Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Поняття податку, його елементи, ознаки, види та функції
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
Поняття податку
...

...

Сучасна форма податків є відносно новою, хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися ще в давнину. Значний вклад в розвиток розуміння податків зробили економічні теорії, що почали свій розвиток в 16 столітті. До цього часу податки не відігравали настільки значну роль в формуванні бюджету.

Зокрема, відомий французький державний діяч Жан Боден, при формуванні світської концепції суверенітету, як незалежної і абсолютної влади щодо створення і втілення в життя основних законів, життєво необхідних для нормального функціонування держави[1], приділив увагу і доходам, за рахунок яких держава повинна існувати. Будучи прихильником концепції меркантилізму, Ж.Боден виділяв 7 джерел державного доходу:

  • домени;
  • здобич від неприятеля;
  • дарунки дружніх держав;
  • збори з союзників;
  • доходи від торгівлі;
  • ввізні і вивізні мита;
  • данина з підкорених народів.[2]

Меркантилісти вбачали основним багатством держави результат міжнародної торгівлі, тобто позитивне значення платіжного балансу, за яким кількість реалізованого за межі держави товару повинна перевищувати кількість ввезеного товару. Показником багатства держави меркантилісти вважали кількість золота, яким володіють піддані та сама держава.

Головним способом отримання державою багатства меркантилісти вважали розвиток торгівлі та виробництва. Особливу увагу у державній економічній політиці було приділено на обмежувальні та протекціоністські мита, що дозволяло штучно обмежувати імпорт в державу. Така політика породила жорстку адміністративну підтримку власного товаровиробника, намагання забезпечити створення і транспортування товару силами однієї держави. Наприклад, 9 жовтня 1651 року в Англії був прийнятий Навігаційний акт, який дозволяв здійснювати транспортування товару виключно англійським флотом. Він був виданий, з одного боку, як вид заохочення англійського торгового флоту, з іншого боку - для знищення першості Голландії на морі. Відповідно доНавігаційного акта товари з Азії, Африки, і Америки могли ввозитися в Великобританію тільки на суднах, які належать британським підданим, і екіпаж яких складається принаймні на 3/4 з британських підданих; товари з Європи могли ввозитися на британських суднах або на суднах тієї країни, в якій вироблені товари або у гаванях якої вони вперше могли бути навантажені на корабель. Ввезення солоної риби в Англію і колонії дозволявся тільки у тому випадку, якщо вона спіймана на британських суднах. Нарешті, каботажне плавання дозволялося виключно англійським суднам. Цей закон настільки торкнувся інтересів Голландії, що вона в тому ж році оголосила війну Англії.[3]

Інший спосіб отримання державою багатства, визначений меркантилістами, - це збільшення народонаселення, що могло здійснюватися за рахунок заборони еміграції, залучення іноземців, тощо.

Фізіократи виступили із критикою меркантилістів. Вони заперечували, що багатство держави виражалось у грошах. Вони вважали, що єдиним джерелом багатства є природа: земля, сільське господарство, корисні копалини, тощо. Одним із фундаментальних положень стало специфічне тлума­чення сутності виробництва. На відміну не лише від тодішніх, але й су­часних економістів, фізіократи твердили, що лише землеробство у дій­сності є виробництвом. Проголошення землеробства єдиним джере­лом додаткового ("чистого") продукту стало провідною ідеєю фізіократизму. [4]

"Чистий" продукт, — писав Ф. Кене у статті " Податки" для "Енциклопедії", яку видавали французькі просвітителі XVIII ст., — це щорічно створювані багатства, що утворюють доходи нації, являючи собою продукт, який залишається після вирахування всіх витрат, цебто прибутки, отримувані з земельних володінь".[5] Ця ідея виявилася висхідним принципом, який забезпечив цілісність фізіо­кратичного вчення.

Що стосується промисловості, яка за існуючими стереотипами донині іменується виробництвом, то фізіократи називали її непродуктивною сферою. За твердженням Ф. Кене, у цій галузі "чистий" продукт не створюється.

Багато до розуміння сутності податку доклали і великі французькі філософи Ж. -Ж. Руссо та Ш.Л. де Монтеск'є, які підтримували теорію обміну, вважали, що податок є результатом згоди між державою і громадянином. За даною теорією, держава не повинна втручатися в економіку, а податками суспільство оплачує послуги держави невиробничого характеру. Таке задоволення є зустрічним та еквівалентним витраченим суспільством грошам, що кардинально відрізняється від сучасного розуміння податку, як безеквівалентного платежу.[6]

Теорія обміну доповнила теорію фіскального договору, відповідно до якоїгромадяни в рамках відповідного договору, щоб зберегти своє майно залишають його частину державі, яка, реалізуючи охоронну функцію, створює для власників сприятливі умови користування.

Адам Сміт [7]спростував твердження меркантилістів і фізіократів, стверджуючи, що гроші є лише засобом обміну і представляють собою звичайний товар. Торговий баланс меркантилістів Адам Сміт вважав неприйнятним, заявляючи, що єдиним істинним балансом кожної країни є не переважання вивозу над ввозом, але домінування виробництва над споживанням, а до джерел багатства можна віднести труд, землю і капітал. Він обстоював державне невтручання і егоїзм як основні причини людських дій. А. Сміт зазначав, що людина, у своєму прагненні особистої вигоди і знаходячись в умовах постійної конкуренції, сама прийде до кращих результатів господарської діяльності, а держава не має змоги змінити природні закони, на яких існує економіка, а тому не повинна втручатись.

Послідовник Адама Сміта, Давид Рікардо[8]розглядав принципи оподаткування через розмір доходів, які отримує особа. Він вважав, що розмір плати робітника визначається мінімумом засобів, які йому необхідні для фізичного існування. Д. Рікардо відстоював думку, що підвищення цін на товар внаслідок непрямого оподаткування тягне за собою підвищення прожиткового мінімуму робітника, що, в свою чергу, тягне за собою підвищення його заробітної плати. Таким чином, податок перекладається з робітника на капіталіста, який виплачує заробітну плату, що шкодить економіці, зменшуючи прибутковість капіталу. Він негативно ставився до податків на споживання, адже вони стримують споживання і, як наслідок, економіку. Рікардо підкреслював зв'язок податків з цінами і доходами, з огляду на те, що будь-який непрямий податок знижує норму прибутку, тобто обсяг доходу.

Доволі цікавою вбачається теорія насолоди Сісмона де Сісмонді[9], за якою стверджувалось, що за допомогою податків платник купує насолоду, пов'язану з отриманням вигоди у вигляді суспільного порядку, правосуддя, забезпечення безпеки тощо. На його думку, громадяни повинні дивитися на податки, як на винагороду за наданий урядом захист їх особистості і власності. Проте податки, що сплачуються громадянами, повинні відповідати тим вигодам, що надає держава, тобто державою повинен підтримуватися рівень наданих громадянам вигод.

Щодо теорії надання послуг державою, Ф.Нітті[10] вважав, що держава покликана забезпечувати ті потреби суспільства, які не можуть бути задоволені шляхом приватного господарювання. Послуги держави не мають обмінної здатності і, на відміну від комерційних послуг, не користуються індивідуальним попитом, проте є життєво необхідними для громадян в цілому, тому вимагають відповідного фінансування.

Певний внесок у розвиток теорії оподаткування внесли представники шведської школи. До них слід віднести в першу чергу Кнута Вікселя,який вперше застосував і науково обґрунтував роль податків у підвищенні суспільного добробуту. Він розглядав податки не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку з державними втратами. Його заслугою є те, що він заклав основи розуміння справедливого оподаткування. Дослідження К. Вікселя в цій галузі були спрямовані на досягнення рівності всіх громадян перед законом, зростання економічного добробуту і мирного співіснування. Тут слід відзначити, що наукові висновки ученого піддавалися нещадній критиці з боку марксистів, бо, на їх думку, в буржуазному суспільстві цього досягти неможливо. Основним принципом справедливого оподаткування К. Віксель вважав корисність податків і досягнення еквівалентності між сумою вилучених податків і одержаними від держави послугами.[11]

Він ставить проблему справедливого розподілу загальної суми податків, розглядає податки як засіб фінансування видатків, виходячи з маржиналістської концепції граничної корисності та суб'єктивної вартості. К. Віксель вважав, що головними принципами справедливого оподаткування є принцип корисності й принцип рівності між вартістю суспільних послуг та їх еквівалентом, тобто, що кошти, вилучені в населення у формі податку, повинні повертатись йому у вигляді державних послуг.

З цікавим підходом до розуміння податків підійшов французький економіст, соціолог і публіцист П'єр Жозеф Прудон. Підтримуючи теорію анархізму, він заперечував державність та обстоював необхідність максимальної індивідуальної свободи та рівності окремих формально незалежних господарюючих суб'єктів, шукаючи вирішення соціальних проблем у сфері обігу. Хоча П.Ж. Прудон вважав, що велику приватну власність необхідно знищити з метою встановлення всезагальної справедливості, заснованої на загальній рівності[12], в підході до оподаткування він схилявся до пропорційного оподаткування різних класів населення: «Для того чтобы покрыть расходы правительства, которое должно содержать армию, выполнять различные работы, оплачивать чиновников, необходимы налоги. Пусть все принимают участие в этих расходах; лучшего и желать нельзя. Но почему богатый должен платить больше бедного? Это, говорят, справедливо, потому что он имеет больше. Я, признаюсь, не понимаю этой справедливости.

Зачем платятся налоги? Затем, чтобы обеспечить каждому пользование его естественными правами: свободой, равенством, безопасностью и собственностью, затем, чтобы поддерживать в государстве порядок, и, наконец, затем, чтобы создать учреждения, служащие для общественной пользы или развлечений.

Так неужели же защита жизни и свободы богатого стоит больше, нежели бедного? Кто при вторжениях неприятеля, при голодовках и эпидемиях причиняет больше хлопот? Крупный собственник, спасающийся от опасности, не ожидая помощи от государства, или крестьянин, остающийся в своей хижине на добычу всем бедствиям?

Разве порядочный буржуа более угрожает порядку, чем ремесленник или фабричный? Нет, несколько сотен безработных доставляют полиции больше хлопот, чем двести тысяч избирателей.

Разве, наконец, крупный рантье, больше, чем бедняк, пользуется национальными празднествами, чистотою улиц, красотою монументов?.. Он предпочтет свое поместье всем публичным увеселениям, а если вздумает развлечься, то не станет дожидаться устройства шестов для лазания на призы.

Возможно лишь одно из двух» - продовжує автор – «либо пропорциональный налог обеспечивает и санкционирует привилегию, которою пользуются богатые плательщики, либо он сам является несправедливостью, ибо если собственность, как говорится в декларации прав 1793 года, является естественным правом, то все принадлежащее мне на основании этого права так же священно, как и моя личность. Это моя кровь, моя жизнь, мое я. Кто его коснется, тот посягнет на зеницу ока. Мои сто тысяч франков дохода так же неприкосновенны, как и поденная плата гризетки, получающей сантимов; мои апартаменты так же неприкосновенны, как и ее мансарда. Налоги устанавливаются не сообразно силе, росту, таланту, нельзя их сообразовать также и с собственностью.

Если, следовательно, государство берет у меня больше, пусть же оно больше и дает или пусть перестанет говорить о равенстве прав, ибо в противном случае общество не будет учреждением, защищающим собственность, но организующим ее уничтожение. Вводя пропорциональный налог, государство становится, так сказать, главою разбойничьей шайки; оно дает пример правильно организованного грабежа, его следует посадить на скамью подсудимых во главе этих ужасных разбойников, этой отвратительной сволочи, которую оно приказывает убивать из профессиональной зависти.

Говорят, однако, что суды и солдаты нужны именно для того, чтобы обуздывать эту сволочь. Правительство есть общество не то что страховое, ибо оно не страхует, но общество мести и репрессий. Взнос, который это общество заставляет платить, или налог, пропорционален собственности, т. е. он пропорционален хлопотам, какие каждая собственность доставляет мстителям и угнетателям, оплачиваемым правительством.

Оказывается, мы далеки от абсолютной и неприкосновенной собственности. Бедный и богатый постоянно не доверяют друг другу и воюют между собою. Из-за чего же они воюют? Из-за собственности. Итак, необходимым коррелятом собственности является война из-за собственности. Свобода и безопасность богатого не страдают от свободы и безопасности бедного, наоборот, они могут друг друга взаимно укреплять и поддерживать, между тем как право собственности первого постоянно требует защиты от инстинкта собственности второго. Какое противоречие!». [13]

Крім того, П.Ж. Прудон вважав, що податки можуть направлятися лише на забезпечення державних видатків, та не можуть слугувати механізмом прямого перерозподілу коштів між особами: «В Англии существует налог в пользу бедных; от меня требуют, чтобы я его платил. Какое, однако, отношение существует между моим естественным и ненарушимым правом собственности и голодом, терзающим десять миллионов несчастных? Когда религия велит нам помогать нашим братьям, она опирается на свойственное нам чувство сострадания, а не на законодательный принцип. Долг благотворительности, предписанный мне христианской моралью, не может создать против меня политическое право в чью-либо пользу, а тем более институт нищенства. Я хочу подавать милостыню, если это доставляет мне удовольствие, если я чувствую к страданиям других симпатию, о которой говорят философы и в которую я совсем не верю. Я не хочу, чтобы меня принуждали. Никто не обязан быть справедливым в большей степени, чем требует следующее правило: правом своим можно пользоваться постольку, поскольку это не причиняет ущерба праву другого. Правило это есть точное определение свободы; и вот имущество мое принадлежит мне, оно никому ничего не должно. Я протестую против установления третей христианской добродетели.»[14].

В той же час П.Ж. Прудон підкреслював, існування окремих благ, виробництво яких може здійснювати лише держава. Їх виробляє суспільство, вони формують спеціальність держави, а тому в обмін на це особи повинні сплачувати податки.[15] Цікавим є факт, що П.Прудон намагався впровадити свої ідеї в життя: після Французької революції він став депутатом Національних зборів від паризьких робітників і вніс на розгляд зборів проект податкової реформи.

Відомий англійський економіст Артур Пігу[16] відстоював втручання держави в економіку, вбачаючи в податках найефективніший інструмент управління. На його думку, держава має забезпечити рівність оподаткування. А. Пігу вніс вклад в розвиток податку на доходи, вважаючи його дискримінаційним по відношенню до заощаджень, які, на його думку, є перенесенням задоволення на майбутні періоди і мають оподатковуватися в майбутньому.

Інший, не менш відомий, англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував інструментарій державного регулювання економіки, в якому основна увага приділялась податкам.[17]На його думку, податкова політика може значно впливати на економічне зростання, підвищення зайнятості стимулюванням потреби споживання. Д. Кейнс приділяв окрему увагу подохідному оподаткуванню, вважаючи, що зайві заощадження, вилучені за допомогою податків через державний бюджет, повинні трансформуватись в інвестиції. Він називає податки вбудованими механізмами гнучкості для регулювання пропорцій відтворення.

Розглядаючи становлення податків, Августин Хосе Менендес, виділив 3 основні передумови збільшення ролі податків у системі забезпечення публічних видатків.

Першим кроком на шляху до створення більш сучасних форм фінансування витрат було прийнято з відмовою від довільного вилучення предметів майна правителями. Це призвело до появи несформованого поняття власності. Ардан стверджує, що це було викликано усвідомленням того, що систематична конфіскація ресурсів тяжко порушує економічну діяльність та якщо подумати про перспективу, можна зрозуміти, що така діяльність підриває власну матеріальну базу правителя (це не виключає вдавання до засобів конфіскації щодо інших держав). Ця гіпотеза виглядає досить переконливою якщо вдаватися до надлишкової потужності стародавньої економіки. Той самий автор датує перший перехід на внески у часи Стародавнього Єгипту у формі елементарної трудової повинності та десятин (тобто форми особистого обов'язку та внесків натуральними продуктами).

Другим та вирішальним кроком можна вважати прогресивну монетизацію економічного обміну. Поява грошей як єдиної валюти у певному суспільстві (та навіть між декількома суспільствами) сприяє процесу соціальної диференціації та поділу праці. Це створює функціональний тиск на державне фінансування певних товарів та послуг. Одночасно, вона уможливлює абстрактну норму справедливого розподілу благ, що могло бути використано для розподілу тягаря чи доходів.

Третьою передумовою є прогресивна поява подій, що з соціальної точки зори вважаються зрадою певних економічних можливостей. Багаторічна нестача ресурсів, яку відчули на собі правителі, спонукало їх до того, аби розпізнати багатство там, де воно тільки може існувати. Із зростанням надлишку товарів, вони стали більш зацікавлені у економіці більш ніж в особистих внесках, а останні призвичаїлись до тих існуючих взаємодіючих стандартів для вимірювання багатства.[18]

Поняття податку є нічим іншим, аніж сукупністю властивих йому ознак, основну частину яких було сформовано різними теоретичними підходами. Не можна сказати, що поняття «податок» визначалось науковцями кардинально по різному, так як в його основі лежали подібні постулати, до яких додавались ознаки, притаманні розмінню науковців податкової системи в цілому.

Адам Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» писав: " Податок - це тягар, який накладається державою у формі закону, що передбачає і його розмір, і порядок сплати" [19].

Звертаючись до робіт Дмитра Львова, знаходимо таке визначення: податок – це обов'язковий для громадян платіж з метою задоволення державних або суспільних потреб. Серед обов'язкових ознак, науковцем було визначено обов'язковість сплати та необхідність внесення податку на користь держави.[20]

Прем'єр-міністр Італії Франческо Нітті, який підписував Версальський договір, зазначав, що податок – це та частина багатства, яку громадяни примусово віддають державі і місцевим суспільно-правовим органам з метою задоволення колективних потреб. В його розумінні, податок має примусовий характер і слугує для виробництва тих послуг, корисність яких відчувається всіма жителями та за своєю природою - неподільна.[21]

Під податком, відомий французький економіст Жан Сімонд де Сісмонді[22] розумів ціну, що сплачується громадянином за отримані ним насолоди від громадського порядку, справедливості правосуддя, забезпечення свободи особи й права власності. За допомогою податків повинні покриватись щорічні витрати держави, і кожен платник податків бере участь у такий спосіб у загальних витратах, вчинених заради нього й заради його співгромадян.

Сучасне розуміння податку, виходячи із його публічно-правової природи ми знаходимо у фінансистів кінця ХІХ ст. Зокрема, С.Ю. Вітте[23] вважав, що податки – примусові збори і пожертви з доходів і майна підданих, що справляються в силу верховних прав держави заради здійснення вищих цілей державного співжиття. Він відмічав безеквівалентність платежу, тобто ознаку, при якій платник податку не отримує нічого конкретно взамін, а сума сплаченого податку не впливає на обсяг тих послуг, що надає держава.

І.І. Янжул зазначав, що під поняттям податку слід розуміти такі односторонні економічні пожертви громадян або підданих, які держава чи інші суспільні групи в силу того, що вони є представниками суспільства, стягують легальним шляхом і законним способом з їх приватного майна для задоволення необхідних суспільних потреб та інших державних витрат.[24].

Е.М. Берендтс підтримував теорію жертви та зазначав, що податок – це матеріальна жертва, що сплачується громадянами на підставі закону і в розмірах, визначених законом для покриття державних витрат. [25]

На думку відомого російського економіста А.А. Соколова, під податком потрібно розуміти примусовий збір, що стягується державною владою з окремих господарюючих осіб або господарств для покриття вироблених нею витрат або для досягнення будь-яких завдань економічної політики без надання платникам його спеціального еквівалента.[26]

А. А. Ісаєв вбачав в понятті податку обов'язкові грошові платежі приватних господарств, що слугують для покриття загальних витрат держави й одиниць самоврядування.[27]

Основоположник російської фінансової науки Н.І. Тургенєв визначав податок як плату суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби.[28]

Професор Харківського Імператорського університету М.М. Алєксєєнко виходив з того, що податки – це примусові відрахування з майна підданих на користь держави для покриття спільних державних витрат. Він зазначав, що держава справляє їх в силу своєї суверенності, при чому незалежно від послуг, що отримуються підданими від державних установ. Саме тому податки відносяться до суспільного тягара.[29]

Американський економіст Е. Селігман при характеристиці податку визнавав відсутність прямої корисності для окремого платника, та визначив податок як примусовий платіж, що справляється державою з окремих осіб для покриття видатків, викликаних загальнодержавними потребами, без будь-якого відношення до спеціальної вигоди платника.[30]

Насправді мало чим відрізняється розуміння податку і сучасними вченими. Податки, на думку Н.І.Хімічевої, – це обов'язкові за юридичною формою індивідуально безвідплатні платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему або позабюджетні цільові фонди з визначенням їх розміру та строку сплати.[31]

С.Г. Пепеляєв сформулював визначення податку як єдиної законної форми відчуження власності фізичних і юридичних осіб на началах обов'язковості, індивідуальної безвідплатності, безповоротності, забезпеченості державним примусом, що не носить характер покарання чи контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб'єктів публічної влади.[32]

Економіст С. В. Барулін, вважає, що “податок є своєрідною ціною монополістичної купівлі-продажу послуг державою при виконанні своїх функцій”. [33]

Досить неординарним є визначення американських економістів К. Р. Макконелл та С. Л. Брю: “податок – це примусова сплата уряду господарством або фірмою грошових коштів (чи передача послуг і товарів) , в обмін на які господарства чи фірма безпосередньо не отримують товари чи послуги, при цьому така сплата не є штрафом, що накладений судом за незаконні дії” [34]

А.І. Худяков вказував, що податок в правовому розумінні – це державне встановлення, що породжує обов'язки особи щодо передачі державі суми коштів або матеріальних цінностей в певних розмірах, в обумовлені строки, у визначеному порядку.[35]

Є.В. Порохов охарактеризував податок як обумовлену необхідність участі громадян у покритті державних витрат у відповідності з їх платіжними можливостями, що односторонньо встановлюється парламентом через видачу законів. Така форма стягнення в державну власність частини доходів або накопичень недержавних суб'єктів існує у вигляді обов'язкових, безвідплатних і безповоротних платежів, що регулярно стягуються державою в особі уповноважених органів з фізичних і юридичних осіб, зараховуються до державного або місцевих бюджетів і забезпечується силою державного примусу.[36]

Відомий російський вчений І.І. Кучеров визначав податок, як правову форму покладення на фізичних осіб та організації заснованого на законі та забезпеченого силою держави обов'язку з участі у формуванні публічного фонду грошових коштів (бюджету) для покриття суспільно значимих витрат на умовах індивідуальної безвідплатності та безповоротності.[37]

Досить широке визначення податку дав Д.В. Вінницький[38]: податок - це встановлена зі згоди законно обраних представників народу форма обмеження права власності або іншого законного володіння шляхом відчуження частини матеріальних благ, що належать приватним особам, на користь фіску в грошовій формі в безповоротному, безвідплатномута обов'язковому порядку, що обумовлюється необхідністю вирішення суспільних завдань, заснований на принципах всезагальності, рівності і співмірності.[39]

Загалом ми бачимо, що підходи до розуміння податку в своїй більшості є етатистськими, що передбачає первинність держави у порівнянні з правом. До певної міри такий підхід сприймається негативно, адже повинна бути спрямованість на особу. Коли така спрямованість спостерігається, говорять про антропосоціокультурний характер.

І.І. Кучеров виділяє три основні розуміння податку в сучасній науці:

  • концепція податку як процедури;
  • концепція податку як матеріального об'єкта;
  • концепція податку як правової форми покладення обов'язку.

Згідно з першою концепцією податок розуміється через певний порядок дій, що опосередковують його справляння та є реалізацією зобов'язання платника податку перед державою. З такої точки зору податок є формою відчуження майна від платника державі.

Згідно з другою концепцією податок розуміється як частина майна платника, грошова сума, що передається останнім суб'єктам публічної влади в межах виконання податкового обов'язку. Податок є об'єктом фінансових правовідносин. За цією концепцією податок не можна розглядати як дію, адже він існує і поза дією з виконання податкового зобов'язання.

За третьою концепцією стверджується, що податок є юридичною конструкцією, відповідно до якої на суб'єктів покладається обов'язок з участі у фінансуванні публічної влади. Таким чином, робиться наголос на елементах податку як істотних складових його конструкції, без визначення яких податок не може справлятися. При цьому визначається, що встановлення податку є первинним по відношенню до його справляння. [40]

Аналізуючи визначення податку, можна виділити ряд властивостей, які йому неодмінно притаманні.

По-перше, це мета оподаткування, якою є забезпечення державних видатків. Слід зазначити, що кошти акумульовані за рахунок податків не мають конкретного цільового призначення, а покликані забезпечувати видатки загалом. В Україні податкові платежі направляються до загального фонду бюджету, де знеособлюються, а видатки на різні сфери, закріплені законом про держбюжет, забезпечуються усією сукупністю коштів, не залежачи від джерела походження.

По-друге, встановлення податків здійснюється державою в односторонньому порядку. В більшості країн вони встановлюються на рівні законів, хоча можливі і виключення. Напри

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити