Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Історія оподаткування
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
Другий етап. Кінець XVI століття до XVIII століття.
...

...

Другий етап розвитку оподаткування ознаменувався приходом до влади у різних країнах видатних правителів, що власною волею, харизмою та талантом надали потужного поштовху розвитку власних країн. У Франції – це Карл VII, у Німеччині Фрідріх Барбароса та в Росії Петро Великий.

Потужний поштовх для розвитку системи оподаткування був наданий корінними змінами в соціально-економічному житті Європи внаслідок відкриття Америки та винайдення пороху. Відкриття Америки та Ост-Індії зумовило приток до країн Європи великої кількості дешевого золота, а отже і вільного капіталу, що став набагато більш доступним, ніж до цього, зумовлюючи бурхливий розвиток економіки. Держави, що виходили з основ меркантилізму при формуванні власної економічної політики змушені були виконувати нові, раніше не притаманні їм функції, усуваючи бар'єри, що стримували розвиток торгівлі, стимулюючи виробництво у різний спосіб. Так, держави взяли на себе розбудову шляхів сполучення, торгівельного та військового флоту і навіть утримання сирітських притулків, адже основними засобами накопичення багатства, яким в епоху меркантилізму були гроші, вважалося саме зростання народонаселення. А де ще можна підготувати дешеву та кваліфіковану робочу силу, як не у притулку, де свого часу Олівер Твіст був жорстоко покараний за своє «зухвале» прохання добавки?

Винайдення пороху та масове впровадження його використання у військових технологіях спричинило появу професійної армії, яку необхідно було утримувати державним коштом. Поводження із зброєю потребувало тривалого навчання. Вже неможливим було просто мобілізувати селян до армії на час війни, а потім знову розпустити їх по домівках. Утримання армії почало вимагати величезні державні витрати, які держава не в змозі була покрити за рахунок старих добрих доменів та регалій. Такі глибокі та стрімкі соціально-економічні зміни зумовили звернення держав до нових форм державних доходів, серед яких оподаткування нарешті зайняло чільне місце.

Отже, характерним для цього етапу є регламентація економіки та загалом суспільного життя. Держава встановлювала безліч обтяжливих та відверто протекціоністських норм, стимулюючи виробництво всередині країни та експорт товарів та всіляко обмежуючи імпорт. Цьому сприяла меркантеліське розуміння економічних процесів, за яким під багатством розумілося сума грошей (золота), що перебувало у власності держави та її підданих. Таким чином, гроші сприймалися як ціль, а не як засіб (товар). Це зумовлювало і встановлення еміграційних правил, що прив'язували особу до місця проживання та сприяли переселенню у державу іноземців (адже більша кількість людей може виробити більше товарів, які зможуть бути обміняни на більшу кількість грошей). Зарегульованість економіки згодом одержала справедливу критику з боку фізіократів.

Для другого етапу розвитку оподаткування характерним є низький розвиток фіскальної техніки, механізмів адміністрування податків. Досить розповсюджений окладний спосіб справляння податку поширюється не тільки на прямі податки, а навіть і на ннепрямі. Так уряд, призначаючи своїх агентів, доручає стягувати весь податок самоврядним союзам під круговою порукою або без неї, але з покладенням відповідальності на осіб, що обираються самим союзом для стягнення. Таким в Росії були кабацькі збори, які визначалися для кожного кабаку у відповідності до найбільших надходжень від нього за попередні роки «з добавкою проти попередніх років. Обрані голови або цілувальники повинні були збирати кабацькі гроші, які у випадку недобору стягувались з них особисто[1].

У Московській державі у XVI та XVII століттях процвітав відкуп податей. Загальні правила справляння податків були, однак виключення із них траплялися на кожному кроці. Все ж таки існували загальні правила. «В черных волостях взиманием податей заведовали выборные же земские власти – десятские, целовальники, волостной староста и даже земской судейка. Каждое из этих должностных лиц собирало подати в пределах своего участка. Иногда для сбора податей избирался особый сборщик. Обязанности всех этих лиц по сбору податей состояли в приеме денег от плательщика, в выдаче платежной описи и занесении поступивших сумм в волостные книги… В дворцовых селах, вотчинах и поместьях взимание податей совершалось под непосредственным наблюдением и влиянием приказчика… Влияние воеводы на сбор податей было велико и выражалось оно в различных формах. Прежде всего по силе наказа воевода должен был наблюдать за общим ходом сборов, не допуская возможных при этом злоупотреблений. Далее ему принадлежит контроль за надлежащим поступлением денег в правительственные кассы[2]». Також, воєвода сам безпосередньо збирав деякі податі. Вся система збору податків базувалася на розкладці, тобто розподілі належних до сплати сум податку між членами громад за рішенням відповідних громад. Того часу інститут кругової поруки лише тільки формувався і відповідальність громади по податковим зобов'язанням її членів ще не існувала. Платник сам відповідав за себе. Однак, якщо перед збирачем податі відповідав недоїмщик, то перед воєводою за недоїмку відповідав і недоїмщик і збирачі, а перед центральним урядом відповідали всі: і недоїмщики, і збирачі, але більше за інших – воєвода. Таким чином, система примусового збирання податку передбачала повну майнову відповідальність за його сплату не тільки платника, але і податківців, які цей податок збирали.

Однак, ілюзія перекладення відповідальності з платника на збирача податків є примарною. Насправді субсидіарна відповідальність і збирача, і воєводи жодним чином не знімала обов'язку із сплати податі з самого платника. Та відповідальність, яка застосовувалась до недоїмщиків м'яко кажучи відрізнялась від сучасної. Так, «в факте неплатежа правительство усматривало лишь проявление злой воли и соответственно такому взгляду подвергало преступника-недоимщика тяжелой каре – правежу: его выводили на площадь и били батогами ежедневно, а на ночь метали в тюрьму – все это до тех пор, пока он не вносил недоплаченной суммы. «А тех ослушников… бить батогами и сажать в тюрьму, а из тюрьмы выимая, бить на правеже нещадно, покаместа они государевы деньги не заплотят». Правил деньги тот, кто должен был собрать их, а так как для разных сборов были нередко и разные сборщики, то случалось, что один правеж следовал за другим. В 1618 с Белоозера воевода донес царю, что многие тяглые люди разбрелись от приезда сборщика, присланного для взыскания денег за хлебные запасы, а остальные после его отъезда у воеводы стоят на правеже за недоимочные хлебные и кабацкие деньги; да те же посадские люди стоят в другом правеже у сборщика, присланного для взыскания ямских денег; да они же стоят на третьем правеже у сына боярского, собирающего запросные деньги. Воевода высказывал опасение, что «с правежов и остальные посадские люди разбродятся и бегают с женами и детьми»[3]. Саме необхідність злагодженого адміністрування податків без «разброду людей» і стало причиною для введення дещо пізніше кріпацтва на території Російської Імперії.

Поширеними на другому етапі розвитку оподаткування залишаються податки з окремих соціальних груп, наприклад євреїв, що у пізніші часи піддавалися жорсткому осуду з боку вчених-фінансистів зважаючи на свою несправедливість, однак при введенні, крім фіскальної функції виконували також і функцію стимулювання підданих держави до зміни свого віросповідання або виходу з громади задля припинення свого нерівноправного з іншими громадянами соціального статусу. Так, євреї Російської Імперії сплачували спеціальні коробочний, свічний збір та різні розкладки. Коробочний збір був по суті непрямим податком на споживання м'яса, що сплачувався єврейською громадою за розкладочним способом[4].

Бурхливий розвиток системи оподаткування не міг не мати своїм наслідком невдоволення народу, платників податків, як часто призводило до податкових бунтів, революцій та війн. Цьому сприяла також і слабкість держави, що в повній мірі (на відміну від наступних періодів) могла жорстко заплатити за обтяжливе оподаткування. Загальновідомо, що саме непомірне обтяження народу різноманітними податями на користь фіску стало однією із основних причин Англійської буржуазної революції 1642 року та Французької революції 1789 року, а також громадянських війн, що слідували за ними. Ці ж причини лежали в основі війни між Великобританією та її північноамериканськими колоніями, наслідком чого стало утворення США. Як вірно зазначав класик фінансового права Іван Іванович Янжул, «фінанси, одні фінанси дають часто внутрішній зміст історичних подій, зовнішній вираз яких носить навіть зовсім інший характер»[5].

Стрімкий розвиток економіки призводить до вичерпання звичних для середніх віків приватно-правових доходів правителя. Фактично у правителя залишається два виходи: або ввести підвищене, не прийнятне досі для населення оподаткування, або збанкрутіти чи стати легкою поживою для сусідів. Така відсутність вибору, змусила правителів ввести нове обтяжливе (у порівнянні з існуючим досі) оподаткування у різноманітних формах попри повсемісне невдоволення населення, що проявлялося у т.з. селянських бунтах. Не організовані податкові селянські бунти у цей час були розповсюджені на території всієї Європи. Однак, найбільший вплив на історії держави вони мали в німецьких землях.

У 1524 році німецький проповідник Ганс Пайпер у своїй промові до селян зізнався, що йому явилася Богородиця і наказала йти до людей та передати заповіт: не повинно бути ні принців, ні священників, всі люди браття, що повинні заробляти свій хліб на своїх землях своїми руками та володіти не більше, ніж їх сусід. Всі податки та мита підлягають забороні. Ліса та ріки повинні бути доступні кожному. Після промови він наказав селянам йти та через тиждень вертатися із зброєю. Після промови Ганса схопили та спалили заживо, як єретика. Однак селяни все ж таки повернулися через тиждень із зброєю. Їх кількість налічувала 34000. Селяни заснували Лігу, прийняли прапори та 12 статей, що, зокрема, забороняли податки. Розпочався один із найбільш трагічних етапів в німецькій історії, що згодом отримав назву селянських війн. З початку селян підтримав навіть Мартін Лютер, однак згодом зрікся своїх слів, зважаючи на виняткову, безпрецедентну жорстокість селян у боротьбі за свій «новий порядок». Селяни були переможені через два роки. Однак, різня та винищення населення досягли небувалих обсягів, що призвело до недонаселення Німеччини протягом наступних 100 років. Дійшло до того, що не було кому обробляти землю. З іншого боку, створилися передумови для об'єднання розрізнених німецьких графств та доменів в єдину державу, процес, який тривав 300 років.

Серед германських правителів – збирачів німецьких земель передусім виділяється Фрідрих Вільгельм Бранденбургський (1640 – 1688 роки правління). Фрідрих Вільгельм реформував німецьку армію, перетворивши її в одну із найбоєздатніших в Європі. За нього армія взяла на себе і додаткові непритаманні їй функції. У невійськовий час армія займалась будівництвом та виконувала адміністративні функції, в тому числі і адміністрування податків. Ним займався військовий офіс в Берліні. При цьому збір податків здійснювався чітко, дисципліновано безпосередньо державою (без участі відкупників) та без будь-яких корупційних проявів. Це вигідно відрізняло німецьку податкову системі з-поміж сусідніх країн та сприяло тому, що сусідні німецькі графства добровільно переходили під протекторат Бранденбургу, зобов'язуючись сплачувати податки в обмін на захист своїх земель.

Оподаткування в Англії, що було загальним, призвело до об'єднання різних класів та прошарків суспільства. Для Англії звичайними податками були 1/15 частина від майна та 1/10 частина від ренти. Оцінка майна здійснювалась на підстави клятви платника. Таким чином, суми платежів були фіксовані та сприймалися суспільством лояльно. Вони збиралися місцевими чиновниками та самими платниками.

Цікаво, як проблеми оподаткування вплинули на розкол католицької церкви в Англії та виникнення англіканської церкви. У 1529 році король Генрі VIII, як будь-який англійський король, був стурбований пошуком додаткових джерел наповнення скарбниці. Він не зміг обкласти додатковим податком народ, адже парламент не надав згоди на таке оподаткування. Він вирішив проблему у інший спосіб. За його ініціативою парламент відмовив Папі Римському у сплаті звичної церковної десятини, позбавивши Рим доходу від усіх англійських земель. Формальним приводом для розірвання відносин з Римом стала відмова Папи Клімента VII визнати незаконним шлюб Генріха та Катерини Арагонської і відповідно анулювати його, щоб той міг одружитися на Анні Болейн. В 1532 році англійським єпископам було пред'явлене звинувачення у державній зраді – зверненню для суду не до короля, а до іноземного правителя (папи). Того ж року Генріх призначив новим Архієпископом Кентерберийським Томаса Кранмера. 11 червня 1533 року Папа Клімент VII відлучив Генріха від церкви. Наступного 1534 року парламент прийняв акт про супермацію, відповідно до якого Генріх був проголошений главою церкви Англії. Прихильники романтичної версії про розкол англійської церкви не звертають увагу на той факт, що в 1536 та 1539 роках Генріх провів масштабну секуляризацію монастирських земель, та фактично обернув на користь корони церковне майно.

Однією з найвидатніших жінок в історії Великобританії була безперечно королева Єлизавета, яка небезпідставно вважала основним досягненням власного багаторічного правління любов народу, який королева не обтяжувала оподаткуванням. Єлизавета вважала, що гроші краще тримати у кишенях підданих, ніж в казні. Саме вона почала широко використовувати маловідомий до того інститут державних запозичень для наповнення казни, перетворивши Англію із позичальника на початку свого правління на кредитора наприкінці життя королеви. Хоча основною ознакою фінансової політики королеви-незайманки була бережливість, саме за її правління були закладені підвалини наймогутнішого у світі англійського флоту.

Досить показово демонструє особливості становлення англійського парламентаризму взаємовідносини між англійським королем та парламентом у XVII столітті. Річ в тім, що королівська влада та парламент перебували у постійних суперечностях щодо введення нових податків протягом всієї першої половини XVII ст. Спори іноді переходили у судову площину, а іноді перетворювались у простий торг. Так, королю Карлу замість надання згоди на справляння введеного королем ввізного мита, парламент запропонував 5 звичних для англійців десятин (1/10) та п'ятнадцятих частин (1/15) в обмін на (1) відмову від оподаткування без згоди; (2) заборону тюремного ув'язнення без обвинувального вироку суду; (3) заборону розміщення військових у цивільних помешканнях; (4) заборону на застосування війського права у мирний час. Король відмовився від запропонованих умов і розпустив парламент. Згодом це призвело до Англійської буржуазної революції та громадянської війни, внаслідок якої він був повністю розбитий, а до влади прийшов сумнозвісний Кромвель, що повністю змінив податкову систему Англії, скасувавши милі серцю англійців податки та ввівши поширені на той час в Голландії акцизи. Загалом при Кромвелі справлялося близько 200 різноманітних акцизів, що у порівнянні з ситуацією, що існувала до революції були значно обтяжливішими для населення. Таким чином, перемога податкової революції принесла платникам нові податки. Це дуже повчальний та непоодинокий приклад збільшення оподаткування, як наслідок революційних змін у суспільстві, викликаних обтяжливими податками. Скажімо більше, ми навряд чи зможемо назвати хоч один приклад податкової революції, що привів би до зменшення податкового тягаря народу.

Тісно переплітається з історією оподаткування історія і ще однієї країни. Голландія, що отримала незалежність в результаті війни з Іспанською короною, завдячує своєму злету у XVII столітті широкому використанню інструменту акцизів, що надали голландському бюджету величезні прибутки. Спрямування одержаних коштів на розвиток мореплавства, колоніальну політику досить швидко перетворили Нідерланди на світового лідера, якого, як не хотіли, не могли наздогнати ані Великобританія, ані Іспанія. Голландія міцно, майже на століття стала європейським центром фінансів, культури та виробництва. Голландські товари користувалися таким попитом, що Англія, захищаючи власного виробника, вимушена була вводити забороняючі мита проти їх експорту. Злий жарт оподаткування полягає в тому, що саме непрямі податки призвели і до занепаду Голландії у XVIIІ столітті та переходу пальми світового лідерства до Великобританії. Акцизи у сукупності з несправедливою та корумпованою відкупною системою справляння податків надто обтяжили виробництво та споживання товарів та врешті-решт призвели до уповільнення голландської економіки.

Податкова система Франції другого етапу розвитку оподаткування була однією з найбільш заплутаних в Європі. Розмаїття податків (талья (податок на майно) , октуа (привратний збір), габельє (акциз) тощо) призводили до подвійного, а іноді і до потрійного оподаткування одних і тих саме об'єктів. Податки вводилися без обмежень, попередніх економічних розрахунків та врахування наслідків. «Що слугує моменту – слугує Франції» - таким чином охарактеризував політику Франції того часу Й.Гете. Цікаво, що наприклад, на вино встановлювалось 5 акцизів – на виробництво, на врожай, на продаж, на транспортування і просто на вино.

Складність, корумпованість та заплутаність податкової системи, що виникла внаслідок практично необмежених прав корони на введення нових податків сама по собі значно обтяжувала платників, породжуючи у них ненависть як до податкових чиновників, так і відкупщиків. Саме тому черга на гільйотину під час Великої французької революції відкупщиків передувала черзі аристократів. Відкупна система досить широко використовувалась у Франції, як і система продажу державних посад, яка за часів кардинала Ришельє навіть набула гротескних форм. Права податкових чиновників та відкупщиків податків були доволі широкі та передбачали втручання в особисте життя громадян. Податкові відкупщики завдавали значної шкоди державним доходам, більша частина яких опинялася в кишенях відкупщиків. Система відкупу податків передбачала емісію векселів відкупщиками на користь корони з поступовою (протягом 6 років оплатою їх суми). Векселі вільно оберталися та приймалися як засіб платежу.

Несправедлива податкова система призводила до численних народних бунтів, які, на відміну від німецьких селянських війн, не мали своєї ідеології та зводилися до вбивств податківців та звернення до короля з проханням про скасування податків. Податкова система піддавалася жорсткій критиці і з боку видатних французів. Відома історія королівського маршала Вобана, що видав працю під назвою «Королівська десятина» (La dîme royale), в якій маршал, звинувачуючи у бідності французів несправедливу податкову систему, пропонував замінити існуючі на той час податки одним зрозумілим та простим прямим податком[6]. Критика вдалася Вобану на славу та призвела до його вигнання, в якому він згодом помер. Його праця була заборонена.

Окрему увагу слід приділити ухиленню від оподаткування, що з бурхливим розвитком економіки протягом другого історичного етапу розвитку оподаткування набуло неабияких форм передусім щодо обходу сплати ввізних мит. Протекціоністська політика урядів, спрямована на обмеження постачання в країну товарів іноземного виробництва призвела до стрімкого розвитку контрабанди, що стала справжнім бічом країн Європи та США. В Англії контрабанда була настільки поширеною, що представляла собою чи не окрему галузь економіки. Такий саме стан справ спостерігався в англійських американських колоніях напередодні Американської революції. Цікаво, що контрабанда була менш розвинутою у Франції, де держава не могла забезпечити належний митний контроль над досить довгою лінією узбережжя. Це вплинуло і на систему митних платежів у Франції, де перевага надавалася не митним, а привратним зборам.

Характеристика другого етапу розвитку оподаткування була б не повною, без згадки про американську революцію, витоки якої лежали в незадоволенні дискримінаційною політикою метрополії по відношенню до колонії, що найяскравіше проявилася в оподаткуванні. Політика Великобританії відносно колоній будувалася на використанні їх виключно як сировинних придатків англійської економіки, що мали споживати виключно англійські товари, реалізуючи Англії сировину, що добувалася на американському континенті. Такі цілі досягалися шляхом введення обмежувальних мит на неанглійські товари, які прибували до Америки. Ввізні мита знаходилися в юрисдикції метрополії, які метрополія вводила без згоди колонії. Статус внутрішніх податків був не визначений, але за Загальним правом податки не могли вводитись без згоди представницьких органів платників податків. У 1764 році Англія ввела в Америці непрямий податок на цукор, який був сприйнятий колонією більш-менш спокійно, що надихнуло метрополію на введення у 1764 році Stamp Act, що не мав принципового значення з точки зору дохідності, адже обкладав ліцензії, документи, газети тощо. При цьому доходи від податку повинні були використовуватись виключно на утримання англійських гарнізонів в Америці, що забезпечували в першу чергу безпеку самих поселенців. Однак, Stamp Act був внутрішнім податком, введеним без згоди колонії, що викликало обурення американців та вилилося у масові протести. Внаслідок цього Б. Франклін, як представник колоній, направився в Лондон, де виступав в англійському парламенті з промовою, в якій обґрунтував незаконність Stamp Act введенням його без згоди платників. При цьому, Б. Франклін завірив парламент у відданості колоній англійській короні та готовність і обґрунтованість введення ввізних мит. Почувши Б. Франкліна, парламент скасував Stamp Act, однак ввів цілий ряд ввізних мит актом, що мав назву Townshend act. Це спричинило нову хвилю непокори та бойкот англійських товарів. Мита скасували майже в повному обсязі, що, між тим, не змогло відвернути знаменитого «Бостонського чаювання», американської революції, проголошення незалежності американських колоній та війни за незалежність протягом 1770 – 1776 років, внаслідок якої утворилися Сполучені Штати Америки. Англія остаточно втратила контроль над частиною своїх американських колоній, а світ отримав суб'єкта міжнародних відносин, що через декілька століть буде визначати світову міжнародну політику.

У 1778 році був прийнятий парламентом та схвалений королем закон, відповідно до якого Англія відмовлялася від права вводити нові податки в колоніях без згоди їх представницьких органів. Завдяки цьому акту Англії, на думку багатьох експертів, вдалося утримати у підпорядкуванні свої колонії аж до кінця ІІ світової війни[7].

До речі, набуття незалежності не припинило податкові бунти в Америці. Найвідомішим з них був бунт Whiskey boys.

Саме на цьому етапі оподаткування зароджуються перші економічні та фінансові теорії. Теорії викладаються у роботах, які за своїм змістом є скоріше філософськими, ніж економічними чи фінансовими працями. Відомою є робота Жана Бодена «Шість книг про республіку»[8]. Видана у 1577 році, праця вважається одним із найкращих творів меркантилізму – економічного та політичного вчення, що панувало в Європі найдовше за інші – понад 300 років. Вона відображає не тільки ставлення до ролі держави у сучасному для автора світі, організації економічного життя країни, але й ставлення до оподаткування. Боден вважав, як і всі меркантилісти, що держава є тим багатшою, чим більша кількість грошей (золота) є у її розпорядженні та розпорядженні її підданих. У ці часи золото не сприймається як один із товарів, виступаючи єдиним мірником багатства. З огляду на це основним завданням державної економічної політики є досягнення різноманітними способами позитивного платіжного балансу у торгівлі з іншими державами, що досягалося жорстким протекціонізмом, обмежувальною міграційною політикою, зарегульованістю економіки. Водночас, держава отримувала додаткові функції, непритаманні їй досі. Наприклад, розвиток шляхів сполучень та транспортної інфраструктури (що супроводжувалось перекладенням відповідних витрат на населення та появу специфічних зборів та повинностей, пов'язаних з утриманням доріг, коней та забезпеченням їжею та житлом державних посадовців, що подорожували), а також утримання сиротських будинків (що сприяло підготовці змалку кваліфікованої робочої сили).

Не зважаючи на те, що Боден розробляв свої ідеї у період широкого розповсюдження акцизів на товари першої необхідності, він все ще не сприймав податки як повноцінне джерело наповнення казни. На його думку християнський государ повинен застосовувати податки так рідко, як тільки можливо. Натомість серед державних доходів Боден зазначав (1) домени; (2)військову здобич; (3) дарунки від дружніх держав; (4) збори з союзників; (5) доходи від торгівлі; (6) мита на ввезення та вивезення; (7) данина з підкорених народів.

До меркантилізму можна віднести і погляди родоначальників фінансової науки Йозефа ЗонненфельсаПринципи поліції і фінансів») та фон Юсті («Система державних фінансів»).

Не оминув питання оподаткування у своїх роботах і видатний англійський філософ Джон Локк. Він проповідував рівність оподаткування а також заборону оподаткування без згоди народу. До того ж, відстоюючи теорію природнього права, Дж. Локк заперечував можливість встановлення за ухилення від оподаткування кримінальної відповідальності, адже кримінальними можуть бути лише злочини, що порушують природні права. В той же час, оскільки ухилення від оподаткування може бути слідством надто обтяжливого податку, воно не може переслідуватись кримінально[9].

На цій же позиції стояв і Ж-Ж. Руссо. Французький філософ у 1755 році зазначав, що «the foundation of the social pact is property, and its first condition is that each person should be maintained in a peaceful possession of what belongs to him. It is true that by the same treaty each person, at least tacitly, obligates himself to be assessed for a contribution to the public needs, but since this commitment cannot harm the fundamental law, and presupposes that the taxpayers acknowledge the evidence of need, it is clear that in order to be legitimate, this assessment should be voluntary; it should not arise from a particular will, as if it were necessary to have the consent of each citizen, who should pay only what he pleases, which would be directly contrary to the spirit of the confederation, but from the general will by majority votes on the basis of a proportional scale that leaves nothing arbitrary in the rate of taxation[10]». Таким чином під добровільністю філософ розумів волю більшості реалізовану в тому числі і через державні інституції. Наскільки умовно можна сприймати цю ілюзорну тезу великого філософа людство змогло пересвідчитися лише через кілька десятків років після того, як світ побачила праця Ж-Ж. Руссо, на прикладі натхненної ним Великої французької революції…

Попередження щодо загрози добровільності оподаткування, як запоруки додержання «суспільного договору», навіть у свободному суспільстві, ми знаходимо у ще одного філософа Ш.Монтеск'є, за яким свобода породжує додаткові податки, а податки породжують рабство. Таким чином, кожна свобода містить паростки саморуйнування. Постійне підвищення рівня оподаткування та розширення повноважень податкових органів, що спостерігається сьогодні передусім у найрозвинутіших у світі західних демократіях, якнайяскравіше свідчить про саморуйнування демократичних інститутів через надто високий рівень перерозподілу ВВП через механізми державних фінансів, що має місце завдяки підвищеному оподаткуванню. Пізніше, з Монтеск'є погоджувався і Томан Пейн, який зазначав, що будь-яке оподаткування вимагає певної долі тиранії і чим оподаткування є обтяжливішим, тим тиранія більшою.

Саме для другого періоду розвитку оподаткування є характерним те, що оподаткування сприймається все ще як приватно-правове явище, породжене відповідно до поширеної тоді теорії обміну (обміну послугами), відповідно до якої податок – є результат угоди між громадянами та державою на підставі усвідомлення кожним членом суспільства необхідності сплати податків на користь держави. Сплата податків у свою чергу передбачає зустрічне задоволення державою потреб кожного члена суспільства у певних послугах (оборона, правопорядок, правосуддя, захист майна тощо). Таким чином, поява та існування податку у суспільстві пояснюється еквівалентним обміном між державою та її членами. Звідси ж і право народу відмовитись від сплати податків та навіть на повстання у випадку, якщо еквівалентність такого обміну порушується державою. Цей же підхід є характерним і для атомістичної теорії держави, прихильником якої, був, зокрема Ш. Монтеск'є. В межах теорії податок розглядався як плата за державні послуги.

До речі, Емануїл Кант заперечував «добровільність» сплати податку, зазначаючи, що податкові «вилучення не повинні бути добровільними … вони повинні бути примусовими політичними податками»[11]. Цікаво, що ця позиція неприйнятна для багатьох сучасників великого німця, була повністю сприйнята теорією фінансів через століття після його смерті.

Для завершення другого етапу розвитку оподаткування характерною є поява школи фізіократів[12], що виступили із жорсткою критикою панівної державної економічної політики меркантизізму, зважаючи передусім на немотивовану зарегульованість економіки, що стримує її розвиток. Фізіократи заперечували золото, як вимір багатства країни та пропонували в якості виміру багатства країни природні ресурси – передусім землю. Звідси і розробка єдиного земельного податку, який повинен був, як найсправедливіший, замінити собою суперечливі та недосконалі податкові системи XVIII століття. На думку фізіократів, будь-який податок перекладається на орендаря або власника землі. Між тим, фізіократи (на відміну від меркантилістів) мали свої дослідження виключно в теорії, а спроби запровадження їх фінансових моделей на практиці терпіли крах[13].

Серед великих мислителів XVII століття окремо виділяється Уільям Петті, якого іноді характеризують як передтечу класичної економічної теорії. Головною працею філософа є «Трактат про податки і збори» (1662 рік), в якій автор робить спробу систематизувати всі види податків на прикладі Ірландії. Автор стверджує деякі принципи оподаткування, які знайдуть своє відображення на рівні податкових систем лише згодом. У.Петті зазначає, що яким би не був великим податок, але якщо він лягає на всіх пропорційно, ніхто не втрачає через нього якогось багатства. Більш за все людей дратує обкладення їх більш високим податком, ніж їх сусідів». Таким чином У.Петті наполягав на рівності оподаткування. Окрему увагу У. Петті приділяє державним витратам, які повинні бути обмеженими та плануватися. Автор визначає свою позицію щодо мита, вільних портах, подушної податі, відповідальності, монополіях та посадах, десятині і навіть лотереї[14].

Окремі цікаві праці з'являються у цей період і в Росії. Серед них ми можемо виділити Івана Посошкова і його книгу «О скудости и богатстве», де він зазначав: «худой тот сбор, аще кто казну царю собирает, а людей разоряет»[15]. Автор радить замінити різноманітні податки та збори, встановивши заміст

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити