Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Особа звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що наказом від 22 квітня 2004 року переведена на посаду тальмана 2-го терміналу ДП «ІМТП», наказом від 26 січня 2015 року переміщена на посаду тальмана 3-го терміналу порту. Наказом ДП «ІМТП» від 23 квітня 2015 року її було звільнено з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Посилаючись на те, що роботодавець наказом від 26 січня 2015 року фактично провів не переміщення, а переведення позивачки без її згоди, що є порушенням вимог статті 32 КЗпП України, крім того, її звільнено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої вона є, тобто з порушенням вимог частини першої статті 43 цього Кодексу, позивачка просила поновити строк на оскарження наказів директора ДП «ІМТП» від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» та від 26 січня 2015 року про її переміщення; визнати наказ директора ДП «ІМТП» від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» в частині виключення зі штатного розпису 2-го терміналу посади тальмана, яку займала позивачка, незаконним та скасувати; визнати наказ директора ДП «ІМТП» від 26 січня    2015 року про переміщення позивачки незаконним та скасувати; визнати наказ першого заступника директора підприємства від 23 квітня 2015 року про припинення трудового договору та звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та скасувати; поновити її в ДП «ІМТП» на посаді тальмана 2-го терміналу; стягнути з ДП «ІМТП» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 лютого 2015 року до часу ухвалення рішення суду; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Іллічівський міський суд Одеської області рішенням у задоволенні позовних вимог  відмовив. Апеляційний суд Одеської області  рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги  задовольнив.

ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»   звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просило скасувати постанову Державної служби з питань праці про накладення штрафу №334/4.7-03/196 від 26.09.2016 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №344/4.7-03 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та містить дані, що не відповідають дійсним обставинам справи. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Протягом 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю здійснювало операції з придбання товарів у компанії, зареєстрованої у Швейцарській Конфедерації. Впродовж цього року діяло декілька затверджених Кабінетом Міністрів України переліків держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні, до якого була включена Швейцарська Конфедерація.  Разом з тим, з 16 вересня 2015 року набрало чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977-р, яким останню було виключено з переліку низькоподаткових юрисдикцій. Податковий орган наполягав, що платник податку мав обов’язок подати звіт про контрольовані операції за 2015 рік, оскільки до 16.09.2015р. здійснив операції зі швейцарським контрагентом на суму, що перевищувала 5 млн. грн (тобто було досягнуто кількісного критерію визнання операцій контрольованими, зокрема, в частині  обсягу операцій з одним контрагентом). Однак такий звіт товариством подано не було. Останнє послугувало підставою для винесення податковим органом податкового повідомлення – рішення, яким на платника податку було накладено штрафні санкції за неподачу звіту. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу.

За результатами перевірки платника податковим органом були зроблені висновки про заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся,  та завищення його від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Основним аргументом фіскалів для висновку щодо порушення платником податкового законодавства стало посилання на неможливість фактичного здійснення постачальниками та покупцями платника господарських операцій через неможливість підтвердження реальності цих господарських відносин, оскільки придбання продукції та послуг не підтверджено відомостями з транспортування, сертифікатами якості зернових, карантинними сертифікатами, довіреностями, документами складського обліку зернових. Також податковий орган вказував на порушення платником податку терміну реєстрації податкових накладних в  Єдиному реєстрі податкових накладних. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду.

Платником податку (компанія А) було укладено ліцензійну угоду з контрагентом-нерезидентом (компанія Б) щодо використання прав інтелектуальної власності на території України. Контрагент-нерезидент (компанія Б) виступав у ролі субліцензіара відносно українського резидента (компанія А), оскільки право на використання цього об'єкта права інтелектуальної власності було надано йому власником прав інтелектуальної власності – нерезидентом (компанія С). Остання обставина послугувала підставою для висновку податкового органу, що компанія Б не може вважатися бенефіціарним власником роялті, виплачуваних платником податку (компанією А). Відтак, податковий орган наполягав, що платник податку-резидент  не має права на застосування зниженої ставки податку під час виплати доходу (роялті) нерезиденту. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з висновками судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Підприємство звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії ОДПІ по видачі та виконанню наказу від 25 березня 2011 року № 558 «Про проведення документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Іст-Оіл Луганськ» з питань правомірності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту, декларацій з податку на додану вартість за січень 2011 року», скасувати цей наказ. Луганський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Не погоджуючись із цими рішеннями, ОДПІ оскаржила їх до Вищого адміністративного суду України, який  відкрив касаційне провадження і витребував справу із суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд України на підставі статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України  касаційне провадження закрив із посиланням на недостатність відновлених матеріалів справи. 

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку подав до комісії ДФС пояснення та копії документів, однак вони не були нею враховані при прийнятті рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної. Прийняте комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не містить відомостей, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Платник податку здійснював поставки соняшникової олії пов’язаному контрагенту – нерезиденту на умовах форвардних контрактів. За результатами перевірки податковий орган дійшов висновків про невідповідність договорів, що укладалися сторонами, критеріям поняття «форвардний контракт», наведеному у підпункті 14.1.45.3 Податкового кодексу України. Такі твердження фіскалів ґрунтувалися на тому, що вартість контрактів та ціна товару визначалися та фіксувалися не безпосередньо у самих контрактах, а в додаткових угодах до них або в окремих додатках у подальшому. Натомість, як вказує підпункт 14.1.45.3 ПК України, усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення. Крім того, податковий орган підкреслював, що аналізовані показники контракту повинні залишатися незмінними. Позиція фіскалів полягала у тому, що з невідповідності критеріям поняття «форвардний контракт», випливає невідповідність дати визначення трансфертної ціни платником податку. Останнє послугувало підставою для донарахування платникові грошових зобов’язань з податку на прибуток. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Платник податку подав апеляційну скаргу.

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу в частині донарахувань податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств. На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є частково необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства. Згідно з позицією податкового органу, позивач порушив вимоги статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки до складу валових витрат віднесено витрати, які пов’язані з послугами розробки законодавчого та нормативного забезпечення за темою: «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», які, на думку податкового органу, не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

Особа звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язати відповідача звільнити її за згодою сторін. Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2013 року визнано незаконним наказ  про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. 11 лютого 2015 року підприємство виконало рішення апеляційного суду та наказом № 02-01/08 скасувало наказ про звільнення. Оскільки її звільнення виявилося незаконним та скасовано наказ про звільнення, вважає, що були порушені її права та вона має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого підлягає збільшенню на індекс інфляції відповідно до Порядку № 159, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року. Після скасування наказу та запису в трудовій книжці про її звільнення з роботи вона 02 вересня 2016 року звернулася до відповідача із заявою про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, оскільки вважається такою, що знаходиться в трудових відносинах з КП «КК ЖКП Вугледарської міської ради» та відноситься до зайнятого населення, однак у задоволенні її заяви було відмовлено.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку отримав квитанцію з повідомленням про прийняття Комісією ДФС рішення про відмову у реєстрації податкової накладної. Таке рішення Комісії ДФС не містить жодної конкретної інформації, щодо причин, підстав та обґрунтувань прийняття такого рішення.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку подав до комісії ДФС пояснення та копії документів, однак вони не були нею враховані при прийнятті рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної. Прийняте комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не містить відомостей, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

ВАТ звернулося до адміністративного суду з вищевказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем «орендна плата юридичних осіб». Позовні вимоги обґрунтувало тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об’єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв’язку з чим  ВАТ  не зобов’язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Позивач вважає, що з його сторони немає порушень норм податкового законодавства, а винесене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку отримав квитанцію з повідомленням про зупинення реєстрації податкової накладної, яка не містять: чітких вказівок на критерії оцінки ступенів ризику, яким саме відповідають податкові накладні; чіткого переліку документів, копії яких потрібно подати платнику податку.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження дій ДФС України щодо зупинення реєстрації в ЄРПН податкових накладних. В квитанціях № 1 вказано, що реєстрацію податкових накладних зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД, запропоновано платнику податків надати пояснення та/або додаткові документи. У платника податку відсутні докази надсилання до контролюючого органу пояснень або документів.

Позивач, працюючи на посаді заступника голови правління, звернувся до роботодавця із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після направлення заяви позивач здійснював догляд за дитиною, однак згодом отримав лист від роботодавця  про відмову у наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про поважні причини його відсутності на роботі. У відповідь позивач повторно направив до ПАТ заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак у відповідь отримав наказ про звільнення його з роботи за прогул без поважних причин.

Платником податку-страхувальником було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані із збитками або витратами, понесеними ним при здійсненні комерційної діяльності. Страховим випадком, згідно з договором, визнавалося виникнення збитків або витрат страхувальника внаслідок невиконання або неналежного виконання контрактових зобов'язань його контрагентами. Фактично платником податку страхувався ризик несплати його контрагентами лізингових платежів. За результатами перевірки податковим органом було виявлено, що за період, що перевірявся, страхові випадки не наставали. Крім того, фіскалами було проаналізовано, що сума отриманих платником податку лізингових платежів за період, що перевірявся, була меншою, аніж сума страхового платежу за укладеним договором добровільного страхування фінансових ризиків. Зазначене стало підставами для висновку податкового органу про відсутність розумної економічної мети у страхуванні фінансових ризиків платником податку на таких умовах, а відтак, про неправомірне завищення ним витрат в частині сум коштів, сплачених страховику. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідні податкові накладні. Комісія ДФС як на підставу для відмови у реєстрації податкових накладних вказала на подання платником копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Платник завернувся до адміністративного з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму податкового зобов'язання з орендної плати. Позовні вимоги обґрунтує тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об'єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв'язку з чим  позивач не зобов'язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Окружний адміністративний суд міста Києва останньою постановою від 20 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України попередні рішення судів скасував і прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким застосовано заходи відповідальності у вигляді пені. На обґрунтування позову послалося на те, що ТОВ, зокрема, виконало всі вимоги законодавства стосовно повернення коштів, перерахованих контрагентам-нерезидентам GATEBORG SOLUTIONS та PETERGROW LIMITED як передоплату за товар, а контролюючий орган неправомірно нарахував пеню за порушення строків повернення валютної виручки.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив частково. Своє рішення мотивував тим, що дата звернення резидента до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пеня за їх порушення не сплачується. ВАСУ скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання та постановив нове – про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог. У решті судові рішення залишив без змін.

За результатами звітного року платником податку було подано звіт про контрольовані операції з порушенням встановленого строку. Зазначене послугувало підставою для застосування податковим органом штрафних санкцій. За захистом своїх прав платник звернувся до суду. Оскаржуючи в суді рішення фіскалів, платник вирішив базувати свою позицію на аргументі про те, що операції, зазначені в невчасно поданому звіті, не є контрольованими. Платник податку наполягав, що стосовно здійснених ним операцій, а саме експорту металобрухту, не діють норми підпункту 39.1.1 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України щодо визначення обсягу оподатковуваного прибутку відповідно до принципу «витягнутої руки», оскільки Міністерство промислової політики України диктує рівень цін, які суттєво вищі, ніж при продажу на території України, та відповідно не діють норми пункту 39.3 Податкового кодексу України, щодо методів встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки». Постановою суду першої інстанції платникові податку було відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з рішенням суду, платник подав апеляційну скаргу.

Декларант мав намір ввезти на територію України транспортний засіб приватного використання, обравши митний режим тимчасового ввезення. Митниками було встановлено, що він є громадянином України і проживає на її території. При цьому у митній декларації особа зазначив Республіку Польщу як місце свого проживання. Також було виявлено, що на території Польщі громадянин мав право тимчасово перебувати лише протягом певного періоду. Транспортний засіб, що ввозився, був зареєстрований у Республіці Польща на його ім'я. Як визначено пунктом b статті 5 Додатка С до Конвенції, для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що передбачені Конвенцією, авто приватного використання повинно бути зареєстроване не на території тимчасового ввезення, на особу, що постійно проживає за межами такої території і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають поза межами території тимчасового ввезення. Митниками було зроблено висновок, що декларант не має права на тимчасове ввезення автомобіля на умовах Конвенції, оскільки постійно проживає на території тимчасового ввезення, тобто в Україні. Не погодившись з висновками митного органу, декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Декларант подав касаційну скаргу.

Податковий орган провів податкову перевірку, за результатами якої зробив висновки про те, що певні операції платника податку мали фіктивний характер. Свою позицію фіскали аргументували тим, що контрагенти платника податку не могли виконати роботи, що становили предмет укладеного з ним договору, оскільки останні не є їх основним видом діяльності (відповідний вид діяльності відсутній у статутних документах юридичних осіб). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням апеляції, платник податку подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірність заявлення до бюджетного відшкодування сум ПДВ, сформованого до 01.02.2015. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Підприємство звернулось з позовом про скасування ППР в частині визначення грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, оскільки позивач при визначенні сум податкового зобов'язання правомірно оподатковує лише операції з реалізації підакцизних товарів за місцем реалізації (торгівельна точка) кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання, а реалізацію юридичним особам та фізичним особам-підприємцям підакцизних товарів за відомостями та талонами не включає до об'єкту оподаткування, оскільки така реалізація здійснюється для комерційного використання і не є об'єктом оподаткування акцизним податком.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідні податкові накладні. Платник податку отримав квитанції з повідомленням про зупинення реєстрації податкових накладних, які не містять: чітких вказівок на критерії оцінки ступенів ризику, яким саме відповідають податкові накладні; чіткого переліку документів, копії яких потрібно подати платнику податку. Також платник доводить, що суд може зобов’язати контролюючий орган зареєструвати податкову накладну, прийнявши відповідне рішення, аргументуючи це тим, що така можливість передбачена ПК України та таке зобов’язання є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (наявні ознаки безтоварності) з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, відмовив у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків  не подав звіт про контрольовані операції  за 2015 рік, що було виявлено перевіркою. Штрафні санкції за це за пунктом 120.3 ПК України були застосовані до платника у 2016 році. Лише у 2017 році платником податку був поданий до контролюючого органу звіт про контрольовані операції за 2015 рік. Податковий орган розцінив це як несвоєчасне подання звіту і застосував штраф за пунктом 120.4 ПК України. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду.

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсною податкової консультації. Постановою Донецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задоволено, оскаржувану податкову консультацію визнано недійсною.

Контролюючий орган призначив документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Постановою суду першої та апеляційної інстанції наказ про проведення позапланової документальної перевірки було визнано протиправним та скасовано. Після цього до наказу про проведення перевірки на виконання вимог ухвали слідчого судді новим наказом були внесені зміни щодо дати початку її проведення, а також було змінено склад ревізорів-інспекторів. Таким чином за результатами податкової перевірки було прийнято податкові-повідомлення рішення, якими платнику було збільшено суму податкового зобов’язання з ПДВ, зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ. Платник податку оскаржив податкові повідомлення-рішення до суду. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника податку.

Платник податків звернувся до суду з вимогою визнати бездіяльність контролюючого органу щодо не анулювання свідоцтва платника єдиного податку після несплати платником податкового боргу протягом двох послідовних кварталів та скасувати податкову вимогу про сплату боргу з єдиного податку. Суд першої інстанції задовольнив вимогу платника податку, в той час як суд апеляційної інстанції змінив підстави задоволення позову в частині скасування вимоги про сплату податкового боргу.

Між товариством з обмеженою відповідальністю та фізичними особами підприємцями було укладено договори щодо надання останніми агентських послуг. Згідно з домовленістю сторін, комерційний агент повинен був здійснювати активний пошук потенційних покупців товарів товариства, проводити відповідні переговори з покупцями. Крім того, агент зобов'язувався надати послуги по виконанню посередницьких функцій, а саме по підготовці, укладанню та контролю за виконанням існуючих та нових договорів купівлі-продажу або поставки товару товариства та забезпечити найліпший рівень продажу товарів замовника. За результатами перевірки платника податку податковий орган дійшов висновків про те, що витрати на оплату агентських послуг не пов’язані з господарською діяльністю товариства. Такі твердження фіскалів ґрунтувалися на аналізі звітів комерційних агентів, наданих платником податку. Як вказував податковий орган, з цих документів випливало, що покупці, зазначені у них як такі, що залучалися за допомогою комерційних агентів, вже були покупцями товариства, яке до того ж мало департамент збуту, до складу якого входили працівники, обов'язки яких збігаються з обов'язками комерційних агентів, з якими укладалися угоди. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов платника податку задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, платник податку подав касаційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснило продаж нафтопродуктів через АЗС юридичним особам та фізичним особам-підприємцям за відомостями та талонами на відпуск пального. Платник податку не включив вартість зазначених товарів до об’єкта оподаткування акцизним податком. Доводи платника податку ґрунтувалися на положеннях підпункту 14.1.212 Податкового кодексу України, згідно з яким, роздрібним вважається продаж підакцизних товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання. За твердженнями платника, умови продажу (статус покупців, безготівковий спосіб розрахунку) свідчили про подальше комерційне використання нафтопродуктів. Відтак, такі операції не можуть вважатися роздрібною торгівлею та відповідно становити об’єкт оподаткування акцизним податком. Однак фіскали наполягали, що через АЗС здійснюється роздрібний продаж пального, незалежно від умов реалізації нафтопродуктів та форми розрахунків (готівкова, безготівкова) під час здійснення розрахункових операцій. Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог товариства. Платник податку подав касаційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю в спірній угоді виступало в якості продавця продукції. Платник податку наполягав, що поставка товару реально відбулася, а натомість на його рахунок були зараховані кошти від контрагента. За здійсненою операцією товариство сплатило податок на прибуток та сформувало податкові зобов’язання з ПДВ. Однак податковий орган зробив висновок про фіктивність взаємовідносин платника податку з контрагентом. Фіскали посилалися на вирок суду, яким було встановлено факт придбання фізичною особою фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема, контрагента платника податку, з метою здійснення фіктивного підприємництва. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що платник податку неправомірно оподаткував податком на прибуток дохід нерезидента за меншою ставкою, всупереч положенням Угоди між Урядом Турецької Республіки і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 27.11.1996. Так, вказаною Угодою передбачено, що, у разі, коли дивіденди оподатковуються у країні їх виплати, розмір податку, що стягується, не може становити більше 10% валової суми дивідендів, якщо право на них фактично має компанія, якій належить не менше 25% компанії, що нараховує виплату. При цьому угода застерігає, що ставка податку у такому розмірі застосовуватись не може, якщо дивіденди виплачуються на користь «товариства». Для решти випадків Угодою передбачено оподаткування за ставкою у розмірі 15 %. Податковий орган наполягав, що платник податку неправомірно застосував меншу ставку, оскільки дивіденди виплачувалися ним на користь нерезидента акціонерного товариства. Платник заперечував: фіскали безпідставно вирішили, що організаційно-правовий статус нерезидента як акціонерного товариства, виключає поширення на нього наведеного у статті 3 Угоди визначення «компанія». Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку — фізична особа-підприємець — звернувся до суду з позовом про скасування рішення контролюючого органу, яким платника було притягнуто до відповідальності за несвочасне перерахування єдиного внеску. На думку платника, рішення контролюючого органу є протиправним, оскільки платником було вчасно і правильно перераховано кошти на єдиний казначейський рахунок, а помилкове визначення працівником банку у квитанціях розрахункового рахунку не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений Податковим кодексом строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій. З позицією платникою погодились як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції. З огляду на це контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду із позовом про визнання протиправним і скасування наказу контролюючого органу про проведення позапланової виїзної перевірки. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили платнику у задоволенні позову.

Державною Податковою інспекцією було проведено позапланову перевірку та  були прийняті ППР, згідно з якими платнику податків були нараховані суми грошових зобов’язань з ПДВ, у зв’язку із  заниженням податкових зобов’язань з податку на прибуток . Платник податків оскаржив рішення до Окружного та Апеляційного суду, його позовні вимоги були задоволені частково. ДПІ, у свою чергу, не погоджуючись з рішенням обох інстанції, звернулась до ВАСУ.

Платником податку засобами електронного зв'язку направлено податкові декларації з податку на додану вартість за декілька звітних періодів. Податковим органом було прийнято рішення про невизнання податковою звітністю поданих платником декларацій з податку на додану вартість. Вказане рішення було мотивовано тим,  що в порушення вимог пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України в декларації не вірно зазначені обов'язкові реквізити, а саме не зазначено країну та адміністративний район міста. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої контролюючий орган прийняв рішення про збільшення платнику податків суми грошового зобов’язання з ПДВ. Підставою для прийняття такого рішення став висновок контролюючого органу про завищення платником податкового кредиту з ПДВ та відсутність документального підтвердження реальності господарських операцій. Платник податку не погодився із податковим повідомленням-рішенням і оскаржив його до суду. Суд першої інстанції відмовив платнику у задоволенні позовних вимог, в той час як суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги платника.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення контролюючого органу. Платник, на думку контролюючого органу, повинен був включити до складу доходів суму кредиторської заборгованості перед ліквідованим кредитором за векселями, які не було пред“явлено до платежу протягом одного року від дати складання. Контролюючий орган вважав, що така заборгованість стала безнадійною та набула статусу безповоротної фінансової допомоги. Крім того, щодо окремих господарських операцій було зробено висновок про відсутність факту їх реального вчинення. На підставі таких висновків контролюючий органів прийняв податкові повідомлення-рішення з донарахування по ПДВ та податку на прибуток. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовив, але внаслідок касаційного оскарження справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Цього разу суди (як першої, так і апеляційної інстанції) позовні вимоги платника задовольнив, а касаційну скаргу подав вже контролюючий орган.

Контролюючий орган провів фактичну податкову перевірку платника податків з питань додержання вимог щодо здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями таабо тютюновими виробами. Під час перевірки контролюючим органом було виявлено, що сума акцизного податку, сплачена за одиницю маркованої продукції, не відповідає суми визначеній з урахуванням чинних на дату розливу ставок акцизного податку. За результатами податкової перевірки контролюючий орган прийняв рішення про застосування до платника податків штрафних санкцій. Платник податків, не погоджуючись із діями контролюючого органу щодо проведення перевірки та із прийнятим рішенням, оскаржив рішення контролюючого органу до суду.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва  та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду. Товариство оскаржило  податкове-повідомлення рішення, згідно з яким платнику податків було збільшено суму грошового зобов’зання з податку на додану вартість. Посилаючись на те, що відносно їхнього працівника відкрито кримінальне провадження, товариство звернулося до суду. Суди першої та другої інстанцій задовольнили скаргу, не звернувши увагу на те, що кримінальне провадження було порушено не безпосередньо до посадової особи товариства, а відносно посадових осіб його контрагентів. Цей факт ДПІ оскаржила у касаційній інстанції

Особа звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського управління поліції Головного Управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, не сплативши судовий збір.

Податковий орган застосував до платника податку штраф за неподання платником звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, на підставі пункту 120.3 статті 120 ПК України. Зважаючи на те, що на момент застосування штрафу за неподання звіту вперше, ПК України не містив додаткової відповідальності за неподання такого звіту у подальшому, платник наполягав, що застосування штрафних санкцій, введених в дію з 01.01.2017, до правовідносин, які виникли до 2017 року є неприпустимим. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до окружного адміністративного суду з позовом до ОДПІ, в якому просило суд визнати нечинним та скасувати наказ ОДПІ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах». Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

Окружний адміністративний суд постановою від 05.04.2013  позовні вимоги Товариства до ОДПІ про визнання протиправними дій задовольнив частково. Визнав протиправними дії ОДПІ щодо викладення в акті перевірки висновків про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Апеляційний адміністративний суд прийняв нову постанову у якій позовні вимоги задовольнив частково. ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (наявні ознаки безтоварності) з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентом. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочину платника податків із контрагентом, оскільки неможливо провести зустрічну звірку третьої особи (контрагент контрагента платника), адже така третя особа відсутня за своїм місцезнаходженням, у неї відсутні необхідні умови для виконання операції, зокрема: відсутні основні фонди (складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби), трудові ресурси. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 88 89 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити