Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.  З матеріалів справи випливає, що між міською радою та фізичною особою – підприємцем було укладено договір оренди землі. На орендованій земельній ділянці розташована нежитлова господарська будівля, яка належить особі на підставі договору купівлі-продажу. Договір оренди землі укладено на 10 років для експлуатації та обслуговування нежилих адміністративних приміщень. Згодом між цією особою було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі з Комуністичною партією України.  Позивач мотивував позов тим, що у зв’язку з відчуженням нерухомого майна, для якого бралася у користування земельна ділянка, з дати реєстрації цього нерухомого майна на нового власника він втратив право користування земельною ділянкою згідно з положеннями  статті 120 Земельного кодексу України та не повинен сплачувати плату за землю. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу про застосування пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Судом було встановлено, що між позивачем та його контрагентом з РФ було укладено зовнішньоекономічний контракт. Контрагент не здійснив своєчасну оплату за поставлений товар, в результаті чого було порушено строки зарахування валютної виручки на рахунок позивача. Згодом між сторонами було укладено угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. Рішення про застосування пені за порушення строку розрахунку за зовнішньоекономічним договором, контролюючий орган мотивував тим, що третейський суд, що розглянув справу не є судом у розумінні ст. 4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відтак звернення позивача до нього з позовом не звільняє від відповідальності за порушення строків, визначених цих Законом. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позовні вимоги. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень – рішень. Суть спору полягала в тому, що контролюючим органом була проведена виїзна позапланова перевірка, під час якої були виявлено заниження податку на додану вартість та надіслано податкове повідомлення – рішення, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 283  947,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались протиправністю висновків контролюючого органу про заниження податку на додану вартість внаслідок господарських взаємовідносин з певними контрагентами  з огляду на нікчемність та фіктивність проведених господарських операцій. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що підприємства-постачальники мають ознаки сумнівності, зокрема такі як відсутність за місцезнаходженням, не декларування податків, наявність вироку відносно керівника контрагента за вчинення злочину фіктивного підприємництва. Позивач вважав, що такі висновки є абсолютно безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податків про стягнення коштів податкового боргу з рентної плати за користування надрами. Справа полягала в тому, що у платника виник податковий борг, у зв'язку з чим йому 31.07.2015 було надіслано податкову вимогу на суму суму 1596087,52 грн. Податковий борг  надалі погашений не був, а навпаки збільшився до суми 8699643,61 грн, у зв’язку з чим контролюючим органом було винесено повторну вимогу, за якою строк звернення з поданням до суду про стягнення податкового боргу припав на 15.08.2016. Платник податку посилався на те, що контролюючим органом був пропущений 24-годинний строк звернення до суду з поданням в порядку ст. 183-3 КАС України, перебіг якого починається з дня пред'явлення первісної податкової вимоги, а саме: 31.07.2015. Пред'явлення повторної податкової вимоги чинним законодавством не передбачено. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили подання без розгляду.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дії відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача та складанню акта, виключення з автоматизованої системи ДФС  відомостей, внесених за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було зменшено від'ємне значення суми ПДВ та збільшено грошове  зобов'язання із ПДВ. Спір полягав у тому, що між позивачем та іншими суб’єктами господарювання були укладені договори поставки. Від імені постачальників на адресу позивача виписані видаткові накладні та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ. На думку контролюючого органу, операція з поставки товару не мала реального характеру з огляду на недоліки товарно-транспортних накладних, відсутність у постачальників основних фондів та трудових ресурсів, відсутність цих постачальників за своїм місцезнаходженням, фіктивності постачальника позивача. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії посадових осіб контролюючого органу при здійсненні наміру провести виїзну позапланову документальну перевірку позивача та визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадові особи контролюючого органу не надали копію відповідного наказу перед проведення перевірки, чому, власне, вони і не були допущені до її проведення. Також позивач вказує, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки письмовий запит контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження не був належним чином оформлений та обґрунтований, оскільки в ньому зазначалось про необхідність надання інформації та копій документів по взаємовідносинах з 17 підприємствами, проте податкова інформація у відповідача наявна лише по 1 підприємству, стосовно інших контрагентів про таку інформацію в запиті не вказано. У зв'язку з цим підприємство не було зобов’язано надавати відповідь та будь-які пояснення або документи. Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково, скасовано наказ контролюючого органу, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції повністю відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Особа звернулась з позовом до НАК з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що НАК виплачував протягом тривалого часу суму заробітної плати, яка відповідно до статті 116 КЗпП підлягала виплаті в день звільнення, адже спір з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення між ним та роботодавчем був відсутній. А тому, відповідно до статтей 116 та 117 КЗпП, за весь період затримки виплати заробітної плати з роботодавця має бути стягнено середній заробіток.  Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. 

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням  до платника податку про зупинення видаткових операцій на рахунках. В обґрунтування подання зазначено, що у зв'язку з існуванням у відповідача податкового боргу контролюючий орган прийняв рішення про опис майна боржника у податкову заставу. З метою здійснення опису майна відповідача, податковий керуючий здійснив виїзд за адресою платника, проте керівник підприємства не надав податковому керуючому документів, необхідних для такого опису, унеможлививши виконання ним своїх повноважень. З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив податкового керуючого до опису майна та надав усю необхідну інформацію, проте відмовився підписувати акт опису майна. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову.  Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Скаржник звернувся до апеляційного суду  з вимогою про скасування ухвали слідчого судді про призначення в межах кримінального провадження позапланової комплексної перевірки на предмет дотримання в діяльності платника вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки та трудового законодавства. Апеляційної суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки, на думку суду, кримінальним процесуальним законом не передбачено оскарження в апеляційному порядку такого судового рішення. Не погодившись із такою ухвалою апеляційного суду скаржник звернувся з касаційною скаргою про скасування цієї ухвали та призначення справи до нового розгляду в  суді апеляційної інстанції. Таке прохання мотивовано тим, що, як вважає скаржник, відмова апеляційного суду відкрити апеляційне провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді суперечить загальним засадам кримінального провадження, передбаченим ст. 7 Кримінального процесуального кодексу. Справа була прийнята до провадження та передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про надання висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів за вантажно-митними деклараціями з мотивів протиправності відмови. Контролюючий орган зазначив, що відмовив у поверненні коштів з підстав наявності у платника податкового боргу у сумі 2  566  492 грн 58 коп і що повернення та/або надмірну сплачених сум грошового зобов'язань проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа - підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення закнодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів у сумі 6800 грн 00 коп. Як було встановлено Судом, позивач має ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пиво). Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку за місцем здійснення торгівлі. В результаті перевірки було складено акт про реалізацію позивачем пива у бокалах на розлив для споживання без статусу закладу громадського харчування, що є порушенням ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", якою встановлена заборона щодо продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, який дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість з мотивів безпідставності їх прийняття податковим органом.  Суть спору полягала в тому, що за висновком податкового органу заниження податку на прибуток обумовлене заниженням об'єкта оподаткування внаслідок спливу строку позовної давності кредиторської заборгованості позивача перед іншим суб’єком господарювання. За умовами договору поруки, укладеного між позивачем, як боржником та цим суб’єком, позивач був зобов'язаний повернути банку кредит до 2009 року. У договорі строни домовились, що вони можуть звертатись до суду впродовж п'яти років, тобто, до 2014 року. Контролюючий орган визнав кредиторську заборгованість безнадійною та включили її до складу «Інші доходи» податкової звітності з податку на прибуток за 2014 рік. Суд першої інстанції позов повністю задовольнив. Суд апеляційної інстанції прийняв нову постанову, якою позов було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення – рішення, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основними зобов'язаннями та штрафними санкціями. При прийнятті такого рішення, суд виходив з того, що підписання сторонами звірок взаєморозрахунків є визнанням позивачем своєї заборгованості і відповідно до ст. 264 ЦКУ перериванням строку перебігу позовної давності.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суть спору полягала в тому, що контролюючим органом була проведена камеральна перевірка, в результаті якої було прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3 431  221,00 грн та застосовано штрафні санкції. При проведенні камеральної перевірки, контролюючим органом встановлено відсутність факту придбання товарів чи послуг - безтоварності господарських операцій між позивачем і його контрагентом. Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується на обставинах: 1) незнаходження позивача за податковою адресою; 2) неможливості вручення позивачу запиту про надання документів та пояснень; 3) інформації посадових осіб податкової міліції, про те, що директор позивача не проживає в Україні, а постійно проживає в Чехії, де здійснює трудову діяльність. Суд першої інстанції позовні вимоги підтримав. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було збільшено грошове грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено від'ємне значення ПДВ і застосовано штрафні санкції. Підставою для цього став висновок контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій з контрагентом, директор якого визнаний винним у вчиненні злочину фіктивного підприємництва. Валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість позивач формував за результатами відображених у бухгалтерському та податковому обліках операції з придбання послуг у цього товариства. Проте, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що обставина про фіктивне підприємництво стосовно суб'єкта підприємницької, який відображений платником податків (покупцем) у бухгалтерському та податковому обліках як постачальник послуг покупцю, установлена у судовому рішенні у кримінальній справі, не свідчить про безпідставне формування покупцем валових витрат та податкового кредиту. Це обґрунтовувалось тим, що у судовому рішенні у кримінальній справі не надано оцінки операціям покупця з фіктивним контрагентом. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Контролюючий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, справа була передана Верховному Суду.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення. Справа полягала в тому, що позивач уклав договір про поставку нафтопродуктів, на підставі чого були сформовані податкові накладні на поставку дизельного палива та бензину.  За наслідком виконання зазначеного договору позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 26 993 грн. 92 коп. за червень та 59 108 грн 32 коп за грудень. В ході перевірки, проведеної контролюючими органами, було виявлено «дефекти» складання документів, відсутність товарно транспортних накладних, як підтвердження факту транспортування товару, відсутність скріплення печаткою видаткових накладних, що суперечить вимогам первинного бухгалтерського обліку, що свідчить про нереальність спірних господарських операцій. Також було прийнято до уваги наявність судового рішення в межах кримінального провадження, яким підтверджена фіктивність діяльності позивача. Таким чином, контролюючий орган прийшов до висновку, що відсутність реального факту операцій не надавало права товариству на формування показників податкового обліку з ПДВ за неіснуючими операціями. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

До суду був поданий позов про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 25000 грн. Позивач придбав транспортний засіб Tesla, модель - S, 2013 року випуску. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що контролюючим органом при визначенні вартості автомобіля було враховано лише інформацію веб-сайту в мережі Інтернет та не взято до уваги, що автомобіль було ввезено на територію України в пошкодженому стані, не на ходу, що значно впливає на визначення його середньоринкової вартості. Відповідач зазначав, що джерелом інформації для визначення ціни автомобіля позивача є офіційний сайт компанії «AVTO-RIA», де вартість нового автомобіля марки «Tesla» модель «Model S» складала 4 778 380 грн, що значно перевищує визначену законодавством граничну межу вартості  автомобільного засобу. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичної перевірки, визнання протиправними дій щодо призначення фактичної перевірки платника. Суть справи полягала в тому, що ГУ ДФС у Львівській області направило лист про проведення перевірки суб'єктів господарювання, які мають діючі ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами та систематично декларують мінімальні зобов'язання з акцизного податку (менше 100 грн), та було визначено терміни надання податковим органом інформації про проведену роботу щодо платників акцизного податку наданих у додатку до листа - до 29 серпня 2016 року. Додатку до цього листа із списком осіб, що підлягали перевірки відповідачем не надано. Проте, наказ про проведення фактичної перевірки був прийнятий поза межами строку, визначеного у листі.Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування, яким до позивача було застосовано штраф в 33630,40 грн, з мотивів безпідставності його прийняття. Спір полягав у тому, що контролюючим органом було проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати акцизного податку, за результатами якої було складено акт про несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання. Це випливало з того, що оскільки, останній день граничного строку для своєчасної сплати податкового зобов’язання припав на вихідний день, позивач здійснив сплату у наступний день, що настав за вихідним днем. На думку податкового органу, такі дії позивача є несвоєчасним виконанням податкового обов’язку. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду  з позовом про надання дозволу  на призначення позапланової виїзної документальної перевірки платника податків з питань правильності визначення повноти нарахування, своєчасності сплати податку на додану вартість та заявленого бюджетного відшкодування за період з 01.04.2016 по 30.09.2016. Позов обґрунтовано тим, що подана товариством звітність про формування податкового кредиту у відповідних податкових періодах та заявлена до відшкодування сума податку на додану вартість за наслідками господарської діяльності з певними контрагентами є сумнівною та потребує перевірки. Тому, у зв'язку із накладенням мораторію на проведення перевірок з метою проведення перевірки відповідача у взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.04.2016 по 30.09.2016, контролюючий орган звернувся до суду з наданням дозволу для проведення перевірки. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову.  Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Підставою для прийняття такого рішення стала наявність податкового боргу у позивача на кожне перше число протягом двох послідовних кварталів у сумі 812,80 грн. Проте, позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що висновки податкового органу про порушення податкового законодавства не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи, оскільки позивач сплатив єдиний податок своєчасно за березень, квітень, травень 2016 року і в повному обсязі. Крім того, вказував, що помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату грошового зобов'язання у визначений Податковим кодеком України строк. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення з відповідача податкового боргу у розмірі 239152,50 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем в добровільному порядку не сплачувалось угоджене грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб та з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що зумовило утворення податкового боргу.  Вказувалось також, що відповідачу у встановленому законодавством порядку було направлено податкову вимогу, проте, відповідачем податковий борг сплачено не було, що зумовило звернення позивача з позовом до суду. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу. Доводи касаційної скарги обґрунтовувались недопустимістю застосування стягнення готівкових коштів у рахунок погашення податкового боргу. Також скаржник наголошує на тому, що лише після спливу 1095 днів, як строку на оскарження після отримання платником податків податкової вимоги, у податкового органу виникає правова можливість на звернення з відповідними вимогами. Відповідач також наполягав на недопустимості застосування стягнення готівкових коштів у рахунок погашення податкового боргу, оскільки ним не здійснюються готівкові розрахунки.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, з мита на товари, що ввозяться громадянами, з додаткового збору на товари, що ввозяться на територію України та застосовано штрафні санкції з мотивів безпідставності їх прийняття. Справа полягала в тому, що позивач придбав на ввіз на територію України транспортний засіб, вартістю, вказаною при митному оформленні, 95039,36грн. (або 3975 євро), сплативши усі митні платежі. У період з 19.05.2016 по 20.05.2016 контролюючим органом було здійснено перевірку та винесено податкові повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та акцизного податку, які в результаті оскарження платником, були скасовані в судовому порядку.  Разом з тим, відповідачем у 2017  повторно була проведена документальна невиїзна перевірка з питань дотримання платником вимог щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією від 21.07.2015, за результатами якої було складено акт та надіслано податкові повідомлення-рішення. Підставою для прийняття таких рішень стали обставини щодо невідповідності відомостей у документах, поданих до митного оформлення товару та відомостей, що містяться в документах, наданих уповноваженим органом іноземної держави, оскільки митна варість, вказана платником становила 95039,36 грн. (3975 євро), однак відповідно до документів, надісланих митними органами Австрійської республіки (рахунок від 16.07.2015р. №110388, угода про купівлю), вартість транспортного засобу складала 129110,07 (5400 євро). На думку позивача, контролюючий орган всупереч чинному законодавству здійснив повторну перевірку щодо питань, предмет яких був охоплений попередньою перевіркою. При цьому висновки попередньої перевірки були предметом дослідження при розгляді спору у судовому порядку та як наслідок, судом скасовані рішення відповідача щодо збільшення грошових зобов'язань за митними платежами та ПДВ позивачу. В той же час, за наслідками висновків останньої перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення з урахуванням висновків попередньої перевірки, тому на думку позивача, такі рішення є необґрунтовані та безпідставні. Крім зазначених обставин, позивач посилається також на те, що висновки відповідача базуються, зокрема, і на інформації, отриманій від митних органів Австрії в якості неофіційного перекладу, а відтак така інформація не є належним та допустимим доказом. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням і відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна товариства, застосованого на підставі рішення керівника податкового органу, накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках товариства, відкритих у банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій.  Підставою для прийняття рішення про накладення арешту став недопуск відповідачем посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, було накладено арешт на кошти на рахунках, відкритих в банківських установах. В задоволенні інших позовних вимог було відмовлено. Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовив у задоволенні позову. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Підставою для нарахування позивачу податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік на суму 3090,36 грн. стало укладення між міською радою та позивачем угоди про використання ним частини прибудинкової території  шляхом проведення реконструкції приміщень квартири під офісне приміщення з влаштуванням окремого входу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган помилково дійшов висновку про необхідність сплати ним податкового зобов'язання з орендної плати за землю за 2017 рік, оскільки належне позивачу нерухоме майно - квартира не була переведена в нежитловий фонд під офісне приміщення, а тому орендована земельна ділянка для будівництва окремого входу до цієї квартири згідно з угодою про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 31.03.2009 припинила свою дію 01.03.2012, тобто з моменту закінчення строку її дії. Контролюючий орган вказав, що угода є чинною з огляду на те, що позивач не надавав письмову заяву про припинення користування територією. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 353 255,22 грн, з мотивів протиправності його прийняття. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що камеральна перевірка з питань своєчасності сплати ним податкового зобов’язання була проведена контролюючим органом поза межами наданої йому законодавчої компетенції.  Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки) та податкового повідомлення-рішення. Справа полягала в тому, що  між позивачем та іншою фізичною особою-підприємцем було укладено договір про надання юридичних послуг, за які були сплачені кошти у сумі 42200,00 грн, які були включені до Книги доходів та витрат та віднесені до складу валових витрат у 2013 році в сумі 7000,00 грн., в 2014 році - в сумі 35200,00 грн. Однак, на думку контролюючого органу, ця операція є такою, що не має реального характеру та спрямована на заниження податкового зобов’язання, оскільки в первинних документах не вказано зміст та обсяг послуг, не надано судові ухвали, рішення суду, що підтверджують понесені витрати та їх використання у господарській діяльності, а також отримання позитивного економічного ефекту від укладання договорів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до товариства про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника, застосованого на підставі рішення керівника контролюючого органу. В обґрунтування подання зазначено, що посадові особи товариства відмовились допустити працівників ДФС до проведення перевірки, про що були складені відповідні акти. У зв'язку з недопуском до перевірки  було застосовано арешт. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у прийнятті подання. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позивач обґрунтовував позов тим, що в результаті проведення камеральної перевірки контролюючим органом було складено акт про порушення платником граничних термінів реєстрації податкових накладних є Єдиному реєстрі податкових накладних. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що реєстрація податкових накладних фактично відбулась 25.08.2016 року при граничному терміні реєстрації - 24.08.2016. Однак, позивач стверджує, що підприємством  24.08.2016 направлено до контролюючого органу на реєстрацію податкові накладні о 09 год. 52 хв. та о 10 год. 49 хв. відповідно, що підтверджується відповідними повідомленнями ДФС про їх отримання від 24.08.2016. Разом з тим, до 23 год. 00 хв. квитанції про прийняття або неприйняття вказаних податкових накладних на адресу підприємства не надходили. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб» в загальній сумі 545 037,78 грн та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 340,00 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, стверджуючи, що можливість звільнення за користування земельними ділянками державної та комунальної власності суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції настає за умови надання висновку Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 6362,92 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.  Позивач зазначав, що огорожа з воротами, мийка, навіс загальною площею 612,2 кв.м до об'єктів нежитлової нерухомості не віднесено, а тому не підлягає оподаткованню податком на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки. Крім того, заявник касаційної скарги вказав, що обчислення сум податку  було здійснено не за місцем реєстрації та проживання позивача. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено суму  грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, застосовано штрафні санкції та збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору. Справа полягала в тому, що платником податку у 2015 році були придбані цінні папери вартістю 6 107 085,89 грн, що підтверджується рахунком, актом прийому-передачі, актом виконаних робіт та розписками. Надалі придбані цінні папери були продані позивачем за 6 111 160,00 грн. Позивач вважає, що з огляду на наявність документального підтвердження, як вартості придбання та продажу цінних паперів, так і фактичної сплати грошових коштів, нею було цілком правомірно включено до податкової декларації за 2015 рік з суми 4 074,11 грн. податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.  Контролюючий орган доводив, що платником не було включено доходу від операцій з інвестиційними активами в сумі 6 111 160 грн. до декларації за 2015 р., що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб та суми військового збору. Склад податкового правопорушення ґрунтується на непідтвердженні первинними документами витрат, понесених платником податків у 2015 році у зв'язку з придбанням інвестиційного активу (цінних паперів) на загальну суму 6 107 085 грн 90 коп., а також несплатою податків із суми задекларованого доходу у розмірі 4 074 грн. 11 коп. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій за порушення термінів сплати екологічного податку на суму 39 506 грн. 23 коп., з мотивів безпідставності його прийняття. Застосування штрафних санкцій у цій частині обґрунтовувалось податковим органом затримкою на два дні сплати суми екологічного податку у розмірі 395 062 грн 31 коп. Позивач стверджував, що він своєчасно виконав обов’язок зі сплати податків, оскільки платіжне доручення було подано банку в межах строку, передбаченого для сплати податку. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до платника за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних застосовано штраф. Позовна заява вмотивована тим, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних була спричинена об'єктивними факторами, пов'язаними із проведенням антитерористичної операції на території здійснення господарської діяльності платника податків, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України. Позивач зазначив, що можливість продовження строку реєстрації податкових накладних з причини наявності обставин непереборної сили звільняє платника податків від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та виключає саму можливість притягнення платника податків до відповідальності та накладання штрафів за вказане порушення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено податкове зобов’язання на суму 236798,00 грн. Контролюючий орган доводив, що позивачем сформовані дані податкового обліку по взаємовідносинах із фіктивним  суб'єктом господарювання, в якого відсутні основні фонди, будь-які технічні можливості, а також наявний вирок стосовно директора, який заперечив свою причетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, підписання будь-яких первинних документів. Платник стверджував, що на час укладання договорів його контрагент був платником ПДВ згідно з чинним законодавством та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування до нього   фінансової санкції у вигляді штрафу на суму 1  282 275 грн. за порушення п.2.2, 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».  Свої дії щодо прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення ДФС мотивує тим, що під час перевірки було встановлено відсутність записів у Книзі ОРО №3000243806р/2, в Розділі 2 «Облік руху готівки та сум розрахунків» про отримані готівкові кошти в день їх фактичного надходження у повній сумі на підставі фіскальних звітних чеків на загальну суму 256 455 грн., що свідчить про неоприбуткування готівкових коштів, що надійшли до каси. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним наказ про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи-платника податків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та проведено її без законних підстав, оскільки перевірка була призначена на підставі отриманої інформації, яка не є податковою, та розпочата до отримання позивачем наказу та повідомлення на перевірку платника податку.  Зазначене свідчить про протиправність дій відповідача, що призвело до порушення прав та інтересів позивача, позбавивши його можливості взяти участь у перевірці, надати пояснення та документи. Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснювало у 2015 році операції з контрагентом, зареєстрованим у Сінгапурі. Однак 16 вересня 2015 року Республіку Сінгапур було виключено з переліку низькоподаткових юрисдикцій. Податковий орган наполягав, що операції, які здійснювалися платником податку за час перебування вказаної держави у переліку, вважаються контрольованими, незважаючи на подальше її виключення з переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог. Платник подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дії відповідача щодо справляння (вирахування) ) із сум його грошового утримання (пенсії) податку з доходів фізичних осіб як учасника бойових дій, зобов'язати відповідача провести перерахунок щомісячного грошового утримання йому, за період з 19 вересня 2016 року та надалі здійснювати виплату як судді у відставці та учаснику бойових дій належного щомісячного грошового утримання без справляння (вирахування) податку з доходів фізичних осіб. Позивач мотивував позов тим, що пенсія, так само як і щомісячне довічне грошове утримання, є за своєю правовою природою взаємопов'язаними  та рівнозначними формами соціального забезпечення, які виплачуються пенсіонерам, в тому числі суддям у відставці, як застрахованим особам, із Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Враховуючи рівнозначність зазначених правових категорій відповідачем у справі безпідставно відраховано з щомісячного довічного грошового утримання позивача у справі, як учасника бойових дій, податку з доходів фізичних осіб. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним наказу про проведення документальної планової перевірки та його скасування. Позивач стверджував, що план-графік проведення документальних перевірок повинен оприлюднюватись на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби до 25 грудня року, що передує  року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. На думку позивача, призначення документальної планової перевірки щодо нього є незаконним, оскільки на сайті Державної фіскальної служби України така інформація відсутня. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення з рахунків в обслуговуючих банках коштів у сумі 205 514 57 грн податкового боргу по земельному податку, авансових внесках по податку на прибуток підприємств, ПДВ, екологічному податку та рентної плати. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував, в частині позовних вимог щодо стягнення податкового боргу з екологічного податку, рентної плати та ПДВ з огляду на дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство платника. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з встановлення факту погашення товариством сум боргу, що також не заперечувалось позивачем у справі. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, стверджуючи, що податковий борг, заявлений до стягнення виник у період до винесення ухвали господарським судом, тобто на нього не міг і не може поширюватись мораторій на задоволення вимог кредиторів. Крім того, контролюючий орган зазначав, що сума боргу складається виключно із сум пені, нарахованої позивачем на суми погашеного платником податкового боргу з різних видів податків, з урахуванням кількості днів прострочення сплати грошового зобов'язання.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця про накладення арешту на майно відповідача на підставі рішення контролюючого органу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з не допуском відповідачем у справі посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки начальником податкового органу винесено рішення про застосування умовного арешту майна платника податків. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 72 709 грн та застосовано штрафні санкції з мотивів безпідставності його прийняття. Контролюючий орган доводив, що фізична особа за відсутності ведення обліку щодо використання майна у підприємницькій діяльності та не будучи фактично суб'єктом права власності, не може лише на підставі податкової накладної формувати податковий кредит. Суд першої інстанції позов задовольнив, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про призначення документальної невиїзної перевірки. На обґрунтування зазначених позовних вимог платник посилався  на  необґрунтованість наказу, порушення порядку його направлення позивачу та порушення права позивача бути присутнім під час перевірки.  Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи, що повідомлення про проведення перевірки та копія оскаржуваного наказу належним чином направлені на адресу суб'єкта перевірки; перевірку проведено з дотриманням передбачених законодавством строків; присутність платника податків під час проведення перевірки не обов'язкова. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовано штрафу розмірі 122 430,20 грн. за порушення строків реєстрації акцизних накладних.  Позивач зазначає, що ним вчасно було подано акцизні накладні у електронній формі, але зазначені документи не були прийняті контролюючим органом з підстави відкликання сертифіката для шифрування/розшифрування, хоча товариство ніколи не відкликало сертифікат. Позивач вважає склад податкового правопорушення недоведеним, вказуючи на відсутність своєї вини та пояснюючи відкликання сертифікатів відкритих ключів електронного цифрового підпису злочинними діями сторонніх осіб. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому за порушення строків зарахування валютної виручки за зовнішньоекономічним договором було визначено пеню у сумі 107 008, 19 грн. Справа полягала в тому, що  між позивачем була здійснена експортна операція з постачання продукції на суму  27114,34 доларів США компанії Limited Liability Company «AGA Georgia» (Грузія). Згодом між позивачем як кредитором, контрагентом позивача - грузинською компанією та AGA Universal International. INC (США) було укладено договір про заміну боржника у договорі, яким врегульовані умови вказаної експортної операції. Новим боржником за зобов'язаннями з оплати позивачеві поставленого товару визначений резидент США, який мав здійснити оплату до 7 серпня 2015 року. 06 серпня 2015 року між позивачем та AGA Universal International. INC було укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог. Як випливало з цієї Угоди, позивач мав перед AGA Universal International. INC непогашене грошове зобов'язання у сумі 1 325 826,79 доларів США, а Universal International. INC мало непогашене грошове зобов'язання у сумі 27114,34 доларів США, яке виникло на підставі заміни боржника у договорі поставки. Строк виконання цих зобов'язань настав і як зазначав позивач, сторони здійснили зарахування зустрічних вимог. Таким чином, позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що законодавством України не встановлена заборона  на припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Тому на думку позивача ним не порушений строк зарахування валютної виручки, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР. Крім того, позивач зазначає, що Постанови Правління Національного банку України не можуть регулювати питання форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, оскільки належать до підзаконних актів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовна заява мотивована тим, що за операціями з реалізації підакцизних товарів через магазини безмитної торгівлі акцизний податок не сплачується, а відтак у позивача відсутній обов'язок подавати податкові декларації з цього податку. Відсутність вказаного обов'язку також підтверджується індивідуальною податковою консультацією. Контролюючий орган стверджував, що платники податку, які мають діючі ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню повинні подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов у повному обсязі. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Особа звернулась до суду з позовом до ТОВ, в якому просила визнати строковий трудовий договір розірваним на підставі статті 39 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я та порушення власником законодавства про працю і трудового договору; зобов'язати виплатити вихідну допомогу в порядку статті 44 КЗпП України у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, зобов'язати здійснити компенсаційні виплати за всі дні невикористаної відпустки та виплатити компенсацію витрат на лікування. Позивач був у відрядженні, де захворів черевним тифом, після чого відповідно до ЛКК був не допущений до основної роботи строком на 1 місяць з рекомендацією переведення його на іншу роботу, не пов'язану з харчовими продуктами та обслуговуванням людей. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційну скаргу було відхилено. Касаційна скарга мотивована тим, що судом взагалі не досліджувався факт того, що розрахунок суми компенсації був проведений та здійснений.

Суд розглядав справу за позовом платника податків до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення за заявою податкової інспекції про  перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України. Справа полягала в тому, що позивач через АЗС здійснював роздрібну торгівлю нафтопродуктами кінцевому споживачу, а тому всі операції незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків підлягали оподаткуванню акцизним податком у розмірі 5 % однак позивачем реалізовано частину нафтопродуктів без сплати акцизного податку. Контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації підакцизних товарів на 1008532,98грн., з яких 672355,32грн. за основним платежем та 336177,66грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник звернувся з позовом до суду. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника та скасували податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з цим, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, проте ухвалою ВАСУ було відмовлено у відкритті провадження. Верховний Суд відкрив провадження у справі. Контролюючий орган просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Особа звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в області, в якому, з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу. Позов мотивовано тим, що відповідачем проведено перевірку дотримання суб'єктом господарювання законодавства про працю на пилорамі, де позивач здійснює підприємницьку діяльність. В ході перевірки були виявлені порушення законодавства про працю, в результаті чого відповідачем винесено постанову про накладення штрафу. Постановою суду першої адміністративний позов задоволено. Апеляційний скасував постанову та прийняв нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. В касаційній скарзі позивач зазначає про відсутність в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до фінансової відповідальності оскаржуваною постановою.

Приватне підприємство звернулось до суду з адміністративним позовом до  управління Держпраці, в якому просить скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою накладено штраф на ПП. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 95 96 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити