Збірник правових позицій Верховного Суду України за 2011–2017 роки

14 Квітня 2017 (0)
Аа Аа

Справи зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо:

I.                   Застосування податкового контролю

II.                 Погашення податкового боргу, у тому числі:

  • передачі майна у податкову заставу

  • застосування адміністративного арешту майна

  • стягнення податкового боргу

III.              Адміністрування окремих податків, зборів, платежів, у тому числі:

·         Податку на прибуток підприємств

·         Податку з доходів фізичних осіб

·         Податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість)

·         Бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

·         Акцизного податку

·         Екологічного податку

·         Єдиного податку

  1. Справи за зверненням контролюючих органів, у тому числі щодо:

  1. 2015

  2. 2014

  3. 2013

Визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними

  1. Справи за зверненням платників податків щодо повернення надміру сплачених податків

  2. Адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

І. Застосування податкового контролю

Застосування податкового контролю

Реквізити справи

Фабула

Норми неоднакового застосування

Правова позиція

2017

Реальність господарських операцій

№ 21-1615а16

(ТОВ «ТМ» Гранд Галерея»)

ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток. В акті перевірки ДПІ зазначала, що господарська діяльність ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не була спрямована на отримання майнової вигоди від її здійснення, а отже, мала нереальний характер. Також, за даними податкового органу договір купівлі-продажу та інші бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Торенія» посадовими особами, які заперечують свою участь у діяльності суб’єкта господарювання. ТОВ «ТМ» Гранд Галерея» не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого було направлено (вручено) оскаржене податкове повідомлення-рішення.

Ч. 138.1 ст. 138 ПК України

Суд сформулював правовий висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставним.

Висновок суду про те, що діяльність ТОВ «Торенія» мала ознаки фіктивного підприємництва, а видані ним первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, однаковою мірою стосується фінансово-господарських взаємин ТОВ «Торенія» з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», позаяк не може бути такого, що протягом одного й того самого проміжку часу один і той самий контрагент, який має ознаки фіктивності, в одних господарських операціях фігурує як несправжній суб’єкт господарювання, а в інших, зокрема у відносинах з ТОВ «ТМ» Гранд Галерея», як справжній.

2016

Податкові перевірки

21-2240а16  (ТОВ «Катех-Енерго» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень рішень у зв’язку з тим, що висновки до актів перевірки зроблені з порушенням вимог чинного законодавства

Пп.78.1.11 п.78.1 статті 78, ст. 81, 82 ПК України

Матеріали позапланової перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами

21-4341а15

(За позовом ТОВ «Арсенал-Центр» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР,  прийняте на підставі акта камеральної перевірки. Внаслідок проведення такої перевірки контролери збільшили позивачу суму грошового зобов’язання з податку на прибуток. Обґрунтовуючи позов, Товариство посилалося на те, що оскаржуване ППР є протиправним внаслідок порушення строків проведення камеральної перевірки, при цьому акцентували увагу на листі контролюючого органу, яким встановлено, що звітність з податку на прибуток повинна бути камерально перевірена до настання термінів подачі наступної за поданою звітності.

Пп.49.18.3 п. 49.18 ст. 49, пп.75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п. 76.1 та п.76.2 ст. 76, п. 150.1 ст. 150 ПК України

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів з питань проведення камеральних перевірок, урегульовані ПК України. Так, розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» ПК України, який визначає право податкового органу на проведення камеральних перевірок з питань адміністрування податку на прибуток, не містить граничних строків проведення таких перевірок. У свою чергу таке обмеження випливає з положень статті 102 ПК зі строком у 1095 днів

 

Реальність господарських операцій

№ 21-3706а15

(за позовом ПП «Пласт» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило скасувати ППР. Висновки акта перевірки та оскаржуваних рішень  сформовані з того, що контрагент позивача за спірними операціями є фіктивним підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрованим на підставну особу, а формальний керівник не має відношення до діяльності вказаного підприємства

П. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникає за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку

№ 21-4953а15

(за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України)

 

№ 21-4781а15

(за позовом ТОВ «Інбуд-ХХІ» до ДПІ)

 

№ 21-2927а15

Товариство звернулося з оскарженням ППР, якими нараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. З’ясовується питання щодо реальності здійснених операцій

П. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

– неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

– відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

– облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

– здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

– відсутність первинних документів обліку

№ 21-1318а16

(за позовом ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» до ДПІ)

ТОВ звернулось до суду з оскарженням рішення контролюючого органу щодо нарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість. При винесенні такого рішення контролери керувались тим, що податковий кредит та витрати формувались на підставі первинних документів, виданих особою, яка у ході досудового розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом ухилення від сплати податків та фіктивного підприємництва, тобто створення суб’єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, повідомила про свою непричетність до створення та діяльності цього товариства.

Ст. 9 Закону № 996-ХIV, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України

Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставним

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів

 

21-2308а16 (ТОВ “Український Центр Послуг” до ДПІ)

 

Аналогічна позиція:

21-2944а15

 

 

 

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача у проведенні зустрічних звірок, визнати протиправними дії ДПІ, які полягають у проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки, зобов’язати вилучити з податкових баз інформацію, внесену на підставі актів проведених перевірок. На обґрунтування вищезазначених вимог позивач посилався на порушення проведення зустрічної звірки та складання актів

Ст. 71, 72, 74 ПК України

Суд дотримується позиції, що висновки, викладені в актах проведених перевірок, не породжують правових наслідків для платника податків, а тому не можуть порушувати права платника податків. Таким чином, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку

 

№ 21-4265а15

(ТОВ «Креалтрейд» до ДПІ)

 

Аналогічна позиція:

 № 21-4055а15

(за позовом ТОВ «САНТЕКС-ВУД» до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії ДПІ під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи з контрагентом, визнати неправомірними дії ДПІ щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість та зобов’язати поновити показники такої звітності в інформаційній системі «Податковий блок» за вказаний період

Ст. 71, 72, 74 ПК України

Викладене в акті перевірки є відображенням дій працівників податкових органів і саме по собі не породжує правових наслідків для платника податків, а такий акт відповідно не порушує прав останнього. Включення суб’єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Дії контролюючого органу стосовно внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків із збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав і не породжують для нього обов’язкових юридичних наслідків.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовано ПК України. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами  контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року та 03 листопада 2015 року (справи №№ 21-511а14, 21-99а15 відповідно)

21-4265а15 (за позовом ТОВ «Креалтрейд» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо складання акта про неможливість проведення зустрічної звірки та зобов’язати ДПІ вилучити інформацію з податкових баз

Ст. ст. 71, 72, 74 ПК України

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не порушує прав позивача, а внесення до Інформаційної системи змін без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжує правових наслідків для платників податків та не порушує їхні права

21-3533а15 (за позовом ТОВ «Сплітстоун» до ДПІ)

 

Аналогічна позиція у справі № 21-511а14 від  09 грудня 2014 року та справах № №21-203а15, від 2015 року

 

Товариство звернулося з позовом про визнання протиправними дії відповідача з приводу коригування показників податкової звітності в інформаційних системах, що було здійснено контролюючим органом на підставі прийнятого Акта

Ст. 71, п. 73.5 ст. 73, ст. 74 ПК України

Оскільки відповідно до пункту 74.1 статті 74 ПК України зазначається, що податкова інформація, зібрана відповідно до ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів, суд дійшов до висновку, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього

 

 

 

 

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій ДПІ щодо складання акта і зобов’язання вилучити інформацію і дані, які вносились за результатами складання звірки згідно з Актом про неможливість проведення зустрічної звірки

Ст. 71, п. 73.5 ст. 73, ст. 74 ПК України

Дії контролюючого органу щодо внесення до Інформаційної системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю

 

Порушення митного законодавства

№ 21-240а16

(за позовом ТОВ «Камаз-Транс-Сервіс» до ДПІ)

Товариство оскаржує ППР Митниці, якими донараховано ПДВ. Підприємство здійснило внесок до статутного фонду (ввезення автобуса зі звільненням від оподаткування митними платежами)

П. 123.2 ст. 123 ПК України

Встановлена пунктом 123.2 статті 123 ПК відповідальність у вигляді стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов’язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, може бути застосована лише за наявності законодавчо визначених призначення та/або умов чи цілей використання сум коштів, що не сплачені до бюджету, і за умови доведення використання таких сум не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям, визначеним законом. Статтею 18 Закону № 93/96-ВР не визначено призначення та/або умов чи цілей використання сум коштів, що не сплачувались до бюджету внаслідок застосування встановленої нею пільги, тому застосування встановленої п. 123.2 ст. 123 ПК відповідальності є безпідставним

Повернення помилково/надміру сплачених/стягнених обов’язкових платежів

21-328а14 (за позовом ПП “Вестра” до Митниці)

 

Аналогічна позиція:

21-282а14

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету мита і податку на додану вартість

Ст. 43 ПК України, ст. 52, 55, 264 МК України, Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи. Цей порядок не передбачає повернення помилково та/або надміру сплачених обов’язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов’язаних з розмитненням і справлянням митних платежів

 

 

Правила застосування РРО

№ 21-3262а15

(за позовом ТОВ «Інвестоптим» до ДПІ)

Товариство оскаржує ППР про застосування штрафних санкцій за порушення правил застосування РРО

П. 9 ст. 3 від  6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та пп. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають своєчасно та в повній мірі оприбутковувати усю готівку, що надходить до кас, та щоденно, тобто кожного робочого дня після закінчення зміни, але не пізніше 24 години цього ж дня, друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО. У разі недотримання суб'єктом господарювання при здійсненні діяльності пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР та підпункту 2.6 глави 2 Положення до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами пункту 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР та абзацу третього частини першої статті 1 Указу № 436/95 відповідно          

2015

Податкові перевірки

 № 21-425а14

(за позовом ТОВ «Будгарантінвест-55» до ДПІ)

 

21-5864а15

21-2749а15

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконним наказ начальника Інспекції «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки» та протиправними дії Інспекції щодо її проведення

Пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України

Аналізованими нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої

№ 21-277а15

(за позовом ТОВ «Салді-сервіс» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР, прийнятих на підставі акта позапланової документальної перевірки. За результатами перевірки складено акт, відповідно до якого укладені договори Товариства з контрагентами є нікчемними. Такий висновок податкового органу ґрунтується на даних постанови слідчого в кримінальній справі

П. 86.9 ст. 86 ПК України

Відсутність відповідного рішення суду в кримінальній справі не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення - рішення про визначення грошового зобов’язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи

 

Сплата грошового зобов’язання

21-3920а15

(за позовом дочірнього підприємства «ЕС ЕНД ТІ УКРАЇНА» до окружної державної податкової служби)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР, яким на нього накладено штрафні санкції за порушення граничного строку сплати грошового зобов’язання з податку на додану вартість

Ст. 50 ПК України

Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов’язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК.

А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов’язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов’язання у визначений вказаною нормою ПК строк, як і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК штрафних (фінансових) санкцій 

(за позовом ПАТ «Хмельницькгаз» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати незаконним та скасувати ППР. Суди встановили, що контролюючий орган провів перевірку позивача з питань своєчасності сплати до бюджету податків і зборів, за результатами якої було складено акт. Згідно з актом перевірки платник порушив терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по збору у вигляді цільової надбавки до чинного тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності протягом визначених строків

 

П. 57.1 ст. 57, п. 126.1 ст.126 ПК України, ч.4 та ч.5 ст. 45 Бюджетного кодексу України

Помилка під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 ст. 126 ПК. Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, як і для застосування на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій

№ 21-2919а15

(за позовом ТОВ «Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до ДПІ)

Товариством перераховувався податок на доходи фізичних осіб, утриманий із нарахованої заробітної плати, у день її виплати. Несвоєчасна виплата задекларованих та узгоджених податкових зобов’язань за платежем «податок з доходів фізичних осіб» виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Податок з доходів фізичних осіб перераховувався в той же день, коли і виплачувалась заробітна плата, у зв’язку з чим Товариство вказує на те, що має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 ПК України, оскільки встановлена статтею 127 ПК України санкція застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом

Ст. 127 ПК України

Положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов’язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

Положення статті 127 ПК встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу

 

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів

№ 21-3638а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

Аналогічні позиції:

 

№ 21-2479а15

№ 21-1195а15

№ 21-597а14

№ 21-151а15

№ 21-384а15

№ 21-1654а15

№ 21-2261а15

№ 21-1388а15

№ 21-511а14

№ 21-4265а15

№ 21-99а15

ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії ДПІ під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи з контрагентом, визнати неправомірними дії ДПІ щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість та зобов’язати поновити показники такої звітності в інформаційній системі «Податковий блок» за вказаний період

 

Ст.  71, 72, 74 ПК України

Викладені в акті перевірки дії є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків, а такий акт відповідно не порушує прав останнього. Включення суб’єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Дії контролюючого органу стосовно внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав і не породжують для нього обов’язкових юридичних наслідків.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовано ПК України. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами  контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і відповідно такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року та 03 листопада 2015 року (справи №№ 21-511а14, 21-99а15 відповідно)

 

 

№ 21-99а15

(за позовом ТОВ «Регіональна агенція по обслуговуванню рекламоносіїв» до ДПІ)

Товариство звернулося з позовом про визнання неправомірними дій щодо складання акта; визнання протиправними дії щодо зміни показників податкового кредиту та податкових зобов’язань Товариства в Інтегрованій автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок». Товариство просить суд  відновити в Інтегрованій автоматизованій інформаційній системі даних показники податкової звітності Товариства, що зазначені у податкових деклараціях та додатку

Ст. 74, п. 78.4 ст. 78, п. 86.1 ст. 86  ПК України.

 

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов’язкових юридичних наслідків.

 

№ 21-3039а15

(за позовом ПП «ПАНАС» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії контролерів щодо внесення до інформаційних баз даних змін показників податкової звітності підприємства у відносинах з контрагентами-постачальниками

Ст. 71, 72, 74 ПК України

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків; відповідно такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю

№ 21-3660а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернувся до суду з вимогою визнати неправомірними дії контролерів щодо коригування на підставі акта перевірки, показників податкової звітності з ПДВ та зобов’язати поновити показники податкової звітності з ПДВ

Ст. 71, 72, 74 ПК України

Акт перевірки не порушує прав позивача, а внесення до Інформаційної системи змін без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжує правових наслідків для платників податків та не порушує їхні права

№ 21-2974а15

(за позовом ТОВ «Рокдейл ЛТД» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з вимогою визнати протиправними дії щодо внесення змін до всіх інформаційних баз контролюючих органів на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки

Пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, ст. 73, 74 ПК України

Висновки, викладені в Акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків, і відповідно такий акт не порушує прав останнього.

Включення суб’єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Виключення з баз даних інформації, внесеної на підставі Акта, є необґрунтованим

№ 21-3197а15

(за позовом ТОВ «Інфоторг-М» до ДПІ)

Платник податків звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов’язати контролюючий орган вилучити з інформаційної системи «Податковий блок» інформацію про результати документальної позапланової виїзної перевірки, оформленої актом та заборонити відповідачу використовувати цей акт надалі

Ст. 71, 72, 74, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовані ПК України. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і відповідно такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень - рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і така інформація не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку

Декларування

№ 21-18а15

(за позовом ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані» до Окружної державної податкової служби)

 

 

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати недійсним та скасувати ППР і зобов'язати контролюючий орган внести зміни до його облікової картки платника податків щодо зменшення розміру податкових зобов'язань за результатами скасування ППР. На обґрунтування позову Товариство наводить п. 49.20 ст. 49 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)

Ст. 49 та п. 57.1 ст. 57 ПК України

У разі якщо останній день строку подання  податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК України  десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов'язання пов'язаний саме із таким робочим днем. Оскільки останній день строку подання Товариством податкової декларації, передбачений пп.49.18.1 п.  49.18 ст. 49 ПК України, припав на вихідний день (20 жовтня 2012 року - субота), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 22 жовтня 2012 року (понеділок), і саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов'язання відповідним платником

Облік платників податків

21-92а15

(за позовом ФО до ДПІ)

Позивач  просить зобов’язати контролерів ліквідувати у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів його ідентифікаційний номер, зобов'язати ДПА та ДПІ зберегти за позивачем раніше встановлену форму обліку платників податків (за прізвищем, іменем та по батькові), виключити з інформаційного фонду Реєстру відомості про ідентифікаційний номер та загальні відомості про позивача, знищити облікову картку з його особистими даними, зобов'язати ДПІ поставити в паспорті відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою

Ст. 1, 5  Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» від 22 грудня 1994 року

№ 320/94-ВР

Якщо фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилась від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу, а не лише її ідентифікаційний номер, оскільки положення пункту 1.3 Порядку суперечать положенням Закону № 320/94-ВР, який має вищу юридичну силу та не передбачає облік таких громадян за серією та номером паспорта, а тому в задоволенні заяви Державної фіскальної служби України слід відмовити  

Повернення помилково/надміру сплачених/стягнених обов’язкових платежів

№ 21-161а15

(за позовом ПП «Компанія «Надежда» до Митниці)

 

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення митниці про визначення митної вартості товару. Митниця відмовила у застосуванні митної вартості, заявленої декларантом.  Це пов’язано з тим, що митники визначили митну вартість за попередньою ціною. В той час як сторони контракту домовились про зменшення в кінцевій вартості товару, виникла переплата по податку. Позивач заявляє про повернення надміру сплаченого податку

 Ст. 264 МК України

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи

 

Реальність господарських операцій

№ 21-5206а15

(за позовом  ТОВ «Алюпро» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування ППР. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що має всі первинні документи, які підтверджують реальність здійснених операцій з контрагентами. Водночас представники контролюючого органу послалися на матеріали актів перевірок контрагентів, які вказують на укладення цими товариствами угод без мети настання реальних наслідків

П. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп.5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94ВР, пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

 

№ 21-4266а15

(за позовом ПП «Толеран» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування ППР. З’ясовується питання реальності господарських операцій з контрагентами

Ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України

Первинний документ містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку,  оскільки договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання

№ 21-494а14

(за позовом ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування ППР. З’ясовується питання реальності господарських операцій з контрагентами

Пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Матеріали документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами

 

№ 21-1497а15

(за позовом ТОВ «Науково – технічний центр «Омніс» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування ППР. З’ясовується питання реальності господарських операцій з контрагентами

П. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 198.6 ст. 198 ПК України

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ на вартість понесених витрат зі сплати (нарахуванню) цього податку в ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Витрати позивача, понесені у зв’язку з придбанням товару чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг, і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.

№ 21-1584а15

(за позовом ПАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» до ДПІ)

 

№ 21-1555а15

(за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метротел» до ДПІ)

 

№ 21-1200а15

(за позовом  ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» до ДПІ)

 

Товариство звернулось до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування ППР. З’ясовується питання реальності господарських операцій з контрагентами

Пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства у зв’язку з його господарською діяльністю

№ 21-1413а15

(за позовом ПП «Енергіястрой» до ДПІ)

 

№ 21-1238а15

(за позовом  ПАТ «Мотор Січ» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування ППР. З’ясовується питання реальності господарських операцій з контрагентами. В обґрунтування Товариство зазначило, що на час укладення договорів із позивачем його контрагент був платником ПДВ згідно з чинним законодавством та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, тобто мав достатню правоздатність для укладення спірних угод, тому позивач правомірно сформував податковий кредит

Ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2 ст. 201 ПК України

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Правила застосування РРО

№ 21-3680а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

Під час проведення перевірки контролери не встановили факту неоприбуткування готівки у касі за місцем проведення розрахунків, а лише зазначили про факт відсутності обліку готівкових коштів (торгової виручки) у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків, що свідчить про оприбуткування такої готівки

 

П. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР, ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95

У разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО

 

№ 21-1575а15

(за позовом ДПІ до ТОВ «ФОРС-ЮГ»)

Підприємство звернулось до суду з вимогою скасувати рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій внаслідок нероздрукування 70 фіскальних звітних чеків, незабезпечення їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій та невідповідності суми готівки на місці проведення розрахунків сумі, зазначеній у денному звіті реєстратора розрахункових операцій. Підприємство вказує на те, що фінансова санкція до нього була застосована в період, коли воно не здійснювало господарської діяльності

П. 9 ст. 3, п. 4 ст. 17 Закону України

«Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР

Фінансова санкція встановлена за порушення суб’єктами підприємницької діяльності вимоги закону щоденно друкувати фіскальний звітний чек та зберігати його в КОРО.

Не виконуючи протягом певного періоду обов’язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб’єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи цей чек у КОРО – триваюче.

За вчинення порушень, про які йдеться  у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб’єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його незберігання в КОРО

№ 21-289а15

(за позовом ТОВ «Волинська фабрика гофротари» до ОДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування ППР, згідно з якими позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість. Позивач вважає, що представники контролюючого органу неправильно застосували термін «господарська діяльність», що призвело до безпідставного обмеження права на формування валових витрат та податкового кредиту

Пп.7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

пп. 5.3.9 п. 5.3 , п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств

При здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість    

 

№ 21-5а14

(за позовом ТОВ виробничо комерційної фірми «ЛІА» ЛТД до ДПІ)

             

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення контролерів про застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених законодавством про застосування реєстраторів розрахункових операцій. На думку Товариства, контролери дійшли неправомірного висновку, оскільки термін «щоденно» слід розуміти не як календарну дату, а як проведення щоденного друкування фіскальних звітних чеків, яке повинно виконуватися не пізніше 24 години після проведення першої розрахункової операції реєстраторами розрахункових операцій після виконання попереднього Z-звіту

П. 9 ст. 3 Закону України  «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»  від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають своєчасно та в повній мірі оприбутковувати усю готівку, що надходить до кас, та щоденно, тобто кожного робочого дня по закінченні зміни, але не пізніше 24 години цього ж дня, друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО. У разі недотримання суб'єктом господарювання при здійсненні діяльності пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР та підпункту 2.6 глави 2 Положення до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами пункту 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР та абзацу третього частини першої статті 1 Указу № 436/95 відповідно          

Застосування заходів відповідальності

 № 21-275а14

(за позовом ТОВ «Сварог Трейд» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій. Проблемним постає питання щодо ведення обліку товарів (за місцем обліку чи за місцем реєстрації)

П. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)

Фінансова санкція, встановлена статтею 21 зазначеного Закону, може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку, визначеного Положенням (стандартом) 9.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону № 996-ХІV та Положення  (стандарту) 9, не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 21 Закону № 265/95-ВР.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ТОВ мало всі первинні документи на товари, що реалізовувались, а облік товарних запасів вівся відповідно до вимог чинного законодавства         

 

Порушення митного законодавства

№ 21-317а14

(за позовом ТОВ «АТБ-Інвест» до Митниці)

Товариство звернулося до суду з позовом ППР форми «Р». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані ППР не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки при ввезенні в Україну вантажних автомобілів як внеску іноземного інвестора до статутного капіталу позивача, який є підприємством з іноземними інвестиціями, ввізне мито сплачене не було і підлягало б сплаті лише у разі відчуження вищезазначених автомобілів протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс позивача.

Ст. 18 Закону № 93/96-ВР, абз. 1 п. 2 розділу II Прикінцевих положень Закону № 2134-III, ст. 5 Закону України від           17 лютого 2000 року № 1457-III «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження»

Вимоги пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-ІІІ щодо сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування

 

Правила застосування РРО

№ 21-466а14

(за позовом ТОВ «ДСГ» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з оскарженням ППР про донарахування податку на прибуток.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувані ППР є протиправними, оскільки прийняті відповідачем на підставі хибних висновків акта документальної планової виїзної перевірки товариства

Ч. 2 ст. 238, ч. 2 ст. 241, 250 Господарського кодексу України

При виявленні факту вчинення суб’єктом господарювання порушення норм щодо регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, установлених ч. 1 ст. 250 ГК. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій

2014

Податкові перевірки

№ 21-19а14

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії ДПІ, скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що перевірка щодо дотримання суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу коштів, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої прийняте оскаржуване рішення, є неправомірною, а рішення – протиправним, оскільки прийняте без урахування фактичних обставин

П. 12 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

Обов’язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Натомість фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону № 265/95-ВР були зобов’язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством

№ 21-576а14

(за позовом ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати ППР.

На обґрунтування позову зазначало, що слідчим податкової міліції у рамках кримінальної справи винесено постанову про призначення позапланової документальної перевірки Товариства з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ у взаємовідносинах із контрагентом, проведення якої доручено ДПІ.

В акті перевірки зафіксовано завищення Товариством суми податкового кредиту, від’ємного значення та суми бюджетного відшкодування. На підставі зазначеного акта відповідач виніс спірні податкові повідомлення -рішення

П. 1.3 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 та 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Відсутність прийняття судом рішення у кримінальній справі, в межах якої проведено документальну перевірку позивача, не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення - рішення про визначення грошового зобов’язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи

Декларування

№ 21-30а14

(за позовом ТОВ «Кімберлі-Кларк Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ, згідно з якою йому нараховано податковий борг з податку на прибуток підприємств та пеня за прострочення сплати податку, визначеного у декларації.

На обґрунтування позову Товариство послалося на відсутність у нього визначеного в оскаржуваній вимозі податкового боргу у зв’язку з уточнюючим розрахунком, де Товариство вказало на завищення у податковій декларації суми податкового зобов’язання. Обґрунтовуючи протиправність нарахування пені, Товариство вказало на те, що визначена у податковій декларації сума податкового зобов’язання (з урахуванням уточнюючого розрахунку) сплачена ним із дотриманням встановленого строку, а саме – протягом десяти календарних днів, наступних за днем подання декларації

Пп. 4.1.4, 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 та пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Граничним строком подання податкової декларації, зокрема, за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, у разі припадання 40 дня на вихідний день є наступний за ним робочий день. Тому початок перебігу встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ десятиденного строку для сплати зазначеного у податковій декларації зобов’язання пов’язаний саме із таким робочим днем, у який ця декларація була подана

Правила застосування РРО

№ 21-54а14

(за позовом ТОВ «Торгівельний будинок «Богодухівська Птахофабрика» до ДПІ)

ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконними та скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а також зупинити дію цих рішень. За результатами перевірки з питань дотримання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності патентів і ліцензій встановлено вчинення позивачем правопорушення, внаслідок проведення розрахункових операцій без видачі розрахункових документів встановленої форми та внаслідок незабезпечення відповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі, зазначеній у поточному звіті РРО, а також внаслідок нездійснення обліку готівкових коштів на повну суму їх надходження у книзі обліку розрахункових операцій

П. 2.6, 7.16, 7.19 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року

У разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність.

Положення пунктів 7.16, 7.19 Положення не спростовують зазначеного вище висновку щодо обов’язку підприємства дотримуватися сукупності дій, передбачених пунктом 2.6 Положення, для належного оприбуткування готівки, оскільки ці норми регламентують дії органів контролю під час здійснення перевірок підприємств, а не визначають порядок оприбуткування готівки

Застосування заходів відповідальності

№ 21-92а14

(за позовом ТОВ «ДСГ» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати ППР ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій про донарахування податку на прибуток.

Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акта про результати перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, у якому вказано, зокрема, на порушення Товариством порядку оприбуткування готівки, а саме: внесення на його розрахунковий рахунок готівки  без здійснення відповідних записів у касовій книзі та без складання прибуткових касових ордерів

П. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та ст. 1 Указу Президента від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»

Верховний Суд України вже вирішував питання щодо правильного застосування судом касаційної інстанції пункту 2.6 Положення та статті 1 Указу № 436/95. Зокрема, у постановах цього суду від 02 квітня та 10 вересня 2013 року (№№ 21-77а13, 21-190а13 відповідно) вказано на те, що, оскільки на час порушення суб’єктами господарювання правил оприбуткування готівки не діяли закони, які б регламентували такі відносини,  застосування за вчинення таких порушень фінансових санкцій, встановлених Указом № 436/95, чинним на час виникнення спірних відносин, було правомірним

№ 21-203а14

(за позовом ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправним та скасувати ППР, яким йому було нараховано штраф за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності

П. 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України

Неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності слід розуміти як порушення податкового  законодавства, за яке відповідно до пункту 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК може бути застосована відповідальність, передбачена пунктом 120.1 статі 120 ПК, але не більше 1 грн за кожне порушення

№ 21-279а14

(за позовом комунального підприємства «Міський водоканал» до ДПІ)

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними ППР, якими встановлено порушення Підприємством граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.

Підприємство послалося на те, що заборговані суми земельного податку було постановлено стягнути з нього в судовому порядку, проте надалі суд розстрочив виконання рішення. Позивач зазначив, що кожного місяця після винесення рішення суду про розстрочення боргу погашав заборгованість рівними частками у розмірі, визначеному судом, а тому вважає, що підстав для нарахування штрафних санкцій за порушення строків сплати податкових зобов’язань немає

Пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов’язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені пунктом 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ терміни.

Цей Закон не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання  залежно від того, як платник податку її сплатив – добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі й у випадку розстрочення його виконання

№ 21-466а14

(за позовом ТОВ «ДСГ»)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати ППР.

Позивач послався на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними, оскільки прийняті відповідачем на підставі хибних висновків акта документальної планової виїзної перевірки Товариства.

Під час перевірки податковий орган встановив порушення Товариством порядку оприбуткування готівки, за яке передбачена відповідальність, а саме: внесення на його розрахунковий рахунок готівки без здійснення відповідних записів у касовій книзі та без складання прибуткових касових ордерів

Ч. 2 ст. 238, ч. 2 ст. 241, ст. 250 Господарського кодексу України

За своєю суттю передбачена статтею 1 Указу № 436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 ГК.

При виявленні факту вчинення суб’єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК (один рік з моменту вчинення порушення та шість місяців з моменту виявлення такого порушення). Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Правова позиція щодо застосування до спірних відносин статті 250 ГК  висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2007 року № 21-713во06, 15 вересня 2009 року № 21-558во09, 27 травня 2014 року № 21-126а14

 

Сплата грошового зобов’язання

№ 21-215а14

(за позовом «Кімберлі-Кларк Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати ППР ДПІ про нарахування штрафу за несвоєчасну сплату податку на прибуток

Пп. 4.1.4, 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 та пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Граничним строком подання податкової декларації, зокрема, за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, у разі припадання 40 дня на вихідний день є наступний за ним робочий день. Тому початок перебігу встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ десятиденного строку для сплати зазначеного у податковій декларації зобов’язання  пов’язаний саме із таким робочим днем, у який ця декларація була подана.     

Аналогічний правовий висновок містить постанова Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року (№ 21-30а14)

Облік платників податків

№ 21-238а14

(за позовом ФО до ДПІ)

Позивачі звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов’язати ДПА ліквідувати у Державному реєстрі фізичних осіб–платників податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційні номери, зобов’язати ДПА та ОДПІ зберегти за позивачами раніше встановлену форму обліку платників податків (за прізвищем, іменем та по батькові), виключити з інформаційного фонду Реєстру відомості про ідентифікаційні номери та загальні відомості. Позивачі посилалися на те, що вони, як сповідники православної віри, через свої релігійні переконання не бажають здійснювати будь-які платежі з використанням ідентифікаційного номера

Ст. 63, 70 ПК України та ст. 1, 3, 5 Закону України від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб–платників податків та інших обов’язкових платежів»

У разі коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу (постанова від 21 травня 2013 року у справі № 21-132а13).

Така ж правова позиція щодо подібних до спірних обставин була висловлена в постанові Верховного Суду України від 28 березня 2013 року у справі № 21-26а13

Порушення митного законодавства

№ 21-479а14

(за позовом ТОВ «МЕДЛЕНС ОПТИКС» до Митниці)

ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР форми «Р» про визначення податкового зобов’язання зі сплати ввізного мита, податку на додану вартість (далі – ПДВ) та штрафних санкцій.

На обґрунтування позову ТОВ зазначило, що податкове зобов’язання та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки при митному оформленні товару воно виконало процедури, передбачені чинним законодавством України, а митний орган при здійсненні митного контролю прийняв вантажно-митні декларації (далі – ВМД) без жодного зауваження, тобто Митниця підтвердила правильність та достовірність даних ВМД

Ст. 40, 43, 69, 313 МК, Порядку проведення митними органами невиїзних документальних перевірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 71, пп. «в» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України від 05 лютого 1992 року № 2097-ХІІ «Про Єдиний митний тариф»

Існує можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то потім вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки у класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів

№ 21-511а14

(за позовом ТОВ «Инфинити» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ, в якому просило зобов’язати ДПІ утриматися від використання та передачі іншим особам зазначеного акта перевірки і вилучити з відповідних баз даних інформацію, викладену в зазначеному акті перевірки, та відновити у відповідних базах даних суми, задекларовані Товариством тощо

Ст. 71, 72, 74 ПК

Висновки, викладені у акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і відповідно такий акт не порушує прав останнього.

Включення суб’єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку

2013

Застосування заходів відповідальності

№ 21-48а13

(за позовом ФО до ДПІ)

Позивач звернувся до суду з вимогою про оскарження рішення про застосування фінансових санкцій, які застосовані у зв’язку з порушенням ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від
19 грудня 1995 року № 481/95-ВР, у частині продажу пива особі, яка не досягла 18 років

Ч. 4 ст. 15-3 Закону № 481/95-ВР

Ч. 4 ст. 15-3  Закону № 481/95-ВР продавця наділено правом отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, документи, які підтверджують вік такого покупця, а отже, ця вимога має спонукати суб’єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію. Відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв’язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою звільнення суб’єкта господарювання від відповідальності

Правила застосування РРО

№ 21-7а13

(за позовом СПД-ФО до ДПІ)

 

№ 21-35а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-370а13

(за позовом ТОВ «Ресурс-Сервіс» до ДПА та ДПІ)

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому, зокрема, просив скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій, за якими їй визначено штрафи, та акт перевірки щодо дотримання суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій

 

Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затверджене постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2012 року (справа № 21-400а12)

№ 21-42a13

(за позовом ТОВ фірми «Журавлина» до ДПІ)

Товариство звернулося суду з позовом, у якому просило визнати недійсним ППР ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил застосування РРО. Відповідальність передбачається за непроведення розрахункових операцій через РРО при продажу товарів, а Товариство не є продавцем та власником пально-мастильних матеріалів. Зокрема, позивач зазначив, що відпуск пально-мастильних матеріалів здійснювався Товариством на підставі договорів зберігання цих матеріалів, відповідно до яких замовники передавали на зберігання Товариству пально-мастильні матеріали за актами приймання-передачі, при цьому право власності на предмет зберігання до Товариства не переходило. Прийняття та відпуск матеріалів здійснювалися за талонами

 

Ст. 1, п. 1 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

Касові апарати, за допомогою яких здійснюються розрахункові операції і які приймають від покупця талони як замінники готівкових коштів за надання послуги або товару, мають бути обладнані РРО.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 16 червня 2009 року (справа № 21-683во08) та від 18 грудня 2012 року (справа № 21-341а12)

№ 21-439а12

(за позовом приватного підприємства «Регіон-Юг» до ДПІ)

 

№ 21-76а13

(за позовом дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»)

 

№ 21-247а13

(за позовом ТОВ «Західна нафтова група – Техно-Нафта» до ДПІ)

 

№ 21-306а13

(за позовом Чутівського районного споживчого товариства до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

На думку ДПІ, позивачем було нездійсненно у книзі обліку розрахункових операцій обліку  готівкових коштів у повному обсязі їх надходження згідно з роздрукованими фіскальними звітами, що призвело до порушення порядку оприбуткування готівки

П. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. При цьому невідображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після їх проведення із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки, відповідальність за яке встановлена саме Указом № 436/95

№ 21-77а13

(за позовом Глобинського споживчого товариства до ДПІ)

 

№ 21-190а13

(за позовом ТОВ «Содіс» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії працівників ДПА щодо проведення перевірки та складання акта, скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій

Абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»

Предмети правового регулювання Указу та Закону № 265/95-ВР є різними. Відносини стосовно відповідальності суб’єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом № 265/95-ВР, прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ. Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини, тому застосування за неоприбуткування готівки у касах штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу третього статті 1 Указу є законним

№ 21-89а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-155а13

(за позовом ТОВ «Славяни» до ДПІ

 

№ 21-428а13

(за позовом ТОВ «МАНУЛІ ФЛУІКОННЕКТО» до ДПІ)

 

№ 21-442а13

(за позовом ТОВ «Ресторан «Театральний» ЛТД до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій. ДПІ в акті перевірки зазначено про проведення розрахункової операції без використання РРО, КОРО та розрахункової книги, проведення розрахункової операції без використання режиму попереднього програмування найменування товару, ціни і обліку кількості; незабезпечення щоденного друку фіскальних звітних чеків, які були роздруковані на наступний день; незбереження фіскального чеку у книзі обліку розрахункових операції; невідповідність суми готівкових грошових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначених у денному звіті РРО

П. 9 ст. 3 та п. 4 ст. 17 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

Не виконуючи протягом певного періоду обов’язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб’єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи цей чек у книзі обліку розрахункових операцій – триваюче.

Враховуючи, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Отже, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб’єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій

№ 21-94а13

(за позовом кооперативного підприємства “Лілея” до ДПІ)

 

№ 21-372а13

(за позовом Красносільського споживчого товариства до ДПІ)

КП звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення ДПІ застосування штрафних (фінансових) санкцій. Позивач посилався на те, що ДПІ невірно встановила період, за який обраховано річний обсяг розрахункових операцій та дату досягнення граничного розміру такого обсягу, оскільки в Законі № 265/95-ВР під словом «рік» розуміється «календарний рік», який розпочинається 01 січня і закінчується 31 грудня, а не будь-які 12 місяців, тому рішення ДПІ є неправомірним

П. 1 ст. 3, ст. 10 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

При здійсненні роздрібної торгівлі та громадського харчування на території села, що здійснюється підприємством споживчої кооперації, застосування РРО є обов’язковим при перевищенні річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів, встановленого у розмірі 75 000 грн на один структурний підрозділ, має обчислюватися за календарний рік, а не будь-які 12 місяців за вибором органу державної податкової служби.

При цьому календарний рік – проміжок часу з 01 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів

№ 21-121а13

(за позовом приватного підприємства «Солекс» до ДПІ)

 

№ 21-162a13

(за позовом приватного підприємства «Солекс» до ДПІ)

 

Підприємство звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку використання РРО після включення комп’ютерно-касової системи «Фіскал» до Державного реєстру

П. 2 ст. 17 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні пункту 2 статті 17 Закону № 265/95-ВР та у постанові від 13 лютого 2012 року (справа № 21-396а11) вказав, що з моменту включення наказом Державної податкової адміністрації України від 01 липня 2008 року № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Державного реєстру комп’ютерно-касової системи «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів, держава виконала взятий на себе обов’язок щодо забезпечення переведення суб’єктів господарювання на облік розрахункових операцій у готівковій формі при використанні гральних автоматів із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій. Отже, з цієї дати суб’єкти господарювання зобов’язані використовувати у своїй діяльності гральні автомати, оснащені комп’ютерно-касовою системою «Фіскал», і не повинні вводити в експлуатацію ті гральні автомати, що не забезпечують можливість застосування цієї системи 

№ 21-147а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-412а13

(за позовом СПД-ФО до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій. На обґрунтування позову послалася на те, що планова перевірка була проведена з порушенням закону. Крім того, позивачка зазначила, що ДПС в акті перевірки помилково відобразила розрахункові операції з реалізації товарів, що належали іншому ФОП, до яких вона відношення не мала

П. 12 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

Обов’язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на ФОП, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

Натомість ФОП, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону № 265/95-ВР були зобов’язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством

Облік платників податків

№ 21-26а13

(за позовом ФО до ДПА та ДПІ)

 

№ 21-132а13

(за позовом ФО до ДПА та ДПІ)

 

№ 21-135а13

(за позовом ФО до ДПА та ДПІ)

 

ФО звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов’язати ДПА: виключити з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів інформацію про позивачів що обліковуються за серією та номером паспорта; здійснювати надалі облік позивачів як платників податків та інших обов’язкових платежів за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера (за прізвищем, іменем, по батькові та за місцем проживання) та проставити в їх паспортах відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою

Ч. 2 ст. 1 Закону України від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів»

У випадку, коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби,  з Державного реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу, а не лише її ідентифікаційний номер.

Положення, відповідно до якого громадяни України, які відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, обліковуються як платники податків та інших обов’язкових платежів за серією та номером паспорта, суперечить положенням Закону № 320/94-ВР, який має вищу юридичну силу, про необхідність видалення всієї інформації про таких осіб, зазначений Закон також не передбачає облік таких громадян за серією та номером паспорта

Порушення митного законодавства

№ 21-36а13

(за позовом приватної фірми «АПІЯ» до митниці)

 

№ 21-407а13

(за позовом приватної фірми «Кібелла» до митниці)

Фірма звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії митниці та скасувати ППР форми «Р» про визначення податкового зобов’язання з ПДВ. На обґрунтування позову Фірма зазначила, що податкове зобов’язання та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки при митному оформленні товару процедури, передбачені чинним законодавством України, вона виконала, а митний орган при здійсненні митного контролю вантажно-митні декларації (далі – ВМД) прийняв без жодного зауваження, тобто митниця підтвердила правильність та достовірність даних ВМД

Пп. «в» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Існує можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то потім  вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки у класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, за виключенням випадку, коли така помилка була наслідком протиправних дій імпортера, зокрема зазначення у вантажній митній декларації недостовірних відомостей

№ 21-85а13

(за позовом приватної агропромислової компанії “Тачанка” до митниці)

 

№ 21-120а13

(справу за позовом приватного підприємства «Платан» до митниці, Головного управління Державного казначейства України)

 

№ 21-326а13

(за позовом ТОВ «Меркурій» до митниці)

Компанія звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила: визнати неправомірним рішення митниці про визначення митної вартості товарів, визнати неправомірною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визнати неправомірним рішення про неможливість застосування митної вартості товару. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Компанія послалась на те, що митниця при визначенні митної вартості товару порушила порядок застосування методів визначення митної вартості товарів, передбачений статтею 266 Митного кодексу України

Ст. 266 МК України

Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

У разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару вона відповідно до вимог статті 266 МК зобов’язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних мотивів.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня, 07 лютого, 14 листопада 2011 року та 06 лютого, 11 вересня 2012 року (№№ 21-56а10, 21-76а10, 21-213а11, 21-418а11, 21-245а12 відповідно), від 21 листопада 2011 року (справа № 21-222а11) і 06 лютого 2012 року (справи №№ 21-418а11, 21-375а11, 21-365а11), 26 червня 2012 року (справа № 21-172а12)

№ 21-202а13

(за позовом ТОВ «Техно-Інвест» до митниці)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення форми «Р» про визначення податкового зобов’язання із ввізного мита та про визначення податкового зобов’язання з ПДВ, рішення про визначення митної вартості товарів. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що воно подало митниці всі документи для проведення митного оформлення. Оскільки митний орган визнав митну вартість товарів, будь-яких зауважень щодо їх декларування не мав і надав дозвіл на ввезення товарів на митну територію України, то після оформлення та пропуску товарів через митний контроль підстав для винесення оскаржуваних повідомлень і рішень у нього не було

Ст. 69, 259, 265, 267 МК України та пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то потім він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів.

В інших випадках за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недоплату.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 21-223а11   

№ 21-221а13

(за позовом ФО до митниці)

 

 

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною відмову митниці у пільговому розмитненні транспортного засобу, зобов’язати митницю здійснити митне оформлення автомобіля зі звільненням від оподаткування. На обґрунтування позову послалася на те, що вона має право на пільгове оподаткування транспортного засобу, що ввозиться, у разі переселення на постійне місце проживання до України

Ст. 8 Закону України від 13 вересня 2001 року № 2681-III „Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”

Для пільгового оподаткування при митному оформленні механічного транспортного засобу, зокрема за кодом 87.03 УКТЗЕД, необхідна наявність таких обставин: 1) особа повинна переселятися до України на постійне місце проживання та бути власником цього транспортного засобу не менше року; 2) транспортний засіб мав перебувати на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року; 3) той, хто переселяється, мав проживати на території будь-якої держави не менше одного року.

Факт перебування позивача на консульському обліку в Республіці Молдова зумовлює необхідність для мети, передбаченої частиною другою статті 8 Закону № 2681-III, вимагати на підтвердження факту перебування транспортного засобу на обліку в цій же країні, яка є суб’єктом міжнародних відносин, документи, видані саме її повноважними органами

№ 21-354а13

(за позовом ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна» до митниці)

Товариство звернулося до суду з позовом до митниці про визнання неправомірними дій щодо відмови у прийнятті вантажної митної декларації та відмови у митному оформленні товару за першим методом визначення митної вартості; визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом

Ст. 266 МК, положення Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766

Митні органи мають виключну компетенцію у питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості митниця зобов’язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм права в постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-35а10) та 29 травня 2012 року (справа № 21-91а12)

№ 21-270а13

(за позовом ЗАТ «Виробниче об’єднання «Конті» до ДПІ та ГУ ДКСУ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії митниці у видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та визнати її недійсною. На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на достатність наданих ним документів для визначення митної вартості ввезеного на митну територію України товару за першим методом (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються), зауваживши при цьому, що митна вартість визначена неправомірно та є завищеною

П. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766

Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості

№ 21-291a13

(за позовом ТОВ «Прінт-Сервіс» до митниці та ДКС України)

Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати незаконною картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та стягнути з Державного бюджету України неправомірно отриманий ПДВ та державне мито

П. «о» ч. 1 ст.19 Закону України від 05 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф»

Основою УКТЗЕД є розподіл товарів за певними критеріями опису на вищезазначені класифікаційні групування.

УКТЗЕД, відомості з якої покладені в основу переліку товарів, що мають преференцію за пунктом «о» частини першої статті 19 Закону № 2097-XII, складається як з опису товару, так і з його коду, і лише відповідність опису товару його десятизначному цифровому коду дає право на застосування згаданої пільги

№ 21-439а13

(за позовом приватного підприємства «СПС» до митниці)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення митниці про визначення митної вартості ввезених позивачем товарів не за ціною договору, а на підставі лише цінової інформації з бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації та стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства надмірно сплачену ним суму податку на додану вартість

Ст. 264–266 Митного кодексу України та положень Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766

Питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку в разі виникнення обґрунтованого сумніву, відносяться до виключної компетенції митних органів. Тому суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості

2012

Порушення митного законодавства

№ 21-377а11

(за позовом ТОВ «Меркурій» до митниці)

 

№ 21-169а12

(за позовом публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до митниці)

ТОВ звернулося до суду з оскарженням рішень митниці про визначення митної вартості товарів. ТОВ послалося не те, що митниця при вирішенні питання розмитнення належного позивачеві імпортованого товару, не погодившись із задекларованою вартістю цього товару, визначила її самостійно в порядку та у спосіб, які ТОВ вважає протиправними

Ст. 259, 264, 266, 267, 273 МК України

Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Митниця має повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

У випадку відмови надати додаткові документи для її підтвердження митний орган відповідно до митного законодавства може прийняти картку відмови та визначити митну вартість товару за ціною договору щодо ідентичних товарів

№ 21-267а11

(за позовом ТОВ "НеоКард" до Митниці)

 

№ 21-272а11

(за позовом ТОВ "Караван-Фіш" до митниці)

 

№ 21-813во10

(за позовом ТОВ “Кліон” до митниці)

 

№ 21-181а12

(за позовом приватної промислово-торгівельної фірми «ЮСІ» до митниці)

 

№ 21-203а12

(за позовом ФОП до митниці)

 

№ 21-330а12

(за позовом ФО до митниці)

Товариство звернулося з позовом про скасування податкове повідомлення форми "Р", яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ. Товариство зазначило, що під час митного оформлення товару за вантажними митними деклараціями воно виконало всі дії, передбачені чинним законодавством України, що було підтверджено і працівниками митниці, які виконали всі митні процедури, передбачені чинним законодавством, закінчивши митне оформлення товарів

Пп. "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"

Існує можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таких обставин у цій справі не встановлено і в судових рішеннях не наведено.

Якщо митні органи, приймаючи вантажно-митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то потім вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ

№ 21-365а11

(за позовом ФОП, ТОВ «Гудлук» до митниці)

 

№ 21-418а11

(за позовом ТОВ «Меркурій» до митниці)

 

№ 21-375а11

(за позовом ТОВ «Меркурій» до митниці)

 

№ 21-15а12

(за позовом ТОВ «ОНВІ» до митниці)

 

№ 21-91а12

(за позовом ПП «СПС» до митниці)

 

№ 21-138а12

(за позовом ТОВ «АГТ Плюс» до митниці)

 

№ 21-172а12

(за позовом ТОВ «Меркурій» до митниці)

 

№ 21-197а12

(за позовом ФОП до митниці)

 

№ 21-245а12

(за позовом ТОВ «М’ясо Полісся» до митниці)

 

№ 21-252а12

(за позовом приватного акціонерного товариства «Виробниче об’єднання «Конті» до митниці)

 

№ 21-306а12

(за позовом ТОВ «Українські покрівельні системи» до ДПІ)

Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання протиправними рішення відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці і карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Послалися на те, що заявлена позивачами митна вартість товару меляси бурякової базувалася на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митниця неправомірно відмовила у митному оформленні поданих позивачами вантажних митних декларацій

Ст. 266 МК України

Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

У разі незгоди митниці із митною вартістю імпортованого товару вона відповідно до вимог статті 266 МК зобов’язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних мотивів.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня, 07 лютого, 14 листопада 2011 року та 06 лютого, 11 вересня 2012 року (№№ 21-56а10, 21-76а10, 21-213а11, 21-418а11, 21-245а12 відповідно), від 21 листопада 2011 року (справа № 21-222а11) і 06 лютого 2012 року (справи №№ 21-418а11, 21-375а11, 21-365а11), 26 червня 2012 року (справа № 21-172а12)

№ 21-390а11

(за позовом ВАТ «Росс» до митниці)

 

№ 21-130а12

(за позовом ТОВ «В.Е.С. Груп» до митниці)

Товариство звернулося до суду з позовом до митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення форми «Р» про донарахування ввізного мита та штрафних санкцій та про донарахування ПДВ. Позивач зазначив, що жоден документ, який надавався до митного оформлення, не був визнаний таким, що містить неправдиві дані, при цьому документи, що використовувалися під час митного оформлення, перевірялися безпосередньо митницею та були прийняті митним органом як такі, що відповідають встановленим нормам. Отже, митниця не мала правових підстав для нарахування податкових зобов’язань

Ст. 267 Митного кодексу України, ст. 10 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то потім він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів.

В інших випадках за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір

№ 21-444а11

(за позовом ФО до митниці)

 

№ 21-454а11

(за позовом ФО до митниці)

 

№ 21-405а11

(за позовом ФО до митниці)

 

№ 21-416а11

(за позовом ФО до митниці)

 

№ 21-80а12

(за позовом ФО до митниці)

ФО звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії митниці та скасувати картку відмови в прийнятті митної чого? та зобов’язати митницю здійснити митне оформлення автомобіля зі звільненням від оподаткування. На обґрунтування позову позивач послався на те, що він має право на пільгове оподаткування транспортного засобу, що ввозиться, у разі переселення на постійне місце проживання до України

Ст. 8 Закону України від 13 вересня 2001 року № 2681-III „Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”

Для пільгового оподаткування при митному оформленні механічного транспортного засобу, зокрема за кодом 87.03 УКТЗЕД, необхідна наявність таких обставин: 1) особа повинна переселятись до України на постійне місце проживання та бути власником такого транспортного засобу не менше року; 2) транспортний засіб мав перебувати на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року; 3) той, хто переселяється, мав проживати на території будь-якої держави не менше одного року (в контексті статті 1 Закону № 2681-III).

Факт перебування ФО на консульському обліку в Республіці Молдова зумовлює необхідність для мети, передбаченої частиною другою статті 8 Закону № 2681-III, вимагати на підтвердження факту перебування транспортного засобу на обліку в цій же країні, яка є суб’єктом міжнародних відносин, документи, видані саме її повноважними органами.

Оскільки автомобіль не був зареєстрований в Республіці Молдова, відповідні документи митниці не надані, то вона правомірно відмовила позивачу у здійсненні пільгового митного оформлення автомобіля

№ 21-260а11

(за позовом ФО до заступника начальника митниці)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил через відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

На думку Відповідача, Позивач заявив у митній декларації неправдиві відомості та надав митному органу документи з такими відомостями як підставу для зменшення розміру податків і зборів. Проте рішення було прийняте за межами строків, встановлених МК України, що Відповідач обґрунтував вчиненням Позивачем триваючого правопорушення

Ст. 328, 355 МК України

Передбачене статтею 355 МК порушення митних правил, яке полягає в заявленні у ВМД неправдивих відомостей як підстави для звільнення від сплати податків і зборів, що спричинило їх недобори до бюджету, характеризується вчиненням одноразової дії у певний час, а саме під час митного оформлення товару, коли такий проступок може бути виявлений контролюючим органом, який згідно з метою митного оформлення, визначеною статтею 70 МК, засвідчує відомості, одержані під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформляє результати такого контролю. МК, як і інші нормативно-правові акти, що встановлюють порядок подання та заповнення декларації, не містить положень, які б дозволяли особі, яка її подала, вносити до декларації зміни, доповнення чи виправлення після прийняття її митним органом та митного оформлення товару.

Тому зазначене порушення митних правил не можна вважати триваючим, воно припиняється із поданням декларації митному органу, а отже, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня його вчинення

№ 21-52а12

за позовом ВАТ «Грета» до митниці)

Товариство звернулося з позовом про визнання протиправними рішень митниці у видачі карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон та стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми ПДВ та митного збору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Товариство посилалося на те, що митниця при здійсненні митного оформлення товару протиправно самостійно здійснила митну оцінку товару Товариства за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, внаслідок чого воно змушено було сплатити зазначену відповідачем митну вартість імпортованого товару, понесло зайві витрати у вигляді надмірно сплачених сумах ПДВ та митного збору

П. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766

Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб’єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів

№ 21-90а12

(за позовом ФО до митниці)

ФО звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною відмову митниці у пільговому розмитненні транспортного засобу, зобов’язати митницю здійснити митне оформлення автомобіля зі звільненням від оподаткування. На обґрунтування позову послалася на те, що вона має право на пільгове оподаткування транспортного засобу, що ввозиться, у разі переселення на постійне місце проживання до України

Ст. 8 Закону України від 13 вересня 2001 року № 2681-III “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”

Для пільгового оподаткування при митному оформленні механічного транспортного засобу, зокрема за кодом 87.03 УКТЗЕД, необхідна наявність таких обставин: 1) особа повинна переселятись до України на постійне місце проживання та бути власником такого транспортного засобу не менше року; 2) транспортний засіб мав перебувати на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року; 3) той, хто переселяється, мав проживати на території будь-якої держави не менше одного року (в контексті статті 1 Закону № 2681-III).

Факт перебування особи на консульському обліку в Республіці Молдова зумовлює необхідність для мети, передбаченої частиною другою статті 8 Закону № 2681-III, вимагати на підтвердження факту перебування транспортного засобу на обліку в цій країні, яка є суб’єктом міжнародних відносин, документи, видані саме її повноважними органами.

Надання інших документів не надає права пільгового оподаткування при митному оформленні механічного транспортного засобу

Правила застосування РРО

№ 21-382а11

(за позовом ТОВ «Світ розваг» до ДПІ)

 

№ 21-362а11

(за позовом ТОВ «Світ розваг» до ДПІ)

 

№ 21-396а11

(за позовом ПП «Солекс» до ДПІ)

 

№ 21-220а12

(за позовом ПП «Солекс» до ДПІ)

 

№ 21-295а12

(за позовом ТОВ «Світ розваг» до ДПІ)

 

№ 21-225а12

(за позовом ТОВ "Зигзаг Удачі – Україна" до ДПІ)

ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання незаконним рішення ДПІ щодо застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Товариство послалося на те, що Мінпромполітики було зобов’язано забезпечити в термін до 31 грудня 2006 року розробку запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють, однак на момент звернення до суду з цим позовом воно не забезпечило розроблення цих пристроїв. А суб’єкти підприємницької діяльності мають право застосовувати тільки ті РРО, що включені до Державного реєстру РРО. Тому позивач закон не порушив

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій»

Наказом Державної податкової адміністрації України від 01 липня 2008 року № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Державного реєстру було включено комп’ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

За таких обставин до цієї дати у суб’єктів господарювання була відсутня об’єктивна можливість дотримуватися вимог Закону № 265/95-ВР у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи. Тому притягнення їх до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 01 липня 2008 року

№ 21-93а12

(за позовом ТОВ «КСІ-У» до ДПІ)

 

№ 21-97а12

(за позовом ТОВ «КСІ-У» до ДПІ)

 

№ 21-391а12

(за позовом ТОВ «КСІ-У» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій, прийнятого на підставі акта перевірки. В акті перевірки зазначено про порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Факт несумісності з гральними автоматами, що використовує у своїй діяльності позивач, виходив із того, що Позивач використовував гральні автомати, які не переведені у фіскальний режим роботи після 01 липня 2008 року [дата включення комп’ютерно-касової системи «Фіскал» до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій]

Ст. 3, 11 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 6 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій»

Наказом ДПА від 01 липня 2008 року № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Державного реєстру було включено комп’ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

З цього часу суб’єкт господарювання не має можливості посилатися на невиконання державою взятих на себе обов’язків з організації розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть передбаченим Законом № 265/95-ВР вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Таким чином, до суб’єкта господарювання, який здійснював розрахункові операції через незареєстрований, неопломбований у встановленому порядку та непереведений у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням документів невстановленої форми, застосовуються фінансові санкції, передбачені пунктами 1, 2 статті 17 Закону № 265/95-ВР

№ 21-400а12

(за позовом республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення про застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил застосування РРО

П. 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95)

№ 21-341а12

(за позовом ПП «Гейм-Сервіс» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил застосування РРО, зокрема, необладнання гральних автоматів РРО

П. 1, 2 ст. 3, ст. 11 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 6 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій»

Надання послуги заміни готівкових коштів на їхні замінники відрізняється від послуги, яка в подальшому отримується з використанням  такого замінника (жетону). У зв’язку з цим відповідь на питання, яка фактично послуга надана, міститься в розрахунковому документі, виданому РРО.

Цей документ вказує на сутність наданої послуги. Зокрема, стосовно послуг, які надаються з використанням автоматів, це може бути право на проїзд у приміському залізничному транспорті, право на гру, право на проїзд у метрополітені або на отримання замінника готівкових коштів (жетонів), які можуть бути використані в автоматизованих контрольних пунктах проходу пасажирів у метрополітені.

У випадку, коли при видачі жетонів у розрахунковому документі вказується на набуте право на послугу чи товар, а не на обмінну операцію готівкових коштів на їхні замінники, жетон не набуває статусу замінника грошей і подальше використання жетону для початку гри на гральному автоматі не може вважатися розрахунковою операцією, оскільки у цьому випадку не відбувається приймання автоматом для гри готівкових коштів або їхніх замінників. 

Таким чином, гральні автомати, які не здійснюють приймання готівкових коштів або їхніх замінників, не здійснюють розрахункові операції

Здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності

№ 21-904а10

(за позовом ТОВ “Крим Інтеройл” до ДПІ)

 

ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове ППР, яким йому визначено суму податкового зобов’язання у вигляді пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки здійснення розрахунків між резидентом та нерезидентом у цьому випадку в національній валюті України не потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ та не є підставою для накладення штрафних (фінансових) санкцій

П. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”

Ст. 16 Декрету питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно – повноважним органом є Національний банк України.

Положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 “Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства”, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання”), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин

Застосування заходів відповідальності

№ 21-147а12

(за позовом прокурора в інтересах держави в особі ДПІ до колективного підприємства Дніпропетровська трикотажна фабрика “Дніпрянка”)

Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з КП “Дніпрянка” на користь держави суми штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення правил застосування РРО

Ст. 250 ГК України, ст. 99 КАС України

Встановлені статтею 250 ГК строки поширюються лише на застосування контролюючим органом адміністративно-господарських санкцій, а не на їх стягнення в судовому порядку, що здійснюється в межах строків звернення, встановлених статтею 99 КАС

№ 21-389а12

(за позовом ВАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати ППР. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що під час проведення документальної перевірки Товариства відповідач неправомірно нарахував йому податкове зобов’язання у вигляді штрафних санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження

Пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, абз. «б» пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 та пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Векселі третіх осіб, отримані підприємством як розрахунок за проданий товар, у фінансовому обліку відображаються в активі балансу та показують заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), інші активи, виконані роботи та надані послуги, які забезпечені векселями. Отже, векселі, які забезпечують відносини боргу третіх осіб перед підприємством, є активами (оборотними активами) такого підприємства.

Операція з обміну активами є відчуженням. Відчуження – це продаж, дарування, міна.

Таким чином, відчуження (використання) векселів без узгодження з податковим органом є порушенням абзацу «б» підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III та потребує застосування штрафних санкцій у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами

Порядок погашення зобов’язань

№ 21-1001во10

(за позовом ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” до ДПІ)

ВАТ звернулося до суду з позовом про скасування рішення ДПІ щодо застосування до нього заходів погашення податкового боргу за рахунок стягнення активів

Пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181 III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Звернення стягнення на активи платника податків за рішенням податкового органу можливе у випадку, коли платник податку проти цього не заперечує, зокрема, коли він (для державних і комунальних підприємств – за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів, виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності, та повного погашення суми податкового боргу шляхом їх опису в акті опису активів, самостійно виділених платником податків для продажу. В іншому випадку діють імперативні приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 2181-III, відповідно до якої примусове стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу здійснюється виключно за рішенням суду

2011

Правила застосування РРО

№ 21-332а11 (за позовом ТОВ “Світ розваг”)

 

Аналогічна позиція у справі № 21-353а11 (за позовом ТОВ «Зигзаг удачі - Україна» до митного органу)

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення СДПІ про застосування штрафних санкцій за порушення порядку застосування РРО

Ст. 12 ЗУ від 06.07.1995 № 265/95-ВР

Суд встановив, що на момент подання позовної заяви до суду Мінпромполітики не забезпечило розроблення гральних автоматів, оснащених фіскальною пам’яттю, та запам’ятовуючих пристроїв для оснащення автоматів, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» було зобов’язане здійснити до 31 грудня 2006 року.

Оскільки позивач фактично не мав можливості використовувати необхідні РРО, застосування штрафних санкцій до останнього є незаконним

№ 21-242а11 (за позовом підприємства “Білла-Україна до ДПІ)

 

Аналогічна позиція:

№ 21-89а11

№ 21-122а11

21-202а11

 

 

Підприємство звернулося до суду з позовом про скасування штрафних (фінансових) санкцій визначених контролюючим органом за порушення вимог законодавства про використання РРО.

Пункти 1, 6 статті 17 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковий документ це документ встановленої форми та змісту, що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО. Статтею 8 Закону №265/95-ВР передбачено, зокрема, що форма, зміст розрахункових документів встановлюються Державною податковою адміністрацією України. На виконання приписів цієї норми останньою було прийнято Положення, у пункті 3.2 якого зазначено, зокрема, що касовий чек повинен містити такі обов’язкові реквізити, як назву та адресу господарської одиниці, а пунктом 2.1 встановлено, що у разі відсутності хоча б одного з обов’язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення документ не є розрахунковим.

Водночас суд встановив, що недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняний в Положенні до відсутності розрахункового документа. Оскільки в досліджуваному документі зазначено необхідну інформацію, проте із порушенням форми, встановленої ДПА, суд дійшов висновку, що порушення форми розрахункового документа не вважається відсутністю такого, а отже, підстав до застосування штрафних (фінансових) санкцій немає

 

№ 21-379а11 (за позовом ПП “Солекс” до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом про скасування рішення ДПІ про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у зв’язку з порушенням статей 3, 17 Закону № 265/95-ВР

Постанова Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій», ст.ст. 3, 17 Закону № 265/95-ВР

Наказом Державної податкової адміністрації України від 01 липня 2008 року № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Державного реєстру було включено комп’ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів. На момент проведення перевірки держава виконала своє зобов’язання щодо забезпечення переведення суб'єктів господарювання на облік розрахункових операцій у готівковій формі при використанні гральних автоматів із застосуванням РРО, а тому контролюючий орган правомірно застосував штрафні санкції до позивача

 

 

Порушення митного законодавства

№ 21-223а11

(за позовом «Хенкель Україна» до Київської регіональної митниці Державної митної служби України)

Товариство звернулося до суду з позовом до митниці про скасування ППР форми “Р”, якими контролюючим органом донараховано ввізне мито, ПДВ та штрафні санкції

Ст. 19, 267-273 МК України від 11.07.2002 № 92-IV, ст. 25 ЗУ “Про єдиний митний тариф”, п. 4 Указу Президента України від 23.07. 1998  № 817/98

Митний орган у випадках самостійного визначення розмірів митних платежів позбавляється права на подальше відправлення ППР із визначенням уточнених податкових зобов’язань, крім випадків виявлення у ході перевірки змови між декларантом і працівником митного органу. Суд, зокрема, зазначає, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів

 

21-321а11 (за позовом ПП “Спрут” до митного органу)

Приватне підприємство звернулося до суду з позовом про скасування ППР митного органу форми “Р”, яким донараховано суму митних платежів через заниження митної вартості транспортного засобу, оскільки не було враховано вартість його додаткового обладнання (автогідронавантажувач)

Ст. 19, 60, 69, 265 МК України від 11.07.2002 № 92-IV, Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008  № 339

Суд дійшов висновку, що за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску  транспортного засобу через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили  їх недобір. Тобто після визначення митної вартості на підставі митного огляду, проведеного посадовими особами митниці, митний орган має право додатково провести перевірку, за наслідками якої збільшити розмір митних платежів

 

21-213а11 (за позовом ТОВ “Вікс Фільтрон” до митного органу)

 

Аналогічна позиція у справі № 21-222а11

Товариство звернулося до суду з вимогою визнання неправомірними дій митниці та здійснити перерахунок митної вартості імпортованих товарів

Ст. 265, 266 МК України від 11 липня 2002 року № 92-IV, постанова Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів», Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження"

Встановлення методу визначення митної вартості при визначенні розміру митних платежів встановлюється декларантом самостійно, проте митний орган відповідно до статті 265 МК України від 11.07.2002 № 92-IV має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, що включає правильність обраного методу визначення митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Таким чином, якщо митним органом здійснено перерахунок розміру митних платежів шляхом застосування методу визначення митної вартості без попередньої консультації з декларантом та з порушенням черговості використовуваних методів визначених статтею 266 МК України від 11.07.2002 № 92-IV, рішення митного органу про донарахування сум митних платежів є неправомірним

21-109а11 (за позовом ТОВ “Кіноманія” до митного органу)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування ППР, у якому митний орган донарахував податкове зобов’язання з ПДВ та суму штрафних санцій. Товариство не погоджується з позицією митного органу, який включив до митної вартості кіноплівки роялті та вартість послуг із субтитрування кінофільмів, які сплачуються Товариством компанії “Warner Brothers Pictures”

Ст. 267 МК України від 11.07.2002 № 92-IV, п. 1.30 статті 1 Закону України від 28.12. 1994  № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”

Суд дійшов висновку, що роялті не включається до ціни при визначенні митної вартості товару, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, оскільки такий різновид витрат не передбачено у статті 267 МК України  від 11.07.2002 № 92-IV. Частиною третьою статті 267 МК України від 11.07.2002 № 92-IV зазначається, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. Оскільки товарами, що імпортуються та митне оформлення яких здійснюється при перетині митного кордону України, є виключно фільмокопії, то до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються їх ціни

 

 

21-317а11 (за позовом ПП “Еверест” до митного органу)

Приватне підприємство звернулося до суду з позовом про визнання неправомірними дій митного органу у частині складання карток про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів. На підтвердження власної позиції приватне підприємство стверджувало, що частину товару митний орган розмитнив за контрактною вартістю товару, решту – за необґрунтованою ціною

Ст. 259, 266–269 МК України від 11.07.2002 № 92-IV

Суд дійшов висновку, що митний орган неправильно застосував положення статті 266 МК України від 11.07.2002 № 92-IV, використавши другий метод визначення митної вартості для окремої частини розмитнуваного товару. Митний орган має право на застосування іншого методу визначення митної вартості лише за умови обґрунтованих  сумнівів митниці щодо правильності визначення позивачем митної вартості товару за першим методом

 

21-198а11 (за позовом ПАТ “Райз” до митного органу)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення форми “Р”, яким донараховано мито на товар. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що митні органи не мають права проводити камеральні перевірки, митне оформлення, перекваліфікація коду УКТЗЕД здійсненна митним органом з посиланням на Лист, дія якого не поширюється на відносини щодо митного оформлення товару у 2008 році

 Підпункт «в» пп. 4.2.2 п. 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 

Посилання на Лист є недоречним, бо відсутні правові підстави поширення дії будь-якого нового рішення про визначення коду товару на процедуру митного оформлення товарів, що була здійснена до його прийняття. Таким чином, митний орган не вправі поширювати дію законодавства, що було відсутнє на момент виникнення спірних правовідносин

21-378а11 (за позовом ТОВ “Укрпродімпорт” до митного органу)

 

Аналогічна позиція у справі № 21-319а11 (за позовом ТОВ “Тар Альянс” до митного органу)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування рішень митного органу про визначення митної вартості імпортованої продукції  за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, передбаченим статтею 266 Митного кодексу України

Ст. 259, 266–269 МК України від 11.07.2002 № 92-IV

Суд дійшов висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Проте митні органи не вправі самостійно визначати метод визначення митної вартості товару за будь-яким способом, встановленим статтею 266 МК України без попередньої консультації з декларантом та підтвердження неможливості застосування попереднього методу визначення митної вартості. Застосування методів, встановлених статтею 266 МК України, здійснюється у порядку черговості.

Суд встановив, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких обмежень, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом і декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості

 

Застосування заходів відповідальності

21-348а11 (за позовом ТОВ «Тернопільське об’єднання «Текстерно» до ОДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень у частині стягнення грошового зобов’язання, що виникло після накладення мораторію на задоволення вимог кредиторів. На обґрунтування зазначених вимог посилалося на те, що відповідно до статті 12  ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)

 

Ст. 12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ

Мораторій на задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення

 

                                                             

ІІ. Погашення податкового боргу, у тому числі:

  • передачі майна у податкову заставу

  • застосування адміністративного арешту майна

  • стягнення податкового боргу

 

Погашення податкового боргу

Реквізити справи

Фабула

Норми неоднакового застосування

Правова позиція

Передача майна у податкову заставу

2012

№ 21-389а12

(за позовом ВАТ «Миколаївгаз» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з вимогою скасувати ППР. Таке рішення контролюючого органу було прийнято внаслідок встановлення факту самостійного відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження

Пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, абз. «б» пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 та пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III

Кожна відповідна цивільно-правова угода підлягає узгодженню з податковим керуючим шляхом подання запиту з відповідним роз’ясненням.

Відчуження (використання) активів без узгодження з податковим органом є порушенням абзацу «б» підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III та потребує застосування штрафних санкцій у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами

 

 

ІІІ. Адміністрування окремих податків, зборів, платежів, у тому числі:

  • Податку на прибуток підприємств

  • Податку з доходів фізичних осіб

  • Податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість)

  • Бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

  • Акцизного податку

  • Екологічного податку

  • Місцевих податків і зборів, крім єдиного податку

  • Єдиного податку

  • Плати за землю

  • Рентна плата за користування надрами

  • Рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів

  • Рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат

  • Рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України

  • Рентної плати за спеціальне використання води

  • Рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів

 

Адміністрування окремих податків, зборів, платежів

Реквізити справи

Фабула

Норми неоднакового застосування

Правова позиція

Податок на прибуток підприємств

2016

Оподаткування операцій з цінними паперами

№ 2а-13646/11/2670

(за позовом ТОВ «Деннік» до ДПІ)

Товариство здійснювало операції з продажу акцій емітентів, щодо яких прийняті рішення судів про недійсність державної реєстрації та визнано недійсними свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. Тому, на думку ДПІ, сума коштів або вартість майна, отримана (нарахована) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження таких цінних паперів, неправомірно віднесена Товариством до складу доходів в окремому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами, а тому підлягає виключенню та включенню до складу валового доходу як дохід з інших джерел

Пп. 7.6.1, 7.6.3, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»

Акції акціонерного товариства перебувають в обігу як цінні папери до дати опублікування інформації про зупинення обігу акцій в одному з офіційних друкованих видань реєструвального органу, а отже, до зупинення їх обігу в установленому законодавством порядку операції з купівлі-продажу таких акцій оподатковуються за правилами підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР

Податок на прибуток нерезидентів

№ 826/14127/14

(за позовом ТОВ «Газпром експорт» в особі представництва ТОВ «Газпром експорт» в Україні до ДПІ)

Товариство зазначає, що висновок податківців про те, що діяльність Представництва та головної компанії є ідентичними, не відповідає дійсності. Представники контролюючого органу дійшли такого висновку без належного дослідження матеріалів (зокрема установчих документів). Розглядається розмежування діяльності представництва та постійного представництва в цілях оподаткування

Пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 160.1 ст. 160 ПК України, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 13.1 ст. 13 Закону України від 28 грудня    1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»

У разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є тотожною основній діяльності нерезидента, таке представництво набуває статусу постійного представництва і його діяльність на території України оподатковується в загальному порядку.

Позивач здійснював свою господарську діяльність на території України через постійне представництво, а отже, згідно зі статтею 7 Угоди діяльність такого представництва є оподатковуваною на території України

2015

№ 810/6086/13-а

(за позовом ТОВ «Проктер Енд Гембл Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з вимогою зарахувати сплачений авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів та здійснити відповідне коригування даних у картці особового рахунку цієї філії. В обґрунтування позову Товариство вказує на наявну переплату, яка утворилася внаслідок сплати податку на прибуток при виплаті дивідендів 

 

 

П. 57.1 ст. 57 ПК України

Платник податку, у якого при сплаті авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів утворилося сума, що перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, вправі зменшити сплату внесків з цього податку на суму перевищення у наступних звітних місяцях до повного її погашення. Платник податку має право також очікувати від контролюючого органу дії щодо зарахування суми перевищення у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток у визначених законом наступних звітних місячних періодах

 

№ 2а-4758/12

(за позовом державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» до ДПІ)

Залізниця звернулась до суду з вимогою про скасування ППР, відповідно до якого позивачу нараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток. Позивач керувався роз’ясненням, згідно з яким платниками податку на прибуток, що одержаний від інших складових загальної господарської діяльності, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які мають статус юридичних осіб. Позивач не має таких підрозділів, податок на прибуток був сплачений юридичною особою — залізницею

Пп. 2.2.2 п. 2.2 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР

У разі якщо управління залізниці не має підпорядкованих підприємств залізничного транспорту, які мають статус юридичних осіб, та відповідно їх структурних підрозділів, то єдиним платником податку на прибуток (одержаний як від основної діяльності, так і від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту) в системі зазначеного управління залізниці є виключно управління залізниці, а структурні підрозділи залізниці відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР не вважаються окремими платниками податку, оскільки не мають статусу підприємств.

Визначення в питанні суб’єкта (платника) податку закон пов’язує з отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності та організаційної визначеності самого управління залізниці. Відповідно закон не пов’язує вирішення цього питання з терміном «діяльність залізничного транспорту основна»

№ 2а-291/10/2670

(за позовом ПрАТ «Страхова група «ТАС» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинними ППР. На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що філія Товариства не може бути суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності та сплачувати перестрахувальні премії безпосередньо нерезидентам, тому головний офіс Товариства обрав існуючий порядок перерахування коштів за перестрахування на адресу перестраховиків – нерезидентів, коли сплату перестрахувальної премії здійснює головний офіс, а структурний підрозділ компенсує йому ці кошти за окремим розпорядженням шляхом перерахування вказаної суми на рахунок головного офісу в межах внутрішніх розрахунків

Пп. 7.2.1 та 7.2.3 п. 7.2 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

Для цілей оподаткування страхової діяльності як оподатковуваний дохід слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом. Закон не передбачає можливості зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом.

Сума коштів, яка відраховується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування на компенсацію нормативних витрат на ведення справи, є складовою страхового платежу, який сплачує страхувальник при укладанні договору страхування, а отже, відноситься до доходу, одержаного від страхової діяльності, який оподатковується за ставками, встановленими законом

№ 21-31а15

(за позовом державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» до ДПІ)

 

№ 2а-1504/11/1370

(за позовом державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» до ДПІ)

 

Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати нечинним та скасувати ППР.

На обґрунтування позову послалася на те, що відокремлений підрозділ Залізниці не може бути самостійним платником податку на прибуток, оскільки платниками податку на прибуток, що одержаний від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, що мають статус юридичних осіб

Пп. 2.2.2 п. 2.2 ст. 2 ЗУ від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»

Визначення суб’єкта (платника) податку закон пов’язує з кількома юридичними фактами – отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності залізничного транспорту та організаційною визначеністю самого управління залізниці. Відповідно закон не пов’язує вирішення цього питання з терміном «основна діяльність залізничного транспорту». У разі якщо управління залізниці не має підпорядкованих підприємств залізничного транспорту, які мають статус юридичних осіб, та відповідно їх структурних підрозділів, то єдиним платником податку на прибуток (одержаним як від основної діяльності, так і від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту) в системі зазначеного управління залізниці є виключно управління залізниці, а структурні підрозділи залізниці відповідно до пп. 2.2.2 п. 2.2 ст. 2 Закону № 334/94-ВР не вважаються окремими платниками податку, оскільки не мають статусу підприємств

№ 21-39а15

(за позовом ТОВ «Укренерго» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування ППР. На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що нарахування і віднесення до валових витрат у розглянутому періоді рентних платежів та збору за геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету, здійснено відповідно до вимог законодавства

П. 7.7 ст. 7 ЗУ від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затверджений наказом ДПА від 30 вересня 2004 року № 571

На час виникнення спірних відносин передбачалось право платника податків на включення до складу валових витрат сум внесених (нарахованих) рентних платежів та збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету. Законодавець, виходячи із специфіки цих договірних відносин, передбачив згідно з умовами договору про спільну діяльність можливість уповноважувати одного із учасників такого договору вести податковий облік, у тому числі сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у результаті здійснення спільної діяльності та включати відповідні витрати до валових у разі, якщо така особа є платником податку, а не за наявності в неї спеціального дозволу на користування надрами

2014

№ 21-39а14

(за позовом публічного АТ «Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь» до ДПІ)

Банк звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати ППР ДПІ, яким йому визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток. На обґрунтування позовних вимог Банк послався на те, що сплачені при придбанні автомобілів суми ПДВ правомірно включено до базової вартості цих автомобілів відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” та пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”

Пп. 8.4.1 п. 8.4 ст.8 Закону України № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”

Суми ПДВ, нараховані (сплачені) платником цього податку при придбанні автомобільного транспорту, включеного до складу основних фондів, не включаються до складу валових витрат і не збільшують балансову вартість відповідної групи основних фондів. Це правило не поширюється на платників  ПДВ, які здійснюють оподатковувані операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування, а також на суб’єктів господарювання, які не зареєстровані платниками ПДВ. При придбанні автомобільного транспорту, який відноситься до 2 групи основних фондів, що підлягають амортизації, з метою подальшого використання такого транспорту у виробництві та поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника ПДВ, останній має право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених до ціни придбаного автомобільного транспорту.

Аналіз норм Закону № 168/97-ВР, якими урегульований порядок формування податкового кредиту при придбанні  автотранспорту,  віднесеного до складу основних фондів, а також положень Закону № 334/94-ВР, що визначають порядок формування валових  витрат при здійсненні господарської діяльності суб’єктом господарювання–платником ПДВ, дають підстави дійти висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав і обов’язків платників податків або контролюючих органів, що є підставою для застосування до цих правовідносин підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

№ 21-320а14

(за позовом за позовом ТОВ «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» до ДПІ)

Товариство звернулося з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати ППР, яким йому визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств. На думку податкового органу, Товариство при розрахунку ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які можуть бути віднесені до валових витрат, врахувало до сукупної балансової вартості основних фондів балансову вартість орендованих основних фондів (цілісного майнового комплексу) та нараховувало амортизаційні відрахування виходячи із балансової вартості власних та орендованих основних засобів, що призвело до завищення позивачем від’ємного значення об’єкта оподаткування та заниження податку на прибуток

П. 8.3 ст. 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів, які входять до складу орендованого цілісного майнового комплексу державного підприємства, є ідентичною амортизації власних основних фондів, а тому суми амортизаційних відрахувань за зазначеними основними фондами та нематеріальними активами мають визначатися та нараховуватися відповідно до вимог пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР. Балансова вартість такого цілісного майнового комплексу включається до сукупної балансової вартості основних фондів орендаря, зокрема, при розрахунку 10 % ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР можуть бути віднесені до валових

№ 21-508а14

(за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинними ППР.

