Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання,  оскільки контрагентом не було сплачено в повному обсязі суми ПДВ по податкових накладних. На підставі вказаного було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку, мотивуючи це тим, що фактична несплата контрагентом ПДВ не може бути підставою для позбавлення його права на податковий кредит. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.


При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.


Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено завищення суми заявленого бюджетного зобов’язання, на підставі чого було зменшено суму бюджетного зобов’язання, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Внаслідок оскарження податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано,  рішення суду набрало законної сили. Опісля, платником було подано заяву щодо внесення до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування. Однак, контролюючим органом було відмовлено у внесенні, оскільки на той час ним було оскаржено в касаційній інстанції правомірність скасування зменшення суми бюджетного відшкодування. Платник податків оскаржив невнесення його заяви до Реєстру, мотивуючи це тим, що рішення, яке підтверджує правомірність і розмір бюджетного відшкодування набрало сили, а тому невнесення до Реєстру є порушенням його право на отримання такого бюджетного відшкодування. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Відшкодування ПДВ повинно проводитись не зважаючи на початок повторної перевірки чи оскарження до Верховного суду рішень у справі про визнання протиправним ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування.


В силу вимог абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК України, після набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.


Якщо рішення про скасування ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, набрало законної сили, у контролюючого органу відсутні підстави для невнесення до Реєстру необхідних даних.


При цьому, що обставини відкриття касаційного провадження, а також проведення повторної позапланової перевірки платника податків не є підставою для зупинення (припинення) процедури відшкодування ПДВ. 


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення перевірки, оскільки його винесено у спосіб, не передбачений ПК України. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган неправильно застосував норми ПК України, призначивши перевірку за не відповідь на запит, в якому не витребувувалась податкова інформація. У зв’язку з тим, що перевірку може бути призначено лише за ненадання відповіді на запит, в якому вимагається надання податкової інформації (вичерпний перелік якої встановлено законом). Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

На запит про надання інформації можна не відповідати, якщо підставою для його надіслання, контролюючий орган вказав інформацію про проведений допит, про який податківці дізнались від слідчого.


Відмова від надання відповіді на запит, в такому випадку, не буде підставою для проведення перевірки. А інформація, яку контролюючий орган отримав від слідчого, який допитував свідка по кримінальному провадженню не відповідає ознакам податкової інформації.


Відтак, надіслані за відповідною підставою запити сформовані з порушенням вимог статті 73 ПК України, а тому не зумовлюють обов'язку у платника на надання них відповіді, і як наслідок, такі обставини не можуть надавати контролюючому органу повноважень вчиняти дії по організації проведення податкової перевірки стосовно платника


не задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дане звільнення є незаконним, оскільки воно проведено без відповідних підстав з порушенням процедури звільнення, передбаченої частиною першою, третьою статті 49-2 КЗпП України. Після поновлення на роботі його не було попереджено про наступне звільнення з роботи. Крім цього позивачу були запропоновані інші посади, які не відповідали рівню його кваліфікації і передбачали значно нижчу заробітну плату рішенням районного суду, позовні вимоги задоволено частково. постановою апеляційного суду, апеляційну скаргу Національного банку України задоволено частково.

 Правова позиція 

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що 25 квітня 2016 року особа була попереджена про вивільнення у зв'язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача повторно 28 липня 2017 року відбулося на виконання Постанови Правління НБУ від 21 січня 2016 року № 26. Повторне його попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату не вимагалось.


Запропоновану роботу позивач міг виконувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. Але він від неї відмовився. Отже, звільнення особи відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі особи, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду із позовом до Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення винесений за наслідками проведення службового розслідування та роботи комісії з перевірки дотримання контрактів, яка запропонувала притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді дострокового розірвання трудового контракту, а отже, його звільнення є мірою відповідальності за порушення трудової дисципліни, яке повинно здійснюватись з дотриманням гарантій, встановлених чинним законодавством, зокрема, статтею 148 КЗпП України щодо строків притягнення до відповідальності, відібрання пояснень, тощо. Звільняючи позивача з підстав, визначених контрактом, відповідач не зазначив, яке одноразове грубе порушення чинного законодавства чи обов'язків він вчинив, а також при достроковому розірванні контракту не попередив його про це за два тижні. рішенням міського суду у задоволенні позову особи відмовлено. постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи залишено без задоволення

 Правова позиція 

У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 148, 149 КЗпП України, а також надання оцінки діям роботодавця із урахуванням вказаних статей.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого органу та зобов’язати ДФСУ зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, подану платником.   Рішенням адміністративного суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення контролюючого органу та зобов’язано ДФСУ зареєструвати  в ЄРПН податкову накладну платника податків.

 Правова позиція 

Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.


Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов'язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника податковим органом було виявлено, що учаснику товариства, який є його засновником, було здійснено виплату дивідендів до моменту внесення ним коштів до статутного фонду, та всупереч статуту товариства, яким затверджено річний розподіл прибутку. Відтак, платник невірно кваліфікував виплачений дохід як дивіденди, оскільки така виплата є додатковим благом учасника, а тому невірно визначено ставку податку, за якою такий дохід повинен оподатковуватись. Платник не погодився з прийнятими рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Доводи відповідача, що виплати дивідендів фактично здійснено до набуття особою корпоративних прав, є необґрунтованим, оскільки частиною третьою статті 158 Цивільного кодексу України передбачено обмеження на оголошення та виплату дивідендів до повної сплати всього статутного капіталу - лише для акціонерних товариств, тоді як за приписами статті 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками (учасником) товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.


Отже, корпоративні права на участь в управлінні та отриманні прибутку організації учасник, якому виплачені дивіденди, отримав у момент заснування такої організації як єдиний 100% власник статутного фонду та учасник товариства, тому висновки податкового органу, що сплачені йому дивіденди не можна вважати доходом особи, а вони є саме додатковим благом, є безпідставними.           


не задоволено

 Фабула справи  Платником ЄСВ було подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та внесено відповідний запит до Єдиного реєстру адвокатів України. Опісля, платник звернувся до контролюючого органу за наданням податкової консультації щодо сплати ЄСВ та виконання інших обов’язків платника ЄСВ в період зупинення адвокатської діяльності. В податкові консультації, контролюючим органом було знову зазначено, що платник, навіть призупинивши адвокатську діяльність,  повинен виконувати обов’язки платника ЄСВ. Платник звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати індивідуальну податкову консультацію, з мотивів, що вона надана в порушення вимог чинного законодавства. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково: скасовано податкову консультацію, в решті позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Необхідними кумулятивними умовами для сплати особою єдиного внеску є здійснення такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.


При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.


Оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, то він не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто не є самозайнятою особою та, відповідно, не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а контролюючим органом помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  В ході перевірки платника податків, контролюючим органом було встановлено безпідставне формування податкового кредиту за результати взаємовідносин з контрагентами, з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій. Як наслідок, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції. Платник податків оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що сума податкового кредиту підтверджена належно оформленими податковими накладними, та не надано жодних доказів недобросовісності платника або можливості фіктивності його безпосереднього постачальника. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволені позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.


Первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець.


Чинне податкове законодавство не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій.  Платник податків обґрунтував свою позицію тим, що основним видом діяльності платника податків є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, які є неможливими без використання праці офіціантів, тому що висновки органу стосовно того, що витрати на оплату праці офіціантів неправомірно були включені платника податків до витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю, є незаконними та безпідставними. Крім того, платник заперечує проти зняття із витрат, як документально непідтверджених, витрат на оплату товарно-матеріальних цінностей, оскільки у нього є у наявності усі первинні документи, що підтверджують витрати на закупівлю. Судом першої інстанцій позов задоволено повністю. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Пунктом 177.4. Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.


Згідно підпункту 138.8.2 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.


Поруч з цим, взято до уваги, що податковий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією при виборі необхідних працівників. А тому відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату праці офіціантів лише з тих мотивів, що їх робота не потрібна через наявність бару. Окрім того, виходячи з того, що робота офіціантів фактично спрямована на забезпечення комерційної діяльності позивача, то це і обумовлює господарський характер цієї роботи для позивача.


Як наслідок, враховуючи, що збільшення за результатами перевірки оподатковуваного доходу призвело до збільшення бази оподаткування єдиного соціального внеску та військового збору, відповідно їх донарахування, а також штрафних санкцій за його несплату єдиного внеску є незаконним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що господарські операції, укладені між платником і його контрагентом не виконувались, а обумовлені договорами товари фактично не поставлялись. На цій підставі, контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток, а також застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що фактичне здійснення операцій підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів з контрагентами позивача. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки спірних контрагентів, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Акти перевірки контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.


Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та від'ємне значення не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.


задоволено

 Фабула справи  Платником податків заявлено суму бюджетного відшкодування. У подальшому, фактично, кошти бюджетного відшкодування з ПДВ йому було перераховано, але з порушенням строків, визначених у п.200.23 ПК України. Тому, платник податків вважає, що податковим органом має бути сплачена пеня за прострочення бюджетного відшкодування з ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про стягнення з Державного бюджету України пені. Суд першої інстанції, та залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов залишено без розгляду з підстав порушення позивачем шестимісячного строку на звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України ( в ред., чинній до 15 грудня 2017 р).

 Правова позиція 

Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас частиною третьою згаданої статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.


Так, зі змісту норм пунктів 200.7, 200.10, 200.12, 200.23 ПК України, можна дійти висновку, передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов'язку з виплати заборгованості з відшкодування ПДВ протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України.


Системний аналіз положень статті 43 та пункту 200.23 статті 200 ПК України, дає підстави для висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість.


Після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.


Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Отже, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується із статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122 КАС України (в редакції з 15.12.2017).


Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.


Тому, стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України можуть бути заявлені в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів, та визнав помилковою позицію судів попередніх інстанцій про можливість звернення до суду із такими позовними вимогами лише в межах строку, визначеного частиною другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).


задоволено

 Фабула справи  Особа звернулася до суду з з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У жовтні 2018 року позивачем встановлено, що після проведення перерахунку пенсії з квітня 2018 року до складу грошового забезпечення, з якого нарахований основний розмір пенсії, перерахованої з 01 січня 2018 року, не включено середньомісячну суму додаткових видів грошового забезпечення, встановлених позивачу рішенням суду, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Врахування інших видів грошового забезпечення цією постановою не передбачено. Відповідно до Порядку № 45 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснює перерахунок пенсії на підставі довідок, що надійшли від Житомирського обласного військового комісаріату, в яких визначено розмір грошового забезпечення для такого перерахунку. Форма довідки про розмір грошового забезпечення позивача, в тому числі складові грошового забезпечення, передбачена додатком 2 Порядку № 45. Права самостійно визначати розміри грошового забезпечення особи, відповідач не має. Відповідно до довідки Житомирського обласного військового комісаріату про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку визначеному рішенням Кабінету Міністрів України, від 9 березня 2018 року № хз71448, виданої особі, в загальній сумі складає 7330,50 грн. Зазначена сума була врахована відповідачем для обчислення пенсії з 01 січня 2018 року, що відповідало вимогам чинного законодавства. Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується чинними законними і підзаконними актами України, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу без врахування положень Порядку № 45 та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено, що господарські операції, укладені між платником і його контрагентом не виконувались, а обумовлені договорами товари фактично не поставлялись. На цій підставі, контролюючим органом було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток, а також застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що фактичне здійснення операцій підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, а твердження контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

 Правова позиція 

У випадку, коли доводи контролюючого органу зводяться до того, що у нього виникли зауваження щодо здійснення господарської діяльності та податкової звітності контрагентів платника, при цьому не надавались жодні докази на підтвердження того, що фактичне виконання укладених господарських договорів не відбулось, в такому випадкові висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами.


Відповідно, податкове повідомлення-рішення, яке ґрунтується на припущеннях є незаконним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом  в ході перевірки було встановлено продаж платником продукції контрагентам за цінами нижчими за собівартість, а також відсутність окремих підтверджуючих документів. На підставі встановлених фактів у їх сукупності, контролюючим органом зроблено висновок про відсутність реальності здійснення господарських операцій із контрагентами. Як наслідок, платникові було донараховано грошове зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток та застосовано штрафні санкції .                                        Платник податків оскаржив рішення про донарахування податку, мотивуючи це тим, що контролюючим органом не надано достовірних доказів на підтвердження цього факту, а доводи ґрунтуються на припущеннях.   Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.


При цьому не обов'язково, щоб економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект від господарської операції може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів об'єктивного перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.


Тобто, господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик отримати збиток від конкретної операції.


Отже, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської та/або направленої на ухилення від оподаткування.


не задоволено

 Фабула справи  Постановою окружного адміністративного суду було стягнуто платника податку на користь Державного бюджету заборгованість з податку на прибуток, а також розстрочено виконання зазначеної постанови на сто двадцять місяців. В 2017 році платник податку звернувся до суду із заявою, в якій просив відстрочити погашення податкового боргу, посилаючись на скрутне фінансове становище, в якому перебуває підприємство, оскільки здійснює свою діяльність в зоні проведення антитерористичної операції й в зв'язку з проведенням бойових дій зупинено виробництво. Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, відповідачу відстрочено погашення податкового боргу з податку на прибуток за 2017 року.

 Правова позиція 

Інститут розстрочення та відстрочення податкового боргу платника податків, що регулюється ст. 100 Податкового кодексу України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у ст. 1 сферою дії ПК України.


Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого ст. 100 ПК України; вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).


Тому, що інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що у вказаному наказі не зазначено конкретної підставі, за наявності якої може проводитись фактична перевірки, а натомість лише перераховано норми Податкового кодексу України. Крім того, прийняття наказу на підставі доповідної записки із проханням провести перевірку без зазначення фактів сумнівності, є неправомірним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

При отриманні керівником контролюючого органу доповідної записки із проханням провести перевірку, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю. В той же час, така інформація та фактичний контроль не може бути безмежним у часі її призначення та проведення.


Водночас, сама доповідна записка повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Окрім того, контролюючим органом повинно бути доведено, що саме конкретна доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття наказу.


Відповідна інформація може бути відображена в наказі на проведення перевірки, який повинен містити інформацію щодо того, в рамках яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів  встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій встановлена податковим органом.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення рішення, яким донараховано ПДФО, визначивши, що витрати понесені працівниками платника податку під час відрядження у вигляді оплати транспорту (оплата таксі), не пов’язані з господарською діяльністю платника, а є отриманим додатковим благом. Платник податку оспорив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що витрати на відрядження, в які включається зокрема й оплата таксі, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

 Правова позиція 

Залучені до справи докази, яким дано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій підтверджують безпосередній зв'язок витрат, понесених працівниками позивача під час відрядження (оплата таксі під час відрядження з дозволу керівника підприємства), з господарською діяльністю підприємства, тому, їх не було включено до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах.


Такі витрати не є додатковим благом, і не повинні включатись до оподатковуваного доходу працівника, якщо таким працівником наданні первинні документи, що засвідчують вартість цих витрат.


Суди попередніх інстанцій досліджували: 1) звіти про використання коштів, виданих на відрядження, 2) документи, що підтверджують витрати, 3) дозволи керівника на користування всіма видами транспорту окремими працівниками.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки було виявлено порушення платником податків вимог щодо відхилення ціни застосованої в контрольованих операціях за звітний період від рівня звичайної ціни, визначеного відповідно до вимог ст. 39 Податкового кодексу України. Внаслідок чого платником податків було знижено податок на прибуток підприємства. Контролюючим органом встановлено, що платник податків протягом 2х років здійснював господарські операцій з експорту зернових культур, за якими контролюючим органом і було зафіксовано порушення щодо відхилення ціни застосованої в контрольованих операціях. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкового-повідомлення рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та за штрафними санкціями. Судом першої інстанції позов задоволено. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.

 Правова позиція 

Контрольованими операціями згідно з приписами пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) слід вважати такі, якщо одночасно виконуються такі дві умови: 1) операції з пов'язаними особами - нерезидентами; операції з пов'язаними особами - резидентами, які: задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік; застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок податкового (звітного) року; сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року; не були платниками податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість станом на початок податкового (звітного) року; операції нерезидентом, який зареєстрований у державі (на території) з Переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.


2) обсяг господарських операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік. Звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне. Визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами встановленими Податковим кодексом України, зокрема за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). Метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) базується на порівнянні ціни товарів (робіт, послуг), застосованої під час контрольованої операції, з ринковим діапазоном цін на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги) у зіставних операціях. Операції визнаються зіставними, якщо вони здійснюються в однакових комерційних та/або фінансових умовах з контрольованою операцією і якщо відмінності між ними не мають істотного впливу на результати операції або можуть бути усунені шляхом коригування умов та/або результатів зіставних чи контрольованих операцій. Для визначення ринкового діапазону цін товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені та реалізовані платником податків або іншими особами договори про продаж ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у зіставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому враховуються такі особливості: характеристика товарів (робіт, послуг); кількість (обсяг) товарів (робіт, послуг); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод, прав та обов'язків між сторонами операції; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів (робіт, послуг), на якому здійснено операцію; інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, зокрема розмір звичайних надбавок чи знижок до ціни товарів (робіт, послуг), знижок, зумовлених сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, втратою товарами споживчих якостей, закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації), збутом неліквідних або низьколіквідних товарів та інше.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку, за результатами якої встановлено, що платником податків було занижено суму ПДВ та несвоєчасно зареєстровано податкові накладні і розрахунки коригувань до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Також порушено строк у сфері зовнішньоекономічної діяльності за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів. Платник податків звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог платника податків та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги платника задоволено повністю.

 Правова позиція 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО та відображення на їх підставі готівки у КОРО.


Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність.


У додатку до Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року №199 зазначено, що максимальна тривалість зміни не повинна перевищувати 24 години.


Таким чином, оскільки календарний день (доба) налічує 24 години, тобто день триває з 00 годин 00 хвилин до 24 годин 00 хвилин, при щоденній роботі з РРО Z-звіт необхідно виконувати щодня по закінченні робочої зміни, але не пізніше 24 години цього дня.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив суд застосувати арешт коштів платника, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках. Позовні вимоги мотивовано тим, що платником не було допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, а тому є підстави для застосування арешту коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовив, оскільки було встановлено, що наказ про проведення перевірки платника був визнаний незаконним та скасований, а тому не допуск до перевірки є законним і не є підставою для адміністративного арешту коштів платника. 

 Правова позиція 

З системного аналізу вказаних положень ПК України слідує, що підставою арешту коштів на рахунку платника податків, серед іншого, може бути факт не допуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість факт недопуску до проведення перевірки може бути законним або незаконним.


Платник податків має право не допустити до проведення до перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення, що не буде підставою для застосування адміністративного арешту його майна.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано платнику транспортний податок за 2016 рік. Платник сплатив нараховане зобов’язання. Через деякий час, платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що стягнення транспортного податку за 2016 рік було не правомірним, оскільки його справляння могло бути лише в наступному році, враховуючи його законодавче введення в 2015 році. Крім того, платник заявив вимогу про стягнення з контролюючого органу неправомірно стягнутих коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги повністю.

 Правова позиція 

У суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та право переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже застосовані норми права та їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.


А тому, зобов'язавши податковий орган повернути платникові кошти, сплачені ним за податковим повідомленням-рішенням, суд фактично бере на себе повноваження суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.


Таким чином вирішення питання про повернення сплачених сум транспортного податку, який належить до місцевих податків, здійснюється за обов'язкової участі органів казначейської служби. Відсутність органу казначейської служби у складі учасників спору у даній справі унеможливлює вирішення питання про повернення надміру сплачених сум податку.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Свою позицію податковий орган обґрунтовує безтоварним характером операцій платника податків із контрагентом з огляду на наявність певних недоліків у первинних документах. Платник податків звернувся до суду до контролюючого органу з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до аналізу положень частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.


З системного аналізу норм пункту 198.2, 198.6 Податкового кодексу України вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.


В той же час, недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.


Контролюючий орган повинен був надати докази на підтвердження недобросовісності платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.


Разом з тим, за результатами дослідження наявності ділової мети та економічної доцільності у платника податків при укладенні спірних господарських операцій була необхідність придбання транспортно-експедиційних послуг зумовлена виконанням умов контрактів щодо поставки кукурудзи для кормових потреб.


За таких обставин, потрібно визнати безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з контрагентом господарськими операціями.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентом, за результатами якої складено акт. В акті було зафіксовано порушення щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також платником завищено податковий кредит та податкові зобов’язання за відповідні періоди.   На підставі вищезазначеного акта контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності, при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків подав до суду адміністративний позов, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу та зобов’язати його вчити певні дії. Постановою окружного адміністративного суду, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду залишена без змін, позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що коригуючи показники податкової звітності платника без прийняття податкового повідомлення-рішення та узгодження податкових зобов'язань, контролюючий орган діяв не на підставі та не у спосіб, які передбачені чинним податковим законодавством. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати невиїзної документальної перевірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


задоволено

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги мотивував тим, що контролюючим органом недотримано алгоритму дій, визначених ПК України, що передують її проведенню, а саме: не було направлено належно оформлений запит щодо надання інформації та її підтвердження. Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю. Суди дійшли висновку, що підстав для проведення перевірки не було, оскільки у запиті не зазначено жодних відомостей, вказівок на виявлені недостовірні дані, що свідчать про можливі порушення платником або його контрагентом вимог податкового законодавство.

 Правова позиція 

Якщо отриманий  запит про надання пояснень та їх документального підтвердження не містить підстав, передбачених ПК України, для їх надіслання, а також вказівки на виявлену недостовірність даних, відмова надати пояснення та їх документальні підтвердження на вказаний запит не може розцінюватись як обставина, з якою пов'язується можливість призначення документальної позапланової перевірки платника.


Таким чином, за відсутності у запиті фактичних даних стосовно того, в чому саме полягає виявлена недостовірність даних з посиланням на конкретні джерела відомостей про порушення платником податків, в разі відмови надати відповідь на такий запит, прийняття наказу про призначення перевірки є безпідставним.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що контролюючий орган направив наказ менше ніж за 10 днів до початку перевірки, чим порушив вимоги пункту 77.4 статті 77 ПК України. А тому, несвоєчасне надіслання обумовлює незаконність прийнятого наказу. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Порушення порядку направлення наказу про проведення перевірки, не може бути підставою для його скасування, а лише може надавати право платнику податків на відмову від допуску до перевірки, оскільки процедурні порушення під час організації проведення перевірки (дії, бездіяльність), тобто після прийняття керівником контролюючого органу рішення про проведення перевірки у формі наказу, не можуть бути покладені в основу висновків про протиправність самого акта суб'єкта владних повноважень, який реалізовується.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання платником вимог податкового законодавства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Платник податків звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору та вважає, що висновки органу є помилковими, а оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, перевірка проведена відповідно до норм Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року охоплює період з 01.01.1998 по 31.12.2016, що суперечить основним засадам права, адже положення цього Кодексу не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Окрім того, до перевірки було надано усі наявні документи, а податковий орган не перевірив джерела походження коштів та дійшов до висновків про порушення ним Закону виключно на припущеннях. Суд першої інстанції позов задовольнив,  а постановою апеляційного суду змінено мотивувальну частину рішення першої інстанції.

 Правова позиція 

За загальним визначенням непрямі методи при визначенні сум податкових зобов'язань - це визначення контролюючим органом сум податкових зобов'язань платника податків за допомогою побічних, посередницьких показників, отриманих від інших суб'єктів, як правило не пов'язаних з податковим обліком.


Чинним законодавством не передбачено застосування податковим органом методів непрямого контролю, внаслідок чого наразі відсутнє нормативне регулювання щодо використання таких методів.


Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, є фактичне отримання такого доходу платником податків. База оподаткування для розрахунку податку на доходи фізичних осіб визначається виключно прямими методами та дорівнює сумі всіх отриманих платником податку-фізичною особою доходів за звітний період, відомості про які прямо зазначені в офіційних інформаційних базах (або інших офіційних джерелах інформації). Використання контролюючим органом непрямих методів контролю не відповідає вимогам чинного законодавства.


Поруч з цим, цілком обґрунтованим є висновок про неправомірність покладення контролюючим органом в основу спірних рішень висновків, які спираються на припущеннях, адже задекларовані дані не є абсолютно підтверджуючими відомостями про набуття або припинення певного права чи обов'язку, позаяк показниками декларації засвідчуються вчинені правочини у встановленому законодавством України порядку.


Як наслідок, оскільки, акт перевірки не містить інформації про отримання останнім конкретних доходів за конкретними операціями, у тому числі за 2015 рік, відтак відсутні підстави стверджувати про наявність у позивача обов'язку щодо подання податкової декларації за 2015 рік.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питання несвоєчасності сплати ПДВ по газопостачанню та газифікації «Коростишівгаз». В результаті перевірки було складено акт перевірки. Перевіркою було встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання ПДВ. Відповідно до зазначеного акту перевірки було складено податкове повідомлення – рішення, згідно з яким платника було зобов’язано сплатити штраф за платежем ПДВ. Платник податків оскаржив це рішення до адміністративного суду, подав позов до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилася колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з того, шо у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Не погодившись із рішеннями попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

 Правова позиція 

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.


Обов'язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету.


За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.


не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та ін. спец. законодавства. За результатами перевірки зафіксовано порушення платником податків підп. 134.1.1 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за рік та завищення від'ємного  значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток та пункту 201.1 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість. На підставі актів перевірки, орган прийняв податкові повідомлення-рішення, згідно з якими товариству призначені штрафні санкції. Платник податків сплатив зазначений штраф у встановлений строк. Згідно з розрахунком пені, обчисленої на виявлені податковим органом суми занижень податкових зобов'язань, платнику нарахована пеня по податку на прибуток та ПДВ. Тому платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправними дій органу щодо нарахування товариству пені з податку на прибуток та пені з ПДВ; про зобов’язання відкоригувати особову карту платника податків шляхом виключення пені з податку на прибуток та пені з ПДВ. Рішенням першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

1) Щодо строків: виходячи із аналізу підп.129.1.1 Податкового кодексу України ( ПК України) нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Отже, цією нормою не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов'язань на суму такого заниження та за весь період заниження. Положення статті 129 Податкового кодексу України визначають в якості підстави нарахування пені порушення строків погашення податкового боргу. Об'єктом застосування пені є саме погашена сума податкового боргу, яка в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є сумою узгодженого грошового зобов'язання, несплаченою платником податків у встановлений цим Кодексом строк. Вказані положення Податкового кодексу України кореспондуються з наведеними положеннями підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки також встановлюють правило, що нарахування пені можливе лише у разі несплати податкового зобов'язання до дня настання строку його погашення. Тобто при сплаті зобов'язання до вказаного дня нарахування пені не може бути розпочато у зв'язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов'язання як обов'язкової умови для початку нарахування пені.


2) Щодо виключення пені із інтегрованої картки платника: в розділі II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 зазначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції. Враховуючи протиправність дій органу щодо нарахування платнику податку пені по податку на прибуток та ПДВ за вказаний період, відсутність правових підстав для притягнення платника до фінансової відповідальності, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення пені по податку на прибуток та пені по ПДВ, нараховану на суму зменшення грошових зобов'язань.


не задоволено

 Фабула справи  Посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання неподання Звіту про контрольовані операції за звітний рік. Податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким за порушення вимог підпункту 39.4.2 Податкового кодексу України до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції. Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовано штрафні санкцій. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції та задовольнив позов платника податків.

 Правова позиція 

Із  положень статті 39 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 1 січня 2015 р) випливає, що наявність у резидента обов'язку щодо подання Звіту про контрольовані операції за поточний рік обумовлена наявністю сукупності обставин, а саме: однією з сторін таких операцій має бути нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні; загальна сума операцій платника податків з кожним контрагентом-нерезидентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік.


Законодавчо визначеною підставою звільнення особи від обов'язку подання такого Звіту є надсилання суб'єктом господарювання довідки до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику, за умови, що в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку).


Форма довідки Податковим кодексом України не передбачена. Така довідка має бути видана компетентним органом іншої країни (наприклад, податковим органом чи Міністерством фінансів) і належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Водночас законодавець визначив вимоги, які висуваються до змісту такої довідки та строки її подання. Інформація, наведена в довідці, має підтверджувати обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), а сама довідка повинна подаватися до уповноваженого органу у строки, визначені підпунктом 39.4.2 цієї статті для подання звіту про контрольовані операції, тобто до 01 травня року, наступного за звітним.


Отже, у довідці має міститися інформація не лише про факт сплати податків у країні, резидентом якої є платник, а й містити конкретні ставки відповідних податків. Строк подачі відповідного звіту особи мають дотримуватись в обов’язковому порядку. Крім того, розповсюдження на відповідні правовідносини дії Конвенції про уникнення подвійного оподаткування також не звільняє суб'єкта господарювання-резидента від обов'язку подати відповідний Звіт в порядку, визначеному підпунктом 39.4.2 Податкового кодексу України.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування 121 податкових повідомлень-рішень, якими платнику збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ, з податку на прибуток приватних підприємств та з акцизного податку. Розгляд справи здійснювався судами неодноразово. Перша інстанція позов задовольнила частково. Апеляційний суд позов задовольнив повністю. Пізніше, Апеляційний суд постановою від 06 березня 2018 року апеляційні скарги сторін задовольнив повністю, скасував постанову першої інстанції від 25 січня 2017 та постанову апеляційного суду від 20 липня 2017 року та ухвалив нову постанову про задоволення позову платника податків повністю.

 Правова позиція 

1. Щодо податку на прибуток. підпункт 14.1.36 ПК України містить у собі визначення поняття господарської діяльності в площині податкових правовідносин. У свою чергу, підпункт 14.1.179 зазначеної норми визначає податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу «Податок на додану вартість», положення якого жодного відношення до збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток не мають.


Відповідно до пункту 7 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. Тому склад податкового правопорушення щодо заниження органом чистого доходу від реалізації товарів контролюючим органом не доведений як під час здійснення перевірки, так і впродовж усіх судових розглядів.


Контролюючий орган не встановив та не довів належними, допустимими та достатніми доказами податкове правопорушення щодо заниження інших операційних доходів, а саме доходів від операційної діяльності, операцій з оприбуткування лишків у ході проведення інвентаризації, операцій із реалізації інших необоротних, а також заниження фінансових доходів внаслідок неформування доходів від нарахованих відсотків на залишки коштів на поточному банківському рахунку та інших доходів з посиланням на підпункт 14.1.257 ПК України (безповоротна фінансова допомога), який, втім, не вказаний у податковому повідомленні-рішенні як підстава для його прийняття. Орган також при прийнятті податкового повідомлення-рішення мав би навести норму, яка є підставою для виключення цих витрат зі складу фінансових результатів роботи платника податків.


2. Щодо податку на додану вартість. положення Методологічних засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044) податковим органом під час перевірки не досліджені. Також контролюючим органом не встановлювалися та не досліджувалися з точки зору регулювання цим Стандартом.


Таким чином, порушення норм податкового законодавства, покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та збільшення грошового зобов'язання, контролюючим органом не доведено, посилання контролюючого органу на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, є неприйнятними в розумінні приписів частини другої статті 77 КАС України.


3. Щодо акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Приймаючи 119 податкових повідомлень-рішень, контролюючий орган у розрізі кожного з них не довів склад податкового правопорушення, а саме факт реалізації пального кінцевим споживачам, обсяг такої реалізації, визначення суми недоплати акцизного податку, зазначивши виключно про заниження податкового зобов'язання без встановлення елементів складу цього податкового зобов'язання, а саме: об'єкту, ставки, бази.


Податковий орган висновувався виключно на припущеннях реалізації пального, посилаючись при цьому лише на порушення, встановлені при дослідженні податку на прибуток, які не охоплюють собою усі складові, необхідні для визначення акцизного податку.


Акт перевірки як основний доказ доведеності складу податкових правопорушень є неналежним, недопустимим та недостатнім з огляду на те, що методом перевірки, покладеним в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, був вибірковий характер операцій, що перевірялися, а не суцільний характер, оскільки спірним питанням є заниження повноти визначення акцизного податку.


Актом перевірки не встановлений товар, реалізація якого є об'єктом акцизного податку, оскільки «пальне» як товар не передбачено УКТ ЗЕД, «нафтопродукти» не ідентифіковані відповідно до пункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України. Вказане порушення спростовує правильність визначення податковим органом розміру грошового зобов'язання з акцизного податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями.


Отже, відсутність складу податкових правопорушень, покладених контролюючим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та акцизного податку, застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків і, як наслідок, унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним спірних податкових повідомлень - рішень.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки платника податків, контролюючим органом сформовано вимоги про сплати боргу (недоїмки) та застосування штрафних санкцій. Сума боргу визначена утворилась, в т.ч., внаслідок несплати визначених контролюючим органом грошових зобов'язань у вимогах та рішеннях прийнятих за наслідками проведеної перевірки. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки). У своє виправдання, платник вказує на те, що на той період, коли була перевірка наймані працівники позивача перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а отже єдиний внесок не нараховувався та не утримувався, оскільки відсутня база нарахування єдиного внеску. На переконання позивача, контролюючим органом не доведено правомірність донарахування позивачу єдиного внеску за звітній період. Перша інстанція у задоволення позову відмовлено, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

За змістом положень статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.


Згідно абзаців сьомого та дев'ятого частини четвертої  статті 25 Закону  України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»  у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому   законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.


Що стосується доводів про те, що працівники позивача у періоді, коли відбувалася перевірка перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а отже відсутня база нарахування єдиного внеску то такі доводи не заслуговують на увагу, з огляду на те, що надання відпустки оформлюється відповідним наказомсуб'єкта господарювання, в той час, таких матеріали справи не містять. Заяви працівників про надання відпусток свідчать лише про волевиявлення таких піти у відпустку.


не задоволено

 Фабула справи  Позичальником було погашена заборгованість за кредитним договором, між сторонами укладено додатковий договір, за яким кредитор здійснює анулювання боргу і позичальник вважається таким, що погасив свої зобов’язання перед кредитором в повному обсязі. За результатами позапланової документальної невиїзної перевірки щодо достовірності, повноти нарахування і сплати ПДФО, відмінних від здійснення господарської діяльності, контролюючим органом встановлено факт порушення, що полягало у заниженні ПДФО за звітний період. Контролюючий орган вважає, що платником не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу). Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з ПДФО. Також зобов'язання контролюючого органу зняти заборону відчуження майна і виключити з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів рухомого майна. Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог платника податків відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.

 Правова позиція 

Проценти нараховані за користування кредитними коштами включаються до оподаткованого доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором, оскільки нараховані проценти за користування кредитом, є платою за надану послугу з користування кредитними коштами, а тому анулювання таких (процентів) - звільнення від оплати за таку послугу для позивальника є додатковим благом, при цьому обов'язок сплати таких передбачено умовами кредитного договору як невід'ємної частини домовленостей досягнутих між сторонами та не є засобом забезпечення їх виконання.


При списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як плату за отриману послугу з користування наданими коштами.


Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.


Законодавством не заборонено встановлювати й інші види забезпечення виконання зобов'язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк єзабезпеченням виконання зобов'язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству. Підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов'язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки (штраф, пеня), а тому також не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.


Доходом платника податку у розумінні норм Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є основна сума боргу та відсотки за кредитним договором, які були анульовані (прощені) кредитором, натомість анульовані (прощені) пеня, штраф чи підвищені відсотки (за прострочення платежу) не є доходом платника податку, а відповідно і не є об'єктом оподаткування податком з доходу фізичних осіб.


Кредитор має належним чином повідомити платника податку - боржника про анулювання (прощеного) боргу (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору, шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто) та включити суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку.


Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.


задоволено частково

 Фабула справи  Фізична особа-підприємець – платник єдиного податку оскаржив до суду правомірність прийняття контролюючим органом рішення про нарахування йому грошового зобов’язання із земельного податку. В обґрунтування позову зазначив, що ФОП, який обрав спрощену систему оподаткування звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності відповідно до п.297.1 ст.297 ПК України. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду ухвалено рішення на користь платника.

 Правова позиція 

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.


Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.


Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.


Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 р. справа № 21-2352а15, а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 р. № 826/14615/16, від 19.06.2018 р. № 814/3427/13-а та від 26.06.2018 р. № 826/10930/13-а.


задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено зустрічну звірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із постачальниками та покупцями, за результатом яких складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків.З акта перевірки вбачається, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що платник не знаходиться за податковою адресою. Платник податків звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки; визнати протиправними дії цього органу щодо внесення до інформаційних баз даних АС «Податковий блок», АС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань...» інформації щодо підтвердження господарських відносин із платниками та зобов'язати вилучити цих баз даних зазначену інформацію. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправними дії контролюючого органу та зобов’язано орган вилучити інформацію із інформаційних систем. Судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Відповідно до пункту 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.


Відповідні дії не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в даному випадку не виникає.


Акт про неможливість проведення зустрічної звірки та викладені в ньому висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (акта індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.


Внесена до інформаційних баз даних інформація на підставі акта звірки використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань.


Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах №№ 21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15, відповідно і у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справах №815/2467/14 і №820/14956/14.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт , яким зафіксовано заниження ПДВ. Виявлені порушення орган пов'язує не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій. Підставою для вказаного висновку став вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості укладену між прокурором та контрагентом, якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину). Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Платник податків обґрунтовує  протиправність висновків контролюючого органу тим, що реальність виконання господарських операцій зі контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення свого контрагента до виконання ним податкових зобов'язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов'язки по перевірках. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Постановою апеляційної інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

З аналізу вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 135.2 статті 135, пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9  Податкового кодексу України варто зробити висновок, що первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Крім цього, проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.  


З аналізу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.


Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. А суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього робити вмотивовані висновки про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, про наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.


не задоволено

 Фабула справи  У ході проведення перевірки платника податку, контролюючим органом було складено вимогу про проведення інвертизації основних засобів, від отримання якої уповноважені особи платника відмовились, оскільки, на їх думку, діюче законодавство не передбачає участь посадових осіб контролюючого органу у проведенні інвентаризації, про що складено акт. На підставі акта про відмову у допуску до проведення інвентаризації, керуючись статтею 94 ПК України, контролюючим органом прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податку. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника в якому просив підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника податків. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

Однією з підстав для застосування арешту майна платника податків є відмова від проведення інвентаризації.


Разом з тим, у разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації, однак така присутність не є обов’язковою.


Враховуючи наведене, належною підставою для застосування арешту майна відповідно до підпункту 94.2.8 пункту 94.2 статті 94 ПК України є відмова платника податків взагалі від проведення інвентаризації, а не відмова від її проведення у присутності посадових осіб контролюючого органу.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої на підставі висновку прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною та скасувати зазначену вимогу, визнати протиправним і скасувати рішення контролюючого органу. Платник податків вважає, що викладені в акті перевірки висновки не підтверджені документально і повністю спростовуються первинними документами та, що акт перевірки складено з численними грубими порушеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнано протиправною та скасовано вимоги контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) у частині визначення заборгованості зі сплати єдиного внеску. Визнано протиправним і скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та в частині збільшення суми грошового зобов'язання платника з податку на доходи фізичних осіб.

 Правова позиція 

Акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок у разі, якщо: факти виявлених порушень викладені без посилання на первинні або інші документи, які зафіксовано в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів; до акта перевірки не додані аналітичні таблиці, в яких були би відображені задекларовані позивачем показники витрат відповідні роки з посиланням на відповідні первинні документи, що підтверджують факт понесення таких витрат, чи з вказівкою на відсутність таких первинних документів по конкретним господарським операціям; до акта перевірки не додані аналітичні таблиці, в яких були би відображені встановлені перевіркою суми витрат відповідні роки з посиланням на первинні документи, що підтверджують факт понесення таких витрат; не зазначено операції, в результаті яких здійснено порушення; не зазначені первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку; не зазначено докази, що підтверджують наявність факту порушення.


Згідно  п. 177.2  ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.


Акцизний податок, як і податок на додану вартість (п.  14.1.178  ст. 14 ПК України) - це непрямий податок, а отже не визнається доходом, оскільки підлягає сплаті до бюджету у встановленому законом порядку, а не належить суб'єктові господарювання, який може ним користуватися на власний розсуд (ознака, що притаманна виключно доходу).


Згідно п. 177.3.1 ПК України не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. А тому включення до складу загального оподатковуваного доходу (виручки у грошовій та негрошовій формі) платника за поточний рік суми акцизного податку з реалізованих позивачем підакцизних товарів (скрапленого газу) є безпідставним і неправомірним.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, в ході якої встановлено, що платник не утримував податок з доходів нерезидентів, оскільки неправомірно застосовував пільгову ставку оподаткування 0%. На думку податкового органу, якщо між фактичним власником і платником фрахту є посередник, звільнення від оподаткування або оподаткування за заниженими ставками в державі джерела доходу не надається. Платник звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати донарахування з податку з доходів нерезидентів необгрутованим та скасувати його. Мотивуючи це тим, що положеннями Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Швейцарією, не ставиться звільнення від оподаткування в Україні в залежність від статусу швейцарського контрагента як бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходів, тобто наявність чи відсутність статусу бенефеціарного отримувача не є умовою звільнення від оподаткування за Конвенцією в розглядуваному випадку. Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю

 Правова позиція 

Відповідно до положень п. 103.4 ПК України подання інших документів на додаток до довідки про резидентність як підстави для застосування звільнення вимагається лише у разі, якщо це передбачено (випливає з) відповідного міжнародного договору України. Ця норма є спеціальною (пріоритетною) щодо питання (достатніх) підстав для звільнення за Конвенцією. Оскільки Конвенцією відповідні вимоги не встановлені, то вимога відповідача про наявність підтвердження статусу бенефіціарного власника суперечить положенням Конвенції та положенням ПК України.


не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки платника, контролюючим органом було встановлено неправильне визначення коду товару при розмитненні імпортного товару, що обумовило необхідність додаткового нарахування акцизного збору та податку на додану вартість. Платник податку оскаржив прийняті рішення про визначення акцизного збору та ПДВ, оскільки самостійна класифікація митним органом є неправомірною. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

Пунктом 6 Основних правил передбачено, що для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.


Згідно з поясненнями до товарної позиції 3814 до неї включаються органічні розчинники та розріджувачі (з вмістом або без вмісту 70 мас. % чи більше нафтових фракцій, в тому числі ксилолу) за умови, що вони не є окремими сполуками визначеного хімічного складу і в іншому місці не зазначені. Вказана класифікаційна група має більш детальних опис товару, який підлягав розмитненню, що виключає можливість віднесення такого товару до групи 27.


Оскільки, сума податку на додану вартість з товарів, ввезених на митну територію України, визначається на підставі положень пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, з урахуванням розміру нарахованого і включеного до вартості товару акцизного податку. Відтак, збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість можливе за умови доведення податковим органом факту неправильного визначення акцизного податку, що спростовано за наслідком судового розгляду у цій справі.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено ненарахування платником екологічного податку за розміщення відходів за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях. Як наслідок, контролюючим органом було збільшено грошове зобов’язання з екологічного податку. Платник податку оскаржив прийняття рішення, з мотивів відсутності в нього обов’язку сплачувати екологічний податок, оскільки він не є платником та не отримував спеціальний дозвіл на постійне перебування або захоронення відходів. Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного суду ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

 Правова позиція 

Платниками екологічного податку за розміщення відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.


У справі, що розглядається, встановлено, що речовина, яка зберігається позивачем у цистернах, не розміщена в спеціально відведеному місці, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу, а тому не має обов’язку щодо нарахування суми екологічного податку за розміщення відходів.


не задоволено

 Фабула справи  Платник ПДВ звернувся до суду з вимогою зобов’язати контролюючий орган надати ГУ Державної казначейської служби  України висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на його користь та узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначені у висновках. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Законодавством не передбачено бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.


Отже, відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженням податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.


не задоволено

 Фабула справи  Платник податків оскаржив правомірність рішення контролюючого органу про визначення ПДВ, оскільки висновки контролюючого органу про нереальний характер господарських операцій з контрагентом є безпідставним. Крім того фактичне здійснення операцій підтверджується актами виконаних робіт. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.

 Правова позиція 

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.


Оскільки, контролюючим органом доведено, що акти виконаних робіт не містять обов'язкових реквізитів ідентифікації уповноважених осіб на їх підписання, доказів погодження із контрагентом залучення субпідрядників до виконання робіт, доказів призначення відповідальних осіб за здійснення технічного нагляду на будівництві, дозволу на виконання будівельних робіт; затверджених сторонами кошторисів, робочих проектів, то це в сукупності є підставою для формування податкового обліку.


не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку платника податків. Платник податків відмовився від отримання копії наказу та направлення на проведення перевірки, про що контролюючим органом складені акти. Також платник не допустив фахівця контролюючого органу до проведення перевірки з підстав дії мораторії на проведення планових та позапланових перевірок у 2018 році про що складено акт відмови в допуску до проведення перевірки. Контролюючим органом було прийняте рішення, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків. Після цього контролюючий орган звернувся до суду із позовом до платника податків, у якому просило накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках платника, відкритих у банківських установах. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції і ухвалив нове, яким у задоволенні позову контролюючого органу відмовив.

 Правова позиція 

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.


Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).


Із системного тлумачення положень статті 94 ПК НЕ встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.


Положення статті 94 ПК НЕ визначають послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів. Натомість, приписи статті викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.


Виходячи з аналізу наведеного вище, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.


Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК.


Відповідно до підпункту 94.2.3 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.


Таким чином, посилання на підставу відмови у позові на те, що недопуск перевіряючих до проведення перевірки не є правовою підставою для накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку, є необґрунтованим.


задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р», за яким платнику податків визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу у частині нарахування пені з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, зобов’язати контролюючий орган виключити з інтегрованої картки платника податків пеню з цього податку та зобов’язати орган зупинити дії з примусового стягнення пені. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.

 Правова позиція 

Пеня нараховується на суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір, але не сплатив у встановлені законодавством строки, та/або на суму штрафної (фінансової) санкції чи санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не сплачених платником у встановлені законодавством строки.


Нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 Податкового кодексу України (при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки (податкове повідомлення - рішення)), розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати, визначеного пунктом 57.3 Податкового кодексу України, податкового зобов'язання, включаючи період адміністративного та судового оскарження та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.


задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючий орган провівши камеральну перевірку щодо дотримання платником податків вимог податкового законодавства, видав податкове повідомлення-рішення. Контролюючий орган встановив, що платником несвоєчасно здійснено реєстрацію податкової накладної, в результаті чого на нього накладено штрафні санкції. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого орану про визнання протиправним та скасування цього повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги, платник податків посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте всупереч нормам законодавства, чинного на момент здійснення реєстрації податкової накладної, оскільки відповідач до 01.01.2016 не міг застосовувати штрафні санкції, передбачені статтею 120-1 ПК України, з огляду на те, що Порядку застосування штрафних санкцій не існувало. Рішенням першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою апеляційної інстанції скасовано рішення попередньої інстанції та прийнято нове, яким задоволено позов платника податків.

 Правова позиція 

Відповідно до п.120-1.3 ПК України, порядок застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 120-1 цього кодексу, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.


Разом з тим, п. 201.10 статті 201 ПК України передбачає, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.


Отже, на платника податків покладено обов'язок щодо реєстрації податкової накладної у термін встановлений податковим законодавством. Порушення встановленого терміну свідчить про наявність порушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу.


Відсутність затвердженого порядку застосування штрафних санкцій не звільняє позивача від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та дає підстави контролюючому органу застосовувати штраф у розмірі, передбаченому податковим законодавством.


задоволено

 Фабула справи  Платник податків (позивач) із Закритим акціонерним товариством (ЗАТ) уклали кредитний договір, за умовами якого позивач отримав у кредит 70 000 дол. США під 10% річних. Згадане ЗАТ та ТОВ уклали договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ЗАТ відступив право вимоги до позивача на користь ТОВ. Потім, ТОВ із позивачем уклали додатковий договір до кредитного договору про припинення зобов’язання передаванням відступного, відповідно до якого сума основного боргу позивача становила 51 867,45 дол. США (414 576, 53 грн). Позивач сплатив кредитору суму в розмірі 343 699 грн, у результаті чого йому було анульовано залишок боргуза кредитним договором (прощена заборгованість). ТОВ листом повідомило позивача про юридичні наслідки прощеної заборгованості. Податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДФО та штрафні санкції.  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб внаслідок недекларування суми доходів у вигляді додаткового блага. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог платника податків відмовили повністю.

 Правова позиція 

Відповідно до підпункту 164.2.17 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного)кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.


Посилання позивача на те, ще у зв'язку із ростом курсу долара по відношенню до гривні він зазнав збитків і це спростовує висновок відповідача, що в 2013 році він отримав дохід у вигляді додаткового блага, Суд сприймає критично.


Враховуючи те, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим беручи на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.


Анулювання боргу призвело до збереження активів, оскільки в іншому випадку позивач повинен був би сплатити цю суму позичальнику. Анулювання боргу призвело до збереження коштів позивача.


Щодо неповного встановлення обставин справи, зокрема, не дослідження судами попередніх інстанцій доказів переходу права вимоги, вартості придбання права вимоги, включення банком до податкового рахунку сум, сплачених позивачем, Суд зазначає, що вказана інформація не є суттєвою для розгляду даної справи, оскільки жодним чином не впливає на вирішення питання, чи є анульований борг додатковим благом для позивача. Отже, не з'ясування вказаних обставин не може бути підставою для повернення справи на новий розгляд.


не задоволено

 Фабула справи  Міська рада вважає, що підприємство розміром несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, та яка перебуває у комунальній власності громади міста, використовується без укладення договору оренди, внаслідок чого територіальна громада міста в особі міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду. Міська рада звернулася до суду з позовом до підприємства про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).


Вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".


Підприємство не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).


Згідно з Постановою КМУ "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 № 284 не підлягає застосуванню до позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави. Позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).


задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків  звернувся до контролюючого органу з заявою про зарахування авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів сплачених у 2013 році у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток в наступних періодах. Контролюючим органом було відмовлено в задоволені цієї заяви. Платник податків оскаржив вказану відмову, мотивуючи це тим що у нього є можливість здійснити залік сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів за 2013 рік у зменшення щомісячних авансових внесків в наступних періодах.   Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Згідно пп. 153.3.8 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів).


При цьому, Законом України від 04.07.2013 №403-VII, який набрав чинності 04.08.2013, до Податкового кодексу України внесено зміни, які дозволяють платникам податків враховувати сплату авансового внеску під час виплати дивідендів в оплату щомісячних авансів з податку на прибуток.


Після доповнень згідно із цим Законом до Податкового кодексу України у абзацах   п'ятому та шостому п. 57.1 ст. 57 Кодексу встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.


Отже, внесені до Податкового кодексу України зміни прямо дозволяють зменшити щомісячні аванси з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів як в поточному, так і в попередніх періодах.


задоволено частково

 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішень контролюючим органом, мотивуючи це тим, що він здійснював оптову реалізацію нафтопродуктів через мережу АЗС, яка не є об’єктом оподаткування акцизним податком, а не роздрібна торгівля підакцизними товарами, як встановив контролюючий орган. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).


не задоволено
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 106 107 ►►
close icon
Інформація про документ