1. Правова природа мита

Дискусія з приводу визначення правової природи мита не нова як для національної доктрини, так і для зарубіжної. Більше того, проаналізувавши нормативно-правові акти, прийняті законодавцями в Україні, також яскраво прослідковується неузгодженість в підходах до визначення поняття «мито».

Сьо­годні існує два основних підходи до визначення місця вві­зного мита серед обов'язкових платежів. Перший відно­сить ввізне мито до непрямого податку. На користь цього підходу свідчить визначення мита як податку у Державно­му бюджеті України (податок на міжнародну торгівлю) та в Митному кодексі України (загальнодержавний податок – стаття 271) . Така позиція законодавця поряд із авторитет­ними судженнями класиків фінансового права (І. І. Янжул, В. О. Лєбєдєв, І.Х. Озеров відносили мито до податків на споживання) дає підстави для висновку сучасних науков­ців про податковий характер мита та віднесення цього платежу до непрямих податків.

Інші науковці відносять мито до такого різновиду обов'язкових платежів, що включається до системи опо­даткування, як збір. На користь такої концепції свідчить та обставина, що правова та економічна природа плате­жу не дає змоги віднести ввізне мито ні до прямого, ні до непрямого податку, а також, як додаткова підстава те, що правове регулювання справляння мита здійснюється поза Податковим кодексом України ( стаття 1 ПК України, пункт 9.2 статті 9 ПК України) на рівні МК України.