Позивач зазначив, що, оскільки Філія не може бути суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності та сплачувати перестрахувальні премії безпосередньо нерезидентам, то головний офіс Товариства обрав існуючий порядок перерахування коштів за перестрахування на адресу перестраховиків-нерезидентів, коли сплату перестрахувальної премії здійснює головний офіс, а структурний підрозділ компенсує йому ці кошти за окремим розпорядженням шляхом перерахування вказаної суми на рахунок головного офісу в межах внутрішніх розрахунків

Пп. 7.2.1 та 7.2.3 п. 7.2 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

Сума коштів, яка відраховується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування на компенсацію нормативних витрат на ведення справи, є складовою страхового платежу, який сплачує страхувальник при укладанні договору страхування, а отже, відноситься до доходу, одержаного від страхової діяльності, який оподатковується за ставками, встановленими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2   статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначеної норми матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 03 жовтня 2011 року (справа № 21-188а11)

№ 21-212а13

(за позовом ПрАТ «Альтана Капітал» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з оскарженням ППР про донарахування податку на прибуток. Відповідно до оскаржуваних ППР контролюючий орган розцінили необґрунтованими дії Товариства з віднесення на витрати внесок до статутних фондів (купівлі корпоративних прав)

Пп.7.6.1 та 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону

України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

Грошові кошти, які внесені до статутного фонду товариств з обмеженою відповідальністю як пряма фінансова інвестиція відповідно до вимог підпунктів 7.6.1 та 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР, відносяться до складу витрат з операцій з придбання корпоративних прав, відмінних від акцій, та відображаються в окремому податковому обліку відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР

2013

№ 21-292а13

(за позовом міжрайонного управління водного господарства "Тернопільводгосп"

до контрольно-ревізійного управління)

 

Управління водного фонду (неприбуткова організація) звернулось до суду з вимогою скасувати вимогу КРУ. Підставою для складення оскаржуваної вимоги стали результати перевірки. Встановлено, що управління водного господарства як підрядник безпідставно включило кошторисний прибуток до актів виконаних робіт при виконанні робіт з розчистки річок з метою ліквідації підтоплення садиб та присадибних ділянок окремих сіл

 

Пп.7.11.8 п. 7.11 ст. 7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"  № 334/94-ВР та п. 12 Переліку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1379

Управління водного господарства як неприбуткова організація мало право надавати платні послуги з виконання робіт з метою ліквідації підтоплення окремих сіл та включати у дохід кошторисний прибуток від виконання підрядних робіт.

Контрольно-ревізійне управління, пред’являючи серед вимог про усунення порушень фінансової дисципліни і вимогу щодо стягнення одержаного кошторисного прибутку і відрядних витрат, перевищило свої повноваження та діяло не у спосіб, передбачений законодавством

 

№ 21-88а13

(за позовом ДП "Донецька залізниця" до ДПІ)

Підприємство звернулось до суду з вимогою скасувати ППР. Оскаржуване ППР було прийнято внаслідок ненадання структурним підрозділом Підприємства податкової звітності з податку на прибуток за місцем реєстрації при отриманні доходу від надання рекламних послуг

Пп. 2.2.2 п. 2.2 ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

Визначення в питанні суб’єкта (платника) податку закон пов’язує з отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності та організаційної визначеності самого управління залізниці. Відповідно закон не пов’язує вирішення цього питання з терміном "основна діяльність залізничного транспорту»

№ 21-39а13

(за позовом ВАТ (публічний АТ) «Акціонерний комерційний банк «Автокразбанк» до ДПІ)

Банк звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати ППР, яким філії банку донараховано податок на прибуток та рішення, прийнятті за результатом адміністративного оскарження. На думку ДПІ, філією протиправно було віднесено до складу валових витрат проценти, сплачені Банку за надані ним кошти за операціями з перерозподілу кредитних ресурсів, а також протиправно включено Філією до валового доходу проценти, отримані внаслідок розміщення вільних ресурсів у головному банку.

На обґрунтування позову Банк послався на те, що, оскільки Філія                          зареєстрована платником податку на прибуток, то кошти, надані ним цій Філії, або кошти, запозичені у неї, є борговими зобов’язаннями одного платника податків перед іншим, а тому процентні витрати боржника при здійсненні операцій з перерозподілу кредитних ресурсів слід вважати валовими витратами, а отримані кредитором процентні доходи – валовими доходами

 

Ст. 1–3, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

Однією з необхідних умов для визнання певної господарської операції борговим зобов’язанням для застосування підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР (віднесення витрат, пов’язаних з нарахуванням або виплатою процентів за борговими зобов’язаннями) є надання коштів чи матеріальних цінностей на визначений строк та під процент юридичним чи фізичним особам.

Надання банком своїм філіям – платникам податку, які не є юридичними особами і не здійснюють самостійної господарської діяльності, вільних грошових коштів у користування на визначений строк та під процент не призводить до встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків цього банку – юридичної особи, тому такий перерозподіл грошових ресурсів, що відбувається у межах однієї юридичної особи, не можна вважати кредитним зобов’язанням, а отже, відсотки, сплачені філією головному банку, не можна віднести до валових витрат на підставі підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР

2012

№ 21-942во10

(за позовом ТОВ “Санаторний комплекс “Деренівська Купіль” до ДПІ)

Товариство оскаржує ППР про визначення йому податкового зобов’язання з податку на прибуток. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що грошові кошти  учасників Товариства, отримані ним від учасників товариства як  додаткові внески до статутного фонду, є прямою інвестицією, тому підстав для донарахування податку на прибуток на ці кошти у податкових органів не було

Пп. 1.28.2 п. 1.28 ст. 1, пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1   Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”

Закон зобов’язує господарське товариство зареєструвати саме рішення про зміну розміру статутного фонду, яке з цього моменту набирає юридичної сили  і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку відповідних господарських операцій, пов’язаних з цим, а не факту зміни  (у цьому випадку збільшення) статутного фонду.

Кошти, отримані товариством від учасників як додаткові внески, до моменту здійснення державної реєстрації змін до установчого документу (статуту),  в якому саме і містяться відомості щодо розміру та порядку  внесення вкладів  до статутного фонду, не можуть бути визнані прямою інвестицією в емітовані таким товариством корпоративні права в розумінні абзацу другого підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону № 334/94-ВР, оскільки такі права не можуть виникнути до набрання ними чинності

№ 21-1128во10

(за позовом ВАТ “Запорізький завод феросплавів”  до ДПІ)

Товариство звернулося до суду із позовом про визнання протиправним ППР ДПІ, яким йому визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток. Мотивуючи позовні вимоги, Товариство погодилось із донарахуванням йому податкових зобов’язань, які виникли в результаті завищення валових витрат за борговими зобов’язаннями та валютними цінностями. У решті податкове повідомлення - рішення вважає протиправним, оскільки висновки СДПІ, викладені у зазначеному акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам

Положення Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”

Щодо будь-яких витрат, пов’язаних із поліпшенням основних фондів, у сумі, яка не перевищує відповідної  відсоткової суми сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, платник податку може прийняти одне з двох рішень: або амортизувати зазначені витрати, або віднести їх до валових. При віднесенні цих витрат до валових платник податку не збільшує сукупну балансову вартість усіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду в межах встановленого Законом № 334/94-ВР  ліміту

№ 21-83а12

(за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ДПІ)

ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними ППР відповідача: про сплату податку на прибуток банківських організацій про сплату податку на прибуток банківських організацій.

У ході перевірки встановлено  завищення (з урахуванням заниження) валових витрат у вигляді сум збільшення страхового резерву, сформованого під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями, завищення суми амортизаційних відрахувань на суму ПДВ по придбаних автомобілях, неправильне віднесення джерел безперебійного живлення, комутаторів, маршрутизаторів до 2 та 4 груп основних фондів замість 1 групи, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань

Пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»

Правовою підставою створення страхового резерву за переліченими операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та акредитиву. Оскільки ПАТ не здійснило фактичної виплати коштів за такими операціями, то воно не має права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.

Включення ПАТ до валових витрат сум страхового резерву визначається передусім наявністю підстав для цього, передбачених підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР, а не відповідністю розміру створеного страхового резерву вимогам підпункту 12.2.3 пункту 12.2 цієї статті.

Таку ж правову позицію Верховний Суд України вже висловив при розгляді аналогічної справи № 21-1131 во 07

№ 21-280а12

(за позовом ТОВ Фондова компанія “Фінекс-Україна” до ДПІ)

ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР, яким йому визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств. На обґрунтування своїх вимог ТОВ послалося на те, що воно правомірно віднесло до складу витрат у податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами витрати на придбання векселів, строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за якими на час придбання не минули

Ст. 43 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, ст. 23 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

Якщо на момент придбання простого векселя та формування витрат відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР векселедавця не було визнано банкрутом, то віднесення вартості придбання до витрат у звітному податковому періоді є правомірним

Податок на прибуток комунальних підприємств

№ 21-2171а09

(за позовом КП “Харківські теплові мережі” до ДПІ)

 

№ 21-982а10

(за позовом прокурора в інтересах держави в особі ДПІ до селищної ради)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати ППР, яким йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток

Ч. 2 ст. 1 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування”

У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 16 лютого 2010 року № 5-рп/2010 викладено думку про те, положення частини другої статті 1 Закону № 1251-XII та статті 15 Закону № 334/94-ВР у системному зв’язку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 БК, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону № 1251-XII встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів

2011

 № 21-78а11

(за позовом компанії “Сингента Лімітед” до ДПІ)

 

Аналогічна позиція у справі № 21-527во06

 

Компанія звернулася до суду з позовом про оскарження ППР та податкової вимоги у частині сплати податку на прибуток. ДПІ на обґрунтування законності направлених ППР зазначила, що платником не було включено до валового доходу вартість переданих векселів

П. 1.6, 1.11, 1.19, 1.31 ст. 1, пп. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11  ЗУ “Про оподаткування прибутком підприємств”

Посилаючись на пункт 1.19 статті 1 Закону № 334/94-ВР, суд зазначає, що придбання товарів шляхом розрахунків векселями є бартерною операцією, тобто господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Оскільки операції з придбання товару суд визнає такими, що відповідають положенням пункту 1.19 статті 1 ЗУ “Про оприбуткування підприємств”, то відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Відповідно до позиції суду доходи, а також суми витрат від бартерних операцій включаються до складу доходів та валових витрат податку на прибуток підприємств

 

Податок на прибуток комунальних підприємств

21-228а11 (за позовом  СКП “Побєдне” до ДПІ)

Комунальне підприємство звернулося до суду про скасування ППР, яким підприємству було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств

Ст. 69 БК України, ч. 2 ст. 42 ЗУ “Про державний бюджет України на 2007 рік”, ст. 1, 7 ЗУ “Про систему оподаткування”, ст. 26 ЗУ “Про місцеве самоврядування”

Cуд дійшов до висновку, що органи місцевого самоврядування не мають права надавати пільги комунальним підприємствам, які були створенні відповідними радами, оскільки податок на прибуток підприємств є загальнодержавним податком, а органам місцевого самоврядування не надаються окремі повноваження ЗУ “Про систему оподаткування” встановлювати ставки податку для окремих платників у розмірах, що фактично звільняють останніх від сплати податку 

Застосування Конвенцій та Угод про уникнення подвійного оподаткування

2016

№ 21-438а15

(За позовом ТОВ «Спецтранссервіс» до ДПІ)

 

Товариством було перераховано відсотки за кредитним договором на користь нерезидента. Позивач вказує на те, що відповідно до Конвенції та Закону № 334/94-ВР він в повному обсязі дотримався порядку оподаткування операцій з виплати нерезиденту процентів по договору. Однак, на думку контролерів, неперерахування податку з доходів нерезидента є порушенням порядку оподаткування

П. 13.2 ст. 13, п. 18.1 ст. 18 Закону № 334/94-ВР та п. 1 ст. 11 Конвенції

Проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Латвійської Республіки, можуть також оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону № 334/94-ВР

 

 

№ 21-5561а15

(за позовом ТОВ «Виробничо-лізінгове підприємство «Украгропостач» до ДПІ)

 

ТОВ оскаржує ППР, яким йому нараховано податок на прибуток. Позивач зазначив, що, відсотки, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись у цій другій Державі, а тому ДПІ прийняла оскаржуване рішення необґрунтовано

П. 160.1, 160.2 ст. 160, пп. 14.1.206 п. 14.1 ст.14 ПК України, ст. 11 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно, ратифікованої Законом України від 20 грудня 1994 року № 306/94-ВР

Проценти, сплачені позивачем за користування майном згідно із договорами фінансового лізингу резиденту Республіки Білорусь, можуть оподатковуватися як відсотки за статтею 11 Угоди. Лізингові платежі оподатковуються в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку – за ставкою 10 відсотків від загальної суми сплачених процентів та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Угоди не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку.

Аналогічний підхід до розуміння оподаткування в Україні зазначених вище процентів Верховний Суд України висловив раніше в постанові від 08 жовтня 2013 року (справа № 21-305а13)

2013

№ 21-305а13

(за позовом ЗАТ «Гліцинія-2001» до ДПІ)

ЗАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинним ППР про визначення податкового зобов’язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб».

На обґрунтування позову ЗАТ зазначило, що відсотки, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави будуть оподатковуватись у цій другій Державі, а тому ДПІ необґрунтовано прийняла оскаржуване рішення

П. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, яку ратифіковано Законом України від 17 березня 1999 року № 500-ХІV

Проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Австрії, можуть також оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону № 334/94-ВР

2012

№ 21-285а12

(за позовом ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним та скасувати ППР, яким йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, у зв’язку з порушенням норм про уникнення подвійного оподаткування

П. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1, 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно

Проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону  № 334/94-ВР

Податок на доходи фізичних осіб

2016

№ 21-6126а15

(за позовом ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що консультація суперечить законодавству, оскільки, враховуючи норми законодавства, на доходи мобілізованих працівників не нараховується податок з доходів фізичних осіб і єдиний соціальний внесок

Ч. 3 ст. 119 КЗпП, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 та пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 ПК України

Оскільки наведені норми законодавства України не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, то вказані виплати можуть здійснюватися роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що Кабінет Міністрів України в 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки компенсаційні виплати з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільнені від нарахування зазначених платежів

№ 21-4101а15

(за позовом ФО до територіального управління Державної судової адміністрації України

(правонаступником якої є ГУ ДФС),

Головного управління Державної казначейської служби України)

Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути незаконно утриманий податок з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги при виході у відставку. На обґрунтування позовних вимог особа зазначила, що утримання суми податку з доходу фізичних осіб з вихідної допомоги є неправомірним, таким, що суперечить положенням законодавства.

П. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV.

Положення статей 3, 4 Закону № 889-IV є спеціальними у застосуванні до спірних правовідносин порівняно з частиною третьою статті 43 Закону № 2862-ХІІ, оскільки на час їх виникнення саме Законом № 889-IV визначалися правила оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб, в тому числі і суддів.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 03 липня 2012 року (№ 21-162а12), 08 жовтня 2013 року (№ 21-311а13), 19 січня 2016 року (№ 21-5300а15)

 

Оподаткування вихідної допомоги

№ 21-5300а15

(за позовом ФО до територіального управління ДСА, ГУ ДКСУ, ДПІ)

Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дії відповідача зі стягнення податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги неправомірними. До розгляду справи Верховним судом України судами було встановлено, що вихідна допомога судді, який пішов у відставку, має разовий характер і відноситься до державної матеріальної допомоги, тож утримання з позивача прибуткового податку є неправомірним та суперечить положенням закону

Ст. 167 ПК України

Вихідна допомога, яка виплачується судді, який пішов у відставку, підлягала та підлягає обов’язковому включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу

Звільнення від оподаткування

№ 21-6126а15

(за позовом (ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» до ДФС України)

Товариство звернулось до суду з оскарженням податкової консультації. Позивач вважає, що висновки податківців суперечать законодавству, оскільки на доходи (компенсаційні виплати) мобілізованих працівників не нараховується податок з доходів фізичних осіб і єдиний соціальний внесок

Ч. 3 ст. 119 КЗпП, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 та пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 ПК України,

Враховуючи ту обставину, що Кабінет Міністрів України в 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки компенсаційні виплати з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільнені від нарахування зазначених платежів

2015

№ 21-624а14

(за позовом голови правління кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» до ДПІ)

Кредитна спілка звернулась до суду з позовом про оскарження ППР. Підставою для складення оскаржуваних ППР був висновок податківців про те, що кредитна спілка не оподаткувала проценти, нараховані пропорційно розміру додаткових пайових внесків членів кредитної спілки

 

 

Пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV.

Доходи фізичних осіб, сплачених (нарахованих) з інших підстав, зокрема у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною в пункті 7.1 статті 7 Закону № 889

№ 21-303а15

(за позовом ФО-СПД до ДПІ)

 

 

СПД–ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним ППР про визначення суми податкового зобов’язання з ПДФО, а також визнати протиправними ППР, прийняті за наслідками його оскарження

Ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», ст. 9 ЗУ від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92

Оподаткування доходів СПД–ФО – платника єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом № 889-ІV правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб’єктами підприємницької діяльності

2014

№ 21-461а13

(за позовом ФО до ДПІ)

ФО звернулась до суду з позовом, у якому просила скасувати податкові повідомлення, яким було визначено позивачу суму податкового зобов’язання з ПДФО. На обґрунтування позову зазначила, що вона здійснила відчуження корпоративних прав – майнового паю, який був одержаний в обмін на приватизаційний сертифікат, отриманий відповідно до закону. Суму доходу від такого продажу в цілому не було включено до оподатковуваного доходу в силу положень пп. «б» пп. 9.6.8 п. 9.6 ст. 9 Закону України № 889-IV

Пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4, пп. 9.6.7 п. 9.6 ст. 9 Закону України № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Від оподаткування звільняється лише дохід від продажу інвестиційних активів, які припадають на частку в статутному фонді емітента, яка сформована за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів. При цьому вартісне збільшення інвестиційного активу (пакета акцій чи майнового паю) платника податку в майбутньому в результаті юридичних фактів, які не змінюють пропорцію його персонального паю в статутному фонді (загальній вартості майнового паю) емітента, не має впливати на співвідношення пільгової частки такого платника, дохід від продажу якої не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу, та частки, дохід від продажу якої включається до оподатковуваного доходу з його зменшенням на вартість витрат на придбання такої частки.

Не можна визнати обґрунтованим неврахування пропорційного збільшення вартості часток внаслідок індексації основних засобів. Частка доходу, яка не включається до оподатковуваного доходу від продажу паю, складається, зокрема, з вартості приватизаційних майнових сертифікатів, збільшеної за рахунок індексації. Збільшення статутного фонду емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів збільшує вартість частки окремого платника. При цьому відбувається пропорційне збільшення обох часток – як тієї, дохід від продажу якої не входить до складу оподатковуваного доходу, так і тієї, вартість придбання якої є витратами платника та на суму яких має зменшуватися оподатковуваний дохід

 

№ 21-53а14

(за позовом СПД-ФО до ДПІ)

СПД-ФО звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати ППР ДПІ про визначення податкового зобов’язання з ПДФО. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані ППР ДПІ прийняла на підставі акта про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в якому дійшла висновку про те, що позивач порушив норми права у зв’язку з неправомірним віднесенням платником податку до складу валових витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, вартості придбаних шин та запасних частин до автотранспортних засобів без здійснення амортизаційних нарахувань, а також витрат на оплату заробітної плати найманим працівникам та збору за забруднення навколишнього природного середовища

П. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»; ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

Валовий дохід платників податків – фізичних осіб підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання валового доходу завдяки використанню відповідних основних фондів.

Віднесення позивачем до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, витрат з нарахування та виплати заробітної плати найманим працівникам, а також зі збору за забруднення навколишнього природного середовища є правомірним, якщо обґрунтованість віднесення цих витрат до складу таких, що безпосередньо пов’язані з одержанням СПД-ФО доходу підтверджена відповідними документами

№ 21-135а14

(за позовом ДПІ до закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Імені О.М. Агеєва»)

ДПІ звернулася до суду з позовною заявою до Товариства. На обґрунтування позовних вимог ДПІ зазначила, що Товариство має статус юридичної особи та взяте на облік як платник податків та зборів і зобов’язане сплачувати в установленому порядку податок з доходів фізичних осіб (працівників). Відповідач такі податки не сплачував, внаслідок чого виникла сума заборгованості

Норми Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Податкове зобов’язання платника податку, в тому числі зі сплати податку з доходів фізичних осіб, самостійно визначене у поданих до податкового органу податкових деклараціях і не сплачене до бюджету, є податковим боргом, який може бути примусово стягнутий податковим органом за рішенням суду.

Винесення податкового рішення - повідомлення в цьому випадку законодавством не вимагалося. За змістом пункту 6.1 статті 6 Закону                     № 2181-ІІІ винесення податкового повідомлення вимагалося у разі, коли сума податкового зобов’язання розраховувалася контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону

2013

№ 21-52а13

(за позовом ФО до ДПІ)

 

№ 21-254а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-335а13

(за позов ФО до ДПІ)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати ППР ДПІ та податкову вимогу.

На обґрунтування позову зазначила, що подання декларації та відображення в ній суми доходу, отриманого від продажу майнових прав, правомірне, тому що не підлягає оподаткуванню та не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів (дохід від відчуження корпоративних прав, отриманих в процесі приватизації)

Пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 і пп. "б" пп. 9.6.8 п. 9.6 ст. 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Від оподаткування звільняється лише дохід від продажу інвестиційних активів, які припадають на частку в статутному фонді емітента, яка сформована за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів. При цьому вартісне збільшення інвестиційного активу (пакета акцій чи майнового паю) платника податку в майбутньому в результаті юридичних фактів, які не змінюють пропорцію його персонального паю до статутного фонду (загальної вартості майнового паю) емітента, не має впливати на співвідношення пільгової частки такого платника, дохід від продажу якої не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу, та частки, дохід від продажу якої включається до оподатковуваного доходу з його зменшенням на вартість витрат на придбання такої частки.

Збільшення статутного фонду емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів збільшує вартість частки окремого платника. При цьому відбувається пропорційне збільшення обох часток – як тієї, дохід від продажу якої не входить до складу оподатковуваного доходу, так і тієї, вартість придбання якої є витратами платника та на суму яких має зменшуватися оподатковуваний дохід

№ 21-164а13

(за позовом ТОВ «Ренесанс Капітал» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування ППР ДПІ, яким йому нараховано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб.

На обґрунтування позову зазначило, що правильно утримало податок з доходів фізичних осіб, які є нерезидентами України, за ставкою 15 відсотків згідно з пунктом 7.1 статті 7  Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

П. 4.2 ст. 4, п. 7.1, 7.3 ст. 7, п.17.1, пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України від 22 травня 2003 року №  889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

У разі набуття нерезидентом статусу податкового резидента України (отримання відповідної довідки) доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата), оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом № 889-ІV, за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків). Якщо іноземець не виявив бажання підтвердити свій резидентський статус та не отримав довідки, яка є обов’язковою для підтвердження такого статусу, то його заробітна плата оподатковується за ставкою, вдвічі більшою за основну (30 відсотків).

Працівникам-іноземцям потрібно додатково підтверджувати свій резидентський статус у разі, якщо надані ними документи відповідають критеріям податкового резидентства, визначеним у пункті 1.20 статті 1 Закону № 889-ІV, оскільки довідка-підтверження є підставою для оподаткування зарплати іноземних громадян за основною ставкою

№ 21-311а13

(за позовом ФО до Генеральної прокуратури України, ДПІ, управління Державної казначейської служби України)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати незаконними дії відповідачів щодо розрахунку та утримання ПДФО із грошової допомоги, виплаченої у зв’язку з виходом на пенсію за вислугою років, та зарахування суми цього податку до державного бюджету.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, послалася на те, що працювала в органах прокуратури та ГПУ. Звільнилась у зв’язку з виходом на пенсію за вислугою років. На час звільнення відпрацювала повних 33 роки. Виходячи з вказаного стажу та заробітку, з якого обчислена пенсія, їй нарахована грошова допомога, з якої, на її думку, всупереч вимогам закону утримано податок з доходів фізичних осіб

Ч. 15 ст. 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII “Про прокуратуру” та ст. 3, 4, 22 Закону України від від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Положення статей 3, 4 Закону № 889-IV є спеціальними у застосуванні до спірних правовідносин порівняно з частиною п’ятнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-XII, оскільки на час їх виникнення саме Законом № 889-IV визначалися правила оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб в Україні, в тому числі і прокурорів та слідчих прокуратури

№ 21-253а13

(за позовом ФО до ДПІ, ГУ ДКСУ)

 

№ 21-269а13

(за позовом ФО до ДПІ, ГУ ДКСУ)

 

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії відповідачів щодо неповернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб та штрафні санкції за несвоєчасне його повернення у розмірі 1 % від неповернутої суми

Пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9, пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Доходи фізичних осіб, сплачених (нарахованих) з інших підстав, зокрема у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 Закону № 889 IV.

Доходи членів кредитних спілок у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом № 889 IV для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 цього Закону

№ 21-280а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати нечинними ППР, яким їй нараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, ПДВ, яким визначено податкове зобов’язання з податку з доходів найманих працівників.

Позивач вважає спірні рішення незаконними, оскільки, на її думку, вони винесені з порушенням вимог податкового законодавства

Пп. "е" пп. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб"

Податкова соціальна пільга стосується не спеціального статусу суб’єкта, а наявності об’єкта оподаткування, визначеного пунктом 1.2 статті 1 Закону № 889-IV, у зв’язку з чим у спірних відносинах зазначену норму щодо податкової соціальної пільги потрібно враховувати з точки зору наявності іншого доходу, а за відсутності такого і має застосовуватися податкова соціальна пільга

№ 21-411а13

(за позовом державного підприємства «Одеська залізниця» до ДПІ)

Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати ППР, якими визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників).

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що висновок податкового органу є таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі, вважаються відрядженням, тому і надбавки за виконання таких робіт не мають обкладатися податком з доходів фізичних осіб

Ст. 1, 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються до складу заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV за ставкою, встановленою у пункті 7.1 статті 7 зазначеного Закону

2012

№ 21-70а12

(за позовом ФО до ДПІ)

 

№ 21-297а12

(за позовом ФО до ДПІ)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними дії ДПІ в частині неповного повернення суми надміру сплаченого ПДФО.

На обґрунтування вимог позивач послався на те, що у 2005 році він сплатив за навчання сина, у зв’язку з чим мав право на податковий кредит  Позивачу було повернуто податок із урахуванням суми річного оподаткованого доходу без зменшення її на суму зборів до Пенсійного фонду та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування

Статей 3, 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб”

Оскільки об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, які отримують доходи у вигляді заробітної плати (що мало місце в цьому випадку), є сума такої заробітної плати, зменшена на суму зборів до ПФУ та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, то і до їхнього загального річного оподаткованого доходу (що дорівнює сумі загальних місячних оподаткованих доходів) при визначенні об’єкта оподаткування суми цих зборів і внесків не включаються.

Інструкція про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року, не дає роз’яснень з приводу включення чи невключення до загального річного оподаткованого доходу сум зборів та внесків при визначенні об’єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а лише дублює положення статті 5 Закону № 889-IV.

Таким чином, доводи податкових органів про поширення пункту 3.5 статті 3 Закону № 889-IV виключно на відносини щодо визначення об’єкта оподаткування при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати, наведені, зокрема, в листі Державної податкової служби України від 12 травня 2006 року № 5379/6/17-0716, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства

№ 21-162а12

(за позовом ФО до прокурора)

Особа звернулася з позовом, в якому просила визнати протиправним рішення прокурора щодо утримання ПДФО при нарахуванні грошової допомоги у зв’язку з виходом на пенсію за вислугою років.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що після набрання чинності Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» положення частини п’ятнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-XII щодо виплати грошової допомоги без сплати податку не підлягали застосуванню

Ч. 15 ст. 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру»

Положення статей 3, 4  Закону  № 889-IV є більш новими порівняно з положеннями частини п’ятнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-XII і за загальним правилом  дії норм права у часі саме вони підлягали пріоритетному застосуванню до оподаткування грошової допомоги, виплаченої позивачу у зв’язку з його виходом на пенсію за вислугою років з органів прокуратури у вересні 2005 року

№ 21-340а12

(за позовом товарної біржі «Універсал-С» до ДПІ)

Біржа звернулася до суду з позовом до ДПІ про скасування ППР про донарахування суми податкового зобов’язання з податку на та про донарахування суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб

П. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.3, 12.5 ст. 12 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»

Біржа не нараховує (не виплачує) оподаткований дохід на користь платника податку, не здійснює посередницьких функцій при продажу об’єкта рухомого майна, а також не є нотаріусом, який при здійсненні операцій з продажу або обміну об’єкта  рухомого майна, визначених статтею 12 Закону № 889-IV, є податковим агентом.

Отже, Біржа не є податковим агентом при засвідченні договорів купівлі-продажу рухомого майна і відповідно підстав для покладення на Біржу як на податкового агента відповідальності за порушення вимог Закону № 889-IV немає

Податок на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість)

2017

Оподаткування операцій, звільнених від оподаткування

№ 21-1709а16

(за позовом ПАТ «Марганецький  гірничо-збагачувальний комбінат» до СДПІ)

ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість і нарахування штрафних (фінансових) санкцій та про зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ. Вимоги обґрунтувало тим, що при веденні податкового обліку операцій з реалізації металобрухту у січні, лютому 2014 року ПАТ керувалося положеннями статті 39 та пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, на підставі яких застосувало пільгове оподаткування ПДВ операцій з реалізації металобрухту протягом усього строку дії пільги (з 1 січня 2014 року по 1 січня 2015 року). СДПІ вважає, що ПАТ безпідставно віднесло операції з реалізації металобрухту до операцій, які підпадають під пільгове оподаткування, оскільки операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, здійснених до 18 лютого 2014 року, оподатковуються в загальному порядку з нарахуванням ПДВ за ставкою 20 %. Норми постанови КМУ від 12 січня 2011 року № 15 «Про затвердження переліків відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від обкладення податком на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − постанова № 15, Переліки) не повинні застосуватися, позаяк на час виникнення податкових зобов’язань не діяли.

ст. 197 ПК України

Пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК у редакції, яка діяла до 1 січня 2014 року, було передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2014 року від оподаткування ПДВ звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів та деревини товарних позицій 4401, 4403, 4404 згідно з УКТ ЗЕД (крім брикетів та гранул товарної підкатегорії УКТ ЗЕД 4401 30 90 00). Переліки таких відходів та брухту чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 15, якою з урахуванням змін і доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 9, затвердив Переліки.

Законом України від 19 грудня 2013 року № 713-VІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок окремих податків», який набрав чинності 1 січня 2014 року, внесено зміни до пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК, згідно з якими пролонговано пільговий режим оподаткування ПДВ, запроваджений щодо операцій з постачання окремих груп товарів, до 1 січня 2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2014 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 15» (далі – постанова № 43), що набрала чинності 18 лютого 2014 року, внесено зміни до постанови № 15, зокрема у назві та пункті 1 цієї постанови цифри і слово «1 січня 2014» замінено цифрами і словом «1 січня 2015».   

Таким чином, протягом спірного періоду <...> були чинними норми ПК, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року.

Отже, операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у Переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ.

          У постанові від 20 жовтня 2015 року Верховний Суд України надав правовий висновок у справі № 21-2792а15 з подібними (аналогічними) обставинами, відмінність між якими полягає лише в періодах здійснення операцій з відходами та брухтом чорних і кольорових металів.

 

Реальність господарських операцій

№ 21-1513а16

(за позовом ТОВ «Флексо Прінт Плюс» до ДПІ)

ТОВ «Флексо Прінт Плюс» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток (податкове зобов’язання і штрафні санкції) та грошового зобов’язання (податкове зобов’язання і штрафні санкції) з податку на додану вартість. Предметом перевірки судів у цій справі були дії та рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов’язань зі сплати названих платежів за наслідками господарської діяльності ТОВ. ТОВ не погодилось із рішенням ДПІ про заниження податкових зобов’язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого були направлені (вручені) оскаржені податкові повідомлення-рішення.

пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139,   п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201  ПК України

  1. Первинний документ згідно з Законом України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  має містити дві обов’язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
  2. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
  3. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
  4. Первинні документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов’язання на підставі таких операцій.

2016

Реальність господарських операцій

№ 21-4781а15

(за позовом ТОВ «Інбуд-ХХІ» до ДПІ)

 

№ 21-5315а15

(за позовом приватного АТ «Берті» до ДПІ)

 

№ 21-3635а15

(за позовом ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР, прийнятих на підставі акта планової виїзної перевірки. Встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. З’ясовується питання реальності здійснених господарських операцій з контрагентами

Ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, 198.6 ст. 198, р. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, рр. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР

Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними

 

№ 21-5332а15

(за позовом ТОВ «Укрнафтоторг» до ДПІ)

Товариство звернулося з оскарженням ППР, якими нараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість. З’ясовується питання щодо реальності здійснених операцій. ТОВ надало всі необхідні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують правомірність формування ним податкового кредиту за спірними операціями періоду, що перевірявся

Пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку

21-4781а15 (за позовом ТОВ «Інбуд-ХХІ» до ДПІ)

Товариство звернулося з позовом до суду, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення з донарахування ПДВ у зв’язку з визнанням операцій, здійснюваних платником, нікчемними

Пп. 7.4.1, 7.2.6 п. 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР

 

 

 

Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

 

21-2187а16 (за позовом

ДП «Укрспирт» до ОДПІ)

 

Аналогічна позиція:

21-421а11

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення, згідно з яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та нараховано штрафні (фінансові) санкції

Пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України, пп. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України

 

 

 

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, суд дійшов висновку, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

 

 

Оподаткування операцій, звільнених від оподаткування

№ 21-6165а15

(за позовом підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» до СДПІ)

 

№ 21-6176а15

 

№ 21-5499а15

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої було нараховано податкові зобов’язання за операціями з реалізації брухту металів, які звільнені від оподаткування ПДВ

 

 

П. 23 Підрозділ 2 Перехідних положень ПК.

 

Протягом спірного періоду (з 01 січня по 17 лютого 2014 року) були чинними норми ПК, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 01 січня 2015 року.

Отже, протягом зазначеного періоду операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 20 жовтня та 08 грудня 2015 року (справи №№ 21-2792а15 та 21-4836а15 відповідно)

Формування податкового кредиту

№ 21-170а16

(за позовом ТОВ «ДК Ельбрус» до ДПІ)

 

№ 21-887а15

 

№ 21-4985а15

(за позовом ТОВ «ТМ «Гранд Галерея» до ДПІ)

 

№ 21-4976а15

(за позовом ПАТ «Енергетичне та нафтове обладнання» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. Розглядається питання реальності здійснених операцій між контрагентами за договором надання мерчендайзингових послуг.

п. 86.9 ст. 86, п. 198.6 статті 198 ПК України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

 

21-330а16 (за позовом ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед» до ОДПІ)

 (тного законодавства о

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень в частині донарахування податкового зобов’язання з ПДВ та накладення штрафних (фінансових) санкцій. Контролюючий орган здійснив відповідне нарахування, оскільки платником було віднесено до складу податкового кредиту та заявленні до бюджетного відшкодування ПДВ з операцій отримання в оренду за конкретними договорами тимчасово ввезеного на митну територію України спеціального обладнання

 

Пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.7.2, 7.7.7 п.  7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР

 

Суд дійшов висновку, що за змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Оскільки платником були здійснені операції за договорами оренди, внаслідок яких право власності не перейшло, відповідні операції не відносяться до податкового кредиту. Суд зазначив, що операції оренди майна не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься

 

21-1440а16 (за позовом ТОВ «Болтон Груп» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування ППР, яким контролюючим органом зменшено суму від’ємного значення податку на додану вартість. Товариство для обґрунтування позовних вимог зазначало, що положення чинного законодавства з питань оподаткування не позбавляє позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, навіть якщо з боку постачальника мають місце будь-які недоліки оформлення та складання податкової звітності

П. 198.2, 198.6 статті 198 ПК України

Суд дійшов висновку, що господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Крім того, зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Серед попередньо зазначених висновків суд зазначив, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв’язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди

 

 

№ 21-6552а15 (дочірнє підприємство «Сміт Юкрейн» до ОДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення -  рішення у частині завищення податкового кредиту та бюджетного відшкодування. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що тимчасове ввезення на митну територію України  товарів, зокрема за договором лізингу (оренди), здійснюється зі сплатою мита, ПДВ та акцизного збору за ставками, чинними на день подання вантажної митної декларації, тому бурове обладнання, ввезене позивачем на митну територію України, підлягало оподаткуванню на загальних підставах та позивач скористався правом на включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту за наслідками податкового періоду, у якому операції по тимчасовому ввезенню  бурового обладнання були зняті з митного контролю та оформлені відповідні ВМД

 

Пп. 3.1.2 п. 3.1 статті 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”

Суд дійшов висновку, що тимчасове ввезення обладнання не є поставкою товару у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься. При цьому словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв’язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР

 

 

                                                                                     

№ 21-1820а16 (ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд» до ОДПІ)  

 

Аналогічні позиції:

21-1013а15

21-330а16

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень у частині зменшення податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що за умовами зовнішньоекономічних контрактів на митну територію України було ввезено обладнання з метою використання у господарській діяльності. При митному оформленні ввезеного товару було сплачено податок на додану вартість з митної вартості обладнання, суми якого віднесені до складу податкового кредиту відповідно до вимог  статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (чинний на час виникнення спірних відносин)

Пп. 3.1.2 п. 3.1 статті 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”

Оренда майна не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (чинний на момент спірних правовідносин), а отже, сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься. При цьому словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв’язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР

 

 

21-430а16 (за позовом ПАТ «Запоріжсталь» до СДПІ)

 

Аналогічна позиція:

21-955во10

 

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення -  рішення у частині донарахування ПДВ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визнання недійсними установчих документів ТОВ «Газтрейд ЛТД» з дати державної перереєстрації, свідоцтва платника ПДВ з моменту видачі не позбавило правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних, оскільки на момент їх видачі ТОВ «Газтрейд ЛТД» та ДП «УПК-Ресурс» мали статус платників ПДВ.  Крім того, позивач зазначає, що відповідач не встановив факту використання придбаного природного газу у неоподатковуваних операціях або не у господарській діяльності підприємства

 

Ст. 3, 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 ЗУ Про податок на додану вартість

Покупець, сплативши продавцю ПДВ за ставкою 20 % з операцій, що не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону № 168/97-ВР або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету

 

Спеціальний режим оподаткування ПДВ с/г підприємств

№ 21-4032а15

(за позовом ДП «Умань-Агро» до ДПІ)

 

№ 21-5303а15

(за позовом ТОВ «Гранум» до ДПІ)

ДП подало до контролюючого органу уточнюючий розрахунок, в якому відображено збільшення податкового зобов’язання. Уточнені суми ДП спрямувало на спеціальний рахунок (відповідно до ст. 209 ПК України). Контролюючий орган провів перевірку, встановив, що ДП не сплатило штраф у розмірі трьох відсотків від суми заниженого зобов’язання. Окрім того, оскільки зобов’язання було нараховане контролюючим органом, до ДП були застосовані штрафні санкції відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України. ДП просить скасувати ППР

П. 123.1 ст. 123 ПК України

У разі якщо сільськогосподарське підприємство – суб’єкт спеціального режиму оподаткування у майбутніх податкових періодах самостійно виявить факт заниження податкового зобов’язання у раніше поданій ним податковій декларації, то таке підприємство, якщо обирає спосіб виправлення помилки через подання уточнюючого розрахунку, зобов’язане відповідно до абзацу четвертого пункту 50.1 статті 50 ПК надіслати такий розрахунок і до його подання сплатити штраф у розмірі трьох відсотків від виправленої суми заниженого податкового зобов’язання. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує занижені суми податкового зобов’язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком.

Неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб’єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак ця пільга на них не поширюється і не звільняє їх від виконання інших обов’язків у разі настання обставин, з якими ПК пов’язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й у випадках самостійного виявлення ними помилки в раніше поданих податкових деклараціях.

Якщо сільськогосподарське підприємство подасть уточнюючий розрахунок про заниження податкового зобов’язання і не сплатить штраф у розмірі трьох відсотків від заниженої суми податкового зобов’язання до подання такого уточнюючого розрахунку, а контролюючий орган за наслідками позапланової перевірки, проведеної у зв’язку з поданням уточнюючого розрахунку, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК встановить факт несплати штрафу і самостійно визначить суму грошового зобов’язання, то такі дії утворюють податкове правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 123.1 статті 123 ПК

 

Визначення бази оподаткування

№ 21-6044а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП оскаржує ППР, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та збільшення грошового зобов’язання з ПДВ. Позивач зазначив, що обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган, при цьому чинне законодавство не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при реалізації на внутрішньому ринку України

П. 4.1 ст. 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

 

Законом встановлено, що база оподаткування – це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року, 12 березня 2012 року та 28 травня 2013 року (№№ 21-9а10, № 21-380а11, 21-152а13 відповідно)

№ 21-4974а15

(за позовом Міжнародної академії фінансів та інвестицій до ДПІ)

МАФІ просить визнати протиправним ППР, обґрунтовує свою позицію тим, що не відбулося здійснення переходу права власності на об’єкти нерухомості, не набуто право розпорядження таким майном, а отже, немає підстав для визначення бази оподаткування ПДВ 

Пп. 14.1.191  п. 14.1 ст. 14, п. 185 ст. 185 та п. 187 ст. 186 ПК України

Операція з повернення основних фондів, попередньо внесених до статутного фонду юридичної особи іншими юридичними особами, підпадає під визначення постачання товару, а отже, є об’єктом оподаткування ПДВ 

21-1319а-16 (за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом до ОДПІ, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення про донарахування грошового зобов’язання з ПДВ

П. 181.1 статті 181 ПК України

Суд, застосовуючи пункт 181.1 статті 181 ПК України,  дійшов висновку, що ДПІ правомірно нарахувала суму грошового зобов’язання ФОП, оскільки внаслідок судового розгляду було встановлено, що позивач отримав загальну суму за останні 12 місяців від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, в обсязі більше, ніж 300 000 грн. При цьому позивач не зареєструвався платником ПДВ, як цього вимагає пункт 181.1 статті 181 ПК України, а тому донарахування сум ПДВ контролюючим органом є правомірним

 

 

2015

Виникнення податкового зобов’язання

№ 21-1305а15

(за позовом ПАТ «Корпорація Укржилбуд» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки в акті перевірки щодо невключення до складу податкових зобов’язань суми від відчуження об’єкта застави та передачі права власності, внаслідок чого має місце заниження з ПДВ, є безпідставними, а отже, спірні податкові ППР підлягають скасуванню

 

П. 187.1 ст. 187 ПК України

Погашення кредиту іпотекодавцем за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем свідчить про те, що з відповідної дати перераховані кошти в межах кредиторської операції та перехід права власності можуть розглядатися як настання першої події у розумінні п. 187.1 ст. 187 ПК України

 

Визначення бази оподаткування

№ 2а-0370/2415/11

(за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. Спірним питанням у цій справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації імпортного товару на митній території України, визначення бази оподаткування за договірною вартістю/митною вартістю

Пп. 4.1, 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР та пп. 1.20.5 п. 1.20 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від              28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними. Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року,  12 березня 2012 року та 28 травня 2013 року (№№ 21-9а10, № 21-380а11, 21-152а13 відповідно)

 

№ 21-4111а15

(за позовом ТОВ «ВМП» до ДПІ)

 

№ 21-6044а15

 

Товариство оскаржує ППР, яким контролюючий орган встановив заниження суми податкових зобов’язань з ПДВ та завищення суми бюджетного відшкодування. Вирішується питання визначення бази оподаткування операцій з реалізації імпортного товару на митній території України

 

 

Ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР  та ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

Законом встановлено, що база оподаткування – це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року, 12 березня 2012 року та 28 травня 2013 року (№№ 21-9а10, № 21-380а11, 21-152а13 відповідно)

Оподаткування операцій, звільнених від оподаткування

№ 21-2792а15

(за позовом ПАТ «Запорізький завод феросплавів» до СДПІ)

 

№ 21-6176а15

№ 21-5499а15

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР форми «Р» – збільшено суму ПЗ ПДВ.   Позов обґрунтовували тим, що відповідно до положень пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів звільнені від оподаткування ПДВ до 01 січня 2015 року. У зв’язку з цим податкова протиправно визначила податкові зобов'язання

Пункт 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК

Протягом спірного періоду (з 01 січня по 17 лютого 2014 року) були чинними норми ПК України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів  ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 01 січня 2015 року. Отже, протягом зазначеного періоду операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ

Декларування

№ 21-2559а15

(за позовом ТОВ «Джі і Фаббрі Едішенз» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. В поданій декларації були заповнені всі обов’язкові реквізити, однак контролюючий орган відмовив у прийомі декларації

Пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»  від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ

Законодавством закріплено вичерпний перелік підстав для неприйняття податкової декларації, а саме: незазначення обов'язкових реквізитів, непідписання відповідними посадовими особами, нескріплення печаткою платника податків, неподання додатка 5 до податкової декларації з ПДВ, неподання п'ятого основного аркуша (примірника декларанта) ВМД (у разі наявності експортних операцій)

Формування податкового кредиту

2а-7264/10/0870

(за позовом відкритого акціонерного товариства  "Завод "Запоріжавтоматика" до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що вказане ППР є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки висновок акта перевірки про заниження Товариством ПДВ ґрунтується на тому, що засновники товариства, з якими позивач мав господарські взаємовідносини, притягувались до кримінальної відповідальності

Пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 № 168/97-ВР 

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

№ 21-887а15

(за позовом ТОВ «Фоззі-Фуд» до ДПІ)

 

№ 21-1157а15

(за позовом  ТОВ «БК «Панорамабуд» до ДПІ)

 

№ 21-3270а15

(за позовом ТОВ «Фірма «Періодика» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. Розглядається питання реальності здійснених операцій між контрагентами за договором надання мерчандайзингових послуг

П. 86.9 ст. 86, п. 198.6 статті 198 ПК України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

 

№ 21-1320а15

(за позовом ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до ОДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. Вказаними ППР зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у зв'язку з тим, що Товариство не сплачувало до бюджету ПДВ внаслідок поширення на нього гарантій захисту іноземних інвестицій, а відтак і не мало права формувати податковий кредит

П. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4, п. 7.7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Покупець, сплативши продавцю ПДВ за ставкою 20 % з операцій, що не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону № 168/97-ВР або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету

Реальність господарських операцій

№ 21-3788а15

(за позовом ТОІВ «Пеппермінт» до ДПІ)

 

№ 21-1539а15

(за позовом ТОВ «Комфортзон» до ДПІ)

 

№ 21-2166а15

(за позовом  ТОВ «Ріелті Сервіс» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР.  Постає питання про реальність господарських операцій між Товариством та контрагентом

 

Пп 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України

Первинний документ містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку

№ 21-4471а15

(за позовом ПрАТ «Нафтогазвидобування» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з позовом про оскарження ППР, якими було донараховано грошові зобов’язання з ПДВ та ППП, на підставі акта перевірки, яким було встановлено завищення валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій із контрагентами, внаслідок включення до них витрат та сум ПДВ, які на момент перевірки не були підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами

П. 44.6 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Відсутність на момент розгляду справи постановленого вироку щодо офіційних осіб контрагентів не є підставою для спростування достовірності пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій

№ 21-1499а15

(за позовом ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ-УКРАЇНА» до ДПІ)

Платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування ППР, прийнятого на підставі акта документальної невиїзної позапланової перевірки, яким зафіксовано відсутність у позивача права на податковий кредит за господарськими операціями з контрагентами

П. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України

Договір свідчить не про фактичне виконання дій, а лише про намір виконання таких дій в майбутньому. Тобто господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталів. Відповідно договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку

Застосування ставки податку

№ 21-595а14

(за позовом ПАТ «Укртранснафта» до ДПІ)

Позивач зазначив, що послуги надавалися нерезиденту, який був власником транспортованої нафти, а нафта транспортувалася від пункту за межами державного кордону України до нафтопереробних підприємств на території України, у зв’язку з чим застосування нульової ставки ПДВ було правомірним

Пп. 6.2.2 п. 6.2 ст.  6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Послуги, які надаються платниками ПДВ на митній території України, є об’єктом оподаткування. Якщо послуга поставляється нерезиденту, але місце її поставки знаходиться у межах митної території України, така операція оподатковується за ставкою 20 відсотків

 

2014

Формування податкового кредиту

№ 21-166а14

(за позовом ЗАТ «Агрофірма «АВІС» до ДПІ)

 

№ 21-436а12

(за позовом ЗАТ «Авангард» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправними та скасувати ППР відповідача, якими йому зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та визначено суму податкового зобов’язання. В акті перевірки ДПІ встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, а також заниження суми податкового зобов’язання з ПДВ. Зокрема, позивач, який є сільськогосподарським товаровиробником, відніс до податкового кредиту загальної декларації суму ПДВ на підставі придбання кліткового обладнання (основних засобів), яке призначене для здійснення операцій у виробництві власної сільськогосподарської продукції

П. 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271

При визначенні об’єкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію п. 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР,  податкове зобов’язання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції, то й податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями із придбання основних засобів і послуг, має включатися до тієї самої декларації та, відповідно, зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 24 лютого 2009 року (№ 21-2141во08)

№ 21-259а14

(за позовом ТОВ «Краснолиманське» до ДПІ)

ТОВ звернулося до суду із позовом про визнання протиправним і скасування ППР про донарахування і сплату податкового зобов’язання з ПДВ.

ДПІ в акті перевірки зазначила, що ТОВ при формуванні податкового кредиту неправомірно врахувало податкові накладні, які не були зареєстровані  упродовж операційного дня на дату надання податкової накладної

П. 198.6 ст. 198 і п. 201.10 ст. 201 ПК України

Платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку – продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством: 1) відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ (у редакції Закону № 2755-VI); 2) двадцять днів (у редакції Закону № 3609-V). В іншому випадку без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку – покупець товарів/послуг зобов’язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов’язань за відповідний звітний період

Застосування ставки податку

№ 21-124а14

(за позовом казенного підприємства «Дослідно-проектний центр кораблебудування» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати ППР ДПІ, відповідно до яких йому визначено суму податкового зобов’язання зі сплати ПДВ.

Позивач зазначив, що він здійснив  поставку товарів на експорт (що підтверджено вантажно-митними деклараціями), до якої необхідно застосувати нульову ставку ПДВ

П. 6.2 ст. 6 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Послуги, місце надання яких знаходиться на митній території України, особами, зареєстрованими платниками ПДВ, є об’єктом оподаткування.

Поставка послуг у значенні Закону № 168/97-ВР, яка була здійснена на митній території України підприємством, що зареєстроване платником ПДВ, оподатковується за ставкою 20 відсотків.

Розробка, виготовлення та постачання технічної документації, що здійснюється підприємством, яке зареєстроване платником ПДВ, є поставкою послуг, здійсненою на митній території України, яка оподатковується за ставкою 20 відсотків

№ 21-210а14

(за позовом ФО до ДПІ)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати ППР, яким їй визначено податкове зобов’язання з ПДВ. Позивач зазначив, що ОДПІ неправомірно донарахувала ПДВ, оскільки він займається посередницькою діяльністю з організації міжнародних перевезень вантажів, а тому кошти, передані від замовника до перевізника через позивача, підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою ПДВ

Пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України від             03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Право на застосування нульової ставки ПДВ згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР має платник, який безпосередньо надає транспорті послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів, тобто нульова ставка ПДВ, встановлена для перевізника, не поширюється на послуги, які надає експедитор

№ 21-474а14

(за позовом казенного підприємства «Дослідно-проектний центр кораблебудування»)

Підприємство звернулося до суду з позовом до СДПІ про визнання протиправним та скасування ППР, відповідно до якого йому визначено суму податкового зобов’язання зі сплати ПДВ.

Позивач зазначив, що він здійснив поставку товарів на експорт, що підтверджено вантажною-митною декларацією, до якої застосовується нульова ставка ПДВ

П. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, 4.5 ст. 4, п. 6.1, 6.2, 6.5 ст. 6, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 пп. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2                п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Поставка послуг у значенні Закону № 168/97-ВР, яка була здійснена на митній території України підприємством, зареєстрованим як платник ПДВ, оподатковується за ставкою 20 відсотків.

При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить 0 відсотків до бази оподаткування. Але така ставка застосовується тоді, коли справді здійснюється експорт товарів. Виконання та передача результатів роботи за договорами комісії на території України не є експортом товарів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 4.1, 4.5 статті 4, пунктів 6.1, 6.2, 6.5 статті 6, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України раніше, зокрема, у постанові від 17 червня 2014 року (справа № 21-124а14)

Спеціальний режим оподаткування ПДВ с/г підприємств

№ 21-301а14

(за позовом ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» до ДПІ)

 

№ 21-414а12

(за позовом ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» до ДПІ)

 

№ 21-54а13

(за позовом сільськогосподарського приватного підприємства «Україна» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати ППР про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ. Товариство неправомірно, на думку ДПІ, включило до загальної декларації з ПДВ суми податкового кредиту, пов’язаного зі здійсненням операцій з реалізації молока та м’яса живою вагою переробним підприємствам, здійснювані за нульовою ставкою ПДВ

Пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6, п. 11.21 ст. 11 Закону України від 03 квітня               1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Умовами для застосування режиму оподаткування, який передбачає залишення нарахованих на ціну реалізованої продукції сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету, у розпорядженні сільськогосподарських підприємств для підтримки власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва, є виникнення у платника ПДВ за наслідками здійснених господарських операцій зобов’язання зі сплати до бюджету певних сум податку та можливість подальшого фактичного використання таких коштів для визначених законодавством цілей.

Зазначений спеціальний режим оподаткування та встановлене у пункті 12 Порядку нарахування коштів правило щодо складання окремої податкової декларації поширюється на операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м’ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах, які оподатковуються ПДВ за ставкою 20 %, і не охоплює операції, здійснювані відповідно до підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР за нульовою ставкою ПДВ

2013

Формування податкового кредиту

№ 21-436а12

(за позовом ЗАТ «Авангард» до ДПІ)

 

№ 21-166а14

(за позовом ЗАТ «Агрофірма «АВІС» до ДПІ)

 

ЗАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним ППР, яким йому було зменшено суму бюджетного ПДВ. Позивач послався на те, що враховуючи особливості своєї діяльності як сільськогосподарського підприємства, ЗАТ подавало до податкової інспекції три види податкових декларацій з ПДВ: загальну № 3 та спеціальні (скорочені) №№ 1 та 2. Вважає, що воно правомірно сформувало податковий за результатами господарських операцій щодо придбання основних фондів і правильно це задекларувало в загальній податковій декларації № 3, а не в спеціальній декларації

П. 11.21, 11.29 ст. 11 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

При визначенні об’єкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, і податкове зобов’язання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, то й податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями із придбання основних засобів, має включатися до тієї самої декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-53а10), 31 січня 2011 року (справа № 21-78а10), 20 лютого 2012 року (справа № 21-395а11)

№ 21-45а13

(за позовом за позовом ВАТ "Холдингова компанія "Луганськтепловоз" до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також акт про результати виїзної позапланової перевірки.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що є тепловозобудівним підприємством, купувало метал для виготовлення своєї основної продукції – залізничного рухомого складу тощо. Під час основного виробництва від металу залишаються відходи – металобрухт, який є продуктом переробки. Подальша реалізація металобрухту здійснюється без оподаткування. У зв’язку з цим вважає, що не було допущено порушення, а висновки щодо завищення податкового кредиту з ПДВ і, як наслідок, заниження ПДВ у цьому ж розмірі не відповідають дійсності

Пп. 7.4.1–7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"

Правила щодо пропорційного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту не застосовуються та податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві.

Верховний Суд України, вже висловлював при розгляді аналогічного спору свою позицію (постанова від 16 жовтня 2012 року № 21-291а12)

Спеціальний режим оподаткування ПДВ с/г підприємств

№ 21-414а12

(за позовом ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» до ДПІ)

 

№ 21-54а13

(за позовом сільськогосподарського приватного підприємства «Україна» до ДПІ)

 

№ 21-301а14

(за позовом ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» до ДПІ)

 

№ 21-405а13

(за позовом ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовами, у яких просило визнати протиправними і скасувати ППР та прийняте за наслідками його адміністративного оскарження рішення, якими позивачу зменшено суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

ДПІ в актах перевірок вказало на те, що Товариство (сільськогосподарський товаровиробник, для якого встановлено спеціальний режим оподаткування), здійснюючи операції з продажу молока та м’яса в живій вазі переробним підприємствам за нульовою ставкою ПДВ, протиправно, на думку податкового органу, відображало обсяг таких поставок не у спеціальній (окремій) декларації, а в загальній декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, включаючи при цьому до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) для виробництва зазначеної продукції тваринництва

Пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6, п. 11.21 ст. 11 Закону № 168/97-ВР та п. 1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166

Умовами для застосування спеціального податкового режиму (спрямування та використання сум ПДВ) с/г підприємствами є виникнення у платника ПДВ за наслідками здійснених господарських операцій зобов’язання зі сплати до бюджету певних сум податку та можливість подальшого фактичного використання таких коштів для визначених законодавством цілей.

Спеціальний режим оподаткування, передбачений абзацом другим пункту 11.21 статті 11 зазначеного Закону, та встановлене у пункті 12 Порядку нарахування коштів правило щодо складання окремої податкової декларації поширюються на операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м’ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах, які оподатковуються ПДВ за ставкою 20 %, і не охоплюють операції, здійснювані відповідно до підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР за нульовою ставкою ПДВ.

Виплата дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, які поставляють молоко та м’ясо в живій вазі за нульовою ставкою ПДВ, не є бюджетним відшкодуванням ПДВ, сплаченого цими товаровиробниками постачальникам товарів (послуг), що використані для цілей таких поставок, і не позбавляє такого платника права на віднесення зазначених сум податку до податкового кредиту податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки із державним бюджетом

№ 21-54а13

(за позовом сільськогосподарського приватного підприємства «Україна» до ДПІ)

 

№ 21-414а12

(за позовом ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» до ДПІ)

 

№ 21-301а14

(за позовом ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» до ДПІ)

 

№ 21-405а13

(за позовом ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» до ДПІ)

СПП звернулося до суду з позовом про скасування ППР і просило відповідача провести бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

КО в акті за результатами перевірки встановив, що суб’єкт господарювання завищив податковий кредит у деклараціях з ПДВ № 3 (за якою здійснюються розрахунки із державним бюджетом)

П. 11.21 ст. 11 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Умовами для застосування спеціального податкового режиму (спрямування та використання сум ПДВ) с/г підприємствами є виникнення у платника ПДВ за наслідками здійснених господарських операцій зобов’язання зі сплати до бюджету певних сум податку та можливість подальшого фактичного використання таких коштів для визначених законодавством цілей.

Спеціальний режим оподаткування, передбачений абзацом другим пункту 11.21 статті 11 зазначеного Закону, та встановлене у пункті 12 Порядку нарахування коштів правило щодо складання окремої податкової декларації поширюються на операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м’ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах, які оподатковуються ПДВ за ставкою 20 %, і не охоплюють операції, здійснювані відповідно до підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР за нульовою ставкою ПДВ.

Виплата дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, які поставляють молоко та м’ясо в живій вазі за нульовою ставкою ПДВ, не є бюджетним відшкодуванням ПДВ, сплаченого цими товаровиробниками постачальникам товарів (послуг), що використані для цілей таких поставок, і не позбавляє такого платника права на віднесення зазначених сум податку до податкового кредиту податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки із державним бюджетом

№ 21-110а13

(за позовом Глибоцького державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства агропромислового комплексу «Глибоцький держспецлісгосп АПК» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконними дії ДПІ щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ та реєстрацію його як платника ПДВ на загальних умовах, а також зобов’язати ДПІ відновити дію цього свідоцтва.

На обґрунтування вимог зазначило, що підприємство є сільськогосподарським та за напрямами своєї діяльності займається лісовпорядкуванням, лісокористуванням і реалізує як виробник лісоматеріали. У розумінні спеціального режиму оподаткування такий товар є сільськогосподарською продукцією. Тому підприємство мало право на використання спеціального режиму оподаткування ПДВ

П. 8-1.6, 8-1.7 ст. 8-1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Для підприємств, які здійснюють діяльність у сфері лісового господарства, спеціальний режим оподаткування поширюється на операції, що здійснюються в межах видів діяльності, передбачених Законом № 168/97-ВР та Переліком, в результаті яких відбувається поставка сільськогосподарських товарів, що відповідають визначенню, наведеному у пункті 8-1.7 статті 8-1 Закону № 168/97-ВР.

Діяльність щодо здійснення поставки лісоматеріалів та дров, отриманих внаслідок життєдіяльності лісових ресурсів та їх обробки, що належать до групи 44 УКТ ЗЕД та не є сільськогосподарськими товарами, які віднесені до груп 1–24 УКТ ЗЕД, має оподатковуватися у загальновстановленому порядку

№ 21-239а13

(за позовом ДПІ до ЗАТ «Маслозавод «Прилуки»)

Інспекція звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Товариства податковий борг з ПДВ, що використаний не за цільовим призначенням. Позовні вимоги Інспекція обґрунтувала тим, що відповідач, який є переробним підприємством, не перерахував на небюджетні рахунки суми ПДВ для здійснення виплат сум дотацій на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників у строки, встановлені законом для сплати ПДВ до бюджету. На особовому рахунку Товариства виникла заборгованість суми ПДВ. Зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету

П. 11.21 ст. 11 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та п. 5, 7 Порядку обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2009 року № 291

Перерахування переробними підприємствами на окремі рахунки  сільськогосподарських товаровиробників дотацій згідно з пунктом 11.21 статті 11 Закону № 168/97-ВР у розмірі, строки та в установленому порядку є податковим зобов’язанням, невиконання якого тягне наслідки, передбачені цим Законом та прийнятим на підставі нього нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України 

Визначення бази оподаткування

№ 21-152а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-321а13

(за позовом ТОВ «Агро-Інвест» до ДПІ)

ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати ППР про донарахування йому ПДВ та штрафних (фінансових) санкцій та яким визначено суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб’єктами підприємницької діяльності, та самозайнятих осіб.

На думку ДПІ, Позивач вчинив порушення внаслідок реалізації ним попередньо імпортованих транспортних засобів (вантажні тягачі, напівпричепи) та санітарно-технічних виробів за ціною нижчою за митну вартість зазначених товарів, яка, на думку податкового органу, відповідає рівню справедливих ринкових цін, що призвело до заниження бази оподаткування ПДВ згаданих операцій і відповідно зобов’язань з цього податку

П. 4.1 ст. 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року та 12 березня 2012 року (№№ 21-9а10, № 21-380а11 відповідно)

Анулювання реєстрації платником ПДВ

№ 21-115а13

(за позовом ТОВ «Нове місто»)

 

№ 21-376а13

(за позовом дочірнього підприємства «Рів’єра+» ТОВ «Хімтек-Євпаторія» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним з моменту прийняття акта відповідача про анулювання реєстрації платника ПДВ та зобов’язання відповідача відновити реєстрацію ТОВ як платника ПДВ, а також видати позивачу відповідне свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Товариство послалося на те, що анулювання реєстрації платника ПДВ здійснюється внаслідок відсутності оподатковуваних поставок протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, однак податковий орган безпідставно, на думку позивача, не врахував, що позивач здійснював господарську діяльність, за наслідками якої у позивача виникав податковий кредит, який був відображений у деклараціях з ПДВ

Пп. «ґ» п. 9.8 ст. 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Відсутні підстави для розмежування операцій з продажу та придбання товарів (послуг) при визначенні оподатковуваної поставки для застосування підпункту «ґ» пункту 9.8 статті 9 цього ж Закону, оскільки операція з поставки товарів та послуг, що є об’єктом оподаткування ПДВ, є двостороннім правочином і для однієї сторони така операція є продажем, а для іншої – придбанням, у результаті чого у продавця виникає податкове зобов’язання, а в покупця – право на податковий кредит. Тобто поняття оподатковуваної поставки охоплює як операції з продажу товарів (послуг), так і операції з їх придбання.

Аналогічний висновок щодо правильного застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 23 травня та 17 жовтня 2011 року (№№ 21-43а11, 21-180а11 відповідно)

2012

Формування податкового кредиту

№ 21-402а11

(за позовом ТОВ «Українська сировина» ЛТД до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати ППР.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам справи, а тому прийняте на підставі акта перевірки ДПІ податкове повідомлення - рішення не відповідає вимогам чинного законодавства

Пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»

При здійсненні операцій із ВАТ «Зелений Гай», яке є платником фіксованого сільськогосподарського податку, Товариство не мало права відносити до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у зв’язку з придбанням товарів, до їх фактичного отримання

№ 21-425во10

(за позовом ВАТ “Броварисільбуд” до ДПІ)

ВАТ оскаржує ППР про визначення суми податкового зобов’язання з ПДВ та про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ. На думку позивача, він правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені ТОВ на проведення розвідувальних, проектних і будівельних робіт та підтверджені належним чином оформленими податковими накладними

 

Наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту

№ 21-955во10

(за позовом ВАТ “Кривий Ріг Цемент” до ДПІ)

ВАТ звернулося з позовом про визнання незаконними реєстрації ДПІ та ППР, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що створення ДПІ не передбачено чинним законодавством, а оспорюване рішення прийнято безпідставно, оскільки позивач, придбавши природний газ, сплатив ПДВ за ставкою 20 % та отримав належним чином оформлену податкову накладну, на підставі якої відніс сплачені суми ПДВ до податкового кредиту

П. 6.1 ст. 6, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року

№ 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”

Законодавством не дозволяється оподатковувати за ставкою 20 % операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, і звільненого від обкладання ПДВ при ввезенні. При цьому таке обмеження стосується як першого продавця, так і останнього.

Не відносяться до об’єктів оподаткування операції, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка ПДВ.

Таким чином, покупець, сплативши продавцю ПДВ за ставкою 20 % з операцій, що не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону № 168/97-ВР або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету

№ 21-270а11

(за позовом ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової компанії «Укртатнафта» до ДПІ)

ЗАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними ППР ДПІ про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ здійснено ДПІ у зв’язку з тим, що контрагент позивача не сплачував до бюджету ПДВ внаслідок поширення на нього гарантій захисту іноземних інвестицій

П. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня    1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Враховуючи, що на час укладання договорів купівлі-продажу та виконання господарських зобов'язань за ними позивач та його контрагент могли усвідомлювати, що за цими операціями у продавця не виникають податкові зобов’язання з ПДВ, то відповідно могли передбачити те, що включення зазначеного податку в ціну товару сприятиме незаконному формуванню у покупця податкового кредиту з ПДВ.

Наявність у платника податку – позивача – виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, не є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ із державного бюджету

№ 21-421а11

(за позовом ТОВ  «Нафта» до ДПІ)

ТОВ оскаржує ППР про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств і податку на додану вартість.

Відповідач зазначав про порушення, яке полягало у формуванні валових витрат та податкового кредиту за наслідками операцій, які, на думку податкового органу, є нікчемними, та на підставі податкових накладних, підписаних від імені цих товариств неналежними особами

Пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, п. 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року             № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та п. 2, 5, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165

Лише наявність у ТОВ податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Крім того, суд дійшов висновку, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

 

№ 21-268а11

(за позовом ТОВ «Торговий дім «Арго Трейд» до ДПІ)

Товариство оскаржує ППР.

Позивач вважає вищезазначені повідомлення - рішення ДПІ безпідставними та необґрунтованими, оскільки податковий кредит у період, що перевірявся, він сформував із дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки, викладені в акті, на підставі якого йому донараховано податкові зобов’язання, не відповідають дійсності, оскільки податкові накладні минулих років включені ним у період, коли він фактично їх отримав від контрагентів

Пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року  № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані

№ 21-291а12

(за позовом ВАТ «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до ДПІ)

 

№ 21-292а12

(за позовом ВАТ «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати ППР про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ, а також акт про результати виїзної позапланової перевірки позивача в частині оподаткування операцій з поставки металобрухту.

Товариство здійснювало операції з поставки одержаних від власного виробництва відходів та брухту чорних металів, які звільнялись від оподаткування. На думку ДПІ, використовуючи таким чином придбаний товар (сировину) частково у неоподатковуваних операціях, Товариство не здійснило перерахунок податкового кредиту звітного періоду, у якому такі операції були здійснені, зокрема не зменшило його на суму ПДВ, розраховану із вартості реалізованого металобрухту

Пп. 7.4.1–7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"

Правила щодо пропорційного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту не застосовуються та податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві

№ 21-384а12

(за позовом ТОВ «Кернел-Трейд» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР, згідно з якими йому нараховано ПДВ та штрафні санкції

Пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Право на податковий кредит у Товариства виникло з дати придбання ячменю (серпень 2003 року), який 24 травня 2004 року було експортовано. Оскільки Закон № 1344-VI до 01 липня 2004 року звільнив від оподаткування ПДВ операції з вивезення, зокрема, ячменю за межі митної території України, то позивач правомірно не включив до складу податкового кредиту суми податку, сплачені у зв’язку з придбанням цього товару у серпні 2003 року. Тобто у Товариства відсутні правові підстави для корегування податкового зобов’язання з ПДВ, яке було включено до податкового кредиту у зв’язку з придбанням ячменю у серпні 2003 року

Застосування податкових векселів

№ 21-402во10

(за позовом ДПІ до ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та приватної фірми “Кібела”)

ДПІ звернулася до з позовом, у якому просила зобов’язати відповідачів сплатити до бюджету кошти за податковими векселями, виданими ПФ “Кібела” при імпорті товарів на митну територію України.

На обґрунтування позовних вимог ДПІ зазначила, що, незважаючи на її звернення, ПФ “Кібела” не погасила видані нею та авальовані Банком податкові векселі, хоча строк їх погашення минув.

Відповідачі заперечували проти позову, вказуючи, що податкові векселі ПФ “Кібела” погасила

П. 11.5 ст. 11 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”

Підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки.

Слід звернути увагу на те, що цей позов (про зобов’язання погасити податкові векселі) не відповідає визначеному чинним законодавством порядку погашення податкового боргу та правам податкового органу, а отже, і способу захисту права

№ 21-126а12

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним ППР про визначення податкових зобов’язань з ПДВ та відповідних штрафних санкцій у зв’язку з неврахуванням податкового кредиту, сформованого на підставі податку, сплаченого за вантажними-митними деклараціями. На обґрунтування позову послалася на те, що на момент оформлення вищезазначених ВМД фізична особа була зареєстрована підприємцем і платником ПДВ, товар придбавався для підприємницької мети та використаний в господарській діяльності, а отже, суми сплаченого до бюджету ПДВ за зазначеними вище ВМД обґрунтовано включені нею до складу податкового кредиту

Норми Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”

ВМД є допустимим доказом, зокрема сплати ПДВ, що дає право на податковий кредит. Вимогу про оформлення ВМД відповідно до вимог законодавства не можна тлумачити інакше, як так, що для одержання права на податковий кредит фізичною особою – підприємцем така особа має значитись у ВМД одержувачем товару.

При встановленні факту придбання товару та його подальшої реалізації фізичною особою – підприємцем, зареєстрованим платником ПДВ, не виключається можливість формування податкового кредиту підприємцем.

При прийнятті рішення мають бути враховані всі обставини: придбання та подальший продаж товарів платником як фізичною особою - підприємцем, сплата ПДВ у встановленому законом розмірі, який не залежить від статусу особи, зазначеного у ВМД; віднесення вартості товару до валових витрат підприємця; використання імпортованого товару в господарській діяльності та його продаж з формуванням податкових зобов’язань з ПДВ

Визначення бази оподаткування

№ 21-380а11

(за позовом СПД-ФО до ДПІ)

СПД оскаржує ППР про визначення  йому  податкового зобов’язання з ПДВ, а також форми “ВІ” про зменшення суми бюджетного відшкодування з  ПДВ.

Відповідач зазначав, що, імпортуючи товар, позивач до  податкового кредиту включав суму ПДВ, обчислену із загальної суми митної вартості та мита, а при реалізації названого товару на митній території України – суму ПДВ, обчислену із фактурної (контрактної) ціни, яка нижча за її митну вартість. Зазначені порушення призвели до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ. Позивач стверджував, що оспорювані рішення прийняті з порушенням процедури визначення суми податкового зобов’язання за непрямими методами

П. 4.1 ст. 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”

При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при  переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.  

База оподаткування ПДВ зазначених операцій не має обмежуватися митною вартістю  імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні

Реальність господарських операцій

№ 21-737во10

(за позовом ПП «Ангара» до ДПІ, ГУ ДКС України)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР ДПІ про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ. Зазначеним ППР ДПІ Підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ

Положення КАС України

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку

2011

21-339а11 (за позовом ПП “Асоль” до ДПІ)

Приватне підприємство звернулося до суду з позовом про скасування ППР, яким визначалося податкове зобов’язання з ПДВ та штрафні санкції у зв’язку з тим, що платник відніс до податкового кредиту суми авансових внесків на виконання робіт, передбачених договором підряду

Пп. 7.2.3, 7.2.4            п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.  7 ЗУ “Про податок на додану вартість”

Включення авансового платежу за виконання робіт, за договором підряду не відповідає вимогам статті 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, адже право на включення сплачених сум податку до податкового кредиту пов’язується із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Визнання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ контрагента позивача недійсним у зв’язку визнанням останнього таким, що створене без наміру здійснення господарської діяльності, свідчить про відсутність факту виконання господарських операцій. Як наслідок, включення приватним підприємством авансових платежів за здійснення робіт за договором підряду до податкового кредиту є безпідставним

 

 

21-245а11 (за позовом ТОВ “Акцентбуд” до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення -  рішення, яким контролюючим органом донараховано суму податкового зобов’язання з ПДВ та нараховано суми штрафних (фінансових) санкцій. Контролюючий орган на обґрунтування своєї позиції зазначає, що саме своєчасно подана платником податку заява до податкового органу є підставою для включення до податкового кредиту суми податку, сплаченої у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг)

Пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону          № 168/97-ВР

Суд дійшов висновку, що у випадках, коли платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

Проте у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані

 

Бюджетне відшкодування з податку на додану вартість

2017

№ 21-3237а16

(за позовом ТОВ «Амадеус Ко» до ДПІ, управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва)

Товариство звернулося до суду до ДПІ та територіального відділення Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними, оскільки останні не здійснили перерахування сум бюджетного відшкодування на рахунок платника ПДВ у визначений законом строк. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що ДПІ протиправно не надала в установленому порядку управлінню ДКС висновок про суму бюджетного відшкодування ПДВ, що призвело до неперерахування на поточний рахунок позивача суми бюджетного відшкодування, чим порушені його права та законні інтереси як добросовісного платника податків. Суд касаційної інстанції визнав за необхідне у порядку абзацу другого частини першої статті 2442 КАС відступити від правової позиції Верховного Суду України. з посиланням на статтю 162 КАС вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб’єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права. При цьому суд, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що позбавлення права на відшкодування ПДВ розглядається як втручання держави у право власності, а ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі. ДПІ та ГПУ звернулися до Верховного суду України з заявою про перегляд рішення суду касаційної інстанції

Пп. 14.1.18, п. 200.7 п. 200.15 ПК України, постанова Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39

Норми ПК та Порядку взаємодії не передбачають бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю. А тому суд дійшов висновку, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості  у спосіб, що не передбачений законом. Правильним способом захисту позивача є вимога про визнання бездіяльності ДПІ протиправною та  зобов’язання  відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету

 

 

№ 21-1530а16

№ 21-1530а16

(за позовом ТОВ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського»  до ДПІ, ГУ Державної казначейської служби України у Луганській області)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до органу державної казначейської служби висновку про повернення позивачу суми бюджетного відшкодування ПДВ. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Вищий адміністративний суд України у задоволенні касаційної скарги контролюючого органу відмовив. Контролюючий орган звернувся до ВСУ

Пп. 14.1.18, п. 200.7 п. 200.15 ПК України, постанова Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39

Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури і на умовах, установлених статтею 200 ПК та Порядком, на підставі податкової декларації і заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Наголошено також на тому, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а звідси –  суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості

 

2016

№ 21-3277а15

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з позовом про оскарження ППР та з вимогою стягнути з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з ПДВ. Товариство на обґрунтування вимог вказало, що реальність господарських операцій з його контрагентами підтверджується належними первинними документами

 

Пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 та п. 198.6 ст. 198 ПК України

Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Цей порядок не передбачає бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю.

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державної казначейської служби, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Підставою для зменшення суми бюджетного зобов’язання є доведення податковим органом, що господарські операції не проводилися

№ 21-1013а15

(за позовом ПАТ «Мукачівський завод «Точприлад» до ДПІ)

Товариство звернулось з оскарженням ППР, якими було встановлено завищення суми податкового кредиту. Цей податковий кредит Товариство сформувало на підставі укладених договорів оренди, за якими обладнання ввозилося на митну територію України. В ході справи встановлюється значення правового титулу майна на можливість формування податкового кредиту суб’єктами господарювання

Пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг, та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. За договорами оренди не відбувається перехід права власності (придбання товару/послуги), а отже, не виникає права на податковий кредит

№ 21-6096а15

(за позовом ТОВ «Авіакомпанія «ЮТейр-Україна» до ДПІ)

 

№ 21-881а15

(за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до ДПІ)

 

№ 21-452а16

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з ПДВ

П. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Колегія суддів наголошує, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості

№ 21-5384а15

(за позовом ТОВ «Принт-Експорт» до ДПІ)

Позивач зазначив, що суму бюджетного відшкодування, яка заявлена до відшкодування, не відшкодовано, хоча вказана сума була перевірена та результати перевірки було оформлено актом виїзної документальної перевірки. Відповідач безпідставно зменшив суму бюджетного відшкодування і таке зменшення пов’язане виключно з неотриманням результатів зустрічної перевірки від юридичних осіб, які не здійснювали таке постачання безпосередньо

ТОВ «Принт-Експорт»

П. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Верховний Суд України неодноразово висловлював правовий висновок у спорах, що виникають з питань бюджетного відшкодування, і в тому числі у постановах від 09 вересня 2008 року та 01 червня 2010 року (справи №№ 21-500во08, 21-573во10 відповідно) зазначив, зокрема, про те, що підставою для зменшення суми бюджетного зобов’язання є доведення податковим органом, що господарські операції не проводилися.

Встановлення, за якими саме господарськими операціями було сформовано податковий кредит, з’ясування реальності цих угод із підтвердженням їх первинними документами бухгалтерського обліку є обставинами, з якими законодавець пов’язує певні правові наслідки, та мають значення для правильного вирішення спору

21-1035а16 (за позовом ТОВ “Вест Ойл Груп” до ОДПІ, ДКС)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення -  рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ. Контролюючий орган в ході позапланової виїзної перевірки встановив порушення товариством пункту “а” 200.4 статті 200 ПК України у зв’язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту, який у подальшому бере участь у формуванні бюджетного відшкодування, сум ПДВ, сплачених у складі авансових платежів за інвестиційними договорами на проектування, будівництво та введення в експлуатацію автозаправних комплексів

П. 200.4 статті 200 ПК України

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів ДКС, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості

 

21-1067а16 (ТОВ “Атем-Франк” до ОДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ОДПІ, про визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу, що полягає у невиконанні обов’язку з підготовки та подання ДКС висновків про бюджетне відшкодування ПДВ, та стягнути з Державного бюджету бюджетне відшкодування на користь Товариства. На обґрунтування зазначених вимог Товариство вказувало на те, що податковий орган не виконав свого обов’язку та в п’ятиденний строк після закінчення перевірки не подав до органу, що здійснює казначейське обслуговування, бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування, на підставі якого останній перераховує ці кошти на поточний рахунок платника податку

 

П. 200.7 статті 200 ПК України; пункт 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39

ПК України, Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, не передбачають бюджетне відшкодування ПДВ способом судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухваленими за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю. А тому відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

У подібних випадках правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання  відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету

 

 

2015

21-347а15

(за позовом підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. В основі оскаржуваних ППР є висновок контролюючого органу відносно того, що формування податкового кредиту на підставі тимчасових вантажних митних декларацій типу ІМ-40 є неправомірним

П. 198.6 ст. 198 та п. 201.12 ст. 201 ПК України

Тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов’язок протягом 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним юридичним фактом правовідносин митного оформлення.

Наведене дає підстави для висновку, що після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо зазначених у ній відомостей, зокрема й вартості ввезеного на митну територію товару, що є базою оподаткування ПДВ, остаточні ж відомості про такі товари будуть міститись у митній декларації, заповненій у звичайному порядку.   Тому у разі випуску товарів у вільний обіг у спрощеному порядку з поданням платником тимчасової митної декларації суми ПДВ відносяться до податкового кредиту на підставі поданої платником та прийнятої митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку з установленим обсягом даних, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту)

№ 21-529а14

(за позовом ТОВ «ІНКО-ФУД Україна» до ДПІ)

 

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що податкове законодавство не встановлює обов'язку платника податку ввести об'єкт в експлуатацію до дати заявлення ПДВ до бюджетного відшкодування

 

Пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 200.5 ст. 200 ПК України

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів  (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазначені підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування

№ 21-316а14

(за позовом ТОВ «МОРГАН ФЕНІЧЕ» до ДПІ)

 

№ 21-514а14

(за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алвалім» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що нарахування  податкового кредиту внаслідок спорудження (будівництва) основних фондів та визначення відповідної суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, відповідає нормам ПК України

Пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 та п. 200.5 ст. 200 ПК України

Якщо зазначені підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування  

 

Товариство звернулося до суду з метою визнати протиправною бездіяльність ДФС, ДКС України щодо неповернення бюджетного відшкодування, стягнути з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування

Ст. 200 ПК України, Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39

Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Отже, суд зазначає, що, оскільки законодавством не визначено порядок бюджетного відшкодування у судовому порядку,  суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості

                                                                                                

 

№ 21-881а15

(за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до ДПІ)

 

№ 21-4371а15

(за позовом ТОВ «Енерготерра» до ДПІ)

 

№ 21-1145а15

(за позовом  ДП  Міністерства оборони України «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» до СДПІ)

 

№ 21-452а16

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з ПДВ

П. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю. Колегія суддів наголошує, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості

№ 21-2650а15

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулося  до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо неподання до Державної казначейської служби України висновку про бюджетне відшкодування з ПДВ

Пп. 198.1, 198.2 ст. 198, п. 200.1, 200.4, 200.14 ст. 200 та п. 201.6 ст. 201 ПК України

Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення.

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості

2014

№ 21-131а14

(за позовом публічного АТ «Завод «Південкабель» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з державного бюджету в особі ГУ ДКС бюджетне відшкодування ПДВ за прострочення погашення заборгованості бюджету.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що невиконання відповідачами своїх обов’язків, встановлених вимогами пунктів 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (далі – ПК), порушило право Товариства на своєчасне отримання бюджетного відшкодування ПДВ, яке підлягає стягненню як заборгованість бюджету з нарахуванням на неї пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК

П. 200.12, 200.13, 200.23 ст. 200 ПК України

На суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв’язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ не позбавляє платника податку права пред’явити вимоги про стягнення зазначеної пені

2013

№ 21-62а13

(за позовом ПП “Соріус” до ДПІ)

 

№ 21-68а13

(за позовом ПП “Соріус” до ДПІ)

 

№ 21-75а13

(за позовом ПП “Соріус” до ДПІ)

 

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР та зобов’язати ДПІ надати до Головного управління Державного казначейства України висновок для бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок, що виникло за договорами комісії з дочірнім підприємством державної компанії “Укрспецекспорт” державним госпрозрахунковим зовнішньоторговим підприємством “Спецтехноекспорт”

Пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР

Вимога законодавця щодо фактичної оплати ПДВ не встановлює конкретного способу такої оплати шляхом перерахування з банківського рахунку, готівкою або у інший допустимий законодавством спосіб, у тому числі й шляхом відрахування комісіонером відповідно до статті 1020 ЦК належних йому за договорами комісії сум комісійної винагороди (з урахуванням ПДВ) із коштів комітента, які надійшли на його рахунок.

Надаючи Комісіонеру передбачене цією статтею зазначеного Кодексу право здійснити вирахування суми комісійної винагороди із суми виручки, отриманої Комісіонером від покупців за договорами поставки, Комітент тим самим здійснив оплату за надані Комісіонером послуги з урахуванням понесених ним витрат на виконання зобов’язань за договором комісії, адже вказані кошти є власністю Комітента на підставі вимог статті 1018 ЦК. Це є фактичною оплатою послуг комісіонера, передбаченою підпунктом “а” підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР як обов’язкова умова для отримання бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку

№ 21-17а12

(за позовом ТОВ «Ареал-Снігурівка» до ДПІ)

Товариство оскаржує ППР, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ.

Відповідачем вказано на те, що Товариство неправомірно включило до бюджетного відшкодування, сплаченого не у попередньому податковому періоді, а протягом 12 календарних місяців після його реєстрації як платника ПДВ

Пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

У постанові від 20 червня 2011 року № 21-70а11 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що встановлений у підпункті «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР виняток,для податкового кредиту, нарахованого внаслідок придбання або спорудження основних фондів, стосується не лише обмеження на виникнення права на бюджетне відшкодування щодо обсягів оподатковуваних операцій за останні 12 місяців, а й умови про закінчення 12-місячного терміну з дня реєстрації особи як платника ПДВ.

У Товариства є право на бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого у зв’язку з придбанням основних фондів протягом 12 місяців з дня його реєстрації платником цього податку

2011

21-224а11 (за позовом ЗАТ “Краснодонський завод “Автоагрегат” до ОДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення ОДПІ, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нараховано штрафні (фінансові) санкції

Пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Суд дійшов висновку, що право на бюджетне відшкодування в наступному податковому періоді виникає лише за умови фактичної надмірної сплати ПДВ постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, а не із самого факту існування зобов’язання зі сплати останнього в ціні товару

Акцизний податок

 

Екологічний податок

Місцеві податки та збори, крім єдиного податку

2013

№ 21-41а13

(за позовом АКБ «Київ» до ДПІ)

АКБ «Київ» звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати нечинним акт невиїзної позапланової документальної перевірки з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум збору за право на використання символіки м. Києва та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ, якими АКБ «Київ» визначено податкове зобов’язання за несплату збору за право на використання символіки м. Києва та штрафні санкції за неподання податкових декларацій із зазначеного збору

Ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори»

До місцевої символіки, яка є предметом справляння зазначеного збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам’яток. При цьому назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам’яток, до місцевої символіки відповідно до норм Декрету № 56-93 не належить.

Використання місцевої символіки з комерційною метою передбачає її використання при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що в кінцевому результаті принесе прибуток

Спрощена система оподаткування

2015

2014

№ 21-118а14

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом до ДПІ про визнання нечинними ППР. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, а отже, не була платником ПДФО та ПДВ

Ст. 1, 5 Указу Президента від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»

Суб’єкти спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності зобов’язані були зареєструватися як платники ПДВ у зв’язку з набуттям чинності (31 березня 2005 року) Законом № 2505-IV та сплачувати цей податок до дати набуття чинності Законом № 2642-IV (30 червня 2005 року).

Відповідно до положень Указу № 727/98 перевищення встановленого обсягу виручки платником єдиного податку в поточному календарному році не є перешкодою для перебування ним на спрощеній системі оподаткування з ІІ кварталу наступного року

№ 21-501а14

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати ППР про збільшення позивачу суми грошового зобов’язання за платежем “податок з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності”, про збільшення позивачу суми грошового зобов’язання за платежем “податок на додану вартість по вітчизняних товарах. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона перебувала на спрощеній системі оподаткування і, здійснюючи діяльність у сфері організації перевезення вантажів, отримала виручку, що складалася з винагороди за надані послуги та не перевищувала граничний розмір виручки

Положення Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”

ВСУ вже висловав свою позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 19 січня 2010 року (справа № 1966во09) викладено висновок про те, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців – платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків,  передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне встановлену законом відповідальність.

ФОП, що перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, отримавши в ході реалізації товару на виконання договорів комісії на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений вищезгаданим Указом розмір виручки, а саме 500 000 грн, повинна перейти на загальну систему оподаткування

Склад/обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг)

№ 21-516а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-2465а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

ФОП (на спрощеній системі оподаткування) звернулася до суду про скасування ППР. На обґрунтування позову вказує, що в період проведення перевірки на підставі договору комісії надала послуги з перевезення вантажів та транспортно-експедиційного обслуговування. За вказаними договорами не виникало право власності на отримані кошти, а тому висновок представників контролюючого органу про перевищення граничного розміру виручки є безпідставним

Ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року № 727/98

До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді. Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг

 

№ 21-2465а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№2а-13201/12/2670

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

ФОП – платник єдиного податку звернулася до суду з позовом про скасування ППР. На обґрунтування позову посилалася на те, що протягом періоду, що перевірявся, на підставі договорів комісії транспортного експедирування надавала послуги з перевезення вантажів і транспортно-експедиційного обслуговування. За вказаними договорами у неї не виникало право власності на кошти, передані за договором транспортного перевезення, а тому, на її думку, контролюючий орган помилково відніс ці кошти до складу виручки

Ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року № 727/98

До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді. Те, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг

№ 21-1032а15

(за позовом ФОП до ОДПІ)

 

ФОП звернуся до суду з позовом, у якому просила скасувати ППР, яким їй визначено податкове зобов’язання з ПДВ. КО обґрунтував зафіксований факт заниження позивачем податкового зобов’язання з ПДВ та неподання податкової звітності з цього податку тим, що позивач, який перебував на спрощеній системі оподаткування, зобов’язаний був зареєструватися платником ПДВ, оскільки він перевищив граничний обсяг загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг)

Пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 ЗУ від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»

Фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, має перейти на загальну систему оподаткування, якщо розмір виручки платника єдиного податку перевищує 500 000 грн – граничний розмір виручки, передбачений статтею 1 Указу № 727/98 для суб’єктів малого підприємництва, які перебувають на спрощеній системі оподаткування

21-516а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП (платник єдиного податку) на підставі договорів комісії та транспортного експедирування надавав послуги з перевезення вантажів та транспортно-експедиційного обслуговування. За зазначеними договорами у нього не виникало право власності на отримані кошти, а тому, на його думку, ДПІ помилково віднесла ці кошти до складу виручки та прийняла спірні рішення

 

Ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин)

До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.

Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок                            ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 06 березня 2012 року, 18 листопада 2014 року (справи №№ 21-34а12, 21-501а14 відповідно)

2013

№ 21-149а13

(за позовом ФО-СПД до ДПІ)

СПД–ФО звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати незаконним прийняте ДПІ ППР про визначення суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, а також визнати незаконними ППР, прийняті за наслідками його оскарження. ДПІ вважає, що Позивачем порушено вимоги статті 13 Декрету та занижено податок з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності внаслідок перевищення граничного обсягу виручки

Ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», ст. 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»

Оподаткування доходів СПД–ФО – платника єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом № 889-ІV правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб’єктами підприємницької діяльності

№ 21-302а13

(за позовом адвокатського об’єднання «Адвокатський дім» до ДПІ)

Адвокатське об’єднання звернулося до суду з позовом, у якому, посилаючись на те, що його діяльність набула характеру підприємницької, просило зобов’язати ДПІ видати йому свідоцтво про право сплати єдиного податку

Положення Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»

Діяльність адвокатського об’єднання, крім соціальних, має на меті й досягнення економічних результатів, отримання прибутку, що зумовлюється необхідністю забезпечення дотримання професійних прав адвокатів, які працюють у цьому об’єднанні, юридичній особі, на оплату своєї праці (стаття 12 Закону № 2887-XII). Зазначене дозволяє розглядати таку діяльність у розумінні статті 42 ГК як таку, що містить ознаки підприємницької (спрямованої на отримання прибутку).

Адвокатське об’єднання як суб’єкт господарювання, діяльність якого спрямована на отримання прибутку і підпадає під ознаки підприємницької, мало право за умови відповідності встановленим у пункті 1 Указу № 727/98 вимогам перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності

Склад/обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг)

№ 21-176а13

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-242а13

(за позовом ФО-СПД до ДПІ)

ФОП звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати ППР ДПІ. Позовні вимоги ФОП обґрунтувала тим, що вона перебувала на спрощеній системі оподаткування і, здійснюючи господарську діяльність, згідно з договорами доручення отримала виручку, що складається з винагороди за надані послуги та не перевищує граничний розмір виручки

Ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» підприємств»

Готівкові гроші, отримані позивачем під звіт на виконання умов договору, не є виручкою останнього від реалізації продукції у розумінні положень Указу № 727/98. Обсяг виручки ФОП, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як комерційний представник за договором доручення, складається лише із сум винагороди, яка у періоді, що перевірявся, не перевищила визначеного цим Указом граничного розміру. Операції з передачі позивачем від продавців (населення) до покупця (довірителя) зібраного у населення молока не є операціями з реалізації позивачем товару, внаслідок яких отримується виручка

2012

№ 21-828во10

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-911во10

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-430во10

(за позовом СПД-ФО до ДПІ)

Підприємець звернувся до суду з позовом про визнання недійсними ППР.

Зазначав, що, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування і здійснюючи господарську діяльність, він згідно з договорами комісії отримав виручку, що складалась із сум комісійної винагороди, яка не перевищувала 500 000 грн – граничний розмір.

Суди зазначали, що кошти, отримані Підприємцем за здійснений продаж товару за договорами комісії, не є виручкою від реалізації продукції в розумінні положень Указу № 727/98, оскільки вся виручка від продажу товару належить комітенту і не є доходом позивача

Ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії у постановах від 19 січня 2010 року (справа № 21-1966во09) та від 13 квітня 2010 року (справа № 21-483во10). Вона, зокрема, зазначала, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців–платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків,  передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Підприємець, отримавши в ході реалізації товару на виконання договорів комісії на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом № 727/98 розмір виручки, а саме 500 000 грн, повинен був перейти на загальну систему оподаткування

№ 21-34а12

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом до ДПІ про скасування ППР. Послалася на те, що ДПІ в акті перевірки дійшла висновків про перевищення граничного розміру виручки позивача лише на підставі даних банківських виписок, не аналізуючи господарських операцій, з яких надходили кошти. Відповідач зазначав, що позивач, перебуваючи в перевірений період на спрощеній системі, перевищив законодавчо встановлений граничний обсяг виручки для суб’єктів малого підприємництва

Ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва.

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.

Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок                            ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг

№ 21-95а12

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати повністю ППР ДПІ, якими їй визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб. На обґрунтування позову ФОП послалася на відсутність підстав для визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, оскільки вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, а отже, не є платником цього податку у зазначеному періоді

Указ Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»

Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

 

Транспортний податок

2015

№ 21-146а15

(за позовом ТОВ «Скала-Подільський спеціалізований кар’єр» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування ППР. На обґрунтування позову зазначило, що рішення Інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки транспортні засоби – автомобілі марки «БелАЗ-7522» – не є об’єктами оподаткування згідно з Законом України від 11 грудня 1991 року № 1963XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», адже відповідно до Гармонізованої системи опису та кодування товарів класифікуються за кодом 8709

Ст. 2 ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» № 1963-XII

Віднесення товарів до відповідного коду УКТ ЗЕД належить до компетенції митних органів. Тому при визначенні об’єкта оподаткування відповідно до ст. 2 Закону № 1963XII необхідно звертати увагу на код, який був визначений при ввезенні транспортного засобу на митну територію України та його розмитненні

 

Плата за землю

2017

Орендна плата

№ 21-2246а16

(за позовом ТОВ «ФОРТА» до ДПІ)

 

Аналогічна правова позиція у постанові від 02 грудня 2014 року справа № 21-274а14

 

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати  у зв’язку з незастосуванням мінімальної граничної ставки орендної плати, встановленої у Податковому кодексі України.  На обґрунтування своїх вимог Товариство зазначало, що жодна правова норма не надає право чи повноваження відповідачу втручатися у відносини сторін договору та нараховувати суми грошового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями - рішеннями. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суди апеляційної інстанції та касаційної інстанції у задоволені позову відмовили. Позивач звернувся до Верховного сСду України з вимогою про перегляд рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з підстав неоднозначного використання норм матеріального права

Пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 276.3 ст. 276, пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК

 

2016

№ 21-4172а14

(за позовом ТОВ «Комекс» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. Підставою для складення оскаржуваних ППР став висновок контролюючого органу щодо нецільового використання земельних ділянок, внаслідок чого податкове зобов’язання сформовано із застосуванням коефіцієнта 1,5

Ст. 276 ПК України

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам цього Кодексу, зокрема статті 276, та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений ПК

 

№ 21-5837а15

(за позовом приватного науково-виробничого малого підприємства фірми «Інкопмарк» до ДПІ)

Позивач оскаржує ППР про збільшення суми орендної плати. На його думку, він правомірно задекларував та сплатив орендну плату за землю згідно з укладеним між ним та ОМС договором оренди землі. Проте протягом дії договору було встановлено нижню границю розміру орендної плати, що стало підставою для збільшення податківцями розміру орендної плати

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України

Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу орендної плати за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 02 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), 07 квітня 2015 року (справа № 21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа № 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа № 131а15)

21-2255а16 (за позовом ТОВ будівельно-інвестиційної компанії “ДАФІ” до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень про збільшення грошового зобов’язання з орендної плати та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Товариство на обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень послалося на те, що чинне законодавство не зобов’язує орендаря земельної ділянки сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає визначеному в договорі оренди, у разі законодавчої зміни граничного розміру такої плати до внесення змін у відповідний договір

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України

Суд дійшов висновку, що застосування відповідачем при обчисленні Товариству орендної плати даних ДЗК від 18 червня 2010 року № 5354 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з огляду на підтвердження її незмінності органом Держземагентства у листі від 17 вересня 2014 року є правомірним.

Позиція судів попередніх інстанцій про протиправність нарахування контролюючим органом додаткового грошового зобов’язання з огляду на непідтвердження використаної податковим органом при нарахуванні орендної плати за землю її нормативної грошової оцінки даними Державного земельного кадастру, оформленими відповідно до вимог Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», є неправильною, оскільки платник податків при сплаті податкових зобов’язань використовував аналогічні дані нормативно-грошової оцінки земель протягом 2011-2014 років

Земельний податок

№ 21-804а16

(за позовом ТОВ «АТБ-торгстрой» до ДПІ)

ТОВ придбало нерухоме майно. За умовами договору сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно буде продавець, а покупець у свою чергу компенсує йому ці платежі. З огляду на це встановлюється необхідність сплати земельного податку юридичною особою, яка набула право власності на частину будівлі

Пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, п. 287.1, 287.6 ст. 287 та ст. 288 ПК України

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Застереження в договорі купівлі-продажу об’єкта нерухомості про те, що продавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на яких розташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю її сплату, не звільняє останнього від обов’язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов’язку, встановленого податковим законом

21-1069а16 (за позовом фізичної особи до ДПІ)

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень, якими контролюючим органом було донараховано земельний податок

Ст. 15 Закону № 2535-XII; пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України

Суд дійшов висновку, що порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов’язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України, виходячи з того, що податкове зобов’язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними державного земельного кадастру та з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, яке закріплено в державному акті на право власності на земельну ділянку.

Крім того, суд зазначає, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване

 

2015

Орендна плата

№ 21-1699а15

(за позовом ТОВ «Міжнародний виставковий центр» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що оскільки договором оренди передбачена орендна плата у розмірі 1,5 % нормативної грошової оцінки землі, зміни до договору оренди не вносились, а отже, донарахування плати за землю у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки є протиправним

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК  України та ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України

№ 21-117а15

(за позовом ФОП до ОДПІ)

 

№ 21-165а15

(за позовом ТОВ «Цукрове» до ДПІ)

ФОП звернулася до суду з позовом про оскарження ППР. На обґрунтування своєї позиції позивач вказує, що представники контролюючого органу безпідставно посилаються на положення ПК України щодо збільшення розміру орендної плати за землю. Оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, мінімальний розмір орендної плати, визначений ПК України, може бути застосований лише до орендних відносин, які виникли після набрання ним чинності 

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України

№ 21-165а15

(за позовом ТОВ «Цукрове» до ДПІ)

 

№ 21-117а15

(за позовом ФОП до ОДПІ)

 

 

Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР. На обґрунтування позову вказало, що висновок КО про те, що Товариство не дотримало встановленого мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які воно використовувало, є неправомірним, оскільки Податковий кодекс України (далі – ПК) встановлює розмір орендної плати, а зобов’язання з її сплати виникає тільки з моменту реєстрації правочину, у якому встановлюється новий розмір орендної плати

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України

№ 21-131а15

(за позовом ФОП до ОДПІ)

 

ФОП звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати ППР, яким їй було збільшено грошове зобов’язання за платежем «орендна плата». Позовні вимоги обґрунтувала тим, що договором оренди землі, укладеним з ОМС, передбачено, що розмір орендної плати за рік становить 1 % від нормативної грошової оцінки земель під проїздами та площадками, а тому висновки КО про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими

 

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України

ПК визначив обов’язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати. Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року № 21-274а14

Сплата земельного податку

№ 21-775а15

(за позовом ФО до ДПІ)

Особа звернулась до суду із позовом, у якому просила скасувати ППР про нарахування грошового зобов’язання із земельного податку з фізичних осіб.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що оскаржувані ППР контролери прийняли протиправно, оскільки позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним житловим будинком, за яку йому нараховано податкове зобов’язання, а тому обов’язку сплачувати земельний податок у нього немає

П. 287.8 статті 287 ПК України

Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов’язок зі сплати земельного податку виник в особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно

 

№ 21-3517а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

Особа звернулась до суду з вимогою скасувати ППР, яким визначено податкові зобов’язання з земельного податку з фізичних осіб. На обґрунтування позову зазначила, що рішення прийнято тільки на підставі того, що позивач є власницею приміщення в багатоквартирному житловому будинку. Проте, як вона зазначила, у власність, в постійне користування чи в оренду жодна земельна ділянка їй не передавалася

П. 287.8 ст. 287 ПК України

Фізична особа – власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. 

Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов’язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 07 липня 2015 року (справа № 21-775а15)

Платники земельного податку

№ 21-2352а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернувся до суду з вимогою скасувати ППР, яким нараховано зобов’язання з земельного податку. В обґрунтування позову зазначив, що фізична особа – підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності

Пп. 14.1.34, 14.1.71 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 269, 270, п. 286.1 ст. 286 ПК України

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване

Пільги зі сплати земельного податку

№ 21-1964а15

(за позовом ТОВ «Навчально-виховний комплекс «Катеринослав» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило з урахуванням уточнення позовних вимог визнати недійсним та скасувати ППР. Товариство в силу приписів статті 282 ПК України взагалі звільнене від сплати податку на землю, оскільки є загальноосвітнім навчальним закладом, у зв’язку із чим донарахування сум податкових зобов’язань з орендної плати за землю є протиправним, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню

Пп. 282.1.8 п. 282.1 ст. 282 ПК України

З набуття ПК чинності (01 січня 2011 року) дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади, які мають ліцензію, відповідно до підпункту 282.1.8 пункту 282.1 статті 282 ПК звільняються від плати за землю. Самостійне узгодження позивачем податкових зобов’язань з орендної плати за землю не є підставою для визнання його твердження про застосування до нього пільги щодо сплати земельного податку необґрунтованими

2014

Орендна плата

№ 21-204а14

(за позовом ФОП до ДПІ)

ФОП звернувся з позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування ППР. Позивач зазначив, що податковий орган не наділений повноваженнями втручатися у відносини ОМС з фізичними особами та додатково нараховувати суму орендної плати за землю без урахування внесення сторонами відповідних змін до договорів оренди землі щодо встановленого розміру орендної плати за земельну ділянку, які можуть здійснюватися лише за взаємною згодою сторін цієї угоди

Ст. 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»

Суб’єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов’язаний зі сплатою податків і, на думку суб’єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній за допомогою адміністративних заходів уповноважений відновити публічний порядок.

Зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками і не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а отже, і відповідного донарахування Інспекцією суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями

№ 21-274а14

(за позовом приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому»)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати ППР, яким Товариству було збільшено грошове зобов’язання за платежем «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб».

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що орендна плата за землю на 2011 рік була розрахована згідно з поданою декларацією в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Вказаний розмір орендної плати визначений договорами оренди, що повністю відповідає законодавству на час укладання та дії договорів, і може бути збільшений лише шляхом внесення відповідних змін до договору. Додаткових угод про зміну орендної плати між сторонами договорів укладено та зареєстровано в установленому законом порядку не було

Пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК

2013

Пільги зі сплати земельного податку

№ 21-383а12

(за позовом державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» до ДПІ)

Підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ про скасування  ППР, яким визначено податкове зобов’язання за платежем «плата за землю». Позивач посилався на те, що ним податок за земельні ділянки справлявся у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого в загальному порядку. Відповідач дійшов висновку про заниження податкового зобов’язання через те, що спірна земельна ділянка не використовується безпосередньо для залізничних перевезень та відноситься до категорії «інші землі транспорту»

Ч. 10 ст. 7, ст. 13 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю», ст. 68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР «Про транспорт»

За всі земельні ділянки, надані для залізниці, податок справляється у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої  статті 7 Закону  № 2535-ХІІ

Земельний податок

№ 21-285а13

(за позовом ТОВ «Промкабель-Електрика» до ДПІ)

 

№ 21-299а13

(за позовом ТОВ «Гута-Скло» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати ППР ДПІ про донарахування земельного податку. На обґрунтування позову Товариство вказало, що ДПІ неправомірно донарахувало податкове зобов’язання зі сплати земельного податку, оскільки перше здійснювало нарахування в розмірі одного відсотка від грошової оцінки землі. Донарахування податковим органом земельного податку в розмірі трьох відсотків є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству

Ст. 7 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю»

Земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати можуть встановлюватись і змінюватися виключно Законом № 2535-ХІІ. Органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями  диференціювати та затверджувати ставки земельного податку в межах, встановлених цим Законом.

Визначення інших категорій платників та іншого розміру плати за землю, ніж встановлені цими законодавчими актами, до повноважень Міськради не відноситься, приймаючи це рішення остання діяла з перевищенням владних повноважень.

Крім того, рішення Міськради є підзаконним нормативним актом, яке суперечить приписам Закону № 2535-ХІІ, а отже, виходячи з пріоритету дії законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме останній

2012

№ 21-199а12

(за позовом ТОВ “Грей” до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати ППР, згідно з яким йому нараховано орендну плату.

як податок за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об’єкт незавершеного будівництва, та фінансові санкції

Ст. 28 Закону України від 14 вересня 2000 року № 1953-ІІІ “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”

Закон № 2535-ХІІ регулює розміри і порядок плати за використання земельних ресурсів, а також встановлює відповідальність платників земельного податку та орендної плати за порушення норм цього закону, а Закон № 1953-ІІІ визначає особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об’єкти, у тому числі за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об’єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації. Тому саме Закон № 1953-ІІІ регулює механізм придбання чи оренди земельної ділянки, на якій знаходиться об’єкт незавершеного будівництва, і відповідно порядок справляння орендної плати за таку земельну ділянку.

Не можна розглядати норми цих законів як загальні та спеціальні, адже вони регулюють різні правовідносини, які не конкурують між собою, оскільки мають різні предмети регулювання

Рентна плата за користування надрами

2015

№ 21-578а14

(за позовом  до дочірнього підприємства «Західукргеологія» Національної акціонерної компанії «Надра України» до СДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про оскарження ППР.  Представники контролюючого органу дійшли висновку про заниження позивачем сум збору за геологорозвідувальні роботи, оскільки Товариство як власник спеціальних дозволів на користування надрами не нарахувало та не сплатило зазначені платежі

 Ст. 49 Закону України «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 року № 2665-ІІІ

У разі використання надр у межах договору про спільну діяльність платником плати за користування надрами під час виконання договорів про спільну діяльність без утворення юридичної особи є уповноважена особа - один з учасників такого договору, якому згідно з умовами договору було надано повноваження сплачувати податкові зобов'язання, які виникають у зв'язку зі здійсненням спільної діяльності за умови, що один з учасників цього договору має відповідний спеціальний дозвіл

№ 3-32гс15

(за позовом прокурора в інтересах держави в особі Малинівської селищної ради, Державної екологічної інспекції у Харківській області до ТОВ «Малинівський склозавод»)

Прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі ОМС та КО звернувся до господарського суду із позовом до ТОВ про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного видобування підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами

Ст. 23 Кодексу України про надра

В цьому рішенні встановлено, що слід розуміти під поняттям «господарсько-побутові потреби». Однією з обов’язкових умов для звільнення суб’єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб. Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби». Проте із системного аналізу приписів гл. 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), гл. 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об’єктами для потреб галузей економіки) ВК та приписів гл. 2 (надання надр у користування), гл. 4 (плата за користування надрами) Кодексу про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби»

2014

№ 21-388а14

(позовом публічного акціонерного товариства “Укрнафта” до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ про відмову платнику податків  у прийнятті податкового розрахунку плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Товариство зазначило, що договором про спільну діяльність, до ДПІ подано податковий розрахунок плати за користування надрами для видобування корисних копалин, однак листом ДПІ повідомила, що поданий податковий розрахунок не вважається декларацією і отримав статус “не визнано як податкова декларація”. На думку КО, платник податків самовільно змінив обов’язкові реквізити податкової звітності

П. 48.3 та 48.4 ст. 48, пп. 263.1.1 та 263.1.4 п. 263.1 ст. 263 ПК України

Законодавством передбачено можливість здійснення господарської діяльності, що є об’єктом оподаткування, не лише юридичними та фізичними особами – підприємцями, а й у межах договору про спільну діяльність.

Обов’язок щодо здійснення податкового обліку і подання податкової звітності покладається, в тому числі, на уповноважених осіб, що здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність, а не лише на юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

У разі використання надр у межах договору про спільну діяльність платником податку є зареєстрований в установленому законом порядку суб’єкт господарювання, якому таким договором було надано повноваження сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у зв’язку зі здійсненням спільної діяльності. Проте об’єктом оподаткування у такому випадку будуть результати спільної діяльності

2013

№ 21-862а16 (за позовом ПАТ «Укрнафта» до ОДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом про скасування ППР, яким збільшено суму грошового зобов’язання з рентної плати за використання надр для видобування корисних копалин. ДПІ притримується позиції, що платник повинен був сплачувати податок у загальному порядку відповідно до ставок визначених підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України у розмірі 39 % як базисного обсягу видобутої корисної копалини, так і до корисних копалин, видобутих додатково. На противагу ППР, прийнятому відповідно до такої позиції, платник податку зазначає, що має право застосовувати ставку 2 % до всього видобутого обсягу корисних копалин з урахуванням галузевого законодавства

Пп. 263.9.1 п. 263 ст. 263, пп. 263.9.2 п. 263 ст. 263 ПК України,

Указ Президента України від
17 червня 1996 року № 433/96 «Про заходи щодо залучення інвестицій для дорозробки нафтових родовищ із важковидобувними та виснаженими запасами»

Ключовим питанням для вирішення спору став порядок імплементації

підпункту 263.9.2 пункту 263.9 статті 263 ПК України, яким визначено, що для додаткових обсягів вуглеводневої сировини, видобутих внаслідок виконання діючих або нових інвестиційних проектів (програм, договорів), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, на ділянках надр (родовищах, покладах), що характеризуються погіршеними гірничо-геологічними умовами (важковидобувні) або виснаженістю в процесі розробки в попередніх періодах, оподатковуються за ставкою 2 % від вартості додаткового видобутку відповідної вуглеводневої сировини.

За змістом підпункту 263.9.2 пункту 263.9 статті 263 ПК України застосування зниженої ставки в розмірі 2 % при розрахунку плати за користування надрами для видобування корисних копалин передбачено у двох випадках: 1) в рамках дії угоди про розподіл продукції для нафти та конденсату, видобутих в межах території України, континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони України; 2) внаслідок виконання діючих або нових інвестиційних проектів (програм, договорів), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, на ділянках надр (родовищах, покладах), що характеризуються погіршеними гірничо-геологічними умовами (важковидобувні) або виснаженістю в процесі розробки в попередніх періодах.

Суд дійшов висновку, що базовий обсяг видобутку корисних копалин повинен оподатковуватися на загальних підставах відповідно до підпункту 263.9.2 пункту 263.9 ПК України за редакцією від 03.02.2013 року. Додатковий обсяг видобутих корисних копалин, особливості видобування якого визначені підпунктом 263.9.2 пункту 263.9 статті 263 ПК України, підлягають оподаткуванню із застосуванням спеціальної ставки у розмірі 2 %. Застосування єдиної ставки до всього видобутого обсягу корисних копалин без врахування поділу даного обсягу корисних копалин на базисний та додаткових обсяг є порушення порядку справляння рентної плати за видобування корисних копалин

 

ІV. Справи за зверненням контролюючих органів, у тому числі щодо:

  • визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними

  • стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами

  • припинення юридичної особи (припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця)

 

Справи за зверненням контролюючих органів

Реквізити справи

Фабула

Норми неоднакового застосування

Правова позиція

Застосування права на справедливий суд

 

2015

№ 21-3676а15

(за позовом ТОВ «Тернопільоптторг» до ОДПІ)

Товариство звернулось до суду з оскарженням рішення контролюючого органу щодо накладення адміністративного арешту майна платника. Звернувшись до ВАСУ,  отримало відмову в відкритті провадження. Звернувшись повторно до ВАСУ, суд розглянув заяву Товариства та ухвалив на його користь рішення, попри чинну постанову ВАСУ про відмову в відкритті провадження у цій справі

П. 94.7    ст. 94 ПК України

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення ЄСПЛ у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Суд касаційної інстанції, здійснивши касаційний розгляд справи за касаційною скаргою Товариства за наявності ухвали Вищого адміністративного суду України про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи, залишив поза увагою пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно «права на справедливий суд»

2014

№ 21-532а14

(за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства «Супутник» до ДПІ)

Ухвалою Вищий адміністративний суд України відмовив ДПІ у відкритті касаційного провадження.

ДПІ знову подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, за результатами розгляду якої суд касаційної інстанції виніс оскаржувану ухвалу, якою рішення суду апеляційної інстанції скасував, а постанову адміністративного суду залишив у силі

П. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення ЄСПЛ у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Суд касаційної інстанції, відкриваючи касаційне провадження за скаргою відповідача та вирішуючи спір по суті, за наявності ухвали Вищого адміністративного суду України про відмову відповідачу у відкритті касаційного провадження, залишив поза увагою пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно «права на справедливий суд»

Припинення юридичної особи (припинення підприємницької діяльності фізичної особи–підприємця)

2015

№ 21-3246а15

(за позовом ТОВ «Емералд Спорткар» до ДПІ)

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про відсутність Товариства за місцезнаходженням та рішення контролерів про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість

Ст. 184 ПК України та ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців » від 15 травня 2003 року № 755-IV

Контролюючі органи можуть надсилати повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (форма № 18-ОПП) державному реєстратору для вжиття заходів, лише після здійснення дій, передбачених Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом ДПА від 22 грудня 2010 року № 979, та Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА від 17 травня 2010 року № 336, для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи

№ 21-1575а15

(за позовом ДПІ до ТОВ «ФОРС-ЮГ»)

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними з моменту реєстрації установчі документи та припинити юридичну особу. Вважає, що юридичну особу було зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру провадити фінансово-господарську діяльність. КО посилався на те, що під час кримінального провадження керівник юридичної особи як свідок дав показання про те, що він не має жодного стосунку до створення ТОВ і його діяльності

Ст. 551, 56 ГК, ст. 8, 27 ЗУ від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»

Посадові особи контролюючого органу вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними в разі виявлення ознак фіктивності суб’єкта господарювання (підприємництва). Юридична особа чи діяльність фізичної особи–підприємця можуть бути визнані фіктивними, якщо зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Норми матеріального закону не пов’язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов’язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 205 КК України

Стягнення заборгованості за непогашеними векселями

2014

№ 21-548а14

(за позовом ДПІ до акціонерного товариства «Банк Велес»)

МДПІ звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість

за непогашеними простими векселями. Позовні вимоги обґрунтовані обов’язком Банку погасити заборгованість за непогашеними простими векселями, емітованими Товариством, що виник у першого в силу аваля

Ч. 20 ст. 7 Закону України від 15 вересня

1995 року № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»

Якщо Банк, який авалював податковий вексель, гарантував векселедержателю його оплату, так само, як і та особа, зобов’язання якої він забезпечив, то неопротестування такого векселя векселедавцем не є підставою для відмови в позові до аваліста про стягнення заборгованості за непогашеним векселем, на підставі того, що чинне законодавство не передбачає обов’язкового опротестування векселя для наступного звернення до суду

 

V.              Справи за зверненням платників податків щодо повернення помилково/надміру сплачених/стягнених обов’язкових платежів:

 

Реквізити справи

Фабула

Норми неоднакового застосування

Правова позиція

2016

№ 21-341а14

(за позовом ТОВ «Толиман» до митниці)

 

№ 21-347а14

(за позовом приватного підприємства «Вестра» до митниці, ДКСУ)

 

№ 21-286а14

№ 21-344а14

(за позовом ПП «Вестра» до митниці)

 

№ 21-326а14

(за позовом ТОВ «ВАРРА ТРЕЙД» до митниці)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення митниці про визначення митної вартості товару. Митниця усно відмовила у застосуванні митної вартості, заявленої декларантом, застосувавши шостий метод, згідно з яким була нарахована більша сума мита та ПДВ. Позивач просить стягнути надміру сплачені платежі.

Ст. 264–266 Митного кодексу України

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-29а14, 21-338а14 відповідно) та у постанові від 09 грудня 2014 року (справа № 21-205а14)

№ 21-4107а15

(за позовом ПП «Акрілат-Хімконтракт» до митниці)

Товариство звернулось до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу, яка полягала у невиконанні дій щодо повернення надміру сплачених митних платежів, а також просило стягнути зазначені суми з Державного бюджету України через управління Держказначейства

Ст. 43 ПК України

Порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону. 

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключним повноваженням митних органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду у випадку задоволення позову має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Вимога позивача зобов’язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення

№ 21-45а16 (за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

ТОВ звернулось з до суду з вимогою скасувати ППР, визнати протиправною бездіяльність податківців щодо неподання висновку про суму необхідного відшкодування ПДВ до казначейства, а також стягнути заборгованість з бюджетного відшкодування

П. 198.1, 198.2 ст. 198, п. 200.1, 200.4, 200.14 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 ПК України

Підставою для зменшення суми бюджетного зобов’язання є доведення податковим органом, що господарські операції не проводилися. (подібний висновок в постановах від 09 вересня 2008 року та 01 червня 2010 року (справи №№ 21-500во08, 21-573во10 відповідно).

Вимога про стягнення бюджетної заборгованості ПДВ не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення

Повернення митних платежів

№ 21-4564а15

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу, яка полягала у невиконанні дій щодо повернення надміру сплаченого податку на прибуток, а також просило стягнути зазначені суми з Державного бюджету України через управління Держказначейства

Пп. 43.1, 43.3, 43.4 ст. 43 ПК України

Повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключним повноваженням митних органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Те саме стосується й повернення надмірно сплачених сум податкових зобов’язань, оскільки умови такого повернення також врегульовано статтею 43 ПК.

Вимога про стягнення суми переплати не є правильним способом захисту прав платника податків. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення

2015

№ 21-3669а15

(за позовом нафтогазовидобувног управління «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» до ДПІ)

 

№ 21-4564а15

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна» до ДПІ)

Товариство звернулось до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу, яка полягала у невиконанні дій щодо повернення надміру сплачених ПДВ та ППП, а також просило стягнути зазначені суми з Державного бюджету України через управління Держказначейства

Ст. 43 ПК України

Повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключним повноваженням митних органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Те саме стосується й повернення надмірно сплачених сум податкових зобов’язань, оскільки умови такого повернення також врегульовано статтею 43 ПК.

Вимога про стягнення суми переплати не є правильним способом захисту прав платника податків. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення

№ 21-161а15

(за позовом ПП «Компанія «Надежда» до митниці)

 

Підприємство звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення митниці про визначення митної вартості товару. Митниця відмовила у застосуванні митної вартості, заявленої декларантом.  Це пов’язано з тим, що митники визначили митну вартість за попередньою ціною. В той час, як сторони контракту домовились про зменшення в кінцевій вартості товару, виникла переплата податку. Позивач заявляє про повернення надміру сплаченого податку

Ст. 264 МК України

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи

№ 21-579а14

(за позовом ТОВ «РІФ» до управління ПФУ, управління ДКСУ)

Товариство звернулося з вимогою визнати протиправною відмову контролюючих органів повернути Товариству помилково й надміру зараховані до бюджету кошти

Ч. 13 ст. 20 Закону України від
09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», п. 11.17 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України

Суми страхового внеску, які відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі - Указу № 727/98) в межах (рамках) єдиного податку сплачені на окремий рахунок відділення Держказначейства, частина якого цим відділенням була перерахована на рахунки органу Пенсійного фонду України і облікована ним як страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, незважаючи на форму і спосіб (механізм) їх сплати, не змінюють свого змісту та правової природи, а отже, до них має застосуватися правове регулювання, встановлене у Законі України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV).

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, в межах єдиного податку, або одночасно відповідно до Указу № 727/98 та Закону № 1058-ІV і Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», або за інших подібних обставин сплатить зайву (переплатить) частину сум єдиного податку, що перераховується органами Держказначейства на рахунки органів ПФУ і зараховується в рахунок сплати страхових платежів, повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків здійснюється на підставі положень частини тринадцятої статті 20 Закону № 1058-ІV та нормативно-правових актів, які регулювали порядок (механізм) повернення цих сум на час виникнення переплати

2014

№ 21-311а14

(за позовом приватного підприємства “Висотбудреставрація” до управління ПФУ)

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати рішення управління ПФУ про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та зобов’язати відповідача повернути надмірно сплачені кошти.

На обґрунтування позовних вимог послалося на незаконність оскаржуваного рішення управління ПФУ, оскільки Підприємство мало переплату зі сплати страхових внесків до ПФУ

Ч. 13 ст. 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та п. 11.17 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1

Страхові платежі та внески за своїм правовим статусом є одним і тим самим і розпорядником цих коштів є ПФУ.

Сплачена суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, частина сум єдиного податку, що перераховується органами Держказначейства на рахунки органів ПФУ, зараховується в рахунок сплати страхових платежів, у зв’язку з чим на них поширюється законодавство щодо порядку повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків

№ 21-268а14

(за позовом ТОВ «Аскоп-Україна»до митниці)

Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною і скасувати картку відмови митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визнати протиправним і скасувати рішення митниці про визначення митної вартості товару, стягнути з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ПДВ.

Товариство зазначило, що митниця порушила послідовність застосування методів визначення митної вартості. Внаслідок таких дій був надмірно сплачений ПДВ, який підлягає стягненню з Державного бюджету України

Ст. 27 МК, ч. 1 ст. 25 БК та Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618

Основною умовою повернення коштів є обов’язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення коштів та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи

№ 21-309а13

(за позовом ФО до управління ДАІ, ДКСУ, управління ПФУ)

 

№ 21-29а13

(за позовом ФО до управління ПФУ)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що під час реєстрації придбаного нею легкового автомобіля управління ДАІ зобов’язало її сплатити збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Такі дії управління ДАІ, на думку позивача, суперечать закону, тому що передбачено сплату збору саме при відчуженні автомобіля, а не придбанні, тому позивач просила визнати їх протиправними та стягнути з управління ПФУ через управління ДКСУ безпідставно сплачену нею суму збору

Ст. 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»

Юридичні та фізичні особи при здійсненні операцій з придбання легкового автомобіля не є платниками збору у розумінні статті 1 Закону № 400/97-ВР.

Збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб’єктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу – ПФУ, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов’язкових платежів

2012

№ 21-354а11

(за позовом ТОВ «Магістраль-Інвест» до ДПІ)

Товариство оскаржує ППР, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, заявлену в податковій декларації.

Позивач послався на те, що ДПІ дійшла безпідставного висновку про те, що задекларована Товариством сума бюджетного відшкодування з ПДВ підлягає зменшенню як сума, заявлена до повернення з бюджету з терміном виникнення понад 1095 днів, оскільки податкову декларацію, у якій заявлено відшкодування податку шляхом його зарахування у рахунок майбутніх платежів, подано позивачем у встановлені законом строки, тобто в межах 1095 днів

Пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”

Підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону № 2181-ІІІ встановлено граничні строки для подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) або на їх відшкодування і ця норма не встановлює строків, протягом яких здійснюється зарахування належної платнику повної суми бюджетного відшкодування шляхом зменшення податкових зобов’язань із цього податку наступних податкових періодів, якщо заява про таке відшкодування подана своєчасно

 

 

VI.           Адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

 

Реквізити справи

Фабула

Норми неоднакового застосування

Правова позиція

2016

Пільга зі сплати ЄСВ

№ 21-2971а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

№ 21-2965а15

 

№ 21-2955а15

 

№ 21-2969а15

 

ФОП оскаржує рішення контролюючого органу щодо необхідності сплати ЄСВ. Свою позицію обґрунтовує тим, що є пенсіонером за віком, але пенсію отримує у зв’язку з втратою годувальника, а тому має право не сплачувати ЄСВ за себе

Ч. 4 ст. 4 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI

Особа не має право на застосування пільги, яка передбачена ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, оскільки обрала пенсію у зв’язку з втратою годувальника

№ 21-6457а15

ФОП перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію за вислугу років відповідно, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого йому зменшено пенсійний вік на 10 років, та інвалідом ІІІ групи. Вважає, що має право звільнення від сплати ЄСВ за себе

Ч. 4 ст. 4 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI

Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які хоча і є інвалідами, але отримують відповідно до закону № 2262-ХІІ пенсію за вислугу років

2015

Пільга зі слати ЄСВ

21-228а15

(за позовом ФОП до ОДПІ)

 

ФОП (на єдиному податку) звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки). На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що  перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію у зв’язку з втратою годувальника

Ч. 4 ст. 4 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI

Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Оскільки заявниця на виконання статті 10 Закону № 1058-ІV обрала пенсію в зв’язку із втратою годувальника, а при досягненні пенсійного віку не перейшла на пенсію за віком, то вона не набула право на пільгу, передбачену частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI

№ 21-95а15

(за позовом ФОП до управління ПФУ)

 

ФОП ( на єдиному податку) звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії управління ПФУ щодо утримання з неї єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На обґрунтування позову позивач зазначив, що він отримує пенсію за вислугу років, а тому він має бути звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Ч. 4 ст. 4 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI

ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ

21-575а14

(за позовом ФОП до управління ПФУ)

 

ФОП (на єдиному податку) в обґрунтування зазначала, що у зв’язку зі зменшенням пенсійного віку закон не передбачає обов’язкову сплату єдиного внеску.

Ч. 4 ст. 4 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI,  ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» України від 28 лютого 1991 року № 796-XII

ФОП, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі

 

№ 21-90а15

(за позовом ФОП до ДПІ)

 

ФОП звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки). На обґрунтування позову ФОП зазначила, що вона отримувала пенсію за віком при повному трудовому стажі, а з 31 травня 2012 року отримує пенсію у зв’язку із втратою годувальника та здійснює підприємницьку діяльність і застосовує спрощену систему оподаткування. Відповідно до частини четвертої статті 4 ЗУ № 2464-VI позивач звільнена від сплати за себе єдиного внеску, разом з тим позивач отримала вимогу КО про сплату боргу (недоїмки)

Ч. 4 ст. 4 ЗУ від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Положення частини четвертої ст. 4 Закону № 2464-VI (відповідно до вимог зазначеної статті особи, зазначені у п. 4 частини четвертої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування) не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника

Повернення помилко/надміру обов’язкових платежів

№ 21-579а14

(за позовом ТОВ «РІФ» до управління ПФУ, управління ДКСУ)

Товариство звернулося з вимогою визнати протиправною відмову контролюючих органів повернути Товариству помилково й надміру зараховані до бюджету кошти

Ч. 13 ст. 20 Закону України від
09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», п. 11.17 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України

Суми страхового внеску, які відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі - Указу № 727/98) в межах (рамках) єдиного податку сплачені на окремий рахунок відділення Держказначейства, частина якого цим відділенням була перерахована на рахунки органу Пенсійного фонду України і облікована ним як страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, незважаючи на форму і спосіб (механізм) їх сплати, не змінюють свого змісту та правової природи, а отже, до них має застосуватися правове регулювання, встановлене у Законі України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV).

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, в межах єдиного податку, або одночасно відповідно до Указу № 727/98 та Закону № 1058-ІV і Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», або за інших подібних обставин сплатить зайву (переплатить) частину сум єдиного податку, що перераховується органами Держказначейства на рахунки органів ПФУ і зараховується в рахунок сплати страхових платежів, повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків здійснюється на підставі положень частини тринадцятої статті 20 Закону № 1058-ІV та нормативно-правових актів, які регулювали порядок (механізм) повернення цих сум на час виникнення переплати

 

2014

Про формування фонду заробітної плати

№ 21-3а14

(за позовом ФО до ДПІ та ПФУ)

ФО звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправними дії ДПІ щодо невключення у довідку про заробітну плату винагороди за вислугу років, матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації на заробітну плату; визнати протиправними дії управління ПФУ щодо вилучення із складу середньомісячної заробітної плати при обчисленні розміру пенсії зазначених виплат, з яких справляються страхові внески на державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року – єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; зобов’язати ДПІ надати їй належну довідку, управління ПФУ – здійснити перерахунок та виплату пенсії

Ст. 33, 37 Закону України № 3723-XII «Про державну службу»

Матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань входили до системи оплати праці державного службовця. Суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, зокрема матеріальна допомога, включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати

 

Особливе застосування норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

№ 21-17а14

(за позовом ФОП до управління ПФУ)

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення управління ПФУ про застосування до ФОП фінансових санкцій. На обґрунтування позову ФОП зазначила, що відповідач неправомірно застосував фінансові санкції у зв’язку з тим, що норма, на яку він послався, виключена на підставі Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-IV), що набрав чинності 01 січня 2011 року

П. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Законом України від 07 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» внесено зміни до частини п’ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV, згідно з якими фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються. Нараховані органами ПФУ суми фінансових санкцій та не сплачені фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню

№ 21-465а13

(за позовом управління освіти до управління ПФУ)

Управління освіти звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення управління ПФУ про застосування на підставі п. 2 частини дев’ятої  ст. 106 ЗУ № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до управління освіти фінансових санкцій у вигляді штрафу та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків. Позивач вважає це рішення неправомірним з огляду на те, що він не має заборгованості зі сплати страхових внесків, що підтверджують підписані сторонами акти звірки

Ст. 250 ГК, ч. 15 ст. 106 Закону № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та абзац п’ятий п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Зазначене в ст. 250 ГК правило є загальним, а застосуванню до спірних відносин підлягає спеціальне, встановлене частиною п’ятнадцятою статті 106 Закону № 1058-ІV, згідно з яким строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується

№ 21-208а14

(за позовом ФОП до управління ПФУ)

ФОП звернулася до суду з позовом до управління ПФУ про скасування рішень про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками внесків.

На думку позивача, управління ПФУ прийняло рішення на підставі норми, яка втратила чинність

П. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Заборгованість у зв’язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли за період з квітня 2008 року по серпень 2011 року, мають бути стягнуті і після 01 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 2 частини дев’ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-318а13

Пільга зі сплати ЄСВ

2016

21-440а14 (за позовом ФОП до ДПІ)

 

Аналогічні позиції у справах №№ 21-57а14, 21-70а14).

 

 

ФОП звернулася до суду, в якому просила визнати нечинною вимогу ДПІ про сплату недоїмки ЄСВ. У позовній заяві зазначає, що відповідно до пункту “а” частини першої статті 13 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” № 1788-XII отримувала пенсію за віком, призначену зі зменшенням встановленого законом загального пенсійного віку, перебуває на спрощеній системі оподаткування, а тому відповідно до статті 4 ЗУ “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI підлягає звільненню від сплати податків

Ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, ЗУ № 1058-IV

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Суд дійшов висновку, що ФОП у період з моменту отримання пенсії у порядку статті 13 Закону № 1788-ХІІ до досягнення загального пенсійного віку звільняється від сплати ЄСВ

№ 21-59а14

(за позовом ФОП до управління ПФУ)

 

№ 21-75а14

№ 21-420а14

 

 

ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії управління ПФУ щодо винесення вимоги про сплату боргу і скасувати зазначений документ. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є ФОП та одночасно пенсіонером за віком, а отже, згідно із Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в аналізованій нормі − пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.

№ 21-25а14

(за позовом ФОП до управління ПФУ)

 

№ 21-70а14

№ 21-57а14

№ 21-69а14

№ 21-74а14

№ 21-149а14

№ 21-160а14

№ 21-173а14

№ 21-150а14

№ 21-167а14

№ 21-152а14

№ 21-153а14

№ 21-125а14

№ 21-219а14

№ 21-175а14

№ 21-176а14

№ 21-216а14

№ 21-218а14

№ 21-257а14

№ 21-242а14

№ 21-291а14

№ 21-334а14

№ 21-323а14

№ 21-352а14

№ 21-337а14

№ 21-381а14

№ 21-433а14

№ 21-441а14

№ 21-447а14

№ 21-448а14

 

ФОП звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії управління ПФУ щодо висунення вимоги про сплату і повідомлення-розрахунок та скасувати зазначені документи. На обґрунтування позовних вимог ФОП зазначила, що отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до ст. 55 Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким призначено пенсії на пільгових умовах, у зв’язку з чим, на думку позивача, оскаржувана вимога підлягає скасуванню

Ст. 55 Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Особи, яким призначені пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є пенсіонерами за віком і це відповідає Прикінцевим положенням Закону № 1058-ІV. Таким чином, фізичні особи–підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

Особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», не є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить будь-яких винятків щодо пенсіонерів за віком