Злочин ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за статтею 212 КК України
Питання/Тема
«Допоміжні» склади злочинів
...

...

Аналізуючи «допоміжні» склади злочинів, що являються засобами вчинення податкових злочинів необхідно зробити застереження, що злочин ухилення від сплати податків і зборів не являється для них єдиним «стрижневим», оскільки злочинна поведінка може бути спрямована на досягнення іншої мети: привласнення майна, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо. Також про такі «допоміжні» склади злочинів необхідно зазначити, що їхнє дослідження обумовлено їхнім вчиненням з метою не тільки досягнення, а і приховування злочину ухилення від сплати податків. Під час аналізу таких складів злочинів використані матеріали науково-практичних коментарів до Особливої частини КК.

Перший найбільш розповсюджений із таких злочинів – службове підроблення (ст. 366 КК), оскільки саме через викривлення податкової звітності вчинюється основна маса податкових злочинів.

У випадку вчинення податкового злочину за допомогою підроблених службовою особою документів такі дії кваліфікуються як сукупність злочинів: за відповідною частиною ст. 212 КК та ч. 2 ст. 366 КК. Обов'язкова кваліфікація службового підроблення за ч. 2 ст. 366 КК (діяння, що спричинило тяжкі наслідки) обумовлена тим, що згідно пунктом 4 примітки до статті 364 КК тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Оскільки криміналізація діяння ухилення від сплати податків (за ч. 1 ст. 212 КК) передбачена у випадку «завдання матеріальних збитків, що у тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум», то це являється тяжкими наслідками для кваліфікації службового підроблення саме тільки за частиною 2 статті 366 КК.

Зазначена кримінально-правова кваліфікація сукупності злочинів знайшла своє відображення в низці судових рішень, зокрема: ухвалах ВССУ від 24.01.2013 року та від 19.03.2013 року.

Предметом службового підроблення є офіційні документи. В контексті теми податкових злочинів такий документ повинен відповідати низці ознак: 1) документ повинен містити певну інформацію (відомості, дані тощо); 2) ця інформація повинна бути зафіксована у тій чи іншій формі (письмовій, цифровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп), які передбачені законом чи іншим нормативним актом; 3) інформація повинна бути зафіксована на відповідному матеріальному носії (папері, дискеті, диску) з метою її наступного зберігання, використання або розповсюдження; 4) документ повинен бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службовою особою від імені юридичної особи; 5) засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто такі, які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини. Для податкового злочину такими документами перш за все являються первинні документи, бухгалтерська і податкова звітність. Визначення та вимоги до первинних документів визначені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», до бухгалтерської (фінансової) звітності у статтях 11-12-1 зазначеного закону. Щодо податкової звітності, то офіційним документом являється податкова декларація, розрахунок (до яких прирівнюється митна декларація) . Визначення і вимоги податкової звітності регулюється статтею 46 ПК.

Об'єктивна сторона службового підроблення характеризується активною поведінкою і полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Способами вчинення злочину службового підроблення є:

  • внесення до документів не­правдивих відомостей – включення інформації, яка цілком або частково не відповідає дійсності, до справжнього офіційного документа. Тобто, зміст справжнього документа змінюється лише частково при цьому частина відомостей у ньому відповідає дійсності, а частина має неправдивий характер. Також, форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам;
  • інше підроблення документів – повна або часткова зміна змісту документа чи його реквізитів, однак не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань та іншими подібними способами. Неправдиві відомості у цьому випадку до документа не вносяться, а виправляються або знищуються відомості, що вже є у документі та відповідають дійсності;
  • складання неправдивих документів – повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам;
  • видача неправдивих документів – надання фізичним або юридичним особам такого документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа буде мати місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ.

Склад злочину ст. 366 КК, є формальним, і визнається закінченим з моменту вчинення однієї з зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ.

Якщо службове підроблення було вчинено службовою особою для сприяння іншим особам у вчиненні податкового злочину або складання чи видача підробленого документа були заздалегідь обіцяні для приховування цього злочину, дії службової особи кваліфікуються як сукупність злочинів: за ч. 2 ст. 366 КК і як співучасть за ч. 5 ст. 27, ст. 212 КК. Якщо службове підроблення було вчинене для приховування вже вчиненого злочину ухилення від сплати податку особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) , або якщо таке ухилення призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах (за ч. 3 ст. 212 КК як тяжкий злочин), то дії службової особи кваліфікуються як сукупність злочинів: за ч. 2 ст. 366, але й за ч. 1 ст. 396 КК (заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину).

Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого статтею 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і за наявності умов, зазначених у статті 367 КК (службова недбалість), може потягти за собою відповідну відповідальність. Мотиви та цілі службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб'єктом службового підроблення може бути тільки службова особа. Якщо приватна особа умисно сприяє службовій особі у вчиненні службового підроблення з метою вчинення податкового злочину, вона має нести відповідальність за співучасть (ст. 27 КК) у злочинах, передбачених ч. 2 ст. 366 КК та ст. 212 КК.

Іншими злочинами, що заслуговують на увагу в даному контексті є підроблення документів (ч.ч. 1-3 ст. 358 КК) та використання завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК). Диспозиція статті 358 КК має доволі широкий перелік щодо предмету злочину, тому автори навмисно скоротили її предмет до меж дослідження посібника, а саме можливостей утворення сукупності складів злочинів підроблення документів із податковими злочинами.

Принципова відмінність злочину складання підроблених документів (за ст. 358 КК) від злочину службового підроблення є їхній суб'єкт, оскільки норми ч.ч. 1-3 ст. 358 КК є загальними щодо норм ст. 366 КК.

Суб'єктом злочину підроблення документів є приватна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний суб'єкт злочину), в тому числі фізична особа-підприємець, що ухиляється від сплати податків.

Вироком Волноватського районного суду Донецької області від 29 листопада 2011 року особу було засуджено за сукупністю злочинів ч. 2 ст. 358; ч. 3 ст. 358 (в редакції 2010 року); ч. 3 ст. 212 КК за те, що вона у період 2008-2010 років при здійсненні підприємницької діяльності без створення юридичної особи (ФОП) з перевезення зернової продукції за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою, яка мала у своєму розпорядженні печатки підприємств, а також документи з юридичними адресами, номера свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість та індивідуальні податкові номера підприємств, використовуючи печатки та реєстраційні дані вказаних підприємств, склала завідомо неправдиві документи – договори, акти приймання передачі транспортних засобів, акти виконаних робіт, рахунки, рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні, в які внесла завідомо неправдиві відомості про нібито надані підприємствами на адресу ФОП послуг із перевезення зернової продукції, оренди автотранспортних засобів та технічне обслуговування автомобілів. В подальшому особа склала завідомо неправдиві податкові декларації з податку на додану вартість та податкові декларації на податок з доходів в фізичних осіб ФОП що призвело до заниження ПДВ, а також не сплату податку з доходів фізичних осіб.

В контексті податкових злочинів предметом злочину підроблення слід розглядати підроблення «офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків». З об'єктивної сторони використання завідомо відробленого документу (ч. 4 ст. 358) полягає у наданні підробленого документа підприємствам, установам або організаціям незалежно від форми власності.

Суб'єктивна сторона злочинів за ст. 358 КК характеризується виключно прямим умислом, який у випадку сукупності із податковими злочинами направлений на досягнення останнього.

Особливість статті 358 КК полягає в тому, що передбачені в ній норми за ч.ч. 1-3 можуть утворювати сукупність злочинів із ч. 4 (використання завідомо підробленого документа) у випадку їхнього вчинення однією особою. Тому, підроблення офіційного документу та його використання з метою ухилення від сплати податків утворюють таку потрійну сукупність злочинів. Але враховуючи те, що суб'єкт злочину за ст. 358 КК не являється службовою особою підприємства, службові особи якого ухиляються від сплати податків, такій особі може бути інкримінована лише пособництво в ухиленні від сплати податків (за ч. 5 ст. 27 та ст. 212 КК).

Так, вироком Київського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2012 року (залишеного без змін ухвалами Апеляційного суду Полтавської області від 20.06.2013 року та ВССУ від 30 січня 2014 року) особу було засуджено за сукупністю злочинів: ч. 3 ст. 358; ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212; ч. 4 ст. 358 КК за те що дана особа з метою пособництва в ухиленні від сплати податків та не були службовою особою підприємств, склала та видала завідомо неправдиві офіційні документи (податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури) про нібито поставлені товарно-матеріальні цінності одного підприємства в адресу іншого, які фактично не поставлялися.

Наступним злочином, що тісно пов'язаний із податковими і не одноразово згадувався в розділі технологій їхнього вчинення, є злочин фіктивного підприємництва (ст. 205 КК).

Окрім нормативного визначення фіктивного підприємництва як засобу досягнення мети ухилення від сплати податків, існує інше, доктринальне – цілеспрямована, спланована, прихована злочинна діяльність із використанням суб'єктів господарювання або їхніх реквізитів як засобу для заволодіння товарно-матеріальними цінностями або отримання неконтрольованих прибутків.[1] Проте, як зазначає інший фахівець в даній сфері В.В. Лисенко на сьогодні немає єдності у визначенні змісту категорії «фіктивної фірми».[2]

Об'єктивна сторона злочину фіктивного підприємництва полягає у створенні або придбанні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) для прикриття неза­конної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) полягає в його державній реєстрації. Під придбанням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) слід розуміти отримання будь-яким способом права власності на вже створеного суб'єкта підприємницької діяльності (юридичну особу) як в цілому, так і на певну його частину, що дозволяє здійснювати контроль над ним. Створення або придбання фіктивної організації, що не є суб'єктом підприємницької діяльності (релігійної, громадської тощо), не тягне відповідальності за статтею 205 КК.

Під незаконною діяльністю, для прикриття якої створюється або набувається юридична особа, слід розуміти будь-яку підприємницьку діяльність, що не відповідає установчим документам або ліцензії.

Створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності не для здійснення статутної діяльності, а з метою організації схеми ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) утворює об'єктивну сторону цього злочину, а також відповідну сукупність: за ст. 205 КК і ст. 212 КК або за ч. 5 ст. 27, і ст. 212 КК у випадку вчинення фіктивного підприємництва з метою пособництва у вчиненні податкових злочинів.

При цьому у випадку вчинення податкового злочину що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів дії щодо фіктивного підприємництва у сукупності необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 205 КК, оскільки дана норма передбачає заподіяння великої матеріальної шкоди державі (яка дорівнює тисячі або більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) , що співпадає із розміром криміналізованої шкоди від податкового злочину. Виключенням із даного правила може слугувати співучасть у фіктивному підприємництві, коли умисел співучасника не був направлений на заподіяння великої матеріальної шкоди, в такому випадку дії співучасника необхідно кваліфікувати за ст. 27, і ч. 1 ст. 205 КК.

Так, вироком Солом'янського районного суду м.Києва від 20 липня 2010 року особу було засуджено, в тому числі, за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК за пособництво у фіктивному підприємництві – створенні суб'єктів господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності. В свою чергу іншу особу у даній справі було засуджено, в тому числі, за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК оскільки вона вчинила фіктивне підприємництво що заподіяло велику матеріальну шкоду державі в наслідок організації ухилення від сплати податків.

Проте, у випадку вчинення лише дій, передбачених статтею 205 КК з метою вчинення податкових злочинів, але до моменту їхнього реального вчинення або досягнення злочинної мети, то такі дії необхідно кваліфікувати за правилами сукупності злочинів: за ч. 1 ст. 205 КК і ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 212 КК або ст. 15, і відповідною частиною ст. 212 КК. В даному випадку необхідно звернути увагу, що згідно ч. 2 ст. 15 КК готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, у зв'язку із чим готування до злочинів, передбачених ч.ч. 1 та 2 ст. 212 КК не кваліфікується як до злочинів невеликої тяжкості.

Злочин фіктивного підприємництва вважається закінченим з моменту створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), незалежно від того, чи досяг винний поставленої мети.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що полягає у намірі до офіційного створення СПД (юридичної особи) або його придбанні не здійснювати статутної (ліцензованої) діяльності, натомість створення або придбання СПД для прикриття незаконної або забороненої діяльності.

Дії особи, що підробила установчі документи і документи про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, створеного для прикриття незаконної або забороненої діяльності, за наявності до того ознак, мають кваліфікуватися за ст.205-1 КК (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців) .

Реєстрація фізичної особи як підприємця для прикриття податкових злочинів не утворює об'єктивної сторони злочину фіктивного підприємництва. Також не утворює складу злочину через відсутність ознак об'єктивної сторони, отримання за плату або на інших підставах у користування установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності, його печаток або штампів із правом лише здійснювати від імені такого суб'єкта господарську діяльність.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку і є засновником або набувачем суб'єкта підприємницької діяльностіюридичної особи.

Дії особи, на ім'я якої з її згоди був зареєстрований фіктивний СПД, необхідно кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 205 КК, як пособництво фіктивному підприємництву, а у випадку, якщо дана особа безпосередньо здійснювала державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності як співвиконавство в злочині, передбаченому статтею 205 КК.

Дії особи, на ім'я якої з її згоди було зареєстровано приватне підприємство і яка лише формально була його керівником, підписувала документи (договори, платіжні доручення, інші фінансові документи) не усвідомлюючи при цьому їх реального змісту і характеру вчинюваних з їх використанням дій, за наявності підстав повинні кваліфікуватися як службова недбалість (ст. 367 КК) або зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК).

Ще одним складом злочину, що заслуговує на увагу в межах даного розділу є злочин легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК). Проте необхідно зазначити, що даний злочин за своєю природою не є ухиленням від сплати податків у тому розумінні, що запропоноване авторами, проте за окремих обставин може називатися супутнім злочином для податкових.

Перш за все це зумовлено тим, що самим законодавцем в примітці ст.209 КК встановлено відмежування злочину легалізації від податкових: «суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке КК передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за винятком діянь, передбачених статтями 212 і 212-1 КК), або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи».

Пояснення такому відмежуванню полягає у тому, що податкові злочини не приносять особі, яка їх вчинила, злочинного доходу в сенсі статті 209 КК, оскільки в результаті їх здійснення відбувається злочинне не зменшення, збереження розмірів свого майна чи майна підприємства. Більше того, об'єктивні сторони статей 212 та 209 КК України не можуть фізично бути поєднані в межах однієї операції, адже взаємно виключають одна одну.

Проте можна спостерігати непоодинокі випадки вчинення злочинів легалізації, що спрямовані на «відмивання» коштів, отриманих внаслідок вчинення злочинів, передбачених статтями 212 та 212-1 КК України. Це дає підстави надати їм коротку кримінально-правову характеристику.

Безпосередній об'єкт злочину – суспільні відносини у сфері зайняття господарською діяльністю. Предмет злочину – грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом. Грошові кошти – це готівка і безготівкові гроші в будь-якій національній валюті, у тому числі в гривнях. До іншого майна належать цінні папери, рухомі і нерухомі речі (будівлі, автотранспорт, сировина, матеріали, товари, земельні ділянки тощо). І грошові кошти, й інше майно виступають предметом легалізації за умови, що вони здобуті злочинним шляхом. У диспозиції статті 209 КК спеціально підкреслюється злочинний характер здобування майна. Це означає, що вони з'явилися в результаті здійснення іншого, первинного злочину. Таким первинним злочином може бути тільки діяння, за яке КК передбачене покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тут йдеться про злочини, при здійсненні яких особа одержує злочинний дохід, тобто збільшує своє майно, здобуваючи злочинним шляхом те, чого раніше в неї не було. Тому, податкові злочини не можуть слугувати підставою набуття «брудних» коштів і, відповідно, бути первинним злочином. Також, грошові кошти чи майно, а також право на грошові кошти та майно, що з'явилися у особи в результаті здійснення іншого правопорушення, що не є злочином, виключає наявність складу злочину легалізації.

Предметом злочину, передбаченого статтею 209 КК, крім грошових коштів і майна, може бути також і право на грошові кошти чи майно, одержане зазначеним вище шляхом. Воно може бути закріплене в різних документах, наприклад, у цінних паперах, у дорученні на одержання тих чи інших цінностей, у заповіті тощо.

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження предмета злочину, що розглядається, не означає, що застосування статті 209 КК вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за первинний злочин. Досить усвідомлення винним того, що він вчиняє дії з предметом, здобутим злочинним шляхом.

Об'єктивна сторона злочину полягає в легалізації (відмиванні) грошових коштів чи майна, одержаних злочинним шляхом або права на такі грошові кошти чи майно. Вона може полягати в таких діях:

  • набуття грошових коштів чи іншого майна, одержаних злочинним шляхом, тобто здійснення платних чи безоплатних дій (купівля, одержання в дарунок, в обмін, у рахунок боргу, у порядку відшкодування збитків тощо), що забезпечують можливість розпоряджатися такими грошима чи майном як своїм власним, тобто володіти ним, відчужувати або особисто використовувати його;
  • використання грошових коштів чи майна, одержаних злочинним шляхом, означає їх застосування, наприклад, у сфері господарської діяльності, підприємницької, політичної, соціальної тощо;
  • вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження, володіння, місцезнаходження, переміщення зазначених у статті 209 КК предметів, а також прав на такі предмети слід розуміти будь-які за своїм характером дії, що відбуваються для приховання, маскування злочинного походження грошових коштів чи майна або права на них, джерела їх походження, а також їх володіння, місцезнаходження, переміщення, наприклад, підроблення відповідних документів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу. Особа усвідомлює суспільну небезпечність вчинених дій, завідомо знаючи про злочинне походження грошових коштів чи майна або прав на такі кошти чи майно і бажає вчинити ці дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, зазначеними у статті 209 КК, яка прямо не вказує на мету здійснення злочину.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа, що досягла 16-річного віку, у тому числі й особа, яка брала участь (як виконавець чи співучасник) у здійсненні первинного злочину. Особа, яка бере участь у здійсненні первинного злочину, внаслідок вчинення якого були одержані грошові кошти чи інше майно або право на них, а потім легалізує їх, може нести відповідальність за правилами сукупності злочинів: за відповідною статтею Особливої частини КК і за статтею 209 КК.

На практиці кримінально-правовий зв'язок злочину легалізації із податковими часто простежується через інші склади злочинів, що являються «допоміжними» для них. Оскільки для злочину легалізації такими «допоміжними» може слугувати ціла низка складів, то для податкових найбільш вживаним і співпадаючим являється злочин фіктивного підприємництва (ст. 205 КК). Це зумовлено тим, що легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом стає невідворотною як супутнє явище у випадку фіктивного підприємництва, вчинюваного з метою ухилення від сплати податків.

З точки зору технології даних злочинів найбільш розповсюдженою і простою схемою можна назвати коли одне підприємство з метою збільшення витрат (відповідно, зменшення бази оподаткування) переховує кошти іншому, фіктивному підприємству за безтоварною операцією. В свою чергу фіктивне підприємство легалізує отримані кошти. За таких обставин в діях винних осіб наявний склад усіх трьох злочинів: за ст. 205; ст. 209; і ст. 212 КК.

Так вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 листопада 2011 року двох одну особу було засуджено за сукупністю злочинів: ч. 3 ст. 212; ч. 2 ст. 205; ч. 2 ст. 209 КК, другу особу засуджено за сукупністю злочинів: ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212; ч. 2 ст. 205; ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 358 КК за те, що об'єднані єдиним умислом за допомогою фіктивного підприємництва здійснили умисне ухилення від сплати податків, а також вчинення дій, спрямованих на приховання і маскування незаконного походження коштів, здобутих злочинним шляхом.

Іншим прикладом сукупності злочину легалізації і податкового злочину може слугувати такий:

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2011 року особу було засуджено ч. 2 ст. 208; ч. 2 ст. 209; ч. 3 ст. 212; ч. 2 ст. 364; ч. 2 ст. 366 КК оскільки з метою ухилення від сплати податків товариством та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розробила схему у відповідності до якої за підробленими договорами між іноземною компанією та заводом іноземна компанія зобов'язувалась охороняти вантажі феросплавів під час їх транспортування територією України, а завод оплачувати ці послуги. При цьому фактичну охорону вантажів здійснювало очолюване винною особою товариство на підставі підроблених договорів з тою ж іноземною компанією. У відповідності до цих угод більшість коштів отриманих за вказані послуги перераховувались на вищезазначений рахунок іноземної компанії в іноземному банку де приховувались та не оподатковувались, оскільки валовий дохід товариства таким способом штучно занижувався.

На завершення огляду найбільш розповсюджених складів злочинів, що слугують засобами вчинення податкових злочинів не можна оминути питання корупційної складової, без якої не обходиться під час реалізації злочинних схем і технологій. Такими складами корупційних злочинів, що сприяють вчиненню податкових можуть бути:

- зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Суб'єктом даного злочину може бути тільки спеціальний суб'єкт – представник влади, місцевого самоврядування або інша службова особа публічного права. Розглядаючи даний склад злочину через його сприяння податковим злочинам, серед таких посадових осіб необхідно виділити: працівників податкових та митних органів, співробітників податкової міліції або інших правоохоронних органів тощо.

Так, вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 23 грудня 2011 року, особу засуджено за ч. 2 ст. 190; та за ч. 3 ст. 364 КК за те, що вона обіймаючи посади в податковій міліції, будучи службовою особою й представником влади, зловживаючи своїм службовим становищем, скоїла різні злочини, серед яких: запропонувала посадовій особі товариства сплачувати відсоток від щомісячного грошового обігу за те, щоб податкові органи не проводили перевірки дотримання відповідного законодавства.

Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого статтею 364 КК.

Таким чином, з об'єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди – умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також прийняття рішень, обов'язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб; 2) зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з й посадою.

Обов'язковою умовою з кваліфікації діяння як зловживання владою або службовим становищем являється наявність взаємозв'язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов'язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити
Замовити персональну презентацію