Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення боргу за використання не облікованої електричної енергії. Позов було задоволено частково. З одного відповідача була стягнута заборгованість  в розмірі  18 053,05 грн та 1 378 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції позивачу було відмовлено у задоволенні цих вимог. Справа була передана до Верховного Суду, який задовольнив касаційну скаргу позивача.  Рішення суду першої інстанції було залишено в силі. Пізніше  позивач звернувся до Верховного Суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив вирішити питання щодо розподілу судового збору за подачу касаційної скарги. В обґрунтування заяви вказував, що при задоволення його касаційної скарги, судом касаційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у зв'язку з чим просив ухвалити додаткове рішення з цього питання. Заявник також просить зарахувати судовий збір на конкретний розрахунковий рахунок.

Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка податкової звітності платника податку ПДВ в частині декларування залишку від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику зменшено суму від'ємного значення ПДВ. Свої дії контролюючий орган мотивував тим, що оскільки платник не заявляв до бюджетного відшкодування суму від'ємного значення, то він самостійно відмовилося від належної йому суми бюджетного відшкодування, а тому від'ємне значення ПДВ як показник рядків 24 та 22 декларації з ПДВ має бути зменшене з огляду на порушення строку у 1095 днів, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку з огляду на те, що контролюючим органом безпідставно застосовані положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, які визначають строки давності для подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосування цієї норми права можливо у тому випадку, коли платник податків має намір відшкодувати ПДВ із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до контролюючого органу із заявою в установленому Кодексом порядку. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що в податкових накладних вказано назву покупця відмінну від назви, зазначеної у статутних документах юридичної особи, а також у податкових накладних, виписаних контрагентом платника, відображено два різних підписи та одне прізвище особи, що уповноважена виписувати податкові накладні. Також в акті перевірки зазначено про неможливість підтвердити суму податкового кредиту по певним контрагентам платника, які мають у своєму ланцюгу ризикових контрагентів. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ та застосовані штрафні санкції. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнути задекларовану ним суму бюджетного відшкодування на банківський рахунок. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги в частині визнання неправомірним зменшення платнику суму бюджетного відшкодування, оскільки матеріалами справи підтверджено фактичну сплату податку на додану вартість у ціні товарів /робіт/послуг придбаних у постачальників. По-друге, податкове законодавство не ставить право платника податку на відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання. По-третє, зазначення у податкових накладних найменування позивача не впливає на правильність формування позивачем податкового кредиту. Відмова в іншій частині позовних вимог обґрунтована їх передчасністю, оскільки процедура відшкодування податку на додану вартість розпочинається після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, що узгоджується з приписами пунтів 200.14 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про зобов'язання внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування суми податку на додану вартість. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч норм діючого податкового законодавства України контролюючим органом не було вчинено жодних дій, направлених на внесення до Тимчасового реєстру заяв Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування та необхідних даних щодо відшкодування платнику суми ПДВ. Адміністративний суд першої інстанції задовольнив позов платника, мотивуючи тим, що формування Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, в розумінні норм чинного податкового законодавства, покладене на органи державної фіскальної служби, тобто, є дискреційними функціями такого органу, проте всупереч вказаному контролюючий орган, як орган владних повноважень, діяв з порушенням закону та не виконав визначені законом дискреційні функції щодо внесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ інформації за деклараціями позивача, суми за якими є узгодженими. Проте, постановою суду апеляційної інстанції  рішення суду першої інстанції було скасовано, а позов платника було задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що суми ПДВ за передбачений період, є узгодженими та підлягають включенню до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, оскільки контролюючим органом, всупереч вимог податкового законодавства, не підтверджено достовірність нарахування платником суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за цей період. Суд апеляційної інстанції також зауважив про дискреційні функції податкового органу відносно обов'язку підтвердити достовірність нарахування Товариством бюджетного відшкодування, а тому визнав належним способом захисту порушеного права - зобов'язання відповідача провести документальну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у відповідності до норм Податкового кодексу України. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій контролюючий орган та платник податку подали касаційні скарги.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення – рішення, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних підприємств за основним платежем у розмірі 345 121 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 86 280 грн., з мотивів протиправності його прийняття.  Склад податкового правопорушення, на думку контролюючого органу, полягав  у безпідставному застосуванні пільги згідно із Конвенцією між Україною та Швейцарією про уникнення подвійного оподаткування при виплаті роялті нерезиденту відповідно до ліцензійного договору на товарний знак «eurogold». Безпідставність застосування пільги обґрунтовувалось тим, що згідно з реєстраційними документами власником товарного знаку «eurogold» є не Повне товариство «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство» (Швейцарія) на користь якого здійснювалась виплата доходу, а «Цумбюль и Ко, Торговое агенство». Відповідно до інформації Всесвітньої організації інтелектуальної власності фірма «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство» не зареєстрована власником ні одного товарного знаку, крім того, в Швейцарії такий торговий знак теж не зареєстрований. При розгляді справи було встановлено, що відповідно до виписки  з Торгового реєстру кантону Швейцарії повне товариство «Цумбюль та Ко. Торгове агентство» змінило назву на повне товариство «Євроголд сервіс Цумбюль та Ко. Торгове агентство». Проте, на момент початку реєстрації вищезгаданої торгової марки мав назву повне товариство «Цумбюль та Ко. Торговельне агентство», яке і використовувалось відповідною особою у вчиненні дій по реєстрації торгової марки. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Фонд соціального захисту інвалідів (далі - ФСЗІ) звернувся з позовом до комунального підприємства (далі - КП), в якому просило стягнути з КП на користь ФСЗІ адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій. ФСЗІ позовні вимоги обгрунтовував тим, що КП не виконало встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. В якості контраргументів КП зазначало, що здійснило усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи (створив вакантну посаду, подавав відповідну звітність до служби зайнятості та ФСЗІ, здійснював пошук працівників на вакантну посаду через ЗМІ), спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності.  Суд першої інстанції визнав аргументи КП більш переконливими, проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки». Наказом в.о. начальника контролюючого органу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків», на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків та обов'язкових платежів під час здійснення фінансово-господарських операцій з його контрагентом, терміном 5 робочих днів. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за порушення пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні застосовано до платника штрафні (фінансові) санкції. Контролюючим органом на підставі наказу проведено фактичну перевірку платника, за результатами якої складено Акт (довідка), у якому встановлено порушення платником пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій, а саме неоприбуткування готівкових коштів у КОРО, зокрема, встановлено, що у КОРО не здійснено облік готівкових коштів. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволені позову платника податків. Не погодившись з судовим рішенням платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. За наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства складено акт. В акті викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки встановлено порушення вимог чинного податкового законодавства України, в результаті чого платником знижено податок на прибуток приватних підприємств. На цій підставі контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання платника за платежем податок на прибуток.   Свої дії щодо цього контролюючий орган мотивував тим, що платником під час перевірки не надано належним чином оформлених документів бухгалтерського обліку, що підвереджують реальність виконання господарських угод, укладених з його контрагентами. Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення . Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Платник податків є юридичною особою, що була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість. Співробітником контролюючого органу внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу – Платника податків Контролюючий орган своїм рішенням анулював реєстрацію Платника податків як платника податку на додану вартість з підстав, передбачених підпунктом «ж» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу). Постановою суду першої інстанції відмовлено у задоволенні адміністративного позову Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового законодавства, іншого законодавства під час якої було виявлено порушення платником чинного податкового законодавства України. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції платника з контрагентами в межах договорів про надання послуг (кур'єрські послуги) не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки укладені договори з вказаними контрагентами ідентичні за змістом, акти виконаних робіт не містять вичерпної інформації щодо посадових осіб, відповідальних за доставку, адрес абонентів, строків здійснення доставки тощо, вказані контрагенти не мають необхідних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності. На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Платником в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано належно оформлені первинні документи, зокрема договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), реєстри переданих відправлень для доставки по регіонам, реєстри переданих каталогів для доставки по регіонам, реєстри переданих кур'єрських відправлень для абонентів юридичних осіб по регіонам, реєстрів переданої поліграфічної продукції для доставки, рахунки - фактури, акт звірки взаємних розрахунків, оборотньо - сальдові відомості, платіжні документи. Контрагенти платника на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і платник, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції позов платника задоволено повністю. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Контролюючим органом була проведена камеральна перевірка задекларованих платником податку в декларації сум бюджетного відшкодування. Перевіркою було встановлено порушення платником пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 193.1 статті 193, статті 194, пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження бази оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20% та завищення бази оподаткування по операціям з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості над фактичною ціною при здійсненні операцій з вивезення товарів за межі митної території України. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку та визнав, що висновки контролюючого органу, щодо заниження платником бази оподаткування ПДВ за ставкою 20% на суму, розраховану з урахуванням перевищення собівартості над фактичною ціною при здійсненні операцій з експорту, є такими, що не відповідають правильному застосуванню норм чинного законодавства. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка, за результатами якої складено акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення. Виявлені порушення контролюючий орган пов’язує з тим, що платником документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.  За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким платнику податку    було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ . Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що податковий кредит платником було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з  контрагентом на підставі належним чином оформлених первинних документів. Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, дійшов висновку, що платник податку мав право на формування податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. Підставою для такого висновку стало порушення пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України у зв’язку з неподанням платником відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів саме на момент їх перетворення. Крім того, платник не відобразив в податковій звітності факт постачання таких основних виробничих та/або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги платника податку виходячи з того, що платник податку виконав свій обов'язок щодо подання контролюючому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка платника податку. Перевіркою було встановлено порушення платником вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на результати контрольного заходу щодо контрагента платника, де зазначено про провадження платником господарської діяльності з контрагентами, які мають ознаки фіктивності. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив повністю позовні вимоги платника податку.  Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до роботодавця про стягнення заробітної плати за час затримки поновлення його на роботі. Згодом, він подав до суду клопотання, в якому просив постановити у справі за його позовом до роботодавця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій апеляційний суд задовольнив його вимоги клопотання про стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати за час затримки поновлення його на роботі в сумі 56 580. Позовна заява  та клопотання були визнані неподаними та повернуті позивачу. Суд апеляційної інстанції ухвалу скасував та повернув до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Судом позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Згодом особа подала клопотання про повернення його позовної заяви, а клопотання про стягнення заробітної плати за час затримки поновлення на роботі він просив розглянути по суті в рамках вищезгаданої цивільної справи. Суд першої інстанції повернув позовну заяву та клопотання позивачу. Він мотивував, це тим, що позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення позовної заяви, і вона підлягає поверненню. За таких обставин, його клопотання по суті розглядатися не може, оскільки підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Суд апеляційної інстанції з таким рішенням погодився. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 119 765,54 грн - за основним платежем та 29 941,39 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. З матеріалів справи випливало, що між позивачем (позичальник) та банком з податковим резидентством у Чехії (кредитор) було укладено угоду про експортний кредит, відповідно до якої кредитор надав позику позичальнику з метою фінансування постачання горизонтального фрезерно-розточувального верстату згідно з договором постачання у сумі 2358000 євро, сума позики становила 2004300 євро, відсоткова ставка - 6,85% річних. У період, що перевірявся, платник сплатив проценти по кредитору: 03.02.2009 на суму 56911,78 євро, (559169,62 грн), 30.06.2009 на суму 55871 євро (600933,43 грн.); 30.12.2009 року на суму 62375 євро (717380,08 грн.); 30.06.2010 на суму 53688,95 євро (517827,72 грн).  Контролюючим органом було проведено перевірку позивача, в ході якої він прийшов до висновку про ненарахування податку на дохід нерезидента з джерелом походження з України за ставкою 5 % у сумі 119 765,54 грн. та неперерахування такого доходу до бюджету під час його виплат. Позивач доводив, що приписи Конвенції між Урядом України та Урядом Чеської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та майно» не зобов'язують оподатковувати в обов'язковому порядку проценти в Договірній державі, в якій вони виникають, при їх одночасному оподаткуванні в іншій Договірній державі. Він стверджував, що сплата податку з доходу нерезидента із джерелом походження з України при виплаті процентів нерезиденту призведе до подвійного оподаткування, що суперечить Конвенції та нормам міжнародного права. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач подав касаційну скаргу.

Фізична особа-підприємець звернулася до суду з позовом до контролюючого органу  про визнання дій протиправними щодо проведення перевірки. На підставі ухвали слідчого судді про призначення позапланової документальної виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контролюючим органом прийнято наказ «Про проведення позапланової виїзної документальної виїзної перевірки фізичної особи - підприємця платника.». Посадовими особами контролюючого органу здійснено виїзд за адресою фактичного здійснення підприємницької діяльності платника, з метою вручення наказу на проведення позапланової перевірки  та ознайомлення з направленням на перевірку, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзду на перевірку, посадовою собою контролюючого органу складено акт про невстановлення за місцезнаходженням та неможливість розпочати позапланову виїзну документальну перевірку платника та передано запит до оперативного управління контролюючого органу. Контролюючим органом неодноразово приймалися накази про проведення перевірки платника та здійснювались виїзди уповноважених осіб контролюючого органу на адресу платника, за результатами яких були складені акти про невстановлення за місцем знаходження та неможливість розпочати позапланову виїзну документальну перевірку платника. Контролюючим органом на адресу реєстрації платника рекомендованим листом направлено письмове повідомлення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки (наказ) та направлення на перевірку, який повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Контролюючим органом складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в якому зазначено, що перевірка платника була проведена в приміщенні контролюючого органу. Акт перевірки місцезнаходження платника податків контролюючим органом не складався. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу щодо наявності обв'язку сплати платником земельного податку у зв'язку з належністю йому на праві власності відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, нежитлового приміщення. На підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб. Платник використовує земельну ділянку на якій розташоване нежитлове приміщення в якості складу у власній господарській діяльності; оподатковується на спрощеній системі та є платником єдиного податку ІІІ групи, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг з Реєстру платників єдиного податку. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін  постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов платника задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу  про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 47 500 грн та 46 950 грн. Підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки контролюючого органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, оскільки на переконання податкового органу, господарські операції між вказаними суб'єктами господарювання не мали мети реального настання правових наслідків. Контролюючий орган вказав на непідтвердження платником здійснення господарських операцій, зокрема: документами, що підтверджують транспортування продукції, книгою обліку продажу та придбання товарів за вказаний період, актами прийому-передачі придбаного товару, документами на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару та використання продукції у своїй господарській діяльності. Відповідач також посилався на ухвалу суду, якою засновника та директора контрагента позивача звільнено від кримінальної відповідальності за злочин фіктивного підприємництва. Зокрема, на той факт, що особа, яка ніби була директором в ході розгляду кримінальної справи заперечувала свої участь у створенні та діяльності товариства та не підписувала документи від його імені. Позивач у запереченнях зазначав, що матеріали досудового розслідування не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Крім того, у вищезгаданій ухвалі не містились фактичні обставини справи та обґрунтування вини. Він  також стверджував, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог. Вищий адміністративний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.  Контролюючий орган подав заяву про перегляд рішення з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції тієї ж самої норми права, що призвело до ухвалення різних рішень. Справа була передана Верховному Суду.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань правомірності формування витрат в частині віднесення вартості товарів, придбаних у контрагента, за результатами якої складено акт. Висновками акта перевірки встановлено порушення пункту 161.2 статті 162 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток. Контролюючим органом на підставі акта перевірки за результатами апеляційного адміністративного оскарження та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Склад податкового правопорушення доводиться висновком контролюючого органу про завищення суми витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по взаємовідносинам з нерезидентом, що має офшорний статус, внаслідок включення до складу витрат 100% вартості придбаного вугілля, а не 85%. Платник укладав контракти з контрагентом нерезидентом  на поставку енергетичного вугілля виробництва вугледобувних підприємств Кузбасу, яке використано платником для виробництва складової частини цементу - клінкеру. На думку контролюючого органу, оскільки партнери (засновники) контрагента зареєстровані в офшорних зонах при здійсненні операцій платника  з контрагентом мають бути застосовані обмеження, визначені пунктом 161.2 статті 161 Податкового кодексу України. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. За наслідками проведеної планової виїзної перевірки платника складено акт, в якому викладено висновки контролюючого органу про порушення платником чинного податкового законодавства та прийнято податкове-повідомлення. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мотивує тим, що платником не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з контрагентами. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції, апеляційну скаргу контролюючого органу задоволено та відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Між платником та міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, нежитлове приміщення. Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки. В подальшому, платник звертався до міської ради з проханням продовжити дію вказаного договору оренди земельної ділянки. Листами міська рада повідомила платника про недоцільність розгляду вказаного питання. Поряд з цим, листом Департаменту земельних відносин повідомлено платника, що дія договору оренди землі  належним чином не припинена. Департамент земельних відносин не продовжив дію договору оренди землі укладеного з платником. Разом з тим, платник продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку вищезазначеного договору оренди. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення яким платнику визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Співробітниками контролюючого органу проведена фактична перевірка платника, результати якої відображені у акті. Зокрема  встановлено, що в торгівельному павільйоні платником продано одну залізну банку «Балтика-3» без використання РРО. Ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) у підприємця відсутня. Платник перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме, як платник єдиного податку другої групи. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до фізичної особі-підприємця, в якому просив накласти арешт на кошти на рахунках платника податків. Посадовою особою контролюючого органу прийнято наказ «Про проведення фактичної перевірки», згідно з яким призначено проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця, господарської одиниці - магазину з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства України. Термін проведення перевірки визначено 10 діб, починаючи з 27 липня 2017 року (далі - Наказ). 27 липня 2017 року на підставі наказу та направлень на перевірку посадовими особами контролюючого органу здійснено виїзд за адресою здійснення господарської діяльності фізичною особою-підприємцем з метою вручення наказу та ознайомлення з направленнями на перевірку. 27 липня 2017 року після проведення контрольної розрахункової операції в магазині, де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець, особі, яка провела розрахункову операцію пред'явлено службові посвідчення, копію наказу та направлення на перевірку від 26 липня 2017 року. Посадовими особами податкового органу запропоновано вказаній вище особі ознайомитись з копією наказу та направленнями на перевірку, а також поставити свій підпис у направленнях про ознайомлення з ними. Проте, вказаною особою відмовлено в їх підписанні та отриманні копії наказу на проведення перевірки, крім того, відмовлено в допуску службових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки, у  зв'язку з чим складено акти відмови. Контролюючим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку із відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Фізичною особою-підприємцем оскаржено наказ «Про проведення фактичної перевірки» у судовому порядку, за результатами судового розгляду постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Постановою суду першої інстанції позов задоволено, внаслідок чого накладений арешт на кошти на рахунках фізичної особи-підприємця. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог контролюючого органу відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено. Перевіркою встановлено порушення платником норм чинного податкового законодавства у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей (запасних частин (комплектуючих) та дизельного палива) у контрагентів за нікчемними правочинами. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів платника необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також неперебування їх за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства платником податків, результати якої оформлено актом. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником норм чинного податкового законодавства України у зв'язку з неправомірним формуванням витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, та податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні молока та молочних продуктів з огляду на непов'язаність понесених витрат з господарською діяльністю платника. Зокрема, з'ясовано, що між платником та його контрагентами укладено ряд договорів на поставку молока та/чи його замінників.   В зв'язку з цим, між платником як замовником укладено договір з третьою стороною як виконавцем про оренду приміщень, взаємовідносини та взаємодопомогу, предметом якого є щомісячне постачання виконавцем у власність працівникам та службовцям названих вище контрагентів через орендовані у замовника пункти громадського харчування належних замовнику товарів та організацію гарячого харчування. Згідно договору виконавець взяв на себе обов'язок забезпечити видачу молока та інших рівноцінних продуктів на підставі пред'явлених талонів на молоко. Передача товару здійснюється за актом прийому-передачі, здача талонів платнику відбувається за актом здачі талонів, в якому вказується найменування підприємства, яке видало талон, кількість талонів, ціна талону, загальна сума. Платник податків придбав продукти харчування, в тому числі молоко та молочні продукти, й відповідно до умов договору на підставі актів прийому-передачі товару безоплатно передавав їх третій стороні на суму, яка дорівнювала сумі талонів на молоко, пред'явлених робітниками підприємств-замовників у структурних одиницях громадського харчування платника податків та третьої сторони. В свою чергу, третя особа передавала талони платнику на підставі актів передачі талонів. З огляду на викладене, контролюючий орган дійшов висновку про те, що платник здійснював безоплатну передачу товарів третій стороні, що не охоплюється поняттям господарської діяльності. На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково. Ухвалою суду апеляційної інстанції, постанова суду першої інстанції залишена без змін. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок. На підставі акта перевірки та за результатом процедури адміністративного оскарження податковим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями, зменшено суму бюджетного відшкодування, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.  Платник оскаржив це рішення в суді. Постановою суду першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовлено, з мотивів правомірності спірних податкових повідомлень-рішень та безпідставності вимог платника податків щодо здійснення бюджетного відшкодування. Проте, постановою  апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково. Задовольняючи позовні вимоги у частині, суд апеляційної інстанції висновувався з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень та недоведеності податковим органом складу податкових правопорушень, покладених в основу їх прийняття. Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наявності у податкового органу повноважень на проведення відповідної перевірки та передчасності позовних вимог щодо стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Контролюючий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу щодо нескладання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів із земельного податку та зобов’язання контролюючого органу підготувати та подати висновок про повернення надмірно сплачених грошових коштів із земельного податку за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території. Платник податку обґрунтував свої вимоги тим, що контролюючий орган, в порушення вимог Податкового Кодексу України, не надав на підставі звернення Товариства висновок щодо повернення грошових коштів, що унеможливлює їх отримання. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено. Проте суд апеляційної інстанції скасував цю постанову та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову платника. Визнано протиправною бездіяльність ДПІ щодо нескладання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку (визнано протиправною бездіяльність ДПІ щодо нескладання висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів з земельного податку).

Платник податку зверувся до суду  позовом до контролюючого органу про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовано штрафні санкції за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 263 703,22 грн. Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (пені) згідно з податковим повідомленням - рішенням, з приводу правомірності якого виник спір стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки про порушення позивачем строків зарахування виручки на рахунок в уповноваженому банку у сумі 24 709,59,00 дол. США у межах контракту з контрагентом. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на застосування контролюючим органом фінансових санкцій до товариства поза межам строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, статтею 102 Податкового кодексу України, та висновком, що штрафна (фінансова) санкція і пеня є різними поняттями, що пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не штрафною санкцією, тому на таку фінансову санкцію поширюється дія статті 250 ГКУ щодо граничних строків застосування у шість місяців.  Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції змінив постанову в мотивувальній частині, в іншій частині – залишив без змін. Контролюючий орган подав касаційну скаргу посилаючись на те, що порушення строків прийняття податкового повідомлення - рішення не є безумовною підставою для висновку про його протиправність, якщо таке рішення прийнято контролюючим органом у межах компетенції.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань контролю за достовірністю та повнотою нарахування сум податку на додану вартість платником податків за базовий звітний (податковий) період, результати якої оформлені актом. Під час перевірки встановлено, порушення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме, порушення граничного терміну реєстрації в ЄРПН податкових накладних. На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у вигляді штрафної (фінансової) санкції. В податковому повідомленні-рішенні допущена помилка, а саме невірно зазначені суми нарахованих грошових зобов'язань Підставою для застосування до платника вказаних штрафних санкцій слугував факт несвоєчасної реєстрації податкових накладних. При цьому, у податковому повідомленні-рішенні визначена сума штрафу, в тому числі 20 % за несвоєчасну реєстрацію першої податкової накладної та 30 % за несвоєчасну реєстрацію другої податкової накладної. Однак, у вказаному податковому повідомленні-рішенні відсутнє посилання на суму штрафу за ставкою 30%. Такі суми штрафних санкцій визначені в розрахунку штрафу за порушення термінів реєстрації податкових накладних, що є додатком до податкового повідомлення-рішення. Платник податків склав та зареєстрував в ЄРПН розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до зазначеної податкової накладної, вказавши на помилку у даті складання, та в той самий день склав і зареєстрував податкову накладну з аналогічними показниками щодо асортименту, кількості та вартості товару. При цьому, платником податку дата податкової накладної не змінювалася, а було зареєстровано нову податкову накладну з аналогічними показниками, в зв'язку з тим, що операція, за якими помилково була виписана податкова накладна не відбулася. Постановою суду першої інстанції  у задоволені адміністративного позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Не погодившись з судовим рішенням контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку платника податків. Перед початком перевірки платнику було вручено наказ,  а також пред'явлено направлення на перевірку, з якими платник ознайомився та власноруч розписався в направленнях. Перевіркою встановлено порушення платником пункту 7 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». На підставі вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовано штрафні санкції. Платник, здійснюючи діяльність із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО), не передавав до органів ДФС копії розрахункових документів в період який перевірявся, включно 146 разів (дні, коли здійснювалася реалізація продуктів у магазині платника через РРО та відповідно роздруковувалися розрахункові документи (чеки). Платником не було надано доказів несправності РРО чи доказів технічної неможливості відправки до податкового органу відповідних документів). Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього було застосовано штраф за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання. З матеріалів справи випливало, що позивач в межах встановлених законодавством строків надав банку платіжне доручення щодо оплати податкового зобов'язання. Однак у платіжному дорученні помилково зазначив неправильний рахунок отримувача коштів. В подальшому, контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника, в ході якої встановлено затримку на 17 днів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач доводив, що зазначення неправильного рахунку не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку. Контролюючий орган наполягав на тому, що оскільки обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було збільшено податкове зобов’язання  на загальну суму 4541991,00 грн. З матеріалів справи випливало, що позивач уклав договір поставки, за умовами якого інша сторона договору зобов'язувалась поставити йому олію соняшникову, нерафіновану, українського походження, врожаю 2013 року. Моментом передачі товару, тобто моментом поставки, була дата передачі накладної. Передача товару підтверджується: актами прийому-передачі товару, у яких вказано пункти розвантаження товару, відомостями щодо одержання вантажу; видатковими накладними про поставку товару; податковими накладними; довіреностями на отримання матеріальних цінностей. Розрахунки за отриманий товар здійснені безготівково, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. В подальшому, вказаний товар було реалізовано позивачем на експорт іншим компаніям, що підтверджується копіями договорів про надання митно-брокерських послуг, зовнішньоекономічних контрактів, митних декларацій. Контролюючим органом було проведено перевірку, в ході якої встановлено неправомірність формування податкового кредиту. Такі висновки ґрунтуються на неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача, відсутності його за зареєстрованим місцезнаходженням, а також того, що контрагенти вказаного товариства по ланцюгу постачання мають ознаки відсутності реального здійснення ними фінансово-господарських операцій. Крім того, контролюючий орган посилався на неподання платником сертифікатів походження товару, посвідчення якості. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Позивач (публічне акціонерне товариство, правонаступник державного підприємства) звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким його зобов'язано сплатити штраф у розмірі 5400000,00 грн. за несвоєчасну сплату частини чистого прибутку за 2015 рік на підставі п.126 ПКУ. Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті камеральної перевірки про несвоєчасну сплату частини чистого прибутку. На думку позивача, вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки до порядку розрахунку та сплати частини чистого прибутку не можуть бути застосовані положення Податкового кодексу України, з огляду на те, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні Податкового кодексу України.  Контролюючий орган доводив, що частина чистого прибутку хоч і не є податковим платежем, однак контроль за своєчасністю його надходжень покладено на Державну фіскальну службу, а тому штрафні санкції за несвоєчасну сплату цього платежу застосовані до позивача правомірно. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік. Платник  є власником транспортного засобу. На адресу платника було скеровано отриману від Мінекономрозвитку інформацію щодо автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких може становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року, у якій серед переліку відповідних автомобілів значиться й автомобіль платника. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено платнику суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків  звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,  яким йому було визначено податкове зобов'язання із податку на прибуток на загальну суму 2451806,30 грн., у тому числі: 1442239,00 грн. за основним платежем та на 1009567,30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Фактичною підставою для донарахування у податковому обліку позивача податкового зобов`язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток у 2009 році та завищення суми від'ємного значення по податку на прибуток підприємств (збитки). Контролюючий орган доводив, що позивачем було безпідставно включено  до складу валових витрат курсову різницю у сумі 118015663,00 грн., яка виникла при обрахунку відсотків за позикою в іноземній валюті (55000000,00 $), отриманої позивачем за договором позики, наданої нерезидентом.  Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким йому було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000 грн. Судами було встановлено, що за позивачем було зареєстровано легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200  2012 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 см3. Згодом того ж року автомобіль було викрадено. За фактом незаконного заволодіння зазначеним транспортним засобом було порушено кримінальну справу, що підтверджується карткою угону, довідкою слідчого.  Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Позовні вимоги були мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення, оскільки застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. При цьому позивачем вказувалось на факт викрадення його автомобіля у жовтні 2012 року. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили та скасували податкове повідомлення-рішення. Свої рішення вони мотивували тим, що автомобіль позивача не може бути об'єктом оподаткування транспортним податком, адже фактично не перебуває у власності позивача, оскільки у останнього відсутня визначальна складова права власності - володіння майном. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (ПДВ) та зменшено розмір від'ємного значення, що зараховуються у зменшенням суми податкового боргу з ПДВ. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції в межах договору купівлі - продажу, укладеного з контрагентом не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки необхідними умовами для фактичного виконання вказаного договору є виробництво товару (кукурудзи) або його придбання по ланцюгу постачання від виробника у необхідній кількості. Проте в ході перевірки контролюючим органом була виявлена відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для вирощування зернових культур або для придбання товару у фізичних осіб чи юридичних осіб, що вказує на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що податковий кредит було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з контрагентом та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на відсутність у контрагента достатніх трудових та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, під час якої було виявлено порушення платником вимог чинного законодавства. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки згідно податкової інформації, що складена з причин неможливості проведення документальних перевірок вказаних контрагентів, останні не знаходяться за юридичними адресами. Також контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем доходів від операцій з пов'язаною особою. Крім того, контролюючий орган вказав на те, що платником завищено податковий кредит по господарських операціях з третьою стороною,  у зв'язку з відсутністю в податкових накладних коду товару згідно з УКТ ЗЕД. На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що платник мав право на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту з ПДВ з огляду на реальність здійснення господарських операцій (від контрагентів отримано товар), натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом проведено документальну невиїзну перевірку платника з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, по яким сформовано податковий кредит, за результатами якої складено акт. На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Склад податкового правопорушення за позицією контролюючого органу полягає у відсутності реальності господарських операцій платника з його контрагентами, безпідставне відображення їх в податковому обліку та включення платником до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої на виконання договорів укладених із контрагентами.. Між платником та третьою стороною укладений договір, згідно з умовами якого останній поставляв на адресу платника природний газ в об'ємах, які зазначені у договорі, а платник здійснював оплату за поставлений природний газ, що підтверджується платіжними дорученнями (наявні в матеріалах справи). У контрагента платника відсутня загальна та спеціальна право дієздатність щодо реалізації господарської компетенції ним, як суб'єктом господарювання щодо постачання природного газу з огляду на те, що контрагент не є виробником газу, а є лише посередником. За позицією податкового органу, реальність господарської операції щодо постачання газу має бути доведена із третьою особою, яка є постачальником газу. Посилаючись на інформацію отриману від контролюючого органу, де знаходиться на обліку третя сторона, контролюючий орган наголошує на тому, що усі операції купівлі-продажу із цим товариством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках акту перевірки третьої сторони, яка з платником не здійснювала будь-яких господарських операцій.  Постановою суду першої інстанції залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції  адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводиться контролюючим органом висновком про нереальність господарських операцій платника з низкою контрагентів. Нереальність господарських операцій доводиться контролюючим органом твердженням про нікчемність правочинів як таких, що суперечать моральним засадам суспільства та не спрямовані на настання реальних наслідків, відсутністю первинних документів, оформлених за наслідками здійснення спірних господарських операцій, наявністю розбіжностей між даними податкових зобов'язань по контрагентам-постачальникам. Постановою суду першої інстанції у задоволені позовних вимог відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючий орган посилається на те, що фінансово-господарські взаємовідносини між платником та його контрагентом, є фіктивними правочинами, створеними без наміру правових наслідків, які обумовлювались ними. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Керівником контролюючого органу згідно з підпунктом 54.3.3пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акту планової виїзної перевірки платника податків прийняте податкове повідомлення-рішення, яким до платника застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР, на підставі пункту 4 статті 17 цього Закону.   Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю Постановою суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення контролюючого органу в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій. В решті позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань правильності нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при проведенні фінансово-господарських операцій з його контрагентами, під час якої було виявлено порушення платником вимог чиного податкового законодавства. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на відсутність товарно - транспортних накладних, специфікацій, довіреностей на отримання товару, відсутність контрагента за місцезнаходженням, а також наявність протоколу допиту одного з директорів цього контрагента, який заперечував свою причетність до його діяльності. На підставі акту контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю Постановою суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволені позовних вимог платника відмовлено з підстав наявності вироків щодо фіктивного підприємництва відносно посадових осіб контрагентів платника. Не погодившись з судовими рішеннями платник звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, яким збільшено грошові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, визнання протиправними дій податкового органу щодо анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, зобов'язання податкового органу поновити дію свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість з мотивів безпідставності  прийняття рішень та протиправності вчинення дій.   Склад податкового правопорушення за висновками контролюючого органу полягає у завищенні витрат та податкового кредиту внаслідок того, що позивачем документально не підтверджені витрати на придбання послуг з розповсюдження рекламної продукції та товару (каталог, папка, настінний календар) з метою їх використання у господарській діяльності. Документи, надані платником податків не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення в податковому обліку.  На підставу для анулювання позивача платником податку на додану вартість контролюючий орган посилався на відсутність протягом року постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в іншій частині – постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податку. Суть справи полягала в тому, що відповідач не допустив працівників контролюючого органу до проведення  документальної планової виїзної перевірки. В результаті цього контролюючим органом було  застосовано умовний арешт. З метою виконання рішення про застосування умовного арешту майна платника податку виконавець рішення повинен був здійснити опис майна. Проте відповідач не допустив виконавця до проведення опису. У зв’язку з цим, контролюючий орган прийняв рішення про зупинення видаткових операцій відповідача. Платник податку доводив неможливість застосування адміністративного арешту майна через недопущення контролюючого органу до проведення планової виїзної перевірки, оскільки у даній ситуації наявний спір про право, що підтверджується оскарженням в судовому порядку наказу про призначення перевірки. Суд першої інстанції подання задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення та закрив провадження у справі. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу. Співробітниками контролюючого органу проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з третьою особою за весь період взаємовідносин, за результатом якої складено акт. Перевірка проведена контролюючим органом на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, при цьому долученим до матеріалів справи актом перевірки ця обставина не встановлена. Господарські операції платника з третьою стороною не спрямовані на настання реальних правових наслідків, в основу такого висновку покладені покази директора цього контрагента, в межах кримінальної справи порушеної за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками складу злочину передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. В матеріалах судової справи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу відсутні, натомість до матеріалів справи долучені світлокопії коринці спірних податкових повідомлень - рішень. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Контролюючим органом за результатом документальної планової виїзної перевірки платника, зокрема валютного законодавства, складено акт. Перевіркою зафіксовано порушення пункту 2.6 статті 2, пунктів 7.12, 7.15., 7.16 статті 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 в частині несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів в касу підприємства. При встановлені несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів в касу платника, контролюючим органом використані дані бухгалтерських рахунків: 6811 «Розрахунки по авансам отриманим в національній валюті)», 361 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 301 «Каса в національній валюті», касова книга, подорожні листи на виконані послуги, реєстри подорожніх листів, заявки контрагентів на виконання послуг, прибуткові та видаткові касові ордери, журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів. Платник надає послуги з перевезення власним автотранспортом згідно заяв замовника. На виконання автопослуг були складені акти приймання-передачі виконаних послуг. Внесення грошових коштів до каси підприємства підтверджується прибутковими касовими ордерами Готівка, яка надходила до каси платника за автопослуги від замовників оприбуткована у день одержання та в повній сумі на підставі прибуткових касових ордерів, що підтверджується касовою книгою по відповідним рахункам. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків  звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Посадові особи контролюючого органу провели фактичну перевірку з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за висновками якої платником були порушені вимоги частини 36 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», які полягали у зберіганні платником алкогольних напоїв з метою подальшої реалізації в місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв. Фактів реалізації алкогольних напоїв перевіркою не встановлено. На підставі вказаного акту перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення рішення, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, абзацу одинадцятого частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» застосувала до платника фінансові санкції. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 99 100 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити