Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Платник звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Позивач обґрунтовував позовну заяву відсутністю у відповідача правових підстав для призначення перевірки, оскільки ним було своєчасно та у повному обсязі надано пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит.  Суть справи полягала в тому, що контролюючий орган звернувся до позивача з проханням надати пояснення щодо незастосування п'ятикратного розміру рентної плати за час відсутності дозволу на спеціальне використання води та уточнені декларації  з рентної плати за спеціальне використання води за відповідні звітні періоди. У відповідь на наданий запит позивачем було надіслано лист, у якому наведено інформацію щодо використання шляхів отримання відповідного дозволу та зазначено перелік прийнятих заходів щодо своєчасного отримання дозволу. Відповідач стверджував, що платником не були спростовані відомості стосовно недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях підприємства, а також не було обґрунтовано неналежне оподаткування водоспоживання у період відсутності відповідного дозволу на спеціальне використання води. Тобто, на думку контролюючого органу, надані позивачем пояснення не стосувалися змісту запитуваної інформації. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування наказу про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки. Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно виніс оскаржуваний наказ, оскільки контролюючий орган отримав всі документи, які стосувалися предмету перевірки, відтак підстав для перенесення терміну її проведення не було. Більше того, факт надання платником контролюючому органу запитуваних документів підтверджується наявними в матеріалах справи актами  приймання-передач та встановленими обставинами в ухвалі суду апеляційного суду по іншій справі, які мають приюдиційне значення для розгляду даної справи.  Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Позивач подав касаційну скаргу.

Орган місцевого самоврядування у вересні 2016 року прийняв рішення про встановлення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з встановленням ставки в розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. На підставі зазначеної ставки контролюючим органом розраховано суму податку та направлено податкові повідомлення-рішення платникові. Останній зазначені рішення оскаржив до суду, мотивуючи тим, що рішення органу місцевого самоврядування (в якому були визначені ставки та на підставі якого приймались ППР) було прийнято пізніше 15 липня року, за який було встановлено розмір податку на нерухоме майно, що є порушенням принципу стабільності податкового законодавства. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили виходячи з того, рішення органу місцевого самоврядування не могло застосовуватись у 2016 році. Контролюючий орган подав касаційну скаргу – на його думку,  несвоєчасність прийняття сільською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими згідно з нормами Податкового кодексу України, не впливає на можливість їх справляння, оскільки у випадку неприйняття сільською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення коштів у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 121 314 505,23 грн за рахунок коштів у обслуговуючих банках та за рахунок готівки, що належить Товариству.  В обґрунтування позову податковий орган зазначив про те, що у платника існує податковий борг з податку на додану вартість та пені, який має бути погашений шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності платника. Відповідач стверджував, що його місцезнаходження з 2014 року перебувало на лінії зіткнення і станом на 1 січня 2017 року не змінив своє місцезнаходження, а тому відповідно до чинного законодавства до платника зупиняється застосування штрафних санкцій та /або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов’язань та зупиняється застосування норм щодо податкових вимог. Крім того, платник наполягав на тому, що кошти, перераховані Державною фіскальною службою з електронного рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ не можуть бути джерелом погашення боргу з ПДВ без рішення суду. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. З платника було стягнуто кошти з рахунків, відкритих у банківських установах, що обслуговують такого платника.  У задоволенні іншим вимог було відмовлено. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у повному обсязі. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до комунального підприємства виконавчого комітету Херсонської міської ради з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, які будуть відкриті платником податків в подальшому в межах суми податкового боргу. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за платником обліковується податковий борг, з метою погашення якого податковий орган звернувся до Херсонської міської ради з проханням ініціювати включення до порядку денного сесії питання відчуження майна, описаного в податкову заставу, оскільки вилучення коштів з каси боржника та списання з рахунків у банківських установах виявилось недостатнім для погашення податкового боргу. Проте орган місцевого самоврядування не надав відповіді та не прийняв рішення, що унеможливлює використання описаного майна для погашення податкового боргу підприємства. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та про зобов'язання контролюючого органу скасувати нарахований у вказаному повідомленні-рішенні податок. Платник податку є власником наступних об’єктів нерухомості:  житлового будинку загальною площею «А», житловою площею «Е»; житлового будинку; та нежилого приміщення. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Об'єктом оподаткування при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є житловий будинок  с загальною площею «А», житловою площею «Е». Платником надано копію рішення виконкому  сільської ради, яким: затверджено акт перевірки технічного стану приміщення «А» та «Е» житлового будинку; визнано приміщення «А» житлового будинку непридатним для проживання з виключенням його з житлового фонду для подальшого знесення або використання в інших цілях; приміщення «Е» рекомендовано признати непридатним для проживання до завершення  будівельних робіт. За статтею 7 Житлового Кодексу Української РСР передбачено, що порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР. На час виникнення спірних правовідносин діяло Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року N189. Відповідно до пункту 3 Положення обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. З актів обстеження приміщень «А» та «Е» житлового будинку по вбачається, що інженерно-технічні працівники в обстеженні участі не приймали. Матеріали справи не містять доказів того, що прийняттю рішення виконкому сільради передумувало обстеження житлового приміщення, здійснене у відповідності до наявних вимог Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково, постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог платника. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення позапланової документальної перевірки з мотивів безпідставності його прийняття та порушення вимог щодо оформлення запиту про надання інформації. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням.  Відповідач подав касаційну скаргу, у якій зазначив про порушення позивачем десятиденного строку, встановленого для надання відповіді на письмовий запит контролюючого органу. Крім того, відповідач наполягав на тому, що надання платником відповіді на запит є визнанням ним правомірності та законності запиту контролюючого органу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання незаконними дій контролюючого органу щодо опису майна, скасування опису та рішення про опис майна. Позивач вважав, що у відповідача не було законних підстав для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу, а сам опис здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Відповідач наполягав на тому, що вчинені ним дії відповідають законодавству, оскільки прийняття оскаржуваного рішення та проведення опису майна у податкову заставу обґрунтовується наявністю податкового боргу на загальну суму 180 828, 60 грн., який виник в зв'язку з несплатою платником податку самостійно визначених у податкових деклараціях грошових зобов'язань. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: визнано протиправними та скасовано дії податкової інспекції щодо опису майна та акт опису майна відповідача. У задоволенні вимоги про скасування рішення про опис майна було відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення підтримав. Позивач і відповідач звернулися з касаційними скаргами.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтовуючи позов тим, що в силу приписів  п. 56.18 ПКУ були відсутні підстави для нарахування відповідачем штрафної санкції у розмірі 1047609 грн. за несвоєчасну сплату суми грошового зобов' язання за податковим повідомленням - рішенням. Позивач стверджував, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. З огляду на це у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафної санкції за несвоєчасну сплату суми грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов було задоволено. Відповідач звернувся з касаційною скаргою, мотивуючи свою позицію тим, що хоча зобов’язання мали статус неузгоджених, їх несплата у час визнаних їх обов'язковими була порушенням податкового законодавства.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Позивач стверджував, що дії контролюючого органу щодо направлення запиту та призначення перевірки у зв'язку з ненаданням відповіді на такий запит є протиправними, оскільки запит не містив інформації, яка б свідчила про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також відомостей про те, які саме недостовірні дані містяться у податкових деклараціях, поданих позивачем, то останній був звільнений він обов'язку надавати відповідь на такий запит. Крім того, позивач наполягав на тому, що наказ про призначення перевірки є протиправним, оскільки предмет визначеної ним перевірки був охоплений попередніми перевірками платника. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.  Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб та застосовано штрафні санкції. Позивач стверджував, що під час перевірки було використано не лише дані, притаманні камеральній перевірці, а також і договори оренди земельних ділянок. Тому, на думку позивача, контролюючим органом було проведено документальну перевірку під виглядом камеральної. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Відповідач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення податковим органом десятиденного строку прийняття податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції позов відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкової вимоги про сплату земельного податку з фізичних осіб та рішення про опис майна у податкову заставу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не отримував жодного податкового повідомлення-рішення про нарахування йому грошового  зобов'язання з земельного податку у зв'язку з чим вважає податкове зобов'язання неузгодженим, а податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу - незаконними. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся з позовом до контролюючого органу про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо надання податкової консультації на звернення платника та зобов’язати відповідача надати податкову консультацію. Позивач мотивував позовну заяву порушенням строків надання податкової консультації. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач звернувся з касаційною скаргою про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент ухвалення постанови суду першої інстанції податкова консультація за зверненням позивача вже була надана, а тому, на думку відповідача, відсутня його бездіяльність з цього приводу. Крім того, у касаційній скарзі міститься довід про неможливість надання нової податкової консультації до скасування попередньо наданої податкової консультації.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних застосовано штраф у розмірі 10% та 20% з мотивів протиправності його прийняття.  Суть справи полягала в тому, що контролюючим органом була проведена камеральна перевірка, в результаті проведення якої було винесено письмове повідомлення-рішення про накладення штрафу  за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Проте, як випливає з матеріалів справи між платником і контролюючим органом було укладено договір про визнання електронних документів, тобто орган зобов’язувався приймати податкові документи платника в електронному вигляді. На виконання умов вказаного договору платник за допомогою засобів електронного зв'язку в електронній формі подав для реєстрації в Єдиному реєстрі податкові накладні в день їх складання. Проте, ці накладні не були прийняті та зареєстровані податковим органом і була видана квитанція про відмову в прийнятті документів по причині розірвання договору про визнання електронної звітності в односторонньому порядку через порушення платником умов цього договору. Платник наполягав на тому, що він здійснив усі можливі дії для своєчасної реєстрації податкових накладних, а договір був розірваний неправомірно. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було збільшено податкове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на суму 234 759 грн. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що сума орендної плати за 2013-2015 роки визначена повторно, оскільки орендна плата за землю за цей період була сплачена позивачем у повному обсязі. Відповідач доводив, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має бути не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки землі незалежно від установленого договором розміру орендної плати. Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом  до контролюючого органу про скасування трьох податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб за 2014-2016 роки, а також податкової вимоги, якою визначено суму податкового боргу з мотивів їх безпідставності. Позивач стверджує, що податкове зобов’язання є неузгодженим, оскільки він не отримував податкові повідомлення-рішення від контролюючого органу, а відмітки  на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень цих податкових повідомлень-рішень не належать позивачу. На підтвердження цього, він посилається на висновок експерта, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи  у кримінальному провадженні яким встановлено, що підписи від позивача виконані іншою особою. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив частково, податкову вимогу скасував, у задоволені інших вимог відмовив. Відповідач подав касаційну скаргу, зазначаючи, що висновок експерта, яким доводиться факт неналежного вручення податкового повідомлення-рішення є неналежним доказом, відтак податкове зобов'язання з податку на землю є погодженим, що зумовлює правомірність податкової вимоги.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення заліку надміру сплачених грошових зобов'язань, що надійшли від позивача у грудні 2013 року за кодом бюджетної класифікації 11022200 та не були повністю використані у погашення недоїмки, у рахунок погашення поточних податкових зобов'язань з податку на прибуток за 1 півріччя  2016 року у розмірі 241 552 735,30 гривень; зобов'язання відповідача відобразити в інтегрованій картці платника податку на прибуток позивача за кодом бюджетної класифікації 11020100 переплату у розмірі 241 552 735,30 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення права на залік наявної переплати з податку на прибуток у рахунок погашення  поточних податкових зобов'язань. Контролюючий орган стверджував, що кошти, які надійшли за кодом бюджетної класифікації 11022200 та не були повністю використані у погашення недоїмки, не є коштами позивача, а є субвенцією держави, яку було виділено у 2013 році для погашення заборгованості ДП "НАЕК "Енергоатом" за спожиту у минулих роках електричну енергію за рахунок бюджетних коштів, невикористаний залишок якої не підлягає поверненню платнику податків. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення позапланової виїзної перевірки. Позов мотивований протиправністю та безпідставністю оскаржуваного наказу. Позивач стверджує, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття наказу з підстав не надання пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит,  оскільки позивач надав усю запитувану відповідачем інформацію у десятиденний строк з дня отримання запиту податкового органу. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, укладеного між позивачем та відповідачем, та зобов'язати контролюючий орган поновити дію названого договору. Доводи контролюючого органу ґрунтувалися на тому, що договір про визнання електронних документів діє лише за умови підтвердження у законодавчо встановлені строки формою 20-ОПП відомостей щодо об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, або об'єктів, через які провадиться господарська діяльність платника податків. На думку відповідача, за умови ненадання платником податків форми 20-ОПП, податкова інспекція має право на розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів. Суд першої інстанції задовольнив позов частково: визнано протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу.

Особа є власником житлового будинку. Контролюючим органом такій особі було направлено податкове повідомлення-рішення (червень 2016 року) щодо визначення зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а згодом, в грудні того ж року – податкову вимогу. У квітні 2017 року виконкомом місцевої ради одне приміщення у житловому будинку особи було визнано непридатним з виключенням з житлового фонду для подальшого знесення, а інше – рекомендовано визнати непридатним для проживання до завершення будівельних робіт. У серпні 2017 року платник подав позов до суду, мотивуючи його тим, що приміщення житлового будинку є непридатним для проживання, а тому не є об’єктом оподаткування в силу положень пункту 266.2.2  ПК України. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та скасував ППР. Втім судом апеляційної інстанції було прийнято інше рішення – він вказав, що нерухомість є непридатною для проживання з моменту прийняття рішення про визнання його непридатним (квітень 2017 року), а ППР стосувалась 2016 року, в якому вказана нерухомість була об’єктом оподаткування. Власник нерухомості подав касаційну скаргу.

В рамках іншого судового провадження було визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій, укладений між Київською міською радою (далі - КМР) та фінансовою компанією (далі - ФК). КМР повинна була повернути ФК отримані на виконання договору грошові кошти, як безпідставно набуте майно. Проте КМР повернула кошти із затримкою в майже 3 роки, а тому ФК звернулась з позовом до суду про стягнення з КМР процентів за користування чужими грошовими коштами. Суди  задовольнили позовні вимоги у повному обсязі і присудили стягнути проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2009 року по 23 грудня 2014 року (перший період нарахування процентів). Згодом ФК знову звернулась з аналогічним позовом про стягнення процентів за другий період. Суди першої та апеляційної інстанції позов задовольнили. В основу прийнятих рішень суди поклали застосування аналогії закону (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу про нарахування платнику транспортного податку. Контролюючий орган, просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що платник має власний зареєстрований легковий автомобіль, який є об'єктом оподаткування в розумінні Податкового кодексу України, у зв'язку із чим й нараховано суму транспортного податку. Судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган подав касаційну скаргу

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. Відповідач подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом було винесене податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено суму податкового зобов“язання з транспортного податку за 2015 рік. Водночас автомобіль платника було викрадено ще наприкінці 2014 року, і саме цим мотивував позов платник під час оскарження податкового повідомлення-рішення у суді першої інстанції. Рішенням суду першої інстанції, яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов платника був задоволений. Контролюючий орган подав касаційну скаргу, у доводах якої зазначав про те, що транспортний засіб платника відповідає визначенню об'єкта оподаткування, і введення нового податку в Податковий кодекс є підставою для його справляння. Посилання ж платника на викрадення не мають значення, оскільки автомобіль обліковується у власності платника, і саме з фактом реєстрації пов“язується наявність об“єкта оподаткування.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік на суму 25000,00 грн., з мотивів протиправності його прийняття. Позивач  обґрунтовує свої вимоги тим, що автомобіль, який йому належить, 2011 року випуску, а тому не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки з моменту його випуску минуло більше ніж п'ять років. Суд першої інстанції позов задовольнив, проте суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган визначив платнику податків податкове зобов“язання з транспортного податку за 2015 рік. Платник звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, вказуючи на  протиправність застосування у 2015 році податковим органом положень ст. 267 ПК України та визначення податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік. Рішенням суду першої інстанції, яке було залишене без змін судом апеляційної інстанції, позовні вимоги платника було задоволено. Суди зазначали, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності визначеному в ст. 4 Податкового кодексу України. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу про нарахування платнику транспортного податку. Контролюючий орган, просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що платник має власний зареєстрований легковий автомобіль, який є об'єктом оподаткування в розумінні Податкового кодексу України, у зв'язку із чим й нараховано суму транспортного податку. Судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган подав касаційну скаргу

Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу про нарахування платнику транспортного податку. Контролюючий орган, просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що платник має власний зареєстрований легковий автомобіль, який є об'єктом оподаткування в розумінні Податкового кодексу України, у зв'язку із чим й нараховано суму транспортного податку. Суд першої інстанції, з яким пізніше погодився суд апеляційної інстанції стали на сторону платника та скасували рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25  000,00 грн. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Позивач подав касаційну скаргу. У доводах касаційної скарги позивач вказує на неможливість застосування контролюючим органом положень пп. 267.2.1 п. 267.2, пп. 267.6.7 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції з 1 січня 2016 року), оскільки елемент транспортного податку був змінений пізніш як шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Платником отримано податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником  об'єктів житлової нерухомості. До складу приміщень даного нерухомого майна, відповідно до технічного паспорту та експлікації приміщень до плану одноквартирного (садибного) житлового будинку,  входять, серед іншого, гараж та інші господарські будівлі площею. Платник не погоджується із нарахуванням податкового зобов'язання, вважаючи, що контролюючим органом не вірно застосовано ставку податку. Зокрема зазначає, що йому нараховано податок на нерухоме майно за ставкою  12,18 грн. за 1м2, як за житлову нерухомість. Однак, до складу цієї нерухомості входять і нежитлові приміщення: гараж та господарські будівлі, які оподатковуються за іншими ставками. Окремо зазначив, що податковим органом порушено строки і порядок вручення оскаржуваного повідомлення, а саме, його не надіслано рекомендованим листом та не надано розрахунок зобов'язання. Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково, постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог платника. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень  в частині донарахування штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податок з доходів фізичних осіб був перехарований в день виплати заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст. 126 Податкового кодексу України, санкція ж встановлена ст. 127 Податкового кодексу України застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом, проте позивачем таких порушень допущено не було. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення податковим органом десятиденного строку прийняття податкового повідомлення-рішенняСуд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Платник звернувся з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, яким до платника застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Платник перебуває на обліку в податковому органі, розміщеному на території населеного пункту, включеного до відповідного затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку проведення антитерористичної операції. Платник не подав заяву про звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в цій адміністративній справі як зразковій на підставі подання судді суду першої інстанції, а також матеріалів інших типових справ з аналогічними позовними вимогами, підставами та з посиланням на ті ж самі норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Позивач звернувся до суду з позовом до роботодавця про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, з урахуванням зменшених позовних вимог, просила стягнути грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8 244, 00 грн, суму грошових коштів на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн та 3 000, 00 грн витрат за надання правової допомоги. Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що при звільненні її з посади заступника головного бухгалтера, відповідач не здійснив виплату вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки, посилаючись на те, що зазначена сума грошових коштів стягнута на відшкодування завданої позивачем матеріальної шкоди установі. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: відповідача було зобов'язано повернути нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8 263, 00, стягнуто з позивача на відшкодування завданої шкоди установі, задоволено вимогу позивача про стягнення суми коштів на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 700, 00 грн, здійснено розподіл судових витрат. Відповідач подав апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції змінив рішення в частині зобов'язання відповідача повернути нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8 263, 00 грн, що стягнута з позивача на відшкодування завданої установі шкоди, на інший спосіб захисту порушеного права - стягнення цих коштів з відповідача. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Відповідач звернувся з касаційною скаргою, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. На обґрунтування касаційної скарги вказав на невідповідність висновків суду обставинам справи, зокрема судами неправильно вирішено питання стосовно повноважень роботодавця на відрахування суми коштів з належних до виплати працівникові при його звільненні на відшкодування завданої установі матеріальної шкоди.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. В обґрунтування  позовних вимог платник зазначив, що контролюючий орган під час перевірки дійшов помилкового висновку про порушення ним вимог податкового законодавства при виплаті нерезиденту доходу з джерелом походження з України шляхом неутримання та несплати при цьому податку з такого доходу, оскільки агентська винагорода, розрахована як процент від суми отриманої оплати за експортними контрактами, не являється доходом у вигляді процентів в силу положень пп. 14.1.206 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Відповідач наполягав, що доходи, виплачені позивачем на користь нерезидента є доходами, отриманими нерезидентом з джерелом походження з України у вигляді процентів та підлягає оподаткуванню згідно з двостороннім договором. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень в частині донарахування штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податок з доходів фізичних осіб був перерахований в день виплати заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст. 126 Податкового кодексу України, санкція ж встановлена ст. 127 Податкового кодексу України застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом, проте позивачем таких порушень допущено не було. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено в повному обсязі, визнано протиправними та скасовано в частині оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Відповідач подав касаційну скаргу.

Офіс Великих платників податків провів перевірку платника податків у межах кримінального провадження, за результатами якої були винесені податкові повідомлення-рішення зі збільшенням зобов'язання з податку на додану вартість. Суб'єкт господарювання оскаржив їх до суду, мотивуючи це реальністю виконання спірних господарських операцій. Контролюючий орган, в свою чергу, посилався на вирок проти директора контрагента (пособництво у фіктивному підприємництві). З цього податковий орган зробив висновок про те, що всі господарські операцій з цим контрагентом є нереальними, а сплачені за товар кошти були незаконно включені платником до витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного звітного періоду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов платника податку задоволено. Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу. Справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом в якому просить визнати акт про результати позапланової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємств за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року таким, що складений із порушенням вимог законодавства, а також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, з мотивів безпідставності їх прийняття. Контролюючим органом було прийнятті податкові повідомлення-рішення на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки платника  з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємства за період з 01 січня 2014 по 31 грудня 2015 року. Податковим повідомленням-рішенням збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та застосовано штрафні (фінансові) санкції. Правової підстави застосування штрафної (фінансової) санкції не наведено. Податковими повідомленнями-рішеннями зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, встановлено заниження податку на прибуток. 12 жовтня 2016 року, після допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки платник податків видав наказ, відповідно до якого головному бухгалтеру наказано забезпечити проведення документальної позапланової перевірки працівникам Державної фіскальної служби у відповідності до направлень в термін з 12 жовтня 2016 року тривалістю 5 робочих днів, а бухгалтерії підприємства надавати необхідну інформацію, первинну документацію та звітність для проведення перевірки. Про відсутність посадових осіб на Підприємстві платником податків складено відповідні акти від 12 жовтня 2016 року, від 13 жовтня 2016 року, від 17 жовтня 2016 року, від 18 жовтня 2016 року, від 19 жовтня 2016 року та від 26 жовтня 2016 року. У запиті податкового органу не зазначено в чому саме полягає недостовірність даних у податкових деклараціях та про які порушення податкового законодавства це свідчить. Наказ контролюючого органу про проведення перевірки не містить адреси об'єкта, перевірка якого проводиться. Запит контролюючого органу про надання документів при проведенні виїзної позапланової документальної перевірки не містить жодної відмітки про його отримання представником платника. Належних доказів направлення контролюючим органом цього запиту не надано. В акті перевірки зазначено, що перевірка проведена з відома директора Підприємства Разом з тим, в матеріалах наявний листок непрацездатності, відповідно до якого директор на момент перевірки перебував на лікарняному. Акт перевірки не містить підпису начальника відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту контролюючого органу, хоча цій особі доручено проведення документальної виїзної позапланової перевірки платника. Платник подав всю необхідну фінансову звітність контролюючому органу,  крім того платник листами повідомив податковий орган про надання уточнюючої декларації з податку на прибуток, надав пояснення щодо виправлення помилок, які відображені в цих деклараціях. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін  ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкових повідомлень-рішень контролюючого органу. Контролюючий орган   провів камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість. За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Контролюючим органом прийняті податкове повідомлення-рішення, якими збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про нікчемність та фіктивність договорів, укладених між платником та третіми особами. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкових повідомлень-рішень контролюючого органу. Контролюючий орган   провів позапланову виїзну перевірку позивача. За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість. Контролюючим органом прийняті податкове повідомлення-рішення, якими збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 1572005 грн. та застосовано штрафні санкції, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про нікчемність та фіктивність договорів, укладених між платником та третіми особами. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкових повідомлень-рішень контролюючого органу. Контролюючий орган   провів документальну позапланову виїзну перевірку. За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Контролюючим органом прийняті податкове повідомлення-рішення, якими збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про нікчемність та фіктивність договорів, укладених між платником та третіми особами. У контрагента були відсутні основні та виробничі фонди, технічні та технологічні можливості для вчинення господарських операції. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено суму грошового зобов’язання податку з доходів найманих працівників, податку на прибуток та податку на додану вартість. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, виходячи з недоведеності платником отримання консультаційно – інформаційних послуг та послуг по прибиранню приміщень. Крім того, суд підтримав правову позицію контролюючого органу  щодо нікчемності певних договорів, укладених з контрагентами. Ухвалою суду апеляційної інстанції постанову було залишено без змін.  Позивач подав касаційну скаргу з проханням направити справу на новий розгляд, посилаючись на невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу «Про проведення планової виїзної документальної перевірки». Контролюючим органом згідно з планом-графіком проведення перевірок прийнято наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами проведення вказаної перевірки контролюючий орган склав акт, на підставі якого прийняв податкове повідомлення-рішення від про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. та за штрафними (фінансовими) санкціями. Постановою суду першої інстанції у позивних вимогах відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги платника задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Фізична особа-підприємець звернулася до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції. Позивач придбав автомобіль та поставив його на баланс як фізична особа – підприємець, сформувавши податковий кредит з ПДВ. Контролюючий орган наполягав на тому, що оскільки власником автомобіля є фізична особа, а не суб' єкт господарювання, то відповідно позивач не має права на бюджетне відшкодування. Суд першої інстанції підтримав позовні вимоги позивача, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником  об'єктів житлової нерухомості. Платник податків з 2012 року по 2014 рік був власником житлового будинку загальною площею 596,5 кв.м., житловою площею 188,2 кв.м. Рішенням сільської ради ради від 5 березня 2013 року затверджено «Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території села» (далі - Положення). Відповідно до пункту 4.1 вказаного Положення базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості. А згідно з пункту 5.1 зазначеного Положення, база оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа - платника податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об'єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності. Відповідно до пункту 6.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території села ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку складає 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Постановою суду першої інстанції залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Між одним суб'єктом господарювання (замовником) та іншим (виконавець) було укладено договір про надання послуг із захоронення побутових відходів. Замовник послуг повністю оплатив надані послуги, однак виконавець податкові накладні на підставі актів наданих послуг у встановлені законом строки не зареєстрував. Замовник направив виконавцю претензію з вимогою сплатити збитки, що становлять загальну суму невідшкодованого ПДВ, однак відповіді не було. В результаті замовник послуг звернувся до суду — позов мотивований тим, що внаслідок відсутності вчинення виконавцем дій з реєстрації податкових накладних на загальну суму 6276,58 грн. замовнику нанесені збитки у вигляді упущеної вигоди через неотримання позивачем податкового кредиту на зазначену суму. У задоволенні позову судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено, оскільки позивач не надав суду доказів використання всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту, а відтак не довів наявність причинного зв'язку між неотриманою ним сумою податкового кредиту та діями відповідача. Замовник послуг звернувся з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку представництва платника податків з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за наслідками якої складено акт. Як вбачається зі змісту акту перевірки, контролюючим органом у межах спірних правовідносин встановлено, що згідно з авансованих звітів та наказів про відрядження, працівники представництва (в більшості випадків менеджери з методів розширення ринку збуту) приймали участь у значній кількості закордонних відряджень до Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Вірменія. Фактично вказані працівники представництва, крім проведення конференцій, тренінгів на території України та за кордоном, організовували та супроводжували ділові зустрічі з бренд-менеджерами закордонних працівників дистриб'юторських компаній, які здійснювали продаж медичного обладнання материнської компанії платника податків, що підтверджується наданими до перевірки копіями наказів про відрядження. Працівники представництва платника податків, згідно з наказами про відрядження, організовували та супроводжували ділові зустрічі медичних працівників лікувальних закладів зарубіжних країн за межами України, де проводили ділові зустрічі з бренд-менеджерами закордонних дистриб'юторських компаній, які здійснювали оптовий продаж медичного обладнання материнської компанії позивача. Основним видом діяльності головної компанії платника податків є - «Збирання, виробництво, торгівля електричними і електромеханічними приладами для використання у галузі медицини». При цьому, видами діяльності представництва, згідно з наданими до перевірки документами, є «Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки», а метою представництва, відповідно до Положення про представництво є проведення підготовчих та допоміжних заходів від діяльності материнської компанії. Представництво платника податків реалізовувало основні засоби, а саме: медичне обладнання, що відповідає основному виду статутної діяльності материнської компанії платника.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування  податкових повідомлень-рішень контролюючого органу. Контролюючий орган   провів фактичну перевірку, щодо дотримання норм законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, посадовими особами контролюючого органу, складено акт, яким встановлено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР в результаті незастосування реєстратора розрахункових операцій та невидачу відповідного розрахункового документу встановленої форми при продажі товару. На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовано штрафні санкції Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Слідчий у кримінальному провадженні звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про призначення комплексної позапланової перевірки щодо законності та цільового використання земельної ділянки. Слідчий суддя розглянув це клопотання і своєю ухвалою надав дозвіл на проведення комплексної позапланової перевірки щодо законності та цільового використання земельної ділянки з боку посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю. Суддя-доповідач апеляційного суду своєю ухвалою відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката товариства на згадану ухвалу слідчого судді, пославшись на те, що «згідно статті 309 КПК України вищевказана ухвала слідчого судді апеляційному оскарженню не підлягає». Перед судом у касаційній скарзі поставлене питання: чи законною є оскаржена ухвала апеляційного суду. Відповідь на це питання також залежить від того, чи надає закон слідчому судді повноваження постановити ухвалу про надання дозволу слідчому або прокурору на проведення перевірки.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 94 95 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити