Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Поняття податку, його елементи, ознаки, види та функції
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
Види податків
...

...

Види податків.

Класифікація податків на прямі та непрямі.

Визначаючись із класифікацією податків, зазначимо, що тут мова йде про спосіб визначення податкового обов'язку, визначення кола тих правовідносин, що скаладаються в процесі оподаткування.

«Первый вопрос, являющийся при этом заключается в определении объекта обложения, т.е. того, с чем должен соразмеряться налог; объектом обложения может быть самая личность граждан, их имущество, их общий доход или специальные виды его и, наконец, предметы потребления. Вторая часть этой операции состоит в определении отношения самого налога к объекту и представляет гораздо более трудно­стей, так как приходится прибегать к измерению податного объ­екта: перечислению личностей, исчислению имуществ и доходов. Для этой же последней цели изобретены особые приемы долго­временной практикой для определения чистой доходности, так называемые кадастры, способы производства которых различа­ются по отдельным категориям доходов и представляют различные степени совершенства. Если объект обложения не может ускользнуть из-под взгляда финансовой администрации, т.е. возможно точно вычислить его податную обязанность, тогда и кадастр отличается своей полнотой и точностью; наобо­рот, если объект обложения легко скрывается от наблюдения, как промысловый доход, то ожидать точности от кадастра нет никакой возможности: сведения, им доставляемые, в таком случае всегда будут только приблизительно верны и, следова­тельно, равномерность обложения только приблизительно дос­тигнутой.

Как по своему отношению к субъекту, так и по отношению к объекту налоги весьма разнообразны и многочисленны. По от­ношению к субъекту разница выражается в том, что одним нало­гам подлежат все граждане поголовно, другим - только извест­ные классы общества; по отношению к объекту - в том, что нало­ги могут падать на общий доход от всякой собственности и лич­ной деятельности или только на различные виды этого дохода. Такое разнообразие влечет за собой необходимость для научных целей возможно правильной классификации их: надо установить известные сходства и различия между отдельными группами их, ибо особые экономические свойства каждой группы требуют для нее и особых начал, а значит, и своего рода административно-финансовых мер. Устанавливаемая для практических целей клас­сификация в бюджетах до крайности несовершенна, объясняется существующими в каждой стране особенностями ее податной системы и поэтому отличается чрезвычайным разнообразием и совершенно непригодна для научных целей»[1].

Вперше розподіл податків на непрямі та прямі був запропонований Д.Локком. В основу поділу Д.Локк поклав критерій перекладення податку. Ще у сімнадцятому столітті філософ вважав, що торгівці та посередники перекладають податки на споживачів-робітників, включаючи всіх їх до ціни товару, робітник в свою чергу перекладає їх на орендаря землі, останній на власника землі, зменшуючи орендну плату. Якщо робітник не в змозі прогодувати себе, утримувати його змушений приход (церква), а останній одержує свої доходи від обкладення земель. Таким чином, тягар оподаткування перекладеться на власника землі або у відкритій формі податку на землю, або у прихованій формі зменшення орендної плати. Д.Локк виступав за заміну всіх податків поземельним податком, оскільки, на його думку, він є найбільш вигідним для землевласників, які при великій кількості податків обтяжуються значно більшим тягарем, ніж при прямому оподаткуванні. Підсумовуючи теорію Д.Локка можна констатувати, що філософ поділяв податки на прямий – поземельний податок та всі інші – непрямі податки, використовуючи критерій їх перекладення (тобто співпадіння або не співпадіння в одній особі фактичного та юридичного платника) . Теорія Д.Локка не була сприйнята сучасниками та забута, що, між тим, не завадило фінансистам через століття після нього використовувати критерій перекладення для класифікації податків на прямі та непрямі, розвиваючи та вдосконалюючи своє розуміння теорії перекладення.

А.Сміт вважав, що більшість податків перекладаються на землевласника або на багатого споживача. Прямими податками він вважав податок на землю, на перехід нерухомості та на розкіш. Теорія перекладення була істотно допрацьована відомим економістом Д.Рікардо. Він визнавав перекладення податків на заробітну плату та непрямих податків – на предмети першої необхідності. Дослідник вважав, що податки в кінцевому підсумку лягають на підприємця, адже робітник, що одержує мінімальну заробітну плату неминуче перекладе податки на споживання на підприємця. Земельний податок не може бути перекладений лише в тому випадку, якщо справляється з чистої ренти, в усіх інших випадках земельний податок може бути перекладений на споживача[2]. Зауважимо, що сутність теорії Д.Рікардо полягала в тому, що на його думку, розмір плати, що отримується робітником визначається мінімумом коштів, що необхідні для підтримки фізичного існування робітника та членів його сім'ї. Нижче цього розміру робітник не може взяти платні, що в такому випадку загрожувало б йому смертю. Такий стан справ є стабільним оскільки на ринку праці пропозиція перевищує попит, а ті окремі виключення, коли робітник заробляє більше ніж його мінімум тягне за собою зріст населення, що призводить знову до зниження доходу робітника до мінімального. Підвищення цін на товар шляхом введення непрямого оподаткування тягне за собою підвищення суми, яку робітник не може не одержувати, тобто мінімуму доходів робітника, перекладаючись тим самим на капіталіста, що сплачує робітнику відповідну зарплату. Економіст вбачав у цьому шкоду для економіки, оскільки такий підхід зменшував прибутковість капіталу, не зачіпаючи робітничий клас. Вчений виступав проти непрямого оподаткування саме з цих підстав, зазначаючи при цьому, що непрямі податі на предмети розкоші менш шкідливі, оскільки падають на дохід капіталіста і в будь-якому разі не на його капітал. Таке викривлене розуміння непрямого оподаткування пояснюється тим, що Д.Рікардо виражав інтереси великого капіталу, відстоюючи їх у парламенті. Водночас, теорія набула неабиякої популярності на початку 20х років дев'ятнадцятого століття, та була сприйнята навіть на законодавчому рівні[3].

Вже з цього моменту стає зрозумілим, що критерій перекладення податку не може бути використаний для класифікації податків на прямі та непрямі. Подальші дослідження у цьому напряму довели це. Перекладений може бути практично будь-який обов'язковий платіж не залежно від характеру його справляння, природи та формули. Сама по собі категорія перекладення податку є категорією економічною, не залежить виключно від природи обов'язкового платежу та зумовлюється об'єктивними економічними, соціальними та навіть політичними чинниками, що існують в той чи інший історичний момент на території тієї або іншої країни. В залежності від них податок може перекладатися попри очевидну логіку як на покупця (прямий податок) так и на продавця (непрямий податок) . Наприклад, збільшення ставки акцизу за умови недостатнього попиту на певний товар може призвести до того, що суму акцизу продавець, змушений зберегти обсяги продажів товару, які закономірно впадуть внаслідок збільшення ціни, прийме на себе, намагаючись зберегти власний бізнес та зменшуючи його маржинальність. «У випадку введення акцизного податку споживачі та виробники розподіляють податковий тягар порівну: виробники переносять половину податків на споживачів у вигляді більш високої ціни, а другу половину податкового тягаря несуть самі» - зазначається у відомій економічній праці Економікс[4]. При цьому автори зазначають, що фактором, який в більшій ступені зумовлює перекладення податків є не їх сутність, і навіть не обсяг їх надходжень до бюджету, а еластичність попиту та пропозиції на відповідний товар. «Два податки, що дають однакові надходження до бюджету не завжди тягнуть за собою однаковий тягар».

Е.Берендтс, викладаючи своє бачення на концепцію перекладення податків виділяє два види перекладення: з об'єкта на об'єкт та з суб'єкта на суб'єкт. « (1) Может оказаться, что домовладелец обременил дом долгосрочным долгом и принужден весь чистый доход или часть его затратить на платежи % и погашения долга. Чистого дохода не достает для покрытия расхода на налог, и домовладелец уплачивает его из дохода от движимого капитала или от служебных своих занятий. Таким образом, фактическим объектом налога считается не тот доход, который имелся ввиду законодателем, а другой, может быть обложенный уже иными налогами. В данном случае мы имеем перед собой переложение налога с объекта на объект. Такое переложение совершается сплошь и рядом, его нельзя предупредить … (2) еще более обычное явление представляет собой переложение налога с субъекта на субъект. Домовладелец в городе обязан уплатить подомовой налог, равняющийся известному % чистого дохода от дома. Он и вносит следующую с него сумму в законный срок в казначейство. Но имея возможность повысить цены на сдаваемые в наем квартиры и зная, что благодаря приросту городского населения спрос на квартиры настолько оживленный, что и высокая квартирная плата не устрашает от найма, он повышает ее соответственно сумме уплаченного налога и тем самым перелагает налог на квартирантов»[5].

Подальший розвиток теорії перекладення податків, поява абсолютної, оптимістичної,[6] песимістичної[7] теорій, а також теорій національних європейських економічних шкіл, з одного боку додали дуже багато нового до розуміння сутності непрямого оподаткування, а з іншого боку остаточно спростували можливість використання перекладуваності податків в якості критерію для їх класифікації на прямі та непрямі. Зокрема, до висновку про те, що перекладуваність податку не має відношення до класифікації податків та не може бути відповідним критерієм прийшов Р.Майєр у своїй праці « Принципи справедливого оподаткування» (1861р.). Водночас, важливість визначення теорії перекладення податку для всіх податкових відносин є загальновизнаною. Так, відомий вчений М.І.Фрідман зазначав «Питання про те чи несе податок юридичний платник або останній може перенести тягар податку на інших осіб, є необхідною передумовою для вирішення питань про податкову справедливість, прогресивність або пропорційність оподаткування»[8].

Відомий російський фінансист А.О.Ісаєв, що приділив особливу увагу проблемам перекладення податків, досить яскраво описав сутність проблеми перекладення. Підсумовуючи аналіз проблеми перекладення податків, він писав «жоден новий податок, якщо тільки він за своїми розмірами викликає стремління до перекладення, не лежить виключно на платниках або на тих особах, які за намірами законодавця повинні в результаті сплачувати його. Суми окремих податків, розподілених на відому кількість громадян, зустрічають неоднаковий опір: не всі частини площі, на яку падає податок, однакові: одні в даний час найменш тверді; податок, падаючи на них залишається на них довгий час, - інші, прийнявши податковий тягар, пересувають його на сусідні частини; ті в свою чергу передають його далі, поки він не досягає середовища, яке має найменшу силу опору; в цій середі податок осідає на довгий час або назавжди (здійснюється цілий ряд перекладень, що мають назву відповідно до термінології, встановленій в німецькій літературі, Fortwalzung Ruckwalzung, Waiterwalzung). Таким чином, кожний податок несуть на собі найслабкіші члени суспільства; ними можуть бути або платники або інші суспільні групи. При цьому, податок в різних місцевостях країни знаходиться відносно перекладення в особливих умовах… Податок зупиняється лише на тому середовищі, для якої він слугує тягарем і яка за своєю нерухомливістю не може перекласти його цілком або в частині на сусідню середу»[9]. А.Ісаєв прийшов до висновків про те, що перекладення податку залежить не стільки від його природи, скільки від його розміру. «Якщо новий податок за своїми розмірами завдає всім громадянам або окремим класам тільки незначний тягар, то для законодавця питання перекладення є марним; такий податок буде нести кожний платник за себе. При введенні податку значних розмірів законодавець завжди повинен мати на увазі процес перекладення. Тому всякий податок повинен за своїм устроєм лягати рівномірно на всіх громадян; він не повинен бути надто великим, щоб викликане ним сильне стремління до перекладення не поставило у скрутні умови членів найслабкіших верств населення»[10].

З огляду на зазначене, можна констатувати, що теорія перекладення податків хоч і не змогла вивести оптимальний критерій для їх класифікації, однак додала багато для розуміння сутності саме непрямого оподаткування. З іншого боку, не зважаючи на те, що критерій перекладення не є абсолютним критерієм відмежування прямих та непрямих податків, він може розглядатися як додаткова ознака такого відмежування.

При цьому, очевидна відмінність між акцизами та прибутковим податком породжувала наполегливу роботу над винайденням вірного критерію для розмежування податків на прямі та непрямі.

Дж. Стюарт Мілль висунув новий критерій поділу податків на прямі та непрямі – намір законодавця. Прямий податок – той, який повинен лягти на платника, непрямий повинен бути перекладений на іншу особу. Альберт Делатур зазначав, що одні економісти розглядають прямі податки, як податки, при яких законодавець прямо звертається до того, кого він хоче настигнути, - непрямі ті, якими він намагається настигнути платників через посередників, розраховуючи на перекладення податку, для інших економістів прямі податки ті, які справляються тільки на підставі нормальних та постійних відомостей, а непрямі – тільки у зв'язку з відомими фактами. Таким чином, підкреслюється така особливість непрямих податків, як їх дискретність. На випадковості, дискретності даних (фактів), що лежать в основі непрямого оподаткування наголошували також Адольф Вагнер та російський фінансист Д.Львов. Американський фінансист Р.Елі зазначав, що непрямі податки справляються тоді, коли про існування об'єкта оподаткування або джерела податків знають не за прямою його оцінкою, а за непрямими ознаками. Також він розрізняв зазначені податки за характером цінностей, які ними оподатковуються.

Француз Е. де Парьє в своєму «Трактаті про податки» визначав, що поділ податків на прямі та непрямі є невизначеним и точно не встановленим в теорії, натомість пропонував власну класифікацію податків на особисті, податки з володіння, з користування, із споживання та податки на акти[11].

Відомий російський фінансист Василь Олександрович Лєбєдев наприкінці ХІХ століття зазначав, що критерієм поділу податків на прямі та непрямі є наявність або відсутність посередника між податною особою (фактичним платником) і державою. При цьому, ознаки податної здатності для непрямих податків вбачаються у споживанні вироблених цінностей, а для прямих – в капіталах або діях, що ними здійснюються, в результаті чого утворюється дохід, як податний об'єкт»[12].

Іншим критерієм поділу податків на прямі та непрямі став прийнятий (в особливості у французькому законодавстві) поділ їх за способом обкладення та справляння. Прямі податки побудовані на основі явищ та ознак постійного характеру і тому заздалегідь визначених (володіння та користування майном) . Вони справляються за особовим (окладним) переліком платників, що періодично оновлюється на підставі кадастру та у певні строки. Натомість непрямі податки базуються на змінних явищах, окремих діях, операціях, актах споживання, угодах, що оподатковуються на підставі визначених тарифів. Зазначений критерій був підданий нищівній критиці з огляду на його штучність та невідповідність практиці оподаткування. Адже, прямий податок на завжди справляється за кадастром (податок на доходи) , водночас кадастровий спосіб оподаткування не суперечить тарифному та може перетинатися[13].

Цікавим було дослідження про податки Людвіга Генріха фон Якоба (Людвіга Кондратієвича Якоба), ректора Галльського університету, професора Харківського університету та члена-кореспондента Петербурзької академії наук. В ньому, поділяючи податки на види, фон Якоб розрізняє за об'єктом оподаткування податки на доходи та податки на витрати (або на споживання), а в залежності від того як податки падають на кінцевого платника – прямо або опосередковано – на прямі або безпосередні та непрямі або опосередковані. Професор зазначає, що податки, які теоретично повинні бути прямими, насправді перекладаються на інших осіб, а деякі непрямі податки залишаються на їх номінальних платниках.

Однією із вдалих спроб розподілити податки на прямі та непрямі зробив німецький економіст проф. Гоффман[14].В своїй праці «Вчення про податки» він дає таке визначення: прямі податки це ті, які лягають на володіння, в чому б останнє на виявлялося, буде це річ, або право або особиста якість; податки непрямі – це ті, які падають на дію. Я володію землею, майном і сплачую прямий податок. Я вчиняю певну дію – споживаю, палю тощо і сплачую непрямий податок. Цю ж концепцію підтримав і К. Г. Рау із зауваженням на те, що терміни прямі та непрямі податки є не вдалими, адже вони вказують лише на зовнішню різницю між податками. Професор Гейдельбергського університету Рау поділяє податки на оціночні податі та податки на споживання. Так само, як і Якоб, Рау поділяє податки на ті, що можуть справлятися за прямим або за непрямим способом[15].

Карл фон Гок у своїй роботі « Податки та державні борги», перекладеній на російську мову та опублікованій в Київському університеті професором Бунге, визнає податки винагородою за послуги, що їх надає держава. Серед таких послуг фон Гок розрізняє 3 різновиди: послуги суспільству щодо охорони особи; послуги суспільству щодо охорони майна; послуги, що надаються окремим особами при контакті їх з різними державними установами. «З аналізу послуг, - зазначає фон Гок, - випливає необхідність в трьох основних або першочергових податях (1) особистій, (2) на дохід, (3) за особливі послуги. Фон Гок критикує також поділ податків на прямі та непрямі, зазначаючи, що такий поділ страждає неясністю. Критерієм для такого поділу Гок пропонує характер податних об'єктів, при цьому прямими є податки, що справляються або із сукупного доходу, або з окремих його частин, а всі інші є непрямими податками[16].

А. Шеффле визначає два методи, можливі та необхідні для обкладення податком податних сил відповідно до їх платоспроможності. Перше – держава звертається безпосередньо до податних джерел, сама визначає їх, відшукуючи, вимірюючи та обкладаючи різні види майна та доходів. Друге – держава взагалі не визначає майна і доходів податних суб'єктів, а ловить податне джерело безпосередньо в русі виникнення та споживання окремих частин майна та доходів. Шеффле вважав недостатньо одного прямого оподаткування, обидва методи повинні бути поєднані та використовуватись поряд і тільки оподаткуванням споживання і обороту цінностей можливо непрямим шляхом наблизитися до оподаткування за істинною, а не за середньою платоспроможністю[17].

Винайдення вірного критерію для поділу податків на прямі та непрямі виявилося не простим завданням для фінансової науки. Попри безліч запропонованих критеріїв для класифікації, оптимальний критерій з'явився порівняно нещодавно задовго після появи перших непрямих податків та був обґрунтований німецьким економістом Геккелем. До цього часу вчені намагалися класифікувати податки за критерієм обкладення майна або дій (прямі податки – це податки на майно, непрямі податки – це податки на дії, вчинки, операції), виробництва (прямі податки) або споживання (непрямі податки) , середньої платоспроможності (прямі) та акту споживання (непрямі). Всі зазначені критерії відображали лише окремі сторони прямого та непрямого оподаткування, були дещо надуманими та штучними та передбачали невиправдані виключення із класифікації.

Геккель розділив оподаткування на прибутково-майнове обкладення та обкладення витрат споживання, а господарство платника податків на дохідне та витратне. Перше – обкладається прибутково-майновим оподаткуванням, останнє – податками на витрати або споживання, тобто непрямими податками. З огляду на зазначене, економісту вдалося вловити та поєднати у запропонованому критерії класифікації всі позитивні доробки попередників та вивести критерії, який, хоч і не є ідеальним, однак дозволяє найбільш повно та глибоко розкрити сутність класифікації податків на прямі та непрямі, а отже і зрозуміти таке складне суспільно-економічне явище як непрямі податки. Між тим, зазначимо, що і винайдений Геккелем критерії класифікації податків на прямі та непрямі є умовним, а багато фінансистів до цього часу вважають проблему винайдення оптимального критерію класифікації податків на прямі та непрямі такою, що не може бути вирішена.

Так, О.О.Соколов навіть прийшов до висновку про те, що «не тільки стара класифікація податків, що розподіляє їх на прямі та непрямі, уявляється не переконливою, але і взагалі з причини не розв'язуваності проблеми перекладення податків не можна побудувати такої їх класифікації, яка приникаючи в саму сутність питання, дозволяла би розмежувати їх один від одного за способом впливу на господарське життя[18].

Шукаючи правильний критерій розмежування податків, відомий економіст Адольф Вагнер запропонував розподілити податки на три види: (1) податки на набуття; (2) податки на володіння; (3) податки на витрату коштів. Податки на набуття лягають на дохід та майно в момент їх набуття, тобто в момент їх техніко-економічного і правового виникнення у платника. Податки на володіння настигають дохід і майно не тоді, коли вони набуваються, а коли вони вже перебувають у володіння платника. Податки на витрачання коштів лягають на дохід або майно платника або на ту чи іншу їх частину при витрачанні на різні предмети споживання і предмети особистого користування. Водночас, зазначена класифікація, не вирішуючи проблему перекладення податків, ще більш ускладнює їх розмежування у порівнянні з загальноприйнятою класифікацією на прямі-непрямі податки.

Видатний український вчений М.П. Кучерявенко пропонує для розмежування прямих та непрямих податків два критерії. По-перше, це зміст поняття платника податку, співвідношення поняття особи, що безпосередньо перераховує податок у бюджет (формального платника) та особи, чиї кошти перераховуються в бюджет у якості суми, еквівалентній податковому обов'язку (реального платника) . «Саме критерій співпадіння юридичного та фактичного платника є одним із основних при розмежуванні платежів на прямі та непрямі. При прямому та непрямому оподаткування фактичний та юридичний платники співпадають, при непрямому - ні»[19].Однак, як ми вже з'ясували вище, перекладення податку відбувається у двох напрямах (від продавця до платника та від платника до продавця) залежно не тільки і не стільки від виду платежу, скільки від сукупності економічних обставин його справляння. У випадку з непрямими податками мова може йти скоріше про юридично закріплений механізм перекладення податку на фактичного платника (споживача). Іншим критерієм розмежування прямих та непрямих податків є їх участь в утворенні ціни. Прямі податки є об'єктивними елементами витрат платника та повинні включатися до ціни на стадії виробництва, непрямі податки реалізуються тільки на стадії реалізації товару, як надбавка до ціни виробництва товару, робіт, послуг. Водночас, як свідчить практика конкретних ринкових відносин, розмір прибутку або доходу, що є об'єктом непрямого оподаткування завжди залежить від багатьох економічних чинників, що неможливо передбачити на стадії виробництва товару. З огляду на зазначене, запропоновані вченим критерії можуть бути сприйняті із деякими застереженнями.

До питання про різницю сучасного прямого та непрямого оподаткування з юридичної точки зору можна додати таку ознаку як різниця в юридичних об'єктах оподаткування (елементі податку) – коли при прямому оподаткуванні об'єктом завжди є речі або дохід, а непрямого оподаткування – операції або дії. При цьому, у правовідносини із сплати прямого податку вступають, як правило, дві сторони – держава та платник, правовідносини із сплати непрямого податку є тристоронніми. До складу сторін таких відносин фактично включається також і фактичний платник податку – споживач. Водночас, його участь є обмеженою та полягає у сплаті податку в ціні відповідного товару.

Зауважимо також, що проблема класифікації податків на прямі та непрямі, що мала неабияке практичне значення у період трансформації численних акцизів в універсальний акциз на початку ХХ століття, сьогодні дещо втратила свою актуальність у зв'язку із зменшенням кількості як прямих, так і непрямих податків у сучасних системах оподаткування. Водночас, саме правильна класифікація податків на прямі та непрямі дозволяє нам не тільки глибоко зрозуміти сутність оподаткування, його механізми та формули, однак і виявити деякі відхилення законодавця від визначених наукою критеріїв, проаналізувавши виправданість таких викривлень, яка далеко не завжди є обґрунтованою[20].

Враховуючи чинне законодавство, приходимо до висновку, що прямі податки - це податки на доходи від майна або певної діяльності, що оподатковуються шляхом встановлення ставки податку по відношенню безпосередньо до доходу.

В свою чергу, непрямі податки, це акцизний податок, податок на додану вартість та інші обов'язкові платежі, що справляються відповідно до норм податкового законодавства, включаються як елемент до ціни товару (роботи, послуги), передбачаючи юридичне розділення номінального та фактичного платників, та обтяжуючи споживання товарів (робіт, послуг) шляхом оподаткування витрат господарств платників.

Досить цікаве порівняння прямих та непрямих податків наводив видатний російський фінансист Іван Іванович Янжул. Запропоновані ще у 1893 році, більшість з тез класика фінансового права, є актуальними і сьогодні. При порівнянні непрямих податків з прямими І.І.Янжул виявляє наступні практичні вигоди перших порівняно з останніми:

1) При вдалому виборі об'єктів оподаткування непрямі податки легко і зручно приносять фіску такі великі доходи, які було б більш-менш скрутно зібрати за допомогою прямих; так, напр., у нас один питний акциз дає вдвічі більше доходу, ніж всі прямі податки.

2) Непрямі податки стягуються малими, незначними частками, а тому менш чутливі для платників, ніж прямі, в яких відразу вимагається сплата більш-менш значної суми.

3) Сплата непрямих податків (якщо тільки вони падають не на предмети першої необхідності) проводиться тільки в ті моменти, коли у платника є гроші, бо на це вказує сам факт придбання предмета другорядної важливості, з яким і пов'язується стягування податку. При прямих податках можуть зажадати сплати саме в той момент, коли платник перебуває в скрутних грошових обставинах, звідки виникає можливість недоїмок, неможливих при непрямому оподаткуванні.

4) Як би ретельно не влаштовувалася система прямих податків; деякі види доходів все-таки з тієї чи іншої причини будуть уникати від обкладення податком. Непрямі ж податки є засобом привернути до несення податкових обов'язків і ті види і частини доходів, які уникають прямого оподаткування.

5) Справляння непрямих податків проводиться з більшою легкістю, ніж прямих, бо вчиняється або на митному кордоні, під час перевезення товарів, або ж у пунктах виробництва обкладеного продукту, тобто з виробників товарів, число яких порівняно із загальною масою населення досить незначно.

До недоліків непрямого оподаткування І.І.Янжул відносив:

1) Непрямі податки гірше, ніж прямі, відповідають податкоспроможності особи і тому ведуть до нерівномірності обкладення. Якщо обкладений предмет становить предмет першої необхідності, то у всіх класах суспільства розмір його споживання, а отже і витрат на нього, майже однаковий, і навіть, як показує статистика, бідні класи споживають таких предметів більше, ніж класи багаті, від чого відбувається зворотна пропорційність оподаткування. З іншого боку, платник, обтяжений численною родиною, в разі потреби буде нести велику тяжкість непрямого оподаткування, ceteris paribus, ніж людина безсімейна. Якщо ж непрямий податок падає на предмети, подібні тютюну, спиртних напоїв, чаю, цукру і т.п., то є нова нерівномірність обкладання, бо особи, які не засвоїли собі звичку вживання цих продуктів, будуть абсолютно незаслужено звільнені від значного податного тягаря.

2) Непрямі податки набагато більш, ніж прямі, знаходяться в суперечності з так званим максимом, або правилом стягнення А. Сміта, щоб по можливості всі стягнення з народу йшли в державну скарбницю.

3) Дохід від непрямих податків не має тієї твердості і стійкості, як дохід від прямих податків[21].

4) Набагато більша невідповідність непрямих податків принципам правильного податного управління, ніж прямих. Необхідні для їх справляння контрольні заходи завдають великих незручностей як для виробництва і торгівлі обкладеними податком продуктами, так і для самих платників. Сума податку, що припадає на окремого платника, представляється цілковитою невизначеністю і може коливатися залежно від його сваволі. Невизначеним податок є і для посередників між продуктом і його споживачем, що пояснюється частково відмінністю в різних побічних витратах, які супроводжують непряме оподаткування (напр., вимога особливого пристрою промислових пр

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити