Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Конролюючий орган звернувся до суду з посиланням на те, що  суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає строкових обмежень звернення до суду протягом року у вигляді десятиденного або будь-якого іншого терміну з дня, наступного за днем усунення поважних причин пропуску десятиденного строку апеляційного оскарження. А тому зазначає про необгрунтованість неприйняття їх скарги до розгляду.

Контролюючий орган звернувся до суду з посиланням на те, що  суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає строкових обмежень звернення до суду протягом року у вигляді десятиденного або будь-якого іншого терміну з дня, наступного за днем усунення поважних причин пропуску десятиденного строку апеляційного оскарження. А тому зазначає про необгрунтованість неприйняття їх скарги до розгляду. 

Конролюючий орган звернувся до суду з посиланням на те, що  суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає строкових обмежень звернення до суду протягом року у вигляді десятиденного або будь-якого іншого терміну з дня, наступного за днем усунення поважних причин пропуску десятиденного строку апеляційного оскарження. А тому зазначає про необгрунтованість неприйняття їх скарги до розгляду.

Контролюючий орган звернувся до суду з посиланням на те, що  суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає строкових обмежень звернення до суду протягом року у вигляді десятиденного або будь-якого іншого терміну з дня, наступного за днем усунення поважних причин пропуску десятиденного строку апеляційного оскарження. А тому зазначає про необгрунтованість неприйняття їх скарги до розгляду. 

Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Платник податків обґрунтував свої позовні вимоги тим,  що транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014, який набрав чинності 01.01.2015, з огляду на що місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку лише у 2015 році, проте рішення Харківської міської ради від 21.01.2015 «Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України»», яким запроваджено транспортний податок у місті Харкові, не могло бути застосоване у 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік. Суд першої інстанції позов задовольнив, однак судом апеляційної інстанції постановою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, тобто виходячи із норм статті 267 Податкового кодексу України, транспортний податок як обов'язковий місцевий податок підлягає сплаті, починаючи з 01.01.2015, а рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платників сплачувати податки та збори. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції платник податків подав касаційну скаргу.

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати неправомірною відмову об'єднаного управління ПФУ у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна, зобов'язати об'єднане управління ПФУ сформувати та подати до управління Держказначейства подання про повернення позивачу пенсійного збору, а також зобов'язати управління Держказначейства повернути позивачу помилково зараховані кошти. Позивач позов обґрунтувала тим, що вона не є платником пенсійного збору в розумінні пункту 9 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки придбавала житло вперше, тому зазначений збір підлягає поверненню. Суд першої інстанції постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, частково задовольнив позовні вимоги: зобов'язати об'єднане управління ПФУ сформувати та подати до управління Держказначейства подання про повернення позивачу пенсійного збору. В решті позовних вимог - відмовив. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач звільнена від сплати пенсійного збору, як така, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений нею пенсійний збір, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню. Не погодившись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанції об'єднане управління ПФУ подала касаційну скаргу.

Судом вирішувалось питання про можливість касаційного оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач звернувся до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття. Між позивачем та резидентом Чехії було укладено контракт на реалізацію комплексу будівельних об’єктів. Предмет контракту - - перелік і вартість робіт, які виконує позивач. Контракт був виконаний, що підтверджується актами виконаних робіт. НБУ видав позивачу індивідуальну ліцензію на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України. Згідно з умовами зазначеної ліцензії від 01.12.2016 №159 Національний банк України дозволив позивачу розмістити на поточному рахунку в чеських кронах в «Raiffeisenbank a.s.» (Чеська Республіка) кошти з рахунку в уповноваженому банку  в Україні » в сумі, що не перевищує протягом строку дії ліцензії 1069120,00 чеських крон. На цей рахунок також підлягали застосуванню  кошти від нерезидентів України за виконання власником ліцензії будівельно-монтажних робіт щодо об'єктів, розташованих на території Чеської Республіки; кошти, що є відсотками, нарахованими на залишок коштів на рахунку; податки та інші обов'язкові платежі, що повертаються згідно із законодавством Чеської Республіки; кошти, що повертаються від нерезидентів України у зв'язку з невиконанням ними зобов'язань перед власником ліцензії та від працівників структурного підрозділу власника ліцензії у Чеській Республіці не використані на відрядження та виплату заробітної плати у сумі, що не перевищує протягом строку дії ліцензії 360252 чеських крони. Згодом, НБУ повідомив ДФС України, що на поточний рахунок позивача у «Raiffeisenbank a.s.» (Чеська Республіка) зараховано кошти як «повернення застави під податок» у сумі 867874,00 чеських крон, що призвело до перевищення ліміту по зарахуванню податків та інших обов'язкових платежів, які повертаються згідно із законодавством Чеської Республіки, встановленого ліцензією на суму 507622,00 чеських крон. Позивач не погоджувався із встановленим під час перевірки фактом перевищення ліміту по зарахуванню податків та інших обов'язкових платежів, визначеного умовами ліцензії на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, які повертаються згідно із законодавством Чеської Республіки, оскільки вважає що кошти в розмірі 1200781,00 чеських крон є гарантійним внеском, 867874,00 чеських крон з якого повернуто позивачу, а 332907,00 чеських крон має бути повернуто позивачу в майбутньому. Зазначена сума, на думку представників позивача, є гарантією сплати податку, а не податком, та обліковується як виручка, отримана за виконання будівельно-монтажних робіт.  Наступне податкове повідомлення – рішення стосувалось застосування штрафних санкцій за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов'язань, штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства. Позивач не оспорював порушення строку розрахунків, проте стверджував, що ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до розрахунків, за його контрактом з чеським контрагентом, оскільки цей Закон не поширюються на експорт послуг. Ще одне податкове повідомлення – рішення стосувалось порушення вимог Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». А саме  несвоєчасного здійснення обов'язкового продажу коштів у сумі 2718,00 чеських крон, що надійшли на поточний рахунок, відкритий в «Raiffeisenbank a.s» (Чехія) та несвоєчасне подання звітності про валютні операції. Допущення цього порушення позивач пояснював труднощами проходження SWIFT-переказу та накладенням арешту на грошові кошти, які знаходились на банківському рахунку позивача в українському банку, що спричинило невчасний продаж вищевказаних коштів та невчасне подання позивачем до Національного банку України на паперових носіях копії банківської виписки за рахунком. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції позов повністю задовольнив. Контролюючий орган подав касаційну скаргу. Податковий орган обґрунтовував її тим, що труднощі із SWIFT- переказом пов’язані виключно з небажанням позивача сплачувати додаткові 500 крон відповідно до вимог банку, а наявність ухвали про накладення арешту на рахунки позивача не є поважною причиною несвоєчасного продажу валюти, оскільки ухвала була прийнята після граничного строку такого продажу і не передбачала арешт коштів саме на цьому рахунку. Щодо несвоєчасного розрахунку позивачем за зовнішньоекономічним контрактом, то податковий орган зазначає, що роботи і послуги – це різні поняття, відтак частина друга статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до спірних правовідносин, крім того, відповідач вважає, що необхідно застосовувати скорочений строк розрахунків, встановлений пунктом 2 Постанов № 386 та № 410. Крім того, податківці доводили, що судами попередніх інстанцій було  неправильно визначено правову природу коштів, перерахованих на валютний рахунок платника податків як «повернення застави під податок», а відтак не поширено на них дію обмежень, передбачених індивідуальною ліцензією.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначав, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача відсутній. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову адміністративного суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач є власником легкового автомобіля 2013 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 ПК України у 2015 році був платником транспортного податку та зобов'язаний його сплачувати. При цьому зазначив, що рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платників сплачувати податки та збори, оскільки такі прямо закріплені нормами ПК України. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, платник подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду із адміністративним позовом до контролюючого органу, в якому просив, з врахуванням відмови та збільшення частини позовних вимог, визнати незаконними податкові повідомлення-рішення, стягнути з відповідача понесені матеріальні збитки та стягнути моральну немайнову шкоду. В обґрунтування позовних вимог платник посилався на безпідставність донарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та визначення суми грошового зобов'язання з військового збору з фізичних осіб, пені, оскільки відповідачем не доведено, що отримання платником у власність або володіння земельною часткою (пай) може дозволити будь-яким законним шляхом отримати його умовну оцінку вартості протягом одного календарного звітного року. Зазначав, що контролюючий орган, зобов'язуючи сплатити податок за недійсну, умовну, нереалізовану оцінку вартості земельної частки (пай) фактично спричиняє значні моральні страждання. Постановою окружного адміністративного суду, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду залишена без змін, у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що податковим органом правомірно визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» і донарахована сума військового збору, із застосуванням штрафних санкцій та пені. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення  податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в сумі 13990,07 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки не може бути визнаним обов’язковим до сплати в 2015 році, у зв’язку з тим, що сільська рада не приймала та не могла прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення на території сільської ради такого податку, як податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у задоволенні позову. Позивач подав касаційну скаргу.

Судом вирішувалось питання про можливість касаційного оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до квартирно – експлуатаційного відділу про стягнення суми податкового боргу по земельному податку з юридичних осіб. Обґрунтовуючи позовну заяву, податківці зазначили, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по земельному податку з юридичних осіб, яка виникла внаслідок самостійно узгоджених сум грошових зобов’язань з урахуванням пені. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Відповідач подав касаційну скаргу. Він посилився на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення податкового боргу, оскільки КЕВ фінансується виключно за рахунок коштів державного бюджету та являється неприбутковою установою, а тому не повинно нести відповідальності за зобов’язаннями держави, у тому числі за відсутності бюджетного фінансування; КЕВ належить до сфери управління Міністерства оборони України і в умовах особливого періоду, в яких перебуває держава на даний момент, звільняється від сплати земельного податку до закінчення такого періоду.

ДФС звернулась з позовом до суду про скасування рішень судів попередніх інстанцій, якими скасовано ППР. ДФС на підставі пункту 78.1.1 ПК України провела позапланову невиїзну податкову перевірки, оскільки позивачем на запит контролюючого органу  не було надано письмові пояснення та їх документальні підтвердження.  Предметом перевірки була інформація у декларації за 2015 рік, подана позивачем відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». За наслідками перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з ПДФО, військового збору та штрафні санкції за неподачу податкової декларації. Висновок контролюючого органу про порушення позивачем зазначених законодавчих норм мотивовано невідповідністю між задекларованими витратами позивача та одержаними ним доходами за період з 1998 -2015 рік, різниця між якими склала 10000000,00 грн. Суди попередніх інстанції підтримали позицію платника податків і зазначили, що перевірка проводилась за межами податкового періоду. 

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив зобов'язати відновити в АС «Податковий блок» та в інформаційних базах  стан, який був до внесення висновків акту перевірки. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначив, що висновки контролюючого органу викладені у акті перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. Суд першої та другої інстанції відмовив платнику у задоволенні позову відмовив повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дії контролюючого органу по відображенню в інформаційно-аналітичних базах інформації щодо проведеної перевірки відповідають повноваженням такого органу та не створюють для платника податків наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків; Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, платник подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового – повідомлення рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів, податку на додану вартість з мотивів безпідставності їх прийняття. Судами було встановлено, що під час документальної невиїзної перевірки контролюючими органами було виявлене податкове правопорушення, яке полягало у безпідставному застосуванню при здійсненні розмитнення транспортного засобу знижених ставок акцизного збору, передбачених пунктом 15 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України. Абзацом другим цього пункту визначено, що ставки акцизного податку, встановлені цим пунктом, не застосовуються для легкових автомобілів, серед іншого, якщо вони ввозяться на митну територію України особою для власного використання або на користь інших осіб за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення, поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду в кількості понад один легковий автомобіль протягом календарного року. Безпідставність застосування ставок акцизного збору, визначених цим пунктом доводилась тим, що ввезений нерезидентом транспортний засіб є другим транспортним засобом, ввезеним цією особою у 2016 році. Протягом календарного року зазначеним нерезидентом ввезено декілька легкових автомобілів за дорученнями громадян України та митне оформлення яких проведене із застосуванням норм, які передбачають ставки акцизного податку, передбачені п.15 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України  Підтвердженням цього факту була наявність митних декларацій, які підтверджували ввезення цією особою інших транспортних засобів протягом року. Позивач посилався на те, що реєстрація автомобіля повинна була здійснюватись на нього, крім того, він не знав, що уповноважена ним особа ввозила на територію України  транспортні засоби для інших осіб. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги не задовольнили. Позивач подав касаційну скаргу.

Платник податку подав до суду позов, в якому просив  визнати протиправними дії контролюючого органу та скасування податкового повідомлення-рішення  про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник зазначає, що він зареєстрований на території, яка входить до переліку населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, тому штраф та пеня з відповідного періоду не повинні були бути нараховані. Окружний адміністративний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції позов платника податку задовольнив частково. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом було проведено документальну невиїзну перевірку платника податку щодо документального підтвердження господарських відносин із третьою особою, їх реальності та повноти відображення в обліку за відповідний період, якою встановлено порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ та накладено штрафні (фінансові) санкції. Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої та апеляційної інстанції позов повністю задовільнили. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з третьою особою з огляду на неможливість проведення зустрічної звірки по ланцюгу постачання до кінцевого виробника є неправомірним. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування платником валових витрат та податкового кредиту із порушенням норм податкового законодавства, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача, що підтверджується належними первинними документами

Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податку з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, а також доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентами. За результатом перевірки було складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ  та з податку на прибуток. Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень. Суд першої та апеляційної інстанції позов повністю задовільнили. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з контрагентами, з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту із порушенням норм податкового законодавства. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.

На підставі документальної позапланової виїзної перевірки платника податків, призначеної на підставі ухвали слідчого судді в рамках кримінального провадження було складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток  підприємств та податку на додану вартість з мотивів нереальності здійснених господарських операцій.  Це, зокрема, підтверджувалось вироком директора контрагента у злочинні фіктивного підприємництва. Платник податку звернувся до суду про оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, мотивуючи свої вимоги тим, що  наявністю самого кримінального провадження не є підставою для визнання операції з контрагентом фіктивною. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у задоволенні позову. Позивач подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган подав до суду позов до платника податків про стягнення з платника податкового боргу з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, з мотивів обґрунтованості заявлених вимог позовні вимоги податкового органу задоволено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду  скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою контролюючому органу в задоволенні позовних вимог до платника податків про стягнення заборгованості відмовлено в повному обсязі, з мотивів того, що контролюючим органом, уповноваженим на стягнення податкового боргу з Приватного акціонерного товариства «Укранафта» в тому випадку є Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав до суду касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до роботодавця про незаконне звільнення. Зі справи випливало, що позивач працював за сумісництвом, його було звільнено на Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, у зв'язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником. Крім того, на час звільнення позивач перебував на лікарняному, про що було повідомлено керівництво підприємства як в усній, так і у письмовій формі. Зазначеними діями роботодавця було порушено його трудові права та йому завдано моральної шкоди. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач подав касаційну скаргу.

Верховний Суд розглядав  касаційну скаргу платинка податку на ухвалу суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства України. Відмова у відкритті апеляційного провадження мотивувалась тим, що вказана ухвала слідчого судді апеляційному оскарженню не підлягає. На обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав про  відсутність у Кримінальному процесуальному кодексі норми, яка передбачає можливість звернення прокурора і розгляду слідчим суддею клопотань про призначення позапланової перевірки. Стверджує, що за відсутності норми, яка передбачає можливість оскарження стороною кримінального провадження такого рішення в апеляційному порядку, судом повинні застосовуватися положення Конституції України, загальні засади КПК, ЄКПЛ та практика Європейського суду з прав людини і Верховного Суду України, а тому відмовивши у відкритті провадження за його апеляційною скаргою, апеляційним судом було обмежено право платника на доступ до правосуддя.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення боргу за використання не облікованої електричної енергії. Позов було задоволено частково. З одного відповідача була стягнута заборгованість  в розмірі  18 053,05 грн та 1 378 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції позивачу було відмовлено у задоволенні цих вимог. Справа була передана до Верховного Суду, який задовольнив касаційну скаргу позивача.  Рішення суду першої інстанції було залишено в силі. Пізніше  позивач звернувся до Верховного Суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив вирішити питання щодо розподілу судового збору за подачу касаційної скарги. В обґрунтування заяви вказував, що при задоволення його касаційної скарги, судом касаційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у зв'язку з чим просив ухвалити додаткове рішення з цього питання. Заявник також просить зарахувати судовий збір на конкретний розрахунковий рахунок.

Контролюючий орган звернувся з позовом до платника податку про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Зверення до суду обґрунтовувалось тим, що відповідач має податковий борг, а вжиті контролюючим органом з метою стягнення боргу заходи до позитивного результату не призвели. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Відповідач подав касаційну скаргу. Він мотивував її тим, що суди не врахували, що право власності на кошти підприємства не вичерпується лише коштами на розрахунковому рахунку (рахунках), та не дослідили наявність коштів в касі підприємства та дебіторської заборгованості. Контролюючий орган доводив, що платник податку не надав докази доказів на підтвердження факту наявності готівки в касі підприємства готівки, а дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахованих штрафних санкцій. Підставою для його винесення стала несвоєчасна реєстрація позивачем податкових накладних із затримкою один календарний день.  В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване рішення винесено відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки податкові накладні були зареєстровані позивачем наступного дня, який є першим робочим днем, після офіційного вихідного дня. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у внесені змін до митних декларацій, визнати протиправною бездіяльність митного органу щодо невнесення змін до митних декларацій, а також бездіяльність щодо неповернення надміру сплачених сум ПДВ. Платник обґрунтував позов тим, що ним помилково було вказано ставку оподаткування ПДВ на рівні 20% за імпортовані товари, але в подальшому митний орган відмовив у внесені у внесенні змін до митних декларацій з підстав того, що платник свідомо заявив ставку податку 20%, у зв'язку з чим податкове зобов'язання вважається узгодженим, крім того задекларований товар як «медичний виріб» підлягає пільговому оподаткуванню. Суд першої інстанції з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову з підстав того, що контролюючий орган правомірно відмовив у внесенні змін до митних декларацій, оскільки внесення даних до них відбулось свідомо позивачем, а не внаслідок помилки з боку останнього; крім того, суди вирішили, що спірні товари не є медичними виробами в розумінні законодавства України, а отже оподатковуються за загальною ставкою ПДВ. Не погоджуюсь із рішеннями суду першої та апеляційної інстанції платник податку подав касаційну скарну.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування наказу про проведення виїзної документальної позапланової перевірки. Судами було встановлено, що ухвалою слідчого судді  від 31.01.2017   було надано дозвіл на проведення податківцями позапланової документальної перевірки позивача щодо проведення фінансово-господарської діяльності з контрагентами. Термін дії вказаної ухвали становив один місяць з дня постановлення ухвали. Контролюючим органом на виконання ухвали було прийнято наказ про проведення цієї перевірки від  23.06.2017. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував цей наказ. Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням. Контролюючим органом було видано наказ  від 21.08.2017 №492 про проведення позапланової виїзної документальної перевірки на виконання вищезгаданої ухвали. Платник податку обґрунтовував протиправність спірного наказу тим, що предмет та період позапланової перевірки, яка цим наказом, вже був охоплений раніше проведеними перевірками. Крім того, призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків повинно бути здійснене уповноваженим органом у межах дії рішення суду, яким така перевірка призначена, що не дотримано відповідачем. Податківці доводили, що проведення документальної виїзної перевірки поза межами строків, визначених у винесеній відповідно до кримінально-процесуального закону ухвалі суду про надання дозволу на проведення такої перевірки, не є підставою для визнання дій з організації та проведення такої перевірки протиправними. Податкове законодавство не обмежує податковий орган строками проведення перевірки за наявності законних на те підстав.

Позивач звернувся до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття.  Між позивачем та резидентом Чехії було укладено контракт на реалізацію комплексу будівельних об’єктів. Предмет контракту - - перелік і вартість робіт, які виконує позивач. Контракт був виконаний, що підтверджується актами виконаних робіт. Згодом контролюючим органом було надіслано позивачу податкові повідомлення – рішення, якими накладено штрафні санкції через порушення положень індивідуальної ліцензії, порядку розрахунків зовнішньоекономічної діяльності та валютного законодавства. Позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення – рішення щодо порушення умов індивідуальної ліцензії, інші два залишив в силі. Перше стосувалось застосування штрафних санкцій за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та порушення вимог валютного законодавства. Позивач не оспорював порушення строку розрахунків, проте стверджував, що ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до розрахунків, за його контрактом з чеським контрагентом, оскільки цей Закон не поширюються на експорт послуг. Інше податкове повідомлення – рішення стосувалось порушення вимог Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». А саме  несвоєчасного здійснення обов'язкового продажу коштів у сумі 2718,00 чеських крон, що надійшли на поточний рахунок, відкритий в «Raiffeisenbank a.s» (Чехія) та несвоєчасне подання звітності про валютні операції. Допущення цього порушення позивач пояснював труднощами проходження SWIFT-переказу та накладенням арешту на грошові кошти, які знаходились на банківському рахунку позивача в українському банку, що спричинило невчасний продаж вищевказаних коштів та невчасне подання позивачем до Національного банку України на паперових носіях копії банківської виписки за рахунком. Позивач та контролюючий орган звернулись до суду з апеляційною скаргою.

Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка податкової звітності платника податку ПДВ в частині декларування залишку від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику зменшено суму від'ємного значення ПДВ. Свої дії контролюючий орган мотивував тим, що оскільки платник не заявляв до бюджетного відшкодування суму від'ємного значення, то він самостійно відмовилося від належної йому суми бюджетного відшкодування, а тому від'ємне значення ПДВ як показник рядків 24 та 22 декларації з ПДВ має бути зменшене з огляду на порушення строку у 1095 днів, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку з огляду на те, що контролюючим органом безпідставно застосовані положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, які визначають строки давності для подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосування цієї норми права можливо у тому випадку, коли платник податків має намір відшкодувати ПДВ із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до контролюючого органу із заявою в установленому Кодексом порядку. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що в податкових накладних вказано назву покупця відмінну від назви, зазначеної у статутних документах юридичної особи, а також у податкових накладних, виписаних контрагентом платника, відображено два різних підписи та одне прізвище особи, що уповноважена виписувати податкові накладні. Також в акті перевірки зазначено про неможливість підтвердити суму податкового кредиту по певним контрагентам платника, які мають у своєму ланцюгу ризикових контрагентів. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ та застосовані штрафні санкції. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнути задекларовану ним суму бюджетного відшкодування на банківський рахунок. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги в частині визнання неправомірним зменшення платнику суму бюджетного відшкодування, оскільки матеріалами справи підтверджено фактичну сплату податку на додану вартість у ціні товарів /робіт/послуг придбаних у постачальників. По-друге, податкове законодавство не ставить право платника податку на відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання. По-третє, зазначення у податкових накладних найменування позивача не впливає на правильність формування позивачем податкового кредиту. Відмова в іншій частині позовних вимог обґрунтована їх передчасністю, оскільки процедура відшкодування податку на додану вартість розпочинається після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, що узгоджується з приписами пунтів 200.14 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податку про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого на підставі рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна. Підставою для прийняття такого рішення став недопуск платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.  Платник податку мотивував відмову від допуску відсутністю у посадової особи, яка прибула на підприємство для проведення перевірки службового посвідчення, вимога пред’явлення якого передбачені законодавством. Суд першої інстанції підтвердив обґрунтованість арешту майна платника. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Платник податку подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про зобов'язання внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування суми податку на додану вартість. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч норм діючого податкового законодавства України контролюючим органом не було вчинено жодних дій, направлених на внесення до Тимчасового реєстру заяв Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування та необхідних даних щодо відшкодування платнику суми ПДВ. Адміністративний суд першої інстанції задовольнив позов платника, мотивуючи тим, що формування Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, в розумінні норм чинного податкового законодавства, покладене на органи державної фіскальної служби, тобто, є дискреційними функціями такого органу, проте всупереч вказаному контролюючий орган, як орган владних повноважень, діяв з порушенням закону та не виконав визначені законом дискреційні функції щодо внесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ інформації за деклараціями позивача, суми за якими є узгодженими. Проте, постановою суду апеляційної інстанції  рішення суду першої інстанції було скасовано, а позов платника було задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що суми ПДВ за передбачений період, є узгодженими та підлягають включенню до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, оскільки контролюючим органом, всупереч вимог податкового законодавства, не підтверджено достовірність нарахування платником суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за цей період. Суд апеляційної інстанції також зауважив про дискреційні функції податкового органу відносно обов'язку підтвердити достовірність нарахування Товариством бюджетного відшкодування, а тому визнав належним способом захисту порушеного права - зобов'язання відповідача провести документальну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у відповідності до норм Податкового кодексу України. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій контролюючий орган та платник податку подали касаційні скарги.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних підприємств за основним платежем у розмірі 345 121 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 86 280 грн., з мотивів протиправності його прийняття.  Склад податкового правопорушення, на думку контролюючого органу, полягав  у безпідставному застосуванні пільги згідно із Конвенцією між Україною та Швейцарією про уникнення подвійного оподаткування при виплаті роялті нерезиденту відповідно до ліцензійного договору на товарний знак «eurogold». Безпідставність застосування пільги обґрунтовувалось тим, що згідно з реєстраційними документами власником товарного знаку «eurogold» є не Повне товариство «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство» (Швейцарія) на користь якого здійснювалась виплата доходу, а «Цумбюль и Ко, Торговое агенство». Відповідно до інформації Всесвітньої організації інтелектуальної власності фірма «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство» не зареєстрована власником ні одного товарного знаку, крім того, в Швейцарії такий торговий знак теж не зареєстрований. При розгляді справи було встановлено, що відповідно до виписки  з Торгового реєстру кантону Швейцарії повне товариство «Цумбюль та Ко. Торгове агентство» змінило назву на повне товариство «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство». Проте, на момент початку реєстрації вищезгаданої торгової марки мав назву повне товариство «Цумбюль та Ко. Торговельне агентство», яке і використовувалось відповідною особою у вчиненні дій по реєстрації торгової марки. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Фонд соціального захисту інвалідів (далі - ФСЗІ) звернувся з позовом до комунального підприємства (далі - КП), в якому просило стягнути з КП на користь ФСЗІ адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій. ФСЗІ позовні вимоги обгрунтовував тим, що КП не виконало встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. В якості контраргументів КП зазначало, що здійснило усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи (створив вакантну посаду, подавав відповідну звітність до служби зайнятості та ФСЗІ, здійснював пошук працівників на вакантну посаду через ЗМІ), спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності.  Суд першої інстанції визнав аргументи КП більш переконливими, проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції.

Контролюючим органом була проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування платником податку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту і бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку за відповідний період, результати якої оформлено актом. Контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.3, підпункту «а» пункту 200.4 статті 200, підпункту «г» пункту 201.1, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на непідтвердження товарного характеру поставок технічними паспортами і сертифікатами якості та недоліки представленої транспортної документації, а також безпідставним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які оформлено неналежним чином. На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції. Платник податку звернувся до суду з адміністративним позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень. Адміністративний суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції позов задовольнили частково, однак в різних частинах. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку платника податку з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, якою було встановлено порушення платником пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження ПДВ. За результатами перевірки контролюючим органом  складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансові) санкцій. Платник податку звернувся до адміністративного суду апеляційної інстанції з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги платника податку у повному обсязі керуючись тим, що умовою виникнення обов'язку визнати умовне постачання товарів й необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання, виходячи із звичайної ціни, є анулювання її реєстрації платником податку з власної ініціативи. Апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ позивачем не оскаржувалося, а тому пов'язані з таким анулюванням наслідки, передбачені пунктом 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, підлягають застосуванню. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції платник податку оскаржив його у касаційному порядку.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення,  яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 116280,00 грн. Підставою для цього стало порушення строків повідомлення податкового органу про закриття банківських рахунків. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючий орган неправомірно застосував фінансові санкції до банку за несвоєчасне повідомлення про закриття рахунків оскільки на момент проведення перевірки банківську ліцензію позивача було відкликано та його виключено з Державного реєстру банків. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки». Наказом в.о. начальника контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків», на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків та обов'язкових платежів під час здійснення фінансово-господарських операцій з його контрагентом, терміном 5 робочих днів. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за порушення пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні застосовано до платника штрафні (фінансові) санкції. Контролюючим органом на підставі наказу проведено фактичну перевірку платника, за результатами якої складено Акт (довідка), у якому встановлено порушення платником пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій, а саме неоприбуткування готівкових коштів у КОРО, зокрема, встановлено, що у КОРО не здійснено облік готівкових коштів. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволені позову платника податків. Не погодившись з судовим рішенням платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. За наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства складено акт. В акті викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки встановлено порушення вимог чинного податкового законодавства України, в результаті чого платником знижено податок на прибуток приватних підприємств. На цій підставі контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання платника за платежем податок на прибуток.   Свої дії щодо цього контролюючий орган мотивував тим, що платником під час перевірки не надано належним чином оформлених документів бухгалтерського обліку, що підвереджують реальність виконання господарських угод, укладених з його контрагентами. Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення . Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Платник податків є юридичною особою, що була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість. Співробітником контролюючого органу внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу – Платника податків Контролюючий орган своїм рішенням анулював реєстрацію Платника податків як платника податку на додану вартість з підстав, передбачених підпунктом «ж» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу). Постановою суду першої інстанції відмовлено у задоволенні адміністративного позову Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового законодавства, іншого законодавства під час якої було виявлено порушення платником чинного податкового законодавства України. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції платника з контрагентами в межах договорів про надання послуг (кур'єрські послуги) не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки укладені договори з вказаними контрагентами ідентичні за змістом, акти виконаних робіт не містять вичерпної інформації щодо посадових осіб, відповідальних за доставку, адрес абонентів, строків здійснення доставки тощо, вказані контрагенти не мають необхідних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності. На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Платником в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано належно оформлені первинні документи, зокрема договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), реєстри переданих відправлень для доставки по регіонам, реєстри переданих каталогів для доставки по регіонам, реєстри переданих кур'єрських відправлень для абонентів юридичних осіб по регіонам, реєстрів переданої поліграфічної продукції для доставки, рахунки - фактури, акт звірки взаємних розрахунків, оборотньо - сальдові відомості, платіжні документи. Контрагенти платника на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і платник, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції позов платника задоволено повністю. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка задекларованих платником податку в декларації сум бюджетного відшкодування. Перевіркою було встановлено порушення платником пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 193.1 статті 193, статті 194, пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження бази оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20% та завищення бази оподаткування по операціям з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості над фактичною ціною при здійсненні операцій з вивезення товарів за межі митної території України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку та визнав, що висновки контролюючого органу, щодо заниження платником бази оподаткування ПДВ за ставкою 20% на суму, розраховану з урахуванням перевищення собівартості над фактичною ціною при здійсненні операцій з експорту, є такими, що не відповідають правильному застосуванню норм чинного законодавства. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що платником документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.  За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким платнику податку    було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ . Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит платником було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з  контрагентом на підставі належним чином оформлених первинних документів. Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, дійшов висновку, що платник податку мав право на формування податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. Підставою для такого висновку стало порушення пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України у зв’язку з неподанням платником відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів саме на момент їх перетворення. Крім того, платник не відобразив в податковій звітності факт постачання таких основних виробничих та/або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку виходячи з того, що платник податку виконав свій обов'язок щодо подання контролюючому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено порушення платником вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на результати контрольного заходу щодо контрагента платника, де зазначено про провадження платником господарської діяльності з контрагентами, які мають ознаки фіктивності. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив повністю позовні вимоги платника податку.  Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до роботодавця про стягнення заробітної плати за час затримки поновлення його на роботі. Згодом, він подав до суду клопотання, в якому просив постановити у справі за його позовом до роботодавця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій апеляційний суд задовольнив його вимоги клопотання про стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати за час затримки поновлення його на роботі в сумі 56 580. Позовна заява  та клопотання були визнані неподаними та повернуті позивачу. Суд апеляційної інстанції ухвалу скасував та повернув до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Судом позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Згодом особа подала клопотання про повернення його позовної заяви, а клопотання про стягнення заробітної плати за час затримки поновлення на роботі він просив розглянути по суті в рамках вищезгаданої цивільної справи. Суд першої інстанції повернув позовну заяву та клопотання позивачу. Він мотивував, це тим, що позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення позовної заяви, і вона підлягає поверненню. За таких обставин, його клопотання по суті розглядатися не може, оскільки підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Суд апеляційної інстанції з таким рішенням погодився. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про стягнення коштів за податковим боргом. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволені позову, з огляду на ненадання доказів  про направлення на адресу відповідача податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як вимагає Податковий кодекс. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 119 765,54 грн - за основним платежем та 29 941,39 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. З матеріалів справи випливало, що між позивачем (позичальник) та банком з податковим резидентством у Чехії (кредитор) було укладено угоду про експортний кредит, відповідно до якої кредитор надав позику позичальнику з метою фінансування постачання горизонтального фрезерно-розточувального верстату згідно з договором постачання у сумі 2358000 євро, сума позики становила 2004300 євро, відсоткова ставка - 6,85% річних. У період, що перевірявся, платник сплатив проценти по кредитору: 03.02.2009 на суму 56911,78 євро, (559169,62 грн), 30.06.2009 на суму 55871 євро (600933,43 грн.); 30.12.2009 року на суму 62375 євро (717380,08 грн.); 30.06.2010 на суму 53688,95 євро (517827,72 грн).  Контролюючим органом було проведено перевірку позивача, в ході якої він прийшов до висновку про ненарахування податку на дохід нерезидента з джерелом походження з України за ставкою 5 % у сумі 119 765,54 грн. та неперерахування такого доходу до бюджету під час його виплат. Позивач доводив, що приписи Конвенції між Урядом України та Урядом Чеської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та майно» не зобов'язують оподатковувати в обов'язковому порядку проценти в Договірній державі, в якій вони виникають, при їх одночасному оподаткуванні в іншій Договірній державі. Він стверджував, що сплата податку з доходу нерезидента із джерелом походження з України при виплаті процентів нерезиденту призведе до подвійного оподаткування, що суперечить Конвенції та нормам міжнародного права. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач подав касаційну скаргу.

close icon
Інформація про документ
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 100 101 ►►
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити