Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Поняття податку, його елементи, ознаки, види та функції
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
Ознаки податку
...

...

Податок зовні виражається через сукупність властивих йому ознак. І.В. Горський вважає, що чітке і повне формулювання поняття «податок» надати наскільки важко, наскільки і недоцільно. Саме тому податкове законодавство ряду країн не намагається формалізувати дану складну категорію, обмежуючись достатньо узагальненим підходом.[1]

Так, і в українському законодавстві виділено лише три ознаки: безумовність, обов'язковість та наявність спеціального порядку справляння. Проте, для характеристики такого багатогранного поняття, як податок, цих трьох ознак недостатньо.

М.П. Кучерявенко до ознак податку включає необхідність встановлення податку уповноваженим органом, індивідуальну безоплатність, безумовний та нецільовий характер податку, потрапляння до відповідного бюджету, обов'язковий характер, безповоротність та грошову форму податку.[2]

Відомий російський науковець С.Г. Пепеляєв наголошує на односторонньому характері встановлення податку, його індивідуальній безоплатності та безповоротності податку, а також забезпечення державним примусом. [3]

І.І. Кучеров відніс до ознак податку публічність, законність встановлення, обов'язковість, примусовість стягнення, процедурний порядок сплати, майновий характер, абстрактність, індивідуальна безоплатність та безповоротність.[4]

І.А. Майбуров[5] вважає, що податку властиві обов'язковість, індивідуальна безоплатність, імперативність, абстрактність, відносна регулярність, встановлення в законному порядку та грошова форма.

Аналізуючи ознаки податку, вважаємо за доцільне зупинитися на наступних ознаках.

Публічність податку. Здавна податки використовуються для фінансового забезпечення діяльності держави. Для поповнення бюджету держави використовують і інші види платежів, проте головне місце посідають податки, через їх значення та обсяги надходжень, як зазначалося вище. Отже, ознака публічності податку означає формування публічних фондів коштів за рахунок податкових надходжень.

Податкові відносини мають публічно-правовий характер. М.П. Кучерявенко зазначає, що податкові відносини виступають як форма реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (видавана державою) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти податкового права). Саме тому однією зі сторін податкових правовідносин виступає суб'єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений орган).[6]

Публічність податку також розкривається через мету оподаткування, якою є задоволення публічних потреб. Кошти, отримані від податків спрямовуються на задоволення державних витрат на управління, оборону, регулювання економіки, підтримку соціально незахищених верств населення, міжнародне співробітництво тощо. Важливою ознакою таких витрат є неможливість їх забезпечення в ринкових умовах, без використання особливого становища держави, як носія влади.

Характеризуючи податки, необхідно акцентувати увагу на тому, що основою для позбавлення права власності платника податків є його конституційний, публічно-правовий обов'язок платити законно встановлені податки. Існує думка, що платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави.[7] Проте, не можна погодитись з даною тезою в повній мірі, адже до сплати податкового зобов'язання, платник податків розпоряджається усім своїм майном на власний розсуд. Зі сплатою, право власності на суму податку переходить до держави, тому неможливість платника податків розпоряджатися цим майном є логічною.

В обов'язку платника податків зі сплати податкових зобов'язань втілений публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов'язані законодавча форма встановлення податку, обов'язок і примусовість його стягнення, однобічний характер податкових обов'язків.[8]

З публічності податку витікає податковий суверенітет держави, тобто право встановлювати, змінювати та скасовувати податки на своїй території. Податки відрізняються від будь-яких інших платежів, де здійснення платежу підкріплюється згодою сторін, тим що податок є прикладом законного проникнення держави до приватних володінь особи.

Законність встановлення податку відображається в необхідності дотримання певного порядку встановлення податку, порушення якого фактично виключає виникнення обов'язку по його сплаті (стаття 92 Конституції України, пункт 4.1.11, 4.2, 4.4, 4.5, 9.4 ПК України).

Розглядаючи державу, як організацію, слід зазначити, що вона існує для суспільства, та виконує ті завдання, які суспільство перед нею ставить. Постановка завдань здійснюється через спеціально створені інститути представництва, завдяки яким оцінюються колективні потреби, вибираються найважливіші з них, та встановлюються строки, в які такі потреби повинні бути задоволені. Податок повинен відображати загальний інтерес суспільства, відокремлений від інтересу окремого індивіда. Тут проявляється співвідношення публічного характеру податку та обов'язок дотримання порядку його встановлення. Дана теза пояснюється тим, що процес виконання легального порядку встановлення податку дозволяє найбільш точно і неупереджено виявити інтерес суспільства в цілях оподаткування.

Як показує практика встановлення і введення податків, вони не переслідують суто фіскальні цілі, а спрямовані на вирішення конкретних соціальних чи економічних проблем. Так, наприклад, встановлення військового збору в Україні мало на меті забезпечення фінансування протидіївійськовій загрозі, яка виникнула. Проте, як би не змінювались цілі фінансування не можна забувати, що держава має фіскальний суверенітет, тобто держава має право встановлювати податки незалежно від цілей фінансування.

Встановлення податку носить односторонній характер, передбачаючи покладення державою обов'язку стосовно його сплати на інших осіб. Платник податку в процесі встановлення участі не бере і обтяжується обов'язком, який покладено на нього нормативно-правовим актом. Відповідно відносини між державою і платником податків носять публічно-правовий характер, є класичними відносинами влади і підпорядкування.

Встановлення податку здійснюється законно обраними представницьким органом. Як правило, податок вводиться колегіальним законодавчим органом, проте, наприклад, у Франції уряд має право видавати ордонанси з приводу оподаткування, але з подальшим закріпленням в законі. В КНР державна рада має право видавати тимчасові закони з податкових питань. В Швейцарії з певних питань оподаткуванню потрібно проводити референдум на рівні кантонів або ж навіть на рівні всієї конфедерації (наприклад, ПДВ був введений лише з четвертого разу).

В Україні передбачено встановлення податків шляхом внесення змін до законодавства Верховною Радою України. Крім того, встановлювати податки мають право органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, визначених статтею 12 Податкового кодексу.

Обов'язковість податку. Сплата податку хоча і передбачає добровільність платежу, але не засновується на відповідному бажанні тієї чи іншої особи сплачувати податок. Обов'язок виникає в силу нормативно-правового акту, що підлягає неухильному виконанню.

Обов'язковість податку – ознака, яка відрізняє податок від неподаткових платежів. Обов'язковість базується на статті 67 Конституції України. Обов'язковість вперше з'являється в Декларації прав людини і громадянина, тоді мова йшла про обов'язок громадян сплачувати обов'язкові внески на утримання збройних сил та витрат на управління.

Обов'язок також породжує за собою неможливість законного ухилення від сплати податку. Також обов'язковість проявляється в першочерговості зарахування податкових платежів в бюджет.

К.Г. Рау говорив про те, що обов'язковість податку розкривається наступним чином:

  • всі громадяни підлягають обов'язку щодо сплати податків, крім випадків, якщо їх майнове положення в даний момент робить їх нездатними виділяти що-небудь державі без шкоди для необхідних засобів до існування (неоподатковуваний мінімум);
  • всі громадяни мають бути залучені до оподаткування на однакових правилах та в однаковій мірі, заснованій на їх ставленні до держави.[9]

Примусовість справляння податку не заперечує, а навіть передбачає можливість самостійної добровільної і добросовісної його сплати платником податків. Шляхом оподаткування державі примусово відчужується майно громадян і підприємств. Податок є законною підставою для переходу права власності.

Забезпечення виконання податкового обов'язку є необхідною умовою фінансової самостійності держави і, як наслідок, її економічної безпеки і базується на потенційній можливості застосування державою заходів примусу.

Спеціальна процедура виконання податкового обов'язку. Податковий обов'язок може бути виконаний лише при виконанні усіх трьох обов'язків, що входять до його складу. Для належного виконання обов'язку передбачені спеціальні процедури, а довільна поведінка платника не допускається.

Законодавець не був послідовним при формуванні порядку виконання податкового обов'язку, що призвело до ряду неузгодженостей в його правовому регулюванні.

На думку А.О. Храброва, податковий обов'язок – це обов'язок кожного платника сплачувати у відповідний бюджет або державний цільовий фонд у повному обсязі й у встановленому законодавством порядку (засобом) та у відповідні терміни суму податку або збору (податкового зобов'язання), який забезпечується державним примусом та кореспондується з компетенціональним правообов'язком органів фінансової діяльності держави[10]. Вищенаведене визначення є лише частиною існуючого податкового обов'язку, який включає не лише сплату, а також обов'язок обчислити та задекларувати суму податку, про що зазначено в пункті 36.1 статті 36 Податкового кодексу.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України податковий обов'язок визначається, як «обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи». Зазначене може викликати питання щодо наявності в цьому визначенні одного або трьох обов'язків, адже обчисленню, декларуванню та/або сплаті кореспондує обов'язок (однина), а не обов'язки.[11]

Ускладнює вирішення даного питання норма пункту 38.1 статті 38 ПК України, відповідно до якої виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк . У даному разі податковий обов'язок пов'язується тільки зі сплатою, при чому не податків та зборів, а податкових зобов'язань. Отже, існує певна диспропорція між законодавчо закріпленим визначенням податкового обов'язку та змістом його виконання.

Уявляється, що формулювання «та/або» у наведеному визначенні може тлумачитись на користь трьох обов'язків: по-перше, з обчислення, декларування та сплати; по-друге, з обчислення і декларування; по-третє, зі сплати. Напевно, саме останнього і стосується п. 38.1 ст. 38 ПК України. Скоріше за все дана норма потребує змін і має передбачати виконання податкового обов'язку не лише як сплати (при цьому, не податкових зобов'язань, а податків і зборів) , а як сукупності обов'язків платника податків.

Подібну позицію підтримує і М.П. Кучерявенко, який зазначає, що податковий обов'язок має складну структуру: «сплата податку являє собою реалізацію основного обов'язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов'язок у вузькому сенсі. Виходячи з цього можна зробити висновок, що податковий обов'язок в широкому розумінні включає:

  • Обов'язок з ведення податкового обліку;
  • Обов'язок по сплаті податків та зборів;
  • Обов'язок з податкової звітності. [12]

Спеціальна процедура виконання податкового обов'язку виражається через встановлену законом послідовність дій з виконання його елементів, так як виникнення одного його елементу пов'язане з виконанням іншого.

Однак, передбачена автономна відповідальність за невиконання кожної зі складових податкового обов'язку.

Грошовий характер податку означає, що він повинен сплачуватись в грошовій формі. Податок являє собою грошовий платіж, що означає його перебування у складі майнових відносин платника з державою. Слід зауважити, що навіть, коли накладається стягнення на майно платника податків, податковий обов'язок зі сплати буде виконаним у грошовій формі лише після реалізації майна.

Грошовий характер податку є важливою ознакою в умовах розвитку ринкових відносин. Це зумовлене обмеженням податком права власності, що полягає у відчуженні на користь держави частини майна платника. Грошовий еквівалент відчужуваного майна запобігає виникненню багатьох проблем, пов'язаних із сплатою податків в натуральній формі. В Україні існувала практика виконання податкових зобов'язань в натуральній формі, а саме в редакції Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що діяла до квітня 2003 р. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мали право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або/і у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснювалася сільськогосподарськими товаровиробниками в зазначені ними за узгодженням із районною державною адміністрацією строки. Зобов'язання по доставці товарної сільськогосподарської продукції в заготівельні підприємства й організації в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку покладалися на платників податку.[13]

Проте, сплата податку в натурі тягне за собою витрати на його зберігання та реалізацію. Крім того, частина продукції може псуватися або бути бракованою. Додатковою проблемою є визначення суми податкового зобов'язання, адже в кожному конкретному випадку продукцію необхідно оцінювати, що, в разі помилки або корумпованості системи, порушує принцип рівності.

Відповідно до пункту 35.2 статті 35 Податкового кодексу, сплата податку може здійснюватись у готівковій та безготівковій формі. В більшості випадків застосовується національна валюта України, а кошти зараховуються на рахунок в державній казначейській службі. У випадках отримання доходу в іноземній валюті, податкові зобов'язання розраховуються в національній валюті за курсом Національного банку України на день отримання доходу. Сплата митних платежів може здійснюватись в іноземній валюті у випадках, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Нецільовий характер податку означає виникнення обов'язку у держави фінансувати абстрактні видатки бюджету за рахунок податкових надходжень. Дана ознака відмежовує податок від всіх обов'язкових платежів. Вона полягає в тому, що податок має нецільовий характер. Податкові зобов'язання зараховується до загального фонду, де знеособлюються для того, щоб фінансування певних витрат державного бюджету не було прив'язане до конкретних надходжень.

Проте, з даного правила можливі і винятки. Наприклад, відповідно до статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» суми погашення податкового боргу з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, що сплачується підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, та нараховані суми податку на прибуток таких підприємств, які виникають після проведення розрахунків по субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, зараховуються до спеціального фонду бюджету, а значить мають цільове призначення.

Хоча податки мають нецільовий характер, вони повинні потрапляти в бюджети відповідного рівня. Розподілення податку між бюджетами різних рівнів здійснюється за двома основними напрямками:

  • закріплення податку за певним бюджетом;
  • розподілення податку між бюджетами.

Тобто частина податків розподілена за бюджетом окремого рівня, Державним або місцевими, та зараховуються туди повністю. Надходження від деяких податків розподіляються в пропорціях, визначених Верховною Радою України, між Держбюджетом та місцевими бюджетами.

Індивідуальна безвідплатність означає, що особа, яка сплатила податок, не вправі розраховувати на зустрічне персональне задоволення зі сторони держави. Таким чином, податковому платежу не протиставляється жодний еквівалент. Тобто, стягнення податкових платежів не породжує обов'язку у держави з надання кожному окремому платнику такого еквіваленту, який був би рівний його платежу.

З іншої сторони, розглядаючи сплату податків зі сторони суспільства, без еквівалентність податкових відносин є дещо умовною, оскільки кошти, що надійшли від податкових платежів, держава витрачає на суспільні потреби. Зібрані у вигляді податків засоби повертаються до населення у формі розвитку соціально-культурної сфери та народного господарства.

І.І. Янжул писав: «государство, взимая налоги, не дает за них непосредственного вознаграждения плательщику; этим выражением исключается из понятия налога всякий элемент взаимности услуг и опровергается старая юридическая фикция, что налог есть плата за защиту. и еще до сих пор находящая себе защитников теория «возмездия» или обмена, к которой мы еще возвратимся впоследствии. Подданный платит налог не потому, что взамен его получает от государства какой-либо эквивалент, а только потому, что как подданный он обязан прилагать свои силы к поддержанию государственного союза: это одно из тех последствий, которые проистекают из того факта, что он есть член организованного общества.»[14]

Необхідно наголосити на можливості невиконання державою або платником своїх обов'язків. Так, держава в особі відповідних органів зобов'язана надавати свої послуги конкретному платнику навіть у випадку неналежного виконання ним податкових зобов'язань. Кількість та якість таких послуг не залежить від розміру сплачених податкових зобов'язань. Таким чином, особа, що не сплачувала податки взагалі і та, що перечислила до бюджету значну суму податкових зобов'язань, будуть користуватися однаковим набором послуг, що надає держава. В той же час, виконання платником свого податкового обов'язку не передбачає виникнення у нього права вимагати від держави надання йому послуг.

В контексті даного питання можна виділити концепцію французьких вчених Г. Жеста та Ж. Тиксьє, яка передбачає зв'язок податку з поняттям соціального боргу: «Оскільки громадяни користуються всіма державними послугами, вони мають обопільні або взаємні зобов'язання і повинні підпорядковувати свої інтереси інтересам суспільства (громадським інтересам). Податок відповідає очевидним соціальним потребам, всі громадяни солідарні і кожен повинен внести лепту у фінансування суспільних витрат, але не в залежності від отриманих переваг, а у відповідності зі своїми здібностями платити податки »[15]

Проте невиконання державою свого соціального призначення чи функцій не є юридичною підставою для звільнення громадян від оподаткування, тому без еквівалентність податку можна розглядати як односторонній напрям фінансових потоків у формі податкових платежів, які пов'язані з перерозподілом внутрішнього валового продукту від фізичних та юридичних осіб на користь держави.

Дана ознака податку також використовується під час розмежування податків та зборів. Збори характеризуються наявністю обов'язку в держави вчинити юридично значущу дію в обмін на сплату збору.

Безповоротність податку пов'язана з припиненням права власності фізичних та юридичних осіб та виникненням права власності держави на відповідне майно, після чого в платника відсутнє право вимагати повернення, сплачених в передбаченому законом порядку сум податку.

Податки не підлягають поверненню з бюджету крім випадків, прямо передбачених в законі. Отже, при своєчасній та повній сплаті податку, він не може бути повернутий платнику. Єдиною підставою повернення сум податку є переплата, сума якої повертається в порядку передбаченому статтею 43 Податкового кодексу.

Існує думка, що безповоротність податку є умовною ознакою, адже суми податку платнику повертаються у вигляді вартості суспільних благ, що забезпечуються державою. Проте такий підхід не можна вважати вірним, адже невідома точна вартість наданих послуг та чи відповідає їх вартість сумі сплачених податків. Крім того, як вже зазначалось, незалежно від суми сплачених податків, держава надає особам однакову кількість послуг.

Умовний характер платежу означає, що об'єкт оподаткування існує, але обов'язок зі сплати відповідного платежу виникає при певній події. Таким чином, підставою для виникнення податкового обов'язку в умовному платежі є певний юридичний факт, а не об'єкт оподаткування.

В Україні обов'язок із сплати податкових зобов'язань пов'язується із виникненням самого об'єкту оподаткування. Отже інші умови для виникнення обов'язку зі сплати відсутні, що надає податку ознаку безумовності. Крім того, не можуть бути умовою сплати податку зустрічні дії або привілеї з боку держави.

Податкові надходження також мають ознаку відносної регулярності, що проявляється в періодичній сплаті податків у встановлені строки. Тобто платник податків зобов'язаний сплачувати податкові зобов'язання у встановлені строки, за умови збереження у нього об'єкту оподаткування. Дана ознака відрізняє податки від зборів, так як сплата останніх більше залежить від бажання платника отримати послугу від держави.

Слід зауважити, що строк сплати податкових зобов'язань не впливає на ознаку періодичності. Податковий кодекс диференційовано підходить до визначення строку сплати, встановлюючи його у відповідності до специфіки визначення податкового зобов'язання. Проте, кожен зі строків прив'язується до певного юридичного факту, з якого починається відлік строку та обов'язок зі сплати. Тому на періодичність впливають саме такі юридичні факти, якими можуть бути подача декларації, виплата доходу, тощо.

Розберемо періодичність на прикладі. ТОВ «Ромашка» здійснює підприємницьку діяльність та отримує від такої діяльності певний прибуток. Щороку підприємством подається декларація з податку на прибуток, а визначені у ній податкові зобов'язання підлягають сплаті протягом 10 днів з моменту закінчення граничного строку подачі декларації. В прикладі наявні два строки. Строк сплати на періодичність не впливає, з огляду на прив'язку до факту подачі декларації. Підприємство щорічно подає декларацію з податку на прибуток, що відносно впливає на періодичність сплати податку, адже для обчислення податкових зобов'язань та подальшої їх сплати необхідно отримати прибуток. Отже, отримання прибутку, як юридичний факт, запускає ланцюг обов'язків, які в результаті призводять до сплати зобов'язань. Ознаку періодичності податку забезпечує періодичне отримання прибутку підприємством. Сама тривалість періодів забезпечується вимогою подавати декларацію у встановлений строк, а у випадку визначення у декларації суми податку, до цього строку подачі додається строк для сплати. В результаті додавання маємо періодичність, з якою кошти від підприємства попадають до бюджету.


[1] Учебное пособие / И. А. Майбуров, Н. В. Ушак, М. Е. Косов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2011. - 422 с.

[2] Податкове право України : навч. посіб. / за ред. М. П. Кучерявенка. — Х. : Право, 2010. — 256 с.

[3] Пепеляев С. Г. Налоговое право: учеб. пособие / под ред. С. Г. Пепеляева. М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2000. С. 262-265

[4] Кучеров І.І. Теорія податків і зборів. М., ЗАТ «Юрінформ». 2009. С.29

[5] Учебное пособие / И. А. Майбуров, Н. В. Ушак, М. Е. Косов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2011. - 422 с.

[6] Податкове право України : навч. посіб. / за ред. М. П. Кучерявенка. — Х. : Право, 2010. — 256 с.

[7] Фінансове право України: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.]. – К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

[8] Фінансове право України: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.]. – К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

[9]Рау К.Г. Основные начала финансовой науки / Перевод с пятогонемецкогоизданияпод ред. А. Корсака. Т.1. Т. 2. - С - Пб. ТипографияМайкова, 1867,. Том І. – С.313.

[10] Храбров А.О. Правове регулювання виникнення, зміни і припинення податкового обов‘язку. Автореф. дис. канд. юрид. наук / Харків, 2004. – С. 20

[11] Податковий обов'язок як сукупність обов'язків платника податків [Текст] / П. М. Дуравкін // Проблеми законності : акад. зб. наук. пр. / Національний університет "Юридична академія України ім. Я. Мудрого". - Х. : Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого", 2011. - Вип. 117. - С. 83-89. - Бібліогр. : с. 89.

[12] Кучерявенко М. Податковий обов'язок: зміст, структура, засоби / Вісник правових наук України № 3 (26). – 2001 – C. 122–134.

[13] Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України [Електронний ресурс] / заг. ред. М.Я. Азарова. - К. : Міністерство фінансів України, 2010. - 1333 с.

[14] Янжул И.И.Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. – М.: «Статут», 2002. – 555 с.

[15] Бєлих В.С., Вінницький Д.В. Податкове право Росії. Короткий навчальний курс. - М.: Норма-М, 2004. С.30.

?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити