Чи можна стягнути ПДВ з Facebook або Google?

14 Листопада 2017 (0) 1496 Переглядів Мирослава Нечай

Розміри тексту:

Аа Аа

Скоро наближається початок нового бюджетного року, а з ним і проблема наповнення державного бюджету. Із гаcлом «ні копійки поза бюджет» як тільки не «покращували» національне податкове законодавство, щоб «прикрутити гайки» усім великим комбінаторам та махінаторам. Водночас замість того, щоб видумувати велосипед, можна було б продумати механізм оподаткування великих іноземних компаній, що надають українським споживачам електронні послуги (наприклад Google, Facebook тощо), кампанія з мінімізацією оподаткування яких активно триває останні два роки в Європі та світі.

Зупинимось, зокрема, на такому невеликому секторі спектру послуг, що пропонуються подібними компаніями, як надання реклами в інтернеті, і подивимось, чи може Україна з таких послуг отримувати ПДВ.

Так, відповідно до підпункту «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України (далі – ПК України) об’єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

Згідно з підпунктом «б» пункту 186.3 статті 186 розділу V ПК України місцем постачання рекламних послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання.

Отже, якщо отримувач рекламних послуг в інтернеті є зареєстрованим в Україні суб’єктом господарювання або постійно чи переважно проживає на території України, то такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ в Україні.

Водночас порядок оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, регулюється положеннями статті 208 розділу V ПК України.

Пунктом 208.1 статті 208 розділу V ПК України зазначено, що цією статтею встановлюються правила оподаткування в разі постачання особою-нерезидентом, яку не зареєстровано як платника податку, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, особі, яку зареєстровано як платник податку, чи будь-якій іншій юридичній особі - резиденту.

Підпункт 14.1.186 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлює, що платник податку для цілей розділу V ПК України означає  платник податку на додану вартість.

Отже, згідно з нормами податкового законодавства ПДВ за рекламу в інтернеті може стягуватися із її постачальників-нерезидентів (наприклад Facebook, Google тощо), якщо отримувачем (замовником) такої реклами є:

  1. будь-яка юридична особа;
  2. фізична особа - підприємець, зареєстрована платником ПДВ.

Подальший аналіз положень статті 208 ПК України дозволяє зробити висновок, що порядок сплати ПДВ у разі постачання нерезидентом вищезазначених послуг такий.

Саме на отримувача послуг (фізичну особу - підприємця, зареєстрованого платником ПДВ, або юридичну особу) покладається обов’язок щодо нарахування ПДВ за ставкою 20 відсотків на договірну (контрактну) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів (за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства).

Причому, якщо зазначений вище отримувач послуг:

  • є зареєстрованим платником ПДВ, то він:
  • складає та реєструє в ЄРПН податкову накладну, яка є підставою для формування ним податкового кредиту;
  • сума нарахованого ним ПДВ включається до складу податкових зобов’язань з ПДВ декларації за відповідний звітний період;

·      не є зареєстрованим платником ПДВ (стосується лише юридичних осіб), то він:

-   складає та подає до контролюючого органу «Розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України», форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21.

Водночас порядок сплати ПДВ за операціями з постачання нерезидентом послуг на митній території України, отримувачами яких є фізичні особи або фізичні особи - підприємці, не зареєстровані платниками ПДВ, у ПК України не передбачений. Таким чином, у межах чинного на сьогодні податкового законодавства стягнути такий ПДВ з іноземних компаній, які надають рекламні послуги в інтернеті (наприклад Facebook, Google, Instagram) зазначеним у цьому абзаці особам, є неможливим без внесення відповідних змін до порядку адміністрування ПДВ.

Як же подібна проблема вирішується в ЄС?

З 2015 року в ЄС були змінені правила щодо визначення місця постачання електронних послуг, які надаються фізичним особам, не зареєстрованим платниками ПДВ. Так, місце постачання вищезазначених послуг визначається за місцем проживання або тимчасового перебування їх отримувачів.

Оскільки постачальник електронних послуг не завжди може знати точне місце реєстрації, постійну адресу або звичайне місце проживання споживача, то передбачається можливість  використання загальних і спеціальні презумпції визначення його місцезнаходження.

Причому, окремо встановлюються презумпції щодо послуг, які вимагають фізичного знаходження споживача у певному місці для її надання, як і щодо послуг, для надання яких фізичне місцезнаходження такого споживача є неважливим, про що буде детальніше зазначено нижче.

І. Якщо послуга НЕ вимагає фізичного знаходження споживача для її надання, то місце її постачання визначається за:

1.1 спеціальними презумпціями:

  • за місцем розташування лінії електрозв’язку, якщо послуги поставлені клієнту через цю лінію;
  • за країною ідентифікації мобільного коду SIM-карти, яка використовується для отримання послуг;
  • за місцем розташування шифрувального або подібного пристрою або місцем відправлення карти для перегляду, необхідної для отримання послуги з використанням шифрувального пристрою;

1.2 загальними презумпціями:

  • за платіжною адресою споживача;
  • за ІР-адресою пристрою, який використовувався споживачем;
  • за банківськими реквізитами, такими як місцезнаходження банківського рахунка, який використовувався для оплати, або платіжна адреса клієнта, проведена цим банком;
  • за кодом країни на SIM-картці, використаній споживачем;
  • за місцезнаходженням ліній електрозв’язку, що використовуються для надання послуги, тощо.

Загальні презумпції використовується у випадку, якщо не можна використати будь-яку спеціальну презумпцію.

ІІ. Якщо послуга вимагає фізичного знаходження споживача для її надання (послуги надані через телефонні будки, точки доступу wi-fi, інтернет-кафе, ресторан, хол готелю тощо), то місце їх постачання визначається:

- за місцем,  де такі послуги безпосередньо були надані постачальником;

- за місцем відправлення транспорту, якщо послуги постачаються на борті корабля, повітряного судна або поїзду, які надають послуги транспортування пасажира в межах країн ЄС.

Окрім того, саме на постачальника електронних послуг покладений обов’язок щодо декларування та сплати ПДВ у країні проживання (знаходження) їх отримувача, фізичної особи (не платника ПДВ). Причому це правило поширюється і на постачальників, які зареєстровані поза межами ЄС.

Для виконання зазначеної вище вимоги постачальник електронних послуг, в тому числі й той, який зареєстрований поза межами ЄС, зобов’язаний:

1) або пройти реєстрацію для сплати ПДВ у кожній країні ЄС (далі – пройти ідентифікацію), в яку він постачає електронні послуги;

2) або пройти реєстрацію у системі MOSS, яка є комп’ютеризованою програмою, що дозволяє суб’єктам господарювання подавати звітність та сплачувати ПДВ через веб-портал у країні своєї реєстрації (країні ідентифікації).

Особливості застосування системи MOSS:

- постачальник, зареєстрований платником ПДВ у країні ЄС,  додатково зареєструється у системі MOSS за тим самим ідентифікаційним номером, який присвоєний йому як платнику ПДВ;

- постачальник, який знаходиться у будь-якій країні ЄС, але не є зареєстрованим платником ПДВ, реєструється у системі MOSS в країні свого місцезнаходження;

- постачальник, який знаходиться поза межами ЄС, реєструється у системі MOSS лише після того, як він зареєструється у будь-якій країні ЄС за своїм вибором.

 

Подібно до ЄС операції з постачання електронних послуг стараються оподаткувати ПДВ й у інших країнах. Наприклад,  податкове законодавство Японії теж зазнало змін у 2015 році в частині визначення місця постачання таких послуг за місцем реєстрації їх отримувачів.

При цьому обов’язок щодо подання звітності та сплати ПДВ за електронними послугами, наданими на території Японії, покладається саме на іноземну компанію, постачальника, який стає на облік у податковому органі Японії.

Основні вимоги для реєстрації іноземної компанії для сплати ПДВ за електронними послугами:

- іноземна компанія має офіс у Японії для надання послуг споживачам (фізичним особам);

- якщо іноземна компанія не має офісу у Японії, вона призначає податкового агента, який буде уповноважений подавати податкову звітність та сплачувати ПДВ від імені іноземної компанії.

В Україні, як було зазначено вище, можливість стягувати ПДВ з іноземних компаній, які надають рекламні послуги в інтернеті, передбачена лише в тому випадку, якщо отримувачами таких послуг є фізичні особи - підприємці, зареєстровані платниками ПДВ, або юридичні особи. Водночас податкове законодавство України не передбачає можливості сплати ПДВ за операціями з рекламних послуг (у тому числі в мережі Інтернет), які надаються іноземною компанією фізичним особам та фізичним особам - підприємцям, не платникам ПДВ.

Таким чином, усунення вищезазначеної прогалини ПК України потребує комплексних змін, зокрема, в частині:

1) поширення обов’язку із подання податкової звітності та сплати ПДВ на фізичних осіб - підприємців, не платників ПДВ, які отримують вищезазначені рекламні послуги;

2) запровадження інституту «податкового агента» для подання податкової звітності та сплати ПДВ у разі постачання іноземними компаніями рекламних послуг в мережі «Інтернет».  Зокрема, такими податковими агентами можуть бути банки, які здійснюють переказ коштів для оплати відповідної послуги. Водночас відповідні зміни необхідно запроваджувати з урахуванням дії на території України системи електронного оподаткування ПДВ (далі – СЕА). Так, необхідно розуміти чи сплата ПДВ податковим агентом за вищезазначеними операціями буде здійснюватися в межах дії СЕА, наприклад:

а) чи будуть кошти, утримані банком з оплати вартості таких електронних послуг, зараховуватися відразу до бюджету чи на електронний й рахунок в СЕА;

б) якщо такі кошти зараховуватимуться спочатку на електронний рахунок в СЕА, то можливо це має бути якийсь додатковий рахунок;

в) яким чином ця сума впливатиме/не впливатиме на реєстраційний ліміт/податковий кредит банка, який виступає податковим агентом;

г) чи потрібно податковому агенту реєструвати податкову накладну, тощо;

3) разом з тим запровадження інституту «податкового агента» не повністю вирішить зазначену вище проблему, оскільки, наприклад, оплата рекламних послуг у Facebook може здійснюватися шляхом переказу коштів через PayPol, яке не має будь-якого представництва/офісу на території України. Таким чином, певна частина рекламних послуг у ФБ, оплата за які здійснюватиметься через PayPol, і надалі зможе залишитися не оподатковуваною ПДВ. Відтак, вносячи відповідні зміни до ПК України, законодавцю варто також було б  передбачити порядок надання іноземним компаніям можливості самостійно декларувати та сплачувати ПДВ за операціями з постачання рекламних послуг в Україні, зокрема, шляхом проходження певної процедури реєстрації (ідентифікації).

Разом з тим станом на сьогодні у державних органах не спостерігається будь-якої тенденції до вирішення зазначених вище питань. Проте це і не дивно, нам би виправити хоча б те, що вже поназмінювали…