Новий КАС України. ТОП 10 ляпів реформи судового процесу в частині податкових спорів

24 Листопада 2017 16698 Переглядів Данило Гетманцев

Розміри тексту:

Аа Аа

Отже, революція, про яку так довго говорили більшовики здійснилась! Процесуальні кодекси, що викладені у новій редакції, опубліковано! Цим завершився черговий етап нескінченної української реформи судової системи, що має, як і революція початок, але, схоже, не має кінця.

Одразу скажемо, що невідомою широкому загалу командою розробників законопроекту була виконана величезна робота. Галузі процесуального права збагатилися новими цікавими інститутами, багато помилок, прогалин і суперечностей законодавства було виправлено, а сам процес підігнано під реалії нової судової системи.

З іншого боку, очевидно, що при розробці пакета процесуальних кодексів перед авторами не стояло завдання глибокої роботи над процесуальними нормами, що регулюють порядок розгляду податкових спорів. Можна зрозуміти реформаторів, які захопившись нормотворчістю, не захотіли підключати фахівців оподаткування до роботи над проектами законів, або просто не знайшли таких в найближчому колі, допущеному до таїнств «haut couture» судового процесу. Зовсім незрозуміло, чому автори самоусунулися від вивчення хоча б інформаційних листів ВАС України, що прямо вказують на прогалини і протиріччя у процесуальному законодавстві, яке регулює розгляд спорів даної категорії.

А того, що не просто просить - волає про зміну і доопрацювання, як усі ми знаємо, досить багато.

 

Стаття 183-3 vs стаття 283

Почнемо з провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів. Згідно з попередньою редакцією статті 183-3 КАС України, залишеною майже без змін новою редакцією (ст.283 КАС), процесуальні строки щодо розгляду спорів даної категорії обчислюються з «моменту настання обставин, що зумовлюють звернення до суду». З цього моменту обраховується 24-годинний строк для звернення фіскалів до суду, строк вирішення питання про прийняття до провадження та строк розгляду справи судом. Водночас, на практиці виникають неабиякі складнощі із визначенням цього заповітного «моменту». Наприклад, жодним нормативним актом не передбачається визначення часу складання актів, що фіксують відповідний момент, в самому акті (напр., акт про перешкоджання платником виконанню податковим керуючим своїх повноважень). Ще гірша ситуація з моментом отримання платником податків податкової вимоги, до якої прив’язується 60-денний строк, перебіг якого також має процесуальне значення такого ж «моменту». Таким чином, довести або спростувати дотримання процесуального строку практично неможливо. Чи так складно було усунути зазначені суперечності, збільшивши процесуальні строки та передбачивши їх у днях? Напевне ні.

Питання виникає і щодо переліку справ, у яких допускається спеціальна процедура розгляду за ст.283 нового КАС. Закон розширяє вказаний перелік за рахунок заяв щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника на фіскальну службу. Безперечно всі підстави для такої зміни є. Однак, чи не потрібно було розширити перелік за рахунок і інших справ. На часі справи не тільки про звернення стягнення на кошти платника, але і на звернення стягнення податкового боргу на все майно, що перебуває в податковій заставі. Сьогодні такі справи слухаються в процедурі позовного провадження. У зв’язку з цим на практиці виникають питання щодо предмету розгляду таких спорів. На це питання немає відповіді. Адже з одного боку розгляд спору за позовом ДФС про стягнення податкового богу на підставі дійсного податкового рішення повинен зводитись суто до перевірки дотримання контролюючим органом процесуального законодавства та строків при описі майна в податкову заставу. З іншого боку, чи може суд прийняти рішення про стягнення податкового боргу, якщо прийде до висновку, що податковий борг виник на підставі протиправного ППР? Адже суд не може покласти в основу свого рішення акт, що не відповідає вимогам КАС. Таким чином, розгляд справи у позовному провадженні повинен зводитись до фактичного перегляду ППР.

Переконані, що подібний перегляд є недоцільним у зазначеній категорії справ, а всі зазначені питання могли б бути зняті, якщо зазначену категорію справ віднести до переліку, визначеного ст.283 нового КАС.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 283 КАСУ провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом. Разом з тим, КАСУ не враховує норму п.п. 87.11 статті 87 ПК України, яка передбачає, що стягнення податкового боргу з фізичних осіб здійснюється в порядку позовного провадження. Пункт 5 частини 1 статті 283 КАСУ визначає загальне правило щодо стягнення податкового боргу. Зі змісту норми можна зробити висновок, що вона поширюється на фізичних та юридичних осіб, а відповідно створює колізію з нормами ПК України.

Таким чином, в новому КАС на відміну від попереднього, потрібно було б розмежувати ці справи, вказавши, що пункт 5 частини 1 статті 283 не поширюється на фізичних осіб і стягнення податкового боргу з таких осіб буде здійснюватися в позовному провадженні.

Ще більш складними є проблеми правозастосування, що виникають із категорії «спір про право», під якою стаття 183-3 (або 283 нової редакції) КАС розуміє (до речі, на відміну від теорії судового процесу) наявність спору між контролюючим органом та платником щодо податкового зобов’язання останнього. Встановлення такої обставини є підставою для розгляду справи в процедурі загального провадження. Що є достатнім для кваліфікації вимог як спірних? Наявність заперечень платника проти суми боргу, самого факту його наявності або процедурних порушень з боку контролюючого органу або чогось іншого? Чи повинні заперечення об’єктивуватися у формі позову платника (або можливо зустрічного позову – інститут якого щойно введений в адміністративний процес)? В межах якого строку з моменту виявлення податкового боргу? Скажімо, чи може платник заявляти про спір через 2 роки після виникнення податкового боргу? Відповіді на ці питання відсутні в обох редакціях КАС.

До речі давнє, як і Податковим кодексом, питання строків оскарження податкових повідомлень-рішень (ППР) також не вирішене процесуальною реформою. Річ в тім, що Податковий кодекс містить певну колізію між п.п. 56.18 та 56.19 статті 56, що по-різному визначають строк оскарження до суду ППР (1095 днів або місяць). Місячний (або в окремих випадках 6-місячний строк) передбачають для оскарження ППР і обидві редакції КАС. Таким чином, щодо цього питання в законодавстві існує повний плюралізм процесуальних строків, що на сьогодні розв’язується на користь платників листом ВАС від 10 лютого 2011 року, що з посиланням на п.4.1.4 ст.4 ПК України визначає строк звернення до суду з позовом платника у 1095 днів. Навряд чи і платників податків, і державу може задовольнити ситуація, за якої основний процесуальний строк «визначається» листом ВАС, який не тільки не є джерелом права, але й досить просто може бути відкликаний у будь-який момент, поставивши платників у досить незручне становище.

Проблем додає та обставина, що насправді (і про це ми писали раніше) аргументів за місячний (або шестимісячний) строк на оскарження, виходячи із системного тлумачення ст.ст. 56, 102 ПК України та КАС, набагато більше ніж проти. До того ж, скорочені строки на оскарження ППР, за нашим переконанням, більш відповідають цілям визначеності та стабільності податкових відносин та жодним чином не порушують права платників.

Відповідно до частини 3 статті 378 нового КАС передбачається, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що суттєво ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Разом з тим, дана норма не містить виключного переліку обставин, що є підставою для вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Такі випадки можливі при податкових спорах за зверненням контролюючого органу з поданням про стягнення з платника податків податкового боргу. Якщо платник податків, наприклад, визнає податковий борг, проте на рахунки накладений арешт і відповідно платник не може виконати рішення суду та сплатити податковий борг. В такому випадку невідомо чи є дана обставина достатньою підставою для розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення.

Судовий збір

І вже зовсім не людських зусиль волі зажадало від авторів КАС самоусунення від проблеми судового збору в податкових спорах. З 2015 року для цієї категорії спорів було введено судовий збір в розмірі 1,5% від ціни позову. Проблеми насправді дві.

Перша полягає у тому, що адміністративний процесуальний закон просто не містить категорії «ціна позову», що прямо порушує критерії «закону» у розумінні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), породжуючи правову невизначеність. Обов'язковий платіж не містить одного з обов'язкових елементів - бази оподаткування, а тому не може породжувати обов'язок платника щодо його сплати (див. рішення у справі «Ліндон, Очаківський-Лоран і Жюлі проти Франції»). В умовах юридичної невизначеності суди визнали за можливе в якості ціни позову прийняти суму донарахувань податкового зобов'язання в ППР, що саме по собі викликає безліч питань, а тому є неприйнятним.

Друга проблема - це сума збору, яка є бар'єром при доступі до правосуддя, що прямо порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Хоча зміни в законодавстві і встановлюють верхню межу, проте максимум в 350 прожиткових мінімумів також є вкрай обтяжливим як для платника податків, так і, як показує практика, для фіскальної служби.

Проблема з 2015 року постійно і безрезультатно обговорюється на всіх рівнях всіма гілками влади. Тому складно собі уявити як її можна було «не помітити» і обійти стороною в новій редакції КАС людям нехай навіть нескінченно далеким від податкового права.

Вже зараз можна говорити про те, що проблеми на практиці породить ще одна в цілому позитивна новела. Згідно з новим КАС у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень такий суб'єкт не може посилатися на докази, що не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Сьогодні судді знають, що окремі судові процеси щодо оскарження ППР перетворюються в повторну перевірку платника податків, оскільки з тексту ППР зрозуміти на якій підставі була донарахована недоїмка / застосований штраф в принципі неможливо, що змушує суд аналізувати не обґрунтованість рішення, а факт наявності податкового боргу (правопорушення платника податків). Здавалося б, нова норма спрямована на попередження зловживань податківців і їх спонукання приймати обгрунтовані рішення. Проте ні.

У даному випадку проблему не вирішити без внесення змін до ст.58 ПК, про що ідеологи реформи хоч краєм вуха, але повинні були чути. Адже ст.58 ПК містить вимоги до форми ППР, де немає жодної згадки про фактичну підставу (мотивувальну частину) ППР. Таким чином, з одного боку, податковому органу потрібно доводити рішення тільки тими доказами, які були у нього на момент розгляду рішення, а з іншого – наведене унеможливлює фіксацію таких обставин в тексті ППР. На жаль, цей ляп законодавця може мати далекосяжні наслідки ...

Радше, як негативне можна визначити обмеження можливості витребувати докази судом на стадії розгляду справи по суті. Це не стосується лише податкових спорів. Але саме в податкових далеко не завжди можна вирішити які докази необхідні без їх оцінки.

Неоднозначні поліпшення

Однак, з новим КАС не так все погано, як може здатися, виходячи з аналізу норм, що регулюють судовий податковий процес. Більше того, нові інструменти адміністративного процесу, запропоновані ідеологами КАС, позитивно відобразяться і на вирішенні податкових спорів. Так, можна погодитись з позицією, висловленою Віце-Президентом Всеукраїнської Асоціації адміністративних суддів Н. Блажівською під час доповіді на конференції у Вищому адміністративному суді Польщі 16 листопада 2017 року, що зразкові податкові справи, за якими Верховний Суд зможе приймати обов'язкові для застосування судами нижчих інстанцій зразкові рішення, формуючи таким чином судову практику, дозволять внести визначеність у податкові відносини. Як відомо, податкове право є однією з найбільш динамічних галузей. Податковий кодекс змінюється на 20-30% щорічно. Таким чином, судова практика щодо застосування тієї чи іншої норми, об'єктивно формується у вищій судовій інстанції через півтора - два роки після виникнення спорів певної категорії. У більшості випадків правова позиція щодо застосування норми формується ВС вже тоді, коли норма була скасована або змінена, що робить судову практику запізнілою для правозастосування.

Зразкові рішення ВС дозволяють уникнути цієї проблеми, повернувши судовій практиці роль правозастосовчого орієнтиру в податкових відносинах. Водночас можна погодитись з Н.Блажівською, що будь-який шаблон, а особливо шаблон в оподаткуванні загрожує нівелюванням індивідуальних особливостей тих справ, які за зовнішніми ознаками відповідають зразковим, але насправді відрізняються від них. На нашу думку, ефективність інструмента буде залежати, як і у випадку з сокирою, від цілей, мотивів і мудрості того, хто тримає її в руках.

Ефективність інституту виключної касації, введеного новим КАС також залежить від мудрості суддів нового ВС. Судді отримують досить широку дискрецію у прийнятті скарг у справах незначної складності. Заходи, спрямовані на зменшення завантаженості Верховного Суду, створюють очевидні передумови для корупції, особливо враховуючи відсутність чітких критеріїв для прийняття скарг. Також як і від мудрості суддів залежить наскільки норма про обов'язковість висновків ВС для нижчестоящих суддів буде використана на благо, а не на зло.

Серед позитивних новел, як влучно було зауважено Н. Блажівською, слід виділити можливість суду кваліфікувати ненадання державним органом відзиву на позов як його визнання, інститут зустрічного позову, електронне судочинство, передача справи до належного суду при відкритті провадження самим судом. Очевидно піде на користь платника податків право на спростування обставин, встановлених адміністративним судом у справі, в якій платник податків не брав участі не з своєї вини.  У такому разі, на нашу думку, баланс між res judicata і правом платника податків обраний правильно, незважаючи на деякі рішення ЄСПЛ (напр., Брумареску проти Румунії).

Такою ж ефективною є норма, що регулює статус експерта з питань права. У процесі виникають випадки, коли суд не може знати норм права іноземної держави і йому вкрай необхідна авторитетна думка експерта.

***

Багато хто скаже, що неможливо підготувати нормативні акти такого обсягу і важливості без помилок. Однак, відзначимо, що і проекти нормативних актів готувалися не на порожньому місці, готувалися спеціалістами, які взяли на себе (не безкоштовно) відповідальність за судову систему всієї країни. Можливо, хтось скаже, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. Без всякого сумніву. Однак існує завдання такого рівня, де подібні масштабні помилки, за які має бути соромно навіть студенту юрфаку, неприпустимі. Адже поза увагою законодавця лишився цілий блок вкрай важливих, ключових правовідносин.

Тому ми переконані в тому, що допущені помилки, про які йде мова вище, могли і повинні були бути враховані в процесі реформи такого масштабу і значення. Інакше ...? Інакше за неї просто не варто було братися ...

 

Д.Гетманцев 

comments powered by HyperComments