Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Історія оподаткування
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
Четвертий етап. З початку ХХ століття до шістдесятих років ХХ століття.
...

...

Податки завжди були прямим відображенням політичного та економічного буття суспільства найпершими відчуваючи на собі будь-які більш-менш істотні їх зміни, будучи відображенням своєї історичної епохи у всіх її злетах та падіннях, досягненнях та втратах. Не виключенням стало і найбільш криваве та повне історично значимих подій ХХ століття. Століття, що двічі переділяло географічну мапу світу, століття, що принесло людству страхіття концентраційних таборів та ГУЛАГу, диво квантової теорії, теорії відносності, винайдення пеніциліну, транзистора, Інтернета та енергії атому. Останній, на відміну від концентраційних таборів або пеніциліну використовувався людством у різних, прямо суперечливих цілях, в чому і полягає його беззаперечна схожість із податком, який, як свідчили попередні історичні періоди та підтвердило ХХ століття, іноді мав не менш рушійні наслідки, ніж атомна зброя…

До речі податок досить широко використовувався у якості ефективної зброї у ХХ столітті. Зброї, яка винищувала цілі суспільні класи. Варто згадати хоча б приклад СРСР, що використовував податок в якості знаряддя класової боротьби у першій половині ХХ століття. Мова йде про податок на коней одноосібних господарств, податок на надприбутки, промисловий податок тощо. Так указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 серпня 1938 року був введений податок на коней (віком від 3-х років і старше) одноосібних господарств у сільській місцевості, а також на коней господарств транспортних артілей (які не усуспільнили своїх коней), господарств «извозчиков» и «грабарей». Податок становив від 275 до 500 руб. на рік за одного коня та від 450 до 800 руб. на рік за кожного наступного. Ставки диференціювалися в залежності від союзної республіки (краю, області)[1]. Очевидна дискримінаційність оподаткування змушувала приватні господарства відмовлятися від володіння кіньми, які на той час залишалися основним транспортним засобом та тягловою силою. Податок на коней був лише одним із багатьох проявів дискримінаційної податкової політики в СРСР.

Саме у ХХ столітті з'явилися унікальні податкові системи тоталітарних режимів СРСР, КНР, Германії, Італії тощо, в основу яких покладався не принцип справедливості оподаткування всіх платників податків, їх рівності та загальності оподаткування, а дискримінаційного оподаткування окремих вертств суспільства (національностей). Таким чином оподаткування стало використовуватися не просто у політичній боротьбі проти опонентів, що безперечно траплялося і у попередні податкові періоди, а в перебудові суспільства на базі певної ідеології, забезпечення винищення або розорення певних вертств суспільства.

До речі саме система оподаткування (продрозверстка) трохи не поховала радянську владу в Росії на початку 20-х років ХХ століття, а своєчасні виважені зміни в оподаткуванні та введення НЕП фактично врятували першу у світі країну робітників та селян від неминучого банкрутства та хаосу.

Серед ознак четвертого етапу розвитку оподаткування передусім слід назвати збільшення кількості податкових систем та їх різноманіття. Утворення внаслідок двох світових війн цілого ряду незалежних та умовно незалежних територій у Європі та на базі колишніх колоній потягнуло за собою збільшення кількості податкових систем, які нові держави конструювали виходячи із власного бачення, що завжди (хоча б в деяких істотних рисах) відрізнялося від податкової системи колишньої метрополії.

В ХХ столітті продовжилося зростання долі ВВП, що перерозподілявся через державний бюджет за допомогою механізму податків. Іншими словами, мова йде про збільшення податкового тягаря. Якщо для Англії середини ХІХ століття податок на дохід в розмірі 3% при досить відчутному оподатковуваному мінімумі вважався надто обтяжливим та породжував вимоги у його скасуванні, то у 40-х роках ХХ століття у США мінімальна ставка податку становила вже 20%, а максимальна ставка – 90%!

Обсяг ВВП, що перерозподілявся через бюджет, зріс у Великобританії під час І світової війни до 45%, а під час ІІ світової війни - до 60% від загального обсягу ВВП. Після завершення воєн рівень оподаткування знижувався, однак ніколи до довоєнного рівня! Так, різниця між довоєнним та післявоєнним обсягом ВВП в розрізі до/після як І світової війни, так і ІІ світової війни становили 10 відсотків не на користь платників податків[2].

Водночас, у ХХ столітті завдяки розробкам видатних вчених – економістів, про які йдеться нижче, податок вже не сприймається виключно як фіскальний інструмент із наповнення бюджету, за ним міцно закріплюється роль інструменту державної економічної політики. Регулююча функція податку стає в рівень з фіскальною.

Таким чином, обсяг втручання держави в життя суспільства (навіть у демократичних країнах) істотно зріс, заклавши підвалини для встановлення податкових тираній, які ми можемо спостерігати у сучасному суспільстві. Фактично збільшення долі ВВП, що перерозподіляється через бюджет держави із застосуванням механізму податків, прямо впливає на зменшення рівня демократії у суспільстві. Адже, визначаючи цілі використання фінансових ресурсів, що опиняються в руках держави, остання (замість приватних господарств, які б спрямовували кошти, виходячи із власної вигоди та економічної доцільності) вимушена визначати і ідеологічні основни розвитку суспільства, навіть вимушено обираючи із кількох взаємовиключаючих цілей ту, яка найбільш відповідає ідеології правлячої еліти. Таким чином, економічне планування з необхідністю породжує планування ідеологічне. Дуже добре про це написано у Ф. Хайека у його «Дорозі в рабство». Однак, зазначимо, що рівень перерозподілу ВВП через державні бюджети розвинутих країн у першій половині ХХ століття (до другої світової війни) був стерпний для суспільства, що не можна сказати про наші дні.

Четвертий етап оподаткування характеризується створенням та розвитком цілої індустрії ухилення від оподаткування або податкової оптимізації, що включає в себе, крім технології, спеціалістів та фінансових інструментів, окремі держави та території, що мають статус так званих офшорних зон. Безперечно ухилення від оподаткування існувало завжди, однак саме у ХХ столітті воно стало основою економік кількох десятків країн та територій у світі, що за мовчазної згоди розвинутих держав та силами транснаціонального капіталу відкривали податкові гавані, стимулюючи розвиток цілих секторів власних економік. Це було б неможливо без розвитку міжнародних транснаціональних корпорацій та технологічного прогресу. Перше породило попит на послугу з оптимізації оподаткування. Другий зробив послугу доступною спочатку для великого бізнесу, а згодом – для всіх бажаючих.

Протягом четвертого історичного періоду значно вдосконалилися механізми адміністрування податків, розвинулися спеціалізовані податкові органи, створення яких почалося у попередній період. Докорінні зміни відбулися і у організації звітності платників податків. Інструмент декларування доходів став використовуватися досить широко у прямому оподаткуванні, що потягло за собою значні додаткові обтяження платників. Так у середині ХХ століття за даними американської IRS, витрати на податкові процедури (без урахування самих податків) платників - фізичних осіб становили 1,2 % від загальних доходів федерального бюджету від податків[3]. Не варто навіть відмічати, що непрямі обтяженя платників податків із часом лише збільшувались.

Незважаючи на те, що державні внутрішні та зовнішні позики як інструмент державних фінансів використовувався ще за часів середньовіччя, саме у ХХ столітті остаточно формується так звана фіскальна держава, тобто держава, основним джерелом доходів якої крім податків стають державні позики (державний борг). Фіскальна держава вважається різновидом податкової держави[4].

У США протягом першої половини ХХ століття ключові податкові реформи полягали у:

• звуженні податків на рухоме майно громадян і майже повній відміні оподаткування нематеріальних активів;

• запровадженні різних пільг для хворих, людей похилого віку, малозабезпечених, для ферм, маєтків;

• створенні обмежень оподаткування майна у багатьох штатах.

Формування капіталістичного виробництва у ХІХ – ХХ століттях, становлення та розвиток європейських демократій у ХХ столітті призводили до створення інституту захисту прав платників податків. Платники одержали змогу скаржитися на неправомірні дії держави в особі контролюючих органів як в адміністративному, так і в судовому порядку, породжуючи тим самим досить широку правозастосовчу практику, що лягала в основу вирішення подібних спорів у майбутньому. Створення дієвого інституту захисту прав платників податків ставало запорукою розвитку економіки держави, в якій платники вважали себе відносно захищеними від свавілля чиновників.

У ХХ століття остаточно розривається зв'язок між наявністю (виконанням) податкового обов'язку та будь-якими політичними правами громадян, в тому числі правом обирати та бути обраним.

Непряме оподаткування

У ХХ столітті наступає ера універсальних акцизів. Замінюючи ними різмаїття успадкованих з ХІХ століття акцизів, архітектори податкових систем новітньої історії залишали лише ті непрямі обов'язкові платежі, які були максимально доходними для бюджетів та відмова від яких призводила б до значних втрат. До того ж повністю відмерли (в СРСР одному із останніх) податки на товари першої необхідності, адже від них найбільше страждали соціально незахищені верстви населення.

Таким чином, найбільш поширеними серед непрямих податків були податки на алкоголь, тютюн, які до того ж позитивно впливали і на суспільне здоров'я та мораль, а також акциз на нафтопродукти, що із поширенням двигунів внутрішнього згорання став неабияким дохідним.

У ХХ столітті вдалося позбутися каскадного ефекту, притаманного непрямим податкам більш ранніх періодів, який полягав у подвійному, потрійному тощо (в залежності від кількості посередників) оподаткуванню одного і того ж товару, що реалізовувався через посередників. Таке оподаткування стимулювало створення великих корпорацій з метою вертикальної інтергації бізнесу, адже його об'єднання сприяло зменшенню оподаткування акцизами. Водночас, вертикальна інтергація за певних умов є контрпродуктивною та не відповідає інтересам розвитку економіки, стримуючи її, роблячи підприємницькі структури надто громізткими та перешкоджаючи розвитку малого та середнього підприємництва[5]. Конструкції непрямих податків, відомих у ХХ столітті усували цей недолік за рахунок або більш складної формули, або переміщуючись ближче до кінцевого споживача (у ритейл). Остаточно цю проблему вирішив податок на додану вартість, поява якого відкрила новий етап у розвитку оподаткування.

Однак, до введення ПДВ, податки з обороту успішно реалізувалися у Сполучених Штатах Америки, Європі та СРСР, замінюючи собою велику кількість акцизів, що існували до цього часу. Зазначені податки завдяки масовості оподаткування одразу набули статусу бюджетоутворюючих у багатьох країнах. При цьому, всупереч пересторогам класиків фінансової науки, зазначені податки лягли на всі товари широкого вжитку, досягнувши найбільшої бази оподаткування за всю історію та оподаткувавши найбільшу армію фактичних платників. Саме у зв'язку з цим доля прямих реальних податків в об'ємі державних доходів стрімко зменшується.

Пряме оподаткування

Історичний етап характеризується подальшим розвитком системи прямого оподаткування, вдосконаленням механізмів прямого оподаткування.

В механізмах прямого оподаткування прихильники прогресивного оподаткування остаточно перемагають прихильників пропорційного оподаткування. Цьому сприяє порівняна дохідність прогресивної ставки у порівнянні з пропорційною, що на фоні збільшення витрат на ведення двох світових війн стало найбільш переконливим фактором на користь прогресії[6]. Однак, дискусія невщухає і досі. Досі прихильники пропорційного (т.з. «flat tax») та прогресивного оподаткування «ломають копья» навколо справедливості, складності та інших характеристик двох систем.

Значення податків на майно зменшується, хоча вони продовжують становити більшість надходжень до місцевих бюджетів.

Перша половина ХХ століття по праву може вважатися ерою становлення податку на доходи, перші несмійливі спроби ввести який ми вже спостерігали у ХІХ столітті. Однак, саме тут податок на доходи значно ускладнюється, приймаючи сучасні форми. Впроваджуються і нові механізми оподаткування податком. Так з середини ХХ століття використовується механізм утримання податку податковими агентами, що значно спрощує оподаткування для платників, які одержують доходи від податкових агентів, а також підвищує періодичність платежів, адже податок утримується в момент одержання доходу, а не раз на рік, за наслідками податкового періоду. Збільшується також кількість платників податку на доходи, а також розмір ставок. Приводом для підвищення ставок податків стали дві світові війни. Однак, податки, значно підвищуючись під час війн, вже ніколи не повертались на довоєнний розмір навіть після завершення війни. Кількість платників податку в Великобританії зросла з 4 млн. у 1938 році до 12 млн. у 1945 році.

За рахунок введення податку на доходи фізичних осіб та корпорацій доля обсягу непрямого оподаткування в загальних надходженнях від обов'язкових платежів до бюджетів зменшується, що стає до ІІ світової війни доволі дохідним джерелом наповнення бюджету

В цьому контексті цікавою є історія введення та подальшого розвитку income tax в США. Федеральний податок на дохід вводився декілька разів. Вперше, під час громадянської війни (при цьому податок введився обома сторонами конфлікту), вдруге у 90-х роках ХІХ століття (податок був скасований Верховним судом США у зв'язку з суперечністю його конституції США), та востаннє та назавжди – у 1913 році (після схвалення штатами 16 поправки до конституції США). Цікаво, що податок вводився на вимогу незаможних верств населення, як механізм справедливого оподаткування високих доходів. Рівень підтримки населення був настільки високим, що зміни до конституції держави дозволяли Конгресу оподатковувати дохід громадян на федеральному рівні. І насправді спочатку діяв досить високий неоподатковуваний мінімум доходу. Максимальна ставка податку становила 4%. Однак, вже через 30 років після введення максимальна ставка податку зросла до 90%, а мінамальна до 20%[7]. Платниками податку стала переважна більшість громадян США, а основний податковий тягар перемістився з багатіїв на платників із невисоким рівнем доходів. Таким чином, як це часто трапляється з оподаткуванням, з часом податок торкнувся тих, хто найголосніше підтримував його введення.

Характерним для цього періоду розвитку оподаткування є зменшення загальної кількості податкових бунтів, рівно як і пом'якшення їх форм. З початку ХХ століття до 60-х років у світі відбулося лише 24 податкові заворушення[8]. До того ж, географія бунтів переміщується з країн Європи на інші континенти. Однак, це пояснюється не задоволенням платників податковими системами, а зміцненням держав, які мали достатньо важелів для забезпечення зовнішнього спокою платників. Окрім цього, вочевидь під час та у період між двома світовими війнами оподаткування, як мотив для вбивства, поступилося пальмою першості іншим менш привабливим мотивам.

Фінансова думка

У ХХ столітті фінансова та фінансово-правова наука посіла належне їй місце в системі наукових знань. Нові економічні теорії (М.Кейн, П.Самуельсон, М.Фрідмен) змусили по-іншому поглянути на податок – не лише як на інструмент наповнення бюджетів, але й як на інструмент ефективного управляння економічними і навіть соціальними процесами у суспільстві, а також як на один із найефективніших інструментів монетарної політики держави (монетариська теорія). З огляду на це регулююча функція податку стає за значенням нарівні з його фіскальною функцією. Саме на цьому етапі теорія фінансів впевнено посіла визначальну роль при визначенні державної податкової політики та остаточно склалося фінансове право, як одна з основних галузей публічного права, назавжди розвіявши будь-які сумніви у праві на власне існування.

Фінансова наука почала притягувати до себе все більшу і більшу увагу науковців. А кількість їх погладів та концепцій усуває будь-яку можливість проведення детального їх аналізу в межах цього дослідження. Водночас, ми не можемо не зупинитися на найбільш видатних із них.

Великий внесок у розробку теорії податків внесла маржиналістська економічна школа, представники якої розробили принцип маржиналізму, як основоположний принцип політичної економії, що полягав у використанні межевих величин для дослідження економічних процесів[9].

Значно додав до розвитку теорії оподаткування шведський економіст Кнут Вікселль. Податкову концепцію він будував на основі принципів теоріїдобробуту . В роботі "New Principle of Just Taxation" К. Вікселль розглядав податки як спосіб безперешкодного фінансування державних витрат. Податкові принципи він чітко пов'язував з адмініструванням податків. К.Вікселль підкреслював необхідність затвердження податків парламентом, що посилювало їх справедливість у відношенні всіх категорій платників податків. Під справедливістю оподаткування вчений, поза іншим, розумів принцип корисності та рівності між вартістю та її еквівалентом, адже вилучені завдяки податкам кошти платника повинні вертатися йому у вигляді державних послуг. К.Вікселль був противником непрямих податків, вважаючи, що вони з одного боку скорочують споживання, а з іншого боку дозволяють батагим ухилятися від сплати податів. Він виступав за чіткий взаємозвязок між рівнем доходів та рівнем оподаткування.

Ідеї К.Вікселля були підтримані шведським економістом Еріком Ліндалем. В роботі "Tax Principles and Tax Policy" (1960р.), Ліндаль виходив із принципів вигоди, рівної пожертви та зрівняння доходів. Податки він вважав ціною за надані державою послуги. При цьому, він підтримував прогресивне оподаткування, вважаючи, що різні ставки податків забезпечують рівновагу в суспільстві.

Ще одним видатним економістом початку ХХ століття був Артур Сесіл Пігу, у творчості якого чітко прослідковувавалась ідея невтручання держави в економіку та можливість регулювання податків з позиції концепціїдобробуту . Завданням держави, на його думку, є забезпечення такого стану фінансового регулювання, при якому податки, що справляються були б однаковими для платників. А.Пігу зробив внесок в розвиток та осмислення податку на доходи. Він вважав, що прибутковий податок є дискремінаційним для заощаджень. Заощадження є перенесення задоволення на майбутній період, а тому повинно оподатковуватись у майбутньому. З огляду на це він обгрунтував загальний податок на витрати. А.Пігу був прихильников справляння прибуткового податку тільки з чистого доходу. Він також зазначав, що податок на трудові доходи повинен стимулювати трудову активність.

Будь-яка історія оподаткування є не повною без згадки про геніального економіста ХХ століття, що започаткував окрему економічну школу, названу згодом його ім'ям Джона Мейнарда Кейнса. В роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотку та грошей»[10] він обгрунтував інструменти державного управління економіки. Він підкреслював, що податкова політика як інструмент державної економічної політики може справляти потужний вплив на економічне зростання, підвищення зайнятості, стимулювання споживання. Він вважав, що якщо економічна політика умисно використовується в якості знаряддя для досягнення більш справедливого розподілу доходів, то і вплив на збільшення схильності до споживання буде ще більшим. Кейнс був прихильником прогресивного оподаткування доходів та вважав, що надмірні заощадження можна та треба вилучати через механізми податків, спрямовуючи вилучені кошти на інвестиції. Кейнс вважав, що роль податку, особливо тоді, коли він дискримінує «незароблені» доходи (прибуток від капіталу, спадщину) , є співрозмірною з роллю відсотку. Економіст називав податки вбудованими механізмами гнучкості, підкреслюючи їх роль у регулюванні процесу відтворення. Кейнс виступав за відносно високі податки, що, на його думку, сприяє забезпеченню стабільності економіки.

З Кейнсом та неокейнсіанцями не погоджувався родоначальник іншої економічної теорії, нобелевський лауреат Мілтон Фрідмен («Капіталізм та свобода», «Долар та дефіцит», «Гроші та економічний розвиток»). Основоположник монетаристської теорії, М.Фрідмен, теж розглядає податки, як важливий фінансовий інструмент, однак є прихильником прямо протилежного підходу до ролі держави в управлінні економікою. Він вважає свобода підприємництва та стихійний механізм ринку можуть сприяти нормальному процесу відтворення без втручання в економіку. Функції держави мають бути обмежені регулюванням приросту грошей в обігу. До речі, податок він вважав одним із основних інструментів впливу на грошовий обіг, що дозволяє істотно зменшувати кількість вільних грошей в обігу. Нерівномірний приріст грошей в обізі, викликаний фіскальною політикою, призводить до загальної економічної нестабільності. Широке втручання держави в економіку залишає для приватного сектора обмежені ресурси, чим прямо шкодить розвитку економіки. Виправити це можливо лише зменшенням податків та витрат уряду.

Прихильником теорії Дж.Кейнса виступав ще один Нобелевський лауреат Пол Самуельсон («Економика»). Він вважав, що за допомогою податків, що є важливим інструментом економічної політики, стимулюється макроекономічне зростання та стабільність, знижується рівень безробіття та інфляції. Однак, він додавав, що при визначенні податкової політики як потужного важеля управління економікою слід враховувати також такі показники як часовий лаг, труднощі підвищення податків, а також дефіцит бюджету.[11]

П.Самуельсон виділяє такі альтернативні принципи оподаткування: (1) принцип оподаткування на основі вигоди, що одержується, відповідно до якого всі члени суспільства повинні сплачувати податки пропорційно одержаним вигодам від державних програм; (2) принцип оподаткування на підставі платоспроможності, у відповідності до якого сума податку повинна бути пов'язана з майновим станом платника та рівнем його доходу. Також він виділяє горизонтальну та вертикальну рівність в оподаткуванні. При останнійрівень ставок податку повинен залежати від рівня доходу платника.

Особливу увагу П.Самуельсон приділяє взаємозв'язку податків та цін на кількість продукту. Вплив податку на кількість продукту визначається в рівноважній точці попиту та пропозиції.

Загальні риси четвертого історичного етапу оподаткування

Таким чином, підсумовуючи викладене, ми можемо констатувати такі загальні риси четвертого періоду розвитку оподаткування:

  • істотно зростає доля ВВП, що перерозподіляється через бюджет та обсяг оподаткування в загальних надходженнях від обов'язкових платежів до бюджетів;
  • доля обсягу непрямого оподаткування в загальних надходженнях від обов'язкових платежів до бюджетів зменшується внаслідок введення податку на доходи фізичних осіб, що стає до ІІ світової війни доволі дохідним джерелом наповнення бюджету;
  • збільшення кількості податкових систем у світі;
  • використання тоталітарними режимами оподаткування як інструменту політичної боротьби, винищення цілих соціальних верств;
  • створення та розвиток цілої індустрії ухилення від оподаткування або податкової оптимізації, що включає в себе, крім технології, спеціалістів та фінансових інструментів, окремі держави та території;
  • відбувається подальше вдосконалення адміністрування податків;
  • значно розвивається система спеціалізованих податкових органів, повноваження податкових органів розширюються;
  • зменшується кількість податкових бунтів;
  • фінансова наука відіграє визначальну роль у податковій політиці, відбувається бурхливий розвиток як фінансової науки, так і науки фінансового права;
  • вдосконалюється податкова звітність та декларування податкових зобов'язань платниками податків;
  • настає ера універсальних акцизів; у зв'язку із введенням універсальних акцизів остаточно відмирають різноманітні дрібні акцизи, що існували у ХІХ, крім надприбуткових (акцизи на спирт, тютюн, нафтопродукти);
  • прогресивні шкали податкових ставок податку на дохід значно зростають, неоподатковуваний мінімум зменшується, кількість платників податку зростає;
  • наявність податкового обов'язку у більшості країн світу не пов'язується з правом обирати та бути обраним;
  • податок вже не сприймається виключно як фіскальний інструмент із наповнення бюджету, за ним міцно закріплюється роль інструменту державної економічної політики, регулююча функція податку стає в рівень з фіскальною;
  • розширюються права парламентів у погодженні питань оподаткування щодо введення нових податків та зміни існуючих.


[1] Н.П.Кучерявенко. Курс налогового права в шести томах. Т.1. Генезис налогового регулирования. Ч.2. Харьков. Легас. 2002. С.446

[2] T. Clark, A. Dilnot. Long-Term Trends in British Taxation and Spending. Institute for Fiscal Studies

[3] R.E.Hall, A.Rabushka. The Flat Tax. The 2nd edition. Hover institute press. Stanford, USA. P.10

[4] Андрущенко В.Л., Тучак Т.В. Морально-етичні імперативи податків та оподаткування (західна традиція): монографія. – К.: Алерта, 2013.- С.243.

[5] A.Schenk, O.Oldman. Value Added Tax. A Comparative Approach. Cambridge. 2007. P.4

[6] J. L. V´elez. War and Progressive Income Taxation in the 20th Century. University of California, Berkeley, 2014

[7] http://qz.com/74271/income-tax-rates-since-1913/

[8] D.Burg. A World History of Tax Rebellions. Routledge. NY. 2004

[9] Це економічна течія виникла в 70ті роки ХІХ століття, однак була розроблена вже на початку ХХ ст. Представниками школи є К.Менгер, У.Джевонс, Л.Вальрас. Вони визнавали принцип межевої корисності, що зменшується фундаментальним елементом теорії вартості.

[10] Дж.М.Кейнс. Общая теория занятости, процента и денег. М. Гелиос АРВ. 2012

[11] Экономика. Самуэльсон Пол А, Учебник, В сокр. Пер. с англ. - Севастополь, изд. "Ахтиар", 1995г., 384с

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити