Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Історія оподаткування
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
П’ятий етап. З 60-х років ХХ століття.
...

...

Загальна характеристика

Питання про виділення в історії розвитку оподаткування п'ятого етапу є доволі спірним. Однак, на нашу думку, винайдення та розробка у 1954 році та введення у шістдесятих роках ХХ століття у більшості країн Європи податку на додану вартість змінило податковий світ, що існував до того часу. Цей універсальний акциз не тільки ефективно запобіг кризі перевиробництва та став одним із найбільш прибуткових для державних бюджетів податком, замінивши собою попередні менш ефективні податки, але й наклав свій відбиток на все суспільно-економічне життя, розділивши тільки із невеликим перебільшенням життя на «до» та «після» ПДВ. Сьогодні ПДВ є основним джерелом доходів у більше, ніж 120 країнах. Близько 70% всього населення планети мешкає у країнах, де введений ПДВ, отже 70% людства є фактичними платниками податку. Останній етап розвитку системи оподаткування характеризується, крім безпосередньо функціонування ПДВ, існуванням кількох надприбуткових для держави акцизів. Загалом непряме оподаткування попри всі вади у доходах державних бюджетів займає переважне, домінуюче становище, подекуди зменшуючи частку прямих податків до менш ніж 10%.

Загалом, говорячи по п'ятий етап розвитку оподаткування, ми говоримо про існування сучасних податкових систем. Тому їх істотні характеристики розкриваються через розкриття конкретних податків та податкових систем як в цьому, так і в інших наших дослідженнях[1]. Однак, на деякі ознаки ми все ж таки звернули б увагу.

П'ятий етап характеризується вдосконаленням та значним ускладненням системи адміністрування податків, що значно змінилися у зв'язку із розвитком науково-технічного прогресу (електронна звітність та облік, електронні кадастри, складені із використанням сучасних технологій тощо). Як свідчить досвід, впровадження нових технологій призводить, як правило не до спрощення процедур, а до їх ускладення. Нові можливості, що відкриваються перед контролюючими органами не задовольняють, а ще більше збуджують їх апетит до більш глибокого та всебічного контролю за діями платників. Таким чином, захід, спрямований на спрощення, призводить до ускланення – ефекту, характерного не тільки для системи оподаткування, скільки для державного бюрократичного апарату як такого.

При цьому, податкові служби широко використовують такий неоднозначний для слов'янського світосприйняття[2], однак досить прийнятний для західної свідомості інститут податкових інформаторів (на кшталт Стародавнього Єгипту). Так, у США добровільні інформатори IRS одержують до 30% від стягнутої з платника недоїмки, виявленої за їх повідомленням[3].

Останні півстоліття розвитку оподаткування характеризується також вдосконаленням системи протидії ухиленню від оподаткування, що супроводжується розробкою та впровадження механізмів міжнародного співробітництва. Рівень розвитку податкового права на рівні міждержавних угод дозволяє деяким експертам говорити про існування міжнародного податкового права. Істотне збільшення кількості підприємств, що здійснюють свою діяльність на міжнародному рівні, відкритість кордонів (особливо прятгом останнього двадцятиріччя) зумовило необхідність врегулювання відносин щодо подвійного оподаткування та обміну інформацією на міждержавному рівні. З одного боку, такі угоди спрямовані на покращення умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності між податковими резидентами держав, а з іншого – на протидію ухиленню від оподаткування з використанням юрисдикцій із різним рівнем податкового тиску. Основними завданнями, що стоять перед міжнародним врегулюванням є визначення місця одержання прибутку з метою уникнення подвійного оподаткування або ухилення від оподаткування, а також встановлення процесуальних норм щодо обміну податковою інформацією.

Сьогодні налічується більше 3000 чинних міждержавних угод з питань оподаткування. Це ускладнює і без цього не просте податкове законодавство, яке до того ж повинно узгоджуватись із нормами міжнародних угод, і породжує значну кількість суперечностей та неузгодженостей у податковому праві[4]. Більшість міждержавних податкових угод базуються на Model Tax Convention on Income and Capital (1992, 2008, 2010), розроблені Організацією економічного співробітництва та розвитку. На цій конвенції базується і Unated Nations Model Tax Convention Between Developed and Developing Countries (2001)[5]. Серед міждержавних систем, спрямованих на обмін інформацією з оподаткування варто згадати VAT Information Exchange System – систему, створену для обміну інформацією з ПДВ[6].

Окреме місце серед зазначених механізмів міжнародно-правового та національного законодавства займає правове регулювання трансфертного ціноутворення. В Україні відповідні зміни до Податкового кодексу України були внесені у вересні 2013 року.

Визначальною ознакою оподаткування у другій половині ХХ століття є тренд на гармонізацію податків. Особливо гармонізація проявилася у Європі. Процес гармонізації податків на оборот почався у Європі ще до утворення ЄС та навіть до того, як був введений перший ПДВ на території Європи. Початковим кроком із налагодження інституційних засобів щодо встановлення спільної системи непрямого оподаткування у ЄС стало підписання Паризької угоди про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі від 1951 року[7]. У 1953 році Вищий орган Європейського об'єднання вугілля і сталі створив Комітет експертів, якому було доручено дослідження впливу на спільний ринок різних систем податку з обороту[8].

Європейське економічна спільнота, пізніше трансформована у ЄС, була створена у 1957 році із прийняттям Римського договору, який вступив в дію у 1958 році. У Римському договорі містилося ряд статей, присвячених податковим питанням. Зокрема, непрямим податкам була присвячена стаття 99 Римського договору, відповідно до якої Європейська комісія зобов'язувалася розглянути порядок гармонізації законодавства про податки на оборот Держав-членів «в інтересах спільного ринку». Результатом багаторічної роботи стало прийняття ЕС численних директив, що сьогодні регулюють непряме оподаткування у країнах-членах. Водночас, процес гармонізації податкового законодавства, навіть у ЕС і навіть щодо такого податку, як ПДВ, не завершений. Скажімо більше – його завершення є справою не одного року. З огляду на зазначене, процес гармонізації податкового законодавства негативно позначається на узгодженості між собою нормативних актів з питань правового регулювання податкових відносин.

Якщо на початку останнього етапу розвитку оподаткування держави не помічали існування офшорних юрисдикцій, іноді політично сприяли їх створенню та розвитку (напр., Великобританія та Греція щодо Республіки Кіпр або Великобританія щодо BVI), і навіть створювали офшорні юрисдикції (США, штат Делавер) або компанії з особливим статусом (Великобританія) на власних територіях, то на зламі ХХ та ХХІ століть для офшорних юрисдикцій настали нелегкі часи. Держави об'єднали зусилля у протидії функціонуванню та використанню юрисдикцій з низьким рівнем оподаткування. Цьому сприяють досить ефективні, хоча і складні механізми трансфертного ціноутворення, протидія податковим гаваням на політичному рівні, а також скасування найбільшого надбання офшорів – таємниці бенефіціарів. Неважко здогадатися, що офшорні юрисдикції недовго втримають такий натиск наддержав.

Податкові протистояння між державою та платниками стали більш цивілізованими та набули нових форм. З 1960-х років до цього часу трапилося лише близько 20 податкових заворушень. Однак, більшість з них, на кшталт податкового майдану 2010 року в Києві, носили виключно мирні форми протесту. Водночас, платники стали в повній мірі використовувати для захисту своїх прав ті інструменти, які вони мають у розпорядженні у демократичних країнах. Так, у США протягом другої половини ХХ століття була подана велика кількість позовів до федерального уряду щодо скасування того або іншого податку. В 60-70-х роках у США навіть виник рух tax resistеrs – платників, які відмовлялися сплачувати податки, зважаючи на те, що вони використовуються на фінансування війни у В'єтнамі. Однак, із завершенням війни рух не припинився і навіть сьогодні представлений у вигляді кількох громадських організацій, зокрема, National War Tax Resistance Coordinating Committee (NWTRCC) - коаліції місцевих, регіональних та національних груп, що підтримуєть рух податкового супротиву[9]. Супротив оподаткуванню у легальний спосіб проявився у протидії оподаткуванню income tax у США. Платники, відмовляючись сплачувати податок, мотивували свої дії різними, іноді досить цікавими, правовими аргументами. Так, у справі US vs Connor (1990) платник податків, що одержував заробітню платню посилався на те, що не має об'єкту оподаткування - доходу, адже заробітна плата є результатом мінімум двох економічно еквівалентних благ – грошей та витраченої праці. А оскільки вони вартують однаково, то платник нічого не втрачає та не одержує внаслідок такого обміну, а отже і не повинен нічого оподатковувати[10]. Відомі також відмови від сплати податків з посиланням на те, що прямий податок на доходи є формою рабства, що заборонено в США, адже змушує працювати платника податку на державу безкоштовно. Іншим прикладом є відмова із посиланням на 5 поправку до конституції США, відповідно до якої «держава не має права вилучати приватну власність без справедливої винагороди»[11]. У 2008 році дантист з Луізіани був засуджений до 30 місяців ув'язнення та штрафу внаслідок того, що відмовився від сплати податку з посиланням на те, що він відмовляється від громадянства США та є громадянином Республіки Луізіана, а отже юрисдикція федерального уряду на нього не розповсюджується.

Саме для новітньої історії оподаткування характерим є повне знищення банківської таємниці, поминки до якій розвинуті держави світу «святкують» протягом останнього десятиліття. Безперечно, за банківською таємницею залишився зовнішній фасад у вигляді споконвічних загальних норм, що брали свій початок від початку становлення банківської системи. Однак, навіть неспеціалісти у банківських відносинах розуміють наскільки легко картковий будинок банківської таємниці руйнується під впливом численних виключень, що містяться як у національних нормах, так і у міжнародних договорах. Масштабний наступ на споконвічні правові норми, що в деяких державах становили особливу гордість, будучи покладеними в основну правових систем – напр., Швейцарія, Ліхтенштейн, Андорра тощо, з боку провідних держав світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція тощо), не згодних ділитися власними прибутками з податковими гаванями та банківськими сейфами найстаріших банківських систем світу, почався під прапором боротьби з фінансуванням міжнародного тероризму. Однак, згодом, встановлений з такою благою метою прецедент був використаний для конструювання подібного інституту міжнародних відносин, однак вже зовсім з іншою метою – протидії ухиленню від оподаткування, основною перешкодою на шляху до чого була саме банківська таємниця. Таким чином, останнім цвяхом, що був вбитий у труну банківської таємниці стала закріплена в зконодавстві держав – традиційних апологетів норма про можливість розкриття банківської таємниці у податкових спорах чи справах про притягнення до відповідальності за вчинення податкових правопорушень.

Взагалі для сучасного оподаткування характерним є невиправдане збільшення обсягів втручання в особисте життя платника податків з метою здійснення податкового контролю.

Протягом останніх десятиліть істотно розширюється застосування інстититуту податкових пільг. Звільнення від оподаткування використовується для підтримки соціально незахищених верств населення.

У ХХ столітті продовжився тренд до підвищення відповіданості за вчинення податкових правопорушень, в тому числі і кримінально-правової відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Друга половина ХХ століття характерна постійним збільшенням доходів та витрат бюджетів розвинутих країн, а отже і збільшенням податкового тиску[12].

Прямі податки.

Протягом останніх п'яти десятирічь істотно вдосконалився та одночасно ускладнився правовий режим справляння корпоративного податку. Умовно підходи до корпоративного оподаткування розвинутих країн світу можна поділити на чотири різновиди. Перший характерний для Великобританії, де держава попри принцип Common law, що лежить в основі правової системи, основне правове регулювання корпоративного оподаткування здійснює на рівні законів та інших нормативних актів, поєднуючи його з принципами загального права. Другий підхід, характерний для країн Європейського союзу (особливо Німеччини) та склав неабиякий вплив на розвиток корпоративного оподаткування у світі. Він базується на цивільно-правовому бекграунді корпоративного оподаткування. В якості третього підходу виділяють спробу гармонізувати корпоративне оподаткування ЄС в документі із назвою “CCCTB Proposal”, основу для якого склала практика корпоративного оподаткування ЄС із впровадженням деяких нових цікавих правил. І врешті, четвертим підходом є підхід США, який в цілому перебуваючи в межах підходів Великобританії, має досить цікаву особливість, що стимулює розповсюдження американської моделі світом. Мова йде про незалежність корпоративного податкового законодавства від законодавства про корпорації, адже у США останнє встановлюється на рівні штатів[13].

Податок на доходи фізичних осіб розділився фактично на два різновиди – це прогресивний податок на доходи, характерний для США та країн ЄС, а також так званий flat tax, пропорційний (із незначними варіаціями), що справляється в Естонії, Литві, Латвії, Росії, Сербії, Україні (з незначною прогресією), Македонії, Румунії, Манголії, Маврікії та інших країнах. Сьогодні не вщухають спори відносно справедливості чи першого, чи другого виду прямого оподаткування доходів. Прогресія, досить поширена у світіпіддається значній критиці. Вважається, що прогресивиний податок тягне за собою декілька недоліків. По-перше, мова йде про прямі витрати на оподаткування, крім безпосередньо суми податків (ведення записів, вивчення законодавства про податки, податкову звітність, аудит, кореспонденцію тощо). За дослідженням американської IRS від 1985 року 5,4 мільярдів робочих годин були витрачені платниками податків на складання податкових декларацій, що становило 24,4% надходжень від income tax або 159 млрд. доларів США. У 2004 році витрати платників на ці ж цілі склали 244 млрд дол. США. Середньостатистичний американець витрачає на податкові цілі близько 27 годин на рік. Для порівняння – стільки ж середньостатичний американець витрачає на секс[14]. Іншим несприятливим наслідком непрямого оподаткування є непрямі втрати економіки внаслідок дестимулювання її росту, розширення та розвитку бізнесу прогресією в оподаткуванні (“deadweight losses”)[15], стимулювання виведення капіталів та міграції платників (переведення власного резидентного статусу) до менш обтяжливих з точки зору оподаткування територій (варто згадати хоча б відомий приклад із французьким актором Ж. Депардьє).

Протягом останнього півстоліття значно вдосконалилася процедура адміністрування податків на майно, що пов'язано із використанням новітніх комп'ютерних технологій статистичного та кадастрового обліку об'єктів оподаткування. З урахуванням новітніх технологій, адміністрування оподаткування нерухомого майна позбулося притаманної йому громіздскості та стало безперечно більш зручним для платників. Використання космічних технологій визначення меж земельних ділянок скоротило час, необхідний для визначення об'єкта оподаткування, з кількох годин невтомної праці до кількох десятків хвилин, значно здешевивши цей процес. Так само значно вдосконалилася та спростилася система оцінки майна.

Непряме оподаткування

Спроби оподаткувати додану вартість зустрічалися в деяких країнах Європи ще на початку ХХ століття. Ідею обкласти податком додану вартість замість оподаткування обороту, що існувало на той час, вперше у світі висловив у 1918 році відомий німецький вчений Вільгельм фон Сіменс.

Однак, ПДВ у його сучасному вигляді був обґрунтований М.Лоре у 1954 році та вперше запроваджений у 1960 році в Кот д'Івуарі. Податок нараховується при реалізації продукції на всіх етапах її виробництва та обтяжує всіх учасників виробничого ланцюгу аж до споживача, що фактично сплачує податок. Однак, на відміну від податку з обороту, що став його предтечею, у формулі ПДВ вдалося уникнути подвійного оподаткування продукції (послуг, робіт) в процесі їх виробництва та обробки за рахунок заліку сплаченого в ціні товару ПДВ з одержаної при подальшій реалізації товару суми податку всіма учасниками ланцюгу, крім кінцевого споживача товару[16].

У 60-70-х роках минулого століття податок було запроваджено у більшості країн Західної Європи. Згодом, податок був розповсюджений в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Введення податку ставило на меті запобігання кризі перевиробництва, що почала спостерігатись в країнах Європи в 1960-х роках. Адже саме ПДВ, змушуючи виробників та постачальників сплачувати податок з кожної операції, що є об'єктом оподаткування, стримує задоволення неплатоспроможного попиту за рахунок постачання товарів (робіт, послуг) у кредит, що у свою чергу, запобігає утворенню мильних бульбашок та пірамід на кшталт тих, що спричинили бурхливий розвиток економіки у 20-х роках ХХ століття, що врешті-решт призвело до Великої Депресії. Сьогодні ПДВ є складовою податкових систем у близько 140 країнах світу.

ПДВ є невід'ємним елементом податкових систем країн Європейського Союзу, у зв'язку з чим його введення є однією із обов'язкових умов для країн, що претендують на членство в ЄС. Його справляння регулюється Директивою Ради Європи 2006/112/ЕС від 28 листопада 2006 року «Про загальну систему податку на додану вартість»[17]. Директива діє з 1 січня 2007 року. Її прийняття було покликане замінити діюче інтеграційне законодавство в сфері регулювання ПДВ (в т.ч. Шосту Директиву ЄС 77/388/ЕC від 17 травня 1977 «Про гармонізацію законодавств держав–членів у сфері податків з обігу»[18]), однак без суттєвих змін.

Австрійський податок на додану вартість має назву німецькою мовою “Umsatzsteuer“ (USt) або “Mehrwertsteuer“ (MwSt). Стандартна ставка ПДВ у Австрії становить 20%, а також існують знижені ставки в розмірі 12% та 10%. Спеціальна ставка 19% застосовується у громадах Юнггольц та Міттельберг. Платниками ПДВ є суб'єкти господарювання (Директива 2008/09/EC).

ПДВ Великобританії відомий як "Value Added Tax" (VAT). Стандартна ставка ПДВ становить 20%. Є знижені ставки у розмірі 5% і 0%. Товари та послуги, що постачаються на або з острову Мен вважаються такими, ніби вони поставлялись в межах Великобританії. Нормандські острови не відносяться до Великобританії або ЄС в цілях ПДВ. Платниками ПДВ є суб'єкти господарювання ЄС (Директива 2008/09/EC).

Французький ПДВ французькою мовою відомий як "Taxe sur la Valeur Ajoutée" (TVA). Стандартна ставка ПДВ становить 19,6% (з 1 січня 2014 року – 20%), також є знижені ставки 7%, 5,5% і 2,1%. Спеціальні тарифи застосовуються на:

• Корсиці: 19,6%, 13%, 8%, 7%, 5,5%, 2,1% і 0,9%,

• в заморських департаментах, за винятком Французької Гвіани: 8,5%, 2,1%, 1,75% і 1,05%.

Товари та послуги, що постачаються в або з князівства Монако вважаються такими, що поставлені з Франції.

На думку проф. Кучерявенка М.П. податок на додану вартість в Західній Європі являє собою ілюстрацію оптимального сполучення фіскальної та стимулюючої функції податків, що обумовлено наступними його особливостями:

  1. Податок на додану вартість «нейтральний» стосовно підприємств-виготовлювачів, оскільки з виторгу від реалізації віднімають витрати на виробничо-комерційну діяльність;
  2. Розмір та рівень ПДВ диференційовані, що забезпечує кілька рівнів ставок (від 0 до 38%) і виділяє своєрідні орієнтири, найбільш перспективні, необхідні напрямки діяльності;
  3. Використання податку на додану вартість здійснюється паралельно із застосуванням інших фінансових важелів, таких як, компенсації, податкові канікули;
  4. Податок на додану вартість зараховується при сплаті прибуткового податку;
  5. Держава надає платникові, що сприяє розвитку певного виду діяльності, право вибору сплати податку на додану вартість або прибуткового податку.[19]

В Україні податок на додану вартість було введено з 1 січня 1992 р. згідно із Законом України «Про податок на добавлену вартість» від 20 грудня 1991 р., дію якого було зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» від 26.12.1992р. № 14-92, що почав діяти з 1993 p. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, вказаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997pp. (до 1 жовтня 1997 p.), і замінив податок з обігу, який діяв в той час в Україні зі ставкою 18 %. З 1 жовтня 1997 р. до 1 січня 2011 року порядок обчислення і сплати ПДВ регламентувався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. №168/97-ВР.

З 01 січня 2011р. правовий режим справляння податку на додану вартість визначено розділом V Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (надалі - ПКУ)[20].

Введення ПДВ як альтернативи податкам з продажу супроводжувалось значними дискусіями, в межах якої сформувалось ряд аргументів щодо негативних характеристик податків з продажу у порівняні з ПДВ, власне які і схилили уряди не лише країн Європи, де введення ПДВ стало безумовною передумовою вступу до ЄС, але й, наприклад, Канади та Японії. У якості таких аргументів експерти вказують наступне[21]:

  • податок на додану вартість вводився в якості заміни податків з оптових продаж чи каскадних податків з обороту, економічний ефект яких мав довільний характер або стимулював вертикальну інтеграцію виробництва. Застосування ПДВ дозволяло зробити податки на споживання більш нейтральними по відношенню до цін, ефективності виробництва та споживання, а також споживчому вибору, оскільки при системі ПДВ оподаткуванню підпадає споживання домогосподарств, а не покупки підприємств та організацій (крім кінцевого невиробничого споживання);
  • податок на додану вартість має більш широку базу оподаткування – ним оподатковуються не лише роздрібні продажі, але й всі невиробничі покупки підприємств, в яких підприємства виступають кінцевими споживачами, в тому числі і робіт, що виконуються самим підприємством для власних потреб. Податком також оподатковуються придбання товарів/ послуг підприємств всіх сфер діяльності, що звільняються від сплати податку (однак не маючих нульової ставки) ;
  • ПДВ дозволяє зменшити викривлення в цінах міжнародної торгівлі через принципи територіальності, оскільки дозволяє вирівняти або ціни споживачів, або виробників;
  • справляння ПДВ по найбільш поширеному в світі методу – методу нарахувань з використанням рахунків-фактур простіше адмініструється та дозволяє більш ефективно боротись з ухиленням від сплати податків, так як подібна система забезпечує розподіл загального обсягу податкових зобов'язань для кожного товару (послуги) між декількома платниками – учасниками комерційного циклу;
  • у зв'язку з тим, що техніка справляння ПДВ забезпечує збір податку на всіх стадіях виробництва, при деякому ускладненні техніки оподаткування збільшується стійкість величин надходжень податку відносно кон'юнктурних коливань динаміки обороту роздрібної торгівлі.

Порівнюючи позитивні та негативні риси податку на додану вартість та податку з обороту, Світовий банк вказує наступне[22]:

Питання

ПДВ

Податок з обороту

Викривлення

Менше впливає на вибір виробничої технології черезвисокий вплив.

З усіх податків

на продажі цей податок має оподаткування ресурсів та не оподаткування експорту тому, що податки сплачуються на попередніх етапах.

• Високий вплив. З усіх податків на продажі цей податок має найбільший вплив.

• Каскадний ефект оподаткування (подвійне оподаткування +)

• Оподаткування експорту

• Створює стимули для вертикальної інтеграції компаній (оскільки «всередині компанії» продажі не оподатковуються)

• Високий маргінальний податок на малий бізнес

Уникнення оподаткування (виявлення фактів шахрайства)

• Виявлення фактів шахрайства є легшим, оскільки у ньому беруть участь дві сторони (покупець і продавець)

• Покупці та продавці (теоретично) мають конфлікт інтересів, оскільки покупці бажають завищувати вартість своїх закупівель, а продавці занижувати обсяги своїх продажів

Ухиляється від сплати тільки одна сторона

• Заниження обсягу продажів – поширена практика, яку складніше перевіряти

Адміністрування

• Потребує складнішого адміністрування податком для моніторингу податкових правопорушень та боротьби із ними

Адмініструвати податок легше

– АЛЕ адміністративні витрати можуть збільшуватися через перевірки, оскільки перевіряти заявлений оборот видається складною справою

Справедливість

Багато хто вважає, що загалом податки на споживання є регресивними, але для обговорення наслідків для справедливості необхідно враховувати також і склад витрат

Більш чіткий розподільчий ефект, оскільки надходження з ПДВ економічно є еквівалентними податку з продажу при одноступеневому виробництві – через стягнення податку на кожному етапі виробництва. У такий спосіб він досягає мети оподатковувати лише споживання.

Розподільчий ефект є не чітким.


 

На думку Sijbren Cnossen, більшість країн при виборі надають перевагу ПДВ (VAT) перед податком з роздрібного обороту (RST), виходячи з того, що ПДВ має ширшу базу оподаткування, краще пристосований для звільнення засобів виробництва від податку, дозволяє коректно застосовувати коригування меж податку та його легше впроваджувати. Це може бути проілюстровано досвідом ЄС, Канади, Нової Зеландії та Австралії[23].

У 1960-х тодішні держави учасниці ЄС обрали ПДВ, оскільки, на відміну від каскадного податку з обороту, що стягувався раніше, ПДВ дозволяє чітко та недвозначно обчислювати експортну знижку та компенсувати податк

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити