рахунках, не навели обґрунтувань щодо того, чому такі обставини унеможливлюють реалізацію Інспекцією наданих їй законом повноважень погашення цієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Отже, у цій справі необхідно було з`ясувати й наявність факту реєстрації публічного обтяження - податкової застави у відповідному державному реєстрі, як це передбачено пунктом 89.8 статті 89 ПК України, а також перевірити це належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами. Також слід дослідити конкретніше й обставин справи стосовно обсягу сплачених відповідачем коштів на виконання судового рішення, яким розстрочене виконання постанови про стягнення податкового боргу, а також того чи погашався такий борг взагалі, а не обмежуватись лише посиланням на відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про неналежну сплату вказаної заборгованості, не вживши, при цьому визначених частиною третьою статті 77 КАС України заходів, спрямованих на витребування таких доказів з власної ініціативи для з`ясування всіх обставин у справі, як це визначено частиною четвертою статті 9 цього ж кодексу.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку  платника податку з питання повноти нарахування і сплати податківпід час здійснення контрольованих операцій. За результатами перевірки зроблено висновки про те, що платник податку внаслідок не включення до звіту про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом 2014 року контрольовані операції з реалізації олії соняшникової нерезиденту. Платник податків оскаржив прийняті рішення про донарахування податку на прибуток, мотивуючи це тим, висновки про наявність контрольованої операції, оскільки контролюючим органом невірно проведене зіставлення комерційних та фінансових умов операцій, і невірно застосовано метод визначення ціни контрольованих операцій

 Правова позиція 

При здійсненні коригування відмінностей комерційних умов у контрольованих операціях (умови поставки СРТ) з умовами у зіставних неконтрольованих операціях (умови поставки FОВ) потрібно враховувати умови оплати вантажу, період поставки вантажу, віднесення природних втрат вантажу, розподіл обов`язків між сторонами договору тощо, які прямо впливають на відмінність комерційних умов різних операцій, що наявність даних та інших факторів, що впливають на формування ціни при умовах поставки FОВ. Для цілей трансфертного ціноутворення датою здійснення контрольованої операції є саме дата переходу права власності на товар, оскільки норми статті 39 Податкового кодексу України, не ототожнюють дату здійснення контрольованої операції з датою переходу власності, зокрема підпункт 39.3.3.3.4 пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України передбачає, що ринковий діапазон цін визначається на підставі інформації на найближчу до дня здійснення контрольованої операції дату.


не задоволено

 Фабула справи  Управлінням Держпраці було проведено інспекційне відвідування ФОП з приводу порушення законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками. За його результатами встановлено, що окремі контрагенти за договорами підряду виконували не індивідуально визначену роботу, функції, які виконували такі особи за вказаними договорами, не є самостійними, а здійснювані в межах підготовчих робіт та укладання тротуарної плитки з систематичним виконанням цих функцій та з матеріалів, наданих ФОП, що виключає можливість роботи в будь-який зручний час. На підставі встановеного було накладено штраф за фактичне допущення до роботи 12 працівників без оформлення трудового договору. ФОП оскаржив застосування штрафу, з мотивів того, що між ним та контрагентами були укладені цивільно-правові договори, що свідчить про відсутність трудових відносин. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.


Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.


З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.


не задоволено

 Фабула справи  Між платниками податків та органом місцевого самоврядування було укладено договір оренди землі, за яким було передано платникам земельну ділянку в користування. Згодом, було проведено державну реєстрацію договору, відповідно до вимог ПК України. Через три роки після укладення первісного договору, сторони погодили додаткову угоду, якою змінено деякі умови договору, а саме розмір орендної плати та порядку її сплати.   Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. Оскільки державну реєстрацію додаткової угоди не було проведено рішенням господарського суду додаткову угоду було визнано недійсною з моменту укладання, а також припинено дію угоди на майбутнє. Однак, контролюючим органом було нараховано суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю на положеннях додаткової угоди.  Платник податків оскаржив прийняття податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено орендну плату за землю, з мотивів неправомірності застосування контролюючим органом положень додаткової угоди.

 Правова позиція 

Оскільки ПК України вказує на необхідність державної реєстрації договору оренди землі, шо є передумовою для застосування її положень, то  додаткова угода до договору оренди земні, яка не була зареєстрована відповідно до законодавства не може вважатися вчиненою, (укладеною), а у контролюючого органу не маєпідстав для її врахування при прийнятті рішень .


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено зобов’язання зі сплати податку на прибуток та ПДВ і застосовано штрафні санкції зі сплати ПДФО і військового збору. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень органу та штрафних санкцій. Суд першої інстанції задовольнив позов повністю, суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін. Суди попередніх інстанцій встановили, що  господарські операції позивача з його контрагентами спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

 Правова позиція 

Використання послуг мобільного зв`язку є виробничою необхідністю при виконанні фізичними особами-співробітниками позивача своїх посадових обов`язків і не є отриманими додатковими благами, оскільки безпосередньо пов`язані з виробничою діяльністю самого позивача, а не конкретних осіб.


Документами, які підтверджують використання мобільного зв`язку (роумінгу) виключно у виробничих цілях є наказ керівника позивача про придбання мобільних телефонів, правила користування мобільним зв`язком, затверджені керівником позивача, та список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами.


Здійснення платником господарських операцій, їх реальний характер, що доводить правомірність формування як витрат так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції), послуг спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень. Відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.


Відтак, кошти відносяться до витрат платника податку у складі інших витрат, зокрема адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, і не підлягають оподаткуванню з податку на доходи з фізичних осіб.


Недопущення платником податків порушень, які призвели до безпідставного визначення податку обумовлюють відсутність підстав для застосування штрафних санкцій за подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків. З огляду на те, що дані викладені у акті встановлені помилково і не містять законодавчого обґрунтування, то відсутні підстави для збільшення грошового зобов`язання з військового збору та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього збору.


Отже, недоведеність правопорушення щодо нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб обумовлює безпідставність визначення військового збору.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу (далі – ДФС) про визнання недійсною та скасування податкової консультації ДФС, зобов’язання ДФС надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду. Питання до контролюючого органу полягали у такому: які законодавчі підстави для віднесення витрат, пов`язаних зі сплатою процентів за користування кредитом, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування; яким чином мають відображатися в податковому обліку витрати, пов`язані зі сплатою процентів за користування кредитом, що був взятий для ведення та розвитку власної господарської діяльності платника податків; який порядок відображення в податковому обліку витрат, пов`язаних зі сплатою процентів за користування кредитом, що був взятий для ведення та розвитку власної господарської діяльності платника податків. Відповідач надав позивачу податкову консультацію, зробивши висновок про те, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат суми погашення кредиту та суми сплачених відсотків, які нараховані платнику податків за користування даним кредитом, незалежно від того, що кредит отримувався на здійснення підприємницької діяльності. Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнив повністю.

 Правова позиція 

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючий орган надаючи позивачу податкову консультацію, дійшов обґрунтованого висновку, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має право включати до складу витрат суми погашення кредиту та суми сплачених відсотків, які нараховані платнику податків за користування даним кредитом, незалежно від того, що кредит отримувався на здійснення підприємницької діяльності, тоді як судом апеляційної інстанції було помилково визнано неправомірною вказану податкову консультацію ДФС України, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового, висновку щодо відсутності відповідних законодавчих обмежень (на момент надання ДФС України оскаржуваної податкової консультації) на віднесення до складу витрат суми відсотків за користування кредитом, наданим позивачу на здійснення ним господарської діяльності.


Враховуючи положення підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених  Податковим кодексом України, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) включаються саме до складу інших витрат, а не до витрат операційної діяльності.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до ДПІ, в якому просила визнати протиправним та скасувати  податкове повідомлення-рішення На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при розгляді справи були порушені підпункту 271.1.1пункту 271.1 ст. 271, пункту 286.1 ст. 286, пункту 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.ст. 9, 71, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), не було дано оцінки його доводам про неправомірність здійсненого відповідачем розрахунку суми податку. Постановою окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено Ухвалою апеляційного суду постанову окружного суду залишено без змін

 Правова позиція 

За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Крім цього, Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.


Згідно з частиною 3 статті 242 КАСУ обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.


задоволено частково

 Фабула справи  Під час проведення перевірки перевіряючими спрямовувались запити до платника з вимогами про надання пояснень та їх документального підтвердження, а саме отримання таких документів як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою. Вказані документи, на думку перевіряючих, були первинними бухгалтерськими документами які підтверджували факти здійснення господарських операцій. Оскільки платником не було надано витребувані документи, в повному обсязі, контролюючим органом застосовано штрафні санкції, передбачені ст. 121 ПК України. Платник податків оскаржив правомірність застосування штрафних санкцій, оскільки ним були надані всі первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліках, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів. Ненадання документів, які не стосуються перевірки не може бути причиною застосування штрафних санкцій.  Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. 

 Правова позиція 

З моменту початку перевірки у платника податків виникає обов'язок надати до контролюючого органу на виконання відповідного запиту інформацію та її документального підтвердження. Невиконання платником таких вимог має наслідком застосування штрафу.


Запитувані податковим органом документи такі як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою тощо не є первинними бухгалтерськими документами у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим, віднесення цих документів податковим інспектором до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.


не задоволено

 Фабула справи  У зв`язку з помилкою в роботі програмного забезпечення, платником було помилково подано звітну податкову декларацію від з плати за землю (орендну плату за земельну ділянку). Того ж дня, платником дана була виправлена помилка шляхом направлення  декларації до належного отримувача податку (міської ОДПІ), а до першочергового отримувача податку (районної ОДПІ) було направлено уточнюючий розрахунок, якою сума податкового зобов'язання зменшена до 0,00 грн. Районною ОДПІ було проведено камеральну перевірку, якою застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно узгодженого зобов'язання. Платник податку оскаржив застосування штрафних санкцій, оскільки така звітність буда подана помилково, що в подальшому було виправлено шляхом подання уточнюючої податкової звітності Постановою окружного адміністративного суду, залмшеного без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Застосування до платника штрафу згідно декларації, показники якої уточнені до проведення камеральної перевірки - є неправомірним. Помилкове декларування платником грошових зобов`язань із земельного податку не породжує у товариства обов`язку з їх сплати, позаяк таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з якими закон пов`язує безумовне виникнення у платника податкового обов`язку.


не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган провів документальну перевірку, за результатами якої виявлено, що у колективному договорі платника податків визначено забезпечити працівників, зайнятих на польових роботах, гарячим харчуванням на час проведення таких робіт за принципом «шведського столу». При цьому харчування працівників здійснювалось без складання списків з зазначенням кількості наданих обідів конкретним працівникам, що унеможливлює ідентифікувати конкретних осіб, яким надано послуги з харчування. Податковим органом прийнято ППР, яким встановлено порушення податкового законодавства, що призвело до неутримання та неперахування платником податку до бюджету ПДФО. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати ППР про визначення суми грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, штрафних санкцій та пені. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Для нарахування податку на доходи фізичних осіб податковим агентом необхідна персоніфікація отриманого доходу, тобто одержання доходу безпосередньо конкретним платником податку. Додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов`язано із конкретною фізичною особою - платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностях, послугах чи інших видах доходу. Відповідач під час визначення додаткового блага повинен обов`язково вказувати фізичну особу - платника податків, у якої це благо виникає, та період, у який це додаткове благо виникло.


Як встановлено матеріалами справи, в актах перевірки відповідачем взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо та податковий період, у який це додаткове благо виникло. Донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснено не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми, на яку надано відповідачем обіди, сплаченої підприємством. Такий підхід до визначення податкового зобов`язання податковим органом, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не ґрунтується на нормах Податкового кодексу України.


Враховуючи те, що в межах даної справи податковим органом не встановлено нарахування позивачем сум доходу у вигляді додаткового блага (чи включення таких сум до загального місячного (річного) доходу як інший дохід) за харчування кожному працівнику та такі суми не включалися до загальномісячного оподатковуваного доходу цих працівників, то об`єкт оподаткування та база оподаткування податком на доходи фізичних осіб відсутні.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належний йому об`єкт нерухомості підпадає під пільгу, передбачену пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, а тому не може бути оподаткований податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім того, на момент формування оспорюваної податкової вимоги спірне податкове повідомлення-рішення щодо визначення позивачу суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскаржувалось позивачем у адміністративному порядку, тому сума грошового зобов`язання залишалась неузгодженою.  Крім цього відповідачем винесено спірну податкову вимогу, чим порушено приписи п. 56.15. ст. 56 ПК України, відповідно до якого скарга на рішення контролюючого органу зупиняє виконання платником грошових зобов`язань на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено частково

 Правова позиція 

Дослідивши зміст пункту "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, колегією суддів встановлено, що названий пункт визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється. Окрім того, по тексту обумовленої норми перелік об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно наведено за допомогою розділового знаку "кома", у кінцевому переліку яких зазначено такий об`єкт, як: "складські приміщення промислових підприємств". Наявність словосполучення "промислових підприємств" у назві такого об`єкта, як "складські приміщення" відповідач відносить до всіх без винятку об`єктів перелічених у пункті "є"  266.2.2 пункту 266.2 статті  266 ПК України. Апелянт у свою чергу вважає, що дане словосполучення "промислових підприємств" у назві такого об`єкта, як складські приміщення не відноситься до решти об`єктів перелічених у зазначеному пункті. Таким чином колегія суддів констатує, що має місце різне тлумачення однієї і тієї ж норми права, що вказує на недотримання, визначеного Європейським судом критерію, щодо   чіткості та передбачуваності у застосуванні обумовленої норми права, що дає припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Як наслідок порушення названого критерію порушується основоположний принцип щодо недопущення перевищення державними органами меж свободи розсуду, що  правомірності втручання у здійснення прав і свобод людини.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ. Платник оскаржив рішення, й за результатами розгляду справи ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова вчинити дії щодо поновлення реєстрації. Однак за час судового розгляду, платник  змінив своє місцезнаходження і відповідно місце податкового обліку. У зв'язку з цим, платником було подано нову позовну заяву до ДПІ у Київському районі м. Харкова (до органу обліку за новим місцежнаходженням), в якій вимагав вчинити дії щодо поновлення реєстрації платником ПДВ. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання, однак ця обов`язковість має різні наслідки для осіб, які брали участь у справі, і тих, які участі в справі не брали.  


Законна сила постанови суду проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в його основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені постановою суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.  


Відтак, якщо судом було зобов’язано конкретний орган поновити реєстрацію, то в органу за новим місцем обліку платника, відсутній відповідний обов`язок, який встановлено таким рішенням суду й, як наслідок, наявність порушення цим суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів платника не вбачається.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 8, статті 19, частині четвертій статті 41, частинам першій, третій статті 42, статті 56 Конституції України положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні“ від 23 березня 2017 року № 1989–VIII. Положеннями вищезазначених законів передбачалось, що нараховані та сплачені за період проведення АТО суми плати за землю на  земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів.

 Правова позиція 

Внесення абзацом двадцять шостим розділу I Закону № 1989 змін до Податкового кодексу України у частині скасування права на повернення платникам податків сум плати за землю, нарахованих та сплачених за період, зазначений у підпункті 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX „Перехідні положення“ Податкового кодексу України, не пов’язане з „усуненням неузгодженостей та технічних помилок“, а фактично мало на меті забезпечення „уникнення дисбалансу місцевих бюджетів Донецької та Луганської областей“. Внесення зазначених змін до Податкового кодексу України було обумовлено необхідністю досягнення суспільно значущої мети, однак законодавець діяв непослідовно й не дотримав балансу між публічним та приватним інтересами, а обраний ним засіб (запровадження таких змін) не є пропорційним цілям, які переслідувалися. Крім того, положення першого речення абзацу двадцять шостого розділу I Закону № 1989 суперечать конституційному принципу верховенства права.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до господарського суду з позовом до контрагента, в якому просив зобов'язати останнього скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій,  за договором про постачання електричної енергії, укладеним між ними. Позов мотивовано тим, що у зв`язку з невиконанням контрагентом вимог Податкового кодексу України  щодо складення податкових накладних та здійснення їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, платник не може віднести суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Суд першої інстанції відмовів у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу до цього ж суду для подальшого розгляду. Суд  послався на те, що між сторонами існують правовідносини, підставою виникнення яких є господарський договір. Отже спір щодо спонукання відповідача виконати вимоги податкового законодавства має розглядатись і вирішуватись в залежності від встановлення судом обставин належного виконання сторонами умов такого договору та виникнення у сторін такого договору відповідних господарських зобов`язань, а тому такий спір підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції.

 Правова позиція 

Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов?язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податків (позивач), якою встановлено порушення порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, у результаті чого занижена сума ПДВ. Крім того, органом було надано матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню стосовно дій контрагента платника податків щодо мінімізації податкових зобов`язань та безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ, внаслідок чого безпідставно сформовано податковий кредит на додану вартість підприємствам, в тому числі й позивача. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів та штрафних санкцій. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував постанову попередньої інстанції та скаргу платника податків задовольнив повністю.

 Правова позиція 

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.


Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.


Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.


При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.


Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.


Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив стягнути з Держаного бюджету України пеню за затримку бюджетного відшкодування. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовну заяву залишено без розгляду, з мотивів пропуску шестимісячного строку встановленого для звернення до адміністративного суду

 Правова позиція 

В силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.


Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.


Отже, позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% та 20% за порушення граничного строку сплати орендної плати з юридичних осіб. Позовні вимоги мотивовані тим, що помилкове перерахування суму податку не на той казначейський рахунок не є підставою для висновку про несвоєчасну сплату податку, а тому підстави для застосування до позивача штрафу в порядку пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Суди попередніх інстанцій правомірно врахували висновки щодо застосування норм пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі № 21-377а15, за яким усуваючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції цієї норми, дійшов висновку що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.


Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету.


Оскільки помилкове перерахування Товариством на неналежний рахунок узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету не вплинуло на виконання обов`язку платника зі сплати податку, підстави для застосування до позивача штрафу в порядку пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відсутні.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну перевірку щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентом та повного відображення в обліку правових відносин з контрагентами. За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення платнику податкових зобов’язань з податку на прибуток та штрафних санкцій.  Платник податків звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій податкового органу щодо корегування в АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ; зобов`язати орган відновити в АІС суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларованих на підставі відповідних податкових накладних. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та суд апеляційної інстанції залишив без змін. Суди виходили з того, що перевірка позивача призначена та проведена на підставі постанови слідчого відповідно до кримінально-процесуального закону, відповідно до положення пункту 86.9 статті 86 ПК України, відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальному провадженні.

 Правова позиція 

Заборона прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки, призначеної відповідно до підпункту 78.1.11 ПК, поширюється виключно на випадки, коли кримінальне провадження порушено відносно посадових осіб платника податків, щодо якого призначена перевірка, а предметом кримінального провадження є податки та/або збори.


Обмеження у прийнятті податкового повідомлення - рішення, що визначено п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, стосується виключно платника податків (юридичної особи або фізичної особи - підприємця), відносно посадових осіб якого розслідується кримінальне правопорушення.


Визначальним для застосування пункту 86.9 ПК України є дата винесення постанови про призначення перевірки, встановлення суб`єкту кримінального провадження в рамках якого призначено перевірку позивача, наявність вироку у кримінальному провадженні в рамках якого призначено перевірку або постанови про закриття кримінального провадження, що не встановлено судами попередніх інстанцій, докази не досліджено.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки контролюючим органом встановлено, що фактично нерезидент проводить комерційну, господарську діяльність на території України через своє представництво, оскільки представництво здійснювало перереєстрацію лікарських засобів в МОЗі, виготовлених нерезидентом, та іншими виробниками фармакологічної продукції, а також замовляло виготовлення листівок, багерів, буклетів та іншої рекламної діяльності продукції на препарати фармацевтичного призначення. За результатами перевірки було донараховано податку на прибуток. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, мотивуючи це тим, що здійснювана ним діяльність за своєю суттю є допоміжною та підготовчою, а тому не утворює постійного представництва нерезидента. Рішенням першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Судом апеляційної інстанції рішення окружного суду скасовано, позовні вимоги задоволено..

 Правова позиція 

Критеріями для віднесення отриманих представництвом коштів до прибутку нерезидента, який за вимогами закону оподатковується у загальному порядку, є повне або часткове здійснення нерезидентом господарської діяльності на території України через постійне представництво та отримання цим представництвом від такої діяльності сум прибутків, належних нерезиденту.


Господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні не підпадає під визначення «постійне представництво» виключно у тому випадку, коли представництво здійснює будь-яку з перелічених в ПК України та, за наявності, Конвенції про уникнення подвійного оподаткування, видів діяльності з обов`язковою умовою, що така діяльність  має підготовчий або допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії.Для встановлення того, чи діяльність представництва нерезидента має підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, їх діяльності необхідно порівняти зі статутною діяльністю нерезединта. 


не задоволено
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 109 110 ►►
close icon
Інформація про документ