Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним  його рішення щодо одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів, укладеного між позивачем та податковою інспекцією; визнання протиправними дії контролюючого органу щодо неприйняття податкових декларацій з ПДВ для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов'язати контролюючий орган поновити дію договору про визнання електронних документів та забезпечити реєстрацію та прийняття податкових документів в електронному вигляді. Контролюючий орган посилається на те, що договір про визнання електронних документів обґрунтовано розірвано в односторонньому з причин відсутності позивача за податковою адресою, у зв'язку з чим контролюючий орган  діяв в межах наданих повноважень.  При цьому, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відомостей про зміну місця реєстрації не містилось відомостей про зміну місця реєстрації платника. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття. Як було встановлено судом, контролюючим органом було проведено камеральну перевірку платника щодо питання дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних,  за результатами якої до нього було застосовано штрафні санкції за порушення термінів реєстрації податкових накладних в загальній сумі 109838,80 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на відсутність у податковому повідомленні-рішенні сум податкових накладних, щодо яких застосовується штраф та відсутність належного розрахунку штрафних санкцій до оскарженого податкового повідомлення-рішення, тобто його невідповідність встановленим законодавством вимогам. Контролюючий орган зазначав про наявність розрахунку штрафних санкцій в табличному вигляді в акті перевірки та наголошував, що форма оскарженого податкового повідомлення-рішення не передбачає присутність у ньому сум податкових накладних. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з огляду на наявність в діях (бездіяльності) позивача складу податкового правопорушення щодо порушення термінів реєстрації податкових накладних. Проте, суд апеляційної інстанції рішення скасував та задовольнив позовні вимоги. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Судом було встановлено, що у зв'язку з призначення нового директора, між позиваче та конролюючим органом був укладений новий договір «Про визнання електронних документів». Після цього платник здійснював реєстрацію в ЄДРПН спірних податкових накладних, останнім днем реєстрації яких було 15 квітня 2017 року, про направлення яких свідчать наявні у матеріалах справи квитанції про неприйняття документів. Виявивши причину неприйняття позивач звернувся до контролюючого органу щодо зняття заборони для реєстрації податкових накладних. Позивач отримав підтвердження про зняття заборони на реєстрацію податкових накладних 18 квітня 2017 року. При цьому, податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних лише 18 квітня 2017 року, тобто з порушенням на 3 дні терміну, встановленого Податковим кодексом після зняття на вимогу платника заборони на реєстрацію податкових накладних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що позивачем було вчинено всі заходи для недопущення порушення законодавства при реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: зазначено необхідні реквізити податкових накладних, завчасно відправлено та укладено договір про визнання електронних документів, що свідчить про відсутність вини позивача стосовно пропуску строку реєстрації податкових накладних та протиправності застосування штрафних санкцій. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу. Податковим органом проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 2016 року.(далі - акт перевірки). У 2016 році на підставі акту перевірки податковим органом винесено спірне податкове повідомлення-рішення, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, застосовано штраф у розмірі 10% на підставі статті 126 Податкового кодексу України. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу  про визнання нечинним рішення про застосування штрафних санкцій. Свої вимоги позивач мотивував помилковістю висновків ДПІ про порушення ним вимог закону щодо обліку готівкових коштів, відтак відповідач  не мав  під став для прийняття оскаржуваного рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснював роботи з будівництва вуличних газопроводів на підставі укладених з кооперативами контрактів. При цьому умовами контрактів передбачено, що придбання необхідних матеріалів та обладнання здійснюється за рахунок замовника (кооперативу). Головний інженер товариства, діючи як його представник, отримував від кооперативів готівкові кошти за виконані роботи і ці кошти надходили до каси позивача та відповідним чином опубліковувались. Він же, діючи як фізична особа –посередник в інтересах кооперативів, прийняв від останніх готівкові кошти та придбав за них матеріали для будівництва. При цьому він використовував печатку при складанні документів, що підтверджували отримання цих коштів. Проте, ці кошти ним не було обліковано і він розпоряджався ним самостійно. На підтвердження зазначеного позивач надав постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Крім того, було встановлено порушення контролюючим органом вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 №327, оскільки висновки акту перевірки ґрунтувались на підставі документів податкової міліції, наданих після закінчення строку, встановленого для проведення перевірки. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Було визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій в частині 8     515 680 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою з вимогою задовольнити позов у повному обсязі.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом  про застосування адміністративного арешту коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на рахунку платника податків. Позов обґрунтовано тим, що з урахуванням недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника, на виконання вимог пункту 94 статті 94 Податкового кодексу України є підстави для застосування адміністративного арешту коштів відповідача шляхом зупинення видаткових операцій на його рахунку. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу. Він доводив, що арешт коштів на рахунках платника податку у податковому законодавстві позначається і як арешт коштів, і як зупинення видаткових операцій, що є тотожнім поняттям. Накладення арешту на кошти на рахунках платника податків є необхідною умовою для зупинення видаткових операцій на таких операціях.

Місцева рада звернулась до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 24186 грн. 25 коп. (основний платіж 19349 грн., штрафні (фінансові) санкції 4837 грн. 25 коп.). В обґрунтування позову вона посилається на безпідставність встановлення контролюючим органом за результатами камеральної перевірки розбіжностей між даними Єдиного реєстру податкових накладних та даними декларації з податку на додану вартість, яка становить 19348,58 грн., так як контролюючим органом при проведенні відповідної перевірки не було встановлено те, що за цей період в Єдиному реєстрі податкових накладних була зареєстрована податкова накладна, в якій помилково сума коштів встановлена нульовим числом.  На виправлення такої помилки відділом була зареєстрована інша податкова накладна. В результаті, сума зареєстрованих податкових накладних відповідала сумі перерахованій позивачем з поточного рахунку на електронний рахунок та фактично сплаченій до бюджету.Тому, на думку позивача, у податкового органу були відсутні правові підстави для проведення подібної перевірки, оскільки в 2015 та 2016 роках на проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, накладено мораторій.    Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправною бездіяльність щодо не підготування висновку про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 638051, 50 грн., а також зобов'язати підготувати висновок про повернення надмірно сплачених коштів у розмір 638051, 50 грн. та подати його до виконання казначейській службі.  Судами було встановлено, що позивач уклала договори купівлі – продажу квартир та перерахувала перераховано податок на доходи фізичних осіб від продажу нерухомого майна на загальну суму 638051,5 грн. Згодом, сторони уклали договори про розірвання договорів купівлі-продажу зазначених квартир. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що контролюючим органом їй було протиправно відмовлено у поверненні надмірно сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб,  адже фактично позивач не отримала доходу з якого був сплачений відповідний податок. Контролюючий орган стверджував, що податковим законодавством не передбачено повернення податку, який сплачений під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, у разі розірвання такого договору у майбутньому. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив . Суд апеляційної інстанції погодився рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними його дій щодо проведення камеральної перевірки та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги платник податку мотивував відсутністю у контролюючого органу правових підстав для проведення перевірки, посилаючись на ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким передбачається обмеження  на проведення усіх видів податкових перевірок у 2015 та 2016 роках підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців, обсяг доходів яких не перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік. Контролюючий орган стверджував, що запроваджені вищезгаданим Законом обмеження не розповсюджуються на проведення камеральних перевірок. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання неправомірними дії відповідача щодо проведення планової перевірки та визнання протиправним та скасування наказу. Позивач зазначав, що його було безпідставно віднесено до платників податку з високим ступенем ризику та неправомірно на цій підставі призначено документальну планову виїзну перевірку. Контролюючий орган стверджував, що  позивачем не надано доказів оскарження правомірності включення його до плану-графіка перевірок. Крім того, оскільки документальна планова перевірка позивача була фактично проведена на підставі оскаржуваного наказу, за наслідками якої складно відповідний акт, то оскаржуваний наказ вичерпав свою дію, в зв'язку з чим, позовні вимоги в частині його скасування задоволенню не підлягають. Просив врахувати правову позицію ВСУ, викладену в постанові від 24.10.2010 року, відповідно до якої, саме на етапі допуску до перевірки платник податку може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у позові. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. З матеріалів справи випливає, що між позивачем та державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 95,3 га. Згідно з укладеним договором позивачем здійснено нарахування орендної плати та подано до Інспекції податкові декларації з плати за землю за 2014 та 2015 роки, згідно яких у 2014 році ставка податку становить 0,1% за пасовища загальною площею 2,7 га та 0,03% за багаторічні насадження, площа яких становить 92,6 га.; у 2015 році ставка податку за 2,7 га пасовища становить 0,1% та за 92,6 га багаторічних насаджень - 0,03%.  Контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку, якою встановлено заниження податкового зобов'язання з орендної плати за землю на 53665,02 грн. за період з 01 січня 2014 року по січень 2015 року. Підставою для таких висновків, на думку контролюючого органу, є неврахування та несплата позивачем протягом вказаного періоду суми орендної плати у розмірі, встановленому пп. 288.5.1 ПКУ. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що умови договору можуть змінюватись лише за згодою сторін, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, позивач вказував на те, що зміни до пп.288.5.1 ПКУ щодо збільшення мінімального розміру орендної плати за землю підлягають застосуванню з нового бюджетного року, тобто з 01 січня 2015 року, а тому донарахування позивачу орендної плати в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки не може вважатися правомірним.  Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Позивач звернулось до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 14211 грн. Судом було встановлено, що позивач уклав договори щодо реалізації нафтопродуктів через мережу АЗС юридичним особам для подальшого використання нафтопродуктів для комерційної діяльності цих юридичних осіб(покупців). На думку позивача, у такому випадку реалізація підакцизних товарів у роздріб не відбувається, оскільки нафтопродукти не купуються  з метою їх використання громадянином або іншим кінцевим споживачем в особистих некомерційних цілях, а  з метою їх використання саме у комерційній діяльності юридичних осіб. На думку контролюючого органу, у разі реалізації палива  з колонок АЗС кінцевим споживачам позивач повинен був сплати 5-відсотковий податок з роздрібного продажу палива. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа – підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення – рішення, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн за порушення п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не погоджується з висновком контролюючого органу щодо здійснення реалізації годинника CASIO із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО), оскільки він не є технічно складним побутовим товаром. Контролюючий орган доводив, що годинник з електроживленням CASIO 2900 G-8VER належить до Групи 91 «Годинники всіх видів та їх частини» код УКТЗЕД 9101-9107, підлягає гарантійному обслуговуванню та має реалізовуватися з застосуванням РРО. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення скасував і відмовив у задоволенні позовних вимог. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа – підприємець звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення. Справа полягала в тому, що контролюючим органом в ході перевірки було виявлено неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за придбані у контрагента товарно – матеріальних цінностей за договором поставки з огляду на неподання на перевірку первинної документації. Крім того, контролюючий орган посилався на наявну податкову інформацію  щодо відсутності у контрагента позивача  в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед контрагентами. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.  Підставою для анулювання реєстрації платника податку став пп «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту. Суд першої інстанції позов задовольнив, посилаючись на ненадання контролюючим органом довідки про подання/неподання платником ПДВ податковому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог після дослідження доказу (довідки відділу доходів і зборів фізичних осіб від 13.09.2013), який не був предметом дослідження у суді першої інстанції. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податку про підтвердження обґрунтованості повного адміністративного арешту його майна. Судами було встановлено, що в рамках кримінального провадження було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. Відповідач не допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, з огляду на відсутність у нього документації, яка була вилучена в ході проведення обшуку. Недопущення контролюючого органу до проведення перевірки став підставою для прийняття рішення про застосування адміністративного арешту. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні подання. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення – рішення у частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування» на загальну суму 78702,50 грн.  Як випливає з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентом був укладений договір щодо здійснення транспортно – експедиційного обслуговування. Відповідно до умов договору експедитор (позивач) зобов'язувався за дорученням замовника за винагороду укладати від свого імені і за рахунок замовника договори спрямовані на забезпечення виконання робіт з організації транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних вантажів замовника автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні. Позивачем було виконано умови договору, а його контрагентом здійснено оплату наданих послуг у сумі 2058070,00 грн. шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок позивача. Контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем суми загального оподатковуваного доходу на суму 323022,00 грн. внаслідок невключення коштів, отриманих останнім від зазначеного контрагента за надані транспортно-експедиційні послуги. Позивачем в обґрунтування своїх доводів зазначено, що вказана спірна сума коштів є сумою отриманої поворотної безпроцентної фінансової допомоги, наданої контрагентом-позикодавцем відповідно до умов договору про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі, а не коштами по оплаті транспортно-експедиційних послуг.  Підставою для такого висновку контролюючого органу стало платіжне доручення, зв змісту якого вбачається, що призначення платежу було вказано: «оплата за надані транспортно-експедиційні послуги». На підтвердження своєї позиції позивач надав листи – уточнення від контрагента, відповідно до яких останній просив позивача зарахувати кошти, що надійшли відповідно до вказаних платіжних доручень як поворотну фінансову допомогу згідно з договором. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовили. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податків про стягнення суми податкового боргу у розмірі 222 669,35 грн. Обґрунтовуючи позовну заяву, контролюючий орган зазначив, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати штрафних санкцій по податку на прибуток підприємств, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Відповідач звернувся з касаційною скаргою. В обґрунтування він зазначав, що при винесенні рішень судами не було надано оцінки несвоєчасності зарахування податковим органом переплати з податку на прибуток, що зумовило застосування до нього штрафу згідно з податковим повідомленням-рішенням, на підставі якого позивачем заявлено вимогу про стягнення грошових коштів.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, якими за затримку сплати суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за земельні ділянки державної та комунальної власності його зобов'язано сплатити штраф в розмірі 20% та 10% від суми. Податкові повідомлення- рішення були винесені на підставі камеральної перевірки. Позивач стверджував, що камеральна перевірка була проведена контролюючим органом з порушенням законодавства, оскільки у нього були відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків. Контролюючий орган стверджував, що порушення платником  строків сплати узгоджених сум грошових зобов'язань є підставою для притягнення такого платника податків до встановленої законодавством  відповідальності. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення. Спір полягав у тому, що між позивачем та іншою особою був укладений, а згодом розірваний договір дарування нежитлової будівлі. На думку контролюючого органу, позивач в результаті розірвання договору отримала дохід, який підлягає оподаткуванню. Позивач не погоджується із висновками відповідача, що при посвідченні договору про розірвання між фізичними особами резидентами договору дарування нерухомого майна, застосовується порядок оподаткування згідно ст. 172 ПК України, оскільки вказана норма застосовується при переході права власності, а не при поверненні нерухомого майна до попереднього власника, коли відбувається припинення права власності. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 152 061,95 грн. та на 38 185,49 грн. та застосовано  штрафні санкції. З матеріалів справи випливало, що між позивачем та іншою стороною був укладений договір дарування, за яким позивач прийняв в дар нежитлові приміщення. За словами позивача, він сплатив податок на доходи фізичних осіб до набуття права власності на нерухоме майно, тобто до державної реєстрації цього права. Позивач надав квитанції як доказ виконання податкового обов’язку зі сплати ПДФО. Судом також було встановлено, що позивач не подав річну декларацію про майновий стан і доходи. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення в частині визначення основного зобов'язання у розмірі та штрафних санкцій. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податку про визнання обґрунтованим застосування умовного адміністративного арешту його майна відповідно до рішення податкової інспекції. Як було встановлено судом, податковою інспекцією було здійснено вихід для проведення документальної позапланової перевірки відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово - господарським операціям на підставі наказу контролюючого органу.Керівник підприємства відмовився від проведення перевірки та не допустив посадових осіб до проведення перевірки, про що було складено акт. У зв'язку з цим було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника. Позивач звернувся до суду із поданням, яв якому просив суд визнати обґрунтованим застосування умовного адміністративного арешту майна платника. Платник податку, в свою чергу, подав позов про скасування цього наказу. Суд першої інстанції подання задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував постанову та закрив провадження у справі. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування рішення відповідача у формі наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Судом було встановлено, що в рамках кримінального провадження слідчим суддею було прийнято ухвалу про призначення позапланової документальної перевірки позивача по взаємовідносинах з контрагентом з питань дотримання вимог законодавства України в ході   здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства за   період з 01.01.2012 по 31.12.2013 рік. Платник повідомив контролюючий орган про недопущення до перевірки, посилаючись на те, що період господарської діяльності з цим контрагентом з 1.01.2012 року по 31.12.2013 року перевірявся під час проведення планових перевірок. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ суперечить абз. 2 п. 78.2 ст.78 ПКУ, оскільки перевірка призначена за період та з питань, що були охоплені попередніми перевірками, проведеними контролюючим органом, що підтверджено актами перевірки. Тому, на думку позивача, такі дії контролюючого органу порушують принцип правової визначеності між платником податку та органом фіскальної служби, а також практику Європейського суду з прав людини в частині прогнозованості діяльності суб'єкта владних повноважень. Контролюючий орган доводив, що оскаржуваний наказ видано на виконання ухвали слідчого судді яка не підлягає оскарженню і є обов'язковою до виконання на усій території України, з огляду на викладене наказ прийнятий та підставі, та в межах повноважень податкового органу. Крім цього відповідач вказав, що оскільки перевірка призначена в межах кримінального провадження тому оскарження наказу на призначення такої перевірки не може відбуватися в порядку адміністративного провадження.

Фізична особа - підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій в розмірі 22  440 грн. З матеріалів справи випливає, що контролюючими органами було виявлено, що належний позивачу реєстратор розрахункових операцій не створював контрольну стрічку в електронній формі, у зв'язку з чим контролюючому органу не передавались електронні копії розрахункових документів з 01.01.2016 року по 11.05.2016 року у загальній кількості 132 контрольні стрічки. Позивач стверджував, що штраф повинен бути накладений одноразово, незважаючи на кількість випадків неподання контрольних стрічок контролюючому органу. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.  З матеріалів справи випливає, що між міською радою та фізичною особою – підприємцем було укладено договір оренди землі. На орендованій земельній ділянці розташована нежитлова господарська будівля, яка належить особі на підставі договору купівлі-продажу. Договір оренди землі укладено на 10 років для експлуатації та обслуговування нежилих адміністративних приміщень. Згодом між цією особою було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі з Комуністичною партією України.  Позивач мотивував позов тим, що у зв’язку з відчуженням нерухомого майна, для якого бралася у користування земельна ділянка, з дати реєстрації цього нерухомого майна на нового власника він втратив право користування земельною ділянкою згідно з положеннями  статті 120 Земельного кодексу України та не повинен сплачувати плату за землю. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень контролюючого органу про застосування пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Судом було встановлено, що між позивачем та його контрагентом з РФ було укладено зовнішньоекономічний контракт. Контрагент не здійснив своєчасну оплату за поставлений товар, в результаті чого було порушено строки зарахування валютної виручки на рахунок позивача. Згодом між сторонами було укладено угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. Рішення про застосування пені за порушення строку розрахунку за зовнішньоекономічним договором, контролюючий орган мотивував тим, що третейський суд, що розглянув справу не є судом у розумінні ст. 4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відтак звернення позивача до нього з позовом не звільняє від відповідальності за порушення строків, визначених цих Законом. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позовні вимоги. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень – рішень. Суть спору полягала в тому, що контролюючим органом була проведена виїзна позапланова перевірка, під час якої були виявлено заниження податку на додану вартість та надіслано податкове повідомлення – рішення, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 283  947,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались протиправністю висновків контролюючого органу про заниження податку на додану вартість внаслідок господарських взаємовідносин з певними контрагентами  з огляду на нікчемність та фіктивність проведених господарських операцій. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що підприємства-постачальники мають ознаки сумнівності, зокрема такі як відсутність за місцезнаходженням, не декларування податків, наявність вироку відносно керівника контрагента за вчинення злочину фіктивного підприємництва. Позивач вважав, що такі висновки є абсолютно безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням до платника податків про стягнення коштів податкового боргу з рентної плати за користування надрами. Справа полягала в тому, що у платника виник податковий борг, у зв'язку з чим йому 31.07.2015 було надіслано податкову вимогу на суму суму 1596087,52 грн. Податковий борг  надалі погашений не був, а навпаки збільшився до суми 8699643,61 грн, у зв’язку з чим контролюючим органом було винесено повторну вимогу, за якою строк звернення з поданням до суду про стягнення податкового боргу припав на 15.08.2016. Платник податку посилався на те, що контролюючим органом був пропущений 24-годинний строк звернення до суду з поданням в порядку ст. 183-3 КАС України, перебіг якого починається з дня пред'явлення первісної податкової вимоги, а саме: 31.07.2015. Пред'явлення повторної податкової вимоги чинним законодавством не передбачено. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили подання без розгляду.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було застосовано штрафні санкції  за порушення законодавства в сфері обігу готівки розмірі 72  500 грн., з мотивів його безпідставності. Підставою для застосування штрафних санкцій стала видача готівки за видатковим касовим ордером, який не містив даних про одержувача коштів, а також відсутність довіреності на отримання коштів іншою особою. Позивач доводив, що недоліки, допущені при оформленні видаткового ордеру, не свідчать про наявність правопорушення. Крім того, скаржник обґрунтовував неможливість застосування штрафних санкцій на підставі Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 внаслідок спливу строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, передбаченого для застосування адміністративно-господарського штрафу. Також,  він зазначав, що застосування штрафних санкцій можливе виключно за порушення норм Податкового кодексу України та інших законів з питань оподаткування, а не Указу Президента України. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень з мотивів безпідставності їх прийняття. Підставою для їх прийняття стало, на думку контролюючого органу, заниження податку на прибуток товариством завищенням собівартості реалізованих товарів за 2015 рік на суму 2 631 611 грн. Податкове правопорушення, на думку податкового органу, полягає у віднесенні позивачем вартості будівельних матеріалів, задіяних в реконструкції цеху до складу витрат, які безпосередньо впливають на визначення об'єкта оподаткування. Позивач вказував на те, що до собівартості товару (виробничої) вартість будівельних матеріалів не віднесена, що спростовує висновок податкового органу про включення сум вартості будівельних матеріалів до витрат. Суд першої інстанції позов задовольнив в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення. В решті адміністративного позову відмовлено.

Позивач звернувся з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 10  535 грн., 70 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що належна йому на праві приватної власності споруда - асфальтна площадка не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання недійсними податкових консультацій від 30.09.2016 та від 12.09.2016 та зобов'язання надати нові податкові консультації.  Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надані податкові консультації  суперечать нормам Податкового кодексу України, тому підлягають скасуванню, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний надати нові податкові консультації з урахуванням висновків суду. Судом було встановлено, що позивач звернувся до контролюючого органу із запитом про надання письмової індивідуальної податкової консультації з такими питаннями: 1) Чи правильно позивач розуміє, що при експорті товарів/самостійно виготовлених товарів/основних засобів за ціною постачання нижчою за ціну придбання/звичайну ціну/балансову вартість до всієї бази оподаткування, збільшеної у відповідності до пп. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, застосовується нульова ставка податку на додану вартість, визначена пп. «а» пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України? 2) Чи правильно позивач розуміє, що при експорті товарів/самостійно виготовлених товарів/основних засобів за ціною постачання нижчою за ціну придбання/звичайну ціну/балансову вартість підприємству необхідно скласти також відповідну податкову накладну з типом причини 15 - на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання/ 16 - на суму перевищення балансової (залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання/ 17 - на суму перевищення звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, та в такій податковій накладній застосувати нульову ставку? Відповідач у податковій консультації від 30.09.2016 зазначив, що операція з експорту товарів за ціною, яка нижче ціни придбання товарів, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів, балансової (залишкової) вартості необоротних активів, оподатковується за нульовою ставкою. На друге питання відповідь полягала у тому, що обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення ціни придбання товару/звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/балансової(залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання, не формує вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується, а тому в податкових накладних з позначками « 15», « 16», « 17» сума податку на додану вартість визначається за основною ставкою. Платник податку скористався правом на оскарження наданої йому індивідуальної податкової консультації. Суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував податкову консультацію від 30.09.2016 та зобов’язав контролюючий орган надати платнику нову консультацію. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Позивач звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання незаконною та скасування постанови у справі про порушення митних правил, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Судом було встановлено, що позивач у митному режимі транзит ввіз транспортний засіб. У встановлений законодавством строк позивач вказаний транспортний засіб не вивіз за межі митної території України. Митниця ДФС запропонувала особі прибути до митниці для з'ясування обставин порушення строку транзиту та попередила, що у випадку неявки протокол буде складено без його участі. Відповідач, пославшись на погане самопочуття,  попросив перенести розгляд справи на іншу дату. При цьому він не надав та не вказав причини невивезення транспортного засобу за межі митної території України.Митницею ДФС було складено протокол про порушення митних правил за перевищення встановленого строку для транзитних перевезень автомобіля більш, ніж на десять діб, тобто вчинив дії, які мають ознаки порушення митних прави та призначив розгляд справи. Проте позивач ще двічі клопотав про перенесення справи, посилаючись на не підтверджені доказами обставини. Митниця ДФС розглянула справу та винесла постанову без участі позивача. Постановою було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено процедуру розгляду справи про порушення митних правил, що полягало у неналежному повідомленні позивача про розгляд справи, а також у розгляді справи за відсутності позивача, незважаючи на наявність клопотання про відкладення розгляду справи. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 129 400,53 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 258 801,06 грн. Справа полягала в тому, що позивач перерахував нерезидентам з Італії, Німеччини та Польщі платежі у сумі 190 877,30 євро, що еквівалентно 1  337  229 ,73 грн. Податок на репатріацію доходів позивач з виплачених сум не утримав та до бюджету не перерахував, що мало наслідком заниження суми податку, який утримується при виплаті доходів з джерелом походження з України, на загальну суму 129  400,52 грн. Такий висновок контролюючого органу вмотивований відсутністю у позивача належно оформленої довідки про підтвердження статусу нерезидентів України, на користь яких платником було виплачено дохід без утримання податку. Було встановлено, що позивач надав належним чином завірені копії довідки  про податкове резидентство  фірми Італії, свідоцтво про реєстрацію платника податку(підприємця) та довідки про місце проживання або місцезнаходження для податкових потреб (сертифікат резиденції) осіб інших фірм. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 30  992,24 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій - 61  984,48 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дій щодо складання та направлення запиту про отримання інформації та її документального підтвердження. Судом було встановлено, що позивач отримав запит контролюючого органу про витребування пояснень та їх документального підтвердження щодо господарських відносин з контрагентом для проведення контролюючим органом зустрічної звірки. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність цього запиту вимогам закону, оскільки в ньому не зазначались фактичні підстави для його складання. Позивач вважає, що така поведінка суб'єкта владних повноважень суперечить матеріальному інтересу платника податків, щодо якого фактично здійснюються заходи податкового контролю без законних підстав. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Фактичною підставою для збільшення платнику податків податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті про результати виїзної планової перевірки платника податків з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. Згідно з цим висновком платник порушив вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок безпідставного збільшення суми витрат, що відповідають витратам з придбання товарів (послуг) у третьої особи(контрагента). Такі висновки контролюючого органу вмотивовані посиланням на безтоварність поставок по операціях з придбання платником податків товарів (продукти харчування, мука та інші товари за замовленням) та послуг (консультування з питань комерційної діяльності та управління) у вказаного контрагента, оскільки під час здійснення заходів податкового контролю, встановлено, що водночас один чи декілька із платників податків у ланцюгу посередників або за юридичною адресою не знаходяться, або не мають матеріально-технічних, виробничих та трудових ресурсів, необхідних для досягнення результатів економічної діяльності, або засновники/керівники зазначених юридичних осіб заперечують свою причетність до господарської діяльності підприємств. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою суду касаційної інстанції постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позивних вимогах задоволено, податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано. Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними дії відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача та складанню акта, виключення з автоматизованої системи ДФС  відомостей, внесених за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення, яким було зменшено від'ємне значення суми ПДВ та збільшено грошове  зобов'язання із ПДВ. Спір полягав у тому, що між позивачем та іншими суб’єктами господарювання були укладені договори поставки. Від імені постачальників на адресу позивача виписані видаткові накладні та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ. На думку контролюючого органу, операція з поставки товару не мала реального характеру з огляду на недоліки товарно-транспортних накладних, відсутність у постачальників основних фондів та трудових ресурсів, відсутність цих постачальників за своїм місцезнаходженням, фіктивності постачальника позивача. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення. Контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями . Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку платника суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки. Згідно з цими висновками платником порушено податкове законодавство України, за наслідками нікчемного правочину з поставки підрядних послуг від третьої особи. Висновки про нікчемність правочину з поставки платнику від третьої особи підрядних послуг обґрунтовано посиланнями на пояснення його керівника, надані під час розслідування кримінальної справі, в яких він заперечив своє відношення до діяльності цього підприємства.; відсутністю у цього постачальника основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності. Згідно з цим вироком третя особа використовувалася для здійснення незаконного формування податкового кредиту, при формальному виконанні обов'язків керівника цього підприємства. У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку платнику від третьої особи підрядних послуг, від імені цього постачальника виписані  податкові накладні, на підставі яких платник задекларував суми  податкового кредиту у податкових деклараціях із ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Суб`єкт господарювання звернувся до суду з позовом  в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями . Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку платника суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки. Згідно з цими висновками платником порушені норми податкового законодавства України, завищений податковий кредит за господарськими операціями з поставки від третьої сторони маркетингових послуг, які не мали реального характеру. Висновки про відсутність реального характеру поставки платнику від вказаного постачальника послуг обґрунтовано посиланнями на ознаки фіктивності вказаного контрагента, як-то: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів, трудових ресурсів, відсутність розумної економічної причини витрат на оплату цих послуг. З посиланням на поставку платнику від третьої сторони маркетингових послуг, сторони підписали акти здачі-приймання виконаних робіт, від імені цього постачальника виписані податкові накладні, на підставі яких платник задекларував суми податкового кредиту у податковій декларації із ПДВ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями платник податків звернувся до Суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії посадових осіб контролюючого органу при здійсненні наміру провести виїзну позапланову документальну перевірку позивача та визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадові особи контролюючого органу не надали копію відповідного наказу перед проведення перевірки, чому, власне, вони і не були допущені до її проведення. Також позивач вказує, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки письмовий запит контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження не був належним чином оформлений та обґрунтований, оскільки в ньому зазначалось про необхідність надання інформації та копій документів по взаємовідносинах з 17 підприємствами, проте податкова інформація у відповідача наявна лише по 1 підприємству, стосовно інших контрагентів про таку інформацію в запиті не вказано. У зв'язку з цим підприємство не було зобов’язано надавати відповідь та будь-які пояснення або документи. Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково, скасовано наказ контролюючого органу, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції повністю відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом до платника податку про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку. Як випливало з матеріалів справи, відповідач є казенним підприємством, яке належить до сфери управління Міністерства оборони України, розпоряджається закріпленим за ним майном на праві оперативного управління. На момент звернення контролюючого органу сума податкового боргу складала 1952690 грн. З огляду на організаційно-правовий статус платника та правового режиму закріпленого за ним майна (повноважень розпорядження майном) податковий орган обрав саме такий спосіб судового захисту, як арешт на кошти, що знаходяться у банку. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача за затримку строку сплати податкового зобов’язання з авансового внеску застосовано штраф  у розмірі 26107,10 грн. Як випливало з матеріалів справи, позивач подав податкову декларацію з податку на прибуток 03.03.2014 відповідно до якої він зобов’язувався сплатити авансовий внесок. Позивачем було сплачено відповідну суму 02.03.2015, тобто в межах десятиденного строку, встановленого законодавством. Тому, на думку платника, податкове повідомлення-рішення було прийнято контролюючим органом протиправно. Контролюючий орган стверджував, що у разі, коли закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. У зв'язку з цим вважає, що граничний термін сплати авансового внеску з податку на прибуток у лютому 2015 року настав 28.02.2015, тому з огляду на затримку позивачем сплати узгодженої суми авансового внеску з податку на прибуток підприємств на 2 календарні дні правомірно прийняв спірне податкове повідомлення-рішення. Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Особа звернулась з позовом до НАК з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що НАК виплачував протягом тривалого часу суму заробітної плати, яка відповідно до статті 116 КЗпП підлягала виплаті в день звільнення, адже спір з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення між ним та роботодавчем був відсутній. А тому, відповідно до статтей 116 та 117 КЗпП, за весь період затримки виплати заробітної плати з роботодавця має бути стягнено середній заробіток.  Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. 

Контролюючий орган звернувся до суду з поданням  до платника податку про зупинення видаткових операцій на рахунках. В обґрунтування подання зазначено, що у зв'язку з існуванням у відповідача податкового боргу контролюючий орган прийняв рішення про опис майна боржника у податкову заставу. З метою здійснення опису майна відповідача, податковий керуючий здійснив виїзд за адресою платника, проте керівник підприємства не надав податковому керуючому документів, необхідних для такого опису, унеможлививши виконання ним своїх повноважень. З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив податкового керуючого до опису майна та надав усю необхідну інформацію, проте відмовився підписувати акт опису майна. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову.  Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Фізична – особа підприємець звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу.  Суть спору полягала у неоприбуткуванні готівкових коштів у книзі обліку доходів та витрат на суму 3 183,10 грн. Матеріалами справи було встановлено, що позивачем було роздруковано та підклеєно до Книги ОРО відповідні звіти щодо сум 1 660, 05 грн та 1 523, 05 грн. та внесено відповідні записи до розділу 2 Книги ОРО. Таким чином отримання вищезгаданих сум було проведено через РРО, про що свідчить фіскальні звітні чеки (Z-звіт), а їх оприбуткування відображено у розділу 2 книзі обліку розрахункових операцій. Проте позивач не виконав вимоги встановлені пунктом 5 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України N481 від 16.09.2013 року щодо внесення запису у Книгу за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. Позивач вважав, що висновки контролюючого органу щодо невідповідності його діяльності вищезгаданому Положенню є помилковими. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення і відмовив у задоволенні позову. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Скаржник звернувся до апеляційного суду  з вимогою про скасування ухвали слідчого судді про призначення в межах кримінального провадження позапланової комплексної перевірки на предмет дотримання в діяльності платника вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки та трудового законодавства. Апеляційної суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки, на думку суду, кримінальним процесуальним законом не передбачено оскарження в апеляційному порядку такого судового рішення. Не погодившись із такою ухвалою апеляційного суду скаржник звернувся з касаційною скаргою про скасування цієї ухвали та призначення справи до нового розгляду в  суді апеляційної інстанції. Таке прохання мотивовано тим, що, як вважає скаржник, відмова апеляційного суду відкрити апеляційне провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді суперечить загальним засадам кримінального провадження, передбаченим ст. 7 Кримінального процесуального кодексу. Справа була прийнята до провадження та передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про надання висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів за вантажно-митними деклараціями з мотивів протиправності відмови. Контролюючий орган зазначив, що відмовив у поверненні коштів з підстав наявності у платника податкового боргу у сумі 2  566  492 грн 58 коп і що повернення та/або надмірну сплачених сум грошового зобов'язань проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Позивач звернувся з касаційною скаргою.

Фізична особа - підприємець звернулась до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення закнодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів у сумі 6800 грн 00 коп. Як було встановлено Судом, позивач має ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пиво). Контролюючим органом було проведено фактичну перевірку за місцем здійснення торгівлі. В результаті перевірки було складено акт про реалізацію позивачем пива у бокалах на розлив для споживання без статусу закладу громадського харчування, що є порушенням ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", якою встановлена заборона щодо продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, який дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість з мотивів безпідставності їх прийняття податковим органом.  Суть спору полягала в тому, що за висновком податкового органу заниження податку на прибуток обумовлене заниженням об'єкта оподаткування внаслідок спливу строку позовної давності кредиторської заборгованості позивача перед іншим суб’єком господарювання. За умовами договору поруки, укладеного між позивачем, як боржником та цим суб’єком, позивач був зобов'язаний повернути банку кредит до 2009 року. У договорі строни домовились, що вони можуть звертатись до суду впродовж п'яти років, тобто, до 2014 року. Контролюючий орган визнав кредиторську заборгованість безнадійною та включили її до складу «Інші доходи» податкової звітності з податку на прибуток за 2014 рік. Суд першої інстанції позов повністю задовольнив. Суд апеляційної інстанції прийняв нову постанову, якою позов було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення – рішення, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основними зобов'язаннями та штрафними санкціями. При прийнятті такого рішення, суд виходив з того, що підписання сторонами звірок взаєморозрахунків є визнанням позивачем своєї заборгованості і відповідно до ст. 264 ЦКУ перериванням строку перебігу позовної давності.

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суть спору полягала в тому, що контролюючим органом була проведена камеральна перевірка, в результаті якої було прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3 431  221,00 грн та застосовано штрафні санкції. При проведенні камеральної перевірки, контролюючим органом встановлено відсутність факту придбання товарів чи послуг - безтоварності господарських операцій між позивачем і його контрагентом. Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується на обставинах: 1) незнаходження позивача за податковою адресою; 2) неможливості вручення позивачу запиту про надання документів та пояснень; 3) інформації посадових осіб податкової міліції, про те, що директор позивача не проживає в Україні, а постійно проживає в Чехії, де здійснює трудову діяльність. Суд першої інстанції позовні вимоги підтримав. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням. Контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 97 98 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити