Податкова судова практика

 Фабула справи  У лютому 2015 року Тернопільська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - Тернопільська ОДПІ) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛАН» (далі - Товариство, позивач, платник, ТОВ «Компанія ЛАН»), в якому просила постановити рішення про стягнення з рахунків у банках Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛАН», що обслуговують такого платника та за рахунок готівки, що належить Товариству на користь держави кошти у розмірі податкового боргу в сумі 4 822 065, 27 грн, в тому числі 4 554 879, 85 грн, податку на додану вартість та 267 185, 42 по податку на прибуток приватних підприємств. В обґрунтування позовних вимог Тернопільська ОДПІ зазначила, що у зв`язку з несплатою Товариством узгодженої суми податкового зобов`язання, за останнім рахується заборгованість у загальній сумі 4 822 065 грн, що підлягає стягненню з Товариства в судовому порядку за відповідним позовом органу державної фіскальної служби. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що зверненню контролюючого органу до суду з відповідним позовом про стягнення податкового боргу має передувати надіслання органом державної фіскальної служби боржнику податкової вимоги про сплату податкового боргу. При цьому, скасування зазначеної податкової вимоги, надіслання якої в силу вимог статті 95 ПК України є обов`язковою умовою для подальшого звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення боргу, свідчить про не дотримання Тернопільською ОДПІ вимог пунктів 95.1, 95.2 та 95.3 статті 95 Податкового кодексу України та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог контролюючого органу. Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив змінити мотивувальну частину постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що відмова у задоволенні позову з підстав його передчасності суперечить вимогам норм матеріального права, оскільки єдиною законною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є відсутність податкового боргу, яка випливає з належного виконання Товариством своїх податкових зобов`язань.

 Правова позиція 

У випадку, якщо в судовому порядку було скасовано податкову вимогу, яка стала в подальшому в основу звернення контролюючим органом до суду з позовом про стягнення податкового боргу, то суди доходять до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог контролюючого органу про стягнення з платника податків спірної суми заборгованості.

Однак, Верховний Суд звертає увагу, що спірна сума податкового боргу відображена в інтегрованих картках платника податку по даному платежу.

Колегія суддів приймає до уваги доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, однак зазначає, що відповідач, вважаючи, що певними рішеннями, діями чи бездіяльністю позивача порушені його права, має право в установленому законом порядку звернутися до суду з відповідним позовом. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що належним способом захисту прав Товариства, у даному випадку, буде подання плаником відповідного позову про коригування в інтергованій картці платника відомостей щодо спірної  суми податкового боргу.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було видано наказ та направлення на проведення документальної позапланової невиїзної податкової перевірки. за результатами перевірки складено акт №69/2/17/ НОМЕР_1 від 30.07.2015, висновками якого є порушення платником, на думку відповідача, пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.164.2.17 д) п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано грошове зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб за період, що перевіряється, на загальну суму 380650,31 грн. На підставі акту перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 475813,26 грн., у тому числі 380 650,61 грн. основного платежу та 95 162,65 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Копію зазначеного наказу одночасно з повідомленням про проведення перевірки №8/10/11-22-17 від 23.07.2015 та повідомленням про запрошення №3221/10/11-22-17 від 23.07.2015 того ж дня - 23.07.2015 надіслано на адресу позивача. При цьому поштове відправлення одержане Позивачем 06.08.2015, тобто уже після складання акту перевірки. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з позовом.

 Правова позиція 

Отримання позивачем повідомлення про проведення перевірки, копії наказу та повідомлення про запрошення вже після початку проведення перевірки, що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень й документів, Касаційний суд погоджується із висновками судів у даній справі про проведення відповідачем перевірки без наявності на те правових підстав.

Як наслідок, акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення не може бути визнано правомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства, за результатами якої зробили висновок про те, що товариством було занижено суму ПДВ. Податковий орган прийняв ППР, згідно з якими було збільшено суму грошового зобов’язання із ПДВ та накладено штрафні санкції. Товариство (далі - позивач, платник податків) звернувся до суду із позовом  до органу (відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати ці ППР. Позивач заявляв, що при проведення перевірки ним були надані всі необхідні первинні та ін документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено у повному обсязі.

 Правова позиція 

Колегія суддів ВС повністю погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, які передбачають наступне.

Позивачем надано до перевірки первинні документи на поставку матеріалів, зокрема, піску, електродів, дроту, труб та інше, на умовах укладеного договору, а на підтвердження використання придбаних від контрагента будівельних матеріалів позивачем надано акти на списання матеріалів.

Тож, аналізуючи доводи відповідача щодо відсутності у товарно-транспортних накладних деяких реквізитів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі недоліки не свідчать про їх недійсність, оскільки вказані товарно-транспортні накладні містять усі необхідні відомості, які дають можливість встановити зміст операцій, вартісний вираз, учасників господарської операції тощо.

Проаналізувавши господарські операції позивача з контрагентами, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що товари, матеріали та обладнання, отримані від контрагентів, спричинили реальні зміни майнового стану товариства та в подальшому були використані позивачем при здійсненні робіт згідно з договорами підряду, надання послуг чи реалізовані іншим суб`єктам господарської діяльності.

Більш того, як встановили суди, під час перевірки відповідачем не заперечувався факт надання первинних документів за взаємовідносинами позивача з контрагентами, як і той факт, що вони підтверджують такі відносини. Натомість, відповідач дійшов висновку щодо нереальності здійснених операцій з огляду на наявність інформації щодо ознак фіктивності контрагентів (ухвали Печерського районного суду та Голосіївського районного суду, постановлені у межах кримінальних проваджень).

Водночас, суди обґрунтовано відхилили зазначені доводи контролюючого органу з огляду на відсутність у вказаних кримінальних провадженнях вироку суду щодо посадових осіб контрагента позивача, який був би обов`язковим для адміністративного суду. Натомість, посилання відповідача на наявність лише відомостей про відкриття кримінальних проваджень не є достатніми та належними доказами фіктивного характеру вчинених господарських операцій. Та обставина, що товариство-контрагент згадується в ухвалі слідчого судді, постановленій у межах кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, який би підтверджував відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем з таким контрагентом. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги).

не задоволено

 Фабула справи  Працівник звернувся до суду із позовом до ТОВ про стягнення заробітної плати, адже товариство не провело з ним повного розрахунку у день звільнення. Товариство зауважувало, що виникли і продовжують існувати обставини непереборної сили, пов`язані із захопленням невстановленими особами виробничих та адміністративних будівель підприємства, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству у цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору та інші обов`язки, встановлені чинним законодавством. Суди першої та апеляційної інстанції стали на бік Товариства.

 Правова позиція 

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Втрата контролю і доступу ТОВ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 13 березня 2017 року, коли фактично вийшло з-під контролю управління зазначеними виробничими потужностями і припинилося провадження господарської діяльності, а тому немає можливості ТОВ  виконати зобов`язання перед працівниками згідно зі статтями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України.

При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ТОВ  не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої прийнято ППР про збільшення суми грошових зобов’язань за платежем податку на прибуток і ППР про збільшення суми грошових зобов’язань за платежем з ПДВ та штрафними санкціями.  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та зазначені ППР. В обґрунтування заявлених вимог  позивач наголошував на процедурних порушеннях при проведенні перевірки. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю.  Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні вимог.

 Правова позиція 

Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами, а саме № 804/1113/16, № 820/11291/15, №820/850/16, № 826/16221/15, в межах яких була висловлена правова позиція, що платник, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.

Таким чином, Верховний Суд у зазначених вище справах фактично встановив неможливість посилань платника податків на наявність процедурних порушень при проведенні та призначенні перевірки як на підставу позову при оскарженні податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки.

Здійснюючи касаційний перегляд цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаних висновків Верховного Суду.

ВС висновує, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень, платник податків може посилатись на процедурні порушення при призначенні та проведенні такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень, яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка.

Такому підходу суперечать викладені у зазначених вище справах висновки Верховного Суду про те, що допуск посадових осіб контролюючого органу нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених при призначенні та проведенні перевірки, і що в подальшому предметом розгляду у суді може бути лише суть виявлених порушень податкового законодавства. На думку колегії суддів, надаючи правову оцінку рішенням, прийнятим за наслідками перевірки, суди повинні також враховувати і положення статті 74 КАС України, яка, зокрема, пов`язує допустимість доказів із дотриманням встановленого законом порядку їх отримання.

Водночас, колегія суддів не заперечує, що наказ на проведення перевірки як акт індивідуальної дії, втрачає силу фактом його застосування, а тому його оскарження не є належним способом захисту права платника податків, оскільки його скасування не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки. Питання правомірності призначення та проведення перевірки можуть бути предметом доказування у адміністративній справі про оскарження цього рішення, якщо платник податків буде посилатися на ці обставини як на підставу позову.

невідомо

 Фабула справи  За результатами планової документальної перевірки контролюючим органом були нараховані грошові зобов’язання приватному підприємству на загальній системі оподаткування: з ПДВ через завищення суми податкового кредиту на суми ПДВ у вартості придбаних товарів, які були продані за договорами постачання, укладеними з певними контрагентами. Такі операції постачання на думку податківців не пов'язані з веденням господарської діяльності, не мали реального характеру, оскільки передбачали реалізацію товару за цінами нижчими, ніж ціна їх придбання. Контролери доводили, що перелічені вище фактори дають підстави вважати укладені договори постачання товарів нікчемними; з податку на прибуток через неправомірно сформовані витрати на вартість товарів, реалізованих зазначеним вище підприємствам за ціною нижче собівартості. Платник податків оскаржив складені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення до суду.

 Правова позиція 

1. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами;

1. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами;

2. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту;

2. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту;

3. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції;

3. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції;

4. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку;

4. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку;

5. Посилання відповідача на збитковість операцій позивача з певними контрагентами у зв`язку з реалізацією на експорт придбаної у вказаних підприємств продукції за ціною, нижчою ніж собівартість, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних із виробництвом товару, належать: рівень попиту на продукцію, кон`юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни. При цьому, прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а відтак продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

5. Посилання відповідача на збитковість операцій позивача з певними контрагентами у зв`язку з реалізацією на експорт придбаної у вказаних підприємств продукції за ціною, нижчою ніж собівартість, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних із виробництвом товару, належать: рівень попиту на продукцію, кон`юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни. При цьому, прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а відтак продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами планової документальної перевірки контролюючим органом були нараховані грошові зобов’язання приватному підприємству на загальній системі оподаткування: з ПДВ через завищення суми податкового кредиту на суми ПДВ у вартості придбаних товарів, які були продані за договорами постачання, укладеними з певними контрагентами. Такі операції постачання на думку податківців не пов'язані з веденням господарської діяльності, не мали реального характеру, оскільки передбачали реалізацію товару за цінами нижчими, ніж ціна їх придбання. Контролери доводили, що перелічені вище фактори дають підстави вважати укладені договори постачання товарів нікчемними; з податку на прибуток через неправомірно сформовані витрати на вартість товарів, реалізованих зазначеним вище підприємствам за ціною нижче собівартості. Платник податків оскаржив складені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення до суду.

 Правова позиція 

1. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами;

2. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту;

3. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції;

4. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку;

5. Посилання відповідача на збитковість операцій позивача з певними контрагентами у зв`язку з реалізацією на експорт придбаної у вказаних підприємств продукції за ціною, нижчою ніж собівартість, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних із виробництвом товару, належать: рівень попиту на продукцію, кон`юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни. При цьому, прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а відтак продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

не задоволено

 Фабула справи  Особа, перебуваючи на обліку як підприємець, не нарахувала та не сплатила у встановлений строк ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 та за 2018 роки. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОПа здійснена 8 квітня 2019 року, втім у зв’язку із наявністю заборгованості з ЄСВ сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки). Особа  звернулася до суду із позовом до контролюючого органу про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), в обґрунтування чого зазначила, що на час прийняття оскаржуваного акту узгоджений борг зі слати ЄСВ був відсутній. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

 Правова позиція 

Суд касаційної інстанції висновує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

задоволено частково

 Фабула справи  Податковим органом проведено документальну планову перевірку платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ, виконання вимог валютного та іншого законодавства. За результатами перевірки органом виявлено заниження ПДВ та прийнято податкове повідомлення-рішення (далі – ППР), яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та штрафні санкції. Платник податків, не погоджуючись із ППР, звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування ППР, адже вважає необґрунтованими висновки податкового органу, викладені в акті перевірки зокрема про заниження ПДВ, оскільки інспектор при проведенні перевірки вийшов за межі наданих йому повноважень та здійснив перевірку зокрема щодо нарахування та сплати ПДВ, проведення якої було заборонено Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VІІІ). Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції,  позов задоволено.

 Правова позиція 

Платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді буде суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Отже, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок, можуть бути задоволені, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може привести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Разом з тим платник податків не позбавлений права оскаржити ППР з підстав його невідповідності закону чи компетенції контролюючого органу щодо застосування до платника гарантованого державою мораторію на проведення перевірки.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було визначено  податкове зобов'язання з ПДВ. Після набрання податковим зобов`язанням статусу узгодженого платник без зайвих зволікань звернувся до контролюючого органу із заявою про зарахування переплати з частини чистого прибутку у сплату цього податкового зобов`язання. Однак вказану заяву було проігноровано. В подальшому, контролюючий орган нарахував пеню за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання з ПДВ.  Платник податків звернувся до суду із вимогою про скасування нарахування пені, оскільки вона виникила в зв`язку ізпротиправним нездійсненням зарахування  переплати з частини чистого прибутку у рахунок сплати ПДВ. Тобто, порушення строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ відбулось саме внаслідок протиправної бездіяльності контролюючого органу. Постановою окружного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено. Натомість апеляційним судом апеляційну скаргу платника було задоволено повністю.

 Правова позиція 

Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Затримка у погашенні податкового боргу, яка відбулась внаслідок бездіяльності контролюючого органу (щодо зарахування коштів переплати з одного платежу в рахунок погашення заборгованості з іншого) за умови добросовісного ставлення до своїх прав платника та дій без зайвих зволікань для своєчасного виконання встановлених законом обов'язків свідчить про неправомірне нарахування пені за несвоєчасну сплату.

не задоволено

 Фабула справи  У зв'язку із зупиненням реєстрації податкових накладних платник податку звернувся із запитом про надання інформації про причини зупинення реєстрації. У відповіді на запит, контролюючий орган повідомив платника про рішення комісії  про включення позивача до переліку ризикових платників, які відповідають п.1.6 Критеріїв ризиковості платника податку. Платник податків, оскаржив прийняте рішення, мотивуючи це тим, що рішення є необгрунтованим і безпідставним.Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Апеляційним судом рішення першої інстанції скасовано, в задоволені позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи результатів засідання Комісії (за результатами, якої не приймалось рішення про відмову у реєстрації податкової накладної) не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи, функцій та завдань) з метою здійснення відповідних прав та обов`язків.

Внесення до системи АІС "Податковий блок" податкової інформації, щодо відповідності платника податку критеріям ризиковості, є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань.

Інформація, зібрана відповідно до норм    ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства (платник податків, позивач), за результатами якої прийнято податкові повідомлення-рішення (далі-ППР). Товариство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування чотирьох ППР: щодо збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб; щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ; щодо зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ; та щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток. Судом першої інстанції позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано три ППР крім одного ППР щодо зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ. Суд апеляційної інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.

 Правова позиція 

Щодо  наявності/відсутності у позивача обов`язку Товариства включати до складу доходу задекларованого фінансового результату з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року. Аналізуючи норми пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», ВС зробив висновок, що сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, включається до фінансового результату до оподаткування.

Щодо висновків по операціях позивача та його контрагентів. Виходячи із аналізу п. 138.2 статті 138 ПК України, доходи і витрати беруть участь у розрахунку податку на прибуток, водночас визначальним для цілей податкового обліку є те, що такі витрати та доходи повинні бути сформовані на підставі реальної господарської операції, яка фактично здійснюється саме тим суб`єктом господарювання, який зазначений в первинних документах.

Щодо правил формування податкового кредиту з ПДВ. Виходячи із аналізу пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з ПДВ мають бути не лише фактично здійсненими, а й підтвердженими належними та допустимими первинними документами і доказами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, та є підставою для формування даних податкового обліку платника податків. Тобто, наявність первинних документів є необхідною передумовою для зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та формування податкового кредиту, однак не єдиною. За загальним правилом, дослідженню підлягає факт реальності господарської операції. Так, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Щодо висновків про наявність/відсутність порушень податкового законодавства під час виплати позивачем на користь нерезидента (резидент ОАЕ) доходів із джерелом їх походження з України (порядок оподаткування при виплаті фрахту). У разі укладання з нерезидентом договору перевезення та видачі перевізником (виконавцем) на його підставі коносаменту, відповідна операція визначається ПК України як фрахт, як і у випадках, коли нерезидент виступає як перевізник, або, коли нерезидент виступає як NVOCC-оператор (Non-Vessel Operating Common Carrier), тобто не здійснює безпосередньої експлуатації морського судна, натомість орендує певну кількість контейнерних місць на морському судні, яке здійснює міжнародне перевезення. Якщо нерезидент, виступаючи як експедитор, здійснює лише організацію перевезення, а не саме перевезення, отримані експедитором від клієнта кошти можуть мати характер: а) плати за послуги перевезення, яку буде передано безпосереднім перевізникам; б) плати за послуги з навантаження, розвантаження, схову тощо; в) винагороди експедитора. Отже, виходячи із зазначеного вище правового регулювання, перші дві складові охоплюються поняттям фрахту. Виходячи з аналізу норм п.п.160.2 та 160.5 статті 160 ПК України, платники податку - резиденти, що сплачують на користь нерезидентів доходи у вигляді фрахту, зобов`язані утримувати з таких доходів податок за ставкою 6%. Така ставка не визначається як «понижена» відносно ставки 15%, і застосовується безумовно до будь-яких операцій з виплати фрахту на користь нерезидента. При цьому, в тих випадках, коли нерезидент виступає як перевізник, зазвичай застосовуються положення статті 8 відповідної конвенції, а коли нерезидент виступає як NVOCC-оператор, зазвичай застосовуються положення статті 7 відповідної Угоди про уникнення подвійного оподаткування. 

задоволено частково

 Фабула справи  Контролюючим органом проведено перевірку платника податків, за результатами якої встановлено такі порушення: заниження податку на прибуток, заниження ПДВ, незабезпечення зберігання первинних документів та інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів. Контролюючим органом прийнято ппр, якими збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ, у тому числі за податковими зобов’язаннями та штрафними санкціями, на підставі чого орган зробив висновок про нереальність господарських операцій з контрагентом. Також орган посилається на наявність вироку районного суду, який набрав законної сили, відносно посадової особи контрагента. Платник податків (позивач) звернувся до суду з позовом до контролюючого органу (відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ та ппр з мотивів безпідставності їх прийняття.   Суд першої інстанцій рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, відмовив у задоволенні позовних вимог.

 Правова позиція 

Щодо твердження позивача, що у зв’язку із декриміналізацією статті 205 КК України від  25 вересня 2019 року, відсутні підстави для врахування вироку районного суду ВС зазначає таке.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 ).

Отже, оскільки вирок районного суду є чинним, тому обставини встановлені у зазначеній кримінальній справі повинні враховуватися при розгляді цієї справи (враховуючи статтю 78 КАС України).

Верховний Суд вважає, що вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочинів посадової особи контрагента платника податків, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких підприємством сформовані витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних цією ж особою і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

не задоволено

 Фабула справи  Управління Держпраці провело інспекцію філії сільськогосподарського підприємства (далі – філія) та виявило, що у філії не встановлено рівномірного чергування працівників у змінах, при складанні графіків роботи не дотримано вимог щодо переходу з однієї зміни в іншу через кожний робочий тиждень, працівникам вихідний день протягом тижня не надається (працюють сім днів і більше), вихідні дні надаються хаотично (через 1 день роботи, 2,5,7). Сільськогосподарське підприємство звернулося до суду із позовом до Держпраці, у якому просило визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу, бо постанову прийнято на підставі акту інспекційного відвідування, без складання припису щодо порушень законодавства про працю; акт інспекційного відвідування не містить посилань на конкретні документи; висновки акту інспекційного відвідування не відповідають фактичним обставинам справи. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано постанову Держпраці про накладення штрафу. Постановою апеляційного суду рішення суду попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Обґрунтовуючи правильність висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування постанови Держпраці, ВС зазначає таке. Згідно з п.п. 1, 7 "Положення про Державну службу України з питань праці",  Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю тощо.

За приписами п. 2 "Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295) державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до п.п. 19, 20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Згідно із п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Отже, зі змісту наведених вище правових норм Верховний Суд вбачає, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача, та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Верховний Суд вважає, що зважаючи на суттєвість для суб`єкта господарювання наслідків державного контролю, Управління Держпраці мало забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства при проведення перевірки, складанні акта про порушення, припису та постанови про накладення штрафу, чого в цьому випадку дотримано не було і порушення відповідачем порядку перевірки є достатньою підставою для скасування її наслідків.

задоволено частково

 Фабула справи  ПАТ "Черкасиобленерго" звернулося з адміністративним позовом до ГУ ДФС, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Черкасиобленерго» посилалось на те, що рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання обов`язку щодо своєчасної сплати ЄСВ прийнято відповідачем після відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення. З-поміж іншого позивач посилався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у адміністративній справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,  правовідносини в якій подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов`язків сторін в яких виник спір. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДФС.

 Правова позиція 

Встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Так само норма абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) була застосована Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України до подібних правовідносин, зокрема в постанові від 02.12.2014 у справі №21-543а14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про скасування рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 за заявою Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" про визнання банкрутом щодо застосування норм абзацу двадцять четвертого статті 1, частини четвертої статті 12 Закону №2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.2013) не відступила від цієї правової позиції, вказавши, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Підстав для відступу від цієї правової позиції Верховний Суд не знаходить.

задоволено

 Фабула справи  Представництво в Україні німецької компанії (далі – позивач, Представництво) звернулося до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, обґрунтовуючи це тим, що висновки органу про заниження позивачем податку на прибуток не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки при фінансуванні нерезидентом свого представництва в межах тієї самої особи не відбувається перехід права власності і таке фінансування не підлягає включенню до складу валового доходу. Суд першої та апеляційної інстанції позов задовольнили: визнали протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення. Постановою Верховного Суду України заяву контролюючого органу задоволено частково; постанову суду першої інстанції, ухвали апеляційного суду та Вищого адміністративного суду України скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням суду першої і апеляційної інстанції у задоволенні позову позивача відмовлено. Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив рішення попередніх судів скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким скасувати податкове повідомлення-рішення.

 Правова позиція 

Концепція податкової правосуб`єктності полягає в тому, що постійне представництво з метою оподаткування розглядається як окремий (від нерезидента) суб`єкт. Особливістю таких компаній є те, що компанія несе витрати в одних країнах (зокрема - через представництва), а доходи має отримувати на банківські рахунки (компаній або інших представництв), відкриті в інших країнах.

Наведене формулювання пунктом 160.1 статті 160 ПК України  (що були чинні на час виникнення спірних правовідносин) «доходи з джерелом походження з України»  не вказує напрямок руху коштів, а вказує лише зв`язок між певними доходами і господарською діяльністю в Україні. В цьому сенсі джерелом походження доходів є не резиденція суб`єкта, який здійснює відповідну виплату, а та частина господарської діяльності, яку здійснює представництво, відповідні організаційні, фінансові витрати та участь персоналу. Відповідно до пункту 160.8 цієї ж статті суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента. Якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, то сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

Згідно з пунктом 4 статті 5 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і майно, ратифікованої згідно із Законом України від 22 листопада 1995 року №449/95-ВР (надалі також - Угода) термін «постійне представництво» не включає, зокрема, утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства, а також утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер. Відповідно до статті 7 Угоди, прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись в другій Державі, але тільки у тій частині, що відноситься до цього постійного представництва.

Наведені норми міжнародного та українського законодавства підтверджують висновок про те, що представництва на території України не мають статусу юридичної особи і діють на підставі наданих нерезидентом повноважень. Такі представництва можуть як здійснювати підприємницьку діяльність на території України, так і виконувати виключно функції, які носять допоміжний та підготовчий характер (зберігання, демонстрація, закупівля або доставка товарів, збирання інформації тощо). Ці умови можна охарактеризувати як ознаки, що дозволяють відносити представництво нерезидента до розряду «постійних» та «непостійних». Отже, постійне представництво нерезидента в Україні з метою оподаткування розглядається як окремий, незалежний від самого нерезидента, суб`єкт господарської діяльності. А тому взаємовідносини між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні необхідно розглядати як взаємовідносини між різними суб`єктами господарювання та, відповідно, податковий облік самого постійного представництва повинен здійснюватися згідно із загальними правилами.

Відповідно до п.17 Коментаря до ст. 7 Модельної податкової конвенції ОЕСР, зазначено, що положення пункту 2 не вимагають розподіляти  весь прибуток підприємства між постійним представництвом та іншими підрозділами: відповідно до нього  прибуток, що відноситься до постійного представництва, повинен визначатися так якби це постійне представництво було самостійним підприємством. Таким чином, постійне представництво  може мати прибуток, навіть якщо у підприємства такого прибутку немає; і навпаки, до постійного представництва може бути й не віднесено жодного прибутку, навіть якщо підприємство загалом отримало прибуток.

Термін «постійне представництво», виходячи із зазначеного вище пункту 1 статті 5 Угоди, є постійним місцем діяльності через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства (нерезидента). Отже, для визнання представництва нерезидента таким, що має статус постійного представництва, необхідною умовою є здійснення ним комерційної діяльності. За своєю сутністю цей термін є еквівалентним терміну «господарська діяльність», який використовується в Податковому кодексі України, а також в значній кількості інших міжнародних договорів. З цього приводу пунктом 10.2 Коментарів до статті 3 зазначено, що цей термін, відповідно до пункту 3.2 повинен мати значення, яке надається йому національним законодавством країни, що застосовує відповідну конвенцію.

Отже, якщо навіть певний нерезидент і має в Україні місце діяльності, але сама діяльність нерезидента не має характеру господарської діяльності, то відповідне місце діяльності не буде вважатись постійним представництвом.

З огляду на види діяльності нерезидента (збір, оцінка, публікації, надання консультацій; продаж міжнародних даних та інформації), та зважаючи на діяльність позивача, що полягала у зборі інформації та передачі її для третіх осіб нерезидентом, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що такі дії позивача   вказують на господарський характер здійснюваних функцій. Водночас варто зазначити й те, що основний вид діяльності самостійно не є критерієм, за яким отримані представництвом кошти можна кваліфікувати як такі, що є, або не є оподатковуваним доходом. Ключовим для визначення прибутку, що відноситься до постійного представництва, і, відповідно, підлягає оподаткуванню, є встановлення не лише видів діяльності, які повинні здійснювати згідно установчих документів головна компанія та її представництво, а й суть внутрішньогосподарських операцій між представництвом і головним офісом.

З огляду на встановлені  судами попередніх інстанцій обставини щодо дублювання  видів діяльності, яке фактично здійснило представництво, із діяльністю, що вела його головна компанія, висновок  про те, що позивач повинен був сплачувати податок на прибуток як окремий суб`єкт господарювання, є законним та обґрунтованим.

Також, діяльність щодо збору інформації із використанням комп`ютерної техніки може визнаватись такою, що не створює постійного представництва у разі якщо така діяльність не носить комерційний характер, а за своєю сутністю є допоміжною або підготовчою. Оскільки за своєю сутністю діяльність, що здійснювало представництво,  співпадає із видами діяльності самого нерезидента, і така діяльність представництва була спрямована на надання послуг не для нерезидента, а для третіх осіб, мала на меті отримання прибутку, діяльність представництва не може розглядатись як така, що має допоміжний  чи підготовчий характер.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся з позовом до ДФС (контролюючий орган), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, про відмову в такій реєстрації та зобов’язати орган зареєструвати накладну платника податків датою її фактичного надходження. За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС скаргу позивача залишено без задоволення. Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, позовну заяву повернув позивачу у зв’язку із пропуском строку звернення до суду із цим позовом.

 Правова позиція 

Дослідження змісту приписів пунктів 56.18, 56.19 ПК України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.

Варто звернути увагу, що частина четверта статті 99 КАС України, як і пункт 56.19 статті 56 ПК України, визначали єдиний місячний строк звернення до суду у випадку, якщо законом була передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань.

Отже, колегія суддів висновує, що застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий розгляд, а навпаки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.

Отже, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору, оскаржуються в судовому порядку в такі строки: а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу; б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Отже, судова палата погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 КАС України, оскільки позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску, на пропозицію суду першої інстанції, не повідомив. Не наведено таких підстав і в апеляційній та касаційній скаргах.

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до іншого суб’єкта господарювання (відповідач) з посиланням на неналежне виконання відповідачем договору поставки та подало заяву про забезпечення позову, якою просив накласти арешт на грошові кошти відповідача, які обліковуються у банках та інших установах. Відповідач оскаржуючи забезпечення позову заявляв, що відбувається блокування його господарської діяльності, зокрема унеможливлюється виплата ним заробітної плати працівникам, сплата податків, зборів та інших обов’язкових платежів , проте його скарги були залишені судами попередніх інстанцій без задоволення, а забезпечення позову без змін.

 Правова позиція 

ВС підкреслює, що виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Тобто, суд вважає, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Втім, відповідач не спростував висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, тому  ВС вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення.

не задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування ППР про визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані доводами, що контролюючим органом безпідставно нараховано суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), оскільки позивачка є сільськогосподарським виробником, а нежитлові приміщення, які належать їй на праві власності, відносяться до будівель (споруд), призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому, в силу приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України (далі - ПК), не є об`єктом оподаткування. Спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми зазначеного підпункту, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції скаргу платника задовольнив, а рішення суду попередньої інстанції скасував та визнав протиправними оскаржувані ППР.

 Правова позиція 

Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

Також норма зазначеного підпункту «ж» пп.266.2.2  ПК (у редакції закону від 28.12.2014 №71-VIII, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено: не є об’єктом оподаткування будівлі/споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо в сільськогосподарській діяльності. Законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для застосування такої пільги необхідна наявність двох умов: власник об’єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільгоспвиробником; об’єкт нерухомості призначений для використання безпосередньо в такій діяльності.

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган провів документальні перевірки платника податків, за результатами яких прийняв податкові повідомлення-рішення з висновком про нереальність господарських операцій при реалізації та придбанні товарів у контрагентів. Цими рішеннями було зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування ПДВ, податку на додану вартість, а також застосовано штрафні санкції по ПДВ, за порушення законодавства про патентування та норм регулювання обігу готівки і застосування РРО. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішень та вважав, що висновки органу не відповідають фактичним обставинам справи, а здійснення господарських операцій із контрагентами підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, які були надані під час проведення перевірок. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін постанову суду попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Таким чином, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Отже, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

не задоволено

 Фабула справи  Митний орган звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати Благодійний фонд  сплатити витрати за зберігання товарів на складі Митниці. Обґрунтовуючи позовні вимоги, митний орган зазначив, що згідно з актом приймання-передачі митний орган прийняв від Благодійного фонду майно на відповідальне зберігання. Однак, після митного оформлення товару він не міг бути виданий відповідачу через відсутність оплати за зберігання. Митницею було направлено на адресу відповідача лист із проханням відшкодувати витрати митного органу за зберігання товарів, у відповідь на який відповідач повідомив про відсутність його провини у затримці митних оформлень та про направлення відповідного листа до Прем`єр-міністра України з проханням не враховувати час проведення службового розслідування Національної поліції в обрахунок витрат митними органами. Митниця зазначила, що плата за зберігання товарів на складі залишається несплаченою, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду. Рішенням окружного адміністративного суду позов митного органу задоволено Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та закрито провадження

 Правова позиція 

Суд зазначив, що правовідносини між митницею і зберігачем регулюються Митним кодексом України. Згідно зі статтею 425 цього Кодексу взаємовідносини утримувача митного складу відкритого типу з особами, які розміщують товари на цьому складі, визначаються відповідним договором. Також передбачено відповідальність утримувача митного складу (стаття 428 Митного кодексу України). У цьому випадку Митниця як територіальний орган Державної фіскальної служби України, юридична особа публічного права, зазначила про існування між нею та відповідачем - юридичною особою правовідносин зі зберігання товару, переміщеного на митну територію України, та вказала на невиконаний цією особою обов`язку зі сплати витрат за зберігання товарів на складі митного органу. Отже, між сторонами були наявні господарські правовідносини, адже спір виник з приводу зберігання на складі Митниці товару, переміщеного на митну територію України, тому він підлягав розгляду за правилами ГПК у господарському суді. Крім того, ця справа не підлягала розгляду в адміністративному поряду й з огляду на положення статті 46 КАС, оскільки цією нормою не передбачено звернення суб`єкта владних повноважень з позовною заявою до юридичної особи з вимогами про зобов`язання сплатити витрати на їх зберігання товарів на митному складі. Не передбачено також і звернення у такому випадку органів Державної фіскальної служби України з позовом до адміністративного суду і в Митному кодексі України. Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду визнала доводи митниці необґрунтованими та зазначила, що дана справа відноситься до юрисдикції господарського суду.

не задоволено

 Фабула справи  Земельна ділянка площею 0,0284 га за період, за який міською радою (позивач) нараховується до стягнення сума безпідставного збагачення у вигляді несплаченої орендної плати (з 01.08.2015 по 31.12.2017), не була сформована як об’єкт права, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листами Управління Держгеокадастру у м. Харкові та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради. Міська рада звернулась до суду з позовом до платника податків про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Міськрада вважає, що земельна ділянка залишається в комунальній власності, а платник зберігає кошти, не сплативши орендну плату за користування земельною ділянкою, а тому зобов`язаний відшкодувати всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю. Судом апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

ВС у своєму рішенні підкреслив, що витяг з нормативно-грошової оцінки позивачем до суду першої інстанції не надано, оскільки з 01.08.2015 по 31.12.2017, земельна ділянка площею 0,0284 га не була сформована як об`єкт права оренди.

Крім того, посилання позивача на необхідність використання при розрахунку орендної плати коефіцієнта функціонального призначення 2.5, а не коефіцієнта функціонального використання землі 0,7, правомірно відхилено апеляційним судом, оскільки застосування відповідних коефіцієнтів має визначатись не позивачем самостійно, а лише на підставі відповідного витягу із нормативно-грошової оцінки землі, встановленого відповідним підрозділом Держгеокадстру, який в матеріалах справи як належний та допустимий доказ відсутній.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом за результатами позапланової документальної перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств та з ПДВ.  Підставою стала встановлена податковим органом  нереальність господарських операцій з контрагентами. Товариство не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, подало скаргу до ДФС, яку було залишено без задоволення, тоді ТОВ звернулося до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, оскільки дійшов до висновку про відсутність фактів реального здійснення господарських операцій з контрагентами – постачальниками які згідно податкової інформації не здійснювали придбання продукції, яка в подальшому була реалізована позивачу, а правочини між ними не спричинили настання реальних правових наслідків. Позивач подав апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін.

 Правова позиція 

Формальна наявність договорів, накладних та платіжних доручень не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості  дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Навіть якщо у   покупця наявні належно оформлені документи, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та складу витрат, це не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.  При цьому доведення факту реальності операцій, які відображені у таких документах покладається на покупця- як суб’єкта який отримує податкову вигоду у вигляді податкового кредиту.

не задоволено

 Фабула справи  За особою було визнано в судовому порядку право власності на нерухоме майно. Зважаючи на державну реєстрацію майна, контролюючим органом було визначено суму земельного податку.  Особа оскаржила донарахування податку, мотивуючи це тим, що в даному випадку були відсутні підстави для застосування податковим органом пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (ПКУ), оскільки визначальною ознакою вказаної норми для нарахування земельного податку є дані про перехід права власності на землю, а не на об`єкт нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці. Натомість ним не було зареєстровано право власності на землю. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суд, у задоволені позову відмовлено. Суди, виходили з того, що незважаючи на те, що набувач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПКУ, обов`язок зі сплати земельного податку виник у нього з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

 Правова позиція 

Пунктом 287.6 статті 287 ПКУ встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПКУ нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Отже, що обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

не задоволено

 Фабула справи  Податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено Акт «Про неможливість проведення перевірки» (далі – Акт), також в ході вжитих заходів встановлено завищення податкового кредиту. Висновки Акту ґрунтуються на тому, що перевірку платника провести неможливо, оскільки Товариство не знаходиться за податковою адресою, та будь-яких доказів на підтвердження даних податкової звітності надано не було. Платник податків звернувся до суду з позовом до органу про визнання протиправними дії щодо внесення коригувань до автоматизованої системи «Податковий блок», а саме до підсистеми « Аналітична система» на підставі висновків, викладених у Акті та зобов’язання відповідача відновити показники податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, які відкориговані податковим органом на підставі висновків акту. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення попередньої інстанції та прийнято нове, яким позов задоволено в повному обсязі.

 Правова позиція 

Податковий контроль здійснюється зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок.

Дії по проведенню перевірок, звірок є частиною процесу реалізації контролюючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством.

Дії фахівців контролюючого органу, які мали наслідком оформлення акту про неможливість проведення перевірки не створюють будь-яких правових наслідків.

Контролюючий орган має право в довідках чи актах зазначати дані про проведений аналіз наявної в контролюючого органу інформації та її документального підтвердження, а також у разі наявності зазначати й іншу інформацію, зокрема і щодо проведення аналізу господарської діяльності та платником податків.

Колегія ВС підтримує позицію суду першої інстанції про те, що висновки викладені у вказаних довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

задоволено

 Фабула справи  Особу було звільнено під час перебування на лікарняному у зв’язку з закінчення строку дії контракту. Громадянка звернулася з конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України положень ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Відповідно до скарги, особа вважає, що висновок, викладений Верховним Судом в остаточному судовому рішенні у справі, є таким, що ставить особу у нерівні умови порівняно з іншими працівниками та призводить до порушення гарантії захисту від незаконного звільнення передбаченої частиною третьою статі 40 Кодексу законів про працю України.

 Правова позиція 

Конституційний Суд встановив, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Це означає, що працівники, які працюють за строковим контрактом не можуть бути звільнені під час перебування на лікарняному або в період перебування у відпустці у разі закінчення дії контракту. На думку Конституційного Суду таке звільнення зумовило б нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, а також порушення конституційних прав і свобод.

невідомо

 Фабула справи  ДПІ після проведення планової виїзної перевірки винесла ППР, якими було нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток та застосовано штрафні санкції, а також зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства мотивовано тим, що платником податків було зайво віднесено до адміністративних витрат вартість послуг, отриманих від нерезидента за договором якого нерезидент надав гарантію по кредитному договору між ЄБРР та ТОВ. Крім того, акти виконаних робіт по даному договору визначалися в євро, а на думку ДПІ акти виконаних робіт по нематеріальним послугам від нерезидентів, що складені на території України в валюті відмінній від грошової одиниці України не дають підстав для визначення достовірної їх вартості (обсягу), а відтак вважаються не підтвердженими документально. ТОВ звернулось з позовом до суду. Суд першої та апеляційної інстанції задовільнив позов.

 Правова позиція 

Частиною другою ст. 533 ЦКУ визначено, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. В податковій звітності зобов`язання були визначені позивачем у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Саме тому не має підстав вважати, що ці акти не є документами, які дають підставу для включення до складу валових витрат підприємства сум, сплачених нерезиденту виключно з тих підстав, що грошове зобов`язання в них визначено в євро. У зв`язку з чим зменшення валових витрат позивача по даному факту є неправомірним.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено неправомірне формування податкового кредиту та витрат завдяки укладенню договорів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків. Такий висновок здійсноно на основі аналізу контрагентів, зважаючи на відсутність в них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, недостатність трудових ресурсів, транспортних засобів тощо. В результаті, контролюючим органом було донараховано податкові зобов'язання. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, оскільки ним було подано первинні документи, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам.Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.  

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

не задоволено

 Фабула справи  ТОВ звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною відмову ДПІ в списанні безнадійного податкового боргу зі сплати грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДПІ безпідставно відмовлено у задоволенні заяви товариства про визнання податкового боргу безнадійним та його списання, оскільки такий борг виник внаслідок форс-мажорних обставин, а саме проведення антитерористичної операці в межах території діяльності товариства, що підтверджено сертифікатом Торгово-промислової палати Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

 Правова позиція 

Аналізуючи положення підпункту 101.2.4 пункту 101.2. статті 101 ПК України, суд зазначив, що для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв`язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами. Наявність форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом, проте само собою не доводить безнадійності податкового боргу, неможливості здійснити сплату самостійно визначених податкових зобов`язань платником податків.  

Так, чинним законодавством не передбачено засвідчення суб`єктам господарської діяльності обставин непереборної сили (форс-мажорних) обставин окремо за кожною статтею Податкового кодексу України, проте визначальним у спірних правовідносинах є не факт засвідчення таких обставин Ці обставини судами попередніх інстанцій не встановлювались, проте, на думку ВС, вони впливають на право платника податку бути звільненим від виконання свого обов`язку (погашення податкового боргу) шляхом списання безнадійного податкового боргу.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, яким просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Позивач є самозайнятою особою (судовим експертом) та одночасно зареєстрований як фізична особа-підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування,  доводить про безпідставність вимог контролюючого органу, оскільки податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята. Також особа-позивач підкреслює, що він хоча й зареєстрований адвокатом та має право та заняття адвокатською діяльністю, однак діяльністю не займався, не отримував дохід, мешкав за межами України та не обирав право на добровільну сплату єдиного внеску.

 Правова позиція 

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

У цій справі, позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 зазначеного вище зазначеного вище Закону.

Аналіз положень пункту 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок не передбачає.

Суд вважає, що особи, визначені пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Враховуючи зазначене, Суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачає.

задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що платник податків здійснював операції  з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які укладені без мети реального настання правових наслідків, що суперечить нормам ст. 203 Цивільного кодексу України. Також виявлено заниження платником ПДВ, в результаті чого занижено податок на прибуток. Тому органом були прийнято податкові-повідомлення рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ. Платник податків звернувся з позовом до податкового органу, у якому просив визнати та скасувати ці податкові повідомлення-рішення. Свою позицію платник обґрунтовував тим, що його господарські операції з контрагентами підтверджені належним чином оформленими первинними документами, чим спростовує висновок податкового органу щодо порушення положень податкового законодавства. Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено. Суд апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишив без змін.  

 Правова позиція 

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. В той же час, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача умов необхідних для ведення відповідної господарської діяльності, зокрема, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Суд вважає необґрунтованими посилання органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у позивача документів, які б свідчили про транспортування придбаного товару, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено неправомірне формування податкового кредиту завдяки укладенню договорів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків. Такий висновок здійсноно на основі аналізу контрагентів, зважаючи на те, що усі підписані за вказаними операціями акти приймання-передачі послуг та звіти містять однакові загальні фрази щодо надання послуг без їх конкретизації та деталізації змісту й обсягу, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV й позбавляє такі документи юридичної значимості. В результаті, контролюючим органом було донараховано податкові зобов'язання. Платник податків оскаржив рішення контролюючого органу, оскільки ним було подано первинні документи, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам.Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Враховуючи встановлені в ході розгляду зазначеної справи обставини ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, дефектності первинних документів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в такому випадку надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання (позивача). Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов’язують можливість правомірного формування податкових вигід, правильним є висновок судів про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП було укладено декілька договорів позики з фізичними особами, якими передбачалось надання грошових коштів ФОПу для його власних потреб. Далі ФОП внесла отримані кошти  на власний банківський рахунок  із зазначенням призначення платежів: «Надходження власних коштів», «Готівкові надходження власних коштів» та «Переказ коштів на рахунок», однак не включила їх у складі доходу при визначенні розміру єдиного податку, кваліфікувавши їх поворотною фінансовою допомогою. На думку контролюючого органу, такі кошти не є поворотною фінансовою допомогою, а тому повинні включатись до складу доходів платника єдиного податку, й в результаті було донараховано несплачені податки та застосовано штрафні санкції. ФОП звернулась до суду з вимогою визнати протиправним і скасувати рішення, яким було дораховано своєчасно не нарахованого єдиного внеску, оскільки висновки контролюючого органу на підставі яких приймались вказані рішення є не обґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам.

 Правова позиція 

Відповідно до абзацу 8 підпункту 14.1.257   пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України   поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Фізична особа-підприємець має право вільно користуватися коштами з розрахункового рахунку, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності, за умови сплати всіх податків, зборів та інших платежів, передбачених чинним законодавством.

Кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок, який відкрито фізичною особою для здійснення підприємницької діяльності, включаються до доходу фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку з врахуванням вимог  статті 292 Податкового кодексу України.

Платники єдиного податку ведуть облік доходів у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1 - 296.1.3   Податкового кодексу України.

Для цілей оподаткування дохід характеризується не лише приростом активів платника, але й джерелом його формування, тобто операціями, наслідком виконання яких стало отримання доходу. Зміст операції є одним з визначальних факторів для обрання ставки податку та визнання режиму оподаткування.

задоволено

 Фабула справи  ДФС України звернулась до суду з позовом про визнання обґрунтованим адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій з банківських рахунків ФОП, підставою слугувало те, що платник не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.  ФОП в свою чергу заперечувала законність проведення фактичної перевірки та оскаржила наказ контролюючого органу. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову ДФС. 

 Правова позиція 

Щодо співвідношення адміністративного арешту майна і арешту коштів на рахунках платника податків то, вони за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Адміністративний арешт коштів платника податків не є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і не може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

«Щодо співвідношення понять "арешт коштів на рахунках" (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, абзац другий пункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК) та "зупинення видаткових операцій на рахунках" (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК), то відповідно до норм ПК вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу.»

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку звернувся до контролюючого органу із зверненням про надання податкової консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства щодо реєстрації ним, як платником акцизного податку акцизних накладних в системі електронного адміністрування пального при його використанні для власних виробничих потреб. Суть звернення зводилась до того, що він є виробником сільськогосподарської продукції та в процесі своєї господарської діяльності укладає договори, згідно з якими виконавці надають позивачу послуги по вирощуванню (обробці ґрунту, внесенню добрив, сівбі, збиранню врожаю, тощо) сільськогосподарських культур із використанням належної їм сільськогосподарської техніки, але на його паливі. Крім того, зібраний врожай позивач перевозить до елеватора як власними транспортними засобами так і укладає договори з перевізниками, які також надають послуги з використанням палива платника. У консультації, контролюючий орган вказав, що операція із заправлення пальним техніки, що належить іншим особам (виконавцям), винайнятої позивачем (замовником) для виконання робіт (отримання послуг) на умовах договору про надання послуг, належить до операцій із реалізації пального, а особа повина обов'язково зареєструватись платником акцизного податку. Платник оскаржив дійсність податкової консультації, мотивуючи це тим, що він не здійснює реалізацію пального в розумінні ПК України. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення окружного суду й відмовлено в задоволенні позову.

 Правова позиція 

Аналіз положень підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зумовив висновок суду апеляційної інстанції про те, що суб`єктами господарювання можуть укладатись різного виду господарські та цивільно-правові договори щодо підакцизних товарів (продукції), - з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України, то дійсно не завжди вони є операцією з реалізації (продажу), оскільки його віднесення до такого типу операцій залежить від виду цивільно-правового чи господарсько-правового договору, на підставі якого здійснюється такий відпуск.

Однак, форма реалізації пального не позбавляє обов`язку сплати акцизного податку його платником.  Відтак, операції здійснення заправки пальним техніки, що належить іншим особам (виконавцям) винайнятої Товариством (Замовником) для виконання робіт (отримання послуг) на умовах договору про надання послуг є реалізацією пального і суб`єкт який здійснює такі операції є платником акцизного податку.

не задоволено

 Фабула справи  Надаючи індивідуальну податкову консультацію, контролюючий орган зазначив, що адвокати не мають права при визначенні сукупного чистого доходу враховувати витрати, пов`язані з рекламою адвокатської діяльності. Не погоджуючись, платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування цієї консультації. Обґрунтовуючи вимоги платник зазначив, що документально підтверджені витрати адвоката, пов’язані із рекламою його послуг, повинні враховуватись при визначення його чистого оподатковуваного доходу, оскільки прямо пов’язані із здійсненням професійної діяльності. Рішенням суду першої інстанції позов платника податків задоволено. Рішенням суду апеляційної інстанції залишено без змін рішення попередньої інстанції.

 Правова позиція 

Виходячи із змісту положень статті 1 ЗУ «Про рекламу», метою реклами є збільшення попиту на товари, роботи та послуги, які надає платник податків, у зв`язку з чим відповідні витрати мають безпосередній зв`язок з господарською діяльністю.

Рекламні та інформаційні послуги спрямовані на забезпечення належного інформування населення про діяльність, зокрема, адвоката й така обізнаність дає можливість залучити більше клієнтів, що є прямим зв`язком з його професійною діяльністю.

Частина 1 статті 13 Правил адвокатської етики передбачає право адвоката рекламувати свою професійну діяльність з дотриманням чинного законодавства і цих Правил.

Таким чином, реклама передбачає доведення інформації про відповідну продукцію певному колу споживачів, до яких належать, в тому числі, суб`єкти отримання адвокатських послуг.

Відповідно до положень підпункту 177.4.4 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, зокрема, витрати на послуги реклами.

Відтак, документально підтверджені витрати адвоката, понесені ним у зв`язку з придбанням рекламних послуг щодо розповсюдження інформації про його професійну діяльність можуть враховуватись при визначенні оподатковуваного доходу.

не задоволено

 Фабула справи  За результатами перевірки, податковий орган встановив, що фізична особа отримала доходи від відчуження об’єктів нерухомості і зроби висновок про те, що операції носять підприємницький характер за відсутності реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, внаслідок чого виникали обов`язки щодо подачі податкової звітності, сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску та військового збору саме як у фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи - громадянина. Особа звернулась до суду з позовом до податкового органу, яким просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником податку своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Особа зазначила, що об`єкти належали їй на праві власності як фізичній особі і в подальшому були відчужені нею як фізичною особою. А орган безпідставно ототожнив її як фізичну особу громадянина з фізичною особою-підприємцем, оскільки вона ніколи підприємницьку діяльність не здійснювала та зареєстрованою як підприємець не була.

 Правова позиція 

1) щодо реєстрації фізичною особою-підприємцем:

При здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю. Громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 55 ГК України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців. При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку. Також, відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява N 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Отже, законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь якого суб`єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДФС). Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення зазначених вище принципів.

Крім того, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку не на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу (п.172.4 ПК України).

2) Щодо порушення у зв`язку із не поданням позивачем звітності з єдиного соціального внеску. Виходячи із положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 цього Закону, яка дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Фізична особа - громадянин не є платником та не має визначеного обов`язку нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;  

3)Відносно висновків відповідача щодо необхідності позивачу зареєструватися платником податку на додану вартість. Згідно із п.п. 197.1.14 ПК України, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла. У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування. Тобто, подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм ПК України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому така операція звільняється від оподаткування ПДВ відповідно до статті 197 ПК України.

Оскільки, в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло були оформлені на позивача, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб згідно договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування ПДВ.

задоволено

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування вимоги про сплату податкового боргу. Суд першої інстанції відкрив провадження та вирішив її проводити за правилами спрощеного провадження. Згодом, виявивши факт пропуску строку зверення до суду, справу було залишено без розгляду.  Платник оскаржив ухвалу про залишення справи без розгляду, оскільки його не було повідомлено про встановлення обставин пропуску строків звернення та ненадання часу на подання його заяви на поновлення, та без виклику сторін до суду. Апеляційним судом було підтримано позицію суду першої інстанції.   

 Правова позиція 

Питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження у справі, і якщо пропуск такого строку для суду є очевидним, такий позов підлягає залишенню без руху. Втім, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску. На думку колегії суддів, таке право особи має бути реалізоване шляхом проведення судом підготовчого судового засідання з метою з`ясування відповідної позиції позивача з приводу пропуску ним строку звернення до суду з наданням йому можливості навести поважні причини такого пропуску. Разом з тим, в силу положень глави 10 КАС України «Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження» підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. З огляду на зазначене, у разі виникнення питання про залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, то вирішення вказаного питання не видається за можливе без виклику сторін.

задоволено частково

 Фабула справи  За результатом перевірки контролюючий орган встановив, що ТОВ не надано до перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано показники податкових декларацій з ПДВ. Платник подав заперечення на акт разом з оригіналами первинних документів, яке орган залишив без задоволення. Тоді ТОВ звернулося до суду із позовом до податкового органу, у якому просило визнати протиправним та скасувати ппр, обґрунтовуючи тим, що  висновок органу ґрунтуються виключно на тому, що Товариством не було надано до перевірки первинних документів на підтвердження показників, відображених у податковій звітності. Водночас, позивач стверджує про неможливість надання до перевірки усіх первинних документів адже вони перебували не за місцем юридичної адреси Товариства (у архіві) й в подальшому у повному об`ємі були надані податковому органу до прийняття ним рішення за результатами проведеної перевірки, однак відповідачем органом не враховані. Судом першої інстанції позов задоволено повністю. апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовив.

 Правова позиція 

Зміст положень пунктів 44.6, 44.7  статті 44, підпункту 78.1.5 ПК України свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, й надсилає відповідні документи контролюючому органу до прийняття рішення за результатами такої - це є підставою для призначення позапланової перевірки.

З огляду на зміст частини другої статті 71 КАС України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) саме на податкові органи покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні зобов`язання та застосовано фінансові санкції.

Отже, щодо надання документів платником податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом, НЕ ЗОБОВ’ЯЗУЄ платника надавати документи ТІЛЬКИ до письмових заперечень.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового орану та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податку здійснив протягом року продаж декількох квартир у новозведеному будинку. Податковий орган наполягав, що доходи від таких продажів повинні оподатковуватися в загальному порядку (як дохід від продажу нерухомого майна). Натомість платник стверджував, що ним здійснювалося відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно отриманий дохід підлягає оподаткуванню за нижчою ставкою як дохід від продажу рухомого майна (при цьому платник розповсюджував правовий режим рухомого майна на майнові права на об’єкт нерухомості). За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду. Справа розглядалась судам неодноразово. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. 

 Правова позиція 

Оскільки нормою пункту 167.2 статті 167 ПК застережено, що  ставка податку на рівні 5% бази оподаткування застосовується у випадках, прямо визначених розділом IV цього Кодексу, а норма пункту 172.2 статті 172 ПК не містить прямої вказівки на оподаткування за встановленим нею правилом доходу від продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, підстав для оподаткування такого доходу за вказаною ставкою немає.

Такий дохід, оскільки інше не встановлено нормами розділу IV ПК, підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 167.1статті 167 ПК.

задоволено

 Фабула справи  При проведені перевірки у платника податку були відсутні перивнні документи у зв'язку з їх вилученням під час обшуку слідчими Слідчого управління фінансових рлзслідувань. Як наслідок контролюючим органом встановлено порушення правил бухгалтерського обліку і зробив висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між контрагентами, внаслідок відсутності первинних документів та наявністю вироків про притягнення до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво засновників та керівників контрагентів. Платник податків оскаржив дії контролюючого органу, оскільки ним було порушено п. 85.0 ст. 85 ПК України, а саме не було запиту про надання бухгалтерських документів до слідчих, не було продовжено терміни перевірки, а тому висновок про нереальність господарських операцій є безпідставним. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника. 

 Правова позиція 

Наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності формування даних  податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов`язком контролюючого органу здійснювати  перевірку на підставі первинних документів. Ненадання платником податків відповідних документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними чи іншими компетентними органами. Якщо до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати контролюючому органу для проведення перевірки копії вказаних документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів, а терміни проведення такої перевірки, у тому числі, розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Підтверджене належним чином вилучення первинних документів правоохоронними органами у платника податків не прирівнюється до відсутності документів як підстави для того, щоб перевірка була проведена виходячи з податкової інформації, яка є в розпорядженні контролюючого органу.

У свою чергу висновок про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку здійснюється на підставі аналізу даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності цих даних у первинних документах об`єктивним обставинам вчинення господарської операції.

не задоволено

 Фабула справи  ФОП звернувся до Миколаївського  окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення податкового органу На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під  час проведення планової виїзної перевірки підприємства, перевіряючи дійшли не вірних висновків, щодо незаконного перебування позивача на спрощеній системі оподаткування , а від так податкові рішення повідомлення належать скасуванню. Окрім того  позивач зазначив, що податкове рішення повідомлення належить скасуванню через те що перевіряючи контролюючий орган не врахував , що позивач як податковий агент не повинен був утримувати податок з доходів фізичних осіб, з особи яка отримала дохід, якщо останній отримав дохід не від реалізації сільгосппродукції а від продажу  позивачеві однієї одиниці крупної рогатої худоби. Постановою окружного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду постанову окружного суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково.

 Правова позиція 

Оскільки позивач за період знаходження на спрощеній системі оподаткування у 2010 році не перевищив ліміт виручки (500 000 грн. на рік), доводи податкового органу про порушення ФОП статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» є необґрунтованими.

Так як позивачем у добровільному порядку подана заява про реєстрацію платником податку на додану вартість до податкового органу за місцезнаходженням, що підтверджується відповідачем та обставинами справи, але з незалежних від позивача причин він не отримав свідоцтва платника податку на додану вартість, він не може нести відповідальність за несплату до бюджету податку на додану вартість та неподання податкової звітності з податку на додану вартість у 2011 році у вигляді нарахованого податку на додану вартість та штрафних санкцій. Крім цього, згідно з підпунктом 165.1.24 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва. Отримувач таких доходів подає податковому агенту довідку про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Виплачуючи фізичній особі дохід за продаж рогатої худоби у кількості 1 шт. без утримання податку, позивач отримав від продавця довідку, видану сільрадою про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку. Зазначені обставини встановлені і в ході перевірки. Таким чином Доводи податкового органу, що фізичною особою збільшено розмір земель в результаті отриманої в натурі земельної частки (паю), в зв`язку з чим ФОП при виплаті доходу необхідно було утримати податок з доходів фізичних осіб, спростовується змістом зазначеної довідки, відповідно до якої розмір земельної ділянки фізичної особи для ведення особистого селянського господарства не збільшувався на розмір земельної частки (паю)

не задоволено

 Фабула справи  Банк визнав безнадійним та списав за рахунок сформованих резервів заборгованості за кредитними договорами, укладеними з платником податків (далі – позивач), про що банк повідомив контролюючий орган. Контролюючим органом за результатом проведення документальної перевірки платника та встановив порушення в частині неподання податкової декларації про майновий стан і доходи та недекларування отриманої суми додаткового блага у вигляду суми боргу, анульованого за кредитом, що призвело до не сплати ПДФО. Контролюючий орган видав податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов’язання за платежем ПДФО, що сплачується за результатами річного декларування. Платник податків звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати це рішення, обґрунтовуючи тим, що списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву та подальше проведення банком претензійно-позовної роботи не є анулюванням (прощенням) боргу, а тому не утворює об`єкт оподаткування ПДФО. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скаргу платника податків задоволено повністю.

 Правова позиція 

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з пунктом 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року №172, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Таким чином, внаслідок списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхового резерву правовідносини між банком як кредитором та боржником за кредитним договором не припиняються, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення  в подальшому кредитної заборгованості відповідно до  вимог чинного законодавства України.

Натомість, обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від  31 липня 2018 року у справі №825/4309/13-а, від 24 січня 2019 року у справі №808/890/16.

не задоволено

 Фабула справи  Контролюючий орган провів перевірку платника податків заявлених у декларації з ПДВ даних та підтвердив заявлену суму разом з заявою про повернення суми бюджетного відшкодування. Але у 5-ти денний строк податковий орган не подав до органу казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню. Платник податків, вважаючи таку бездіяльність органу протиправною, звернувся до органу, яким просив визнати протиправною бездіяльність щодо неповернення платнику бюджетного відшкодування ПДВ; зобов`язати прийняти висновок із зазначенням суми бюджетної заборгованості з ПДВ; здійснити повернення суми бюджетного відшкодування, стягнути з Державного бюджету пеню за несвоєчасне перерахування бюджетного відшкодування. Суд першої інстанції своїм рішенням, залишеним без змін ухвалою апеляційної інстанції, позов задовольнив.  

 Правова позиція 

Права Товариства на бюджетне відшкодування ПДВ, а також з огляду на відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Оскільки податкове законодавство України передбачає право Товариства на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, Товариство у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (а саме, повернення суми бюджетного відшкодування).

не задоволено

 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено, що між платником податку та його контрагентом-нерезидентом укладено договір позики, за яким платникові було надано грошові кошти у формі кредитної лінії. Відповідно до умов договору, платник сплачував тіло позики та відсотки за користування грошовими коштами, й формував витрати за рахунок включення до їх складу відсотків за користування договором. На переконання контролюючого органу, платник в порушення вимог п. 141.1 ст. 141 ПК України безпідставно формував витрати, оскільки договір позики укладено за відсутністю ділової мети, виключно з метою мінімізації податкових зобов'язань.  Як наслідок, контролюючий орган прийняв рішення яким збільшив суму податку на прибуток та застосував штрафні санції. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасоване рішення попередньої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. 

 Правова позиція 

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Відтак, позбавлена розумної економічної причини операція, що збільшує витрати платника податку за наявності об`єктивної можливості до їх скорочення.  

не задоволено

 Фабула справи  Податковий орган (далі – ДФС) на звернення платника податків надав відповідь, втім, вважаючи індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам законодавства,  платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасувати податкову консультацію ДФС; зобов`язати ДФС надати платнику нову податкову консультацію. Постановою суду першої інстанції, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

 Правова позиція 

В силу вимог пункту 53.2 статті 53 ПК України скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової консультації з урахуванням висновків суду, рішення якого набрало законної сили. Водночас, зміна судом способу захисту порушеного права про зобов`язання надати нову податкову консультацію ДФС України є передчасною та спрямована на майбутній захист прав, свобод і інтересів платника податків, які на час розгляду відповідної справи не були порушені контролюючим органом. Відтак висновки судів про необхідність задоволення таких вимог є помилковими.

Отже, зобов’язати контролюючий орган надати нову податкову консультацію можна лише шляхом оскарження його бездіяльності, яка полягає в ненаданні нової консультації після набрання законної сили рішенням суду про скасування її попередньої версії.

задоволено частково

 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії. Позивач зазначив, що законодавством не передбачено право контролюючого органу вносити будь-які зміни до автоматизованої системи «Податковий блок» на підставі акта перевірки, довідки про зустрічну звірку, тому показники з податкових зобов`язань з ПДВ, які були відкориговані відповідачем на підставі акта перевірки підлягають відновленню. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою судом апеляційної інстанції, позов задоволено.

 Правова позиція 

Податкова інформація, зібрана відповідно до Податкового кодексу України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Пунктом 86.1 ПК України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Отже, висновки, викладені у довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Включення суб`єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника. Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

задоволено

 Фабула справи  Особа (приватний нотаріус) звернулася до суду з позовом до контролюючого органу, яким просила визнати протиправним та скасувати рішення органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату / несвоєчасну сплату ЄСВ. Також, приватний нотаріус подав заяву про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку, обґрунтовуючи  тим, що КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального податку обчислення таких строків. Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, повернув позовну заяву позивача.

 Правова позиція 

Облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Положення пункту 1.3 ст.1 Податкового кодексу України свідчать про те, що ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

не задоволено

 Фабула справи  До платника податків надійшов позов від податкового органу про стягнення з усіх рахунків відкритих у банківських установах на суму податкового боргу по платежах до бюджету з ПДВ, податку на прибуток підприємств та з частини чистого прибутку. Тоді, платник податків звернувся до податкового органу з проханням погасити заборгованість за рахунок субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення. Пізніше платник звернувся до суду з цим позовом до податкового органу, у якому просив зобов’язати податковий орган утриматися від вчинення дій щодо стягнення в судовому порядку суми податкового боргу до фактичного проведення взаєморозрахунків по різниці в тарифах. Свою позицію позивач обґрунтував тим, що несвоєчасна реалізація урядом схеми взаєморозрахунків у 2014 році призвела до несвоєчасного надходження коштів на рахунок позивача для погашення заборгованості перед відповідачем. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції ухвалу першої інстанції залишено без змін.

 Правова позиція 

Платник звертається до суду за захистом від можливих майбутніх порушень контролюючим органом його прав та інтересів, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання певних обставин. Розглядаючи конкретне питання можливості зобов’язання контролюючого органу утриматись від вчинення дій щодо стягнення податкового боргу, ВС зазначає, що відповідні вимоги є невірно обраним способом захисту порушених прав, оскільки правомірність дій контролюючого органу щодо стягнення з платника сум податкового боргу підлягає дослідженню судом лише в межах розгляду справи, провадження в якій було відкрито за позовом контролюючого органу про стягнення податкового боргу. Право відповідача звертатися до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку прямо закріплене у статті 87 ПК України.

не задоволено

 Фабула справи  Товариством було укладено договори фінансової поворотної допомоги з фізичними особами, які згодом померли. Податковий орган після проведення перевірки ТОВ виніс податкові повідомлення-рішення, яким збільшив суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки вважав, що вказана допомога є додатковим благом, а ТОВ є податковим агентом, який виплатив позику та зобов`язаний утримати податок від суми такого доходу за його рахунок, що зроблено не було. Товариство звернулось з позовом до суду. Суд першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволені позову. Товариство подало касаційну скаргу.

 Правова позиція 

ВС вказав, що в даному випадку судами не враховано загально-правовий принцип припинення правоздатності фізичної особи, який зумовлює неможливість виконання податковим агентом своїх обов’язків.

Тобто, якщо відсутній суб’єкт який отримав додаткове благо у вигляді безоплатної фінансової допомоги, то податковий агент не зобов`язаний утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок.

задоволено частково
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 111 112 ►►
close icon
Інформація про документ
Замовити персональну презентацію