Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід
|
Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що у вказаному наказі не зазначено конкретної підставі, за наявності якої може проводитись фактична перевірки, а натомість лише перераховано норми Податкового кодексу України. Крім того, прийняття наказу на підставі доповідної записки із проханням провести перевірку без зазначення фактів сумнівності, є неправомірним. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

При отриманні керівником контролюючого органу доповідної записки із проханням провести перевірку, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю. В той же час, така інформація та фактичний контроль не може бути безмежним у часі її призначення та проведення.


Водночас, сама доповідна записка повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Окрім того, контролюючим органом повинно бути доведено, що саме конкретна доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття наказу.


Відповідна інформація може бути відображена в наказі на проведення перевірки, який повинен містити інформацію щодо того, в рамках яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів  встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій встановлена податковим органом.


 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення рішення, яким донараховано ПДФО, визначивши, що витрати понесені працівниками платника податку під час відрядження у вигляді оплати транспорту (оплата таксі), не пов’язані з господарською діяльністю платника, а є отриманим додатковим благом. Платник податку оспорив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що витрати на відрядження, в які включається зокрема й оплата таксі, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Залучені до справи докази, яким дано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій підтверджують безпосередній зв'язок витрат, понесених працівниками позивача під час відрядження (оплата таксі під час відрядження з дозволу керівника підприємства), з господарською діяльністю підприємства, тому, їх не було включено до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах.


Такі витрати не є додатковим благом, і не повинні включатись до оподатковуваного доходу працівника, якщо таким працівником наданні первинні документи, що засвідчують вартість цих витрат.


Суди попередніх інстанцій досліджували: 1) звіти про використання коштів, виданих на відрядження, 2) документи, що підтверджують витрати, 3) дозволи керівника на користування всіма видами транспорту окремими працівниками.


 Фабула справи  Контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до платника податків, в якому просив суд застосувати арешт коштів платника, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках. Позовні вимоги мотивовано тим, що платником не було допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, а тому є підстави для застосування арешту коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовив, оскільки було встановлено, що наказ про проведення перевірки платника був визнаний незаконним та скасований, а тому не допуск до перевірки є законним і не є підставою для адміністративного арешту коштів платника. 


 Правова позиція 

З системного аналізу вказаних положень ПК України слідує, що підставою арешту коштів на рахунку платника податків, серед іншого, може бути факт не допуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість факт недопуску до проведення перевірки може бути законним або незаконним.


Платник податків має право не допустити до проведення до перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення, що не буде підставою для застосування адміністративного арешту його майна.


 Фабула справи  Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким було донараховано платнику транспортний податок за 2016 рік. Платник сплатив нараховане зобов’язання. Через деякий час, платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи це тим, що стягнення транспортного податку за 2016 рік було не правомірним, оскільки його справляння могло бути лише в наступному році, враховуючи його законодавче введення в 2015 році. Крім того, платник заявив вимогу про стягнення з контролюючого органу неправомірно стягнутих коштів. Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги повністю.


 Правова позиція 

У суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та право переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже застосовані норми права та їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.


А тому, зобов'язавши податковий орган повернути платникові кошти, сплачені ним за податковим повідомленням-рішенням, суд фактично бере на себе повноваження суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.


Таким чином вирішення питання про повернення сплачених сум транспортного податку, який належить до місцевих податків, здійснюється за обов'язкової участі органів казначейської служби. Відсутність органу казначейської служби у складі учасників спору у даній справі унеможливлює вирішення питання про повернення надміру сплачених сум податку.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентом, за результатами якої складено акт. В акті було зафіксовано порушення щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також платником завищено податковий кредит та податкові зобов’язання за відповідні періоди.   На підставі вищезазначеного акта контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності, при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків подав до суду адміністративний позов, в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу та зобов’язати його вчити певні дії. Постановою окружного адміністративного суду, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду залишена без змін, позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що коригуючи показники податкової звітності платника без прийняття податкового повідомлення-рішення та узгодження податкових зобов'язань, контролюючий орган діяв не на підставі та не у спосіб, які передбачені чинним податковим законодавством. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати невиїзної документальної перевірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги мотивував тим, що контролюючим органом недотримано алгоритму дій, визначених ПК України, що передують її проведенню, а саме: не було направлено належно оформлений запит щодо надання інформації та її підтвердження. Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю. Суди дійшли висновку, що підстав для проведення перевірки не було, оскільки у запиті не зазначено жодних відомостей, вказівок на виявлені недостовірні дані, що свідчать про можливі порушення платником або його контрагентом вимог податкового законодавство.


 Правова позиція 

Якщо отриманий  запит про надання пояснень та їх документального підтвердження не містить підстав, передбачених ПК України, для їх надіслання, а також вказівки на виявлену недостовірність даних, відмова надати пояснення та їх документальні підтвердження на вказаний запит не може розцінюватись як обставина, з якою пов'язується можливість призначення документальної позапланової перевірки платника.


Таким чином, за відсутності у запиті фактичних даних стосовно того, в чому саме полягає виявлена недостовірність даних з посиланням на конкретні джерела відомостей про порушення платником податків, в разі відмови надати відповідь на такий запит, прийняття наказу про призначення перевірки є безпідставним.


 Фабула справи  Платник податків оскаржив до суду правомірність прийняття наказу про проведення перевірки, мотивуючи вимоги тим, що контролюючий орган направив наказ менше ніж за 10 днів до початку перевірки, чим порушив вимоги пункту 77.4 статті 77 ПК України. А тому, несвоєчасне надіслання обумовлює незаконність прийнятого наказу. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.


 Правова позиція 

Порушення порядку направлення наказу про проведення перевірки, не може бути підставою для його скасування, а лише може надавати право платнику податків на відмову від допуску до перевірки, оскільки процедурні порушення під час організації проведення перевірки (дії, бездіяльність), тобто після прийняття керівником контролюючого органу рішення про проведення перевірки у формі наказу, не можуть бути покладені в основу висновків про протиправність самого акта суб'єкта владних повноважень, який реалізовується.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника податків з питання несвоєчасності сплати ПДВ по газопостачанню та газифікації «Коростишівгаз». В результаті перевірки було складено акт перевірки. Перевіркою було встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання ПДВ. Відповідно до зазначеного акту перевірки було складено податкове повідомлення – рішення, згідно з яким платника було зобов’язано сплатити штраф за платежем ПДВ. Платник податків оскаржив це рішення до адміністративного суду, подав позов до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилася колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з того, шо у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Не погодившись із рішеннями попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.


Обов'язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету.


За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.


 Фабула справи  Податковим органом проведено перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та ін. спец. законодавства. За результатами перевірки зафіксовано порушення платником податків підп. 134.1.1 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за рік та завищення від'ємного  значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток та пункту 201.1 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість. На підставі актів перевірки, орган прийняв податкові повідомлення-рішення, згідно з якими товариству призначені штрафні санкції. Платник податків сплатив зазначений штраф у встановлений строк. Згідно з розрахунком пені, обчисленої на виявлені податковим органом суми занижень податкових зобов'язань, платнику нарахована пеня по податку на прибуток та ПДВ. Тому платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправними дій органу щодо нарахування товариству пені з податку на прибуток та пені з ПДВ; про зобов’язання відкоригувати особову карту платника податків шляхом виключення пені з податку на прибуток та пені з ПДВ. Рішенням першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.


 Правова позиція 

1) Щодо строків: виходячи із аналізу підп.129.1.1 Податкового кодексу України ( ПК України) нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Отже, цією нормою не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов'язань на суму такого заниження та за весь період заниження. Положення статті 129 Податкового кодексу України визначають в якості підстави нарахування пені порушення строків погашення податкового боргу. Об'єктом застосування пені є саме погашена сума податкового боргу, яка в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є сумою узгодженого грошового зобов'язання, несплаченою платником податків у встановлений цим Кодексом строк. Вказані положення Податкового кодексу України кореспондуються з наведеними положеннями підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки також встановлюють правило, що нарахування пені можливе лише у разі несплати податкового зобов'язання до дня настання строку його погашення. Тобто при сплаті зобов'язання до вказаного дня нарахування пені не може бути розпочато у зв'язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов'язання як обов'язкової умови для початку нарахування пені.


2) Щодо виключення пені із інтегрованої картки платника: в розділі II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 зазначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції. Враховуючи протиправність дій органу щодо нарахування платнику податку пені по податку на прибуток та ПДВ за вказаний період, відсутність правових підстав для притягнення платника до фінансової відповідальності, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення пені по податку на прибуток та пені по ПДВ, нараховану на суму зменшення грошових зобов'язань.


 Фабула справи  Фізична особа-підприємець – платник єдиного податку оскаржив до суду правомірність прийняття контролюючим органом рішення про нарахування йому грошового зобов’язання із земельного податку. В обґрунтування позову зазначив, що ФОП, який обрав спрощену систему оподаткування звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності відповідно до п.297.1 ст.297 ПК України. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду ухвалено рішення на користь платника.


 Правова позиція 

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.


Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.


Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.


Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 р. справа № 21-2352а15, а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 р. № 826/14615/16, від 19.06.2018 р. № 814/3427/13-а та від 26.06.2018 р. № 826/10930/13-а.


 Фабула справи  У ході проведення перевірки платника податку, контролюючим органом було складено вимогу про проведення інвертизації основних засобів, від отримання якої уповноважені особи платника відмовились, оскільки, на їх думку, діюче законодавство не передбачає участь посадових осіб контролюючого органу у проведенні інвентаризації, про що складено акт. На підставі акта про відмову у допуску до проведення інвентаризації, керуючись статтею 94 ПК України, контролюючим органом прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податку. Зважаючи на вищевикладене, контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника в якому просив підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника податків. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволені позову відмовлено.


 Правова позиція 

Однією з підстав для застосування арешту майна платника податків є відмова від проведення інвентаризації.


Разом з тим, у разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації, однак така присутність не є обов’язковою.


Враховуючи наведене, належною підставою для застосування арешту майна відповідно до підпункту 94.2.8 пункту 94.2 статті 94 ПК України є відмова платника податків взагалі від проведення інвентаризації, а не відмова від її проведення у присутності посадових осіб контролюючого органу.


 Фабула справи  Міська рада вважає, що підприємство розміром несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, та яка перебуває у комунальній власності громади міста, використовується без укладення договору оренди, внаслідок чого територіальна громада міста в особі міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду. Міська рада звернулася до суду з позовом до підприємства про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення попередньої інстанції.


 Правова позиція 

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).


Вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".


Підприємство не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).


Згідно з Постановою КМУ "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 № 284 не підлягає застосуванню до позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави. Позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).


 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив правомірність прийняття рішень контролюючим органом, мотивуючи це тим, що він здійснював оптову реалізацію нафтопродуктів через мережу АЗС, яка не є об’єктом оподаткування акцизним податком, а не роздрібна торгівля підакцизними товарами, як встановив контролюючий орган. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.


 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).


 Фабула справи  Контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату підприємством як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб. Зважаючи на це, було прийнято податкове повідомлення рішення, яким до платника було застосовано штрафні санкції, передбачені ст. 127 ПК України. Платник податку оскаржив прийняття рішення, вважаючи застосування штрафних санкцій безпідставним, оскільки несвоєчасна виплата задекларованих податкових зобов’язань з ПДФО виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Згодом узгоджене податкове зобов’язання було сплачено, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст.126 ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Положеннями ст. 127 ПК України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.


Натомість коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 вказаного кодексу. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.


Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 10 листопада 2015 року у справі № 21-2919а15 та від 22 березня 2016 року у справі № 21-3694а15.


 Фабула справи  Полтавський обласний центр зайнятості, звернувся до суду з позовом до особи про стягнення суми незаконно виплаченого матеріального забезпечення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час перевірки обґрунтованості виплати особі допомоги по безробіттю було направлено запит до приватного акціонерного товариства. 25 травня 2016 року між особою та ПрАТ було укладено договір про надання послуг, згідно з яким відповідач з 01 серпня по 01 вересня 2016 року співпрацював із ним. У подальшому, 19 грудня 2016 року позивачем складено акт перевірки та видано наказ від 21 грудня 2016 року про повернення допомоги по безробіттю, яку відповідач в добровільному порядку повертати відмовилась. Посилаючись на те, що відповідач порушила положення законодавства, щодо обов'язку зареєстрованих безробітних своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення (працювала за ЦПД), Полтавський обласний центр зайнятості, просив суд стягнути з особи на його користь кошти. Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду, рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Полтавського обласного центру зайнятості, задоволено.


 Правова позиція 

Верховного Суду вважає, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції. Так, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статтею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідача виплаченої їй допомоги по безробіттю. Місцевим судом зазначено про відсутність недобросовісності з боку відповідача, оскільки на момент набуття особою статусу безробітної, договір про надання послуг між нею та ПрАТ  був припинений.


 Фабула справи  За наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником податків пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України,  у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей (поліграфічних матеріалів) у контрагентів за договорами поставки, з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, зокрема товарно-транспортними накладними та сертифікатами якості. На підставі висновків зазначеного акту контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно якого платнику збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та застосовано  штрафні (фінансові) санкції. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарські операції по придбанню платником податків товарно-матеріальних цінностей у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися, придбані товари використано у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

1. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.


В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.


2. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено зустрічну звірку платника податків щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт. Згідно із висновками, які викладені контролюючим органом в акті перевірки, проведеною зустрічною звіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання платником будівельних робіт та документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з продажу товарів (робіт, послуг) зазначеним покупцям. На підставі вищезазначеного акту контролюючим органом здійснено коригування показників податкової звітності в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань в електронній базі даних АІС «Податковий блок», при цьому будь-які податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платнику, у встановленому податковим законодавством порядку, контролюючий орган не приймав. Платник податків оскаржив ці дії шляхом подання позовної заяви  до суду до контролюючого органу. Позовні вимоги мотивовані тим, що коригування в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на підставі акта здійснено у спосіб, що суперечить закону, адже податкові повідомлення-рішення на час здійснення коригування податковим органом не приймались, а тому підстави для здійснення такого коригування у відповідача були відсутні. Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду у даній справі скасовано постанову окружного адміністративного суду та прийнято нове рішення, яким  позов задоволено частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги в частині, апеляційний суд дійшов протилежного висновку, мотивуючи його тим, що внесення змін контролюючим органом до інформаційних баз даних та деталізованої бази співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань платника податків у розрізі контрагентів на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки чи акта перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників платником податку самостійно шляхом подання декларацій, порушує права та інтереси останнього. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта про результати проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


 Фабула справи  Адвокат є платником податку за ставкою 5 відсотків (3 група), й водночас платником ЄСВ. Згодом, адвокат звернувся до контролюючого органу за отриманням індивідуальної податкової консультації з наступного питання: «Чи є в мене, як у особи, що є страхувальником та платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, обов'язок додатково (повторно) сплачувати єдиний соціальний внесок як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату)?». Контролюючим органом було надано консультації, суть якої полягає у необхідності сплачувати ЄСВ як адвокату, незважаючи на те, що особа вже є платником ЄСВ як ФОП. Не погоджуючись з наданою податковою консультацією, платник звернувся до суду про її скасування, оскільки Закон №2464 та Податковий кодекс України не містять норм, які б регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа одночасно є підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, що надає підстави фіскальному органу "свавільно втручатись" у право власності платників єдиного внеску, яке не засноване на законі. Суд першої інстанції погодився з правовою позицією контролюючого органу.


 Правова позиція 

Платник ЄСВ, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.


Тому, адвокат, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець 3- ої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).


 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Центральний» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає звільнення незаконним, оскільки воно проведене з порушенням норм трудового законодавства. Систематичного невиконання трудових обов'язків в 2017 році не допускав (протягом 2015 року двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани). Посада, яку він займав, не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей. Договір про матеріальну відповідальність не укладав. Внаслідок порушення трудових прав йому заподіяно моральну шкоду, оскільки змушений був прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, перебував у стані нервової, психологічної напруги, переніс хвилювання. Рішенням міськрайонного суду в задоволенні позову особи відмовлено. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу особи задоволено частково


 Правова позиція 

Беручи до уваги пункт 3 статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Відповідно до частини першої статті 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що ще не мав дисциплінарного стягнення. Отже суд, врахувавши вказані обставини та надавши належну оцінку доказам, які їх підтверджують, дійшов висновку про те, що підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України немає, оскільки до звільнення, позивач, відповідно до положень частини першої статті 151 КЗпП України, вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, так як дисциплінарні проступки минулих років вже погашені і не враховуються.


Згідно з пунктом другим частини першої статті 41 КЗпП України працівника можна звільнити, якщо він, обслуговуючи грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я. Тому суд дійшов висновку, що підстав для звільнення позивача за даною підставою у відповідача також не було, оскільки останнім не було доведено, що посада старшого менеджера ТОВ «Готель «Центральний» пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, так як основний зміст трудових обов'язків позивача не пов'язаний з виконанням операцій з обслуговування цінностей, його діяльність не носить відповідальний, підзвітний характер та не пов'язана з обліком, контролем за рухом і зберіганням цінностей.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних з ПДВ платника податків, за результатами якої складено акт, яким встановлено порушення платником термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Факт порушення терміну реєстрації податкових накладних та строк порушення не є спірним між сторонами. На підставі акта контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафної санкції за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.  Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність у період дії пункту 120-1.3 статті 120-1 ПК України затвердженого Міністерством фінансів України Порядку застосування штрафних санкцій, не є підставою для звільнення платника податків від відповідальності за порушення термінів реєстрації податкових накладних, з огляду на визначеність порядку застосування штрафних санкцій самим ПК України. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції платник податків подав касаційну скаргу. 


 Правова позиція 

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації    податкових накладних    та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.


Проведення камеральних перевірок платників податків щодо своєчасності реєстрації    податкових накладних    та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, та з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, такою перевіркою може бути охоплено період в 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних.


 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки в контрагентів не було належних матеріально-технічних умов та трудових ресурсів, які б підтверджували реальність виконання робіт з влаштування з’їзду з автодороги на накопичувальний майданчик. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших договорів та інших документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.


 Правова позиція 

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.


До таких документів, слід відносити: договори, специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, документи про договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки з банківських рахунків.


При цьому, єдиним документом, який підтверджує податковий кредит з податку на додану вартість є податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.


 Фабула справи  За результатами перевірки, контролюючим органом було встановлено заниження акцизного податку, внаслідок невключення суми реалізованого палива кінцевим споживачам до об’єкта оподаткування. Як наслідок, було збільшено грошове зобов’язання платника з акцизного податку та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив дії контролюючого органу, оскільки сума донарахування є неправильно обчисленою, внаслідок включення контролюючим органом до об’єкту оподаткування  операцій з реалізації палива з розрахунком за товар у безготівковій  формі, що суперечить вимогам ПК України. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).


 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування санкцій за порушення правил регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняття будь-яких рішень, крім податкових повідомлень-рішень у разі порушення вимог законодавства суперечить положенням п. 58.1 ст. 58 ПК України. Крім того рішення про застосування санкцій містить інші дефекти форми. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог.


 Правова позиція 

Окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.


Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.


У такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, прийняте не за формою, передбаченою для податкових повідомлень-рішень, варто розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.


 Фабула справи  Платник податків уклав договір доручення з дочірнім підприємством, згідно з яким повірений мав виконувати грошові зобов’язання від імені та за рахунок платника через те що на його кошти накладено арешт. Також між платником (як позичальником), ПАТ (як позикодавець) та дочірнім підприємством (як сторона) було укладено договір безпроцентної позики. Платник видав довіреність, якою уповноважило дочірнє підприємство вчиняти від імені платника податків наступні дії: сплачувати (перераховувати) заробітну плату, податки, збори та інші обов'язкові платежі тощо. Проте, як вбачається з відомостей, перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати єдиного внеску. Платник податку оскаржив бездіяльність контролюючого органу, вимагаючи зобов’язати зарахувати платежі в рахунок сплати єдиного внеску. Позовні вимоги мотивував тим, що внаслідок арешту майна у нього не було об’єктивної можливості виконати свій обов’язок, як завдяки отриманні позики та перерахування коштів дочірнім підприємством. Судами попередніх інстанцій позов задоволено повністю.


 Правова позиція 

У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.


Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску є саме позивач, а не будь-яка третя особа.


 Фабула справи  За платником податків обліковується заборгованість з ПДВ із вироблення в Україні товарів (робіт, послуг) та з податку на прибуток. Контролюючий орган звернувся до суду з адміністративним позовом  до платника податків, в якому просив стягнути з наявних банківських рахунків платника у справі податковий борг перед бюджетом. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволені позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом у справі не надано належних та допустимих доказів направлення/вручення податкових повідомлень-рішень, з яких можливо встановити дату їх узгодження, також відсутні докази направлення/вручення податкової вимоги. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

1. Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.


2. За винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.


3. Для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:


- відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;


- повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;


- відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.


4. Контролюючим органом не дотримано положень Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків та не зазначено на корінцях податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги дати отримання цих документів платником податків.


 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано та винесено податкову вимогу за узгодженим зобов’язанням із земельного податку з юридичних осіб за 2016 рік. Платник податку оскаржив правомірність винесення вимоги, мотивуючи це тим, що він звільнений від обов’язкових платежів, оскільки перебуває на обліку у місті, в якому проводиться АТО.  На підтвердження вказаного факту додає сертифікати ТПП про засвідчення дії обставин непереборної сили. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позивні вимоги задоволені.


 Правова позиція 

Факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для скасування на період проведення антитерористичної операції обов'язку платника зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної форм власності податку з огляду на пряму дію норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»».


 Фабула справи  Платник податків є власником наведених об'єктів нежитлової нерухомості, у зв’язку з чим контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, 266.7.2 п. 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2015 року. Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням платник податків подав позов до суду. Позов обґрунтовано тим, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців податку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року. Адміністративний суд першої інстанції відмовив платнику податків у задоволенні позову. Постановою апеляційного суду скасовано постанову окружного суду та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).


Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.


Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.


Лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.


 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних. На думку платника, оскільки граничний день строку реєстрації   податкових накладних припадав на 07 січня 2016 року (Різдво Христове), яке є вихідним днем, а дні з 07 січня 2016 року по 10 січня 2016 року були вихідними, то у нього не було належної можливості зареєструвати накладну. Тому реєстрація накладної 11 січня 2016 року, в перший робочий день опісля вихідних, є своєчасним виконанням обов’язку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено повністю.


 Правова позиція 

Процедура реєстрації податкових накладних є спеціальною до даних правовідносин, а тому застосування, як аналогії закону, вимог статті 49 ПК України, щодо визначення строків при реєстрації податкових накладних, у випадку, якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день є не обґрунтованим.


Реєстрація податкових накладних не передбачає залучення третіх (не зацікавлених) осіб, а потребує лише наявності електронного підпису, що надає можливість особі здійснити реєстрацію податкових накладних протягом робочого дня.


Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати виключно положення п. 201.10 ст. 201 ПК України, яким визначений граничний строк реєстрації податкових накладних, де облік здійснюється календарними днями. Оскільки операційний день для реєстрації податкових накладних (на момент виникнення спірних відносин) тривав з 0 до 23-ї години, без вихідних на Різдво Христове, контролюючим органом правомірно винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення.


 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій податкової інспекції по відмові у задоволенні заяви платника про списання безнадійного податкового боргу за спеціальне використання води. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для списання податкового боргу та правомірності відмови податкового органу у прийнятті рішення щодо списання боргу. Платник податків, не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

Для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв'язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами. Наявність форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом, проте сама по собі не доводить безнадійності податкового боргу, неможливості здійснити сплату самостійно визначених податкових зобов'язань платником податків, зокрема внаслідок несплати споживачами плати за користування водою у зв'язку з проведенням антитерористичної операції тощо.


Діючим законодавством не передбачено засвідчення суб'єктам господарської діяльності обставин непереборної сили (форс-мажорних) обставин окремо по кожній статті Податкового кодексу України, проте визначальним у спірних правовідносинах є не факт засвідчення таких обставин, оскільки вони є загальновідомими, а їх вплив на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов'язання, що має бути оцінено суб'єктом владних повноважень (відповідачем у справ) у кожному конкретному випадку при зверненні суб'єктів господарювання з відповідною заявою.


 Фабула справи  Контролюючим органом було складено довідку щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків, відповідно до висновків якої відсутній факт поставки товарів, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачальниками. На підставі вищезазначеної довідки, контролюючим органом було здійснено коригування показників податкової звітності за відповідний період. Платник податку оскаржив в суді правомірність дій контролюючого органу, мотивуючи це тим, що коригування показників без прийняття податкового повідомлення-рішення є неправомірним.   Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Висновки, викладені в довідці, в даному випадку в довідці про результати зустрічної звірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, така довідка не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.


Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі довідки, в тому числі і на підставі довідки про результати зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.


 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової перевірки. Обґрунтовуючи позовну заяву, платник зазначив про відсутність правових підстав для проведення перевірки, оскільки питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередньої перевірки, що суперечить приписам абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволені позову.


 Правова позиція 

 Фабула справи  Платник податку звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими йому було збільшено ПДФО та військовий збір. Позов обґрунтовано безпідставністю висновків про заниження ПДФО від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік, оскільки прощення суми процентів за користування кредитів не є додатковим благом, а тому донарахування ПДФО на суму процентів є неправомірним. Постановою окружного адміністративного суду залишеного без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.


 Правова позиція 

Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Тому, анульовані кредитором суми процентів, пені, комісії тощо, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.


Разом з тим, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.


 Фабула справи  В рамках кримінального провадження постановою старшого слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків (фізична особа-підприємець) з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість. За результатами перевірки видано акт, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення. У акті встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 Податкового кодексу України, а саме заниження ПДВ. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції. Платник податків вважає прийняття цього податкового повідомлення неправомірним з мотивів безпідставності його прийняття. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.


 Правова позиція 

на час ухвалення постанови слідчим про проведення перевірки  платника податків здійснення перевірки та прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення, діяли положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, якими передбачалось, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.


Існуюча на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення пряма заборона закону, за якою органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, доводить передчасність та протиправність прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у цій справі.


Податковим органом порушені підстави та спосіб реалізації владних управлінських функцій. Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення-рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально - процесуальним законом або законом про оперативно - розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення - рішення.


Відтак, прийняття податковим органом податкового повідомлення на підставі проведеної перевірки, результати якої є доказами в кримінальному процесі, до його завершення, є передчасним.


 Фабула справи  Платник податків звернувся до суду із клопотанням про розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу терміном на 5 років. Заявник в обґрунтування заяви посилався на відсутність в нього достатніх коштів на сплату боргу. Окрім цього, вказував на те, що на сьогоднішній день у Підприємства відсутні кошти для виконання постанови суду в повному обсязі. Причиною такого скрутного фінансового становища є те, що основним видом діяльності підприємства є постачання теплової енергії для населення та юридичних осіб Суд першої інстанції заяву задовольнив частково, розстрочено виконання постанови контролюючого органу. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.


 Правова позиція 

З аналізу ч. 1 статті 263 КАС України вбачається, що підставою для відстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше). Крім цього, не самі по собі обставини є підставою розстрочення, а наслідки, які ці обставини створюють з метою встановлення того, що чи достатньо цих обставин для прийняття рішення про розстрочення постанови суду, якою стягнутий податковий борг.


Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом із тим підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу.


Відповідно до пунктів 100.4   і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235  затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин. Зокрема такими обставинами є:


-   ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних  зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування  видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових  зобов'язань  та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних  робіт, поставлених товарів);


-   загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі;


-    виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню.


 Фабула справи  Контролюючий орган провів камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності платника.  Актом перевірки встановлено такі порушення: при декларуванні показників занижено суму від'ємного значення за березень 2016 року, за квітень 2016 року, за червень 2016 року та завищено суму від'ємного значення за липень. Платник податків звернувся до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просив визнати протиправною бездіяльність органу щодо неподання ним висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість, зобов'язати контролюючий орган здійснити заходи, направлені на відшкодування податку на додану вартість в порядку, встановленому законодавством, зокрема шляхом подання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість та стягнути з Державного бюджету України на користь платника податку пеню. Судом першої інстанції позов задоволено частково, визнана протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку про відшкодування податку на додану вартість, зобов'язано податковий орган подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок про відшкодування платнику податку податку на додану вартість. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції залишив без змін.


 Правова позиція 

Право платника на бюджетне відшкодування реалізується ним шляхом подання податкової декларації за відповідний період та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яку відображено у податковій декларації.


Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або прийняти на підставі пунктів 200.14, 200.15 статті 200 Податкового кодексу України податкове повідомлення.


На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.


З 01 січня 2017 року законодавцем змінено порядок бюджетного відшкодування та запроваджено ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. При цьому на податковий орган покладено обов'язок до 10 січня 2017 року сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження, до якого включаються усі заяви, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року.


До 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов'язаний сформувати у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.


 Фабула справи  Платником податку засобами телекомунікаційного зв’язку було подано до контролюючого органу декларації з ПДВ. Зазначена звітність була прийнята контролюючим органом, однак при її огляді було встановлено порушення статті 48 ПК України, а саме було зазначено скорочене найменування ЮО, замість повного, а також не було проставлено позначку щодо подання довідки про суму від’ємного значення ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту. Зважаючи на такі порушення, контролюючим органом було повідомлено платника, що податкові декларації вважаються неподаними, й було прийнято наказ про проведення перевірки платника з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ. Платник податку оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що у контролюючого органу не було правових підстав для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. В свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.


Утім, за наслідками безпосереднього дослідження поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року судами встановлено їх відповідність наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів.


З огляду на викладене, невизнання відповідачем податкових декларацій платника податку з податку на додану вартість за липень та серпень 2017 року лише з причини зазначення скороченої, а не повної назви товариства, а також непроставлення позначки щодо подання довідки про суму від'ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (додаток 2), є проявом надмірного формалізму.


 Фабула справи  Контролюючим органом було сформовано запит про надання пояснень та документальних підтверджень щодо нарахування ЄСВ. На виконання вказаного запиту приватним нотаріусом було подано детальні пояснення щодо підстав та порядку розрахунку ЄСВ та порядку обчислення чистого доходу. В свою чергу, контролюючим органом було прийнято наказ про проведення перевірки, з огляду на ненадання позивачем у повному обсязі документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій і повноти відображення даних у бухгалтерському та податковому обліку. Приватний нотаріус оскаржив в суді правомірність прийняття наказу, мотивуючи це тим, що ним були надані обґрунтовані, документально підтверджені пояснення  на запит, а тому відсутні підстави для призначення перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Можливість для проведення документальної позапланової перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності двох умов: наявності податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків законодавства; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) - виключно за наявності: недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу.


Оскільки, оскаржуваний наказ контролюючого органу не містить підстав для проведення перевірки, обов'язковість зазначення яких передбачено підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України а посилання виключно на норми Закону без зазначення підстав, визначених у них, свідчить про порушення порядку призначення перевірки та прийняття наказу.


 Фабула справи  Особа звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФ, яка призвела до не нарахування та невиплату підвищення до пенсії особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов'язати державну установу провести нарахування та виплату таких підвищень до пенсії. На обґрунтування позову особа зазначила, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат.


 Правова позиція 

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ


 Фабула справи  За результатами проведеної перевірки платника податку контролюючим органом було не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій, оскільки відсутні документи, які б підтверджували реальність поставок товару та виконання робіт, зокрема транспортування товару, наявність дозволу на здійснення будівельно-монтажних робіт фактичними виконавцями, використання при капітальному ремонті нових матеріалів та запчастин, проходження через пункти пропуску тощо. Разом з тим, контроюючий орган орган посилається на недоліки деяких первинних документів, зокрема нескріплення печатками, незаповнення граф щодо кількості та ціни товару тощо. На підставі акту перевірки було прийняте рішення про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосування штрафних санкцій. Платник податку оскаржив прийняття рішення, мотивуючи недотриманням порядку призначення контрольного заходу, а також наявності інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції, а позов задоволено.


 Правова позиція 

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.


Тому, ненадання платником податків документів щодо забезпечення продуктивності та якості роботи, планування й звітності при проведенні ремонтних робіт, перевезення товару не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товарів та виконання робіт за наявності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичне отримання товару та робіт.


 Фабула справи  Контролюючий орган, провівши перевірку платника податків, встановив порушення платником вимог ч. 13 статті 18 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та підпункту 214.1.4  Податкового кодексу України, які полягали у здійсненні платником податків роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін, встановлених виробником таких товарів, з урахуванням акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизними товарами. За результатами цієї перевірки, орган склав акт та прийняв рішення про застосування фінансових санкцій. Платник податків звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування рішення. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, судом апеляційної  інстанції рішення попередньої інстанції залишено без змін.


 Правова позиція 

Для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту  213.1.9  пункту  213.1  статті  213  цього  Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків (підпункт  215.3.10  пункту  215.3  статті  215 Податкового кодексу України).


Положеннями підпункту  12.3.5  Податкового кодексу України  передбачено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок…


Оскільки товар, що перебував на реалізації у господарській одиниці платника податків, є підакцизним товаром, при його реалізації в роздріб в ціну товару повинен включатися акцизний податок, який є непрямим податком відповідно до підпункту 14.1.4 Податкового кодексу України, у розмірі 5% реалізованого (відпущеного товару) (підпункт 215.3.10 Податкового кодексу України), який розраховується з вартості тютюнових виробів, що не перевищує їх максимальну роздрібну ціну, встановлену виробником (імпортером), яка зазначена на пачці.


Твердження платника податків про відсутність законодавчого механізму для «збільшення» максимальних роздрібних цін на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів, як це передбачено положеннями підпункту  14.1.106 Податкового кодексу України, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки, у відповідності до пункту  29.1  статті  29 Податкового кодексу України, обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.


 Фабула справи  Контролюючий орган провів позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах платника податків із іншими платниками податків, за результатами якої видав акт. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправними дії органа щодо проведення перевірки, а також зобов’язати контролюючий орган виключити інформацію із інформаційних баз податкових органів і відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань.


 Правова позиція 

Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.


Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до баз даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника.


Дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.


Утім, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, в різі прийняття ними відповідних актів індивідуальної дії.


В даному випадку, відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної перевірки та оформлення її результатів, а тому дії контролюючого органу щодо проведення оспорюваної перевірки не є такими, що порушують права платника податків. Відтак й підстави для виключення з автоматизованих інформаційних баз інформації, внесеної на підставі акта, складеного за наслідками оспорюваної перевірки, відсутні.


 Фабула справи  Після проведення контролюючим органом документальної позапланової невиїзної перевірки, були видані податкові повідомленні-рішення щодо порушення платником податків пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: не визнано умовний продаж та не збільшено податкове зобов'язання в податковій декларації з податку на додану вартість. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, заявляючи, що ним було анульовано реєстрацію як платника податків на додану вартість Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі, а суд апеляційної інстанції скасував рішення попередньої інстанції.


 Правова позиція 

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, за загальним правилом, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість така особа зобов'язана визнати умовний продаж товарів та необоротних активів за умови нарахування податкового кредиту за операціями з їх придбання в минулих або поточному податковому періодах.


У зв'язку з анулюванням платником податку реєстрації як платника на додану вартість виникає обов'язок визнати умовний продаж товарів та необоротних активів.


Для здійснення умовного продажу необхідно встановити, чи товари та необоротні активи перебували на обліку платника саме в останньому звітному періоді, а також чи були такі активи придбані із нарахуванням чи без нарахування податкового кредиту.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності платника податків з податку на додану вартість. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог платником вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу контрагентом. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначає, що в разі невідображення даних податкової накладної в податкових зобов'язаннях продавця, така податкова накладна не є податковим документом та не дає покупцю права на податковий кредит. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями. Платник податків оскаржив це рішення контролюючого органу до суду. Постановою суду першої інстанції, з якою погодився і суд апеляційної інстанції позов було задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу.


 Правова позиція 

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.


Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено камеральні перевірки з питань своєчасності сплати платником податків ПДВ за відповідними деклараціями, результати яких  оформлено актами.  За їх наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на порушення граничного строку сплати узгоджених сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість. На підставі зазначених актів перевірок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, згідно з яким застосовано штраф. Платник податків подав адміністративний позов до суду до контролюючого органу. Окружний адміністративний суд постановою адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані акти індивідуальної дії. Крім того вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав контролюючого органу розглянути питання прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами складання актів камеральних перевірок щодо платника податків з урахуванням положень пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо права платника подати заперечення до актів перевірок та обов'язку їх розгляду контролюючим органом. Апеляційний адміністративний суд ухвалою залишив постанову окружного адміністративного суду без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.


 Правова позиція 

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.


Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.


Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.


Оскаржувані акти індивідуальної дії прийнято без дотримання вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: платник податків був позбавлений можливості подати заперечення проти висновків актів перевірок, а спірні рішення прийняті до спливу строку подачі платником заперечень проти висновків результатів контрольних заходів, відтак останні є такими, що прийняті з порушенням закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.


 Фабула справи  Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким платнику визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі. Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що платник податків є власником будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці в АДРЕСА_1. Платник податків подав позов до адміністративного суду, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Суд першої та апеляційної інстанцій задовільнили позовні вимого платника. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач є платником єдиного податку, віднесений до третьої групи платників єдиного податку, видами його діяльності, в тому числі є складське господарство та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями витягу з реєстру платників єдиного податку, а розглядувана земельна ділянка використовується платником у власній господарській діяльності шляхом передачі розміщених на ній будівель та споруд в оренду третім особам. Відтак, на переконання судових інстанцій, платник на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган оскаржив їх у касаційному порядку.


 Правова позиція 

Спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.


Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.


Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку


 Фабула справи  Між управлінням та декількома контрагентами були укладені договори про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей. Контролюючий орган провівши виїзну планову перевірку управління капітального будівництва Міністерства оборони України ( далі – управління) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства склав акт. В акті зазначається про порушення управлінням законодавства внаслідок не включення до складу валового доходу (доходу) вартості отриманих від контрагента за актом передачі квартир під заселення квартир, як безповоротної фінансової допомоги; вартості виконаних робіт від контрагентів; отриманої безповоротної фінансової допомоги. На підставі зазначеного акта прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Перший заступник прокурора звернувся до суду із позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції задовольнив цей позов. Суд апеляційної інстанції залишив рішення попередньої інстанції без змін.


 Правова позиція 

Відповідно до пункту 135.1 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті. Інші доходи згідно з підпунктом 135.5.4 Податкового кодексу України включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.


За нормами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.


Відповідно до статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.


Отже, для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність в управління відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність. Утім, суди попередніх інстанцій у порушення наведених процесуальних правил відповідні обставини не встановили.


 Фабула справи  Між державною установою та платниками податків було укладено договір про будівництво житла у порядку пайової участі для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей. На виконання умов договору було передано 13 квартир під заселення. Контролюючим органом було проведено перевірку діяльності державної установи, та встановлено порушення ст.135 ПК України, а саме: не включено до складу доходу вартості отриманих квартир, як безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів). За результатами перевірки контролюючим органом донараховано суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та за штрафними санкціями. Прокурор оскаржив дії контролюючого органу, Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.


 Правова позиція 

Для правильного вирішення питання про дійсний податковий обов'язок позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір, судам необхідно було ретельно дослідити природу укладених ним договорів про будівництво житла у порядку пайової участі, зокрема перевірити наявність у державної установи відповідного майна, внесеного у спільну діяльність, та права на внесення такого майна у спільну діяльність.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку суб’єкта господарювання, за результатами якої встановлено продаж в магазині алкогольних напоїв та сигарет без відповідних ліцензій, що є порушенням ст. 15 ЗУ «Про регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». На підставі акту перевірки було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій. Суб’єкт господарювання оскаржив правомірність прийняття рішення, вказуючи на те, що ним лише зберігались підакцизні товари без подальшої мети реалізувати. Також було зауважено, що в ході перевірки не встановлено факту продажу алкогольних напоїв, а лише наявність в магазині великого асортименту товарів та посуду для реалізації напоїв «на розлив». Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення окружного суду та задоволено позовні вимоги.


 Правова позиція 

Застосування до особи фінансових санкцій за роздрібну торгівлю спиртом   етиловим,   коньячним   і   плодовим,  спиртом  етиловим ректифікованим   виноградним,   спиртом   етиловим  ректифікованим плодовим,   алкогольними   напоями   та  тютюновими  виробами  без наявності  ліцензій, прямо пов'язане із встановленням факту продажу таких підакцизних товарів, виходячи з визначення поняття роздрібної торгівлі.


На контролюючий орган покладено обов'язок доведення  продажу підакцизних товарів суб'єктом підприємницької діяльності, й за відсутності зафікосованих фактів реалізації товару застосування санкцій є протиправним.


 Фабула справи  Контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за звітний рік. Платник податків звернувся до суду із позовом до контролюючого органу, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку з фізичних осіб за звітний рік. Судом першої інстанції позов задоволено. Судом апеляційної інстанції рішення попередньої інстанції рішення залишено без змін.


 Правова позиція 

Зі змісту підпункту 267.2.1 Податкового кодексу України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66 вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (тобто Мінекономрозвитку).


Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.


Відтак підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу тощо.


До того ж, здійснення розрахунку середньоринкової вартості автомобіля віднесено до повноважень Мінекономрозвитку, та така інформація може бути надана виключно цим органом.


Повнота з'ясування обставин у даній справі вимагає від судів витребування у відповідача або у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в тому числі й інформацію щодо пробігу транспортного засобу позивача, яка враховувалась при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу позивача, та впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком. Суд першої інстанції може розглянути питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та при новому розгляді справи має вирішити ці спірні питання для правильного розгляду справи.


 Фабула справи  Контролюючим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої встановлено порушення підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 ПК України, а саме занижено ПДФО за 2014 рік у зв’язку з недекларуванням додаткового блага у вигляді прощення кредитором процентів за користування кредитом. Зважаючи на це, контролюючим органом було прийнято рішення, яким визначено грошове зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції. Платник податку оскаржив до суду правомірність прийняття рішення, мотивуючи це тим, що проценти за користування кредитом не є додатковим благом, та не повинні включатись до загального оподатковуваного доходу в розумінні ПК України. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" від 09 квітня 2015 року №321-VIII було викладено ст. 165 ПК України в новій редакції, яка передбачає не включення до загального оподатковуваного доходу суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) прощених кредитором за самостійним рішенням. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено.


 Правова позиція 

Оподатковуваним доходом платника податків є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування процентів.


close icon
Інформація про документ
◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 105 106 ►►
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити